ІМ’ЯМ РАДИ МАТРОСЬКИХ ДЕПУТАТІВ


Для нашого оповідання ми використовуємо не коротенькі телеграфні повідомлення або навіть розповіді самовидців, що, як правило, розповідають багато зайвого і частенько вигаданого, а докладну доповідь адмірала Токіазі, командувача об’єднаного східноімперського флоту Тихого океану, що мав провадити великі блокувальні операції, запираючи всі виходи СРСР до Тихого океану. Адмірал Токіазі подав цю докладну доповідь морському міністрові — і вона залишилася в архівах міністерства, де її тепер легко можна знайти, щоб доповнити наше оповідання ще докладнішими відомостями про ці події, відомостями, прикладеними до основної доповіді.

Ескадра адмірала Токіазі, як ми вже сказали, блокувала виходи до Тихого океану. З часу нещасливої операції віце-адмірала Кавамурі… проте, нам доведеться трохи відхилитися убік від нашої основної теми і спинитися спочатку саме на цій операції, бо подробиці зустрічі експедиції адмірала Кавамурі з радянською морською обороною досі ще не були відомі широким колам читачів. Знов-таки, ми використаємо для цього ту ж доповідь адмірала Токіазі.

Морські велетні експедиції віце-адмірала Кавамурі, як відомо, зненацька і без будь-яких попереджень або оголошень війни наблизилися з океану до берегів Радянського Союзу. Добре знаючи, що СРСР не має великого морського флоту, який міг би вчинити опір, експедиція спинилася недалеко від берега і почала обстріл узбережжя з гармат. Важкі снаряди, як на учбовій стрільбі, перекривали у шаховому порядку узбережжя, здійснюючи добре складений і обміркований план командування, що мав закінчитися висадкою десанту.

Початок цієї операції проходив нібито добре. Щоправда, берегові оборонні форти радянського узбережжя у відповідь на цей напад почали і собі обстрілювати експедицію віце-адмірала Кавамурі. Проте, за невеличкий час ця стрільба з радянського берега припинилася. Цілком можливо, що важкі снаряди морських гармат ескадри зруйнували форти і примусили їх замовкнути. Можливо, трапилось щось інше. Але так чи так, — дредноути і крейсери експедиції почували себе в цілковитій безпеці. Що могло їм загрожувати? Віце-адмірал Кавамурі дав наказ: почати висадку десанту.

Тим несподіваніша для командування морського військового східноімперського флоту була дивна атака мінних глісерів. Так, так, хай читач не дивується, мінних морських глісерів. Нам можуть відповісти: адже глісер, човен, що рухається повітряним пропелером, цей стрибаючий човен, який нагадує водяні аеросани, не може рухатися по морю, бо перша-ліпша хвиля перекине його, розіб’є його пропелер.

Уявіть собі глісер без пропелера. Глісер, що рухається з допомогою струменів води, які викидає потужний насос, установлений всередині глісера замість мотора. Стійкий глісер, що робить на годину до ста кілометрів. Меткий повороткий човен, що мчить морем, як птах, і обстрілює ворога нормальними мінами Уайтхеда.

Водометні радянські глісери з’явилися несподівано для командування східноімперського флоту водночас і з півночі і з півдня. Спочатку ніхто на кораблях-велетнях навіть не звернув уваги на ці ледве помітні крапки, що з’явилися на морській поверхні. Командування було надто захоплене обстрілом берега та десантними операціями, що вже широко розгорнулися. Командування було надто певне щодо своєї безпеки і відчувало себе як… ну, скажімо, як у китайських водах.

Глісери спочатку йшли близько біля берега. Вони нагадували звичайні моторні човни, відрізняючись від них лише надзвичайною хуткістю. Додамо ще, що глісери зовсім не ховалися: вони безстрашно йшли під радянським морським військовим прапором. На їхніх кормах розвівалися червоні прапори з зірками, від яких розходилися промені.

Вартові нарешті помітили їх. Вони помітили і радянські прапори. Кажуть, що віце-адмірал Кавамурі, командувач експедиції, презирливо посміхнувся, коли йому доповіли про дивні моторні човни.

— Хм, — сказав він, — вітаю артилеристів з цікавою вправою. Розстріляти цих божевільних туристів!

Вже через кілька хвилин командування впевнилося, що віддати такий наказ було значно легше, ніж виконати його. «Туристи», глісери під радянським прапором, посувались так хутко, так несподівано змінювали курс, робили такі петлі й віражі, що влучити в них з гармати можна було лише випадково. Це було все одно, що стріляти з гвинтівки по спритних комахах.

Все командування морських велетнів вийшло на борт, озброєне морськими біноклями — дивитися на «цікаву артилерійську вправу», як назвав це віце-адмірал Кавамурі. Адже ніхто й не підозрював, який страшний ворог посувається на флот. Та й біноклі ще через кілька хвилин довелося кинути, бо глісери зовсім наблизилися до кораблів.

Першу міну помітив вартовий дредноута «Мікадо». Він, указуючи рукою на білий пінливий слід, який лишала на воді міна, закричав:

— Міна! Міна мчить на дредноут!

Та було пізно: адже дредноут стояв на місці. Через дві хвилини велетенський корабель ніби розламався на дві частини, випустивши зсередини димову хмару. Дредноут «Мікадо» більше не існував.

Глісер, випустивши першу міну, хутко повернув убік і почав наближатися до дальшого велетня. І лише тоді командування зрозуміло, що тут тхне не «цікавою вправою», а реальною небезпекою. Воно зрозуміло, нарешті, що то за «туристи» з’явилися перед кораблями. Про бомбардування узбережжя, про розгортання десантних операцій — забули зразу; всі гармати, від важких до дрібнокаліберних, — скерували свої дула на глісери, намагаючись влучити в них. Замість того, — глісери зірвали ще два кораблі.



Глісери крутилися навколо морських велетнів, як пустотливі дельфіни. Вони з’являлися то спереду, то ззаду; вони зникали з-під обстрілу, щоб дальшої хвилини виникнути знову під самим дулом гармати, яка перекидала свій важкий снаряд далеко за глісер. Командування флоту розгубилося: кораблі летіли в повітря один за одним, нагадуючи легендарну загибель ескадри адмірала Гакензена у Фінській затоці.

Нарешті віце-адмірал Кавамурі дав наказ:

— Розстрілюючи глісери, розгортатися й виходити в море. Курс — схід!

Щоправда, це означало просте втікання. Адже адмірал залишав на березі чимало десантних сил. Проте, — хто обвинувачуватиме його? Адже він намагався врятувати флот.

Ескадра повільно розгорталася, простуючи до океану. Розгорталися дредноути, крейсери, розгорталися порожні авіаматки, що випустили свої літаки перед тим на берег, розгорталися десантні кораблі, що частково вже встигли висадити на берег свій живий вантаж. Шалена стрілянина по глісерах продовжувалася, хоч і не так концентровано. Адже глісери з’являлися між морськими велетнями, — і в них не можна було стріляти, щоб не влучити в сусідній корабель. І кожна поява, кожне наближення якогось із глісерів давало в результаті знищення одного з морських велетнів східноімперського флоту.

— Кулемети! — зрештою вигукнув віце-адмірал Кавамурі. — Кулемети!

Він мав рацію: тільки кулеметами можна було боротися з атакою хутких і маленьких глісерів. Проте, — на борту дредноутів і крейсерів кулеметів не було, а десантні кораблі йшли переважно без своїх військових частин, що залишилися на березі. Кулеметів не було, — і глісери продовжували своє діло, маячачи поміж кораблів.

Все це закінчилося так само швидко й несподівано, як і почалося. Слід гадати, що невеликі глісери вичерпали запас своїх мін; адже кожен з них ніяк не міг мати мін більше як три. З блискавичною хуткістю глісери почали віддалятися від решти жовтоімперської експедиції, несучись на південь і північ, у тому самому напрямі, звідки вони з’явилися. Віце-адмірал Кавамурі міг вільно зітхнути, — але що в нього залишилося?

Три чверті експедиції було знищено. П’ять чи шість кораблів, які тікали до океану — ось усе, що лишилося під прапором віце-адмірала Кавамурі. Решта пішла на дно. Тільки уламки, які пливли по бурхливих морських хвилях, свідчили, що лише півгодини тому тут була непереможна десантна експедиція східноімперського військового флоту…


Тепер, з’ясувавши подробиці тієї події, що примусила звернути на себе увагу газет цілого світу, ми можемо повернутися до нашої основної теми.

З часу поразки експедиції віце-адмірала Кавамурі, — східноімперська ескадра не наближалась більше до берегів Радянського Союзу, несучи головно блокувальну службу і відрізаючи його морські шляхи. Як усім було відомо, СРСР не мав військового флоту такого розміру, який міг би наважитися вийти на відвертий морський бій з східноімперськими велетнями під орудою адмірала Токіазі. Щодо цього — служба інформації східноімперського морського міністерства була поставлена досить добре.

Отже, блокувальні операції ескадри адмірала Токіазі мали характер майже учбовий. Кораблі займали свої позиції, ліниво погойдуючись на хвилях. Єдина категорія моряків мала деяке навантаження — це денні спостерігачі, що, вартуючи, уважно оглядали обрій, даремно намагаючись помітити щось підозріле. Проте, все це робилося найбільше просто для того, щоб виконати накази. Кожному — від самого адмірала і до останнього матроса, — було ясно, що жоден радянський корабель не з’явиться тут, не піде сюди шукати своєї загибелі.

Після подій на дредноуті «Макура», команда якого повстала і під червоним прапором повела свій корабель до портів Радянського Союзу, командування якнайуважніше стежило за настроями моряків. Проте, дредноут «Макура» був у складі східної частини ескадри, де, як відомо, дисципліна була не така міцна, як у західній частині, уславленій залізним порядком. І все-таки — адмірал Токіазі покладав великі надії на свою політичну службу, що систематично подавала йому відомості про кожну команду.

Так чи інакше, ескадра чітко проробляла всі маневри, скеровані на те, щоб не пропустити без огляду жодного корабля, який ішов з заходу на схід і з сходу на захід. Того ранку один з крейсерів затримав підозріле чілійське судно; але капітан того судна довів своїми документами, що він пливе в Дамбург, з торговельною метою. На тому мали за всіма ознаками і закінчитися події цілого дня.

Ескадра витяглася довгою лінією з півдня на північ. Адмірал Токіазі тільки що мав розмову з портом Охасі, де забирала вугілля частина його ескадри, яка мала замінити чотири кораблі з непевною, за відомостями політичної служби, командою. Адмірал Токіазі з’ясував усе, що його цікавило, і задоволено повернувся до своєї каюти на флагманському дредноуті «Принц».


В той самий час вартовий на крейсері «Самурай», втомлений довгою вартою, що вже підходила до кінця, вилаявся крізь зуби і покинув дивитися на обрій.

— Чорти його знають, на кого ми тут чекаємо! — пробурмотів він і, порушуючи суворі накази, злісно плюнув униз.

Свіжий вітрець переніс плювок із щогли, з якої дивився на східний обрій вартовий, на західний бік корабля. Вартовий ліниво простежив за його падінням, подивився, як біла плямка зникла за бортом, — і здригнувся. Йому привиділося, ніби далеко в морі він побачив перископ підводного човна. Перископ ніби блиснув і зник під водою.

Вартовий протер очі: звідки тут міг узятися підводний човен?.. За статутом — він мав повідомити про це вартового офіцера; проте, він був певен, що з цього глузуватимуть. І вартовий промовчав, почавши знову придивлятися на схід і лише зрідка зацікавлено поглядаючи на захід: а може, ще що-небудь примариться?..

Цілком можливо, що саме з цієї причини дальші події розгорнулися так несподівано хутко.

В цілковитій тиші раптом пролунав громовий вибух. Велетенський смерч вихватився з води, укривши собою місце, де перед тим стояв крейсер «Самурай». Це було так несподівано, що все живе на крейсерах і дредноутах завмерло, остовпіло, приголомшене вибухом. Смерч кілька секунд простояв у повітрі і, повільно розширюючись, упав. Крейсер «Самурай» ніби розламався на дві половини; його корма і ніс піднялися високо над водою, щогли, нахилені одна до одної, зійшлися над високою хвилею, що зростала посередині.

І зразу по тому обидві половини крейсера стали поринати так, ніби їх тягла вниз чиясь велетенська рука. Команда не встигла спустити жодного човна; обертаючись навколо своєї загальної осі, — крейсер зник під зеленою поверхнею води, залишивши по собі великий вир, укритий сивим шумовинням.

Майнула чиясь голова, виплеснулися чиїсь руки, але могутній вир поглинув усе.

І ще не встиг ніхто розкрити рота, щоб сказати щось, як новий вибух струснув повітря: ще один смерч укрив крейсер «Арита», що стояв на відстані півтора кілометра від загинулого «Самурая». Повторювалося таке ж жахливе видовище, з тією лише відмінністю, що «Арита» не розламався на дві частини: вибухом йому відірвало корму. Крейсер похитнувся, глибоко копнув хвилю носом і повільно перекинувся спочатку на бік, а потім і зовсім кілем угору. Немов ковзаючи по невидимій горці, він по косій лінії пішов під воду.

Все. Неймовірна, непереносна тиша лягла на кораблі ескадри адмірала Токіазі. Тільки важко шуміли великі хвилі, що їх породив вир.

Адмірал Токіазі, здається, вперше за своє життя розгубився. Він двічі набирав грудьми повітря, щоб віддати якийсь рішучий наказ, і спинився: що наказати, що зробити? Зрештою він почав:

— Радіом по ескадрі…

І не скінчив: до нього прожогом біг черговий радіотелеграфіст, тримаючи в руці вузенький клаптик паперу. Порушуючи всі статті положення про службу на флагманському кораблі, радист кинувся просто до адмірала і подав йому безпосередньо папірець.

— Телеграма з підводного човна «Тритон», — ледве переводячи дух, доповів він.

Адмірал підніс папірця до очей, прочитав кілька слів. Рука його здригнула: ні, це неможливо, це якийсь кошмар! Але самозаписувальний прилад чітко вибив на папері слова, що складали дивну депешу:


«Флагманський дредноут «Принц», адміралові Токіазі. Пропонується вам негайно здатися, викинувши за цілу ескадру на вашій головній щоглі білий прапор. В іншому разі кораблі вашої ескадри будуть висаджені у повітря, як зроблено це з «Самураєм» і «Арита». Мінні апарати наведені на кораблі вашої ескадри. Даємо на відповідь двадцяту хвилин. Протягом цього часу ви не маєте права рушити, — кожне судно, що сунеться з місця, буде негайно знищене.

Рада матроських депутатів флотилії підводних човнів колишньої східноімперської ескадри».


Це скидалося б на дикий жарт божевільного, якби зовсім недалеко не розходилися по воді сліди загинулих кораблів. Адмірал опустив руку з папірцем униз. Він оглянувся навкруги. Погляди всіх офіцерів, усіх матросів були скеровані на нього, — запитливі, нерозуміючі погляди. Радист застиг на місці, чекаючи на розпорядження. Нарешті адмірал Токіазі гордо випростався: гоноровита кров багатьох поколінь славетних самураїв підказала йому рішення.

— Радіом усій ескадрі, — спокійно й холодно промовив він. — Радіом усій ескадрі: на нас робить напад зграя бандитів, що захопила кілька підводних човнів нашої ж ескадри. Вони загрожують зірвати кожен наш корабель, що зрушить з місця. Вони вимагають здатися протягом двадцяти хвилин їхній бандитській раді депутатів. Матроси славного східноімперського флоту! Східноімперські моряки! Кров старої великої Східної Імперії кличе вас розтрощити бандитську зграю. Вогонь по підводних човнах! До перемоги!

Слова адмірала пролунали в цілковитій тиші. Радист, що стенографував наказ, кинувся до радіорубки. Адмірал гордо й повільно піднявся на капітанський місток «Принца». Він чекав зрушення своєї ескадри, початку артилерійського обстрілу підводних човнів: виконуючи його наказ, до артилерійських панцерованих веж «Принца» вже надіслано відповідне розпорядження.

Минали довгі затяжні секунди — вежі не поверталися, дула велетенських гармат лишалися застиглими…

Адмірал озирнувся: до нього швидко наближався капітан «Принца», Саіто. Обличчя його було бліде, ліва щока помітно тіпалася. Капітан приклав руку до козирка і доповів, трудно вимовляючи слова:

— Команда відмовляється виконувати наказ. Артилеристи замкнулися по вежах.

Адмірал Токіазі відчув, як гаряча кров ударила йому в мозок. Запально він відповів:

— Кулемети! Вогонь по бунтарях!

— Морська піхота захопила крюйскамеру і вимагає, щоб офіцери здали зброю. Офіцерів замкнено в кают-компанії.

— Наказ моїм морякам: вогонь по піхоті! — так само запально знов розпорядився адмірал.

Замість відповіді — капітан Саіто мовчки вказав адміралові рукою вниз на палубу. На них знизу дивилися холодні дула кулеметів і морських карабінів. Загін піхоти, змішаний з матросами, обложив капітанський місток, заганяючи нагору офіцерів дредноута. Адмірал схопив обома руками поручень містка. Він бачив, як з юрби матросів вийшов високий чоловік з нашивками боцмана. Чоловік зробив кілька кроків до містка і чітко, голосно проговорив:

— Нічого думати, пане адмірале. Або ви зразу здаєтесь нам, або ми відкриваємо вогонь з кулеметів. Життя ваших офіцерів у ваших руках. Хвилину на відповідь!

Його слова лунали ще в повітрі, коли адмірал схопився за кишеню, де лежав його браунінг. Проте, — тремтяча рука капітана затримала його. Капітан Саіто тихо проговорив:

— Адмірале, ми безсилі…

Ще раз озирнувся навкруги адмірал Токіазі. Він побачив, як бліді офіцери, не чекаючи на його наказ, витягали зброю, готові покласти її на підлогу. Зіркі погляди знизу стежили за кожним їхнім рухом.

Адмірал підійшов до поручнів ближче. Він драматичним жестом вихопив з ножен свій кортик й блиснув його сталлю в променях сонця. Звучким рухом адмірал Токіазі переламав його об поручні і кинув за борт. Потім він чітко сказав:

— Прошу забезпечити всьому офіцерському складові вільний поворіт додому, — і хутким рухом підніс до скроні свій браунінг.

Пролунав постріл, але куля полетіла вбік. Один з офіцерів штовхнув адмірала і вихопив браунінг, кинувши його вниз.

І тоді адмірал згадав, що він не виконав свого шляхетного обов’язку, обов’язку перед великою Східною Імперією, перед своєю самурайською кров’ю. Швидко озирнувшись навколо себе, він вихопив у офіцера, який стояв поруч з ним, його шаблю і підніс її ручкою вгору і лезом до свого тіла. Вільною рукою він розстебнув ґудзики свого мундира і, вигукнувши щось незрозуміле, натиснув шаблю, намагаючись розрізати свій живіт. Але перед його очима майнуло зразу кілька рук. Ці руки в рукавах з золотими нашивками вихопили в нього шаблю. Тихий, проте розлютований голос проговорив біля нього:

— Ви загубите нас, вони розірвуть нас на шматки!..

Адмірал Токіазі озирнувся, ледве тримаючись на ногах.

Його офіцери заважають йому шляхетно закінчити своє життя? Хто насмілюється робити це?..

Але офіцери як один відвертали свої погляди від нього.

Знизу піднімалися матроси — з холодними, ворожими обличчями. Вони, наказавши піднести руки вгору, обшукували офіцерів, відбираючи зброю і зводячи полонених униз до кают-компанії. Голосні радісні вигуки залунали з палуби:

— Хай живе Революція! Хай живе Рада матроських депутатів!

На височину головної щогли хутко піднімався червоний прапор.

Адмірал ішов по палубі, низько опустивши голову і машинально застібаючи ґудзики мундира. Але перед східцями, що вели до кают-компанії, він раптом підвів голову і з прихованою надією поглянув убік: звідкись пролунали постріли з рушниць, сухо зататакав кулемет.

Недалеко, метрів за півтораста, стояв крейсер «Міцо». Постріли лунали звідти. І адмірал побачив, як по його щоглі так само піднімався червоний прапор; побачив, як з капітанського містка впали дві постаті офіцерів, розмахуючи в повітрі руками. Низенький матрос з карабіном, що йшов поруч адмірала, весело сказав:

— Ач, як полетіли! Хай не пробують опиратися нашій владі!

Адмірал знову схилив голову — і вже не підводив її.


Через п’ятнадцять хвилин з води з’явилися щогли підводних човнів. Мокрі, як дельфіни, загойдалися на хвилях їхні спини, розкрилися люки. Звідти вистрибнули постаті матросів і привітливо замахали руками. Їх зустріли радісні вітальні вигуки з дредноутів і крейсерів, зустріли червоні прапори на щоглах.

Радіо з «Принца» пересилало:


«По всіх кораблях ескадри. Негайно надсилайте по десять делегатів до «Принца» на засідання Ради ескадри, що обиратиме виконавчий комітет. Негайно надсилайте делегатів».


У синьому вечірньому присмерку на захід посувалися важкі силуети дредноутів і крейсерів. Ескадра під червоними прапорами посувалася до недалеких берегів Радянського Союзу, — створювати великий військовий флот СРСР. Черговий член виконавчого комітету ради матроських депутатів ескадри сидів у каюті адмірала Токіазі і перевіряв востаннє відозву ескадри до всіх матросів, до всіх солдатів. І через півгодини радіоприймачі всіх кораблів в океані, приймачі по різних країнах світу, приймальні станції телеграфних агентств здивовано приймали нечувану депешу, не вірячи своїм очам, тремтячими руками записуючи слова, що їх пересилав потужний радіопередавальник дредноута «Принц».


«Всім! Всім! Всім! Усім матросам кораблів, що пливуть і стоять. Усім солдатам, які перебувають по фронтах або чекають, що їх туди пошлють, усім пролетарям, усім трудящим! Пролетарі всіх країн, єднайтеся! Слухайте відозву виконавчого комітету Ради матроських депутатів тихоокеанського революційного флоту. Сьогодні о 2 годині дня влада і командування ескадри перейшли до рук Ради матроських депутатів. Ескадра обговорила програму своїх дій і вирішила пливти до Радянського Союзу, до своєї соціалістичної батьківщини. Всіх офіцерів ескадри обеззброєно і надіслано до Східної Імперії, де вони зможуть розповісти подробиці революції у флоті. Революційна ескадра ухвалила надалі називатися ім’ям III Інтернаціоналу. Від імени всіх матросів виконавчий комітет закликає всіх моряків, всіх солдатів негайно повернути свою зброю проти офіцерів, брати владу у свої руки, обирати ради матроських і солдатських депутатів. До революції, товариші! За владу Рад по всіх країнах земної кулі! Хай живе великий Радянський Союз, до якого приєднаються всі національні радянські республіки земної кулі! Хай живе всесвітня революція!

Виконавчий Комітет Ради матроських депутатів тихоокеанського революційного флоту імени III Інтернаціоналу».


Загрузка...