Еристика

Основні терміни:

Аргументація; емпірична аргументація; теоретична аргументація; структура аргументації: теза, аргументи; форма аргументації; дедуктивна аргументація, недедуктивна аргументація; доказова аргументація; недоказова аргументація; пряма аргументація; непряма аргументація; види непрямої аргументації: апагогічна аргументація, розділова аргументація; критика; структура критики: теза, аргументи; форма критики; спростування; види критики: критика тези, критика аргументів, критика форми; види критики тези: пряма критика, непряма критика.

§ 1. Поняття про аргументацію. Структура аргументації

У суперечці пропонент висуває певну аргументацію. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» можна визначити як процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності.

Обґрунтування може здійснюватися різними способами.

По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шляхом

безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Така аргументація називається емпіричною. Саме такий спосіб обґрунтування дуже часто застосовується у природничих науках.

По-друге, обґрунтування може здійснюватися за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Така аргументація називається теоретичною. Саме такий спосіб обґрунтування переважно притаманний гуманітарним наукам.

Різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є відносною. Досить часто в реальних процесах комунікації зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звернення до досвіду, певних емпірічних даних, і теоретичні міркування.

У структурі аргументації розрізняють тезу та аргументи.

Теза - це положення, яке необхідно обґрунтувати.

Аргументи - це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.

Наведемо класичний приклад аргументації, відомий ще з часів середньовіччя: «Усі люди смертні. Сократ - людина. Отже, Сократ є смертним». Перші два висловлювання, що складають цю аргументацію, будуть аргументами, а третє - тезою.

Ще один приклад: «Усі сини спадкоємця є його нащадками; усі нащадки спадкоємця є спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку; отже, всі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

У цій аргументації тезою є твердження: «Усі сини спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку». Аргументи - «Усі сини спадкоємця є його нащадками» і «Усі нащадки спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку».

У цих прикладах неважко було знайти аргументи і тезу, тому що аргументації тут були представлені, по-перше, у повному вигляді, по-друге, невеликими текстами. Однак у житті, як правило, ми так не міркуємо. У процесах реальної комунікації ми можемо опускати деякі аргументи, а іноді навіть і тези аргументацій, тобто скорочувати їх, а можемо для обґрунтування своєї тези наводити досить великі за обсягом тексти. У зв'язку з цим виникають два запитання:

• Чи вмієте ви відновлювати аргументації супротивника у повному вигляді, тобто чи можете ви швидко з'ясувати усі аргументи і тезу опонента?

• Чи вмієте ви у великому за обсягом тексті віднайти основні/похідні аргументи і основні/похідні тези?

Розглянемо ці питання докладніше.

Враховуючи той факт, що скорочені аргументації - це і є ті тексти, які звичайно застосовуються співрозмовниками у суперечках та в інших комунікативних процесах, людина повинна вміти відновлювати аргументації своїх опонентів.

Запам'ятайте таке правило: якщо ви хочете зрозуміти співрозмовника, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, наявні в його міркуваннях, побудувати обґрунтоване спростування його позиції з якогось питання, перш за все треба відновити аргументацію супротивника у повному вигляді, тобто з’ясувати усі його аргументи і тезу.

З першого погляду здається, що нічого складного в такій елементарній операції немає. Однак, як свідчить досвід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а й навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає аргументацію супротивника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його.

Давайте для прикладу розглянемо випадок з життя давньогрецького філософа Сократа. Одного разу до нього прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому вже одружуватися?». Сократ подивився на нього і відповів: «Одружишся ти чи не одружишся, все одно каятимешся!» Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з'ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити аргументацію давньогрецького філософа у повному вигляді, тобто з'ясуємо усі його аргументи і тезу.

Але перш ніж ви приступите до роботи, одне зауваження: не намагайтеся, виконуючи це завдання, наводити свої власні думки щодо одруження. Пам'ятайте, нас цікавить лише точка зору Сократа.

А тепер правильна відповідь. Повна аргументація Сократа має такий вигляд: «Якщо ти одружишся, то каятимешся. Якщо ти не одружишся, то есе одно каятимешся. Ти одружишся чи не одружишся. Отже, ти каятимешся». Перші три висловлювання - аргументи, четверте висловлювання - теза.

Ще один приклад. Свого часу давньоримський філософ Лукрецій Кар, автор відомої книги «Про природу речей», навів таку аргументацію: «Те, що змінюється, руйнується і, отже, гине». Відновимо її у повному вигляді: «Те, що змінюється, руйнується. Те, що руйнується, гине. Отже, те, що змінюється, гине». Перші два висловлювання - аргументи, третє висловлювання - теза.

Поки що ми розглядали невеликі аргументації, спробуємо тепер дослідити більший за обсягом текст.

Завдання: знайти основну тезу, яку намагався обґрунтувати автор у наведеному тексті і основні аргументи, на які він спирався.

Конкуренція має потребу в рекламі

Реклама є невід'ємною умовою успішної конкуренції. З одного боку, вона містить у собі певну інформацію, а з іншого - слугує орієнтиром для споживачів.

Було б помилкою спиратися лише на здатність споживачів при виборі товару судити про нього лише за зовнішнім виглядом.

Окрім того, реклама не дає ринку застоюватися. Тільки за допомогою реклами новий виробник може отримати доступ на вже сформований ринок. Реклама сприяє конкуренції, забезпечує доступ на ринок нових виробників, оживляючи і розширюючи сам ринок товарів і послуг.

Конкуренція - це не просто економічна категорія, вона входить до складу основних людських потреб. Численні соціологічні дослідження показали, що найбільше задоволення при досягненні успіху або певних цілей людина відчуває не за умов «свободи від гонитьби за успіхом», а й перемагаючи супротивника. Як не можна виключити конкуренцію із буденного життя людини без шкоди для її особистості, так не можна виключити конкуренцію з економіки без шкоди для останньої.

Конкуренція і реклама не можуть існувати одна без одної. Займаються рекламою і такі державні інститути та організації, як політичні партії, профспілки, релігійні об'єднання, армія і навіть сама держава.

Без реклами не можуть обійтися і різні економічні системи, зокрема тоді, коли вони вже подолали етап задоволення примітивних життєвих потреб, тобто тоді, коли з'являються товари і послуги понад «життєво необхідний» рівень.

Кінець кінцем це мета будь-якої економіки, будь-якого народного господарства.

Результат аналізу тексту

Теза:

Конкуренція має потребу в рекламі Аргументи:

1. Конкуренція - це не просто економічна категорія, вона входить до складу основних людських потреб.

2. Реклама є невід'ємною умовою успішної конкуренції:

• вона містить певну інформацію;

• вона слугує орієнтиром для споживачів;

• вона не дає ринку застоюватися;

• рекламою займаються також державні інститути і організації;

• без реклами не можуть обійтися різноманітні економічні системи.

Ми спробували не тільки прочитати наведений текст-аргументацію, а й

проаналізувати його структуру: виявити основні аргументи і тезу. Після проведення цієї роботи значно легше критикувати опонента. Так, наприклад, можна звернути увагу на алогічність деяких фрагментів тексту, розкритикувати всі аргументи або якийсь окремий аргумент, який більше за все не влаштовує, не торкаючись інших, і, нарешті, можна розкритикувати саму тезу, якщо вона не задовольняє. Окрім того, можна побудувати свою власну аргументацію у відповідь на запропоновану, не припускаючись тих помилок і огріхів, які були знайдені в тексті опонента.

Підведемо тепер деякі підсумки. По-перше, будуючи власну аргументацію, ви повинні чітко знати, з яких аргументів ви виходите і яку тезу ви намагаєтеся обґрунтувати. По-друге, аргументацію супротивника в процесі суперечки треба сприймати не як потік слів та висловів, а вміти швидко (особливо якщо відбувається усна суперечка) аналізувати як її зміст, так і її структуру. По-третє, аналізуючи аргументацію опонента, не намагайтеся «навішувати» на неї свої власні уявлення щодо питання, яке розглядається (згадайте приклад з Сократом). Інакше ви будете критикувати не точку зору співрозмовника, а свої уявлення з приводу того, що ви почули або прочитали.

Якщо в процесі суперечки ви будете враховувати наведені вище поради, то, звичайно, у вас буде більше шансів розібратися в суті питання, навести аргументовані критичні зауваження і врешті-решт виграти суперечку.

§ 2. Форма аргументації

Форма аргументації - це спосіб, який застосовується для обґрунтування тези.

Аргументація може бути проведена у формі дедуктивного міркування (дедуктивна аргументація) або у формі недедуктивного/правдоподібного міркування (недедуктивна/правдоподібна аргументація).

Дедуктивна аргументація

Дедуктивне міркування - це міркування, яке спирається на логічний закон і в якому з істинних засновків отримують істинний висновок.

Розглянемо такий текст: «Злочин може бути вчинений умисно або з необережності. Цей злочин вчинений умисно. Отже, він не вчинений з необережності».

Форма цього міркування має такий вигляд: «А або В; А. Отже, не В». Це схема одного із видів дедуктивних міркувань, а саме - розділово-категоричного міркування.

Як правило, у засновках дедуктивних міркувань міститься загальне знання, а у висновку - окреме. У всіх випадках, коли треба розглянути якесь явище на підставі вже відомого знання або загального правила і зробити щодо цього явища необхідний висновок, ми розмірковуємо на підставі дедукції. Таким чином, дедуктивні міркування дозволяють зі знання, яке ми вже маємо, отримати нові істини на підставі чистого міркування, без звернення до здорового глузду, досвіду та інтуїції. Дедукція дає повну гарантію успіху при обґрунтуванні істинності тези. Якщо ви вирішили будувати аргументацію за однією зі схем дедуктивних міркувань і ваш співрозмовник погодився з істинністю аргументів, які ви будете застосовувати в аргументації, то він ніяким чином не зможе відмовитися від того факту, що ви обґрунтували істинність тези. Не випадково дедуктивні міркування ще називають необхідними, або примусовими, міркуваннями.

Отже, дедуктивну аргументацію можна визначити як обґрунтування тези на підставі аргументів, які були прийняті раніше. Якщо вам вдалося дедуктивно обґрунтувати тезу, то вона набуває такого ж статусу достовірності, як і аргументи, з яких вона виводиться.

Як правило, в процесах аргументації дедукцію дуже рідко представляють у повному, розгорнутому вигляді. Найчастіше вказуються не всі аргументи, а деякі. Загальні твердження, які здаються добре відомими, опускаються. Не завжди явно формулюється навіть теза дедуктивної аргументації. Часто дедукція буває настільки скороченою, що про дійсний хід міркування можна тільки здогадуватися.

Розглянемо приклад дедуктивної аргументації.

В оповіданні А. Конан Дойла «Берилова діадема» банкір Олександр Холдер, у домі якого сталася крадіжка коштовності - берилової діадеми, звернувся по допомогу до Шерлока Холмса. Холдер був впевнений, що в крадіжці винний його син Артур, тому що вночі, коли була вчинена крадіжка, в його руках він бачив діадему, в якої не вистачало одного ріжка з трьома берилами. Але Холдер встановив, що до крадіжки діадеми причетна також його племінниця, яка передала діадему крізь вікно своєму коханцеві.

Розповідаючи Холдеру про результати розслідування, Холмс сказав, зокрема, таке: «Мій старий принцип розслідування полягає у тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишається, є істиною, якою б неправдоподібною вона не здавалася. Міркував я приблизно так: звичайно, не ви віддали діадему. Отже, залишається тільки ваша племінниця і покоївки. Але якщо в крадіжці замішані покоївки, то навіщо ваш син погодився взяти відповідальність на себе. Для такого припущення немає підстав. Ви говорили, що Артур любить свою двоюрідну сестру. І я зрозумів причину його мовчанки: він не хотів виказати Мері. Тоді я згадав, що ви застали її біля вікна і що вона знепритомніла, побачивши діадему в руках Артура. Мої припущення перетворилися на впевненість».

Спробуємо відновити аргументацію Шерлока Холмса, тобто з'ясуємо у загальному вигляді основні аргументи і тезу, яку він намагався аргументувати. Відповідно до принципу розслідування Холмса спочатку визначимо усі можливі припущення: «Діадему могли вкрасти сам Холдер, або Артур, або покоївки, або Мері». Тепер виключимо усі явно неможливі твердження: «Ні Холдер, ні Артур, ні покоївки діадему не крали». Те, що залишилося і є теза, яку обґрунтовував Шерлок Холмс у наведеному прикладі: «Діадему вкрала Мері».

Наведена аргументація є дедуктивною. Вона побудована за схемою дедуктивного міркування, а саме - заперечувально-стверджувального модусу розділово-категоричного міркування.

Дедуктивна аргументація є універсальною. її можна застосовувати при обговоренні різноманітних проблем у будь-якій аудиторії. Однак при цьому треба пам'ятати вислів Аристотеля: «Не слід вимагати від оратора наукових доведень, так само, як від математика не слід вимагати емоційного переконання».

Хоча дедуктивна аргументація є досить сильним засобом переконання, застосовувати її слід цілеспрямовано. Спроба побудувати таку аргументацію в тій області або для такої аудиторії, де вона не є придатною, може привести лише до ілюзії переконання. Супротивник без великих зусиль розкритикує подібне обґрунтування .

Недедуктивна (правдоподібна) аргументація

Недедуктивне (правдоподібне) міркування - це міркування, в якому зв'язок між засновками та висновком не спирається на логічний закон і в якому істинність засновків не гарантує істинності висновку. Це означає, що за допомогою правдоподібних міркувань можна обґрунтувати лише певний ступінь ймовірності тези. Довести істинність тези, спираючись на схеми правдоподібних міркувань, неможливо.

Розрізняють два основні види правдоподібних міркувань: індуктивні міркування і міркування за аналогією.

Індуктивне міркування - це міркування, в якому здійснюється перехід від окремого знання про предмети даного класу до загального знання про всі предмети цього класу.

Розрізняють декілька видів індуктивних міркувань, зокрема повну і неповну індукцію.

Повна індукція - це міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у кожного предмета даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Індуктивні міркування такого типу застосовуються тільки в тих випадках, коли мають справу із закритими класами предметів: число предметів, що до них входять, є скінченним і повинне легко підлягати перерахуванню.

Наприклад, перед аудиторською комісією поставлене завдання перевірити стан фінансової дисципліни в філіалах конкретного банківського об'єднання. Відомо, що це об'єднання складається з п'яти банківських філій. Звичайний спосіб перевірки у цьому випадку - проаналізувати діяльність кожного з п'яти банків. Якщо не буде знайдено жодного фінансового порушення, тоді аудиторська комісія зможе обґрунтувати тезу, що всі філії банківського об'єднання дотримують фінансову дисципліну.

Слід зазначити, що повна індукція не є суто індуктивним міркуванням, оскільки за її допомогою на підставі істинних засновків можна отримати істинний висновок. Це означає, що, застосовуючи схему міркування «повна індукція», людина може обґрунтувати достовірне знання.

Неповна індукція - це міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у частини предметів даного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів.

Розрізняють два основних види неповної індукції: індукцію шляхом переліку (популярна індукція) та індукцію шляхом відбору (наукова індукція).

Популярна індукція - це міркування, в якому шляхом перелічування встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів даного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даного класу.

Прикладом популярної індукції може бути таке міркування: «Студенти першої групи першого курсу юридичного факультету успішно склали іспит з логіки. Отже, можна припустити, що студенти інших груп також добре підготувалися й успішно складуть цей іспит».

Наукова індукція - це міркування, в якому висновок робиться на піде ґаві відбору необхідних та виключення випадкових обставин.

Наприклад, щодо кримінальної справи про розкрадання товарів зі складу обвинувачений визнав факт розкрадання і розповів, що він один виніс зі складу викрадену річ. Проведена перевірка встановила, що винести таку річ одній людині неможливо. У зв'язку з цим слідчий дійшов висновку, що в розкраданні товарів брали участь також інші люди. Це послужило підставою для зміни кваліфікації діяння.

Індуктивні узагальнення широко застосовуються в емпіричній аргументації. їх переконливість залежить від числа випадків, що розглядаються. Чим ширше база індукції, тим більш правдоподібною буде здаватися теза, яка обґрунтовується за її допомогою. Важливе значення також має різноманіття і різнотиповість таких випадків. Окрім того, суттєвим є також аналіз характеру зв'язків предметів та їх ознак, доведення невипадковості регулярності, що спостерігається. Виявлення причин, що породжують цю регулярність, дозволяє доповнити чисту індукцію фрагментами дедуктивних міркувань і тим самим посилити її.

Найрозповсюдженішими помилками, яких припускаються в недедуктивих (правдоподібних) міркуваннях, є «поспішне узагальнення» і «після цього, отже, з цієї причини».

«Поспішне узагальнення» - це помилка, яка виникає при узагальненні без достатніх на те підстав.

Класичним прикладом такої помилки є приклад з індуктивним узагальненням «Усі лебеді білі». У Європі аж до XVII ст. зустрічалися лише білі лебеді. На підставі цих спостережень було сформульовано узагальнення: «Усі лебеді білі», тобто ознака «бути білим» була перенесена з обмеженої множини лебедів, яких спостерігали в Європі, на всю множину цих птахів. Однак, коли у 1606 р. було відкрито Австралію (тогочасна Нова Голландія), там знайшли чорних лебедів. Таким чином, узагальнення «Усі лебеді білі» виявилося хибним.

«Після цього, отже, з цієї причини» - це помилка, яка виникає тоді, коли проста послідовність подій сприймається як їх причинний зв'язок.

Як приклад наведемо таку гумористичну аргументацію.

Вживати в їжу огірки небезпечно - з ними пов'язані усі хвороби і людські негаразди. Практично всі люди, у яких є хронічні захворювання, їли огірки. 99,9% усіх людей, що вмерли від раку, за життя їли огірки. 99,7% усіх осіб, які стали жертвами авто- і авіакатастроф, вживали в їжу огірки протягом двох тижнів, що передували фатальному випадку. 93,1% злочинців вийшли з родин, де огірки їли постійно.

Ще одним видом правдоподібних міркувань є міркування за аналогією.

Міркування за аналогією - це міркування, у яких робиться висновок про наявність певної ознаки в одиничного предмета (ситуації, події), що досліджується, на підставі його подібності в суттєвих рисах до іншого одиничного предмета (ситуації, події).

Міркування за аналогією - один із найдавніших способів побудови аргументації. Людина користувалася ними ще з прадавніх часів. Не випадково цей тип міркування дуже часто використовують у фольклорі, зокрема у казках та легендах. Звернемося для прикладу до кхмерської легенди «Історія двох куріпок».

Героїня легенди загадує герою загадки. Ось одна з них.

Четверо молодих людей навчались у чаклуна. Першого він навчив передбачати майбутнє, другого - стріляти так влучно, що міг не цілитися, третього - жити під водою, а четвертого - оживляти мертвих. Якось під час прогулянки четверо хлопців вийшли на берег моря. Перший сказав, що опівдні над ними пролетить орел, який триматиме в пазурах тіло мертвої принцеси. Стрілець сказав, що він поцілить стрілою орла. Третій товариш виголосив, що він зможе винести на берег тіло принцеси, якщо вона впаде у воду. Четвертий засвідчив, що в такому разі він оживить принцесу.

Усе відбулося саме так. Однак виникає питання, хто саме серед чотирьох товаришів буде майбутнім чоловіком принцеси (бо вона, як свідчить легенда, була дуже привабливою і кожен бажав одружитися з нею).

Герой легенди дає правильну відповідь. Він стверджує, що чоловіком для принцеси повинен стати той, хто дістав принцесу з дна моря, бо він перший доторкнувся й обійняв її. Той, хто оживив її, - відіграв материнську роль, а той, хто врятував від орлиних пазурів, - роль батька. Зрештою, віщун міг би бути старшим братом, оскільки, хоча він і знав, що вона з'явиться, але сам не мав відношення до її нового народження.

У цьому міркуванні четверо товаришів уподібнюються (за аналогією) до матері, батька, чоловіка, брата принцеси. Таку аргументацію фольклорна традиція визнає бездоганною.

Розрізняють два основних види аналогії: аналогію предметів та аналогію відношень.

Аналогія предметів - це міркування, в якому об'єктом уподібнювання виступають два схожих одиничних предмета, а ознакою, що переноситься, - властивості цих предметів.

Прикладом такої аналогії може бути обґрунтування політичними діячами Росії ідеї встановлення Брестського миру у 1918 р. Вони посилалися на східну історичну ситуацію на початку XIX ст., коли німці самі були змушені у 1807 р. підписати кабальний договір з Наполеоном (Тільзитський мир), а потім через 67 років, зібравшись із силами, прийшли до свого визволення. Аналогічний вихід був запропонований і для Росії 1918 року.

Аналогія відношень - це міркування, в якому об'єктом уподібнювання виступають схожі відношення між двома парами предметів, а ознакою, що переноситься, - властивості цих відношень.

Наприклад, суб'єкти А, Б, С, Д перебувають між собою у таких відношеннях:

1. А є батьком неповнолітнього сина Б.

2. С є дідусем і єдиним родичем неповнолітнього онука Д.

3. Відомо, що у випадку батьківських відношень батько повинен утримувати свого сина.

Враховуючи деяку подібність відношень «батько - неповнолітній син» і «дідусь - онук», можна дійти висновку, що дідусь також повинен утримувати неповнолітнього онука.

Загальною рисою міркувань за аналогією, так само, як й індуктивних міркувань, є те, що їх висновок завжди має ймовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність засновків таких міркувань ще не гарантує істинності висновку, при детальнішому аналізі він може виявитися хибним. Якщо ваш співрозмовник для обґрунтування певної тези обрав схему правдоподібного міркування, не забувайте, що він обґрунтовує лише її правдоподібність, переконати вас в її істинності він ніколи не зможе.

§ 3. Види аргументації

Доказова та недоказова аргументація

Доказова аргументація - це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже заздалегідь визначена. Формою такої аргументації повинно бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку - достовірне твердження.

Основна задача доведення полягає у ствердженні істинності певної тези. Саме цим воно відрізняється від інших розумових процедур, які покликані тільки частково підтримати тезу, надати їй більшої або меншої переконливості.

Недоказова аргументація буває трьох видів.

Перший вид: істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи або деякі з них не є достовірними твердженнями; форма аргументації - дедуктивне міркування, або міркування за схемою «повна індукція»; теза - правдоподібне твердження.

Другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність вже встановлена; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза - правдоподібне твердження.

Третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза - правдоподібне твердження.

Розглянемо аргументацію давньогрецького філософа Платона і спробуємо з'ясувати її вид.

Він міркував приблизно так. Накресліть на піску коло. Воно не є досконалим і, звичайно, відрізняється від ідеального кола. Але ж так легко, дивлячись на нього, уявити собі ідеальне коло і побудувати щодо нього точну науку. Чому ж цей метод, який є досить простим, не застосувати також до людського суспільства. Злочинцю треба сказати, що він злочинець, і показати, що це дуже погано. Він одразу ж перестане бути злочинцем, і на перший план вийде його ідеальна людська поведінка.

Наведене обґрунтування можна віднести до третього виду недоказової аргументації. Воно побудоване за допомогою аналогії предметів; аргументи не є достовірними твердженнями, отже, і теза, що висувається, може мати тільки правдоподібний характер.

Розглянутий матеріал щодо видів аргументації узагальнимо у вигляді таблиці.

Пряма та непряма аргументація

У випадку прямої аргументації міркування спрямоване від аргументів до тези. Теза безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Розглянемо приклад прямої аргументації. У результаті аналізу обставин однієї справи слідчий дійшов висновку, що постріл у потерпілого Н. був зроблений з близької відстані, що суттєво вплинуло на рішення про винуватця злочину. Для обґрунтування тези слідчий навів два аргументи:

Навколо вогнепальної рани на тілі Н. були знайденісліди пороху, який не згорів.

Такі сліди залишаються навколо вогнепальної рани лише тоді, коли постріл був зроблений з близької відстані.

Аргументація слідчого мала такий вигляд.

Аргументи:

Якщо навколо вогнепальної рани знаходять сліди порох, що не згорів, то постріл був зроблений з близької відстані.

Навколо вогнепальної рани на тілі потерпілого Н. знайдено сліди пороху, що не згорів.

Теза:

Постріл у потерпілого Н. був зроблений з близької відстані.

Розглянута аргументація побудована за схемою дедуктивного міркування, а саме — умовно-категоричного силогізму.

У непрямій аргументації істинність/ великий ступінь правдоподібності тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності/малого ступеня правдоподібності антитези.

Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна аргументація та розділова аргументація.

У випадку аналогічної аргументації хід міркування такий. Треба обґрунтувати деяку тезу (Т). Висувається твердження, яке є запереченням тези (не-Т). Воно називається антитезою. З аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого. На підставі цього робиться висновок про хибність/малий ступінь правдоподібності антитези й істинність/великий ступінь правдоподібності тези.

Для прикладу розглянемо таку задачу.

Задача. Три мудреці вирішували питання: хто з них є наймудрішим, але так і не змогли порозумітися між собою. Тоді вони звернулися до випадкового перехожого, щоб той допоміг їм визначити істину. У відповідь перехожий дістав із мішка п'ять ковпаків - 3 білих і 2 чорних - і показав їх мудрецям. Потім він запропонував їм заплющити очі і надягнув на кожного з них по білому ковпаку, а два чорних сховав у мішок. Після цього перехожий дозволив мудрецям розплющити очі і загадав їм загадку: «Хто з вас, - сказав він, - першим здогадається, якого кольору ковпак у нього на голові, той і буде наймудрішим».

Довго сиділи мудреці, дивлячись один на одного. Через деякий час один із них вигукнув: «На мені білий ковпак». Як він здогадався?

Рішення. Мудрець міг міркувати так: «Припустимо, що у мене на голові чорний ковпак, тоді другий мудрець, побачивши на мені чорний ковпак, міг би міркувати так: «Якщо у мене на голові чорний ковпак, тоді третій мудрець бачить перед собою два чорних ковпаки, і він повинен був вже сказати, що на ньому білий ковпак. Але він мовчить. Отже, на мені не чорний, а білий ковпак». Але другий мудрець мовчить і нічого не говорить про колір свого ковпака. Отже, перехожий надягнув на мене не чорний, а білий ковпак».

У наведеному міркуванні наймудрішого схема апагогічної аргументації застосовується двічі.

Розділова аргументація - це обґрунтування тези, яка є членом деякої диз'юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкуруючих із тезою положень - членів цієї диз'юнкції.

На відміну від апагогічної аргументації, де тезі (Т) суперечить антитеза (не-Т), у розділовій аргументації тезі (Т) протиставляють декілька положень, кожне з яких, по-перше, претендує на роль тези і, по-друге, повністю або частково виключає інші припущення.

Хід міркування у випадку розділової аргументації такий. У процесі обґрунтування доводять безпідставність усіх членів диз'юнкції, крім одного. Тим самим опосередковано стверджують істинність тези, тобто висловлювання, що залишилось.

Слід зазначити, що у розділовій аргументації істинність тези гарантується лише тоді, коли диз'юнктивне висловлювання буде повним, тобто якщо у ньому будуть враховані всі можливості. У випадку розгляду лише деяких варіантів рішення, метод розділової аргументації не може забезпечити достовірність тези. Вона буде мати лише правдоподібний характер і потребувати подальшої перевірки.

Розділова аргументація дуже часто застосовується в судово-слідчій практиці в процесі висування та обґрунтування версій злочину, при поясненні причин конкретних явищ, при виборі статті для кваліфікації правопорушень та у багатьох інших випадках.

Розглянемо такий приклад. Під час розслідування справи про вбивство А. слідчий міркував таким чином: «Можна припустити, що вбивство А. було вчинене з метою пограбування. Але це здається малоймовірним,, бо А. був одягнений погано і коштовностей при собі не мав. Убивство могло бути вчинене з помсти, але люди, які знали А., характеризували його як чоловіка скромного, тихого. Останні три роки він працював сторожем при школі і ні з ким не сварився.

Ці обставини приводять до думки, що вбивство було вчинене з хуліганських мотивів».

У цьому прикладі обґрунтування тези «Убивство було вчинене з хуліганських мотивів» слідчим проводиться за методом розділової аргументації. Спочатку він висуває всі можливі версії причин вбивства, а потім виключає ті, які здаються йому малоймовірними.

§ 4. Техніка аналізу аргументації

Спираючись на вищенаведений матеріал, можна запропонувати техніку аналізу аргументації (усної або письмової). Вона полягає у виконанні таких кроків:

1. Уважно прочитайте (вислухайте) текст аргументації.

2. З'ясуйте основну тезу аргументації.

3. З'ясуйте основні аргументи аргументації. Для цього поділіть текст аргументації на основні блоки. Знайдіть у кожному блоці положення, що обґрунтовуються. Ці положення і є основними аргументами наведеної аргументації.

4. З'ясуйте похідні тези і похідні аргументи тексту аргументації. При цьому враховуйте той факт, що найчастіше похідними тезами аргументації є її основні аргументи, а похідними аргументами - висловлювання, що їх обґрунтовують.

5. Для кожного блоку аргументації з'ясуйте її вид (доказова чи недоказова; пряма чи непряма).

6. Зробіть висновки.

Для прикладу спробуємо проаналізувати захисну промову видатного російського адвоката С. Андрієвського щодо братів Келеш.

Із захистної промови Андрієвського щодо братів Келеш

На долю братів Келеш випало, панове присяжні засідателі, велике нещастя - бути під судом за тяжким обвинуваченням. Я говорю «нещастя», бо удар цей для них випадковий і рішуче нічим не заслужений, в чому ви легко переконаєтесь, якщо спокійно поставитеся до справи. Справа ця є повчальним прикладом того, що можуть накоїти плітки, недоброзичливість і сліпа людська підозрілість.

Тут виставлено проти братів Келеш обвинувачення у підпалі з корисливою метою, заради страхової премії. Кожне обвинувачення можна порівняти з вузлом, зав'язаним навколо підсудного. Але є вузли незворушні і вузли з фокусом. Якщо захист намагається розплутати правдиве обвинувачення, то ви завжди бачите і помічаєте, які він відчуває труднощі, як у нього бігають руки і як вузол, незважаючи на всі зусилля, міцно тримається на підсудному. Інша справа, коли вузол з фокусом. Тоді треба тільки зловити таємний, замаскований кінчик або петельку, потягнути за них - й усі пута розмотуються самі по собі - людина виходить з них повністю вільною.

Такий кінчик стирчить у цій справі досить явно - він навіть майже не замаскований - і я ухоплюся прямо за нього. Це питання: чи було це підпалення насправді? Це - історія самої пожежі. Якщо ви її прослідкуєте, то, безперечно, побачите, що тут пожежа могла відбутися тільки випадково, а, отже, якщо не було ніякого злочину, то немає потреби розмірковувати щодо винуватців.

16 січня о 6 годині вечора тютюнова комірчина братів Келеш була зачинена і опечатана контролером Некрасовим. Опівночі всередині цієї комірчини з'явилися ознаки пожежі. Виникає запитання, як же вона могла відбутися? Хто і як міг туди проникнути? Замок, ключ від якого був у контролера, виявився замкненим і неушкодженим. Печатка затримувала двері своїм липким складом, отже, її не знімали. Інших ходів до комірчини не існувало і прокладено не було. Щоправда, Бобров, домовласник, пропонує нам зупинитися на припущенні, що туди можна було потрапити через кватирку, а до кватирки на четвертий поверх дістатися сходами або по водостоку. Але будемо міркувати у межах розумного і не зважатимемо на казкові припущення. Драбини, що була приставлена до стіни, ніхто не бачив, а для того, щоб залізти по водостоку на четвертий поверх, треба бути мавпою або акробатом - привчитися до цього з дитинства, а брати Келеш - 40-літні люди і гнучкістю тіла не відзначаються. Нарешті, кватирка на четвертому поверсі замикається зсередини: якщо б її залишили в зимову стужу відкритою, то контролер Некрасов, замикаючи комірчину, помітив би це, та й усі вікна вже б взялися льодом. Окрім того, кватирки робляться не в нижній частині вікна, а трошки вище, перегнутися через вікно жодний з Келешей не зміг би - треба було б його розбити, однак усі вікна після пожежі вціліли. Отже, якщо не припускати казок, якщо не вірити, що один з Келешей міг забратися, як комар, у щілину або залізти в комірчину через трубу, як відьма, - то треба буде визнати, що з тієї хвилини, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, коли через шість годин в ній почалася пожежа, і комірчина, як і раніше, була зачиненою, - ніхто до неї не входив і не міг увійти. Звідси випливає один можливий висновок, що невловима, не доступна для очей причина пожежі, мікроскопічна, але, на жаль, дійсна, вже таїлася в комірчині у ту хвилину, коли «пошабашили» і коли Некрасов замикав комірчину. Висновок ясний, як божий день. Усе, що ми знаходимо у справі, підтверджує його. Перш за все, згадайте свідчення Некрасова... про те, що ще о десятій вечора, тобто за дві години до того, як сильний запах гару та туман диму викликали справжнє занепокоєння - ще за дві години до цієї хвилини, Некрасов вже відчував у повітрі сусіднього двору слабкий запах гару. Згадайте і те, що вогню зовсім не було видно, навіть коли приїхали пожежники. Були тільки сморід і дим. Перше полум'я з'явилося тоді, коли вибили вікна й у комірчину потрапило повітря. Що ж це все означає? Все це означає, що причиною пожежі було щось малесеньке, яке діяло досить мляво, досить повільно, ледве помітно, - причина була такою слабкою, що вона викликала лише тління, задимлення, сморід і не викликала навіть вогню. Тільки дрібниця, тільки незагашена папироска, запавша іскорка могла подіяти таким чином.

Від іскорки десь почав тліти тютюн. Повітря сухе у комірчині...: тютюн тліє, димить, вогню не дає, але жар переходить від одного шару тютюну до іншого; чим більше витліло, тим більше просушилися сусідні шари - тихесенько і тихесенько робота зсередини комірчини продовжується. Надиміло спочатку рідким димом, а потім і густіше. Ось вже диму стільки, що його тягне назовні, потяглися струмені за вітром на сусідній двір, але ще їх мало, на морозному повітрі їх не відчуєш, а якщо і відчуєш, то не звернеш уваги. Але ось запах диму на фабричному і сусідньому дворі стає сильнішим. Його вже достатньо явно чує Некрасов. Але й він не звертає на нього уваги: мало від чого і звідки може димити в зимову пору. Ще дві години минають, і гар так повільно, так поступово і невловимо збільшується, що мешканці двох сусідніх будинків почали турбуватися і шукати причини. І навіть у цей час власне пожежі, тобто вогню, не було; все дим та дим валить, і не здогадаєшся звідки.

Таким чином, якщо ви згадаєте, що після того, як дим вже пробився назовні, пройшло більше двох годин, перш ніж на нього стали звертати увагу, то ви, звичайно, визнаєте, що внутрішній процес тління вимагає чимало часу, принаймні більше, ніж дві години, і для вас стане ясно до очевидності, що о шостій вечора комірчина була зачинена контролером Некрасовим вже з непомітною, але готовою причиною майбутньої пожежі. Це була папироска, яку хтось забув, іскра, що-небудь таке маленьке - я в деталях не знаю що (адже істинна причина більшості пожеж невідома) - але для мене не важливо: що саме? Для мене важливе інше питання: чи могла звернутися до такої причини пожежі, до такого повільного і невірного засобу людина, що бажає, умислює, турбується, влаштовує так, щоб пожежа відбулася неодмінно? Ось що для мене важливе. І для мене відповідь безсумнівна: ні, не могла. Такі пустощі - тільки випадок, а не умисел. Спробуйте насправді запаленою сигаретою зробити пожежу - важка справа, а скільки пожеж відбувається саме від необережно кинутої папироси. Ось, припустимо, ви палите і працюєте, поклали біля себе запалену папиросу або сигару, іноді буває, що кожного разу, як ви її залишаєте, вона гасне, і вам доводиться її знову запалювати, а іншим разом захопитеся роботою - бач, а тим часом уся папироска до кінця згоріла на попільниці. Іноді тютюн горить успішно, іноді - ні; дотліє до якоїсь межі - і стій! - трапиться сира нитка, і все закінчено. І кому ж краще знати ці властивості тютюну, як не тютюновому фабриканту? Чи він, кинувши папиросу у тютюн, може бути впевнений, що пожежа неодмінно відбудеться? Він повинен знати, що тютюн тліє повільно і не дає полум'я. Підпалювач неодмінно взяв би собі у спільники керосин, стружки й різні інші горючі матеріали. Але нічого такого тут не було. І не було не тільки тому, що немов би підозріла купа сміття на місці пожежі була тютюном, папером і папиросами..., а й тому, що до приїзду пожежних не було зовсім полум'я, а горючі матеріали неодмінно дали б полум'я. Тому вже якщо не змазувати тютюн керосином і не підкладати горючих матеріалів, то підпалювач неодмінно повинен був передбачити, що для успіху горіння треба зробити тягу, дати допуск повітрю, відкрити де-небудь кватирку або вибити вікно - інакше далі сморіду та тління справа не піде. Але й цього не було зроблено. Таким чином, уся історія пожежі голосно говорить нашій совісті і ясно доводить нашому розуму, що пожежа ця не задумана людиною, а спричинена непередбаченим випадком. Тут, власне, і закінчується мій захист; таємна петелька у вузлику знайдена, увесь вузол розплутується: після цього ясно встановленого факту для мене вже не існує у справі нічого важливого і небезпечного. Ніякий підозріливий натяк, ніякі плітки щодо підсудних мене не лякають. І дійсно, залишаються тільки дрібниці...

Аналіз тексту

Спробуємо виділити основну тезу наведеної аргументації. Враховуючи той факт, що це захисна промова, тезою повинно стати висловлювання, в якому міститься інформація про невинність підсудних. Знайдемо це положення в тексті: «Бути під судом за тяжким обвинуваченням у підколенні з корисливою метою для братів Келеш - це нещастя, удар випадковий і нічим не заслужений».

Тепер спробуємо виділити основні аргументи, на які спирався адвокат для того, щоб обґрунтувати цю тезу, Спробуємо розбити текст аргументації на певні смислові блоки. Таких блоків можна виділити чотири. Відповідно до цього виділимо чотири основні аргументи:

1. Кожне обвинувачення - це вузол, зав'язаний навколо підсудного. Кінцем такого вузла в розглянутій справі є питання: чи було підпалення насправді?

2. У комірчину ніхто не входив і не міг увійти з того моменту, як Некрасов зачинив її і до того часу, як почалася пожежа.

3. Комірчину зачинив контролер Некрасов з уже готовою (мікроскопічною, непомітною) причиною пожежі.

4. Пожежа не була задумана людиною, її викликав не-передбачуваний випадок.

Спробуємо проаналізувати обґрунтування усіх основних аргументів.

У першому блоці обвинувачення уподібнюється до вузла, що зав'язується навколо підсудного. Якщо вузол із фокусом, то достатньо знайти замаскований кінчик, потягнути за нього і вузол розмотається. Так само і з обвинуваченням щодо братів Келеш. У розглянутій справі, на думку адвоката, таким кінчиком є вирішення питання: чи було підпалення насправді?

Наведена аргументація побудована за допомогою міркування за аналогією, її аргументи - правдоподібні твердження. Це недоказова аргументація третього виду. Отже, адвокат, намагаючись звести питання щодо невинності братів Келеш до питання «Чи був насправді підпал?» застосовує найслабкіший вид аргументації. У зв'язку з цим його висновок не можна охарактеризувати як істинне твердження, він має лише правдоподібний характер.

Другий блок аргументації адвоката Андрієвського будується за допомогою дедуктивного міркування, яке можна представити у такому вигляді: «У комірчину можна було проникнути або відкривши замок, або знявши двері, або пролізши через кватирку, або до комірчини ніхто не проникав. Замка ніхто не відкривав. Двері не знімали. У кватирку брати Келеш пролізти не могли. Отже, у комірчину ніхто не проникав і не міг проникнути з моменту того, як Некрасов зачинив комірчину і до того часу, як почалася пожежа».

У цьому випадку адвокат застосовує непряму аргументацію, а саме - її розділовий вид. Однак при застосуванні такої аргументації обґрунтувати істинність тези можна лише у разі, коли перераховані всі можливості (у нашому випадку всі можливості проникнення до комірчини). Однак всередину приміщення можна було б, наприклад, проникнути через дах, запропонувати за гроші комусь залізти у кватирку, якщо брати Келеш за фізичним станом не могли цього зробити, нарешті, сам контролер Некрасов міг відкрити комірчину своїм ключем... Враховуючи це, можна зробити висновок, що теза другого блока також має лише правдоподібний характер. Адвокат не зміг довести її істинність. У цілому аргументацію другого основного аргументу можна охарактеризувати як недоказову аргументацію другого виду.

Третій блок судової промови, що досліджується, присвячений обґрунтуванню положення: «Комірчину зачинив контролер Некрасов з уже готовою (мікроскопічною, непомітною) причиною пожежі».

Це положення обґрунтовується за допомогою індуктивного міркування, а саме - неповної індукції. Андрієвський спирається тут в основному на свідчення контролера Некрасова і мешканців двох сусідніх дворів. При цьому свідчення Некрасова є основою побудови цього блока аргументації. Поняття «мешканці сусідніх дворів» взагалі не уточнюється: зі змісту промови не зрозуміло, скільки було цих мешканців - один, два, три чи більше. Отже, можна зробити висновок, що третій аргумент промови Андрієвського є правдоподібним твердженням з малим ступенем ймовірності, бо спирається на свідчення обмеженого і цілком не визначеного кола людей.

І, нарешті, четвертий аргумент: «Пожежа не була задумана людиною, а викликана непередбачуваним випадком». Для обґрунтування цього положення адвокат застосовує такі міркування:

1. «Якщо пожежа була задумана людиною і брати Келеш були підпалювачами, то вони безсумнівно повинні були користуватися горючими матеріалами. Вони не користувалися горючими матеріалами (горючі матеріали не були знайдені на місці злочину). Отже, пожежа не була задумана людиною і брати Келеш не були підпалювачами».

2. «Пожежа могла бути задумана людиною або бути викликаною непередбачуваним випадком. Пожежа не задумана людиною. Отже, пожежа викликана непередбачуваним випадком».

Розглянемо детально перше міркування з точки зору його змісту і форми (схеми).

З точки зору змісту можна не погодитися з першим аргументом адвоката, який вважає, що людина, яка хоче Щось підпалити, обов'язково повинна користуватися горючими матеріалами для успішного горіння, і в цьому разі недопалена сигарета або ще якась «мікроскопічна» причина вже не застосовувалися. Давайте згадаємо, що братів Келеш обвинувачували в суді у підпалі з корисною метою заради страхової премії. їм потрібно було сховати причину пожежі, замаскувати її таким чином, щоб здавалося, що пожежа виникла не завдяки людині, а завдяки непередбачуваним обставинам. Тільки в цьому випадку їм виплатити б страхову премію. Може, вони з цією метою навмисно використовували «мікроскопічні» засоби: сьогодні підпал не вийшов - вийде завтра.

Таким чином, перший засновок міркування Андрієвського не є істинним положенням, його можна охарактеризувати тільки як правдоподібне висловлювання. Що стосується другого засновку, то тут ніяких зауважень не може бути. Це - істинне положення.

Тепер щодо форми міркування. Андрієвський в цьому випадку застосовує дедукцію, а саме - заперечувальний модус умовно-категоричного міркування. «Якщо А, то В. Не В. Отже, не А».

Підведемо підсумки. У першому міркуванні один засновок - правдоподібне висловлювання, а другий засновок - істинне висловлювання, форма - дедукція. За цих обставин можна обґрунтувати тільки правдоподібний висновок. Це міркування можна віднести до недоказової аргументації першого виду. Це досить сильний вид аргументації. Однак за його допомогою можна обґрунтувати лише ймовірний характер висновку, довести його істинність неможливо.

Розглянемо тепер друге міркування. Це непряма аргументація, а саме - її розділовий вид. Однак, як ми вже говорили, другий аргумент «Пожежа не задумана людиною» має правдоподібний характер. Отже, це міркування репрезентує недоказову аргументацію першого виду і його висновок «Пожежа викликана непередбачуваними обставинами» - ймовірне, правдоподібне твердження.

Таким чином, розглянувши детально аргументацію, що була наведена у судовій промові адвоката Андрієвського щодо справи братів Келеш, можна зробити такі висновки. Адвокат у процесі обґрунтування невинності підсудних застосовує різноманітні види аргументації. Однак у жодному випадку він не зміг обґрунтувати істинність своїх висновків, він лише довів певну ступінь їх ймовірності (у деяких випадках дуже малу). Отже, аргументацію Андрієвського не можна вважати переконливою.

§ 5. Поняття про критику. Види критики

Поряд із прийомами обґрунтування тези існують також прийоми, спрямовані на критику аргументації.

Критика - це обґрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше.

Структура будь-якої критики, так само, як і структура аргументації, складається з тези та аргументів.

Теза - це положення, хибність або малий ступінь правдоподібності якого необхідно довести в процесі критики.

Аргументи - це твердження, за допомогою яких критикується аргументація.

Критика, як і аргументація, може будуватися за формами (схемами) дедуктивних або недедуктивних міркувань.

Окремим прикладом критики є спростування - встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких була встановлена раніше.

Критика не може бути визнана спростуванням у трьох випадках: (1) якщо аргументи не є достовірними твердженнями; (2) якщо форма критики - недедуктивне (правдоподібне) міркування; (3) якщо має місце як (1), так і (2).

Розрізняють три види критики: критику тези, критику аргументів і критику форми (схеми).

Критика тези

Критика тези - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент.

Розрізняють пряму і непряму критики тези.

Пряма критика тези будується у формі обґрунтування , яке отримало назву «зведення до абсурду».

Хід міркування у цьому випадку такий. Умовно припускають, що положення, яке висунув пропонент, є істинним. Далі з наявних аргументів та тези виводять усі можливі наслідки й аналізують їх. Під час такого аналізу може з'ясуватися, що наслідки або (1) суперечать один одному, або (2) суперечать об'єктивним даним (фактам дійсності). На цих підставах роблять висновок про безпідставність тези, спираючись на правило: хибні наслідки завжди свідчать про хибний висновок.

Непряма критика тези будується за допомогою обґрунтування антитези.

Хід міркування у цьому випадку такий. Висувається твердження, яке є запереченням тези, тобто антитеза (не-Т). Далі обґрунтовують її істинність за допомогою аргументів критики. На підставі цього робиться висновок про хибність тези пропонента.

Наприклад, пропонент висунув тезу «Будь-яке вбивство потребує засудження». Спробуємо її спростувати, використовуючи метод «зведення до абсурду». Спочатку припустимо, що ця теза - істинна. Але тоді з неї випливає, що забій худоби та птиці також заслуговує на засудження. Отже, поїдання їхнього м'яса також треба засудити. Однак це не відповідає дійсності: багато людей їдять м'ясні вироби і за це їх ніхто не засуджує. Все це свідчить про те, що теза «Будь-яке вбивство потребує засудження» є хибною.

Критика аргументів

Критика аргументів - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів, які застосовує пропонент для обґрунтування тези.

Критика аргументів може полягати у тому, що пропонент недостатньо обґрунтував їх достовірність, дуже вільно узагальнив статистичні дані, результати соціологічних досліджень, опитувань населення тощо. Крім того, опонент може висловити сумнів з приводу авторитетності експерта, на думку якого спирався пропонент у своїх аргументах. Ці та інші зауваження супротивник не може ігнорувати. Він повинен буде або підтвердити свої аргументи, ще раз їх обґрунтувавши, або відмовитися від них.

Сумніви, що виникають під час критики аргументів, переносяться також на тезу, яка саме з них і випливає. На підставі цього теза оцінюється як сумнівна або малоймовірна.

Якщо під час критики аргументів опонент зможе довести їхню хибність, тоді теза буде беззастережно вважатися необґрунтованою і потребувати нового підтвердження.

Слід зауважити, що хибність аргументів ще не означає хибності тези: теза може залишатися істинною, але бути необґрунтованою. Так, наприклад, іноді буває, що людина не може підібрати або сформулювати вагомі аргументи, щоб довести тезу, яку вона висуває. Але ця обставина не може змінити значення цієї тези, якщо насправді вона є істинною.

Критика форми (схеми)

Критика форми (схеми) - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує пропонент.

У цьому випадку показують, що в міркуванні пропонента відсутній логічний зв'язок між аргументами та тезою.

Якщо теза не випливає із запропонованих аргументів, то початок і кінець аргументації є нескоординованими. У такому випадку тезу слід вважати необґрунтованою і некоректно сформульованою.

Слід зазначити, що критика форми (схеми) так само, як критика аргументів, тільки руйнує аргументацію, наведену пропонентом, але не встановлює хибність тези. У цьому випадку можна лише сказати, що теза не спирається на аргументи, між ними не має певного зв'язку.