Еристика

Основні терміни:

Правила щодо тези; правила щодо аргументів; правила щодо форми; визначення; явні визначення; неявні визначення; правила явних визначень; помилка «іgnoratіо еlenchi» та її різновиди: «втрата тези» і «підміна тези»; помилка «необґрунтований аргумент» та її різновиди: «хибний аргумент» і «випередження основи»; помилка «коло в обґрунтуванні»; помилка «надмірне обґрунтування »; помилка «безпідставні аргументи»; помилка «не підтверджую».

Аргументуючи чи критикуючи, важливо дотримуватися певних правил, а також бути обізнаним з найтиповішими можливими помилками, що можуть зустрічатися в процесах аргументації і критики.

Розрізняють три види правил:

• правила щодо тези;

• правила щодо аргументів;

• правила щодо форми.

Дотримання цих правил допоможе уникнути власних помилок і знайти помилки у міркуваннях опонентів.

§ 1. Правила і помилки щодо тези

Правило 1: Теза повинна бути сформульована чітко й ясно.

Це правило виражає головну умову ефективності аргументації і критики.

Для того, щоб з'ясувати певну тезу, необхідно вирішити такі питання. Передусім треба визначити, чи всі терміни, слова і словосполучення, що застосовуються в тезі, є зрозумілими.

Непорозуміння в процесі суперечки дуже часто виникають у зв'язку з тим, що співрозмовники застосовують такі мовні вислови, які за об'єктивних обставин можуть по-різному ними сприйматися. Наведемо декілька причин, за яких може виникнути така ситуація.

• У тезі застосовуються поняття, які не мають чіткого загальновживаного значення.

Так, наприклад, останнім часом досить популярним став термін «паблік рілейшнз». Його можна почути і по радіо, і по телебаченню, його вживають політики, журналісти, юристи, державні службовці тощо. Однак якщо запитати, що цей термін означає, то навряд чи кожний з них зможе дати чітке й ясне визначення. І це не дивно, бо за понад 60 років існування цьому терміну надавалися різноманітні визначення. Звернемося до книги одного з визначних спеціалістів у цій галузі Сема Блека (Sam Віаск) «Вступ до паблік рілейшнз», де він пише: «Інститут паблік рілейшнз (ІРК), створений у Велікобританії у лютому 1948 року, прийняв визначення діяльності в області паблік рілейшнз, трошки покращене у листопаді 1987 року, яке діє і по сьогодні. Ось це визначення: «Діяльністю в області паблік рілейшнз є зусилля, що плануються і здійснюються у напрямку встановлення і підтримки доброзичливих відношень між організацією і громадськістю».

Кращим з усіх діючих визначень є Мексиканська заява, підписана більш ніж 30 представниками національних і регіональних асоціацій паблік рілейшнз 11 серпня 1978 р. у місті Мехіко. У ній говориться: «Практика паблік рілейшнз - це творчий і соціально-науковий підхід до аналізу тенденцій, передбачення їх наслідків, надання консультацій керівникам організацій і виконання запланованих програм дій, які слугують як інтересам організацій, так і суспільним інтересам».

Доктор Рекс Харлоу, ветеран-практик паблік рілейшнз із Сан-Франциско, розглянув 472 визначення цього терміна і сформулював на їх підставі таке робоче визначення: «Паблік рілейшнз - це особлива функція управління, яка допомогає встановлювати і підтримувати загальні принципи спілкування, розуміння, згоди і співробітництва між організацією і відповідним кругом осіб. Вона включає в себе розв'язання різноманітних проблем, забезпечує адміністрацію інформацією про суспільну думку і сприяє відповідальному до неї ставленню, визначає і збільшує відповідальність керівництва при задоволенні суспільних інтересів, допомагає адміністрації ефективно і заздалегідь проводити зміни, передбачаючи ті чи інші тенденції, і використовує як свої інструменти науково обґрунтовані, надійні й етичні методи».

Американське товариство паблік рілейшнз (РКЗА) 6 листопада 1982 року видало офіційну заяву, уривок з якої наводиться нижче: «Паблік рілейшнз надає допомогу нашому складному плюралістському суспільству у найбільш ефективному виборі рішень і здійсненні функцій, роблячи внесок у взаєморозуміння між різними групами й організаціями. Вони вносять гармонію у приватну і суспільну діяльність.

Паблік рілейшнз слугують широкому спектру громадських установ, наприклад, у бізнесі, профспілкам, урядовим агентствам, добровільним асоціаціям, фондам, лікарням, освітянським і релігійним товариствам. Для досягнення своїх цілей ці організації повинні розвивати ефективні зв'язки з багатьма різноманітними аудиторіями або громадськими групами, такими як співробітники, члени товариств, споживачі, місцеві спільноти, акціонери, і з іншими установами, а також із суспільством в цілому.

Для досягнення своїх цілей при керівництві організацією необхідно розуміння позицій і цінностей відповідних суспільних груп. Самі ж цілі формуються під дією зовнішніх факторів. Спеціалісти в галузі паблік рілейшнз діють як радники адміністрації, а також як посередники, допомагаючи перетворенню приватних інтересів в обґрунтовані, суспільно узгоджені дії і політику».

Як правило, для уточнення правильності терміна звертаються до словника, однак не всі визначення паблік рілейшнз, що наводяться у словниках, є прийнятними. Відомий «Новий міжнародний словник Вебстера» дає таке формулювання: «Здійснення сприяння покращенню взаємовідносин і доброзичливості між особою, фірмою, організацією та іншими людьми, особливими групами людей або суспільством в цілому через розповсюдження роз'яснювального матеріалу, розвитку добросусідських відносин і оцінки тієї чи іншої реакції суспільства».

Існує велика кількість простіших визначень, але вони не є всеохоплюючими. Наприклад, «прекрасна діяльність, визнана суспільством», «творення добра і отримання за це поваги» або «примирення приватних і суспільних інтересів».

Автор віддає перевагу короткому, але вичерпному визначенню: «Діяльність в області паблік рілейшт - це мистецтво і наука досягнення гармонії з зовнішнім оточенням через взаєморозуміння, засноване на достовірній і повній інформації».

А тепер уявіть собі, що ви сперечаєтеся з приводу «паблік рілейшнз» і при цьому на початку спору чітко не визначилися, що ж цей термін означає. Як ви вважаєте, чи буде така суперечка раціональною?

• У тезі застосовуються багатозначні мовні вислови.

Кожний знає, що більшість висловів природної мови є багатозначними. Це явище називається омонімією. Згадаймо, наприклад, відомий ще з дитинства приклад з підручника: слово «коса», яке може означати і форму дівочої зачіски, і частину морського або річкового пейзажу, і сільськогосподарський інструмент.

Подивіться уважно тлумачні словники, і ви побачите, що слова, які широко розповсюджені в українській мові, мають здебільшого не одне, а декілька значень. Так, наприклад, слово «новий» може означати «сучасний», «наступний», «невідомий» тощо. Коли щось називають новим, то одразу навряд чи буде зрозуміло, про що йдеться: про нову традицію, яка щось заперечує, або лише про новий етап, який є розвитком попереднього. Така багатозначність слова «новий» може стати причиною серйозних помилок і непорозумінь. Для прикладу наведемо таке міркування, за допомогою якого людина з новатора перетворюється у консерватора: «Він підтримує усе нове. Нове, як відомо, - це забуте старе. Отже, він підтримує усе старе, що було забуте».

Багатозначність - це характерна риса будь-якої природної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища в процесі спілкування може призвести до помилок, непорозумінь і навіть кумедних ситуацій.

Наведемо такий приклад.

Близько двохсот років тому англійський лікар Д. Хілл був забалатований на виборах у Королівське наукове товариство. Через деякий час він прислав у це товариство доповідь такого змісту: «Одному матросу на кораблі, де я працював судовим лікарем, роздробило ногу. Я зібрав усі осколки, склав їх як треба та полив смолою і підсмольною водою, яку можна отримати при перегонці смоли. Незабаром осколки з'єдналися, і матрос зміг ходити, ніби нічого не трапилося...» У той час Королівське товариство багато розмірковувало з приводу цілющих властивостей підсмольної води. Повідомлення лікаря Хілла викликало великий інтерес і було зачитане на одній з наукових сесій. Через декілька днів Хілл прислав товариству додаткове повідомлення: «У своїй доповіді я забув сказати, що нога у матроса була дерев'яною»..

Як бачимо, у цьому тексті слово «нога» застосовується у двох значеннях: для позначення «частини тіла людини» і для позначення «протезу» (дерев'яної ноги). Це й призвело до кумедності всієї ситуації.

Наведемо ще один приклад вже з сучасного життя. У деяких рекламних повідомленнях експлуатується багатозначність слова «перший». Одне значення цього слова - «перший за порядком», а інше - «кращий». Два різні значення задають і два різних параметри порівняння - порядок слідування і якість. Тепер спробуємо проаналізувати такий рекламний текст: «Мені приємно повідомити вам, що жувальна гумка Віті з ксилітом схвалена тепер Міністерством охорони здоров'я України як перша жувальна гумка, яка нейтралізує кислоту, що руйнує зуби». Одразу виникає запитання, що рекламісти мали на увазі: Міністерство охорони здоров'я визнало цю гумку кращою серед інших чи дослідило її першою серед інших подібних гумок, і схвалило її? Оціночну інтерпретацію тут викликає конструкція «схвалена як перша жувальна гумка». Слово «перша» тут не можна замінити словом «друга» чи «третя», природніше сказати «краща». Чому ж одразу так не зробити?

Зверніть увагу на те, що багатозначними можуть бути не тільки окремі слова, а й цілі речення.

Так, наприклад, історик Геродот розповідає, як лідійський цар Крез запитував божество у Дельфах, чи треба йому розпочинати війну з Персією. На це він отримав таку відповідь: «Якщо цар піде вітою на Персію, то знищить велике царство». Коли рогромлений Крез, потрапивши у полон, зауважив дельфійським жерцям, що вони сказали неправду, жерці у відповідь заявили, що у війні дійсно знищене велике царство, але не Персидське, а Лідійське.

Підведемо деякі підсумки. Отже, перш ніж розпочати суперечку співрозмовникам необхідно домовитися щодо визначень основних понять, щоб у процесі спілкування уникнути непорозумінь. Якщо вони не дійшли консенсусу, то немає сенсу розпочинати суперечку. Ще Аристотель з цього приводу писав, що «ті, хто мають намір взяти участь у розмові один з одним, повинні скільки-небудь розуміти однин одного. Якщо цього не відбувається, то про можливість якого спілкування можна говорити? Тому кожне з імен повинно бути зрозумілим і говорити про що-небудь, при цьому не про декілька речей, а тільки про одну; якщо ж у нього декілька значень, то потрібно пояснити, про яке з них йдеться».

Для того, щоб виконати цю пораду Аристотеля, ви повинні перш за все вміти грамотно визначати поняття. Однак на практиці не всі люди вміють це робити. Наведемо декілька практичних порад.

Передусім з'ясуємо, що таке визначення. Визначення - це логічна операція, завдяки якій мовним висловам надається строго фіксоване значення.

Слід зазначити, що визначення не є просто висловлюванням природної мови, як це може здатися на перший погляд. Це своєрідна конвенція застосування певних мовних конструкцій. Так, наприклад, термін «злочин» у моральних і правових теоріях може мати різне значення. Це означає, що між людьми досягнуті різні конвенції про його застосування.

Визначення бувають різноманітними. Так, можна з'ясувати, про що йдеться у суперечці з самого контексту спілкування, уважно аналізуючи текст, який промовляє співрозмовник і звертаючи увагу на невербальні аспекти суперечки. Такі визначення називають неявними, або контекстуальними. Як правило, в процесі спілкування люди користуються саме такими дефініціями. Однак це може призвести до ситуацій, коли співрозмовники неоднозначно зрозуміли предмет суперечки і сперечаються з приводу зовсім різних проблем. Добре, якщо в результаті такого спору кожний з них залишиться при своїй думці, а якщо на підставі цього виникне конфлікт? У зв'язку з цим перш ніж почати суперечку рекомендують чітко визначити основні поняття за допомогою явних визначень.

Явні визначення задаються конструкцією «А є В», де А - вислів, що визначається (дефінієндум), а В - вислів, за допомогою якого здійснюється визначення (дефінієнс).

Так, наприклад, у праві терміну «крадіжка» відповідає вислів «таємне викрадання індивідуального майна громадян». Тим самим цьому терміну надається точне значення і визначаються межі його застосування. Мовну конструкцію на зразок: «крадіжка - це таємне викрадання індивідуального майна громадян» можна назвати явним визначенням.

Явні визначення підпорядковуються певним правилам, порушувати які не рекомендується. Таких правил існує лише чотири, тому їх не важко запам'ятати.

1. Правило співмірності дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінюваними. Це означає, що в тексті одне з них можна замінити на інше.

Якщо це правило порушується, то виникають дві помилки: «помилка надто широкого визначення (наприклад: «Студент - це людина, яка навчається у навчальному закладі») або «помилка надто вузького визначення» (наприклад: «Студент - це людина, яка навчається в університеті»),

2. Правило заборони кола: визначення не повинно утворювати кола.

При порушенні цього правила виникає така помилка: дефінієндум визначається через дефінієнс, а останній, в свою чергу, визначається через дефінієндум. Наприклад: «Право - це наука, яка вивчає правові відносини», «Правові відносини - це відносини, які вивчає право».

Ця помилка отримала назву «коло у визначенні». її різновидом є ще один вид помилок, які називаються «тавтологіями», або «те саме через те саме». Сутність таких помилок полягає у тому, що дефінієндум і дефінієнс виражаються однаковими словами. Наприклад, «життя - це життя», «на війні як на війні».

3. Правило однозначності: визначення повинно бути чітким, ясним і однозначним.

Мається на увазі використання у визначенні лише таких висловів, які відомі і зрозумілі для, тих, на кого це визначення розраховане. Бажаною є також відсутність у визначеннях метафор і образних порівнянь. Наприклад, поняття «пролегомени» можна визначити як пропедевтику, але таке визначення буде зрозумілим лише для певної обмеженої групи людей, якій відомо, що «пропедевтика» - це вступ до певної науки, концепції, теорії. Для більшості людей це визначення залишиться визначенням невідомого через невідоме.

Не будуть визначеннями у строгому розумінні слова і такі висловлювання: «мова - це дім буття людини», «архітектура - музика, що застигла», «артилерія - бог війни» тощо.

4. Правило несуперечності: необхідно намагатися, щоб визначення не було заперечним.

Будь-яке визначення повинно розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо ж визначення є заперечним, то воно не розкриває суттєвих ознак предмета, а лише вказує на множину ознак, які цьому предметові не належать. Наприклад, у визначеннях: «Алхімія - це не наука», «Демократія - це не тоталітаризм», «Логіка - це не право» не виконується правило відсутності заперечення.

Підсумовуючи вищесказане, наведемо ще один яскравий приклад. 1 вересня 1999 р. у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» виступила видатна українська поетеса Ліна Костенко з промовою «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала». Перш ніж приступити до основної частини промови, вона дала визначення усіх ключових понять свого виступу {«гуманітарний», «аура», «нація»), для того, щоб «уникнути смислових аберацій», щоб аудиторія її сприйняла так, як цього хотіла поетеса. Ось уривок з цієї промови.

«Отже, гуманітарна аура нації. Чи не правда, яке приємне для слуху поєднання слів? Справді, кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом, - в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

Але спершу уточнимо термінологію, щоб уникнути смислових аберацій.

В наш складний час, в нашій проблематично незалежній державі, де так поляризувалися пріоритети, впадає в очі, наприклад, амбівалентність поняття гуманітарний. Для одних - це комплекс гуманітарних дисциплін, адже - це категорія культури, освіти, духовності. Для іншого слово гуманітарний асоціюється перш за все з гуманітарною допомогою. Як для мене, це вельми прикрий термінологічний збіг, що часом призводить до непорозумінь, коли замість вироблення концепції гуманітарної політики в її кардинальних аспектах, все зводиться до розмови про черговий гуманітарний вантаж або про екологічно чисті макарони.

Думаю, що в країнах Європи, де є сильна традиція Гуманізму, чіткіше розмежовані ці поняття: гуманітарний і гуманістичний, людський і людяний, у нас же в означенні гуманітарних наук і гуманітарної ж допомоги ця різниця стерлася. Але треба мати на увазі цей нюанс.

Аура. У словниках радянського періоду, енциклопедичних, філософських, навіть іншомовних, - а ці словники осіли на стелажах, і люди досі користуються ними, - аура однозначно інтерпретується як термін медицинський, з області симптоматики деяких тяжких недуг, як специфічний стан, що передує нападові хвороби. Це, очевидно, від нелюбові до окультних наук, де аурою вважається невидиме світіння, яким оточені матеріальні тіла, особливо людина, і яке дано побачити хіба що сенситивам та ясновидцям. Ауру вивчали ще у 20-х роках, за допомогою світлофільтрів, тоді ж у Лондоні вийшла книжка Вальтера Кільнера «Аура людини». А в 60-х була навіть чутка, що ауру почали досліджувати американські вчені, але коли виявилося, що над головами деяких політиків аура вельми темна і плямиста, досліди було припинено, а їхні результати засекречено. Доводилося бачити й фотознімок дружини Реріха, на якому її голова оточена загадковим світінням, - але не беруться сказати, чи то справді була аура, чи щось з області фотоефектів. У всякому разі такі езотеричні поняття, як аура чи, скажімо, біополе, були протипоказані матеріалізмові, про що й свідчить звужено оказіональне визначення аури у вищезгаданих словниках.

Однак існує етимологія слова, досить звернутися до латини, - аура має там до десятка значень, і всі вони зв'язані з вітерцем, повівом, або золотом, відтінками золотого. Відоме Горацієве «аиrеа mediocritas» - золота середина, чи епітет Персея «аuri gеnа» - золотороденний, тобто син Данаї від Юпітера, який навідав її у вигляді золотого дощу.

Зрештою, аureolus, ореол - це вже прямий прародич аури, хоч у дорозі від давньої латини до наших днів вона приростала ще й іншими смислами, як це часто буває. До прикладу, камікадзе означає божественний вітер, згодом так почали називати японських льотчиків-смертників. Але, якщо вдуматись, то якийсь невловимий зв'язок між цими поняттями є, бо лише порив божественного вітру може кинути людину на такий відчайдушний крок. Словом, як існує, безперечно, якесь біополе особистості, так існує і аура цілої нації, хоч неозброєним оком її і не видно.

Що ж до поняття нація, то лише на перший погляд здається, що це таке чітке і всім зрозуміле поняті я. Саме в це поняття останнім часом, уже в умовах, здавалось би, незалежної України, внесено стільки плутанини, що пересічний громадянин може вкрай розгубитися, начитавшись нашої преси, де українців то пропонують вважати етносом, що й досі ще не відбувся як нація, то вже аж політичною нацією, що містить у собі весь наш поліетничний конгломерат, то народом України, то, як у Конституції сказано, - українським народом. У паспорті графа національності скасована. Епітетом національний розкидаються так бездумно, що іноді він втрачає контури сенсу.

Проблема тут навіть не в ідентифікації нації, а в кризі самоідентифікації національно дезорієнтованої частини суспільства. Не буду вдаватися в теорію питання, це окрема тема, скажу лише самоочевидну річ: якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував саме українцям».

• У тезі застосовуються іншомовні слова без урахування їх точного значення.

У цьому випадку теза також може бути сформульована нечітко і неясно. Так, наприклад, суддя у рішенні пише: «З урахуванням девальвації виплатити...» Хоча в цьому випадку треба було б записати: «з урахуванням інфляції», тобто з урахуванням «знецінювання паперових грошей». Девальвація ж - це «офіційне зниження курсу паперових грошей щодо золота або зменшення золотого змісту грошової одиниці».

Часто термін «легітимний» вживають замість слова «законний». Однак легітимація - це 1) визнання або підтвердження законності якогось права або повноваження; 2) документи, що підтверджують це право або повноваження; 3) узаконення. Отже, терміни «легітимний» і «законний» не означають одне й те саме.

У зв'язку з наведеними прикладами практичною рекомендацією для всіх сперечальників є таке положення: перш ніж застосовувати у процесі спору з супротивником іншомовні слова, ознайомтеся з їхніми значеннями.

Окрім того, що ви повинні вміти грамотно визначати поняття, що застосовуються в тезі, та з'ясовувати їхні значення, треба також звертати увагу на кількісну характеристику тези, тобто перш ніж сперечатися, з'ясуйте, про яку кількість предметів йдеться у тезі (тобто про всі предмети, їх частину: більшість чи меншість, або окремий предмет).

Наприклад, хтось стверджує, що «усі люди егоїсти». У цьому випадку ще не зрозуміло, про всіх чи про деяких людей йдеться у висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати саме через їхню невизначеність.

Важливе значення має також вирішення питання про модальність тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням; чи стан справ, що в ній описується, має місце в дійсності або він є тільки можливим; теза претендує на логічну або фактичну істинність тощо.

Лише після того, як з'ясовані всі зазначені вище питання, можна розпочинати суперечку, будувати аргументації, критикувати точку зору супротивника. Без визначення питання щодо зрозумілості, чіткості, ясності предмета спілкування, суперечка не може бути раціональною. Нехтування цим кінець-кінцем або призведе до конфліктної ситуації, або суперечка нагадуватиме дитячу гру під назвою «зіпсований телефон».

Правило 2: Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики.

Порушення цього правила в процесі спілкування призводить до помилки, яка називається іgnoratіо еlenchi. Вона буває двох видів: «втрата тези» і «підміна тези».

«Втрата тези» відбувається у тому випадку, коли людина ненавмисно (іноді підсвідомо) у процесі суперечки підміняє одну тезу іншою.

«Підміна тези» - це така ж сама помилка, однак людина допускається її свідомо, з наміром ввести в оману опонента, обґрунтувати не те твердження, яке висувається як теза, а те, яке вигідно їй. І в першому, і в другому випадку теза, яка повинна бути обґрунтованою, кінець-кінцем залишається необґрунтованою. Так, наприклад, людина емоційно починає розмірковувати про щось несправедливе з точки зору моралі, а замість цього доводить, що воно є несправедливим у правовому розумінні.

«Підміна тези», як правило, застосовується тими людьми, які бачать, що відкрито довести заявлену тезу вони не можуть. Тоді вони намагаються відволікти увагу співрозмовника, висуваючи нову тезу, яка зовнішньо схожа з попередньою, але має зовсім інший зміст.

«Підміна тези» також може бути пов'язана з відповіддю не на те запитання, яке було задане, або з нерозкриттям запропонованої теми. При цьому текст аргументації з точки зору логіки може бути бездоганним.

Саме про допущення такої помилки йдеться у наведених нижче діалогах:

1. - Як ви ставитеся до приватизації землі?

- Наше суспільство до приватизації ще не готове.

2. - Де ти дістав цю книжку?

- Там її вже немає.

3. - Хто зателефонував?

- Це не тебе.

4. - Котра година ?

- Ти все одно запізнився.

Наведені тексти досить типові для нашого життя, ми навіть не помічаємо, що допускаємо помилку. Однак у процесі суперечки неуважне ставлення до цього може призвести до непорозуміння або навіть до конфлікту чи поразки у спорі.

Якщо ми маємо справу з навмисною підміною тези, то така помилка кваліфікується як софізм. Згадаймо приклад про Протагора і Еватла, який був наведений на початку книги. Непорозуміння тут виникло саме через порушення закону тотожності, який є основою правила, що обговорюється. У договорі між учнем і вчителем не було чітко визначено поняття «перший судовий процес» і роль Еватла в цьому судовому процесі: він повинен був виступати, з одного боку, як юрист, який програє або виграє свій перший судовий процес, а з іншого боку - як відповідач, якого суд або виправдовує, або звинувачує. У зв'язку з Цим змінювалася і угода, з приводу якої сперечалися Протагор і його учень.

Розглянемо детально ще один софізм: «Хтось вирішив довести, що Зрази по 2 буде не б, а 4. Для цього він узяв звичайний сірник і попросив присутніх уважно слідкувати за його міркуванням. «Переламавши сірник навпіл, - сказав він - будемо мати один раз 2. Зробивши те саме з однією з половинок, будемо мати другий раз 2. Нарешті, зробивши те саме з іншою половинкою, будемо мати третій раз 2. Отже, узявши Зрази по 2, ми отримали 4, а не б, як звичайно прийнято думати».

У міркуванні дивного математика була допущена помилка - «підміна тези». Замість того, щоб доводити твердження «3x2 = 4», він доводив, що «якщо ціле поділити навпіл, а потім кожну половинку в свою чергу поділити навпіл, то в результаті отримаємо чотири частини».

Підміна тези може також відбуватися тоді, коли людина свідомо не бажає дати відповідь на поставлене запитання. Як приклад наведемо таку ситуацію:

Даючи російському громадянинові транзитну візу, співробітники фінського посольства у Швеції хочуть упевнитися в тому, шо у нього є зворотний квиток до Росії (на пором, на поїзд або на літак). Чоловік протягує свій паспорт співробітнику посольства. Той його запитує: «Чи є у Вас квитки на пором?» Роблячи вигляд, що він не розуміє причину запитання, чоловік задає співробітнику посольства зустрічне запитання: «А що, у цю пору року складно з квитками?».

У суперечках може допускатися або повна, або часткова підміна тези. У першому випадку підміна тези, як правило, маскується певними обставинами, що пов'язані з конкретною ситуацією. Це дозволяє відволікти увагу опонента від порушення одного з основних правил раціональної суперечки.

Так, широко відомим є випадок з давньогрецьким філософом Діогеном, якого, за легендою, одного разу навіть побили за підміну тези. Його опонент стверджував, що у світі, який існує у нашій уяві, рух неможливий. Діоген з ним не погодився і для підтримки своєї точки зору підвівся і почав ходити перед співрозмовником. Підміна тези була очевидною. Йшлося про те, що для людського розуму світ є нерухомим. Діоген же своїми рухами намагався обґрунтувати зовсім інше: у світі, що чуттєво сприймається, рух є. Але це не було предметом суперечки. Опонент, який вважав, що рух не існує, підтримував точку зору, відповідно до якої почуття, що свідчать про протилежне, просто обманюють нас. Можна сперечатися з приводу слушності Діогена або його співрозмовника, погоджуватися з ними або ні. Однак не можна заперечити той факт, що у наведеному прикладі Діоген допустив Помилку «підміна тези».

Наведемо ще один приклад повної підміни тези. Федір Достоєвський у «Щоденнику письменника» пише про справу Кронеберга, який висік свою доньку шпіцрутенами. Адвокат Спасович побудував свій захист на тому, що замінив слово «катування» на «покарання», «шпіцрутени» - на «різки», «семилітню дитину» - на «дівчинку зіпсовану і порочну» тощо. Таким чином, замінивши слова, з яких складалася первісна теза, він підмінив і саму тезу в цілому. Підзахисного адвоката Спасовича виправдали.

Часткова підміна тези відбувається тоді, коли теза або звужується, або розширюється в процесі аргументації або критики. У першому випадку обґрунтовується «занадто мало» і в результаті сама теза залишається необґрунтованою. Так, наприклад, якщо б ми хотіли довести, що Щ. є порядною людиною і для цього почали б наполягати на тому, що про нього невідомо нічого дурного, то ми припустили помилку «занадто мало доведено».

Як приклад звуження тези наведемо два уривки з одного твору Еразма Роттердамського, де описуються суперечки між абатом і вченою дамою.

Антроній. Що ти називаєш мудрістю?

Магдалія. Це тоді, коли ти розумієш, що щастя людині приносять тільки духовні блага, а багатства, почесті, знатність не роблять її ні щасливішою, ні кращою.

Антроній. Бог із нею, з такою мудрістю.

Магдалія. Але якщо мені приємніше читати хорошого письменника, чим тобі полювати, пити або грати в кістки? Ти не погодишся, що я живу приємно?

Антроній. Я б так не жив.

Магдалія. Я не про те запитую, що тобі приємніше за все, а що повинно бути приємним.

Магдалія. А ти вважаєш людиною того, хто не знає мудрості і знати не

хоче.

Антроній. Для себе я достатньо мудрий.

Магдалія. Для себе і свині мудрі.

Антроній. Ти немов софістка якась - так вправно сперечаєшся.

Антроній не має рації, Магдалія - не софістка. Вона просто вказує йому кожного разу на факт звуження тези. У першому уривку Магдалія говорить: «Я не про те запитую, що тобі приємно, а що повинне бути приємним». У другому уривку абат намагається питання про мудрість звести до того, що саме для нього є мудрим. На що Магдалія відповідає: «Для себе і свині мудрі».

Теза може також розширюватися. У цьому випадку є ризик обґрунтувати «занадто багато». При такому обґрунтуванні виникає небезпека застосування досить широкого підґрунтя, з якого випливає не тільки теза, а й якесь інше неприйнятне положення. «Хто доводить багато, той нічого не доводить» - цей латинський вислів фіксує саме таку помилку в комунікації.

Якщо ви помічаєте, що в аргументації, яка спрямована до вас, допускається підміна тези, то передусім спробуйте з'ясувати, чи ваш співрозмовник це зробив навмисно, чи ненавмисно. Так, наприклад, людина може дати відповідь не на те запитання, яке перед нею ставилося, без будь- якого наміру, через незнання, а іноді навіть через те що вона не зрозуміла запитання, а це дуже часто буває у стресовій ситуації.

Якщо ж ви бачите, що ваш співрозмовник намагається змінити тезу непомітно для інших учасників комунікації і обґрунтувати її як таку, що висувалася спочатку, то найбільш раціональною дією у цьому випадку повинна стати беззастережна вказівка на помилку «підміна тези», яка допускається у суперечці.

§ 2. Правила і помилки щодо аргументів

Правило 1: Аргументи повинні бути сформульовані ясно і чітко.

Це правило схоже з правилом 1 щодо тези. Тому не будемо детально його розглядати, а лише зазначимо, на що треба звернути особливу увагу, щоб це правило не порушувалося.

1. Виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати в процесі аргументації/критики. Якщо протягом суперечки пропонент чи опонент планує відмовитися від деяких аргументів, змінити їх, навести нові, то про це треба заздалегідь домовитися.

2. Уточнити терміни, що входять до складу аргументів; з'ясувати поняття, які їм відповідають, і дати їх визначення.

3. З'ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про що в них йдеться: про весь клас предметів, його частину чи окремий предмет.

4. Визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі, необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або переконання певного суб'єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах, описує стани справ, що були, будуть або є; чи норми, на які посилаються в аргументах, є обов'язковими, дозволеними або забороненими тощо.

5. Уточнити оціночні характеристики аргументів (вони є достовірними твердженнями, істинність яких уже встановлена, або тільки правдоподібними висловлюваннями, які потребують подальшої перевірки).

6. Сформулювати аргументи у доступній для співрозмовника формі.

П. Сергеіч стосовно судової практики цю вимогу сформулював так: «... Не так кажіть, щоб міг зрозуміти, а так, щоб не міг вас не зрозуміти суддя».

Якщо ви будете в аргументації або критиці застосовувати занадто складні аргументи, то ви не зможете переконати співрозмовника, бо він вас просто не зрозуміє. Як приклад наведемо такий історичний факт.

Більш ніж 200 років тому, за часів формування Сполучених Штатів Америки, бурхливо обговорювалося питання про котирування голосів виборців. Одна фракція заявляла, що право на власність повинно бути необхідною вимогою до виборців. Бенджамін Франклін з цим не погоджувався. Люди, які його підтримували, представили свою аргументацію у такому вигляді: «Не можна визнати правочинним з будь-якої розумної, інтелектуальної або моральної точки зору невід'ємне право людини виражати свої політичні пристрасті, використовуючи свій голос у референдумах тільки за наявності достатньої власності. Право закладено в самій людській природі і тому називається природним правом, яке може бути обмежене з зовнішньої сторони залежністю від володіння власністю. Невірно припускати, що природне право людини віддати свій голос базується і залежить більшою мірою від власності, ніж від самої природи людини. Цілком очевидно, що такий умовивід не є розумним, бо він перевертає порядок речей, передбачений самою природою».

Б. Франклін, який був талановитим оратором, запропонував переконливіший аргумент. Він сказав: «Бажання отримати голоси виборців ставить нас перед дилемою: у мене є віслюк; я можу голосувати. Віслюк помирає; я не можу голосувати. Отже, голос представляє не мене, а віслюка».

Ще один приклад. Альберт Ейнштейн знайомив публіку зі своєю найскладнішою теорією відносності у ясній і доступній формі. Він шуткував: «Коли молодий чоловік сидить з дівчиною цілу годину, вона йому здається хвилиною. Але якщо його посадити на розжарену піч - і хвилина буде здаватися йому більшою за годину. Все відносно».

Правило 2: Аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю або частково обґрунтовані.

У випадках доведення і спростування це правило має такий вигляд: аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю обґрунтовані й істинність яких встановлена заздалегідь.

Порушення цього правила може призвести до помилки, яка називається «необґрунтований аргумент». Є декілька різновидів цієї помилки: «хибний аргумент» і «випередження основи».

Сутність помилки «хибний аргумент» полягає у використанні в процесі аргументації/критики хибного аргументу. Але про те, що аргумент є хибним, пропонент/опонент може й не знати.

Аргумент може виявитися хибним, якщо:

• сукупність наведених аргументів є суперечливою (наприклад, при некваліфікованому підході до обґрунтування рішення з цивільної справи або обвинувального вироку з кримінальної справи посилаються на суперечливі фактичні обставини: суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, дані експертів, що не співпадають з фактами тощо);

• аргумент є твердженням, що саме собі суперечить (наприклад, вислів Сократа: «Я знаю, що я нічого не знаю»);

• у процесі аргументації/критики як аргумент використовують твердження про факт, оцінити який можна буде лише в майбутньому {«через півроку ми отримаємо прибуток 60%», «зростання інфляції в майбутньому не відбудеться» тощо).

Сутність помилки «випередження основи» (лат. реtіtiо рrіnсіріі) полягає у застосуванні як основного аргументу, за допомогою якого обґрунтовується теза, твердження, істинність якого ще не доведена (посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У дійсності достовірність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з необхідністю.

Наприклад, розглядаючи якусь проблему, для підтвердження своєї точки зору наводять думки авторитетних у цій галузі людей, однак при цьому не з’ясовують, що вони насправді думають з цього приводу. У такому разі допускають помилку «випередження основи», бо наведені аргументи підлягають перевірці.

Правило 3: Обґрунтування аргументів повинно проводитися незалежно від тези.

Порушення цього правила призводить до помилки «коло в обґрунтуванні»: тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються цією самою тезою. Наприклад, у наведеному міркуванні допускається саме така помилка: «Уніфіковані закони про шлюб - хороші закони, оскільки законодавство, що вносить єдність в норми щодо шлюбу, знижує кількість розлучень... А знижує воно кількість розлучень тому, що уніфіковане шлюбне законодавство стандартизує норми, які стосуються одруження».

Ще один приклад з художньої літератури. Один з героїв Ж.-Б. Мольєра пояснював своєму співрозмовнику, що опіум усипляє, бо має снотворну дію, а таку дію він має, бо він усипляє.

Правило 4: Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Один аргумент майже ніколи не дає обґрунтування тези, він не має достатньої сили. Але декілька аргументів, які взаємопов'язані між собою, здатні створити міцну основу для виведення тези.

Однак не слід наводити багато аргументів, це може призвести до помилки, яка називається «надмірне обґрунтування », її сутність полягає у тому, що людина непомітно Для себе в азарті суперечки наводить хибні, необґрунтовані, суперечливі аргументи. Аргументація чи критика в такому випадку завжди будуть непослідовними та надмірними. Слід пам'ятати, що кожний зайвий аргумент послаблює обґрунтування .

Правило 5: Аргументи повинні відповідати тезі, яка обґрунтовується.

Дуже часто в процесі суперечки супротивники намагаються навести для обґрунтування власної точки зору такі аргументи, які не можна пов'язати з предметом суперечки. Помилка, яку допускають у результаті побудови такої аргументації або критики, отримала назву «безпідставні аргументи». Прочитайте уважно сучасні газети, проаналізуйте суперечки, яких багато зараз можна почути по радіо або на телебаченні - і ви неодноразово зіткнетеся з подібною помилкою.

Визнання того чи іншого аргументу безпідставним часто залежить від контексту суперечки, від тих вимог, які ми перед собою ставимо. Як зауважував Сергій Поварнін, вимогливість до аргументів повинна мати певні ступені. Інакше може виникнути помилка «надмірного сумніву» або «надмірної точності».

Наведемо приклад із комедії Мольєра «Примусовий шлюб».

Марфурій. Що ви хочете, пане Сганарель?

Сганарель. Пане доктор, я хотів би порадитися з вами з приводу однієї обставини і спеціально за цим сюди прийшов.

Марфурій. Перш за все, пане Сганарель, прошу вас змінити вашу манеру висловлюватися. Наша філософія потребує, щоб не висловлювалися досить рішучі припущення, щоб про все говорилося не-визначено і щоб судження були умовні, приблизні. Тому ви не повинні говорити: я прийшов, - а: мені здається, що я прийшов.

Сганарель. Здається?

Марфурій. Так.

Сганарель. Чорт забирай! Чи повинно воно здаватися, коли воно насправді так!

Марфурій. Це не випливає одне з другого; вам може здаватися і без того, що факт існував насправді.

Сганарель. Як! На вашу думку, не безперечно, що я сюди прийшов?

Марфурій. Це ще питання, і ми повинні в усьому сумніватися.

Сганарель. Як, мене тут немає, і ви зі мною говорите?

Марфурій. Мені здається, що ви тут, що я з вами говорю, але це не безперечно.

У цьому прикладі Марфурій допускає помилку «надмірного сумніву».

Залежно від обставин може змінюватися ступінь вимогливості до аргументу. В науці вона одна, в юридичній практиці або в звичайному житті - зовсім інша. Ці обставини іноді використовують сперечальники для своєї вигоди, щоб уникнути поразки в спорі. «Не доведено!», «Безпідставний аргумент!», «Доведи!», «Не вірю!» - іноді чуємо ми від співрозмовників. Пам'ятайте, що подібні судження можуть слугувати хорошим прикриттям для відступу, а іноді навіть і виходу з суперечки.

§ 3. Правила і помилки щодо форми

Існує одне загальне правило щодо форми аргументації/критики: відношення між аргументами та тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження (у випадку доведення/спростування це відношення повинно бути відношенням логічного слідування). При порушенні цього правила виникає помилка «не підтверджує» (відносно доведення/спростування вона називається «не випливає»).

Для прикладу наведемо міркування магістра Іонатануса з роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». Він намагається переконати Гаргантюа, щоб той повернув великі дзвони, які познімав з собору Богоматері: «...Ось я вам зараз доведу, навіщо нам наші великі дзвони! - говорить магістр. - Коли його високість дзвін, який на дзвіниці дзвонарюе, дзвінкасто видзвонює, інші дзвонила, його чуючи, віддзвонюють найдзвінчистим дзвінацтвом! У Парижі є дзвони. Що і потрібно було довести».

Для того щоб уникнути цієї помилки, необхідно використовувати знання з логіки, які стосуються дедуктивних, індуктивних міркувань та міркувань за аналогією. Якщо аргументація чи критика будуть протікати згідно з правилами відповідних міркувань, то помилка «не підтверджує» навряд чи виникне. При цьому треба мати на увазі, що правильність чи неправильність деяких способів міркувань можна встановити без великих зусиль, безпосередньо в процесі спілкування з супротивником, а для аналізу інших (складніших) міркувань іноді доводиться застосовувати засоби символічної логіки, Чим більше людина досліджує різні типи міркувань, підвищуючи свою логічну культуру мислення, тим легше їй буде розрізняти правильні та неправильні міркування в процесі суперечки.