Філософія: Навчальний посібник.

1

Бэкон Ф. Сочинения. В 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1971. – С. 188.

2

Гегель Г. В. Ф. Наука логики. В трех томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1970. – С. 76.

3

Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории. – СПб.: Наука, 1993. – С. 65.

4

Шеллинг Ф. В. Й. Сочинения в 2 т. Т. 2. – М.: Мысль, 1989. – С. 379.

5

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні // Чижевський Д. Філософські твори: у 4+х тт. Т. 1. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 9.

6

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1973. – С. 158.

7

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.1. – М.: Мысль, 1972. – С. 143.

8

Там само. С. 153.

9

Там само. С. 167.

10

Там само. С. 164.

11

Там само.

12

Там само. С. 159-160.

13

Там само. С. 148, 166.

14

Там само. С. 161-162.

15

Там само. С. 234.

16

Там само. С. 243, 244.

17

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1973. – С. 204, 205, 209.

18

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1973. – С. 196.

19

Там само. С. 199.

20

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1973. – С. 68, 69.

21

Там само. С. 216.

22

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1973. – С. 59-60.

23

Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1972. – С. 292-293.

24

Там само. С. 294.

25

Там само. С. 118, 122.

26

Там само. С. 119.

27

Там само. С. 130.

28

Там само. С. 119-120.

29

Там само. С. 132.

30

Там само. С. 133.

31

Дун Чжуншу.Чунь цю фань лу // Древнекитайская философия. Эпоха Хань. – М.: Наука. 1990. – С. 114.

32

Бань Гу. Бо ху тун // Древнекитайская философия. Эпоха Хань. – М.: Наука. 1990. – С. 244.

33

Ван Чун. Лунь хэн // Древнекитайская философия. Эпоха Хань. – М.: Наука, 1990. – С. 263.

34

Ван Чун. Лунь хэн // Древнекитайская философия. Эпоха Хань. – М.: Наука, 1990. – С. 287.

35

Див.: Вивекананда С. Четыре йоги. – М.: Эксмо, 2009. – 608 с.

36

Слова взяті в лапки через певну метафоричність, певну міру умовності, бо не передбачається, що йдеться про якісь особливі субстанції матеріального чи духовного ґатунку.

37

Від лат. antiqua - стародавність.

38

Від грец. φύσις – природа + λόγος – вчення.

39

Вернан Ж.+П. Происхождение древнегреческой мысли. – М.: Прогресс, 1988. – С. 60.

40

Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. – М.: Госполитиздат, 1955. – С. 45.

41

Там само. С. 41.

42

Там само. С. 44.

43

Там само. С. 46.

44

Геракліту приписують знаменитий вислів “Все спливає” (грецькою “ παντα ρει”).

45

Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, емокрита и Эпикура. – М.: Госполитиздат, 1955. – С. 42.

46

„Есть один только бог, меж богов и людей величайший, не похожий на смертных ни обликом, ни сознаньем. Весь целиком он видит, весь сознаёт и весь слышит!” Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1. От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. – М.: Наука, 1989. – С. 172-173.

47

Пантеїзм (від грець.: παν - все + θεός - бог) - вчення, у якому Бог ототожнюється з усією природою (“Все є Бог”, або “Бог є Все”).

48

Там само. С. 174.

49

„Истины точной никто не узрел и никто не узнает

Из людей о богах и о всём, что я только толкую.

Если кому и удастся вполне сказать, то, что сбылось,

Сам всё равно не знает, во всём лишь догадка бывает”

Там само. С. 173.

50

Там само. С. 296–297.

51

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – С. 367.

52

Там само. С. 368.

53

Пушкин А. С. Сочинения в трех томах. Т. 1. –М., 1985. – С. 358.

54

Ленин В. И. Избранные сочинения. Т. 5, Ч.II, Философские тетради. – М.: Политиздат, 1986. – С. 203.

55

Гегель. Лекции по истории философии. Книга первая. – СПб.: Наука, 1993. – С. 276.

56

Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1. От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. – М.: Наука, 1989. – С. 533.

57

Там само. С. 531.

58

“Лишь в общем мнении существует сладкое, в мнении - горькое, в мнении - теплое, в мнении - холодное, в мнении - цвет, в действительности же существуют только атомы и пустота”. Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. – М., 1955. – С. 76.

59

Там само. С. 89.

60

Там само. С. 153.

61

Там само. С. 153-167.

62

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – С. 375.

63

Там само.

64

Ці відомості про Сократа див. у: Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – С. 109-118.

65

Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Трактаты и диалоги. – М.: “РИПОЛ КЛАССИК”, 1998. – С. 53.

66

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – С. 152.

67

Платон. Сочинения в трех томах. Т.3. Ч.2. –М.: Мысль, 1972. – С. 542.

68

Платон. Сочинения в трех томах. Т.2. – М.: Мысль, 1970. – С. 142.

69

Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1976. – С. 88.

70

Див.: Аристотель. О душе // Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1975. – С. 394-395. Слово «ентелехія» походить від грецького ἐντελέχια (ἐντελής, «завершений» і ἔχω, «маю») і означає у Арістотеля внутрішню силу, що має в собі мету й кінцевий результат, забезпечуючи тим самим здійсненність речі у її цільовій призначеності.

71

Від грець. Έλληνες - самоназва греків. Звідси походить і Ελλάδα (Еллада) - самоназва греками своєї країни.

72

Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. – М.: Госполитиздат, 1955. – С. 236.

73

Цит. за: Рассел Б. История западной философии. – Новосибирск, 1999. – С. 230. Цей вислів Тімона перегукується з наступним твердженням Демокріта, якого пірроністи дуже шанували: «Кажуть, що Демокріт, виходячи з того, що одним мед здається солодким, а іншим гірким, зауважує, що він і не солодкий і не гіркий, і внаслідок цього проголошує скептичний вигук: «не більше». Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. Т.2. – М.: Мысль, 1976. – С. 251.

74

Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 1. – М., 1976. – С. 79-80.

75

Диллон, Джон. Средние платоники. 80 г. до н. э. – 220 н. э. – Спб.: Алетейя, 2002. –С. 15-16.

76

Платон. Тимей // Платон. Сочинения в трех томах. Т. 3, ч. 1. – М., 1971. – С. 490.

77

Там само. С. 491.

78

Там само. С. 494.

79

Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 1. – М., 1976. – С. 79.

80

Аристотель. О душе // Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 1. – М., 1976. – С. 433-434.

81

Порфирий. Жизнь Плотина // Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – С. 475.

82

Плотин. Эннеады. – К.: УЦИММ+ПРЕСС, 1995. – С. 364.

83

Там само. С. 357.

84

Там само. С. 165.

85

“От неопределенной двоицы и Единого произошли все эйдосы и числа”. Там само. С. 166.

86

Від грець. νοούμενον - те, що осягається тільки розумом, предмет інтелектуального споглядання, у філософії Платона і Плотіна це - ейдоси, окремі сутності речей.

87

Там само. С. 133.

88

Там само. С. 51.

89

Там само. С. 39.

90

Там само. С. 163.

91

Марин. Прокл, или О счастье // Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – С. 477-493.; див. також у кн..: Прокл. Первоосновы теологии. Гимны. – М.: Издательская группа «Прогресс», VIA, 1993. – С. 163-185.

92

Гегель. Лекции по истории философии. Книга третья. – М.–Л.: Соцэкгиз, 1935. – С. 61.

93

Лосев А.Ф. Краткие сведения о Прокле // Прокл. Первоосновы теологии. Гимны. – М., 1993. – С. 195.

94

Прокл. Платоновская теология. – СПб.: Изд-во Русского Христианского гуман. ин-та ИТД «Летний Сад», 2001. – С. 103.

95

Там само. С. 178+183. Див також: Гегель. Лекции по истории философии. Книга третья. – С. 66-67.

96

Коплстон Ф. Ч. История средневековой философии. – М.: Энигма, 1997. – С. 16.

97

Екзегетика, екзегеза (з грецької εξηγητικά, від εξήγησις, «тлумачення, пояснення»)

98

Так називалось місто та географічна область у Ізраїлі ще з стародавніх часів.

99

Иустин Мученик. Разговор с Трифоном Иудеем. Гл. 8. – http://bibliapologet.by.ru/z_books/justus/Ju_t0.htm

100

Тертуллиан. Избранные сочинения. – М.: Издательская группа «Прогресс», «Культура», 1994. – С. 166, 93.

101

Від лат. patres - батьки (маються на увазі батьки церкви).

102

Теодицея (лат. theodicea — виправдання Бога, від грець. θεός, «бог» + грець. δίκη, «справедливість») - релігійно-філософська доктрина, яка виправдовує благість Бога, не дивлячись на наявність у світі зла.

103

Творения Блаженного Августина Епископа Иппонийского. Часть 4. Издание второе. – О граде божием. Книги 8-13. – Киев: Издание Киевской Духовной Академии, 1905. – С. 242.

104

Там само: Часть 6. О граде божием. Книги 18+22. – Киев, 1910. – С. 108.

105

Каппадокія - територія у центрі Анатолійського нагір’я (Туреччина). У часи становлення й поширення християнства звідси вийшло багато видатних діячів церкви.

106

Цит. за Поснов М. Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей – 1054). – К.: Путь к истине, 1991. – С. 362.

107

Святитель Григорий Богослов. Слово 45. На Святую Пасху // Григорий Богослов. Собрание творений: в 2т. Т.1. — Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. С. 803—827. – http://mystudies.narod.ru/library/g/greg_naz/slova/45.htm

108

Там само: Святитель Григорий Богослов. Слово 29. О богословии третье, о Боге Сыне первое. – С. 503-521. – http://mystudies.narod.ru/library/g/greg_naz/slova/29.htm

109

Cв. Григорий Нисский. Об устроении человека. – http://www.vehi.net/nissky/nissky.html

110

Иоанн Скот Эриугена. О разделении природы. Книга 4 // Антология средневековой мысли (Теология и философия европейского Средневековья): В 2 т. Т. 1. – СПб: РХГИ, 2001. – С. 173.

111

Цит. за: Боеций. «Утешение философией» и другие трактаты. – М.:Наука, 1990. – С. 23.

112

Боеций.Комментарий к «Категориям» Аристотеля. Книга первая // Антология средневековой мысли (Теология и философия европейского Средневековья): В 2 т. Т. 1. – СПб: РХГИ, 2001. – С. – 125.

113

Джованни Пико делла Мирандола Речь о достоинстве человека // Эстетика Ренессанса: Антология. В 2+х т. Т.1. – М.: Искусство, 1981. –

С. 250.

114

Кузанский Н. Об ученом незнании // Кузанский Н. Сочинения в 2-х томах. Т 1. – М.: Мысль, 1979. – С. 173.

115

Цит. за: Геггель. Лекци по истории философии. Книга третья. М. – Л.: Соцэкгиз, 1935. – С. 173.

116

Эразм Роттердамский. Похвала Глупости. – М.: Государственное издательство художественной литературы, 1960. – С. 55.

117

Алківіад (450 — 404 до н.е.) — афінський політичний діяч. У діалозі Платона «Бенкет» Алківіад проголошує промову, у якій порівнює Сократа з силенами (потворними фігурами, в середині яких були приховані чудові зображення).

118

Там само. – С. 29.

119

Макиавелли Н. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. – СПб.: Азбука-классика, 2006. – С. 96,97, 127.

120

Там само. – С. 130.

121

Бэкон Ф. Новый органон // Бэкон Ф. Сочинения в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1972. – С. 70+71.

122

Декарт Р. – Первоначала философии // Декарт Р. Сочинения в 2 т. Т. 1. – М.: Мысль, 1989. – С. 309.

123

Декарт Р. – Правила для руководства ума // Декарт Р. Сочинения в 2 т. Т. 1. – М.: Мысль, 1989. – С. 84.

124

Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т. 1. – М.: Мысль, 1989. – С. 287.

125

Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т. 2. – М.: Мысль, 1991. – С. 79.

126

Там само. – С. 164.

127

Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т. 1. – М.: Мысль, 1989. – С. 291.

128

Спиноза Б. Избранные произведения в двух томах. Т. 1. – М.: Госполитиздат, 1957. – С. 455.

129

Там само. – С. 407–408.

130

Там само. – С. 435.

131

Спиноза Б. Политический трактат // Спиноза Б. Избранные произведения в двух томах. Т. 2. – М.: Госполитиздат, 1957. – С. 378.

132

Лейбниц Г.В. Монадология // Лейбниц Г.В. Сочинения в четырёх томах. Т.1. – М.: Мысль, 1982. – С. 421.

133

Там само. – С. 422.

134

Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. – Москва-Киев, 1994. – С.117.

135

Соліпсизм (від лат. solus - тільки один + іpse - сам) - така філософська позиція, яка за єдину реальність визнає тільки мислячого суб’єкта.

136

Дидро Д. Письмо о слепых, предназначенное зрячим // Дидро Д. Сочинения: в 2+х т. Т. 1. – М.: Мысль, 1986. – С. 298.

137

Юм. Д. Исследование о человеческом познании // Давид Юм. Сочинения в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1996. – С. 132–133.

138

Юм Д. Исследование о человеческом познании // Давид Юм. Сочинения в двух томах. Т. 2. – М.; Мысль, 1996. – С.26.

139

Кант И. Ответ на вопрос: Что такое Просвещение? // Кант И. Собрание сочинений в 8 тт. Т 8. – М.: Чоро, 1994. – С. 35.

140

Гердер И .Г. Идеи к философии истории человечества. – М.: Наука, 1977. – С. 608.

141

«Душа эта, кою вы изобразили субстанцией, на самом деле есть не что иное, как способность, дарованная нам великим бытием; она вовсе не личность. Это - свойство, данное нашим органам, а вовсе не субстанция». - Вольтер. О душе // Вольтер. Философские сочинения. – М.: Мысль, 1988. – С. 550.

142

Вольтер. Философские письма. Метафизический трактат // Вольтер. Философские сочинения. – М.: Мысль, 1988. – С. 120 –121, 253.

143

Вольтер. Эстетика. Статьи. Письма. – М.: Искусство, 1974. – С. 214–215.

144

Руссо. Ж.+Ж. Трактаты. – М.: Наука, 1969. – С. 20.

145

Гольбах П. А. Система природы, или о законах мира физического и мира дузовного // Гольбах. П. А. Избранные произведения в двух томах. Т.1. – М.: Изд-во соц-эконом. Лит-ры, 1963. – С. 84.

146

Там само. – С. 118.

147

Гольбах П. А. Естественная политика, или беседы об истинных принципах управления // Гольбах. П. А. Избранные произведения в двух томах. Т.2. – М.: Изд-во соц-эконом. Лит-ры, 1963. – С. 337.

148

Там само. – С. 342.

149

Ньютон И. Математические начала натуральной философии. – М., 1989. – С. 661.

150

Кант І. Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. – С. 26.

151

Кант И. Метафизические начала естествознания // Кант И. Сочинения: В 8 т. Т.4. – М.: Чоро, 1994. – С. 251.

152

Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, которая может появиться как наука // Кант И. Сочинения: В 8 т. Т.4. – М.: Чоро, 1994. – С. 8.

153

Кант І. Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. – С. 51.

154

Там само. – С. 53.

155

Там само. – С. 106–107.

156

Там само. – С. 215.

157

Там само. – С. 229.

158

Кант І. Критика чистого розуму. - Київ: Юніверс, 2000. – С. 456.

159

Кант И. Логика. Пособие к лекциям // Кант И. Трактаты и письма. – М.: Наука, 1980. – С. 332.

160

Кант І. Критика практичного розуму. – К.: Юніверс, 2004. – С. 35.

161

Кант І. Критика практичного розуму. – К.: Юніверс, 2004. – С. 110.

162

Там само. – С. 139.

163

Кант И. Метафизика нравов // Кант И. Сочинения: В 8 т. Т.6. – М.: Чоро, 1994. – С. 253.

164

Там само. – С. 254.

165

Там само. – С. 356.

166

Фихте И. Г. Сочинения в двух томах. Т.1. – СПб., 1993. – С. 69.

167

Фихте И.Г. Первое введение в наукоучение // Фихте И. Г. Сочинения в двух томах. Т.1. – СПб, 1993. – С. 449.

168

Там само. – С. 459.

169

Там само. – С. 460–461.

170

Фихте И. Г. Основа общего наукоучения // Фихте И.Г. Сочинения в двух томах. Т. 1. – СПб., 1993. – С. 73.

171

Щоб дещо покладати, напр., що А=А, потребується попередня здатність покладання. Ми не можемо її взяти (запозичити) зовні. Та й для цього теж необхідна не менш важлива здатність “брати”. Ми її маємо в собі, у здатності нашої інтелігенції до рефлексії.

172

Фихте И. Г. Сочинения в двух томах. Т.1. – СПб., 1993. – С. 76+77.

173

Цит. за: Фишер К. История новой философии. Т.6. Фихте, его жизнь, сочинения и учение. – СПб., 1909. – С. 399.

174

Фихте. И. Г. Система учения о нравах согласно принципам наукоучения // Фихте. И. Г. Система учения о нравах согласно принципам наукоучения; Наукоучение 1805 г.; Наукоучение 1813 г.; Наукоучение 1814 г. – СПб., Изд-во С.+Петерб. ун+та, 2006. – С. 59.

175

Цит. за: Фишер Куно. История новой философии. Том шестой. Фихте, его жизнь, сочинения и учение. – СПб.: Издание Д.Е. Жуковского, 1909. – С. 495.

176

Шеллінг ще називає її «Philosophia prima», «Теорія (Наука) всіх наук», «Пранаука» тощо.

177

Шеллинг Ф. В. Й. Ранние философские сочинения. – СПб., 2000. – С. 42.

178

Шеллинг Ф. В. Й. Система трансцендентального идеализма. // Шеллинг Ф. В. Й Сочинения. В 2 т. Т.1. – М.: Мысль, 1987. – С. 229.

179

Там само. – С. 239.

180

Там же. – С. 439.

181

Там само. – С. 457.

182

Гегель. Сочинения. Том IV. Система наук. Часть первая. Феноменология духа. – М.: Изд-во соц.-экон. лит-ры, 1959. – С. 6.

183

Там само. – С. 14.

184

Гегель Г.В.Ф. Наука логики. – М., 1970. Т.1. – С.81.

185

Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. – С. 228.

186

Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. – С. 342.

187

Гегель Г.В.Ф. Наука логики. Т. 3. – С. 200.

188

Гегель. Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. – С. 399.

189

Див.: Гегель. Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. – С. 402.

190

Гегель. Г. В. Ф. Енциклопедия философских наук. Т. 1. – С. 419.

191

Гегель Г.В.Ф. Наука логики. Т. 3. – С. 310.

192

Гегель. Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 2. Философия природы. – М.: Мысль, 1975. – С. 26.)

193

Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 3. Философия духа. – М.: Мысль, 1977. – С. 23.

194

Там само. – С. 24.

195

Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. – С. 15–24.

196

Сказания о начале славянской письменности. – М.: Изд-во «Наука», 1981. – С. 73.

197

Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства XIV-XVII вв. – М.: Педагогика, 1985. – С. 171.

198

Там само. – С. 173.

199

Ісихастами (від грецького ἡσυχία - тиша, заспокоєність) називали прибічників містичного вчення візантійських монахів-пустельників XIV ст., які пропагували уявлення про існування вічного божественного світла, що з’явився під час преображення Христа і зримого ними як винагород за аскетичне життя.

200

Цит. за: Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. – С. 60.

201

Костомаров М. І. Книги буття українського народу. – http://litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm

202

Будівничий української державності. Хрестоматія політологічних статей Івана Франка. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – С. 460.

203

Там само. – С. 465.

204

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – С. 141-142.

205

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 2. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – С. 145.

206

Там само. – С. 16-17.

207

Там само. – С. 142.

208

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – С. 223.

209

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 2. – К.: АТ “Обереги”, 1994.– С. 111-112.

210

Там само. – С. 322.

211

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – С. 168.

212

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 2. – К.: АТ “Обереги”, 1994. – С. 13.

213

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. – К.: АТ “Обереги”, 1994 – С. 308.

214

Див.: Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. – К.: АТ “Обереги”, 1994 – С. 293.

215

Див.: Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. – К.: АТ “Обереги”, 1994 – С. 251.

216

Там само. – С. 339.

217

Див.: Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 2. – К.: АТ “Обереги”, 1994 – С. 115, 119.

218

Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 2. – К.: АТ “Обереги”, 1994 – С. 115.

219

Там само. – С. 61.

220

Там само. – С. 235.

221

Там само. – С. 259.

222

Юркевич П. Д. Идея // Юркевич П. Д. Философские произведения. М.: – Правда, 1990. – С. 25.

223

Там само. – С. 11.

224

Там само. – С. 12.

225

Там само. – С. 14.

226

Там само. – С. 17.

227

Юркевич П. Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия // Юркевич П. Д. Философские произведения. М.: – Правда, 1990. – С. 77.

228

Герцен А. И. Собрание сочинений: В 30+ти т. Т. 9 Былое и думы. 1852–1868. Ч. IV. – М.: Академия наук СССР, 1956. – С. 36.

229

Соловьев С. М. Кризис западной философии (Против позитивистов) // Соловьев В. С. Сочинения в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1988. – С. 114.

230

Соловьев В. С. Критика отвлеченных начал // Соловьев В. С. Сочинения в двух томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1988. – С. 692.

231

Соловьев В. С. Философские начала цельного знания // Соловьев В. С.

Сочинения в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1988. – С. 221.

232

Соловьев В. С. Чтения о Богочеловечестве // Соловьев В.С. Сочинения в двух томах. Т. 2. – М., 1989. – 26, 113.

233

Цит за: Булгаков С.Н.Свет невечерний: Созерцания и умозрения. – М.: Республика, 1994. – С. 3.

234

Там само. – С. 137.

235

Там само. С. 189.

236

Там само. С. 242.

237

Бердяев Н.А. Философия свободного духа. М.: Республика, 1994. – С. 25.

238

Там само. С. 27.

239

Там само.

240

Там само. С. 28.

241

Там само. С. 92.

242

Там само. С. 92–93.

243

Бердяев Н.А. Самопознание (Опыт философской автобиографии). – М.: Книга, 1991. – С. 298-299.

244

Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Дальнейшие доказательства основных положений пессимистическиой доктрины. – Спб, 1893. – С. 15-16, 42, 49.

245

Конт О. Дух позитивной философии // Западно+европейская социология XIX века: Тексты – М.: Издание МУБУ, 1996. – С. 15.

246

Мах Э. Анализ ощущений и отношение физического к психическому. – М.: Изд. С. Скирмунта, 1908. – С. 17.

247

Там само. – С. 89.

248

Там само. – С. 51.

249

Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения в 9 томах. Т. 2. – М.: Политиздат, 1985. – С. 20.

250

Энгельс Ф. Анти-Дюринг // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения в 9 томах. Т. 5. – М.: Политиздат, 1986. – С. 20.

251

Гелен А. О систематике антропологии // Проблема человека в западной философии. – М.: Прогресс, 1988. – С. 174.

252

Мунье Э. Персонализм. – М.: Искусство, 1992. – С. 23.

253

Там само. – С. 72, 81.

254

Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию. – Спб.: Владимир Даль, 2004. – С. 21.

255

Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Гуссерль Э. Философия как строгая наука. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – С. 173.

256

Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Т.1. Общее введение в чистую феноменологию. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – С. 21.

257

Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию. – Спб.: Владимир Даль, 2004. – С. 76.

258

Соссюр, Фединанд де. Курс общей лингвистики // Соссюр, Фединанд де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977. – С. 54.

259

Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. – Спб.: A-cad, 1994. – С. 71.

260

Там само. – С. 109.

261

Бусова Н.А. Модернизация, рациональность и право. – Харьков: – Прометей-Прес, 2004. – С. 7-14.

262

Енциклопедія постмодернізму. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. – С. 327-331.

263

Великий наратив або метанаратив (від лат. narratio - розповідь, оповідь) у Ліотара - оповідь, яка лежить у основі всіх інших наративів, задає їм модель бачення, упорядкування інформації, надає значення й ідеологічної спрямованості.

264

Кант И. Ответ на вопрос: Что такое просвещение? // Кант И. Собрание сочинений в восьми томах. Т.8. – М.: Чоро, 1994. – 35.

265

Бусова Н.А. Модернизация, рациональность и право. – Харьков: – Прометей-Прес, 2004. – С. 10+15.

266

Делез Ж. Различие и повторение. – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1998. – С. 46.

267

Деррида Ж. Письмо японскому другу // Вопросы философии. – 1992. – №4. – С. 55.

268

Дильтей В. Построение исторического мира в науках о духе // Дильтей В. Собрание сочинений: В 6 т. Т. 3. – М.: Три квадрата, 2004. – С. 277.

269

Платон. Федон // Платон. Сочинения в трёх томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1970. – С. 65–66.

270

Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т.1. – М.: Мысль, 1976. – С. 119.

271

Там само. – С. 181.

272

Юм Д. Исследование о человеческом познании // Давид Юм. Сочинения в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1996. – С. 144.

273

Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, которая может появиться как наука // Иммануил Кант. Собрание сочинений в восьми томах. Т. 4. – М., 1965. – С. 134.

274

Западно-европейская социология XIX века: Тексты. – М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. – С. 13.

275

Див.: Энгельс Ф. Людвиг Фейєрбах и конец классической немецкой философии // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти томах Т. 6. – М.: Политиздат, 1987. – С. 325.

276

Див.: Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. – 1989. – №9. – С. 156.

277

Корет Е. Основы метафизики. – К.: Тандем, 1998. – С. 35.

278

Див.: Karl-Otto Apel. Transcendental Semiotics and the Paradigms of First Philosophy // Карл-Отто Апель. Вибрані статті. Матеріали Міжнародної літньої філософської школи «Філософія права для відкритого суспільства». – К.: Український філософський фонд, 1999; а також К.-. Апель. Трансформация философии. – М.: Логос, 2001.

279

Цит. за: Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. – К.: Основи, 1998. – С. 509–510.

280

Див.: Гайденко П.П. Бытие и разум // Вопросы философии. – 1997. – №7.

281

Аристотель. Категории // Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т. 2. М., 1978. С.55.

282

Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т. 1. – М., 1976. – С. 188.

283

Пирс Ч. С. Как сделать наши идеи ясными // Вопросы философии. – 1996. – №12. – С. 128.

284

Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. Т. 2. – М., 1976. – С. 229.

285

Беркли Джордж. Сочинения. – М., 1978. – С. 172.

286

Гейзенберг В. Шаги за горизонт. – М., 1987. – С. 293–294.

287

Див. Бунге М. Философия физики. – М., 1975. – С. 144–145.

288

Платон. Федр // Платон. Сочинения в трёх томах Т. 2. – М., 1970. – С. 183.

289

Аристотель. Метафизика //Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т. 1. – М., 1976. – С. 330.

290

Гольбах П. А. Избранные произведения в двух томах. Т.1. – М., 1963. – С. 84.

291

Энгельс Ф. Диалектика природы // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти томах. Т.5. – М., 1986. – С. 562.

292

Колесов В. В. Мир человека в слове Древней Руси. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – С. 220.

293

Кант И. Критика чистого разума. – М., 1994. – С. 264.

294

Гегель. Наука логики. В 3+х т. Т. 2. – М., 1971. – С. 144–145.

295

Уайтхед А. Избранные работы по философии. – М.: Прогресс, 1990. – С. 305–309.

296

Popper, Karl R. Lesebuch: ausgewählte Texte zu Erkenntnistheorie, Philosophie der Naturwissenschaften, Metaphysik, Sozialphilosophie. – Tübingen: Mohr, 1995. –S. 41;. Див. також: Поппер К. Объективное знание. Эволюционный подход. М.: Эдиториал УРСС, 2002, гл. 4.

297

Див.: Древо мировое // Мифы народов мира. Энциклопедия. Т.1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – С. 398-406; Элиаде М. Космос и история. – М.: Прогресс, 1987. – С. 154–158; Попович М. В. Мировоззрение древних славян. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 46–62.

298

Элиаде М. Космос и история. – М., 1987. – С. 32.

299

Див.: Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. К., 1992.

300

Див.: Бицилли П. М. Элементы средневековой культуры. – Спб.: Мифрил, 1995. – С. 11–94; Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. – М.: Издательская группа Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. – С. 124–183, 302–316.

301

Див.: Колесов В. В. История русского языка в рассказах. – М.: Просвещение, 1982. – С. 58–60.

302

Будагов Р. А. История слов в истории общества. – М. Просвещение, 1971. – С. 116.

303

Див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або фізика // Людина і довкілля. Антологія: Книга 2: Людина і довкілля в українській духовності. – К.: Заповіт, 1995. – С. 119–120.

304

Аврелий Августин. Исповедь. – М.: Ренессанс, 1991. – С. 292.

305

Лоренц К. Кантовская доктрина априори в свете современной биологии // Человек. – 1997. – №5. – С. 21.

306

Див. Штомпка Петр. Социология социальных изменений. Ч.1, гл. 3. Временное измерение общества: социальное время – М.: Аспект Пресс, 1996.

307

Лат. primatus - першість, зверхність. У зоології термін «примати» означає вищий загін ссавців, який включає напівмавп, декілька видів мавп і людину.

308

Неоліт (англ. Neolithic) - «новокам’яний вік». Термін введено англійським археологом Джоном Леббоком (1834-1913) для епохи, в яку люди перейшли до аграрної культури, тобто до добування їжі шляхом вирощування рослин і одомашнювання тварин, хоча при цьому камінь залишався основним матеріалом для виготовлення знарядь праці. Див.: Брей У., Трамп Д. Археологический словарь. – М.: Прогресс, 1990. – С.174.

309

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні // Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х тт. Т. 1. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 16.

310

Дані взяті з: Страны и народы: Науч.-попул. геогр.-этногр. изд. В 20-ти т. Советский Союз. Республики Прибалтики. Белоруссия. Украина. Молдавия. – М., 1984. – С. 227–240.

311

Екологія (від гр. оїка - помешкання; Хоуос, - вчення) - напрямок комплексу досліджень про безпечне й сприятливе для людини довкілля.

312

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – С. 149.

313

Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая. – М.: Наука, 1977. – С. 41.

314

Там само. С. 36.

315

Сорокин П. А. Система социологии. Т.1. Социальная аналитика. – Пгр., 1920. – С.2.

316

Цит. за: Wallner Ernst. Soziologie. Einfьhrung in Grundbegriffe und Probleme. – Heidelberg. 1974. – S. 11.

317

Dean J. Champion, Suzanne B. Kurth, Donald W. Hastings, Diane K. Harris. Sociology. – N.Y., 1984. – P. 2.

318

Маркс К. Павлу Васильевичу Анненкову // Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. в 9-ти томах. Т. 3. – М.: Политиздат, 1985. – С. 524.

319

Ортега-и-Гассет Х. Человек и люди // Ортега-и-Гассет Хосе. «Дегуманизация искусства» и другие работы. Эссе о литературе и искусстве. Сборник. – М.: Радуга, 1991. – С. 230–231.

320

Від лат. socius - загальний, спільний; той, що знаходиться в союзі. Від цього латинського слова походить і назва науки соціології, а не від societas (товариство, об’єднання), як часто гадають.

321

Людвиг фон Берталанфи. Общая теория систем – критический обзор // Исследования по общей теории систем. – М.: Прогресс, 1969. – С. 61.

322

Рассел Л. Акоф. Системы, организации и междисциплинарные исследования // Исследования по общей теории систем. – М., 1969. – С. 145.

323

Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. – М.: Наука, 1973. – С. 61–64.

324

Маркс К. Экономические рукописи 1857–1859 годов. Часть первая // Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения. Изд. второе. Т. 46, Ч. 1. – М.: Политиздат, 1968. – С. 214.

325

Див.: Момджян К. Х. Введение в социальную философию: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, КД «Университет», 1997. – С. 177.

326

Від лат. attributio. Як граматичний термін це слово значить «властивість», «ознака», а у філософії - невід’ємну, істотну властивість предмета, без якої він не може існувати у вигляді даного предмета

327

Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т.1. – М.: Мысль, 1974. – С. 301.

328

Аристотель. Сочинения в 4+х томах. Том 1. – М.: Мысль, 1975. – С. 167.

329

Див., напр., Гоббс Т. Избр. произв. в двух томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1964. С. 161–163; Лейбниц Г. В. Сочинения в четырех томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1983. – С. 227–228.

330

«Саме тому, що форма настільки ж суттєва для сутності, як сутність для самої себе, сутність слід розуміти і виражати не просто як сутність, тобто як безпосередню субстанцію або як чисте самоспостереження божественного, а до такої ж міри і як форму, і в усьому багатстві її розгорнутої форми; тільки завдяки цьому сутність розуміється й виражається як таке, що дійсне.» См.: Гегель. Система наук. Часть первая. Феноменология духа // Гегель. Сочинения. Том IV. – М., 1959. – С. 10.

331

Див. роботи Лумана: Луман Н. Власть. – М.: Праксис, 2001. Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаниях современного общества // Социо-логос. – М.: Прогресс, 1991. – С. 194-216.

332

Див.: Матурана У., Варела Ф. Древо познания. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – С. 40-46.

333

“Соціальні системи взагалі утворюються виключно завдяки комунікації”. См.: Луман Н. Власть. – М.: Праксис, 2001. – С. 13.

334

Августин Блаженный. О граде божием // Творения блаженного Августина епископа Иппонийского. Часть 5. – Киев, 1907. – С. 63.

335

Бэкон Ф. Великое восстановление наук // Бэкон Ф. Сочинения в двух томах. Т.1. – М.: Мысль, 1971. – С. 168.

336

Див.: Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография. – М.: Наука, 1980. – С. 207.

337

Ясперс К. Истоки истории и ее цель // Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – С. 271.

338

Ортега+и+Гассет Х. История как система // Вопросы философии. – 1996. – №6. – С. 97–99.)

339

Там само. С. 97.

340

Глибокі розвідки з приводу оповідального характеру історії, часу в історії і конструювання історичного часу дав у своїх творах сучасний французький філософ Поль Рікьор (1913-2005): Див. Рикёр П. Время и рассказ. Т. 1. Интрига и исторический рассказ. – М., СПб.: Университетская книга, 1998. – 313 с.; Рикёр П. Время и рассказ. Т. 2. Конфигурация в вымышленном рассказе. – М., СПб.: Университетская книга, 2000. – 224 с.; Рикёр, Поль. Память, история, забвение. – М.: Издательство гуманитарной литературы, 2004. – 728 с.

341

Трёльч Э. Историзм и его проблемы. – М.: Юрист, 1994. – С. 620.

342

Зиммель Г. К вопросу о философии истории // Зиммель Г. Избранное. Том первый. Философия культуры. – М.: Юрист, 1996. – С. 534.

343

Ясперс К. Истоки истории и ее цель // Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991. – С. 245.

344

Див.: Манхейм К. Консервативная мысль // Карл Манхейм. Диагноз нашего времени. – М.: Юрист, 1994. – С. 593–600.)

345

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні // Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х тт. Т. 1. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 15–18.)

346

Крёбер Ф. Конфигурации развития культуры // Антология исследований культуры. Т. 1. Интерпретация культуры. – Спб., 1997. – С. 485.

347

Боас Ф. Эволюция или диффузия? // Антология исследований культуры. Т.1. Интерпретация культуры. – СПб., 1997. – С. 347.

348

Див.: Уайт Л. Концепция эволюции в культурной антропологии. История, эволюционизм и функционализм как три типа интерпретации культуры // Антология исследований культуры. Т. 1. Интерпретация культуры. – СПб., 1997. – С. 536–590.

349

Див.: Парсонс Т. Система современых обществ. – М., 1998. – С. 43–45.

350

«Соціетальним співтовариством» Парсонс називає інтегративну підсистему суспільства, функцією якої є поєднання системи норм з колективною організацією, котра має єдність і внутрішню логіку. Або в іншому місці: «Соціетальне співтовариство являє собою складну сітку взаємопроникненних колективів і колективних лояльностей, систему, для якої характерні диференціація і сегментація». См.: Парсонс Т. Система современных обществ. – М., 1998. – С. 23, 26.

351

Гегель Г. В. Ф. Философия истории. – СПб.: Наука, 1993. – С. 65.

352

Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения в 9+ти томах. Т.4. – М., 1986. – С. 138.

353

Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии. – 1990. – №3. – С.135.

354

Хантінгтон С. Захід: унікальність versus універсалізм // Філософська думка. – 1999. – №1–2. – С. 84.

355

Хантінгтон С. Там само. – С. 94, 96.

356

Кожев А. Понятие Власти. – М.: Праксис, 2006. – 192 с.

357

Див.: Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979. – С. 158.

358

Біхевіоризм — від англ. behavior - поведінка. Як напрямок і методологічна установка, так і термін прийшли з психології. За цим вченням, психологічні теорії повинні базуватися на спостереженнях і експериментах. Тільки зовнішня поведінка людини, а не її заяви про власні думки й самосвідомість, може бути науково зафіксованою. Див.: Райл Гилберт. Понятие сознания. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 1999. – С. 316–319.

359

Тут прикладом може слугувати відоме визначення Т. Парсонса: «Влада - узагальнене право вимагати виконання обов’язків в ім’я досягнення колективних цілей». Парсонс Т. Общий обзор // Американская социология. Перспективы, проблемы, методы. – М.: Прогресс, 1972. – С. 374.

360

Визначення Стівена Лукеса. Цит. за Norman P. Barry. An Introduction to Modern Political Theory. Second Edition. – London: 1989. – P. 84.

361

Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979. – С. 158.

362

Канетти Э. Масса и власть. – М.: Ad Marginem, 1997. – С. 304–305.

363

У німецькій мові слово «Macht» одночасно означає «влада» і «сила» і походить, як вказував Е. Канетті, від готського кореня «magen» (vermigen), що означає «мати змогу». Англійське «power» одними зі значень теж має «владу» й «силу». Українською мовою ми інколи також вживаємо слово «сила» в значенні «змога», наприклад, «бути в силі».

364

Див.: Norman P. Barry. An Introduction to Modern Political Theory. Second Edition. – London, 1989. – P. 97–101.

365

Вебер М. Про деякі категорії соціології розуміння // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – С. 136.

366

Вебер М. Три чисті типи легітимного панування // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К., 1998. – С. 157–172.

367

Вебер М. «Объективность» социально-научного и социально-политического познания // Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С. 390 – 391.

368

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С. 645.

369

Habermas J. Faktitit ä t und Geltung. Beitr ä ge zur Diskurstheorie des Rechts und des demokratischen Rechtsstaats. – Fr. a. M.: Suhrkamp Verlag, 1992.

370

Фуко М. Історія сексуальності. Т. 1. – Х.: ОКО, 1998. Фуко М. Історія сексуальності. ТТ. 2, 3. – Х.: ОКО, 1999. Фуко М. Наглядати і карати. – К.: Основи, 1998. Фуко М. История безумия в классическую эпоху. – СПб.: Университетская книга, 1997; Фуко М. Рождение клиники. – М.: Смысл, 1998.

371

Фуко М. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы. – М.: Ad Marginem, 1999. – С. 310.

372

Foucault M. Power/Knowledge: selected interviews and other writings. 1972–1977. – Brighton: 1980. – P. 119.

373

Уолцер М. Компания критиков: Социальная критика и политические пристрастия XX века. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 1999. – С. 301.

374

Мертон Р. К. Социальная структура и аномия // Социологические исследования. – М., 1992, № 2-4.

375

У наведеній таблиці «+» позначає «прийняття»; «-» - «відкидання»; «+—» - «відкидання пануючих норм і заміна їх новими».

376

Від лат. conformis - схожий, подібний. У соціології поняття конформізму означає некритичне прийняття й дотримування панівних стандартів поведінки й діяльності.

377

Коэн Альберт К. Отклоняющееся поведение и контроль над ним // Американская социология. Перспективы, проблемы, методы. – М.: Прогресс, 1972. – С. 289-290.

378

Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд. – М.: Мысль, 1994. – С. 237–239.

379

Див.: Парсонс Т. Система современных обществ. – М.: Аспект Пресс, 1998. – С. 15–45; Парсонс Т. О структуре социального действия. – М.: Академический Проект, 2000. – С. 93–153; 415–562.

380

Вригт Г. Х. фон. Нормы, истина и логика // Вригт Г. Х. фон. Логико-философские исследования: Избр. тр. – М.: Прогресс, 1986. – С. 290.

381

Див.: Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб.: Наука, 2000.

382

Хабермас, Юрген. Вказаний твір. – С. 49–50.

383

Хабермас Ю. Там само. С. 104.

384

Рорти Р. Философия и зеркало природы. – Новосибирск: Издательство Новосибирского университета, 1997. – С.194.

385

Див.: Грязнов А.Ф. Феномен аналитической философии в западной культуре XX столетия // Вопросы философии, 1996, №4. – С. 37.

386

Цит. за: Рюс, Жаклін. Поступ сучасних ідей: Панорама сучасної науки. – К.: Основи, 1998. – С. 448.

387

The Philosophy of Language (edited by A. P. Martinich). Third edition. – New York. Oxford. 1996.

388

Вказаний поділ на три області вивчення мови бере початок у ідеях американського філософа Чарльза Морріса (1901-1979), який, створюючи в 30-ті роки семіотику як загальну науку про знакові системи (мова є одною з таких систем), виділив три семіотичні виміри: синтаксис, семантику й прагматику. Синтаксис вивчає відношення знаків між собою, семантика - відношення знака з означуваним, прагматика - відношення знака з його інтерпретатором. Див.: Моррис Ч. У. Основания теории знаков // Семиотика. – М., 1983. – С. 37–39.

389

Соссюр, Фердинанд де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977. – С. 31–285.

390

Соссюр, Фердинанд де. Там само. С. 148.

391

Термін «дихотомія» походить з давньогрецької і значить послідовний поділ чогось цілого на дві частини, а за тим кожної частини знову на дві і т. д. Перша дихотомія стосувалась поділу мовленнєвої діяльності на мову й мовлення.

392

Соссюр, Фердинанд де. Там само. С. 145.

393

Витгенштейн Л. Логико-философский трактат // Витгенштейн Л. Философские работы. Часть I. – М.: Гнозис, 1994. – С. 3.

394

Витгенштейн Л. Философские исследования // Витгенштейн Л. Философские работы. Часть I. – М.: Гнозис, 1994. – С. 90.

395

Див. Остин Дж.Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.17. Теория речевых актов. Сборник. – М.: Прогресс, 1986. – С. 22–129.

396

Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. – М.: Наука, 1977. – С.6.

397

Мосс М. Техники тела // Человек. 1993. – №2. – С. 64–79.

398

Див.: Будагов Р. А. История слов в истории общества. –М.: Просвещение, 1971. – С. 108–133; Лисюткин О. М. К вопросу о становлении категории «культура» (XVIII-XIX вв.) // Философские науки. – 1982. – №3. – С. 98–105.

399

Пелипенко А. А., Яковенко И. Г. Культура как система // Человек. 1997. – №5. – С. 83.

400

Див.: Неизвестный Э. Катакомбная культура и власть // Вопросы философии. – 1991. – № 10.

401

Див.: Стёпин В. С. Культура // Вопросы философии. – 1999. – №8. – С. 61–71.

402

Див.: Пассмор Дж. Культурные универсалии // Философские науки. – 1990. – № 11. – С. 110–114.

403

Див. у кн.: Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1998. – С. 45–46.

404

«Встановленим» автор називає право, яке є результатом свідомого законодавчого встановлення, на відміну від, напр., «звичаєвого права».

405

Лон Л. Фуллер. Анатомія права. – К.: Сфера, 1999. – С. 60.

406

Для студентів можуть бути корисними у цьому відношенні популярний у Великобританії навчальний посібник, який видано у російськомовному перекладі: Синха Сурия Пракаш. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М., Издательский центр "Академия", 1996. - 284 с., а також американський підручник: Познер Р. Проблеми юриспруденції. - Харків: Акта, 2004. - 488 с.

407

Не виключено, що поняття «основної норми» могло бути запозичене Кельзеном у Е. Гуссерля. Див.; Гуссерль Э. Логические исследования // Гуссерль Э. Философия как строгая наука. – Новочеркасск, 1994. – С. 207.

408

Кельзен Г. Чисте Правознавство: з додатком: Проблема справедливості. – К.: Юніверс, 2004. – С. 218.

409

Див.: Харт Х. Л. А. Концепція права. – К.: Сфера, 1998. – С. 83–101.

410

Кистяковский Б. А. Философия и социология права. – СПб.: РХГИ, 1998. – С.196.

411

Ильин И. А. Понятия права и силы // Ильин И. А. Сочинения в двух томах. Том 1. Философия права. Нравственная философия. – М.: Московский философский фонд. Издательство «Медиум», 1993. – С. 19.

412

Ильин И. А. О сущности правосознания // Ильин И. А. Сочинения в двух томах. Том 1. Философия права. Нравственная философия. – М., 1993. – С. 85.)

413

Соловьев Э. Ю. Прошлое толкует нас. Очерки по истории философии и культуры. – М.: Политиздат, 1991. – С. 416.

414

Кистяковский Б. А. Философия и социология права. – СПб., 1998. – С. 190.

415

Від лат. impero - наказувати, imperatlvus - наказовий. Тут імператив значить веління, безумовна вимога.

416

Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч. в четырех томах. Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – С. 160.

417

Тут слово “позитивний” походить від одного із значень латинського positivus - умовний, довільний. Оскільки людський закон встановлюється довільно, то він не є таким фундаментальним, як природний.

418

Див.: Харт Х. Л. А. Концепція права. – К., 1998. – С. 186–187.

419

«З людьми, як істотами розумними, поводься як з рівними... Ніхто не може завадити тобі жити згідно розуму твоєї природи і ніщо не діється всупереч розуму загальної природи!» Марк Аврелий. Наедине с собой // Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. – М.: Республика, 1995. – С. 308, 313.

420

Хёффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М.: Гнозис, 1994. – С. 50.

421

Тихолаз А. Г. Геракліт. Навчальний посібник з давньогрецької філософії. – К., 1995. – С. 129.

422

Софокл. Драмы. – М.: Наука, 1990. – С. 138.

423

Платон. Сочинения в трех томах. Том 1. – М.: Мысль, 1968. – С. 223.

424

Хёффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М., 1994. – С. 52.

425

Див.: Циппеліус Р. Філософія права. – К.: Тандем, 2000. – С. 49–75.

426

Творения блаженного Августина еп. Иппонийского. Часть 3. О граде божием. Книги 1–7. – К., 1907. – С. 183.

427

Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч. в четырех томах. Т.4. – М., 1983. – С. 150.

428

Див.: Штаерман Е. М. Римское право // Культура древнего Рима. В 2+х томах. Т. 1. – М.: Наука, 1985. – С. 210–248.

429

Ролз Д. Теория справедливости. – Новосибирск: Издательство Новосибирского университета, 1995. – С. 19.

430

Аристотель. Сочинения: В 4+х т. Т.4. – М., 1983. – С. 159.

431

Веркор. Люди или животные? – М.: Изд-во иностр. литературы, 1957. – С. 204.

432

Див.: Бромлей Ю. В., Подольный Р. Г. Человечество – это народы. – М.: Мысль, 1990. – С. 98–101.

433

Гельвеций. О человеке // Гельвеций. Сочинения в двух томах. Том 2. – М.: Мысль, 1974. – С. 11.

434

Згадаймо хоч би відомі слова О. С. Пушкіна: «О люди! жалкий род, достойный слёз и смеха!» Пушкин А.С. Сочинения в трёх томах. Т.1. – М., 1985. – С. 565.

435

Агацци Э. Человек как предмет философии // Вопросы философии. – 1989, №2. – С. 27.

436

Див.: Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека. – К.: КАРМЭ – СИНТО, 1995. – 222 с.

437

Смит, Роджер. Человек между биологией и культурой // Человек. – 2000. – №1. – С. 25.

438

Спеціально+наукові дані наведені за виданнями: Бердышев Г. Д., Криворучко И. Ф. Генетика человека с основами медицинской генетики. – К.: Вища школа, 1979. – 447 с.; Вилли К., Детье В. Биология (Биологические процессы и законы). – М.: Мир, 1975. – 824 с.; Харрисон Дж., Уайнер Дж., Тэннер Дж., Рейнолдс В. Биология человека. – М.: Мир, 1979. – 616 с.; Бочков Н. П. Клиническая генетика: Учебник. – М.: Медицина, 1997. – 288 с.

439

Лоренц К. Агрессия (так называемое «зло»). – М.: Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994. – С. 92; Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998. – С. 486.

440

Лоренц К. Агрессия (так называемое «зло»). – М., 1994. – С. 49.

441

Майерс Д. Вказ. твір. – С. 486–487.

442

Маркс К. Тезисы о Фейербахе // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти томах. Т. 2. – М., 1985. – С. 2.

443

Маркс К. и Энгельс Ф. Немецкая идеология // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти томах. Т. 2. – М., 1985. – С. 14.

444

Руссо Ж.-Ж. Рассуждение о происхождении и основаниях неравенства между людьми // Жан-Жак Руссо. Трактаты. – М.: Наука, 1969. – С. 47.

445

Гольбах П. А. Система природы, или о законах мира физического и мира духовного // Поль Анри Гольбах. Избр. произв. в двух томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1963. – С. 123.

446

Первый бумеранг. Мифы и легенды Австралии. – М.: Наука, 1980. – С. 11–12.

447

Добжанский Ф. Г. Мифы о генетическом предопределении и о tabula rasa // Человек. – 2000. – №1. – С. 18.

448

Ф. Энгельс. Диалектика природы // К. Маркс, Ф. Энгельс. Избранные сочинения в 9 томах. Том 5. – М., 1986. – С. 508.

449

Складена на основі видань: Кууси П. Этот человеческий мир. – М.: Прогресс, 1978. – С. 53; Ламберт Д. Доисторический человек. Кембриджский путеводитель. – Л.: Недра, 1991; Харрисон Дж., Уайнер Дж., Тэннер Дж., Рейнолдс В. Биология человека. – М.: Мир, 1979. – С. 79–106.

450

Дехто з генетиків вважає, що не двоногі форми пішли від четвероногих, а навпаки, людиноподібні мавпи - предки шимпанзе й горили - були нащадками двоногих гомінідів, зокрема афарського (Ефіопія) австралопітека, від якого веде свій рід і людина. Див.: Зубов А. А. Дискуссионные вопросы антропогенеза // Человек. – 1997, №1. – С. 6.

451

Див.: Р. Хайнд. Поведение животных. – М.: Мир, 1975; Харрисон Дж., Уайнер Дж., Тэннер Дж., Рейнолдс В. Биология человека. – М., 1979. – С. 79–106.

452

Див.: П. Тейяр де Шарден. Феномен человека. – М.: Наука, 1987.

453

Див.: Л. Мэмфорд. Техника и природа человека // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Прогресс, 1986. – С. 225–239.

454

Див., напр., Яблоков А. В., Юсуфов А .Г. Эволюционное учение. – М.: Высшая школа, 1981. – С. 290–293.

455

Див.: Эволюция homo sapiens. Традиционные механизмы и новые факторы // Человек. – 1997, №6. – С. 86–97.

456

Див. Казначеев В.П., Спирин Е.А. Феномен человека: комплекс социоприродных свойств // Вопросы философии. – 1988. №7. – С. 29–45.

457

Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

458

«Пізнаємо самих себе: нехай при цьому ми не досягнемо істини, зате наведемо порядок у власному житті, а це для нас найбільш нагальна справа». - писав французький філософ і учений Блез Паскаль (1623-1662) - Паскаль Б. Мысли // Библиотека всемирной литературы. Серия первая. Т. 42. – М., 1974. – С. 121.

459

Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990. – С. 174.

460

Широкий ідеологічний наступ громадської думки на переконаність у остаточній смертності людей набуває іноді такої сили, що може породжувати навіть у того, хто має таке переконання, утаємничений сумнів. Видатний іспанський філософ і поет Мігель де Унамуно (1864-1936) писав про це так: «Той, хто думає, що він упевнений у тому, неначе смерть навіки припинить існування його особистої свідомості, його пам’яті, мабуть і сам не знає про те, що в найпотаємнішій схованці душі у нього залишається тінь, легка тінь тіні невпевненості, і в той час як він говорить собі: «То ж давай, живи це коротке життя, адже іншого не буде!», мовчання цієї схованки говорить йому: «Хто знає!..» - Унамуно, Мигель де. О трагическом чувстве жизни. – К.: Символ, 1996. – С. 126.

461

Див.: Фромм, Эрих. Человек для себя. Исследование психологических проблем этики. – Минск: Коллегиум, 1992. – С. 50.

462

Сенека. Нравственные письма к Луцилию // Мыслители Рима. Наедине с собой: Сочинения. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, Харьков: Фолио, 1998. – С. 552, 612.

463

Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. – М.: Прогресс, 1992. – 528 с.

464

Див.: Бодрийяр, Жан. Символический обмен и смерть. – М.: Добросвет, 2000. – 387 с.

465

Бодрийяр, Жан. Вказ. твір. – С.317–318.

466

Толстой Л. Н. Смерть Ивана Ильича // Толстой Л.Н. Собрание сочинений в 12+ти томах. Т. 10. – М., 1975. – С. 128.

467

Див.: Фролов И. Т. О жизни, смерти и бессмертии. Этюды нового (реального) гуманизма // Вопросы философии. – 1983, №2. – С.62.

468

Монтень М. Опыты. Избранные произведения в 3+х томах. Т. 1. – М.: Голос, 1992. – С. 85, 93.

469

Див.: Фут Ф. Эвтаназия // Философские науки. – 1990, №6. – С. 62–80.

470

За 10 років, які минули з часу прийняття вказаного закону, досі 42,7% громадян нашої країни бажають відновлення страти за тяжкі злочини проти особистості (у 2007 прибічників смертної кари було 58,7%). До речі, за даними того ж опитування категорично проти легалізації евтаназії виступають 40,1% громадян (у 2007 р. таких було 52,3%). Інтернет-видання «Українська правда. Життя» за 14.08.2009.

471

Напр., у Дж. Свіфта у «Мандрах Лемюеля Гулівера», де йдеться про подорож до Лапути, Бальнібарбі, Глабдабрібу та Японії описана зустріч героя з нещасними безсмертними струльдбругами. Після того, як Гулівер їх побачив, його бажання бути безсмертним згасло.

472

Див., напр., збірку: Жизнь земная и последующая. Сборник. – М.: Политиздат, 1991. – 415 с.

473

На біологічні підстави періодизації натякає навіть саме слово покоління. Нова генерація, що входить в суспільне життя, коли починає ходити, то сягає попередній по коліна.

474

Див.: Эриксон Э. Детство и общество. – СПб.: Ленато; АСТ, Фонд «Университетская книга», 1996. – С. 346–386.

475

Эриксон Э. Вказ. твір. – С. 386.

476

Блок М. Апология истории или ремесло историка. – М.: Наука, 1973. – С. 100.

477

Див.: Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? – М.: Наука, 1991. – С. 3–12, 62–65.

478

Мид М. Культура и мир детства. Избранные произведения. – М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. – С. 360.

479

Хоч і з запізненням, але ідеї Я. Корчака були підтримані міжнародною спільнотою. У 1959 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини, а у 1989 р. нею була прийнята Конвенція про права дитини, яка визначила повний спектр громадянських, економічних, соціальних і політичних прав дітей і яка була ратифікована Україною у 1991 р.

480

Ариес Ф. Возрасты жизни // Философия и методология истории. Сборник статей. – М.: Прогресс, 1977. – С. 238.

481

Тайлор Э. Б. Первобытная культура. – М.: Политиздат, 1989. – С. 211–212.

482

Тайлор Э. Б. Там само. С. 213.

483

Див.: Фрэзер Дж. Золотая ветвь. – М.: Политиздат, 1984. – С. 174–188.

484

Див.: Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 62–74.

485

Реінкарнація - перевтілення, від лат. re - префікс, що виражає відновлення + incarnatio - втілення; метемпсихоз - від грец. μετεμψύχωσις - трансміграція душі через різні тіла, включно з нелюдськими.

486

Платон. Тимей // Платон. Сочинения в трёх томах. Т. 3. Ч. 1. – М., 1971. – С. 515–516.

487

Аристотель. О душе // Аристотель. Сочинения в четырёх томах. Т. 1. – М., 1975. – С. 397–398.

488

Аристотель. Там само. С. 395.

489

Там само. С. 435–436.

490

Плотин. Эннеады. – К.: УЦИММ-ПРЕСС, 1995. – С. 117.

491

Декарт Р. Описание человеческого тела. Об образовании животного // Декарт Р. Сочинения в двух томах. Т.1. – М., 1989. – С. 423.

492

Див.: Кант И. Критика чистого разума // Кант И. Собрание сочинений в восьми томах. Т. 3. – М.: Чоро, 1994. – С. 301–322.

493

Шопенгауэр А. О свободе воли//Артур Шопенгауер. Свобода воли и нравственность. М., 1992. С.112.

494

Див., напр.,: Бердяев Н. А. Философия свободного духа. Проблематика и апология христианства // Бердяев Н. А. Философия свободного духа. – М.: Республика, 1994. С. 22–50.

495

Від латинського mens, mentis, яке має дуже широкий спектр значень - розум, мислення; склад думок, характер, душевний склад; свідомість, совість; думка, уява; намір, план тощо.

496

The Oxford Companion to Philosophy. – Oxford, New York, 1995. – P. 552.

497

Мамардашвили М. О сознании // Мамардашвили М. Необходимость себя / Лекции. Статьи. Философские заметки. – М.: Прогресс – Культура, 1994. – С. 214.

498

Деннет Д. Онтологическая проблема сознания //Аналитическая философия: становление и развитие (Антология). – М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. – С. 360.

499

Таке значення воно має, зокрема, у Канта: «Свідомість є знання про наші уявлення.» Eisler R. Kant-Lexikon. – Darmstadt, 1964. – S. 66.

500

«...Я маю справу тільки з самим розумом і його чистим мислення, за ґрунтовним знанням яких мені нічого далеко ходити, оскільки я знаходжу розум у самому собі». Кант И. Критика чистого разума // Кант И. Собрание сочинений в восьми томах. Т. 3. – М.: Чоро, 1994. – С. 13.

501

Декарт Р. Рассуждение о методе // Декарт Р. Сочинения в 2 т. Т. 1. – М., 1989. – С. 269.

502

Декарт Р. Страсти души // Декарт Р. Сочинения в 2 т. Т. 1. – М., 1989. – С. 497.

503

Прист С. Теории сознания. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. – С. 21–22.

504

Мах Э. Познание и заблуждение. Очерки по психологии. Исследования. – М.: Изд. С. Скирмунта, 1909. – С.17.

505

Див.: Мах Э. Анализ ощущений и отношение физического к психическому. – М.: Изд. С. Скирмунта, 1908. – С. 27–36.

506

Спиноза Б. Этика // Спиноза Б. Избранные произведения. Т. 1. – М., 1957. – С. 407.

507

Див.: Рассел Б. Человеческое познание: Его сфера и границы. – К.: Ника+Центр, 1997. – С. 49–66; 242–250.

508

Энгельс Ф. Анти-Дюринг // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти томах. Т. 5. – М., 1986. – С.28–29.

509

Мах Э. Анализ ощущений и отношение физического к психическому. – М.: Изд. С. Скирмунта, 1908. – С. 51.

510

Бюхнер Л. Сила и материя. – СПб., 1907. – С. 174–175.

511

Юм Д. Трактат о человеческой природе // Юм Д. Сочинения в двух томах Т.1. – М., 1996. – С. 298.

512

Див.: Райл Г. Понятие сознания. – М., 2000. – С. 32.

513

Райл Г. Там само. С. 197.

514

Прист С. Теории сознания. – М., 2000. – С. 172.

515

Патнэм Х. Философия сознания. – М., 1999. – С. 88.

516

Патнэм Х. Там само. С. 92.

517

Рорти Р. Философия и зеркало природы. – Новосибирск, 1997. – С. 280–281.

518

Кант И. Критика чистого разума. // Кант И. Собрание сочинений в восьми томах. Т. 3. – М.: ЧОРО, 1994. – С. 195.

519

Маркс К. Тезисы о Фейербахе // Маркс К, Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти томах. Т. 2. – М., 1985. – С. 1.

520

Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения в четырех томах. Т. 1. – М., 1975. – С. 65.

521

Рорти Р. Философия и зеркало природы. – Новосибирск, 1997. – С. 9.

522

Див.: Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.

523

Койре А. Очерки истории философской мысли (о влиянии философских концепций на развитие научных теорий). – М.: Прогресс, 1985. – С. 110.

524

Чехов А. П. Собрание сочинений в восьми томах. Т. 8. – М.: Правда, 1970. – С. 411.

525

Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. – М.: Наука, 1993. – С. 56.

526

Див., зокрема: Евстифеева Е. А. К анализу феномена веры // Философские науки. – 1984. – №6. – С. 71–76; Вайнгартнер П. Сходство и различие между научной и религиозной верой // Вопросы философии. – 1996. – №5. – С. 90–109.

527

Витгенштейн Л. Лекции о религиозной вере // Вопросы философии. – 1998. – №5. – С. 123.

528

Бергсон А. Два источника морали и религии. – М.: Канон, 1994. – С. 221.

529

Гегель. Лекции по истории философии. Книга первая. – СПб.: Наука, 1993. – С. 80.

530

Платон. Кратил // Платон. Сочинения в трёх томах. Т. 1. – М., 1968. – С. 417.

531

Стросон П. Ф. Значение и истина // Аналитическая философия: становление и развитие (антология). – М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. – С. 222–223.

532

Див.: Джемс В. Прагматизм. – К.: Україна, 1995. – С. 98–117.

533

Там само. С. 100.

534

Див.: Тарский А. Семантическая концепция истины и основания семантики // Аналитическая философия: становление и развитие (антология). – М., 1998. – С. 90–129.

535

Там само. – С. 101.

536

Див.: Штофф В. А. Моделирование и философия. – М.-Л.: Наука, 1966. – С. 19. Наукова багатомірність концепту «модель» широко представлена також у книзі американського філософа М. Вартофського «Модели. Репрезентация и научное понимание». – М.: Прогресс, 1988. – 507 с.

537

Кун Т. Структура научных революций. – М.: Прогресс, 1977. – С. 11.

538

Див.: Риккерт Г. О понятии философии // Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. – М.: Республика, 1998. – С. 23–24.

539

Тугаринов В.П. Теория ценностей в марксизме. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968.

540

Див.: Леонтьев Д. А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996, №4.

541

Зокрема критику гедонізму і утилітаризму див. Макинтайр А. После добродетели: Исследования теории морали. – Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – С. 89–101; Мур Дж. Принципы этики. – М.: Пргресс, 1984. – С. 125–184.

542

Кант І. Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. – С. 337.