Гаррі Поттер і Орден Фенікса

Розділ двадцять четвертий Блокологія

Крічер, як виявилося, зачаївся на горищі. Сіріус розповідав, що знайшов його там, укритого порохом і заклопотаного, поза сумнівом, пошуками нових реліквій Блекової родини для своєї схованки в комірчині. Хоч Сіріуса й задовольнила ця версія, та Гаррі відчув неспокій. Крічер тепер мав кращий настрій, менше, ніж раніше, буркотів усілякі прокльони і слухняніше виконував накази, проте раз чи двічі Гаррі ловив на собі його пожадливий погляд, але той одразу від нього відвертався.

Гаррі не ділився своїми невиразними підозрами з Сіріусом, чия веселість випаровувалася разом із завершенням різдвяних канікул. Наближався день їхнього від’їзду до Гоґвортсу, і в Сіріуса дедалі частішали «напади відлюдькуватості», як називала їх місіс Візлі, під час яких він ставав мовчазний, дратівливий, і по кілька годин сидів у кімнаті Бакбика. Його похмурість пронизувала весь будинок, просочуючись попід дверима, ніби якийсь отруйний газ, і заражала всіх присутніх.

Гаррі не хотів знову залишати Сіріуса на самоті з Крічером. Якщо чесно, то він уперше в житті нітрохи не прагнув повертатися в Гоґвортс. Адже в школі панувала тиранія Долорес Амбридж, котра за час їхньої відсутності проштовхнула, поза сумнівом, ще з десяток постанов. Йому вже не світив квідич, натомість з наближенням іспитів мала тільки зростати кількість домашніх завдань, а Дамблдор і досі залишався недоступний. Правду кажучи, якби не ДА, Гаррі, мабуть, благав би Сіріуса, щоб дозволив йому покинути Гоґвортс і залишитися на площі Ґримо.

А в останній день канікул сталося таке, після чого Гаррі взагалі почав жахатися повернення до школи.

— Гаррі, любий, — зазирнула місіс Візлі до кімнати Гаррі й Рона. Ті якраз грали в чарівні шахи в присутності Герміони, Джіні та Криволапика. — Чи не міг би ти зайти на кухню? З тобою хотів би поговорити професор Снейп.

До Гаррі не відразу дійшли її слова. Його тура саме ув’язалася в запеклу битву з Роновим пішаком і Гаррі захоплено її підганяв.

— Збивай його… збивай, це звичайний пішак, дурна! Вибачте, місіс Візлі, що ви сказали?

— Професор Снейп. На кухні. Хоче поговорити.

Гаррі злякано розкрив рота. Подивився на Рона, Джіні й Герміону, а ті на нього. Криволапик, якого Герміона ледве стримувала останню чверть години, радісно стрибнув на дошку, примусивши фігури з несамовитим вереском розбігатися хто куди.

— Снейп? — безпорадно перепитав Гаррі.

— Професор Снейп, мій любий, — осудливо виправила його місіс Візлі.

— Що йому від тебе треба? — збентежено запитав Рон, коли місіс Візлі вийшла з кімнати. — Ти ж нічого такого не зробив, правда?

— Та ні! — обурився Гаррі, намагаючись пригадати, що він міг такого зробити, щоб Снейп приперся аж сюди, на площу Ґримо. Може, отримав за останню домашню роботу оцінку «Т»?

За хвилину-другу він відчинив двері кухні й побачив там Сіріуса та Снейпа. Вони сиділи за довгим кухонним столом, люто дивлячись у протилежні боки. Їхнє важке мовчання було просякнуте взаємною неприязню. Перед Сіріусом на столі лежав розгорнутий лист.

— Е-е, — дав знати про себе Гаррі.

Снейп повернув до нього обличчя, облямоване пасмами масного чорного волосся.

— Сідай, Поттере.

— Знаєш, Снейп, — голосно сказав Сіріус, відхилившись на задніх ніжках стільця й дивлячись у стелю, — я б волів, щоб ти тут не командував. Це мій дім, якщо хочеш знати.

Мертвотно-бліде Снейпове обличчя вкрилося неприємним рум’янцем. Гаррі сів на стілець біля Сіріуса з протилежного від Снейпа боку стола.

— Поттере, я мав би зустрітися з тобою наодинці, — на Снейпових губах з’явилася знайома крива посмішка, — але Блек…

— Я його хрещений батько, — ще голосніше, ніж перед тим, вигукнув Сіріус.

— Я прибув сюди за Дамблдоровим наказом, — Снейпів голос, на відміну від Сіріусового, ставав дедалі тихіший і в’їдливіший, — але ти, Блек, можеш залишатися, я не проти. Ти ж любиш почуватися… залученим.

— Що ти цим хочеш сказати? — зірвався на ноги Сіріус, а його стілець перекинувся на підлогу.

— Тільки те, що я розумію, як тебе… е-е… дратує той факт, що ти не робиш для Ордену нічого корисного, — наголосив на останньому слові Снейп.

Тепер уже почервонів Сіріус. Снейп переможно скривив губи й повернувся до Гаррі.

— Поттере, мене сюди прислав директор — переказати його побажання, щоб ти цієї чверті почав вивчати блокологію.

— Що вивчати? — не зрозумів Гаррі.

Снейп вишкірився ще глузливіше.

— Блокологію, Поттере. Магічний захист розуму від зовнішнього проникнення. Маловідому, але вельми корисну галузь магії.

Серце Гаррі закалатало з шаленою швидкістю. Захист від зовнішнього проникнення? Але ж він не одержимий, з цим усі погодилися…

— А навіщо мені вивчати ту логію… як там її? — вигукнув він.

— Бо директор вважає це слушним, — єлейним голосом пояснив Снейп. — Щотижня матимеш приватні уроки, але нікому про це не розповідатимеш, особливо Долорес Амбридж. Ти зрозумів?

— Так, — відповів Гаррі. — А хто мене буде вчити?

Снейп підняв брову.

— Я, — сказав він.

Гаррі відчув, як у нього похололо в грудях. Додаткові уроки зі Снейпом… за що йому така кара? Він зиркнув на Сіріуса, шукаючи підтримки.

— А чому Дамблдор сам не може навчати Гаррі? — агресивно спитав Сіріус. — Чому ти?

— Мабуть, тому, що директор воліє доручати все неприємне іншим, — шовково відказав Снейп. — Можу тебе запевнити, що я не домагався цієї роботи. — Він підвівся. — Поттере, чекатиму тебе в понеділок о шостій вечора. У моєму кабінеті. Якщо хтось поцікавиться, скажи, що йдеш по лікувальну настоянку. Хто бачив тебе на моїх уроках, не стане заперечувати, що тобі потрібно лікуватися.

Він рвучко рушив до виходу, аж його чорний дорожній плащ розвіявся у нього за плечима.

— Стривай, — зупинив його Сіріус і випростався на стільці.

— Блек, я поспішаю. На відміну від тебе, я не маю необмеженого вільного часу.

— Тоді я відразу до суті, — встав Сіріус. Він був значно вищий за Снейпа, що, як помітив Гаррі, стискав у кишені кулак — мабуть, тримав чарівну паличку. — Якщо я почую, що ти використовуєш ці уроки блокології, щоб знущатися над Гаррі, то ти мені за це відповіси.

— Як зворушливо, — зневажливо посміхнувся Снейп. — Але ж ти вже, мабуть, помітив, що Поттер дуже схожий на свого батька?

— Помітив, — гордо відповів Сіріус.

— Тоді ти мусиш знати, який він зарозумілий, і що будь-яке зауваження відскакує від нього, наче горох від стіни, — єлейно сказав Снейп.

Сіріус різко відштовхнув стільця і рушив навкруг столу до Снейпа, на ходу витягаючи чарівну паличку. Снейп вихопив свою. Вони наготувалися до бійки. Сіріус лютував, а Снейп вираховував ситуацію, зиркаючи то на кінчик Сіріусової чарівної палички, то на його обличчя.

— Сіріусе! — вигукнув Гаррі, але той ніби й не чув.

— Я попередив тебе, Слинявусе, — Сіріус наблизився до Снейпа мало не впритул, — я чхати хотів на те, що Дамблдор вважає, ніби ти виправився. Мені видніше!

— Чого ж ти йому не скажеш? — просичав Снейп. — Боїшся, що він не сприйме серйозно поради чоловіка, який ось уже півроку переховується в материному домі?

— А скажи мені, як там зараз Луціус Мелфой? Мабуть, радіє, що його вірний цуцик працює в Гоґвортсі?

— До речі, про собак, — м’яко озвався Снейп, — чи відомо тобі, що Луціус Мелфой упізнав тебе, коли ти влаштував собі прогуляночку? Це ти, Блек, добре придумав — показатися на вокзальній платформі, де тобі ніщо не загрожувало… зате тепер ти маєш залізні підстави в майбутньому навіть носа не висувати зі своєї нори.

Сіріус підняв чарівну паличку.

— НІ! — закричав Гаррі, перестрибуючи стіл і намагаючись їх розборонити. — Сіріусе, не треба!

— Ти хочеш сказати, що я боягуз? — заревів Сіріус, відпихаючи від себе Гаррі, але той не вступався.

— Мабуть, так, — відповів Снейп.

— Гаррі… відійди! — загарчав Сіріус, відштовхуючи його вільною рукою.

Відчинилися двері, і на кухню зайшла вся щаслива родина Візлів разом з Герміоною та самим містером Візлі, що гордо крокував у плащі-дощовику, накинутому поверх смугастої піжами.

— Одужав! — радісно оголосив він усім присутнім. — Цілком одужав!

І тут усі Візлі завмерли на порозі, побачивши перед собою застиглих Сіріуса і Снейпа, які націлили один одному в обличчя чарівні палички, і Гаррі, що стояв між ними, розчепіривши руки, і намагався їх розборонити.

— Мерлінова борода, — сказав містер Візлі, й усмішка зникла з його обличчя, — що тут відбувається?

Сіріус і Снейп опустили чарівні палички. Гаррі перевів погляд з одного на другого. Обличчя в кожного зберігало вираз цілковитої зневаги, але несподівана поява стількох свідків примусила їх отямитися. Снейп засунув чарівну паличку в кишеню, обернувся й мовчки шаснув повз Візлів з кухні. За дверима озирнувся.

— О шостій вечора в понеділок, Поттере.

І зник. Сіріус люто дивився йому вслід, стискаючи чарівну паличку.

— Що тут сталося? — ще раз запитав містер Візлі.

— Нічого, Артуре, — відповів Сіріус, тяжко дихаючи, ніби щойно пробіг довгу дистанцію. — Просто товариська розмова між двома давніми шкільними друзями. — Він зробив величезне зусилля, щоб усміхнутися. — То… ти вже одужав? Це дуже добре, дуже.

— Правда? — підвела чоловіка до стільця місіс Візлі. — Цілитель Сметвик урешті-решт сотворив чудо і знайшов протиотруту від тієї зміюки. Артур же отримав добрячий урок на тему дилетантських забав з маґлівською медициною. Чи не так, любий? — грізно спитала вона.

— Так, люба Молі, — покірно погодився містер Візлі.

У той день спільна вечеря мала бути радісна, адже до них повернувся містер Візлі. Гаррі бачив, що Сіріус намагався всіх розважати, проте коли хрещений батько не змушував себе голосно реготати з Фредових і Джорджевих жартів, або не припрошував усіх їсти, то на його обличчя знову повертався похмурий і тоскний вираз. Поміж ним і Гаррі сиділи Манданґус та Дикозор, які завітали привітати містера Візлі з одужанням. Він хотів би поговорити з Сіріусом, сказати, щоб той не вірив жодному Снейповому слову; що Снейп зумисне його підбурював, бо ніхто з них не вважає Сіріуса боягузом за те, що він виконує Дамблдорів наказ і залишається на площі Ґримо. Але нагоди поговорити ніяк не траплялося, а дивлячись на стражденне Сіріусове лице, Гаррі взагалі не знав, чи наважився б це сказати, навіть якби нагода з’явилася. Тож він упівголоса повідомив Ронові й Герміоні, що братиме в Снейпа уроки блокології.

— Дамблдор хоче, щоб у тебе припинилися ті сни про Волдеморта, — припустила Герміона. — А хіба ти сам проти цього?

— Додаткові уроки у Снейпа? — вражено перепитав Рон. — Краще вже кошмарні сни!

Вони мали повертатися до Гоґвортсу на «Лицарському автобусі» — знову в супроводі Тонкс і Люпина. Ті вже снідали, коли Гаррі, Рон і Герміона зайшли вранці на кухню. Охоронці пошепки про щось розмовляли, але щойно Гаррі відчинив двері, як вони негайно замовкли.

Поспіхом поснідавши, усі вдягли куртки й обмоталися шарфами, щоб захиститися від холодного січневого вітру. Гаррі відчув, як йому неприємно стисло груди. Він не хотів прощатися з Сіріусом — мав якісь недобрі передчуття. Не знав, коли вони зустрінуться наступного разу, і відчував своїм обов’язком сказати Сіріусові, щоб той не вчинив якоїсь дурниці. Гаррі боявся, що Снейпове звинувачення в боягузтві боляче вразило Сіріуса і він зараз може навіть планувати якусь відчайдушну вилазку за межі площі Ґримо. Та не встиг він надумати, що сказати, як Сіріус поманив його пальцем.

— Візьми оце, — неголосно сказав він і тицьнув Гаррі в руки незграбно загорнутий пакуночок завбільшки з книжку.

— А що це? — поцікавився Гаррі.

— Тепер ти зможеш мені повідомити, якщо Снейп почне чіплятися. Ні, тут не відкривай! — насторожено зиркнув Сіріус на місіс Візлі, яка переконувала близнюків надіти сплетені нею рукавички. — Сумніваюся, що Молі це схвалить… але скористайся цим, якщо я буду потрібний, добре?

— Добре, — погодився Гаррі, кладучи пакунок у внутрішню кишеню куртки, хоч і знав, що ніколи не скористається тим, що в ньому лежало. Він, Гаррі, нізащо не стане виманювати Сіріуса зі схованки, як би не поводився Снейп на майбутніх уроках блокології.

— То ходімо, — сумно всміхнувся Сіріус і поплескав Гаррі по плечі.

Перш ніж Гаррі спромігся на якісь, слова, вони вже піднялися у супроводі Візлів по сходах і зупинилися перед дверима, замкнутими на важкі ланцюги й засуви.

— Бувай, Гаррі, бережи себе, — пригорнула його місіс Візлі.

— До зустрічі, Гаррі, і пильнуй мені за зміями! — добродушно всміхнувся містер Візлі й потис йому руку.

— Ага… добре, — неуважно відповів Гаррі. Це була остання нагода попросити Сіріуса бути обережнішим. Він глянув на хрещеного батька і вже розкрив було рота, але тут Сіріус поспіхом обійняв його однією рукою і хрипко сказав: — Бережи себе, Гаррі. — Наступної миті Гаррі опинився на морозному зимовому повітрі, а Тонкс, яка сьогодні надійно замаскувалася під високу жінку в твідовому костюмі зі сталево-сірим волоссям, підштовхувала його в спину.

Двері будинку номер дванадцять, грюкнувши, зачинилися за ними. Вони спускалися сходами за Люпином. Зійшовши на тротуар, Гаррі озирнувся. Будинок номер дванадцять швидко зменшився, а будинки обабіч нього розширилися й зайняли його місце. Якась мить — і його наче й не було.

— Що скоріше сядемо в автобус, то краще, — сказала Тонкс, і Гаррі здалося, що вона оглянула площу трохи нервово. Люпин рвучко підняв праву руку.

БАБАХ!

Прямо з повітря перед ними виник яскраво-пурпуровий триповерховий автобус. Він мало не врізався у вуличний ліхтар, якому довелося відстрибнути.

На тротуар зіскочив худющий прищавий клаповухий молодик у пурпуровій уніформі і вигукнув:

— Запрошуємо до…

— Так-так, ми знаємо, дякую тобі, — урвала його Тонкс, — Сідайте, сідайте, скоріше…

І вона підштовхнула Гаррі до східців. Кондуктор аж очі витріщив.

— Тиць-гриць, бляшка-мушка… та це ж Гаррі!..

— Якщо ти ще раз назвеш його ім’я, я прокляну тебе навіки, — погрозливо прошипіла Тонкс, заштовхуючи в автобус Джіні й Герміону.

— Я завжди хотів на ньому покататися, — зрадів Рон, зупиняючись біля Гаррі і роззираючись.

Минулого разу Гаррі їхав «Лицарським автобусом» пізно вночі, й усі три поверхи тоді були заставлені мідними ліжками. А ось тепер, зранку, скрізь біля вікон безладно стояли різнокаліберні крісла. Деякі з них, коли автобус різко зупинився на площі Ґримо, мабуть, попадали. Кілька чарівників і чарівниць, нарікаючи, зводилися на ноги, а чиясь сумка з покупками вилетіла на середину автобуса і з неї на підлогу висипалася гидка мішанина жаб’ячої ікри, тарганів та заварного крему.

— Бачу, нам доведеться розділитися, — почала шукати вільних місць Тонкс. — Фред, Джордж і Джіні, прошу сідати отам ззаду… з вами залишиться Ремус.

Сама ж вона разом з Гаррі, Роном та Герміоною піднялася на найвищий поверх, де знайшла два вільні крісла в передньому ряду, а ще два — в останньому. Кондуктор Стен Шанпайк охоче відпровадив Гаррі й Рона аж у кінець автобуса. Пасажири розглядали Гаррі, коли він проходив повз них, але варто йому було сісти в крісло, як усі знову відвернули голови.

Гаррі й Рон заплатили Стенові по одинадцять серпиків, і автобус, загрозливо похитуючись, рушив. Пробрязкав довкола площі Ґримо, постійно виїжджаючи на тротуар, а тоді бабахнуло знов, і всі попадали назад. Ронове крісло перекинулося, а Левконія, що була в нього на колінах, вирвалася з клітки, злякано пурхнула вперед і сіла Герміоні на плече. Гаррі, який уник падіння, бо встиг схопитися за скобу для підсвічника, визирнув у вікно. Вони мчали якоюсь автострадою.

— Ми вже осьо за Бірмінґемчиком, — радісно повідомив Стен у відповідь на німе Гарріне запитання, а Рон тим часом намагався встати з підлоги. — То як ся маєш, Гаррі? Гарненько? Я влітку кожен день натрапляв у газетці на твоє прізвище, але там ніколи не писали нічого доброго. Я, канєшненько, казав Ерні, що вони там казна-чого понаписують, а ми ж на власні очі бачили, що ти ніякий не псих.

Він вручив їм квитки і захоплено витріщався на Гаррі Видно було, що Стенові начхати, психів вони везуть чи не психів, аби лиш їхні пасажири були досить відомі щоб про них писали в газеті. «Лицарський автобус» небезпечно нахилився, обганяючи по тротуару кілька машин. Гаррі побачив, як Герміона затулила долонями очі, а Левконія безтурботно похитувалася на її плечі.

БАБАХ!

Крісла знову полетіли назад, бо «Лицарський автобус» уже перестрибнув з Бірмінґемської автостради на якийсь тихенький і звивистий сільський путівець. Щоразу, як вони вже вкотре вискакували на бордюр, живопліт обабіч дороги ледве встигав відстрибувати з-під самісіньких коліс. З путівця вони перенеслися на головну вулицю якогось гамірного містечка, тоді опинилися на височенному гірському мосту, а потім мчали по виметеній вітром дорозі між високими будинками, і все це супроводжувалося громовим бабахканням.

— Я вже змінив свою думку, — пробелькотів Рон, ушосте встаючи з підлоги, — більше не хочу їздити цією штукою.

— Наступна зупиночка буде у Гоґвортсі, — весело попередив їх Стен, мало не впавши на друзів. — Та жіночка, що вами командує, просила, щоб я випустив вас найпершеньких. Спочатку, канєшненько, нехай зійде мадам Марш… — знизу долинула чиясь відрижка, а тоді щось огидно забулькотіло, — бо вона буцім трішечки занедужала.

Минуло ще пару хвилин, і ось уже «Лицарський автобус» різко зупинився перед невеличким шинком, що відхилився набік, уникаючи зіткнення. Було чути, як Стен виводив з автобуса нещасну мадам Марш і як полегшено загомоніли на другому поверсі її сусіди-пасажири. Автобус знову рвонув, набираючи швидкість, аж поки…

БАБАХ!

Вони вкотилися у засніжений Гоґсмід. Гаррі помітив на бічній вуличці «Кабанячу голову», над якою скрипіла на морозному вітрі вивіска з відтятою головою вепра. Лапатий сніг летів у велике вітрове скло автобуса.

Нарешті вони зупинилися біля воріт Гоґвортсу.

Люпин і Тонкс допомогли всім знести з автобуса багаж і стали прощатися. Гаррі глянув на триповерховий «Лицарський автобус» і побачив, як усі пасажири, попритулявши носи до шибок, їх розглядають.

— На території школи ви будете в безпеці, — сказала Тонкс, пильно придивляючись до безлюдної дороги. — Вдалої вам чверті.

— Бережіть себе, — побажав Люпин, тиснучи всім руки. Наприкінці він затримався біля Гаррі. — Послухай мене… — сказав він ледь чутно, поки всі прощалися з Тонкс, — Гаррі, я знаю, що тобі не подобається Снейп, але він неперевершений блоколог, а ми всі… і Сіріус теж… хочемо, щоб ти навчився себе захищати, тому серйозно над цим попрацюй, добре?

— Добре, — важко зітхнув Гаррі, дивлячись у передчасно постаріле Люпинове лице. — До побачення.

Шестеро друзів, тягнучи за собою валізи, попленталися слизькою доріжкою до замку. Герміона раділа, що перед сном ще встигне сплести кілька ельфівських шапочок. Підійшовши до дубових вхідних дверей, Гаррі озирнувся. «Лицарський автобус» уже зник. Знаючи, що його чекає попереду, він із задоволенням зник би разом з ним.

Майже весь наступний день Гаррі з жахом очікував вечора. Два ранкові уроки настійок нітрохи не розвіяли його побоювань, бо Снейп був неприємний, як і завжди. Настрій у Гаррі псувався ще більше, коли в коридорах до нього підходили члени ДА, з надією питаючи, чи відбудеться сьогодні зібрання.

— Про наступну зустріч я вас повідомлю, — знову й знову повторював Гаррі, — але сьогодні я не можу, бо маю ще урок… е-е… лікувальних настійок.

— Урок лікувальних настійок? — зневажливо скривився Захаріас Сміт, зупинивши Гаррі після обіду у вестибюлі. — О Господи, та ти, мабуть, безнадійний. Снейп іще нікому не призначав додаткових уроків.

Сміт бадьоро покрокував геть. Рон роздратовано глянув йому вслід.

— Може, його зачаклувати? Я звідси ще дістану, — він підняв чарівну паличку й націлив Смітові поміж лопаток.

— Облиш, — сумно буркнув Гаррі. — Це ж усі так, мабуть, думають. Що я справді тупий…

— Привіт, Гаррі, — пролунав у нього за спиною голос. Він озирнувся й побачив Чо.

— О, — промовив Гаррі, а в животі у нього все перекрутилося. — Привіт.

— Гаррі, ми будемо в бібліотеці, — Герміона рішуче схопила Рона за лікоть і поволокла до мармурових сходів.

— Гарно відсвяткував Різдво? — запитала Чо.

— Так, непогано, — відповів Гаррі.

— У нас усе пройшло досить тихенько, — сказала Чо. Була вона якась збентежена. — Е-е… скоро знову йдемо до Гоґсміда, бачив оголошення?

— Що? Ой, ні, я ще не дивився на дошку оголошень.

— На день Валентина…

— Ясно, — сказав Гаррі, не розуміючи, чому вона йому про це каже. — Ти, мабуть, хотіла…

— Тільки з тобою, — не дала йому договорити Чо.

Гаррі витріщився на неї. Він збирався запитати: «Ти, мабуть, хотіла б знати, коли буде наступне зібрання ДА?», але її відповідь збила його з пантелику.

— Я… е-е… — пробелькотів він.

— Якщо не можеш, то нічого, — засоромилася вона. — Не журися. Я… то я побігла.

І вона пішла. Гаррі дивився їй услід, а мозок його працював з шаленою швидкістю. Нарешті щось там клацнуло.

— Чо! Зачекай… ЧО!

Він кинувся за нею й наздогнав на мармурових сходах.

— Е-е… чи не хотіла б ти на день Валентина піти зі мною в Гоґсмід?

— Ой, так! — зашарілася вона.

— Ну… то домовилися, — сказав Гаррі і підстрибом побіг у бібліотеку до Рона й Герміони, відчуваючи, що день не зовсім пропав.

Та перед шостою вечора навіть радість від того, що він запросив Чо Чанґ на прогулянку, не могла розвіяти зловісних передчуттів, які лише поглиблювалися з кожним його кроком до Снейпового кабінету. Він зупинився біля самісіньких дверей, воліючи опинитися, де завгодно, тільки не тут, а тоді важко зітхнув, постукав і зайшов.

Стіни темного приміщення були заставлені полицями з сотнями скляних посудин, де в різнобарвних розчинах плавали слизькі частинки всіляких тварин і рослин. У кутку стояла шафа з речовинами, у викраденні яких Снейп якось — і небезпідставно — звинувачував Гаррі. Але тепер Гарріну увагу привернув стіл, на якому стояла освітлена свічками неглибока кам’яна чаша з вирізьбленими рунами та символами. Гаррі відразу її впізнав — це було Дамблдорове сито спогадів. Дивуючись, як тут опинилася ця чаша, він аж підскочив, коли з глибини кімнати пролунав холодний Снейпів голос.

— Зачини за собою двері, Поттере.

Гаррі так і зробив, відчуваючи, ніби сам себе ув’язнює. Снейп тим часом вийшов на світло і мовчки вказав йому на стілець навпроти стола. Гаррі сів, і Снейп також. Його холодні чорні очі, не кліпаючи, втупилися в Гаррі. а кожна риса його обличчя випромінювала неприязнь.

— Ну, Поттере, тобі відомо, чому ти тут опинився, — почав він. — Директор попросив мене навчити тебе блокології. Хочу сподіватися, що ти проявиш до неї більше хисту, ніж до уроків настійок.

— Ага, — буркнув Гаррі.

— Поттере, це буде не звичайний урок, — зловісно звузилися Снейпові очі. — але я твій учитель, і тому ти завжди маєш звертатися до мене «професоре» або «пане професоре».

— Так… пане професоре, — відказав Гаррі.

Снейп якусь мить дивився на нього примруженими очима, а тоді сказав:

— Отже, блокологія. Як я вже казав на кухні твого любого хрещеного батечка, ця галузь магії блокує, запечатує мозок від магічного втручання чи впливу.

— Пане професоре, а чому професор Дамблдор вважає, що це мені потрібно? — глянув Гаррі прямо Снейпові в очі, не знаючи, чи той йому щось відповість.

Снейп подивився на нього, а тоді презирливо скривився:

— Поттере, навіть ти міг би вже про це здогадатися. Темний Лорд досконало володіє виманологією…

— Чим-чим, пане професоре?

— Умінням видобувати почуття та спогади з мозку іншої особи…

— Він читає чужі думки? — швидко запитав Гаррі, адже підтверджувалися його найгірші побоювання.

— Тобі бракує проникливості, Поттере, — блиснув очима Снейп. — Ти не відчуваєш нюансів. Саме тому в тебе виходять такі жалюгідні настоянки.

Снейп на якусь мить замовк, явно насолоджуючись образою, завданою Гаррі, а тоді повів далі.

— Тільки маґли базікають про «читання чужих думок». Мозок — це не книга, яку можна розгорнути, коли забажаєш, і почитати на дозвіллі. Думки не викарбувані на стінках черепа, щоб їх могли переглядати всі, кому не ліньки. Наш розум — це складна, багатошарова комплексна субстанція… принаймні в більшості людей. — Він криво усміхнувся. — Але той, хто опанував виманологію, володіє здатністю, за певних обставин, проникати в мозок своїх жертв і правильно тлумачити здобуту інформацію. Скажімо, Темний Лорд майже завжди знає, коли йому хтось бреше. Лише досвідчені блокологи можуть заблокувати ті почуття чи спогади, які суперечать їхній брехні, а тоді сміливо молоти в його присутності будь-яку нісенітницю.

Хоч би що там казав Снейп, але ця виманологія здавалася Гаррі не чим іншим, як читанням чужих думок, і це його анітрохи не тішило.

— То він може знати, що ми в цю мить думаємо? Пане професоре?

— Темний Лорд дуже далеко звідси, а мури й територія Гоґвортсу охороняються багатьма стародавніми закляттями та замовляннями, які гарантують фізичну й розумову безпеку тим, хто тут мешкає, — пояснив Снейп. — Поттере, час і простір мають у чарах велике значення. Для успішної виманології здебільшого потрібен зоровий контакт.

— А навіщо я маю вивчати блокологію?

Снейп, дивлячись на Гаррі, провів собі по губах довгим, тонким пальцем.

— На тебе, Поттере, як видно, не діють загальні правила. Прокляття, що не зуміло тебе вбити, утворило специфічний зв’язок між тобою і Темним Лордом. Можна припустити, що в ті хвилини, коли твій мозок найбільш розслаблений і вразливий, скажімо, під час сну, ти ділишся з Темним Лордом думками й емоціями. Директор вважає недоцільним, щоб так було й надалі. Він хоче, щоб я тебе навчив оберігати розум від проникнення Темного Лорда.

Серце Гаррі знову закалатало з шаленою швидкістю. Усе це якось не складалося.

— Але чому професор Дамблдор хоче це все припинити? — несподівано запитав він. — Мені воно не дуже подобається, але ж користь з цього була! Тобто… я ж побачив, як та змія напала на містера Візлі, а інакше професор Дамблдор не зміг би його врятувати. Пане професоре?

Снейп якийсь час дивився на Гаррі, все ще водячи пальцем по губах. А потім заговорив повільно й обережно, ніби ретельно виважував кожнісіньке слово.

— Схоже, що Темний Лорд до останнього часу не усвідомлював цього зв’язку між ним і тобою. Досі ти відчував його емоції, вловлював його думки, але він про це не знав. Але видіння, яке ти мав напередодні Різдва…

— Зі змією та містером Візлі?

— Не перебивай мене, Поттере, — погрозливо мовив Снейп. — Як я вже сказав, видіння, яке ти мав перед Різдвом, було таким потужним проникненням у думки Темного Лорда…

— Але ж я це бачив зміїними очима, а не його!

— Мені здається, Поттере, що я тобі звелів не перебивати!

Але Гаррі не цікавило, розсердився Снейп чи ні. Нарешті він намацав нитку, що може вивести його з цього лабіринту. Підсунувся на самісінький краєчок стільця й напружився, ніби ось-ось готовий був злетіти.

— Як сталося, що я бачив усе зміїними очима, якщо вловлював думки Волдеморта?

— Не називай імені Темного Лорда! — роздратувався Снейп.

Запала неприємна мовчанка. Вони люто дивилися один на одного над ситом спогадів.

— Його так називає професор Дамблдор, — спокійно пояснив Гаррі.

— Дамблдор надзвичайно могутній чаклун, — пробурмотів Снейп. — Він може безпечно називати це ім’я… а от ми всі… — Снейп мимоволі потер те місце на лівій руці, що було, як знав Гаррі, затавроване Чорною міткою.

— Я просто хотів знати, — якомога ввічливіше вимовив Гаррі, — чому…

— Схоже, ти опинився у зміїній голові тому, що там у ту мить перебував і сам Темний Лорд, — гаркнув Снейп. — Він заволодів змією, тому тобі й наснилося, що ти проник у неї.

— І Вол… він… збагнув, що я там був?

— Схоже на те, — холодно підтвердив Снейп.

— А звідки ви знаєте? — допитувався Гаррі. — Це лише здогад професора Дамблдора чи…

— Я тобі звелів, — просичав Снейп, випроставшись у кріслі і втупившись у Гаррі щілинками очей, — звертатися до мене «пане професоре»!

— Так, пане професоре, — нетерпляче погодився Гаррі, — але звідки ви знаєте?..

— Досить того, що знаю, — жорстко урвав його Снейп. — Найважливіше, що Темний Лорд тепер знає про твою здатність проникати в його думки та почуття. А ще він дійшов висновку, що це все може відбуватися і в зворотному напрямку, тобто усвідомив, що він теж може проникати у твої думки й почуття…

— І може мене собі підкорити? — запитав Гаррі й поспіхом додав: — Пане професоре?

— Може, — незворушно й холодно озвався Снейп. — Ось для чого й потрібна блокологія.

Снейп витяг із внутрішньої кишені мантії чарівну паличку, і Гаррі весь аж напружився, проте Снейп лише підніс її собі до скроні й доторкнувся до коренів масного волосся. Коли забрав паличку, то між нею й скронею простяглася, мов товста павутинка, якась срібляста речовина. Вона обірвалася, щойно він смикнув паличкою, і поволі впала в сито спогадів, де сріблясто-біло завирувала — ні газ, ні рідина. Снейп ще двічі підносив чарівну паличку до скроні і струшував у кам’яну чашу сріблясту речовину. Потім без жодних пояснень обережно взяв сито спогадів, поставив його на поличку й повернув обличчя до Гаррі, тримаючи чарівну паличку напоготові.

— Поттере, устань і витягни чарівну паличку.

Гаррі нервово підвівся. Вони стояли один навпроти одного, розділені столом.

— Спробуй за допомогою чарівної палички мене роззброїти або ж захиститися будь-яким відомим тобі способом, — звелів Снейп.

— А ви що зробите? — боязко глянув на Снейпову чарівну паличку Гаррі.

— Я спробую проникнути у твій мозок, — м’яко прошелестів Снейп. — Побачимо, який ти чинитимеш опір. Мені казали, що ти вже виявляв здатність опиратися закляттю «Імперіус». Від цього треба захищатися схожим чином… ну, приготуйся. Леґіліменс!

Снейп завдав удару раніше, ніж Гаррі встиг зосередитися й налаштуватися на опір. Кабінет поплив у нього перед очима і зник. У голові ніби замерехтіла кіноплівка з такими яскравими образами, що вони його засліпили й змусили забути про все довкола.

Йому було п’ять років, Дадлі гасав на новенькому червоному велосипеді, а Гарріне серце розривалося від заздрості… йому було дев’ять років, бульдог Ріпер загнав його на дерево, а Дурслі реготали внизу на газоні… він сидів із Сортувальним Капелюхом на голові, а той казав, як добре йому велося б у Слизерині… Герміона лежала в шкільній лікарні з зарослим густою шерстю лицем… сотня дементорів оточила його біля темного озера… він стояв під омелою, а до нього підходила Чо Чанґ…

«Ні, — пролунав голосочок у Гарріній голові, щойно там з’явився спогад про Чо, — на це не можна дивитися, не можна, це особисте…» Відчув гострий біль у коліні. Знову побачив Снейпів кабінет і зрозумів, що впав на підлогу, боляче вдарившись коліном об ніжку стола. Глянув на Снейпа, що опустив чарівну паличку і потирав зап’ястя. Там було почервоніння, схоже на опік.

— Ти навмисне виконав жалюче закляття? — холодно спитав Снейп.

— Ні, — з мукою проказав Гаррі, встаючи з підлоги.

— Я так і подумав, — уважно придивлявся до нього Снейп. — Ти надто далеко впустив мене у свій мозок. Втратив контроль.

— Ви бачили все те, що й я? — спитав Гаррі, не впевнений, що хоче чути відповідь.

— Уривками, — скривив губи Снейп. — Чий то був пес?

— Моєї тітки Мардж, — пробурмотів Гаррі, сердито зиркаючи на Снейпа.

— Для першого разу було не так і безнадійно, — знову підняв чарівну паличку Снейп. — Урешті-решт ти спромігся мене зупинити, хоч і потратив час та енергію на зайві крики. Мусиш зосередитися. Чини мені опір розумом, і тобі не доведеться вдаватися до чарівної палички.

— Я намагаюся, — огризнувся Гаррі, — але ж ви мені не кажете, як це робити!

— Що за манери, Поттере?! — погрозливо прошипів Снейп. — А тепер заплющ очі.

Перш ніж послухатися, Гаррі глянув на нього з огидою. Йому не подобалося стояти з заплющеними очима, коли перед ним був Снейп з чарівною паличкою в руках.

— Викинь з голови все зайве, Поттере, — пролунав холодний Снейпів голос. — Позбудься всіх емоцій…

Проте лють на Снейпа все ще пульсувала отрутою в жилах Гаррі. Позбутися люті? Простіше було б позбутися ніг…

— Поттере, ти не виконуєш… старайся… зосередься…

Гаррі спробував очистити голову, намагався не думати, не пригадувати, не відчувати…

— Давай іще раз… на рахунок «три»… раз… два… три… Леґіліменс!

Величезний чорний дракон став дибки перед ним… мама й тато махали руками з зачарованого дзеркала… на землі лежав Седрик Діґорі й дивився на нього невидющими очима…

— НІ-І-І-І-І-І-І!

Гаррі знову стояв навколішки, затуляючи лице руками, а голова нестерпно боліла, ніби хтось видирав йому з черепа мозок.

— Уставай! — гаркнув Снейп. — Уставай! Ти не стараєшся, не докладаєш жодних зусиль. Даєш мені доступ до спогадів, яких боїшся, вручаючи мені тим самим зброю!

Гаррі знову встав, а серце в нього калатало так несамовито, мовби він і справді щойно побачив на цвинтарі мертвого Седрика. Снейп здавався блідішим, ніж завжди, і сердитішим, хоч навіть близько не був такий злий, як Гаррі.

— Я… стараюся, — процідив Гаррі крізь зуби.

— Я наказав тобі позбутися емоцій!

— Так? А мені зараз нелегко це зробити, — огризнувся Гаррі.

— То станеш легкою здобиччю Темного Лорда! — гаркнув Снейп. — Дурні, що не вміють приховувати почуттів, не контролюють власних емоцій, впиваються сумними спогадами й легко дозволяють себе спровокувати… одне слово, слабаки… вони не мають найменшого шансу проти його могутності! Поттере, він сміховинно легко проникне в твій мозок!

— Я не слабак, — ледь чутно проказав Гаррі. Його проймала така лють, що він боявся от-от накинутися на Снейпа.

— То доведи це! Опануй себе! — гримнув Снейп. — Стримай свою лють, наведи лад у голові! Робимо ще одну спробу! Приготуйся! Давай! Леґіліменс!

Гаррі дивився, як дядько Вернон забиває цвяхами поштову скриньку… сотня дементорів ковзала понад озером, насуваючись на нього… він біг з містером Візлі коридором без вікон… вони наближалися до простих дерев’яних дверей… Гаррі сподівався зайти в ці двері… але містер Візлі повів його ліворуч, а тоді вниз по кам’яних сходах…

— Я ЗНАЮ! ЗНАЮ!

Він знову стояв рачки на підлозі Снейпового кабінету, шрам неприємно поколював, зате крик, що вилетів з його рота, звучав з тріумфом. Він знову відштовхнувся від підлоги, встав і побачив Снейпа, що дивився на нього, піднявши чарівну паличку. Схоже було, що він зупинив дію закляття, перш ніж Гаррі почав з ним боротися.

— Що сталося, Поттере? — пильно придивився він до Гаррі.

— Я бачив… я пригадав, — задихано пояснив Гаррі. — Я щойно збагнув…

— Що збагнув? — різко запитав Снейп.

Гаррі відповів не відразу. Він розкошував цією миттю сліпучого осяяння, потираючи чоло…

Йому вже місяцями снився той коридор без вікон, що закінчувався замкненими дверима, та він ні разу не замислювався, чи існує таке місце насправді. А ось тепер, знову побачивши цей спогад, усвідомив, що весь той час йому снився коридор, яким він біг з містером Візлі дванадцятого серпня, поспішаючи до судової зали міністерства. Той коридор вів до відділу таємниць, і саме там був містер Візлі тієї ночі, коли на нього напала Волдемортова змія.

Він глянув на Снейпа.

— Що зберігають у відділі таємниць?

— Що ти сказав? — неголосно перепитав Снейп, і Гаррі з великою втіхою відзначив, що той почав нервуватися.

— Я спитав, що зберігають у відділі таємниць, пане професоре, — повторив Гаррі.

— А чому ти про це питаєш? — поволі протяг Снейп.

— Бо, — не відводив Гаррі очей від Снейпового обличчя, — той коридор, який я щойно бачив… мені він снився місяцями… я його впізнав… він веде до відділу таємниць… і я думаю, що Волдемортові там щось потрібно…

— Я казав тобі не називати ім’я Темного Лорда!

Вони люто позирали один на одного. Шрам у Гаррі знову розболівся, але він не звертав на це уваги. Видно було, що Снейп стривожений, однак, заговоривши знову, він намагався видаватися спокійним і незворушним.

— У відділі таємниць зберігають багато чого, Поттере. Зрозумієш ти з того мало, а загалом усе воно ніяк тебе не стосується. Я дохідливо пояснив?

— Так, — відповів Гаррі, розтираючи шрам, що пік дедалі дужче.

— Прийдеш сюди в середу в цей самий час. Продовжимо працю.

— Гаразд, — погодився Гаррі. Він хотів якнайшвидше вийти зі Снейпового кабінету і знайти Рона з Герміоною.

— Щовечора перед сном учись позбуватися всіх емоцій. Очисть свій мозок, зроби його порожнім і спокійним, зрозуміло?

— Так, — майже не слухав Гаррі.

— І попереджаю тебе, Поттере… я буду знати, якщо ти цього не робитимеш…

— Добре, — буркнув Гаррі, закинув на плече портфель і поспішив до дверей. У дверях озирнувся на Снейпа, що стояв до Гаррі спиною і вивуджував кінчиком палички з сита спогадів свої думки, ретельно вкладаючи їх назад у голову. Гаррі мовчки й обережно зачинив за собою двері. Шрам його й досі боляче сіпався.

Рона й Герміону Гаррі знайшов у бібліотеці. Вони працювали над цілою горою нових домашніх завдань професорки Амбридж. Небо за вікном давно потемнішало, і решта учнів, переважно п’ятикласників, сиділа під настільними лампами, повтикавшись носами в підручники й гарячково шкрябаючи перами. Крім цього, було чутно хіба що порипування одного з черевичків мадам Пінс, бібліотекарки, коли та блукала проходами, погрозливо дихаючи в потилиці учням, які сміли торкатися до її коштовних книжок.

Гаррі легенько тремтів. Шрам його й досі болів, а сам він був ніби в гарячці. Сідаючи навпроти Рона та Герміони, помітив у вікні своє відображення. Був дуже блідий, а шрам вирізнявся на чолі чіткіше, ніж завжди.

— Як там пішло? — прошепотіла Герміона, а тоді раптом занепокоїлась. — Гаррі, що з тобою?

— Та… все добре… не знаю, — нетерпляче пробурмотів він, зіщулившись від нового нападу болю в чолі. — Послухайте… я щось зрозумів…

І він переповів їм те, що бачив і до чого додумався.

— То… то ти кажеш… — прошепотів Рон, а поруч, порипуючи, пропливла мадам Пінс, — що та зброя… те, за чим полює Відомо-Хто… лежить у Міністерстві магії?

— У відділі таємниць, якщо точніше, — пошепки уточнив Гаррі. — Я бачив ті двері, коли твій тато відводив мене до судової зали на слухання моєї справи. І це, безперечно, ті самі двері, які він охороняв, коли його вкусила змія.

— Авжеж, — Герміона важко й протяжно зітхнула.

— Що авжеж? — досить нетерпляче запитав Рон.

— Роне, та подумай сам… Стержис Подмор намагався пробратися за якісь двері в Міністерстві магії… це ж, мабуть, ті самі двері! Це не може бути випадковий збіг!

— А чому Стержис мав туди пробиратися, якщо він і так на нашому боці? — засумнівався Рон.

— Не знаю, — завагалася Герміона. — Це трошки дивно…

— А що там у тому відділі таємниць? — запитав Гаррі у Рона. — Твій тато ніколи про це не згадував?

— Я знаю, що людей, які там працюють, називають «невимовники», — насупив брови Рон. — Бо ніхто насправді не знає, що вони там роблять… дивне місце для зберігання зброї.

— Нічого дивного, якраз усе дуже логічно, — заперечила Герміона. — Мабуть, міністерство розробляє там щось цілком таємне… Гаррі, з тобою справді все нормально?

Гаррі саме почав розтирати лоба обома руками, ніби хотів його випрасувати.

— Так… усе добре… — відірвав він тремтячі руки від чола. — Просто почуваюся трохи… не надто мені подобається блокологія.

— Кожного трясло б, якби в його мозок раз за разом вривалися, — поспівчувала Герміона. — Вертаймося краще у вітальню, там буде затишніше.

Але у вітальні було повно людей, лунав сміх і захоплені крики. Фред із Джорджем демонстрували найновіші товари своєї крамнички жартів.

— Безголові капелюхи! — вигукував Джордж, а Фред розмахував перед учнями гостроверхим капелюхом, оздобленим пухнастим рожевим пером. — По два ґалеони за штуку! Ось дивіться на Фреда!

Сяючий Фред натяг капелюха на голову. Якусь мить стояв з дурнуватим виглядом, а потім голова його зникла разом з капелюхом.

Кілька дівчат заверещало, але всі інші аж покотилися з реготу.

— А тепер скидаємо! — вигукнув Джордж, а Фредова рука почала мацати в повітрі над плечима. Зненацька знову з’явилася його голова, а в руці — щойно знятий рожевоперий капелюх.

— Цікаво, який механізм дії тих капелюхів? — забула про домашню роботу Герміона, уважно спостерігаючи за Фредом та Джорджем. — Тобто, зрозуміло, що це якісь невидимі чари, але вони досить розумно поширили радіус дії невидимості за межі зачарованого предмета… та мені здається, що ці чари досить короткочасні.

Гаррі нічого не відповів. Його нудило.

— Пороблю завдання завтра, — пробурмотів він, запихаючи в портфель підручники, котрі щойно з нього повитягав.

— То запиши це у свій щоденник домашніх завдань! — порадила Герміона. — Щоб не забути!

Глянувши на Рона, Гаррі поліз у портфель, витяг щоденника і невпевнено його розгорнув.

«Не відкладай на завтра все, бо це добра не принесе!», — докірливо вигукнув щоденник, поки Гаррі записував домашнє завдання від Амбридж. Герміона задоволено всміхнулася.

— Я, мабуть, піду спати, — Гаррі поклав щоденник у портфель, вирішивши за першої нагоди потай кинути його у вогонь.

Він перетнув вітальню, ухилившись від Джорджа, що намагався натягти на нього безголового капелюха, і ступив на холодні й тихі сходи до хлопчачих спалень. Його знову нудило, як і тієї ночі, коли йому привиділася змія, але він подумав, що йому стане краще, якщо він трохи полежить. Відчинив двері до спальні, зайшов, і відчув такий нестерпний біль, ніби хтось засадив йому в чоло ножа. Не знав, де опинився, стоїть він чи лежить, не пам’ятав навіть власного імені.

У вухах дзвенів маніакальний регіт… він уже давно не відчував такого щастя… був сповнений радості, екстазу, тріумфу… сталося щось чудове-пречудове…

— Гаррі? ГАРРІ!

Хтось ударив його по лиці. Божевільний регіт переривався болісним криком. Його покидало відчуття щастя, але сміх не стихав…

Він розплющив очі й віразу ж усвідомив, що регіт лунає з його власних уст. Щойно він це збагнув, як регіт урвався. Важко дихаючи, Гаррі лежав на підлозі й дивився в стелю, а шрам на його чолі жахливо пульсував. Стривожений Рон зігнувся над ним.

— Що сталося? — спитав він.

— Я… не знаю… — видушив з себе Гаррі й сів на підлозі. — Він такий щасливий… такий щасливий…

— Відомо-Хто?

— Сталося щось добре для нього, — промимрив Гаррі, що весь аж трусився, як і тоді, коли побачив, що на містера Візлі напала змія. — Сталося те, чого він так прагнув.

Гаррі страшенно нудило. Слова лунали, як і колись у ґрифіндорській роздягальні, ніби їх вимовляв його вустами хтось чужий, але він знав, що це правда. Набрав повні груди повітря, намагаючись не виблювати на Рона. Був страшенно радий, що зараз тут не було Шеймуса й Діна.

— Герміона попросила, щоб я пішов і подивився, як ти, — тихенько сказав Рон, допомагаючи Гаррі встати. — Казала, що після того, як Снейп маніпулюватиме твоїм мозком, твій самозахист буде на низькому рівні… але ж колись це, мабуть, допоможе?

Він з сумнівом подивився на Гаррі, підводячи його до ліжка. Гаррі невпевнено кивнув головою і повалився на подушки. Все його тіло нестерпно ломило після стількох сьогоднішніх падінь на підлогу, а в шрамі й далі відчувався пекучий біль. Гаррі не міг позбутися відчуття, що його перше зіткнення з блокологією не посилило, а скоріше послабило опірність його розуму. А ще він з величезною тривогою думав, що ж такого могло статися, що Лорд Волдеморт відчув себе найщасливішим за всі останні чотирнадцять років.