Житія Святих - Травень

Пам'ять святого священомученика Терапонта, єпископа Сардійського

Цей Терапонт, святий мученик, святителем був Сардійської церкви, де ученням своїм багатьох еллінів від блуду ідолопоклонницького до Христа навернув, хрещенням святим просвітив. Взяв його Юліян-князь і путами обклав, замкнув у темниці, голодом і спрагою морив довго. Тоді вивели святого Терапонта, різними муками морили, після того, зв'язаного, вели до Синаону, града фригійського, і в Анкеру, град галатійський. Всюди ж по-різному мучили його. Коли ж привели його до ріки, що називалася Асталін, простягнули нагого ниць на землі на чотири боки і до чотирьох сухих колів, у землю вбитих, прив'язали, били сильно, допоки шкіра його не відпала від плоті і костей його. І напоїлася земля кров'ю його, сухі коли проросли, випустили гілля і листя, і виросли в дерева великі, і зцілювали листям своїм всілякі недуги і хвороби людські. Після цього привели святого у володіння тракійське, що в Лідії, поблизу ріки Єрми, що Лідію напоює, у єпископію Саталійську, під митрополією Сардинською. Там, після багатьох мук, стратили його за Христа — і прийняв вінець нетлінний.

У той самий день страждання святих мучеників Теодори Діви і Дидима Воїна

За царювання Диоклитіяна і Максиміяна, коли старійшиною Олександрійського града був Євстратій-князь, дано було наказ щодо християн: або богам жертву принесуть, або мучені будуть. Князь же, в Олександрії на судищі сидячи, звелів привести перед себе на суд Теодору, дівчину-християнку, недавно взяту і в темниці пильновану. Коли її привели, сказав суддя: "Якої віри ти, дівчино?" Відповіла вона: "Християнка". Спитав суддя: "Вільна чи рабиня?" Відповіла Теодора: "Вже сказала тобі, що християнка. Христос же прийшов, звільнив мене від гріха, народжену від батьків славних у суєтному цьому світі". Князь же, поглянувши на урядника градського на ім'я Лукій, сказав: "Чи знаєш дівчину цю?" Відповів Лукій: "Справді знаю, бо чесна і доброго роду". Сказав князь до дівчини: "Якщо доброго і чесного ти роду, дівчино, то чому не захотіла вийти заміж?" Відповіла дівчина: "Задля Христа відкинула шлюб, бо Господь наш Ісус Христос прийшов у світ Різдвом від Пречистої Приснодіви Богоматері, визволив нас від тління й обіцяв нам життя вічне. Я ж вірю в Нього і захотіла задля любови Його чистою у дівстві своєму залишатися до кончини моєї". Сказав суддя: "Веліли царі вас, дів, які чистоту свою завжди цілою берегти хочете, приводити до поклоніння богам або в блудилище давати, якщо не захочете богам поклонитися". Відповіла діва: "Думаю, ти добре знаєш, що Бог дивиться на волю серця, серцезнавцем-бо є, знає помисли наші і наміри наші приймає як саме діло. Він знає волю мою — берегти дівство нерозтлінним. Якщо ж і звелиш, як нахваляєшся, розтлити мене ґвалтом, то не буде те тілу моєму блудом, але насильством і стражданням. І так само, коли б відтяв мені голову, або руку, або ногу, так само і дівство якщо насиллям забереш, мученицею мене Христовою зробиш, а не блудницею. Сильний Владика дівство моє, Йому обітоване, як свою власну частку зберегти цілим, якщо воля Його". Сказав суддя: "Не бажай безчестити добрий свій рід, не віддавай себе на наругу і сміх, ти донька знатних і славних батьків, як же про тебе свідчать". Відповіла дівчина: "Прославляю Христа, Бога мого, що дав мені добрий рід і шанований, і покладаюся на Нього, що збереже свою голубку цілою". Сказав суддя: "Нащо зваблюєшся вірою у чоловіка розп'ятого, наче в Бога? Хіба визволить Він тебе з рук, що хочуть взяти тебе на осквернення? Не думай, що, коли в блудилище заведуть тебе, чистою звідти вийдеш".

Відповіла Теодора: "Вірю Христові моєму, який при Понтійському Пилаті постраждав, що визволить мене з рук нечистих блудників і збереже нескверною вірну рабу свою". Дав же їй суддя три дні на роздуми, але вона зразу страждати хотіла, кажучи, що і через три дні чи більше не буде иншого наміру і бажання, лише померти за Христа, Бога свого. Вели її знову в темницю і через три дні вдруге на допит поставили. І коли побачив її князь незмінною у святій вірі, звелів відвести в блудилище. Коли її туди вели, помолилася вона до Господа, кажучи: "Ти, що вгамував безсловесних звірів перед лицем святої Теклі на видовищі, Христе Боже, вгамуй найдикіших словесних звірів безсоромних, які зібралися пошкодити чистоту тіла мого. Ти, що визволив Сусанну з рук перелюбодійних старців, визволи і мене, рабу свою, від таких же похітників. Не дай, щоб була осквернена церква, яка для Тебе одного освячена. Ти, що відігнав від мене невидимих ворогів, які багато разів намагалися дівственний скарб мій вкрасти, віджени, прошу, і явних насильників, які приготувалися, як розбійники, забрати моє багатство. Прийди на мій захист, Господи, Боже мій, і всемогутньою силою своєю зроби так, щоб, віддана сюди на осквернення, вийшла я звідсіля чистою, щоб руки нечестивих до мене не торкнулися, — і прославлю пресвяте Ім'я Твоє".

Коли так свята молилася, нечисті похітники за хатиною стояли і між собою сперечалися, хто перший до дівчини увійде. Ось один хлопець, тілом міцний, як воїн одягнений, підійшов до них і всіх розштовхав, перед усіма в хатину до дівчини увійшов, ніхто не посмів завернути його чи випередити. Був же то один з вірних братів, на ім'я Дидим. Богом зрушений, навмисно туди прийшов в образі воїна, наче на діло гріховне, насправді на захист дівчини. Його побачивши, Теодора вжахнулася. А блаженний Дидим сказав до неї: "Не бійся, сестро, бо той, кого бачиш зовні вовком, всередині ягням є і братом твоїм у святій вірі. І прийшов тебе визволити звідси, рабу і голубку Бога мого. Поміняймося одягом. Ти в мій одягнися, я ж у твій, щоб ти, моїм одягом прикрита, своє дівство винесла цілим, я ж у твоєму одязі увійду в подвиг мученицький і стану справжнім Христовим воїном". І погодилася на те свята дівчина: пізнала-бо, що від Бога посланий до неї. Тому помінялися одягом: одягнулася дівчина у чоловічий, військовий, а юнак же в дівочий. І сказав юнак до дівчини: "Коли будеш виходити, закрий лице своє, наче соромишся, всі-бо звідси виходять соромлячись. І не впізнають тебе, коли будеш мати лице закрите. І зробила так дівчина, вийшла у воїнському вбранні з блудилища, лице мала сховане, і побігла швидко, славлячи Бога за промисел Його, що в такому образі визволив її з рук нечистих блудників, як пташку з тенет і як вівцю від вовків. Після того як вийшла Теодора свята, увійшов один хлопець у хатину ту, одержимий блудною похіттю, — побачив замість дівчини мужа і вжахнувся. І скрикнув, кажучи: "Що це? Діва перетворилася на мужа? Чув, розповідали християни, наче колись Христос їхній перетворив воду на вино, ось, як же бачу, перетворив жінку на чоловіка". Вийшов швидко з хатини, крикнувши своїм приятелям: "Втікаймо звідси, втікаймо, перш ніж Христос перетворить нас у жінок". І побіг, сповістив те судові. Послав князь, привів Дидима на судище і питав його, кажучи: "Хто ти?" Відповів Дидим: "Раб Ісуса Христа, називаюся Дидим". Сказав суддя: "А чому не чоловічий, а жіночий на тобі одяг?" Сказав той: "Взяв його в Теодори, свій же їй віддав, щоб у ньому не впізнали її блудники і щоб втекла з рук їхніх". Сказав суддя: "Хто тобі звелів так зробити?" Відповів Дидим: "Бог мій Ісус Христос навчив мене і послав, щоб я викрав вівцю Його із зубів звірячих цілою і непошкодженою". Сказав суддя: "Де нині Теодора, розкажи нам, поки ми не почали тебе мучити". Відповів Дидим: "Справді не знаю, де вона є, лише те про неї знаю, що раба Христова добра і вірна, визнає Пресвяте Ім'я Його. Тому ж Христос її полюбив і зберіг неоскверненою як невісту свою справжню". Князь же сповнився гнівом, звелів голову його мечем відтяти, тіло ж кинути у вогонь, а святий Дидим, почувши на себе вирок смертний, радости сповнився і скликнув до Бога, кажучи: "Благословен Ти, Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа, що не зневажив молитов моїх і виконав бажання моє, бо й рабу Твою Теодору зберіг цілою неоскверненою, і мене вінця мученицького сподобляєш". І вели святого за град на страту. Довідалася ж про те Теодора, побігла за святим мучеником Дидимом і, догнавши його на тому місці, де мав бути страчений, сперечалася з ним про вінець мученицький, кажучи: "Якщо й захистив ти дівство моє від розтління, то не просила я тебе, щоб захищав мене від смерти. Мене ж узяли, мене допитували й судили, відступи мені кончину мученицьку, хай мене стратять, ти ж іди вільний, куди хочеш. Досить тобі винагороди від Господа, що зберіг моє дівство, не хочу, щоб ти вмирав за мене і забрав вінець мій. Не хочу бути винною смерти твоєї, але сама хай помру, сама віддам борг той. Маю голову — хай її відітнуть за Христа. Маю кров — хай проллється за Господа нашого. Не хотіла і не хочу бути оскверненою, хотіла і хочу бути мученою. Не забирай в мене вінця, якого швидше тебе почала плести. Якщо шкодуєш мені мучеництва, то хай я швидше під меч піду, а ти після мене Христовим мучеником можеш бути, щоб ти після мене залишився, а не я після тебе. У тебе чистоти забрати не можуть, мене ж ґвалтувати можуть. Бо як ти чисту мене з блудилища випустив, так чисту мене і до Христа наперед пошли". Святий же Дидим сказав до неї: "Люба сестро, Господь наш, який раз зберіг тебе неоскверненою, завжди сильний берегти тебе чистою. Мені ж, на смерть засудженому, не борони померти. Хай помру за Христа і кров'ю своєю омию гріхи свої". Коли вони так з любов'ю сперечалися, наказано було потяти обох. І дала під меч голову свою спершу свята мучениця Теодора, тоді і святий мученик Дидим. Тіла ж їхні вкинули у вогонь — і так прийняли переможні вінці від Христа, Господа нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.

У той самий день віднайдення чесних мощів святих отців наших святителів Кипріяна, Фотія і Мони, митрополитів київських і всієї Руси.

І пам'ять преподобного отця нашого Терапонта Білоозерського. Про нього ж у Пролозі.