Життя — це сон

1

Українською перекладено вперше.

Переклад за виданням: CALDERÓN DE LA BARCA. La vida es suenõ. El alcalde de Zalamea. — Madrid: Espasa-Calpe, S.A., 1978.

2

Гіппогриф — словотвір італійського поета Маттео Марії Боярдо (1441 — бл. 1494) від грецьких іменників hippos (кінь) і grips (гриф) на означення тварини з тулубом коня і з головою та крилами міфічного птаха. Даний образ, що поєднав у собі античні уявлення про колісницю Аполлона, яку тягнули то коні, то грифи, дуже часто вживається в іспанській поезії XV–XVII ст.

3

Цей вислів, як і взагалі монолог Росаури й далі численні пасажі Кальдеронової п’єси, — полісемічний і важко піддається однозначному тлумаченню. Це може бути Фаетон, син Геліоса, бога сонця, й океаніди Клімени, так само, як і один з коней Еос, римської богині ранкової зорі.

4

В заїзді не лишай мене… — іспанське прислів’я, що означає розплачуваться за чужі гріхи; виникло в середньовічній Іспанії з ситуації, коли зубожілі ідальго, не розрахувавшись за постій і харчі, покидали на заїжджому дворі своїх слуг, які мусили брати на себе покарання за їхні борги.

5

Цей монолог Сехисмундо з часу появи п’єси “Життя — це сон” здобув непроминальну популярність серед іспанців. Його вивчають у школах, цитують і коментують у літературознавчих і філософських дослідженнях. В його афористичних рядках закарбовано незглибиме в своїй єдності розуміння світу, природи і людини, поривання скутого духу до свободи й діяння. Монолог Сехисмундо відомий в Україні у взірцевому перекладі М. Лукаша:

6

Мається на увазі природа, яка наділяє все суще на землі характерними особливостями і рисами.

7

За часів Кальдерона вважали, що риба не дихає і живиться водою.

8

Перегук з відомою в країнах Середземномор’я легендою про гігантів, які насмілились боротися з Богом. Вони згромадили аж під небеса кам’яну гору, але Бог, наславши громи і зливи, розвалив ту гору і потопив гігантів.

9

Гординя і Смирення — персонажі стародавніх іспанських містерій, які часто діють і в творах сучасників Кальдерона.

10

Аврора за римською міфологією богиня світанку. Паллада (Афіна Паллада) — одна з головних давньогрецьких богинь, що уособлювала воєнні перемоги (у римлян — Мінерва). Флора — римська богиня рослинності, цвітіння та юності.

11

Фалес з Мілета в Малій Азії (бл. 624–547 р. до н.е.) — давньогрецький філософ, автор цілого ряду відкриттів в арифметиці, геометрії та астрономії. Евклід з Мегари (бл. 450-бл. 374 р. до н.е.) — давньогрецький філософ, послідовник Сократа. Розвивав і поєднував його вчення про добро з вченням Парменіда Елейського про незмінну сутність світу.

12

Тімант (IV ст. до н.е.) — давньогрецький живописець; йому належить відома картина “Жертвоприношення Іфігенії”. Лісіпп — видатний давньогрецький скульптор другої половини IV ст. до н.е. Був придворним скульптором Александра Македонського.

13

Очевидно йдеться про Луція Аннея Сенеку (бл. 4 р. до н.е. — 65 р. н.е.), уродженця Кордови, римського філософа, широко знаного на Піренейському півострові. В Іспанії його ім’ям віддавна наділяли митців і мислителів, звідси й популярні за часів Кальдерона вислови “іспанський Сенека”, “наш Сенека” тощо.

14

Атлантами Басиліо називає Астольфо і Естрелью, яким збирається передати королівську владу. Атлант (грецька міфологія) — велетень, який за наказом Зевса тримав на собі небо.

15

Рядки з романсеро Луїса де Гонгори (1561–1627) “Своє лічили проміння…” (1614).

16

Астрея — дочка Зевсі і Феміди, богиня справедливості. Надавши це ім’я Росаурі, автор виправдовує її ризиковані вчинки й діяння.

17

Фенікс, за міфологією давніх фінікійців, єгиптян та інших народів, — чарівний птах, який, проживши кілька сотень років, спалював себе і потім відроджувався в попелі молодим. Тут автор говорить про неминуче повторення в повсякденному житті всіляких нещасть і злигоднів, що їх належить постійно переборювати людям.

18

Ікар — герой всесвітньо відомого міфу, який необачно наблизився до сонця на крилах, зроблених з пір’я, і впав у море, коли проміння розтопило віск, що скріплював пір’я. Кальдеронів Кларін, як завжди, обертає на жарт свої лихі пригоди, називаючи Ікаром слугу, якого Сехисмундо кинув у море.

19

Улюблена сентенція Кальдерона, дослівно запозичена з його ауто “Великий театр світу”.

20

Також один із найпопулярніших серед іспанців монологів з п’єс Кальдерона. Сехисмундо усвідомлює себе як особистість і осмислює свою роль у житті країни. Це моральне переродження із звіра в людину являє собою кульмінацію твору. В монолозі відбито бунтарство духу, після чого стає зрозумілим і виправданим повстання народу.

21

В іспанській літературі щиголь, як і соловей, вже давно став звичним поетичним символом.

22

Неїд, Непий. — В оригіналі гра слів, яку неможливо відтворити іншою мовою. Автор використовує співзвучність в іспанській транскрипції імена грецького філософа Нікомеда (Nicomedes) і назви Нісенського собору (Niceno) з дієсловами comer (обідати) і cenar (вечеряти) та заперечної частки ni. Цей каламбур можна розшифрувати так: “Вдень я не обідаю, ввечері — не вечеряю”.

23

Натяк на “новий стиль” у літочисленні, що запровадив 1582 р. папа Григорій ХІІІ, т. зв. “григоріанський календар”.

24

Беллона — в римській міфологій богиня війни. Сонце — тут король Басиліо.

25

Цей опис коня є не що інше, як жартівлива парафраза “серйозних” і вишуканих картин, які незрідка зустрічаються в поетів “витонченого стилю” та і в самого Кальдерона.

26

Тобто в перевтіленнях, описаних в поемі “Метаморфози” римського поета Публія Овідія Назона (43 р. до н.е. — 18 р. н.е.).

27

Тут поєднано епізоди з трьох міфів про Зевса, Європу, Леду і Данаю, в яких Зевс оволодів красунями у вигляді бика, лебедя і золотого дощу.

28

Алюзія на легенду, переказану у другій книзі “Енеїди” Публія Вергілія Марона (70–19 р. до н.е.), за якою, після здобуття греками Трої, Еней утік з троянцями, покинувши свій вояцький обладунок. Це місце в п’єсі слід розуміти так: Троя — мати, батько — Еней, зброя — запорука повернення зганьбленої честі.

29

Римський імператор Клавдій Цезар Нерон (37–68 р.), ім’я якого стало символом жорстокості, за давніми переказами, з усмішкою спостерігав пожежу в Римі, щоб згодом описати у своїх віршах це жахливе видовище.