Живий мох

6

Все сталося так швидко і настільки фантастично, що Микола до ладу не встиг і зміркувати.

Перед очима з’явився килим, сяючи різнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебігали з місця на місце. Потім килим посунув на робота і людину.

І тоді Кір зробив те, що йому було наказано робити в разі гострої небезпеки: ввімкнув променемет…

Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола і, відірвавши од робота, кинула на землю. Юр підплигнув угору і, падаючи, звалився набік. Щупальця його безпомічно засмикались.

А коли Микола отямився і звівся на лікоть – навколо вирувало полум’я… З усіх боків наступала рівна ревуча стіна вогню.

– Радіальна швидкість руху полум’я до центра кола – два сантиметри на секунду, – повідомив робот, знайшовши, нарешті, рівновагу.

«До центра, цебто до нас», – вжахнувся Микола.

– Скільки од нас до фронту?

– Сімдесят п’ять метрів по радіусу, – чітко, як завжди, відповів Кір.

Нестерпна спека дихала в обличчя.

І раптом високе полум’я щезло.

Микола стрибнув на робота – його обережно обхопило одне з щупалець. Пробігши метрів з п’ятдесят, робот різко зупинився. Микола глянув униз – о жах! – під ногами була прірва, на дні якої клекотіла темно-багряна лава. Вона підмивала берег, великі брили гучно обвалювались униз і, зіткнувшись з лавою, перетворювалися в пару.

– Спрямована реакція розпаду охопила грунт, – сказав Кір, повільно задкуючи.

– Кір, ми повинні припинити реакцію.

– Це неможливо. Вона припиниться, якщо радіус кола, всередині якого ми стоїмо, дорівнюватиме нулю.

За вогняною прірвою темніла пустельна рівнина.

– Треба перестрибнути, Кір!

– Неможливо, – відповів робот, моргаючи очима-фотоелементами.

– Чому? – Вони з Кіром помалу відступали до центра кола. – Адже для тебе, зважаючи на місцеву силу тяжіння…

– Ось, – Кір показав штурманові два перебиті щупальця.

– Де ж це ти, Кір? – Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.

– Коли падав на грунт.

Вогняне кільце звужувалось…