Розділ LX

Незабаром настрій Елізабет поліпшився настільки, що до неї повернулася притаманна їй грайливість і вона забажала, аби містер Дарсі розповів їй, як так трапилося, що він у неї закохався.

– І коли ж ви на таке наважилися? — запитала вона. — Коли є початок, то далі вже легше — це я розумію, але що дало поштовх?

— Я не можу точно пригадати годину, місце, погляд чи слова, котрі заклали підґрунтя. Надто багато часу пройшло. Моє кохання тривало вже досить довго, коли я збагнув, що воно почалося.

— На самому початку моя зовнішність не справила на вас великого враження, що ж до моїх манер, то принаймні моє поводження з вами завжди межувало з нечемністю; і коли я розмовляла з вами, то часто намагалася дошкулити. Скажіть, якщо чесно — ви покохали мене за моє нахабство?

— Я покохав вас за ваш жвавий розум.

— Можете з таким же успіхом відразу ж назвати це нахабством. Ну, може, трішечки менше, ніж нахабством. Річ у тім, що вам страшенно набридли церемонність, запопадливість та нав'язлива увага. Ви почували огиду до жінок, котрі завжди тільки те й робили, що мріяли про вашу прихильність і прагнули її. Я пробудила й зацікавила вас тому, що була не схожою на них. Якби ваша вдача дійсно була непривітною, то ви зненавиділи б мене за це; але попри всі ваші спроби не видати себе, ваші почуття завжди були шляхетними та справедливими, і в глибині душі ви відверто зневажали осіб, котрі так набридливо улещували вас. Бачите — я позбавила вас від необхідності пояснень, бо якщо взяти все до уваги, то, мабуть, саме так воно і було. Не будемо заперечувати — дійсно гарних рис ви просто не могли в мені помітити, але ж хіба думаєш про них, коли кохаєш!

— А хіба ж це не гарна риса — ваша любов до Джейн і турбота про неї під час її хвороби в Недерфілді?

— Люба Джейн! Я так мало для неї зробила тоді! Але все одно — нехай у ваших очах це буде неабиякою чеснотою. Всі мої добрі риси — у вашому віданні, тож ви мусите щосили їх перебільшувати. З мого ж боку залишатиметься обов'язок знаходження приводів дражнити вас і сваритися з вами якомога частіше, тож я почну відразу і запитаю вас: чому ви так довго барилися дійти до суті справи? Чому ви так соромилися мене, коли приїхали вперше, і тоді, коли обідали у нас? І чому це ви мали такий вигляд, наче вам до мене байдуже?

— Тому що ви самі виглядали серйозною та мовчазною і жодним чином мене не заохотили.

— Але ж я почувалася зніченою.

– І я також.

— А коли ви приїхали на обід, то могли б і більше зі мною поговорити.

— Міг би — якби мені дійсно було до вас байдуже.

— От погано, що ви даєте розумну відповідь, а в мене вистачає розуму з нею погодитись! Але цікаво — як довго ви б отак продовжували мене кохати, якби я не заохочувала вас? І чи заговорили б ви взагалі, якби я вас сама не попрохала? Мій твердий намір подякувати вам за вашу доброту щодо Лідії дав, безперечно, добрий ефект. Навіть надто добрий, бо що стане з мораллю, якщо наша вигода залежатиме від порушення обіцянки, бо хіба ж не мусила я про це мовчати? Так не годиться.

— Нехай це не засмучує вас. Мораль — поза загрозою. Саме нічим не виправдані спроби леді Кетрін розлучити нас усунули всі мої сумніви. Своїм нинішнім щастям я не завдячую вашому нетерплячому бажанню висловити свою вдячність. Я вже не мав настрою чекати на якісь кроки з вашого боку. Розповідь моєї тітки дала мені надію, і я відразу ж вирішив про все дізнатися.

— Леді Кетрін зробила нам неоціненну послугу, з чого вона, мабуть, мусить радіти, бо страх як любить їх робити. Але скажіть: навіщо ви подалися до Недерфілда? Просто для того, щоб побувати у Лонгберні і відчути ніяковість? Чи ви розраховували на якісь серйозніші наслідки?

— Моєю справжньою метою було побачитися з вами і подивитися — чи є у мене хоч якась надія на те, що ви зможете мене покохати. Удаваною ж причиною — принаймні в цьому я намагався себе переконати — була спроба пересвідчитися, чи й досі ваша сестра небайдужа до Бінглі, і якщо так, то зізнатися йому в тих гріхах, які я скоїв за час, що минув.

— А вам вистачить сміливості повідомити леді Кетрін про те, що на неї чекає?

— Мені скоріше потрібен час, а не сміливість, Елізабет. Але все одно це слід зробити, і якщо ви дасте мені аркуш паперу, то це буде зроблено негайно.

— Якби мені самій не потрібно було писати листа, то я могла б сидіти поруч з вами та милуватись акуратністю вашого почерку, як колись робила одна дівчина. Але я теж маю тітку, якій уже давно не писала.

Елізабет і досі не дала відповіді на довгий лист від місіс Гардінер, бо не бажала зізнаватися тітці, що та явно перебільшувала міру їхньої близькості з містером Дарсі. Але тепер, маючи відомості, котрі, як вона не сумнівалася, викличуть величезну радість, Елізабет із соромом констатувала, що її родичі вже втратили три щасливих дні, і тому відразу ж написала їм листа такого змісту:

«Я би вже давно подякувала вам, моя люба тітонько (що мені і слід було зробити), за ваше доброзичливе, цікаве та всебічне викладення подробиць; але, правду кажучи, я була надто сердитою, щоб писати. Ви припускали більше, ніж насправді було. Але тепер можете припускати все, що ваша душа забажає, відпустіть у політ вашу уяву, фантазуйте стільки, скільки вам дозволить ця тема, і якщо в результаті вам спаде на думку, що я вийшла заміж, то ви будете недалеко від істини. Ви мусите написати відповідь негайно ж і віддати йому належне мірою набагато більшою, ніж це ви зробили у вашому останньому листі. Дякую вам іще раз і ще раз за те, що ми не поїхали до Озерного краю. І як я була такою дурепою, що збиралась їхати туди? Ваша думка щодо поні просто прекрасна. Ми їздитимемо навколо парку щодня. Я — найщасливіша людина у світі. Мабуть, багато людей казали так раніше, та ніхто з них не мав на це стільки вагомих підстав, як я. Я навіть щасливіша за Джейн, бо вона лише посміхається, я ж — сміюся. Містер Дарсі шле вам вітання з усією тією любов'ю, яка не призначатиметься мені. Запрошую всіх вас на Різдво до Пемберлі.

З повагою, і т. д.»

Лист містера Дарсі до леді Кетрін був написаний в іншому стилі, а ще більше відрізнявся від обох той лист, котрий містер Беннет надіслав у відповідь містеру Коллінзу.

«Шановний Пане!

Мушу знову потурбувати вас із приводу необхідності нових поздоровлень. Елізабет стане незабаром дружиною містера Дарсі. Докладіть усіх ваших зусиль, аби втішити леді Кетрін. Але я б на вашому місці став на бік її племінника. Від нього вам буде більше користі.

Щиро ваш, і т. д.»

Поздоровлення, що їх надіслала міс Бінглі своєму брату, були настільки ніжними, наскільки й нещирими. З цього приводу вона написала навіть Джейн, висловивши їй свою радість і знову завіривши її в незмінності своєї дружньої поваги до неї. Джейн знала істинну ціну цим виливам почуттів, але все одно була розчулена; тому хоча вона й не вірила міс Бінглі, але все одно не втрималась і написала їй листа набагато люб'язнішого та привітнішого, ніж остання на це заслуговувала.

Радість, яку висловила міс Дарсі по отриманні відповідного повідомлення, була такою ж щирою, з якою її брат це повідомлення послав. Чотирьох сторінок аркуша не вистачило їй для того, щоб умістити ввесь її захват і щиру надію на теплі стосунки зі своєю невісткою.

Не встигла надійти відповідь від містера Коллінза чи поздоровлення Елізабет від його дружини, як лонгбернська родина прочула, що Коллінзи самі приїхали до Лукас-Лоджа. Невдовзі виявилась і причина такої раптової подорожі. Леді Кетрін так розлютив зміст листа, якого вона отримала від свого племінника, що Шарлотта, яка насправді дуже раділа цьому шлюбу, поквапилася поїхати геть і перечекати, доки не втихомириться буря. В такий момент прибуття подруги стало для Елізабет великою втіхою, хоча під час їхніх зустрічей у неї часто виникала думка, що ця втіха куплена надто дорогою ціною, бо бачила, чого коштувало містеру Дарсі стерпіти показуху та запопадливу чемність з боку містера Коллінза. Однак він переніс усе це з гідним усілякої похвали спокоєм. Він навіть спромігся з серйозним виглядом вислухати сера Вільяма Лукаса, коли той поздоровив його із здобуттям найдорогоціннішої перлини їхньої округи і висловив надію, що вони ще не раз зустрінуться в Сент-Джеймсі. І якщо містер Дарсі і стенув плечима, то тільки тоді, коли сер Вільям відвернувся й пішов.

Вульгарність місіс Філіпс стала ще одним, мабуть, серйознішим випробуванням його поблажливості. І хоча місіс Філіпс, як і її сестра, відчувала до містера Дарсі надто велику пошану, щоб дозволяти собі фамільярність, до якої заохочували невимушені манери та приязність Бінглі, все одно — її вульгарність виявлялася щоразу, коли вона наважувалася говорити. Не змогла також її повага до нього зробити її більш елегантною, хоча менш говірливою — зробила. Елізабет робила все можливе, щоб уберегти містера Дарсі від надмірної уваги з їх боку, весь час намагаючись тримати його біля себе й біля тих членів своєї родини, з якими він міг би спілкуватися без почуття приниження. І хоча викликані всім цим неприємні почуття позбавили пору заручин великої частки притаманного їй радісного настрою, все одно надії на майбутнє зміцніли; й Елізабет із приємністю мріяла про той час, коли вони полишать товариство, таке неприємне для них обох, і насолоджуватимуться комфортом та вишуканістю своєї сімейної компанії у Пемберлі.

Загрузка...