Кінець світу. Том 1. До…

КОЛИ НІЧ НАСТУПИТЬ НА СХОДІ.

Куля наша земна тримає нас на своєму верхньому шарі, що є лише корою Землі. Її товщина чи глибина від поверхні, на якій ми, живі тварі по парі, повзаємо, літаємо, ходимо, а дехто й бігає зранку, — 30–40 кілометрів (нарешті нормальні цифри, а не як із тою Галактикою із її квадрильйонами). Правда, кора ця під поверхнею Світового океану відповідно — значно тонша, — кілометрів 5–7, як середня відстань між селами у густонаселеній моїй рідній Галичині. Наступний шар, той, що одразу під корою, чомусь назвали мантією, хоча це товщиною 2800–метровий кам’яний обруч. А далі — уже твердь втрачається, бо тут починається зовнішнє ядро, зріджена оболонка, дуже нерівномірно розподілена між морями і континентами — завширшки від 2800 км до 5150 км. І от у центрі «м’ячика», на глибині від нашої кори у 5150–6370 км — внутрішнє, залізо–нікелеве ядро.

Від цієї серцевини й поширюється магнітне поле Землі. Спостереження за цією штукою, можна сказати, науково–системні, розпочалися ще із 1829 року, і від тої пори магнітний диполь, а саме внутрішнє ядро, змістився на 451 кілометр і продовжує прискореними темпами нарощуватися останнім часом.

Але спочатку розберемося з тими полюсами. Прийнятно вважати, що їх у нас два, а насправді — чотири. Північний полюс дрімає під льодовою ковдрою Північного Льодовитого океану на глибині 4087 кілометрів. Південний — точно так само у глибинному лігвищі такої морозильної камери, як Антарктида. Але це відомі із шкільних програм географічні полюси. А полюси магнітні — то вже зовсім інша штуковина, яка характеризує нашу планетку як велетенський магніт, і вже північний полюс зафіксовано на 1600 кілометрів південніше від географічного, що якраз там, де канадський острів Нунавут. Відповідно Південний полюс–магніт сповзає від свого географічного собрата північніше, вже під глибинами Індійського океану.

Затишно було би, звичайно, якби ці спиці не смикалися і сиділи тихо у нішах, як їм передбачено космічною геометрією.

Але ні, останнім часом вони почали неначе оживати. За три десятиліття швидкість Північного полюса збільшилася у чотири рази. Тепер він уже виповз із тої самої океанської ковдри і заскочив під перину суші. Сьогодні він уже не морський мешканець, а житель Аляски. І це цілком зримий рух — зі швидкістю 40 кілометрів на годину, що у чотири рази більше, ніж тридцять років тому.

І що з того? А те, що вперше у житті, принаймні нинішнього покоління, морози прийшли через Каліфорнію у Мексику і Гватемалу. Майя, якби встали, то тицьнули б нам пальцем: бачте, на наші піраміди вперше за десятки тисячоліть падає сніг, а ви нас за людей не мали, хоча ми на тих полюсах розумілися тоді, коли ви ще під столом цивілізації пішки ходили.

Сніги валять нині запросто на батьківщині Христофора Колумба, в Іспанії і південніше, аж до Сахари, а відтак повіяло хурделицею, як у Новосибірську, над

Багдадом та Делі… від того, що протилежний полюс повзе синхронно вгору, що там, де, як відомо, — вічне літо, збуджені снігом кенгуру покинули в екстазі межі знаменитого зоопарку Мельбурна, у якому мені пощастило зробити фото із цими винятково добрими і дивовижними тваринами.

Натомість, коли послідкувати за російським метеоканалом, то швидко ви перестанете дивуватися, що у Тюмені дуже часто буває тепліше, ніж у Києві, а у північній країні із суворим кліматом, який сформував потребу зігріватися 40–градусним трунком, пожежі стали загрозою національній безпеці — загрозою, супроти якої виводять не лише МНС, а непереможну пост–Червону армію. А пожежі–то — від небаченої жари у цариці холоду Росії. Від того у Якутії почала танути вже не вічна мерзлота, а в Амурську затоку загостювали із теплих гольфстримів білі акули, які побачити тут — те саме, що динозаврів на Хрещатику.

Якщо так піде далі, то дійде до кінцевого пункту — полюси поміняються місцями. Вчені твердять, що Земля має дуже дурну звичку робити це регулярно, й останній раз — десь 12 тисяч років тому.

Сейсмічні спостереження свідчать — протягом останнього століття Земля прискорено розхитується, останніми десятиліттями просто пішла врозтіч!

У 1900–1930 роках було зареєстровано 2000 землетрусів, а протягом останніх десятиліть — щорічно по 1000 поштовхів звідтам, ізсередини. І так у геометричній прогресії. Практично із благотворним, землетрусом політичним, коли до влади прийшов «Мічений атом» на прізвище Горбачов, тобто із середини 80–х років минулого століття, ця цифра у 1000 поштовхів уже стосується не сторіч, десятиріч чи просто років. По тисячі й більше та більше — на добу!

ХХ століття, коли землетруси призводили до масштабних руйнувань сфери людського проживання і до масових жертв, розподілялися таким чином: 33 — у першій половині і 95 — у другій. А коли переступило людство через межу міленіуму, з–під Землі посипався просто перманентний смертоносний град.

«Міжнародне співробітництво в галузі гуманітарної допомоги. Від надання надзвичайної допомоги до розвитку» — так називається офіційний документ Організації Об’єднаних Націй. Ось лише короткий витяг із нього, який стосується природних катастроф від літа 2004–го до літа 2005–го, поки ми в Україні лягали кістьми за інтереси наших недогодованих Кучмою олігархів, а відтак швидко допетрали, що вони нас обдурили і використали, як підножний морозний корм. А тим часом із людством відбувалося таке:

• у результаті природних стихій не у глобальних, а у національних масштабах загинуло 243 тисячі людей;

• цунамі в Індійському океані забрало 226 тисяч життів;

• 58 мільйонів чоловік самі отримали травми або зазнали втрати майна від стихій;

• 132 мільйони постраждали від практично тотальних по периметру планети повеней;

• у Європі реальною, смертоносною проблемою стало різке потепління. Від спеки у Парижі загинуло 14 800 чоловік. Проживання у столицях провідних країн Євросоюзу стає ризикованим у зв’язку із природними умовами.

На останній фінішній прямій:

• грудень 2004–го. Землетрус на острові Суматра. Сотні тисяч жертв у 12 країнах субрегіону;

• травень 2008 року. Землетрус у китайському Сичуані. Близько сотні тисяч жертв.

Останній японський апокаліпсис супроводжувався просто вбивчою інформацією геофізиків про зміщення осі Землі, хоча жах наводили зримі картини Фукусіми, бо вперше не біблійний, а нинішній потоп зруйнував таке диво науково–технічного прогресу, як атомна станція.

З переляку світове товариство згадало про Чорнобиль із його саркофагом, який може рвонути будь–якої миті, і злетілося у Київ, як те вороння, несучи у дзьобі по соломинці — по кільканадцять мільйонів.

У той же день, коли все прогресивне людство збирало по нитці на ймовірний Чорнобиль–2, і так і не назбирало, у центрі Лондона громадянин України купив собі квартиру вартістю, що переважає вартість саркофага, на який 7–мільярдне світове громадянство так і не назбирало необхідну скромну суму. А якщо у момент, коли знову рвоне під саркофагом, він не встигне дременути на Туманний Альбіон, цей наш багатомільярдний мішок–олігарх?

Але повернемося туди, де відбуваються процеси, від яких усі наші АЕС можуть літати, як пилинки у космічній куряві, здійнятій бурчанням у планетарному кишківнику. Якщо рух ядра в напрямі земної кори буде продовжуватися, то центр маси планети може зміститися настільки, що Земля брикнеться набік, щоб набути нової точки опори. Що цієї миті станеться з отими мільярдами космічних комах, які колупаються у її корі, в тому числі 7 мільярдів двоногих «гризунів», тупо впевнених у своїй незнищенності, як і лісовий мурашник, що такий велет, як шукаючий грибник, може перетворити на прах одним ударом свого туристичного капця?

Російський вчений М. Коров’яков здобув у сучасній науці світове ім’я, провівши моделювання того, що там твориться у нутрощах, і прийшов до висновку: настане момент, коли центр ваги може зсунутися настільки, що викличе «ефект дзвону», коли зіткнення внутрішнього ядра і твердих порід мантії викличе зміщення полюсів Землі та зникнення магнітного поля.

Чи є історичні записи, що відбувалося потім? А скільки завгодно. Таке враження, що не тільки цивілізації, нації і народи, а племена вважали за потрібне у своєму інтелектуальному самовираженні передати те, як, змодельоване Коров’яковим, виглядало не змодельованим, а відбувалося у режимі он–лайн.

Ось лише кілька цитат на сон грядущий.

Розпочнемо із уже близьких нам єгиптян. До речі, великого Сфінкса вони називають «Батьком жаху і страху», і «коли Сфінкс розсміється, світ здригнеться, бо Земля зійде зі своєї осі».

Платон по праву за нинішніми параметрами наукової активності був би серед лідерів, бо якось прийнято цитувати його до місця і не зовсім. Мудрого грека можна номінувати на звання першого професора в історії світової науки. Є у нього і цитата щодо конкретного предмета — земної осі, рух якої в момент катаклізму Платон описує так: «Уперед і назад, і знову праворуч і ліворуч, уверх і вниз, блукаючи у всіх шести напрямах. Земна вісь один раз перевернулась, потім нахилилась і знову повернулася у попереднє положення. Коли сталося це спустошення, справи у людей склалися так: навколо була неосяжна страшна пустеля, усі тварини загинули».

Плутарх мало відомий, як астрофізик, але у його творах також знайдете опис зміщення осі обертання планети: «Щільне повітря сховало з очей небо, і зірки збилися з дороги від хаотичних спалахів вогню і диму та скаженого вітру. Сонце уже не дотримувалося незмінного і постійного маршруту так, щоб відрізняти схід і захід, і не обертало у звичному порядку пори року… Полюс набув повороту або нахилу».

Скандинави якось не фігурували у шифрограмах минулих тисячоліть, але їхня північна периферія не оминає те, що має місце у міфології усього земного Вавилону: «Гори почали нахилятися. Земля стала втрачати свій вигляд. Зірки стали відпливати з неба. Всесвіт перетворився на велетенську піч. Полум’я виривалося із тріщин у скалах, повсюдно люто шипіла пара. Уся живність, усе рослинництво було знищено. Залишилася тільки гола випалена земля».

З протилежного боку земної суші аборигени Вогненної Землі передають крізь десятки поколінь легенду, як «Сонце впало у море, і води піднялися над найвищими горбами. Уся земля була затоплена, за винятком однієї найвищої вершини, на якій вижило кілька чоловік».

Було б недоречно не навести свідчення чи не головних наших героїв — центральноамериканських аборигенів: «Одного разу люди почули підземний гул і глухі звуки безперевного грому. Сонце і місяць почали набувати то червоного, то синього, то жовтого кольору, дикі звірі почали без страху підходити до людей. Відтак знову вдарили громи, густа пітьма піднялася від землі до неба, і посипалася гроза. Люди забули, як виглядає денне світло. Одні люди опинилися невідомо де, інші вмерли невідомо як, бо всюди царював суцільний хаос. Вода піднялася так високо, що вся земля опинилася під нею».

У «Біблії» майя — епічному священному тексті «Пополь–Вух», що перекладається як «Книга народів», прямо вказується: Всесвітній потоп бу створений «Серцем світу» — ядром Землі та зміщенням її полюсів.

Атлас, складений вченими нинішнього світу, «Палеографія Європи за останні сто тисяч років», практично підтверджує усю цю глобальну міфологію. На жаль, «казки народів світу», зі всіма жахіттями, на відміну від неуків, світова наука схильна сприймати як доконану фактологію.

Любителям відпочивати чи у нашому українському Криму, чи на близьких нам середземноморських узбережжях наведу лише один промовистий опис із згаданого Атласа. Так десь тисяч 4–5 років тому Азовського моря не було, а Чорне море було і не було, бо було воно не морем, а прісним озером. Саме Потоп з’єднав його із Середземним морем через пролив Дарданелли. Звідки, до речі, назва? А від слова Дардан, що означає — потоп.

І перетворенням озера на море, на березі якого нині розташована красуня Одеса, і появою Азовського моря маємо «завдячувати» все тому ж зміщенню земної осі, у результаті якого у районі наших південних кордонів утворився гігантський розлом у земній корі.

А нині моделювання Коров’якова синхронізуються навіть із проблемами, які виникли у предвічних перелітних птахів. Вони, як відомо, долають континенти за невидимими маршрутами, прокладенними магнітними полями, але останнім часом так само катастрофічно збиваються з путі і не долітають до місця призначення. Збивають їх з пантелику ті самі поля, які все сильніше розхитуються невблаганною руйнівною рукою.

Про це мені з тривогою розповідали на острові Хайнань, що на півдні Китаю, неподалік від Гон–Конга і Тайваню. Саме сюди, як кажуть самі тутешні острівні аборигени, звично століттями прилітали у вічне літо наші лелеки.

Спеціальні тривожні дослідження про бунт полюсів обнародували і японські вчені. За їхнім закликом було проведено цілу низку міжнародних симпозіумів, результати яких довели до відома сильних світу цього, а для нас, посполитих, суворо засекретили.

Від чого залежить це повзання всередині земного черева? Тут така політика, що аж ніяк не внутрішні фактори відіграють головну роль, а виключно зовнішні, перш за все, такий всеосяжний фактор, який виглядає он з–за вікна, і, не дай Боже, народитися у таку пору,