Кінець світу. Том 1. До…

ЯК МАВПОПОДІБНИЙ КРОМАНЬЙОНЕЦЬ СТАВ БОГОПОДІБНОЮ ЛЮДИНОЮ.

У Книзі Буття (вірш 26–27) сказано: «І сказав Бог: створимо людину по образу Нашому. По подобію Нашому. І створив Господь Бог людину із праха земного, і вклав у нього дихання життя, і стала людина живою».

Для створення «по образу і подобію» істоти, яка вже існує, необхідно, щоб новостворювана істота володіла набором генів свого батька. Є така штука, як хромосоми, які є всередині кожної живої клітини і визначають фізичні та інтелектуальні характеристики потомства.

Хромосоми ці є стержнями, на які нанизані довгі нитки ДНК. За наявності лише чотирьох нуклеотидів ДНК можна уявити собі ланцюг комбінацій, і у цей ланцюг вкраплюються хімічні «сигнали», які запускають або зупиняють синтез. Синтезуючі ензими діють, як хімічні посередники, активізуючи РНК, які виробляють білки для побудови м’язової тканини і множини диференційованих клітин живого організму, запускаючи імунну систему. Це і називається продовженням роду — продукуванням потомства «по образу і подобію».

Новостворену богами людину шумери називали ЛУ У буквальному сенсі перекладається як приручений.

На глиняних таблицях з Месопотамії зображено безліч образотворчих ілюстрацій, як це робилося. Справа у тому, що мова не йде про стопудовий креатив. Створення з нуля, на порожньому місці. Не створення із нічого чогось, а саме про своєрідне приручення йде мова.

Коли Енкі доповідав володарю Нібіру (дванадцятої, їхньої рідної, планети) про свій план, то він повідомив, що у нього є ідея створювати новий вид не з нуля, а використати існуючий гомінід шляхом його вдосконалення «по образу і подобію».

Далі пішла вже технологія. Йдеться про божественний елемент, який описується як субстанція, і земний елемент, який називається глина. У перекладі на наукову мову, як десятки тисяч літ тому, так і тепер, — про змішування божественних генів аннунаків із земними генами мавполюдини шляхом запліднення яйцеклітини його самки. Виходить так, що Адам став першою людиною із пробірки. Штучне запліднення — штука банальна як для людини ХХІ століття.

А тоді, як скрупульозно описують першоджерела Біблії — шумерські історичні хроніки, — процесом керував бог Енкі. За розподілом обов’язків серед нефілім — президент академії наук. Він звелів богині Нінту «намішати глини». До речі, все робилося руками цієї Богині Землі і дружини мудрого Енкі.

Нінту діяла строго за інструкцією. Належало отримати два екстракти — із аннунака, і для цього нею був підібраний молодий бог. Вона взяла у нього кров і «ширу», а відтак за допомогою очищаючих ванн отримала есенцію. Те, що вийшло із крові, було названо ТЕ.Е.Ма, що перекладається як «те, що скріплює пам’ять». Тепер це називається ген.

Другий елемент, отриманий із молодого аннунака, — «ширу» — перекладається як плоть. Чоловіча сперма.

Два елементи Нінту ретельно перемішала. Потім першочоловіка часом називали ЛУЛУ, що перекладається як змішувати. По–теперішньому найбільш влучне означення — гібрид.

З другого боку, яйцеклітинка другого учасника процесу — самки мавполюдини — так само очищалася у виключно стерильних ваннах, а відтак поміщалася у так звану посуду — форму. Тут яйцеклітині належало пробути визначений термін, поки вона вже на другій стадії змішувалася із субстратом двох божественних елементів.

Наступний етап — запліднена і відформатована яйцеклітина повинна була — за всіма правилами генетики — реімплантована у матку жінки.

Уявляєте, завданнячко — кому народити першу на Землі людину! Тут навіть у богів голова піде обертом. Але всі ризики виявилися меншими, ніж монументальність божественної мети — започаткувати на одній із планет однієї із систем — Сонячній — рід богоподібних істот!

Після тривалих вагань керівник проекту Енкі доручив головну роль у проекті своїй дружині — Нінту. То було ризиковане експериментування над найближчою тобі особою, але Нінту усвідомлювала, що вершиться, тому погодилася.

А вершиться не багато не мало — започатковується рід людський на сьомій планеті Сонячної системи під назвою Земля!

Започатковується жива порода богоподібних істот, яких ще не було і немає довкруж Сонця за мільярди мільярдів кілометрів і за довгі світлові роки.

Звичайно, за простір поза межами планетарної системи нашого улюбленого Сонця розписуватися не будемо. Бо там таких систем, як наша із дванадцятьма планетами, включно із Нібіру, — просто несть числа. І просто треба бути круглим профаном, аби бити себе в груди, що вже у такому масштабі — ми одні єдині.

«Анахарсіс» описує глибокі душевні переживання божественного подружжя. Це був перший проект генної інженерії зі створення істоти мудрої, і впевненості у кінцевому результаті не було навіть у таких надмудрих істот, як нефілім.

Поки плід визрівав, Енкі перед своїми однопланетниками оголосив, що головну місію взяла на себе його божественна дружина, яка новому створінню «буде давати народження» і «долю йому призначить» і таким чином рід людський нехай буде створений.

Було прийнято наступне рішення про послідовниць Нінту. Було відібрано чотирнадцять нефілім, яким належало стати наступними людськими матерями.

Над сонмом нефілім, яких рід людський нарече по всіх континентах упродовж наступних сотень літ богами, першоматір піднесла над головою новонароджену і вперше сотворену богоподібну істоту — патріарха роду людського Адама:

Не знаю, як вам, читачу, але опісля ознайомлення із цією оповіддю, у яку можна вірити чи, згрішивши, не вірити, але Нінту — божественна прародителька родом із Галактики — назавжди ввійшла у мою покірну свідомість. Я відчуваю, як у мою терзаючу саму себе і шукаючу істину сутність торкнула крилом сама ця Істина, бо, за словами Спасителя, пізнай істину, і вона визволить тебе.

Але повернемося до божественної хроніки. У викладений спосіб було приготовлено достатню кількість «глини», щоб одночасно могли завагітніти чотирнадцять богинь народження.

Чому такий поділ? Засобами все тієї ж генної інженерії вийшло так:

Коли вже появиться первісток роду людського, у текстах Шумеру Нінту прибере інше імя, чи то божественне, чи то людське? А може, найбільш божественне, найдорожче зі всіх людських наймень — мовою шумерів — Мамі.

Мама всіх нас, сущих богоподібних за сотні тисяч літ! Мама — українською мовою, а дарителька життя нашого — так само звучить й на інших мовах світу! Бо всі ми походимо від неї, від Нінту–мами!

Професор Мічиганського університету Веслі Браун поставив собі за мету — встановити час і місцезнаходження нашої праматері на основі порівняльного аналізу мітохондріальних ДНК.

Для цього він узяв кров 21 учасниці, котрі були відібрані за спеціальною методою, як у соціології на ток–шоу українських телеканалів, — щоб були представлені різні раси і національності.

Так от, незалежно, де вони живуть зараз, європеоїди вони чи вузькоокі, блідолиці чи темношкірі, щирі українки чи розв’язні москальки, або такі ж часом пихаті польки, — усі вони по усій Землі походять від однієї мітохондріальної — за ДНК — праматері, яка жила у Південній Африці 180–300 тисяч літ тому.

Саме там і тоді було повстання аннунаків, що спричинило до творення гібриду бога і гуманоїда — людини.

Колеги пана Брауна, Вілсон і Марк Стоункінг, провели аналогічні обстеження плацент уже 150 жінок, предки яких прибули у США із Європи, Африки, Близького Сходу, Азії, а також плаценти жінок із племен Австралії і Нової Гвінеї. І знову той самий результат: усі вони походять від того ж південно–африканського предка плюс–мінус 200–250 тисяч літ тому.

У редакційній статті авторитетний у наукових колах журнал Science у номері від 11 вересня 1987 року зробив висновок, що «Африка є колискою сучасної людини» і що «за даними молекулярної біології, сучасна людина появилася в Африці приблизно 200 тисяч років тому».

Сенсація пішла по усьому світу. Знаний на всіх континентах National Geоgraphic сповістив людство: «отримана відповідь на запитання, звідки ми прийшли. Із Південно–Східної Африки».

San Francisco Chronicle винесла у заголовок супер–сенсацію тисячоліть — «Знайдена Праматір!»

Лондонський Observer так само на першій сторінці розміщає велетенськими літерами те, що має велетенське значення для нашого самоусвідомлення: «Із Африки: шлях людини до панування над світом».

Блискучий мислитель Захарія Сетчин наводить такий факт, який чомусь уже нікого тепер не дивує, а ще кілька десятків літ тому це була «бомба»:

«У місті Олдхеме на північному сході Англії появилася на світ Луїза Браун. Це була перша дитина із пробірки, зачата не батьками, а у пробірці за методикою, розробленою Патріком Стептоу та Робертом Едвардсом. За 9 місяців до народження дівчинки вони використали спеціальний інструмент, щоб вилучити дозрілу яйцеклітинку із яїчника місіс Браун. Помістивши яйцеклітинку у спеціальний розчин, вчені «змішали» її — саме так висловився доктор Едвардс — зі спермою чоловіка місіс Браун. Після успішного запліднення яйцеклітинка була поміщена у чашку з іншими поживними речовинами, де вона почала ділитися. Через 50 годин клітин було вже вісім, і на цьому етапі ембріон був імплантований у матку місіс Браун. Під спостереженням лікарів ембріон успішно розвився, і врешті–решт вагітність завершилася кесаревим розтином.

«У нас дівчинка, і вона просто чудова!» — вигукнула лікар–гінеколог і підняла дитину вверх.

Точно так само, як це зробила 200 тисяч літ тому Нінту!

Якби цю розповідь я вмістив у шумерський епос, ви б, шановний читачу, нічого й не помітили. Але, як стверджують висновки вчених, розтиражовані світовими змі, між цими подіями — сотні тисяч літ. І тоді це був початок. Початок людства. Творення першої людини Богом.

І останнє. У слухняних християн, чи навіть мусульман чи іудеїв, які сповідують Біблію, шумерський трактат може викликати вагання. Адже у Старому Завіті Бог створив людину, а тут така–от множинна, поіменна деталізація.

Якщо звернутися до древньоєврейського біблійного тексту, а його прийнято вважати оригіналом, то там сказано, що людину створив ЕЛОГІМ, що у буквальному перекладі означає «боги», а не Бог.

Та й потім, яка може бути суперечність, коли Біблія — то лише конспект того, що написано у шумерських першоджерелах. Отже, у тому викладі тільки констатація акту створення людини, а у ширшому і вичерпному першоджерелі — детальний науковий звіт–виклад — як це було зроблено.

Не забувайте, насамкінець, що Аврам, єврейський першопатріарх, родом із Ура — шумерського міста, а за фахом — жрець, тобто мислитель–науковець, завдання якого — пізнавати істину, закладену у рідних йому шумерських текстах.

Ура цього, як і інших численних міст, побудованих нефілім із дванадцятої планети Нібіру, немає на сучасній карті. Слава Богу, залишилася безліч артефактів, писаних і рукотворних. І тут ми замикаємо пізнавальне коло — звідки і чому у цій святій близькосхідній місцині взялися піраміди.

«Після Всесвітнього потопу Баальбек став частиною посадочного коридору аннунаків, які вели до космодрому на Сінаї, що мав замінити зруйнований космопорт у Месопотамії. Цей коридор мав розпочинатися з вершини гори Арарат, проходити через Баальбек і закінчуватися у Гізі, де були побудовані піраміди…

Долина Бекаа орієнтована вздовж саме цієї лінії із північного сходу на південний захід. А велика піраміда у Гізі та інший орієнтир на Сінайському півострові, що окреслюють посадочний коридор, знаходилися на однаковій відстані від Баальбека, підтверджучи, що під час розробки нового космопорту він, як такий, уже існував до того», — пише Захарія Сетчин.

Резюмуючи, не можу не сказати, що все так просто і зрозуміло, хоча артефакти, як і факти, — вперта річ. Але на Близькому Сході, що сукупно бачиться не просто як космопорт, а портал зв’язку Землі із космічними візаві, залишається незбагененно багато таємниць за сімома замками. Ковчег Заповіту зник, а проникнення усередину пірамід, де можуть зберігатися вищі знання, залишається завданням непосильним для людства. Уявіть собі, гостювати у космосі поза межами атмосфери — це вже запросто. А зайти у гості до рукотворної хатини під назвою піраміда — поки що не під силу. Ще не доросли. Ще нам цього не дозволено.

Хто не дозволяє і чому? Вістрям наших шукань намагаємося проткнути товщу тисячоліть. Але відбиваючись від твердинь минувшини, знову падаємо горілиць на постамент власного, нашого нинішнього буття, і у цьому роздираючому пізнавальному пориванні мимоволі доходимо до істини — ну що там предвічні епоси із віщими візитерами і божественними творцями, коли свідомість нашу свердлить нинішня реальність, бо не лише у часи шумерських богів, а нині