Камінний хрест

ГЛОСАРІЙ

В покутській говірці, якою розмовляють персонажі стефа-никових новел, збереглось багато архаїчних рис української мови. Це стосується синтаксису, морфології, лексики, фонетики... Ось лише деякі приклади таких особливостей: утворення вищого ступеня прикметників і прислівників за допомогою частки май (май безпешніше, май боязливі); префікс ві- (віходжу, вінесла, вірідю); складні форми минулого часу (-єс, -єм); енклітичні форми особових займенників (ми, ти, си, му — в давальному відмінку, мі, ті, го, ї — в знахідному); рухома зворотна частка -ся як в пре-, так і в постпозиції в різних фонетичних варіантах (ся, са, си); підсилювальна частка ади; залишки форми двоїни (дві галузці); закінчення -ов в орудному відмінку (з Миколов, за мнов) тощо. Але найбільше це стосується лексики. Навіть приблизні підрахунки показують: в мові діалогів нараховується багато сотень місцевих, маловідомих за межами регіону слів. Додаткові труднощі полягають у тому, що деякі слова вживаються не в одному, а в кількох різних значеннях. Або ж трапляються слова начебто звичайні, але вживані у відмінному від очікуваного значенні (наприклад, «дідівський» в значенні «жебраківський» або «слушний» в значенні «слухняний, порядний, добрий»). Треба пам’ятати також про те, що діалектам притаманна специфічна властивість сильного впливу контексту на семантику слова. Мається на увазі, що слово, так би мовити, «набуває» конкретного значення лише в реченні, у фразі, і в залежності від зміста висловлювання може змінювати це значення в досить широкому діапазоні (див., наприклад, попри, годити).

Наголошуємо, що глосарій укладався з суто практичною метою: полегшити сприймання і розуміння текстів пересічним читачем, — через це він не є ані нормативним, ані вичерпно всеохоплюючим. Треба також пам’ятати, що це пояснювальний словник не до покутської говірки, а до текстів Стефаника. Ми мусили враховувати, приміром, несталість слововживання і орфографії автора (одне й те саме слово Стефаник часто й пише не однаково, і вживає в трохи відмінних значеннях). Крім того, «перекладались» на сучасну українську мову не лише діалектизми (та ідіолектизми), але й архаїзми тощо. Отже приймати рішення щодо відбору слова, його тлумачення, цитат-прикладів, а інколи навіть розміщення доводилось індивідуально в кожному окремому випадку. Сподіваємось, наша праця не була марною, і словник допоможе вам глибше і точніше зрозуміти зміст і сенс окремих слів та словосполучень, взагалі чудесної стефаникової мови, а через це наблизить до усвідомлення краси і величі творів геніального українського класика ХХ століття.

Головні використані джерела:

Грінченко Б. Словарь української мови: В 4 т. — К., 1958.

Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. — К., 1968.

Словник української мови. В 11 т. — К., 1970—1980.

Гуцульські говірки. Короткий словник. — Львів, 1997.

Матеріали до словника буковинських говірок. Вип. 1—4. — Чернівці, 1971—1976.

Етимологічний словник української мови. Т. 1—4 (вид. не закінчене). — К., 1982, 1985, 1989, 2004.

Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок. Т. 1—2. — К., 1984.

Українська діалектна лексика: Зб. наук. праць. — К., 1987.

Словник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмолен-ко. — К., 1989.

Українсько-російський словник. — 7-ме вид. — К., 1990.

Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. — К., 1995.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К., 2001.

А — і («пив, а пив, а пив»).

А би - м — щоб я.

А б и - с — щоб ти.

А би сте — щоб ви.

А в у с, а в с — усе, кінець.

Агій на тебе! — осудливий вигук.

Аді — поглянь-но, дивись.

Аже — але ж.

Акзамент — іспит, екзамен («не зіціруй хлопця та не бери на акзамент, бо ще всне без вечері»).

Амінь зробити — вбити.

Англьос — піджак.

Аністрат — судовий документ на право власності на землю та витяг із ґрунтовних книг, що на землю не записано ніякого боргу (див. «табула»).

Антрамент — чорнило («убравси, розілляв по собі антра-мент і пішов, байстрило, до школи»).

Аранжер — розпорядник, організатор.

Аркушок — судовий документ, що стверджує власність на ґрунт («принеси аркушок і аністрат та й підеш на посідзенє»).

Архиримський — архієрейський («мой, та ти написала-си в якесь архиримське браство та гадаєш, що-с вже свєта?»).

Аспірації — прагнення, устремління.

Аушь, айш — геть! (до курей).

А я — авжеж, атож, аякже.

Б - м — бо я («перевертайтеси в гробі, небожєта, б-м лайдак»).

Бабрати — порпатись, перекидати (речі); робити щось недбало, неохайно; бруднити.

Бавитись — також: розважатись («ішов разом з нами, бавився, в карти грав»).

Бадю (клична форма від «бадьо») — дядько (звертання до старшого віком чоловіка).

Б ай — тут: забава, потіха, розвага («то ти хочеш добрим сусідам бай зробити?»).

Б ай д а — шматок, кусень, грудка («булок повні пазухи та й цукру добру байду»).

Б ай к и — також: дрібниці (в значенні — щось незначуще: «Сонце, бачу, пече, аж люде чорніють, але байки, коби білий хліб їсти»).

Б а й р а т — рада в селі або сільський виборний (член цієї ради).

Балан — білий віл.

Б а л у т а б а л у — слово за словом.

Б а н д и ґ и г н у т и — плести нісенітниці, плескати язиком.

Б а н н о — тужно, жалко, шкода («банно за родом та й за своїм селом»).

Б а н т и н а — жердка, перекладина.

Б а н у в а т и — тужити, сумувати, жаліти; нарікати.

Б а н ь к а — циліндрична або опукла посудина.

Б ар а б ул я — картопля.

Б а х у р — хлопчак.

Б а ш т а — тут: рот («Семен їв і не припирав башти»).

Б е в к а — затірка, бовтанка з борошна, звареного в воді без нічого.

Б е з в з г л я д н і с т ь — нещадність, невблаганність.

Б е з к л у б и й — той, в кого слабкі або ушкоджені стегна («ну, ганциго, кіпай тими безклубими боками!»).

Б е з к о н е ш н е о з е р о — безкрає.

Безпешне — напевне.

Белендіти — плутано говорити, базікати («щось він мені там белендів та й каже, що коби, каже, у вашім селі менше люди тих казетів на пошті спроваджували»).

Б е л ь ф е р — 1) вчитель (хедера); 2) хлопчисько.

Б е н ь к а р т — байстрюк.

Б е р в е н о — колода.

Бестія — звір («страшні бестії вишкірюють зуби з полотен»).

Б и л о — бадилля, огудина.

Б и н д а — стрічка.

Б и - м — я б.

Б и - с — ти б.

Бих — би («най бих укупі були»; «та й бих руки по лікті обрубав»; «хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути»).

Б і г а т и с ь — про корову: злучатись з бугаєм.

Бігме — їй-богу.

Бідити — бідувати.

Б і с и — бійся.

Б і ч и, з а б і ч и — бігти, забігти.

Блуд — також: помилка, хиба.

Б л у д н і о ч і — блукаючий погляд («лежала на землі та дивилася блудними очима на хрест, що був у сволоці вирізаний»).

Б л я н ш — білило (космет.)

Б о в в а н і т и — тут: деревіти, засинати («стоять тихонько, лиця їх поволеньки бовваніють»).

Б о й к и — етнічна група українців, жителів Бойківщини, історико-етнографічної області між Гуцульщиною і Лемківщи-ною («а у вас, у бойків, бачу, коровами орють?»).

Борзенько — швиденько.

Б о р з о — швидко, хутко.

Б о р ш е — швидче, хутчіш.

Б о х о н е ц ь, б о х о н ь — паляниця, буханець хліба.

Б р а н к а — рекрутський набір.

Б р е х у н к а — ворожка, знахарка, шептуха («ти, каже небі-щик, якась брехунка та дай мені розв’єзок на сон»).

Брє — звертання до знайомих (букв.: брате, браття).

Бризднути — також: померти («відай, вже котресь із нас бриздне, відай, уже бузьків не будемо видіти...»).

Бризнути — впасти («тіло лишиться в хаті, і голова бризне до хорім, аби кров з неї пси лизали»).

Б р и к а — вантажний віз; бричка.

Б р і н ь к н у т и — дзенькнути («куля брінькнула та й убила маму»).

Бубень — під час продажу з торгів б’ють у бубен, щоб скликати покупців («вже на бубень вікликають»).

Б у б н і т и, б у б н и т и — також: набрякати.

Б у з ь о к — чорногуз, бусел, лелека.

Буката (-тка, -точка) — крихта, скибка, кусень, шматок, частка (хліба, поля).

Бульбона — прірва, ковбаня, вир, чорторий.

Б у р н у с, б у р н у с и к — пальто, пальтечко.

Б у та — пиха, погорда, зарозумілість.

Б у ч к у в а т и — бити бучком.

Б у ч о к — кийок, палиця; різка, лозина.

Бучя — буки, палиці («таже я доста набрав бучя, доки я навчивси розуму»).

В а г а т и с ь — посміти, наважитись («ні один най не вагаєси поступити отут»).

В а д и т и — робити шкоду, шкодити.

Важитися — наважитися, наважуватися.

В а ж к и — віжки.

В а к а ц і ї — канікули.

Валити — бити, щоб упав («почали валити бучками по ногах»).

В а л у в а т и с я — вовтузитись, борсатись, перевалюватись («з ним валувалиси зо три годині по хаті: їх штири, а він один»).

Вандрувати — мандрувати.

Варіат — божевільний, навіжений.

В ар т — також: треба («вже я їх і не перу як варт»).

В а р т н и й — цінний, дорогий.

Вартувати — також: коштувати, мати цінність (від «вартість»).

В а с п а н — мосьпан, вельможний пан.

В ат е р ка — маленьке вогнище; жаринка з люльки («витягає снопок із стріхи, насипає в нього з люльки ватерки і тікає»).

Веймір — галас, вигук; ой лишенько.

В е л е б н а — шановна, поважна.

В е р е н я — невеличка верета, ряднина («брали подушки, та верені»).

В е р е т а — велике, більше від верені рядно; різнокольоровий килим з грубої вовни («заслонювали веретами вікна»).

Верітка — те саме, що вереня: ряденце, ряднина («дід буде нести дрантиву, чорну верітку на плечах»).

В е р с т в а — 1) шар («дріботів ногами по грубій верстві пороху»); 2) однолітки («моя верства вімерла і на войнах погиб-ла»).

Вертеп — тут: печера («над вертепом звізда ясна світу засіяла»; «так гірко сидіти самому у такім студенім вертепі»).

В з г л я д н и й — відносний.

Виважувати землю — вивертати шмат землі («гармати виважували землю з її предвічної постелі»).

Виглядати на когось — бути подібним до когось, скидатись на когось («виглядав на нещасливого борця, що от-от здасться на ласку і неласку ворога»).

В и г о д а — тут: сприяння, допомога («мужичка сміється, дякує йому за вигоду і йде»).

В и д і н и й — бачений.

В и е л і м і н о в а н и й — виключений, усунутий.

В и й т и н а к р а й — перемогти, здобути верх («тікав від баби, бо де ж він годен з бабою на край вийти»).

В и к а р б у т и т и — викотити («часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг»).

Виклярований — очищений, переброджений; перен. сформований, вироблений (нім. кіаг — ясний).

В и к с е л ь — вексель.

В и н я в ш и — за винятком («винявши Вас і ще кількоро людей попри Вас»).

В и о б р а з у в а т и — виховати.

В и п о р п а т и — вигрібти, виколупати, вирити, викопати (з землі).

В и с у в а т и с ь, в и с у н у т и с ь — виходити (з хати), вилізти (з-за столу).

В и т и н а т и — вижинати («витинав коло плотів бодяки»).

В і бути — тут: відбути військову службу («вібув-сми десіть рік у воську»).

В і в е р н у ти — скинути — наприклад, з воза («наймив-єм фіру, та ліпше вже відвезти на могилу, та вівернути, та й збу-тиси»).

В і в ’ є з а т и с ь — тут: виговоритись, виповісти.

В і в к а т и — нявкати, надокучати слабким плачем чи криком («не вівкай, бо спарю» — тобто не нявкай, бо дістанеш).

В і д а й — либонь, мабуть, певно, здається.

Відки голова — звідки хочеш («треба брати гроший від-ки голова»).

Відпекуватись — відмовлятись (від когось), зрікатись.

В і д п у с т — відпущення гріхів; ходити на відпуст — ходити на богомілля; давати на відпуст — жертвувати гроші якомусь святому, щоб допоміг в біді.

В і д р у б а т и — тут також: перерізати мотузку і зняти повішеного.

В і д т р у т и т и — відробити («два леви я ще вам дам, що буду з вами робити, може, якось відтрутите, але більше не при-ходіть»).

В і д х о д и т и в і д с е б е — зомлівати, непритомніти («учитель покарав мене вісімнайцяти палицями. Я від себе відходив і в крові своїй купався»).

В і д ч і м х н у т и с ь — відчахнутись.

Війт, віт — сільський староста.

Вікапаний — крапля в краплю, цілковито подібний.

В і кл и ка н є — публічний продаж за борги («десь ще з осені з’їхала комісія з банку до него та й каже: або гроші, або пускаєм маєток на вікликанє»).

В і к о р і н у в а т и — тут: вигнати («то я тебе вікорінував на старість із твої хати?»).

В і н о — посаг.

Вінчувати — віншувати, вітати, поздоровляти, обдаровувати.

В і п о л и ч к у в а т и — набити по лиці, надавати ляпасів.

Віпулити — вилупити («а ти вже очі віпулині, як цибулі»).

Віпуцувати (наприклад, коня) — вичистити до блиску.

В і р и т е л ь — позикодавець.

В і р і д и т и — зібрати в дорогу («я тебе разом з сонцем вірідю»).

В і с т а р і т и р о з у м — втратити розум.

В і т є к а т и — вистачати грошей; спромогтися, мати змогу,

бути під силу — наприклад, виконати обіцяне («але роки були ціпко тісні, та й як все не вітєкав»).

В і т о р г а т и — відняти, забрати силоміць.

В і ф а т а є — смерть вихопить («най їх і зараз віфатає та й мене з ними»).

Віхоруєси — вихворіється, тобто вилікується («най віп’є тоті медицини, що-м узєв з аптиці, та най або віхоруєси, або як сама хоче...»).

Віци, віцци — звідси.

Віче — збори.

Вішолопати — витріпати, витрясти («вішолопала послід-ний феник» — останній гріш).

Вкінци — також: нарешті, врешті решт («Вкінци я таки зібрався писати до Вас»).

В л а з л и в и й — такий, що весь час настирливо кудись лізе («була одна білоголова вівця, та така влазлива, що жадній сіянці не дарувала»).

В о л і ч к а — заполоч, кольорові бавовняні нитки для гаптування, мережання.

Воловід — налигач; мотузка довжиною до п’яти сажнів.

В о л о к а — те саме що паволоч: зав’язка в постолах («плів волоки до постолів»).

В о л о т к а — колосок.

В о л о т к о — било колеса.

Вонітувати — ригати.

В о с ь к о — військо.

Впороти — вдарити, побити («але вона, що має під руками, та як ні впоре!» — тобто: як мене вдарить).

Вритний — нав’язливий, настирливий, шкідливий («такої вже вритної натури»).

Всотуватися — втягуватися.

Встарати (собі) — здобути тяжкою працею.

Встеклість — скаженість, лють («доведу його до встек-лості, і люди будуть умирати зі страху»).

В с я к а т и — всотуватись, всмоктуватись, просочуватись.

Втворені (двері) — відчинені.

В т е р к а т и с я — втрутитися, пхати носа.

Втєти — відрубати («було одну <руку> втєти ще малому»); зрізати, відпороти (див. «штерн»).

В т и р а т и н а к о г о с ь — сваритись, докоряти.

В т о в м а с ю в а т и — вштовхувати, втоптувати.

Втроїти — отруїти.

Вчинитись — 1) зробитись («десь вода велика вчиниласи»); 2) стати, постати («десь коло того саду вчиниласи церква»); 3) опинитись («не знаю і як, і коли вчинив-єм си під грушков з воловодом»).

Вужевка — шнур, мотузка.

В у й к о — дядько, брат матері (або — жінки).

Вуйна — дядина, тітка, сестра матері.

Вушивці — вошиві («ото вушивці, ото жебраки, ото худоба панцька»).

В у ш і — нужа, воші («ви, невмивані, вперед вуші повібивай-те, а потім учіть ґаздів розуму»).

Г а д к а — 1) думка; 2) згадка («прийшли їй на гадку слова старого Тимка»); 3) намір («здоймив руки вгору, як коли би мав гадку злетіти»); 4) сподівання, надія («термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук»; «не май, чоловіче, тої гадки, аби я тебе з рук пустив»).

Гадкувати — думати, міркувати («гадкувала собі баба»).

Г а й — нумо (спонукальний, заохочувальний вигук).

Гайнувати — 1) гуляти («ксьондзи гійкали на нарід, аби не пив, аби не гайнував»); 2) розтринькувати, марнотратити («була-с порєдна ґаздиня, тежко-с працувала, не гайнувала-с»).

Г а л а г а н — стара австрійська монета номіналом 4 крейцери.

Г алопа (рости) — швидко.

Гандри бити — байдикувати, ледарювати.

Г а н ц и г а — худа, стара шкапа.

Ганьбити — сварити, соромити.

Гаптах — «струнко» при військовій муштрі (нім. ЬаЬІ-асМ!).

Г а р а в у с — геть, по всьому («руки по лікті обрубав: лиш раз, два — та й руки гаравус!»).

Гаразд (у голові) — розум.

Гарак — ром («давай вудку, давай піво, давай гарак»).

Гарбата, гербата — чай.

Г а р у в а т и — тяжко без відпочинку працювати, надриватися на роботі.

Г а ч і — тут: сукняні штани.

Гезди — осьде, тутечки.

Гейби — наче, ніби, немов.

Г е л о т — невільник, раб.

Г е л т — добробут, гроші (нім. гіаз ОеШ; «був гелт» — був гарний час, добре велося).

Гет — цілком, зовсім (вказує на найвищий ступінь явища або дії: «гет дивно стало би Вам»).

Г и д н о — погано.

Г и н д е л ь — баришництво; лихварство; перекупництво («землю на гиндель пускають»; нім. гіег Напгіеі).

Гиндлювати — лихварити; перекуплювати («не гиндлюй зо мнов» — тут: «не торгуйся»).

Г и р ц ю в а т и — гарцювати.

Гиря — грива, кучма волосся на голові.

Гійкати — кричати «гей», поганяти коней; в переносному розумінні — наставляти, навчати, закликати, наказувати («ксьондзи гійкали на нарід, аби не пив»).

Гір — тут (нім. Ьіег).

Г л а — голка.

Глемедати — ковтати, жадібно їсти.

Г л и п н у т и — зиркнути, глянути.

Гноєна нива — угноєна, удобрена гноєм.

Г о — його.

Гобортка — жіноча білизна, різновид плахти; спідниця; взагалі одежа.

Г о д е н — здатний, спроможний («вже не годен ноги за со-бов волочити»).

Годити — 1) чекати («чекай, жди, годи, най люди прийдуть»); 2) допомагати («най пан Бог твоїм дітем годить»); 3) догоджати («старій дуже тяжко було їх годити в малій хаті»); 4) щастити («годило, у руки йшло, як з води йшло»); 5) мирити («дуже тяжко було їх годити в малій хаті»).

Годитись — домовлятись («їдь в інше село годитися»); погоджуватись («ті, що не годяться з попередними»).

Г о л ю к а т и — кричати.

Гол яр — перукар, цирульник («сходилися вони до голяра Тимка щонеділі і свята, аби голитися і підстригати чупер»).

Г о м і т — гомін.

Г о н и — чиєсь поле, за звичай вузьке та довге («говорив на четверо гонів заголосно»).

Гони короткі, не далекі — тут: залишок життєвого терміну («пиймо, брє, бо гони наші короткі»; «не далекі ваші гони, кості, як мечі, із шкіри вілазє»).

Г о р і в к а — горілка.

Г о р і в ч и н и й — п’яний.

Г о р н — димар, комин.

Гофа — подвір’я (тут — в’язниці; нім. гіег Ної).

Грань — жар, розжарене вугілля.

Грєдка — жердка під стелею для розвішування одежі; також полиця для посуду.

Грєнути — вдарити об землю («як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же-с тєжкий»).

Грижіти(сь) — журитись, гризтися чимось, мати клопіт.

Г р і б — могила.

Грінка — скибка («укрій собі гріночку хліба»); шматок («на тобі, каже, грінку землі, але не пусти, тримай»).

Г р я д к а — те саме, що грєдка.

Г у л и т и — манити, приваблювати; дурити, обманювати («не йди, дурний, бо мама бреше, мама хоче чесати, та й гулить тебе»).

Гуляти — також: танцювати («хапайтеси за шиї та гуляйте нам тої польки»).

Г у р а г а н — ураган.

Г у р м а — юрба, натовп.

Гямба, гамба — пащека, рот («пий та й запри собі гамбу»; «таку маєш гямбу нехарапутну»).

Ґазда, ґаздиня — хазяїн, господар (-ка).

Ґатунок — тут також: 1) причина («на який ґатунок я маю на чужі приспі сидіти?»); 2) прохання («а вас, ґазди, я ще маю на два ґатунки просити»); 3) взагалі різновид будь-чого («все так, цілий ґатунок такий» — точнісінько так).

Ґвер — рушниця, гвинтівка.

Ґрасувати — скаженіти, казитись, знущатись, мучити, витоптувати душу по ночах («то ви собі затямте, як то гріх ґрасує, доки не відкуплений»).

Ґрейцір, ґрейцар — крейцер, дрібна монета (1/100 авст-ро-угорського гульдена).

Ґрешний — ґречний, шанобливий, чемний.

Ґудз — вузол; шукати ґудза — шукати привід до сварки («чьо ти собі ґудза зо мнов шукаєш?»).

Д — до.

Д а н е ц ь — танок.

Двигати — носити, нести.

Двір — панська економія.

Двірець — вокзал.

Дебля — ледве.

Деканальний соборчик — місцевий, регіональний церковний собор (деканат об’єднував декілька парафій). Делькотіти — труситись, тремтіти.

Деревище — домовина, труна.

Деревіти — застигати (від утоми, страху тощо); ставати твердим, як дерево; втрачати чутливість, терпнути, німіти.

Деревня — вироби з дерева («старі плуги, борони, драбинки, ярма; деревні отої немало призбиралося за п’ятдесятлітнє ґаздування»).

Деревце — новорічна або весільна смерічка.

Де се ні — візерунки, узори.

Дєдя, дьидя — батько, тато.

Дзелений — зелений.

Дзиґарок — годинник.

Дзоркати — брязкати.

Дзумбелати — гнуздати.

Дзуркотіти — брязкати («дзуркотіла краденими перлами»). Димісія — відставка, спровадження на пенсію. Дідичний — спадковий, успадкований.

Дідичність — спадщина; звичаї.

Дідівський — старцівський.

Ді точий — дитячий.

Добитись — також: дістатись, дойти («пішли ми з мамою на могилу. Ледви мама добилися»).

Догорити — допекти, завдати горя («прости ми, стара, що-м ти не раз догорив»).

Дознаки так — точнісінько так.

Доконче, доконечно — обов’язково, неодмінно, неминуче; достатньо.

Докорити — образити («як чим докорив-єм, то забудьте»).

До лаби — дощенту.

Д олів — вниз («сльоза покотилася долів»).

Допасти — наздогнати і вхопитись.

Допоминатись — домагатись, вимагати, наполягати.

Доробало — одоробло (лайка).

Доробкевич — вискочка, парвеню.

Дорогове — податок за користування дорогами.

Дорожитися — розбігатися, розгалужуватись («а моя дорога, аді, стома стежками дорожитьси по полю»).

Досягнути — також: дістати, дотягтись («досягніть з полиці бохоня»).

Дохторувати — лікувати.

До цинтля — дощенту.

Доцєгати — діставати, дотягуватись («було брати довші буки, аби-сте ліпше доцєгали»; «будьте ласкаві, а доцєгніть-ко, а покушійте»).

Драб — голодранець, босяк; пройдисвіт, негідник.

Драґанистий — високий, стрункий.

Дранка — рвана стара одежа («Митриха сиділа на припічку і латала дранки»).

Дрантивий — 1) обшарпаний («входжу до якого дрантивого салону»); 2) подертий («нести дрантиву, чорну верітку на плечах»); 3) хрипкий («дрантивим голосом цілу коляду відколядувала»).

Дрихлавий — спорохнявілий.

Дрібкий — маленький, крихітний.

Дрочитись — дражнитись.

Дрощі — дрижаки, тремтіння.

Д у бати — дибати, поволі ходити; ходити по світі, жити.

Дуга — також: веселка, райдуга («на свіжій ріллі під веселою дугою стояла його любов»).

Дука — багатій.

Дулуман — грубший кінець чогось, наприклад, люшні.

Дурно — даремно, марно.

Дуситися — душитись.

Дуча, дучка — 1) яма, могила («сегодні-завтра до дучі маєш збиратиси»); 2) нора («хлопці почнуть шукати дуч по полю»); 3) дірка.

Дю ґати — стусати, штовхати, штрикати.

Дюґом вдарити — коротким тичком, без замаху («закладаєш великий палець межи два малі та й дюґом єго попід ребра, все дюґом. Це легка бійка, але болюча дуже»).

Е в е н т у а л ь н и й — можливий при нагоді, за певних обставин.

Є г о м о с ц ь — піп.

Є р щ е н и й, і р щ е н и й — хрещений.

Жадний — жодний.

Жалувати — співчувати, жаліти.

Жвиндіти — незрозуміло говорити; ревти; тут: спантеличувати, забивати баки хитрими розмовами («тихо, мой, не жвин-ди, не підходи подалеки, бо як угатю — та й не дриґнеш!»).

Же бр и — жебракування, жебраки.

Жєль — жаль, туга.

Жмит — жмуток, жменя.

Жовнір, жовняр — солдат, військовий.

Заасекурований — застрахований («їх хати були заасе-куровані від огню та грому»).

Забавлєтися — також: затримуватися («та ще забавтеси, бо як умру, то в ці хаті не мете напиватиси»); баритися («повер-тайси здоровий назад та не забавлєйси»).

Заборзо — передчасно.

Забракнути — не вистачити.

Забрукані (пальці) — брудні.

З а в в и х н у т и — заспішити.

З а в о д и н и — перша частина весілля, під час якої танцює молодь («чого стоїте, як на заводинах»).

З а в о л а н н я — запросини, заклик, виклик («на заволан-ня» — негайно).

Заволічковий (банк) — позичковий.

Зав’єзати світ кому — зробити комусь життя безрадісним, немилим («мамко, мамко, то-с ні дала за кальвіна, тото-с ми світ зав’єзала!»).

Загріти голову — запаморочити горілкою.

З а г у л ю в а т и — підманювати, підкликати.

Задаткове товариство — тут, вочевидь: позикова (лихварська) фірма.

Задовжений — закладений (про майно, землю тощо), такий, на якому є борги («бо такі ґрунта задовжені»).

З ає д н о — раз у раз, завжди («він мовчав заєдно»).

Заказити — заразити; направити на хибний шлях.

З а к и — поки, доки.

Закіскати — зачистити; витягти.

З а к л а д а т и — також: засновувати («закладають задаткові товариства»).

З а к о н т е н т у в а т и с я — задовольнитись.

З ак о п а т и — встромити («закопає зараз у себе ніж»).

З ак р и ш к а — те, що кришать у борщ як заправу (цибуля, петрушка, кріп тощо).

З а л а д у в а т и — навантажити («дадуть пару волів, заладу-ють тебе з родиною, і їдь в інше село»).

З ал я м и т и — побачити, помітити («що залямить та й до жидів за горівку несе»).

З а м и л и т и — помилитись, схибити, зробити або сказати щось неправильно.

З а м к н у т и о ч і — стулити повіки.

З а м л а в о — надто повільно або слабко.

З а м о г т и — подужати, перемогти («ти не дивиси, що я старий, але я ще такого звіря заможу»).

Заніз — дубова палиця, яку встромляють в кінці ярма і так замикають шию волові («ти такий ґазда свої жінці, як вербовий заніз у ярмі»).

Запастися — втратити свідомість («і знов запався»).

З а п і в о р и т и — заверещати; заплакати.

Запіяти — заспівати («аж як кури запіяли, то він ледве піднявся»).

Запобігати — тут: 1) догоджати («а то запобігали-м <дітям>, обоє, яєчка жєлували <собі> на яєшницу»); 2) здобувати, знаходити когось, користуватись чимось («а може, де є война, та вона <смерть> там запобігає, бо там молоде гине таке, що лише цулуй»).

Запорпати — закопати, зарити, загрібти («лишилося ще трохи грошей, то він вернувся в луг, запорпав їх під корч»); поховати («стару запорпав в землю»).

З а п р е з е н т у в а т и с е б е — відрекомендуватись, назватись.

З а п у д и т и с ь — налякатись.

З а р аб у в а т и м а є т о к — захопити, відібрати майно («озме гроші, маєток зарабує»).

Заразісько — одразу; одночасно.

Зарібний (заробний) — той, що живе із заробітку («аді, ваш тато ще мав ґрунт і води, а ви вже зарібний чоловік»).

Заруматися — зарюмсатись, заплакатись.

З а р я — заграва.

З а р я д — управління, керівництво.

Застановитися — замислитись; з’ясувати.

З а т е л е п а н и й — задрипаний, неохайний, нечепура («інші ґазди як ґазди; а він такий зателепаний, як колєра»).

Затягтись — також: повіситись («Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові. Та лиш тому три роки, як Лесь затягся»).

Заходити — також: вступати в стосунки, мати з кимось/ чимось щось спільне («я з попом собі не заходжу, бо то гроші коштує»; «я з горівков собі не заходжу, бо нема відки»).

Зачмелити, з ач м и л и ти ( с ь ) — приголомшити(сь); розгубитись.

З а ш к і р ю в а т и с я — недоречно посміхатись.

Зашнурок — зашморг мотузки.

Збавлєти, збавляти — рятувати («десь такі люди є, що чоловіка збавлєють»; «збавляєш мене від смерті»).

З б а н я т к о — кухлик.

Збиткувати(ся) — знущатися з когось.

З б и т о ч н и к — витівник, пустун, шибеник.

З б у й — розбійник.

З г а р о в а н і (пальці) — спрацьовані (порівн. гарувати).

Згірдно (глянув) — зверхньо, погордливо.

З г о н и т и — зносити, валити («вітер ні із ніг згонить»).

З г р і б н и й — пошитий з грубого полотна («не одну сльозу я згрібним рукавом обтерав»).

З г у с т а — часто.

З д о в о л є т и — випрошувати, отримувати дозвіл.

З д о й м и т и — здійняти («здоймив руки вгору»).

З д о р о в и т и — вітати, зичити здоров’я.

З д р и в і л и й — зогнилий; такий, що втратив міцність,

якості (про дерево, шкіру тощо).

З д р и х л я в і т и — струхлявіти.

З д у б о н і т и — тупотіти, гупати («як хто здубонів у сінях,

то вони тікали на піч д бабі»).

Ззиратись — дивитись («люди ззираютьси на покаяніє»).

З з о л и т и — вимучити, приневолити.

З и м н о — холодно.

Зібгати — зігнути («зібганий у поясі»; «ото-с ні, небоже, зібгав у дугу»).

З і з д р і т и — оглянути, охопити поглядом.

Зіперти — спинити («підо мнов аж ноги дрожуть, аби бор-ше додому, а вони <діти> зіпруть, та й мус сідати та роздавати дарунки»).

Зіпертися — зупинитися, стати.

З і ц і р у в а т и — муштрувати.

З л і с н и й — лісник.

«Злодійка» — потайна кишеня («клав у “злодійку” п’єтку та й гайда до коршми»).

Злр. — скороч.: золотий ринський (див. с 417).

Змагатись — тут: намагатись.

З м а р г а н и й — виснажений, змарнілий, втомлений.

З-межи — з, від («не розноси мою працу з-межи дітий» — не неси зароблене мною від <наших> дітей).

З м о г л а с и д у ж е — знесилилась, знемоглась, змучилась («а жінка ніц не плаче, змогласи дуже»).

З м о р а — кошмар, гнітючий привид, тяжке марення.

Знати — також: знатись на чомусь («він і до худоби знав»).

Зниділий — хирлявий, змарнілий, схудлий.

З н и ж и т и с ь — принижуватись, поводитись покірливо.

Зновитися — трапитись якійсь новині («у вас, Гьоргію, щось зновилоси?»).

Зредукувати — скоротити.

Зріхтувати — приготувати, вилагодити.

З р о б л е н и й, з р о б о к — виснажений роботою.

З уб ц і — солом’яна стрічка, з якої шиють капелюха («мав-єм, кажу вам, такий капелюх з зубців, що був бих го і за лева не дав»).

З у м к о т і т и — дзичати («мухи зумкотіли»).

Ігноранція — неуцтво, нетямущість.

І д — до.

Ізгонити — валити («вітер ні з ніз ізгонить»).

Іззиратись — те саме, що ззиратись: дивитись («всі храмові іззираютьси як на чудо»).

І з н и р н у т и — зникнути, втекти.

і м и т и — ловити, хапати.

інтерпеляція — звернення депутата парламенту до уряду з запитом.

і р и т у в а т и — дратувати, сердити, нервувати.

існіський — точнісінько такий.

і с т и к — палиця з залізним наконечником для очищення плуга від землі; направляти істики — гострити.

Ї — її («вже ї не застану»); їй («я чєсом хочу ї дати огрозу»); в неї («ноги ї посиніли»).

Ї д ь — отрута; їдкість.

Ймити, імити — ловити.

Й м и т и с и — хапатись, триматись.

Кабат, кабата — куртка, пальто, солдатський мундир («у зелених кабатах, із люльками в зубах»).

Кавалок, ковалок — шматок.

Кавулька — загнена ручка в ціпка.

Кадавер — труп, мрець, небіжчик.

К а д е т — учень.

Казета — газета.

Кальвін — недовірок; також: безсердечна людина, забіяка.

Камазелька — жилетка з вовни, сукна.

Каня — шуліка («чекаєте тої смерті, як каня дощу»).

К а п а р а т и — бідувати; важко працювати, надриватись («ліпше вмерти та не капарати цілий вік по чужім полі»).

Капурець — кінець, капут («якби ні жінка мізинним пальцем кинула, та й бих капурець зробив»).

Касарня — казарма («поліцай надійшов та й справив до касарні»).

Касино — клуб, казино.

Касувати — анулювати, скасовувати; ліквідувати.

Катаринка — шарманка.

Катран є, катрання — убрання; лахміття.

Кашливий — закашляний.

Кау — кажу («Господи святий, кау, що бідні голові діяти»).

Квестія — питання, проблема, справа.

Квізітник — тут: арештант (ірон ); взагалі: урядовець, що стягує борги (реквізує речі), судовий виконавець.

Кервавити — кривавити.

Керниця — криниця, колодязь.

Кертиця — кріт, кротиця.

Кєрбутом — перевертом, перекидаючись («згори, з височенної високості, снопи ячмінні кєрбутом на нього падають»).

Кивати — 1) хитати головою; махати рукою; рухати пальцем, подаючи знак; 2) зачіпати, красти, зазіхати («я чужого не люблю кивати»).

Кинути — також: 1) ворухнути («не міг ні руков, ні но-гов кинути»); 2) торкнутись («якби ні жінка мізинним пальцем кинула»).

Киптар, кіптар — вишиваний кожушок без рукавів.

К и ц к а — вивернута заступом або плугом брила землі з травою; шмат дерну.

Кібзувати(сь) — міркувати; наважуватись.

Кілько — стільки.

Кількоро — декілька.

Кіпати — тіпати («кіпай боками» — ворушись, йди).

К і ч н я — зграя.

Класти — також: ставити («клав наперед себе пляшку го-рівки»).

Клевець — молоток («в голові — як коли би цигани клев-цами гатили»).

Клинок — вішалка (власне, кілок, вбитий в стіну, який слугує за вішалку).

К л у б — згорток, жмут; стегно в худоби.

К л я к н у т и, к л я ч и т и — вклякати навколішки («знов клячить він у церкві, у тім куті, де жебраки чолами об підлогу гримають»).

Кнайпа — пивниця, шинок (нім. гііе Кпеіре).

Коби — якби, коли б.

Ковбок — короткий обрубок дерева (вживається як стілець).

Коверець — килимок.

Ковінька — 1) палиця; 2) стебло (наприклад, соняшника чи кукурудзи) з корінням, що збирають на паливо («ковінька як суха, то вона дуже добра»).

К о в н е в — ковінькою («таков ковнев в мене попудила <вдарила>»).

Ковнір — комір; комірець, що пристібався до сорочки ґудзиками.

Ковтати — також: бити, стукати («легонечно ковтала головою в стіну»).

Кожівка — кужіль.

Кокошитись — гороїжитись, бундючитись.

Колешня — кошара, стайня.

Колійовець — залізничник.

Колія — 1) залізниця; 2) коло («як порція обійшла колію, то Іван її поставив лігма коло пляшки, бо боявся, аби не впала така маленька на землю»).

Колодка — замок (навісний).

Колопеньки — конопельки («колопеньок не посієш»).

К о м е р с — спільна (святкова, урочиста) вечеря, бенкет («Потім був комерс з тоастами»).

Комірне — наймане житло.

Комісар — урядовець, що виконує поліційні функції; пристав («...комісар в’їздив в село форшпаном»; «лихо вже знов наднесло якогось урядника...»).

Коміть головою — догори ногами, шкереберть.

Конечний — обов’язковий, неодмінний; потрібний («в справі з’їзду — всі годяться і уважають єго за конечний»; «гній до врожаю ладного збіжя конечний»).

Коновка — відро (дерев’яне); кухоль.

Консеквенція — послідовність; висновок; наслідок.

Контентуватися — годуватись, їсти; пригощатись.

Контетний — задоволений («будь контетний, як маєш на хорбаці дранку»; «ми всі такі контетні вашими словами»); ситий («пусти з-за стола — я контетний»).

Конфітура — варення.

Копа — стіжок з 60 снопів.

Копилюк — байстрюк.

Корець — кухоль чи ківш з держаком; стара міра сипких тіл на центнер («сто корців на днину перємолола би та й ще би дивиласи, чи нема де других сто»).

Коробка — тут також: дід або баба («тягають стару коробку по читальнях, а вона вертає з ними додому та радується, як дівка»).

К о р с а — передня зігнена частина полоза в санях; скривлена кістка.

Корч — кущ.

К о р ш м а — корчма, шинок.

Кошниця — круглий плетений сарай, комора для сушіння кукурудзи, збіжжя.

Кошт — грошовий збиток («я вам кошту не нароблю ще й вам лишу»); примусова платня («пускають письмо до віта, аби тато платив кошта»); штраф («ревізії по хатах, процеси, кошта і кримінали»).

К р а к — гак, скоба.

Кранкати — каркати, накликати біду.

Кременал, кримінал — в’язниця, ув’язнення; злочин.

Креперувати — пропадати, гинути.

Кривати — шкутильгати, накульгувати.

Кривдувати — скаржитись, нарікати.

Кримінальник — злочинець.

Крірвати — мучитись, криваво заробляти.

Крішка — трошки; здобуток.

К у к а т и — кувати («кукати, як глуха зазуля»).

Кул е ш а — мамалига, густа каша з кукурудзяного борошна («мачали студену кулешу в сметану»).

Купа — також: невеличкий натовп («коло громадської канцелярії стояли дві купи»).

К у р — півень («кури запіяли» — півні заспівали).

К у р аж к а — тут: капелюх («обернувся за куражкою»).

Куренда — єпіскопське письмове послання, циркуляр, яке відсилалось по церквах від одної до іншої, доки не оббігало всю парафію (латинськ. сиггеге — бігати).

Кучма — тут: волохата хутряна шапка.

Л а б а — лапа; нога; що до лаби — дощенту.

Лагодити — готувати (тут: страву).

Лагодити на лаву — готувати (мити, вбирати) мерця («воліла бих ті на лаву лагодити!»).

Лайдак — нероба, ледащо; поганець, мерзотник.

Лакі м — охочий.

Лакітки — ласощі.

Ландати, ландувати — тут: швендяти, вештатись, тинятись, нишпорити («десь воно ландає»; «це якесь старе дупло, не буде ландувати ночами з поліцайом та хапати молодиці за підтичку...»).

Л а н ц — ланцюг.

Латка — також: панок, підпанок.

Л а т ю г а — голодранець; хитрун.

Лев — австрійська грошова одиниця.

Леда — будь-хто, будь-який.

Л е ж а — хвороба, лежання через неї; лежа гнила — пролежні («коби хоть Бог змилувавси та муки вам довгої не дав та й лежі гнилої, аби вас борзо спрєтав»).

Л єнка — панок, ледар, ледащо; зневажлива назва міського жителя.

Л єрва — лярва, хвойда («ти, стара лєрво»).

Л и ж к а — ложка.

Лилики — кажани.

Л і с н и ц я — зелене яблуко з дикої яблуні, кислиця.

Ліцитація — аукціон, торги; ліцитувати — продавати на торгах.

Лужко — ліжко.

Л у м е р — номер, число («одного лумера не знаєш, що ксьондз казав на казаню»).

Лупина — лушпиння, шкаралупа.

Луський ладикал — руський (себто український) радикал (член селянської радикальної партії в Галичині) (у дитячій вимові).

Л у ф к о — олівець.

Лучити(сь) — 1) статись, скоїтись, трапитись; натрапити, неочікувано зустрітись з кимось («якби ще раз було лучилося арештованє, я би втік»; «єї не лучиться жених. Лучився — все пропало»; «але чо ти на мене лучив, бодай тебе Бог скарав»); 2) об’єднуватись («лучімся з партією соціалістичною»).

Любувати — пестити.

Людовий — народний.

Люксусовий — розкішний, пишний.

Л ю ф а — дуло вогнепальної зброї.

Люфт — повітря.

Люшня — крива дерев’яна деталь, яка зв’язує вісь воза з полудрабком.

Ляшок — полячок, зменшене від «лях» — поляк («вже ті ляшки мають добрий апетит»).

Магістрат — міська управа.

Мазур, мадзур — західногалицький поляк-селянин.

М а й — певно («як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпешніше»); гей («та що, май, чувати в місті, віте?»); надто («всі, що май боязливі, повтікали»); травень.

Мак: на мак розбитий — на дрібні скалки, в друзки.

Маком сісти — потрапити в біду; зазнати поразки (тут конкретно: гепнутись на долівку).

Марікувати — нарікати, ремствувати («не марікуйте, куме, та не гнівіть Бога, бо то єго воля, не ваша»).

Маркотно — тужно, млосно, марудно, моторошно, сумно, самотньо.

М а р н и й — також: хирлявий, хворобливий, змарнілий; зів’ялий («діти і слуги були брудні і марні»; «то ті марні цвіти, що ніколи сонця задосить не мають»).

М а с т ь — також: мастило, шмаровидло, дьоготь («з тими чобітьми він сідав на приспу і витирав їх шматиною від пороху і смарував дьогтем. Одні вбирав до церкви, а решту складав рядочком проти сонця, аби масть зайшла»).

М а т р і я н — матеріал.

М а т у р а — випускний іспит; атестат.

Маціцький — найменший («я до неї ніколи марного слова не заговорив, маціцького»).

Машір — марш, іди геть! («стара, гай, машір — інц, цвай, драй»).

Маючий — заможний, багатий («Такі маючі будуть у нас Вахнянини, Барвінські, Романчуки, Даниловичі, Остапчуки»).

М е — має, мусить («тепер дєдя ме у рантухових сорочках ходити»); буде, збирається («дала аптикареві <рецепт>, а сама дивитьси, як він ме тот лік вілагоджувати»); почне («лєже на піч та ме співати»).

М е в а — чайка.

Мелдуватиси, мельдуватиси — відмічатися (в списку тощо); зголошуватись, повідомляти про свою згоду, пропонувати свої послуги («мелдуюси до панської служби»); доповідати, доносити («йду мелдуватиси» — тут: йду зізнаватись в скоєному злочині).

М е л д у н о к — повідомлення, донос («лиш бих руки обрубав, та й сардак на себе, та й на мелдунок» — тут: тільки-но відрубав руки, не зволікаючи вдягнувся і пішов зізнаватись).

М е р з а (клична форма: м е р з о) — гидота, бридота; негідь, погань («а ти, мерзо, знов хочеш робити веймір»).

М е т е — будете; маєте, мусите.

М е ш — будеш, маєш — з відтінком вимушеності («мене вже давно не буде, а ти все меш хату веселити»; «ти вже великий, вже меш зо мнов у поле ходити»); (з)можеш («на бучок, бо якби ті де пес надибав, та й би роз’їв, а так меш мати оборону»).

Ми — мені («прийде ми си від хати йти» — доведеться мені

з дому піти; «ми ся здає» — здається мені).

Микати — скубти, смикати («чупер собі микав зі злості»).

М и н у т и с я — також: скінчитись («гроші минулиси»).

Мід — мед.

Мізерне лице — хворобливе, худе.

Місто — також: замість («зігнав оскому на попі місто на коломийских бельферах»).

Млавозелений — блідо-зелений, слабкозелений.

М л а к а — болотиста сіножать; трясовина, драговина.

М л и н — також: галас («як не глухнути в такім млині»).

М л я с к а т и — плямкати.

М н є к и й н а г о л о в у — несповна розуму; мнєкий на сумлінє — слабкий характером, податливий.

Мнєцкати — м’яти, місити.

Мнєсо — м’ясо.

М о — 1) може («та нам коби цеї нехтолиці хто доносив, то ще би-с, мо, дубали поволі»); 2) гей («мо, Андрій, а ти що купиш мамі?»).

Могила — також: цвинтар.

М о з и л ь — мозоля («поклав хату з цего мозиля» — збудував хату завдяки цим мозолям).

Мой — гей («мой, ти, шибенику»); вигук, що вживається при звертанні до когось знайомого разом з ім’ям або замість нього («мой, мой, таже вона тебе на лані під корчем ховала»).

Морг — трохи більше як півдесятини землі (0,56 га).

Морснути — вдарити («намацав поліно коло себе, та-єм го морснув по ніжках»).

Москаль — презирлива назва росіян («ішов разом з нами, бавився, в карти грав, а на старість таки показав московську душу. Москаль москалем»).

Моспане — звертання: шановний добродію.

Мотилиця — тут: заборгованість.

Моц — міць, сила («від Божої моці ніхто не сховаєси»); дуже, сильно («за ню вони моц розпитують»).

Моцуватися — напинатися, натягатися (про жили, посторонки тощо), натужуватися.

М о ш о н к а — гаманець («то мені в мошонці все гроші хибують» — тут: то-то я в гаманці весь час грошей недораховуюсь).

М у — йому.

М у т ь — будуть, з відтінком «мають, мусять» («всі будуть дивитиси та й муть казати: аді, який Андрійко красний!»; «муть вас люди нагадувати та й хреста вашого на світу неділю не минуть»).

Набезпешно — напевне («набезпешно вже ї не застану»).

Набриніти — набрякнути, опухнути.

н а в е р т а т и — підносити, підсовувати («води дрогобицкої до писка не можу навернути — і смердить, і солена»).

Навидіти — любити, шанувати («маю гості за своїм столом, то буду з ними пити, а хто ні навидить, той буде також»).

Н а в с е — також: назавжди («раз на все викинути»).

Н а г а н я т и — 1) приносити («сон нагонив ті привиди»); 2) виганяти («нагнали нас з нашої землі»); 3) підганяти («нагнав коні та й прімкнув»).

Нагаруватись — тяжко напрацюватись («нагаруйси цілий тиждень, та ще у церкові гаптах стій!»).

На-голову — скоро.

На зломану голову — геть, світ за очі.

Най — хай.

Найборше — якнайшвидше.

Накладець — видавець (тобто той, що друкує наклад).

Н а м е н о — ім’я.

Н а м є т н і с т ь, н а м ’ є т н і с т ь — пристрасть, жадання.

Намнєцкати — нам’яти боки («хлопці, ану богача трохи намнєцкаймо!»).

Н а п а — географічна мапа.

Н а п а с т у в а т и — присікатися, прискіпуватись, чіплятись до когось, сварити («напастував вашого царя, що дуже мучить наш нарід»).

Н а п и с а т и с ь — записатись, вступити до лав («написаласи в якесь архиримське браство»).

Напіяти — наспівати («він мені таке напіяв, що де»).

Н а п р а в ц і — навпростець, наопрошки («буду полем бічи направці тай тебе здогоню»).

Напудити(сь) — налякати, налякатись («напудився так, що аж його піт обсипав»).

Нараїти — порадити, напоумити («та хто вас на таке на-раїв?»).

Н а с т а р ч и т и — настачити, забезпечити («ви гадаєте, що віта не найдємо, ми би з села на цілу околицю вітів настарчили»).

Н а с т а т и — також: 1) зробитись («тепер молоді ґазди мудрі настали»; «худоба інакша настала»); 2) з’явитись («як настав мадзур, та й найшов кожушину»).

Натарапом — поспіхом, нахрапом, по-хамському, нахабно («були-сте порєдний чоловік, не лізли-сте натарапом на нікого»).

Нахвалити — тут: підбурити, намовити («та тут і нахвалили, аби спалити двір»).

Начиняти — також: народжувати («начинила вас та й лишила на мою голову»).

Н а ч і н к а — святочна страва з кукурудзяної муки; приправа, гарнір до страви.

На який ґатунок — у який спосіб, через що.

Н е б і с и — не бійся.

Неборенько — звертання: те саме, що «небораче».

Н е д о г і д н о — незручно; невигідно.

Незабавки — незабаром.

Незадовжений — не обтяжений боргами.

Н е з д а л и — нездатний.

Ненастанний — безперервний, безупинний («як не буде прикований до ненастанної праці»).

Нендза — 1) нужа («своїм нендзі рада, що-м заплодила, бо все вкусить, то от як тепліше в шкіру»); 2) злидні, бруд, біда («не мете на Різдво у такі нендзі сидіти»).

Н е п р а н к а — дуже брудний одяг, який давно не знав прання («скиньте непранку та най на вас сорочку натягну»).

Н е х а р а п у т н и й — брудний, неохайний; бридкий («таку маєш гямбу нехарапутну, як у старої конини»).

Нехтолиця — тут: сивуха; взагалі — недбайлива, ледача жінка (лайл.)

Нешті румунешті — буквально: не знаю румунської (пи §1іи штапе§1е); тут як жартівливе: нема румунки (румунської горілки).

Нипати — нишпорити, вишукувати («нипає над метриками»); порпатись, копирсатись («кожний коло чогось нипав»).

Ні — також: мене («сказав панам, що ні жінка била»; «мусиш на ні дивитися»).

Нім — також: перш ніж, поки не («мені кров йшла з очей,

з вух, з горла, нім я навчивси розуму, та нім ноги дужі стали»).

Н і с т р о — Дністер.

Н і ц — ніщо, нічого.

Нора — 1) джерело («сльози плили, як вода з нори»); 2) фістула, свищ, нориця («невістці нори по плечах просікають»).

Нотаблі — тут (іронічно-зневажл.): поважні шановані виборні представники.

Нотар, нотаруш — нотаріус.

н у д к о — нудно, тоскно.

Нютувати — міркувати, роздумувати.

Ня — гей («Доцю, ня, а подивиси, як воно виглєдає»).

Обава — побоювання, острах.

Обарінок — бублик.

О б а ч і н є — милосердя; обачінє мати — пожаліти, зглянутись («обачінє май над нами»).

Обгонитись — боронитись, захищатись, відганяючи від себе («мусю дєдеву палицу брати, аби від псів обгонитиси»).

Обернутися — також: початись знову («ми балакаємо та балакаємо, а ви, віте, не кажете, чого ви нас поскликали? — питався іван, аби сварка не обернулася»).

Обідець зробити — справити панахиду за померлим і запросити гостей на обід («службу наймили та й обідець зробили»).

Обіскати — бити воші («є такі, що на соломі сплють, а зубами обіскаютьси»).

Обітнути — врубати («руки обітну, єк вербу підчім-хаю»).

О б к и д о к — витрати на найнеобхідніше (одежу, реманент

і т. ін.).

Облатувати кого — латати комусь всю його одежу.

Обмаєний — прикрашений зеленню («люди йдуть до церкви, село обмаєне»).

Обмара, обмарити — привид, привидітись («щось ні обмарило» — якась мара на мене найшла).

Обмертвлювати — лишати свідомості, присипляти (на час операції), давати наркоз.

Обмикати коси — поскубти, вискубати («мовчи, не хлипай, бо ти сиві кіски зараз обмичу, та й підеш у ту Гамерику, як жидівка»).

О б м і н е н и й — змарнілий; приголомшений, сам не по собі («сів він на лаві та й такий обмінений сидить, що аж»).

Обміркуватись — передумати, роздумати, змінити намір («хотів сварити, але обміркувався»).

Обначовувати — давати притулок на ніч («ніхто <сироту> не обначовує»).

Оборіг — повітка на 4 стовпах для зберігання сіна, збіжжя та ін.

о б р а б у в а т и — пограбувати.

Образок — 1) малюнок, ілюстрація («мав-єм книжку з образками»); 2) прозова мініатюра («написав лиш образок та й Вам дав»).

Обріхтувати — тут: побити («Касіянко боїтси, а єго найліпше траба обріхтувати!»).

О б с е р б у в а ти — доглядати, піклуватись («аби-сте знали, як мене мій син на старість обсербує!»).

О б с е р в а ц і я — спостереження, спостережливість.

Обсотувати — обплутувати, обсновувати, затягувати.

Обталапатись — заляпатись.

О б т є т и — відрубати («ні жінка била, а я руки обтєв» — тобто: мене жінка била, а я <за це їй> руки відрубав).

Обхарити — обчистити.

Обцаси — підбори, закаблуки.

О б ш а р и (двірські) — панське майно.

О г р о з а — настрашка, острашка, пристрашка (давати острашку — погрожувати).

Оденок — копиця, стіжок немолоченого збіжжя, сіна, соломи на дерев’яній підстильці; сама така підстилка («ані хліба в оденках, ані худоби, все Тимофій поспродував»).

О д е р з н у т и — піднести настрій, підбадьорити («горівка тебе трохи одерзне, бо-с геть уплошів»).

Одідичити — успадкувати.

О д о в а — вдова.

Озди — осьде, осьо, тут.

Озми — візьми («Синку, озми мене з собов»).

О к і п — рів («перевернеси десь у окіп та й пси розтєгнуть»); за окопом — за ровом («вони були ховані за окопом, не на самім цвинтарі»).

О к о — також: міра об’єму хмільних напоів близько одного-півтора літра; чотиригранна пляшка такої місткості з короткою шийкою («складаємося на око горілки»).

Окрайка — тканий вишиваний (жіночий), також в’язаний поясок.

Окрушки — об’їдок хліба, шматочок.

Опал — паливо; опалення.

О п е ц ь о к — тут: піч («на опецьку горить каганець такий, як зеренце пшениці»).

О пінія — думка, переконання.

Оплатки — податки.

О п р о ч е — (все) інше («Опроче добре»); крім того («Опро-че образованих людий і межи мужчинами так мало»).

Ордунок — порядок («коні були в мене в ордунку, цісар міг сідати»).

О р н а р і я — плата батракам за роботу натурою, переважно збіжжям («та аби пан дали мені корець орнарії таки зараз»).

О р н а т, о р н а т и — ризи католицького священика; урочистий царський одяг головного персонажа релігійної сцени в середньовічному східно-християнському мистецтві.

Орудка — справа (залагодити орудку; йти за орудками — йти у справах).

О р ч и к — дерев’яний або залізний валок, до якого прикріплюють посторонки в упряжці; барок («лиш раз свиснув по голові орчиком — та й череп хрус на місці»).

Оскарженє — звинувачення.

Остікатися — лютувати, скаженіти.

Отемніти — засліпнути.

О ф і ц и н и — флігель.

О х і т н и к — доброволець.

Ошуканство — обман, обдурювання.

П а в а — пір’їна павича як оздоба («в капелюх із павами його убрав»).

П а в з а — перерва.

Павун — павич.

Падолист — листопад.

Падькатися — бідкатися.

Пажерливий — ненаситний.

П а з и т и — пильнувати, стерегти; доглядати («та як воно тебе по ночах пазить, де воно тебе ловить?»).

П а й к а — частка будь-чого: відсоток людей («то як лиш дваціта пайка дасть по левові за казету, та й си зробля тисічі тисіченні гроший»); частка землі, наділ («Іван узявся свою пайку копати і сіяти»).

П а й т а ш — патлач; дідуган.

Паламариха — жінка паламаря (дячка, псаломщика, причетника).

Пантрувати — пильнувати, стежити; доглядати («Пантрую, аби мужицка правда стала на верхи).

Панчина — панщина.

Парити — тут: бити («але би-с парив, але би-с бив!»).

Пар ох — піп.

Паруграф — закон («ци є такий паруграф, аби жінка чоловіка била?»).

Паршєк — буквально — хворий на пархи, вкритий парха-ми; в мові персонажів зустрічається лише для означення єврея-корчмаря, а також лихваря («мой, ти, паршєку <...> давай, бре, горівки»; «тенди паршєк лиш звис на нашу працу, але він ліпший від гуцула»; «паршєку, а ти ж, мой, що корову із колешні віводиш?»).

Па синочок — бічний пагін рослини («десь гарбузик урвала, десь пасиночок уломила»).

Пасія — лють, шал, несамовитість.

Патороч — клопіт, морока; біда.

П а т р и т и с ь — належати.

П а ц и т и — терпіти, потерпати, нести відповідальність, покарання («мені однако пацити <відповідати за вбивство>, ци за одну, ци за дві»; «може би-м, яку днину посидів, а може бих,

і годину не пацив»).

Пацюк — також: кабан («мадьяри зарабували два пацюки, що варті триста корон»).

Пенсія — також: жалування, щомісячна тверда платня, оклад («учителі з високими пенсіями»).

П е р е б а н у в а т и — перетерпіти жаль, тугу; перестати жаліти.

Перебиратись — також: перевдягатись («дівки переби-раютьси на парубків, парубки на дівок»).

Перебігати — також: обганяти («хлопці будуть, як ло-шачки, то перебігати діда, то лишатися далеко позаду»).

П е р е в ал и т и — 1) вивернути, перекинути («у тій хатині, що лізе під горб, як перевалений хрущик»); 2) вдарити, вперіщити («озму яке лихо та й перевалю»).

Перевекслювалоси — перемінилось, переінакшилось (нім. шесЬзеїп).

Перед мінутов — хвилину тому.

Переднівок — переджнивний час.

Пережити — тут: спожити; випити («будьте ласкаві, мої куми, та пережийте ще по одні»).

Переносити — також: переводити (в інше місце: «мати, сільска молодиця, пійшла правди шукати — і учителя перенесли»).

Перепуджений — переляканий («голуби спускаються цілим стадом на тік. А як мужик рипне хатніми дверми, то вони покидають зерно і, перепуджені, злітають під небо»).

Періста худоба — плямистої масті.

Персть — порох, пилюка.

Перфідно — зрадливо, віроломно.

Печєтка — печатка.

П ’ єтка — п’ять ринських (десять австрійських крон).

Пивка — м’яч.

Пивки — вовняний клубок, куди встромляють голки.

Пивниця — підвал.

П и л ь н и й — терміновий, невідкладний («не мали нічо пильнішого, як донести», «пишіть скорим часом, пильною годиною»).

Пиняво — мляво, повільно.

Писок — рот («годує їх мухами та черваками. Писки їм напухають»); обличчя («як вібіжить та дасть у писок»).

Півкошульок, півкошулька — маніжка.

П і в о р и т и — верещати тонким голосом; кричати, гримати.

Пігнутися — схилитися.

Під — також: горище («Та й чоловікам наказуйте, аби вони єму із поду найменшої крішки не брали»).

Підвіяний — хисткий («ноги делькотіли, як підвіяні»); пустоголовий («ти, підвіяний, та я тобі яблука та булки даю, а ти меш мене бити»).

Підмулювати — підточувати («вода снопи підмулює, ко-лешні підмиває»).

Підсіння — рундук для продажу товарів.

Підтички жіночі — нижня частина жіночої сорочки, пришита, звичайно в поясі, до верхньої («не віховаєшси, богачу, у підтичках жіночих»; «хапати молодиці за підтичку»).

Підчімхати — підрубати.

Пільний — польовий («чоло ясне, як керничка при піль-ній дорозі»; «пільні коники»).

Пірватиси — надірватись (від зусиль).

Пірший (на пірший вогонь) — спочатку («А жида береш на пірший вогонь за пейси»).

Пістувати — виховувати, нянчити, доглядати.

Пістунка — нянька.

Піти — співати.

П і х а т и — кидати, сипати («скаменюшники град піхают, то як на котре село добрі, то дрібно піхают, а як на котре злі, то такий, як курєчі яйці»).

Піяк — п’яниця.

П л а т в а — зрубаний стовбур великого дерева; паралельна до сволока балка, на якій закріплюються крокви.

П л а т и н а — хустина.

Плахта — також: покривало.

Плебанія — парафія (або садиба) священика.

Пленіпотент — уповноважений.

Плюта — дощова осіння негода, сльота.

П л я ц — майдан, місце.

Пляцком — ниць.

Побережник — лісовий сторож, карбівничий.

Повісмо — жмут (10—12 жмень) вичесаних для прядіння конопель або льону.

Повіхоплювати — повмирати («ходіть-ко трохи босі, та, може, вас борше повіхаплює» — скоріше помрете).

Поводувати — спричиняти; скеровувати.

Погріб — поховання, похорон.

Подибатись — зустрітись («в селі вони всі подиба-ються»).

Подлуг припісу (мельдуватися) — згідно закону (зголоситись).

Подолеки — віддалік, осторонь («стоїте подолеки та й скавулите, як щенюки»).

П о з а я к — тому що, бо.

П о з і р — погляд; позір давати — звертати увагу, доглядати, наглядати («а найдужче, аби ви, мамо, на найменшу, Марійку, позір дали»); спозирати, пильнувати («а бабі наказував, аби вона не лише чесала воли, але аби давала позір на чоботи, бо десь пес може затягнути»).

П о з м и л ю в а т и — припускатися помилки, помилятися.

Покаяніє, покояніє — ганьба, сором («мой, та же це покояніє на увесь світ, аби жінка лупила чоловіка»); покарання, спокута («сесі Басараби то на покаяніє людське родяться, і бо-гатіють, і душу гублять»; «але колись на ці землі буде покаяніє, бо нарід поріжеси!»).

П о кл а с т и — також: 1) поставити («в головах поклав свічку, аби горіла за страчену душу»; «на горбі хресток камінний поклав»); 2) побудувати («два роки минуло, заки поклав хату»;

«гуцул поклав-таки церкву в Луговиськах»); 3) вдягнути («чобота на ногу не покладуть»).

П о клас ти на ґрунт — відділити від себе на другу садибу, виділити на окреме господарство («дід Дмитро поклав на ґрунт чотирьох синів»).

П о клас ти на письмі — написати («своє порекло на письмі покласти»).

Полекша — полегкість, полегшення.

Полишник — ляпас, удар в обличчя («дайте кілька по-лишників, най тікає»).

П о л і т о к — (щорічний) врожай («хоч той горб його переломив, то політки давав добрі»).

П оловий — 1) кольору полови; блідо-жовтий. 2) блідо-рудої масті («Воли мої половії»).

Помийник, помийниця — зневажлива лайлива назва чоловіка, жінки («я був помийник жидівський, я валєвси попід жидівські лави, по всіх кременалах»; «але-м, старий, п’яна, але-м помийнице»).

Помикати — швидко пересуватися, миготіти, мерехтіти.

Помінити — присягнути, дати обітницю, обіцянку.

П о м і р — масове вимирання внаслідок епідемії.

Понащірювали (вуха) — понаставляли, нашорошили.

Попарити — тут: побити, відшмагати («на нього і комісара напали парубки, забрали всі дари, а їх попарили»).

Попасати — тут: пожити ще, змарнувати ще деякий час («дід Дмитро таки не попасав довго без баби, бо й собі навесну помандрував на могилу»).

Попосочити — побити до крові; знищити («то ж мало попосочили та покалічили?!»).

Поправити — також: вдарити у відповідь («вдарила Леся по лиці. Він поправив її ще ліпше, аж кров потекла»).

Попри — також: повз («старий повіз офіцирів попри ті <могильні> хрестики»); довкола («віночок із жовто-брудних цвітів, що ростуть попри камінях на подвір’ях»); вздовж («плоти попри дороги тріщали і падали»); за («взяла рискаль і копає, раз попри раз корчі розриває»); поряд («йдучи попри Вас»).

Попудити — тут: вдарити, перетягти, вперіщити («таков ковнев в мене попудила, що мнєсо вірвало»).

Порекло — прізвище.

Поривач — кочерга, коцюба.

Пороти — різати («чьо мене, брє, пореш без ножа?»); розтинати («на животі був хрест, бо навхрест пороли та позшивали»).

Порунтати — порушити, зачепити, взяти, вкрасти.

Порушливий — нечесний, шахраюватий, злодійкуватий («не будеш порушливий, а роботи не меш боятиси, та й тє найму»).

Порція — чарка горілки.

Посідзенє — засідання, збори.

Посісти — заволодіти, надбати, успадкувати («маєтків від вас не посів-єм» — майна від вас не успадкував).

По скобати — поскубти.

Посоловіти — засмутитись («і невістки розплакалися зі страху, а сини геть посоловіли»).

Постараний — старанний, працьовитий.

Постерунок — поліційний пост.

Поступованє — дії, вчинки.

Потакувати — погоджуючись, хитати головою.

Потенькувати — тьохкати, тремтіти.

Потручувати — підганяти з роботою («Семенко все бігав, все робив, що мама казала, і раз по раз потручував молодші сестри і казав, що дівки не знають нічого, лише їсти»); скеровувати в роботі («куда-м ті потрутила, туда подавав-єс си»).

Почітувати — думати, гадати, вважати («почітую собі на велику <зірку>, що це Настя, а на малі, що це Марійка зараз за нев»).

Пошибає гадка гадку — наздоганяє думка думку («гадка гадку рівно пошибає»; «гадка гадку пошибала»).

Пошити (хату) — перекрити соломою.

Пошта — пліткарка, сільська «поштарка».

Правдатися — сперечатись.

Правник — юрист, правознавець.

Преложоний — керівник, начальник, директор, управитель («мій преложоний хоче, аби-м пристала на єго віру»).

Пренумерата — передплата (на часопис).

Престол — трибуна, кафедра.

Прецінь — адже; проте, однак.

Прєтати — збирати, складати; заощаджувати.

Прив’язаннє — прихильність, симпатія; зв’язок.

Призвоїто — ґречно, пристойно.

Приказати — підтвердити.

П р и м і с т я — притулок.

Припадково — випадково.

Приперти — замкнути (когось); стулити (рота).

Припертись — також: зубожіти («геть нарід приперси, а на Великдень таки рідко котрий солонину має»).

П р и п и с, п р и п і с — певний порядок, установлений керівними органами держави, розпорядження, наказ, правило.

Припорпати — тут: поховати (буквально: закопати, зарити, загрібти, притрусивши землею).

Припочивок — перепочинок.

Припрятати — прибрати в кімнаті («припрячте в покою та готовте ліпший обід»).

П р и с п а — призьба.

Пристанівок — притулок.

Прихарити — прибрати, вимити, вичистити в приміщенні («мусиш завтра прихарити канцелярію»).

П р и ц е г а — присяга.

Прицєгати — присягати («мой, жінко, де ти мені прицє-гала? Ци на смітю, ци в церкові?»).

П р и ч і л о к — бокова частина даху («Господи, яка тогди буря зірвалася! Мені з хати цілий причілок урвало»).

Прімкнути — 1) втекти («нагнав коні та й прімкнув [від жінки]»); 2) всилити нитку в голку («нитки не прімкнеш, бо прірвеси»; «гли прімкнути вже-м не годна»); взагалі проходити крізь щось («а із губів єї не прімкнеся слово»).

Прісцєв-єс — тут: розтринькав, проциндрив.

Проводатор — тут: поводир, керманич (той, що веде).

Пролигати — проковтувати.

Пролупити очі — прокинутись («та й лише <вранці> очі пролупиш, то зараз тебе тота роса їсть»); отямитись і зосередитись на чомусь («Проць плюнув, пролупив очі й довго дивився на жида»); пильно вдивлятись («вночі то в кождий кут пролуплюю очі, ци де з кута не привидитьси»).

Про мене — виражає згоду (з відтінком байдужості) з чиєюсь думкою, бажанням, наміром («то йди про мене»).

Промикатись — пробиватись, прориватись, просочуватись, долаючи перепони, перешкоди («верещить, аж крізь вуха промикаєси»).

Пропінація — до 1875 р. монопольне право магнатів і шляхти на виробництво і продаж горілки.

Пропутати (гроші) — розтринькати, повитрачати.

Пропуцувати — протринькати, витратити.

Просікати — проступати, виступати (про воду, кров, сльози).

Проскрібований — виключний.

Протокол, протокул — також: слідство («я тобі буду казати, як на протоколі»).

Професор, професорка — вчитель, вчителька.

Проши, а проши — прошу, будь ласка.

Прошивка — мережка (на комірі).

Прошкробати — завинити, зробити щось не до ладу («чоловік боїтьси, аби щось не прошкробав»).

Проща — прощальна промова по вмерлому («отам коло воріт та піп прощі казав»).

П у г а — батіг («кроїли тіло пугами»).

Пудити — 1) мчати куди («сіла я в ту колію, пудить, гадаю, зараз буду його видіти»); 2) лякати кого (див. напудити, спуди-тись).

Пужівно — держак батога (пуги), кнутовище («люшні не показуй, бо вмре відразу, але пужівном настраш»).

П у к а т и — репатись («зростеш у службі, аж шкіра буде пукати від того росту»); розчахуватись («голова пукає начетверо»); лопатись, тріскатись.

Пунт — пункт («це перший пунт»; «це другий пунт»).

П у с т є к — пустун, шибеник («такий пустєк, що хату догори ногами здоймає»).

Путерія — міць, сила, дужість («чекаю, аби воно <дитина> убралоси в силу, аби путерії набрало»).

Пуцувати — чистити.

Пушка — пучка, дрібка.

Рабівник — грабіжник, злодій.

Р а д н и й — обраний односельцями член громадської ради села.

Раднійше — з більшим задоволенням, радістю.

Р ан т у х — (дешеве) тонке (біле) полотно; намітка; лантух.

Р а т а — частина сплачуваного боргу.

Ратиці вівернути — вмерти.

Рахмане, рахмани — міф. праведники, що, за уявленнями русинів, жили під землею, весь рік постилися і їли лише на Великдень.

Р е в е р е н д а — сутана.

Ревне — 1) ретельно, старанно; 2) щиро, зворушливо; 3) гірко, сумно, болісно; 4) рясно, густо; 5) ревниво.

Регула — правило.

Резиґнація — цілковита покірливість долі, (само)зречення («вона, як бідна милосердна сестра, з сумом і резиґнацією хоч чим-тим хотіла помогти нещасливим раненим»).

Рейвах — галас, гармидер.

Реперація — операція.

Репухатий — гладкий, череватий (зневажл.).

Речинець — строк, термін.

Решетина — свиняча пошесть.

Решта — кінець, по всьому («не моє — та й решта!»).

Рєд — уряд, провід; також: рядок («спишу, як у книжці, такими синіми рєдами»); порядок («тепер межи людьми нема рєду»); порядкування («ти мені не давай рєд у мої хаті»).

Рзати — іржати.

Ригороз — державний іспит на здобуття вченого ступеня.

Ринський — дві австрійські крони.

Риншток — рівчак для стікання дощової води.

Рискаль, рускаль — лопата, заступ.

Р и х т — право («ніхто до того рихту не має» — це нікого не стосується; буквально: ніхто не має права втручатись).

Рихтіг — справді, дійсно (нім. гісМі§).

Риципка — рецепт на ліки.

Різка (вода) — холодна («як різка вода в новий збанок»).

Ріхтувати — тут: 1) залякувати, починати бити («пана ріхтуеси знов на іншу моду; люшні не показуй, бо вмре відразу, але пужівном настраш»); 2) бити («стару за старі прошивки добре виріхтувати»); 3) обслуговувати («Марійка добре нас ріхтує»).

Розв’єзати (сон) — розтлумачити.

Розв’єзок — пояснення, тлумачення («дай мені розв’єзок на сон»).

Розвій — розвиток.

Розводити — заспокоювати, розраджувати.

Розволочувати — розбещувати, привчати волочитись («він нам діти розволочує»).

Розвора — жердина, якою подовжують віз («ходив поперед ворота з куснем грубої розвори»).

Розгорнений — роздягнутий, голий.

Роз’їсти — тут: загризти («якби ті де пес надибав, та й би роз’їв»).

Розказ — наказ, розпорядження.

Розкидають гроби — тут: розкопують могили (з метою ексгумації та розтину загиблих).

Розколібина — щілина, тріщина, розколина.

Розпосочити — потовкти, розтрощити; побити («на винне яблуко бих розпосочив»).

Розпукатись — розчахнутись («камінь, та й розпук би си із жєлю»); «розпукалася від кашлю» — кашляла, мало не луснула.

Розтручувати — розштовхувати, розганяти.

Розтулок — думка, розум («дав мені Бог такий розтулок у голові»).

Розфурєти — розкидати, розметати.

Розчіканий — пошматований.

Рубець — також: складка; шов; крайка (вузенька щільно виткана смужка по краях тканини, нерідко з іншої, грубішої пряжі).

Руй — мовчи (нім. гиЬе! — тихо!).

Р у м у н к а, р о м у н к а — румунська горілка.

Р у н т а т и — непокоїти, руйнувати, рушити, зачіпати; брати, красти.

Руснак — те саме, що русин (самоназва галицьких українців).

Рутенствувати — тут: поводитись, як за звичай, «по-рутенськи» (зневажл.).

Р у т е н с ь к и й — також: взагалі русинський, західноукраїнський.

Рутенці — за словами Франка, спільна назва частини освіченої, проте міщансько-буржуазної русинської інтеліґенції; тип місцевих (зокрема гуцульських) суспільно-політичних опортуністів.

Ряд — також: уряд, влада (див. Рєд).

Саля — зал.

с а м а н а т и — скидатись на кого («саманає на анархіста»).

с а м о л і в к а — одноголосний церковний хоровий спів.

с а р а к а — бідак, бідолаха.

Сардак, сардачина, сердачина — свита з грубого сукна.

с в е р щ о к — цвіркун.

с в и д о в и й — трохи недостиглий, недоспілий.

с в і д і м — свідомий («темний і не свідім»); обізнаний з чогось, знаючий щось («Богу душу винен і нічо не свідім!»).

с в і т и л о — ліхтар («дорогами тисячі світил в один шнур понасилювані»).

Світити (поле) — святити.

с е к в е р т а н т — збирач податків («ще не находивси такий секвертант, аби що з него стєг за податок»).

Сес, сесі, сеся — цей, ці, ця.

Си — відокремлена зворотна частка: -ся, -сь («най пан Ббог твоїм дітем годить, де си поступ’ють»; «та ще снив ми си недавно»; «най си діє, що хоче»; «зібрав я си та й іду»).

Сидіти через город — бути сусідою через город.

Сикати, сикнути — бризкати, бризнути.

Синя книжка службова — тут: посвідчення особи, яке видає сільський староста (війт) селянину, котрий залишає село.

С и ц е — так («сице рекомою» — так званою).

Сінник — матрац, набитий сіном або соломою.

Січкарня — соломорізка.

Сішки — стовпчики, на яких ставляться піч і лави в хаті.

С к а з и — огріхи (при оранні поля).

Скаменюшник — різновид чорта (назва походить від прокльону: а був би ти скам’янів!).

Скаправіти — загноїтись, закиснути — про очі («ти читаєш у книжках, аж скаправів-єс»).

Скарбов’янин — робітник у скарбі (поміщицькому дворі).

С к а р б о н а — каса.

Скидатися — цуратися, забувати (за когось), соромитись.

С к і н — смерть.

С к л е п, с к л е п и к — також: крамничка; пивна.

С к о б о т а т и — лоскотати.

Сконд — звідки (з пол.).

С к р и п т — рукопис.

Слабувати — хворіти.

С л и м у з — слимак, равлик.

Слуп — стовп («не стій у церкві, як слуп»).

Слушний — також: 1) слухняний, порядний, добрий; 2) гарний, підходящий, задовільний («поле є і людям бідним заробки слушні»).

Сл ю б — шлюб.

Слямазарність — повільність.

Смарувати — змащувати, шмарувати («він смарував чоботи»).

Сновавка — прилад для звивання ниток.

Собов — собою («а дєдю озмеш з собов?»).

Сокотити — див. Пазити.

Солонина — свиняче сало (солоне).

Сопівка — сопілка («на сопівку граю»).

Сопух, сопуха — сморід.

С о т а т и — снувати, плести («а дід буде далі сотати свої думи»); тягти, волочити («сотався день по дневі мирно і супокійно»); виривати, висмикувати («та не сотай огирчинє»).

Спамнєтати(сь) — привести до тями («мене збудили та трохи спамнєтали»; «люди, спамнєтайте єго»); отямитись, схаменутись («зробився день, та й люди спамнєталиси»).

Спарнота — спека.

Спацер, спацєрок — прогулянка.

Спендити (вік) — перевести, занапастити.

Спенцер — одежа на зразок жилетки.

Сперти (коня) — зупинити.

Спіжарня — комора.

С п о л і к у в а т и — вимивати, змивати.

Спочений — спочилий.

С п р а в и т и — також: відвести, відконвоювати («поліцай надійшов та й справив до касарні»).

Спросити — скликати, зібрати («спросив Іван ціле село»).

С п у д и т и с ь — злякатись («громада бузьків упала на очерет

і злопотіла крильми над дідом, аж спудився»).

С п у з а — попіл.

С п у с т — тут: засув («засуває двері на всі спусти»).

С т а л и й — тут: нерухомий («від заходу било на них світло <...> тверде і стале»).

С т а н ц і я — тут: кімната («ходіть за мною до другої станції, там сядете»).

С т а р о г р е ц ь к и й — розумний, дотепний.

Старший брат — член церковної ради.

Стеклий — оскаженілий, скажений.

с т є г н у т и с и — назбирати, наскладати грошей.

Стратитись — накласти на себе руки («пам’ятаю, як повісився Николай Басараб, потім за ним стратився Іван Ба-сараб»).

С т р и х — горище.

С т р і й — 1) вбрання, одяг; 2) устрій (світу).

С т р о ї т и с ь — отруїтись, с т р о є н и й — отруєний.

Стручувати — зіштовхувати («одни одних стручували в провали»); струшувати («Чорними долонями стручували піт з чола»).

Студений, студінь — холодний, холод.

Ступінь — тут: лобуряка, телепень, незграба («о, якого ґазду маю, видите ступня!»).

С у г о л о в к а — місце, де кінчається нива; межа.

С у д а — сюди («дай суда борзенько»).

С у п л і к а — письмове прохання або скарга.

С у р д у т — сюртук, піджак.

Та бул а — таблиця; судовий список власників ґрунту (урядові ґрунтові книги) («табула чиста» — ґрунт без боргів).

Таже — адже.

Тайстра — вишивана торба.

Талапнути — вдарити («талапну раз — та й дух віскочив»).

Таний, тано — дешевий, дешево.

Т в а р — лице («твар мала бліду як крейда»).

Теліпатись — хитатись, розгойдуватись («не телепайси над книжков, як шибеник на грабку»).

Теменний — величезний.

Т и — також: тобі.

Т і, т є — тебе.

Тімнє — тім’я, потилиця.

Тісний — також: скрутний, сутужний («тісні роки настали»).

Тлінний — живий («я ледви тлінний»).

Т о а с т — тост.

Товарина — одна тварина великої рогатої худоби («іде до тебе шандар. Скує тебе, наб’єси, як товарини»).

То гід ний — торішній.

Толока — тут: вигін, пасовисько («п’яний викрикує на толоці», «діти вибігають із хати на толоку»).

Торг прибити — сторгуватися.

Торгати — тягати.

Торочитись — сновигати туди й сюди, плутатись; розсипатися, розсмикуватись.

Тот — 1) той; 2) чорт, дідько («вже ті тот висадив на бантину» — вже тебе чорт підняв на перекладину: про повішеного).

Тото — оте, оце.

Травити — їсти.

Трактамент — частування, гостива.

Траснути — ляснути («минув вік, як у батіг траснув»).

Тратитись — також: кінчати життя самогубством.

Тратувати — топтати.

Трафити — потрапити, натрапити («дужий, ей, тото дужий, але на дусшого трафив»); влучити («як мене куля трафить»).

Т р а ф і к а — тютюнова крамничка (трафіка з папірками — така, де є й папір на цигарки).

Третильник — бідняк, що обробляє чуже поле за третину врожаю.

Три дні — тут: життя («чоловік, що мус свої три дні на місці коротати»).

Тринкар — могорич.

Трібувати — пробувати.

Т р і л о — отрута.

Тріскатися — також: побиватися («„А ви ж чого так тріскаєтеся?” — питаю»).

Трубити (зерно) — теребити, терти, нищити («миші зерно трубять та шкоду робля»).

Т р у н в а — труна, домовина.

Трунок — 1) напій («загальним трунком галицьких голо-дарів є горівка»); 2) шлунок («бо чого ми будемо сидіти за столом, як трунок нічо не приймає?»).

Трутити, тручати — штовхати, спихати («люди падуть удолину так, якби їх хто трутив у бульбону»); вскочити, стрибнути в щось («трутю в став»).

Тумана пускати — обдурювати.

Т у р м а — зграя птахів.

Туск — туга, сум, жаль.

Тямити — тут: пам’ятати («Приходиться вже мамині співанки забувати! А ще донедавна тямив»).

Т ь и — тебе.

У б е р і я — одяг, вбрання.

Увалити — 1) витратити, заплатити забагато («увалила-м два леви, як у болото»); 2) перебити («уваліть му ноги, як псові, аби тєгав за собов»).

Ув’євати — в’янути.

Увихатися — поспішати з роботою, поратись («жінка слухає тото та, як скрипочка, увихаєси по хаті»); безперестанку рухатись біля чогось, сновигати («по селі увихаютси шандарі»).

Угурний — упертий; набридливий, настирливий.

Уздріти — побачити.

Укінчений — такий, що має належну підготовку, вміння,

з належною освітою. в листі до Кобилянської вживано в іронічному сенсі: «укінчений» тут значить — заздалегідь вибраний (молодий чоловік), але якраз ще не «підготовлений» до того, що на нього чекає («Старий йде до якогось укінченого і просить на склянчину»).

Україна — також: край.

Уми слово — розумово.

Упіс — вступна плата (грошовий внесок за впис в члени банку і т. ін.).

Уряд — також: державна служба, посада («по слабості я зараз виступив з уряду, подався на пенсію»).

Урядкувати — порядкувати, розпоряджатись.

Урядник — урядовець, чиновник.

Усотаний — висмоктаний, виснажений; буквально: такий, з якого всі сили висотали («увечір лиш си укажеш до хати такий, як віхоть, як мийка, усотаний, а вони тобі в один голос і жінка, і діти: «Нема хліба!»).

Утворитися — також: розпочатися.

Уторгати — здобути великою працею; вимучити.

Фаєрман — тут: крутій.

Файний, файно — гарний, гарно.

ф а л а т є — дрантя, лахміття, дрібні шматочки.

фамілі я — сім’я, родина.

ф а с у в а т и — діставати, одержувати; фасувати пенції — одержувати сталу заробітну платню.

Фата ти — хапати, ловити.

ф е н и к — австрійський мідний гріш («коби-с, мамо, вішо-лопала послідний феник, то би обідець був»).

Ферії — канікули.

ф и л я — 1) хвиля; 2) хвилина, мить.

Ф і р а — віз.

ф і р м а н — візник.

Ф і с т — хвіст.

Форсуватись — надто напружуватись.

Форт — безперестану («дзвінок на горі форт дзвонить»).

Форшпан — обов’язкова (по черзі) селянська служба підводою з конем («їхати форшпаном», «йти на форшпан»).

Фотель — крісло.

Фукати — виявляти невдоволення («фукають бідні, їде або не їде»).

Фунтова мука — борошно найвищого ґатунку, яке продавали на фунти («хліби, як точила, та такі білі, як з фунтової муки»).

Фур є ти — кидати, жбурляти («а житє наше фурєти будем ворогові під ноги, як вошиву сорочку на войні»).

Ф у р н у т и — кинути, скинути («фурни тото катраннє» — скинь оце лахміття).

Ф у т и т и с я — тягатись, волочитись.

Хабаль — розпусник, гульвіса, волоцюга, любовник.

Халасувати — їсти поспішаючи, давлячись («халасував, аж йому очі вилазили»).

Хапатня — 1) поспіх; 2) хапанина, хабарництво, здир-ництво.

Хвалений — ухвалений, затверджений, призначений.

Хибувати — бракувати, не вистачати («які мені побожні, лиш фоста на заді хибує»).

Хилєтиси — згинатись, хилитись.

Х и н а — Китай.

Х і с н о — корисно.

Хлоп — селянин, чоловік; мужик (пол.).

Хлопєнний — дужий, міцний («ото-сте були хлопєнна дівка, годна-сте були»).

Хов — вирощування, плекання.

Холод — тінь, холодок.

Хомнути — вдарити («Господи, як Каленик Золотий не хомне Касіянка у писок, аж повна миска нацюркотіла»).

Хорбак — хребет, спина.

Хороми — сіни.

Хосен, хісна — користь, вигода.

Хотя — 1) хоча; 2) хотять.

Хрунівство — в Г аличині на початку XX ст. ганебне суспільне явище: купівля-продаж виборчих голосів; в переносному розумінні — зрадництво, запроданство.

Ц а й г — дешева фабрична бавовняна тканина; цайговий — із такої тканини.

Цалком — зовсім.

Цар а — сила, велика кількість, юрба («я ще малий був, але так як сегодня виджу цару народа на єго подвір’ю»).

Цему — цього («я цему не вітримаю»).

Ц е н т — копійка.

Цертифікат — посвідчення.

Цес — цей.

Цєпати, цівати: цвірінькати як горобець або курча (зву-конаслід).

Ци — чи («ци ти здуріла?»).

Ц и б у х — чубук.

Ц и н т е л ь, д о ц и н т л я — вщент, дощента.

Цирулик — перукар.

Ц і в к а — 1) струмінь; 2) шпулька в човнику верстата («дощ ллє, як з цівки»).

Ц і з о р и к — складаний ножик.

Цілий — також: весь («іван дрожав цілий, чув на собі цілу вагу страшних своїх слів»).

Ц і п а т и — пищати.

Ц і п к о — дуже, міцно.

Ц і с а р — австрійський імператор.

Ц і х а — характерна риса, ознака, прикмета; тавро.

Цофнути(ся) — повернути, податись назад; скасувати ухвалу; взяти назад слово; відступити(сь); зректись.

Ц у к а т и с я — чіплятись, підступати («нечисте цукнулоси до мене»).

Цюркотіти — струменіти, текти.

Чалапати — йти поволі.

Чворогранний — чотирикутний.

Ч е й — либонь, мабудь, певно.

Челядь — наймити, батраки.

Чепіги — рукоятки плуга.

Чепірнатий — розчепірений, кошлатий, скуйовджений («ще чепірнате таке, як нечисане повісмо»).

Ч е р е с — шкіряний пояс, в якому носили гроші (очевидно, від старослов’янського «чресла»).

Ч е р ц і — ченці.

Чиколонки — кісточки пальців.

Чилєдинка — челядь, жіноцтво.

Чипіти — нерухомо стояти або сидіти на місці («певне, чипить на снігу та й ме кашляти»); чатувати, вартувати («Рома-ниха її накрила своїм кожухом і чипіла над нею»).

Читальники — члени читальні.

Чихати — чухати.

Чічка — квітка.

Чомбаран — виродок.

Чупер — чуб, чуприна.

Шандар — жандарм.

Ша т и — вбрання, багата одежа.

Шваґер — узагальнююча назва родича через одруження: шурин (брат жінки), зять (чоловік сестри), дівер (брат чоловіка).

Ш і ф а — корабель (від нім. гіаз ЗсЬіїГ — судно, корабель).

Ш к і л ь н е — плата за навчання в школі.

Шкіц — начерк, ескіз (нім. гііе Зкігге).

Ш к о б о т а т и, с к о б о т а т и — лоскотати.

Ш к о д а — втрата.

Шлюс — кінець, край.

Ш л я х т р а ф и в — лайка: побила лиха година, грім побив («най того вола шлях трафить, що го корова б’є»).

Ш п і х л і р — комора, де селяни тримають збіжжя, борошно тощо.

Шпотатися — спотикатись, зашпортуватись.

Ш п у р я т и — жбурляти, кидати («я ті книжки пошпурєю»).

Штерн — зірка (нім. §1егп); перен.: військові знаки («втєти штерна» — розжалувати, зняти з посади, вигнати з армії, буквально — зрізати, відпороти зірку).

Ш т и р и — чотири.

Ш тр о ф — штраф.

Штубак (із першої класи) — учень-початківець, незнайко.

Ш т у д е р н и й — хитрий, кмітливий; розумний, дотепний, вигадливий.

Штука — 1) хитрість; 2) мистецтво.

Ш у б р а в и й — обідраний, злиденний.

Ш у р у й — геть, забирайся; ш у р у в а т и — тікати. Шустка — дрібна монета, 6 (згодом 10) крейцерів.

Щезник — домовик, дідько, чорт.

Щ о до лаби — дощенту.

Як все — як заведено, як звичайно, як завжди («та й як все не вітєкав» — як завжди не хватило грошей).

Володимир Яськов