Кармелюк

VII

Економ вбігає засапаний, стурбований, став коло порога, дивиться на Невідомого.

Пані Люба. Що будеш казати, Остапе?

Економ. То я вже не знаю, як і казати. Дива такого я ще, скільки живу, не бачив.

Пані Люба. Що ж таке?

Економ. Що це за військо прийшло до нас, то я вже й сам не знаю, ніяк до нього не доступиш: здається, ось-ось уже перед очима, підійдеш - як крізь землю провалилося... Потім глядь - уже воно десь у іншому місці... Туди підеш - знову як здиміє десь...

Усі сміються.

Пан Стась. Не бреши, Остапе, ти далі воріт і не був?

Економ. От, щоб я провалився, пане, коли до самого лісу не ходив!

Невідомий (сміється). Еге, в мене військо не просте: свисну - тільки сухий лист перед очима замайорить.

Економ виторощив на його неймовірливо очі. Всі сміються.

Пан Стась. Іди! Коли треба буде, я тебе гукну.

Остап виходить як тороплений.