КАЗКИ РОБОТІВ, КІБЕРІАДА

Леонід Ашкіназі ПОДОРОЖ ВОСЬМА, АБО ЯК ТРУРЛЬ ЗАБЕЗПЕЧИВ НЕСКІНЧЕННІСТЬ ІСНУВАННЯ ВСЕСВІТУ

Успіх, який супроводжував друзів-конструкторів у всіх їхніх починаннях, спонукав їх ставити перед собою завдання все більш і більше надихаючі та амбітні. Це з одного боку. З іншого ж – хоча й і мали Трурль та Кляпавцій інше, ніж ми з вами, шановний читачу, єство (втім, хто вас знає – читачів же багато), але думка про майбутній кінець Всесвіту чимало їх жахала. І не раз на дозвіллі, прийнявши по келішку доброго пльзенського машинного мастила, скаржився Трурль Кляпавцію на гнітючу його жалість до Всесвіту, на що Кляпавцій резонно заперечував йому, що всі речі, кінець (та й початок) існування яких вони, конструктори, спостерігали, були обмеженими речами, були частиною «всього». І тому не можна ні слово «кінець», ні слово «початок» застосувати до «всього», тобто до Всесвіту. Ось у такій бесіді й проводили час приятелі в своєму улюбленому кабачку «У веселого робота». А тривало це до тих пір, поки... Необхідне пояснення: всі подорожі Кіберіади записані паном Ст. Лемом зі слів Трурля та Кляпавція, підкріплених або речовими доказами, або свідченнями очевидців. Конструктори ж наші досить балакучі та витіюваті, що й видно за текстом «Кіберіади». Про цю ж історію – подорожжю її назвати ну ніяк не можна, бо вся вона сталася ось тут, прямо в рідному їхньому місті, Трурль взагалі говорити відмовився, а Кляпавцій був, попри звичай, небагатослівний. З чого можна зробити висновок про особливе значення, яке надається цій історії нашими друзяками-конструкторами.

... поки одного разу Трурль з'явився, не сяючи від гордості через чергове досягнення, й тихо та спокійно і десь в середині розмови сказав Кляпавцію абсолютно нейтральним голосом, що він тепер точно знає, що Всесвіт вічний.

«Звідки ж?!» - вражено запитав Кляпавцій.

«Це досить просто», таємничо відповідав той. – «Ходімо, я тобі покажу».

Вже добряче будучи на підпитку, друзі прийшли в лабораторію Трурля, де він показав Кляпавцію невелику скриньку з вісімнадцятьма цифрами на передній панелі. Крайня праворуч цифра раз на секунду збільшувалася на одиницю. Раз на десять секунд збільшувалася друга цифра праворуч…

«Що це, годинник?» - розчаровано спитав Кляпавцій.

«Ну, до певної міри годинник… - промовив Трурль. - Ти ж знаєш, - продовжив він, - що ряд натуральних чисел не має кінця. І, додаючи до нього по одиниці, можна рухатися ним нескінченно. А якщо так, то прилад, що додає по одиниці, повинен мати можливість робити це до нескінченності. А значить, і Всесвіт, в якому знаходиться цей прилад та в якому він додає раз на секунду свої одиниці, буде існувати вічно.»

Приголомшений Кляпавцій запитав: «А що станеться, коли у всіх вісімнадцяти віконцях будуть дев'ятки? Щоправда, це теж чимало – 300 мільярдів років, разів у десять більше, ніж за твердженням деяких вчених, існує Всесвіт, – додав він. - Але все ж…?»

«Ось у цьому й полягає головне моє досягнення, - відповів Трурль. - Бачиш, - показав він Кляпавцію, - цей ящик з радіодеталями? Бачиш – цього маленького та примітивного робота, який тільки й уміє, що паяти та збирати нескладні схеми?»

«Бачу», - відповів Кляпавцій.

«Так ось, коли пройде 400 мільярдів років, він вмикнеться за сигналом самого цього годинника та допаяє до нього ще розряд. І Всесвіт буде існувати далі!»

«А потім, – пролепетав вражений Кляпавцій, – а потім?»

«Потім? Потім допаяє ще», - гордо відповів Трурль.

«А деталі?..»

«Сам зробить» – знизавши титано-ірідієвими полірованими плечима, відповів колега та друг.

Переклад Галій А.С.