Книга про причини

1

Абрагам Ібн Дауд (Abrāhām ibn Daud ha-Lēvi, латинізовані версії — Avendedehut, Avendehat, Avendauth) (1100—1180) — юдейський філософ і перекладач. У середньовічних манускриптах його називають Avendauth israelita philosophus. Працював як перекладач у Толедо під керівництвом Домініка Ґундісалівуса, або Ґундісаліна (Dominicus Gundisalivus) разом з Йоаном Іспанським. Перекладав там латиною твори Арістотеля та арабських філософів. Уважається, що Абрагам Ібн Дауд був першим юдейським філософом, який систематизував Арістотелеві трактати. Він є автором історичної «Книги традиції» (Sēfer ha-Qabbālāh) і філософської «Книги піднесеної віри» (Sēfer ha-Emūnah ha-Rāmāh). У своєму намаганні надати істинам віри раціонального обґрунтування був попередником Мойсея Маймоніда. Автором «Книги про причини» вважав Ібн Дауда ще Альберт Великий. Див.: Александр Шишков. На плечах гигантов…, с. 280.

2

Аль-Фарабі (Abū Nasr Muhammad ibn Muhhamad ibn Tarkhān ibn Awzalug al-Fārābi) (870—950) — арабський філософ, знавець Арістотеля. Отримав ім'я «другий учитель» (тобто другий після Арістотеля).

3

На перших арабських манускриптах стоїть інша назва — Kitāb al-hayr al-mahd. Див.: Christian Schäfer. Der arabische Liber de causis, c. 188.

4

Див.: Mikołaj Olszewski. Liber de causis, c. 390–391.

5

IX століття (а не XII, як вважали раніше) і багдадське коло перекладачів на чолі з аль-Кінді ідентифікуються, наприклад, за «багдадським стилем» письма, яким створений цей трактат (а отже, це не Толедо і не інші культурні центри Піренейського півострова). Див.: Christian Schäfer. Der arabische Liber de causis, c. 187.

6

Окремі дослідники ще й досі вважають, що Liber de causis виникла в XII ст. в Іспанії. Але сьогодні ця позиція не знаходить великої підтримки. Див.: Cristina D'Ancona. Avicenna and the Liber de Causis, c. 100.

7

Рюді Імбах стверджує, що Ґерард тільки у 1157 р. прибув до Толедо. Див.: Ruedi Imbach. Livre des causes, c. 711.

8

Otto Bardenhewer. Die pseudo-aristotelische Schrift Über das reine Gute bekannt unter dem Namen Liber de causis (1882) (перевидання — 1963).

9

У 1947 р. вчений-домініканець Анаваті (G. G. Anawati) ретельно порівняв аксіоми «Книги про причини» і «Елементи теології» Прокла у виданні Доддса: Eric Robertson Dodds (упоряд.). Proclus. The Elements of Theology (1933). Він дійшов висновку, що попри текстуальну (іноді буквальну) залежність «Книги про причини» від Прокла, вона містить і певні модифікації, іноді досить суттєві, зокрема щодо ідеї творення. Див.: Cristina D'Ancona. The Liber de Causis, c. 140.

10

Ralf Schönberger. Einleitung, c. XIV.

11

Александр Шишков. На плечах гигантов, с. 282.

12

«Монарху первинно й безпосередньо властиво турбуватися про всіх, а іншим правителям ця турбота притаманна завдяки монарху, оскільки їхня турбота випливає з його верховної турботи. Окрім того, чим універсальніша причина, тим більше вона відповідає сенсу причини, адже нижча причина є причиною завдяки вищій причині, як це стверджується у книзі „Про причини“» (Et sic per prius et inmmediate Monarche inest cura de omnibus, aliis autem principibus per Monarcham, eo quod cura ipsorum a cura illa supprema descendit. Preterea, quanto causa est universalior, tanto magis habet rationem cause, quia inferior non est causa nisi per superiorem, ut patet ex hiis que De causis) (переклад з латини — Андрій Баумейстер). Див.: Данте Аліґ'єрі. Монархія, І, 11. Про вплив ідей «Книги про причини» на Данте див.: Fuat Sezgin. Proclus Arabus, c. 97—116.

13

Richard Taylor. Aquinas, the Plotiniana Arabica, and the Metaphysics of Being and Actuality, c. 217; Ralf Schönberger. Einleitung, c. XVI.

14

Реми Браг. Европа, римский путь, с. 68.

15

Цит. за виданням: Matthias Perkams. Die Übersetzung philosophischer Texte aus dem Griechischen ins Arabische, c. 118.

16

Цит. за виданням: Matthias Perkams. Die Übersetzung philosophischer Texte aus dem Griechischen ins Arabische, c. 118.

17

Взагалі живу традицію філософських досліджень передали арабам сирійські християни. Див.: там само, с. 125.

18

Там само, с. 69.

19

«В арабській мові Гомер згадується лише у збірках моральних висловів. Трагіки залишилися невідомими, чим можна пояснити відсутність драматургії в арабській класичній літературі». — Ремі Браґ. Мови та традиції, що лежать в основі філософії в Європі, с. 17.

20

«Звідки ж узявся сам університетський дискурс? Наша теза полягає в тому, що він виник не сам по собі, а був засвоєний із певних джерел, інтеріоризований і адаптований: концепція філософського життя була сформульована філософами арабських земель, першими середньовічними спадкоємцями грецької філософії… Арабо-мусульманська модель „філософа“ за посередництвом університетських філософів була прийнята частиною християнського суспільства саме тому, що вона була сформульована у світі, де не існувало університетів у „західному сенсі слова“». Див.: Ален де Либера. Средневековое мышление, с. 11–12.

21

Див.: Андрій Баумейстер. Тома Аквінський: вступ до мислення, с. 61–67.

22

«Європа відрізняється від інших культурних світів особливим способом ставлення до власного: вона засвоює те, що спочатку сприймається як чуже». Див.: Реми Браг. Европа, римский путь, с. 83.

23

Ремі Браґ відзначає, що пошук адекватної назви для сфери досліджень з арабської філософії може приводити до комічних виразів. Кафедра у Сорбонні, очолювана Браґом, отримала назву «філософія арабської мови» (philosophie de langue arabe). — Rémi Brag. Wie islamisch ist die islamische Philosophie?, c. 165. Можливі також інші версії назви цієї інтелектуальної традиції, наприклад, «філософія в ісламі». У зв'язку з цим див.: Thérèse-Anne Druart. Philosophy in Islam, c. 97. Авторка частково повторює аргументи Браґа і пропонує гарну ілюстрацію національної та культурної різноманітності «філософів в ісламі». Мусульманами були аль-Фарабі, Авіценна (Ібн Сіна) і Аверроес (Ібн Рушд). Деякі з них були сунітами, а деякі — шиїтами (як, наприклад, «Брати чистоти», члени таємної мусульманської філософської спільноти, заснованої у Басрі близько 970 р.). Серед представників «філософії в ісламі» були християни, наприклад: Yahya ibn Adi (Йоан, син Аді), учень аль-Фарабі. Серед них були також юдеї (Ібн Сувар, Галеві, Маймонід), сабії (напр., Табіт ібн Квара — Thabit ibn Quarra, медик і перекладач), мандеї або зороастрійці (як Мані аль-Маюсі — Mani al-Majusi). Були навіть язичники (Абу Бакр аль-Разі — Abu Bakr al-Razi).

24

Див.: Rémi Brag. Wie islamisch ist die islamische Philosophie?, c. 166–167.

25

А. Смірнов виокремлює п'ять «значних течій»: калам, перипатетизм (або «фальсафа»), ісмаїлізм, ішракізм і суфізм. Перипатетичну школу російський дослідник розглядає як етап, котрий, попри його беззаперечну важливість, усе ж є лише стадією у послідовному розвиткові філософської думки. Див.: А. Смирнов. Что стоит за термином «средневековая арабская философия», с. 44.

26

«В ісламі falsafa одразу приймається як грецьке слово і залишається таким і надалі. Це слово правильно аналізує та пояснює аль-Фарабі… Так само чинить у XV ст. історик ібн-Хальдун». Див.: Ремі Браґ. Мови та традиції’ що лежать в основі філософії в Європі, с. 19.

27

Rémi Brag. Das gegenseitige Verhältnis von Philosophie und Islam, c. 72–73.

28

Арабське поняття kalām можна перекласти як «слово», «мовлення», «діалог». Часто його вживають для позначення «ісламської схоластичної теології». Дуже умовно «калам» можна розуміти як форму ісламської теології у вузькому значенні слова.

29

Rémi Brag. Das gegenseitige Verhältnis von Philosophie und Islam, c. 73.

30

«Теологія Арістотеля» відома у двох версіях — короткій і довгій. Ще Антон Баумштарк стверджував, що цей трактат на рубежі століть створив сирійський монах Йоганан з Евфемії (Johannân aus Euphemeia). Йоганан отримав освіту в Александрії, був відомим знавцем Плотіна і, найімовірніше, саме цього видатного неоплатоніка слід уважати «автором сирійської обробки трактатів IV–VI „Еннеад“. Ця сирійська компіляція була перекладена арабською під титулом „Теологія Арістотеля“ і в такому вигляді стала однією з найвпливовіших книжок усього Середньовіччя» (Anton Baumstark. Die christlichen Literaturen des Orients, c. 75). На Баумштарка посилається Етьєн Жільсон у своїй «Історії християнської філософії у Середніх віках». У примітках він додає, що компіляцію Йоганана близько 840 р. переклав на арабську християнин Ібн Абдалах (Ibn Abdalah), а потім на латину — Вільгельм із Мербеке (Etienne Gilson. Historia filozofii chrześciańskiej w wiekach srednich, c. 619). Матіас Перкамс називає інше ім'я перекладача «Теології Арістотеля» на арабську — це християнин Абд аль-Масіх (Abd al-Masīh). Див.: Matthias Perkams. Die Übersetzung philosophischer Texte aus dem Griechischen ins Arabische, c. 126. Ще одну версію озвучує Ротрауд Гансберґер із посиланням на Цімермана: перекладачем був al-Himsī, редактором, видавцем та ймовірним автором передмови — аль-Кінді (Rotraud Hansberger. Die Theologie des Aristoteles, c. 164).

Отже, «Теологія Арістотеля» має декілька культурних і мовних шарів: тексти, які написав Плотін грекою у III ст., переробляє у єдиний текст сирійський християнин у VI ст.; у IX ст. інший сирійський християнин перекладає цей текст арабською, а у XIII ст. — перекладає латиною вже монах-домініканець, представник західного християнства. Докладніше про «арабського Плотіна» див. енциклопедичну статтю: Christina D'Ancona // Henrik Lagerlund. Encyclopedia of Medieval Philosophy. Philosophy Between 500—1500, c. 1030-1038; Rotraud Hansberger. Die Theologie des Aristoteles, c. 162-185.

31

Цит. за: Rotraud Hansberger. Die Theologie des Aristoteles, c. 165.

32

Див.: Cristina D'Ancona. Avicenna and the Liber de Causis, c. 97.

33

Etienne Gilson. Historia filozofii chrześciańskiej w wiekach średnich, c. 182. Далі Жільсон цитує M.-M. Anawati: «Араби вірили, що була тільки одна-єдина філософія, вчителями якої були Платон і Арістотель».

34

Cristina D'Ancona. Greek into Arabie: Neoplatonism in translation, c. 26.

35

Див. у: Henrik Lagerlund. Encyclopedia of Medieval Philosophy. Philosophy Between 500—1500, c. 1013.

36

Сам аль-Кінді не був перекладачем і, ймовірно, не знав грецької мови. Він спостерігав за роботою перекладачів і користувався результатами їхньої праці при написанні власних творів (Peter Adamson. Al-Kindī und die frühe Rezeption der griechischen Philosophie, c. 144.

37

Matthias Perkams. Die Übersetzung philosophischer Texte aus dem Griechischen ins Arabische, c. 125–126.

38

Перекладачі на арабську «мусили створити мову, яка могла б передавати філософські концепти. На відміну від сирійських перекладів, тут слова дійсно перекладалися, майже не транслітерувалися. Перекладачі йшли навпомацки, поки не знаходили належні слова, звідси — декілька термінів для передачі одного [слова] оригіналу. Коли співіснують два терміни, вони починають спеціалізуватися» (Ремі Браґ. Мови та традиції, що лежать в основі філософії в Європі, с. 21–22).

39

Matthias Perkams. Die Bedeutung des arabisch-islamischen Denkens in der Geschichte der Philosophie, c. 16.

40

Kurt Flasch. Das philosophische Denken im Mittelalter, c. 272.

41

Richard Heinzmann. Filozofia średniowiecza, c. 139; Kurt Flasch. Das philosophische Denken im Mittelalter; c. 274.

42

Див.: Kurt Flasch. Das philosophische Denken im Mittelalter, c. 280. Утім, Курт Флаш заходить надто далеко, узалежнюючи Аквінатову ідею про не-необхідне буття як ens ab alio (суще, [що походить] від [чогось] іншого) від аргументації Авіценни. Адже тут радше йдеться про загальний античний філософський спадок, що живить мислення багатьох латинських інтелектуалів (від Августина й Боеція аж до Ансельма й Бонавентури).

43

Зміст цього трактату за виданням: Dimitri Gutas. Avicenna. Die Metaphysik der rationalen Seele, c. 29–30:

A. Логіка: 1. Ісагогія, 2. Категорії, 3. Про інтерпретацію, 4. Силогізм (Перша аналітика), 5. Доведення (Друга аналітика), 6. Діалектика (Топіка), 7. Софістика, 8. Риторика, 9. = Поетика.

B. Теоретична філософія.

I. Фізика: 1. Фізика, 2. Про небо, 3. Про народження і загибель, 4. Метеорологія IV, 5. Мінералогія і Метеорологія, 6. Про душу, 7. Ботаніка, 8. Зоологія.

II. Математика: 1. Геометрія, 2. Арифметика, 3. Музика, 4. Астрономія.

III. Метафізика.

C. Практична філософія. І. Етика. II. Економіка. III. Політика.

44

Один із учнів Ібн Сіни засвідчує, що вчитель жалівся на брак часу, аби написати розлогий коментар до Corpus aristotelicum. Замість такого коментаря він створює трактат, у якому викладає доктрину, що міститься в Corpus aristotelicum (Miguel Cruz Hernández. Awicenna, c. 442).

45

«Et secundum hoc, aliqui opinati sunt quod, licet creatio sit propria actio universalis causae, tamen aliqua inferiorum causarum inquantum agit in virtute primae causae, potest creare. Et sic posuit Avicenna (Metaphysica, tr. 9, 4) quod prima substantia separata, creata a Deo, creat aliam post se, et substantiam orbis, et animam eius; et quod substantia orbis creat materiam inferiorum corporum» (Summa theologica I, q. 45, a. 5).

46

Cristina D'Ancona. Avicenna and the Liber de Causis, c. 101–114.

47

Kurt Flasch. Das philosophische Denken im Mittelalter, c. 288.

48

Josep Puig Montada. Averroes. Treue zu Anstoteles, c. 94.

49

Matthias Perkams. Die Bedeutung des arabisch-islamischen Denkens in der Geschichte der Philosophie, c. 22.

50

Розвиток арабської філософи й науки був би неможливим без розвитку бібліотечної справи. Тільки у Багдаді було 36 бібліотек. Бібліотека халіфа аль-Хакама II (пом. 976) у Кордові налічувала 400–600 тис. книжок. Саме у Кордові народився Аверроес. А ось як описує бібліотеку Саманідів у Бухарі в своїй автобіографії Ібн Сіна (Авіценна) (йдеться про кін. X — поч. XI ст.): «Це був комплекс, який складався з численних будинків. В одному будинку містилися книги з арабської філології та поезії, в іншому — книжки з юриспруденції: кожний будинок було зведено для книжок з певної наукової галузі. Я продивлявся каталоги античних книжок, шукаючи матеріали для власних занять. Коли мені виповнилося 18 років, я вже завершив заняття [філософськими] науками». Цит. за: Dimitri Gutas. Avicenna. Die Metaphysik der rationalen Seele, c. 28.

51

Charles Burnett. Arabie inio Latin: the reception of Arabie philosophy into Western Europe, c. 380.

52

А всього Ґерард переклав біля сімдесяти творів арабських та юдейських авторів.

53

Детальний список арабомовних філософських творів, перекладених латиною протягом XII—XVI ст., подано у: Charles Burnett. Arabie into Latin: the reception of Arabie philosophy into Western Europe, c. 391–400.

54

Kurt Flasch. Das philosophische Denken im Mittelalter, c. 266.

55

Ralf Schönberger. Einleitung, c. XVII.

56

Для порівняння, трактат Арістотеля De sensu et sensato належало тлумачити протягом шести тижнів, De somno et vigilia — п'ять тижнів (Ralf Schönberger. Einleitung, c. IX).

57

У цьому Компендіумі далі йшлося про головний зміст «Книги про причини». У ній «agitur de subsantiis divinis in quantum sunt principia essendi et influendi unam in alteram, secundum quod ibidem habetur quod omnis substantia superior influit in suum causatum». Див.: Cristina D'Ancona. The Liber de Causis, c. 137.

58

Алан цитує «Книгу про причини» у трактаті «Проти єретиків» (Contra haereticos). Можливо, він натрапив на цю книгу в Монпельє (Прованс), коли перебував там з місією проти катарів. Медична школа Монпельє мала зв'язки з Толедо. Алан Лілльський навіть повторює структуру «Книги» у своїх «Теологічних правилах». Пізніше ця форма стислих теорем (своєрідна «аксіоматика») набула поширення у середньовічних авторів.

59

Christian Schäfer. Der arabische Liber de causis und seine Erfolgsgeschichte im lateinischen Westen, c. 196.

60

За однією версією, коментар Альберта Великого до «Книги про причини» написано у 1255—1265 рр., за іншою — у 1264—1267 рр.

61

«Accipiemus igitur ab antiquis, quaecumque bene dicta sunt ab ipsis, quae ante nos David Iudaeus quidam ex dictis Aristotelis, Avicennae, Algazelis et Alfarabii congregavit, per modum theorematum ordinans ea quorum commentum ipsemet adhibuit» (Albertus Magnus. De causis et processu universitatis a prima causa I. 2 tr. 1, c. 1).

62

Див.: Albertus Magnus. Buch über die Ursachen, c. 1-10.

63

Deus autem et divina separata quaerentur in scientia ista (Aristoteles. Metaphysica І, 4, 40).

64

Aristoteles. Metaphysica XI, 2, 6.

65

Georg von Wieland. Albert der Grosse. Der Entwurf einer eigenstandigen Philosophie, c. 134.

66

Albertus Magnus. De causis et processu universitatis I 4, 8: «De ordine eorum quae fluunt a primo principio, secundum omnem gradum entium universorum».

67

Georg von Wieland. Albert der Grosse. Der Entwurf einer eigenstandigen Philosophie, c. 134

.

68

«Non determinatur hic nisi de divinis substantiis, scilicet causa prima, intelligentia et nobilibus animabus, quod ad theologiam pertinet, quam in ultima parte sui et perfectissima considerat metaphysica» (Albertus Magnus. De causis et processu universitatis II 1, 1).

69

«Determinatur hic de separatis substantiis secundum plenam veritatem…» (Albertus Magnus. De causis et processu universitatis II 1, 1).

70

«Propter quod et iste liber Philosophiae primae coniungendus est, ut finalem ex isto recipiat perfectionem» (Albertus Magnus. De causis et processu universitatis II 1, 1).

71

Christian Schäfer. Der arabische Liber de causis und seine Erfolgsgeschichte im lateinischen Westen, c. 196. Про «реальну відмінність» буття і сутності див.: Андрій Баумейстер. Тома Аквінський: вступ до мислення, с. 252–259.

72

Див.: Richard Taylor. Aquinas, the Plotiniana Arabica, and the Metaphysics of Being and Actuality, c. 217–218; Artur Andrzejuk. Problema istnienia w Komentarzu Tomasza z Akwinu do Liber de causis, c. 140.

73

Цит. за: Медитації Декарта у дзеркалі сучасних досліджень, с. 240. («Cum enim assuetus sim in omnibus aliis rebus existentiam ab essentia distinguere»).

74

Thomas Aquinas. Super Librum de causis, Prooemium: «Et in graeco quidem invenitur sic traditus liber Procli Platonici, continens CCXI propositionis, qui intitulatur Elementatio theologica; in arabico vero invenitur hic liber qui apud Latinos De causis dicitur, quem constat de arabico esse translatum et in graeco penitus non haberi: unde videtur ab aliquo philosophorum arabum ex praedicto libro Procli excerptus…». [Книга платоніка Прокла, що містить 211 тверджень і називається «Елементи теології», написана грекою і таким чином передана. В арабській же версії написана та книга, що у латинян зветься «Книгою про причини». Про неї можна точно стверджувати, що вона була перекладена з арабської мови, при повній незнайомості з грецьким оригіналом. Тому видається, що книга створена деякими арабськими філософами і є витягом зі згаданої книги Прокла].

75

Імбах датує переклад Liber de causis 1272 роком (Ruedi Imbach. Livre des causes, c. 712.

76

«Ut dicit… Philosophus in libro De causis» (Thomas Aquinas. Super Boetium De Trinitate, q. 6, a. 1). Час написання коментаря до «Трійці» Боеція — 1257—1258 рр. Зрозуміло, що у своєму ранньому творі — а до таких належить коментар до «Сентенцій» Петра Ломбардського (1251/52—1256) — Аквінат також приписує авторство «Книги про причини» Арістотелю. Наприклад: «…quod patet etiam per philosophum Lib. de causis» (Thomas Aquinas. Super Sententiis, lib. d. 8 q. 1, a. 2 s.c. 1; також в інших фрагментах). У диспутаціях «Про істину» (які Тома писав майже водночас із Super Boetium De Trinitate, тобто у 1256—1259 рр.) читаємо: «Et hanc videtur esse intentio philosophi in Lib. de causis» (Thomas Aquinas. De veritate, q. 21, a. 5).

77

«Et contra philosophum dicentem in Lib. de causis…» (Thomas Aquinas. De potentia, q. 7, a. 2 arg. 6). Щоправда, це єдиний фрагмент у De potentia, в якому «Книга про причини» приписується Арістотелю.

78

Цит. за: Jean-Pierre Torrell ОР. Tomasz z Akivinu — człowiek i dzieło, c. 264.

79

Там само.

80

Ralf Schöonberger. Einleitung, с. XXL.

81

У перекладі О. Ф. Лосєва: «Из всего причастного божественному отличительному свойству и обожествляемому сущее — самое первичное и высшее» (Прокл. Первоосновы теологии, с. 101. Англійський переклад Доддса: «Of all the principies which participate the divine character and are thereby divinized the first and highest is being» (E.-R. Dodds. Proclus the Elements of Theology, c. 122–123).

82

Прокл. Комментарий к Пармениду, с. 602. Див. також: Прокл. Платоновская теология, с. 71, 344, 360.

83

Див. також: Дионисий Ареопагит. О божественних именах. О мистическом богословии, с. 128–129, 130-131.

84

«Er bedenkt den Hervorgang der Welt aus der Einen; überseienden Ursache — dies jedoch eher nach dem neuplatonischen Modell der Entfaltung des Einen/Guten als gemäß dem Schöpfungsbericht der Genesis…» (Wemer Beierwaltes. Platonismus im Christentum, c. 78).

85

Цит. за: Данте Аліг'єрі. Божественна комедія / перекл. з італ. Євген Дроб'язко. Київ 1976.

86

¹ Слово omnis вказує на певний різновид сущого. У Прокла читаємо: «Все, що утворюється вторинним, більшою мірою утворюється первиннішими (ἀπὸ τῶν προτέρων) й більш визначальними причинами» (Elementatio theologica 56).

87

² Під causa primaria спочатку розуміється не лише causa universalis prima (Першопричина чи Бог як творець). Термін вказує радше на структуру єрархічної діяльності. Одразу в тексті стверджується єрархічна структура каузального порядку дійсності. Слово universalis у цьому фрагменті вказує на різновид вищих причин. Очевидно, що теорії причин у «Книзі» й у «Метафізиці» Арістотеля суттєвим чином відрізняються. Це ставило латинських коментаторів перед серйозними герменевтичними викликами. Середньовічні схоласти довгий час дискутували про те, який саме різновид Арістотелевих причин належить приписувати Богові. У самого Стагірита Бог урухомлює світ через цільову причину: він притягує до себе всі речі і події світу, як коханець притягує закоханого. «Тому він урухомлює як предмет любовного бажання» (κινεῖ δὴ ὡς ἐρώμενον, movet autem ut amatum) (Metaphysica XII, 1072 b5).

88

³ Тобто друга причина слідує за першою причиною.

89

⁴ З цієї тези стає зрозумілим, що Першопричина є не просто першою у часовому аспекті. Вона є принципом усякої каузальності (причиновості). Відношення Першопричини до інших причин асиметричне. Всі інші причини залежать від неї, натомість вона не залежить від інших причин. Взагалі структура всього трактату визначається двома головними концептуальними схемами: 1) відношення універсального і часткового (партикулярного), і 2) відношення єдності і множинності.

90

⁵ Тут термін esse є перекладом арабського anniya і вказує на формальний субстрат, що приймає життя і раціональну спроможність.

91

⁶ У трактаті часто вживаються тріадологічні структури. Наприклад: esse, vivum, rationalitas (6), superius aeternitate, cum aeternitate, post aeternitate (19), causa prima, intelligentia, anima (20–22), operatio animalis, intellectibilis, divina (27), cogitatio, meditatio, sensus (61), intelligentia, anima, natura (84), scientia divina, intellectibilis, animalis (88), intelligentia, intelligere, intellectum (110), infinitum primum purum, infinitum, finitum (129), ens primum, vita prima, intelligentia prima (143), agens, agere, factum (159), causa prima, substantia simplex/stans per essentiam suam, substantia composita/destructibilis (181), substantia supra tempus, substantia non superfluit tempus, substantia superfluit tempus (204), substantia fixa, substantia media, substantia vilis (204–207).

92

⁷ Слова «ближча» і «дальша» причина позначають послідовний ланцюг каузальності.

93

⁸ Термін vehementius вказує на інтенсивнішу дієвість, потужнішу впливовість.

94

⁹ Уживається слово removere, яке можна розуміти у сенсі процедури абстрагування (via remotionis).

95

¹⁰ Термін «буття» позначає тут суще (те, що існує). Автор «Книги про причини» чітко не розрізняє терміни esse і ens.

96

¹¹ Термін «річ» (res) передусім вказує на певну сферу дійсності, на певний онтологічний регіон. У такому значенні цей термін уживає ще Рене Декарт.

97

¹² Барденгевер перекладав цей термін як jedes wirkliche Sein, натомість в англійських перекладах уживаються звороти higher being і transcendent being (Тейлор, Ґвальярдо). Те, що позначене у «Книзі про причини» як esse superius, у Прокла позначається терміном τὸ ὄντως ὄν (що можна передати як «істинно суще», «справжнє суще»).

98

¹³ Це твердження, на перший погляд, майже повністю подібне до тези Прокла: «Все істинне суще існує або до вічності, або у вічності, або причетне вічності» (Elementatio theologica 88). У Liber de causis розширюється формулювання першої тріади «до вічності» за рахунок подвоєння: aut est superius aeternitate et ante ipsam. Схоже на те, що автор «Книги» хоче точніше позначити перший елемент тріади, показуючи, що «вище буття» вивищується над вічністю. Окрім того, автор Liber de causis модифікує думку Прокла: він пов'язує тріаду «понад вічністю — разом із вічністю — після вічності» з Першопричиною, умом і душею.

99

¹⁴ На відміну від Прокла (Elementatio theologica 53; 88–87), автор «Книги про причини» ідентифікує Першопричину з буттям. Отож ідеї, що артикулюються у цьому фрагменті, ближчі до монотеїстичного тлумачення дійсності. І хоча, як зазначалося, автор «Книги» термінологічно не розрізняє esse і ens, ця відмінність значень з очевидністю випливає з самого контексту. У цьому твердженні esse вживається у значенні первинного, або автентичного буття, буття самого по собі (яке Тома Аквінський позначатиме терміном ipsum esse).

100

¹⁵ У тексті вживається термін intelligentia. Він відповідає грецькому терміну νοῦς. У сучасному німецькому перекладі Андреаса Шенфельда цей термін традиційно передається словом der Geist (с. 7). Барденгевер у перекладі 1882 р. адаптує латинський термін: Das Sein, welches mit der Ewigkeit ist, ist die Intelligenz. Англійський перекладач Тейлор іде тим самим шляхом: The being that is with etemity is Intelligence. Польські перекладачі Софія Бжостовська і Мечислав Ґоґач також уживають слово inteligencja: Lecz bytowanie, które jest z wiecznością, jest inteligencją. Цікаво, що Альберт Великий у своєму коментарі до «Книги про причини» вживає грецьке слово νοῦς. І німецькі перекладачі Альбертового коментаря (див. бібліографію) у своєму перекладі відтворюють цей грецький термін.

Тома Аквінський вважає, що терміном intelligentia позначаються духовні субстанції, тобто ангели. У Summa theologica І, q. 79, а. 10 с.а. він пояснює: «У деяких книгах, перекладених з арабської, відокремлені субстанції, які ми називаємо ангелами, звуться „інтелігенціями“ (intelligentiae vocantur). Мабуть, тому що мислення таких субстанцій завжди перебуває в актуальному стані (propter hoc, quod huiusmodi substantiae semper actu intelligunt). Натомість у книгах, перекладених з греки, вони називаються „інтелектами“ або „умами“ (dicuntur intellectus seu mentes)».

101

¹⁶ В Elementatio theologica Прокла це формулюється так: «Усі божественні душі мають три чини (πᾶσαι αἱ θεῖαι ψυχαὶ τριπλᾶς ἔχουσιν ἐνεργείας): одні — [просто] як душі, другі [чинять як такі], що сприймають божественний ум, а треті — [як такі, що] походять від богів».

102

¹⁷ Під пізнаванними «речами» (res) тут розуміються інтелігібельні форми як прообрази, або парадигми чуттєвих речей.

103

¹⁸ Дієслово «творити» (creare), яке вживає автор «Книги про причини», є промовистим свідченням креаціоністичних і монотеїстичних ідей трактату. Бог прямо називається творцем (див. 173–175). Цікаво порівняти зазначені фрагменти з Elementatio theologica 125, 129 і 137. Фраза Causa prima creavit esse animae mediante intelligentia є найбільш дискусійною у середовищі латинських середньовічних інтелектуалів.

104

¹⁹ Можна замість «те, що попід нею» використати й більш уживаний в цьому контексті термін «субстрат». Наприклад, Барденгевер уживає зворот machte sie dasselbe gleichsam zu dem Substrate der Intelligenz.

105

²⁰ Вживається слово efficit у значенні «здійснює», «виконує».

106

²¹ Твердження IV відрізняється від позиції Прокла у двох важливих аспектах: 1) у цій частині «Книги» стверджується, що буття сотворене Першопричиною, чи Богом (37, а також — 87, 144, 148), а також стверджується, що: 2) інтелігібельні форми іманентні уму (42, 92) (відповідно у Прокла — Elementatio theologica 125, 129, 137 і 161–163). Твердження автора Liber de causis, що prima rerum creatarum est esse є креаціоністичним перетлумаченням формули Прокла: «З усього, що причетне божественній властивості і що є обожненим, першим і вищим є буття (πρώτιστόν ἐστι καὶ ἀκρότατον τὸ ὄν)» (Elementatio theologica 138). Буття як «перше створіння» вказує радше на пріоритет буття, оскільки воно не обмежене певною сутністю.

107

²² Усі тези твердження VI витримані в стилі негативної теології. Формулювання causa prima superior est omni narratione (VI, 57) відповідає Elementatio theologica 123 Прокла: «Все божественне саме по собі є невимовним (ἄῤῥητον) і непізнаванним (ἄγνωστον) для жодного вторинного буття внаслідок своєї над-буттєвої єдності (διὰ τὴν ὑπερούσιον ἔνωσιν)».

108

²³ Світло витлумачується як сутнісна характеристика Першопричини.

109

²⁴ Важлива теза Арістотелевої епістемології: пізнавати певну річ або подію означає виявити її причину. «Адже істину ми не знаємо, якщо [невідома] причина» (ἄνευ τῆς αἰτίας, sine causa) (Metaphysica 993 b23).

110

²⁵ Поняття meditatio (арабською — al-wahm) позначає тут те саме, що й imaginatio (відображення). Як стверджує Тома Аквінський у своєму коментарі до «Книги про причини», et cogitatio per meditationem, id est per imaginationem et ceteras vires sensitavas interiores, quae deserviunt rationi humanae, et meditatio fit per sensum, quia phantasia est motus factus a sensu secundum actum ut dicitur in libro De anima (In librum de causis 6.)

111

²⁶ На відміну від Проклових «Елементів теології», у «Книзі про причини» не йдеться про генади, які перебувають у безпосередній близькості до Єдиного. Перша множина тут покладається вже в умі. Латинська substantia передає грецький термін οὐσία.

112

²⁷ Арабське слово yliathim («форма» — те, що відповідає грецькому μορφἡ) вживає Ґерард Кремонський без перекладу, як технічний термін. Барденгевер перекладає цю фразу так: Die Intelligenz endlich ist etwas Ganzes (Zusammengesetztes). Оскільки Першопричина перебуває поза будь-якою формою, вона є неосяжною й невимовною: «А от у першої причини „іліатім“ немає, бо вона — лише буття (esse tantum)». Ця теза виражає неоплатонічний погляд на Єдине як на ἄμορφον. Але відмінність полягає в тому, що для неоплатоніків Єдине — вище від самого буття, тоді як автор «Книги» ототожнює Першопричину і чисте буття.

113

²⁸ Слід визнати, що «епістемологічна» термінологія Liber de causis становить серйозні проблеми для перекладу. Наприклад, у латинському тексті вживається зворот intelligentia intelligit esentiam suam. В українському перекладі — «всякий ум розуміє свою сутність». Очевидно, що такий варіант не можна назвати цілком адекватним, але інші версії (наприклад, «ум умо-осягає», «ум схоплює») значно ускладнили б розуміння тексту для українського читача. Можливий варіант — «ум осягає власну сутність». Барденгевер перекладає цей зворот якраз вживаючи дієслово «осягати» («схоплювати»): Intelligenz erfasst sich selbst. Польські перекладачі обрали схожу стратегію: Inteligencja pojmuje swoją istotę. Утім, версії з «осягненням» важко дотриматися у всьому тексті. Наприклад, у фрагменті 121 в оригіналі стоїть et intelligo per animam, що правильно перекладати «під душею я розумію…». Варіант «під душею я осягаю» навряд чи можна було б назвати вдалим.

114

²⁹ Душа перебуває на «межі», на «границі» між чуттєвим буттям (natura) і вічними субстанціями (intelligentiae).

115

³⁰ Фраза становить певну проблему для перекладу. Ось різні версії передачі її сенсу: Alles, was sich selbst erkennt, wendet sich vollständig zu sich selbst hin (Барденгевер). Every knower knows its essence. Therefore, it reverts to its essence with a complete reversion (Ґвальярдо, Тейлор). Tout être connaissant qui connaît propre essence, vers elle fait retour, d'un retour total (Маньяр). Ogni realtà conscente la propria essenza; dunque ritorna alia propria essenza con un ritomo complet (Д'Анкона Коста).

Коло і циклічний рух є головними символами інтелектуального пізнання у неоплатоніків (див. передмову). Для Плотіна визначальний принцип пізнання полягає у поверненні множинності до первинної єдності: ідеї Ума є множинністю, що повертається до єдиного першоджерела (присутності Єдиного в Умі). Думка про те, що циклічний рух найбільше відповідає діяльності Ума, належить ще Платону (Timaeus 34а). Про значення образу кола і циклічного руху для Прокла див.: Wemer Beierwaltes. Proklos. Grundzüge seiner Metaphysik, c. 165–239. Діяльність Ума розгортається як рух від себе і повернення до самого себе (Elementatio theologica 146).

116

³¹ Фраза «сила сил» (virtus virtutum) є доволі непрозорою. Можливо, йдеться не про силу Першопричини, а про силу ума. Вище, у фрагменті 83, ум називається «силою субстанційних сил».

117

³² Фраза Ens primum creatum є ще одною суттєвою модифікацією Проклового вчення. На відміну від Прокла, автор «Книги» вважає, що всі нескінченні сили залежать від Першопричини.

118

³³ Автор «Книги» протиставляє творче перше суще (Першопричину) і сотворене перше суще (ум): Ens primum creans — ens primum creatum.

119

³⁴ Образ ума як міри і вимірювання (тобто структурування) реальності розвиває Миколай Кузанський у трактаті «Простець про ум». Правда, Кузанець вживає латинський термін mens і виводить з нього етимологію іменника mensura і дієслова mensurare. «Умом є те, від чого походить границя (terminus) і міра (mensura) всіх речей. Тому я припускаю, що „ум“ (mens) бере свою назву від „вимірювання“ (a mensurando)» (Idiota de mente, 57).

120

³⁵ Про світло у зв'язку з благом та конкретними благами див.: Divina nomina 4, 5.

121

³⁶ Першопричина описується тут як така, що перебуває у спокої (primus quietus), а життя описується як першорушій (primus motus). У цьому звороті нескладно побачити елемент філософії Арістотеля.

122

³⁷ Ще один приклад монотеїстичного креаціонізму автора «Книги». Першопричина є «причиною причин» (causa causarum), що дає всьому сущому буття «шляхом творення» (per modum creationis). Російський переклад М. Скворцова містить прикру помилку. Там випущено тезу про «перше життя», і виходить, що перше суще, як причина причин, дає всьому буття не шляхом творення, а шляхом форми (що прямо суперечить латинському тексту). Див.: Книга о причинах (1991), с. 200.

123

³⁸ Зворот «божественний ум» (intelligentia divina) зустрічається тут і у фрагменті 172. Йдеться не про «ум Бога», а про перше сотворене суще (пор. з фрагментами 21, 43, 130 і 173).

124

³⁹ Вислів de eis стосується множини умів, а не множини благ.

125

⁴⁰ Дієслово pendere вказує на стосунок причетності (μέθεξις). Пор. з фрагментами 129, 150–152.

126

⁴¹ Один із небагатьох фрагментів, у якому «буття» (esse) і «суще» (ens) термінологічно розрізняються.

127

⁴² Повернення до схематики негативної теології. Формула causa prima est super omne nomen quo nominatur є авторитетною для Майстра Екгарта, коли він інтерпретує Вихід 3, 14. Див.: Wemer Beierwaltes. Platonismus und Idealismus, c. 65.

128

⁴³ Цікаво спостерігати, як Ґерард, вихований у католицькій традиції, передає арабський оригінал із використанням латинських термінів, що вживаються у літургійних текстах (Deus benedictus et excelsus). Кожен, хто брав участь у латинській месі, зі здивуванням відчує добре знайомі інтонації.

129

⁴⁴ Ідея, що Бог як Першопричина існує в речах «у той самий спосіб» (secundum dispositionem unam), набула подальшого розвитку у середньовічній традиції. Цю ідею докладно обговорює Тома Аквінський у восьмому питанні першого тому «Суми теології». Сама назва цього питання (De existentia Dei in rebus) свідчить про вплив тверджень «Книги» на Аквіната. Відповідь Томи: Бог перебуває (adsit, inest, sit) у речах найглибиннішим способом (intime) (Summa theologica І, q. 8, а. 1).

Майстер Екгарт у своїх «Промовах» 1294—1298 рр. (Reden der Unterweisungen) перетлумачує цей сюжет (ідею внутрішньої присутності Бога у речах таким самим способом) у контексті містичного досвіду кожної людини. У главі 6 «Промов» читаємо: «І оскільки Бога не може розсіяти жодна множинність, так і людину [що тримає перед очима одного тільки Бога] ніщо не може ані розсіяти, ані урізноманітнити, адже вона є єдиною у тій Єдності, в якій усяка множинність постає як Єдність. Людині належить осягати Бога в усіх речах і належить привчати свій дух до того, аби завжди уприсутнювати Бога в духові, і в прагненнях, і в любові… Хто шукає Бога не подібним способом (unglicher wise), той Його не має». А глава 21 містить такий фрагмент: «Людям належить звикнути до того, аби ні в чому не шукати і не прагнути свого власного, але навпаки, в усіх речах знаходити і осягати Бога (got in allen dingen vinde un neme)».

130

⁴⁵ Цікаво, що іноді анонімний автор «Книги про причини» промовляє від першої особи (intelligo per animam (120), intelligo per esse (180)). Здається, він відчуває потребу уточнити деякі вживані ним терміни.

131

⁴⁶ З цієї тези починається інша частина трактату, присвячена онтології субстанцій, що охоплює твердження XXV–XXXI. Натомість твердження II–V можна назвати спеціальним ученням про субстанції (про буття, ум, душу і природу).

132

⁴⁷ У трактаті вдруге чітко розрізнюється «творення» (creatio) і «формування» (formatio).

133

⁴⁸ У латинському тексті: omnis substantia stans per se ipsam. Барденгевер перекладає цей зворот за допомогою схоластичного терміна «субсистенція»: Jedes Wesen welches durch sich selbst subsistiert… Йдеться про самостійне існування субстанцій.

134

⁴⁹ Тома Аквінський витлумачує це вчення про самостійно існуючі («субсистентні») субстанції як вчення про відокремлені субстанції (тобто в контексті ангелології).

135

⁵⁰ У фрагменті представлена ідея про єрархічний порядок різноманітних субстанцій. Головним поняттям, що описує цей єрархічний порядок, є поняття подоби (similitudo).

136

⁵¹ Substantiae sectas in tempore. Маються на увазі субстанції, які не існують завжди і континуальним чином разом із часом. Такі субстанції існують лише у певні відтинки часу. Іншими словами, вони існують у часі, але виникають і гинуть. Їхня тривалість ніби «пошматована», або «порізана» часом.

137

⁵² Тобто вічні субстанції.

138

⁵³ Est ens et generatio. Барденгевер перекладає цю фразу як ist Sein und Werden zugleich. У Прокла в Elementatio theologica 107: ὄν τέ ἐστιν ἅμα καὶ γένεσις.