Кохання гетьмана Мазепи

Листи гетьмана І. Мазепи до Мотрі Кочубей

1.

Мое серденько, мой квіте рожаной!

Сердечне на тое болію, що надалеко под мене ідеш, а я немогу очиц твоих и личка біленкого видіти; через сее писмечко кланяюся и всі члонки цілую любезно.

2.

Мое серденко!

Зажурилемся, почувши от дівки такое слово, же В. М. за зле на мене маеш, иже В. М. при собі не задержалем, але одослал до дому. Уваж сама, щоб с того виросло. Першая: щоб твои родичи по всім світі розголосили, же взяв у нас дочку у ночі кгвалтом и держит у себе місто подложниці. Другая причина, же державши В. М. у себе, я бым не могл жадною мірою витримати, да и В. М. так же: мусіли биємо из собою жити так, як малженство кажет, а потом пришло бы неблагословеніе од Церкви и клятва, жебы нам с собою не жити. Гді ж бы я на тот час поділ. И мні б же чрез тое В. М. жаль, щоб есь на потом на мене не плакала.

3.

Мое сердечне коханье!

Прошу, и велце прошу, рачь зо мною обачитися для устной розмови. Коли мене любиш, не забувай же; коли не любиш, не споминай же! Спомни свои слова, же любить обіцала, на що ж мині и рученку біленкую дала.

И повторе и постокротне прошу, назначи хочь на одну минуту, коли маемо з собою видітися для общаго добра нашего, на которое сама ж преже соизволила есь была; а нім тое будет, пришли намисто з шіи своей, прошу.

Мое сердечко!

Уже ти мене изсушила красним своим личком и своими обітницами.

Посилаю теперь до В. М. Мелашку, щоб о всім розмовилася з В. М. Не стережися еи ні в чем, бо есть вірная В. М. и мині во всім.

Прошу и велце, за нужки В. М., мое серденко, облапивши, прошу, не одкладай своеи обітници!

5.

Мое серце коханое!

Сама знаеш, як я сердечне шалене люблю В. М.; еще нікого на світі не любил так. Мое б тое щастье и радость, щоб нехай іхала, да жила у мене; тилко ж я уважив, якій конец с того может бути, а звлаща при такой злости и заедлости твоих родичов. Прошу, моя любенко, не одміняйся ні в чом, яко юж не поеднокрот слово свое и рученку дала есь, а я взаемне, поки жив буду, тебе не забуду.

6.

Мое серденко!

Не маючи відомости о повоженью В. М., чи вже перестали В. М. мучити и катовати, теперь теды одыжаючи на тыждень на певніе містца, посилаю В. М. одыздного через Карла, которое прошу завдячне приняти, а мене в неотмінной любві своей ховати!

7.

Мое серденко!

Тяжко болію на тое, що сам не могу з В. М. обширне поговорити, що за отраду В. М. в теперешнем фрасунку учинити. Чого В. М. по мні потребуеш, скажи все сій дівці. В остатку, коли они, проклятіи твои, тебе цураются, иди в монастир, а я знатиму, що на той час з В. М. чиніти. Чого потреба, и повторе пишу, ознайми мині В. М.!

8.

Моя сердечне коханая!

Тяжко зафрасовалемся, почувши, же тая катувка не пе-рестает В. М. мучити, яко и вчора тое учинила. Я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити. То моя біда, що з В. М. слушнаго не мам часу о всім переговорити. Болш од жалю не могу писати, тилко тое якож колвек станеться, я, поки жив буду, тебе сердечне любити и зичить всего добра не перестану, и повторе пишу, не перестану, на злость моим и твоим ворогам.

9.

Моя сердечне коханая!

Вижу, же В. М. во всем одмінилася своею любовію прежнію ку мині. Як собі знаеш; воля твоя, чини що хочешь! Будеш на потум того жаловати. Припомни тилко слова свои, под клятвою мні даніе на тот час, коли виходила есь з покою мурованого од мене, коли далем тобі перстень діяментовій, над которій найліпшого, найдорогшаго у себе не маю, же «хочь сяк, хочь так будет, а любовь межи нами не одмінится».

10.

Мое серденко!

Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучает! Знав би я, як над ворогами помститися, тилко ти мині руки звязала. И з великою сердечною тескницею жду от В. М. відомости, а в яком ділі, сама добре знаеш; прошу теды велце учини мні скорій отвіт на сее мое писанье, мое серденко!

Моя сердечне коханая, наймильшая, найлюбезнійшая Мотроненько!

Вперед смерти на себе сподівався, ніж такой в серцу вашом обміни. Спомни тилко на свои слова, спомни на свою присягу, спомни на свои рученки, которые мині не поединокрот давала, же мене, хочь будеш за мною, хочь не будеш, до смерти любити обіцала.

Спомни на остаток любезную нашу бесіду, коли есь бувала у мене на покою: «Нехай Бог неправдиваго карает, а я, хочь любишь, хочь не любиш мене, до смерти тебе, подлуг слова свого, любити и сердечне кохати не перестану, на злость моим ворогам». Прошу, и велце, мое серденко, яким колвек способом обачься зо мною, що маю с В. М. далей чинити; бо юж болш не буду ворогам своим терпіти, конечне одомщеніе учиню, а якое, сама обачиш.

Щаслившии мои писма, що в рученках твоих бувают, нежели мои бідніе очи, що тебе не оглядают.

Моя сердечне коханая Мотренько!

Поклон мой отдаю В. М., мое серденко, а при поклоні посилаю В. М. гостинца, книжечку и обручик діяментовій прошу тое завдячне приняти, а мене в любві своей не-отмінно ховати, нім даст Бог з ліпшим привитаю. За тим цілую уста коралевіи, ручки біленкіе и всі члонки тілця твого біленкого, моя любенко коханая¹²!

Лист гетьмана І. Мазепи до В. Кочубея

Пане Кочубей!

Доносить нам якійсь свой сердечный жаль, рачій бы належало скаржитися на свою гордую, велерічивую жену, которую як вижу, не вміеш, чи не можеш повстягнути и предложити тое: же ровній муштук як на коні, так и на кабили кладут; она то, а нехто иншій, печали твоей причиною, ежели якая на сей час в дому твоем обрітается. Утекала Святая Великомученица Варвара пред отцем своим Діоскором не в дом гетманскій, але подьлійшое містці, межи овчарі, в разсілини каменнія, страха ради смертнаго. Не можеш, прадку рекши, нікогда свободен быти от печали, а барзі своего здоровя певен, паки з сердца своею бунтовничою духу не виблюнеш, которій, так разумію, не так з уломности натуральной, яко з подусти женской в себі иміет, и еслиж з Бозкого презрінія, теды и всему дому твоему зготововалася якая пагуба; то не на кого иншого нарікати и плакати, тилко на свою и женскую проклятую пиху, гордость и високоуміе иміеш; чрез літ шестьнадцети, прощалося и пробачалося великим и многим вашим смерти годним проступкам, однак нічого добраго, як вижу, не терпливость, ни добротливость моя не могла справити; а що взменкуеш в том же своем пашквильном писмі о якомьсь блуді, того я не знаю и не розумію, хиба сам блудит, коли жонки слухаеш, бо посполите мовит: Gdzie ogon rzgdzi, tam pewne gtowa btondz¹³.