Королівство нечестивих

Дерев’яні дзвіночки надворі застережливо стукотіли. Хвилі несамовито били об берег. Нестямний шепіт води дедалі голоснішав. Здавалося, наче море було магом, який накликає негоду. Саме цього дня — протягом майже десятиліття — буря розгорталася однаково. От-от грім розкотиться швидше, ніж хвиля блискавиці, яка електричним батогом ударить по невблаганному небу. Диявол жадає відплати, кривавого жертвопринесення за вкрадену владу.

Не вперше і не востаннє відьми проклинають його.

Сидячи в кріслі-гойдалці біля вогню, Нонна Марія спостерігала за близнючками — ті читали захисні закляття, яких вона їх навчила. Кожна міцно стискала в маленьких кулачках — корнічелло1. Відганяючи власні нав’язливі думки, вона уважно слухала слова Вітторії та Емілії, які шепотіли над рогоподібними амулетами, зосереджено схиливши свої темноволосі голівки.

— Каменем, місяцем, землею благословіть це вогнище і цю оселю.

Дівчаткам виповнилося вісім, і Нонна намагалася не нервувати через те, як швидко вони зростають.

Сидячи на маленькій кухні, вона щільніше закуталася в хустину, адже ніяк не могла позбутися морозного холоду, що огорнув її. Холоду, що аж ніяк не був пов’язаний із погодою надворі. Хоч як відчайдушно вона намагалася ігнорувати це відчуття, сірчаний запах усе одно пробивався крізь шпарини, змішуючись зі знайомим бризом, який був наповнений ароматом плюмерії та помаранчів і ледь сколихував пасмо її сивого волосся. Якби її бабця була жива, вона побачила б у цьому недобрий передвісник і збула б увесь вечір на колінах у церкві з чотками в руках, молячись святим.

Диявол вийшов на полювання. Або ж принаймні один із його нечестивих братів.

Гострий уламок занепокоєння, наче маленький ніж для фруктів, швидко й плавно ковзнув просто біля серця Нонни. Минула ціла епоха з часів останніх свідчень присутності Мальваджі. Більше майже ніхто вже не говорив про Нечестивих. Залишилися лише історії, які розповідали дітям для того, щоб увечері вкласти їх спати.

Тепер дорослі сміялися над старими казками, забуваючи про сімох князів пекла. Нонна Марія ніколи не змогла б викинути їх із голови, адже легенди про них вкарбовано в її свідомість, вони таврували її глибоким відчуттям жаху, що проймав до самих кісток. ЇЇ плечі здригнулися так, наче вона відчула на собі погляд їхніх опівнічних очей, що спостерігали за нею з темряви. Це було лише питанням часу, коли вони прийдуть на пошуки.

Звісно, якщо цього ще не сталося. Людина не може вкрасти щось у диявола і не понести за це покарання.

Нонна знову зосередилася на близнючках. Сьогодні дівчатка були неспокійними, неначе Тірренське море, яке ніби передчувало прихід небачених нещасть.

Вітторія читала закляття поспіхом, тому Емілія постійно збивалася, намагаючись устигнути за сестрою.

У вогнищі одна за одною тріскотіли гілки, немов чотки, що клацають над книгами заклинань, символізуючи своєрідне застереження. Нонна схопилася за поруччя свого крісла-гойдалки, її пальці поблідли і стали схожими на бланшовані мигдальні горіхи, що лежали на столі.

— Calmati!2 Не так швидко, Вітторіє! — гукнула вона й докірливо додала: — Якщо ти не зробиш це правильно, тобі доведеться починати спочатку. Ти хочеш наодинці збирати землю на цвинтарі?

На превелике розчарування Нонни, Вітторія геть не налякалась, як мало би бути. Навпаки — сама думка про блукання цвинтарем за вкрай неспокійної погоди при світлі повня здавалася дівчинці привабливою. Вона стиснула губи, перш ніж злегка похитала головою. За неї відповіла Емілія, кинувши на сестру застережливий погляд:

— Ми будемо обережнішими, Нонно.

Щоб підтвердити свої слова, вона взяла до рук пляшечку зі святою водою з монастиря й по одній краплі пролила на кожен із амулетів, які від цього зашипіли. Золотий і срібний — символ балансу між світлом і темрявою, дарунок за владу, яку вкрадено багато років тому.

«І в цьому світі — і в іншому»"3.

Заспокоївшись, Нонна спостерігала за тим, як дівчатка закінчували промовляти закляття. Вона полегшено зітхнула, побачивши білі іскри, що піднялися над полум’ям. Іще один рік, іще одна перемога.

Вони знову перехитрили диявола. Зрештою, день, коли закляття не діятимуть, обов’язково настане, але Нонна відмовлялася думати про це зараз. Натомість вона задоволено подивилася на підвіконня, на якому рівненькими рядочками лежали шматочки сушених апельсинів.

Лавандові гілочки сушилися над камінною полицею, маленький кам’яний столик устелено борошном і запашними травами, що чекали часу, коли їх зв’яжуть в охайні пучечки. Поєднання вербени, базиліку, орегано, петрушки й лаврового листа мало приємний аромат. Деякі з цих трав були для приготування святкової вечері, деякі — для чаклунства. Після завершення захисного ритуалу можна насолодитися смачною їжею.

Нонна подивилася на годинник, що стояв на камінній полиці, — невдовзі із сімейного ресторану мали приїхати її донька та зять. Будинок знову наповниться теплом і сміхом.

Попри бурі й передвісники, в оселі Ді Карло пануватиме спокій.

Вогонь ущух, і Емілія відкинулася на стільці, гризучи нігті. Це була жахлива звичка дівчинки, яку Нонна неодмінно збиралася викорінити. Дитина гризла нігті й кидала їх на підлогу.

— Еміліє! — голос Нонни гучно залунав маленькою кімнатою.

Дівчинка здригнулася, опустивши руки і збентежено глянула.

— Кидай у вогонь! Я ж учила тебе не лишати нічого для тих, хто практикує Іє arti oscure4.

— Вибач, Нонно, — пробурмотіла Емілія, закусивши губу.

Бабуся вже знала, якого прохання варто від неї очікувати.

— А можеш знову розказати про чорну магію?

— Так, розкажи про Мальваджі, — приєдналася Вітторія, яку завжди цікавили історії про Нечестивих. Навіть вечорами, коли розмовляти про них заборонено.

— Будь ласочка.

— Нам не варто говорити про такі моторошні речі вголос, це накликає нещастя.

— Це всього лише історії, Нонно, — промовила тихо Емілія.

Якби ж це було правдою. Нонна Марія наклала захисне закляття на власне серце й закінчила ритуал, поцілувавши кінчики пальців і важко зітхнувши. Близнючки обмінялися переможними усмішками. Тримати легенди в секреті від них було просто неможливо, навіть попри те що вони наповнювали їхні дутики мріями про сімох князів пекла. Нонна боялася, що дівчатка можуть занадто романтизувати демонів. Вона вважала за необхідне завжди нагадувати їм про те, чому варто остерігатися прекрасних створінь, позбавлених душ.

— Помийте руки й допоможіть розкачати тісто. Я розповідатиму, а ви готуватимете пасту.

Дівчатка одночасно усміхнулися, чим остаточно відігнали хвилювання Нонни, викликані негодою і пересторогами, що вона принесла. Звивиста паста з томатним песто була однією з найулюбленіших страв близнючок. Вони також обожнювали заздалегідь приготовану cassata5, що лежала в коробці в льодовні. І хоча бісквіт із солодкого ricotta6

— традиційно великодня страва, дівчатка полюбляли смакувати її у свій день народження.

Попри перестороги Нонни щодо солодощів, вона все-таки часто потурала дівчаткам і балувала їх солоденьким, адже Хтозна, як складеться їхня доля. І насправді їй для цього не потрібні якісь причини — просто бабусина любов була надзвичайно магічною.

Емілія дістала з полички ступку з товкачем. Коли вона збирала докупи оливкову олію, часник, мигдаль, базилік, пекоріно й помідори чері для песто alia Trapanese7, її обличчя було по-дорослому зосередженим. Вітторія зняла вологу серветку з кульки тіста й почала робити пасту так, як учила Нонна. Близнючкам було лише по вісім років, а вони вже чудово поралися на кухні. Такі навички не дивували, адже вони практично виросли в сімейному ресторані. Дівчатка повсякчас кидали на бабусю очікувальні погляди з-під густих вій.

— Ну що? Ти розповідатимеш нам історію? — зрештою, запитала нетерпляче Вітторія.

Нонна зітхнула.

— Існує сім демонічних князів, але Ді Карло варто остерігатися чотирьох: Гніву, Жадібності, Заздрощів і Гордині. Перший жадатиме крові, другий заполонить серце, третій вкраде душу, а четвертий забере життя.

— Нечестиві, — прошепотіла Вітторія майже урочисто.

— Мальваджі — демонічні князі, нічні істоти, сповнені невблаганного голоду. Вони шукають невинні душі, щоб викрасти їх для свого правителя —

диявола. Тільки схід сонця здатен відлякати їх і змусити тікати, — продовжувала Нонна, повільно гойдаючись у кріслі.

Вогнище затріщало голосніше за бурю за вікном. Бабуся позирнула в бік дівчат, щоб переконатися, чи виконують ті свою частину домовленості. Близнючки одразу зосередилися на роботі.

— Сім князів такі грішні, що коли потрапляють до нашого світу, то не здатні витримувати сонячне світло, тому змушені завжди ховатися в темряві ночі. Таке покарання на них наслала Перша Відьма багато років тому — ще задовго до появи людини.

— І де ж вона тепер, ця Перша Відьма? — запитала Емілія, її тоненький голос прозвучав доволі скептично. — Чому ж її ніхто не бачив?

Обміркувавши відповідь, Нонна промовила:

— Упевнена, у неї є на це причини, і ми маємо їх поважати.

— А який вигляд мають демонічні князі? — запитала Вітторія, попри те що вже знала напам’ять цю частину історії.

— Вони схожі на людей, але їхні темні, як ніч, очі мають червоний відтінок, а їхня шкіра тверда, мов камінь. І хай би там що сталося, ніколи не можна говорити з Нечестивими. Якщо ви раптом їх побачите, ховайтеся. Бо щойно вони помітять вас, то не зупиняться ні перед чим, бажаючи заволодіти вами. Нечестиві — опівнічні створіння, породжені темрявою і місячним сяйвом. Усе, чого вони прагнуть, — це руйнувати. Бережіть свої серця, адже за крихітної змоги вони вирвуть їх із ваших грудей і під покровом ночі уп’ються вашою кров’ю.

Попри те що князі пекла були бездушними створіннями, які належали самому дияволу, близнючки були

зачаровані їхніми темними загадковими постатями. Звісно, одна з них дужче за іншу, як і передбачено долею.

— Але якщо ми випадково їх зустрінемо, як нам дізнатися й зрозуміти, що це саме вони? — запитала Вітторія. — А якщо нам не вдасться поглянути їм в очі?

Нонна завагалася. Дівчатка й так уже багато знали, та й узагалі — якщо древнє пророцтво правдиве, вона боялася, що найгірше ще попереду.

— Ви зрозумієте.

Відповідно до сімейної традиції Нонна Марія навчила сестер магічним чином ховатися і від смертних, і від опівнічних істот. Щороку на свій день народження дівчатка збирали трави в маленькому садку за будинком і виготовляли обереги.

Вони носили амулети, благословенні святою водою, свіжою землею з цвинтаря і блискучим місячним сяйвом. Вони напам’ять знали захисні заклятгя й ніколи не говорили про Мальваджі у дні місячної повні. Та найважливішим було те, що вони ніколи не знімали свої амулети.

Корнічелао Емілії був срібним, Вітгорії — золотим. Дівчатам заборонялося з’єднувати їх, адже це означало, що станеться щось жахливе. За словами Нонни, з’єднати амулети — наче змусити сонце і місяць одночасно з’явитися в небі й приректи світ до життя у вічних сутінках. За таких умов князям пекла безсумнівно вдалося б утекти із вогняної в’язниці. Вони вбивали б невинних людей і крали б душі, аж доки світ смертних обернувся б на попіл. І це дало б їм змогу вільно панувати в цьому королівстві жахів.

Після того як близнючки повечеряли і посмакували десертом, батьки поцілували їх і відправили спати,

адже наступного дня вони мали допомагати на кухні сімейного ресторану — на своїй першій серйозній роботі. Емілія та Вітторія були так захоплені подіями цього дня, що просто не могли заснути. Вони сміялися у своїх ліжечках і розмахували рогоподібними амулетами, наче крихітними казковими мечами, уявляючи, що борються із Мальваджі.

— Коли я виросту, то хочу стати зеленою відьмою, — промовила Емілія, лежачи в теплих обіймах сестри. — Я вирощуватиму всілякі види трав і матиму свою тратторію з меню, яке складатиметься з магії та місячного сяйва. У мене все буде так, як у Нонни.

— У тебе все буде набагато ліпше, — Вітторія обійняла сестру ще міцніше. — До того часу я вже стану королевою і зроблю так, щоб у тебе було все, чого ти забажаєш.

Одного вечора дівчата відчули себе надзвичайно сміливими. Минув майже місяць від святкування їхнього восьмого дня народження. Близнючкам здавалося, що дуже багато часу минуло відтоді, коли Нонна Марія говорила їм страхітливі попередження. Вітторія спрямувала амулет у бік сестри із серйозним виразом обличчя.

— Ось, візьми його, — сказала вона наказовим тоном.

Емілія завагалася на секунду перед тим, як затиснути в руці золотий ріжечок.

їхні амулети засвітилися темно-лавандовим сяйвом. Це так приголомшило Емілію, що вона впустила ріжечок сестри. Вітторія швидко надягла амулет на себе, із широко розплющеними очима спостерігаючи, як блискуче світло раптово згасло. Можливо, дівчата були налякані, можливо, приголомшені, але не

вимовили ні слова. Емілія випростала руку, намагаючись позбутися відчуття поколювання на шкірі. Вітторія дивилася на сестру, ховаючи обличчя в тіні.

Неподалік цербер завив на повний місяць. Звісно, пізніше дівчата переконають себе в тому, що чули лише вітер, який гуляв порожніми вулицями їхнього кварталу. Вони ніколи нікому не скажуть про те, що зробили, ніколи не скажуть про дивне темно-лавандове світло. Не заговорять про це навіть одна з одною, а особливо — із Нонною Марією. Оскільки дівчата вдали, наче нічого не сталося, Емілія не розповіла сестрі про те, що після того вечора вона назавжди змінилася, адже щоразу, коли тримала в руках свій амулет і концентрувалася, то бачила те, що називала луччікаре — слабке мерехтіння, або ауру навколо кожної людини.

Єдиними, із ким це не спрацьовувало, були вона сама та її сестра.

Якщо у Вітторії і з’явився подібний дар, вона ніколи не зізнавалася в цьому. Це був перший із багатьох секретів, що близнючки приховуватимуть одна від одної і який може виявитися смертоносним для однієї з них.

ДЕСЯТЬ РОКІВ ПО ТОМУ