Купальниця

кілька років однією з найпрестижніших у світі стане вітчиз-

няна кінонагорода, і актриса матиме три таких статуетки на

поличці у своєму заміському будинку під Києвом.

У численних інтерв’ю Кароліна Кужвій охоче говоритиме

про творчість, особливості акторської роботи і про свої пла-

ни, але її особисте життя залишатиметься таємницею за сі-

мома замками. «Купальниця — квітка зі щільно стуленими

пелюстками, — пояснюватимуть цей феномен журналісти, —

вона нікого не пускає у свою душу». Завдяки Кароліні Куж-

вій виникне мода зберігати своє приватне життя у секреті, але

протримаються ці віяння недовго. Про її захоплення, рома-

ни, стосунки з чоловіками буде відома лише та інформація, яку вишуковуватимуть дошкульні журналісти. Вона ж ніко-

ли не допомагатиме дізнатись про себе щось більше.

Дехто запевнятиме, що своїм успіхом актриса не остан-

ньою мірою завдячуватиме братові Роберту Кері, який ще

на початку її кар’єри зрозуміє, куди вітер дме, і стане мене-

джером майбутньої зірки. Пліткуватимуть, що Роберт із йо-

го фінансовим чуттям перший второпав, буцімто на сестрі

можна буде добряче заробити, а все інше лише вдало скла-

лося й припасувалося, бо Робертові Кері вдалося об’єднати

творчі можливості сестри та свій організаторський талант, і то саме тоді, коли театр та кіно почали оговтуватись від

тривалого шоку. Кароліні до тих розмов буде байдуже, а Ро-

бертові й поготів.

Подейкуватимуть, що вона має чоловіка, непублічну лю-

дину, далеку від театру та кіно, але його ніколи не бачитимуть

з нею на публіці. Попри це їй приписуватимуть численні ро-

мани, і деякі з чуток матимуть підстави для своєї появи.

У 2043 році до ювілею актриси вийде художньо-біографіч-

ний роман про неї, у якому буде чимало вигадок, пафосу та

напівправди. Історія попелюшки починатиметься зі студент-

ських років. Серед помилок книжки закрадеться й твердження

234

про те, що працювати на телебаченні та у студентському теа-

трі Кароліна Кужвій почала під час навчання в університеті.

Події першого року самостійного життя дівчини залишаться

поза увагою — так, ніби 18-річна Кароліна одразу після за-

кінчення школи вступила на акторське відділення.

Дітей у актриси не буде. Вона все життя зберігатиме теплі

стосунки з доньками свого брата та з їхніми дітьми, своїми

онуками.

* * *

…Одного сонячного надвечір’я наприкінці травня, коли за-

кінчаться, нарешті, усі ювілейні святкування і Кароліна по-

вернеться до роботи, їй привезуть додому сценарій зі студії.

Вона і через тридцять років залишиться вірною звичці чита-

ти сценарій на папері, казатиме, що так краще сприймає текст.

Заскочена архаїчними захцянками своєї підопічної — ох вже

ті зірки! — дівчинка, помічниця режисера, охоче погодиться

заїхати до актриси додому, щоб принагідно глянути на неї

зблизька. Вона бачила її лише одного разу, на зйомках, випад-

ково, завдяки товаришеві, що провів її того дня, ще новачка

в кіносвіті, на студію. Кароліна Кужвій приїхала тоді на зні-

мальний майданчик бліда й тиха, як осінній ранок, у який, власне, все й відбувалось; вийшла з авто не в гуморі, уника-

ючи розмов і навіть поглядів. Але щойно запрацювала каме-

ра, невидима сила торкнулась її чола, актриса стала вищою, обличчя спалахнуло і вона — відповідно до ролі — узялася

впевнено й насмішкувато закручувати навколо себе енер-

гетику вибухового епізоду. Одного з найкращих у фільмі епі-

зодів, як виявилось згодом. Відпрацювала своє, погляд згас, зіщулилась, прошепотіла щось, нахилившись до режисера,

загорнулась у поданий кимось жовто-помаранчевий палан-

тин — тільки її й бачили.

Зараз, якщо Кароліна Кужвій погодиться на запропонова-

ну роль, вони працюватимуть над спільною картиною…

235

Помічниця режисера знайшла господиню за невеличким

ошатним будинком, у зеленій садовій альтанці. Стіни альтан-

ки утворило коло щільно висаджених один попри одного ку-

щів ялівцю. Дашок, укритий сосновою гонтою за давньою

технологією, тримався на кількох високих стовпах, нижня

половина яких губилась у густих заростях вічнозелених рос-

лин. На підлозі з кругляків міцного дерева, за столиком, пле-

теним з лози, у такому ж ажурному легкому кріслі сиділа

господиня — в ароматах розігрітого під сонцем ялівцю. Під-

велася гості назустріч, відклавши книжку. Уся у сіро-білому, жодних прикрас, обличчя без косметики, пишне волосся за-

колоте на потилиці, привітний погляд сумних очей. На екра-

ні вона виглядає значно молодшою. А зблизька — жінка як

жінка, нехай не п’ятдесяти, але точно сорока років.

Кароліна теж встигла роздивитись свою гостю, її юне вес-

нянкувате обличчя, худі руки, вкриті ластовинням, диваку-

вате вбрання, без сумніву, власного дизайнерського втілен-

ня. Остання мода така — завдяки новітнім можливостям за

п’ять хвилин перетворювати основу готового одягу на при-

пасовану до свого смаку та фігури індивідуальну модель. Бав-

ляться діти…

— Уперше привожу сценарій, — усміхнулась руденька піс-

ля обміну привітаннями.

Подала прозору теку зі стосом паперу. Оце «вперше при-

вожу» додала з ввічливості, вирішивши, що кілька привітних

слів не зашкодить. Але щойно сказала, як одразу відчула дво-

значність вимовленого. Як ніби уїдливо дорікнула: не було, мовляв, іншої роботи для помічника режисера, окрім — як

її? — кур’єрської. Похопившись, спробувала виправитись:

— Я не те маю на увазі, що ви не хотіли, як усі… а те, що…

не звикла, що хтось на папері читає…

Руденька остаточно заплуталась і почервоніла. Її волосся ме-

дово світилось у навскісних променях сонця, Кароліна помі-

тила це ще тоді, як вона наближалась до альтанки, а зараз бачи-

236

ла зворушливу дитячість світлих вій та злегка відстовбурчені

вуха, які додавали цій дівчинці особливої привабливості.

Усміхнулась:

— У кожного свої слабкості, — і потягнулась до пачки з ци-

гарками. — Сподіваюсь, ви мене вибачите за зайвий клопіт.

— Та що ви! Який клопіт! Я ж розумію. Ви он і книжки па-

перові читаєте, як моя мама…

— А вам особисто — як цей сценарій?

— Дуже! — гаряче запевнила дівчина. — Мені — дуже! І ва-

ша роль подобається. Там є одна сцена — не уявляю, як її мож-

на зіграти. А це, біля ставочка, купальницю посаджено?

Кароліна повернула голову туди, де за пучечками гостро-

верхого дикого ірису, ближче до води, жовтів килимок із куль-

частих квіток.

— Так, це купальниця. Але вона тут сама виросла. Або хтось

мені її таємно підсадив, — усміхнулась, — без мого відома.

Вони ще поговорять про якісь необов’язкові речі, дівчина

подивується, якою відкритою, виявляється, може бути ця жін-

ка, та й піде доріжкою, гравій сухо захрумтить під її кроками.

Кароліна розгорне скріплений стос паперів, прочитає на-

вмання кілька абзаців. Звичка починати знайомство з новим

текстом з випадкового уривка залишиться незмінною. Тоді

почне спочатку й зануриться у читання.

…Зіграти жінку у віці від тридцяти років і до глибокої ста-

рості. Ця пропозиція виявиться вчасною, вона ще відчувати-

ме в собі сили для того, аби бути на екрані молодою і знатиме, як це зробити. Бо далі життя готуватиме для неї інші ролі; найкращі ролі згодом діставатимуться іншим, але інші, мож-

ливо, й зіграють їх краще.

На той момент Кароліна буде вже добре знайомою з невід-

воротністю однозначного запізно. Це слово поблискуватиме

металевим холодом давнього срібного перстеника-квітки, яке

вона ніколи не носитиме, всупереч словам Роберта про те, що

все до нас приходить саме тоді, коли має прийти. В минуло-

237

му залишиться багато ніколи,одне з них — яка була б із неї

мати, бо коли наважилась на дитину, було вже запізно. Коли

виникла потреба дізнатись більше про дідусів та бабусь, то

вже не було кого розпитати. Намагалась заповнити білі пля-

ми з історії роду за допомогою брата, але й він тут, на диво, виявився не на висоті.

Кароліна згорне сценарій, притримає верхні сторінки, ря-

туючи їх від подмуху вітру. Цю роль, якщо доля дозволить, вона зіграє так, як вміє, бо ще не вечір. Вона і далі вчитиметь-

ся розрізняти уявні запізновід справжніх, долати перші та

смиренно приймати другі. Це ж не слабкості, з якими можна

легко порозумітись.

Мереживна тінь від дерева гойднеться, ковзне по сторінці

сценарію. Кароліна піднесе до попільнички антикварний мунд-

штук, струсить попіл з кінчика тонкої сигарети. Кільканадцять

спроб кинути палити робитиме вона за життя, однак так і не

кине, хоча надійних засобів для подолання ганебної згуби буде

предостатньо. «Тут тобі характеру бракує», — дорікатиме брат.

Але правда полягатиме в тому, що вона не хотітиме позбутися

цієї залежності, бо якби захотіла — поставила б крапку.

Січень—червень 2012 року

Зміст

«Купальниця» —

«Сестра Кері» на сучасний український лад ........................5

І. Сестра Роберта Кері. Київ ........................................................ 9

ІІ. Пані Шехóва. Львів .................................................................106

Епілог. Кароліна Кужвій. Купальниця ....................................232

Літературно-художнє видання

ВДОВИЧЕНКО Галина

Купальниця

Роман

Головний редактор С. С. Скляр

Відповідальний за випуск Г. В. Сологуб

Редактор Г. В. Пагутяк

Художній редактор О. О. Глоба

Технічний редактор А. Г. Верьовкін

Коректор Н. Я. Радченко

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Св. № ДК65 від 26.05.2000

61140, Харків-140, просп. Гагаріна, 20а

E-mail: cop@bookclub.ua

www.trade.bookclub.ua

+38 (067) 572-63-34,

e-mail: booksmt@rambler.ru

e-mail: trade@bookclub.ua

www. trade.bookclub.ua

e-mail: vega_center@i.ua

e-mail: fenix@kredo.net.ua

e-mail: odessa@bookclub.ua

www. kredo. net. ua

e-mail: support@bookclub.ua

www.bookclub.ua

Вдовиченко Г.

В25 Купальниця : роман / Галина Вдовиченко ; передм. Г. Гудзьо. —

Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. —

240 с.

ISBN 978-966-14-4719-5 (PDF)

У напіввимерлому військовому містечку жили собі брат Роберт і сестра Ка-

роліна. Ворожка напророкувала, що хтось із них стане щасливим, а хтось — зна-

менитим. Усі чомусь були переконані, що дівчині дістане від життя і звичайні-

сінького жіночого щастя. Тож Роберт першим подався підкорювати столицю.

Кароліні ж, яка теж не всиділа вдома, доведеться запакувати не один подарунок

у київському супермаркеті, перш ніж розпакує свій — від долі... УДК 821.161.2

ББК 84.4УКР