Кувати долю, а не лихо

Михайло Базар

Кувати долю, а не лихо

Пролог

Із щастя та горя скувалася доля.

Народна мудрість

Галя прокинулась вранці – і до вікна. До неї сміялось сонце. Відкрила квартирку у вікні і відчула як неї дихнуло весною. Здивувалась, що нікого уже в кімнаті нема. «О, як довго я спала, – подумала. – Отак і прогайнувати можна такий чудовий ранок через свої сонні мари».

Останнім часом мала приємні сни, але чомусь, проснувшись відразу їх забувала. Одне знала, що і цього разу снилось щось незвичне, цікаве. Вона почала поспіхом готувати собі сніданок, щоб не спізнитися на заняття в кулінарному училищі. Ще два місяці – і вона дипломований кухар. Вийшла надвір. Відчула ароматний запах перших весняних квітів, і побачила як бджоли збирають пергу. Дивується – не вперше ходить цією вулицею до училища, а сьогодні відчуває в душі щось особливе, приємне, радісне. Від приємного настрою її очі аж променіли. Очима багато чого можна сказати, інколи більше, аніж словами. Вдивлятися око в око, зір в зір, усміхнувшись – і стає все ясно. Кажуть, що існує в світі якась надприродна сила, якій хоче чи не хоче, а підкоряється людина.

Часто людина підкоряється долі або просто покладається на неї, замість того, щоб творити майбутнє своїми руками, розумом – кувати долю, а не біду, бо вже надто досить цих бід назбиралося сьогодні.

Найперше, що стимулює людину жити і працювати – це кохання, чисте, щире, пристрасне. Воно має в людини постійно палати, а не тліти, бо якщо воно поволі згасає, то від нього залишаються лише спогади.

Але багато чого, що діється навколо, можна відчути не тільки очима, але й серцем. Серце не любить, коли йому співчувають, у багатьох випадках йому треба допомогти. І ця допомога буває різною: медична, тренувальна, яка вимагає багато фізичних зусиль, бажань, впертості, а насамперед усвідомлення чого ти бажаєш: бути сильною особистістю чи нидіти, скніти, попиваючи алкогольні напої, а потім ліки, які вже мало що допомагають. І де вже тоді до радості, пристрастей, які так швидко проминули, наче їх і не було, а був звичайний сон з багатьма невиразними сновидіннями.

Можна покладатися на поклик долі, а вона часто-густо не кличе до себе, і тоді настає схиляння, приниження самого себе в очах навколишніх.

Інтимність між різними людськими статтями має завжди свій початок. Про кінець не скажу, бо в декого вона знесилюється досить рано, а в багатьох триває в досить літньому віці, іноді аж до смерті.

Нинішній світ такий багатий на різновидності інтимних стосунків: кохання, задушевна близькість, щиросердечність, сексуальні стосунки між чоловіком і жінкою, а також одностатеві зносини, платонічна любов.

Іноді людина веде двояке життя, і тоді кажуть, що в неї настало роздвоєння особистості: одна поведінка дома, інша на людях.

Молода людина завжди на щось сподівається: на цікаву добре оплачувану роботу, освіту, гарну дружину, вдалу крадіжку, успішний бізнес, мати силу й енергію до глибокої старості. Але це стається не з кожним, хто про це мріє, надіючись на добру долю чи фортуну. І прикро стає, коли людина, що мала так багато задумів і мрій раптом позбувається не тільки того всього, що придбала, але не зможе реалізувати хоч щось із задумів і мрій, замислів і затій.

У багатьох настає прикре розчарування. Та це ще півбіди, у інших – розпач, відчай, що часто веде до суїциду. Отож треба з самого раннього віку бути готовим до того, що може статися в житті людини непередбачуване. Виховувати в собі силу волі, вміння керувати своїми не тільки емоціями, але й думками, вести здоровий спосіб життя і ніколи не бажати забагато чогось. Бо якраз ті, що такі зухвалі з навколишніми, рідко коли досягають чогось значущого. Але й коли добиваються затіяного великого достатку, швидко його з певних причин позбуваються і стають нещасними, морально спустошеними, словом, убогими, нічого не вартими ні для себе, ні для навколишніх. Так уже повелося з давнини.

Чи можливе життя без щастя? Так, багато людей живе на землі і навіть ніколи не торкалося до них щаслива мить. Інколи вони надіються, що все станеться в майбутньому одного прекрасного дня. Але минають дні за днями, а щасливого життя немає.

Що це, фатум, прикра помилка природи? Напевне, це задумано в небесах ще до народження дитини. Шлях по якому вона має йти треба торувати батькам, якщо вони цього не зробили або не захотіли зробити, то це зроблять за них інші, і не завжди цей шлях буде вірним, щасливим.

Відвідування могил своїх предків на цвинтарях виховує почуття, і розуміння, що людина не вічна в цьому химерному світі. Кожен, хто народився, колись помре і це буле стримувати від необдуманих вчинків за життя, коректно ставитися до навколишніх, адже кожна людина створена на подобу Божу.

Усе сказане мною стосується моїх героїв, що живуть поміж нас. Описані герої роману, хоч і мають своїх прототипів, але наділені різними рисами характеру, що годі когось із них упізнати. Та й навіщо? Адже це художній твір, в якому мусять бути не тільки життя і діяння тих, про кого йдеться, але й роздуми письменника, бо ж написане не з видумки, а з самого життя, яке намагався показати не завуальовано, а відкрити затаєні його сторони. Чи вдалося мені це зробити, нехай скаже читач після прочитання роману. І якщо він впізнає когось із тексту, і скаже, що я не повністю висвітлив свого героя чи героїню, то я буду вельми вдячний йому за те, що дещо з написаного сховалося, як кажуть за кадром або поміж рядками слів.

У пошуках омріяного щастя

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

О. Олесь

Декотрі дівчата з кулінарного училища, де навчається Галина, власне, з її групи, вже кілька місяців підробляють на різних роботах: хто прибирає в кафе чи в барі, інші перебиваються випадковими заробітками. Одна з дівчат розклеює оголошення від недавно створеної фірми і там її обіцяють постійну роботу. Галя шукати передчасно роботу не хоче, задовольняється тим, що мати з Італії посилає їй кожного місяця гроші на прожиття. Там вона вже кілька років і працює легально. Встигла познайомитися з таким же заробітчанином Махмудом, родом із Марокко, обоє живуть «на віру» в найманій дешевій квартирі.

Галя зростала в матері одиначки, ніколи не бачила свого батька, а мати не хотіла навіть про нього згадувати. Коли заходила мова про батька, то казала, що то була її помилка молодості, бо могла знайти собі когось надійного, а він був просто красивим зальотником і тим її зачарував. Хоча в перший рік після її народження приїжджав кілька разів і допомагав грішми, а потім всякі зв’язки навіть по телефону обірвалися. Мати жила в маленькій кімнаті разом зі своєю старшою сестрою Ніною, а коли вона вийшла заміж, то мати подалась на заробітки, а Галина влаштувалася в гуртожиток. Після закінчення училища мусить його залишити і попроситься до тітки хоча б на ночівлю. Тітка живе зі своїм чоловіком Павлом давно у шлюбі, але дітьми не обзавелись. Помишляють взяти собі на виховання сироту з дитячого притулку або з інтернату, але чомусь вичікують. Галина мріяла вдало вийти заміж, бо добре знала, що такі красиві дівчата довго самотніми не бувають. З такою красивою дівчиною багато хто хотів би подружитися, але до своїх ровесників ставилася з погордою. Інші в її віці вже давно були обізнані з сексуальними звабами, а вона чомусь стримувала себе від таких утіх. Навіть дехто з її подруг, дівчат-ровесниць , дивувалися її «відмінною» поведінкою.

Одного погляду її оливкових очей було достатньо, аби когось заманити до себе. Спочатку начиталась популярної літератури на тему інтимних стосунків, кохання і його значення в житті людини.

Уже п’ятнадцятирічною дівчиною розцвіла всіма достоїнствами зрілої особи: округлились груди, збільшились у розмірах, видовжились ноги, а над лоном засіялось густою щетиною пишне кучеряве чорне волосся. Щотижня вона його підстригала, щоб ставало густішим, та його густота залишалась такою, як і раніше. Між дівчатами її віку майже щодня велися розмови на інтимні теми. Одна з них вважала себе всезнайкою у таких делікатних справах і повчала їх, як мають себе поводити наодинці з хлопцями у ліжку.

«Головне, – казала, – не впадати низько ні перед ким, не принижуватись, бо то веде до знецінення навіть найкрасивішої дівчини». О скільки вона ї її подруги чули закоханих слів від однолітків і трохи старших за них! Деколи така компанія стомлювала дівчат і тоді, щоб продовжити приємне спілкування хлопці вгощали дівчат принесеним вином, а вже тоді, підігріті хмільним напоєм, попарно усамітнювалися, заздалегідь, домовившись про це.

Нарешті Галина спробувала зайнятися сексом зі своїм ровесником, Ігорем, який вчився в тому ж училищі, тільки здобував профіль дизайнера. Він запросив її на квартиру своєї старенької баби, яка недобачала і майже не чула навіть голосної розмови. Сама ж говорила голосно і спочатку здавалося, що вона на когось сердиться.

– Йди і прийми душ, – наказала хлопцеві Галина, коли він почав оголювати її тіло.

– А ти? – спитав несміло.

– Після тебе, не будемо ж ми з першого разу купатися разом, – каже Галя і так пронизує своїми великими очима хлопця, що той відразу побіг виконувати її наказ.

– Я вже! – мовив по хвилі.

– Тепер чекай мене і нічого руками не торкайся.

«Така строгість і для чого?» – подумав, але не задавав їй лишніх запитань, бо й так хвилювався. Відразу признався, що вона в нього перша статева партнерка. Галя нічого йому не сказала, бо й сама хвилювалася, віддаючи йому своє голе тіло, наче якийсь з висоти посланий дар, з яким треба ніжно поводитись. А він невміло блукав руками, ніби шукав інтимне місце у дівчини й ніяк довго не міг його знайти. Ні тобі поцілунків, ні проявів ніжності, а до пристрасті не дійшло. Лише обмазав її стегна чимось масним і густим. Вона тут же встала і пішла у ванну кімнату, щоб привести себе до порядку.

Ігор відразу зрозумів, що це його перша невдача. Добре, що хоч вона йому не дорікала, не насміхалася з нього, а сказала, аби він спочатку прочитав дещо в Овідія, а вже тоді кликав дівчину до ліжка.

– А хто такий Овідій? Він що навчає мистецтву кохання?

– Колись навчав, але це було кілька тисяч років тому. Є в нього книжка «Наука кохання», обов’язково прочитай, вона тобі пригодиться, в житті, а я вже піду.

– Я проведу тебе, – мовив Ігор, дивлячись кудись убік, аби не зустрітися з її єхидним, як йому здалося, поглядом.

– Не треба, я сама знаю дорогу, мені недалеко йти.

Він відчув, що в нього чомусь кольнуло в грудях, наче по них прокотився маленький їжак.

«Що ж, треба набратись досвіду в якоїсь старої шельми або в повії, – подумав Ігор, – бо й справді показав себе так безглуздо».

А вже наступного дня Галя не стрималась і розказала свою таїну подрузі Нелі. Подруга була трохи старшою за неї, мала чоловіка, але чомусь дітьми не обзавелися, хоча живуть у шлюбі вже третій рік. Чоловік працює вахтовим методом за кордоном, заробляє гроші, щоб придбати власну квартиру, а поки що живуть в гуртожитку для малосімейних пар.

– Ніякої втіхи не зазнала, – призналась подрузі Галя. – Повне розчарування. Більше з Ігорем зустрічатися не стану, та й він, мабуть, зрозумів, що з першого разу зазнав невдачі і для кохання не здатний.

– То все пояснимо, ти напевно не проявляла жодної активності.

– Звичайно, я чекала на щось приємне, хотіла відчути задоволення, але його не зазнала.

– Якщо будеш себе вести так пасивно, то ніколи не матимеш втіхи, блаженства. Інтимне життя з хлопцем чи з чоловіком – це мистецтво. Ти хвалилася, що читала популярні книжки на цю тему, навіть згадувала Овідія і що з того? Лежала біля свого партнера, як колода, а головне треба було вибрати правильну позу і ритм, все інше – приходить само собою.

– Можливо, я вела себе не так як треба, та й Ігор відразу зізнався, що він не має досвіду в цьому ділі. Отак і розійшлися обоє незадоволені одне одним.

– Шукай когось іншого, з досвідом, не однолітка, а старшого і матимеш те, що схочеш. Це я тобі гарантую. Ти ж красива, молода і маєш право на пристрасне кохання.

Отак поговорили і розійшлися. Галя в цей день довго роздумувала з чого їй почати?

***

Довго шукати такого партнера не довелось. Він сам несподівано знайшовся. Це був Роман Іванович, новий учитель фізкультури, який замінив старшого колегу на час його хвороби. Казав, що то є його тимчасовий додатковий заробіток, бо він має приватний спортивний зал у місті, де тренує молодих акробатів. Галина відразу запримітила, що новий вчитель аж надто приділяє їй увагу. Вона чомусь ніяковіла, дивлячись йому у вічі. Під кінець заняття сказав, що хто бажає зайнятися акробатикою, то нехай приходить у післяобідній час на заняття. Відразу сказав, що такі заняття коштують чималі гроші, але вони цього варті. Назвав адресу, куди можна приходити у кожний вівторок з 17 години і в п’ятницю в такий же час.

– А тобі, Галю, треба не на кухаря вчитись, а в цирку працювати.

– Що ж, спізнилась із вибором професії, через півтора місяця стану дипломованим кухарем.

Почали всі виходити з кабінету фізкультури. Галя чомусь довше ніж завжди одягалась, ніби щось стримувало її, щоб продовжити з учителем почату розмову.

– Так, я справді запримітив, що в тебе є всі дані, щоб розвивати себе, зайнявшись акробатикою. Приходь уже завтра, візьми з собою чистий рушник і кілька салфеток.

– Ой, не знаю чи я зможу приходити.

– Чому?

– У мене ледве стипендії вистарчає для того, щоб прохарчуватись, а де візьму грошей за тренування? – сказала і подумала, що мати останнім часом почала рідше посилати їй гроші. Казала, що в такому віці вже пора самій заробляти, а не чекати подачки від матері.

– О, за це не переживай. Я в тебе, якщо будеш чемною, грошей не візьму. Ось влітку намічається великий спортивний турнір, візьмеш призове місце і матимеш гроші.

– А якщо не займу призового місця?

– Будеш мати моральне задоволення і зміцнієш фізично, а це ще більше, аніж гроші.

Йшла до гуртожитку, роздумуючи над почутим від учителя і тренера.

«А може, й справді розгледів Роман Іванович у мене спортивні дані, треба спробувати, – подумала. – Тренер такий, хоч вже немолодий, але сильний, мускулистий і має якусь магічну силу, бо мені навіть не хотілося після занять фізкультурою покидати спортивний зал».

***

Перша квітнева п’ятниця 2013 року. Сонячно, тепло. Вона так чекала цього дня. Здавалося, що кожен урок тягнеться надто довго, а їй так хотілося почати займатися акробатикою. Після занять цього разу навіть обідати не хотілося. Та вона все-таки побувала в їдальні, що в їхньому гуртожитку і, прийшовши в свою кімнату, почала готуватися до майбутнього тренування. Згадала вказівку тренера, щоб ніхто, хто забажає тренуватися не накладав на обличчя парфумів, а губи мають мати природний стан, тобто без помади. Глянула в дзеркало – так вона досить красива, тільки довге волосся розсипалось на плечах і тому-то вона сплела його в товсту косу.

Прийшла вчасно і здивувалась – нікого, крім тренера не було в спортивній кімнаті.

– А де ж решта? – спитала і закралась думка чи справді Роман Іванович когось тренує чи це його тільки приманка до себе красивих дівчат?

– Ось ще одна прийшла трохи спізнившись, побачивши в дверях молоду дівчину і ніби вгадуючи Галині думки сказав, що заняття побудовані так, що тренуються не цілою групою, а по двоє чи троє в певні години, виділені для них. Ніхто не тратить зайвого часу, бо він нині такий дорогий для кожного.

Почувши такі слова, Галя заспокоїлась і почала після миття рук роздягатися з верхнього одягу.

– Ти у нас вперше, то повинна знати на майбутнє, що треба одягнути лише плавки, бюстгальтер і мати легкий спортивний костюм.

– Зрозуміла, – каже Галина.

– Отож почнемо, – сказав тренер і почав показувати, які вправи мають виконувати дівчата, але спочатку легка розминка: ходьба, біг по колу.

– Ага, мало не забув, – продовжив настанови тренер. – Тобі, Галинко, треба в найближчі дні пройти медичне обстеження чи ти здорова, бо тут потрібно мати силу. Акробатика – не для слабосильних, а для цілком здорових хлопців і дівчат.

– Завтра пройду в поліклініці таке обстеження і принесу висновок про стан свого здоров’я.

– Гаразд, сьогодні великого навантаження давати тобі не буду, – сказав Роман Іванович і усміхнувся.

Цього разу він більше розказував, що будуть робити, показував різні вправи і багато говорив про дотримання техніки безпеки, а ще бажано приходити на заняття не відразу після ситної їжі, а через годину, а ще краще – через дві. Він любив дивитися на її красиве тіло, довге чорне волосся і пухкенькі червоні губи без помади. Він так їй відразу й сказав:

– Усе має мати природний стан: і губи, і груди, і всі інші частини тіла. Не люблю фарбованих лисиць.

І він мав рацію. Жінки від яких тхне парфумами, викликають неприємні враження. Жінка чи дівчина має пахнути неспілими зимовими яблуками. Тоді-то відчувається, що вона пашить здоров’ям, викликає приємне збудження, яке триває так довго аж до знемоги. Така дружелюбна обстановка імпонувала настрою дівчини. Лише дивувалась, що він з вигляду не юнак, а в досить в зрілому віці чоловік, може виконувати такі надскладні вправи своїм тілом і не стомлюватися.

– Не думай, Галинко, – звернувся, дивлячись саме на неї, бо інша дівчина тут уже займається другий тиждень і про це вже добре знала, – що це так легко добитися серйозного успіху. Це спорт, який вимагає в першу чергу бажання, а відтак тривалої праці в спортивному залі, а ще й вдома. Має бути певний режим дня, харчування, відпочинку і жодних алкогольних напитків. Я гадаю, що ви мене розумієте.

Перше заняття їй сподобалось, бо побачила на що здатна людина старша набагато за неї. Бути сильною, здоровою – це багато значить у житті людини. Такою і їй хотілося бути.

Наступного разу вона не сподівалась, що станеться така незвична пригода. Після тренувань її напарниця чомусь так швидко побігла із спортивної кімнати, а Галина ніби чогось очікувала. Потім сама собі дивувалась, що наче вона дала привід, щоб це почалося.

Тільки-но вона почала одягатися, а тренер каже:

– І ти чомусь поспішаєш? Маєш зустріч із кавалером?

– На жаль, у мене нема ще кавалера.

– А то чому? Ти ж така красива, просто рідкісної краси дівчина, тому й не вірю, що кажеш правду.

– Справді нікого в мене нема.

Роман Іванович обняв дівчину і каже:

– Все у тебе попереду. Ти варта не кого-небудь, а справжнього принца, сильного, без шкідливих звичок і я знаю, переконаний, що такий знайдеться, – сказав і закрив на ключ двері із середини.

Галя не стривожилась такою його поведінкою, а навіть з цікавістю чекала, як він, набагато старший чоловік, поведе себе з нею далі.

– Можеш, коли ми тільки вдвох звати мене на «ти», – сказав і почав цілувати її тіло.

– Давай трохи відпочинемо, а то я трохи втомилась і буду не в формі, – призналась відразу Галина, а він подумав, що перед ним бувала розпусниця, дивуючись із такої відвертої розмови і дав їй можливість кілька хвилин відпочити, а відтак накинувся на неї як голодний кіт на спійману мишку. Довго тішився її тілом.

Галина цього разу не була такою скованою, як це було з Ігорем.

– О, так ти ще й досі була незаймана, – дивується тренер, побачивши кров на стегні у дівчини.

– Ага, а ти не вірив, – сказала і відразу не зрозуміла чи це і є той справжній кайф, про який так часто можна почути серед дівочих розмов, які вже багато разів спробували статевої близькості. Отут їй і пригодилися вологі салфетки.

Ще кілька хвилин він ніжив її прекрасне тіло, а відтак велів йти додому, бо вже вечоріло.

– Про наші амури нікому не признавайся, – сказав наостанку Роман.

– Чому?

– Можуть нас з тобою неправильно зрозуміти? Я жонатий, маю двоє дітей і набагато старший за тебе, а ти ще неповнолітня. Тепер розумієш в чому заковика?

– Розумію, за розбещення неповнолітньої можуть скарати, але незабаром я стану повнолітньою і тоді…

– Отож-то. Нащо нам така неприємність, скажи на милість? Але ж не будемо гаяти часу і чекати на твоє повноліття. Кожен день має приносити молодій людині задоволення і моральне, і фізичне.

– Буду мовчати, – сказала, а сама подумала: «Так хочеться похвалитися подрузі, що нарешті вона відчула справжнє задоволення».

І наступного ранку подруга Неля уже знала усі подробиці її тренування і підготовки до міського турніру.

***

Про їхні інтимні зв’язки ніхто не мав жодної підозри. А тренер виявився ненаситним у коханні. Їй здавалося, що то і є той чоловік, якого треба триматися і нікому не віддати при жодних обставинах. Про майбутнє не думала, жила сьогоднішнім днем, чекаючи на свого закоханця, до якого так несподівано спалахнув вогонь нестримного пристрасного кохання. На своїх ровесників не звертала майже жодної уваги, тепер вони її не цікавили, хоч дехто з них настійливо чіплявся до неї, пропонуючи прогулятись містом, в парку або десь інде, та вона не піддавалась жодному з їхніх вмовлянь, знаходячи щораз якісь вагомі причини, щоб відмовити їм у такому задоволенню. З тренером почувала себе, як риба у воді: впевнено, спокійно, надійно. А в сексі деколи навіть дивувала його своїми витівками. Можливо, стало в пригоді те, що начиталась популярної літератури, яка останнім часом заполонила прилавки кіосків і книжкових магазинів. А читати, розглядати малюнки красивих жінок і чоловіків – її пристрасть. Їй хотілося зажити таким життям, як живуть зірки естради, знамениті чоловіки, які добились популярності в житті. Але куди їй зі своїми освітніми і матеріальними даними, адже вона здобуває лише професію кухаря. Може зготовити смачний обід, вечерю, пам’ятаючи вислів, що «шлях до мужчини лежить через його шлунок». але цей вислів у наш час уже застарів. Дивувало, що її коханець ніколи не запрошує піти з ним до ресторану, відлучитись із міста, помандрувати кудись на природу. Не хотіла питати його про це, боячись, що він її неправильно зрозуміє. Згадала, як у перші дні їхнього знайомства, він сказав, що спорт і алкоголь несумісні. «Що ж, – подумала, – це його кредо і я з ним згідна».

У пориві шалених пристрастей Галина не думала, що все може в один момент закінчитися неприємностями: дізнається Романова дружина, вчинить скандал або навіть фізичну розправу.

З деякого часу коханець змінився: після тренувань казав, що має чимало важливих справ, які треба терміново вирішувати уже зараз, і він мусить йти. А вона вимагала свого: звикла до сексуальних пристрастей, після кожних тренувань, віддаючись йому повністю на що була здатна. А вміння володіти собою в інтимній обстановці прийшло до неї цілком спонтанно. Потім навіть сама дивувалась, що може витворяти з мужчиною, набагато старшим за неї, різні чудернацькі витівки, з яких можна здивуватися.

«Строга конспірація, в оточенні сторонніх людей – тільки ділова розмова про спорт і не більше, – радив тренер-коханець. – Порушиш це правило і ми втратимо свій шанс бути разом стільки, скільки нам захочеться».

На щастя за ці два місяці їхнього інтимного життя ніхто не запідозрив чогось такого, щоб їх компрометувало. А може, просто ніхто не хотів підглядати за ними чим вони займаються опріч тренувань. Деколи після посиленого тренування вона не проявляла таку активність, як це було на початку.

Вона дивувалась, що Роман ніколи не цікавився її домашніми справами, але одного разу натякнув, що оскільки закінчує навчання, то пора би їй зайнятися пошуками роботи. Думками замислився, що їхні зв’язки можуть вилізти йому боком: завагітніє і що хоч роби, а так, матиме роботу, появляться гроші і не стане від когось залежною. Все, що триває між ними не вважає чимось незвичним. Навіть гордився тим, що спить з двома жінками і ні одна з них не скаржиться, що щось у них з ним не так.

На початку літа отримала диплом про закінчення училища. Проводжаючи в життєву дорогу директор напутнім словом побажав випускникам бути вмілими працівниками, ставитися до кожної людини доброзичливо, працювати з вогником – і щастя до кожного не забариться. Працюючи, треба проявляти доброту, бо тільки доброта, щирість і безкорисливість приносить утіху, зігріває душу і робить людину щасливою, допомагає їй жити, переносити труднощі, хоч якими б важкими вони не були.

Роботу знайшла швидко. Роман порадив найнятися вільнонайманою в офіцерську їдальню військової частини, що давно базується в їхньому місті. Прийняли її на посаду помічника повара, і відразу заключили контракт на три роки.

Шеф-повар Варвара Сергіївна – середніх років жінка справила на неї враження строгої, але доброзичливої. показалась строгою, але доброзичливою. «Сумлінна праця піде тобі лишень на користь, привчися зразу до порядку і це пригодиться на все життя, – радила досвідчена жінка. – Я теж починала тут з помічника повара, а нині керую цілим харчоблоком. Головне не вступай під час роботи в нетактовні розмови з військовими. Ти дівчина зваблива – це я відразу запримітила, не матимеш відбою у них . Моя порада: не кидайся першому-ліпшому в обійми, бо можна влипнути в халепу».

– Щиро дякую вам за пораду, але в одному не зможу втриматись, бо люблю розмовляти. Буду мовчати, то ще подумають, що я німа чи з якимись причудами.

Після першого дня роботи побігла до Романа, аби сказати йому, що вона завагітніла. Поспішала повідомити його відразу, бо потім він може сказати, що то сталося не з його вини.

Роман сприйняв її повідомлення спокійно, наче йшлося про буденну річ, хоч бачив, що Галя хвилюється.

– Скажи, вже чіпляються до тебе солдафони?

– Та як тобі сказати, сиплять приємні компліменти і тільки цього.

– А ти що хотіла, щоб відразу тягли тебе до ліжка?

– Мені тебе вистарчає, – каже Галя.

– Знаю, але не вічно тобі ходити в коханках, – мовив серйозно Роман. – Ось що я тобі пораджу: поспішай знайомитися з офіцером, але таким, щоб мав, принаймні, три зірки на погонах.

– Чому саме три? – дивується Галя.

– Як чому? Треба тобі чоловіка простого солдафона? Знай собі ціну – не менше старшого лейтенанта не підпускай до себе близько. Розумієш, молоді офіцери мають добрі заробітки і перспективу рости по службовій кар’єрі, а я, сама бачиш, не можу тобі крім себе самого чогось матеріального дати.

– Мені вистарчає тебе одного.

– Я від тебе не відмовляюсь, навіть думки такої не виникало. А до мене приходь, щоб там не сталось, з ким би ти не зійшлась. Можеш завжди на мене розраховувати, я завжди у твоїй владі, тільки не забувай про обережність. А своєму обранцеві скажеш, що ходиш на тренування заради здоров’я. Гадаю, що ми з тобою поєднались надовго і будь спокійна, я тебе не залишу навіть у такому разі, коли ти матимеш «золотого» чоловіка.

– У мене немає потягу до інших чоловіків, навіть деколи відчуваю відразу до них, – згадавши невдалий секс з молодим хлопцем, який не зміг позбавити її дівочості, залишивши її незайманою. У наступні дні він навіть не показувався їй на очі, хоча вона йому в той вечір лише сказала кілька дошкульних слів, які радше були зичливою порадою.

Отак, без тренувань, швиденько поговорили і зайнялись тим, що й кожного разу.

Цього разу йшла до свого гуртожитку, в якому дозволили їй жити лише впродовж всього літа, а потім має залишити кімнату для тих, хто у вересні прийде вчитися. Йдучи дорогою її не покидала думка, що Романа цікавить не вона, як особистість, а її красиве молоде тіло й гармонія в статевих відносинах, що так обох задовольняло.

***

З недавнього часу Галина відчула, що в її душі коїться щось незвичне: почала тривожитися, позбулася сну, а вночі, коли покидав сон, всякі думки в голову лізли. «Чи не прояви це якоїсь хвороби?» – закралась думка і не давала спокою навіть на роботі. І тільки, зустрівшись з Романом, впадала в його обіймах у цілковите забуття.

О щасливі митті життя! Інколи їй хотілося кричати, аби всі навколишні почули Шекспірівське: «Зупинися мить, ти прекрасна!»

А подруги, що обзавелись кавалерами даремно дивувалися: красива, приємна, розумна дівчина, а заміж ніхто не бере. Не знали, що вона давно не дівчина і вийти заміж для неї не є проблемою. Лише треба добре подумати, як поєднати приємне з корисним.

Уже в перші дні роботи в їдальні до неї почали приглядатись молоді офіцери. І кожен намагався сказати їй якесь приємне слово чи комплімент. Їй було приємно чути хороші слова в свою адресу, але вона, згадавши пораду своєї старшої працівниці, лише злегка мружила очі, даруючи кожному приємну усмішку.

Третього дня після роботи її підстеріг молодий офіцер на виході з подвір’я й почав знайомитися.

– Маю трохи вільного часу, то, може, прогуляємось? – запропонував офіцер з трьома зірочками на погонах, назвавшись Аркадієм.

«Якраз попався з трьома зірочками», – згадала недавню розмову з Романом, глянувши на його погони.

– А мене Галею нарекли, – сказала тихим голосом, наче боялась, що хтось може підслухати.

– Ходімо, дай свою сумку, я понесу.

– Е ні! Військовим, як я гадаю, не можна носитись із авоськами і може влетіти від старшого по званню.

– Звання – поняття відносне. Сьогодні я старший лейтенант, а завтра капітана присвоять, а там і генералом стану.

– Ого! Такі мрії. Похвально, похвально, що маєш такі високі помисли і бажання.

– Це, як мовиться, у кожного навіть рядового солдата в голові крутиться така сама мрія, та не всім повезе, бо інакше в армії служили б самі генерали.

Отак, йдучи вулицею Аркадій раптом спитав:

– Чому досі не вийшла заміж, адже ти така красива, що тебе стримувало?

– Ніщо не стримувало, хіба що чекала повноліття. Недавно мені минуло вісімнадцять. А тепер хочу побути якийсь час без сімейних обов’язків і тільки.

– Не вірю, признайся, маєш когось чи просто вагаєшся кого вибрати?

– А якщо маю, тоді що?

– Тоді я вкраду тебе на зло усім заздрісникам, вчиню маленький подвиг і назву тебе своєю нареченою.

– А без крадіжки не можна?

– Можна, але мені хочеться чогось романтичного, незвичайного, хочу здивувати своїх колег, нехай знають на що я здатний.

– А чому саме мене вибрав для такого «подвигу?»

– Такі як ти мені не зустрічались і вже нікому я тебе не віддам.

– Ти так кажеш сміливо, наче я згідна на твою пропозицію.

– Надіюсь і вірю в любов з першого погляду, а ти?

– Не можу ні стверджувати, ні заперечувати, зі мною таке не траплялось. У книжках можна лише прочитати або в кінофільмах побачити.

– Одружимось і тоді я всім розкажу про нашу любов з першого погляду.

– Треба тільки про себе розповісти, бо я мушу спершу добре спізнати людину, а вже тоді…

– Ну то придивляйся. Скільки тобі треба часу на таке?

– Не знаю, час покаже на що ми здатні, – сказала і тут же згадала Романа, до якого нині мала йти. Останнім часом почали зустрічатися не так часто, як того хотілося, бо її перевели працювати в цілоденну зміну і залишалося для цього лише вихідні дні – середа і неділя. Тепер заняття акробатикою відпало. Вона приходила до Романа у вільний час, і це ще більше розпалювало в них пристрасть у коханні. – Завтра зустрінемось і продовжимо нашу розмову про кохання з першого погляду.

– Добре, я чекатиму тебе в кінці твого робочого часу.

Вона не йшла – бігла на побачення з Романом.

– А я вже думав, що ти не прийдеш, так довго чекав, що аж зморився, – сказав і тут же почав оголювати її тіло.

– Хвилинку, нехай я помиюся, я швидко…

«О, про таке кохання може мріяти лише дехто з дівчат її віку», – подумала Галина. І дійсно, у коханні тіло і розум мають бути єдині, не протистояти одне одному, а навпаки гармонійно поєднуватись, і тоді партнери отримують повне задоволення. Щоденно, щохвилинно людина перебуває серед природи, відчуває своїм тілом тепло сонячних променів, холод у морозяний день, а ще є інші відчуття: ніжність, любов і ненависть, пристрасть і розчарування. Усе це усвідомлюється розумом. Деколи розум втрачає контроль над почуттями, пристрастями і тоді кажуть, що така людина живе не розумом, а інстинктами. І це суща правда:

Хто не має крихти хліба

Той смакує пісну бараболю

з квашеним огірком.

Хто не має грошей вдосталь –

Той не розкошує.

Хто не має жінки дома,

То йде до повії спати.

А хто розумом не вдався –

Той живе інстинктами.

У житті багатьох подружніх пар, чи просто сексуальних партнерів, настає тимчасове або цілковите розчарування одне одним. І вина в цьому не їхня зайнятість роботою, народження кількох дітей, яким треба давати раду, а справжня причина – фальшиві почуття, що трималися на повазі, залежності від грошей котрогось із партнерів чи хвороба. І тоді несправжні або нещирі почуття виходять на поверхню інтимних відносин. Обоє ще якийсь час шукають виходу з цього становища, але відновити або знайти втрачене не так то просто і шлюб, як правило, закінчується розлученням. А далі – знову пошук нових пригод. Але тепер є уже певний, хоч у декого гіркий досвід, як треба втриматися на висоті пристрастей, почуттів, власне, покохати надовго. Рідко хто знаходить повторне нестримне, бурхливе кохання, бо як сказав хтось із знаних, що «немає повторного кохання, як і немає щасливої тюрми».

О, як добре, коли в чоловіка і жінки, в їхніх душах – ніжність і тепло. Кохати з розрахунку, з холодним серцем – це неприродно. Але буває й так, коли жінка проявляє пристрасті і чоловікові здається, що вона перебуває на сьомому небі, а насправді серце в неї залишається холодним, а розум рахує майбутні вигоди від такого кохання.

***

Червень, спека. Годі відпрацювати денну зміну. Але всі працівники харчоблоку стараються добре трудитися, бо з роботою щораз ставало трудніше. Повно молодих людей в місті вештається без роботи, сидять на батьківських пенсіях, інші задовольняються випадковими заробітками. Галині цікаво тут працювати, бачити щодня бравих військовиків, які не проходять мимо неї, не сказавши якесь добре слово чи «масний» комплімент». І тим вона рада. А вона теж кидала кожному сяючу посмішку, мовляв: дивіться, яка я красива, молода, скоро стану чиєюсь нареченою, а там…

Щоразу хтось несміливо пропонував їй зустрітися в іншій обстановці, але Аркадій кожного разу після роботи не відпускав її від себе ні на крок. Так і цього разу запропонував глянути квартиру, в якій він живе. Галина погодилась без вмовлянь, бо пам’ятала Романову пораду, щоб вона не гаяла часу, а швидко знайшла собі чоловіка, який би не здогадався, що вона вже вагітна і дитина не його.

«У деяких жінок підчас вагітності змінюється колір шкіри обличчя і знаючі молоді люди можуть запідозрити її вагітність, а це не в нашу з тобою користь. Може, в тебе цього не проявитися, але нащо маємо ризикувати, – нагадав при вчорашній зустрічі коханець. – Ти ж мою позицію знаєш: я не зможу розлучитися зі своєю дружиною, а зустрічатися будемо так довго, скільки ти схочеш!»

І ось вона в його однокімнатній холостяцькій квартирі. Кімната нагадувала великий ящик, в якому так мало речей, лише все, що необхідне для одинокого чоловіка. Аркадій такий привітний, радіє, що вона тут сьогодні погодилася заночувати. Признався, що в нього є лише з рідні старенький дід, який живе в сусідньому місті, що за 10 кілометрів звідси і ще може себе обслужити. Батьки загинули в автомобільній аварії, а він з малих літ навчався в інтернаті, потім закінчив військове училище і з цього часу служить у тій самій військовій частині, в якій починав службу.

Галина про себе говорила скупо, не вдаючись у подробиці, бо вже поволі у неї розгорялася охота, коли він її потягне до ліжка. А його, ніби щось стримувало. Здавалося, що він настроює себе так, як це роблять диригенти незадовго до початку концерту. Обоє прийняли теплий душ і застигли в ніжних обіймах. Вона нагадувала квітку, що тільки-но розпустила свої пелюстки після короткої літньої ночі.

– А в тебе такі груди, немов маленькі дзвіночки, якими я з дитинства мріяв любуватися. Іноді підстерігав під річкою дівчат, трохи старших за мене і приглядався до їхніх тіл. Отоді-то і запам’ятав оті дівочі дзвіночки, правда, тихі, беззвучні, зате красиві, до яких так хотілося доторкнутися.

– Нині маєш таку нагоду, – сказала і ніби тим стимулювала, аби він не тягнув час, щоб по-справжньому кохатися, бо ж не прийшла вона сюди, аби він тільки її споглядав, але й виконував свій чоловічий обов’язок. Вона кілька разів провела рукою по його волохатих грудях і це відразу почало обох налаштовувати на добрий початок. Ще мить і вони ввійшли у звичайний ритм.

Вона звикла використовувати Романове тіло, як сама того хотіла, воно завжди було їй підвладне, наче знаряддя, яким можна користуватися на свій смак. А тут – щось не так. Їй кожної миті здавалося, що Аркадій закінчує любовну гру, а її мозок працював в одному напрямі: почекай ще, я така зголодніла, що годі насититись. І він наче вгадував її думки, а радше відчував, що вона ненаситна в коханні. Нарешті вона ще раз відчула в своєму лоні як знову і знову повільно розкривається глибоко в ній, наче бутон тюльпана, на якому повно теплої літньої роси. Якраз у такі хвилини відчула, як на неї нахлинула насолода, така сама до якої звикла, будучи з Романом.

Аркадій відразу здогадався, що вона не новачок у сексуальних стосунках, а поводить себе як бувала повія, і напевне давно уже не дівчина, але не хотів заговорити про це, аби не відштовхнути її від себе, бо для нього така красива дівчина – справжня знахідка.

– Яке щастя мати поруч таку красиву жінку! – прошепотів Аркадій. Він говорив ще якісь ніжні слова, та вона не чула його слів, перебуваючи в якомусь дивному стані, наче це сон, а може, просто втома. Їй здалося, що вона враз стала невільницею цього дивного хлопця, який нічого не обіцяє, але й не просить. Їхня любов прийшла до них сама собою, не знати звідки. Їй аж дивно стало, що це трапилося так несподівано і просто. А він виявився справжнім потіпахою її жіночого тіла, та ще й якого. Згадала, недавню розмову з Романом, який казав, що вона гіперсексуальна жінка, яка може своїм чудернацьким поглядом збудити в чоловіка таку бажану хіть.

Вранці сказав Аркадій, що варто їм поспішати і треба подати заяву про одруження до РАЦСу, бо недавно дізнався, що його можуть відправити на військові навчання, а це займе більше двох тижнів. Вона, згадавши про свою вагітність так сором’язливо погодилась, і в перший її вихідний день обоє пішли подавати заяву про одруження.

***

При черговій зустрічі з Романом призналась, що вже з лейтенантом подали заяву для одруження.

– Ну ти справжня чарівниця, отак швидко обкрутила молодого хлопця. Не кожній дівчині це вдається.

– Від тебе багато чого навчилась.

– Навчилась говорити неправду, дивлячись прямісінько в очі співрозмовникові.

– Виходить, одружуєшся і мене зрадила так безсоромно.

– А що мала робити? Ти ж мені порадив знайти когось із офіцерів, бо не зможеш розлучитися з жінкою, з якою маєш двійко дітей. А мені що залишалось: поповнити ряди матерів одиначок? Ти цього хотів? А за які кошти буду виховувати дитину?

– Не перечу, то я так із ревності висловився. Тільки не забувай, що ти моя кохана.

– Знаю, знаю, твоя кохана навіки, або принаймні скільки ти захочеш, аби я нею була.

Минув місяць, і вони отримали штамп про одруження в своїх паспортах, а відтак взяли найближчої неділі шлюб у церкві.

Перед одруженням вона, крім Романа, ні з ким не радилась. Найближча подруга сказала:

– Тобі пішов дев’ятнадцятий рік, то думай своїм розумом, аби потім не розчарувалась у виборі.

Що ж, вона була в такому стані, що інше щось придумати стало неможливо.

Одне турбувало, що тепер вона не могла так часто, як раніше, відлучатися з дому і йти на побачення з Романом.

Після одруження сказала одного вечора, що вже завагітніла.

Не дуже зрадів її суджений, а тільки, сміючись, сказав:

– Виходить маю сильні гормони, що так відразу настала вагітність.

– Мабуть, такі вони настирливі як ти.

Одне хвилювало Галину: народиться дитина і буде схожа на Романа, що тоді? Відразу про свій страх сказала Романові.

– Не хвилюйся, малі діти завжди чомусь схожі одне на одного, а вже потім на котрогось із батьків. На когось більше, а на когось менше. Май добрий настрій, бо вагітним жінкам не можна надмірно хвилюватися – це шкідливо як для матері, так і для майбутньої дитини. – Така розмова на якийсь час її заспокоювала, і старалась не думати, що станеться в майбутньому.

Дехто доказує, що справжня любов між чоловіком і жінкою вища, аніж сексуальні пристрасті. Галина так звикла до статевих стосунків, що вже не могла й дня прожити без них. Такі відносини з чоловіками впливали на неї, як цілющий напій, від якого не п’яніють, а просто хочеться повторити ще і ще раз те, що приносить задоволення. Часто дратувало її те, що Аркадій швидко загорявся пристрастю, але швидко його азарт згасав. У неї в такі хвилини наставало розчарування. Щоб дістати справжнє задоволення почала першою проявляти ініціативу і досягала свого. Кілька завчених прийомів – і наступало справжнє блаженство. Скоро Аркадій зрозумів чого вона від нього добивається і навіть перебуваючи в такому стані може задовольнити таку ненаситну жінку. Обоє без слів порозумілися і діставали справжнє задоволення, а чоловік з деякого часу повністю піддався її волі.

Одного разу у неї вихопилось:

– Ти чомусь не такий, як інші.

– Кого ти маєш на увазі «з тих інших?»

– То я так, згадала з десь прочитаного.

– З прочитаного чи з випробуваного? – спитав і вона відчула в його словах недобрий підозрілий натяк. На цьому їхня розмова на цю тему перервалась. Вона пригорнулась до нього усім тілом і поцілувала.

В людних місцях і на службі Аркадій такий собі бравий військовий, строгий, а в постелі з жінкою десь дівається його сміливість, а рухи чомусь такі незграбні, наче біля нього не жива істота, а безмовна річ.

Іноді вона роздумувала: підкоряти чоловіка своїй волі чи обожнювати і зрозуміла, що потрібно бути самій собою. Це дає перевагу над іншими жінками з різними манерами поведінки. Галя дивиться на чоловіка і ніби заворожує його своїми чарами, а в той же час уявляла собі Романа, з яким їй так добре, відчуваючи в душі ніжну благодать. Отак, сидить біля чоловіка, дивлячись кудись убік, наче боялася, що він може в очах прочитати її таїну. За хвильку пішла на кухню, навіть не поцілувавши, як це робила кожного разу.

Якась вона стала байдужою до нього. Це його дратувало, а інколи й лякало і тоді почував себе нікчемним, але все-таки надіявся, що невдовзі все минеться, бо при вагітності жінки змінюються, а потім стають такими, як і раніше.

Цієї ночі йому не спалося. Він кілька разів виходив надвір, дивився на похмуре небо, на місяць-ріжок, що появлявся серед хмар, то знову ховався надовго за них. У такі хвилини йому нічого іншого не хотілося, а лише знову лягти біля неї у теплу постіль, обняти і так заснути в її обіймах.

Ще кілька місяців і гадки не мав, що може так легко впійматися на гачок красивої дівчини, без якої тепер не уявляв свого життя. Здавалося, що вона тримає його душу своїми руками.

Вранці вона, як і минулого разу, проявила ініціативу, віддавшись йому повністю на що була здатна. Згадала колись прочитане у Гельвеція, що «задоволення повинно бути нагородою за працю».

Любов, як чудо природи. Вона оспівана у віршах багатьох поетів давніх і нинішніх. Галя знала, що її чоловік тепер повністю у її владі. Хоч страх, що так легко вдалося обдурити його про вагітність, ще деякий час тримався в душі, сковував тіло, не завжди давав проявитись на що здатна заміжня жінка, проявляючи сексуальну активність. Інколи така її активність вимагала тверезо замислитись: як довго це триватиме? Здавалося, що не вона з ним кохається, а обоє дивляться виставу на сцені, де артисти проявляють свою пристрасть перед глядачами. І роблять це штучно, а глядачі в такі хвилини навіть не здогадуються, а сприймають, як реальну дійсність, а не створену режисером.

***

У цей вихідний серпневий день Аркадій мав якесь заняття у військовій частині. Галя подумала, що якраз у такий час можна побути з Романом. Він недавно придбав автомобіль і казав, що поїдуть в ліс, де зараз так чудово. Отож, не гаючи часу, вона чекала його в назначеному місці. Їхали в сосновий бір, що неподалік від їхнього міста. Теплий вітерець дув їм через відкриті вікна в обличчя, і обоє налаштовувалися на щось приємне, цікаве. І дійсно в лісі, наче в казковому царстві, так чудесно обом кохатися. Вийшли з автомобіля і почали розглядати поляну, чи нема когось поблизу. Йшли лісовою стежкою, милуючись навколишньою природою. Мовчали дерева. Що для них мовчання? Горде, благородне – так мовчать на допиті сильні духом люди. Роман обняв її й почав цілувати.

– А я то думала, що вийду заміж і матиму спокій, а він мені хіба що сниться, – каже Галя. – Ти напевне мене ніколи не відпустиш? Що нас чекає в майбутньому?

– Я знаю: народиш мені сина, і ми будемо зв’язані між собою навіки. Головне, щоб ніхто з нас не зробив якоїсь дурниці. За себе я спокійний, а ти можеш признатися чоловікові, що то не його дитина і тоді виникне справді проблема.

– Ти ж сам настоював, аби я виходила терміново заміж, і я послухала, а тепер час від часу в мене закрадається страх бути викритою. А ще мене сковує те, що мушу виконувати обов’язки добропорядної дружини молодого офіцера.

– Не переживай, я тобі нічим не докоряю, що ти з ним спиш.

– То правда, деколи мені здається, що то тільки з іншим чоловіком щось тимчасове, вимушене, а насправді я кохаю лише тебе. Я ні на мить після одруження не розчарувалася у тобі.

– Мені інколи стає шкода, що ти змушена підкорятися іншому мужчині, спати з ним, щоб формально не порушити моральний етикет, а насправді думати про мене.

У такі хвилини, коли вона кохалася з Романом, забувала, що вона заміжня і робить щось протиправне.

– Я така задоволена тобою, що ти навіть не представляєш. Маю таке приємне відчуття, таке блаженство і хочеться, щоб так було щодня, щогодини.

– Ну, відносно щодня – це можливо і то не завжди, а щоб щогодини, то треба подумати чи зміг би втриматися у такому ритмі. Адже кохатися і задовольнити жінку – це не така легка робота, як здається, але дуже приємна, особливо з тобою.

– Я це добре розумію, але деколи не можу стриматися, щоб не сказати те, чого так хочеться.

Сонце навіть у лісі крізь соснові гілки припікало її оголене тіло, і вона аж жахнулась:

– Чоловік може догадатися, що я десь загоряла на сонці і була вся гола, як на березі моря. Почне придиратися, де була, з ким і мені стає страшно. От і думаю, якби-то було чудово жити десь далеко від людей, від міської метушні. Якби так сталося, що весь світ кудись подівся, а люди переселилися на інші планети, а ми б залишилися, мовби Адам і Єва в раю.

– І знову стався б гріх через спокусу.

–О ні, тепер, зазнавши життя на нашій планеті, я не піддалась би спокусі їсти заборонений плід, і наше раювання тривало би вічно.

– Яка ти смішна і наївна, такого ніколи вже не повториться ні з ким, мусимо задовольнятися тим, що маємо. Хіба що можемо побувати в такому раю лише в приємному сні.

– А жаль, так хочеться іноді чогось такого незвичного, дивного, – сказала Галя, згорнувшись калачиком в його обіймах і почали обоє цілуватися.

Раптом вона заплакала вголос. Плач розворушив пташок, що сиділи на деревах і ніби підглядали, що діється з людьми.

– Я кохаю, а ти?

– Я теж, але мені страшно стає, що я зраджую свого чоловіка, а він навіть не здогадується з ким і коли, – сказала, але за хвилю заспокоїлася і думка про зраду кудись поділася, наче вона приїхала до лісу не на побачення, а на ділову розмову.

– Ти так тихенько говориш про кохання, наче біля нас хтось чужий ходить і може підслухати.

– Нащо голосно афішувати нашу любов. Адже ми не артисти, а закохані і цього достатньо, аби про нашу любов знали лише ми вдвох.

Якусь хвилину помовчали. Їм продовжувало усміхатися сонце.

Роман повторив уже сказане ним раніше:

– Я люблю тебе і ти належиш навіть заміжня тільки мені і цим все сказано.

– І ніколи не засумніваєшся, що помилився?

– Про це не може бути й мови.

Почувши такі слова, вона засяяла радістю, сміялась, цілуючи Романа. А він дивився на неї й не знав, що має робити в цю хвилю: спокійно розмовляти чи повторити своє мистецьке вміння кохати на природі свою кохану, але формально чужу жінку.

Кажуть, у далекому минулому жінки були байдужі до сексу, інколи навіть ненавиділи таке заняття. Він був для них чимось принизливим, і жінка віддавалась чоловікові задля його задоволення, а сама не мала від нього жодного приємного почуття. Правда, інколи прикидалась, що для неї чоловік такий бажаний у ліжку, щоб він діставав задоволення після денної важкої фізичної праці.

– Виходить, тепер я твоя і ти, як я розумію, мною задоволений, хоч наші зустрічі стали не такі часті, як це було ще недавно.

– Ти така як треба. Добре, що ми знайшлися вчасно для такого діла.

– Якого, такого діла?

– Для кохання.

– Але наше кохання крадене. Ми не цілком вільні люди і всьому-цьому може в любий момент настати кінець.

– Я гадаю, при нашій конспірації він настане нескоро.

– Головне не розчаруватись у коханні. Цього я найбільш боюсь, – мовила пошепки Галя.

– З мого боку цього не станеться, я не якийсь там хлопчисько, що пізнав тебе першою. Маю чималий досвід і ти мені підходиш для кохання, як ніхто інший.

– Це ти кажеш щиро чи, щоб заспокоїти мене?

– У моїй щирості можеш не сумніватися. З тобою я спізнав справжню любов, справжню пристрасть, сердечне тепло, а це так важливо для чоловіка. Та, зрештою, нас поєднує майбутня дитина.

Вони ще трохи походили лісовими стежками, тримаючись за руки, а відтак, коли сонце скотилося з зеніту, то поїхали додому.

***

Аркадій прийшов під вечір додому в кепському настроєві.

– Обіцяють нас відправити в столицю для підтримання порядку, бо там, як дивишся по телевізору, коїться щось досі незнайоме: з усієї країни їдуть туди на майдан і мітингують. Навіть уночі ніхто не спить. Виступи студентських активістів змінюються концертами співаків. Якщо чесно, то я їх не розумію. Революція має бути жертовна, а не супроводжуватися танцями, співами. Нема в них розумного керівника, щоб його слухали, що мають робити. Поїду з хлопцями, то, може, налагодимо якийсь лад, – каже Аркадій. – В іншому разі це до добра не приведе. Буде з часом кривава бійня, і треба не допустити анархії.

– А як же я? – питає Галя.

– Ти якийсь час будеш сама, тільки дивись мені, заведеш коханця, то скараю обох. Я чоловік строгий. Та й бережи себе, тобі не можна ні хвилюватися, ні тяжкої роботи виконувати. Скажи нехай тобі запропонують на харчоблоку більш легку роботу. Вони підуть тобі назустріч. Їм такі молоді працівники, як ти, потрібні.

– Буду чекати, а ти давайся чути, бо мені одній скучно буде без тебе, – сказала і тут же згадала Романа, що тепер буде частіше з ним зустрічатися.

На третій день він поїхав до Києва зі своїм взводом. З кожним днем у країні ставало неспокійно. У такі осінні вечори, коли надворі падав дощ на Галю нападала хандра. Тоді вона дзвонила до своєї подруги, аби та прийшла до неї і розвіяла нудьгу.

Подруга не забарилась, любила поговорити, щось розказати і почути якусь жіночу плітку. Розмова відразу зайшла про любовників.

– Знаєш, я давно переконалась, що справжніх мужиків нині мало. Усі якісь такі нікчемні, а діставши статеве задоволення, беруться до чарки вина або ще до чогось міцнішого, а мені, як ти сама знаєш, хочеться чогось більшого.

– Не перечу, мабуть, все з цього і починається: спочатку невдоволення, а потім роздратування і врешті нудьга мучить.

– Та кажи прямо, нас ніхто не чує: не дістаєш повного задоволення в сексі і тим страждаєш. Я все це давно пройшла і тепер звикла до такого життя. Чоловік кожні три місяці приїжджає із заробітків, побуде два-три тижні дома і знову їде за кордон, а ти, жінко, що хоч роби. Та я не скучаю, маю тут одного безробітного альфонса і кличу його до себе, коли дуже хочеться мати біля себе хлопа.

– Добре, що не маєте ще дітей, – сказала Галя – а то мусили б від них ховатися.

– Надіюсь, що в нас будуть діти, але поки їх нема, то мушу використати той час на зустрічі з коханцем. Замикаємось на всякий випадок із ним у кімнаті на якусь годину і нам цього досить. Одна біда, що він ніде не працює, і я мушу ще його годувати, але поки що справляється зі своїми обов’язками і мені добре з ним, а там буде видно.

– А як чоловік дізнається?

– Не дізнається, ніхто біля нас не стоїть зі свічкою, а як і дізнається, то вони товариші з молодих літ – порозуміються. І тобі раджу: поїхав чоловік, хапайся за того першого коханця, про якого ти мені розказувала і не будеш нудитися. Звичайно ти в положенні і зловживати надмірно з чужим хлопом не варто, бо це може зашкодити.

– Признаюсь чесно, мені про любов нагадує щоразу моє тіло. Воно не хоче спокою навіть під час вагітності і коли не дістану задоволення, то сама не знаю, що зі мною робиться, сама себе не розумію.

Кажуть, що в майбутньому дітей будуть виношувати в своєму лоні спеціально найняті жінки з незаможних сімей. І це буде основна їхня робота, а всі інші більш заможні жінки займатимуться тільки коханням.

– Ну це нині наші тільки з тобою здогадки, Я, наприклад, не хотіла б, щоб якась чужа сурогатна мати виносила в своєму череві мені дитину. Така дитина була б мені чужою.

– Може, маєш рацію, сурогатна мати, яка виношує чужу дитину може її і не віддати батькам, а залишити собі. Про такі випадки я вже десь чула чи читала, – погодилась Галя. – Нам з тобою це не загрожує, бо можемо самі виношувати дітей.

Далі почали подруги розмірковувати про чоловіків, які з них заслуговують на увагу. Добре, коли чоловік здоровий, сильний і не скупиться на подарунки. Отут Галя згадала, що її закоханець такий як треба, але ніколи не пропонує подарунків, хіба що влітку кілька разів подарував букети синіх блаватів, які сам нарвав у полі.

– Деякі жінки дивляться, аби коханець приніс цінний подарунок, а я вважаю, що він повинен в першу чергу подарувати жінці радість інтимного спілкування, а все інше має вторинне значення.

– Отож бо я цілком поділяю твою думку. Он моя далека незаміжня родичка Юлька на свою невеличку зарплатню утримує молодого альфонса. Ніде він не працює, зате призналась Юлька – одне задоволення від нього має. Сам якось хвалився, що створений задовольняти жінок, не дивлячись на їхній вік, бо перебуває в такому віці, що не потребує, аби його збуджувала жінка. Казав, що має природній потяг до нешлюбних жінок і все-таки надає перевагу молодим і таким, які вміють показати на що здатні в ліжку.

– Так, я теж знаю таких гіперсексуальних жінок, які потребують для сексуального задоволення здорового мужчину і більш нічого їм не треба: ні грошей, ні цікавої роботи, ні поваги в навколишніх. Статева хіть затьмарює все на світі. І не важливо красень чи звичайний чоловік, аби лишень у ліжку вів себе активно. Нині таких коханців називають альфонсами, тобто такими, які живуть за рахунок жінок, яких вони обслуговують. Спершу це виглядає, як таємне кохання, а відтак починаються звичайні будні, до яких спрагла пеститись жінка не завжди може звикнути і вимагає від нього нових віртуозних вправ, на які не кожен чоловік здатний.

Поговорили молоді жінки про свої потреби і на душі стало їм спокійніше, кудись поділась нудьга, особливо у Галі.

***

Приїхав Аркадій з військових навчань, які відбувалися на Яворівському полігоні, що на Львівщині. Якийсь знервований, все його чомусь дратує.

Галя дивується таким змінам, що сталися з ним, але не питає, щоб іще більше не дразнити чоловіка, бо дбає за майбутню дитину. Замість теплих ніжних слів, почула його грубий голос.

– Не чекала чи може, дивуєшся, що я так невчасно навинувся і перешкодив твоїм замислам?

– Чого ти так? – спитала і мало не розплакалась. У грудях кипіла буря, буря перед приємними пристрастями. – Видно щось знає або догадується. Але я так ретельно дотримувалася конспірації, як справжня підпільниця, про яку можна лише прочитати десь у книжках.

Привівши себе до належного порядку, він повів її до спальні. Жодного ласкавого слова, а лише стримував себе, щоб не наговорити чогось лихого. Уже в який раз набігала думка: хто вона для нього: тіло чи особистість? Здалося їй, що для нього важливіше її тіло, а сама особистість з її духовними потребами його не цікавлять. От і маєш не чоловіка, а жеребця, що керується часом не розумом, а інстинктами. О, як важко стало їй роздвоюватись між двома чоловіками! Стомилась, а напевно вина в цьому її вагітність.

«Що могло на нього так подіяти, бо став наче сімейний тиран, усе має бути так як він каже, – подумала Галя, – а повинна бути спільна згода, духовна близькість, та, зрештою, любов цього вимагає». Він ніколи не питав чи добре їй з ним, проявляв не тільки якусь безпідставну зневагу, але й грубість і словами, і поступками.

У наступні дні сам признався, що навіть, перебуваючи з нею у ліжку, йому здається, що він на військовому полігоні.

– Чому? –спитала Галя.

– Мабуть, тому, що іноді виконую свої чоловічі обов’язки не так, як цього би хотілось. Чи не так?

Галя змовчала, не мала настрою говорити на цю тему, бо відчула в його запитанні явний провокаційний підтекст.

«Може, хтось стежив її кожен крок у той період, коли він був на полігоні, – подумала і аж зніяковіла. – Адже він так змінився в своєму ставленні до мене, що аж дивно».

Вона, хоч і вагітна, але їй хочеться, коли є поруч чоловік чогось романтичного, ніжності в коханні, а не грубості, бо деколи після такого кохання в ліжку їй довго стає боляче.

От з Романом їй весело, приємно. Він вміє задовольнити її навіть тоді, коли сам втомлений. З ним хотіла б бути день і ніч, але шлюбна обручка вимагає спати з іншим, який їй став уже своєю поведінкою набридати. Хотіла чоловікові нагадати, що з вагітною жінкою треба вести себе ніжно, бо що то за секс, коли тобі стає від нього інколи гидко. Не наважилась сказати, гадала, що з часом він й сам догадається, що в їхніх відносинах щось не так, якби цього хотілося. Та минали дні за днями, а він не змінився. Навіть тоді, коли сказала, що невдовзі народить хлопчика, сприйняв, як щось буденне.

– Що ж, будеш сидіти дома, більше порядку буде в кімнаті, а то бігаєш після роботи не знати куди. Гадаєш, мене можна отак просто обдурити. Застерігаю, кинься тої мандрівки, поки не пізно.

Почувши такі слова, їй вкинуло в жар. По її обличчю пробігла тінь занепокоєння, але за хвилю почала скаржитись, що він не створює для неї належних умов для виношування дитини і тому її мандри цілком оправдані. У наступні дні почала скаржитися на здоров’я: отут болить, втратила сон, апетит, схудла. Пішла до лікаря на обстеження. Після огляду він сказав, що чогось особливого не знаходить, а просто треба змінити обстановку, зайнятись чимось цікавим, щоб не думати про якусь хворобу.

Галина часто заглядала на себе в дзеркало. Їй було приємно любуватись собою. В її очах так багато тепла, доброти, природного погляду. Про таких кажуть, що вони страждають нарцисом або самозакохані. А пішло це все від давньогрецької міфології, згідно якої вродливий юнак, що закохався в своє відображення у воді і помер від нерозділеного кохання, а після смерті перетворився на квітку нарцис.

Усі, хто знає Галину, завжди кажуть, що вона дуже красива. Та вона щоразу знаходить у себе якусь ваду і намагається її сховати від навколишніх. Одне засвоїла, що не варто користуватися парфумами, а просто часто митися, щоб від неї було чути природний запах. Оголивши тіло до пояса почала розглядати свої груди. Їй здалися надто малими і не такими звабливими, бо нині в моді великі груди, пружний живіт матового кольору.

«Що ж, груди збільшаться після народження дитини, адже стане кормити її грудним молоком, а живіт теж зміниться, хіба, що залишаться на якийсь час білі післяпологові лінії на шкірі, які згодом зникають», – заспокоювала себе Галина.

Тайна народити дитину не від шлюбного чоловіка завжди викликає страх бути викритою і ще не знати, як на це зреагує шлюбний чоловік. Перебуваючи в декретній відпустці мала багато часу для роздумів. Обоє давно знали, що народиться в них хлопчик.

Прийшов Аркадій після денної служби і, дивлячись на дружину, заговорив:

– А вагітність зробила тебе ще красивішою, і я радію, що маю можливість кохати таку жіночку.

«О, якби ти знав правду, то напевне заговорив би по-іншому, – подумала Галина. – Я щаслива, що маю такого коханця, який подарував мені таку бажану вагітність».

– Дивлячись на Аркадія, побачила, як на його обличчі засяяла іскра радості і тут же згасла.

Він пригорнув її до себе, і вона відчула, як до неї йшла хвиля теплоти, а на душі ставало спокійно і радісно.

Аркадій накинувся до неї і почав роздягати її і себе.

– А помитись спочатку забув? – нагадала Галина.

– Я миттю, – сказав і побіг у ванну кімнату, а за хвилину був уже біля неї. – Я готовий.

– Мене не можна так, як це було раніше. Тепер можна лише ніжно кохати, лагідно відноситися до мого тіла, адже в ньому росте наше майбутнє.

Одначе він не стримався, але тепер вів себе спокійно, наче малював портрет, вдивляючись у її великі оливкові очі.

– Добре, що ти така ніжна, спокійна, – мовив Аркадій, милуючись її тілом.

– Я завжди така, а ти чомусь іноді буваєш таким злісним, що мені страшно стає

– То все зв’язано з моєю роботою у військовій частині. Інколи шкодую, що став військовим.

***

Кінчався лютий, пахло весною. Усі дивувалися, що так швидко проминула зима. Знову заговорили знавці про глобальне потепління планети. Лише закоханим це не перешкода. І знову ця таємна зустріч з Романом. Приїхав своїм автомобілем і зупинився неподалік її квартири.

– Виходь, я чекаю, – почула по мобільному.

– Уже йду, а ти роздивляйся чи нема когось із знайомих, бо я вже тремчу.

Прийшла в назначене місце і швиденько шмигнула всередину автомобіля. У спокусливих очах Роман побачив якусь тривогу.

– Що сталось? – питає і так пильно дивиться їй в очі, аж рота розкрив, побачивши, що якась незрозуміла усмішка скривила їй губи. Він запримітив зміну в її поведінці, навіть у розмові чулись не ті слова, що так любив чути, коли вони говорили про кохання і, здавалось, що перебувають обоє в дивному хмільному екстазі, в якому так хочеться бути довго-довго, ніби в сховищах мрій, але щось їм заважає, стоїть на заваді їхнього щастя.

– Ой, не питай, не шматуй мені душу, я вся в якомусь дивному стані й не знаю чи ти зможеш мені чимось допомогти.

– Кохати тебе я завжди готовий, – сказав Роман, і вони поїхали в передмістя, неподалік, де жила її тітка зі своїм чоловіком.

– Я вся в якомусь дивному очікуванні, – мовила Галина. – Мені скоро народжувати і він може щось запідозрити, а тоді що? За мою брехню може мене скарати.

– Головне не подавай вигляду, що ти чимось перед ним провинилась. Будь сама собою. Адже наш спільний син – дарунок долі, а долю треба шанувати, що дала нам такі приємні відносини, які пройшли недаремно.

– Кажеш пройшли? Виходить, після народження ми не станемо зустрічатися і це буде так скоро. Напевне це і є наша остання зустріч.

– Ти неправильно мене зрозуміла. Я буду з тобою стільки, скільки ти захочеш, – сказав і почав її ніжити в обіймах, а відтак, для зручності, обоє сіли на заднє сидіння.

У його блакитно-сірих очах Галина запримітила, що і він теж хвилюється, але словами її заспокоює. Одначе, схильна до романтики, Галині було приємно сьогодні бути з коханцем не в ліжку з усіма вигодами, а в такому малолюдному місці, де може чигати небезпека.

Незважаючи на неї, вона приходить до нього без примусу за краденим коханням , і отримує повне задоволення. Принаймні, це відчуває Роман, скінчивши любовну гру.

Галина відчувала, що їхня наступна зустріч може відбутися нескоро. І намагалася, щоб це незвичне, можна сказати, фантастичне кохання, було, наче бенкет пристрастей, що спопеляє закохану душу дотла. Вона навіть не усвідомлювала дотепер, що можна бути рабинею краденого кохання. Кудись далеко позаду залишився сором. Про таку любов з Романом їй не довелось навіть читати в романах. Хоча з десь прочитаного запам’ятала, що пристрасть існує з сивої давнини, Про це можна довідатись з матеріалів про археологічні розкопки і знаходження там могильників, з яких вчені зробили висновки, що смерть інколи наставала у закоханих у момент шалених пристрастей.

– Тримай мене в курсі всіх перипетій і при першій потребі дай мені знати, я завжди буду старатись допомогти, – сказав Роман, і вони поїхали з цього місця, де їм так було добре.

… Невдовзі прийшов чоловік, і Галина проявила до нього незвичну ніжність. Грала роль закоханої дружини, що тільки дбає про свого чоловіка і хоче, аби йому було добре з нею.

– Кажуть нашу військову частину будуть перебазовувати в інше місце.

– Далеко звідси? – спитала Галина.

– Ніхто не знає, то військова таємниця.

– А як же я, мені скоро народжувати.

– Хіба? Я знаю, що жінка виношує дитину дев’ять місяців, а то ще так далеко.

– Всякі випадки бувають, інколи народжує завчасу.

– Будемо надіятись, що ти народиш мені сина вчасно. Ладно, ходімо вечеряти – і спати, бо завтра в мене серйозні навчання з новачками.

***

27 лютого 1814 року в Галини почалися перейми. Спочатку надіялась, що то тільки несправжні передвісники, але добре подумала і зрозуміла – це почалась родова діяльність, треба їхати в пологове відділення. Ще півгодини почекала і нарешті викликала «швидку». Перед тим подзвонила Романові і сказала лише одне слово – почалось!

Він щось говорив, заспокоював, але вона була в полоні своїх невтішних думок і не слухала про що йдеться.

Аркадієві сказала, що лягає в лікарню, бо можуть початися передчасні пологи. Та ще й по телефону посварила його, що то він в усьому винен.

– Я ж тебе просила, що зі мною тепер так не можна, а ти товкся на мені і, мабуть, спровокував передчасні пологи.

– Почекай, я зараз прийду додому, – каже Аркадій. – Поїдемо до лікарні разом.

– Не годна чекати жодної хвилини, боюсь залишитись сама в квартирі, аби чогось зі мною не трапилось.

– Тоді викликай «швидку», а я навідаюсь до тебе відразу, як тільки звільнюсь від роботи.

Пологи тривали недовго. Навіть лікар, який був при пологах дивувався, що народжує перший раз так швидко. Мабуть, пригодилися заняття акробатикою і це сприяло швидкому перебігу пологів. Новонароджений хлопчик чомусь довго кричав, ніби звав до себе когось. Початок нового життя людини десь на небесах, кажуть, записує ангел у свою небесну книгу. Здавалося, що хлопчик кликав рідного батька, аби прийшов до нього, не відмовлявся, бо інакше мати змушена буде ціле життя мучитись у брехні, а це так тяжко для всіх, хто її оточує і знає. Нарешті заспокоївся, а Галина заснула. Проснувшись, побачила, що хлопчик лагідно усміхнувся, а сама відчула, як в душу закралась солодка мрія про щастя.

– Ти щось говорила уві сні, кликала якогось Романа, аби прийшов і забрав вас до себе.

– Як звати твого чоловіка? – питає акушерка.

– Аркадій, він військовий, зараз йому подзвоню.

– І Романові, який тобі снився теж не забудь, – усміхнулась акушерка.

Розмовляючи з акушеркою, в її очах виникав страх, як у людини чия совість неспокійна.

– Не хвилюйся, дитина здорова, народилася вчасно, має вагу 3200 грамі, а ріст 52 сантиметри. Та й тобі нічого не бракує. Зразу видно, що виконуєш фізичну працю, тому й пологи так легко пройшли.

– Я займалася акробатикою. Лише недавно покинула такі заняття.

– Оце правильно, а то пригодять зманіжені, хиряві молоді жінки і повно мороки з ними, поки розродяться.

Вийшла акушерка, і вона почала дзвонити Аркадію, що народила сина, а відтак – Романові, що син схожий на нього, в надії, що він скаже: я приїду і заберу вас із собою, бо чоловік дивується, що пологи передчасні.

– Щось придумай, відносно передчасних пологів. Згадай те, що ми з тобою говорили.

– Спробую, але так хвилююся, що може та версія не спрацювати і тоді що?

– Спрацює, ти вмієш впливати на чоловіків. От і займись – це в наших з тобою інтересах.

Після обіду, ще задовго до закінчення денної служби, Аркадій прийшов відвідати дружину, принісши для неї розкішний букет квітів. Поклав квіти біля неї і відразу почав:

– Так в чому ж справа, що настали передчасні пологи?

– Різне кажуть: одні, що могла при фізичній загрузці або падінні частково відшаруватись плацента, інші – що нині діти в утробі матері швидше дозрівають через потепління планети.

– А не кажуть, що це може бути дитина від іншого батька? – єхидно усміхнувся Аркадій. – Піду до лікаря і виясню справжню причину.

Пішов, а в Галини почався істеричний плач.

– Що трапилось? – питає акушерка. – Тебе хтось образив, признайся: чоловік чи той, що снився?

– Ніхто мене не образив, просто сльози самі набігли не знати чому, – не захотіла признатися Галина, що чоловік сумнівається, що став батьком так швидко.

У кабінеті лікаря, що приймав пологи відбулася коротка розмова.

– Яка причина передчасних пологів у моєї дружини?

– А хто вам сказав, що передчасні, вона народила хлопчика вчасно, без усяких ускладнень. Можете тільки тішитися, що маєте таку гарну дружину і здорового сина.

– А кажуть, що тепер діти, в зв’язку з потеплінням планети дозрівають раніше, аніж колись.

– То все вигадки лукаві і ніким ще не доказані. Жінки різне плетуть язиками, аби… – не доказав, бо хтось подзвонив і лікар швидко вийшов з кабінету. Поплівся за ним і Аркадій. Тепер він ще більше засумнівався, що дитина народилася від іншого чоловіка. Але цього дня він не затівав з дружиною розмови на цю тему. Обоє дивилися то на дитину, то у вікно. Галина мружила очі і раділа, що вже прийшла весна.

Наступного дня приїхала мати з Італії, сама, без чоловіка, якого знайшла собі на заробітках. Казала, що відчула душею, що має в такий час побути з дочкою і внуком. Дехто каже, що душею треба бачити не тільки вдень, але й вночі. Якщо людина не бачить душею – вона сліпа. Але щоб бачити нею треба мати добру душу, не чорну.

Мати зупинилась жити в рідної сестри, а до дочки приходила щодня. З Італії привезла багато різних гостинців, дала дочці трохи грошей. Галина свою таїну народження сина розказала матері. Хотіла отримати від неї якусь пораду, та мати не знала як їй зарадити в цьому.

–Добре, що не зробила аборту. Бачиш, моя сестра через свою страшну помилку, через свій гріх, залишилася бездітною. І що така сім’я варта без дітей? Їх чекає в недалекому майбутньому самотність. А це так страшно жити одній людині в хаті, знаючи, що тобі ніхто вчасно не прийде на допомогу.

Самота, самота, чого ходиш одна?

З ким маю ходити, кого маю любити?

Тато й мама повмирали,

Женихи мене не взяли.

Братів, сестер я не маю,

Сама в хаті проживаю,

Свою долю в сльозах проклинаю,

Через неї ні вдень, ні вночі, сну не маю.

– Боюсь, що чоловік взнає правду і залишить мене, – каже Галина, опустивши голову, аби не дивитися матері в очі.

– Не переживай, дитина – це найбільше багатство і треба його берегти. Не схоче жити з тобою Аркадій – знайдеш когось іншого, але будь острожною у виборі. Дехто з чоловіків нині шукає жінку з дитиною, бо знає, що така жінка здатна народжувати.

– Гадаю, чоловік щось задумав. Мабуть, хоче зробити генетичне обстеження, але все ще вагається. Видно шукає поради в когось, як йому бути.

– Якби дійшло до серйозного конфлікту, то не чекай поки він захоче тебе скарати за брехню – втікай до моєї сестри. Обоє з чоловіком приймуть тебе за свою, бо ти для них найближча людина та ще й не сама.

– От як добре, мамо, що ти приїхала в такий для мене важкий час. Ти посидь, а я піду кормити Андрійка, бо привчила його прикладати до грудей по строго наміченому графіку і маю спокій.

***

Минали теплі квітневі дні 2014 року. Весна у повному розквіті. Всюди чути соловейків спів. В усіх на устах розмови про сотні загиблих учасників майдану в столиці, які мирно відстоювали свої законні права жити в правовій державі. Події в Києві і Криму хвилюють жителів навіть віддалених міст і сіл. Приходив додому Аркадій і завжди починав слухати по радіо останні вісті. Тримав себе спокійно, та було помітно, що події останніх місяців його особливо хвилюють. Але ж це і не дивно: у мирний час – і розстріли невинних людей, які любили свою державу і за неї поклали життя, яким так хотілося жити, кохати жінок, дівчат-наречених, мати дітей, а стали жертвами. Їх назвали Героями Небесної Сотні.

– Такі події можна очікувати скрізь, – сказав Аркадій. – Можливо, нашу частину перекинуть у східні терени для підмоги, бо ворог наглий і війна, як я гадаю, буде тривалою і жорстокою. Якщо мене пошлють на Схід, то ти далеко від квартири не відходь, бо можуть і тут бути різні провокації. Залишу тобі трохи грошей, а там побачиш. Вчора казала твоя мама, що можеш перебратися жити при потребі до тітки в передмістя. Тільки інформуй мене, що тут і як.

– Головне, щоб ти був з нами, а до Києва так далеко від нас і може, це все скоро закінчиться. Політики обіцяють, що зупинять агресію північного сусіда.

– Ніхто точно не знає, як будуть розвиватися події дальше. Одна невизначеність. У країні повно озброєних людей, здійснити контроль не так просто, а це веде до розгулу бандитизму і всього, що з ним зв’язано.

Після такої розмови з чоловіком у Галини всілася тривога. Здавалося,

що через вікно досередини пхається якесь страхіття. То почав падати дощ, і у віконну шибку билися великі краплі дощу, яких підганяв вечірній вітер. Дерева хилилися до землі, ніби комусь кланялися. Нарешті затих вітер, а на дереві заспівав соловейко, але його ніхто не слухав.

Андрійко, насмоктавшись грудей, відразу заснув Лягло спати і молоде подружжя. Аркадій цього вечора не затівав розмови про те, що Андрійко, можливо, не його син. Дружина запримітила, що після народження сина чоловік змінився до невпізнанності: молодий чоловік, набагато молодший за Романа, а веде себе в ліжку, наче перед тим виконав важку фізичну працю. Впала його недавня рухливість, відсутні колишні пристрасті. Галина мала таке відчуття, що він відбуває без жодного інтересу примусову роботу.

Вона теж не проявляє колишньої пристрасті, щоб не показати себе надто вимогливою, вміло імітуючи оргазм, і на цьому закінчувалася їхня вечірня втіха.

З Романом домовилися якийсь час не зустрічатися, аби хтось не замітив. Єдиний раз відтоді як Галина прийшла додому після пологів Роман зустрів на вулиці її і сина, що лежав у візку і смоктав пустушку.

– Так, це мій син, – сказав пошепки і поклав в кишеню візка кілька стогривневих купюр. – Бережи його і про себе дбай.

– Постараюсь, – сказала тихим голосом і в її оливкових очах загорівся добродушний вогник. Пішов Роман, розтривоживши спокій у душі. Цього разу, вперше розійшлися без поцілунків.

***

Минали місяці. Аркадій не починав розмов про те, що то не його син, але жодної прихильності до нього не проявляв. Навіть не хотів ніколи брати його на руки. Мужчина, на погляд дружини, має внутрішнє почуття до дитини, яке не завжди проявляється назовні. Перебуваючи в ліжку Аркадій забував, що поруч нього є жінка, яка має чималий досвід в коханні і веде себе вільно, як бувала повія. У такі хвилини пристрастей переважав не розум, а інстинкти. А вона тішилась, що має в ліжку такого чоловіка, з яким може виробляти все, що хоче. Інколи, йдучи на роботу, він хмурився, але ця позірність її не хвилювала, а навпаки вона починала ніжитись у його обіймах, ніби нічого не сталося. Коли він хотів щось натякнути про чужу для нього дитину, то вона тут же обривала його на півслові:

– Для чого нам ці неприємні розмови, адже ми кохаємо одне одного.

– Адже ти клялась у РАЦСі і це покладає на тебе говорити мені правду.

– І я кажу завжди тобі правду, інакше чого варте таке кохання? – вона говорила так переконливо, що він не знав, як відповісти. Такі запитання його іноді дратували, а її, навпаки, збуджували. Вона раділа в душі, що може торкнутись найтоншої струни його душі. – Чому одружився на мені? Адже мав можливість вибрати таку, як треба.

– Згадай, що ми зійшлись на сексуальному грунті, – відповідав Аркадій і це її радувало, добре знаючи, що сексуальна гармонія між подружжям – це велике щастя для обох.

– Якщо хтось із нас розчарується в коханні, то стане нещасливим, я б цього не хотіла, – сказала Галина.

У такі хвилини він дивився на неї дивним поглядом і підсвідомо тішився, що в нього така красива дружина, але почуття помсти за брехню не покидала його ні на мить.

– І нащо було брехати? Не розумію. Ти ж добре знаєш народну мудрість: «шила в мішку не втаїш».

– Скажи правду, хотів взяти мене недоторканою?

– Я знав, що знайти нині незайману дівчину – це те саме, що знайти в темну ніч квітку з Червоної книги, але ж могла признатися, що вагітна і мала би спокій. Тобі трудно брехати, бо твоє обличчя зраджує тебе і відразу стає ясно, коли ти кажеш неправду.

– Зрозумій мене правильно, дівчина віддається хлопцеві не тому, що так його кохає, а через те, що хочеться бути такою, як усі інші ровесниці, що розповідають про свої сексуальні пригоди. Так сталося зі мною.

– Але ж не вагітніти, – каже Аркадій, нахмурившись.

Якийсь час обоє сиділи мовчки. Між ними було почуття любові і ненависті.

– Я невинна, – першою заговорила Галина.

– А хто?

– Напевне ніхто, так склалися обставини.

Аркадій у душі відчував такий удар, якого не мав ще ніколи в житті.

– Чому ти так зробила? Заради чого?

– Заради кохання. Я не хотіла, щоб ти завчасу хвилювався і не змаліли твої до мене почуття.

– Ти так кажеш, ніби раптом змінилася і не могла діяти інакше. За брехню ти заслуговуєш покари і кари тяжкої з муками.

Галині показалось, що він знову впаде у страшний гнів і мовила:

– Відпусти мене і ми залишимось про своїх інтересах, будемо друзями, адже ми нічим себе не заплямували перед людьми.

Аркадій не знав, що має казати, бо добре знав що розлучення нині для нього не на часі, бо така неприємність може привести навіть до хвороби, особливо неврозу, а йому в теперішній час потрібен спокій. Віднині Галина зрозуміла, що може розраховувати не на його любов, а лише на прихильність до неї. З кожним днем ставало ясно, що так воно невдовзі і станеться.

Мати цього разу була аж два місяці дома. Це у неї перший такий випадок, що так довго не їхала закордон. Кожного разу дзвонила туди до свого співмешканця Махмуда і вигадувала різні причини, аби ще затриматися біля дочки трохи довше.

Галина показала матері зблизька батька її сина. Правда, розмов між ними не відбулося, бо не було зручного місця для такої розмови.

– Нічого собі чоловік, спортивної форми, видно стежить за собою, – звернула увагу мати, коли він сів у своє авто і поїхав кудись од них.

– Я іншому не віддалась би так легко, – призналась дочка. – Він справжній мужчина, яких нині не так багато.

– Розлучитись із своєю жінкою не захотів, щоб мати таку молоду й красиву як ти? – спитала мати.

– При перших наших зустрічах він сказав, щоб я не надіялась на його розлучення, бо на перешкоді є дві дочки, які потребують батьківської поради і виховання.

– А твій виводок такої уваги в нього не викликав?

– Саме він порадив мені виходити заміж за військового, якого можна обвести крізь пальця.

– І ти на такий крок погодилася?

– А що мала робити, жити без засобів існування і підтримки?

– І Аркадій нічого не запідозрив?

– Звичайно, що має вагому підозру, але останнім часом мовчить. Казав лише, що при першій нагоді зробить аналіз ДНК на предмет батьківства. А тепер йому не до цього, бо з дня на день чекає, що можуть послати його в зону АТО. Буду надіятися на щасливий кінець.

– Дасть Бог, може, так і станеться, – сказала мати, щоб розвіяти доччині невтішні думки. – А з тим спортсменом не волочись, бо то може погано закінчитися.

– Буду обережною, щоб не уклепатися в якусь халепу.

Отак поговорили від душі і мати наступного дня поїхала в Італію до свого чоловіка, щоб там із ним заробляти гроші.

***

Цього надвечір’я Аркадій прийшов додому захмелілий. Почав буянити в кімнаті, щось шукав.

– Скажи, що шукаєш, може я знаю, де лежить? – питає Галина.

– Справді чи жартуєш?

– В чому річ, що ти такий сердитий сьогодні, що на тебе напало?

– Нічого на мене не напало, а от тобі дивуюся, як можна так сміло брехати і кому? З ким хочеш жити, ростити сина, хоча й не мого. Треба совість мати, а в тебе її нема, або лише малувато залишилося.

– Що з тобою сталося? Чому напився? Як завтра або ще й сьогодні по тривозі появишся на службі? Ти ж добре знаєш, що за пияцтво можуть понизити в посаді або зняти погони.

– Ти за мене не турбуйся. За мене дбає держава, і я піду її боронити.

– Ти так говориш, ніби від тебе багато чогось залежить у цій державі. Державою правлять олігархи, а до них тобі так далеко, як до неба.

Ця ніч була неспокійною. Андрійко багато разів пробуджувався і плакав.

– Заткнись! Дай мені поспати! – Він так розкричався на малого, що здавалося місяць у небі хитається від його лайливих слів і може впасти на землю.

– Він напевне захворів і тому такий неспокійний.

– То візьми його кудись на кухню, аби я не чув, як він плаче.

Галина його не послухала і колихала в дитячому ліжечку, аби він заснув. Так тривало кілька хвилин.

– Чому не послухала, не робиш те, що кажу?! – скипів з просоння Аркадій. Він встав з ліжка і взяв дитину на руки і поніс на кухню. Там поклав хлопчика на стіл.

– Що ти робиш, спам’ятайся! – почала кричати Галина і тут же вхопила з газової плити чавунну пательню і замахнулась на чоловіка, щоб його вдарити по голові.

Він вчасно відхилив голову, а то могла б його важко травмувати. Перебуваючи на грані істерики, він ходив по кімнаті, щось шукав. Ця неспокійна ніч швидко минула.

Вранці почула по телефону голос матері. Вона ніколи так раненько не дзвонила, а цього разу, мабуть, відчула, що трапилось щось незвичайне, небуденне і хотіла викликати дочку на відверту розмову. Та розмови такої не відбулося. Та зрештою, навіть, якби розказала матері про нічну пригоду, то наперед знає, що почує від неї.

– Маю сімейні неприємності, – лише сказала матері, але в деталях не стала розповідати.

– Маєш те, що хотіла і вирішуй свої проблеми сама. У мене своїх проблем достатньо.

Наступного дня Аркадій почав спішно збиратися в дорогу.

– Куди ти поспішаєш? –питає дружина.

– Відправляють наш взвод в зону АТО.

– А як же я….ми….

– Від сьогоднішнього дня можеш вважати себе вільною птахою. Живи у цій квартирі, а повернусь, то тоді розлучимось, – сказав і підійшов до візка, в якому ніжився Андрійко. Довго дивився на хлопчика, мовби щось роздумував, а відтак мовив:

– Рости здоровим і не будь таким, як твоя брехлива мама. Підростеш і пошукаєш свого біологічного батька. І знай, що тільки рідна кров гріє, – промовляв, наче говорив із дорослим. Хлопчик усміхався і хаотично махав ручками. – А ти, Галино, скажеш йому, коли підросте, мої слова.

Я не тримаю на тебе зла і дякую за ті прекрасні миттєвості, що були кілька місяців між нами.

Галя почала плакати, схилившись над сином. При виході чоловіка з квартири хотіла його поцілувати, але він тільки махнув обом рукою і швидко вийшов з хати.

– Хоч подзвони коли-небудь, – сказала йому навздогін, але він на її слова не відізвався.

***

Через три дні після від’їзду Аркадія, хлопчик, бавлячись іграшками на паркеті, раптом встав і почав ходити по кімнаті. Навіть пробував бігати. Ступить кілька кроків і падає, знову встає і знову те саме. Так видно зрадів з цього, що почав сміятися. Тішиться Галина, що син вже почав самостійно ходити, вимовляє окремі слова і завжди щось просить: дай, дай, простягаючи перед собою ручки.

Подзвонила тут же Романові й повіла радісну новину: їхній син уже самостійно ходить.

– Тоді я навідаюсь до вас сьогодні ввечері.

– Як хочеш, – невдоволено мовила Галина.

Чекала вечора. Приїхав Роман, але вона не проявила до нього колишнього захоплення. І лише, коли в її уста вп’ялися його губи, то вона ніби прокинулася зі сну і лукаво усміхнулася, та через мить знову дивилася на нього, як на чужу людину.

У кімнаті було напівтемно. Ще трохи – і зовсім стемніло, але чомусь не включали світло, і вона вдавала, ніби не помічала темноти, яка її не лякала.

– Тепер, коли в нас є спільна дитина, то ми стали залежні одне від одного, –каже Роман, дивлячись на її реакцію.

– Я ніколи не належала комусь одному, хіба сама собі, а тепер, коли чоловік дізнався правду, що то не його дитина і пообіцяв, що розлучиться, то маю право кохатися з ким захочу.

Таке її пояснення, видно, приносило їй задоволення.

– Я цілком згідний з тобою, але ніколи не думав, що так станеться.

– Ти не думав, а я в результаті постраждала. Могла народити дитину, мати статус матері-одиначки, а нині я покинута всіма, залишившись без чоловіка і засобів існування. Навіть мама не сприйняла боляче моє повідомлення, що в мене уже нема чоловіка. Звичайно, він поки що десь є, але зі мною перестав спілкуватися.

Роман взяв хлопчика на руки, щось показував йому через вікно, говорив до нього, як до повнолітнього.

Галина сиділа мовчки і спостерігала за Романом, який тішився своїм сином і кожного разу повторяв: наш син, плід нашого кохання.

Напівроздягнута Галина виглядала в його очах надто сексуальною, а ставши жінкою, стала ще більш привабливою. Він поклав хлопчика в ліжечко, де лежали його іграшки, а сам потягнув Галину до ліжка. Вона не пручалась, їй було приємно відчувати, як він закинув її тоненьке плаття до самих грудей і почав цілувати, груди, пупок бо давно звикла до його пестощів, коли вони опинилися поруч, то вона накинулася на нього як голодна левиця на свою здобич. Чим це можна пояснити? Кажуть, що в такі моменти сексуальної активності жінки пояснюються тим, що у ці миті виробляється велика кількість жіночих гормонів, що сприяє такій поведінці.

Роман був мастаком у цьому ділі, довго підготовлював жінку, аби вона діставала повну насолоду, а її оргазми були для нього найбільшим блаженством, яке тільки може дістати закохана людина. Це була одна з тих жінок, яких він знав, що в екстазі сміялася, переживаючи оргазм за оргазмом. Деколи навіть знесилювалася до такого рівня, що не могла довго піднятися з ліжка. А Роман після таких зносин у наступні ночі бачив її у снах, яка нібито приходила до нього і цілувала, а потім займалися сексом.

Поїхав Роман, а вона знову зажурилася, як їй бути в майбутньому. Деякий час може протриматись із сином на тих грошах, що дала мати, що отримала за декретну відпустку, а далі? Роман про якусь матеріальну допомогу не заводить навіть розмови. Його цікавить лише її красиве тіло і тішиться, що може в любий час прийти до неї і зайнятися пристрасним коханням, до якого обоє звикли, бо тепер мав вільний доступ до її помешкання, ніхто йому не стояв на перешкоді.

***

Після від’їзду матері закордон, до Галини почали навідуватись тітка і її чоловік Павло. Вони радо бавилися з Андрійком і було видно, що сумують, бо, проживши багато літ у шлюбі залишились бездітними. Кожного разу приносили якісь гостинці, іграшки. Хлопчик привик до них і деколи не звертав уваги, що в квартирі є ще його мама.

– Приходь до нас. Можеш кожного разу при потребі залишати його в мене, бо я й так нікуди на роботу не ходжу. Чоловік добре заробляє і не хоче, аби я працювала за низьку плату, а високооплачуваної роботи у нашому місті для жінки не так просто знайти.

– Добре, я скористаюсь вашими послугами,– сказала Галина, але поки що такої потреби в мене не виникало.

– А ти приходь до нас є в тебе потреба чи нема. Ми завжди будемо раді, адже ти нам найрідніша зі своїм Андрійком. Шкода, що чоловіка забрали в таку гарячу точку, де повно небезпек чигає на людей.

– Він військовий, власне, кадровий офіцер, а такі йдуть в гарячі точки в першу чергу.

– Будемо надіятися, що ця, як її називають, гібридна війна швидко закінчиться і знову заживете спокійно.

«Де той спокій, він мені тільки сниться», – подумала Галина, але не хотіла вести далі розмову на цю тему.

Подружжя натішилось хлопцем, який видався їм таким кмітливим і пішли в своє передмістя.

– Може, викликати вам таксі? – спитала Галина.

– Ми звикли ходити пішки і тобі радимо це робити, бо тільки рух, а ми це давно зрозуміли, дає людині стимул до життя.

– Я теж такої думки. Ще недавно займалась акробатикою і мала певні успіхи. Якби не моя вагітність, то ще й сьогодні продовжувала б віддаватись цим заняттям сповна.

– Треба сприймати так як Бог дає. Нас доля обзавестись дітьми оминула і це нас тривожить. Мені вже минуло давно п’ятдесят літ і здається, що літа до старості не йдуть, а летять, аж деколи страшно стає, та що маємо вдіяти, – мовив дядько, збираючись додому.

Пішли гості, а Галина впала в роздуми. Як іноді важко зрозуміти, що діється в душі чужої людини, але й своєї. Ось її коханець Роман: донедавна здавалося, що обоє доповнюють одне одного, задоволені жагою кохання. А тепер засумнівалася, що кохаючи її, він свідомо робить боляче своїй шлюбній дружині, бо колись вона дізнається про їхні амури. А може, його любов до чужої жінки – це не що інше, а агресія до неї, бо кожного разу накидається до неї, як голодний звір, та годі розгадати його справжні думки. Але набратися мудрості через свої помилки ой як не хочеться.

Почуття кохання природно властиве усім людям. Воно відсутнє хіба що євнухам, холодним жінкам і особам з психічним відхиленням. Любов і мораль тісно зв’язані. За втрату моралі часто настає розплата за здійснені негідні проступки. Не може кохати озлоблена людина. Вона може здійснювати статеві акти, керуючись інстинктами, але це лише акти фізіології і про кохання тут не йдеться. У житті інколи трапляються непередбачувані лиха, з якими змиритись важко. Декому здається, що маєш гроші – маєш щастя, задоволення, збулися заповітні мрії. Але це суцільний самообман. У людей нинішнього століття зменшились можливості бути щасливими. Щасливе життя їм тільки сниться. Подумає про це і очі, починають із сяючих вогнем, блякнути, а груди здригаються. Як має нині розпорядитися своїм життям? Який незрозумілий світ!. На її очах багато хто із чоловіків пропиває і так нелегко зароблені гроші, починаються хвороби, а лікуватись нема за що. Хворих щодня більшає, а жити всім хочеться, хоча життя щоразу стає нестерпним.

Такі неприємні роздуми її втомлювали, порушувався сон. Галина не любила останнім часом розказувати про свої інтимні справи навіть найближчій подрузі. При розмові з нею на цю тему в її очах виникав страх, як у людини чия совість неспокійна.

Цього разу прийшла подруга сама без запрошення, бо відчула, що в Галини виникла проблема, якій треба зарадити добрим словом. Відразу запримітила переміну навіть у її звичайних рухах і догадалась, що вона страждає від недостачі кохання.

– Сьогодні ти виглядаєш нездоровою – це відразу кинулось мені у вічі.

– Кудись подівся колишній добрий настрій – от і вся причина, мабуть, дається взнаки моя неврівноважена нервова система.

– З таким настроєм і до неврозу недалеко. Потрібні позитивні емоції, радість чогось незвичного. Гони від себе злість, невдоволення, радій кожним днем і підеш дорогою, що веде до здоров’я.

– Обстановка, в якій я живу сприяє, аби виникла в мене хвороба: Аркадій лише раз за весь той час відізвався по телефону.

– А Роман, що на те?

– Приходить деколи, щоб задовольнити свої сексуальні потреби.

– І тільки, а дитині надає якусь поміч?

– Жодної.

– А тож як? – дивується подруга. – Гони його від себе, то, може, іншим стане. Нині стало більш альфонсів, аніж справжніх мужиків. Тож мусимо щось придумати і то не гаючи часу, бо можна спізнитися.

– І що ти радиш мені робити, як діяти в моїй ситуації?

– Скажу, бо ти навіть не представляєш, яке прекрасне життя можна влаштувати собі недорогим коштом.

– Кажи, я послухаю.

– Е ні, сьогодні не маю часу, а то розмова буде довгою. Прийду завтра і поговоримо, що і як треба робити, аби добре жити.

Та наступного дня така розмова не відбулась. Приїхав Аркадіїв дід Дмитро. Галина здивувалась його появі, бо після одруження з його внуком їздила до нього в гості. Аркадій хвалився тоді своєю дружиною. Тішився старенький, що матиме, хоч на старість нащадків, бо більше нікого, крім єдиного внука немає на цілім білім світі. Така його нещасна доля спіткала з самих молодих літ. Тоді він ледве ноги волочив по хаті, а нині так далеко вибрався в дорогу.

– Сідайте, відпочиньте з дороги, – припрошує Галина.

– Дай мені щось напитись, бо в горлі пересохло, годі слово вимовити.

– Уже даю, – сказала Галина і швиденько пішла на кухню, щоб налити дідові чаю. Принесла і подала в тремтячі руки старому, а він питає:

– А де ж той хлопчик твій, якого хотіла приписати моєму внукові? Аркадій мені все розповідав, що ти нагуляла з кимось дитину і хотіла його обдурити, а потім навіть спробувала вбити пательнею.

– То неправда, хотіла лише налякати.

– Аркадій не з лякливих, офіцером став молодим.

– А Андрійко в тітки з дядьком. Вони часто беруть його до себе, коли мені треба кудись поїхати.

– Ще не працюєш?

– Ні, нема роботи. Їдальню, в якій працювала, закрили, бо військову частину перевели в інше місце, так що я перебуваю ще в декретній відпустці.

– А за які кошти живеш?

– Маю ще деякі скромні заощадження, то зводжу якось кінці з кінцями, а там буде видно, може, щось зміниться.

Побув старенький у квартирі, роздивився, від їжі відмовився і сказав, що приїхав навмисне, аби дізнатися чому Аркадій не дає про себе знати.

– І я не знаю. Лише двічі розмовляла з ним в перший місяць, як пішов В АТО. А тепер уже багато часу на дзвінки не відповідає. Може, до вас дзвонить?

– Ото, власне, я й приїхав, аби дізнатися, що з ним і де він?

– Я цікавилась у тих жінок з нашого міста, чоловіки яких несуть службу на Сході, то кажуть, що мають зі своїми чоловіками постійний зв'язок.

– Проведи мене до військового комісаріату, –каже дід Дмитро. – Вони повинні знати, де дівся офіцер.

– Я теж піду з вами, – мовила Галина. – І як я не подумала про це раніше. Там можна буде щось дізнатися.

Добре, що військовий комісаріат так близько, бо дід Дмитро ледве дибав ногами, тримаючись одною рукою за ковіньку, а другою за Галину руку.

Військовий комісар розмовляв по мобільному. Скінчивши розмову, підняв голову і питає:

– Що вас привело сюди?

– Мій внук Аркадій Горішний служить уже кілька місяців в зоні АТО і не маємо про нього жодних вістей. Хочемо взнати, де він подівся, – сказав дід і ненароком опустив кулак на стіл, що перед комісаром.

– Ви сядьте, то не так легко дізнатися як ви думаєте. Треба знати в якій частині він служить, на якому блокпосту несе службу. Постараюсь вам допомогти. Прийдіть завтра і за цей час, може, щось виясню.

– Дивно, що при нинішній техніці треба так довго чекати. Я колишній фронтовик міг додому писати кожного тижня листи, і вони ніде не пропадали, а нині…

– Не хвилюйтесь, назвіть прізвище його командира.

– Тут був майор Геннадій Захаров, а там, хто його знає?

Почувся телефонний дзвінок і розмова на цю тему перервалася. За хвилю комісар мовив:

– Почекайте в коридорі, я постараюсь дещо взнати по своїх каналах.

Чекають годину, другу. Нудиться дід Дмитро, а ще більше Галина. Усякі думки на голову лізуть. Переважно мовчать, а дід, схилився до стіни і задрімав. Галина кілька разів відкривала двері і питала чи ще довго їм чекати, чи є якась надія щось дізнатися?

– Заходьте! – нарешті почули голос полковника.

– Ваш внук при виконанні службових обов’язків пропав безвісти.

– Коли це сталося і де?

– Оцього я не знаю і ніхто не знає. З часом усе виясниться. Військові органи розберуться, що з ним і де він подівся. Інколи буває, що військовослужбовець отримав поранення і десь переховується в надійному місці, а вийти до своїх йому щось заважає. За час подій в АТО пропало безвісти кількасот наших військових і поки що не маємо про них жодних відомостей. Головне чекати і не озлоблюватися. Залишіть свої адреси і ми зможемо вас повідомити в майбутньому, якщо вдасться щось вияснити. Цим займаються відповідні служби і кожного, хто пропав розшукують.

– А як же мені бути з сином? До кого звернутись за матеріальною допомогою?

– Не можу нічим допомогти. Згідно наказу Головнокомандуючого допомогу дістають вдови загиблих, а поранені службовці отримують щомісячно гроші.

– А пропалі безвісти, що мають на утриманні дітей, непрацюючих дружин, як їм бути? – питає Галина.

– Пропалі безвісти бувають різні: одних, і що найстрашніше, захоплюють терористи і вбивають, щоб не мати з ними мороки, бо то як правило поранені, інші – це ті, що добровільно перейшли на сторону терористів або втекли до іншої країни. З часом усе виясниться, треба чекати. Звертайтесь по допомогу до волонтерів.

– Ото маєш поміч, – каже дід. Вбили терористи внука, а наші кажуть, що пропав і не треба нічим помагати. Прикро навіть подумати, як так можна.. .ох!

Вийшли на вулицю. Повно автомобілів, годі перейти дорогу. Люди ходять усміхнені, наче в країні не йде війна, а десь далеко проходить якийсь фестиваль чи футбольний матч.

– Підете до мене ночувати? – питає Галина.

– Ні, поїду до себе. Щось дізнаєшся, то дзвони, – каже дід. – Виклич мені таксі, щоб я дістався до автостанції.

– Вам, мабуть, тяжко самому жити, то оформляйтесь в будинок-інтернат для одиноких людей.

– Не маю в цьому потреби. Квартиру я записав господині, яка за мною доглядає, але вже сама нездужає, то мусимо просити її внуків, аби до нас частіше заглядали, а то помремо і ніхто не знатиме.

Вона тут же викликала авто і допомогла йому сісти в нього. Поїхав дід Дмитро, а Галина почала рюмсати, прикриваючи долонями очі. Пішла не до своєї квартири, а до тітки, щоб забрати Андрійка і розказати, що чоловік пропав безвісти. Про це вона дізналася у військовому комісаріаті.

Андрійко так привик бути з тіткою, що не хотів йти додому.

– Ти приводь його до нас щоразу, ми такі раді, що в квартирі чути дитячий голос. З ним ми гуляємо надворі. Він такий цікавий, усе хоче знати, лише трудно йому деякі слова вимовляти, а так він уже все розуміє. Нам так радісно стало, коли він з нами, я все одно на роботу не ходжу, то можу бути з ним щодня.

– Трохи підросте, то віддам його в дитячий садок, а сама піду десь працювати, не буду ж я сидіти дома і чекати поки мама вишле трохи грошей. Та й їй не так легко їх роздобути, бо хоч і працює, доглядає якогось багатого чоловіка, але всі гроші віддає чоловікові Махмудові, який витрачає багато зароблених грошей на утримання своїх старих батьків.

– Так, так, нині нелегко заробити якийсь гріш, та й криза всім вдалася взнаки, як у нас, так і за кордоном. А ще кажуть Європа, до якої нам треба йти.

– Так, то правду кажуть: добре там, де нас нема. Ходімо, Андрійку, бо скоро вечір, а тебе сьогодні треба купати.

– Я чистий, мив руки в баби під краном.

– Кожна дитина має митися щодня, – сказала Галина, бо стає нечепурою.

– А що таке нечепура? – питає Андрійко.

– Нечепура, то такий хлопець, що боїться води і стає замазурою, з якого діти сміються.

– А я не боюся води.

– Ти в мене найкращий, трохи підростеш і ми поїдемо на річку купатися.

Вийшли на вулицю, а Андрійко ще кілька разів оглядався і махав ручкою до тітки, яку кликав бабою.

***

Наступного ранку дід Дмитро збудився ще до сходу сонця, відчувши біль за грудниною, а біля серця здалося, що його хтось обливає окропом. Хотів кричати на допомогу доглядачку, але не міг вимовити й слово. Годі було навіть відкрити рот, а в голові так шуміло, наче за дверима хтось навмисне гудів, щоб розбудити літніх людей.

Взяв під язик таблетку нітрогліцерину, змазав губи корвалолом (ці ліки завжди тримав біля себе), сів на краєчку ліжка, стогнав, але доглядачка Марина не чула його стогону і продовжувала лежати, додивляючись нічний сон.

Дід давно звик до неї і вже не уявляв собі, як то можна жити самому. Марина добра господиня, смачно готувала дідові їжу, не гірше, як його покійна Юстина. Хоч ще не дуже стара, але мала вигляд стомленої життям літньої жінки, в якої ноги стали на колесо схожі; на одне око зовсім осліпла – більмо наросло, а в роті лише два зуби стирчали по боках, решта – одні пеньки, що сховалися в яснах.

Марина нудилася особливо в свята чи неділю, бо сумно дивилася, як до сусідів приїжджали дочка з внуками, а вона вічно виглядала когось із рідних, що оселилися в обласному центрі й рідко коли навідувалися до старої. Дочка і внуки тільки по телефону розмовляють і на тому їхнє спілкування закінчувалось.

Дмитро знав, що вона страждає від того, що рідні стали такими байдужими до неї і пояснив, що причиною є погане виховання дочки. А погано виховаєш дочку чи сина, то ще гіршими стають онуки.

Марина деколи не говорить по телефону, а плаче, наче її щось болить. А болить душа, мліє серце, що таку прикру старість має, але гляне на старого Дмитра і легше стає, що не одна вона така на світі живе.