Кувати долю, а не лихо

Галину щось мучить всередині, самота дошкуляє вже багато днів, аж страх бере, а тіло терпне. Намірилась піти в продовольчий магазин, але глянула в гаманець, а там лише кілька десятків гривень. Згадала про свого Андрійка. При згадці про нього в грудях аж потепліло. Він завжди радий, коли вона йому приносить якусь іншу іграшку. Особливо полюбляє іграшкові автомобілі. Бавиться ними на килимку, що посеред кімнати, тішиться і тоді мами не треба. Тітка радіє, що має з ким поговорити, коли чоловік на роботі. Галина побула в тітки зо дві години і пішла додому, сказавши, що ще не знайшла постійного місця роботи, але невдовзі знайома обіцяє її влаштувати.

Прийшла додому і знову впала в депресію. Здалося, що всі забули про неї або, мабуть, щось почули про обшук у квартирі і заніміли на якийсь час, вичікують якогось фіналу. Підсвідомо й сама знала, що має щось змінитися в її житті, треба тільки трохи почекати, стримати свої бажання мати кожної ночі котрогось із мужчин. «Невже їх відправили в АТО, а тут нудьга душу гнітить і від цього мені стає так сумно, що плакати хочеться», – подумала, але не заплакали очі, а лише скривилося обличчя, наче побачила перед собою якусь потвору. Глянула на застелене ліжко і тяжко зітхнула, дивилась на нього і ніби впадала в забуття, в очах сльози, в голові макітриться, а тіло затерпає.

«Треба якось себе заспокоїти, – подумала. – Хоч би єдиний порошок наркотиків мала, то відразу стала б іншою. Треба чимось його замінити, але чим, грошей навіть на вино не маю». І тут наче хтось її підказав: підійди в комірчину і там знайдеш те, що треба. І дійсно, як магічною паличкою, ніби хтось показав бутель з позаторішньою слив’янкою. Взяла бутель і аж від радості притулила його до грудей. Це було саморобне вино. На дні бутля зібрався рудого кольору осад. Відкрила корок і зсередини відчула гострий неприємний запах. Налила собі в кварту і почала смакувати. «Смачний напій, – подумала. – Ним і заспокою свої збаламучені нерви». Ковтала повільно, лише випльовувала кісточки, а самі сливи розпливалися в роті, наче рідке повидло. Глянула на залишок у кварті і подумала: «Буду собі шкодувати – вип’ю до дна». Так і зробила, стала чекати чи має якусь заспокійливу дію давнє вино. Чекала довго, але ніяких змін у настроєві не відчула. «Мабуть, вино не має бажаних градусів алкоголю», – подумала і сіла в м’яке крісло. Здалося, ніби клонить на сон. Вона навіть усміхнулась, що знайшла те, що треба. Знайденого вина вистарчить на кілька днів, а за цей час вона заспокоїться. Та й домашнє вино натуральне, без жодної хімії. Такий оптимістичний настрій тривав лише менше години. Почало нудити, появився біль спочатку під ложечкою, а відтак поширився на весь живіт. Почала оглядати його в дзеркалі, тиснула його пальцями. Нічого особливого не знаходить. Навіть колишні білі лінії на поверхні живота кудись поділися. Почала ходити по кімнаті, аби заспокоїтися. «Ага, но-шпу треба прийняти в таких випадках», – згадала і серед інших ліків знайшла кілька таблеток. Відразу проковтнула і стала чекати поки ущухне біль. Минуло більше як півгодини, а біль в животі почав посилюватися. Стало страшно не так від болю, а те, що вона сама в кімнаті і ніхто їй не допоможе. Відразу подумала про найгірше – смерть. А їй так хочеться жити. Має сина і йому вона дуже потрібна. Біль з кожною хвилиною посилювався, і вона викликала «швидку». Лікар «швидкої допомоги» швидко розпитав її як то сталося і встановив, що то, мабуть, отруєння саморобним вином. Велів взяти із собою у скляну чисту посудину сто грамів цього злоякісного саморобного вина.

У лікарні відразу її оглянув черговий лікар, зробили ультразвукове обстеження і встановили, що в неї сталося запалення підшлункової залози. Треба терміново вводити лікарства. Лікар написав на картці список тих препаратів, які треба негайно придбати в аптеці, щоб зупинити хворобу.

«У мене нема жодного гривня при собі, – сказала лікуючому лікареві, – але зараз подзвоню до тітки, щоб привезла гроші.

–Скільки то треба грошей, – спитала в лікаря.

– Кілька тисяч гривень, а там буде видно по обставинах.

– Привези мені терміново три тисячі гривень до лікарні, бо зі мною сталася страшна біда.

– Яка біда, ти ж була сьогодні в мене і на ніщо не скаржилась, – здивувалась тітка.

– Не питай, все розкажу пізніше, а тепер терміново їдь до мене, бо я в такому стані, що й говорити не можу.

У цю хвилю у неї повторилася блювота.

Через півгодини тітка з грішми була вже біля хворої.

– А де Андрійко? – спитала.

– Він із Василем лишився, я не хотіла брати його з собою, щоб він не плакав, коли побачить тебе в такому стані.

Відразу підключили крапельниці з контрі калом, але перед тим промили шлунок і взяли для аналізу блювотні маси.

Провели відповідні аналізи і попередній діагноз підтвердився. Наступного ранку зробили повторне обстеження на ультразвуковому апараті і виявили, що підшлункова залоза дуже постраждала.

Біль після кількох крапельниць трохи ущух, і вона подзвонила до матері, аби вона приїхала негайно додому, бо з нею трапилось нещастя і, щоб привезла з собою багато грошей, бо лікування дуже дороге.

Кожного дня лікар чомусь розпитував про перенесені хвороби, а коли вона розповіла про недуги, якими перехворіла в дитинстві, то лікар спитав, коли перехворіла венеричними хворобами.

– Якими саме хворобами? – спитала Галина, ніби не зрозуміла його запитання.

– Наприклад, гонорея, сифіліс, трихомонадний кольпіт, СНІД, хоча від останнього поки що не знайшли ефективних ліків.

– Таких хвороб у мене не було, – сказала і задумалася, чому саме він запитує про венеричні хвороби? – Ой не дай Бог знатися з такими хворобами. Якось Бог милував.

– Милував, кажеш? – усміхнувся лікар і мовчки похитав головою.

Довго роздумувала над тим, що лікар щось запідозрив або знає і не хоче в такий для неї гострий період хвороби казати правду, щоб її стан не погіршився. Запримітила, що з деякого часу медичні сестри перед тим, як робити їй ін’єкції одягали маску, гумові рукавички; посталять крапельницю і швиденько йдуть геть, ніби втікають від неї. Насторожила Галину розмова обох сестер, що важливо, аби не вколотися тою голкою, що колола хвору. «За обслуговування таких хворих повинні платити проценти, а то лікарі візьмуть хабар, а ти наражайся на небезпеку», – підслухала розмову двох сестер.

Галина відразу здогадалась, що ведуть розмову саме про неї і ще більше насторожилась.

Наступного ранку при обході спитала лікаря як довго вона буде тут лікуватися?

– Кілька днів побудеш ще в нас, а відтак будеш під наглядом іншого лікаря.

– Спеціаліста по яких хворобах? – спитала. – Виходить, у мене знайшли ще якусь хворобу, крім панкреатиту і отруєння?

– Напевно, що так воно і є, – ухилився від прямої відповіді ескулап. Він не хотів казати їй прямим текстом, що вона ВІЛ-інфікована і мусить приймати антивірусну терапію.

***

Уже другий тиждень вона лікується в лікарні. Кожного дня лікар питає, коли ж мама приїде з Італії. Галина відразу догадалася, чому він так часто запитує про матір: хоче одержати плату за своє лікування, бо вона ще нічого йому не дала. Ті гроші, що принесла тітка ледве вистарчило на лікарства, а лікареві пообіцяла, що як тільки-но приїде мати з-за кордону, то вона йому віддячить за лікування і догляд за нею. І кожного дня він запитував не про її стан здоров’я, а про те, коли ж нарешті приїде мати.

–Але ж нахабний наш лікар, відразу давай йому на лапу. Якби ти не сказала про свою матір, що десь за кордоном гарує, то давно виписав би з лікарні, а так очікує доброго хабара, – зробила висновок хвора, що лежала на сусідньому ліжкові. – Лікарі зовсім втратили совість, без грошей сюди не попадайся, бо ніхто навіть не огляне так як слід, кожний дивиться чи кладеш гроші в його кишеню.

– Я була останній раз у лікарні, коли народжувала сина і мама теж мусила дати гроші, але тоді лікар сам сказав скільки то потрібно дати за прийняті пологи, а ще акушерка, дитячий лікар, санітарка – всім треба було вділити, а кажуть, що в нас безплатна медицина.

– Не дивуйся, то такий нині світ настав. Люди втратили совість, а ті що керують нами розказують, що йдемо в Європу. Я, наприклад, можу обійтися без тої Європи, але нехай дадуть мені роботу, і я якось без неї проживу. У суспільстві діється, щось незрозуміле: росте інфляція, дорожчають продукти, чиняться розбої, панує хабарництво, беруть де тільки можна і з кого взяти. Вимагають хабара навіть за хворого, що вже на ладан дихає і рідні зі шкіри лізуть, беруть кредити, щоб дати лікареві, а хворий помирає і нема на то ради. Багачі в час гібридної війни ще більше збагачуються, а бідні ледве животіють. Можна сказати, що не тільки хворі ті, що у лікарні, а все суспільство хворе.

Отак поговорили, відвели душу та й тільки того. Від такої розмови Галині не стало легше. «Де ви, що так ще недавно тішилися мною у ліжку? Нема нікого, наче всі змовились, щоб залишити мене наодинці з хворобою. – Дивувалась Галина, що навіть Роман не подзвонить, не розпитає, може їй потрібна якась допомога. – Жорстокий світ, бездушні люди. Чому доля мене обійшла боком?»

І те, що говорили між собою хворі жінки – суща правда. У нинішньому світі нагромадилось так багато зла, що спинити його розповсюдження – це все одно, що зупинити дощ, затемнення сонця, зменшити швидкість землі навколо своєї осі або навколо сонця. Чи є вихід? – часто можна почути між людьми. Щось змінитися може лише при високому усвідомленні шкідливості й огидності зла всіма членами суспільства. Але це сьогодні рівнозначно бути утопістом, мрійником. Головне, щоб зло не перевершило добро, не взяло верх над здоровим глуздом. Потрібно. щоб знайшлися або народилися люди, які б взяли на себе цю ношу, виробили такі закони, які б знищували зло в самому його зародку, не чекаючи, коли скромний злодюжка стане злодієм в законі.

Люди, як правило, хочуть мати всього вдосталь, а особливо грошей. Але багато з них страшно помиляються, бо навіть великі гроші, багатство – ніщо, коли нема поруч вірного друга чи подруги, а коли нема ні одного, ні другого, то хоча б були в кімнаті вірний пес і чорний кіт. У Галини є чим тішитися – росте здоровий син.