Кувати долю, а не лихо

….Дід Дмитро зрозумів, що надходить кінець його земного життя. Уявив себе, що лежить у труні, схрестивши руки на грудях, тримаючи в них паперові образки а неподалік навпроти голови горить товста жовтого кольору свіча. Марина схлипує і щось жалібно говорить до такої самої літньої жінки, аби відмовити за його душу «Отче наш». Жінки витирали кінчиками хустини, що на голові, зволожені очі. Котрась із них заговорила, що варто було б покликати священика, аби відправив парастас. То нічого, що Дмитро рідко ходив до церкви, хіба що на Різдво і Великдень, не сповідався, бо казав, що його гріхи Бог і так знає, але щодня молився.

Отак, роздумуючи про свою смерть, відчув, що йому трохи покращало: зменшився біль у грудях, міг встати і зробити кілька кроків по кімнаті. Тихенько вийшов надвір, вхопив повним ротом повітря і йому стало легко дихати. Вернувся до квартири, що на п’ятому поверсі, весь час тримаючись за перила, аби не впасти. Сів за стіл, на якому лежала кулькова ручка і зошит. Глянув на них і задумався. Нікого з рідних немає. У перспективі – одні муки тіла і душі, то нащо жити? Він вирвав із зошита лист паперу і кілька хвилин роздумував, що має написати. Нарешті почав поспішно писати, аби зі страху не втратити передчасно свідомість. І ось готова записка, а в ній:

«У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати. Покидаю цей світ без жодного чийогось насильства чи намови, бо не маю для кого далі жити.

Написав цю передсмертну записку при повній свідомості. А щоб ніхто не сумнівався, то покажу цю записку своїм сусідам із мого під’їзду.

Дмитро Горішний»

«А може, не треба показувати своїм сусідам? – набігла думка. – Нащо своєю смертю лякати чужих людей?» І все ж таки показав двом сусідам, які проживали на одній з ним площадці. Так як він і думав, стали його відмовляти від самогубства. Страхали, що на тому світі його очікує із радістю диявол і кине його в котел з розтопленою смолою. На це він мав коротку відповідь: людина має право розпорядитися своїм тілом, як хоче, а душа піде туди, куди її скерують надприродні сили.

Звичайно він нікому не признався, яким способом вчинить відчайдушний крок і коли це станеться.

Вибрав якраз такий момент, коли Марина пішла до знайомої, яка теж мала родичку в обласному центрі і жила неподалік її дочки. Обоє мали багато про що поговорити, та ще мала передати дочці гроші, які зекономила за останні кілька місяців. Розмова з нею затяглась надовго і Марина навіть гадки не мала, що може нині трапитися така трагедія.

У таких випадках ті, хто знав про його затію повинні були б викликати до нього психіатра або повідомити завчасу правоохоронні органи. Та ніхто не хотів брати на себе такий, здавалось, невеликий клопіт.

Прийшов Дмитро до своєї квартири, відкрив навстіж вікно, довго стояв біля нього, наче роздумував кидатись головою вниз чи просто стати у вікні і опуститися на землю. Записку залишив на столі, поклавши на неї горнятко, з якого щоранку пив чай. Ще хвильку подумав і вийшов на балкон, зачепившись за шнурок, на якому доглядачка сушила білизну. Почекав поки стемніло і стало менше людей ходити вуличним тротуаром.

Сів на перила і легенько без крику кинувся вниз головою.

Хтось побачив падаючого діда і викликав «швидку», але лікар тут же констатував смерть і його відвезли в морг, повідомивши поліцію. У цей же вечір слідчий почав допитувати свідків цієї трагедії. Навіть висунув версію, що хтось спонукав старого чоловіка до самогубства, аби заволодіти його квартирою. Вияснилось, що дід Дмитро віддав у спадок квартиру своїй доглядачці як тільки-но дізнався, що його внук пропав безвісти. Ніхто не бажав старому смерті, а Марина казала, що жила з ним і допомагала йому, бо самій було сумно жити, а зі старим Дмитром могла хоч словом перемовитися. Вона навіть і гадки такої не мала, що він був здатний на такий крок самогубства.

Наступного дня слідчий знову прийшов і робив записи протоколу про трагічну загибель Дмитра Горішного.

У довідці судово-медичного експерта було записано, що смерть наступила в результаті падіння чоловіка з балкона п’ятиповерхового будинку і отримання численних переломів кісток черепа, хребта і нижніх кінцівок. Отримані травми були несумісні з життям.

Трупа загиблого до квартири уже не підіймали, а помістили в капличку, що біля церкви. Поховали, як належить, по - християнському звичаю, хоч священика прийшлось довго вмовляти сусідам і Марині, переконуючи його, що то сталося не самогубство, а нещасний випадок, бо чоловік останнім часом скаржився на головокружіння і тому, мабуть, ненароком випав із балкона. Записку вирішили нікому не показувати, щоб не мати лишніх проблем із похоронами. На похорон прибула й Галина, внукова дружина. Дивувалась, що дід покінчив життя самогубством. Про квартиру мови навіть не заводила, бо дід Дмитро недавно признався її, що заповів своє житло у спадок своїй доглядачці Марині.

***

Кожного тижня дзвонила мати з Італії і напоумляла дочку, як має себе вести в такий скрутний час. Казала, що і там, де вона живе теж панує криза, а життя стало злиденне, каламутне і просвітку не видно. Радила триматися її сестри, яка може в тяжкий час прийти на допомогу. Старайся бути серед чуйних, добрих людей, які можуть у кожну лиху годину стати в пригоді, та й сама старайся робити людям добро.

«Хто я, розлучена чи вдова загиблого військового?» – щоразу думала, лягаючи спати. Цього вечора приїхав до неї Роман. Тепер вони зустрічалися лише раз у тиждень щочетверга. Її й досі вабили його сила, сміливість, вміння переконувати. На перший погляд нічим особливим не відзначався, але прийде, приголубить, поцілує, почне роздягати і вона не перечить, що він так користується її тілом, не питаючи в неї на це згоди. Тільки сильні чоловіки на таке здатні. А ще не так давно їй здавалося, що після того, як чоловік пішов в АТО, то вона звільнилась від контролю над своїм тілом, стала по-справжньому вільною особистістю. І хоч Роман приходив кожного тижня, але це її не задовольняло. Вона почала знаходити в ньому якісь вади: інколи приходив чомусь роздратованим, без настрою, побуде з нею годину й кудись поспішає. Це її почало дратувати, але не хотіла вияснювати причину, бо ще й він кудись подінеться і тоді хоч впадай у розпач. Але кожного разу Роман натякав, що залишається вірним своїм почуттям до неї, що закоханий до безтями і це красиве почуття ніколи не змаліє, щоб не сталося в їхньому житті. І тим він цілком почувається щасливим, а половинного щастя не буває. Воно є або його немає.

Деколи ввечері на неї нападав страх і тоді почувала себе кепсько. Усе, що тепер з’єднувало її з Романом – це Андрійко. Хлопчик ріс жвавим, розумним, кмітливим. Одначе через її неуважність до нього, почались необґрунтовані примхи, роздратування. Вона зрозуміла, що для виховання сина потрібен батько, який би був з ним щодня.

Знайти якого-небудь коханця в наш час простіше простого. Вона перебувала в такому віці, коли молоді хлопці не проходять мимо неї, щоб не милуватись її бюстом, талією, ніжною ходою, усмішкою, І починають загравати з нею в любов. Але ж ні, вона тепер не злакомиться на першого, хто попадеться їй на дорозі, а спочатку мусить внести ясність у взаємини, а вже тоді можна порозумітися щодо інтимних стосунків. Передусім їй потрібен чоловік із грішми. Не важливо чи буде вона його любити чи грати роль, як артистка на сцені. О, це вона вміє. Навіть сама не знає, хто передав їй такі риси характеру, вдачу. Одне знає, що вміє зачепити, торкнутися струни людської душі. А от як заробити гроші і не дуже себе втомлювати, не мала жодної уяви. Подзвонила до подруги Нелі, щоб прийшла до неї ввечері на розмову.

– А може, завтра? – каже подруга, бо сьогодні в мене обмаль часу.

– Завтра я не зможу з тобою поговорити, а мені конче потрібна твоя порада.

– Гаразд, чекай мене, я через десять хвилин буду в тебе.

Прийшла і відразу до діла: розказуй, які маєш проблеми?

– Та от хотілось би знайти такого мужика, який би і задовольняв у ліжку і не скупився на гроші.

– Чую від тебе, що багато хочеш. А той Роман куди подівся?

– З нього мало користі. Став якийсь нікудишній. Завжди, а це буває раз у тиждень, саме у четвер ввечері, покохаємось наспіх і він кудись поспішає. Деколи приносить подарунки для сина і то вся його допомога.

– Я тебе розумію, нелегко нині жити одній жінці з дитиною, коли нема постійного доходу. Але, як кажуть, всяку проблему можна вирішити і не завжди дорогим коштом. У такому ділі важливо не спізнитися, а то можна залишитися на обочині з іншими невдахами.

– Я така стала безпорадна, не знаю, що маю робити.

– Треба вияснити, що в нинішній час сприяє успіху: любов, секс, а декому і цього мало, додаючи до всього-цього ще й вино. Але вино, як і секс, хоч і смакують, та швидко закінчуються. Вино випивають, а секс теж має свої границі в часі. Маю на оці, що старих жінок ніхто не цінить, а от такі як ти – нині мають попит. Я хоч і не набагато старша за тебе, але маю в цьому ділі певний досвід. Могла б бути звідницею, але за таке нині карають, а мені не хочеться ризикувати.

– То що мені підкажеш? – питає Галина.

– Маєш у кого залишати сина, коли стане потреба відлучатися з дому?

– Маю, я ж тобі казала, що тітка його так любить, як свого сина і рада навіть, коли його залишаю на півдня.

– Півдня, то мало. Треба буде залишати часто на цілу ніч.

– Тітка буде згідна, вона так хоче, аби мені чимось допомогти.

– От і використай її допомогу. А тепер слухай, що маєш робити:

Два-три рази на тиждень, особливо в четвер, суботу і неділю збираються веселі компанії в нічних клубах. У четвер там вхід для дівчат безкоштовний.

–О, в четвер я не можу, бо приходить Роман.

– Скажи нехай приходить у середу, яка йому різниця?

– Але ж я не дівчина, там мене можуть упізнати.

– Так, ти не дівчина, а хіба я на дівчину схожа, але не було такого, щоб я когось не заманила до себе по опівночі на квартиру.

– Там ти відразу привернеш до себе увагу, зрозумій, що особа молода, красива, зваблива може заманити кого захоче. Я, наприклад, не відзначаюся особливою красою, але ніколи в другій половині ночі сама не сплю, та ще й гроші за це маю.

– Як?

– А отак, придивляйся до таких, хто жбурляє грішми, їздить дорогими автомобілями і матимеш гроші. Не будеш просити – самі дадуть.

– Боюсь, що я так не зможу за гроші торгувати своїм тілом.

– Захочеш добре жити і легко працювати, то зможеш. У нічні клуби збираються відпочивати переважно ті, хто хоче знайти собі пару або партнерку на кілька вечорів для інтимного задоволення. Наперед знаю, що матимеш успіх і будеш задоволеною, а як попередити небажану вагітність, як я догадуюсь, ти давно навчилась.

– А постійного партнера, щоб захотів одружитися, кажеш, знайти там нелегко?

– То правда, приходять переважно мужики, що хочуть порозважатися особливо з молоденькими дівчатами, а ти така красива, що перший-ліпший на тебе клюне. Тільки не принижуй себе, знай собі ціну, бо туди приходять і різні пройдисвіти.

– Як заробити таким способом гроші, я собі не уявляю.

– При першому відвідуванні нічного клубу переконаєшся і дечому навчишся. Головне не вживай багато вина чи міцних напоїв, щоб могла контролювати свої вчинки. Найчастіше хлопці тримаються гурту, а потім намагаються знайти такий же гурт дівчат для себе. Найкраще, коли буде з тобою лише один в домі, щоб не дійшло до групового сексу, бо й таке буває, а це вже, як кажуть, розпуста. Починаються оргії і тоді роблять із такою дівахою різні чуда, на які тільки здатні.

Галина слухала знану в таких справах подругу і губилась у думках: як їй бути, як повести себе, щоб мати з цього насолоду та ще й гроші. Ото слухає Нелине повчання і починає хвилюватися ще задовго до початку затіяного заробляння грошей. Це відразу запримітила подруга, що її очі усміхнені, а насправді сумовиті. «Що ж, почнеться в мене новий життєвий буревій, – подумала, – а там, можливо, і натхнення до такого життя появиться».

– Ну, то що, завтра четвер – підемо шукати пригод? – питає подруга.

– О ні, ні, завтра я не зможу. Я ж тобі казала, що по четвергах до мене приходить Роман, і я мушу бути з ним.

– Гаразд, підемо в суботу і неділю, а Романові скажи нехай приходить у вівторок, наприклад, чи в середу.

– А що маю сказати тітці, залишаючи Андрійка на цілу ніч?

– Щось придумай, мовляв: знайшла погодинну вечірню роботу в якомусь барі чи в піцерії.

– О, вони будуть раді, що Андрійко буде з ними.

***

Неділя. Теплий вечір і легке відчуття тривоги у її душі. Адже йде не тільки, щоб розвіяти сум, побути у веселій компанії, але заманити когось із чоловіків до себе на квартиру. Прийшла з подругою, яка тут почувала себе, як риба у воді: всі у неї тут знайомі, всі подруги, товариші.

– О новенька прийшла, – почула чийсь голос. Лише з одного цього вислову зрозуміла, що більшість із тих, хто сюди приходять – постійні клієнти. Посідали групами за столи, грає музика. Співає молодий хлопець і чомусь не стоїть біля рояля, а ходить туди сюди. Хлопці переважно підхмеляться міцними напоями, але запримітила й таких, що задовольняються солодкими напитками або мінеральною водою, а дівчата смакують вино, шампанське, деякі позволяють собі чаркуватися міцнішим питвом.

Почула, як одна з дівчат каже до офіціанта:

– Мені келишок «віскі».

Весело тут, ніхто не скучає, ведуться розмови, дехто танцює, хтось замовляє музику для своєї партнерки. Чути «масні» анекдоти.

Галина роздивлялась навколо себе і раптом піймала на собі чийсь погляд. Хлопець, сидів навпроти неї і впивався її красою. Вона відразу зрозуміла, що він дивиться не просто так, а виношує до неї юнацькі почуття, та заговорити чомусь не наважується. Завів розмову про дівчат і молодих жінок, які схильні до зради після одруження, стають байдужими до своїх чоловіків – і нарешті розлучаються. І таких пар у нашій країні – половина. І все це стається на грунті кохання.

– Ти так говориш, наче проповідник, – вступила в дискусію одна з дівчат, що сиділа неподалік нього.

–Правду каже молодий чоловік. Нині мало є чесних хлопців і дівчат – одні розпусники, крутять одні одними, як циган сонцем і на тому нині світ стоїть, – вступила в розмову ще одна дівчина, яка назвало себе Оленкою.

– А я десь читав, що людство знову незабаром повернеться до матріархату і тоді ніхто з чоловіків не буде ревнувати своїх статевих партнерів. Ревнощі не є доказом любові, а навпаки принижують її.

– Ну, ти ж загнув, такого не може статися. Повернення до минулого не може бути, бо це був би не прогрес, а регрес у сімейних відносинах, та й потреба одружуватися відпала б.

– Найкраще, коли б люди в теплу пору року ходили голі і тоді ніхто не скривав би свої вади, – продовжував розмірковувати Сергій. – Адже і Адам, і Єва були створені без штанів і спідниць. Це вже потім почали скривати свої інтимні органи, аби не спокушались на них звірі, що теж жили в Раю. Скажу вам маловідомий факт, що ще кілька століть тому дівчата і жінки не одягали трусів і могли швидко показати свої принади.

– А от прикраси, малювання обличчя, помади для губ були відомі ще в давні єгипетські часи. – продовжив дискусію Вадим, що досі мовчав.

– А я ось запримітив, що наша новенька відвідувачка не вживає парфум, помад, має без гриму привабливий вигляд і цим зачаровує присутніх.

– Навіть помадою не користуєшся? – спитала сусідка, що сиділа поруч.

– А для чого? Мої губи від цього не стануть іншими, люблю зберігати природній вигляд.

– Напевно ти якась особлива. Може, спеціально прийшла сюди і таємно занотовуєш наші розмови, щоб потім їх оприлюднити. Скажи правду? – звернувся Сергій, що був за одним столом у їхній компанії.

– Нічого тут я не почула крамольного. Хто цікавиться нашим минулим про це знають, а мене звати Галина, була замужем і чоловік пропав безвісти. Прийшла сюди, щоб розвіятися, скинути тягар нудьги.

– Ого, нічого собі, – мовила пошепки якась дівчина – Чоловік десь гибіє в заручниках, або конає в неволі у сепаратистів, а вона на гульки прийшла.

Галина почула цю розмову і сказала теж тихим голосом:

– Тобі не зрозуміти, що то значить втратити людину і жити без надії, а тут я заспокоюю свою тугу. Спілкування з такими молодими людьми дасть, як я гадаю, шанс втриматися на плаву в цьому розбурханому світі.

– Напевно ти маєш рацію, не осуджуй нас за нашу нетактовну бесіду.

– Я заказую для тебе пісню «Гоцулко, Ксеню, – сказав Сергій і голосно повторив своє замовлення.

Пісню підхопило багато з тих, хто сидів у залі, а Сергій усміхався і радів, що зробив для Галини приємність, бо вона призналась тут же, що це її улюблена пісня.

Зал зааплодував, і всі молоді хлопці дивилися на Галину, бо й справді вона виділялася красою серед інших, була немов королевою, лише без королівської корони.

Почали танцювати і Сергій тут же запропонував їй піти з ним у танець, а після нього уже сів біля неї і каже:

– Таких дівчат можна побачити лише в кіно.

Вона мовчала, а лише прискіпливо дивилася йому в очі, наче в душу зазирала.

– Я давно вже не дівчина і коли ти так кажеш про мене, то я ніяковію.

– Шкода твого чоловіка, що так пропав, не натішився такою звабливою жінкою. Я «відмазався» від мобілізації, – мовив тихо Сергій. – Дав хабара тому, кому треба і, як бачиш, я тут. Не всім дано воювати і гинути такими молодими. Я так розумію, що коли неоголошена війна, то АТО мають здійснювати добре навчені спецслужби. Я в армії не служив, то чому мав би йти на гарматне м'ясо. Я не з тих, кого можна так легко обдурити.

– Мій чоловік був кадровим офіцером і не міг відмовитися.

– Давай не будемо згадувати про нещасливий удар долі, а говорити про щось приємне, адже їдемо не з похорону.

– Я такої ж думки, що треба надіятися на щось добре, бо інакше нащо жити.

Через півгодини Сергій запропонував Галині прокататись із ним або поїхати до неї на квартиру й там продовжити розмову.

– І скільки це буде коштувати? – питає Галина, глянувши ніжно на нього з-під довгих чорних вій.

– Тобі за таку милу компанію треба платити, а не мені.

– Тоді поїдемо. Ти сам чи маєш ще когось?

– Нас двоє, але скажу напарнику, щоб їхав із кимось іншим, бо виникла неординарна ситуація.

Усю дорогу Галина думала, як їй бути: запросити до себе на квартиру чи просто подякувати і, можливо, він запропонує черговий раз десь зустрітись.

Їхали майже пустими вулицями. Зустріли на своєму шляху лише кількох нічних прохожих і декілька автомобілів. Колеса автомобіля журно котяться дорогою, наче витанцьовують дивну мелодію. І чого б це так? Вона чомусь прислуховується не до мови співбесідника, а до гулу автомобіля.

Приїхавши до її квартири, вона запросила його до себе, щоб вгостити чаєм. Було вже далеко по опівночі.

– Я й сам хотів напроситися, та якось не випадало при першій зустрічі, – сказав і подумав: «Яка вона гарна, треба щось подарувати на пам'ять про першу нашу зустріч».

Зайшли у порожню квартиру. У ній так чисто, свіжо, приємно. Сергій сів без запрошення, наче вже бував тут не раз. Галина аж здивувалася, що він так легко і вільно веде себе в чужій квартирі, наче вдома.

– Варто би помитися після такої, хоч і недалекої дороги.

– Звичайно, – каже Галина. – Гігієна тіла, то основне для людини. Дехто про це забуває.

– Я звик до чистоти, а в тобі я зустрів особливу жінку, яка навіть не вживає косметики, бо сама уособлює щось природне, яке не потребує прикрас чи хоче щось приховати.

Надворі світив місяць і в хаті не було потреби світити.

– Давай загасимо світло, пізній бо час, – сказав і швидко помився у ванній кімнаті, а відтак пішла туди і Галина.

– О тепер нам нехай світить місяць і підглядає до нас через вікно й завидує нам, – сказав Сергій і пригорнув її до себе, почав цілувати.

– Ой, а я забула про чай, – спохватилась Галина і хотіла встати, але він міцно тримав її в своїх обіймах. У кімнаті, при світлі місяця Галина була така зваблива, яка хотіла, ніби щось затаїти і одночасно показати свої принади.

– Якби я був поетом, то присвятив би тобі вірша, та такого, щоб можна було покласти на музику, а так мусиш слухати мої прозаїчні слова, але ходімо до ліжка, там нам буде легко одне одного слухати, – сказав і не чекаючи на згоду взяв її на руки і поніс у спальню.

Почали обоє швидко роздягатися, немовби запізнювалися до якоїсь пильної роботи.

– Ти така красива, ніжна, а тіло пахне яблуком неспілим, збурює кров і я не можу втриматись, щоб не кохати таку прекрасну жінку, якій довелося цілий рік носити чорний вуаль.

При згадці про чорний колір, їй стало на мить млосно і вона тяжко здихнула, а відтак притулилась до нього всім тілом, прикривши очі віями. А Сергій чомусь не поспішав, ніби розпалював у ній вогонь нового кохання, розбурхував приспану пристрасть і нарешті добився свого. Вони довго кохалися і здавалося, що аж місяць починає чомусь сердитися, то вигляне з-за хмарки, блимне світлом у вікно, то знов ховається за неї.

– А ти така в’юнка, немов білочка лісова. У тебе можна багато чогось навчитися.

– Чого?

– Мистецтву кохання. Де ти навчилась таких умінь кохати. Не думаю, щоб це можна навчитися з прочитаних книжок.

– Що я тобі на це відповім: кожна жінка чи дівчина кохається так, як вміє. Знай, що у кожної з них є певний запас умінь, але вони можуть розкритися лише з таким спокусливим партнером як ти.

– Справді, тобі зі мною добре?

– Чудово!

– Я кохатиму тебе так довго, скільки ти схочеш.

Справді їй було з ним добре кохатися і не вважає це гріховним ділом, бо не чинить перелюбства, адже всі вважають, що її чоловік загинув, а Сергій нежонатий і подає великі надії. А їй так не хочеться засидітися вдовою, а кохаючи, скрашує своє життя повне несподіванок. Вона в цю прекрасну ніч назвала його коханим, а він теж шептав її якісь чарівні закохані слова. Місто спить, а їм обом не спиться, бо кохання в тім – причина. Їхня перша ніч кохання принесла такі гарячі почуття, про які ще вчора могли лише мріяти. Задрімали аж вдосвіта.

Вранці, коли вже сонце заглянуло у їхнє віконце, то вони прокинулися з дрімоти і знову почалось…

– Можеш не остерігатись, я вживаю таблетки проти вагітності.

– Давно?

– Тиждень, як почала.

– Ти готувалась до нашої зустріч?– спитав Сергій і усміхнувся.

– Навіть і гадки не мала, що саме зустрінуся з таким чудовим хлопцем, а таблетки почала вживати на всякий випадок. А ну ж бо… Та й, зрештою, маю вже сина і йому віддаю всю свою любов.

– А де він?

– У тітки. У неї з дядьком немає дітей, то вони раді, аби я їм залишала свого Андрійка навіть кожного дня, – сказала Галина, обнімаючи його за шию, а він тримав у руках її перса і цілував їх, а відтак накинувся на неї, немов хотів у цю мить роздерти її навпіл.

Вона аж скрикнула не то від болю, не то від задоволення, яке в цю ж мить нахлинуло на неї. Сергій старався показати себе вмілим коханцем і задовольняв її причуди, які вона проявляла.

–Хто тебе навчив таких звабливих спокус?

– Ніхто, я просто колишня акробатка і це мені пригодилося, щоб чоловік був задоволений мною і не тікав до іншої.

– Напевне, я довго пам’ятатиму цю прекрасну ніч і при твоїй згоді буду навідуватися до тебе, щоб відчути ще і ще щасливі миті кохання.

– То не миті, а тривалі хвилини, в яких я розкошувала цієї ночі й надіюсь, що ця наша ніч – тільки початок. Звичайно, якщо ти не втечеш до іншої.

– Хіба хтось інший вміє так кохати? Твоє кохання, як диво знайшлося так випадково, а тепер мені здається, що без нього й кроку ступити не зможу. Хотів би в цю мить зробити тобі якийсь сюрприз, та не можу.

– Чому?

– Дивлюсь я на твої ніжні руки, а на пальчиках нема жодного колечка золотого.

– Мені зараз не до золотих прикрас, хоча мала б вдосталь харчів, а то на кредитах живу, – сказала так, ніби між іншим і таємно глянула на його реакцію. – Ось піду до подруги і позичу трохи грошей на прожиття, а приїде мама із заробітків, то віддам.

– О, то чому не призналась, що мама заробляє для тебе гроші? Напевно, наскладала їх там повний міх і не знає як їх сюди доставити. Нехай цю процедуру доручить мені і буде все о’кей!

– Ні, моя мама – скромна робітниця і живе з співмешканцем, який контролює кожну зароблену копійку.

– Не йди до подруги позичати, – сказав Сергій – і витяг гаманець з нагрудної кишені. Поклав на столі кілька стогривневих купюр.

– О, яка ти щира людина! Коли маю віддати?

– Можеш і сьогодні.

– Не розумію, як я можу сьогодні віддати, де я візьму?

– Можеш. – сказав і почав цілувати в губи. – Я прийду до тебе ввечері і ми продовжимо наше приємне спілкування.

– О ні, сьогодні я мушу забрати Андрійка додому, бо тітка з дядьком поїдуть у село, а я не хочу пускати малого, щоб чогось не сталося, адже туди дорога неблизька, – сказала неправду, бо ввечері мав би прийти Роман і це було б явно не тільки підозріло, а навіть недоречно, щоб вони зустрілися тут у вечірній час.

– А от післязавтра я таку можливість буду мати і можеш приходити, коли тобі заманеться бути зі мною.

– Гаразд, вмовила, буду цілу добу чекати на чергову нашу зустріч. Лише вважай, щоб хтось за цей час не вкрав тебе у мене, а найкраще заховай нашу любов глибоко в душу, тоді я буду спокійний цілий день і цілу ніч.

Пили чай і її бутерброди. Сергій хвалив навмисне Галину за смачний чай, аби їй було приємно чути його похвалу.

– Ой, я навіть не спитала тебе, де ти живеш, на якій вулиці, ким працюєш? – От недотепа.

– Маю певні доходи зі свого невеликого бізнесу, а ще підкидають деколи гроші батьки, які не шкодують для рідного сина нічого.

– Ти в них єдиний син?

– Є ще один, але він вивчає в Польщі іноземні мови і хоче стати гідом. Решта розкажу при наступній зустрічі, – мовив Сергій і почав одягатися. Вона проводила його лише до дверей, не хотіла виходити надвір, аби хтось не побачив, що в неї ночує чужий чоловік.

***

З самого ранку вона подзвонила до тітки і сказала, що прийде за Андрійком.

– Він, мабуть, уже скучає за мною, то скажіть, що я за ним скоро прибуду.

– Зовсім ні, до нього приходять такі ж малі хлопці, трохи старшого віку і бавляться під моїм контролем. Не спускаю з них очей ні на хвилину.

«Добру маю тітку, – подумала Галина і стала рахувати зароблені гроші. – Так, за ніч проведену з Сергієм отримала чотириста гривень. Як для початку – це досить пристойна сума».

Тільки взялась за хатню роботу – подзвонив Роман і сказав, що сьогодні випала така можливість прийти до неї.

– Приходь тільки під вечір, щоб не бути зі мною цілу ніч, а то хтось підгляне і почнуться неприємні розмови, а я цього не хочу. Скажуть чоловік пропав, а може, ще десь живе, а вона чужих мужиків водить.

Вранці не стрималась подзвонила подрузі, похвалившись, що цієї ночі зазнала справжньої насолоди зі своїм першим партнером.

– Я ж тобі казала, що матимеш не тільки гроші, але й насолоду в житті, а це так важливо в нинішньому розхристаному світі.

– Так, нарешті я зрозуміла, що кохання і є тою віссю, довкола якої крутиться наше життя. Воно потрібне, як повітря для мрії, натхнення до праці, власне, й до самого земного існування..

– Одне скажу тобі, – мовила подруга: ніколи не лякайся розчарувань у чоловіків і своїх помилок, адже вони неодмінно будуть. Хотіла б зайти до тебе, та більш детально поговорити, але теж мала вночі хлопа, то мушу вдень відіспатися. Що ж, дорогу тобі показала і тепер, гадаю, моя допомога тобі стала зайвою.

– Мені головне ввійти в курс справи, пізнати більше людей і я думаю, що справлюсь зі своїми проблемами.

«Добре, що маю таку подругу, з якою можу ділитися своїми секретами»,– подумала Галина і сказала наостанку:

– Я буду тримати тебе в курсі усіх своїх справ, адже лише тобі можу відкрити свою душу.

Під вечір, як і домовлялися прийшов Роман, чомусь задуманий, насупивши кошлаті брови.

«Що ж, явився, як сонечко у хмарну днину, розвіє тривогу мою, – подумала Галина. – Не знаю чи зможу я повторити ніжну омріяну любов, яку зазнала минулої ночі».

– Ходила вчора у нічний клуб, – відразу призналась Галина. – Липнули до мене хлопці, але я трималась, могла з котримось піти на квартиру, але вирішила витримати паузу, не хотіла з першого разу здатися жінкою легкої поведінки, – сказала, звичайно, неправду, адже півночі кохалась у своїй квартирі з молодим хлопцем, який залишив гроші, яких їй завжди не вистарчає.

Роман приніс для хлопчика іграшковий автомобіль, і він почав ним бавитися. На гроші завжди скупився, бо, казав, має чималі видатки. Які це видатки Галина не розпитувала, а він в деталях про них не говорив. При хлопчикові вони вели себе розкуто, бо він ще малий і не вдавався у їхні стосунки, навіть не давав їм незручних запитань. І тому вони при ньому вели себе вільно, не криючись своїми почуттями. Але на всякий випадок не проявляли відкрито своїх любощів, щоб не привертати увагу хлопчика. Роман пригорнув її до себе – і тут же загорівся вогник кохання.

– Я щаслива, що маю такого коханого ,– каже Галина і усміхається, але мушу когось знайти, щоб став законним чоловіком, бо самій прожити в наш час ой як трудно.

– Я так гадаю, що наші відносини не змаліють від твоїх забав, – мовив Роман, маючи на увазі її відвідування нічного клубу. – Тільки відразу попереджаю: будь обережна у виборі партнера, щоб і на цей раз не помилитись.

– Звичайно, я з тобою через сина став першою любов’ю і кохатиму тебе повік, а коли найдеш когось такого, що буде тобі таким як я, то не гай часу, а бери своє, – повчав Роман. – Може, тобі нарешті усміхнеться доля бути жінкою задоволеною в усіх відношеннях, а ми й надалі будемо таємно кохатися. Знаю, що дехто скаже, що двох однакових закохань не буває. а я кажу – буває стільки, скільки є об’єктів для кохання.

Яке це чудове диво – любов, одвічна таїна ніким ще не розгадана. Відходив од неї і бачив, як сяяли у неї очі від задоволення. Ось що треба жінці для повного щастя: здорового чоловіка і гроші. Подумав і аж зажмурився від свого відкриття. А це можливо, коли обоє мають спільні духовні і фізичні інтереси. Без такого тендему чогось подібного чекати не можна.

Їй було дивно, що він так спокійно, без ревнощів, сприйняв її повідомлення про відвідини нічного клубу. Догадувався, що остатки ночі провела в інтимних стосунках із котримось із молодих відвідувачів нічного клубу, але не признається. Але ж це не дивно: вона молода і потребує нейтралізації своїх застояних гормонів. Це звичайна фізіологія, а душа в неї чиста, як сльоза маленької дитини. І в цьому він не сумнівався.

Пішов Роман, а в неї засів сумнів чи справді бажає їй знайти молодого чоловіка і стане приходити до неї на перший її поклик чи просто хоче спекатися обов’язку закоханої людини? Вона йому вірить, бо першим признався в коханні. А вона серцем відчула, що це надовго, якщо не трапиться якась нещасна година у їхньому житті. Треба цінити кожну мить життя і бути готовою до всього в такий неспокійний час; багато загадувати мрій – котрась із них стане реальністю і це не забобон, а народне повір’я. З такими думками вона довго не могла цієї ночі заснути.

***

Наступний вечір…Так швидко темніє, давно сховалось сонце, наче хтось його схопив у неволю. Тиша в квартирі, вкладається спати Андрійко, стомившись за цілий день. І раптом стук у двері, легенький, наче ніжний несміливий доторк. Галина відразу здогадалась – це він чемно проситься, аби вона його впустила досередини.

Зраділа, забагряніло личко, затіпалось серце у грудях, а тілом хвилею пронеслись незбагнені почуття.

Сергій зайшов до кімнати, подав її букетик ромашок польових й обоє засміялись, що знову разом, аби продовжити оте прекрасне хвилююче кохання.

– Як ти вгадав, що польові ромашки – мої улюблені квіти?

– Серцем відчув, воно багато чого підказує мені в житті. Поїдемо колись на лугову поляну і я нарву тобі квітів, а ти сплетеш собі віночок і сфотографую в нім тебе на пам'ять.

– Хіба ти хочеш мати мене лише в пам’яті?

– І наяву, і в пам’яті, коли засну.

Він ухопив її на руки і закружляв з нею по кімнаті.

– О, як з тобою мені добре. Здається, ти посланий мені з небес і мені хочеться кохатися з тобою, щоб наше кохання не знало меж.

Мрії кохання, кохання і мрії, як часто йдуть поруч вони! Скільки таких людей щасливих можуть похвалитися такими почуттями? Ще ніхто не підрахував щасливих людей на планеті. От про багатих і надто ситих пишуть скрізь. Їм усі почесті і привілеї, а тим, що так кохаються як ми, хіба що хтось напише вірша чи поему. Такий-то світ настав і ради тут ніякої нема, щоб щось змінити. Та чи й треба? Закоханим, як кажуть, море по коліна. Лише б щодня нектар кохання пити аж до дна.

– Ти сьогодні особливо красива, – сказав Сергій. – Таку лишень кохати, я зачарований тобою.

– Нікому не кажи, бо хтось може мене в тебе вкрасти, – сказала й при усмішці на щоках появилися симпатичні ямки.

– Скажи прямо, ти на щось натякаєш?

Галина хвильку подумала чи варто признаватися про Романа, який теж закоханий у неї і раз, а то й двічі на тиждень приходить до неї. Хтозна як сприйме він таку таємницю. Напевно варто тримати ще якийсь час цю таїну.

– У кожної жінки є таємниці, які не варто говорити про них вголос. Це шкідливо, як для неї самої, так і для того, хто її слухає.

– А я вважав, що між нами є повне довір’я, а виходить…

Його розбурхана фантазія вимальовувала різні ситуації, які можуть трапитися, коли вони будуть відкрито ходити поміж людьми не тільки в нічному клубі, але й на вулиці.

Галина відчула його занепокоєння і мовила:

– Мені дехто з жінок заздрить і тому може наговорити тобі про мене всяких небилиць, а я цього боюсь. Кожна жінка має свою власну таємницю. Краще мовчати, а ще ліпше не заводити розмов на таку тему.

– В такому разі маємо йти одне одному назустріч, – сказав Сергій і вхопив її в свої обійми, а вона заплющила очі і тут же хвиля радості й блаженства розлились по всьому тілі.

Він милується нею, як весняною ще не зірваною квіткою. А вона дивиться на нього і своїми діями викликає в нього вогонь кохання. Хвилинне щастя інколи важить більше, аніж тривале спілкування. Яке ж то насправді дивне кохання! Дійсно, очима, а не словами, можна багато сказати одне одному про свої почуття.

Цього вечора довго ніжились у ліжку. За вікном на вулиці було чути гул автомобілів, голосні розмови перехожих, але це не заважало їм кохатися. Та, власне, кохання не любить спокою. Дехто так бурхливо кохається, що аж стіни в квартирі трясуться, а за стіною сусіди довго не можуть заснути. А деякі закохані пари полюбляють тишину і їхні слова в глибокій тиші здаються, наче дзвенять дзвінки, і тоді вони замовкають, щоб їхнє кохання ніхто не зурочив.

– Яка то радість кохати і бути коханою, – мовила пошепки Галина.

– Хороша ти моя! Я хотів би, щоб наше кохання тривало в нас довго-довго, а ми йшли по життю, не збиваючись на манівці, бо це так шкідливо для здоров’я. Я знаю різні історії кохання, які починалися так красиво, а закінчувалися прикрим розчаруванням і ненавистю. Хоч, здається, письменник Достоєвський сказав, що «кохати можна і ненавидячи». Любов і ненависть – дві протилежності – це як добро і зло. А мені хочеться жити і чинити тільки добро.

Галина слухала його монолог і дивувалась звідки у нього так багато знань про такі здавалось би інтимні речі. «Напевно, начитався бульварних романів і висловлює чужі думки за свої, але не хотіла йому щось заперечити, та й не знала як.

На ратуші куранти вибили північ, і Сергій почав одягатися, щоб йти додому.

– Може, сьогодні заночуєш?

– Не можу порушити свій режим, до якого я звик змалку і такий ритм життя мені потрібний, щоб завжди бути у фізичній і моральній формі.

Виходячи з квартири, він залишив на столі двісті гривень.

– Ти що, мене купуєш, а я ж думала, що в нас любов.

– Не хвилюйся, я чисто символічно поклав гроші. Ти ж сама призналась минулого разу, що тобі сутужно стало жити, то можеш частково надіятись на мою невеличку матеріальну допомогу.

– Якщо це щиро, від душі, то я дуже дякую, бо й справді маю видатки, і твоя допомога стане мені так доречна в такий скрутний для мене час.

Вона провела його аж надвір, і ще довго дивилась йому вслід, аж поки він не зник за будинками.

***

Наступного дня після обіду чекала дзвінка від Романа. Кілька разів намагалась із ним зв’язатися телефоном, але він завжди перебував поза зоною досяжності. «Щось трапилось, а може кудись далеко поїхав, а ти догадуйся, що з ним, – подумала. Дзвонить до Сергія – теж глухо, мовби позмовлялись. – Ану вас, піду з Андрійком за покупками».

Так і зробила, але всю дорогу думала, що може трапитися неприємна оказія: заявляться обидва і тоді треба буде вибрати тут же когось одного, а й вони обидва так потрібні.

«Пораджусь із подругою. Вона знає, як треба повести себе в подібній ситуації», – подумала і пішла до неї на розмову.

– Я вже сама хотіла прийти до тебе і вияснити, де ти і з ким пропадаєш вечорами.

– Сергій був у мене кілька вечорів, та й Романові мушу догоджати, бо як-не-як маємо спільного сина.

– А ти з ним ніколи не говорила, аби розлучався зі своєю благовірною.

– Була колись така розмова, ще на початку моєї вагітності, але він категорично заявив, що розлучатися не стане при жодних обставинах. Отакі-то у мене невтішні діла.

Якраз, коли вони розмовляли, подзвонив Сергій і сказав, що терміново мусить їхати до Польщі. Там щось трапилося з його братом і йому треба чимось допомогти. Вернеться аж через два тижні.

– А мені як бути? – спитала Галина.

– Дій на свій розсуд і прислухайся до свого серця і совісті.

– Ото порадував, слухатися серця, а воно і так дає про себе знати, коли щось не так, то відразу починає щеміти.

– Сьогодні я тобі нічого не пораджу, бо поспішаю на одну важливу зустріч з діловим партнером. Завтра зустрінемось і поговоримо детально, що маєш робити, коли в душі неспокій, а мрії не збуваються. Хоч, кажуть, що, аби вони збулися, треба мати витримку і не впадати в розпач, бо насправді нічого такого неприємного поки що не сталося, – сказала Неля і підтюпцем пішла додому.

І знову, уже в який раз, завела Андрійка до тітки, аби побув з нею і дядьком ще одну ніч.

– Та їдь кудись на тиждень чи два нехай хлопчик побуде в нас, – каже тітка. – Нам з ним так добре, одиноким людям він душу звеселяє. З котом і собакою ми вдосталь уже наговорились, а тут цікавий хлопець росте, з нього буде хороша людина.

Цього вечора пішла в нічний клуб. Стояла біля входу, ніби когось чекала. І раптом почула біля себе:

– Ходімо досередини, він все одно сьогодні не прийде.

– Але ж я тебе не знаю і грошей у мене нема, щоб заказати столик.

– Оце вже не твій клопіт, – мовив незнайомець. Хоча пригадала, що минулого разу бачила його в колі молодих дівуль.

– Спершу, давай познайомимося, – каже Галина, називаючи своє ім’я.

– А мене Геннадієм назвали і я не жалкую, навіть горджусь своїм йменням, воно звучить гордо.

У приміщенні нічного клубу було вже людно. Усі такі модно одягнуті, постійно грає музика з магнітофону, танцюють закохані пари.

Сіли за столик і роздивляються, а Геннадій комусь кліпає одним оком до знайомого, мовляв, дивись, яку я на сьогоднішній вечір дівчину підхопив.

– Хто цей хлопець? – питає Галина.

– Тут багато моїх колег, а він – один із них. Ну, то що хильнемо для охоти чарку «віскі» – і до роботи.

– Що ти маєш на увазі?

– Потанцюємо, поговоримо про любов – і спати. Чи ти вночі не спиш?

– Всяко буває. Інколи очей не зімкну, – призналась Галина і тут же подумала, що сказала не те, що потрібно говорити при першому знайомстві.

Випили по чарці і Галина відразу відчула прилив бадьорості, ейфорії.

– Ходімо танцювати, а то вже починають на нас задивлятись, ніби ми якісь відлюдьки сидимо, і прийшли, щоб пити алкогольні напої.

Пішли танцювати. Вона почувала себе розкутою, навіть дещо сама себе не розуміла чому так швидко подіяв на неї алкоголь.

Геннадій щось говорив їй у саме вухо, наче до глухої, а вона обома руками обвила його шию і таким замріяним поглядом дивилася йому в вічі, що він не стримався і поцілував її у вушко.

– Ой! так не треба, маю у вухах лоскіт.

– Добре, що лише у вухах, а то я вже почав хвилюватися, що ти якась не така як інші.

– Багато маєш тих інших? – спитала під дивні звуки музики.

Він вдав, що не почув, а почав говорити їй якісь, ніби завчені з книжки слова. Танцювали довго, аж до знемоги. Геннадій пропонував випити ще чогось міцного для більшої охоти і задоволення, але вона відмовилась і сказала, що задоволення вона має лише в ліжку.

– Ну, то за чим затримка? Їдемо до тебе або на чиюсь квартиру, а то ніч мине, і ми не натішимося. Адже в молодості кожна хвилина дорога і треба боятися, щоб її не загубити.

– Я цілком згідна з тобою, – сказала і примружила очі й витягнула у трубочку губи, немов для поцілунку.

– Виходить, ми з тобою однодумці, – мовив Геннадій і йому здалося, що вона з нетерпінням чекає, коли він скаже: пора до ліжка нам, а то пропаде ніч.

Через кілька хвилин вони були уже надворі. Тут же, як по заказу десь взялося авто, і вони поїхали до неї на квартиру.

Прийшли до кімнати і Геннадій тут же накинувся на неї.

– Е ні, я так не хочу, спочатку душ, а вже потім усе інше.

– У душі будемо разом, я люблю, коли зі мною хтось є.

– Гаразд, я не відмовляюсь, але знай, що я за так, чоловіка чужого до себе не підпускаю.

– Зрозумів, мені не треба пояснювати, я чоловік сучасний і знаю що і по чім.

Вони швидко милися, наче за ними стояла черга і треба було поспішати. Її очі збуджено сяяли вогнем.

У ліжку він повівся з нею, як справжній ґвалтівник, схожий на дикого звіра, що голодний спіймав здобич і спочатку ніби хоче натішитися нею, а вже потім проковтнути. У такі хвилини вона здавалась йому смішною дівчиною, що не знає, не відає як їй бути.

– Ти якась холодна жінка, а мені здавалось, що ти зовсім інакша.

– Активність такої жінки, як я, дорого тобі обійдеться і тому себе стримую, щоб ти не збіднів за одну ніч.

– Що?! Ти мене ображаєш, я не якийсь скупар, щоб не покрити енергію жінки, а просто натішитися і втекти. Хочу знати на що ти здатна, може прийдеться бути нам в ліжку ще не один раз. – Кохаючись, признався, що грошові статки дісталися йому від батька, який передчасно покинув цей світ. – Я вирішив збудувати своє життя по-іншому, йти швидко, але без утоми.

– Розумні слова кажеш, але чи завжди це вдається здійснити? – спитала Галина.

– Люблю рабувати в колі знайомих волоцюг, але тільки до певної години. Не хочу зловживати алкоголем, бо той напиток винайшов диявол, і ми маємо його поборювати – розмовляв відверто, аби жінка не могла йому відмовити в його домаганнях. А коли Галина засумнівалась у його словах, то він аж скривився, наче біля нього була не симпатична жінка, а якась дивовижа, яку треба швидко обслужити і піти геть.

І тут вона показала, що може витворяти жінка, на перший погляд така спокійна, врівноважена, розсудлива. А виявилось, що Геннадій так глибоко помилився. Нині, як і в попередні рази з іншими чоловіками, пригодились її заняття акробатикою. Він аж здивувався, що так можна витворяти в інтимних стосунках. Щораз доводила його до шалу, а потім повторяла з ним різні чудернацькі витівки, які можна лише побачити в порнографічних журналах. А коли вона стала над ним зовсім голою, то вся її постать кожної миті викликала в нього бажання знову і знову заволодіти таким прекрасним тілом. Нарешті розслабилися обоє.

Вдосвіта він швидко одягнувся і вийняв з кишені двісті гривень й поклав на тумбочку.

Галина так єхидно глянула на гроші, а відтак на нього, що він аж знітився.

– Ще? – спитав.

– А казав, що не скупий, виходить говорив неправду.

– Не хвилюйся, я просто хотів бачити твоє розчарування. Бери! – поклав ще одну таку саму купюру.

– Оце я розумію. Ти справжній джентльмен, приходь, я завжди буду тобі рада і знову нап’ємося повних чар утіх.

Він нічого не відповів, а лише поцілував її в губи, покидаючи привітну оселю.

У наступні вечори приходили до неї вже інші молоді люди, брали із собою в таксі і везли на природу. Спочатку хвилювалася, боячись, що можуть зґвалтувати і залишити серед поля або в лісі, але потім кудись страх подівся і вже чекала наступного дня, щоб знову віддатися котромусь із них. Кожного разу був один і той же, що звався Русланом і його вже інший напарник. Обидва не скупилися на гроші, а вона вела себе так, щоб обидва залишалися задоволені від кохання з молодою жінкою. Інколи їй здавалося, що щастя так і проситься до неї, а вона чомусь не може зупинитися і стає ненаситною в коханні. Коли щось не так або буває перерив на один чи два дні, то не находить собі місця і починає затуманювати себе келихом червоного вина. Раніше вона з огидою дивилась на тих, хто зловживав міцними напитками, а нині сама не проти похмелитися і забутися на якийсь час, не думаючи про кохання, щастя і гроші.

Кохання і щастя… Хіба може бути одне без одного? Напевне, що ні. А їй так хочеться бути щасливою, гордо йти, аби всі бачили, що вона щаслива, закохана і бажана, а навколо неї купа її дітей, які заливаються сміхом. Кажуть, красиві жінки завжди щасливі, але то неправда. Ось вона гарна, красива, має гінкий стан, густе чорне волосся, широкі брови, довгі вії, ямочки на щоках, вуста ніколи не знають помади, а маком цвітуть, а щастя її десь забарилось а бо обоє розминулися на життєвій дорозі.

«Головне не розтринькати молодість, – подумала, – бо життя так швидко минає, наче його хтось навмисне підганяє»

Вона поки що не має проблем із коханням, але чи можна назвати це щастям? Сидить у кімнаті і ніби поволі поринає в далекі спогади. На гадку приходить перше кохання з тренером Романом. Була тоді така юна і така закохана. Тепер за кохання їй платять гроші. То чи можна це назвати її щастям, адже у всіх на слуху, що щастя не в грошах. Іноді так хочеться розказати про свої думки, надії, комусь знаючому в таких ділах, розкрити душу нарозхрист, але кому можна так відкрито довіритися? Хіба що своїй подрузі, яка багато чого знає і може дати пораду, бо тримати в собі якусь таємницю – це томити себе невтішними думками.

У наступні дні ніхто телефоном не відізвався: ні Сергій з-за кордону, ні Роман, та й подруга обіцяла прийти і не приходить. Тепер вона сама йде до нічного клубу, де її вже всі знають, бо за цей, хоч і невеликий проміжок часу, познайомилася з багатьма дівчатами і хлопцями.

На цей раз причепився до неї якийсь волоцюга. Сів коло неї, будучи уже явно захмелілий.

– Ходімо звідси, – каже, – нас тут не розуміють. Я не сам, не бійся, у нетверезому вигляді за руль не сідаю, маю свого водія, і він нас завезе, куди забажаєш: на природу чи до тебе на квартиру. Я відразу кажу, що я не якийсь там бідовий хлопець, у мене, як кажуть, грошей кури не клюють.

Галина відповіла не відразу, придивилась до нього, що то за птах, який так нагло себе веде, думаючи, що за гроші можна все купити. Але якщо добре подумати, то всі, що з нею спали, залишали для неї гроші, які вона швидко тратила на свої потреби.

«Виходить, я стала мимоволі повією і маю за гроші продавати своє тіло» – подумала і дала згоду їхати до своєї квартири.

– Володимир, – назвав себе черговий клієнт. Він якийсь невитриманий, хотів прямо в машині на обочині зайнятися сексом. Не захотіла такого романтичного кохання на дорозі при світлі повного місяця. «Ще познущається наді мною і залишить на поталу іншим у нічну пору», – подумала і категорично запротестувала:

– Тільки в мене на квартирі.

Послухався, навіть дав гроші наперед, аби вона не подумала, що він якийсь безхатько і хоче скористатися її послугами безкоштовно.

Наостанку сказав:

– Дай келишок чогось міцного, бо після такої роботи не засну до ранку

Налила йому вишнівки і він, випивши, облизав губи, пішов з квартири, а вона ще довго розмірковувала, як їй бути далі..

***

Прийшла подруга і дивується, заставши Галину з келихом вина у руках.

– Ти що, здуріла, з самого ранку алкоголь дудлиш?

– А що маю робити? Життя таке пішло навиворіт: Аркадій пропав, Роман і Сергій теж не відзиваються, а ті чоловіки, що приходять до мене, якісь самі бамбули, противно дивитись, але сплю з ними, бо дають гроші.

– Як би там не було, а зловживати алкоголем не варто. То дуже шкодить печінці, а ти в такому віці, що треба жити і жити добре, маєш дитину, а чоловіка собі згодом знайдеш такого як схочеш. Адже ти молода і нічого тобі не бракує. Після обіду я тобі щось принесу, щоб ти не тягнулась до чарки.

Пішла подруга, а Галина відвідала кілька магазинів, приглядаючись до привабливих речей. Нарешті зайшла в магазин, де продавали дитячі іграшки. Вибрала маленький автомобіль, який автоматично заводився, натиснувши на кнопку. Лишень шкодувала, що не взяла з собою Андрійка, якого вже кілька днів залишила в сестри. Завжди придумувала якісь поважні причини, щоб мати спокій, поки він у надійному місці.

Зрадів Андрійко новій іграшці і про те, щоб йти додому не згадував, а вона тим і рада. Галина навіть подумала: як добре мати бездітну тітку.

Після обіду, як і обіцяла, прийшла подруга.

– Візьми, спробуй цей порошок і матимеш ліпший настрій, аніж від горілки.

– Що то за препарат такий, може, то наркотик? – питає Галина і пильно дивиться подрузі в очі.

– Не хвилюйся передчасно, спробуй перед тим, як підеш на гульки в нічний клуб. Там будеш мати кого схочеш, не хтось тебе буде вибирати, а ти тільки кивнеш-моргнеш – і він твій раб, не встоїть перед твоєю красою і відкритістю. Можеш мені повірити, я вже це все пройшла, і як бачиш маю задоволення, а чоловік приїде раз у квартал, побуде два тижні і теж радіє, що сама даю собі раду. Звичайно, порошок коштує гроші, але при твоїх нічних заробітках це не позначиться на сімейному бюджеті. Зате матимеш здорову печінку й інші органи, бо кожен орган вимагає свого. Я гадаю, що ти це все вже добре засвоїла і без моєї поради.

– За який час до того, як буду туди йти прийняти це лікарство?

– Принаймні, за півгодини, але про це нікому не хвались і алкоголю жодного навіть, якби хтось із твоїх партнерів настоював, то май силу волі відмовитися.

– Коли маю заплатити і скільки? – спитала Галина.

– Не переживай, заробиш багато – заплатиш більше, а не сподобається, то не візьму й гроша.

Насправді подруга давно продає легкі наркотики своїм знайомим клієнтам і має з цього чималі доходи, хоч завжди переживає, аби чогось не трапилося, наприклад, передозування, чи попадання в ментовські руки, то за це кари не оминути. Тому-то старалась давати наркотик надійним людям і то в невеликій кількості.

І дійсно, уже в перший вечір Галина так осміліла, що не хтось намагався заволодіти нею на ніч, а вона сама пропонувала свої інтимні послуги молодим людям, що декому з них ставало ніяково, а бувалі знавці відразу догадались, що вона перебуває під дією наркотиків і тільки підсміхувались, коли хтось відразу клював на таку дешеву приманку.

Аж через два тижні подруга сказала Галині, що вона уже заборгувала їй чималу суму грошей. Галина спочатку хотіла відмовитись від її послуг, але потяг до вживання наркотиків уже був надто сильним, і вона дала подрузі гроші, замовивши ще кілька доз.

– Якщо сказати правду, то мені тебе шкода. Ти своїм тілом можеш заробляти такі «бабки», що декому й не снились. Отож, не будь дурна, бери від життя все, що можна взяти, бо інакше пропадеш у цьому страшному світі, а потім, щоб не нарікала на долю, що випала не така, як треба.

– Постараюсь прислухатись до твоєї поради, – сказала Галина. – Я так розумію, що треба використати своє вміння і тоді результат не забариться.

– І ще моя тобі консультація: шукай не альфонса, а грошовитого мужика, якому хочеться молодої красивої жінки, особливо, коли сам на бамбулу схожий. І таких, як я переконалась нині ой як багато. Треба завжди добре придивлятись, хто на що здатний, бо є й такі, що вміють інтелігентно говорити, хвалитися, що є сином місцевого багатія, а насправді найняв престижну іномарку, щоб показати себе в такому заманливому вигляді. І дівчата, особливо молоді, клюють на таку приманку і йдуть з таким чародієм туди, куди він їх кличе. Сексуально стурбована дівчина відразу погоджується, а потім дізнається, що то звичайний аферист, який не тільки не оплачує послугу, а не проти ще й поживитися за її рахунок.

– Я вже дечого навчилась за тих кілька місяців і мене не так просто обдурити, розпізнаю, хто є хто.

« О, тепер мене ніхто не назве алкоголічкою, а те, що вживаю легкі наркотики не так легко перевірити, адже я нічим себе не скомпрометувала», – подумала і почала готуватися до чергового прийому клієнта, з яким вчора домовилась про зустріч на своїй квартирі.

Дехто осуджує таких жінок, мовляв: алкоголічка, наркоманка, але чомусь ніхто не підставляє своє плече ще до того часу, коли ця залежність до алкоголю і наркотиків не почалася. Легше судити когось позаочі і тим самим спихати з себе частку своєї вини.

Давно запримітила за своїми ровесницями, які вели розпусний спосіб життя, мали щодня граціозний вигляд, у поведінці розкуті з вишуканими манерами. Вона інколи сердилась сама на себе, в душі нуртувала злість. Дивиться на свій живіт, на якому ще видно сліди білих плям, внаслідок розтягнення шкіри під час вагітності. Дивувалась, що і Роман, і Сергій кудись зникли, не сказавши їй нічого наостанку. «А може, заявляться і почнуть проситися, аби відновити колишні пристрасті, розпалити вогонь нового кохання, – подумала. – А Сергій обіцяв поїздки на курорт, відвідуватимуть сауни, басейни, а вийшло, що нагло обманював мене, виявився звичайним мужиком, яких так багато вештається навколо».

Єдине, що сама може своїм звабливим виглядом кого-небудь заманити в спальню. Але, як виявилось, усе це тимчасове явище, бо нема постійної чоловічої опори, душевної теплоти, задоволення, на яке вона так надіялась. Через це з кожним днем у неї наростав внутрішній протест. Іноді задивляється на старших од неї жінок, в яких не склалося особисте життя і думає: проминуть літа, і вона теж стане такою жінкою, на яку ніхто не зверне увагу. Залишиться хіба що спогад про те, що було колись таке приємне, та не збулося. Подумає про це і страх бере, а коли згадає про щось таке, що зваблює її тіло, то здається нічого особливого не сталося. Намагається на самоті думати про щось високе, далеке від тілесних утіх. Пробує забути про них і тоді здається, що вона така сама, як усі, трохи щаслива, трохи обсіли проблеми, які так чи інакше будуть вирішуватися, бо ще не було такого, щоб не минулося. Навіть жагуча любов і та з часом маліє.

***

Минуло літо 2015 року, тепле, погідне, з короткочасними дощами. Це літо принесло Галині одне розчарування. Усі літні місяці мала багато партнерів, але жоден не протримався з нею довше трьох днів. Це аж ніяк не вплинуло на потяг до чоловіків, не змаліла пристрасть, не згасла, а навпаки, як їй здавалося, жадоба до грошей, до такого життя поглиблювались. І всьому-цьому завдячувала вживанням порошків, що постачала їй подруга. Інколи вона скеровувала до Галини когось іще своїх колишніх партнерів. Багатьох із них знала лише по імені, а хто він і де живе, працює, про це мова не йшла. Деколи Галина дивувалася, що ніхто з її клієнтів не пропонує їй одружитися. Покохаються і йдуть раденькі, наче побували на екскурсії, потішившись голою жінкою. Згадає про це і їй здається, що пристрасть – це як пісня – прозвучить і закінчується. І таке кохання запам’ятовується не надовго. А от про Романа і Сергія думала майже щодня.

Першим дав про себе знати Роман. Прийшов до неї на квартиру без попередження цього ж самого дня, як тільки-но приїхав. Відкрив сміливо двері і вона тут же схопилась із місця, пішла йому назустріч. У грудях відчула хвилю радості, а серце чомусь стривожилось, коли він, поцілувавши, спитав:

– Розказуй, що з тобою?

– Нічого особливого не трапилось.

– Як так, нічого? Від тебе тхне вином.

– То я випила трошки для настрою.

– Про який настрій ти говориш? Може, уже й наркотики почала вживати?

– А ти де був так довго, не давав про себе знати, а я переживала, різні думки на голову лізли і щоб якось не впасти в депресію деколи позволю собі випити чарку червоного вина, – почала виправдовуватись, опустивши додолу очі, а про наркотики змовчала.

– А де наш син? Куди ти його запроторила?

– Не запроторила, а відвожу іноді до тітки, яка рада, що в кімнаті чути дитячий сміх.

– Гаразд, а той, вже й забув як його звати, що чіплявся до тебе і ти покладала на нього надію приходить до тебе?

– Теж ціле літо не відзивається навіть на дзвінки, завжди перебуває поза зоною.

– Ага, залишилась без нагляду і опіки, то й запила з горя.

– Мабуть, ти вгадав. А тепер хоч признайся, де був ціле літо?

– Вичікував у надійному місці, а саме на далеких островах біля Іспанії, поки закінчиться війна на Сході.

– Але ж війна не закінчилась і проблисків її закінчення не видно.

– Вернувся з дружиною і дітьми, бо треба йти дітям до школи, а дружині на роботу.

– А ти, де сховаєшся. Може, будеш у мене деякий час жити, – сказала Галина, але в її голосі Роман відчув холодок.

– Не картай мене за таку тривалу відсутність, ми своє надолужимо.

Вона не кинулась йому в обійми, почувши такі слова, а дивилася порожніми очима у вікно, говорила уривчасто, ніби він був для неї чужим.

– Я зневірилась у тобі і в таких як ти подібних, – сказала і солодка млість оволоділа нею. Хочеш відновити стосунки, то запропонуй щось таке, аби я цього хотіла, секс для мене тепер не головне..

«Може, кепкує, набиває собі ціну», – подумав Роман і каже:

– Ти добре знаєш, як я тебе кохаю і нас єднає син.

У цю хвилю почули грубий чоловічий голос і грюкіт у двері.

– Відчиняй!

Галина відразу впізнала голос чоловіка, якого інколи заманювала до себе на квартиру, коли не мала когось іншого. Давала йому за сексуальні послуги два келишки вина, і він мав сьогодні прийти, бо замовила його ще з самого ранку, побачивши в гурті алкашів, що тинялися біля кафетерію.

– Йди звідси чоловіче, бо як вийду до тебе, то не знатимеш, куди втікати.

– Ша… шеф, я спізнився, вже йду. А ти на другий раз не клич обох на одну і ту ж годину, – сказав роздратованим голосом чоловік, звертаючись до Галини.

– Хто він такий? Що він мав на увазі? – спитав Роман, пильно, глянувши їй в очі.

– То п’янюга, він до всіх чіпляється, аби хтось дав йому зранку похмелитися. – Вона посміхнулася, але тут же посмішка зникла, бо насправді усміхнулася своїм думкам: «Якби ти знав, скільки я знала хлопів за час твоєї відсутності, то напевно би злякався».

Роман добре знався на жіночій психології: жінки-вдови чи ті, що мають хворих чоловіків, вживають алкогольні напої або стають на шлях повій і зарадити цьому не можна. І тому не дивувався, що вона почала вживати вино. Лише не думав, що вона вживає наркотики, але запідозрив якусь зміну в її поведінці. Вона чомусь метушилася, звузилися зіниці очей , і нарешті вона заспокоїлась.

Йому хотілося викликати її на відверту розмову, та чомусь не знав як почати, щоб не спровокувати у неї роздратування. Прийде час і сама про все розповість.

Він взяв її за руку, пригорнув до себе і мовив:

– Як довго ми були не разом, то ходімо нехай потішуся тобою.

Дивився на неї і любувався нею. У цю хвилю вона була прекрасна: усміхалися губи, а щоки пашіли вогнем. Таку красуню тільки випускай на сцену, щоб зачаровувала глядачів, шкода, що вона не співачка, а то мала б неабиякий успіх.

– Не знаю чи зможу бути з тобою такою, як була раніше, – мовила лагідним голосом. – Таке тривале очікування далося мені взнаки, хоч сам бачиш, я ніяк не змінилася, я така сама, як була два місяці тому.

Роман відчув у її словах, що вона наче виправдовується перед ним, та не хоче про це говорити відкритим текстом. А вона, справді, хотіла признатись йому про часті відвідини нічного клубу, що заманювала до себе на квартиру чоловіків, молодих хлопців, але подумала, що це може стати кінцем їхніх відносин і стрималася, відчувши лише, як біля самого серця зашкребла, наче котячими кігтями, совість. До якогось часу буде приховувати від нього свою таїну, хоча добре усвідомлювала, що все це колись стане явним.

– Якщо хочеш мене, то ходімо в спальню. Будеш митися чи вже відвик?

– Я до режиму звик змалку і таким, мабуть, залишуся до старості, якщо доживу до неї, – і тут же подумав: «Можливо, чиню так поспішно необдуманий вчинок».

Покохалися в ліжку і ще де якийсь час лежали й вели розмову.

– Віднині наші відносини стануть більш прозорими, явними і ми, не криючись, зможемо доказати всім, що кохаємо одне одного.

– А тож, як? Щось змінилось у твоїх сімейних відносинах?

– Час такий непевний настав, ніхто не знає, що станеться завтра. А час летить без крил. Одні люди в наші дні, як свійські кури ледве ходять по землі, стали немічними, убогими, а інші, наче орли літають високо в небі, горді, маю на оці тих, хто в умовах гібридної війни волочиться по клубах, влаштовує гучні забави, а інші просять милостиню, щоб полікуватись від поранення в АТО і саме незаможні люди відгукуються першими на чужу біду.

– Оскільки в нас є син, то маємо дбати про нього, аби він в таких нелегких умовах не відчував обкраденого дитинства.

– Можеш переконатися, я все роблю для того, щоб він нічим не був обділеним, – сказала таким непевним голосом, наче в чомусь провинилася.

– Прийду, обов’язково мушу переконатися чи то правда.

– Ти вже, я бачу, почав мені не довіряти.

– Нині люди змінюються не по днях, а по годинах, і тому я почав в людях і їхніх ділах сумніватися.

Отак поговорили і Роман пішов, а Галина впала в роздуми, як їй бути надалі. «Всі карти попутав, – подумала. – Увечері має прийти Зеник, з яким вчора познайомилася і вже кілька разів дзвонив, на котру годину йому прийти до неї?»

Вона відразу повідомила телефоном Романа, що їде аж на три дні в село, щоб допомагати родичці.

– Їдь, тільки не пропади там і веди себе, як належить.

– Буду чемною і ти в цьому переконаєшся, – сказала і посміхнулась, що так відразу повірив у її вигадку.

– Приходь, коли вже стемніє, бо маю до самісінького вечора пильну роботу і не зможу приділити стільки тобі уваги, як би того хотілося, – повідомила Зеника.

Погодився відразу, навіть зрадів, що нині буде з нею цілу ніч. Хлопець явно закохався і прийшов, коли вже зовсім стемніло, а в небі звабливо переморгувались зорі. Приніс їй букет польових квітів, а це червоні маки і кілька блаватів.

–Ото саме ці квіти, які я так обожаю. Вони виросли не десь у штучних умовах, а на природі, де гуляють вітри, обціловані з високості місяцем, скроплені росами і ніхто їх ще не торкався.

– Я радий, що зійшлися наші погляди на польові квіти, а про все інше ми домовимось впродовж такої короткої ночі.

– Отож не гаймо часу і до… – кивнула поглядом на заздалегідь приготовлене ліжко. Йди помийся, без цього ніяка робота в нашій хаті не починається, – сказала і усміхнулась сама до себе, бо то було її нагадування кожному партнерові, що має робити, перед тим, як зближуватися з нею голим тілом. Щ е раз взяла букетик квітів і притулила його до грудей. Тут же задала давнє народне повір’я, що той, хто подарує червоні маки дівчині, то вона ніколи не стане не тільки його дружиною, але й нареченою. Хотіла сказати про це йому, але щось стримувало почати розмову на цю тему.

А Зеник, дійсно красивий, міцної будови тіла, закохався в неї. Вона це відчула з першого погляду. Дивиться на нього і в очах у неї засяяла усмішка, на щоках спалахнув рум’янець.

Хлопець дивиться на неї і не може втямити, що це означає: доброту чи звабу? У ліжку вони ніжились довго-довго. Зеник жартома просив її навчити його мистецтву кохання, бо він, хоч і начитався популярної літератури, та хотів би засвоїти це все практично.

– Ось, побудеш зі мною кілька вечорів або ночей і станеш таким як треба.

Говорячи про кохання, вона почувала себе одухотвореною, перебуваючи в благоговійному злеті. А хлопець й справді закохався в неї. Мав до цього часу кілька випадкових інтимних зустрічей зі своїми ровесницями, але вони були для нього якісь прісні і такого потягу, який має до Галини ще ніколи не відчував. На них падало світло повного місяця, і вона поверталась на інший бік, а він чудувався її голим тілом у цьому природному місячному світлі.

Втомившись, вона дрімала і напівсонна щось говорила, до когось зверталась, сміялась. Він хотів почути чиєсь ім’я, але вона жодного разу не називала нікого. «Не жінка, а золото вищої проби стає моєю здобиччю», – подумав Зеник і нахилився до її уст і тут же наче магнітом потягнулися, одне до одного. Вона не розплющувала очей, а лише обвила його шию руками, та так сильно, ніби боялась потонути у воді, хоча вони лежали на м’якій подушці.

Звечора вони домовлялися, що він піде вночі додому, а вийшло, що він залишився у неї на всю ніч. Обоє відчули смак нічного раювання, наче з’їли заборонений плід, і вже не уявляли себе без щоденного кохання. І тут, щоб переконатися чи дійсно він так сильно закохався, сказала йому, що має сина і насправді є матір’ю одиначкою.

– А батько до нього признається?

Галина хвильку роздумувала, що має казати.

– Деколи приходить, щоб дати йому якусь іграшку чи плитку шоколаду, але робить це таємно, бо його жінка могла б вчинити скандал і навіть мені заподіяти шкоду.

– Я люблю дітей, і він стане для мене рідним. До речі, скільки йому років.

– Уже два роки минуло.

– Це і є той час, щоб подумати про наступних дітей. Надіюсь, вони в нас будуть.

– Ти поки що не остерігайся, бо я давно приймаю таблетки від вагітності. Тепер наступна вагітність має бути заздалегідь запланована, бо в такому стані запліднення не наступить.

Вдосвіта вони повторили любовну гру. Зеник спочатку навіть засумнівався, що зможе задовольнити спраглу до кохання жінку, але її віртуозні, як у змії рухи , тут же розворушили його хіть, а вона навмисне імітувала кількаразовий оргазм, і він тішився, що так легко йому вдається задовольнити таку пристрасну жінку.

– Завтра я знову прийду, – сказав Зеник таким голосом, мовби просив у неї милостиню.

– О ні, ні, цілих три дні будеш постити, я поїду до родички в село, бо в неї захворів чоловік, і вона не дає собі ради з господаркою. Приїду з села, то відразу тобі подзвоню і ми зустрінемось.

– Як шкода так довго чекати, але що ж, їдь, виручай, може і вони тобі стануть колись у пригоді. Людиною рухає доброта, турбота про рідних і близьких, про країну нашу і цим пишається наш люд.

Тільки-но почало світати Зеник покинув її квартиру, залишивши на столі триста гривень. Вона вдала, що не побачила цього його жесту, а він сам сказав, що то гроші кладе цілком символічно, а не як плату за нічне кохання.

***

Як і домовилися, ввечері прийшов Сергій. Усміхнувся, але тут же набрав поважного, можна сказати сумного вигляду.

– Ну, нарешті явився з повинною чи може трапилась якась сумна пригода? Сідай біля мене і розказуй.

Сергій сів на краєчку дивана, обняв Галину і чомусь опустив додолу голову, тяжко зітхнувши, а відтак почав:

– У кожної людини є якась таїна, про яку не завжди можна говорити відкрито. Треба спершу переконатися в надійності цієї людини, якій хочеш довіритися цілком і повністю, – сказав і вмовк.

– Ну говори, я слухаю твою таїну. Надіюсь вона не стосується нас обох.

– Це як ти сприймеш мою сповідь, бо саме вона стосується якраз нас обох.

– Ну й вмієш заінтригувати мене, та кажи вже, бо не можу так довго терпіти твою вигадку лукаву.

– То не вигадка, а правда те, що я тобі повім. – Він кілька разів прикусив нижню губу і почав: в минулі рази, коли я був з тобою, то збрехав, що маю брата за кордоном, а власне, в Польщі. Але це моя була вигадка, а насправді в польському університеті, в Варшаві вчиться моя наречена. Їздив до неї кожного місяця і бував з нею по кілька днів. Вона завагітніла і сказала мені надто пізно, коли до пологів залишалось кілька місяців.

– І ти сам нічого не замітив? – спитала Галина і подумала: «От лопух, такому треба тільки локшини на вуха вішати». – І що далі?

– А далі, коли я вже приїхав до неї в черговий раз, то вона сказала, що на канікулах нікуди зі мною не поїде, бо в неї почався токсикоз другої половини вагітності: почали набрякати ноги, настає швидка втома і мусить лягати на лікування, щоб зберегти вагітність.

– І ти ціле літо був біля неї?

– Так, відвідував її щодня у лікарні, а жив у знайомого на квартирі, бо готелі у Варшаві достатньо дорогі.

– Вона вже народила?

–Так, народився у нас син, а Геля, так звуть мою наречену, ще не відійшла від пологів і до занять не приступила . Живе тут у нашому місті в своїх батьків, а я скучив за тобою, сказавши, що їду до Львова і буду там ночувати, то якщо ти не проти, то я заночую в тебе.

– Ну й нахабний ти чоловіче, та ще й до того здібний брехун. Але що маю з тобою робити, не можу проганяти того, хто так мене кохав. Роздягайся і продовжимо нашу розмову.

– А може, не треба нам роздягатися?

– Треба, бо я вже не можу себе стримати, незважаючи на твою сповідь. Я переконалась, що люди часто роблять помилки, а потім не знають, як їх позбутися. Отож, слухайся мене і не пропадеш у житті. А воно в тебе тільки починається.

Вони, як і колись, втішалися пристрасним коханням, що їхні почуття виливалися в ошалілі звуки, які було чути навіть за вікном. За хвилю побачив, як вона закрила квартирку у вікні, і в кімнаті погасло світло.

Надворі тихо, на небі зоряно, а місяць серпом різав набіглу хмаринку і нагадував молоденького баранчика, що теж гордиться своїми ріжками, які так швидко ростуть.

У такий час біля її квартири нудився Зеник. Він запримітив, як до квартири заходив молодий чоловік, а за якийсь час у квартирі погасло світло.

«Виходить має якогось серйозного постійного мужчину, а мене манить для забави у вільний час», – подумав Зеник і почав тупцювати біля двору цієї спокусливої жінки, яка так запала йому в душу. Раз у раз наставали в нього такі миті, що, здавалося в тілі закипає кров, як вода у чайнику.

– Нащо так нахабно брехати? – мовив впівголоса, хотів ще щось сказати, але слова застрягли в горлі. Така її поведінка зачепила його за живе. Він підійшов до самого вікна, і став прислухатися. Збоку виглядало так, ніби злодій підкрадається, щоб через вікно залізти досередини. Якісь дивний шепіт долітав до його вух, але то насправді був лише ледь вловимий гомін, а не слова.

Отак довго стояв біля вікна, то ходив повз будинок аж до опівночі, а відтак сів в автомобіль і поїхав додому. Цієї ночі довго не міг заснути.

Наступного дня подзвонив Галині і спитав:

– Як там, у селі, чи не тяжко тобі працювати? – спитав і голосно засміявся.

– Ой, по всякому буває, якби поруч був ти, то напевне скоріше йшла б робота, а так мушу ще два дні тут гарувати.

«Ото бреше так нагло, а де ж совість?» – подумав і перервав розмову на півслові.

Наступного вечора повторилась така сама картина. Тепер Зеник поставив свій автомобіль неподалік її квартири. Хотів прийти до неї і вияснити з ким вона буде надалі, бо брехати так нагло не личить молодій жінці. Не відважився зробити такий крок. І знову чатування до опівночі. Що ж, кожна жінка має право розпоряджатися собою так, як їй велить серце. Серцю, як кажуть, не накажеш когось любити чи проганяти геть. Вона нікого не проганяє, а лише обдурює клієнтів, бо постановила собі знайти серед них нежонатого хлопця, який став би її чоловіком. Та поки що такі пошуки не увінчалися успіхом, і вона змушена часто маневрувати між кількома, що спочатку так закохуються, а потім йдуть геть. А їй набридли чоловіки, які щораз змінюються і в її очах вони – просто статеві партнери і не більше.

Згадала недавній випадок, коли після чергової випивки червоного вина її так розслабило, що партнер відразу почав дорікати, що вона холодна жінка.

– Працюй! – каже клієнт, бо за твої послуги плачу чималі гроші, а ти розлінилась. Признайся, що з тобою сталось останнім часом?

– Просто втомилась.

– А пам’ятаєш, я тобі радив не ганятися за кількістю хлопців, а за їхні грошові можливості, а ти не слухаєш бувалого розпусника – і виходить я був правий.

– На цей раз прийму все, сказане тобою до уваги, – усміхнулась Галина і почала вести себе з ним більш активно, бо таки не скупився на гроші чоловік. Казав, що в умовах нинішньої інфляції годі мати пристойні доходи.

З часу вживання наркотиків, була завжди весела, і завжди натякала своїм клієнтам, що її тіло коштує дорого. Своїм тілом вона дає не тільки моральне задоволення, а передусім фізіологічне, яке зміцнює імунітет, сприяє здоров’ю. Говорила завжди відкритим текстом і це збуджувало чоловіків повторювати сексуальні акти навіть тоді, коли спадала до цього охота. У коханні нічого не вишукувала, добре знаючи, що вона одна, а клієнти щораз інші і між собою незнайомі.

Про сім’ю вона тепер не думала, бо ніхто не обіцяв з нею одружитися. Так, переспати з нею кілька ночей – і на цьому закінчувалася їхня любов. А для міцної сім’ї потрібна насамперед стійка любов, потім діти, а далі виникає потреба їх ростити, навчати життєвої мудрості, а відтак все це стає буденним явищем. Багатьом чоловікам і жінкам подобаються чужа кохана чи коханий, і вони за всяку ціну добиваються взаємності. І коли це стається, то кажуть – стався перелюб або гріх. Такий гріх можна ще спокутувати, бо є гріхи, які спокутувати трудно або й неможливо.

Людина живе на планеті, де кохають, народжують дітей, ховаються від проливного дощу і грому. Вона утверджує себе на землі, як тільки-но пізнає, що є живою істотою, наділена розумом, яка має мрію стати щасливою і крокує до щастя через перешкоди, вибоїни, вирви, війни, пошуки інших місць на землі або інших планет, де можна було б сховатися від нещастя. О, який велелюбний простір створений для працьовитих особистостей! У закритому просторі караються лише засуджені навічно. Треба завжди придивлятися до тих, в кого повна чаша достатку, мають добре здоров’я, прихильність до навколишніх людей. З ними треба вести розмови й брати для себе те, що називається здорове зерно правди і добра.

Галина теж мала таку можливість спілкуватися з багатьма, але це спілкування було обмежене вузькою темою про кохання.

Інколи Галині хотілося завести розмову про своє життя з кимось, що вже має певний великий досвід, дістати пораду. Але так і не насмілилась вивертати душу, відкривати її нарозхрист. Та тримати в собі, мовчати теж не гоже.

У неділю поїхала з самісінького ранку з Сергієм до лісу. Влітку бувала тут часто. Хоч надворі осінь, а ліс не змінився і вина в цьому – теперішня тепла погода. Дерева залишались у своєму літньому вбранні. Вони ходили лісовими стежками, милуючись крислатими дубами, замріяними ялинами, тихим ліричним спокоєм білих берізок, що ніколи не заплітали в коси свої тоненькі віття, що нагадували дівчину з розтріпаним волоссям. Тут так гарно, що стій і милуйся, а Галтна чомусь задумана, невдоволена. Тулить Сергій її до себе, бере на руки й носить поміж дерев, а їй від цього легше не стає, а навпаки чомусь не рада, залишився лише потяг до нього. Якась порожнеча в душі. Здається і душі, як такої вже нема, повіялася з вітрами, а її залишила на якийсь час скніти у цьому світі, аби вона нудьгувала перед загибеллю.

– Ти дивишся на мене так ніжно, а мені здається, що мене хмаринкою обволікаєш, і якісь чари своїми очима на мене випромінюєш, – сказала і схилила голову на його плече. Такими словами вона вміла залізти в душу мужчині, щоб зворушити його, зворохобити до активних дій, а не до розмірковувань про кохання. Вона давно поставила собі за мету – закохати в себе молодого хлопця, щоб він був зачарований нею до безтями, але годі такого знайти.

– Закоханий чоловік завжди так дивиться на свою кохану. Ось приглянься до дерев, що навколо нас. Хтось вважає, що дерева теж закохуються, але як виглядає це кохання не всім дано розпізнати. Інколи навіть проявляють ревність одне до одного. Якщо добре прислухатися, то можна почути, як вони шепочуться між собою і живуть у злагоді.

– Але ж вони позбавлені розуму, – каже Галина і ніхто не розуміє чи так воно є як ти кажеш.

– Напевно в дерев є свої, тільки їм знайомі почуття, а для людей вони поки що не розгадані. Отож, дивись, прислухайся до шепоту дерев осінньої пори і тобі відкриється щось досі незнане, непізнане, чарівне.

– Ти говориш, наче поет, що пише тільки вірші про кохання, вже й вигадав, що і дерева кохаються. Можливо, й кохаються, але їхнє кохання не зрівняти з людським, бо вони самі не можуть зрушитися з місця і задовольняються лише закоханими словами у вигляді шепоту листя чи рухів гілля в час буревію, чи якоїсь негоди.

– Ходімо до автомобіля, – каже Сергій, бо вже чую, що й дерева починають з нас сміятися, що ми гайнуємо такий прекрасний день.

Поки вони кохалися на задньому сидінні, надійшла чорна хмара і почав падати теплий дощ.

– Хочу побігати під дощем у лісі. Такої нагоди у мене ще не було, – каже Галина і почала бігати лісовими стежками. Раптом почало гриміти, а небо роздирала блискавка.

Вона забігла так далеко, що зникла з його очей. Сергій почав кричати:

–Вертайся назад і не біжи, а йди помалу!

Він явно хвилювався, бо вона чомусь не відзивалася. Навіть подумав, що її вбила блискавка і тремтів після кожного удару грому. У таку пору все може трапитися з людиною.

За хвильку вона появилася біля автомобіля, вся промокла.

– Не можна собі позволяти такі нечемні витівки. Добре знаєш, які тепер неспокійні часи настали, тебе міг якийсь волоцюга зловити і зґвалтувати. Ти це розумієш? А вся підозра впала би на мене.

–Не хвилюйся, коханий, в таку дощову погоду не можна хвилюватися, це шкідливо для здоров’я, а зі мною, як бачиш, нічого не сталося, я така сама, як була вчора і позавчора, просто згадала дитинство. Бігати під дощем це так приємно, що ти собі не уявляєш: то тут, то там небо роздирає блискавка, а я бігаю поміж дерев і вмиваюся дощем. Ти тільки глянь, яка чарівність навколо нас, а ти дивуєшся чому я так радію. Вона обняла його мокрими руками і так пристрасно поцілувала його, що аж луна пішла далеко лісом.

– А тепер швиденько поїдемо додому, бо ти вся мокра і можеш простудитися.

Отут, біля самої квартири їх уже чекали двоє: Роман і Зеник.

– Хто такий будеш? – спитав Роман у Зеника.

– Такий самий, як і ви. Уже третій вечір чекаю, поки вона випустить із квартири якось чоловіка.

– І що, дочекався?

– Де там, почекав до опівночі і пішов своєю дорогою. А нині хочу вияснити деякі питання.

– Тоді я піду до неї спочатку сам, а вже потім можеш і собі йти до неї, – каже Роман. – Ти хочеш мати серйозні відношення чи так для розваги приходиш до неї вечорами?

Галина здивувалась, побачивши Романа і Зеника, які щось доброзичливо розмовляли. Виглянув у вікно і Сергій, побачивши на дорозі двох мужиків.

– Ти йди помийся, а я поїду, бо теж обмок і мушу привести себе в Божий вигляд. А поїздка була справді романтичною, така не забувається. З котрим хочеш мати серйозні відносини? – спитав, виходячи з квартири.

– Ще не вирішила, обидва якісь не такі, якби мені хотілося.

– Дивись, аби не помилилась у виборі.

Зайшов до квартири Роман і каже:

– Як ти гадаєш, чому я прийшов?

– Щоб кохатися.

– І кохатися, і маю сказати дещо неприємне для тебе. То з чого почнемо?

–Іду спершу прийму душ, бо я вся мокра, попала під проливний дощ. Але я не шкодую, бо на природі це так приємно, що ти собі не уявляєш. Поїхав би коли-небудь зі мною на природу, а то з тобою, крім ліжка нічого не бачу.

– Іди й поспішай, бо в мене обмаль часу.

– Вже йду, а ти згадай, що маєш казати.

– Добре мийся, а то мені стає неприємно після когось з тобою кохатися – це виглядає, як груповий секс.

– Двоїстий – усміхнулась Галина і розвела руками, ніби переконувала, що перед тим був тільки один партнер.

Милась довго і щось говорила сама до себе. Видно, відразу подіяв наркотичний порошок, який спожила, прийшовши до кімнати. «Ніякого запаху, не те, що від вина, а скільки душевного задоволення відчуваю», – подумала, виходячи з ванної кімнати.

– А тепер твоя черга.

– Я скоро, приготуйся, бо як я вже казав, маю обмежений час, – мовив Роман і почав роздягатися.

– Вічно в тебе щось на перешкоді стоїть, а я хочу мати тривале задоволення і ти це добре знаєш.

Роман, нічого не сказавши, пішов митися. А тим часом Галина стелила іншу простирадло, дотримуючись гігієни статевих стосунків, які мали на неї такий незвичний благодатний вплив.

– А син де? – спитав Роман, виходячи в ванної кімнати.

– У тітки. Він так привик до неї, що вже матір’ю називає, а за мною не скучає.

Засумнівався Роман у щирих її почуттях до нього. Знав, що кожен день у неї хтось інший ночує і це його турбувало найбільше. «Не кохання, а підробка, – подумав Роман. – Грає роль закоханої, як артистка на сцені і гадає, що я нічого не знаю про її побрехеньки».

Цього разу не було між ними отої пристрасті, що так єднала їх ще недавно, обоє в ліжку наче з примусу відбували повинність.

– Ну, то що ти маєш мені повісти? Якщо щось страшне, то краще мовчи до ліпших часів, бо я така, як ти знаєш, чутлива до всякої погані.

–Ти думала, що я випустив тебе зі свого поля зору. Мені відомі всі твої нічні походеньки. Але це ще півбіди. Недавно дізнався, що вживаєш алкогольні напої і наркотики, а це до наркотичної і алкогольної залежності один крок, а що далі? Ти усвідомлюєш, що робиш? Хтось продає відвідувачам нічного клубу наркотики і це затьмарює розум, відвідувачі втрачають логічно мислити. А ти стала на шлях повії. Скільки за час моєї відсутності мала коханців?

– Не рахувала, що мене чекає? – спитала Галина, не заперечуючи про те, що вдалася до наркотиків і вина.

– Підворіття з п’янюгами, заразні хвороби і хто стане тобі у пригоді? Можеш влипнути в таку халепу, з якої годі буде викарабкатися, – сказав і зрозумів, що торкнувся найтоншої струни її чутливого серця. – Кажуть ,

що джерело потрібне в посуху, а подруга чи друг у злу лиху годину. Можеш на таких розраховувати? Усі, з ким ти спала не захочуть тебе знати, а ти залишишся сама, хто буде сина виховувати?

– Візьмеш собі його.

– Як буде така потреба, то не відкажусь, але хотів би, щоб мати була хоча би десь поблизу і вкладала свою лепту в його виховання, щоб не ріс телепнем.

– Гадаю, що до такого стану не дійде, – каже Галина, нахмуривши брови і починає сердитися, що то така її випала нещасна доля.

– На долю не нарікай. Дізнався від добре обізнаних людей, що ти ведеш аморальний спосіб життя. Зрозумій, що мало хто знайшов собі в нічному клубі супутника чи супутницю життя, а ти спокусилася на легко зароблені гроші і тим себе знеславила в очах розумних людей.

– Ти мене довів до такого життя, а тепер ще й дорікаєш.

– Не дорікаю, а застерігаю, аби не підхопила якоїсь зарази. Покинь вживати наркотики і все стане на свої місця.

Їй стало соромно, що Роман усе знає про неї, вважаючи її повією і тепер став мовби чужим, хоч почуття до нього не змаліли, а просто стали іншими. Каралась думкою, що вона його ошукала так примітивно і по хвилі мовила: буду слухняною і ми скоро забудемо усе погане.

Роман стиснув її в обіймах і мовив:

– Ти ж красива, розумна, а своїми поступками котишся в прірву, а я цього не хочу і надіюсь, що ти станеш такою, як була колись.

Вона нічого не сказала, а тільки тяжко зітхнула і мовила стиха:

– Зрадила не душа, а тіло, яке з певного часу перестало мене слухатись.

– Набирайся мудрості через свої помилки, а мені пора, – сказав і мовчки покинув її квартиру.

– О, а казав йду на кілька хвилин, а я вже цілу годину чекаю.

– Мав делікатну розмову і тому затримався, – сказав Роман і подався до своєї машини, навіть не оглянувшись.

Зеник тут же майже побіг до Галини на квартиру.

– Нарешті дочекався своєї черги, – сказав Зеник, переступаючи поріг вхідних дверей і на ходу скидав із себе легку літню курточку.

– Заходь, а я то вже думала, що тобі надоїло чекати і ти пішов геть, загнівавшись.

– Ти його давно знаєш?

– То мій тренер по акробатиці. Я займалась у його спортивному залі, і тепер він запропонував мені виступити з групою акробатів на міжміських змаганнях.

– І ти погодилась?

– Ще нічого не обіцяла, подумаю, адже останнім часом я занедбала цей вид спорту.

«Витіснив інший вид спорту», – подумав Зеник, але змовчав. Про це, що він два вечори стежив за її квартирою теж не признавався. Вичікував, що може, вона сама про це заговорить.

– Роздягнись до сорочки, в кімнаті тепло, зараз повечеряємо. Ти напевне добре зголоднів, але спершу йди помийся, а то до рук всяка пилюка липне.

– Мені б насититись коханням і ніякої їжі не треба, – сказав і голосно засміявся, а митися перед тим, як йти до ліжка він давно звик.

– Голодний чоловік не має сили, щоб кохатися, а мені так кортить, аби ти був ситий, а зготувати вечерю – не проблема. Залишилось тільки підігріти зварене.

Зеник ніяк не знаходив слів, щоб висказати своє невдоволення, що вона його обдурила, сказавши, що їде в село, а насправді була дома з якимось чоловіком, який ночував у неї, а він наче сторож пильнував їх аж до опівночі. Він підійшов до неї, обняв її й, зітхнувши, мовив:

– Як довго я чекав на цю зустріч.

– Інколи буває так у житті, що приходиться довго чекати, головне, щоб за час чекання не змаліли почуття, не минала любов, – мовила ніжним голосом Галина, підвела на нього очі й усміхнулась. – Деколи закони життя диктують свої правила гри. Сьогодні наша ніч – ніч шаленого кохання.

Ці слова вимовила чомусь шепотом і пішла на кухню. Вечерю зготувала швидко, пригодилась професія кухарки. Зеник їв і хвалив її, що вміє так смачно готувати і чомусь поспішав.

– Не спіши, треба їжею насолоджуватись, смакувати.

– Смакувати так само, як вперше кохати молоду жінку.

– Ну, знаєш, це некоректне або брутальне порівняння.

– Зовсім ні, багато мати коханців, то це те саме, що надміру їсти – настає ожиріння, а смак і потяги до наступного коханця притуплюються .

Вона подивилася на нього здивованим поглядом і мовила:

– Звідки в тебе такі знання, якщо з десь прочитаного, то не вір, бо то неправда.

– Ти в цьому переконалася давно?

Галина мовчала. У неї чомусь затремтіла рука, і вона тут же поклала ложку на стіл.

– Чого злякалася, може, моїх слів? – Зеник теж перестав їсти і взяв її за плече і поцілував. Йому було приємно дивитися на її ніжне обличчя, ніби все літо ховала його від палючого сонця і вітрів.

Галина відповіла на його жагучий поцілунок, встала з-за столу і почала метушитися, примовляючи:

– Їж, не звертай на мене уваги, я рідко коли ситно вечеряю.

Зеник не здивувався, а продовжував їсти, бо чувся голодним, дивився на неї своїми чорними, як у цигана очима і посміхався.

– Дякую за смачну вечерю, ще б такого на ніч кохання, то іншого життя не треба.

– Йди до ліжка і відпочинь, а я приготовлюсь і прийду до тебе.

– То довго чекати?

– Ну, ти нестримний, почекай кілька хвилин.

– Кілька хвилин і не більше. Я чекав аж два дні, то можеш мене зрозуміти.

За кілька хвилин почув її голос: вже йду! Вона прийшла до нього в ліжко лише в сітчастих трусиках і такому ж ліфчику.

– А то нащо? – показав на ліфчик.

– Для сексуальності, для більшої потенції.

–О, то ти теоретично підкована жінка, сучасна. Де ти навчилась таких знань?

– У книжках можна всього навчитись, хіба ні? – засміялася, що аж губи затремтіли.

– Аж тепер до мене дійшла твоя обізнаність, – сказав Зеник, кохаючи Галину.

Довго не спали. Та, зрештою, Зеник не прийшов сюди, щоб виспатися, а іншої потреби…. Заснули над ранком. Може, й спали б довше, якби не стукіт у двері. То гримала, наче на пожежу кликала, подруга.

«І чого їй треба, за наркотики розрахувалась, маю їх на цілий тиждень, то якої мари так рано приперлась? – подумала Галина, бо якраз хотіла відчути приємну насолоду від закоханого хлопця. Тим більше, що цього разу він виявився більш активним, аніж колись. – А може, мені так здалося, тому що знаю багато чоловіків і вже годі розпізнати щось особливе».

Пішла відчиняти двері і мало не жахнулась. Подруга мала згорьований вигляд.

– Що трапилось, що ти так раненько збудилась? – питає Галина.

– Ходімо досередини, а то ще хтось нас почує.

– Я не сама, у мене ночує приятель, – відразу призналась подрузі. Хоча і раніше нічого від неї не скривала.

– Ходімо до кухні і там все розкажу що й до чого.

– Відпочивай, я зараз прийду тільки дам сусідці приправу до борщу, а то до магазину далеко йти, а в мене всяких приправ вдосталь. – сказала Зенику і вернулась на кухню. А тим часом Зеник почав прислухатися до жіночого шепоту. І ось він почув таке, що ніколи йому й не снилось:

– Ось чого я прийшла до тебе: ні в якому разі не признавайся, що я тобі продавала наркотики, бо і сама підеш слідом за мною. Карають і тих, хто їх збуває, і тих, хто їх споживає. Хочеш собі клопоту нажити? Я думаю з тебе досить і того, що маєш. Поліцаї вже були в мене. Знайшли кілька пакетиків. Я казала їм, що сама деколи вживаю, коли на душі стає гірко, а вони на ніщо не звертали уваги, а склали акта і сказали, що це препарати для широкого збуту, а за це кримінал світить.

– Давай сюди ці порошки, які я тобі позавчора продала.

– Я їх заховаю так, що ніхто не знайде.

–Ти хоч усвідомлюєш, що сталося? З хвилини на хвилину можуть появитися тут поліцаї. Знайдуть кілька порошків – і криміналу не минути За зберігання наркотиків карають майже, як за вбивство людини.

– Я добре десь заховаю.

– Не будь наївною. Тепер не можна нічого приховати. Вони приходять із вченою собакою, яка знайде наркотик навіть під землею. Отож давай, бо я поспішаю ще декого попереджу, хоча хтось доніс на мене, і вони мають прямі докази моєї вини, але мушу рятуватися.

Галина відкрила кухонну шафу і дістала звідси п’ять порошків. Відразу один тут же проковтнула, запивши водою, а решта чотири віддала подрузі, яка ступила крок до виходу.

– Але ж я тобі за них заплатила, то як тепер? Мені гроші ой як потрібні, – черкнувши долонею по шиї.

– Зачекай, зараз не про гроші йде мова, а про те як спекатися біди. Не знаю ким заручитись, може, підкажеш когось, ти багатьох знаєш, – хапалася, наче за соломинку, та, що тоне в глибокій воді.

Пішла подруга, а Галині здавалося, що кров закипіла в жилах, особливо в щоках, вони паленіли. Тут же знесилилась, наче хтось поклав їй на плечі тягар, що пригинав її до землі. Згадала, що є такий номер телефону, подзвонивши по ньому і можна від психолога дістати пораду, як позбутися неприємностей, навіть тоді, коли людина хоче свідомо покинути цей світ.

– А я чув вашу розмову.

– І що скажеш на це?

– А скажу ось що: ти продажна жінка. Влаштувала в своїй квартирі міні бордель і заманюєш туди мужиків. Та це ще півбіди, але вживати в такому віці наркотики – злочин. Ти не звичайна жінка-вдова, а справжня повія. А я закохався в тебе по самісінькі вуха і мав надію, що матиму красиву жінку, а вийшло, що ти проститутка. Сьогодні грошей не отримаєш. Працювати треба, а не займатись курвевством.

– А мені так потрібні нині гроші, дай мені кількасот гривень у борг.

– Для таких, як ти у мене грошей нема. Можу лише сказати спасибі за ночівлю.

Отак цілу ніч кохалися,

Цілу ніч любилися.

Встали рано-вранці

І….посварилися…

Пішов Зеник, сердито сплюнув, наче в роті щось згіркло.

– Не плювати, а треба каменюку кинути у вікно. Чоловік десь гибіє в полоні у сепаратистів на Сході, а вона мужиків заманює кожної ночі. Люди все бачать і чомусь мовчать, – сказав якийсь прохожий, але Зеник не став з ним розмовляти і пішов собі геть, не оглядаючись.

***

Її довго не полишав неспокій. До цього часу теж бували дні, коли вона не могла взятися за якусь хатню роботу і лише вночі, коли поруч був молодий чоловік, то відразу ставало весело, легко на душі і хотілося, аби такі ночі тривали довго-довго. А тепер у квартирі тиша, якої годі винести. Серце щораз то більше наповнюється тривогою. Дивиться у вікно і ніби за ним мариться якась дивина схожа на чудовисько. Такі картинки вона інколи бачила уві сні після втоми. А сьогодні дивується, що то з нею діється. «Треба заспокоїтися, бо хтось прийде і зразу почне питати, що сталося з нею, такою життєрадісною жінкою – подумала Галина. – Невже щось недобре віщує». Так, іноді людина передчуває якусь біду особливо в снах, але хто тепер зважає на сновидіння. Вона, як правило їх після пробудження забувала. Чомусь згадала Аркадія. Може він ще десь живе і незабаром появиться тут. Подумала про нього і відразу напав панічний страх. Йому «добрі» люди розкажуть про неї все, і він тут же розлучиться з нею, але перед тим може вчинити самосуд.

«Е, що має трапитися, того не оминути, – подумала. – Видно така моя нещасна доля». Підійшла до кухонного буфету, взяла кришталевий келих і наповнила його домашнім вином, яким вгостила її недавно подруга, з якою працювала в їдальні. «Це натуральне із свого винограду, – прихвалювала. – Воно неміцне, але має приємний смак». Випила до дна і поставила келих догори дном. Шукала в тарелях конфетку, але не знайшла. Відломила крихту сухого рогалика і відчула як по тілу пронеслась приємна млість. І в цю ж мить, наче з-під землі вислизнули, до кімнати зайшли дві жінки. Одна з них в окулярах, а друга, з вигляду молодша стали посеред кімнати, хоч було, де сісти.

– Ми до тебе прийшли з комітету служби по справах дітей міської ради.

– У мене лише одна дитина і то напівсирота, батько пропав на Сході. Хочете мені чимось допомогти? – спитала Галина.

Обидві відвідувачки переглянулись між собою, наче шукали слова, що мають казати. Нарешті та, що в окулярах заговорила:

– Поступив сигнал на тебе, що ти не займаєшся дитиною, а ведеш аморальний спосіб життя.

–Хто вам таке наплів на мене?

– Добрі люди дізналися, що ти водиш мужиків, а про дитину не дбаєш.

Почувши такі звинувачення їй хотілося крізь землю провалитися, аніж виправдовувати себе.

– То неправда, – сказала Галина, але почала хвилюватися і рвати на собі волосся. – Хтось таїть на мене зло, а я вдова і тепер можна вихлюпнути всю злобу на мене.

– Від тебе чути запах вина. Ти так щоранку починаєш з вживання алкоголю?

– Признаюсь, випила келих червоного вина, щоб втихомирити нервову систему.

– До лікарів треба звертатися, а не хапатися за чарку.

– З чим до них піду, там треба платити, а я не маю ні гроша. За пропалого чоловіка грошей не дають, роботи не маю.

– А син де? – питають.

– У моєї тітки. Вона ніде не працює, то інколи залишаю його в неї.

– Ти ж мати, ніде не працюєш, то чому віддаєш дитину в інші руки? І, власне, чому не працюєш?

– Я ж вам кажу, що шукаю роботу. Інколи комусь допоможу по господарстві й за це мені платять.

– І тільки за це платять?

– Що ви маєте на увазі?

– Оті чоловіки, що з тобою сплять ночами так і нічого не дають, просто обслуговуєш їх за так?

– Дайте якусь роботу і я піду працювати. Їдальню, в якій я працювала забрали разом з військовою частиною і ніхто не знає, де тепер ця частина базується. Кажуть, – військова таємниця.

– Є на то служба зайнятості, туди й треба звертатися, ми працевлаштуванням не займаємось, у нас інші обов’язки. А мати де?

– Вона в Італії на заробітках уже багато літ, але мені не допомагає, бо всі зароблені гроші забирає її співмешканець.

Обидві жінки переглянулися і мовчки лише здвигнули плечима. Почали писати акта, але не дали їй ніяких паперів підписувати, сказали, що завтра прийдуть ще раз, коли вже буде в квартирі син.

– Що ж, житлові умови непогані. Подивимось у якому стані хлопчик, бо мова йде, насправді, щоб позбавити тебе материнських прав.

– За яку таку кару? – спитала Галина і почала трястися всім тілом, наче в лихоманці. Вона раз у раз ковтала слину, що збиралася в роті, спльовуючи її у ящик для сміття або в раковину.

– Спокійно, не все вже вирішено. Щоб позбавити тебе материнства має прийняти рішення суд. Але це справа серйозна. Кажуть, що ти влаштувала в квартирі притон, а це вже криміналом пахне.

– Де свідки? – почала кричати Галина і ходити по кімнаті. – Думаєте, що як я одиначка, то зі мною можна поводитись як хто хоче і зводити наклепи на безборонну жінку. А бодай того, хто це робить, хвороби обсіли!

– Прийдемо на днях знову, але щоб син був удома, – мовила жінка, що писала акта.

Пішли, а Галина ще повністю не усвідомила, але відчула, що може статися щось жахливе. «До кого завернутися, з ким порадитися?» – товклася у голові думка, але нічого в цю хвилю не могла придумати.

Поки вона роздумувала задзвонив мобільний телефон. Почула стривожений голос подруги.

– Скажи, тільки правду, ти комусь признавалась, що в мене купувала наркотики?

– Нікому про це не казала, – відповіла Галина. – Почекай, здається одного разу прийшов був до мене вранці Василь, отой, що вештається тільки-но розвидниться, біля продуктового базару і допомагає декому щось занести чи підвести куплене додому на своїй «кравчучці». Одного разу прийшов під вечір і плачучи просив, щоб я його виручила, дала якесь лікарство, бо пропадає, може навіть повіситися з розпачу. Отоді-то я дала йому безкоштовно половину порошку. Більше нікому не давала, та навіть розмов про наркотики ні з ким не заводила.

– Кажу тобі останній раз: ні в якому разі не признавайся, що мала зі мною якісь спільні інтереси, бо за наркотики стаття дуже серйозна і ніякими грішми не можна відкупитися. До речі, як маєш якісь заощадження, то позич мені кілька тисяч гривень. Я обов’язково поверну, як усе це закінчиться, бо не маю навіть грошей, щоб найняти доброго адвоката.

– Ти мене знаєш, я би тобі дала, але сама не маю навіть за що прохарчуватися.

– Шкода, дуже шкода, що нема того, хто міг би виручити в тяжку для мене годину.

На цьому їхня розмова закінчилась. А Галина тут же подзвонила Романові і розповіла про свою проблему, яка так невчасно виринула в її житті.

– Я ж тебе попереджав, щоб ти не зв’язувалася з першим-ліпшим чоловіком. У наш час повно вештається альфонсів, які тільки дивляться на красивих, грошовитих жінок і дівчат, аби за їхній рахунок поживитися. На моє глибоке переконання мало хто з дівчат чи розлучених жінок знайшли собі пару в нічних клубах, а ти мене не послухала, то тепер будь обережною, не проговорись про те, що заманювала мужчин на свою квартиру. На всякий випадок тримай мене в курсі всіх своїх справ.

«Напевно, це Зеник доніс на мене, бо лише з ним розійшлися після ранішньої сварки, – подумала Галина. – Здається, тоді він чимось навіть погрожував, але я не запам’ятала його слів».

Під вечір прийшли двоє: слідчий карного розшуку і дільничний інспектор поліції. З ними вчений собака. Відразу запросили двох сусідів із її під’їзду за понятих. Це діда Матвія і його дружину Ярину. Показали їй якийсь папірець, що мають дозвіл робити в квартирі обшук. Слідчий сів за стіл, і почав витягати якісь бланки. Потім почали скрізь шукати наркотики. Собака нюхав кожен предмет, біля деяких речей дер лапою, а поняті стояли мовчки і спостерігали за тим, що діється. Галина сиділа в кріслі, трусилась усім тілом, сіпались губи, нарешті оговталась і ніби завмерла. Нічого не знайшли і відмітили це в акті, який дали їй підписати.

– То з якою метою робили в кімнаті шпон? – спитала.

– Шукали наркотики.

– Хто вас нацькував до мене, бідної вдови?

– Наше начальство, – сказали і пішли з квартири.

«Як добре, що вчасно подруга забрала тих кілька порошків, а то була б мала страшну неприємність», – подумала Галина і вийшла надвір, щоб подихати свіжим повітрям.

А надворі весна манить кожного, яка вона красива цього року. Вгорі – жодної хмаринки, а небо синє, як намальоване. Тихо, вітерець десь запропастився, лиш сонечко з самісінького ранку щораз сильніше світить і гріє. Глянеш на нього і ніби в очах предмети розпливаються. Подейкують дехто, що можуть ще навинутися холоди, бо зима цього сезону наче пройшла боком. Було за три місяці лише кілька морозяних днів зі снігом і хуртовиною. А лютий 2016 року навіть не можна було назвати зимовим місяцем – щодня плюсова температура, інколи піднімалась до 10-16 градусів вище нуля. Уже в першу декаду зацвіли підсніжники (хоча снігу не було) і проліски. Лише деколи дули сильні, але теплі вітри, ніби хотіли накликати до себе холодне повітря з гір. Та минав день – і знову теплінь. Рано почали розпускатися бруньки на деревах, а особливо на кущах чорної смородини, порічках, малини. І ніхто не дивується – потепління планети скрізь йде повним ходом. Кажуть, що мине трохи часу – і зими, як такої, не буде в наших широтах. Тішаться люди, що менше треба буде спалювати газу електроенергії, які останнім часом так сильно подорожчали.

Лише Галині невтішно. Ніхто їй не дзвонить, не проситься на ночівлю, а подруга теж мовчить. У попередній розмові казала, аби до неї не дзвонити, бо телефони можуть підслухати каральні органи. І впала Галина в тривожні роздуми, а душу замучила нудьга.

Після недавнього обшуку в її квартирі не може подивитися нікому прямо в очі. Їй здається, що всі зустрічні її в чомусь підозрюють, можливо, навіть у смерті чоловікового діда, щоб заволодіти його квартирою, бо про його загибель сама розповіла багатьом, аби викликати до себе співчуття: пропав чоловік, єдиний дід покінчив життя самогубством – і як тут не сумувати. Одне тішило, що має власний куток, можна сховатися з якимось партнером, та ніби всі змовились, ніхто не дає про себе знати. Вернулася до квартири. Глянула на себе в дзеркало: гарна собою, зваблива, лише виглядає надто серйозною, безпомічною, словом, нещасливою. А сусіди привітні, веселі, щодня першими вітаються з нею при зустрічах.