Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис

1

У Хл. дати і цього заголовка нема. Галицько-Волинський літопис насправді розпочинає мову не з 1201 р., а з середини 1205 р. Найважливіші події у південній Русі з 1199 р., за Лавр, і Новг. І, такі. Після смерті Володимира Ярославича (у 1198 р.) Роман Мстиславич (за актовими печатями, його хрестильне ім’я традиційне — Борис) держав і Володимир, і Галич. Продовжувалася його усобиця з Рюриком Ростиславичем: Рюрик із Ольговичами десь улітку 1201 р. пішов на Романа, але той упередив їх, і, приязно зустрінутий киянами, які відчинили йому Подільські ворота в Копиревому кінці, узяв Київ, і посадив тут Інгваря Ярославича, а Рюрика відіслав у Вручий. Тоді ж, узимку 1201/2 р., Роман успішно ходив на половців. 2 січня (за Новг. І — 1 січня) 1203 р., мстячи киянам, Рюрик, Ольговичі і половці страшенно спустошили Київ. Інгвар утік. Але й Рюрик довго у Києві не сидів, бо на Київську землю пішов Роман і десь у середині січня до Києва знову повернувся Інгвар. 16 лютого 1203 р. Роман зустрівся у Вручому з Рюриком, якому знову віддано Київ. Узимку 1203/4 р. Роман, Рюрик та інші князі успішно ходили на половців, але, повертаючись назад десь на початку лютого 1204 р., не поладнали щодо волостей. Роман схопив тестя Рюрика і силоміць постриг у ченці разом із його жоною, своєю тещею Анною Юріївною і своєю жоною Передславою, дочкою Рюрика (яку він ще раніше відіслав до батька), а сам тижнів на два сів у Києві. Далі на київський стіл Роман десь у другій половині лютого знову посадив Інгваря Ярославича, а синів Рюрика — Ростислава і Володимира — забрав із собою, ідучи в Галич. Але через кілька днів під тиском Всеволода Юрійовича Роман ще в дорозі пустив Ростислава, зятя Всеволодового, у Київ на стіл, де той сидів з кінця лютого 1204 р. до смерті Романа, що сталася 19 червня 1205 р. під час його походу на Польщу.

У Татіщева Роман має таку характеристику: («Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний; з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві; запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові виправи; найпаче [це] він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє»).

2

*Речення розірване вставкою; закінчення його — далі після такого самого знаку.

3

За грузинськими джерелами, коли Володимир Мономах вигнав хана Отрока (Атрака), сина Шаруканя, з басейну пониззя Дону (про це на своєму місці в літопису мови нема, — під 1116 з. говориться про похід на половців Володимирового сина Ярополка), то Отрок у 1118 р. з двадцятьма тисячами половців (кількість їх вказують різну) через Залізні ворота пішов у Обези (Грузію) до свого тестя, грузинського царя Давида IV Будівника. Тут Отрок, одружений з царською дочкою Гурандухт, був, звичайно, у славі.

4

В Іп. «рыбою оживъшю», — буквально — який зберіг собі життя, ожив, харчуючись рибою.

5

Полин.

6

Тобто понищив городи та інші поселення по ріці Сулі.

7

На Галицьку землю, а не в город Галич. Це останні згадки в нашому літопису про Рюрика Ростиславича, хоча він іще кілька років розвивав бурхливу діяльність. Після смерті Романа Мстиславича 19 червня 1205 р., коли про це дійшла звістка на Русь (тобто близько 25 червня), Рюрик усьоме забрав Київ від свого сина Ростислава. Рюрика десь у середині серпня 1206 р. вигнав із Києва Всеволод Святославич Чермний, а незабаром (у жовтні?) все повторилося, тільки навпаки. У квітні 1207 р. Рюрика знову вигнав Всеволод Святославич, а Рюрик Всеволода — наприкінці жовтня того ж року і сидів (удев’яте) в Києві до весни 1210 р., коли остаточно зрікся думки про київський стіл на користь Всеволода, і помер, за Татіщевим, (19 квітня 1212 р.). Про Рюрика Ростиславича у Татіщева сказано: («Багато постраждав, не маючи спокою нізвідки. Оскільки ним пиття многе і жінки володіли, то мало про управління державою і про свою безпеку дбав. Судді його і по городах управителі багато тяготи народові чинили, через те він у народі дуже мало любові, а від князів поваги мав, але задля сили свата його Всеволода Юрійовича не сміли його більше скинути»).

Цілком точних даних про всі перипетії боротьби за великокняжий київський стіл між 1201 і 1210 роками нема. Вони реконструюються на основі різних літописів, даних Татіщева та міркувань, і тому тут можливі деякі уточнення і поправки. Це ж саме стосується і наступних десятиліть, до 30 вересня 1246 р. Відомості тут скупі, епізодичні, та ще нерідко й суперечливі.

8

Ятрівка — жінка брата. Роман Мстиславич і Андрій (Ендре) II були троюрідними братами: рідною бабою Андрія, жоною його діда Гейзи II і матір’ю батька — Бели III, була Єфросинія Мстиславівна, сестра Ізяслава Мстиславича; вона ж — двоюрідна баба Романа, бо Ізяслав Мстиславич — його рідний дід. Спільним прадідом Романа, Андрія II і князя краківського Лешка Білого був великий князь київський Мстислав Володимирович.

Ім’я другої жони Романа Анни давно встановлено на основі того, що над її могилою в городі Володимирі-Волинському, як сказано в самому кінці літопису, внук Романа Мстислав Данилович 1289 р. спорудив каплицю-ротонду, освятивши її іменами праведників Іоакима та Анни (тобто Анну не поклали, як звичайно, у православному соборі). Генеалогічні дослідження автора цих рядків дають підставу твердити, що Анна була дочкою (невідомою з інших джерел) візантійського імператора Ісаака II Ангела від другої його жони Маргарити-Марії, сестри Андрія II, дочки Бели III, — тобто Анна була племінницею Андрія II. Отже, в такому разі стає цілком ясно, чому Андрій прийняв малого Данила, «яко милого сина свойого», — він був його двоюрідним онуком. Дуже важливо, що Данило, за Іп., народився у 1201 р. (бо в час смерті батька йому було повних чи неповних чотири роки), а Добриня Ядрійкович (див. про нього прим. 5 до 1128 р.) пише, що в середині 1200 р. у Константинополі було посольство від Романа Мстиславича у складі Твердяти Остромировича, Недана, Домажира і посла Негвара (про це літопис мовчить). Виходить, що це посольство мало насамперед шлюбний характер і ці бояри й привели Романові зовсім юну нову жону Анну (батька якої Ісаака п’ять років тому скинув з візантійського трону брат Олексій III і при цьому осліпив, що не завадило Ісаакові у 1203 р. знову захопити престол). Цікаво, що вже Татіщев писав «о браке Романа с королевною венгерскою, сущею сестрою Коломановою или Андреевою», хоча про це «нигде не находится». Анна, як бачимо, справді була двоюрідною сестрою синів Андрія II — Коломана (Кальмана) і Андрія (Ендре) — і водночас ятрівкою, жоною їх троюрідного брата Романа

Мстиславича. Лише візантійсько-угорське імператорсько-королівське походження Анни пояснює її претензію «княжити самою», як про це сказано далі під 1208 р., і ту підтримку, яку їй подавав Андрій II. Жіноче княжіння було майже немислимим у Давній Русі взагалі, а в Галичі особливо. Тільки одна жінка князювала раніше самовладне на Русі — але це була Ольга, і то лише як регент малолітнього сина Святослава Ігоревича.

9

Ідеться про ту частину галицького боярства, котре було на боці Рюрика та Ігоревичів.

10

Кормильчичі — боярський рід, що походив від княжого кормильця (вихователя, дядька), їх запросила до Галича та частина боярства, що стояла на боці синів Ігоря Святославича. А сини Ігоря претендували на Галич тому, що їхня мати Єфросинія була дочкою Ярослава Володимировича Осмомисла, князя галицького. Є гіпотеза, що цих Кормильчичів Роман загнав був на пониззя Дунаю, куди сягало Галицьке князівство, або навіть в Угри. В Іп. І Хл., очевидно, хибно «Кормиличича» (двоїна), бо дієслова далі подано у множині.

11

Це сталося в результаті другого походу Рюрика та Ігоревичів з великими силами на Галич; в Іп. про це мови нема, але є в Лавр. Анна втекла у Володимир до приходу Рюрика.

12

Кормильцем, вихователем.

13

В Іп. «дырею градною», — очевидно, ідеться про підземний хід (потерну) під городською стіною.

14

Роман Мстиславич, князюючи у Володимирі, увійшов був у приязні стосунки зі своїм троюрідним братом Лешком Білим (у нашому літопису — Лестьком; див. вище прим. 2), сином Казимира II Справедливого, одруженого (вдруге), за польськими даними, з двоюрідною тіткою Романа Оленою Ростиславівною (див. ще прим. 4 до 1188 р.). Але, як твердить нижче літопис, через інтриги Владислава III Тонконогого (Лясконогого), сина Мешка III Старого, який боровся з Лешком Білим за краківський стіл, ці відносини зіпсувалися. Роман пішов на Польщу, можливо, щоб здобути собі Люблінську землю, і був убитий, як сказано, 19 червня 1205 року біля города Завихвоста на ріці Віслі, виїхавши на розвідку з невеликою дружиною.

15

Володимир послав ці дари, щоб Лешко і Андрій не пішли на нього походом у Галич.

16

Конрада І мазовецького, брата Лешка Білого, сина Казимира II Справедливого. Олександр Всеволодович, син Романового брата Всеволода Мстиславича, теж був ріднею (троюрідною) Лешкові і Конрадові.

17

В Іп. хибно «Столпъ», у Хл. «Столпъе».

18

В Іп. помилково «повоева», у Хл. «повоеваша».

19

Отже, у цього Люба була дочка, жінка Матія.

20

Палатин (від латинського palatinus — придворний) — володар області, палатинату, чи банату, фактичний її самодержець (називався також баном); друга особа після короля, головний воєвода.

21

За Воскр., перед цим галичани вигнали були Романа і в Галичі сів Ростислав Рюрикович. Але восени того ж року його також вигнали, а Романа посадили знову з братом (Святославом?).

22

В Одкровенні (Апокаліпсисі) Іоанна Богослова говориться, що звір, змій, «котрий є диявол і сатана» (XX, 2), має свою ознаку — «звірине число» 666 (XIII, 18). Власне ім’я Бенедикт, котре поруч з іншими двома власними іменами (Лампетіс і Титан) Тимофій вичитав у «Тлумаченні на Апокаліпсис» Андрія Кесарейського, у грецькому звучанні Ркуєбіхтос. за сумою числового значення літер і дає «звірине число». «Викриття» антихриста за допомогою цього числа було дуже популярним у давні часи.

23

Цю обіцянку так і не було виконано.

24

За Любецьким синодиком, хрестильне ім’я Ізяслава було Пилип, ім’я жони його — Агафія (за Воскр., він загинув у бою. з татарами на річці Калці 31 травня 1223 р.); за цим же синодиком, друге ім’я Всеволода — Симеон, ім’я жони його — Єфимія.

25

Тобто, до 1206 р. Андрій II хотів зробити Данила, свого двоюрідного внука, спадкоємцем угорського престолу, одруживши зі своєю дочкою. Але 1206 р. в Андрія уже народився син Бела (у 1235–1270 рр. король Бела IV), і Марію (у шлюбі — Анну) 1221 р. видали за болгарського царя Івана II Асеня.

26

Альжбіт (Єлизавета), до чернецтва Кінека (Кінга, Кунегунда), яка померла 19 листопада 1231 р., незабаром (1234 р.) була канонізована як свята.

27

Тобто палатина (див. прим. 3 в 1205 р.).

28

Ігоревичі.

29

Іп. «проидоша», у Хл. «поидоша».

30

В Іп. хибно «оубодень», у Хл. «оубоде».

31

Руські війська, що мали допомагати Данилові й уграм.

32

Руські війська, що стояли на боці Романа Ігоревича.

33

Тут: київських.

34

В Іп., Хл. І Воскр. наведено імена трьох повішених князів. Але у Новг. І Всеволод Святославич Чермний обурюється, що повішено двох його братів (троюрідних); отже, щось не зовсім ясно з Ростиславом, або, швидше, помилка в Новг. І.

35

Данила одвели в Угри, коли йому було лише п’ять років, і відтоді минуло ще неповних чотири.

36

Галицькі бояри сподівалися, що вони, маючи в руках малого Данила, будуть правити Галичем самі. Але Анна, в жилах якої текла кров візантійських імператорів та угорських королів (див. прим. 2 до 1202 р.), рішуче прагнула володарювати сама, і тому її вигнали.

37

В Іп. І Хл. помилково «шюмавиньскыи», «щюмавинскыи».

38

В Іп. Хл. хибно «авлѣскыи», «явлеискіи».

39

Дружина Андрія II Гертруда належала до німецького княжого роду і привела з собою в Угри братів та інших родичів, загалом німців, які тут стали верховодити. Це викликало різкий спротив угорських бояр. Вони хотіли розправитися з самим Андрієм і обрати королем семилітнього Андрієвого сина Белу. Свого молодшого брата Бертольда, про якого мовиться, Гертруда зробила баном, воєводою, архієпископом; з 1218 р. І до смерті він був аквілейським патріархом.

40

Всеволод Святославич, який утретє сів у Києві навесні 1210 р. (див. прим. 1 до 1202 р.), князював тут десь до 15 липня 1212 р., коли втік од наступу Мстислава Мстиславича Удатного. За Новг. І, Мстислав вирушив із Новгорода на Київ 8 червня 1212 р. (У Новг. 1 хибно 1214 р.), тобто в день свого патрона Феодора Стратилата. У Смоленську на нього чекав Мстислав Романович, син Романа Ростиславича. Оскільки під час походу об’єднані війська вели бої, вступили до Вишгорода, то до звичайних 25 днів путі з Новгорода до Києва треба додати ще тиждень-півтора. За Новг. І і Татіщевим, київський стіл тоді урочисто, в Софії, зайняв (вважаємо, 15 липня, в неділю, в день пам’яті Володимира Святославича) Мстислав Романович і війська негайно рушили на Чернігів. Князі держали його в облозі 12 днів, замирилися і розійшлися кожен до себе. За Воскр., Мстислав Романович чомусь нібито не відразу сів у Києві і Чернігів нібито був у облозі три тижні (тоді ж помер Всеволод Святославич), а після замирення у Києві ніби сів Інгвар Ярославич (жінка його невідома). Мстислав же Романович начебто спершу сидів у Вишгороді, а вже потім його посадили в Києві. Однак логіка подій підказує, що Інгвар сидів у Києві лише під час чернігівського походу, тобто десь із 17 (?) липня 1212 р. до кінця липня 1212 р., оберігаючи великокняжий стіл до повернення Мстислава Романовича, який знову сів у Києві в кінці липня 1212 р.; жінка Мстислава Романовича невідома.

41

В Іп. І Хл. «посадивь»; треба, вважають, «повадивсь».

42

В Іп. І Хл. помилково «Лѣсьтича й Пакослава», — це не дві особи, а одна.

43

Лешко Білий і Мстислав Мстиславич Удатний були двоюрідними братами: мати Лешка, друга жона Казимира II Справедливого, Олена Ростиславівна, була тіткою Мстислава Мстиславича (див. ще прим. 8 до 1202 р.).

44

В Іп. «ѣхати», у Хл. «оуехати».

45

Крім безіменних синів і дочок, що померли малими, в Лавр., німецьких та польських джерелах виступають три дочки Данила: Переяслава, жона Земовита І, сина Конрада І мазовецького (див. ще прим. 1 до 1204 р.); невідома на ім’я дочка, дружина князя Андрія Ярославича; Софія, жона німецького графа Генріха V Шварцбурзького (фон Шварцбург).

46

Де перебував Мстислав Мстиславич — невідомо; князі руські — київські.

47

Янець — це, очевидно, той Ян, що далі виступає як боярин-воєвода Олександра Всеволодовича; ворог Данила Романовича.

48

В Іп. І Хл. хибно «приѣхаша».

49

Цього речення (як і дати) у Хл. нема.

50

В Іп. «Довьяловь», у Хл. «Довьяловь»; у Єрмол. «Довятовь».

51

Як вважають, литва і жмудь запропонували мир тому, що в 1219 р., за даними датських джерел, датський король Вальдемар II Переможець рушив у великий похід на Естонію, загрожуючи й Литві.

52

Цього речення (як і дати) у Хл. нема.

53

В Іп. І Хл. «потребити»; буквально — знищити, погубити.

54

Отже, дочка Судислава Бернатовича була жоною Філі.

55

Цього речення (як і дати) у Хл. нема.

56

Споруджений Ярославом Володимировичем Осмомислом головний собор Галича — Успенська церква був, за дослідженнями, одноверхим триапсидним храмом, із трьох боків його оточували криті галереї. На цих галереях Коломан і «созда градь», тобто побудував укріплення типу заборол.

57

В Іп. хибно «ибо», у Хл. «ибо т».

58

В Іп. І Хл. «фаря», «фарѣ», — ідеться про арабських коней.

59

За Татіщевим, тоді в бою загинув Святослав Володимирович, син Володимира Мстиславича «мачушича» і невідомий з інших джерел (Ігор) Романович, син Романа Ростиславича.

60

Цього речення (як і дати) у Хл. нема.

61

Про це вже говорилося вище під 1217 р.

62

Єванг. від Матфія XXIV, 7; Єванг. від Марка XIII, 2; Єванг. від Луки XVIII, 24; XXI, 6.

63

Цього речення (як і дати) у Хл. нема.

64

Ідеться про Святогорський (Зимнянський) монастир коло города Володимира (Волинського).

65

У Хл. цього заголовка нема; в Іп. написано у виносці.

66

Очевидно, Всеволод (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Петро) жив тоді в Києві біля батька, великого князя київського Мстислава Романовича Старого; в Іп. виступають ще два його брати — Ізяслав та Ростислав Мстиславичі, у Новг. І — третій брат Святослав (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Симеон); з Лавр, відоме чернече ім’я його сестри — Огафії, жони Костянтина Всеволодовича.

67

В Іп. І Хл. хибно «придоша», «пріидоша»; треба — «поидоша».

68

В Іп. І Хл. «всянамъ», «всянам»; треба, очевидно, «всѣмъ, намъ»; тоді нібито виходить, що ці слова належать учасникові походу і саме чернігівцю, бо чернігівців він згадує попереду киян; переправлялися вони на правий берег Дніпра.

69

В Іп. І Хл. помилково «людии», «людеи» треба — «лодии», «лодеи»; ймовірно, що з човнів було зроблено наплавного моста.

70

В Іп. І Хл. хибно «по Днѣпроу»; тут ідеться про галичан, що оселилися на «вигоні», на середній течії Дністра.

71

В Іп. І Хл. хибно «Домамѣричь», «Домамѣлрѣч», — ці помилки є і далі.

72

Насправді Данилові було 22 роки.

73

За Лавр, і Никон., дочка Олега Святославича (за Любецьким синодиком — Георгія) Марина (від невідомої жони) була видана за Всеволода-Івана Костянтиновича, від якого мала сина Василія.

74

Друга кн. Царств XIV, 25.

75

За даними Лавр., Новг. І, Воскр., Густ. І за Татіщевим, під час битви на Калці загинули: великий князь київський Мстислав-Борис Романович і його зяті (одружені з його дочками) князь Андрій (невідомого походження) та князь дубровицький Олександр Глібович; князь чернігівський Мстислав (за Любецьким синодиком — Пантелеймон) Святославич і його син (Василько) (за Любецьким синодиком — Дмитрій; його жона — Мамелфа); князь канівський Святослав Рюрикович; князь шумський Святослав, очевидно, Інгваревич та його брат Ізяслав Інгваревич; князь теребовльський Ізяслав Володимирович; князь несвіжський Юрій (невідомий по-батькові; ця згадка свідчить, що Несвіж був центром удільного князівства-волості в Полоцькій землі; можливо, що Юрій був з роду Ізяслава Святополковича) та його син (Ярослав), князь неговорський. «А бояр та інших воїв, — додає Лавр., — многе-множество, і говорять так, що одних киян погибло в битві тій десять тисяч».

При цьому деякі князі загинули не в бою. Оточені ворогами, вони здались на їхню присягу, що ті не вчинять їм ніякого зла, а випустять за викуп. Татаро-монголи ж, захопивши князів, поклали їх під дошки, а самі сіли на дошках обідати і подушили їх.

76

Тобто до города, побудованого Святополком Ізяславичем «на Вытечевѣхолму»; князь назвав його на свою честь «Святополчь город».

77

Чінгісхан помер власною смертю під час походу на тангутів.

78

В Іп. помилково «всаживаеть», у Хл. «сваживаеть».

79

Ак — білий (тюрк.); газ — чаша, таз (також анат.)

80

Отже, Мстислав Мстиславич був одружений з дочкою половецького хана Котяня.

81

В Іп. І Хл. хибно «Днѣпръ», «Днѣпроу».

82

Додано з Єрмол.

83

Буття IV, 11; «стогнучи і трясучись на землі» — апокрифічний додаток.

84

Булла папи Гонорія III на дозвіл шлюбу датована 27 січня 1222 р.; у 1221 р. наприкінці були, власне, заручини; ім’я Марії відоме з Густ., друге її ім’я (за угорськими джерелами) — Олена.

85

Астрологи.

86

В Іп. І Хл. «по Лохти ходить»; має бути або «полохъ ти ходить», або «полохатии ходить».

87

В Іп. хибно «къ братоу», у Хл. «ко Богоу».

88

Як видно, Мстислав Німий помер близько 1225 р., князюючи в Луцьку; жона його невідома.

89

У Жидичинському монастирі (недалеко від Луцька) була церква Миколи Мирлікійського чудотворця, вельми поважаного на Русі святого. Природно, що на «зимового Миколу» (6 грудня) сюди приїхав на прощу Данило.

90

На угрів.

91

Королевича Андрія, який сидів у Галичі.

92

В Іп. «князя ихъ», у Хл. «князи ихъ».

93

Конфлікт Данила з Володимиром Рюриковичем і Михайлом Всеволодовичем виник, очевидно, з приводу Чорторийська, бо нижче говориться, що їхній родич Ростислав пінський (за дослідженнями — син Святополка Юрійовича від невідомої жони) підбив їх на війну проти Данила; жона Ростислава Святополковича теж невідома.

94

Володимир Рюрикович згадує епізод, який переказано у прим. 1 до 1201 р. Київський князь, — а ним Володимир став десь на початку червня 1223 р., після того, як 31 травня на Калці загинув Мстислав Романович, — побоювався, отже, Данила, на цей час уже могутнього володаря.

95

За німецькими джерелами, першою, очевидно, жоною поморського князя Святополка І Великого була Саломея, дочка Романа Мстиславича від Передслави Рюриківни.

96

В Іп. І Хл. хибно «Одовичемь», «Олговичем».

97

Владислав Одонич, син Одона, онук Мешка III Старого, убивши Лешка Білого, захопив Краків. Конрад І мазовецький після смерті брата теж претендував на великопольський стіл і в боротьбі за Краків проти Владислава III Старого (Тонконогого, сина Мешка III Старого), котрий перед цим розбив свого синівця Владислава Одонича, запросив на підмогу Данила й Василька.

98

В Іп. І Хл. хибно «Ветроу».

99

В Іп. «Пресноу», у Хл. «Прѣсноу».

100

Села поблизу города Воротславля.

101

Ідеться про військо Конрада І мазовецького.

102

Журавель, пристрій для піднімання оста.

103

Це дата, за Лавр., весілля Всеволода-Дмитрія Юрійовича; він одружився тоді, за Воскр., з Мариною, дочкою великого князя київського Володимира Рюриковича.

104

В Іп., очевидно, хибно «испилися», у Хл., «исполнилися».

105

В Іп. хибно «Милославомъ», у Хл. «Мирославом».

106

Рикс — грецька вимова латинського слова гех — цар, король; Бела IV тоді був співправителем Андрія II, свого батька.

107

Ці слова посла, виголошені від імені Бели до оточених галичан, є біблійним текстом, пристосованим до даної ситуації. З подібними словами звертається гучним голосом глашатай (Рабсак) ассірійського царя Сінахеріба до оточеного в Єрусалимі іудейського царя Єзекії (Четверта кн. Царств XVIII, 28–30, 35 або Ісайя XXXVI, 13–15, 20).

108

В Іп. І Хл. «Бѣговаръсови», «Бѣговарсови».

109

Про фараонові кари див. прим. 21 до 986 р.; тут мається на увазі десята кара — мор (пошесть) серед людей.

110

Фразеологізм із слов’янського перекладу «Хроніки» Іоанна Малали (кн. 17); під час повені ріки Скирту в 525 р. було затоплено місто Едессу, і згодом там знайшли камінь із наведеними словами, що стали прислів’ям.

111

В Іп. І Хл. хибно «преднее»; треба — «предание».

112

На слугу Данилового; Данило тут уперше називається королем (хоч і не в прямій формі).

113

Поєднання молитов богородиці та Михаїлу-архангелу може свідчити, що Данило виступив 8 вересня 1231 р.; 6 вересня — день Михайлового чуда, 8 вересня — Друга пречиста, або Різдво богородиці.

114

В Іп. хибно «с нимь», у Хл. «с ними».

115

В Іп. І Хл. «Ярославоу».

116

Як видно, Данила в цей час у Галичі не було.

117

Тобто стояли на городських стінах.

118

В Іп., мабуть, хибно «около Бозкоу», у Хл. «около Белза».

119

Михайло Всеволодович Чернігівський.

120

Із Київської землі.

121

Синам Мстислава Мстиславича Удатного, брата Данилової жони (шуринам, шурякам Данила); скільки їх усіх тоді було — невідомо, але не менше трьох. За Новг. І, у нього був син Василі й, який помер ще 1218 р., а за Лавр., на з’їзді князів у Києві 1231 р. брав участь Мстислав Метиславич, — це, мабуть, другий син Мстислава Мстиславича Удатного.

122

В Іп. І Хл. хибно «ни».

123

Питання про цих болохівських князів, незважаючи на значну літературу, залишається проблематичним, їх жодного разу не названо на ім’я, виступають вони завжди у збірній формі (див. ще прим. 7 до 1234 р.).

124

Очевидно, вилаявся з нахвалянням.

125

Ідеться про церкву святого Симеона (Стовпника?) в Шумську.

126

Слова Александра Македонського з давньоруського перекладу «Александрії», грецької повісті II–III ст. н. е. про його життя і подвиги.

127

Тут ця дата особливо недоречна: вона розриває розповідь про перебіг бою.

128

В Іп. І Хл. хибно «Торцьвьскми», «Торцескіи».

129

В Іп. «Аръбоузовичи», у Хл. «Яръбоузовичи».

130

Основне значення слова «взяти» у численних подібних ситуаціях — це пограбувати, а не взяти у володіння.

131

Цих сентенцій нема ні в «Іліаді», ні в «Одіссеї»; мабуть, походять вони із джерела, де їх приписано Гомеру.

132

Пороки — балісти, метавки, метальні пристрої.

133

Отже, дочка Володимира Рюриковича від невідомої жони була жоною Олександра Всеволодовича; у Моск. літоп. зводі згадується ще син Володимира — Андрій.

134

В Іп. сильно перекручене «вѣлъею», у Хл. «вѣдавь ею».

135

Хоча тут ужито слова «таран», але цілком ясно, що це була катапульта, метавка, праща.

136

Перестріл — віддаль польоту стріли з лука (70–90 м).

137

З Іп. неясно, чому Данило знесилився, — похід його нібито був цілком успішним. Але Новг. І розповідає більше про кінець виправи на Чернігівщину. Михайло Всеволодович не витримав тоді облоги і вийшов із Чернігова. Чернігівці здалися, і Данило посадив тут Мстислава Глібовича, Михайлового двоюрідного брата. Але коли Данило і Володимир Рюрикович збиралися вертатись назад, на них несподівано напав Михайло і «побив галичан без числа». Сам Данило ледве врятувався і тому хотів іти додому безпечною «лісовою стороною», тобто Поліссям.

138

Див. прим. 14 до 1231 р.

139

Оскільки після 1228 р. Данило з Васильком дали Межибоже, город у Болохівській землі, Ярославу Інгваревичу, то можна твердити, що Борис межибозький був сином Ярослава; згадані на початку 1235 р. болохівські князі теж були синами (не менше трьох, разом із Борисом) Ярослава Інгваревича.

140

В Іп. І Хл., очевидно, хибно «с полономъ»; треба, думається, «с полкомъ».

141

Після цього, за Новг. І, галицькі бояри посадили в Галичі Михайла Всеволодовича. Данило взяв участь в інтронізації нового угорського короля Бели IV, бо батько його король Андрій (Ендре) II помер 21 вересня 1235 р.

142

Коли наприкінці травня 1235 р. половці схопили Володимира Рюриковича в городі Торчському, то в Києві, за Новг. І, сів Ізяслав Мстиславич. Навесні 1236 р., як це також видно з Новг. І, тут засів Ярослав Всеволодович, але ненадовго. <10 квітня> 1236 р., за Татіщевим, сюди вдруге повернувся Ізяслав Мстиславич, але, як це свідчить текст, був у Києві десь із місяць, до травня 1236 р., коли київський стіл знову забрав Володимир Рюрикович і послав Данилові підмогу.

143

В Іп. хибно «со отрокы», у Хл. «съ торкы».

144

Ідеться про Миколу Мирлікійського (див. також прим. 1 до 1227 р.). На Русі популярними були місцеві «чуда» Миколи як помічника в боротьбі проти половців. Отже, й Данило молився, щоб Микола йому допоміг. Свято «весняного Миколи» припадає на 9 травня.

145

Воїни Василька.

146

У Звенигороді в урочищі П'ятницьке розкопано рештки, очевидно, дерев'яної П'ятницької церкви, яку спалили татаро-монголи у 1241 р.; в ній і могла бути ця ікона.

147

Ідеться про орден тевтонів-хрестоносців, або крижевників (криж — хрест; вони носили білий плащ з чорним хрестом); виник в Єрусалимі наприкінці XII ст. Організаційним центром його, як і інших орденів, був єрусалимський храм (латинське — templum, звідси — темпличі, тамплієри), побудований на місці Соломонового храму Святая святих. У 1237 р. цей орден злився з орденом мечоносців, і тоді ж (3 березня 1237 р.) Конрад І мазовецький віддав їм Дорогичин — давньоруський город, який раніше, до Берестія, був удільним центром.

148

В Іп. хибно «во», у Хл. «вои».

149

В Іп. «возъвратися», у Хл. «възвратися», хоча, мабуть, замість однини повинна б бути двоїна «возъвратистася».

150

Тут повторено і доповнено попередню розповідь про похід Романовичів на Галич, який спричинився до примирення восени 1237 р.

151

Фрідріх II Штауфен (Гогенштауфен), король (цесар) німецький та імператор Священної Римської імперії, виступив проти австрійського герцога Фрідріха II Войовничого з роду Бабенбергів, ворога Бели IV, і Данило та Василько пішли на підмогу герцогові, тому що Бела підтримував тоді ворогів Данилових — Михайла Всеволодовича та його сина Ростислава, котрі сиділи в Галичі. Але Бела, запросивши Данила й Василька «на честь», зумів не допустити їх союзу з герцогом.

152

Ярослав пішов до Суздаля, дізнавшись про смерть брата Юрія Всеволодовича, який загинув 4 березня 1238 р. у боротьбі з татаро-монголами. Зважаючи на терміновість справи і враховуючи відстані, які потрібно було подолати гінцям з вістями, можна твердити, що Ярослав залишив Київ близько 10 березня. Довідавшись про це в Галичі, Михайло, отже, не барився і прибув до Києва у середині цього ж місяця.

153

Це був двірський (найвища світська адміністративна особа при князеві, його заступник) Ростислава Михайловича, якого залишили під час походу князя оберігати Галич.

154

В Іп. «ослабленомь лицемь», у Хл. «ослабленням лицемь»; приєднуємось до думки, що тут має бути «осклабленомь лицемь».

155

Очевидно, селище, де добували сіль.

156

Карпати.

157

У Хл. «Побоище Батыєво» — відсутнє. Замість цього заголовка на берегах рукопису приписано: «Батыева рат[ь] начася в Руси в лѣт[о] 6745»; року 6744 (1236) в літопису нема.

158

Множину тут ужито, очевидно, тому, що йдеться про всі річки й річечки коло ріки Калки, повноводої весною.

159

В Іп. «Прыньскоу», «Прыньскы», у Хл. «къ Прынскоу», «в Прынскоу».

160

В Іп. І Хл. «на Колоднѣ»; у Лавр. «у Коломны»; тоді тут убитий був коломенський князь Роман-Гліб (?) Інгваревич.

161

Додано з Лавр.

162

Татаро-монголи мають на увазі захоплений ними 4–5 лютого 1238 р. Суздаль. Але, кажучи далі про смерть Юрія Всеволодовича, вони обманювали оточених володимирців, бо тоді їхній князь був іще живий; його вбито, за Лавр., 4 березня 1238 р.

163

За Лавр., тоді ж, 7 лютого 1238 р., татаро-монголи вбили Мстислава Юрійовича, меншого брата Всеволодового, а перед цим, — між 3 і 6 лютого, — іншого брата, Володимира Юрійовича. У церкві, крім Огафії (чернече ім'я), дочки Всеволода Святославича Чермного, другої, за Татіщевим, жони Юрія Всеволодовича (перша, невідома на ім'я, померла 1211 р.), напасники спалили її десятилітню дочку Федору і трьох невісток: Марину Володимирівну, жону Всеволода Юрійовича, дочку Володимира Рюриковича; Христину, жону Володимира Юрійовича, і Марію, жону Мстислава Юрійовича (імена цих двох жінок — із «Временника»); спалили також невідому на ім’я жону вже померлого Володимира Всеволодовича, дочку Гліба Святославича; спалено було княжих дітей, силу-силенну бояр і простого люду.

164

З Іп. відомо, що Козельськ держав Мстислав Святославич, який загинув у битві на річці Калці 31 травня 1223 р. За Любецьким синодиком та дослідженнями, у Мстислава був син (Василько) — Дмитрій, який загинув тоді ж (див. прим. 10 до 1224 р.), та ще нібито три сини — Андрій, Іван та Гаврило. Василько козельський, за цими ж матеріалами та дослідженнями, був сином Івана від невідомої жони; приймаємо це гіпотетичне.

165

Темник — воєначальник тьми, тобто десяти тисяч.

166

Мстислав сам тоді ледве утік. За свідченнями Плано Карпіні, у Мстислава від невідомої жони був жонатий син Андрій (дружина його — невідома), убитий татаро-монголами у 1245 р., та інший син, тоді ще підліток.

167

За актовими печатями, хрестильне ім’я Ростислава — Борис.

168

Ім'я — з Любецького синодика.

169

Як вважають, дочку Романа Михайловича.

170

Завоювавши в 1237–1240 рр. Русь, татаро-монголи рушили на Польщу й Угорщину. 9 квітня 1241 р. коло города Легниці велике польське військо, очолене князем Генріхом II Побожним (у літопису — Індриховичем), сином Генріка І Бородатого і батьком Генріка III Білого, зазнало в бою з нападниками нищівної поразки. За переказами, татаро-монголи відіслали назад у свої становища цілі вози, навантажені правими вухами забитих поляків.

171

Конрад І мазовецький тоді перебував у своїй Мазовії, куди вороги не добралися.

172

В Іп. хибно «остолпи», у Хл. «оступи».

173

В Іп. І Хл. «отроци».

174

11 грудня 1241 р. помер великий монгольський хан Угедей, третій син Чінгісхана. Навесні 1242 р. ослаблені в боях татаро-монголи на чолі з Батиєм (Бату, Сеїнхан; він був другим сином Джучі, першого сина Чінгісхана) пішли з Угорщини до себе обирати нового великого хана. Ним у серпні 1246 р. став Куюк (Гуюк), перший син Угедея. За даними Рашідаддіна та іншими документами, генеалогічні стосунки згаданих у літопису нащадків Чінгісхана такі: рідним братом Батия, першим сином Джучі, був Урдюй (Орду-Ічен, Орда); двоюрідними братами — Куюк (Гуюк) і Кайдан (Кадан, Хадан), перший і шостий сини Угедея; Менгу (Менгухан, Мунке) і Бечак (Бучек, Буджак), перший і сьомий сини Тулуя, четвертого сина Чінгісхана; Байдар, шостий син Чагатая (Джагатая), другого сина Чінгісхана; двоюрідним племінником Батия був Бирюй (Бурі), другий син Мутугена (Мотукана), першого сина Чагатая. Під час виборів великого хана у 1246 р. рід Батия залишився осторонь династичної вершини, і тому Батий не визнавав обрання Куюка. Отаборившись своїми ордами на пониззі Волги, Батий у 1242 р. заснував державу Золоту Орду зі столицею Сараєм-Бату і встановив півторавікове татаро-монгольське іго над підкореними народами.

175

Слово «богатир» тут виступає у своєму первісному значенні — воєвода, начальник.

176

Данило мав намір одружити свого сина Льва з дочкою Бели IV Констанцією (про що сказано ще раз нижче).

177

Ідеться про кінець 1240 березневого року, 1241 рік і початок 1242 березневого року; тобто загалом трохи більше року.

178

В Іп. хибно «Синеволодьско», у Хл. «Синеводско».

179

В Іп. І Хл. «на рѣцѣрекомѣи Палцѣ»; треба б «Полицѣ».

180

Стольник — княжий урядовець, що виконував різні обов’язки, від слугування за столом починаючи і посольськими та воєводськими справами кінчаючи.

181

Номінальне визнаючи Данила князем, бояри робили своє. Данило особливо нарікає на Доброслава, який по суті захопив княжі прерогативи: він приймав на службу втікачів — чернігівських бояр, серед яких могли бути прихильники ворога Данилового Михайла Всеволодовича, роздавав їм землі. Князь вимагає, щоб коломийську сіль, яка була одним із основних джерел княжих прибутків і якою платили війську, залишили йому.

182

Печатник — охоронець княжої печаті, начальник княжої канцелярії, канцлер.

183

В Іп. І Хл. хибно «глаголаста» — форма двоїни, яку, мабуть, помилково вжито під впливом попередніх численних форм двоїни.

184

Про цих болохівських князів див. прим. 11 до 1231 р. та прим. 7 до 1234 р.

185

Тобто Данило дозволив розграбувати цей город.

186

В Іп. хибно «с ними», у Хл. «съ ным».

187

В Іп. «градѣ», у Хл. «градех».

188

В Іп. «ко Печерѣ Домамири», у Хл. «к Печери Домамири».

189

Тобто став тисяцьким, одержав округ тисяцького.

190

Прилбиця — шолом зі шкіряною заслоною обличчя, шиї та плечей.

191

3 тексту виходить, що Митуса був півчим при єпископському дворі, очевидно, з феноменальним голосом.

192

В Іп. хибно «не восхотѣста», у Хл. «не восхотѣвшу».

193

В Іп. І Хл. хибно «икы связаного», «аки связаннаго».

194

Притчі Соломона XV, 25.

195

В Іп. «снѣдяться» — буквально, яких з'їдять, знищать.

196

Тут, очевидно, сосновий лісок (біля однойменного города?).

197

3 угорських, чеських і польських джерел відомо, що в Ростислава й Анни потім було два сини і чотири дочки: перший — Михайло, бан Мачви (Мачо) та Боснії; другий — Бела, бан Мачви; невідома на ім'я дочка, що була за царями Болгарії — Михайлом І Асенем, потім (?) нібито за Костянтином Асенем (Тихом); друга дочка — Кунегунда, — спершу друга жона чеського короля Пржемисла II Оттокара, потім — чеського магната Завіші з города Рожмберка; третя — Грифіна, жона князя краківського Лестька (Лешка) Чорного; четверта — Маргарита, черниця-абатиса. Для генеалогічної послідовності відзначимо, що Пржемисл II Оттокар був сином Вацлава І, онуком Пржемисла І Оттокара і правнуком Владислава (Володислава) II.

198

Свого печатника Курила Данило настановив митрополитом київським пізніше, десь восени чи уже взимку 1246/7 р.

199

Нині — озера Свггязьке, Пулемецьке, Луки; на схід від города Володави.

200

До цього знаку в Іп. унизу сторінки є така виноска-заголовок: «Оубьение бл(а)говѣрнаго великаг(о) кн(я)зя Михайла Черниговьскаг(о) и Федора боярина ег(о) от Батыя ц(а)ря безбожнаго»; у Хл. цього заголовка нема.

201

Неясно, що просив Михайло в Батия — Чернігівську волость (це ймовірніше) чи Київ, де, як видно з Лавр., із весни 1243 р. княжу владу од Батия мав Ярослав Всеволодович, надіславши сюди свого посадника, боярина Дмитра Єйковича.

202

Гробниця з останками Михайла Всеволодовича нині стоїть в Архангельському соборі в Москві. У Михайла, крім відомих з Іп. Ростислава та Романа (Старого, за Любецьким синодиком; за цим же синодиком, його жоною була Анна, названа також Анастасією), були, за даними «Бархатної книги», сини Мстислав, Симеон (Семен) та Юрій (Георгій), жона якого невідома. У Лавр. виступає Михайлова дочка Марія, жона Василька Костянтиновича, який мав від неї двох синів — Бориса та Гліба. Існує «Житіє Феодулії» (в черницях — Єфросинії), дочки Михайла Всеволодовича, яка була нареченою княжича Федора Ярославича.

203

Похід цей був викликаний тим, що Данило й Василько допомагали своєму союзникові Конраду І мазовецькому, який вступив у боротьбу за Краків зі своїм синівцем, сином Лестька (Лешка) Білого, Болеславом Стидливим.

204

Всеволод Олександрович був, власне, сином не рідного, а двоюрідного Данилового брата, Олександра Всеволодовича.

205

В Іп. «Лековнии»; за дослідженнями, він був, очевидно, чоловіком сестри великого князя литовського Миндовга.

206

З літопису неясно, чиїм сином був Михайло; судячи з усього, — це син Ростислава Святополковича пінського, один із тих, кого 17–18 років тому Данило захопив у полон (див. текст під 1228 р.); ворожі дії його проти Данила тому цілком зрозумілі.

207

В Іп. хибно «яко й во», у Хл. «Яковъ».

208

Ідеться про похід Данила (разом з Володимиром Рюриковичем) на Чернігів проти Михайла Всеволодовича наприкінці 1234 — у травні 1235 р.

209

Продовження цього речення відокремлене в Іп. хронологічною вставкою.

210

Відомості про ятвязького князя Скомонда, який здійснював також функції жерця, внесено в літопис після 1285 р., бо в цей час, як свідчать документи, він іще жив.

211

Оскільки Данило підтримував Конрада І мазовецького в його боротьбі з Болеславом Стидливим, «Лестьковичем», сином Лестька (Лешка) Білого (див. прим. З до 1245 р.), то Ростислав знайшов собі спільників проти Данила в особі матері Болеслава, удови Лестька Гремислави (дочки Інгваря Ярославича) і самого Болеслава, який був йому ще й родичем: одна дочка Бели IV, Анна, була за Ростиславом, а друга, Кунігунда (Кінга, Кінька), — за Болеславом Стидливим. Частина бояр на чолі з сандомирським воєводою Флоріаном (Творіяном) Войцеховичем Авданцем спочатку виступила проти політики Гремислави і Ростислава, але згодом підтримала її, і Флоріан навіть потрапив до полону, пішовши на Данила.

212

В Іп. «не на добро бысть», у Хл. «на добро бысть», — протилежний зміст походить, мабуть, від того, кому це знамення вважалося сприятливим.

213

В Іп. «приѣхаша», «приѣхавше», у Хл. «преехаша», «преехавше».

214

За польськими, та німецькими джерелами, Всеволод Олександрович від невідомої жони мав дочку Гремиславу, яку було видано за князя опольського Болеслава І.

215

Кєрліш — с полонізована форма грецького «киріє елейсон» — господи, помилуй. Вважають, що поляки співали пісню-гімн «Bogurodzica», де є цей приспів.

216

Це був інший Шелв, очевидно, боярин, близький Данилові, бо про смерть першого, воєводи, сказано під 1231 р.

217

Можливо, це той самий «облудний Жирослав», котрий навесні 1227 р. утік в Угри з Ізяславом Мстиславичем, виступаючи проти Мстислава Мстиславича Удатного, тоді противника свого зятя Данила Романовича; пізніше він міг повернутися і стати на службу Данилові.

218

В Іп. хибно «еѣ», у Хл. «своея».

219

Данило і Ярослав Всеволодович були «братами» насамперед як князі; справжнє родичання в них було інше — вони були свояками, бо держали дочок Мстислава Мстиславича Удатного — Анну і Ростиславу (?).

220

В Іп. «вашихъ», у Хл. «твоих»; у першому випадку Данило, очевидно, має на увазі всіх поганих, якими «володіє диявол», у другому — ця відповідь стосується лише татарина Сонгура, слуги Ярослава Володимировича.

221

Чому Батий називає кумис «чорним молоком», — не зовсім ясно. Як гадають, слово «чорний» тут має специфічне значення — «підкорений». «Чорне молоко» — напій, яким той з іновірців, хто його п’є, визнає свою покірність і підлеглість. Вважалося, що хто вип’є кумису, той перестає бути християнином. Пити кумис у хана — велика честь, але греки і руси кумису взагалі не пили: це вважалося богопротивним. Тому з такою гіркотою тут говориться про цю честь.

222

За даними Рашідаддіна, Баракчинова (Буракчин, Борах джин) була першою, найстаршою жоною Угедея. Дітей від неї не залишилося. Після смерті Угедея владу захопила його друга жона, владна і підступна Туракіна (Торегене), яка фактично була великою ханшею близько п’яти років. Саме за її наказом, як свідчить Плано Карпіні, отруїли Ярослава Всеволодовича. Коли в 1246 р. на великоханський трон зійшов її син Куюк, вона й сама померла підозріливо скоро, через два-три місяці. Очевидно, Баракчинова, «велика княгиня», змушена була тікати від Туракіни до свого племінника Батия, з яким та ворогувала. Батий, як зауважувалося (див. прим. 3 до 1240 р.), навіть не приніс присяги Куюкові. Той виступив був проти Батия, але в поході 1248 р. помер.

223

В Іп. «шедъ поклонися (у Хл. додано «еи») по обычаю. и присла вина чюмъ и рече». Хто прислав вино і сказав? Батий? Баракчинова? Як і в багатьох інших випадках, текст Галицько-Волинського літопису доводиться розгадувати.

224

За Лавр., першою жоною Ярослава Всеволодовича була дочка половецького хана Юрія Кончаковича; другою (за дослідженнями) — Ростислава (?), дочка Мстислава Мстиславича Удатного; третьою, за Лавр, і Новг. І, Феодосія (в черницях- Єфросинія), дочка князя брянського (?) Ігоря Глібовича; четвертою — невідома за походженням і на ім’я, убита, за Лавр., татарами 1252 р. Феодосія народила вісім синів: Федора (помер молодим, перед весіллям з Феодулією, потім у черницях Єфросинією, дочкою чернігівського князя Михайла Всеволодовича), Олександра (Невського), Андрія (жоною якого була невідома на ім’я дочка Данила Романовича), Костянтина, Ярослава-Афанасія (одружився з Оксинією, дочкою Юрія Михайловича, сина Михайла Всеволодовича), Данила, Михайла (Хоробрита), Василія і дочку Марію.

Олександр Невський, одружений, за Татіщевим, з (Прасковією) (за іншими даними — Олександрою), дочкою князя ізяславського Брячислава Васильковича, мав чотирьох синів — Василія, Дмитрія, Андрія, Данила і одну дочку — Євдокію, жону (за дослідженнями) полоцького князя Костянтина Тевтивиловича. Дочка Дмитрія Олександровича Марія була другою, очевидно, жоною Довмонта, князя литовського.

225

В Іп. «о бидѣ», у Хл. «о бѣдѣ»; може йтись і про обиду, і про біду; гадаємо, що йдеться про кривду, про зневагу, якої зазнав Данило в Батия.

226

Ці два речення («Тої ж зими… Нурі») є вставкою, що відокремила попередній текст від наступного; тому й виділяємо їх в окремий абзац.

227

В Іп. «вицькаго», у Хл. «вицкаго»; це слово (яке може бути й попсованим) викликало різні думки щодо свого походження, але ясно, що тут мовиться про вісника, герольда, посла-придворного.

228

В Іп. «и хотѣния не полоучиши», у Хл. «и хотеніа не полоучиша»; якщо прийняти текст Хл., то переклад буде такий: «Але того, чого хотіли, вони не досягли», — і ці слова не ввійдуть у пряму мову.

229

Як виходить, цей Ящелт був спільником Данила у боротьбі зі своїми одноплемінниками.

230

В Іп. «всѣдше», у Хл. «въсѣдше»; за змістом треба «съсѣдше».

231

Олег і Лик — одна річка.

232

В Іп. «два варва», у Хл. «два варьва»; треба — «варма».

233

В Іп. І Хл. «рожанци»; лук схожий на два великі з’єднані волячі роги; можливо, що вої Данила були озброєні луками-самострілами.

234

Це, мабуть, прислів'я: дерево, яке падає, не вдержати тонкими палицями; так само безуспішною буде боротьба з Данилом.

235

В Іп. І Хл. «землю Ракоушьскоу и Штирьскоу», — тобто землю коло міста Рагузи (Дубровника) на східному побережжі Адріатичного моря та австрійське герцогство Штірію.

236

Коли бездітний австрійський і штірійський герцог Фрідріх II Войовничий з роду Бабенбергів був убитий 15 червня 1246 р., то земля його перейшла до німецького імператора Фрідріха II Гогенштауфена. Але на австрійську спадщину претендував також Бела IV, який здійснив на Австрію кілька безуспішних нападів і тоді покликав на поміч Данила. Та коли Данило прибув до Бели, там уже були імператорські посли, що мали обговорювати з королем справу австрійської спадщини (див. ще прим. 10 до 1235 р.).

237

В Іп. «Жалошь. Поурьскыи», у Хл. «Жалошь поурскіи»: Зальцбург — соляний город, тому й пояснено: «тобто сольський».

238

В Іп. «и Гарихъ Пороуньскыи и Отагаре теньникь. Пѣтовьскыи», у Хл. «и Гарихъ Поуроунскыи й Отагаре Теник Пѣтовскіи».

239

Налобниках.

240

В Іп. І Хл. «ярыцѣхъ», — це слово більше в літопису не зустрічається; нема цілковитої певності, що це були саме лати.

241

В Іп. І Хл. «сѣдло от злата, жьжена», — як видно, дерев'яну основу сідла було оббито мідною позолоченою бляхою; мідь покривали розчиненим у ртуті золотом і нагрівали на вогні; утворювалася міцна золота плівка.

242

В Іп. «кожюх», у Хл. «кожоух»; ясно, що це був не кожух (від слова «кожа»), а легкий одяг, жупан, каптан.

243

В Іп. хибно «со воемъ», у Хл. «съ вуемь».

244

В Іп. І Хл. слова «на воиноу» в реченні хибно повторено.

245

Оскільки Тевтивил і Єдивид були синівцями Миндовга, тобто синами його брата Довспрунка (з літопису відомий лише один брат Миндовга), то Довспрункова дочка була другою жоною Данила.

246

В Іп. «Оуслонимъ», у Хл. «Слоним».

247

В Іп. «божий дворянѣ», у Хл. «божий дворяне», — тобто «слуги бога», рицарі.

248

В Іп. «заеячемоу богоу и Мѣидѣиноу»; сполучник «и» тут зайвий, бо далі йде (не зовсім виразне) пояснення, що Медейна, литовський бог — покровитель лісу, був і заячим богом.

249

Пробощ — парафіяльний ксьондз; у Ризі він був найзначнішою після єпископа (біскупа) духовною особою.

250

В Іп. «Вирьжань», у Хл. «Виржань».

251

Тевтивил — син литовського князя Довспрунка; оскільки тут Викинт названий вуєм Тевтивила (дядьком по матері), то Тевтивилова мати, жона Довспрунка, була сестрою Викинта.

252

В Іп. І Хл. хибно «Висимотъ».

253

Отже, дочка половецького хана Тігака була жоною Мстислава Даниловича.

254

В Іп. І Хл. хибно «имѣешь».

255

Запозичене з «Хроніки» Іоанна Малали (кн. 18) міркування про характер роботи літописця включене в інше складне речення, що робить цю конструкцію найгроміздкішою в усій книзі. У місті Антіохії існувало місцеве досить поширене літочислення (початок цієї ери припадав на осінь 48 р. до н. е.); греки вели умовний лік часу за олімпіадами, себто чотирьохлітніми періодами між олімпійськими іграми (перша олімпіада відбулася 776 р. до н. е.); Юлій Цезар у римському (юліанському) календарі ввів високосний рік — кожен четвертий рік повинен був мати не 365, а 366 днів. Літописець збирався орієнтуватися також на «Хроніку» Євсевія Памфіла, історіографа, котрий у синхронному порядку виклав події від «сотворіння світу» до 323 р. н. е. Вписані пізніше в Іп. дати виявилися, як правило, неточними; у Хл., як зазначалося, датування нема.

256

Рикс — див. прим. 12 до 1229 р.

257

Як говорилося в прим. 2 до 1252 р., після смерті австрійського і штірійського герцога Фрідріха II різні можновладці претендували на австрійські (в літопису — «німецькі») землі.

Гору взяли племінниця покійного герцога Гертруда та її чоловік Герман V. Але Герман незабаром помер, і частина австрійських баронів та духовенство підтримали чеського королевича, згодом короля, Пржемисла II Оттокара, котрий восени 1251 р. вступив до Австрії і проголосив себе герцогом австрійським. А на Австрію і далі претендував Бела IV. Оскільки Гертруда, овдовівши, перебувала за велінням папи Іннокентія IV під опікою Бели, він вирішив видати її за Романа і таким чином втягнути Данила у війну за австрійську спадщину.

258

Гертруда була не сестрою герцога Фрідріха, а племінницею, дочкою його старшого брата Генріха Бабенберга.

259

Ідеться про угоду між Данилом і королем Белою IV, за якою Бела мав допомагати Романові, котрий став мужем Гертруди, здобути Австрію. Весілля відбулося навесні 1252 р. в замку Гімберг під Віднем.

260

Ідеться про город Особологу і про замок воєводи Герборта Фульштейн.

261

За польськими джерелами, зустріч Данила з папськими послами відбулася наприкінці серпня 1253 р.; враховуючи відстані й повільний темп повернення додому, можна твердити, що Данило прибув до Холма на свято Другої пречистої (8 вересня); день пам’яті (успіння) Іоанна Златоустого, Данилового патрона (див. прим. 5 до 1259 р.), припадає на 14 вересня.

262

В Іп. І Хл. «Береньского и Каменецького», — ідеться про одну, а не про дві особи, про біскупа міста Верони і Кремони, яке й було центром біскупства (єпископату).

263

За польськими дослідженнями подорожей та місць перебування абата Опізо, він був у Данила в Дорогочині у грудні 1253 р.

264

В Іп. І Хл. хибно «погибоша», «погыбоша»; треба — «побѣгоша».

265

Про чийого двірського тут мовиться — неясно; або про Андрія, Данилового двірського, або про невідомого на ім'я Левового двірського.

266

Баскак — повноважний представник золотоординського хана; мав військову силу і людей, які наглядали за діями місцевих властей, збирали данину тощо. В Іп. «Милья баскака», у Хл. «Милѣя и баскака»; ідеться, вважаємо, про двох осіб; за іншими міркуваннями — про одну.

267

В Іп. «страны», у Хл. «станы».

268

Про «зимового Миколу» див. прим. 1 до 1227 р.

269

Згадується битва Мстислава Мстиславича Удатного з уграми 1221 р., про яку йде мова під 1219 р.

270

Афон.

271

Гліб волковийський, Ізяслав свіслоцький та деякі інші — це дрібні князі, що з’явилися на заході Русі після татарської навали і служили в Данила, який давав їм держати ті чи інші городи — Волковийськ, Свіслоч. У літопису нема вказівок про їхній родовід.

272

В Іп. «неѣдоу», у Хл. «не едоу»: за змістом треба «поѣдоу».

273

Оружники — воїни взагалі, озброєні люди, але частіше, як і в даному випадку, оружниками звалися піші вої.

274

Притчі Соломона XXI, 31.

275

В Іп. хибно «он», у Хл. «один».

276

В Іп. «иземь рогтичю», у Хл. «изем рогатицю»; оскільки «рогатицю» носили за поясом і кидали її, то це могла бути лише бойова булава. Вона мала форму гранчастої кулі з шипами; усередині її заливали свинцем і набивали на ручку.

277

В Іп. «ста», у Хл. «сташа».

278

В Іп. «таль» (заложників), у Хл. «дан[ь]».

279

В Іп. «черныя куны и бѣльсребро», у Хл. «черныя куны и бѣло сребро». Це місце можна тлумачити по-різному; ймовірно, що «чорні куни» — це реальне хутро куниць; «біль», як стало недавно відомо з берестяних грамот, — це горностай, а не білка (див. ще прим. 1 до 859 р.); срібло, як рідкісна річ у ятвязького населення, тут стоїть на третьому місці.

280

Ці слова наводить Іоанн Малала у своїй «Хроніці».

281

В Іп. «Инепѣрьцѣ», у Хл. «Инеперцѣ».

282

Як і в інших місцях, мовиться про австрійську спадщину.

283

Пржемисл II Оттокар у 1252 р. одружився з сестрою покійного австрійського герцога Фрідріха II Войовничого Маргаритою Бабенберг, а жона Романа, Гертруда Бабенберг (він був її третім чоловіком), як відзначалося (див. прим. 4 до 1254 р.), була племінницею Фрідріха.

284

Іннокентія IV.

285

За німецькими та угорськими джерелами, у Гертруди від другого шлюбу з маркграфом Германом V (див. прим. З до 1254 р.) був син Фрідріх; його, тоді шестилітнього хлопчика, Бела IV узяв, як виходить з нашого літопису, в заложники до своєї дочки. Дочкою цією могла бути лише дванадцятилітня Маргарита (Маргіт), яку при народженні Бела прирік постригти в черниці, якщо буде вигнано татаро-монголів, і яку саме в час літописних подій відправили до жіночого монастиря, недавно збудованого її батьком на дунайському острові (потім названому на її честь Маргіт); у цьому монастирі-фортеці тримали, отже, й сина Гертруди.

286

Белу.

287

В Іп. «Вереньгѣрь прирокомъ Просвѣлъ», у Хл. «Веренгеръ прирокомъ Просвелъ»; воєвода Бернгард Прейсель був прибічником Гертруди.

288

В Іп. І Хл. «Болоховъ»; тут ідеться не про город, а про Болохівську землю-область (див. ще прим. 11 до 1231 р. та прим. 7 до 1234 р.).

289

Татарські люди — населення, що було безпосередньо залежне від татар.

290

В Іп. «Жедьчевьева», у Хл. «Жедечева».

291

В Іп. «чарнятинци», у Хл. «чернятинци»; так засвідчується існування города Чернятина.

292

В Іп. «на Корейки», у Хл. «на Корецку».

293

В Іп. «соупротивъ ко строузѣ», у Хл. «съпротивь къ струзѣ»; ідеться про праву притоку Стиру Глушець.

294

В Іп. хибно «выѣхавшимъ», у Хл. «въехавшим».

295

В Іп. хибно «из», у Хл. «къ».

296

Про Миколу Мирлікійського див. прим. 1 до 1227 р. та прим. З до 1235 р.; день пам’яті Іоанна Златоустого (житіє) — 13 листопада, «зимового Миколи» — 6 грудня, отже, в цей період Куремса і облягав Луцьк.

297

В Іп. хибно «во стани своя», у Хл. «въ страны своя».

298

Пієтет Данила до Іоанна Златоустого як до патрона-помічника, спорудження надзвичайно багатої церкви на честь цього святого, є доказом того, що хрестильне ім’я Данила було Іван. Справді, лист папи Іннокентія IV від З травня 1246 р. до Данила адресований Ioanni regi Russie.

299

Римське скло — вітражі трьох вівтарних вікон.

300

Тут мовиться не про Давидового батька Романа Мстиславича, а про батька Анни, Данилової жони, Мстислава Мстиславича Удатного.

301

Тобто зробив міцнішими і вищими стіни города-фортеці.

302

З літопису не зовсім ясно, що зробив єпископ.

303

Князь литовський Войшелк схопив Романа Даниловича, мабуть, за вимушений похід Василька з Бурондаєм на Литву; про це говориться нижче. Тоді ж, як видно, литовські князі і вбили Романа.

304

В Іп. «Глѣба князя» хибно повторено.

305

В Іп. хибно «его», у Хл. «ею» (двоїна).

306

Вище і далі цей город зветься ще Мельниця.

307

Тут в Іп. І Хл. розповідь уривається, і цим закінчується Галицький літопис; далі розпочинається Волинський літопис.

308

В Іп. «По сем же минувшему лѣтоу», у Хл. «По сем же миноувшима двѣма лѣтома и».

309

В Іп. дату вставлено знову дуже недоречно: вона розбиває речення.

310

Андрій був сином Всеволода-Лаврентія Ярополковича, відомого, як і його жона Анастасія, лише з Любецького синодика.

311

В Іп. тут виправлено іншою рукою на «король», «королю».

312

Цей воєвода, з усією ймовірністю, мав ім’я Бай-Тімур і був, за Рашідаддіном, першим сином Тука-Тімура, тринадцятого сина Джучі.

313

Тобто розкопати вали, які оточували город-фортецю; дерев’яні стіни на валах уже згоріли.

314

В Іп. «и к томоу толмача», у Хл. «и Хомоу толмача».

315

В Іп. хибно «на западь», у Хл. «назад».

316

За одними польськими джерелами, татаро-монголи взяли Судомир напередодні свята Андрія Первозваного (тобто 29 листопада 1259 р.), що цілком вірогідно, бо тоді вони переходили Віслу, значить, була ще осінь. За іншими даними, також польськими, Судомир було взято аж 2 лютого 1260 р., — така довга облога малоймовірна.

317

В Іп. помилково «Каменца»; город Каменець на річці Случі був зруйнований ще в 1240 р. Батиєм; у Хл. «Камена».

318

В Іп. хибно «Ясолны», у Хл. «Ясолды»

319

В Іп. «Родивича», у Хл. «Родовича».

320

В Іп. «с Борисом и со Изѣболкомъ», у Хл. «с Борисом съ Изеболком»; з подальшого викладу видно, що це одна особа, а не дві.

321

В Іп. І Хл. «в Полониноу», очевидно, помилково; прийменник «в» не поєднується зі словом «полонина», та й означення це буде зовсім невиразним.

322

Афон.

323

Ім'я сестри Миндовга і її чоловіка— невідоме.

324

Див. ще прим. 3 до 1238 р.; очевидно, дочка, вбита 1240 р., тут до уваги не береться.

325

У перигелії ця комета була 19 липня 1264 р.

326

За Густ., першою жоною Василька Романовича була Дубровка (її ім’я відоме з срамоти папи Іннокентія IV від 5 грудня 1247 р.), дочка Юрія Всеволодовича; Олена, друга жона Василька, це, за дослідженнями, дочка Лестька (Лешка) Білого і Гремислави, дочки Інгваря Ярославича.

327

Ідеться, очевидно, про один із епізодів затятої боротьби між золотоординським ханом Берке і монгольським ханом Персії Гулагу, що точилася в 1262–1265 рр.

328

У Хл. текст «У РІК 6775» до «У РІК 6776» — відсутній.

329

В Іп. «и около Визълъжѣ», у Хл. «и около Визлъже».

330

Свояками вони були тому, що Лев, син Данила, синовець Василька, був одружений з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією, а Болеслав Стидливий — з іншою його дочкою, Кунігундою (див. прим. 1 до 1249 р. І текст під 1250 р.).

331

В Іп. хибно «но», у Хл. «и не».

332

Шварно був одружений із сестрою Войшелка, дочкою Миндовга.

333

В Іп. хибно «с ними», у Хл. «с ним».

334

В Іп. І Хл. «Полониньскыи» (див. прим. 5 до 1262 р.).

335

У Хл. текст «У РІК 6777» до «У РІК 6778» — відсутній.

336

Менгу-Тімур, золотоординський хан, був сином хана Тутукана (Тукана) і онуком Батия; старшим братом Менгу-Тімура був Тарбу, батько хана Телебуги (Тула-Буки) і Кончака (Кунчека).

337

Цей Гліб був сином Ростислава Мстиславича, котрий в Іп. не згадується, як і його жона; Олег Романович, за Любецьким синодиком, мав хрестильне ім’я Леонтій (у ченцях — Василій).

338

В Іп. хибно «Романь Глѣбовъ», у Хл. омань и Глѣбъ».

339

В Іп. правильне «Камене» виправлено на невірне «Каменца», у Хл. «Камена» (див. також прим. 1 до 1262 р.).

340

Ісайя LXI, 1–4.

341

В Іп. хибно «во Володимира», у Хл. без «во».

342

Юридично Ногай (Нокай; монгольське — собака) ханом не був; золотоординський темник (воєвода тьми — десяти тисяч), він не мав права на цей титул: його батьком був Татар (Тутар), незаконнонароджений син Бувала (Боала), сьомого сина Джучі; золотоординським ханом у 1266–1282 рр. був Менгу-Тімур, але хитрий і лукавий Ногай зумів захопити численні ханські прерогативи.

343

В Іп. хибно «како», у Хл. «тако».

344

Див. прим. 1 до 1257 р.

345

Конрад II мазовецький, син Земовита І, онук Конрада І мазовецького, називається братом Володимира тому, що друга жона Василька Олена, мати Володимирова, була дочкою Лешка Білого (син Лешка Болеслав Стидливий, отже, доводився Володимирові вуєм), тобто двоюрідною тіткою Конрада, і Володимир з Конрадом були троюрідними братами. Крім того, двоюрідна сестра Володимира, дочка Данила Романовича Переяслава, була жоною Земовита, отже, по материнській лінії Конрад був двоюрідним сестричем Володимира.

346

В Іп. І Хл. помилково «мира не хотя с нимъ»; у Єрмол. «мира хотя с нимъ».

347

Як припускають, Лев претендував на Люблінську землю.

348

Ясно, що підвладні Ногаєві воєводи Кончак, Козі й і Кубатан повинні були належати до нащадків золотоординських ханів. Вивчення їхнього родоводу, відомого з Рашідаддіна, показує, що Кончак (Кунчек) — це син Тарбу, молодший брат Телебуги (Тули-Буки); Козій — це, мабуть, Газан, син Аячі, четвертого сина Кулі; Кулі — це старший брат Куремси (Куруміші, Хурумші), другий син Урдюя; Кубатан (Кутуган, Кудукан) — це восьмий син Менгу-Тімура, молодший брат Алгуя (Алкуя). У 1291 р. І Алгуй, і Кубатан, і Телебуга були вбиті за наказом Ногая (див. ще прим. 1 до 1283 р.).

349

За Західноруським літописом, у Мстислава був ще другий син Володимир.

350

Осік — засіка, укріплене наваленими деревами місце в лісі.

351

Товар — тут насамперед худоба, скот; добро взагалі.

352

Селезенець — це прізвисько воєводи, яке може означати, звідки він походив (сілезець).

353

Синовиця — небога, племінниця по брату, братова дочка.

354

За висновками генеалогів, Василько був сином Романа Даниловича від другого шлюбу з Оленою, дочкою Гліба, князя волковийського (родовід якого невідомий); Василько мав від невідомої жони сина Данила, який став родоначальником знаменитих князів Острозьких і заславських. Перша дружина Романа Гертруда Бабенберг після розлучення з ним народила дочку Марію, яка потім вийшла заміж за Іоахіма Гуткеледа, підкоморія (придворного сановника) угорського короля Ласло IV, сина Стефана (Іштвана) V.

355

В Іп. хибно «с ними», у Хл. «с ним».

356

В Іп. хибно «людье», у Хл. «лодіа».

357

В Іп. «не дошедшим же имъ», у Хл. «но дошедшим же имь»; приймаємо друге читання.

358

В Іп. «прокъ», у Хл. «пороки»; можливо, слід перекласти «решту».

359

В Іп. «подобныи», у Хл. «побѣдныи».

360

В 1п. «пришедшоу», у Хл. «идоущю».

361

Карпати.

362

В іп. «прокъ», у Хл. «порокы»; можливо, слід перекласти «пороки».

363

Саме цього 1287 р. Телебуга (Тула-Бука) разом із молодшим братом Кончаком (Кунчеком) скинув свого дядька Туда-Менгу (третього сина Тутукана-Тукана), який став золотоординським ханом у 1282 р. після смерті старшого брата Менгу-Тімура. Телебуга оголосив Туда-Менгу божевільним і сам став золотоординським ханом до 1291 р., коли йому разом з іншими поламали хребет (кара без пролиття крові) за наказом всесильного темника Ногая.

364

В Іп. «сказахомь», у Хл. «списахомь».

365

Дня «зимового Миколи» (див. прим. 1 до 1227 р. та ін.); у 1287 р. він випадав на суботу.

366

За Воскр., першою дружиною Юрія Львовича, матір’ю Михайла, була невідома на ім’я дочка Ярослава Ярославича; другою, за дослідженнями вчених, — Єфимія, дочка Казимира I, внучка Кондрата (Конрада) І, від якої в Юрія народилося два сини — Андрій та Лев і дочка Марія, що вийшла заміж за Тройдена І, сина Болеслава II, онука Земовита І; у Юрія було ще дві сестри — Святослава, черниця, і Анастасія, жона Земовита, сина Казимира І.

367

В Іп. це слово приписане на полі книги; у Хл. Його нема.

368

Себто на початку березневого року.

369

У Хл. шістнадцять тисяч; ідеться про величезний прорив Північного моря на суходіл Голландії, в результаті чого виникла затока Зейдерзе.

370

Святий (гр.).

371

Про цей похід у грудні 1287 р. уже говорилося під 1283 р.

372

Тобто в присутності ханів Телебуги Алгуя.

373

Його — Телебуги (див. прим. 1 до 1283 р.).

374

В Іп. було «зане дѣла мь погань си», потім переправлено на «зане досадила мь погань си»; у Хл. «занеже дѣла ми с поганими нѣт»; виходячи з контексту, приймаємо виправлене читання Іп.

375

В Іп. хибно «братьи», у Хл. «брат ти».

376

В Іп. «ни на полоноу» (перероблене з «ни на лькоу»), у Хл. «ни на полкоу».

377

В Іп. «Борка же Оловянца», «и Борко и Оловянець», «с Боркомь и со Оловянцемь», — ідеться про одну особу, а не про дві.

378

В Іп. «и повѣдаша слоуги его Володимиру», у Хл. «и повѣдаша Вълодимероу слугы его», — приймаємо читання Хл.

379

В Іп. «братоу», у Хл. «брате».

380

В Іп. «Князя Володимеря роукописаніе», у Хл. цього заголовка нема.

381

В Іп. «Городелъ», у Хл. «Городло».

382

В Іп. «страдалѣ» (трудилися, робили), у Хл. «тягли» (відбували повинності).

383

Речення це складне для перекладу і тлумачення. В Іп. «аже боудеть князю городъ роубити. ини (у Хл. «й они») к городоу а поборомъ и тотарьщиною. ко князю». Суть розпорядження полягає в тому, що побори й данину, яку з населення стягали для татар, треба було віддавати не княгині, як власниці города чи села, а князеві (в даному разі Мстиславу), як носієві державної влади; що ж до участі в побудові городів, то за Іп. ніби виходить, що підлеглі княгині люди до цього не зобов’язані, за Хл. — зобов’язані, і це, гадаємо, ймовірніше.

384

В Іп. «Фодорка» (перероблене з «Ходорка»), у Хл. «Ходорка».

385

Гривня кун — гривня грошей; шарлат (скарлат) — шовкова яскраво-червона тканина; броні дощаті —панцир зі сталевих бляшок.

386

Першого тижня великого посту (див. прим. 2 до 1074 р. та ін.).

387

Воздвижальний хрест напрестольний.

388

В Іп. «не псахъ» (однина), у Хл. «не списахом» (множина).

389

Див. прим. 2 до 279 р.

390

Додано з Єрмол.

391

В Іп. хибно «не слышалъ єсмь», у Хл. «слышалъ єсмь».

392

В Іп. І Хл., очевидно, помилково «иже»; треба «иди».

393

Ці вставлені у пряму мову слова про реакцію Володимира на смерть Лестька (Лешка) доречніші нижче, коли Ольга передала звістку своєму чоловікові (після «повідала мову Яртакову»).

394

В Іп. ці два речення написано кіновар’ю, як заголовок.

395

Звідси розпочинається велика, дещо вільна (переосмислена або попсована під час переписування) цитата зі «Слова о законі і благодаті» Іларіона; його похвалу Володимирові Святославичу переадресовано Володимирові Васильковичу; у Хл. текст ближчий до оригіналу, ніж в Іп.

396

В Іл. і Хл. «нощныя», «нощныа»; в Іп. «нещаныа» (перероблене в «нещадъныа»).

397

В Іл. «дневныа»; в Іп. і Хл. «дивныя».

398

Додано з Іл., є ці слова і в біблійному тексті.

399

Даниїл IV, 24.

400

Ці слова е в Хл. і в Іл.

401

Послання Іакова II, 13; Книга премудрості Ісуса, сина Сірахового XVII, 18.

402

Єванг. від Матфія V, 7.

403

Додано з Іл., є ці слова і в біблійному тексті.

404

Послання Іакова V, 20; далі продовжується текст із «Слова о законі і благодаті», але пропущено 90 слів.

405

Див. прим. 2 до 1015 р. «Повість минулих літ» та Іларіон порівнюють діяльність хрестителя Русі Володимира Святославича з державно-релігійними заходами Константина І Великого; тут це порівняння перенесено на Володимира Васильковича.

406

Тут закінчується цитата з Іларіона.

407

Див. прим. 18 до 1147 р.

408

Ця молитва — цитата з Київського літопису під 1147 р.

409

В Іп. «по семь недѣлъь», у Хл. «по 7 недел»; навряд чи жив Володимир 49 днів після причащання і без їжі; та й причащання припадало б тоді на осінь, а не на зиму.

410

Від слів «відчув у собі» до «рожденному» — цитата з Київського літопису під 1197 р.

411

Як видно, рік цей проставлений за вересневим літочисленням.

412

Олена — удова Романа Даниловича (див. прим. 2 до 1281 р.).

413

Для характеристики Володимира, опису його передсмертних днів та похорону, молитов використано, крім «Слова о законі і благодаті», матеріали Київського літопису (про Андрія Боголюбського, Романа Ростиславича та ін.). Зокрема, примовляння Ольги — це пристосування-повторення плачу жони Романа Ростиславича (під 1180 р.), і тому не ясно, до кого уподібнюється Володимир-Іван, можливо, до Іоанна Златоустого, Іоанна Богослова чи ще когось іншого; Іоанн — древньоєврейське «дар», або «благодать божа».

414

Від слів «Добре б нам» до «всі ми зосталися» — цитата з Київського літопису із плачу новгородців над покійним Мстиславом Ростиславичем у 1180 році; нижче — також цитата звідси.

415

У Володимирі, отже, жили колоніями німці, сурожці (жителі з Сурожа), купці з Новгорода Великого, євреї.

416

Єванг. від Матфія XXV, 40.

417

Псалом СХІ, 5–6.

418

Від слів «на весь [бо] церковний чин», до «царства земного» — цитата з Київського літопису із характеристики Андрія Боголюбського під 1174 р.

419

Звідси знову йде велика цитата із «Слова о законі і благодаті», пристосована до даної ситуації.

420

Так в Іл.; в Іп. і Хл. помилково «обителниче», «обилниче».

421

Іларіон говорив про побудову Володимиром Святославичем у Києві церкви Різдва богородиці Десятинної, де його поховано, тут мовиться про споруджену у Володимирі прадідом Володимира Васильковича Мстиславом Ізяславичем церкви Успіння богородиці, де поховано Володимира.

422

В Іл. тут ідеться про Георгія (Юрія), тобто Ярослава Мудрого, сина Володимира Святославича.

423

В Іл. тут іде мова про спорудження Софійського собору («дому премудрости»); краса його переноситься на володимирську церкву Успіння богородиці.

424

В Іл. мовиться про Київ.

425

В Іл. ідеться про церкву Благовіщення богородиці, що її Ярослав Мудрий спорудив над Золотими воротами.

426

Єванг. від Луки І, 28.

427

Додано з Іл.

428

Іларіон тут і далі говорить про Ярослава Мудрого.

429

Далі в Іпатському списку текст (абзац) утрачено; зберігся він у Хлєбниковському списку, де теж вміщений не на своєму місці; переклад друкуємо з втяжкою.

430

В Іл. ідеться про невістку Володимира Святославича Інгігерд-Ірину, жону Ярослава Мудрого; тут ці слова переадресовано Ользі, жоні Володимира.

431

В Іл. говориться про поклоніння імені Христовому.

432

В Іл. «обутъ»; в Іп. «обитъ», у Хл. «обвит».

433

В Іп. «и жажющим во вьртьпѣ оглашение», у Хл. «и жажющим въ оутробѣ оглаженіе; в Іл. «жаждющіимъ оутробѣ оухлажденіе».

434

Тут закінчується запозичення зі «Слова о законі і благодаті».

435

Після цього в Іп. знов утрачено великий уривок тексту (аж до кінця 1288 р.); зберігся він у Хл., де знову вписаний не на своєму місці; переклад друкуємо з втяжкою.

436

Ідеться про те, що Володимир спорудив тут нові укріплення-стіни, бо город Берестій відомий ще з XI ст.

437

Євангеліє апракос(гр. ’´απραχτος — святковий день) і Апостол апракос містять тексти, розподілені на кожен день в такому порядку, в якому їх читають під час богослужіння на протязі року (за «зачалами»); порядок тут інший, ніж у тетроєвангелії (четверо-євангелії); Паремія (гр. παροιμια — притча), Паремийник (Паримійник) — книга вибраних текстів, насамперед зі Старого завіту, які читають головним чином на вечернях перед великими святами і неділями; про який Соборник тут говориться — невідомо, це, очевидно, якийсь збірник церковних текстів.

438

Завіса — тканина, якою завішують царські врата зсередини вівтаря. У давнину, коли справжніх іконостасів у церквах, як правило, не було, вівтар відокремлювався від середньої частини храму дерев’яною оградою, і вся вона запиналася завісами; особливо пишною робили центральну завісу перед царськими вратами.

439

У Хл. «жьженого золота» (див. прим. 7 до 1252 р.).

440

Покров — див. прим. 23 до 1146 р.

441

Індитія — див. прим. 22 до 1146 р.

442

Паволока — див. прим. 9 до 907 р.

443

Деісус — див. прим. 7 до 1175 р.

444

Пролог, або Синаксар — збірник коротких житій, розміщених у хронологічному порядку на кожен день року, а також слів і поучень.

445

Мінеї, Четьї-Мінеї — збірник поширених житій, так само розміщених у хронологічному порядку, слів, поучень, легенд тощо.

446

Тріодь (Пісні і Цвітна), Октай (Октоїх, Осьмогласник), Єрмолой (Ірмологіон), Служебник — різні типи богослужебних книг.

447

Намісна ікона (храмова) — ікона святого (або празника), в пам’ять якого збудовано церкву.

448

Шия — основа церковної бані.

449

Ідеться, власне, про похорон Володимира у квітні 1289 р.

450

Бояри Володимира Васильковича.

451

Мстислав пригадує Юрієві похід у грудні 1287 р. на ляхів, коли хворий Володимир у присутності татарських ханів Телебуги і Алгуя оддав Мстиславові своє князівство.

452

Ловче — подать на утримання княжих ловчих, мисливців.

453

Тобто, Мстислав замінює цією податтю тілесну кару.

454

Лукно — міра місткості сипких тіл і меду; в XI–XIII ст. приблизно 24 кг (меду).

455

Адміністративне городи ділилися на десятки, сотні й тисячі душ (чоловічих).

456

Ці два речення в Іп. неправильно вписані далі, після слів «щоби з ними він мир держав»; вірно вони вміщені в Хл.

457

У літопису чітко розрізняється саме місто і город-замок; далі виступають міщани, мешканці міста (мѣстичѣ) і залога замку — городяни (горожаны); взагалі слово «город», «град», яке безліч разів зустрічалося попереду, найчастіше означало укріплений феодальний замок-двір, навколо якого зосереджувалися села; рідше слово «город» у літопису означає суто військову споруду — укріплений сторожовий пункт (особливо на порубіжних землях); у значенні міста слово «город» виступає лише якихось десять-п’ятнадцять разів (Київ, Новгород Великий, Чернігів, Галич та інші центри земель-князівств).

458

В Іп. «боряху», у Хл. «бороняху».

459

За польськими та німецькими джерелами, 30 червня 1289 р. війська Льва Даниловича пустошили землі довкола городів Гроткова і Ниси.

460

В Іп. І Хл. нема імені святого [Василій Великий?].

461

Жони Володимира Ростиславича і Юрія Володимировича — невідомі.

462

Жони Гліба Ростиславича й Івана Глібовича — невідомі.

463

Всеволодом Ярославичем і Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

464

Тут у Лавр. бракує чотири з половиною рядки; перекладаємо їх за текстом XVIII ст. у рукопису XV ст.: «во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродѣтеляхъ желая, се пишу поученье вамъ взлюбленнии» (див.: Лѣтопись по Лаврентіевскому списку, СПб., 1897, с. 41, другий додаток). Правильність цієї вставки стверджує не лише текст її, що точно включається в зміст твору, але й те, що вона літера в літеру відповідає розмірові прогалини в рукопису Лавр. У рядку «Поучення» в цьому стовпці вписано по 20 (19–22) літер, в середньому 20,3 літери, отже, пропущений текст мусить складатися з 90–92 букв; так воно і є: доданий уривок має 91 букву.

465

У Лавр, «сблюдъ», у списку XVIII ст. «сблюхъ»..

466

У Лавр., мабуть, хибно «своеи», у списку XVIII ст. «божіеи».

467

Тобто готуючись до смерті; ці слова, як і слова «мене [до] сих днів, грішного, допровадив», свідчать про те, що «Поучення» Володимир Мономах написав у вельми поважному віці; аналіз тексту показує, що твір постав десь у середині лютого — на початку великого посту 1117 р.

468

Ідеться про двоюрідного брата Володимира Мономаха Святополка Ізяславича та його синів, двоюрідних небожів (синівців) Володимирових, Мстислава та Ярослава, а також двоюрідних Володимирових небожів Ярослава та Вячеслава Ярополковичів і Святослава (Святошу) Давидовича, які навесні 1099 р. виступили проти Володаря і Василька Ростиславичів (див. про це також в Іп. під 1097 р.).

469

Псалом ХLI, 6, або 12, або ХLII, 5.

470

У Лавр, і древньому тексті псалма «яко благословящии єго наслѣдять землю, кленущии же єго потребятся»; точний переклад цього уривка: «ті, що благословляють його, — унаслідують землю, а ті, що проклинають його, — вигинуть»; але це не дає задовільного змісту, і тому перекладаємо за канонічним тлумаченням цього місця.

471

Псалом XXXVI, 1, 9–17, 20–27; XXXIII, 15.

472

Псалом CXXIII, 2–4.

473

Псалом LV, 2, 3; у Лавр, замість «всевишнии» хибно «свыше».

474

Псалом LVII, 11, 12.

475

Псалом LVIII, 2–4.

476

Псалом XXIX, 6.

477

Псалом LXII, 4, 5.

478

Псалом LXIII, 3, 7.

479

Псалом XXXI, 11.

480

Псалом XXXIII, 2.

481

Виклад уривка із «Слова про подвижництво» Василі я Великого, патрона-покровителя Володимира Мономаха, яке було відоме, зокрема, з «Ізборника Святослава» 1076 р.

482

Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.

483

В Євангеліях ці слова виявити не вдалося.

484

Виклад уривка зі «Слова про доброчинність» Василія Великого.

485

Ісайя І, 17, 18.

486

Тріодь пісна — тропар повечір’я масничної середи.

487

Псалом VIII, 5.

488

Псалом ХСV, 5, 7 і ХСІ, 6, 7,

489

Псалом CXVIII, 2.

490

Перше послання Павла до корінфян XVI, 22 (виклад).

491

Перша молитва Василія Великого із послідування до причащання (уривок).

492

Єванг. від Матфія V 34–36 (виклад суті).

493

Див. прим. 3 до 1093 р.

494

Див. прим. 2 до 945 р.

495

Псалом XII, 4 і молитва.

496

Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.

497

Тобто Святослав і Всеволод Ярославичі, дядько і батько Володимира Мономаха.

498

Як видно, поляки спалили не сам Берестій, а суміжні осади.

499

Мономах ходив проти чехів, допомагаючи Болеслацу Сміливому (див. також про це Іп. під 1076 р.).

500

Себто, Мстислав Володимирович, який з кінця 1088 до початку 1094 і з початку 1096 до 17 березня 1117 р. князював у Новгороді Великому.

501

Мономах допомагав своєму двоюрідному братові Глібу Святославичу новгородському в його тривалій боротьбі зі Всеславом Брячиславичем полоцьким.

502

Виходить, що незабаром після смерті батька Гліб Святославич був вигнаний з Новгорода (бо Гліб був убитий 30 травня 1078 р. в Заволоччі), і вже зимою 1077/8 рр. Його стіл зайняв Святополк Ізяславич.

503

Себто після того, як у битві на ріці Сожиці (Оржиці?) 25 серпня 1078 р. Всеволод зазнав тяжкої поразки від половців (див. про це в Іп. під 1078 р.).

504

Див. про це також в Іп. під 1078 р.

505

Тобто, взявши кожен верхового і повідного коня.

506

Тлумачать, що тут Володимир повторно розповідає про свій похід на Полоцьк зі Святополком Ізяславичем, але з тексту виходить, що це був другий похід, коли Мономах уже князював у Чернігові (після 3 жовтня 1078 р.).

507

Володимир Всеволодович, як і Олег Святославич, нерідко спілкувався з одними половцями, наймаючи їх, зокрема, для боротьби з іншими половцями.

508

У Лавр, «се мечи»; напевне, йдеться про жителів Посейм’я.

509

У Лавр, «по Изяславичихъ», що є явною опискою, бо про цей похід проти Василька та Володаря Ростиславичів говориться і в Іп. під 1084 р.

510

Зауважено, що Переяславське князівство звичайно займав той князь, який мав бути наступником великого князя київського.

511

У Лавр, «семцю»; вважаємо, що йдеться про сеимича.

512

Це або день Успіння (15 серпня) або Різдва богородиці (8 вересня).

513

Див. про це також в Іп. під 1087 р.

514

У Лавр. «по Святополцѣ на Сулѣ», але битва за участю Святополка Ізяславича сталася тоді на річці Стугні 26 травня 1093 р., де втопився Ростислав, брат Володимира Мономаха (див. про це в Іп. під 1093 р.),

515

Див. про це в Іп. під 1094 р.

516

Ідеться про людей Гліба — половецького вельможі.

517

Коло Чернігова було два монастирі — печерний Богородиці (Іллінський) та Успіння Богородиці (Єлецький).

518

Володимир тут говорить про перші, найтяжчі роки свого князювання в Переяславлі, де він сидів з 1094 по 1113 р.

519

Див. про це Іп. під 1095 р.

520

Див. про це Іп. під 1096 р.

521

За Іп., Боняк напав на Київ 20 червня 1096 р.; отже, десь 22–23 червня, спішно прибувши до Києва після перемоги над Тугорканом (19 червня коло Переяславля), на Боняка й вирушили Володимир і Святополк.

522

У Лавр. «и се нынѣ иду Ростову». Речення це викликало багато домислів. Одні гадають, що Володимир тут говорить про той самий похід на Волгу весною 1099 р., про який мовиться на початку «Поучення», а оскільки тут вжито форму теперішнього часу, то це й визначає час написання твору (а все подальше — нібито додане Володимиром пізніше). Інші вважають, що замість «и се нынѣ иду Ростову» треба читати «И-Смолиньска идохъ Ростову», себто в минулому часі і «и се нынѣ» переробляючи на «И-Смолиньска». Але можна твердити, що Володимир тут говорить про свою подорож до Ростова в лютому 1117 р. (в Ростово-Суздальській землі сидів його син Юрій), коли, як вважає більшість учених, і було написане «Поучення». У зв’язок із цією поїздкою можна поставити той факт, що, за даними Новг. І, Мстислав 17 березня 1117 р. залишив Новгород Великий, а в Іп. сказано, що його «приведе Володимиръ» з Новгорода в Білгород. Тобто, не «выведе», як часто говориться в літопису, а «приведе», в чому можна вбачати безпосередню участь Володимира. Можливо, він тоді із Ростова поїхав до Новгорода. Взагалі ж ці відомості про зимові походи по данину на Смоленськ і Ростов мають сумарний характер.

523

У Лавр. «гонихомъ бо Боняцѣ, но ли оли убиша и не постигохомъ ихъ». Текст частково попсований («но ли оли»?). З Іп. відомо, що в 1099 р. Святополк Ізяславич воював із Давидом Ігоревичем, спільником якого був Боняк. Очевидно, тоді ж Володимир зі Святополком намагалися схопити Боняка; було вбито, судячи з дефектного тексту, мабуть, якогось дрібного половецького хана.

524

Умовно датуємо цей похід зимою 1100/1 р., бо в Іп. є відомості про закладини Володимиром 2 травня 1101 р. у Смоленську єпископської церкви святої Богородиці; Великдень у 1101 р. був 21 квітня.

525

Ідеться про дружину Володимира Гіду, матір Юрія Володимировича.

526

Див. про це також в Іп. під 1107 р.

527

Див. про це також в Іп. під 1107 р.

528

Володимир узяв дочку хана Аєпи за свого сина Юрія (див. про це також в Іп. під 1107 р.).

529

Припускають, що тут ідеться про велику перемогу над половцями 4 квітня 1103 р., коли було вбито Урусобу та ще дев’ятнадцять половецьких ханів (див. про це в Іп. під 1103 р.). Але з тексту видно, що це був новий похід Володимира і Святополка на хана Урубу (невідомого з літопису) у 1108 чи 1109 р.

530

У Лавр. хибно «в воину» (див. про цей похід в Іп. під 1110 р.).

531

Мовиться про похід на Сіверський Донець (див. про це в Іп. під 1111 р.).

532

Див. про це в Іп. під 1113 р.

533

Див. про це в Іп. під 1116 р.

534

Див. про це в Іп. під 1117 р.

535

У Лавр., очевидно, помилково, «Овчини братьѣ».

536

Що це за таревський князь — неясно; мабуть, товаровський.

537

У Лавр. «въ Славлии», — це, мабуть, описка: ідеться про річку Сальницю, куди Володимир у 1111 р. здійснив свій знаменитий похід.

538

У Лавр, «кромѣ иного лова. кромѣ Турова»: зрозуміло, що тут мовиться не про город Туров, а про лови турів; тур — дикий бик; імовірно, що це були зубри, бо справжні тури у нас зникли дуже давно.

539

У Лавр, хибно «по Рови».

540

Очевидно, звір із роду котячих, але який — точно невідомо, гадають, що рись; він згадується і в «Слові о полку Ігоревім».

541

Бирич — див. прим. 3 до 945 р.

542

Лист Володимира Мономаха до Олега Святославича було написано наприкінці 1096 або на початку 1097 р. за таких обставин. У 1094 р. Олег утретє навів половців на Руську землю і захопив (законно) отчину свого батька — Чернігів, де тоді сидів (незаконно) Володимир. У 1096 р. Святополк Ізяславич та Володимир Мономах вигнали Олега з Чернігова, потім перемогли в битві під Стародубом, і він пішов до Мурома, де засів син Мономаха Ізяслав. У битві під Муромом 6 вересня 1096 р. Ізяслав загинув і перемогу здобув Олег, захопивши також Ростов і Суздаль. Мстислав, син Володимира, який сидів у Новгороді, пішов на Олега, вигнав його з Ростова і Суздаля, запропонувавши йому помиритися з Володимиром. У зв’язку з цим Мстислав написав лист своєму батькові, а батько написав оцього листа до Олега.

543

Перше послання апостола Іоанна IV, 20.

544

Єванг. від Матфія VI, 15.

545

Псалом XXXVI, 1.

546

Псалом CXXXII, 1.

547

Після вбивства Ізяслава Мстислав, вигнавши Олега до Рязані, деякий час, виходить, сидів у Суздалі.

548

Тобто Ізяславу Володимировичу.

549

У 1096 р. найстарший син Володимира Мстислав мав 20 років.

550

Отже, Олег Святославич був хрещеним батьком Ізяслава, як і Мстислава.

551

Псалом L, 5.

552

Тобто з Києва і Переяславля.

553

Ізяславу Володимировичу.

554

У Лавр. «ппа» із «с» чи «о» під титлом; читають «пископа», але зауважено, що, судячи зі змісту, тут ідеться про попа.

555

Серця Володимира Мономаха і Святополка Ізяславича.

556

У 1096 р. Володимир і Святополк пішли на Олега тому, що він не виступив з ними разом проти половців, а поєднався з ними. Олег із Чернігова втік, був обложений у Стародубі, у битві зазнав поразки, але брати його помилували (див. ще «Поучення»).

557

Ідеться про Мстислава і Юрія Володимировичів.

558

Тріодь пісна — тропар утрені першого понеділка великого посту.

559

Тріодь пісна — кондак утрені масляної неділі.

560

Там же, молитва св. Іоанникія; кінець великого повечір’я у понеділок першого тижня посту; включається також у щоденні молитви «на сон грядущим».

561

Джерело молитви не виявлено.

562

Тріодь пісна — тропар десятий другої пісні канону св. Марії Єгипетській; утреня четверга п’ятого тижня великого посту.

563

Там же, третій тропар (за четвертим ірмосом) четвертої пісні Великого канону Андрія Крітського; повечір’я понеділка першого тижня великого посту.

564

Там же, молитва за Великим каноном Андрія Крітського; наприкінці повечір’я четверга першого тижня великого посту (та в інші дні).

565

Мається на увазі Київ.

566

Тріодь пісна — молитва за Великим каноном Андрія Крітського; наприкінці повечір’я четверга першого тижня великого посту (та в інші дні).

567

Там же, кондак тринадцятого акафіста богородиці; утреня суботи п’ятого тижня великого посту.

568

Там же, п’ятий тропар за першим ірмосом сьомої пісні канону; утреня неділі п’ятого тижня великого посту.

569

Там же, п’ятий тропар за першим ірмосом дев’ятої пісні канону; утреня неділі п’ятого тижня великого посту.

570

Джерело молитви не виявлено.

571

Джерело молитви не виявлено; друга половина її зустрічається серед молитов, приписуваних Кирилові Туровському, як четвертий тропар канону молебного.

572

Заключна формула багатьох молитов.