Межа Фундації

19. РІШЕННЯ

— Справді, Ґолане, — сказав Янов Пелорат із відтінком вередливості в голосі, — нікого, здається, не хвилює той факт, що це перший раз за відносно довге життя (не надто довге, запевняю вас, Блісс), коли я подорожую через Галактику. Проте щоразу, як я прибуваю на якусь планету, мені знову доводиться повертатися в космос, перш ніж трапляється нагода її вивчити. Тепер це вже вдруге.

— Так, — відповіла Блісс, — але якби ви не залишили іншу планету так швидко, то хто знає, коли б ми зустрілися. Тож це точно виправдовує той перший раз.

— Так. Правда, моя… моя люба, виправдовує.

— А цього разу, Пеле, ви, можливо, і залишите планету, але матимете мене — а я Гея, так само як і будь-яка її частинка, як усі її частини.

— Це так, і жодна інша частинка мені точно не потрібна.

Тревіз, який насуплено слухав цю розмову, сказав:

— Це огидно. Чому Дом не полетів з нами? О космосе, я ніколи не звикну до цієї односкладовості. В імені двісті п’ятдесят складів, а ми використовуємо лише один з них. Чому він не полетів разом з усіма двомастами п’ятдесятьма складами? Якщо це так важливо, якщо від цього залежить саме існування Геї, то чому він не полетів, щоб скерувати нас?

— Я тут, Треве, — сказала Блісс, — і я так само належу до Геї, як і він. — А потім, швидко відвівши погляд своїх темних очей вбік і трохи вгору, запитала: — То вас дратує, коли я називаю вас Тревом?

— Так, дратує. Я маю на своє ім’я такі самі права, як і ви — на ваше. Мене звати Тревіз. Два склади. Тре-віз.

— З радістю. Я не хочу сердити вас, Тревізе.

— Я не сердитий. Я роздратований. — Він різко підвівся, пройшовся з одного кутка каюти в інший, переступивши через витягнуті ноги Пелората (який швидко їх забрав), а відтак повернувся. Зупинившись на місці, Тревіз розвернувся, глянув на Блісс і вказав на неї пальцем.

— Послухайте! Я сам собі не господар! Мене виманили з Термінуса на Гею, і навіть коли я почав підозрювати, що це так, мені здавалося, що розірвати цю хватку неможливо. А потім, коли я опиняюся на Геї, мені кажуть, що вся мета мого прибуття — це врятувати Гею. Чому? Як? Що таке для мене Гея або я для Геї, що я маю її рятувати? Невже з квінтильйона людей у Галактиці немає нікого іншого, хто міг би із цим упоратися?

— Будь ласка, Тревізе, — сказала Блісс. У її голосі раптом почулася якась пригніченість, уся її дівчача манірність зникла. — Не сердьтеся. Бачите, я вимовляю ваше ім’я правильно й буду з вами дуже серйозною. Дом просив вас бути терплячим.

— Клянуся кожною планетою в Галактиці, населеною чи ні, я не хочу бути терплячим. Якщо я такий важливий, то хіба я не заслуговую на якесь пояснення? Ще раз запитую: чому з нами не пішов Дом? Невже я недостатньо важливий для нього, щоб він був тут, з нами, на «Далекій зірці»?

— Він тут, Тревізе, — відповіла Блісс. — Якщо я тут, то й він тут, і всі на Геї, кожна жива істота й кожна частинка цієї планети.

— Це задовольняє вас, але не мій спосіб мислення. Я не геянець. Ми не можемо запхати цілу планету на мій корабель, ми можемо запхати на нього лише одну людину. Ми маємо тут вас, і Дом є вашою частиною. Дуже добре. Але чому ми не могли взяти Дома, і хай би ви були частиною його?

— З одної причини, — сказала Блісс, — Пел, тобто Пел-о-рат, попросив, щоб я була з вами на бороту. Я, а не Дом.

— Він просто галантний кавалер. Хто став би сприймати таке всерйоз?

— О ні, мій любий друже, — сказав Пелорат, підводячись і червоніючи, — я говорив цілком серйозно. Я не хочу, щоб від мене так відмахувалися. Я погоджуюся з тим, що не має значення, яка частина світу Геї на борту, але мені приємніше бачити тут Блісс, а не Дома, і вам теж мало б бути приємно. Годі вам, Ґолане, ви поводитеся як дитина.

— Я? Я? — сказав Тревіз, спохмурнівши. — Добре, хай буде так. Але все одно, — він знову вказав на Блісс, — яких би дій від мене не очікували, запевняю вас, я нічого не робитиму, якщо до мене не будуть ставитись, як до людини. Почнімо з двох запитань. Що я маю робити? І чому я?

Блісс відступила, широко розплющивши очі.

— Будь ласка, — сказала вона, — я не можу вам цього зараз сказати. Уся Гея не може. Ви маєте летіти до цього місця, не знаючи, із чого почати. Ви маєте все дізнатися там. Потім ви маєте робити те, що мусите, але робити це спокійно й без емоцій. Якщо ви не опануєте себе, то все буде марно й Геї так чи інакше настане кінець. Ви мусите змінити це ваше ставлення, і я не знаю, як це зробити.

— А Дом знав би, якби був тут? — безжально сказав Тревіз.

— Дом тут, — відповіла Блісс. — Він/я/ми не знаємо, як змінити вас або заспокоїти. Ми не розуміємо людину, яка не може відчути своє місце в загальному перебігу подій, яка не відчуває себе частиною більшого цілого.

— Це не так, — сказав Тревіз. — Ви змогли захопити мій корабель на відстані в мільйон кілометрів чи більше й навіяти нам спокій, коли ми були безпорадні. То заспокойте мене зараз. Не вдавайте, ніби ви не здатні цього зробити.

— Але нам не можна. Не тепер. Якщо ми змінимо вас зараз або якось відрегулюємо, то ви становитимете для нас не більшу цінність, ніж будь-яка інша людина в Галактиці, і ми не зможемо вас використати. Ви нам корисні лише тому, що ви — це ви, тож мусите залишатися собою. Якщо ми якось торкнемося вас зараз, ми програли. Будь ласка. Ви маєте заспокоїтися самі, з власної волі.

— І не подумаю, панночко, доки ви не розкажете мені дещо з того, що я хочу знати.

— Дозвольте мені спробувати, Блісс, — сказав Пелорат. — Будь ласка, вийдіть в іншу каюту.

Блісс вийшла, повільно задкуючи. Пелорат зачинив за нею двері.

— Вона може чути, бачити й усе відчувати, — сказав Тревіз. — Що це змінює?

— Це має значення для мене, — відповів Пелорат. — Я хочу поговорити з вами сам на сам, навіть якщо ця ізоляція оманлива. Ґолане, ви боїтеся.

— Не будьте дурнем.

— Звичайно, ви боїтеся. Ви не знаєте, куди прямуєте, із чим доведеться зіткнутися, чого від вас очікують. Ви маєте право боятися.

— Але я не боюся.

— Боїтеся. Можливо, ви не боїтеся фізичної небезпеки так, як я. Я боявся вилазок у космос, кожного нового світу, який бачив, кожної нової речі, що з нею стикався. Зрештою, я півстоліття жив обмеженим та замкненим життям, тоді як ви були на флоті та в політиці, у гущавині подій удома та в космосі. Проте я намагався не боятися, і ви мені допомогли. Коли ми були разом, ви ставилися до мене терпляче, з добротою та розумінням, і завдяки вам я зміг здолати свої страхи й поводитися гідно. Тож дозвольте мені відплатити за цю послугу й допомогти вам.

— Кажу вам, я не боюся.

— Авжеж, боїтеся. Хай там як, а ви боїтеся відповідальності, з якою зіткнетеся. Поза сумнівом, на вас покладається цілий світ — і в разі невдачі вам доведеться жити із цією думкою. Чому ви маєте стикатися із цим заради світу, який для вас нічого не означає? Яке право вони мають покладати на вас цей тягар? Ви не єдиний, хто боїться невдачі, будь-яка людина боялася б на вашому місці, але вас обурює те, що вони поставили вас у ситуацію, у якій вам доводиться боятися.

— Ви в усьому помиляєтеся.

— Я так не думаю. Тому дозвольте мені зайняти ваше місце. Я це зроблю. Що б вони від вас не очікували, я заміню вас із власної волі. Гадаю, це не та справа, яка вимагає великої фізичної сили чи енергії, бо навіть простий механічний пристрій перевершив би вас у цьому. Думаю, що й ментальних сил це теж не вимагає, бо вони їх мають удосталь. Це щось, що… що ж, я не знаю, що це, але для цього не потрібні ані м’язи, ані мозок, тож я маю для цього завдання те, що й ви, і готовий узяти на себе відповідальність.

— Чому ви так бажаєте цього тягаря? — різко запитав Тревіз.

Пелорат дивився в підлогу, ніби боявся зустрітися з його поглядом.

— У мене була дружина, Ґолане, — сказав він. — Я знав жінок. Проте вони ніколи не були для мене дуже важливими. Цікавими. Приємними. Але дуже важливими — ніколи. Проте ця…

— Хто? Блісс?

— Вона інша якимось чином… для мене.

— Заради Термінуса, Янове, та вона ж чує кожне ваше слово.

— Це не має значення. Вона все одно знає. Мені хочеться зробити їй приємність. Я візьму на себе це завдання, яке б воно не було; піду на будь-який ризик, візьму на себе який завгодно обов’язок, якщо є бодай найменший шанс, що це змусить її добре про мене думати.

— Янове, вона ж дитина.

— Вона не дитина… і мені байдуже, що ви про неї думаєте.

— Невже ви не розумієте, ким їй здаєтеся?

— Старим? Чи не все одно? Вона частина більшого цілого, а я ні. І вже це створює між нами нездоланну прірву. Невже ви думаєте, що я цього не розумію? Але я не прошу в неї нічого, лише…

— Добре про вас думати?

— Так. Відчувати до мене будь-які теплі почуття, на які вона спроможеться.

— І для цього ви хочете взяти на себе мою роботу? Але, Янове, хіба ви не чули? Ви їм не потрібні; їм потрібен я з якоїсь космоклятої причини, яку я не можу зрозуміти.

— Якщо їм нічого з вами не вдасться і якщо їм потрібен хтось, то, безперечно, я буду кращим варіантом, ніж зовсім ніхто.

Тревіз похитав головою.

— Не можу повірити, що це відбувається. Вас наздоганяє старість, а ви відкрили в собі молодість. Янове, ви намагаєтеся бути героєм, щоб умерти за це тіло.

— Не кажіть так, Ґолане. Це не тема для жартів.

Тревіз спробував засміятися, але, глянувши на серйозне обличчя Пелората, прокашлявся.

— Маєте рацію, — сказав він. — Вибачте мені. Покличте її, Янове. Покличте.

Блісс зайшла, трохи зіщулившись. І тихо сказала:

— Мені шкода, Пеле. Ви не можете його замінити. Це має бути Тревіз і ніхто інший.

— Дуже добре, — сказав Тревіз. — Я буду спокійним. Що б там не було, я спробую це зробити. Усе що завгодно, щоб не дати Янову зіграти героя-коханця в його віці.

— Я знаю про свій вік, — пробурмотів Пелорат.

Блісс повільно підійшла до нього й поклала йому руку на плече.

— Пеле, я… Я добре про вас думаю.

Пелорат відвернувся.

— Усе добре, Блісс. Не треба бути люб’язною.

— Я не люб’язна, Пеле. Я… дуже добре про вас думаю.

Спочатку неясно, а потім дедалі яскравіше Сура Нові почала згадувати, що її звати Сурановірембластіран і що в дитинстві батьки називали її Су, а друзі — Ві.

Звичайно, вона ніколи про це не забувала, але ці факти час від часу опинялися десь у глибинах пам’яті. Ця інформація ніколи не була прихована так глибоко чи так довго, як цього місяця, бо раніше їй не доводилося бути так близько до такого потужного розуму.

Але тепер настав час. Вона не бажала цього сама. У цьому не було потреби. Велика частина її єства виштовхнула цю частку на поверхню заради потреб світових.

Також на поверхню вирвався якийсь неясний дискомфорт, проте його було швидко подолано задоволенням нарешті вільного власного «я». Ще ніколи за останні роки вона не була так близько від планети Геї.

Вона пам’ятала одну з форм життя, яка подобалася їй на Геї в дитинстві. Тоді вона сприймала емоції цієї істоти як неясну частину свого єства, а тепер відчула, як загострилися її почуття. Вона була метеликом, який постав із кокона.

Стор Гендібал втупився в Нові гострим поглядом — хоча спершу так сильно здивувався, що мало не втратив контроль над мером Бранно. Те, що він цього не зробив, сталося, мабуть, лише через раптову підтримку ззовні, що врівноважила його й на яку він поки не звернув уваги.

— Що ти знаєш про депутата Тревіза, Нові? — сказав він. А тоді, стривожившись від того, як швидко й раптово ускладнився її мозок, вигукнув:

— Хто ти?

Він спробував захопити владу над її розумом і виявив, що той став непроникним. У цю мить Гендібал зрозумів, що його контроль над Бранно підтримує сила, значно більша за його власну.

— Хто ти? — повторив він.

На обличчі Нові з’явилося щось схоже на сум.

— Пане, — сказала вона, — Спікере Гендібал. Моє справжнє ім’я Сурановірембластіран, і я Гея.

Усе це вона сказала словами, але Гендібал, охоплений люттю, посилив свою ментальну ауру, з великою майстерністю обійшов бар’єр і схопив Бранно самотужки ще міцніше, одночасно ведучи напружену та мовчазну боротьбу з розумом Нові.

Вона затримала його з такою самою майстерністю, але не змогла тримати свій мозок закритим від нього — або, можливо, не хотіла.

Він заговорив до неї так, як до іншого Спікера:

— Ви грали роль, обманули мене, заманили мене сюди, і ви представниця того виду, від якого виник Мул.

— Мул був відхиленням, Спікере. Я/ми не Мули. Я/ми Гея.

Те, як химерно вона спілкувалася, демонструвало всю сутність Геї точніше за будь-які слова.

— Уся планета жива, — сказав Гендібал.

— І її ментальне поле на загал значно більше, ніж ваше особисте. Будь ласка, не опирайтеся з такою силою. Я боюся, що зроблю вам зле, а цього мені не хотілося б.

— Жива планета чи ні, а ви не сильніші за всіх моїх колег на Тренторі. Ми теж у певному сенсі є живою планетою.

— Ні, Спікере, ви лише кілька тисяч людей, які об’єднали свою свідомість для співпраці, і ви не можете розраховувати на їхню підтримку, бо я її заблокувала. Спробуйте — і побачите.

— Що ви плануєте робити, Геє?

— Спікере, сподіваюся, що ви будете називати мене Нові. Те, що я роблю зараз, я роблю як Гея, але я досі Нові — і ви знаєте мене лише як Нові.

— Що ви плануєте робити, Геє?

Він відчув те, що було ментальним відповідником зітхання, і Нові сказала:

— Ми залишимося в потрійній мертвій точці. Ви будете тримати мера Бранно крізь її щит, я вам у цьому допоможу, і ми не втомимося. Ви, як я припускаю, триматимете мене, а я — вас, і ніхто з нас не втомиться. Так усе й триватиме.

— Навіщо?

— Як я вам казала… Ми чекаємо на депутата Тревіза з Термінуса. Саме він знайде вихід із цього тупика так, як вирішить.

Бортовий комп’ютер «Далекої зірки» визначив два кораблі, і Ґолан Тревіз вивів їхнє зображення на окремі частини екрана.

Це були кораблі Фундації. Один був точнісінько як «Далека зірка» і, поза сумнівом, належав Компорові. Інший був більший і значно потужніший.

Він розвернувся до Блісс і сказав:

— Ну як, ви розумієте, що відбувається? Можете мені тепер щось сказати?

— Так! Не хвилюйтеся! Вони вам не зашкодять.

— Чому всі переконані, що я сиджу й увесь тремчу від паніки? — роздратовано кинув Тревіз.

— Дайте їй сказати, Ґолане, — поспішно втрутився Пелорат. — Не накидайтеся на неї.

Тревіз підняв руки, демонструючи, що здається.

— Не кидатимуся. Кажіть, панночко.

— На великому кораблі, — сказала Блісс, — летить правителька вашої Фундації. З нею…

— Правителька? — здивовано вигукнув Тревіз. — Тобто стара Бранно?

— Це точно не її титул, — сказала Блісс, і на її губах з’явилася легка усмішка. — Але вона жінка, так. — Вона зупинилася, ніби прислухаючись до решти загального організму, частиною якого була. — Її звати Гарлабранно. Дивно, що в її імені лише чотири склади, коли вона займає таке становище у своєму світі, але, мабуть, у негеянців свої звичаї.

— Мабуть, — сухо відповів Тревіз. — Гадаю, ви б називали її Бранн. Але що вона тут робить? Чому вона не на… Розумію. Гея теж виманила її сюди. Навіщо?

Блісс не відповіла на це запитання.

— Разом з нею летить Лайонокоделл, п’ять складів, але водночас він її підлеглий. Здається, це неповага. Він важливий посадовець у вашому світі. З ними ще четверо, які керують озброєнням корабля. Бажаєте знати їхні імена?

— Ні. Як я розумію, на іншому кораблі один чоловік, Манн Лі Компор, і він представляє Другу Фундацію. Очевидно, ви звели обидві Фундації разом. Навіщо?

— Не зовсім, Треве… Я хотіла сказати, Тревізе…

— Ой, та кажіть уже Трев. Я не пихкатиму у вас кометним газом.

— Не зовсім так, Треве. Компор залишив цей корабель, і його замінили двоє людей. Один з них Сторгендібал, важливий посадовець Другої Фундації. Його називають Спікером.

— Важливий посадовець? Як я розумію, він має ментальну силу.

— О, так. Чималу.

— Ви зможете із цим упоратися?

— Безсумнівно. Друга людина на борту — це Гея.

— Одна з ваших?

— Так. Її звати Сурановірембластіран. Її ім’я мало б бути довшим, але вона довго пробула далеко від мене/нас/решти.

— Чи зможе вона стримати такого високого представника Другої Фундації?

— Його стримує не вона, а Гея. Вона/я/ми/усі здатні його знищити.

— І вона збирається це зробити? Знищити його та Бранно? Що це таке? Невже Гея хоче знищити Фундації і створити власну Галактичну Імперію? Повернути Мула? Більшого Мула…

— Ні-ні, Треве. Не хвилюйтеся. Вам не можна. Усі троє в мертвій точці. Вони чекають.

— На що?

— На ваше рішення.

— Знов за рибу гроші. На яке рішення? Чому я?

— Будь ласка, Треве, — сказала Блісс. — Вам скоро все пояснять. Я/ми/вона сказали стільки, скільки зараз можемо.

— Вочевидь, я помилилася, Лайоно, — втомлено сказала Бранно, — і ця помилка може бути фатальною.

— Вам обов’язково це визнавати? — пробурмотів Коделл крізь нерухомі губи.

— Вони знають, про що я думаю. Тож і гірше від цих слів не буде. Від того, що ви не рухатимете губами, їм важче не стане. Мені слід було почекати, доки щит іще більше посилять.

— Звідки ви могли знати, мере? — сказав Коделл. — Якби ми чекали, доки будемо вдвічі, втричі, вчетверо впевненіші (і так до нескінченності), то чекали б вічно. Звичайно, я волів би, щоб ми полетіли не самі. Було б добре поекспериментувати з кимось іншим — можливо, з вашим громозводом Тревізом.

Бранно зітхнула.

— Я не хотіла давати їм знак, Лайоно. Проте ви влучили в саму суть моєї помилки. Я могла б почекати, доки щит не стане достатньо непроникним. Не абсолютно непроникним, а достатньо. Я була свідома того, що в ньому є помітний витік, але не могла далі чекати. Усунення витоку могло тягнутися довше, ніж триває моя каденція, а я хотіла зробити це, перебуваючи на посаді, хотіла бути у вирі подій. Тому, наче дурепа, змусила себе повірити, що щит нормальний. Я не слухала застережень — наприклад, ваших сумнівів.

— Проте ми можемо перемогти, якщо будемо терплячими.

— Ви можете віддати наказ стріляти в інший корабель?

— Ні, не можу, мере. Якимось чином я не можу витримати цієї думки.

— І я. А якби вам або мені й вдалося віддати наказ, я впевнена, що люди на борту не виконали б його, не змогли б цього зробити.

— Не за теперішніх обставин, мере, але обставини можуть змінитися. На сцену виходить новий актор.

Він указав на екран. Бортовий комп’ютер автоматично розділив екран, щойно в межах його досяжності з’явився новий корабель. Цей другий зореліт з’явився з правого боку.

— Можете збільшити зображення, Лайоно?

— Без проблем. Цей другофундатор — майстер. Ми можемо вільно робити все, що його не турбує.

— Що ж, — сказала Бранно, вивчаючи екран, — я впевнена, що це «Далека зірка». Думаю, що Тревіз і Пелорат на борту. Якщо їх теж не замінили другофундатори, — розлючено додала вона. — Мій громозвід був дуже ефективний. Якби ж тільки щит був сильніший.

— Терпіння! — сказав Коделл.

У залі керування корабля пролунав голос, і Бранно могла сказати, що він складається не зі звукових хвиль. Вона чула його просто в голові, і їй вистачило погляду Коделла, щоб зрозуміти, що він теж почув цей голос.

— Ви чуєте мене, мере Бранно? — запитав голос. — Якщо чуєте, не треба казати. Достатньо лише подумати.

— Хто ви? — спокійно сказала Бранно.

— Я Гея.

Кожен із трьох зорельотів був, по суті, нерухомий щодо двох інших. Усі три дуже повільно оберталися навколо планети Геї, наче її далекий триєдиний супутник. Усі вони супроводжували Гею в її нескінченній подорожі навколо свого сонця.

Тревіз сидів, спостерігаючи за екраном, утомлений від здогадів про те, якою ж може бути його роль — для чого його тягнули через тисячу парсеків.

Цей звук у голові не здивував його. Він ніби цього чекав.

— Ви чуєте мене, Ґолане Тревіз? — сказав голос. — Якщо чуєте, не треба казати. Достатньо буде подумати.

Тревіз озирнувся навколо. Пелорат, явно приголомшений, роззирався навкруги, ніби намагаючись знайти джерело звуку. Блісс тихо сиділа, вільно тримаючи руки на колінах. Тревіз ні хвилини не сумнівався, що вона знає про цей звук.

Він проігнорував наказ використовувати думки й заговорив з навмисною чіткістю:

— Якщо я не дізнаюся, що тут відбувається, я не робитиму нічого, про що мене просять.

— Ви от-от дізнаєтеся, — сказав голос.

— Усі ви почуєте мої слова у своїй голові, — сказала Нові. — Ви можете відповідати подумки. Я зроблю так, щоб ви всі могли чути одне одного. І, оскільки ви все усвідомлюєте, між нами зараз достатньо тісний зв’язок, тож на звичайній швидкості світла просторового ментального поля не буде жодних незручних затримок. Почнімо з того, що всі ми опинилися тут завдяки певному компонуванню.

— У який спосіб? — пролунав голос Бранно.

— Не через маніпуляції з розумом, — сказала Нові. — Гея не втручається в жоден мозок. Це не наш метод. Ми просто скористалися честолюбством. Мер Бранно хотіла відразу заснувати Другу Імперію; Спікер Гендібал хотів стати Першим Спікером. Достатньо було підтримати ці бажання й летіти за вітром вибірково та з розумом.

— Я знаю, як мене сюди привели, — сухо відповів Гендібал. І він справді знав. Він зрозумів, чому йому так не терпілося вирушити в космос, переслідувати Тревіза, чому він був такий упевнений, що зможе всім керувати. Це все була Нові. О, Нові!

— Ви особливий випадок, Спікере Гендібал. Ви дуже честолюбні, але водночас маєте певну м’якість, що полегшувала справу. Ви людина, яка добре ставитиметься до тих, кого навчена вважати нижчими за себе. Я скористалася цією чеснотою і повернула її проти вас. Мені/нам дуже соромно. Виправданням є те, що майбутнє Галактики під загрозою.

Нові зупинилася, і її голос (хоча вона й говорила, не використовуючи голосових зв’язок) став похмурішим, а на обличчі зросла напруга.

— Цей час настав. Гея не могла чекати довше. Понад століття люди Термінуса створювали ментальний щит. Варто було полишити їх на самих себе ще на покоління, і він став би непроникним навіть для Геї, тож Федерація могла б вільно використовувати свою фізичну зброю. Галактика не змогла б чинити їм опору, і вони відразу б створили Другу Галактичну Імперію за подобою Термінуса всупереч плану Селдона, всупереч народу Трентора і всупереч Геї. Потрібно було якось підштовхнути мера Бранно, поки щит іще був недосконалим. Потім Трентор. План Селдона працював ідеально через те, що Гея сама стежила за точністю його розвитку. І через те, що понад століття Перші Спікери були квієтистами, тому Трентор вів рослинне життя. Але тепер почалося швидке піднесення Стора Гендібала. Він точно мав стати Першим Спікером, і за його керівництва Трентор був би активним. Він, поза сумнівом, зосередився б на фізичній енергії, побачив би небезпеку з боку Термінуса і вжив заходів. Якби він зміг виступити проти Термінуса ще до вдосконалення щита, то план Селдона завершився б створенням Другої Галактичної Імперії за подобою Трентора і всупереч народу Термінуса та Геї. Отже, Гендібала потрібно було якось підштовхнути до дії ще до того, як він стане Першим Спікером. На щастя, саме тому, що Гея ретельно працювала над цим не одне десятиліття, ми звели обидві Фундації в належний час і в належному місці. Я повторюю все це здебільшого для того, щоб депутат Ґолан Тревіз із Термінуса міг зрозуміти.

Тревіз відразу ж втрутився, знову проігнорувавши спробу спілкуватися подумки:

— Не розумію, — твердо вимовив він. — Що не так із обома версіями Другої Галактичної Імперії?

— Друга Галактична Імперія, створена за подобою Термінуса, — відповіла Нові, — буде військовою імперією, що постала на ґрунті чвар. Її буде підтримувано завдяки чварам, і вона зрештою загине від чвар. Це буде просто відроджена Перша Галактична Імперія. Така думка Геї. Друга Галактична Імперія, створена за подобою Трентора, стане патерналістичною імперією: вона виникне на основі розрахунку, її буде підтримувано завдяки розрахунку, і завдяки йому ж вона житиме в нескінченних муках. Це буде глухий кут. Така думка Геї.

— І яку альтернативу хоче запропонувати Гея? — запитав Тревіз.

— Це має бути більша Гея! Галаксія! Кожна населена планета буде живою, як і Гея. Усі живі планети об’єднані в ще більше гіперпросторове життя. Усі ненаселені планети теж беруть участь. Кожна зірка. Кожна часточка міжзоряного газу. Можливо, навіть велика центральна чорна діра. Жива галактика, яку можна зробити сприятливою для всіх форм життя шляхами, яких ми ще не можемо передбачити. Спосіб життя, радикально відмінний від усіх попередніх, у якому не буде повторено жодної зі старих помилок.

— Можна припуститися нових, — саркастично пробурмотів Гендібал.

— Гея працювала над цим тисячі років.

— Але не в галактичному масштабі.

— І яка моя роль у всьому цьому? — сказав Тревіз, проігнорувавши цей короткий обмін репліками й ведучи до свого.

Голос Геї, що лунав крізь розум Нові, прогримів:

— Обирайте! Яку альтернативу має бути втілено?

Після цих слів запала велика тиша, у якій нарешті пролунав голос Тревіза, тепер-таки в думках, бо він був занадто вражений, щоб говорити. Цей голос був тихий, та в ньому все одно вчувалася зухвалість:

— Чому я?

— Хоча ми й побачили, що настав час, коли або Термінус, або Трентор стануть надто потужними, щоб їх можна було зупинити — або, ще гірше, стануть такими могутніми, що виникне патова ситуація, яка знищить Галактику, — ми все одно не могли рухатися далі. Для наших цілей нам був потрібен хтось особливий, хто мав би дар відчувати правильне. Ми знайшли вас, депутате. Ні, ми не можемо присвоїти собі ці лаври. Вас знайшли люди Трентора за допомогою чоловіка на ім’я Компор, хоча навіть вони не знали, що мають. Те, що вас знайшли, привернуло до вас нашу увагу. Ґолане Тревіз, у вас дар відчувати, який учинок правильний.

— Заперечую, — відповів Тревіз.

— Час від часу ви в цьому впевнені. І ми хочемо, щоб і цього разу ви були впевнені — заради Галактики. Можливо, вам не хочеться брати на себе таку відповідальність. Можливо, ви всіма силами намагаєтеся ухилитися від будь-якого рішення. Проте ви зрозумієте, який вибір правильний. Ви будете впевнені! А тоді оберете. Знайшовши вас, ми зрозуміли, що пошук завершено, і багато років працювали над таким розвитком подій, який без прямого ментального втручання привів би всіх вас трьох — мера Бранно, Спікера Гендібала та депутата Тревіза — в околиці Геї одночасно. Нам це вдалося.

— Геє, хіба за нинішніх обставин у цій точці простору ви не можете перемогти й мера, і Спікера? Якщо це саме те, до чого ви хочете почути від мене заклик. Хіба не правда, що ви можете створити цю живу Галактику, про яку кажете, без моєї участі? Тоді чому б вам не зробити це самотужки?

— Не знаю, чи можу надати вам задовільне пояснення, — відповіла Нові. — Гею було створено тисячі років тому з допомогою роботів, які раніше деякий час служили людському видові, а тепер уже не служать. Вони дали нам зрозуміти, що ми можемо вижити, лише суворо дотримуючись трьох законів робототехніки й застосовуючи їх до життя загалом. Перший закон у цих умовах звучить так: «Гея не може заподіяти шкоду життю або своєю бездіяльністю допустити, щоб життю було заподіяно шкоду». Ми дотримувалися цього правила протягом усієї своєї історії і не можемо чинити інакше. Через це ми тепер безпорадні. Ми не можемо нав’язати наше бачення живої Галактики квінтильйону людей і безлічі інших форм життя й у такий спосіб, можливо, зашкодити багатьом. Але ми не можемо й бездіяльно спостерігати, як Галактика напівзруйнує себе в боротьбі, якій ми могли б запобігти. Ми не знаємо, що дорожче коштуватиме Галактиці — дії чи бездіяльність; якщо ж ми вирішимо діяти, то не знаємо, що коштуватиме Галактиці менше — підтримка Термінуса чи Трентора. Тож нехай це вирішить депутат Тревіз, і яким би не було це рішення, Гея його дотримуватиметься.

— Як, на вашу думку, я маю це вирішити? — запитав Тревіз. — Що мені робити?

— У вас є комп’ютер, — сказала Нові. — Люди Термінуса не знали, що зробили його кращим, ніж могли уявити. Бортовий комп’ютер вашого корабля містить частку Геї. Покладіть руки на контактні панелі й подумайте. Наприклад, ви можете наказати щиту мера Бранно стати непроникним. Якщо ви це зробите, то, можливо, вона відразу скористається зброєю, щоб вивести з ладу або знищити інші два зорельоти й установити фізичну владу над Геєю, а потім і над Трентором.

— І ви нічого не зробите, щоб це зупинити? — приголомшено вимовив Тревіз.

— Нічогісінько. Якщо ви впевнені, що панування Термінуса завдасть Галактиці менше шкоди, ніж будь-яка інша альтернатива, ми радо цьому допоможемо — навіть ціною власного знищення. З іншого боку, ви можете визнати ментальне поле Спікера Гендібала й посилити його збільшеним імпульсом свого комп’ютера. У такому разі він точно звільниться й відштовхне мене. Потім він може підлаштувати мозок мера і разом з її кораблями встановити матеріальне панування над Геєю, забезпечити подальшу перевагу плану Селдона. Гея не буде намагатися це зупинити. Або можете визнати моє ментальне поле й приєднатися до нього, і тоді буде запущено створення живої Галактики, яке завершиться не в цьому чи в наступному поколінні, а після століть праці, протягом яких план Селдона й далі буде чинний. Вибір за вами.

— Зачекайте! — сказала мер Бранно. — Не вирішуйте поки нічого. Можна мені сказати?

— Ви вільні говорити, — відповіла Нові. — Так само, як і Спікер Гендібал.

— Депутате Тревіз, — сказала Бранно. — Коли ми востаннє бачилися на Термінусі, ви сказали: «Може настати час, пані мер, коли ви попросите мене про зусилля, і я вчиню так, як вирішу, але останні два дні я запам’ятаю». Не знаю, чи передбачали ви тоді це, чи інтуїтивно відчували, що так станеться, або, може, просто маєте те, що ця жінка, яка говорить про живу Галактику, називає даром відчувати правильність. Хай там як, а ви мали рацію. Я прошу вас докласти зусиль заради Федерації. Можливо, вам хочеться зрівняти зі мною рахунок за те, що я заарештувала вас і відправила у вигнання. Прошу вас пам’ятати, що я зробила це для того, що вважала добром Федерації Фундації. Навіть якщо я помилялася й діяла, бездушно керуючись особистою вигодою, пам’ятайте, що це робила я, а не Федерація. Не знищіть зараз цілу Федерацію через бажання врівноважити те, що заподіяла вам лише я. Пам’ятайте, що ви фундатор і людина, що ви не хочете бути нулем у планах безчуттєвих математиків Трентора або чимось меншим за нуль у галактичній мішанині живого й неживого. Ви хочете, щоб ви самі, ваші нащадки та побратими-люди були незалежними організмами, які мають свободу волі. Усе інше не має значення. Усі інші можуть сказати вам, що наша Імперія спричинить кровопролиття та горе. Але це необов’язково має бути саме так. Буде так чи ні, залежить від нашого вільного вибору. Ми можемо вирішити по-іншому. Та й у будь-якому разі краще йти до поразки зі свободою волі, ніж жити в безглуздій безпеці, залишаючись гвинтиком у механізмі. Зауважте, що зараз вас просять про рішення як людину зі свободою волі. Ці штуки з Геї нездатні вирішувати, бо вся їхня машина цього їм не дозволить, тож вони покладаються на вас. І вони знищать самі себе, якщо ви їм накажете. Невже ви бажаєте такого всій Галактиці?

— Я не знаю, чи маю свободу волі, мере, — відповів Тревіз. — Мій мозок міг зазнати непомітного втручання, і тоді я дам вам ту відповідь, яка є бажаною.

— Ваш мозок абсолютно неторканий. Якби ми зважилися підлаштувати вас під свої цілі, у всій цій зустрічі не було б потреби. Якби ми були такими безпринципними, ми б робили те, що вважаємо найпривабливішим для себе, не турбуючись про більші потреби й благо людства в цілому.

— Думаю, зараз моя черга говорити, — сказав Гендібал. — Депутате Тревіз, не керуйтеся вузьким провінціалізмом. Через те, що ви уродженець Термінуса, ви не маєте вважати, що Термінус важливіший за Галактику. Уже протягом п’яти століть Галактика працює згідно з планом Селдона. Цей процес триває і у Федерації Фундації, і за її межами. Ви були і є частиною плану Селдона за межами своєї меншої ролі фундатора. Не робіть нічого, що порушить План, хоч заради вузької ідеї патріотизму, хоч через романтичне прагнення нового та невипробуваного. Другофундатори аж ніяк не стримуватимуть свободу волі людства. Ми провідники, а не деспоти. До того ж ми пропонуємо Другу Галактичну Імперію, яка докорінно відрізнятиметься від Першої. За всю історію людства, за десятки тисяч років, не було жодного періоду, коли подорожі крізь гіперпростір були б абсолютно вільні від кровопролиття та насильницької смерті по всій Галактиці, навіть у ті періоди, коли сама Фундація жила в мирі. Виберіть мера Бранно — і це стане нескінченним майбутнім. Те саме похмуре, вбивче, замкнене коло. План Селдона пропонує нарешті звільнитися від цього й не платити за це перетворенням на ще один атом у Галактиці атомів та зрівнянням із травою, бактеріями й пилом.

— Я згодна з тим, що Спікер Гендібал каже про Другу Імперію Першої Фундації, — сказала Нові. — Але не з тим, що він каже про власну імперію. Спікери Трентора, зрештою, незалежні люди зі свободою волі, і вони такі самі, як були завжди. Невже вони непідвладні руйнівній конкуренції, інтригам, не прагнуть видряпатися на вершину за будь-яку ціну? Невже в Раді Спікерів немає сварок і навіть ненависті? Невже вони завжди будуть провідниками, за якими ви готові піти? Запитайте про це Спікера Гендібала, узявши з нього чесне слово.

— Не потрібно брати з мене слово, — відповів Гендібал. — Я вільно визнаю, що в нашій Раді є ненависть, конкуренція та зради. Але щойно ми ухвалюємо якесь рішення, його дотримуються всі. У цьому ми ніколи не мали винятків.

— А що, як я не зроблю вибору? — сказав Тревіз.

— Ви мусите, — відповіла Нові. — Ви зрозумієте, який учинок правильний, і тоді оберете.

— Що, як я спробую зробити вибір і не зможу?

— Ви мусите.

— Скільки в мене часу? — запитав Тревіз.

— Доки ви не будете впевнені. Скільки б це не забрало часу, — відповіла Нові.

Тревіз мовчки сидів.

Хоча інші теж мовчали, йому здавалося, що він чує, як пульсує в жилах кров.

Він чув суворий голос мера Бранно: «Свобода волі!»

Безапеляційний голос Спікера Гендібала: «Провід і мир!»

І мрійливий голос Нові: «Життя».

Тревіз повернувся й побачив, що на нього уважно дивиться Пелорат.

— Янове, — сказав він. — Ви все це чули?

— Так, Ґолане.

— І що ви думаєте?

— Вирішувати маю не я.

— Розумію. Але що ви думаєте?

— Не знаю. Усі три альтернативи мене лякають. Проте в голові крутиться одна дивна думка…

— Яка?

— Коли ми вперше були в космосі, ви показували мені Галактику. Пам’ятаєте?

— Звичайно.

— Ви прискорили час, і було видно, як Галактика обертається. І я сказав, ніби передбачаючи саме цей момент: «Галактика на вигляд наче жива істота, що повзе крізь космос». Чи не думаєте ви, що в певному сенсі вона вже жива?

І, пригадуючи цей момент, Тревіз раптом відчув упевненість. Раптом він згадав, як тоді відчув, що Пелорат теж має відіграти важливу роль. Він поспіхом розвернувся, щоб не мати часу на роздуми, сумніви, вагання.

Поставив свої руки на контактні панелі й подумав з незнаною раніше силою.

Він ухвалив рішення — рішення, від якого залежала доля Галактики.