Мер сидить на смерті

10

Борислава Болеславівна, уздрівши Безрукого на кафедрі ледь не за півдня до лекцій, звела лагідно брови, та все ж суворо мовила:

– Здається, ви, Леве Львовичу, йдете на поправку… Ось що значить дисципліна.

– Я схуд на п’ять кілограмів, – буркнув Лев і прикусив язика. Схаменувся, що не те ляпнув.

– Правильно, – потрактувала це по-своєму мудра декан. – Бо почали працювати. Я переглянула деякі ваші нотатки про львівських привидів. Похвально. Ваші привиди, як живі. Мені цікаво…

– Мені теж…

– Тоді до роботи, доценте! Не буду вас відволікати. Бо пахне сенсацією. А нюх на сенсації у мене з пелюшок… – Борислава Болеславівна щезла з кабінету. Безшумно, як привид. Де вона так наловчилася?

«Ти б на чоловіка якого краще нюх нагострила! – подумки порадив їй Безрукий. – Може, не була б такою змією гримучою!»

Лев увімкнув свій робочий комп’ютер. Той захарчав, як сухотник. Безрукий хотів одним ударом його добити, щоб більше не страждав. Але, по-перше, це державне майно. А по-друге, він йому потрібен – кров з носа! Негайно! Цієї ж миті!.. Як повітря, як вода, як усе!..

Перекинув фотографію з телефону на комп’ютер. Зараз маленька пауза, відкриється файл, і він у деталях роздивиться нічне фото!.. Страх і нетерпіння сплелися в Левові і перетворили його на клубок нервів. Безрукому було байдуже, що через мить станеться з тим клубком. Дістане він інфаркт, інсульт чи спазм кишок – не має значення! Бо його мозок прагнув одного – тексту!.. Прихованих кістками смерті карлючок! Знати, що там написано! А далі – хоч кінець світу!..

Дракон і смерть видалися йому одним цілим. Здавалося, смертельний дракон зараз вискочить з монітора і тут-таки його спопелить. Сліду мокрого не залишить!.. Він просто з того боку екрана висмоктував з Лева енергію, пив кров! Судини висихали на очах. Тіло втрачало силу – Безрукий перетворювався на висмоктаний лимон. Довго роздивлятися фото вони йому не дадуть, це точно! Тому страхи геть! ТЕКСТ! Лев наблизив текст до себе. Почерк був акуратний, але шпичастий, наче хотів уколоти. Лев виділив текст на екрані і хотів скопіювати на інший файл. А цей закрити, щоб смертельний дракон його не зжер. Не вдалося. Тоді Безрукий взяв ручку і, не вникаючи у зміст, просто став перемальовувати букви, що йому відкривалися. Коли дійшов до останнього слова, відчув, що очі застилає пітьма, світ утікає з-під ніг… Захотілося піддатись млосній слабкості – і зникнути… Але якась частинка мозку ще тримала його при тямі, нашіптуючи: не залишай їх!.. Не залишай… лишай… ай… Лева осінило, що коли зараз же він не зітре фото смертельного дракона з комп’ютера і з телефону, то дракон його знищить! На світі білому Безрукий може вже не прокинутися. Поселиться десь у ратуші або в музеї біля чергового дракона і лякатиме нещасних людей. А хто його звільнить, хто? Хто допоможе Марі і Ганнусі?..

При згадці про своїх дівчаток останні крихти енергії підступили до пальців Лева і безкровні пучки натиснули «delete». У комп’ютері і в телефоні.

Але свідомість Безрукий таки втратив…

Очуняв нескоро. Хтозна-скільки перебував би у безвісті, якби не привела його до тями прискіплива Борислава Болеславівна.

– Ото так ви працюєте, доценте Безрукий? А я то гадала! – донеслося до нього.

«Ворожка вона якась чи що, бо пощо гадає?..» – подумав Лев. Витер з чола піт. Покліпав важкими повіками.

– Де я? – спитав здивовано.

Запитання Бориславу Болеславівну вивело з рівноваги. Вона почала нишпорити під столами, по Левових тумбочках, у загальних шафках у пошуку алкоголю. Аби витурити Безрукого до бісової матері з інституту по статті за п’янку!.. Хай сам знає, й іншим наука буде!

Нічого не знайшла. Однак не розчарувалася. Подумала, що Безрукий встиг замести сліди. Борислава Болеславівна не була б деканом, перед якою тремтів навіть ректор, якби здалася. Вона викликала «швидку». Разом з «п’яним» Безруким поїхала в наркологічний диспансер, щоб зробити аналізи. Прослідкувати і довести!.. Довести всім!..

На превеликий жаль турботливого декана, Безрукий виявився чистим, як сльоза!.. Ні алкоголю, ані найменшого натяку на наркотик чи що там ще цікавого можна знайти… Зате уважні лікарі відправили Лева в кардіологію, де Безрукого ледве вирвали з лабет інфаркту, що наближався до нього зі швидкістю світла!..

– Дякую вам, жіночко, ви, можна сказати, врятували людину… Все вирішили секунди, – похвалив Бориславу Болеславівну уважний бородатий професор.

– Я не жіночка. Я – Стійка Борислава Болеславівна, декан факультету етнографії! – гордо випнула свої зсохлі груди змія.

– Все одно дякую. За стійкість. – І лікар утік в ординаторську, бо своїм професорським чуттям передбачав, що від спілкування з такою «стійкою» у нього самого може погіршитися здоров’я.

Лев цілу ніч марив і, наче в лещатах, стискав у своїй левовій лапі шкарпетку. Бо в ній було те, що він устиг перемалювати з фотографії…

Уранці Марі забрала чоловіка додому. На подив лікарів, Безрукий дуже швидко одужував.