Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора І. О. Зінченко (ч. notes)

Примечания

1

Далі, якщо інше не обмовлюється, — КК.

2

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України; Відп ред. П. П. Пилипчук. — К.: Концерн «Вид. Дім «Ін Юре», 2006. — С. 203, 206; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офш. вид. / Верх. Суд України; Відп. ред. П.П. Пнлипчук. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 658, 662, Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України; Відп. ред. П.П. Пилипчук. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 852, 870.

3

Див.: Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия. — Хабаровск, 1987. — С. 13.

4

Див.: Уголовный Кодекс Латвийской Республики. — СПб., 2001. — С. 64–65.

5

Див.: Уголовный кодекс Республики Молдова. — СПб., 2003. — 128–130.

6

Див.: Яковлев А.М Совокупность преступлений, повторность и рецидив по советскому уголовному праву // Сов. государство и право. — 1956. — № 10. — С. 48–55.

7

Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. — Т. I. — М.: Наука, 1994. — С. 300.

8

Див.: Фролов Е.А., Галиакбаров Р.Р. Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права. Уч. пособие. — Свердловск. 1967. — С. 8; Зелинский А.Ф. Квалификация повторных преступлений: Уч. пособие. — Волгоград, 1976. — С. 8; Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. — К.: Политиздат Украины, 1983. — С. 123.

9

Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — X.: Право, 2000. — С. 5.

10

Див.: Красиков Ю.А. Множественность преступлений (понятие, виды, наказуемость). Уч. пособие. — М., 1988. — С. 6.

11

Див.: Уголовное право России Часгь общая / Под ред. Кругликова Л.Л. — М., 1999. — С. 314.

12

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — М.: Зерцало, 1999. — С. 497.

13

Див.: Магомедов А.А. Уголовное право России. Общая часть. — М., 1997. — С. 74.

14

Див.: Лист Ф. Учебник уголовного права. Общая часть. — СПб., 1907. — С. 258.

15

Див.: Дурманов Н.Д. Понятие преступления М.-Л., 1948. — С. 64.

16

Див.: Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть. Над. 2-е, испр. и доп. — М„1912 — С. 638; Коржанскии Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны, — М., 1980. — С. 229.

17

Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции: Часть Общая. Т. 2. — М., 1994. — С. 278.

18

Див.: Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. — М., 1997. — С. 213.

19

Див.: Уголовное право. Общая часть: Учебник для юрид. ин-тов и юрид. фак. / Над. 4-е, перераб. и доп. — М., 1948. — С. 440–444.

20

Див.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — М, 1961. — С. 632–633.

21

Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. — М: Госюриздат, 1960. — С. 21.

22

Див.: Стручков Н.Л. Назначение наказания при совокупности преступлений. — М.: Госюриздат, 1957. — С. 29.

23

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 12.

24

Див.: Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву. Часть Общая. Вып. IV. — СПб., 1892. — С. 1667.

25

Див.: Герцензон А.А. Уголовное право. Т. 1. Часть Общая. — М., 1948. — С. 441.

26

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 11.

27

Див.: Демин В.Ф. Социальная обусловленность законодательного конструирования единого сложного преступления и его квалификация. — Автореф. дис…канд. юрид. наук. — М., 1989. — С. 17.

28

Див… Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник для студентов вузов / Под ред. Р.Р. Галиакбарова. — Саратов, 1997. — С. 108.

29

Див.: Познышев С.В. Основные вопросы учення о наказании. — М., 1904. — С. 5–6.

30

Див.: Ивлев Ю.В. Логика. — М., 1992. — С. 182–183.

31

Див.: Костарева Т.А. Квалифицирующие обстоятельства в уголовном праве. — Ярославль, 1993. — С. 93.

32

Див., напр.: Криволапов Г.Г. Множественность преступлений (неоднократность, совокупность рецидив): Лекция. М., 1997. С. 6; Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть, Курс лекций. — М., 1997. — С. 316.

33

Див.: Караев Т.Э. Повторность преступлений. — М., 1983. — С. 8.

34

Див.: Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. — М., 1957. — 112–115.

35

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 13.

36

Див.: Магомедов А.А. Вказ. праця. — С. 75.

37

Див.: Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Под ред. А.И. Рарога. — М… 1997. — С. 316.

38

Див.: Шмелев В.Ф. Уголовная ответственность при совокупности преступлений. — Автореф. дис… канд. юрид. наук, — М., 1992. — С. 14.

39

Див.: Криволапов Г.Г. Вказ. праця. — С. 4.

40

Див.; Никифоров А.С. Вказ. праця. — С. 18.

41

Див.: Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствии для уголовной ответственности. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 79.

42

Див.: Шмелев В.Ф. Вказ. праця. — С. 14.

43

Див.: Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 12.

44

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — М.: Зерцало, 1999. — С. 501.

45

Див., напр.: Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, Л.В. Наумова. — С. 214.

46

Див.: Кузнецова Н.Ф. Вказ. праця. — С. 117.

47

Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения наказания. — Казань: Изд-вао Казанск. ун-та, 1974. — С. 91.

48

Див.: Пионтковский А.А. Вказ. праця. — С. 633.

49

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжкоеой. — М.: Зерцало, 1999. — С. 501.

50

Див.: Агаев И.Б. Проблема повторности в уголовном праве. — М.: Юристь, 2004. — С. 29.

51

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 14.

52

Див.: Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1982. — С. 16.

53

Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции: Часть Общая, Т. 2. — М., 1994. — С. 281.

54

Див.; Сборник постановлений Пленумов Верховных Судов СССР и РСФСР (Российской Федерации) по уголовным делам. — М. 1999. — С. 5.

55

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — М.: Зерцало, 1999. — С. 504.

56

Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1. — С. 122.

57

Див.: Спиридонов Л.И. Социология уголовного права. — М., 1986. — С. 103; Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика. — Владивосток, 1987. — С. 65.

58

Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 1. — С. 164.

59

Див.: Основания уголовно-правового запрета. — М., 1982. — 215–219.

60

Див.: Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 21.

61

Див.: Уголовное право Российской Федерации. Общая часть / Под ред. Р.Р. Галиакбарова. — С. 111; Магомедов А.А. Вказ. праця. — С. 75.

62

Див.: Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон, — М., 1967, — С. 222.; Уголовное право Российской Федерации. Общая часть / Под ред. Б.В. Здравомыслова. — М., 1996. — С. 289.

63

Див.: Ришелюк А.Н. Длящиеся и продолжаемые преступления в уголовном праве. — Автореф. дисс…канд. юрид. наук. К., 1992. — С. 14.

64

Див.: Криволапов Г.Г. Вказ. праця. — С. 72; Курс уголовного права. Общая часть. Т. 1 / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — С. 503.

65

Див.: Демин В.Ф. Вказ. Праця. — С. 21.

66

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007, — Вип. 1(3). — С. 17–18.

67

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 4. — С. 25.

68

Див.: Курс уголовного права Общая часть. — Т. 1 / Под рсд. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. — С. 505.

69

Див.: Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть общая. Книга I. — Учение о преступлении Вып. 2. СПб., 1878. С. 263.

70

Див.: Кистяковский Л.Ф Элементарный учебник общего уголовного права. С подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая / 3-е изд. — К., 1891. — С. 593.

71

Див.: Пионтковский А.А. (батько) Уголовное право. (Пособие к лекциям). Часть общая. Выв. 2. — Казань, 1916. — С. 188.

72

Див… Ришелюк А.Н. Вказ. праця. — С. 15.

73

Див.: Яковлев А.М. Вказ. праця. — С. 32–33; Кригер Г.А. Борьба с хищениями социалистического имущества. — М.: Юрид. лит., 1965. — С. 211–212.

74

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1972–2007). — X., 2007. — С. 253.

75

Там само. — С. 194, 438.

76

Див.: Зелинский А.Ф. Понятие «преступная деятельность» // Сов. государство и право. — 1978. — № 10. — С. 100.

77

Див. напр., Демин В.Ф. Вказ. праця. — С. 23.

78

Див.: Ораздурдыев А.М. Продолжаемое преступление по советскому уголовному праву. — Автореф. дисс…канд. юрид. наук. — Казань, 1984. — С. 14.

79

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2005. — Вип. 1(10). — С. 90–92.

80

Див.: Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). — К., 1990. — С. 24; Ораздурдыев А.М. Вказ. праця. — С. 9; Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / Под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой. — М, 1999. — С. 292.

81

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — № 4. — С. 42–43.

82

Див.: Кривошеин П.К. Вказ. праця. — С. 42.

83

Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. — Том 2. — СПб., 1902. — С. 1298.

84

Приблизно таким же чином природу складених злочинів пояснювала і Н.Ф. Кузнецова, вказуючи, що складені злочини це такі діяння, які складаються (звідси і назва — «складені») законодавцем із двох або більше злочинних діянь (Див.: Кузнецова Н.Ф. Вказ. праця. — С. 117).

85

Див., напр.: Фролов Е.А… Галиакбаров Р.Р. Множественность преступных деянии как институт советского уголовного права. Уч. пособие. — Свердловск, 1967. — С. 7; Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия. — Хабаровск, 1987. — С. 26 та ін.

86

За нашими підрахунками в КК УРСР 1922 р. було передбачено 7, в КК УРСР 1927 р. — 18; в КК УРСР 1960 р. — 37 складених складів злочинів. Наразі в КК України 2001 р. їх кількість збільшилася до 59.

87

Див.; Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. М., 1980. — С. 219.

88

Див.: Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву. Часгь общая. Вып. 4. — СПб., 1892. — С. 1670.

89

Див.: Белогриц-Котляревский Л.С. Учебник русскою уголовного права. Общая и особенная часть. — К., 1904. — С. 201.

90

Див.: Ляпунов Ю. Квалификация составных (сложных) преступлений // Соц. законность. — 1982. — № 2. — С. 48; Панов Н.И. Уголовно-правовое значение способа совершения преступления. — X.: «Вища школа», 1984 та ін.

91

Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений. — М., 1960. — С. 27; Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. — М., 2001. — С. 102 та ін.

92

Див.: Пнонтковский Л.А. Вказ. праця. — С. 646; Стручков М.Л. Вказ. праця. — С. 32.

93

Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 21; Ляпунов Ю.И. Вказ. праця. — С. 50.

94

«У зазначених випадках, — як слушно зазначають В.П. Тихий та М.І. Панов, — одна дія виступає як спосіб здійснення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв'язку та органічній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об’єкту (як основному, так і додатковому)». Див.: Тихий В.П., Панов М.І. Злочин, його види та стадії: науково-практичний коментар. — К.: Видави, дім «Промені», 2007. — С. 6.

95

За образним висловлюванням П.С. Дагеля і Д.П. Котова, «злочинний наслідок при непрямому умислі — не та ціна, яку винний готовий сплатити за досягнення бажаної мети, якої він домігся ціною спричинення шкоди суспільству». (Див.: Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. — Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1974. — С. 101.

96

Див.: Устименко В.В. Специальный субъект преступления. — X.: «Вища школа», 1989. — С. 79.

97

Див.: Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. — СПб… 2003. — С. 168.

98

Див.: Угрехелидзе М.Г. Проблемы неосторожной вины в уголовном праве. — Тбилиси, 1976. — С. 94.

99

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 507–508.

100

Див., напр.: Бажанов М.И. Вказ праця С. 21; Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия. — С. 26–27; Яковлев А.М. Вказ. праця. — С. 26 та ін.

101

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2004 — № 8. — С. 20.

102

Див.: Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924–1973). — М., 1974. — С. 748.

103

Див.: Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924–1986). — М, 1987. — С. 628–629.

104

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 196.

105

Там само. — С. 447.

106

Див.: Побегайло Э.Ф. Умышленные убийства и борьба с ними. — Воронеж, 1965. — С. 116; Антонян Ю.М., Верещагин В.А., Потапов С.А., Шостакович Б.В. Серийные сексуальные убийства. — М, 1997. — С. 194; Костарева Т.А. Квалифицирующие обстоятельства в уголовном праве. — Ярославль, 1993. — С. 155 та ін.

107

Див.: Бородин С.В. Преступления против жизни. — СПб., 2003. — С. 196; Попов А.Н. Убийства при отягчающих обстоятельствах. — СПб., 2003. — С. 877; Капинус О.С. Убийства: мотивы и цели. — М., 2004. — С. 138 та ін.

108

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К… Вид. дім «Ін Юре», 2007. — С. 366–371.

109

Див.: Там само. — С. 371–376.

110

Див.: Волженкин Б В. Принцип справедливости и проблемы множественности преступлений по УК РФ // Законность. — 1998. — № 12. С. 6–7.

111

Див.: Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К., 1999. — С. 430.

112

Див.: Костарева Т.А, Вказ. праця. — С. 155; Козаченко И.Я… Костарева Г.А., Кругликов Л.Л. Преступления с квалифицированными составами и их уголовно-правовая оценка. — Екатеринбург, 1994. — С. 36–37.

113

Див.: Брайнин Я.М. Советское уголовное право. Часть Особенная. — К., 1952. — С. 65.

114

Див.: Якубович М.И., Кириченко В.Ф. Советское уголовное право. Часть Особенная. — М., 1958. — С. 308.

115

Див.: Бородин С.В. Вказ. праця. — С. 223.

116

Див., напр., п. 10 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя га здоров'я особи». — Вказ. Збірник. — С. 445.

117

Див.: Сарыев Б. Ответственность за преступления протав жизни и здоровья. — Ашхабад, 1973. — С. 48.

118

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 102–105.

119

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства); Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 305–309.

120

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 445.

121

Там само. — С. 660.

122

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 100–101.

123

У частині 2 ст. 74 КК РРФСР також передбачалась відповідальність за хуліганство, поєднане з вбивством Була подібна норма і в КК Узбецької РСР 1926 року.

124

Див.: Немировский Э.Я. Советское уголовное право Часть общая и особенная / Изд. 2-е, изм. и доп. — Одесса, 1926. — С. 341.

125

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 445.

126

Див.: Зинченко И.А. Составные преступления. — X.: Вид. СПД ФО Вапнярчук Н.М, 2005. — С. 129.

127

Там само. — С. 130.

128

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 262–265.

129

Див.: Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник Общего уголовного права. Общая часть. Т. I. — К., 1875. — С. 334.

130

Див.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. — С. 398.

131

Див… Курс уголовною права. Общая часть. — Т. I / Под ред. П.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой, — С. 507; Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. — М., 1996. — С. 318.

132

Див.: Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов / Под ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамовой. — М., 1999. — С. 290.

133

Див.: Шевченко Є.В. Злочини з похідними наслідками. — X., 2005. — С. 27–28.

134

Див.: Там само. — С. 37.

135

Див.:Ляпунов Ю.И. Вказ. праця. — С. 48–49.

136

Див.: Пинаев А.А. Курс лекции по Общей части уголовного права. Книга 1 «О преступлении». — X., 2001. — С. 135–136.

137

Див.: Угрехелидзе М.Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. — С. 89–90.

138

Див.: Горбуза А.Д. Смешанная форма вины по советскому уголовному праву. — Автореф. дис… канд. юрид. наук. — М., 1972. — С. 10–12.

139

Див.: Пинаев А.А. Особенности составов преступлении с двойной и смешанной формами вины. — X., 1984. — С. 10.

140

Див.: Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право. Пособие к лекциям. Часть общая. — СПб., 1913. — С. 334.

141

Див.: Є.В. Шевченко. Вказ. праця. — С. 62.

142

Див.: Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и в судебной практике. — X., 1981. — С. 80.

143

Як зазначає В.М. Кудрявцев, «під прямим причинним зв'язком ми розуміємо такий розвиток подій, який був викликаний суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю і призвів до злочинного результату, що відбувся без втручання інших людських вчинків)». (Див.: Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. — М., 1960. — С. 214).

144

Див.: Рішення Верховного Суду України — 2007. — Вип. 1(14). — С. 103–105.

145

У роботі не ставиться завдання докладно аналізувати проблему так знаної змішаної (складної, подвійної) форми вини, а звергається увага на це питання лише в зв’язку з характеристикою злочинів з похідними наслідками.

146

А.Н. Трайнін з цього приводу зазначав, що сполучення двох форм вини є можливим лише у складних складах злочинів такою типу. (Див.: А.Н. Трайнин. Общее учение о составе преступления. — М., 1957. — С. 112).

147

Див.: Малков В.П. Совокупность преступлении. — С. 112; Шевченко Є.В. Вказ. праця. — С. 35–37.

148

Див.: Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. — С. 130–131.

149

Див.: Вісник Верховного Суду України. 2006. — № 4. — С. 21–22.

150

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 450.

151

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 480–482.

152

М.В.Плотникова справедливо зазначає, що «таке різноманіття в термінології навряд чи можна пояснити потребами боротьби зі злочинністю-скоріше воно свідчить про недоліки законодавчої техніки». (Див.; Плотникова М.В. Множественность преступлений: соотношение ее разновидностей. — М., 2004. — С. 12).

153

Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квазификации преступлений. — М., 1999. — С. 243.

154

Див.: Галиакбаров Р.Р., Ефимов М.Д, Фролов Е.А. Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права // Сов. юстиция. -1967. — № 2. — С. 5; Юшков Ю Н. Множественность преступных деяний (вопросы квалификации и назначения наказания). — Автореф. лис… канд. Юрид. наук. — Свердловск, 1974. — С. 11.

155

Див… Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве. — К., 1990. — С. 51; Красиков Ю.А. Множественность преступлений по советскому уголовному праву и установление ее признаков органами внутренних дел. — М., 1989. — С. 8.

156

Див.: Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. — С. 44.

157

Див.: Энциклопедия уголовного права. — Т. 3. — СПб., 2005. — С. 467.

158

Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 10.

159

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх Суд України. К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 443–447.

160

Див.: Познышев С.В. Учебник уголовного права. — М, 1923. — С. 273.

161

Див.: Трайнин А.Н. Уголовное право. Часть общая. — М., 1929. — С. 285. Ткешелиадзе Г.Т. Ответственность при совокупности преступлений по советскому уголовному праву. — Автореф. дис… канд юрид. наук. — Тбилиси, 1961. — С. 11.

162

Див.: Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924–1963). — М., 1964. — С. 224.

163

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 180–185.

164

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 117–119.

165

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 426.

166

Див.: Судова практика у кримінальних справах Л Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 117–119.

167

Це положення знайшло законодавче закріплення, наприклад, в ст. 32 КК Узбекистану, де зазначено, що «повторним визнається як закінчений злочин, так і карані готування чи замах на злочин, а також злочини, вчинені у співучасті».

168

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 449.

169

Див… Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 275–278.

170

Див.: Бажанов М.І. Повторність злочинів як вид множинності злочинів / Конспект лекції/. — X.: УЮЛ, 1993. — С. 6–7. Див. також: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 52.

171

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах Офіційне видання. — К., 2006. — С. 116–118.

172

Слід, однак, спеціально обмовитися, що згідно з п. 2 Положення про здійснення помилування (Затв. Указом Президента України від 10 липня 2005 р. № 1118/2005) помилування здійснюється лише щодо засуджених і застосовується у виді: а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; в) заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. Більш того, у п. 4 цього ж Положення зазначається, що клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили. Таким чином, відповідно до Положення, помилування може здійснюватися лише щодо засудженого і тільки у формі (виді) звільнення особи від покарання, а не від кримінальної відповідальності. Аналогічно вирішується це питання і в ст. 85 і ч. 2 ст. 87 КК, згідно з якими помилування полягає лише в повному чи частковому звільненні засудженого від покарання або в заміні покарання чи невідбутої його частини більш м’яким. Таким чином ч. 1 ст. 44 КК, яка вказує на можливість звільнення особи на підставі акта про помилування і від кримінальної відповідальності, суперечить приписам, передбаченим як в ст. 85 і ч. 2 ст. 87 КК, так і в пунктах 2 і 4 Положення про помилування 2005 р.

173

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 9. — С. 18.

174

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 9. — С. 18.

175

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 109–111.

176

Див.: п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». — Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 253.

177

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 438.

178

У справах про зґвалтування практика також правильно виходить з того, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий самий злочин (незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів), підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 152 КК не потребує. (Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 194).

179

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 31–33.

180

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 79–80.

181

Див.: п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво». — Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 438.

182

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2005. — Вип. 2(9). — С. 104–105.

183

Див.: 3бірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 449.

184

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 11. — С. 17–18.

185

Докладно про це див. параграф 1.4.2 цієї роботи.

186

Див.: Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть общая. — СПб., 1880. — С. 561.

187

Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. — С. 131.

188

Див.: Караев Т.Э. Повторность преступлений. — М., 1983. — С. 28; Юшков Ю.П. Множественность преступных деяний (вопросы квалификации преступлений и назначения наказания). — Автореф. дис… канд. юрид. наук. — Свердловск, 1974. — С. 12.

189

Див.: Никифоров А.С. Вказ. праця. — С. 15; Малков В.П. Повторность преступлений. — Казань, 1970. — С. 116.

190

Див.: Агаев И.Б. Проблема повторности в уголовном праве. М., 2004. — С. 76–77.

191

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 480.

192

Слід зазначити, що у деяких випадках сукупність злочинів можуть утворювати декілька тотожних злочинів, які передбачені не тільки однією статтею Особливої частини КК, а, навіть, однією частиною цієї статті. Мається на увазі ситуація, передбачена в ч. 4 ст. 70 КК, коли після постановлення вироку за один зі злочинів виявляється, що особа до постановлення цього вироку вчинила ще один чи декілька злочинів, за які не засуджувалася. Не виключається, що саме у цих випадках усі, вчинені особою злочини, можуть бути передбачені однією й тією ж самою частиною однієї статті КК. Докладно про це див. розділ 2 цієї роботи.

193

Див., напр: Зелинский А.Ф. Квалификация повторных преступлений. — Волгоград, 1976. — С. 39.

194

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 194.

195

Див.: Там само. — С. 256.

196

Див.: Там само. — С. 662.

197

Див.: Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. — Баку, 1972. — С. 218–219.

198

Див. Энциклопедия уголовного права. — Т. 3. — СПб., 2005, — С. 476.

199

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 31–32.

200

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 2. — С. 22–23.

201

Див.: Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву. Часть Общая. Вып. III. — СПб., 1840. — С. 1687; Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть общая. — СПб… 1910. — С. 326.

202

Див.: Никифоров А.С. Вказ. праця. — С. 10–12; Яшинова Н.Ф. О назначении наказания при совокупности преступлений по советскому уголовному праву. — Уч. записки Харьк. юрид. ин-та. — Вып. VI. — 1955. — С. 13–17.

203

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 36.

204

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вин. 1–2. — С. 92–94.

205

Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — С. 257.

206

Див.: Малков В.П Множественность преступлений по советскому уголовному праву. — С. 156; Становский М.Н. Назначение наказания. — М., 1999. — С. 314–334.

207

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 436.

208

Див.: Малков В.П Множественность преступлений по советскому уголовному праву. — С. 206–207; Никифоров А.С. Вказ. праця. — С. 65.

209

Див.: Стручков Н.А. Назначение наказания при совокупности преступлений. — М., 1957. — С. 23.

210

Див.: Агаев И.Б. Проблема повторности в уголовном праве. — М., 2004. — С. 78.

211

Див.:Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 37.

212

Поняття і ознаки складеного злочину розглядалися в підрозділі 1.3.3. цієї роботи.

213

Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 92; Бажанов М.И Вказ. праця. — С. 42.

214

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 298–300.

215

Див., напр.: Кудрявцев В.Н.Общая теория квалификации преступления. — С. 210; Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступления: Учеб. пособие. — МИНФРА-М, 2002. — С. 168; Марій О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. — К.: Атіка, 2003. — С. 166–167 та ін.

216

Правила кваліфікації даного виду конкуренції законодавчо закріплені, наприклад, в ч. 3 ст. 17 КК РФ, де сказано, «якщо злочин передбачено загальною і спеціальною нормами, то сукупність злочинів відсутня і кримінальна відповідальність настає тільки за спеціальною нормою».

217

Див.: Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. — С. 243–244.

218

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 509.

219

Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. — 182; Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. — К.: «Юринком», 1995, — С. 46–47; Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 37; Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 422 та ін.

220

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 444.

221

Див.: Там само. — С. 440.

222

Див.: Трайнин А.Н. Вказ. праця. — С. 246.

223

На відмінність конкуренції кримінально-правових норм від їх колізії звертає увагу переважна більшість спеціалістів. (Див., напр.: Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. — К.: Атіка, 2003. — С. 53; Кузнецов В.В… Савченко А В. Теорія кваліфікації злочинів. К. Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. — С. 173–176 та ін.).

224

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 76–77.

225

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2005. — Вип. 1(10). — С. 93–94.

226

Див.: Словарь современных иностранных слов. — М., 1993. — С. 532.

227

Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. Т. 2. — М., 1994. — С. 314.

228

Див., напр.: Панько К.А. Вопросы обшей теории рецидива в советском уголовном праве. — Воронеж, 1988. — С. 67–68. Фактичний рецидив іноді ще називають кримінологічним, (Див.: Яковлев А.М. Борьба с рецидивной преступностью. — М.: Наука, 1964 — С. 8. 34; Кривоченко Л.Н. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву: Текст лекции. X.: Юрид. ин-т. 1973. — С. 6).

229

Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений. — С. 36; Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 66 та ін. Із занадто широкого розуміння рецидиву виходив А.Ф. Зелинський, який вважав, що рецидив означає повторення злочину не тільки тоді, коли новин злочин вчинений особою після, а й до набрання чинності вироком суду і навіть після застосування до особи заходів адміністративного чи громадського впливу за діяння, передбачене кримінальним законом. (Див.; Зелинский А.Ф Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). — X.: «Вища школа», 1980. — С. 6–11).

230

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 475.

231

Див.: Коротких Н. Судимость как признак рецидива преступлений // Законность. — 2005. — № 1. — С. 37–39; Коломытцев Н.А. Особо опасный рецидив преступлений и борьба с ним. М, 1990. С. 9; Южанин В.Е., Арчашова А.В. Проблемы реннлива преступлений и ответственности за него по уголовному праву России. — М.: Изд-во «Юрдитинформ». 2007. С. 17–18 та ін.

232

Див.: Агаев И.Б. Рецидив в системе множественности преступлений. — М., 2002. — С. 23–25.

233

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 482.

234

Див.: Там само. — С. 511.

235

Докладно про поняття, сутність, ознаки та правові наслідки судимості див.; Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. — X.; «Вища школа», 1979. — С. 6–24, Голіна В В. Судимість. — X.; «Харків юридичний». — С. 8–76.

236

Див.; Бажанов М И, Сташнс В.В. Новое в уголовном законодательстве. — М.: Юрид. лит., 1970. — С. 66.

237

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 4. — С. 29–31.

238

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 6. — С. 29–30.

239

Див.; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юрс», 2007. — С. 118–120. Див. також: Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 6. — С. 29–30.

240

Див.: Панько К.А. Вказ. праця. — С. 68; Кафаров Т.М. Проблема рецидива преступлений в советском уголовном праве. — Баку, 1972. — С. 36; Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 67; Агаев И.Б. Вказ. праця. — С. 101; Плотникова М.В. Множественность преступлений: соотношение ее разновидностей. — М.: Моск. психолого-социал. ин-т, 2004. — С. 57–61 та ін.

241

Примаченок А.Л. Уголовное право Республики Беларусь. Общая часть. — Минск, 2003. — С. 47.

242

Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. — С. 70.

243

Див.: Энциклопедия уголовного права. Т. 3. — С. 494; Чернова Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности приговоров // Российская юстиция. — 1999. — № 10. — С. 46–48.

244

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — С. 483.

245

Саме цим відрізняються приписи п. І ч. 1 ст. 67 КК 2001 р. від положень п. 1 ст. 41 КК 1960 р., у якому обставиною, що обтяжувала відповідальність, визнавалося вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин. Таким чином, за КК 1960 р. для наявності повторності не мало значення, чи був знову вчинений злочин тотожним, однорідним або, навіть, різнорідним. Тому, цілком слушно зазначав тоді М.І. Бажанов, що «…для наявності такої повторності не треба тотожності, однаковості злочинів, що в неї входять. Не треба і того, щоб злочини, які входять в повторність, були однорідними. Досить вчинення будь-яких злочинів, щоб констатувати таку' повторність». (Див.: Бажанов М.І. Повторність злочинів як вид множинності злочинів / Конспект лекції/. — X.: УЮА, 1993. — С. 9).

246

Див.: Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Вид. трете, переробл. та доповн. — Х.: ТОВ «Одісей», 2006. — С. 225.

247

Див.: Там само. — С. 224.

248

Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005) / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса; Укладачі: В.В. Сташис, В.І. Тютюгін. К.: Юрінком Інтер, 2005. С. 91–92, Див. також: Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 7. — С. 21–22; 2007. — № 10. — С. 20–21; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 78–80.

249

Див.: Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Вид. третє, переробл. та доповн. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. — С. 230.

250

Див: Стручков Н.А. Назначение наказания при совокупности преступлений. — М.: Госюриздат, 1957; Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. — М: Госюриздат., 1960. — С. 91–117; Никифоров А.С. Совокупность преступлений. М.: Юрид. лит., 1965. — С. 120–131; Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. — Баку: «Элм», 1972. — С. 185–234; Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения наказания). — Казань: Изд-во Казанск. ун-та. 1974. — С. 221–289; Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярск: Краснояр. книж. изд-во, 1975; Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлении и приговоров (принципы, законодательство, судебная практика). — Красноярск: «Соло», 1991; Юшков Ю.Н. Назначение наказания по совокупности преступлений и приговоров. — М.: Юрид. лит., 1975; Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров: Учеб, пособие. — X.: Юрид. ин-т, 1977; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — К.: «Вища школа», 1980. — С. 75–126; Панько К.А. Рецидив в советском уголовном праве: Учеб, пособие. — Воронеж: Изд. Воронежск. Ун-та, 1983. — С. 94–101 та ін.

251

Див.: Благов Е.В. Назначение наказания (теория и практика). — Ярославль: Изд-во Яросл. гос. ун-та, 2002. — С. 101–130: Агаев И.Б. Рецидив в системе множественности преступлении. — М.: Юристъ. 2002. — С. 87–100; Агаев И.Б. Совокупность преступлений: понятие, виды и наказуемость. — М.: ТК Велби, 2003. — С. 161–197; Агаев И,Б. Проблема повторности в уголовном праве. — М.: Юристь, 2004. — С. 138–157; Малков В.П., Чернова Т.Г. Совокупность приговоров и применение наказания: вопросы законодательного регулирования, теории и практики. — Казань: «Таглимаг», 2003. — С. 79–145 та ін.

252

Див.: Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. — Днепропетровск: «Пороги», 1992. — С. 144–152; Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины — X.: «Право», 2000. — С. 84–125; Тютюгін В.І. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів та за кількома вироками: Конспект лекцій. — X.: Укр. юрид. академія, 1992; Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. К: «Правові джерела», 2002. С. 327–342; Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. — К.: Фонд «Правова ініціатива», 2003. — С. 110–128; Научно-приктический комментарий Уголовного кодекса Украины / Под. ред. Н.И. Мельника. Н. И. Хавронюка. — К.: Канон; А.С.К., 2002. — С. 185–190; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — С. 146–160; Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/Ю.В. Баулін, В.I. Борисов. С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — X.: ТОВ «Одіссей», 2006. — С. 238–251; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 394–406 та ін.

253

Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вил. // Верх. Суд України; Відп. ред. П.П. Пилипчук. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 869–870.

254

Про поняття повторності-сукупності див. Розділ 1 цієї роботи.

255

Надалі, якщо інше не обмовляється, — постанова від 24 жовтня 2003 р.

256

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 17; 2005. — № 1. — С. 13.

257

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 26–30. Докладно про поняття та ознаки продовжуваного злочину див. Розділ І цієї роботи.

258

Див.: Маляренко В.T. Вказ. праця. — С. 112.

259

Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 26. — Ст. 162.

260

Див.: Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. В.В. Сташиса; Упоряд.: В.С. Ковальський, В.І. Тютюгін. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 208–213.

261

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 2. — С. 22–23.

262

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 11. — С. 17–18.

263

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 1. — С. 40–41.

264

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 17.

265

Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 105; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/За ред. М.І. Мельника. М.І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2003. — С. 157; Маляренко В.Т. Вказ. праця. — С. 111.

Цікаво зазначити, що на відміну від чинної постанови від 24 жовтня 2003 р., у п. 15 раніше прийнятої (від 22 грудня 1995 р.) прямо підкреслювалося, що правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються «…і в разі вчинення особою лій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині (виділено авт. — В.Т.). Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963–1997 роки). — Сімферополь: «Таврія», 1998. — С. 101. Аналогічно вирішує це питання у теперішній час Пленум Верховного Суду України і стосовно окремих категорій справ. Так, із п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про хабарництво» випливає, що за сукупністю злочинів кваліфікуються випадки, коли, наприклад, при повторному одержанні хабара особа в одному з цих злочинів була виконавцем, а в другому організатором, підбурювачем чи пособником. (Див: Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 3. — Вкладка. — С. 9–16).

266

Аналіз положень, ч. 4 ст. 70 КК докладно здійснюється далі.

267

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 17.

268

Див.: Право України. — 1903. — № 5. — С. 51.

269

Див.: Рад. право. — 1979. — № 10. — С. 90; Право України. — 1993. — № 5–6. — С. 51–52; 1995. — № 1. — С. 54. Практика судів України в кримінальних справах// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 42–43; 43–44: 1996. — № 3. — С. 25–26; 42–43; Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 4. — С. 38; 1998, — № 1. — С. 28–29; Рішення Верховного Суду України. — 1999. — С. 75–76.

270

Див.: Право України. — 1993. — № 5. — С. 51.

271

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003 — № 6. — С. 19–20.

272

Див.: Рад. право. 1971. — № 2. — С. 107, 1975. — 12. — С. 88; 1979. — № 10. — С. 90; 1986. — № 4. — С. 90; 1990. — № 8. — С. 86; Право України. — 1993. — № 5–6. — С. 51–52; 1995. — № 1. — С. 54; Практика судів України в кримінальних справах// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 42–43; 43–14; 1996. № 3. — С. 25–2:; Рішення Верховного Суду України. -1997. — С. 113; Вісник Верховного Суду України. — 1997.-№ 4. — С. 38; 1998. — № 1. — С. 28–29.

273

Див.: Вісник Верховного Суду України. 2003. № 6. — С. 15.

274

Див. Рішення Верховного Суду України 2005. — Вип. 2(9). С. 94–95; Вип. 1(10). — С. 102–104.

275

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 12. — С. 15–16.

276

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

277

Як у теорії кримінального права, так й в судовій практиці правила (способи, метоли, системи) поглинення і складання покарань у переважній більшості традиційно, за вже досить усталеною термінологією, називають принципами призначення покарання за сукупністю. (Див.: напр.: Нажинов МИ. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — С. 97–49; Ищенко А.В. Назначение наказания. — М.: «Юрлитинформ», 2002. — С. 50–51; Энциклопедия уголовного права. — Т. 9. — Назначение наказания. — Изд. профессора Малинина. — СПб ГКА, СПб., 2008. — С. 643; Рішення Верховного Суду України, — 1997. — С. 108–109; Вісник Верховного Суду України. — 2003. № 6. — С. 17–18; 2004. — № 1. — С. 12–13; 2006. — № 8. С. 16–17; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 70–72; Вип. 4(6). — С. 29–30: 101–103).

278

Докази того, що одночасне застосування декількох різновидних покарань є самостійним принципом їх призначення за сукупністю, наводяться далі.

279

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 17–18.

280

Див.: Энциклопедия уголовного права. — Т. 9. — Назначение наказания. — С. 665–666.

281

Див.: Российское уголовное право: Курс лекций. Т. 2. Наказание / Под ред. А.И. Коробеева. — Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1999. — С. 226–227.

282

Вважаємо вірною позицію авторів Модельного кодексу, які виходять з того, що поглинення при сукупності злочинів у принципі повинно бути лише винятком, який застосовується у випадку неможливості визначення остаточного покарання іншим шляхом. (Див.: Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, С.Г. Келина. — М, Наука, 1987. -С. 167, 256–257). Див. також: Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). — Ярославль: Яросл. Ун-т, 2002. — С. 116.

283

Див.: Рішення Верховного Суду України. 1997. — С. 108–109.

284

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 1997. — С. 106–107; 109–110.

285

Див.: Никифоров А.С. Совокупность преступлений. — С. 59–61, 126–127; Малков В.П Совокупность преступлений. — С. 245–246; Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров. — С. 23; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. — С. 98; Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 88; Тютюгін В.І. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів та за кількома вироками. — С. 11–12; Семернева Н.К., Новоселов Г.П., Николаева З.А. Множественность преступлений: квалификация и назначение наказания: Учеб. пособие. — Свердловск: Юрнд. ин-т, 1990. — С. 73; Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлений и приговоров. — С. 70 та ін.

286

Див.: Энциклопедия уголовного права. Т. 9. Назначение наказания. — С. 666–667.

287

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 101–103.

288

Саме з такого тлумачення закону виходить і Пленум Верховного Суду України у постанові від 24 жовтня 2003 р. «Про практику застосування судами кримінального покарання» (Див: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18).

289

Винятки з цього правила наводяться далі.

290

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

291

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2006. -№ 2. — С. 25–26.

292

Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2005. — № 11. — С. 107–109.

293

Із такої позиції до характеристики переліку (системи) покарань виходить переважна більшість науковців. (Див.: Курс советского уголовного права. — М.: «Наука», 1970. — т. III. — С. 36; Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. — Минск: «Вышейшая школа», 1976. — С. 330–333; Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды. Изд-во Саратовск. ун-та, 1989. — С. 44, 50–52; Фролова Е.Г. Понятие наказания, его цели и система в советском уголовном праве. — Донецк: ДонГУ, 1991 — С. 32–34, Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань. — К.: «АртЕк». 1997. — С. 76; Тютюгин В.И. О соотношении видов наказаний по степени их строгости // Проблемы соц. законности. — X.; «Основа», 1991. Вып. 26. — С. 47–52; Тютюгин В.И. К вопросу о системе наказаний и порядке их назначения в Проекте УК Украины // Проблеми законності. — X.; Нац. юрид. акад. України, 2000. — Внп. 45. — С. 154–156; Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. — Курск: Изд-во РОСИ, 2000. — С. 83; Энциклопедия уголовного права. Т. 8. Уголовная ответственность и наказание. — Издание профессора Маликина. — СПб ГКА, СПб., 2007. — 225, 235, 244–248 та ін.).

294

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство — 2007. — Вип. 1(3). — С. 23–24.

295

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

296

Мається на увазі ч. 1 ст. 72 КК.

297

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 100–101.

298

Див.: Практика судів України у кримінальних справах (1993–1995) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1996. — № 3. — С. 25.

299

Така точка зору висловлювалася і в літературі (Див.: Юшков Ю.Н. Вказ. праця — С. 23), але не знайшла підтримки ні серед практиків, ні серед науковців.

300

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 3. — С. 6–7. Ще в 1991 р. аналогічне рішення, прийняте за справою К., Верховний Суд України також визнав таким, що не відповідає вимогам закону, бо при визначенні засудженому остаточного покарання за сукупністю злочинів суд більш суворим основним покаранням, призначеним за один із злочинів, поглинув не тільки менш суворе основне, а й додаткове покарання, призначене за інший зі злочинів (Див.: Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 40–42).

301

Див.: Маляренко В.Т. Вказ. праця. — С. 118.

302

Див. Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

303

Більш детально це питання аналізується далі стосовно призначення за сукупністю злочинів додаткових покарань.

304

Порядок та особливості призначення за сукупністю злочинів додаткових видів покарань докладно досліджуються далі.

305

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18; 2005. — № 3. — С. 29; 2006. — № 2. — С. 25–26.

306

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. № б. — С. 18. Питання про межі визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів докладно аналізуються далі.

307

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. -№ 6. — С. 18. Див. також: Рад. Право. — 1969, — № 4, — С. 97–98.

308

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

309

Див.: Судова практика Верховного Супу України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 93–94.

310

Слід зазначити, що в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», наголошується на тому, що складання різновидних покарань здійснюється за правилами ст. 72 КК шляхом попередьої «заміни» менш суворого покарання більш суворим (Див.: Вісник Верховною Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18). Уявляється, що застосування тут термину «заміна» є не зовсім коректним, бо суд при цьому не замінює один вид покарання на інший, що має місце, наприклад, при застосуванні ст. 82 КК, а лише переводить (трансформує) один вид покарання в інший за встановленою законом шкалою їх еквівалентності. Тому і в ч. І ст. 72 КК зовсім не випадково вказується не на «заміну» а на «перевод» (тобто, своєрідне трансформування, перерахування) менш суворого покарання у більш суворий його вид. (Див.: Герасименко В.П. Заміна покарання більш м’яким при його відбуванні за кримінальним право України. — Автореф. дис… канд. юрид. наук. — X., 2007. — С. 9).

311

Ще за часів чинності радянського кримінального законодавства висловлювалася думка, що складання окремих різновидних покарань за сукупністю злочинів неможливе і тому у цих випадках завжди повинен застосовуватися лише принцип їх поглинення (Див.: Денау М. Назначение наказания по совокупности преступлений. — Сов. юстиция. — 1970. № 20. С. 17; Максимов С., Марченко С. Назначение наказания по совокупности преступлений //Сов. Юстиция. — 1971. — № 6, — С. 13–14). Однак і у тон час наведена позиція, яка хоча формально і спиралася на певні приписи чинного тоді законодавства, не знайшла підтримки серед науковців. (Див.: Борисов Ф., Рашковская И. Сложение разнородных наказаний. — Соц. законность. — 1971. — № 2. — С. 51–52; Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — С. 59–60; Тютюгин В.И. Назначение разнородных основных наказаний по совокупности преступлений // Проблемы соц. законности. — X.; «Вища школа». — 1978. — Вып. 3. — С. 68–70 та ін.).

312

Виходить із цього і Пленум Верховного Суду України (Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 17–18).

313

Сложение — «математическое действие, посредством которого из двух или нескольких чисел (или величин) получают новое, содержащее столько единиц (или величин), сколько было во всех данных числах (величинах) вместе». (Див.: Ожегов С.И. Словарь русского языка. — М.: Рус. яз., 1986. — С. 635.

314

Див.: Вісник Верховного Суду України — 2003. № 6. — С. 18.

315

Див.: Вісник Верховного Суду України. 2003. — № 1. — С. 28–29, 2004. — № 1. — С. 12–13; 2006. — № 8. — С. 16–17; 2007. — № 5. — С. 19–20; Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 107–108; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. 2006. Вип. 1–2. — С. 70–72; 2007 — Вип. 4(6). — С. 29–30; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 107–110.

316

Докладно про це див.: Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. — X.: Фолио, 1999. — С. 13–43, 131, 138–152.

317

Докладно про це див.: Непомнящая Т.В. Назначение наказания: теория, практика, перспективы. — СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юрид. центр Пресс», 2006. — С. 9–13.

318

Див.: Тютюгнн В.И. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью как вид наказания по советскому уголовному праву. — Автореф. дис…канд. юрид. наук. — X., 1975. — С. 13–14; Тютюгин В.И. Лишение права занимать определенные должности как вид наказания. — X.: «Вища школа», 1982. — С. 89–91.

319

Див.: Бажанов М.И. Назначение наказаний по совокупности преступлений и совокупности приговоров. — С. 27; Гальперин И М., Мельникова Ю.Б. Дополнительные наказания. — М.: Юрид. лиг., 1981. — С. 91; Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). — Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 2002. — С. 115; Благов Е.В. Применение специальных начал назначения уголовного наказания. — М.: «Юрлитинформ», 2007. — С. 213; Энциклопедия уголовного права. — 2008. — Т. 9. — С. 648 та ін.

Однак А.С. Горелик вважає. що одночасне застосування покарань є, все ж таки, їх складанням, проте і він вимушений визнати, що таке «складання» (на відміну від загальновизнаного) має своєрідний характер. (Див.: Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлений и приговоров. — С. 55–56).

320

Деякі науковці вважають, іцо принцип одночасного застосування різновидних покарань необхідно безпосередньо закріпити у тексті ст. 70 КК (Див.: Стрижевська А.Л. Сукупність злочинів за кримінальним правом України. — Автореф. дис… канд. юрид. наук. — К., 2007. — С. 14). Вважаємо, однак, що у цьому немає потреби, бо з урахуванням універсальності цього принципу, який стосується достатньо великої групи як основних, так й додаткових видів покарань і застосовується, до того ж, у разі призначення покарання як за сукупністю злочинів, так й за сукупністю вироків, законодавець, виходячи з мети економії законодавчих засобів, цілком слушно знайшов місце цьому принципу у спеціальній і також універсальній нормі — частинах 3 і 4 ст. 72 КК.

321

Такої позиції додержується не тільки більшість дослідників, а й судова практика. (Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1 (3). — С. 23–24; 26–28).

322

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

323

Там само.

324

Див.: Тютюгин В.И. Назначение наказания в вице лишения права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью: Учеб. пособие. — X.: Юрид. ин-т, 1976. -С. 29; Маляренко В.Т. Вказ. праця. — С. 119.

325

Див… Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 112–117; Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 87–88.

326

Див.: Юшков Ю.Н. Вказ. праця. — С. 27–29.

327

Див.: Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — С. 40; Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров. — С. 24; Семернева Н.К., Новоселов Г.П., Николаева З. А. Вказ. праця. — С. 73; Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). — С. 120; Маляренко В.Т. Вказ. праця. — С. 118 та ін.

328

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 23–24.

329

Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

330

Слід, однак, ураховувати, що у раті призначення такого виду покарання, як штраф у межах санкції статті, що передбачає найбільш суворий його розмір, може скластися ситуація, за якої штраф буде призначений фактично у такому розмірі, що перевищує його максимум — тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — який встановлений в ч. 2 ст. 53 КК. Пояснюється це тим, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 53 КК у цілій низці санкцій статей Особливої частини КК (наприклад, статті 209¹, 218, 220 та ін.) закон передбачає штраф, максимальна межа якого перевищує тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

331

Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

332

Див.: Рад. Право. — 1961. — № 1. — С. 142–143; 1963. — № 4. — С. 123; Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1993. — № 4. — С. 40–42.

333

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

334

На особливості врахування вікових ознак суб'єкта злочину, які позначаються на застосуванні певних видів покарання, звертають увагу науковці. (Див., напр.: Антипов В.В… Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання. — К.: Атіка, 2004. — С. 42–55).

335

Автор цих рядків вже звертав увагу на необхідність певних коректив, яких потребує закон у цьому питанні. (Див.: Тютюгин В.И Некоторые вопросы реализации норм об особенностях уголовной ответственности и наказания несовершеннолетних. — Питання боротьби зі злочинністю // Збірник наукових праць Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України. — X.: «Право», 2004. — Вип. 8. — С. 47–48).

336

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 113–114; Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 1. — С. 13; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 49–50.

337

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2005, — № 10. — С. 14.

338

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 17.

339

Див.: Там само. — С. 19.

340

Див.: Там само. — С. 17.

341

Там само.

342

Див.: Тютюгін В. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів // Рад. право. — 1982. — № 7. — С. 57.

343

Див. Рад. право. — 1971, — № 2, — С. 107; 1975. — № 12. — С. 88; 1979. — № 10. — С. 90; 1986. — № 4. — С. 90; 1990. — № 8. — С. 86; Право України. — 1993. — № 5–6. — С. 51–52; 1995. — № 1. — С. 54; Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 42–43; 43–44; 1996. — № 3. — С. 25–26; 42–43; Рішення Верховного Суду України. — 1997. — С. 113; 1999. — С. 75–76; Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 4. С. 38.

344

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 1. — С. 28–29.

345

Див.: Куринов БА. Обеспечение законности и справедливости при назначении наказания // Сов. гос-во и право. — 1971 — № 4. — С. 131–132; Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 268.

346

На це неодноразово зверталася увага в літературі. (Див., напр..: Дуюнов В.К., Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: теория и практика. Фрунзе: Изд-во «Илим», 1986. — С. 178–179).

347

Аргументи на підтримку цієї позиції вже наводилися раніше — під час аналізу принципу поглинення покарань. В літературі висловлювалася думка, що стосовно як основного, так й додаткового покарань суд повинен завжди застосовувати лише якийсь один принцип (наприклад, поглинення). Виходячи з цього, наголошувалося про можливість поглинення більш суворим основним покаранням не тільки менш суворого основного, а одночасно і того додаткового покарання, яке було приєднане до останнього. (Юшков Ю.Н. Вказ. праця. — С. 23). Як вже зазначалося, така позиція суперечить закону і тому не знайшла підтримки ні у судовій практиці, ні серед науковців.

348

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 3. — С. 6–7.

349

Див.: Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 40–42.

350

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18. Проте це роз’яснення потребує деяких уточнень стосовно такого покарання, як штраф, який передбачений як додаткове покарання лише у двох санкціях статей Особливої частини КК (за ч. 1 ст. 144 — до п’ятдесяти і за ч. 2 ст. 367 КК — до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), у яких максимальна його межа є, як видно, нижчою порівняно з максимумом (тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), встановленим для цього виду покарання в ч. 2 ст. 53 КК. Вочевидь, то при призначенні цього додаткового покарання за сукупністю злочинів остаточна його міра не може перевищувати максимальної межі, передбаченої не в ч. 2 ст. 53 КК, а санкціях ч. 1 ст. 144 і ч. 2 ст. 367 КК.

351

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 3. — С. 29.

352

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

353

Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 107–109.

354

Тут навмисно говориться про найбільш «простий» варіант наведеної ситуації, бо можливі і більш складні її різновиди, коли, наприклад, особа засуджується не за один, а за декілька злочинів і при ньому встановлюється, що вона ще до проголошення вироку за ці злочини вчинила не один, а декілька злочинів. Можливі й ще більш ускладнені варіанти такої ситуації, коли, наприклад, після засудження за один чи декілька злочинів, виявляється, що особа винна ще у декількох злочинах, одні з яких вчинені нею до, а інші після засудження. Але, незважаючи на їх складність, усі такі ситуації вирішуються за правилами ч. 4 ст. 70 КК, а у деяких випадках ще й з застосуванням приписів ст. 71 КК.

355

Див., напр.: Курс советского уголовною права. (Часть Общая). Т. 2. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. — С. 348; Становский М.Н. Назначение наказания. — С. 389 та ін.

356

Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 44.

357

Див.: Юшков ІО.Н. Назначение наказания но совокупности преступлений и приговоров. С. 33.

358

Энциклопедия уголовного права. Т.9. Назначение наказания. — С. 597.

359

Див.: Там само. — С. 695–707.

360

Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. — С. 31–32.

361

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 26–28.

362

Див.: Рад. право. — 1977. — № 7. — С. 98–99; 1980. — № 10. — С. 76; Рішення Верховного Суду України. — 1999. — С. 79; Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 1. — С. 12–13; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. Вип. 1–2. — С. 70–72; 2007. — Вип. 2(4). — С. 20–22; 2007. — Внп. 4(6). — С. 22–23; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 83–85.

363

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

364

Див.: (Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 107–110.

Погоджуючись з рішенням колегії суддів за справою М. у цілому, вважаємо, що вказівка в ухвалі на неприпустимість застосування а таких випадках ч. 4 ст. 70 КК суперечить закону. Якщо за попереднім вироком особу умовно звільнено від відбування покарання, а за наступним покарання призначено до реального відбування, правила ч. 4 ст. 70 КК також обов’язково застосовуються з тією лише відмінністю, що у таких випадках не здійснюється зарахування того покарання, від відбування якого особу було умовно звільнено.

365

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 1. — С. 28–29; 2004. — № 1. — С. 12–13; 2006. — № 8. — С. 16–17; 2007. — № 5. — С. 19–20; Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 107–108; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 70–72; 2007. — Вип. 4(6). — С. 29–30.

366

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юрс», 2007. — С. 95–97. Див. також: Рішення Верховного Суду України. — 1998. — С. 77–79.

367

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003, — № 6. — С. 18–19.

368

Див.: Кримінальний кодекс України і постатейними матеріалами / За відп. ред. В.В. Сташиса; Упоряд.: В.С. Ковальський, В.І. Тютюгін. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 192–208.

369

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К., 2000. — С. 114–116.

370

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 110–112.

371

Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — Вип. 1. — С. 86–87.

372

Далі, якщо інше не обумовлюється, — КПК.

373

Далі, якщо інше не обумовлюється, — КВК.

374

Оцінюючи положення ч. 4 ст. 70, частин 1 та 5 ст. 71 КК, слід перш за все звернути увагу на певну неточність, яку. на наш погляд, припускається кримінальний закон, вживаючи термін «постановлення вироку». Як випливає з приписів статей глави 28 КПК, постановлення вироку — це не якийсь одноразовий акт чи кінцевий результат діяльності суду, а певний процес, який включає до себе здійснення судом цілої низки дій і тому має свій початок і завершення. До кола цих дій закон відносить і нараду суддів (ст. 325 КПК), і вирішення питань, зазначених в статтях 324, 328–331 КПК, і складання вироку (ст. 332 КПК), і його підписання (ст 329 КПК) суддями. Завершальним етапом цього процесу і, так би мовити, кінцевим його результатом згідно зі ст. 341 КПК є саме проголошення вироку, коли вже вирішені всі питання, вирок складений, підписаний і доводиться до відома учасників судового розгляду. Тому більш точним і коректним було б, на нашу думку, вживання в законі вказівки не на постановлення, а на «проголошення вироку», бо саме з цього моменту завершується процес його постановлення.

375

Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений… — С. 30–31; Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений… — С. 6 та ін.

Прихільником такої позиції є і Зінченко І.О. (автор Розділу 1 цієї монографії), яка при аналізі повторності та сукупності злочинів виходить з того, що засудження означає факт постановлення (проголошення) вироку, незалежно від того, чи набрав останній законної сили.

376

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

377

Див: Малков В.П… Чернова Т.Г. Совокупность приговоров и применение наказания… — С. 25–29; Энциклопедия уголовного права. Т. 9. Назначение наказания. — С. 598, 669–670.

378

Див.: Энциклопедия уголовного права. Т. 9. Назначение наказания. — С. 670.

379

Див.: Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. — С. 218–219; Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования. — М.: Наука, 1987. — С. 168, 257; Становский М.Н. Вказ. праця. — С. 360–362; Жинкина Е.Ю. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров. — Автореф. дис… канд. юрид. наук. — Краснодар, 2002. — С. 6. 12–13; Агаев И.Б. Совокупность преступлений… — С. 194 та ін.

380

Див.: Южанин В.Е., Армашова А.В. Проблемы рецидива преступлений и ответственности за него… — С. 18–19.

381

Див.: Голіна В.В. Судимість. — С. 18–21.

382

Див.: Рішення Конституційного Суду України № 9-рп від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) // Офіційний Вісник України. — 1999. — № 44. — Ст. 2193.

383

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 19.

384

Слід спеціально обмовитися, що на відміну від приписів ст. 85 і ч. 3 ст. 86 КК згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 року (зі змінами від 19 грудня 2006 р.) «закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим…» (Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 48. — Ст. 263; 1997. — № 9. — Ст. 69; 2000. — № 35. — Ст. 281; 2007. — № 9. — Ст. 79). Докладно про ці суперечності, які мають місце в зазначених законодавчих актах, див.: Герасименко В.П. Вказ. праця. — С. 11–12, 16.

385

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 19.

386

Див.: Кримінальне право України: Заг. частина. — К.: Правові джерела, 2002. — С. 398–399, 402; Научно-практический коментарий Уголовного кодекса Украины / Под ред. Н.И. Мельника, Н.П. Хавронюка. К.: Каніюн; А.С.К., 2002. — С. 253, 255; Науково-практичний коменіар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2003. — С. 216–218.

387

У зв'язку з тим. що у даному випадку мова йде про звільнення від покарання саме неповнолітнього, надалі автор оперує тут лише нормами Розділу XV Загальної частини КК.

388

Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 59–60; Кримінальне право України: Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 408; Пинаев Л.А. Уголовное право Украины. Общая часть. X.: «Харьков юридический», 2005. — С. 401; Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина. — К.: Видав. Дім «Ін Юре». 2006. — С. 497 та ін.

389

Див.: Пинаев А.А. Курс лекции по Общей части уголовного права. Книга вторая «О наказании». — X.: Харьков юридический, 2002. — С. 125: Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть. — X.: «Харьков юридический». 2005. — С. 466–467; Грищук В.К. Вказ. праця. — С. 555; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Д.М. Кривоченко та ін., За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 3-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 459 та ін.

390

Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що як в законі, так і в юридичній літературі проголошення обвинувального вироку без призначення покарання традиційно називають звільненням від покарання і тому відносять до такого його виду, як звільнення від призначення покарання. На наш погляд, таке рішення є не зовсім коректним, бо будь-яке звільнення від покарання (на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності) припускає попереднє його призначення, тобто може здійснюватися лише після призначення покарання судом. (Див.: Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. — К.: Наукова думка, 1987. — С. 12; Благов Е.В. Применение уголовного права (теория и практика). — СПб.: «Юрид. центр Пресс», 2004. — С. 299; Михайлов К.В. Уголовно-правовой институт освобождения от наказания. — М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2008. — С. 12, 16 та ін).

Якщо ж проголошується обвинувальний вирок, але зазначене у відповідній санкції статті Особливої частини КК покарання цим вироком не призначається, то і звільнити від нього особу неможливо, бо воно їй взагалі ще не призначалось. У таких випадках складається ситуація, сутність якої полягає у тому, що суд не звільняє особу від покарання, яке призначено, а відмовляється від його призначення. тобто не призначає покарання, передбачене у відповідній санкції статті КК, і засуджує особу без призначення покарання. Саме так визначає сутність такої ситуації закон стосовно, наприклад, додаткового покарання в ч. 2 ст. 69 КК, де прямо зазначається, що суд не звільняє особу від додаткового покарання, а може не призначати таке додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове.

На наш погляд, сутність ситуації, що розглядається, полягає у тому, що, з одного боку, закон наділяє суд правом призначати покарання (ч. 1 ст. 50 КК), а, з іншого, — цьому праву кореспондує обов'язок суду призначити покарання за наявності умов, передбачених законом (ч. 1 ст. 2 КК). Але у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, за ст. 105 КК), останній звільняє суд від обов’язку призначати покарання і тим самим наділяє його правом відмовитися від призначення покарання. Таким чином, у таких випадках можна, скоріше, говорити про звільнення суду від обов’язку призначити покарання, ніж про звільнення від покарання самого засудженого. За наявності такої ситуації і має місце, так зване, «засудження без призначення покарання».

391

Як вже зазначалось, з цього виходить більшість спеціалістів. (Окрім вищезгаданих праць, див. також: Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина. Під заг. рад. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. — К.: «ФОРУМ», 2001. — С. 378–379; Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Отв. ред. С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2004. — С. 241; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Книга І Загальна частина. За заг. ред. Гончаренка В.Г., Андрушко П.П. — К.: «ФОРУМ», 2005. — С. 315).

392

В.В. Голіна вважає, що «інститут засудження без призначення особі покарання чинному законодавству невідомий», бо положення ч. 3 ст. 88 КК були запозичені у свій час із ч. 3 ст. 327 КПК, яка у чинній редакції їх не містить. (Див.: Голіна В.В. Судимість. — С. 180). На наш погляд, внесення певних змін до КПК, доцільність і обґрунтованість яких, до речі, досить сумнівна, і в зв’язку з цим відсутність належної процесуальної регламентації порядку проголошення обвинувального вироку без призначення покарання, навряд чи може слугувати серйозним аргументом на користь того, що засудження без призначення покарання на теперішній час не існує і залишилося поза увагою законодавця. Так, при застосуванні частин 4 і 5 ст. 74, ст. 105 КК звільнення особи від покарання здійснюється саме таким чином, коли суд хоча і проголошує обвинувальний вирок, але покарання цим вироком не призначається. (Див.: Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар X.: ТОВ «Одіссей», 2006. — С. 252–253, 309; Кримінальне право України: Загальна частина. К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 408, 441–412, 459). Більше того, такі ситуації виникають і тоді, коли санкція статті Особливої частини КК, за якою засуджується особа, передбачає лише такі види покарань, жодне з яких, з огляду на вік чи стан такої особи, не можуть бути до неї застосовані. (Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 15; 2004. — № 5. — С. 7).

393

Див.: Михлин А.С. Проблемы досрочного освобождения от отбывания наказания. — М.: ВНИИ МВД СССР. — 1982. — С, 9-11, Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — К: Наукова думка, 1985. С. 386–387, 415; Скибицкий В.В. Вказ. праця. — С. 68–69; Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина). — Навч. посібник. — К.: Атіка, 2003. — С. 198–199; Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. — К.: «Центр навчальної літератури», 2004. — С. 322; Михайлов К.В. Вказ. праця. — С. 35.

Оскільки при безумовному звільненні особа в момент його застосування одразу ж і остаточно звільняється від покарання, а при умовному — таке звільнення остаточно наступає лише після спливу певного проміжку часу, протягом якого звільнена особа повинна виконати поставлені перед нею умови, зазначені види звільнення іноді ще називають остаточними та неостаточними. (Див., напр.: Грищук В.К. Вказ. праця. — С. 501).

394

Див.: Кримінальне право України: Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 409.

395

Див.: Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. — К.: Атіка, 2004. — С. 175; Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть. — С. 467; Грищук В.К. Вказ. праця. — С. 555.

396

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 24–25.

397

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 1. — С. 13. Див. Також: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 28–29.

398

Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 2(4). — С. 22–23.

399

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 19.

400

Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. // Верх. Суд. України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 86–88.

401

Звергає на себе увагу те. що в ч. 2 ст. 71 КК закон допускає певну неточність в термінології, бо спочатку в його тексті вказується на складання довічного позбавлення волі з іншими видами покарань, а потім зазначається, що остаточне покарання визначається в таких випадках шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Такої ж самої неточності припустився і Пленум Верховного Суду в п. 25 постанови від 24 жовтня 2003 р. (Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18). Проте, поглинення покарань не може одночасно являти собою і їх складання. Треба усунути це протиріччя шляхом закріплення в законі правила, наприклад, такого змісту: «При призначенні за одним із вироків довічного позбавлення волі остаточне покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі».

402

Див.: Рад. Право, — 1970. — № 6. — С. 105–106.

403

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

404

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 4. — С. 21–23.

405

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.

406

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 6. — С. 18–19.

407

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 3. — С. 13–14; № 8. — С. 18–19; № 9. — С. 20; № 12. — С. 17, 22; 2007. — № 3 — С. 12; Рішення Верховного Суду України. — 2005. Вип. 2(9). — С. 95–96; Вип. 1(10). — С. 94–95; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 30; Судова практика у кримінальних справах Верховного Суду України: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре». — 2007 — С. 86–88.

408

Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). — С. 103–105.

409

Див.: Рад. право. — 1988. — № 6. — С. 90; Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 44–45.

410

Ураховуючи, що 25-річний строк позбавлення волі не передбачений не тільки в жодній санкції статті Особливої частини КК, а, навіть, і в ч. 2 ст. 63 Загальної частини КК, слід вказати на певну неточність, якої припускається закон в ч. 4 ст. 65 КК, де зазначається на можливість призначення за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та сукупністю вироків (ст. 71 КК) більш суворого покарання, «…ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу…». Між тим ч. 2 ст. 71 КК надає суду можливість призначити позбавлення волі на такий строк, який перевищує максимальну межу не тільки санкції будь-якої статті Особливої частини КК, а й максимум цього виду покарання, встановлений в ч. 2 ст. 63 Загальної частини КК.

411

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18–19.

412

Див.: Там само. — С. 19.

413

Автор звертав на це увагу ще за часів чинності КК України 1960 р. (Див.: Тютюгін В. Призначення додаткових покарань за сукупністю вироків // Рад. право. — 1982. — № 1. — С. 56–57).

414

Див.: Рад. право. — 1988. — № 3. — С. 84–85; Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1993. — № 4. — С. 45–46.

415

Див.: п. 16 постанови від 24 жовтня 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 3. — С. 17.

416

Див.: Там само.

417

Див.: Тютюгин В.И. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью как вид наказания. — С. 6–22.

418

Див… Там само. — С. 22–37.

419

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18. Раніше вже наводився приклад, коли Верховний Суд України визнав невірним рішення за справою П., бо суд застосував принцип поглинення у ситуації, коли за окремі злочини додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, було призначено на однаковий строк і пов’язано з позбавленням права обіймати ті ж самі посади (Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 3. — С. 29).

420

Див.: Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. — С. 128.

421

Оскільки питання, які виникають при призначенні виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців та сукупністю злочинів і вироків, не мають принципових відмінностей стосовно цих видів покарань, надалі їх аналіз здійснюється лише щодо виправних робіт.

422

Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 16.

423

Див.: Там само.

424

Цю позицію поціляють й інші науковці. Див… Гуськов В. Назначение судом исправительных работ по совокупности // Сов. юстиция. 1968. — № 20. — С. 12; Бушуев И.Л. Исправительные работы. — М.: Юрид. лит., 1968. — С. 99–101; Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. С. 62; Становский М.Н. Вказ. праця. — С. 326.