Тi ж iТетяна (ставить наливку на стiл).
Михайло Ану, судир! Ось i я вас почастую гарним спотикачем (наливає й пiдносить солдатовi).
Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?
Михайло. Жiнка моя, Тетяна.
Тетяна. Я, я — iще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нiчого не вмiю.
Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад — не жiнка!
Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).
Михайло. Здорова, моя рибко, перепiлко! (П'є).
Тетяна (наливає). Спасибi! За здоров'я москаля-чарiвника!.. (Пригубила й оддала чоловiковi).
Михайло. Здоровi були, мосьпане-чарiвник!
Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).
Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Спiває).
З того часу, як женився,
Я нiколи не журився,
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
За Тетяну сто кiп дав,
Бо Тетяну сподобав.
Ой, чук…
За Марусю п'ятака,
Бо Маруся не така.
Ой, чук…
Я веселий i здоров
Вiд Тетяниних бров…
Ой, чук…
Як Тетина засмiється,
В душi радiсть оддається.
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!
Тетяна. А ти думав, що у мене чоловiк абиякий?..Не бiйсь, себе не видасть. (Спiває).
Будь у мене мужичок з кулачок,
А я таки мужикова жiнка…
Я за його захилюсь, захилюсь,
Та нiкого не боюсь, не боюсь.
Ой, до мене губерець пiдсипавсь
I любовi добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, —
Його трясця напала, напала.
"Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати".
"Пiди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло ворiт не шатайсь, не шатайсь!"
Михайло. Воно так, вашецi проше: сучка санчата замчала; у нас ремiнця за личко не вимiняєш.
Тетяна. От тепер час уже спати лягати
Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?
Михайло. Потiш… та чим же i як?
Тетяна. Та годi вам утiшатись: час спати!
Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?
Михайло. Старшого? Це б того, — що греблi рве?
Тетяна. Цур йому! Це б того, що — не при хатi згадуючи? (Плюється).
Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.
Михайло. В чоловiчеськiм? Якого ж чоловiка?
Солдат. Какого хотите? (Всi мовчать).
Тетяна. Знаєш, чоловiче, що? Нехай явиться таким, як я знаю i скажу москалевi… Побачимо, чи покаже!
Михайло. Добре, кажи, говори.
Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.
Тетяна. Нехай твiй старший покажеться паничем Финтиком, що в нашiм селi проживає, та щоб i в такiй одежi, яку вiн носить.
Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?
Михайло. В такiм, яке носив сьогоднi.
Солдат. Изволь.
Михайло (жiнцi). Я не вiрю москалевi: вiн хваста.
Солдат бере вуглину i виймає шомпол, розставляє чоловiка i жiнку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очi. Стає сам посеред сцени i питає поважно, мiняючи голос.
Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?
Михайло (боязко). Нехай жiнка каже.
Тетяна. З-пiд припiчка.
Михайло (набiк). О, хитра з бiса!
Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то — быть бедам!
Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?
Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.
Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб цiї потiхи не показувати? Мене циганський пiт проймає.
Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно i помалу).
Тара, бара,
Гала, бала.
Во всех углах
Трах-тарарах!
Из печнова дна
Вылезай, сатана!
При цих словах Михайло смiшно кривиться. Финтик вилiзає з-пiд печi. Солдат йому помагає, затуляє пiч, стає знов на своє мiсце й робить знак, щоб той мовчав; пiдходить до жiнки, розв'язує їй очi, далi й чоловiковi. Михайло, вгледiвши Финтика, виявляє переляк i дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало..
Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним i побалакати?
Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.
Михайло. А жiнка перенесе?
Солдат. Нет..
Тетяна. Неправда, перенесу! (Выходить з круга, до чоловiка).
Чоловiче! Москаль жартував над тобою. Я тобi все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.
Михайло. Як же то так?.. Чи ви мене справдi морочите, чи на глузд пiднiмаєте? Я нiчого тут не розчовпу собi. А горiлка? А вечеря пiд боднею?
Солдат смiється.
Тетяна. Все то не чари. Послухай. Три недiлi вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичiв i, дiзнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нiчого йому робити дома, аж нi: зачав менi говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловiка дома нема, то i другого не грiх полюбити, бо так у свiтi ведеться. Такими й гiршими розказами так "iєнi надоїв i осоружився, що i менi здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогоднi. Я купила горiлки, курку i ковбасу, та ще до вечерi прийшов москаль. Я рада була, що на Финтикiв кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремiю пiдняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но вiн, видно, не спав i пiдслухав, як я Финтиковi розказувала, де сховала горiлку i страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощi пiднявся i удавав, мов вiн чарiвник. От тобi вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу i не обманюю тебе.
Михайло. Так ось воно як… Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарiвник i панич цей не… дух святий з нами? Горiлка i страва — не од того, що не при хатi згадуючи? Га?
Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.
Михайло. Та менi й самому здається, що од моєї жiнки не треба б сподiватись городянського, вашецi проше, бешкету. Та тепер дивний свiт…
Тетяна. Не грiши, чоловiче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човнi. Погляди на мене i на пани ча — i вгадаєш, хто грiшний, а хто праведний.
Солдат. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.
Финтик. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколiшки й спiває).
Помилуйте, вас прошу:
Єй-єй же, покаюсь!
I прельщатися чужим
По смерть зацураюсь.
Я — бездельник, признаюсь,
I дурак письменный!
Я проныра i крючок
I хапун отменный…
Я спокутую грiхи
I, божусь, iсправлюсь
I любить чужих жiнок
По смерть не отважусь.
Солдат. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на мигах).
Финтик (перелякано). Ой, ой, умилосердитесь!
Тетяна (до солдата). Не будьмо неумолимi для других, одним собi зазорного не прощаймо. (До Финтика). Слухай (спiває).
Треба б дати
Прочухана,
Щоб ти научився;
Михайло.
Як обманювать жiнок,
В другий раз страшився.
Тетяна.
Ти за чванство,
За лукавство
I попався в сiтку
Михайло.
За те б треба
Дати хльосту
I спровадить к дiдьку.
Тетяна.
Признавайся,
Оправдайся,
То не буде лиха.
Михайло.
Добрих людей не кусай
Явно, нi спiдтиха.
Финтик.
О, горе мне, грешнику сущу,
Ко оправданню ответа не имущу!
Како и чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!
Михайло. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Менi б треба бiльше за всiх проученiє тобi дати, но я непотребство твоєї душi прощаю тобi, тiльки обiщай нам нiколи не забувати, якого ти роду, почитати матiр свою, поважати старших себе, не обижати нiкого, не пiдсипатись пiд чужих жiнок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобi березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.
Солдат. И небо с овчинку покажется.
Тетяна. I в могилi боляче буде.
Финтик. Милостивые благодетели! Ваше великодушие проникло в мою совесть. Она пробудилась и представляет мне докладный регистр моих бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь все силы употреблю доказать на деле мое исправление. Буду всем рассказывать сегодняшнее мое приключение и москаля-чаривника, дабы пример мой послужил ко исправлению всех и каждого.
Солдат. Поэтому правда, что шутка, кстати сделанная, больше делает иногда пользы, чем строгие наставления.
Вс i (хор).
Треба дружно з людьми жити,
Треба так жiнок любити,
Щоб од бога не грiх,
Щоб i людям не в смiх.
Финтик.
Всем теперь скажу я смело:
В прок не пойдет злое дело, —
Хоть удастся в один раз —
Попадешься в инчий час.
Всi.
Треба дружно з людьми жити… (i далi).
Тетяна.
Паничi, остерiгайтесь,
Не запальчиво влюбляйтесь,
Бо хто ласий до чужбин,
Той скуштує i дубин.
Всi
Треба дружно з людьми жити,
Треба так жiнок любити,
Щоб од бога не грiх,
Щоб i людям не в смiх.
Завiса.