Нікомахова етика

КНИГА ВОСЬМА

1 (І). Услід за цим, очевидно, іде розбір дружби (ή φιλία), адже це різновид доброчесності (αρετή τις), або щось причетне доброчесності (μετ' αρετής), а крім того, це найнеобхідніше для [5] життя(1). Дійсно, ніхто не вибере життя без друзів, навіть маючи всі інші блага: вважають же ж, що навіть у багатіїв і в тих, хто має посади начальників (ή αρχή) і владарювання (ή δυναστεία), надзвичайно велика потреба в друзях: яка ж бо користь від такого достатку (εϋετηρία), коли відібрана можливість благодіяння (ή ευεργεσία), яке виявляється переважно щодо друзів, і це особливо похвально? А як оборонити [10] і врятувати [свій достаток] без друзів? - Адже чим воно більше, тим і вразливіше. Та й у бідності і в іншому нещасті тільки друзі здаються пристановищем (καταφυγή). Друзі потрібні молодим (οι νέοι), щоб уникати помилок, і старим (о'І πρεσβΰταΐ), щоб піклувалися про них і при нестатках через немічність (δι" ασθένεια ν) допомагали їм чинити [добре]; а в розквіті літ (εν ακμή) вони [15] потрібні для прекрасних вчинків "двом, котрі разом ідуть(2)", бо разом люди здібніші і до розуміння, і до дії.

Схоже на те, що в породжувачі (τω γεννήσαντι) дружба до породженого (το γεγεννημένον) присутня від природи, так само як у породженому - до породжувача, причому не тільки в людей, але й у птахів, і в більшості з тварин, і в істот одного походження - один до [20] одного, а особливо в людей, недаремно ми хвалимо людинолюбних (φιλάνθρωποι). Як близька і дружня (ως ο'ικέΐον και φίλον) людині всяка людина, можна побачити під час поневірянь (εν ταις πλάναις). Дружба, очевидно, скріпляє (συνέχειν) й держави (α'ι πόλεις(3)), і законодавці (о'І νομοθέταΐ) більше піклуються про дружбу, ніж про справедливість, бо згода (η ομόνοια(4)) - це, здається, щось подібне [25] до дружби, до згоди ж і прагнуть найбільше законодавці і від незгоди (ή στόπις(5)), як від ворожнечі, охороняють [державу]. І коли [громадяни] дружні, вони не мають потреби в справедливості, тоді як, будучи справедливими, вони все ж мають потребу ще й у дружбі; із справедливих же [взаємин] найбільш справедливим вважається дружнє (το φιλικού).

(1) У перекладах новими мовами зазвичай вказується на незводимість грецького ή φίλια до якогось певного поняття: це і дружба, і любов, і відчуття симпатії тощо, детально про все це див. особливо: НВБ. - С. 736 прим. 1.

(2) Слова Діомеда перед походом у нічну розвідку, які за часів Арістотеля стали вже, подібно до багатьох інших фраз Гомера, крилатим висловом, повністю звучать як: συν τε δύ' έρχομένω και τε προ δ του ενόησεν // δππως κέρδος εη (Нот. II. Χ. 224-225). Так, у Платана в "Бенкеті" (Plato. Symp. 174d) Сократ звертається до Арістодема: Σύν τε δύ' έρχομένω προ 6δοΰ, а в "Протагорі" той же Сократ уже буквально цитує вказане місце Гомера (Plato. Prot. 348d): συν τε δύ' έρχομένω και τε προ δ του ενόησεν.

(3) Можна також перекласти і як "дружба з'єднує (συνέχειν) держави", проте подальші слова Арістотєля дозволяють зробити висновок про те, що мова йде про внутрішню єдність полісів.

(4) Ομόνοια властиво означає однодумність, "єдиномисліє", але в даному випадку вона зорієнтована саме на політичну сферу, де вона означає саме мир, злагоду, порозуміння - згоду. Особливо це яскраво проступає в кризові моменти історії полісів, коли пошуки громадянської згоди стають наріжним каменем усієї діяльності номотетів, діаллактів та айсюмнетів, діяльність яких розглядається Арістотелем окремо в "Політиці".

[Дружба - це] не тільки щось необхідне, але і щось етично прекрасне, адже ми вихваляємо [30] дружелюбних (φίλοφίλοί), а мати багато друзів (πολυφιλία) ми схвалюємо, і вважається це (ή πολυφιλία) однією з етично прекрасних якостей. До того ж [деякі] думають, що чеснотливі мужі і дружні - це одне й те ж.

2. Про дружбу сперечаються немало. Одні вважають її якоюсь схожістю (το ομοιότης) і схожих людей (όμοιοι) - друзями, і звідси приказки: "Подібне до подібного..." і "Ворон [35] до ворона..." і тому подібні. Інші ж стверджують протилежне: "Усі гончарі - 1155b суперники один одному"(6). Для цього ж самого підшукують [пояснення] вище (ανώτερον) і природно- науковіше (φυσικάπερον), так Еврипід говорить: "Прагне дощу висохла земля, а повне дощу небо величне, прагне впасти на землю"(7); і Геракліт: "[5] Протилежне сходиться", "З відмінностей найпрекрасніша гармонія" і "Все з розбрату народжується"(8) ; але цим [думкам] протистоять інші, серед них і Емпедоклова, а саме: "Подібне прагне до подібного"(9).

(5) Подібним же чином і t| στάσις - незгода і розбрат стає синонімом під час кризи в полісному суспільстві розподілу його на окремі і ворожі один до одного угрупування та навіть громадянської війни. Особливо яскраво описується така стасіс Арістотелем в "Афінській політії", у контексті боротьби, яка охопила афінське суспільство після реформ Солона і яка, зрештою, завершується встановленням тиранії Пейсістрата.

(6) Наведені приказки широко відомі і з інших джерел, остання, наприклад, є алюзією до Hes. Ergg. 25.

(7) £urFr. 897, 7-10(Nauck).

(8) DK 22 В 8. Пор. до цього переклад відповідних фрагментів: Тихолаз. Геракліт. -С. 47^t8, 101-102; там же див. аналіз можливостей об'єднання вказаних фрагментів; див. також: Фрагменти ранних греческих философов. - Ч. 1. - С. 200; пор. до цього: НВБ. - С. 737 прим. 7.

(9) DK 31 В 22, 4-5. Див. до цього: Якубанис Г. Змпедокл: философ, врач й чародей. Данньїе для его понимания й оценки. - К., 1994. - С. 74, 98-99, 136. Фрагменти ранних греческих философов. Ч. І.С. 362.

Таким чином, ми облишимо ті спірні питання (то απόρημα), що належать до природознавства (адже це не властиво справжньому дослідженню), а все те, що стосується людини і [10] зачіпає вдачі та пристрасті, це ми уважно дослідимо, наприклад: чи в усіх буває дружба, а чи ницим неможливо бути друзями, а також чи один існує вид дружби, чи більше. Ті, хто думають, що один [вид], оскільки [дружба] дозволяє більше й менше, повірили в це без достатніх на те доказів, бо [15] більше й менше має і різне на вигляд (τα έτερα τω είδει) також. Але про це було сказано раніше.

(II). Коли ми будемо знати предмет дружньої приязні (то φίλητόν), то, можливо, проясняться й ці [питання]. Адже вважається, що не все викликає дружбу (φίλεΐσθαΐ), але тільки предмет дружньої приязні, а це благо, чи те, що приносить задоволення, чи [20] корисне (αγαθόν f| ηδύ ή χρήσίμον). Щоправда, можна подумати, наче б то корисним є те, завдяки чому виникає певне благо або задоволення, так що предметами дружньої приязні (τα φίλητά) виявляться лише властиве благо (τάγαθόν) і задоволення-як цілі (ως τέλη). А в такому випадку, до чого відчувають дружбу (φίλοΰσιν): до блага властивого, чи до блага для самих себе (то αύτοΐς αγαθόν)? Адже іноді ці речі не узгоджуються. Так само й із задоволенням. Вважається ж бо, що всякий відчуває дружбу до блага для самого себе, і, хоч благо є предметом дружньої приязні в безвідносному значенні, для кожного благом є [25] благо для нього, а дружбу кожний відчуває не до сущого для нього благом (то 5ν αΰτω αγαθόν), але до уявного (то φαινόμενον). Різниці тут ніякої немає: предметом дружньої приязні буде те, що здається приємним.

Є три підстави для дружньої приязні, але про дружнє почуття (ή φίλησίς) до неживих предметів не говорять як про "дружбу", тому що тут неможливе ні дружнє почуття у відповідь (άντίφίλησίς), ні бажання іншому блага (напевно, смішно бажати [30] блага винові, але якщо й так, то це побажання йому збереження, щоб мати його самому); тим часом кажуть: другові треба бажати властивих благ задля нього самого. Тих, що бажають властивих благ саме таким чином називають доброзичливими (εΰνον), якщо те ж саме бажання не виникає і в іншої сторони, тому що при взаємній доброзичливості (ή εύνοια) виникає дружба. Можливо, потрібно уточнити: "при не прихованій [доброзичливості]"? Багато ж бо [35] бувають доброзичливими до тих, кого не бачили, вважаючи їх добрими людьми 1156а або корисними; і те ж саме може почувати один із таких людей до даної людини. Тоді ці люди виявляються доброзичливими один до одного, але як назвати їх друзями, якщо для них таємниця, як ставляться до ним самих? Отже [щоб бути друзями], треба мати доброзичливість один до одного і бажати один одному благ властивих, причому так, щоб це не залишалося в таємниці, [5] і по якійсь одній із названих вище [підстав].

З (ПІ). Ці [підстави для виникнення дружби] відмінні один від одного по виду, а значить, розрізняються і дружні почуття (α'ΐ φιλήσεις) і вияви дружби (α'ι φιλίαι).

Існують, таким чином, три види дружби - по числу предметів дружньої приязні; у кожному випадку є дружнє почуття у відповідь (αυτιφ'ιλησις), не таємне; а люди, які відчувають один до одного дружбу, бажають один одному благ властивих остільки, оскільки [10] відчувають дружбу. Тому ті, що відчувають один до одного дружбу за корисність, відчувають її не до самих по собі друзів, а остільки, оскільки отримують один від одного певне благо. Так і ті, що відчувають дружбу через задоволення (δι' ήδονήν); наприклад, вони захоплюються (αγαπώσΐ) дотепними не як такими, а тому, що вони приносять їм задоволення.

Отже, хто відчуває дружбу за корисність (δια το χρήσιμου), той любить за [15] блага для них самих (δια το αύτοΐς αγαθόν), і хто за задоволення - за задоволення для них самих (δια το αΰτοΐς ηδύ), але не за те, чим є людина, до якої відчувають дружбу, а за те, що вона корисна або приносить задоволення. Таким чином, це вияви дружби тільки привхідним чином (κατά συμβεβηκός), бо не тим, що він саме такий, який є, викликає дружбу до себе той, до кого він її відчуває, але в одному випадку тим, що він приносить яке-небудь благо, а в іншому - через задоволення.

Звичайно, така дружба легко [20] розривається, оскільки сторони не постійні в приязні один до одного. Дійсно, коли вони більше не знаходять один в одному ні задоволення, ні користі, вони перестають і відчувати дружбу. Тим часом корисність не є постійною, але щоразу полягає в іншому. Таким чином, із знищенням підстави для дружби розривається і сама дружба як така, що існує з огляду на задоволення і користь.

Вважається, що така дружба буває в основному [25] між літніми (люди такого віку домагаються, звичайно, не задоволень, а допомоги); а серед людей у розквіті літ і серед молоді - у тих, хто домагається

вигоди. Такі друзі, до речі сказати, зовсім не обов'язково ведуть життя спільно, адже іноді вони навіть приносять один одному незадоволення (οΌδ' ε'ισίν ηδείς); і, зрозуміло, вони не потребують відповідного спілкування (ή ομιλία), крім тих випадків, коли надають підтримку: ці ж бо друзі [30] приносять задоволення настільки, скільки мають надій на отримання блага [один від одного]. До цієї дружби прираховують і гостинність (ξενική).

А поміж молодих дружба, як прийнято вважати, існує задля задоволення, бо молоді живуть по пристрасті (κατά πάθος), і найбільше домагаються задоволень для себе і в дану мить. Із зміною віку і задоволення стають іншими. Ось чому молоді і стають швидко друзями, і [35] швидко перестають ними бути: адже дружба змінюється разом з тим, що приносить задоволення, 1156b а в такого задоволення зміна наступає швидко. Та й влюбливі (ερωτικοί) молоді, адже любовна дружба головним чином підвладна пристрасті і [рухома] задоволенням. Недаремно [молоді легко починають] відчувати дружбу і швидко перестають, змінюючись часто впродовж одного дня. Але вони бажають провести дні разом і [5] жити спільно, бо так вони отримують те, що для них і відповідає дружбі.

4. Довершена ж дружба (τελεία φιλία) буває поміж людей чеснотливих і по доброчесності один одному подібних: адже вони однаково бажають один одному властивого блага остільки, оскільки чеснотливі, а чеснотливі вони самі по собі. А ті, що бажають друзям блага [10] задля них самих, друзі найбільше (μάλιστα φίλοι). Дійсно, вони ставляться так один до одного завдяки їм самим а не внаслідок привхідних обставин, тому й дружба їх залишається постійною, доки вони чеснотливі, доброчесність же - це щось постійне. І кожний з друзів чеснотливий як безвідносно, так і по відношенню до свого друга: адже чеснотливі є і безвідносно чеснотливими, і помічниками один для одного. Подібним же чином вони приносять [15] задоволення, бо чеснотливі приносять його і безвідносно, і один одному: адже кожному в задоволення вчинки, внутрішньо йому властиві (αϊ ο'ΐκεΐαΐ πράξεις) і їм подібні, а в чеснотливих і вчинки однакові або схожі. Цілком зрозуміло, що така дружба постійна (φιλία μόνιμος), адже в ній поєднано все, що має бути у друзів. Дійсно, всяка дружба існує чи то задля блага, [20] чи то задля задоволення, чи то в безвідносному значенні, чи то по відношенню до того, хто відчуває дружбу, тобто завдяки певній схожості.

А в довершеній дружбі (ταύτη) є все, про що було сказано, завдяки самим по собі [друзям]: адже в ній подібне один одному і все інше (τα λοιπά) - благо і задоволення в безвідносному значенні, - а це головним чином і є предметом дружньої приязні; так що "відчувати дружбу" і "дружба" властиві, передусім, таким людям, і дружба у них найкраща.

Здається, що така дружба трапляється рідко, [25] тому що й людей таких мало. А крім того, потрібні ще час і близьке знайомство (ή συνήθεια), бо, як гласить прислів'я, не можна узнати один одного, перш ніж з'їси разом той "знаменитий [пуд] солі" (τους λεγόμενους άλας)(10); і тому людям не визнати один одного і не бути друзями, перш ніж кожний з'явиться перед іншим як гідний дружби і довір'я. А ті, [30] що у взаєминах своїх раптом починають поводитися дружньо (ταχέως тсх φιλικά ποιοΰντες), бажають бути друзями, але не є ними, хіба що вони [взаємно] гідні дружньої приязні і знають про це; і дійсно, бажання дружби виникає швидко, дружба ж - ні.

5 (IV). Отже, ця [дружба] довершена як з точки зору тривалості, так і з інших точок зору, і в усьому кожний отримує від [35] іншого [щось] тотожне або схоже (ταυτόι και δμοια), як те й має бути поміж друзів. 1157а Дружба задля задоволення має схожість з цією дружбою, адже і чеснотливі приносять один одному задоволення. Так само і з дружбою задля користі, бо чеснотливі також корисні один одному. І навіть поміж таких [друзів задля користі або задоволення] дружня приязнь (α'ΐ φΐ-λίαΐ) особливо постійна, коли вони отримують один від одного однакове, [5] наприклад задоволення, і не просто [задоволення], а ще й від того ж самого, як, наприклад, буває у дотепних, а не як у закоханого і коханого (μη ως εραστή και έρωμένω). Дійсно, ці останні отримують задоволення не від одного і того ж, але один, бачачи другого, а другий від залицянь закоханого. Коли ж підходить до кінця пора [юності], іноді до кінця підходить і [така] дружба: адже перший не отримує задоволення [10] від споглядання другого, а другий не отримує залицянь від першого. Багато, однак, постійних у дружбі (δίαμένουσιν), якщо завдяки близькому знайомству (εκ της συνήθειας), як люди схожих вдач (όμοήθεις όντες), вони полюбили вдачі [один одного].

(10) В Aristot. Eud. Eth. 1238а2 йдеться проліеошк (= 52,5 л) солі: διό εις παροΐμ'ιαν ελήλυθεν b μέδιμνος τώυ 'όλων.

Ті, хто в любовних справах обмінюються не задоволенням, а користю, і гірші друзі, і менш постійні. А ті, хто друзями бувають задля користі (δια το χρήσιμον), розривають [дружбу] одночасно з (ξεχωρισμένοι τοις τόποις), хоч і не виявляють [дружби] в дії (ουκ ένεργοΰσι), але за своїм складом такі (ούτω δ' έχουσιν), що здатні [10] виявляти себе дружньо (ένεργεΐν φιλικώς), бо відстані розривають не взагалі дружбу, а її діяльний вияв (ενέργεια). Але якщо відсутність друга тривала, то вона, здається, примушує забути (λήθην ποιεί ν) навіть дружбу; тому і говориться:

Багато ж бо дружб розірвала нестача розмови" .

Мабуть, ні старі (ο'ι πρεσβΰται), ні скучні люди (οι στρυφνοί(12)) не годяться для дружби (ot) φιλικοί είναι): мало ж бо [15] від них задоволення, а ніхто не здатний провести дні з тим, хто приносить смуток замість задоволення; дійсно, природа, очевидно, особливо уникає того, що приносить смуток (το λυπηρόν φεύγειν), а прагне до того, що приносить задоволення.

Ті, що хвалять (αποδεχόμενοι) один одного, але не живуть спільно, схожі більше на доброзичливих, ніж на друзів. Адже ніщо так не властиве друзям, як вести життя спільно [20] (підтримки ж бо прагнуть і потерпаючі від нужди (ο'ι ενδεείς), а провести свої дні разом [з кимсь] прагнуть навіть блаженні (ο'ι μακάριοι), бо їм найменше личить бути самотніми). Але провести час один з одним неможливо, якщо не приносити один одному задоволення і не отримувати насолоду від однакових речей; саме це й властиве, здається, товариській дружбі (ή εταιρική)(13).

(11) Цитата з невідомого поета.

(12) Букв.: кислі.

(13) Гетерії в Афінах були товариствами людей одного віку та соціального стану. У V ст. до Р.Х. вони часто набували політичного характеру, виступаючи осередками політичної агітації та пропаганди (див. щодо цього: СтавнюкВ.В. Особенностиполитической борьбьі в Афинах в начале V в. до н.з. / Античность й раннєє средневековье. - Н. Новгород, 1991. - С. 26-37). За часів Арістотеля вони перетворюються на своєрідні суспільні клуби, члени яких об'єднуються на підставі взаємної симпатії та взаємодопомоги.

7. [25] Отже, як вже було сказано багато разів, дружба-це передусім дружба чеснотливих, тому що предметом дружньої приязні і вибору (φιλητόν μεν καί α'ιρετόν) вважається безвідносне благо (το απλώς αγαθόν) або задоволення, а для кожного - [благо і задоволення] для нього самого; для чеснотливого ж чеснотливий вважається таким через усі ці ознаки.

Дружнє почуття (ή φίλησις) є схожим на пристрасть, а дружба (ή φιλία) - на певний склад душі: адже дружнє почуття з таким же успіхом (ούχ ήττον) [30] може бути звернене на неживі предмети, але дружнє почуття у відповідь відчувають (άντιφιλοΰσι) при свідомому виборі, а свідомий вибір (ή προαίρεσίς) зумовлений душевним складом. Крім того, вони [чеснотливі] бажають властивого блага тим, до кому відчувають дружбу, задля самих цих людей, причому не по пристрасті (κατά πάθος), але по складу душі (καθ' έξΐν). І, відчуваючи дружбу до друга, відчувають її до блага для самих себе, бо, якщо чеснотливий стає другом, він стає благом для того, кому друг. Тому і той, і інший відчувають [35] дружбу до блага для самого себе і віддають один одному рівне (το Ίσον) в побажаннях і в задоволеннях, бо, як мовиться, "дружність (φιλότης) - це рівність" (ή Ίσότης)(14);1158аа це дано насамперед дружбі чеснотливих.

(VI). Поміж людьми скучними і старими тим менше буває дружби, чим важчої вони вдачі (δυσκολώτεροί) і чим менш вони насолоджуються взаємним спілкуванням (η ομιλία), адже саме воно, здається, є головною ознакою дружби (μάλιστ' φιλικοί) і створює її насамперед. Тому-то [5] молоді швидко стають друзями, а старі люди - ні: не стають же ж друзями тим, від кого не отримують насолоди. Те ж саме справедливе і для скучних. Однак такі люди можуть бути один до одного доброзичливими (εΰνοι), бо бажають один одному властивих благ і в скруті (εις τός χρείας) йдуть один одному назустріч; але навряд чи (ου πάνυ) вони друзі, тому що не проводять дні разом (διόί το μη συνημερεύειν) і не отримують один від одного насолоди - [10] а саме це вважається головними ознаками дружби.

Бути другом багатьом при довершеній дружбі неможливо, так само як бути закоханим у багатьох одночасно (адже закоханість схожа на надмірну дружбу і є чимось таким, що за природою звернене на одного) - багатьом одночасно не легко подобатися (αρέσκείν) одній і тій же людині, так само як і бути чеснотливими. Треба ж бо набути [15] досвіду і зблизитися (εν συνήθεια γενέσθαι), що вкрай важко (παγ-χαλεπον). А ось через користь або задоволення багатьом подобатися можна, бо таких - багато, а послуги не вимагають багато часу.

З цих видів дружби більш схожа на дружбу та, що задля задоволення, коли обидві сторони отримують одне і те ж і насолоджуються один одним або [20] однаковими речами; така дружба молодих: тут безкорисливого (то έλευθέριον) більше. А дружба задля користі [властивіша] торгашам (ο'ι αγοραίοι(15)).

(14) За Діогеном Лаертським (Diog. Laert. VIII. 10), першим цю формулу виголосив Піфагор, за Платоном же (Plato. Legg. 757a) - це давня приказка; пор. до цього: шєі τ6ν όμοΐον беуєі θεός ως tbv Ьцоїоп - завжди подібного бог зводить з подібним (Нот.Оа. XVII. 218).

Навіть блаженні (o'l μακάριοι), не потребуючи нічого з користі (ουδέν χρησίμων), потребують задоволень: адже вони бажають провести життя з кимсь разом, а страждання зносять недовго, та й ніхто не витримав би безперервно, хоч би це було [25] саме благо, - ось чому блаженні шукають друзів, що приносять задоволення (οι φίλοι ηδείς). Можливо, треба, щоб ці друзі були і чеснотливими, причому для них самих: адже тільки в цьому випадку у них буде все, що має бути поміж друзями.

Люди, наділені могутністю (οι εν ταΐς έξουσ'ιαι), використовують друзів, як ми це бачимо (φαίνονται), з розбором (διηρημένοις χρήσθαι τοις φ'ΐλοίς): одні приносять їм користь, інші - задоволення, але навряд чи [30] одні і ті ж - і те і інше; адже вони не прагнуть, щоб ті, що приносять їм задоволення були наділені доброчесністю, а корисні були б [корисні] для прекрасних вчинків (εις τα καλά), але, прагнучи задоволень, вони шукають приємних, а для виконання наказів - здібних, а одні і ті ж люди рідко бувають і тими й тими [одночасно]. Сказано вже, що й задоволення, і користь водночас приносить доброчесна людина, але така людина не стає другом того, хто перевершує його [становищем], якщо тільки останній не перевершує [35] його також і доброчесністю; в іншому ж випадку перевершений не вважатиме себе рівним пропорційно [заслугам перевершуючого]. Але такі [могутні люди], що мають перевагу ще й у доброчесності (εΐώθασί), трапляються нечасто.]

8. 1158b Описані вище [різновиди] дружби засновані на рівності (ε'ίσι εν Ίσότητί). Дійсно, обидві сторони або отримують і бажають один одному одного й того ж, або обмінюють одне на інше, наприклад задоволення на допомогу; сказано вже, що ці види дружби гірші і менш [5] постійні. Вважається, що [ці різновиди] і є, і не є дружбами через, відповідно, <і> схожість і відмінність з одним і тим же; адже по схожості з дружбою по доброчесності вони здаються дружбами (одна ж бо містить у собі задоволення, друга - користь, а в цій ось [дружбі по доброчесності] присутнє і те, і те), оскільки ж [дружба по доброчесності] непідвладна наклепу і постійна, а ці [види дружби] скороминущі [10], та й багато в чому іншому від неї відмінні, то через відмінність [з дружбою по доброчесності] здається, що це - не дружба.

(15) Негативність оцінки торгівлі базарної, риночної, тієї, що ведеться на базарній площі, агорі (t| Ьсуора); термін о'І ссуоросюі дуже близький, майже синонімічний, слову "чернь". Незважаючи на те. що еллінська цивілізація значною мірою вибудовується і розпоширюється завдяки тої - и:Іі (див. хоча б: Ставнюк. Підприємливість...), для поліса характерним є прагнення встановити контроль над товарно-грошовими відносинами і навіть звести їх до мінімуму, що найбільше виявило себе в практиці Спарти. Відомий вислів Геродота про ринок як місце, де елліни обманюють один одного, очевидно, є певним етичним осмисленням сучасної йому практики, хоча й приписується він Дарію.

(VII). Інший вид (είδος) дружби заснований на перевазі (το καθ' ύπεροχήν) [однієї сторони], наприклад батька над сином і взагалі старшого над молодшим, чоловіка над дружиною і всякого начальника над підлеглим. Ці [відносини] також відрізняються один від одного, [15] бо неоднакове [почуття] батьків до дітей і начальників до підлеглих, так само як різне [ставлення] батька до сина і сина до батька або чоловіка до дружини і дружини до чоловіка. І доброчесність, і призначення (το έργον) кожного з них різні, різне й те, через що відчувають дружбу. А це означає, що розрізняються і почуття дружби (α'ι φιλήσεις), і [самі] дружби (α'ΐ φιλίαι). [20] Жоден з них, звичайно, не отримує від іншого того ж, [що дає сам], і не слід цього шукати [в таких відносинах]; коли ж діти приділяють батькам те, що має приділятися тим, хто їх породили (τοις γεννήσασί), а батьки <синам> те, що належить дітям, то дружба поміж ними буде постійною і доброю.

У всіх цих дружбах, заснованих на перевазі, дружнє почуття має [25] бути пропорційним (ανάλογον), а саме: до кращого більше відчувають дружбу, ніж він відчуває дружбу до інших, і до того, хто більше надає допомогу, також і відповідно до всякого іншого з кращих, бо, коли дружнє почуття відповідає достоїнству, тоді з'являється певна рівність, що і вважається властивим дружбі.

9. Але не одне і те ж значення має рівне (το Ίσον) в тому, що стосується справедливості, і в тому, і що стосується [30] дружби (&V τε τοις δικα'ιοις και εν τη φιλίξχ): адже в тому, що стосується справедливості, рівне - це перш за все рівне по достоїнству (κατ' άξίαν), а вже в другу чергу по кількості (κατά ποσόν), у тому ж, що стосується дружби, навпаки, насамперед - [рівність] по кількості, а в другу чергу - по достоїнству. Це видно, коли люди значно відстоять [один від одного] по доброчесності, зіпсутості, достатку чи по чомусь ще. Адже [тоді] вони вже не друзі; [35] навпаки, вони не вважають [себе або іншого] гідними дружби (ούδ' αξιοΰσιν). Особливо очевидно це [на прикладі] богів, бо у них найбільша перевага з точки зору всіх благ. Ясно це 1159а і на [прикладі] царів: адже як ті, що значно нижчі від них (ο'ι πολύ καταδεέστεροι), не вважають себе гідними бути їм друзями, так і ті, що нічого не варті, [не вважають себе гідними дружби] з найкращими або наймудрішими. Звичайно, в таких речах неможливо визначити точну межу (Ь Ορισμός), до якої друзі [залишаються друзями]; адже, з одного боку, навіть якщо відняти багато, [дружба може] все ще [5] залишатися [дружбою], але, з іншого боку, при дуже великому відділенні одного від іншого, наприклад людини від бога, дружба вже неможлива.

Звідси й виникає ще одне складне питання: чи дійсно друзі бажають друзям найбільших благ, наприклад бути богами; адже тоді вони не будуть для них ні друзями, ні, отже, благами: друзі ж бо - блага (о'І ybp φίλοι αγαθά). Але якщо вдало було сказано (καλώς είρηται)(16), що друг бажає для друга властивого блага [10] задля нього самого, то, мабуть, останній повинен залишатися саме таким, яким він є, бо йому будуть бажати найбільших благ як людині. Але, можливо, не всіх [благ], бо кожний бажає властивого блага передовсім для себе самого.

(16) Див.: 1155b31.

(VIII). Багато хто вважає, що через честолюбство (δια φιλοτιμ'ι αυ) більшість (о'І πολλοί) радше бажає, щоб до них відчували дружбу (φιλεΐσθαι), аніж самим її відчувати до когось (φιλεΐν), і тому більшість - друзі підлабузників (01 φιλοκόλακες), оскільки [15] підлабузник - це друг, над яким мають перевагу, або людина, яка прикидається, що вона така і що вона відчуває дружбу більше, ніж відчувають до неї. Вважається тим часом, що приймати дружбу (το φιλεΐσθαι), - це майже те ж саме, що приймати почесті (το τιμάσθαι), а до цього більшість людей, звичайно, прагне. Однак більшість, схоже, надає перевагу (α'ίρείσθαΐ) пошані не задля неї самої, а задля того, що з нею зв'язано. Дійсно, більшість радіють пошані у людей, наділених могутністю, [20] через надії (адже вони думають отримати те, що їм знадобиться, так що радіють пошані як знакові, який провіщує благодіяння (ή εί>παθεία)). Ті ж, що прагнуть до пошани у добрих і знаючих, мають на меті ствердитися у власній про себе думці, а значить, і радіють, довіряючи суду тих, хто говорить, що вони чеснотливі.

[25] Але коли до людини відчувають дружбу, це приносить їй насолоду саме по собі; тому-то, мабуть, вважається, що приймати дружбу краще, ніж приймати почесті, і дружба сама по собі гідна обрання (α'ιρετή είναι). З іншого ж боку здається, що дружба більше полягає в тому, щоб відчувати її самому (εν τω φιλεΐν), а не в тому, щоб її відчували до тебе (εν τω φιλεΐσθαι). Це підтверджується чим, що для матерів відчувати дружбу [до дітей] - насолода. Дійсно, деякі віддають власних [дітей] на виховання і відчувають до них дружбу, знаючи, [що це їх діти], [30] але не шукають дружби у відповідь (коли [ще] неможлива взаємність), і схоже, їм досить бачити, що [з дітьми] все гаразд, і вони відчувають дружню приязнь, навіть якщо по невіданню [діти] не приділяють матері нічого з того, що їй належить.

10. Отже, оскільки дружба полягає, радше, в тому, щоб відчувати її, а тих, хто любить друзів, хвалять, то, схоже, [35] доброчесність друзів у тому, щоб відчувати дружбу; 1159b отже, ті, що відчувають дружбу по достоїнству, - друзі постійні і дружба їх [постійна].

Друзями в цьому значенні бувають насамперед нерівні (о'І άνισοι), адже їх можна прирівнювати. Рівність же і схожість - це і є дружність (ή φιλότης), і особливо - схожість по доброчесності: будучи ж бо постійними самі по собі, чеснотливі постійні й у ставленні до [5] інших; і вони не потребують поганого і не роблять поганого в послугу, навпаки, вони, так би мовити, перешкоджають поганому, бо така властивість чеснотливих - самим не погрішати і не дозволяти [погрішати] друзям.

У ницих же немає нічого надійного (το βέβαιον), бо вони не залишаються подібними самим собі; однак, отримуючи насолоду від ницості один одного, [10] і вони ненадовго стають друзями.

А ось ті, що приносять користь і задоволення (о'І χρήσιμοι δε και ηδείς), довше залишаються друзями, а саме: допоки надають один одному допомогу і приносять задоволення. Дружба задля користі виникає, здається, передусім із протилежностей, наприклад у бідного з багатим, у неука з ученим, бо, маючи в чомусь потребу, людина тягнеться до цього, а натомість [15] дарує інше. Сюди можна, мабуть, з натяжкою віднести закоханого з коханим і красеня з бридким. І закохані недаремно іноді здаються смішними, вимагаючи такої ж дружби, яку самі відчувають до іншого. Звичайно, якщо вони однаково здатні викликати дружню приязнь (Ομοίως δη φιλητο'ι), їм, може, й треба цього вимагати, але, якщо нічого такого вони не викликають, це смішно. А можливо, протилежне тягнеться до [20] протилежного не саме по собі, але опосередковано (κατά συμβεβηκός), оскільки прагнуть середини: середина ж бо благо, наприклад для сухого-не стати вологим, а сягнути середини, і для гарячого також, і так само для іншого. Однак полишімо все це, бо [для справжньою дослідження] воно стороннє (αλλοτρίώτερα ταΰτα).

11(IX). [25] Очевидно, як було сказано і на початку, дружба стосується тих же речей і буває поміж тих ж людей, що й справедливе (το δίκαιον): адже вважають, що дещо справедливе міститься в усякому взагалі співтоваристві(εναπασΤ| κοινωνία), і дружба теж. Звичайно, до супутників у плаванні і до соратників по війську звертаються як до друзів, але ж так буває і в інших співтовариствах (fev ταΐς αλλαις ΚΟίνωνίαις). [30] Наскільки (καθ' δσον) люди відчувають спільноту (κοινωνοΰσιν), настільки поміж них є дружба: адже [поміж них є тоді] й справедливе. І прислів'я "У друзів все спільне"(17) - правильне, бо дружба - у спільноті. У братів і товаришів спільне все, а в інших - [тільки цілком] певні речі, і в одних більше, а в інших менше, бо й дружби бувають і міцнішими, [35] і тіснішими. Розрізнюється й справедливе (τα δίκαια), тому що воно ІІбОа не одне й те ж ні в батьків стосовно дітей і в братів один до одного, ні в товаришів і в співгромадян, як і в інших [видах] дружби. Різним буде й несправедливе (τα άδικα) в кожному з названих випадків, і воно зростатиме тим більше, чим ближчими будуть друзі; так, позбавити майна друга жахливіше, ніж співгромадянина, а брату не [5] допомогти жахливіше, ніж чужому, і побити батька жахливіше, ніж будь-кого іншого. Справедливому також властиво зростати по мірі [зростання] дружби, коли вже воно стосується одних і тих же людей і розповсюджуються на одне й те ж (έπ' Ίσον).

Тим часом всі співтовариства здаються частинами співтовариства державного (της πολιτικής): вони [10] допомагають отримати потрібне, здобуваючи що-небудь з необхідного для життя. Адже державна спільнота (ή πολιτική κοινωνία) з самого початку склалася, очевидно, задля взаємної вигоди (του συμφέροντος χάριν) і постійно їй служить(18); і законодавці намагаються досягти її і стверджують: що всім на користь, те й справедливе. А це означає, що інші співтовариства мають на меті часткову (κατά μέρη) корисність; [15] так, моряки мають на меті користь від заробляння грошей за плавання чи що-небудь таке; соратники по війську шукають користі від війни: в одних випадках - [захопити] майно, в інших - [здобути] перемогу, в третіх - [взяти] місто; так само й у членів філи (φυλέται) і дема (δημόται)". <А деякі співтовариства, як гадають, виникають задля задоволення, наприклад тіаси [20] і [співтовариства] ераністів; їх мета - жертовні бенкети і перебування разом(20)> Усі ці [спільноти], очевидно, підкоряються спільноті державній, бо державна спільнота має на меті не одномоментну користь, а користь для всього життя; вони здійснюють урочисті жертвоприносини і збираються для цього разом, воздаючи почесті богам і надаючи самим собі відпочинок, [25] що супроводжується задоволенням. Як можна помітити, древні урочисті жертвоприносини і збори бували після збору плодів, немов первини (άι απαρχαί) в честь богів; дійсно, саме в цей час мали найбільше дозвілля (έσχόλαζον(21)).

(17) Знову-таки, за Діогеном Лаертським (Diog. Laert. VIII. 10), першим цю формулу виголосив Піфагор, але її часто виголошує і Платон (див., напр.: Plato. Gorg. 507e).

(18) За Арістотелем, поліс утворюється в результаті природно зросту суспільства і усвідомлення ним взаємної користі від спільноти - точка зору, яка знаходиться в основі теорії "суспільного договору".

(19) Філи - політико-релігійні, а згодом (в Афінах - після реформ Клісфена 508 р. до Р.Х.) територіально-адміністративні підрозділи грецьких полісів. Дайм - після реформ Клісфена в Афінах найменші адміністративні осередки, до яких приписувалися всі громадяни.

(20) Тіаси - першопочатково урочисті процесії на честь якогось бога, головним чином Діоніса, в яких брали участь сатири, вакханки та менади; пізніше - різноманітні культові союзи, які часто набували характеру певних релігійних сект; ще пізніше вони набувають політичного чи навіть комерційного забарвлення. Ераністи - члени своєрідних товариств взаємодопомоги, які сплачували спеціальні внески, еранос; ераністи, як і члени тіасів, часто влаштовували спільні жертвоприношення, бенкети тощо.

(21) Дозвілля як необхідна умова всієї античної цивілізації зростає поступово і грунтується на древній, освяченій релігією практиці.

Таким чином, усі спільноти є частинами спільноти державної. А цим частинам [30] відповідають [різновиди] дружби.

12(X). Є три види державного устрою (α'ΐ πολίτείαΐ) і стільки ж перекручень (α'ι παρεκβάσεις)(22), які є немовби псуванням (α'ι φθοραί) перших. Ці види державного устрою - царська влада (ή βασιλεία), аристократія (ή αριστοκρατία) і третій, заснований на майновому цензі (από τιμημάτων), якому, здається, підходить назва "тимократичний", але більшість звикла [35] називати його [просто) "державний устрій" (ή πολιτεία)(23). Кращий з них - царська влада, гірший - тимократія (ή τιμοκρατία). Перекручення ІІбОЬ царської влади - тиранія (ή τυραννίς): будучи обидві єдиноначальне стями (ή μοναρχία), вони вельми різні, оскільки тиран (Ь τύραννος) має на увазі свою власну користь, а цар (Ь βασιλεύς) - користь підданих (των αρχομένων)(24). Адже не цар той, хто не самодостатній (Ь μη αυτάρκης) і не переважає всіма благами; а будучи [5] таким, він ні в чому не має потреби і, отже, буде пильнувати вигоду не для себе самого, а для підданих, тому що в іншому випадку він був би свого роду "царем по жеребу" (Ь κληρωτός βασιλεύς)(25). Тиранія в цьому відношенні протилежна царській владі, оскільки тиран переслідує власне благо. І по тиранії помітніше, що це найгірше [з перекручень], оскільки найзіпсутіше протилежне найкращому.

(22) Детальніше про види державного устрою Арістотель говорить у "Політиці".

(23) Властиво, полісний у стрій', політейєю Арістотель називав устрій афінського поліса, який існував до початку Пелопоннеської війни.

(24) Тиранія, таким чином, це ірраціональне прагнення окремої особистості до необмеженої влади задля власної користі, тоді як влада царя базується на етичній досконалості басилевса. Детальніше про форми державного устрою в Арістотеля див., знову ж таки, в "Політиці" .

(25) Тобто виступав би в якості виборної посадової особи в полісі, якою був в Афінах після ліквідації архаїчної царської влади архонт-цар, чи то архонт-басилевс.

[10] Царська влада переходить у тиранію, бо тиранія - це погана якість (ή φαυλότης) єдиноначальності, і ниций цар (Ь μοχθηρός βασιλεύς) стає тираном. Аристократія [переходить] в олігархію (ολιγαρχία) через зіпсутість начальників (κακία των αρχόντων), які ділять усе в державі всупереч достоїнству, причому все або більшу частину благ [беруть] собі, а посади (τάς αρχάς) [15] завжди [розподіляють] серед одних і тих же людей, найвище поціновуючи багатство. Тому начальствують (αρχουσι) нечисленні (ολίγοι) і ниці (μοχθηροί), замість того, щоб начальствували найкращі (αντί των επιεικέστατων). Тимократія [переходить] у демократію, бо ці види державного устрою мають спільну рису: тимократія також бажає бути [владою] більшості (το πλήθος), і при ній всі ті, що належать до одного майнового розряду (οι εν τω τιμήματι), рівні. Демократія - найменш [20] ница [серед перекручень], бо вона не дуже (επί μικρόν) перекручує ідею державного устрою (το της πολιτείας είδος).

Отже, в основному так і змінюються державні устрої, тому що такі переходи найкоротші і найлегші.

Подібності і як би зразки даних [державних устроїв] можна розгледіти і в сім'ях. Адже спільнота (η κοινωνία) батька з синами має вигляд (το σχήμα) царської [25] влади: батько ж бо піклується про дітей. Недаремно і Гомер називає Зевса батьком; дійсно, царська влада бажає бути владою батьківською (πατρική αρχή). А в персів [влада] батька тиранічна, тому що вони поводяться з синами як з рабами (δούλοι). Тиранічна й [влада] хазяїна (δεσπότης) над рабами, бо при цій владі робиться потрібне [30] хазяїну. Але вона здається правильною, тоді як [тиранія батьків] у персів - хибною, бо різна влада над різними [по роду]. [Спільнота] чоловіка й дружини здається аристократією, бо чоловік має владу по достоїнству і в тому, в чому личить чоловіку, а що личить дружині, він їй і надає. Але якщо чоловік [35] розпоряджається [в будинку] всім, він перетворює [їх спільноту] в олігархію, бо робить це всупереч достоїнству і не як1161акращий. Трапляється інколи, що дружини, будучи багатими спадкоємицями (επίκλήροι οΰσαι), мають владу над чоловіками; тим самим ця влада не по доброчесності, але завдяки багатству і впливу (ή δύναμίς), як і при олігархіях. А на тимократію схожі [взаємини] братів: вони ж бо рівні, за винятком різниці [5] у віці; саме тому, якщо вони набагато відрізняються за віком, поміж ними вже неможлива братерська дружба. Демократія ж буває в будинках без хазяїна (адже там усі рівні), і там, де начальник (Ь αρχών) немічний і кожному можна [робити, що йому надумається].

13(XI). [10] У кожному з державних устроїв дружба виявляє себе в тій же мірі, що й справедливе. Дружня приязнь царя до тих, над ким він цар, [виявляє себе] в надлишковості його благодіяння; дійсно, підданим (τους βασιλευομένους) він робить добро, якщо тільки, як чеснотливий цар, він, наче пастух про овець, піклується про них, щоб у них все було добре. Недаремно й Гомер назвав [15] Агамемнона "пастирем народів(26)". Така й батьківська [влада], але вона відрізняється величиною благодіяння, бо [батько] - причина самого існування, яке вже саме вважається найбільшим благом, а крім того, ще й вигодування (t| τροφή), і виховання (ή παιδεία). Навіть предкам за це воздається, і відносини поміж батьком і синами, предками і нащадками, царем і [20] підданими є за природою [відношенням] влади [і підкорення] (τ6 όρχικον). Ці дружби засновані на перевазі, саме тому й шанують батьків. Та й справедливе в них усіх не однакове, а відповідає достоїнству: так же ж бо і в дружбі.

(26) Звичайний епітет Агамемнона у Гомера, див, напр.: Нот. II. II. 243.

Дружба чоловіка з дружиною така ж, як і в аристократії: вона відповідає доброчесності, і кращому належить більше благо, і [25] кожному, що йому пасує; так і з справедливим.

Дружба братів нагадує дружбу товаришів, тому що вони рівні і [приблизно] одного віку, а такі люди, як правило (ως επί το πολύ), мають схожі пристрасті і схожі вдачі. Схожа на цю дружбу і дружба при тимократії, тому що громадяни тяжіють до того, щоб бути рівними і добрими [громадянами], і ось вони начальствують по черзі і на рівних підставах, [30] і такою ж у них є й дружба.

При перекрученнях [державних устроїв] як справедливе, так і дружба можливі в дуже малій мірі, і в найменшій мірі - при найгіршому перекрученні: адже при тиранії дружба неможлива зовсім або можлива мало. І дійсно, якщо в начальника і підлеглого немає нічого спільного, то немає й дружби, тому що й справедливого немає, як, наприклад, у майстра з його знаряддям, [35] душі з тілом, хазяїна з рабом. Справді, про всі ці речі 1161b той піклується, хто їх використовує, але ні дружби, ні справедливості не може бути по відношенню до неживих предметів. Неможлива дружба і з конем чи биком, або ж з рабом саме як з рабом. Адже [тут] нічого спільного бути не може, тому що раб - живе знаряддя (έμψυχον όργανον), а знаряддя - неживий [5] раб (άψυχος δούλος). Таким чином, як з рабом дружба з ним неможлива, але як з людиною можлива. Адже здається, що існує деяке справедливе (τι δίκαιον) у всякої людини по відношенню до всякої людини, здатної вступати у взаємини на основі закону і договору (κοινωνήσαι νόμου καΐ συνθήκης), а значить, і дружба можлива в тій мірі, в який раб - людина.

Незначною мірою, таким, образом, дружба і справедливість можливі навіть при тиранії, а в демократіях [10] - у більшій мірі, бо у рівних багато спільного.

14(XII). Як було вже сказано, всяка дружба існує у спільнотах, а дружбу родичів і товаришів можна виділити особливо. [Дружні взаємини] співгромадян, членів філи, супутників у плаванні і такі інші, очевидно, більше схожі на [взаємини] поміж членами певних співтовариств, бо вони явно засновані на якійсь угоді [15] (καθ' ομολο-γίαν). У цей ряд, мабуть, можна поставити і [взаємини] поміж гостем і гостинником.

Що стосується дружби родичів, то й вона, очевидно, має багато різновидів, але будь-яка зумовлена батьківською, бо, з одного боку, батьки люблять дітей як частину самих себе, а, з іншого-діти люблять батьків, будучи часткою їх. Знання [20] батьків, що діти від них, глибше, ніж знання народжених, що вони від батьків, і "той-від-кого" міцніше прив'язаний до ним народженого, ніж народжений до свого творця. Дійсно, те, що виходить з чогось, - рідне для того, звідки виходить (наприклад, зуб, волос чи що б то не було - для їх володаря), але для того, що виходить, "те-з-чого" воно виходить нічого не значить або, принаймні, значить менше, [є різниця] і з точки зору часу, а саме: батьки [25] люблять народжене ними відразу ж, а діти батьків - через певний час, коли вони почнуть думати чи відчувати. Звідси ясно й те, чому матері сильніше відчувають дружбу до дітей, ніж батьки.

Отже, якщо батьки до дітей відчувають дружбу як до самих себе (адже відділені від них їхні породження - це наче інші вони самі), то діти відчувають дружбу до батьків як їх природні [30] породження, а брати люблять один одного тому, що вони за природою від одних і тих же батьків, оскільки подібність з точки зору [походження] створює подібність у їх взаєминах; звідси й вислів: "одна кров" і "[один] корінь" і такі інші. Брати, таким чином, суть одне і те ж, навіть будучи окремими [істотами].

Для їхньої дружби багато означає і спільне виховання (το σύν-τροφον), і близькість за віком (тЬ κοχθ' ήλίκ'ΐα,ν): адже "одноліток з однолітком"(27), [35] і близькі знайомі (ο'ι συνήθεις) бувають товаришами. Саме тому дружба братів подібна 1162а до дружби товаришів. Двоюрідні брати та інші родичі тісно зв'язані один з одним також через це: вони ж бо походять від одних [предків]. При цьому одні з них більш, а інші менш рідні, в залежності від близькості чи дальності спорідненості з прародителем (Ь Ο(ρχηγ6ς).

(27) Розхожий вислів, відомий з ряду античних джерел, у т.ч. з Платона: ήλικα γόρ δη και b παλαιός λόγος τέρπειν τον ήλικα (Plato. Phaedr. 240с) див. про це: НВБ. -С. 741 прим. 45.

Дружба дітей до батьків [5] і людей до богів існує як дружба до блага і переваги. Адже вони для них найбільші благодійники (ευ γόρ πεποιήκασι τα μέγιστα), бо вони - причини існування та вигодування, а потім уже й виховання. Така дружба містить в собі настільки більше і задоволення, і користі, ніж дружба з чужими, настільки в житті рідних більше спільного. У [10] братерській дружбі присутнє саме те, що й у товариській, причому поміж добрими братами і взагалі в дружбі схожих цього більше настільки, наскільки [брати] ближчі [ніж товариші] і можливість любити один одного мають від народження, і настільки, наскільки більш схожі вдачами ті, що походять від одних батьків, і ті, що вигодовувалися та виховувалися разом; та й перевірка часом (ή κατ& τον χρόνον δοκιμασία) у них найтриваліше і [15] найнадійніша. Аналогічними є й вияви дружби у інших родичів.

У чоловіка та дружини дружба, здається, існує від природи, бо від природи людина схильна утворювати радше пари, ніж держави (συνδυαστικον μάλλον ή πολιτικόν)- настільки ж, наскільки сім'я первинніша і необхідніша держави, а народження дітей (t| τεκνοποιία) -загальніше для живих істот. Але [20] якщо серед інших [живих істот] спільноти існують лише задля цього (επί τοσούτον ή κοινωνία εστίν), то люди живуть разом не тільки задля народження дітей, але й задля іншого в житті (των ε'ΐς τον β'ιον). Дійсно, роботи (τα έργα) з самого початку розподілені, і в чоловіка одні діла, а в дружини - інші; таким чином чоловік і дружина підтримують один одного, вносячи свій вклад (ταΐδια) у спільну [справу] (ε'ΐς το κοινόν). Цим, очевидно, і пояснюється те, що в такій дружбі присутня як користь, так [25] і задоволення. Вона буде і [дружбою] по доброчесності, якщо і чоловік, і дружина - добрі люди, адже тоді у кожного з них [своя] доброчесність і обоє будуть такому радіти. А діти, як вважатиметься, тісно зв'язують [сім'ї], тому-то бездітні швидше розлучаються: діти - це спільне для обох благо, а спільне [благо] об'єднує.

Питання, як належить жити (το πώς βιωτέον) чоловікові [30] з дружиною і взагалі другові з другом, очевидно, нічим не відрізняється від питання, як [їм жити] справедливо (πώς δίκαιον): неоднакове ж бо справедливе у відносинах друга з другом, з чужим, із товаришем, або шкільним приятелем (о συμφοιτητής).

15 (XIII). Оскільки існують три [різновиди] дружби, як було сказано на початку(28), [35] і при кожному [різновиді] друзями бувають як на основі рівності (εν Ίσότητί), так і на основі переваги (καθ' ύπεροχήν) (адже й однаково чеснотливі бувають друзями, і кращий з 1162b гіршим, а так само й ті, що дружать задля задоволення, і задля користі, дорівнюючи один одному у вигодах і відрізняючись один від одного за ними), остільки рівні за своєю рівністю повинні бути рівними і в почутті дружби, і в усьому іншому, а нерівні - віддавати [друзям] пропорційно перевагам [друзів].

(28) Див.: 1156а7, 1158b11.

[5] Цілком зрочуміло (ευλόγως), що скарги й докори виникають виключно або ж головним чином при дружбі по користі (космос το %ρή -σίμον). А будучи друзями задля доброчесності (δι' ορετήν), роблять добро (ευ δράν) один одному (тому що це властиво і доброчесності, і дружбі); у тих же, хто змагається один з одним у цьому (προς τοΰτο δ' αμιλλωμένων), не буває ані скарг, ні сварок: ніхто ж бо не гнівається на людину, яка відчуває дружбу і яка робить [10] добро, але, з удячності (αν η χαρίεις), відплачують йому, роблячи добро в свою чергу. А хто [робить добро] з надлишком (Ь δ' υπερβάλλων), досягаючи при цьому своїх прагнень, не скаржитиметься на друга, бо ж кожний прагне блага. Не часті скарги у тих, хто дружить задля задоволення (εν τοις δι' ηδονή V); дійсно, обидва, коли вже вони насолоджуються спільним часопроводженням (ε'ι τω συνδιάγειν χαίρουσιν), одночасно отримують те, до чого прагнуть, [15] і, скаржачись на того, кому він не подобається, людина би здавалася смішною: можна ж бо не проводити дні разом (μη συνημερεύειν).

Зате дружба задля користі здатна викликати скарги (εγκληματική); звертаючись один до одного за підтримкою, завжди потребують більшого, причому упевнені, що мають менше, ніж належить, і докоряють за те, що отримують не стільки, скільки слід, хоч вони цього гідні; [20] але ті, що роблять добро, не здатні надавати підтримку в тій мірі, в якій мають потребу ті, що її приймають.

Але здається, що, подібно до того як і справедливе (το δίκαιον) буває двох видів - одне неписане (το αγραφον), а інше згідне з законом (τ6 κατά νόμον), - так і в дружбі задля користі є дружба на етичній (ηθική) і на законної основі (νομική). Таким чином, найбільше скарг виникає, коли зав'язали і [25] розірвали дружбу, маючи на увазі не один і той же [її вид].

Дружба задля користі на основі закону - це дружба на обумовлених умовах (ή επί ρητοΐς), причому або суто торгашеська (ή παμπαν αγοραία) - "із рук у руки", або ж більш вільна з точки зору строків, але по угоді "що за що" (τί αντί τίνος).

У цій дружбі зобов'язання (το 6φείλημα) ясне і беззаперечне, відстрочка ж робиться no-дружбі. Тому-то де в кого такі випадки [30] не підлягають судочинству (ουκ ε'ίσι τούτων δίκαι), навпаки, вони впевнені, що, уклавши операцію на довір'ї, слід примиритися [з наслідкам].

Дружба ж задля користі на етичній основі (τ) δ' ηθική) існує не на обумовлених умовах, так що подарунок чи ще якусь [люб'язність] роблять як другові, однак чекають отримати [у відповідь] стільки ж або більше, немов не подарували, а позичили; і якщо при розірванні дружби [положення буде] не таке, як було при її зав'язанні, то будуть скаржитися. Це трапляється [35] тому, що, хоча всі чи більшість і бажають прекрасного, вибір свій зупиняють (προαίρεΐσθαι) все-таки на вигідному (toe ωφέλιμα). Тим часом прекрасне саме по собі робити добро, а не [робити його], щоб отримати1163а[добро] у відповідь; що ж до прийняття благодіяння, то воно вигідне, [а не прекрасне].

Отже, якщо є можливість, треба віддати назад вартість отриманого [блага] і тому, хто цього хоче, (бо не слід робити другом проти волі; навпаки, неначе помилившись з самого початку і прийнявши благодіяння, від кого було не слід, - тобто не від [5] друга і не від того, хто творить [добро] задля самого добра, - облагодіяний має розірвати [дружбу] так, немов би вона на обумовлених умовах), і те, "j" що й сама [людина] погодилася б | повернути при можливості, а при неможливості навіть сам давач повернути б не вимагав. Отже, якщо є можливість, потрібно повертати отримане. І з самого початку слід уважно пильнувати, хто надає благодіяння і для чого (επί τίνΐ), щоб або прийняти його на цих умовах, або не прийняти.

Спірним [10] є питання (αμφισβήτησιν δ' έχει), що слід вважати мірою для віддачі: вигоду облагодіяного, чи благодіяння благодійника? Дійсно, облагодіяні (ОЇ παθόντες) твердять, що отримали від благодійників те, що для останніх нічого не важить (Ь. μικρά fjv έκεί-νοίς) і що можна отримати від інших, зменшуючи тим самим [благодіяння]. А ті в свою чергу [кажуть], що це найбільше з того, що є в них самих, [15] і чого не можна було б отримати від інших, а до того ж [самі вони] наражалися на небезпеку або потребували цього.

Чи не вигода того, хто її отримує (ή του παθόντος ωφέλεια) є мірою при дружбі задля користі? Адже це він потребуючий (о δεόμε-νος), і йому надають підтримку, маючи на увазі отримати таку ж. А отже, підтримка (rj επικουρία) була такою по величині, якою була отримана [20] вигода, і віддавати треба стільки, скільки дісталося (δσον έπηύρετο), або навіть і більше, адже це прекрасніше.

Але в дружбах, які відповідають доброчесності (κατ' αρετήν), не буває скарг, мірою ж служить, очевидно, свідомий вибір того, хто здійснив [добру справу], бо з точки зору доброчесності і вдачі головне - у свідомому виборі.

16(XIV). Суперечності бувають і в дружбах, [25] заснованих на перевазі (εν τους καθ' ύπεροχήν φιλίαις): обидві ж бо сторони вимагають більшого, а коли це відбувається, дружба розривається. Дійсно, кращий упевнений, що йому належить мати більше, бо чеснотливому приділяється більше; так само й той, хто надає більше допомоги (Ь ώφελιμώτερος), адже кажуть, що некорисному не слід мати рівну частку (Ίσον), і що виходить повинність (ή λειτουργία), а не дружба, якщо [30] від дружби будуть отримувати не по вартості трудів. Вони думають, що, як при майнових взаєминах (εν χρημάτων κοινωνία) більше отримує той, хто зробив більший внесок, так має бути і в дружбі. А нужденний (Ь ενδεής) і нижчий за становищем (Ь χείρων) вважає навпаки: нібито чеснотливому другові властиво надавати підтримку нужденним [друзям], бо кажуть: у чому користь бути другом доброчесній [35] чи впливовій людині (σπουδαίω ή δυνάστη), коли не будеш від цього нічого мати?

1163bЗдається, отже, що обидві сторони вимагають правильно, і кожному слід приділяти від дружби більшу [частку], однак не одного й того ж, але тому, хто володіє перевагою, - більше честі, а нужденному - прибутку, бо для доброчесності і благодіяння честь - це нагорода, а для нужденності прибуток - це [5] підтримка. Так само, очевидно, і в державних устроях (εν ταΐς πολιτείαις): не воздаються почесті тим, хто не приносить суспільству (τω ΚΟίνω) жодного блага, адже суспільне воздається тому, хто добродіє для суспільного, а почесті й є таким суспільним. Не можна, дійсно, отримувати від суспільства (сого των κοινών) одночасно і гроші, і почесті. Ніхто ж бо не потерпить применшення (το ελαττον) в усьому. [10] Так що обійденому в грошах приділяють честь, а падким на дарунки - гроші, бо відповідність достоїнству створює рівність і, як було сказано, зберігає дружбу.

Так має відбуватися спілкування й у нерівних, причому той, кому надана підтримка грошима або в доброчесності, повинен у відповідь виявляти повагу, відплачуючи тим, чим може. [15] Адже в дружбі шукають можливого, а не того, що очікується по достоїнству (ου το κατ' άξίαν); та й не в усіх випадках це можливо, як, наприклад, у почестях богам і батькам: ніхто ж бо, мабуть, ніколи не воздасть їм по достоїнству, проте той, хто посильно (ε'ΐς δύναμιν) шанує їх, вважається доброю людиною.

Тому, мабуть, і вважається, що сину не можна зректися батька, а батькові сина можна, бо син [20] має віддавати борг, але, що б він не зробив, він не зробить того, що гідне отриманого раніше [від батька], а значить, він вічний боржник (с(ЄІ οφείλει). У тих же, кому заборгували, є можливість відмовитися [від боржника], і, отже, [вона є] у батька. Разом з тим ніхто, мабуть, і ніколи не відступається [від сина], якщо тільки він не перебирає міри в ницості: адже поряд з природною дружбою людині властиво не відмовлятися від [25] підтримки і послуг. А ниций уникає або не старається надавати підтримку, адже більшість отримувати благодіяння бажає, а робити добро уникає, як чогось невигідного (ως αλυσιτελές).

Отже, нехай про все це буде сказано стільки.