На зарослих стежках

Додаток Судова постанова у справі Гамсуна

19 грудня 1947 року

У відповідності з судовою постановою від 16 травня 1946 року Комітет з відшкодування завданої під час війни шкоди від імені норвезької держави засуджує Кнута Гамсуна до виплати норвезькій державі 500 000 крон, а також до сплати судових витрат.

Підставою для такого рішення суду є наступне:

«Нашунал Самлінґ» своєю злочинною діяльністю <...> завдала норвезькій державі шкоду, визначену Міністерством фінансів у 280 мільйонів крон.

З цієї суми Комітет від імені норвезької держави постановляє відшкодувати 500 000 крон за рахунок Кнута Гамсуна.

Підставами для такого рішення є наступне:

Кнут Гамсун зареєстрований у картотеці «Нашунал Самлінґ» під числом 26 000, 22 грудня 1940 року. Гамсун стверджує, що ніколи не подавав заяви про вступ до лав НС, але визнає, що завжди підтримував цю партію і вважав себе її членом і в анкеті НС від 15 січня 1942 року письмово підтвердив свою приналежність до партії Квіслінґа.

Гамсун у газетних статтях — «Чому я став членом НС» в «Ґримстад Адреслтіденґ» від 30 січня 1941 року і «Я не боюсь за долю Норвегії Відкуна Квіслінґа» в «Вестландске Тіденс» від 23 жовтня 1941 року — офіційно визнавав своє членство в НС. Зміст цих статей було повторено в «Дойче Цайтунґ» від 23 жовтня 1941 року.

Крім того, Гамсун у низці статей зробив усе можливе, щоб підірвати волю народу до опору, вчиняючи нападки на наш законний уряд і наших прихильників, підтримуючи окупаційну владу і закликаючи норвежців до участі у війні на боці ворога.

Також в інтерв’ю Гамсун закликав до підтримки ворога. 23 червня 1943 року відбулася зустріч Гамсуна з Гітлером у ставці останнього. Цій зустрічі передував конгрес преси у Відні, де було проголошено промову Гамсуна, повну нападок на ненависну йому Англію.

Кнут Гамсун народився 4 серпня 1859 року. За професією — письменник. Одружений. Утримує дружину.

Суд цікавить, наскільки причетний Гамсун після 8 квітня 1940 року до антидержавної діяльності «Нашунал Самлінґ», що матиме значення для постанови вироку.

Оскільки сам Гамсун заперечує своє офіційне членство в «Нашунал Самлінґ», суд вважає за потрібне зібрати фактичні відомості з цього питання, які й подаються нижче.

Гамсун справді ніколи не надсилав ніяких заяв про прийняття його в члени «Нашунал Самлінґ». Але в картотеці партії він значиться під числом 26 000 і приписаний до Риґоландського і Аґдерського районного осередку 41 округу Ейде. Це число зареєстроване 22 грудня 1940 року і надалі залишалося особистим числом Гамсуна. В жовтні 1941 р. Гамсун заповнив анкету прес-бюро «Нашунал Самлінґ» і відповів, до речі, на запитання про те, що спонукало його стати членом партії. Цю відповідь було надруковано в «Ґримстад Адреслтіденг» 14 жовтня 1941 року під назвою «Чому я став членом «Нашунал Самлінґ».

15 січня 1942 року він заповнив і відіслав анкету місцевого відділка партії в Арендалі. В анкеті є, зокрема, запитання про те, чи був він раніше членом «Нашунал Самлінґ».

Це запитання Гамсун оминув, але на наступне — «Якщо «так», то коли вступили до партії?» — відповів: «Я не вступав до партії, але завжди був людиною Квіслінґа». В анкеті також були запитання про особистість, приналежність до масонських лож, про єврейське походження і т. д. Ця анкета була своєрідним проханням про прийняття в члени НС. Гамсун був присутній на деяких партійних засіданнях у Ґримстаді, але сумнівно, що мав з того користь — через свою глухоту.

Одного разу, під час війни, голова відділення партії в Ґримстаді вручив йому знак НС, що його Гамсун носив до кінця війни. Членський квиток, ймовірно, йому не вручали. У будь-якому разі Гамсун особисто його не отримував. Членські внески не платив також.

Суд вважає, що в грудні 1941 року Гамсун був прийнятий у члени НС без його особистої на те згоди. Поза сумнівами, що в той час вступити до партії було досить легко. При наступній перереєстрації й була надіслана анкета, про яку йшлося. Після її заповнення партійне керівництво вважало питання про членство Гамсуна вирішеним.

Для самого Гамсуна ці формальності не мали значення. І він не міг не знати, що у партійних колах його вважали одним зі своїх прибічників. Якщо не одразу, то вже після появи статті «Чому я став членом НС», в якій він на увесь загал заявив про свою приналежність до партії Квіслінґа. І коли надалі йому була надіслана анкета і він заповнив її, він мав розуміти, що його вважають членом партії.

Гамсун дозволив надрукувати статтю, в якій повідомив про свою підтримку Квіслінґа і «Нашунал Самлінґ».

У статті, яка була надрукована у «Вестландске Тіденс» від 31 березня 1943 року під заголовком «Я закликаю студентів приєднатися до нас», він пише: «Більше двох років уже говорять, і пишуть, і демонструють, і доводять, що «Нашунал Самлінґ» означає для нашої країни і що ми повинні зробити, аби стати вільним і великим народом у Європі нового порядку — так невже наші студенти не почули цих закликів?.. Невже наші студенти не засвоїли те, що глава нашого уряду Квіслінґ і всі наші міністри роками нам вдовбували?» Крім того, 17 травня 1943 року були надруковані, в тому числі й у «Фрітт Фолк», поздоровлення Гамсуна на адресу НС у зв’язку з десятилітнім ювілеєм партії.

Суд більшістю голосів (2 голоси) вирішив, що Гамсун несе відповідальність за свої дії і виступи на підтримку НС, починаючи з січня 1942 року. <...> Головуючий суду вважає сумнівним той факт, що Гамсун офіційно вважався членом НС. Головуючий не має у своєму розпорядженні переконливих доказів того, що Гамсун надсилав прохання про прийняття його в члени партії або вважав себе членом партії. <...>

Гамсунові було відомо, що Норвегія з 1940 року і до кінця війни була окупована німцями, які вважалися ворогами нашого народу. Йому було також відомо, що король Норвегії та уряд перебували в Лондоні й звідти здійснювали керівництво військовими діями після того, як змушені були покинути країну. Йому було також відомо про рух Опору і загибель норвезьких патріотів. Він цілком був свідомий того, що, приєднавшись до партії Квіслінґа і здійснюючи пропаганду на підтримку німців, допомагав ворогам Вітчизни.

Тому суд більшістю голосів визнає Гамсуна винним у шкоді, заподіяній країні Квіслінґом і його партією під час управління країною з січня 1942 року. Саме з цього часу членство в «Нашунал Самлінґ» вважається злочином. <...>

Вже у своєму відкритому листі до редактора «Нашунен», датованому 23 квітня 1939 року і надрукованому у «Фрітт Фолк» 1 травня 1940 року під заголовком «Уряд Нюґордсволда», Гамсун виступає проти норвезького уряду і оголошеної ним мобілізації. Він пише: «Уряд віддав наказ про мобілізацію і втік. Він знав, що ми не можемо захистити себе, але віддав наказ про мобілізацію і втік. І тепер норвезька молодь гине за уряд. Але нам є чим зайняти молодих людей, крім як змусити їх узяти участь у сільськогосподарських страйках і вмирати за уряд Нюґордсволда».

4 травня 1940 року у «Фрітт Фолк» з’являється стаття Гамсуна «Норвежці», в якій він закликає норвезьких солдатів «кинути гвинтівки і повернутися додому». Заклик підписаний Кнутом Гамсуном. Суд не розуміє, яким чином Гамсуна можна вважати невідповідальним за статтю, яку він сам написав.

У листі Віктору Могенау від 17 серпня 1940 року, за згодою Гамсуна надрукованому у «Фрітт Фолк» 28 вересня, він знову висловлює думку, що з боку уряду було хибним кроком оголошувати мобілізацію. Він пише: «А що, якби ми виступили з протестом? Я маю на увазі не якийсь конкретний випадок, а загальну політику уряду. Ми повинні були зупинити німецьку міць? Що якби вибрані офіцери й солдати пішли до короля і його уряду і довели б їм, що вони ідіоти й злочинці?..

Депутати стортингу, які обрали самі себе, звертаються до короля без королівства і без країни, чи не буде він милостивий повернутися до Норвегії. Ні, не буде. І всі заспокоюються. Невже у вас немає сил для прийняття рішень?»

В тому самому листі Гамсун пише, що необхідний новий уряд на чолі з Квіслінгом.

У низці газетних статей під час окупації Гамсун неодноразово виступав на підтримку Німеччини та уряду Квіслінга і вчиняв нападки на союзників Норвегії. В статті від 30 січня 1941 року в «Гримстад Адреслтіденге» він висловлює впевненість у тому, що всі зміни в країні підуть на користь Норвегії й Німеччині і що «незабаром на Півночі настане розквіт культури, побудованої на німецьких поглядах і переконаннях» <...>

13 червня 1944 року Гамсун висловлює переконаність у тому, що Німеччина збереже свої позиції на Західному фронті після вторгнення до Франції і що це єдиний порятунок для народів Європи.

Кажучи про пропагандистську діяльність, яку Гамсун провадив на захист ворога, не можна не згадати його поїздки влітку 1943 року до Відня на конгрес націонал-соціалістичної преси, влаштований «Об’єднанням національних журналістських спілок», в якому брали участь провідні журналісти Німеччини і окупованих німцями країн. Поїздка була здійснена з ініціативи головного редактора «Фрітт Фолк» Рісховда, який також брав участь у конгресі. Рісховд виголосив промову, що була спеціально для цього випадку написана Гамсуном і містила в собі агресивні нападки на Англію. Поїздка Гамсуна була широко висвітлена в нацистській пресі й використана з пропагандистською метою, що повинен був передбачати Гамсун.

Під час перебування у Відні Гамсун літаком здійснив поїздку до Гітлера, він вимагав прибрати з Норвегії Тербовена, оскільки останній не подобався норвежцям і мав намір перетворити Норвегію на німецький протекторат. Взаєморозуміння з цього питання не сталося.

При визначенні вини Гамсуна і шкоди, якої його діяльність заподіяла Норвегії, особливу увагу слід приділити тому факту, що він був усесвітньо відомим письменником і одним з найвидатніших діячів норвезької культури. Завдяки своєму літературному і економічному статусу, а також авторитету серед норвежців поведінка Гамсуна великою мірою була показовою для його співгромадян і слугувала взірцем для інших, чого сам Гамсун не міг не розуміти.

З приводу поведінки і переконань Гамсуна суд вважає за потрібне зауважити, що він поводився виходячи зі своїх особистих поглядів, не беручи до уваги обов’язку вірності державі й поваги до законів країни. З ранньої юності Гамсун був прихильником Німеччини. Англію ж завжди ненавидів. У нього поступово виникла ідея Європи, вільної від впливу Англії. І коли німці вдерлися в країну в 1940 році, він одразу побачив у цьому можливість здійснення своєї мрії. Він одразу прийняв план Німеччини про включення великої й вільної Норвегії у великий німецький союз. Схожі переконання мав і Квіслінґ, тому Гамсун вважав природним наслідувати йому. Природним є й те, що Гамсун сам повинен нести відповідальність за власні дії, коли вони стали суперечити чинним законам.

Відомо, що останні роки Гамсун з причини своєї глухоти та інших обставин жив дуже ізольовано. Під час війни він змушений був звертатися до газет, аби знати, що відбувається в країні. Він був позбавлений інформації, яка могла б викликати в ньому підозру в правильності його дій. <...>

Гамсун використовував свій вплив, щоб пом’якшити долю політичних в’язнів або врятувати їх.

Він завжди відгукувався на прохання про допомогу… надсилав безліч клопотань про помилування, у тому числі й Гітлерові. Ми виходимо з того, що арешти й смертні кари справляли на Гамсуна тяжке враження і стаття «Знову!», яка з’явилася взимку 1943 року, повинна розглядатися саме так.

Як висновок суд вважає за необхідне зауважити, що Гамсун восени 1944-го і взимку 1945 року проходив обстеження у психіатричній клініці. У медичному висновку <...> значиться, що Кнут Гамсун не є психічно хворим і не був ним під час війни. <...> Суд не бачить підстав вважати, ніби Гамсун не розумів, що робить, та був позбавлений можливості оцінювати власні дії. <...> У висновку написано: «Без сумніву, що поведінка Гамсун могла бути інакшою, якби він добре чув і мав змогу самостійно стежити за думками і настроями суспільства. Крім того, з 1942 року він хворів на атеросклероз, а у квітні 1942 року мав перший крововилив у мозок. У цей час він легко піддавався чужим впливам і не міг їм протидіяти. Після крововиливу в нього сталася афазія (втрата мови), що також вплинуло на його здатність судити самостійно і протистояти нацистській пропаганді».

Враховуючи усе вищезазначене, суд зменшує штраф до 425 000 крон.

За винятком вищевказаних розбіжностей суд виніс вирок одноголосно.

Переклав

Анатолій Болабольченко