Наодинці з собою

1

І, 1: 1. Марк Анній Вер (пом. 138 р.) — дід Марка Аврелія по батькові. Був префектом Рима і тричі — консулом. Після смерті сина (див. прим. 2) виховував Марка Аврелія.

2

І, 2: 1. Анній Вер (пом. 128/136 р.) — батько Марка Аврелія, був претором. Його сестра Аннія Фаустина була дружиною імператора Антоніна Пія (див. прим. 1 до І, 16).

3

І, 3: 1. Доміція Луцілла (пом. 155/166 р.).

4

І, 4: 1. Катілій Север, прадід Марка Аврелія по матері. Був префектом Рима і двічі — консулом.

5

І, 4: 2. В заможних римських родинах вважали, що навчання в громадських школах псує вдачу дітей.

6

І, 5: 1. Невідома особа.

7

І, 5: 2. «Зелені», «сині» — назви партій вболівальників на кінних перегонах, які відповідали барві одягу візників. «Щитники», «тарчники» (scutarii, parmularii) — вболівальники за гладіаторські дружини, які різнилися між собою щитами: в одних вони були великі й прямокутні (scutum), в інших — малі й круглі (parmula).

8

І, 6: 1. Діогнет — митець, який навчав Марка Аврелія малярства, а також давав йому філософські напучення.

9

І, 6: 2. Перепелів годували й вишколювали для влаштування боїв між ними.

10

І, 6: 3. Вакхей — філософ-платонік. Тандасід, Маркіан — невідомі особи.

11

І, 7: 1. Квінт Юній Рустик — прихильник філософії стоїків, учитель, друг і порадник Марка Аврелія. Був префектом Рима і двічі — консулом; засудив до смерті християнського філософа Юстина Мученика.

12

І, 7: 2. Пор. прим. 1 до III, 5.

13

І, 7: 3. Тогу, традиційний одяг вільних римлян — спочатку також і жінок, а потім лише чоловіків, — зазвичай носили поза домом, на людях. Марк Аврелій засуджує носіння тоги вдома як приклад недоладності.

14

І, 7: 4. Сінуесса — місто на кордоні Лацію та Кампанії.

15

І, 7: 5. Епіктет (бл. 50—125/130 р.) — філософ-стоїк. Походив із Фригії; спочатку був рабом, потім — вільновідпущеником. Не писав жодних творів; натомість збереглися записи його бесід (Діатриби), що їх зробив учень Арріан. Ймовірно, що саме ці записи Марк Аврелій називає Спогадами про Епіктета.

16

І, 8: 1. Аполлоній Халкедонський — філософ-стоїк, приїхав до Рима на запрошення імператора Антоніна Пія (див. прим. 1 до І, 16) і став учителем Марка Аврелія.

17

І, 8: 2. Ласка, яка приносить лише приємність або вигоду (а не сприяє чесноті), насправді не є добром, а належить до серединних речей*[25]: тому й зветься гаданою. Див. опінія*.

18

І, 9: 1. Секст Херонейський — філософ-платонік, небіж Плутарха.

19

І, 10: 1. Александр Котіейський — знаний граматик із Фригії, мав неабиякий вплив при імператорському дворі. Навчав Марка Аврелія грецької мови та літератури.

20

І, 10: 2. Йдеться про типові помилки мовлення, що на них вказували античні граматики, а саме про варваризми та солецизми.

21

І, 10: 3. Річ — речення. В оригіналі — співзвучні словоформи πράγματος — ῥήματος.

22

І, 11: 1. Марк Корнелій Фронтон (бл. 100—170 р.) — знаний латинський ритор, вчитель Марка Аврелія. Збереглася частина їхнього листування.

23

І, 11: 2. Фронтон писав, що в Римі майже неможливо знайти справжньої дружньої приязні (φιλοστοργία); мовляв, у латинській мові навіть не існує слова на її позначення.

24

І, 12: 1. Александр Платонік — можливо, йдеться про ритора із Селевкії, котрий упродовж якогось часу був секретарем Марка Аврелія.

25

І, 13: 1. Цінна Катулл — філософ-стоїк.

26

І, 13: 2. Доміцій — можливо, йдеться про Ґнея Доміція Афра, римського політика й ритора І ст., вчителя Квінтіліана.

Атенодот — філософ, вчитель Фронтона.

27

І, 14: 1. Марк Аврелій не мав рідного брата; можливо, тут йдеться про філософа-перипатетика Клавдія Севера, якого Марк Аврелій називає братом через їхню духовну близькість (або через посвоячення: деякі джерела дають підстави вважати, що Клавдій Север був батьком зятя Марка Аврелія). За іншою версією, слова «мого брата» є пізнішим додатком, який виник внаслідок неправильного прочитання «Вер» замість «Север» (Луцій Вер був зведеним братом Марка Аврелія за усиновленням; див. прим. 5 до І, 17).

28

І, 14: 2. Трасія Пет і його зять Гельвідій Пріск — сенатори, які перебували в опозиції до імператора Нерона. Трасія вчинив самогубство після того, як йому в 66 р. винесено смертний вирок; Гельвідій пішов на вигнання, а пізніше його стратив імператор Веспасіан.

Марк Порцій Катон Молодший (бл. 98—42 р. до Р. X.) — римський політичний діяч, республіканець; вчинив самогубство після перемоги Цезаря над Помпеєм.

Діон Сиракузький (помер 365 р. до Р. X.) — учень і друг Платона, боровся проти сиракузького тирана Діонісія II, за що його вбито.

Марк Юній Брут (85—42 р. до Р. X.) — римський політичний діяч, республіканець, один із вбивць Юлія Цезаря.

29

І, 15: 1. Клавдій Максім — філософ-стоїк.

30

І, 15: 2. Поєднання приємного й поважного (або корисного) — одна із найпоширеніших максим античної етики, естетики й педагогіки. Пор., наприклад, Горацій, Про поетичне мистецтво 343.

31

I, 15: 3. Пор. Горацій, Послання 1, 6, 1.

32

І, 16: 1. Антонін Пій (86—161 р.) — імператор Риму від 138 р. За вказівкою імператора Адріана, свого названого батька, усиновив Марка Аврелія та Луція Вера (усиновлення застосовували, щоб уможливити передавання імператорської влади наступникові, якщо той не був кровним нащадком імператора).

33

І, 16: 2. Із тексту незрозуміло, чи Антонін Пій здолав цю слабкість (досить поширену серед вищого прошарку римського суспільства в добу імперії) в собі самому, чи заборонив улягати їй своєму оточенню; відомо, що названий батько Антоніна Пія, імператор Адріан, також був до неї схильний.

34

І, 16: 3. Принцип належного ставлення до серединних речей, тобто обоятності. Див. серединні речі*, обоятність*.

35

І, 16: 4. Пор. Горацій, Послання 1, 11, 27–30; Сенека, Моральні листи до Луцілія 2, 1; 28, 3; 69, 1.

36

І, 16: 5. Йдеться про заходи, до яких вдавалися римські владці, щоб здобути прихильність народу та підсилити свій авторитет: влаштування гладіаторських боїв, кінних перегонів та інших видовищ; будівництво громадських споруд; роздавання грошей та харчів.

37

І, 16: 6. Давні римляни мали звичай зранку лише вмиватися холодною водою; ранкове купання в лазні вважалося ознакою розніженості.

38

І, 16: 7. Серед можновладців доби імперії була дуже поширена звичка будувати надміру величні та розкішні мешкання. Пор. Горацій, Оди 2, 15.

39

І, 16: 8. Лорій — містечко в Етрурії на кордоні з Лацієм, улюблена резиденція Антоніна Пія; Ланувій — містечко в Лації, місце його народження; Тускул — місто в Лації. Про події, що їх згадує Марк Аврелій, нічого не відомо: пишучи для себе самого, він лише натякає на них, а не подає ширшого контексту.

40

І, 16: 9. Пор. Ксенофонт, Спогади про Сократа 1, 3, 14; Платон, Бенкет 220а.

41

І, 17: 1. Марк Анній Вер та Публій Кальвізій Тулл, консул 109 р.

42

І, 17: 2. Аннія Корніфіція Фавстина (пом. бл. 160 р.).

43

І, 17: 3. Після смерті батька Марк Аврелій зростав у домі свого діда, звідки йому довелося переселитися до імператорського палацу після того, як його всиновив Антонін Пій.

44

І, 17: 4. Незайманою — зайняв: компенсація втраченої гри слів оригіналу: ὤραν (пору юності) — πρὸ ὥρας (передчасно).

45

І, 17: 5. Луцій Аврелій Вер (пом. 168/169) — син фаворита імператора Адріана; Антонін Пій усиновив його разом із Марком Аврелієм (отже, йдеться про зведеного брата). У 161 р. Марк Аврелій призначив Луція своїм співправителем і заручив із ним свою дочку Аннію Луціллу (бл. 149—182 р.). Біографічні джерела подають, що вдача Луція могла бути радше негативним прикладом; однак згадується й про його повагу та приязнь до Марка Аврелія.

46

І, 17: 6. Відомо про 13 дітей Марка Аврелія; семеро з них померло ще в дитинстві. Єдиним сином, що дожив до повноліття, був Коммод (161—192 р.), співправитель свого батька в 176—180 р., а від 180 р. — імператор.

47

І, 17: 7. Марк Аврелій полишив красномовство задля філософії; свою неприязнь до риторики сам пояснював тим, що кожна вишукано мовлена фраза збуджує марнославство. Натомість його вчитель Фронтон переконував Марка Аврелія в конечності опанування риторики для успішного виконання державних обов'язків.

48

І, 17: 8. Марк Аврелій був досить кволого здоров'я.

49

І, 17: 9. Ймовірно, йдеться про рабів.

50

І, 17: 10. Зоставити — позосталі: в оригіналі гра слів τελευτᾶν (вмирати) — τελευταῖα (останні).

51

І, 17: 11. Йдеться про отримання лікувальних приписів від бога медицини Асклепія: здійснивши належні обряди, хворий лягав спати в храмі, сподіваючись уві сні сподобитися одкровення щодо діагнозу своєї недуги та потрібних для одужання дій.

52

І, 17: 12. Каєта — портове місто в Кампанії.

53

I, 17: 13. В цьому місці текст оригіналу досить непевний, тож і переклад базується на здогадці: можливо, Марк Аврелій сподобився лікувального одкровення саме такого змісту під час перебування в Каєті.

54

І, 17: 14. Марк Аврелій натякає, що віддав перевагу етиці перед логікою та фізикою (традиційний тричленний поділ античної філософії; див. знання природи*), що, зрештою, було характерним для всіх пізніх стоїків.

55

I, 17: 15. Фрагмент вірша невідомого автора.

56

II, 0: 1. Квади — германське плем'я, що заселяло землі на північ від середньої течії Дунаю та у верхів'ях Ельби й Одеру. Ґрануя (або Ґран) — ліва притока Дунаю. Римляни під проводом Марка Аврелія мали сутички з квадами впродовж Маркоманської війни 166—180 р.

57

II, 1: 1. Пор. напучення до ранкової розмови зі самим собою: Сенека, Про гнів 2, 10, 7.

58

II, 1: 2. Ще Сократ виводив причину хиб із невідання добра і зла (див., наприклад, Платон, Протагор 352b і далі); пізніше цю тезу перейняли майже всі головні філософські школи.

59

II, 1: 3. Характерне для стоїків ототожнення етичних і естетичних категорій. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 118, 10.

60

II, 1: 4. Пор. Платон, Апологія Сократа 30с і далі.

61

II, 1: 5. Порівняння суспільства з людським тілом як підстава для заклику до згоди й співпраці було поширене в грецькій літературі ще від V ст. до Р. X. Пор. Ксенофонт, Спогади про Сократа 2, 3, 18 і далі; 2, 4, 7 і далі; Платон, Держава 462с; 464b; Арістотель, Політика 1253а. В римській літературі пор. Ціцерон, Про обов'язки 3, 5, 22; Про межі добра і зла 3, 19, 63; Сенека, Моральні листи до Луцілія 95, 52; Про гнів 2, 31, 7.

62

II, 2: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 88, 38; 106, 12.

63

II, 2: 2. На той час Маркові Аврелію було близько п'ятдесяти років.

64

II, 2: 3. Смикатися на мотузочках: натяк на платонівський образ людини як маріонетки, що нею беззастережно керує панівна сила (пор. Платон Закони 644d; 803с); однак у Платона ця сила — божество, а в Марка Аврелія — неприродні (тобто непідвладні розумові) пориви.

65

II, 3: 1. Все тече (πάντα ῥεῖ): славнозвісний вислів, приписуваний Гераклітові (див. прим. 4 до III, 3).

66

II, 5: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 12, 8; 61, 1; 93, 6; 101, 7.

67

II, 7: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 1, 1.

68

II, 10: 1. Теофраст (бл. 372—287 р. до Р. X.) — учень Арістотеля, після його смерті очолив школу перипатетиків.

69

II, 10: 2. В посполитіший спосіб — тобто не цілком по-філософськи з погляду стоїків, які вважали, що насправді всі хиби є злом рівною мірою.

70

II, 11: 1. Погляд епікурейців.

71

II, 11: 2. Аргумент епікурейців на користь того, що боги байдужі до людських справ.

72

II, 13: 1. Піндар, фрагм. 292 Snell.

73

II, 13: 2. Поширене в античній літературі порівняння морального релятивізму з невмінням розрізняти кольори. Пор., наприклад, Сенека, Моральні листи до Луцілія 94, 19.

74

II, 14: 1. Пор. Лукрецій, Про природу речей 3, 1092–1094.

75

II, 14: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 11.

76

II, 15: 1. Монім (IV ст. до Р. X.) — філософ-кінік, учень Діогена Синопського.

77

II, 15: 2. Вислів Моніма — в скептично-релятивістському дусі кініків: у нього «визнання» (ὑπόληψις) означає «опінія», «упередження». Однак Марк Аврелій надає фразі нового, аксіологічного змісту, трактуючи це слово як термін із філософії стоїків (див. визнання*): «Кожна річ у світі є добром чи злом остільки, оскільки ми її такою визнаємо», тимчасом як істинним добром (чи злом) є лише чеснота (чи порок).

78

II, 17: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 49, 3; 77, 12.

79

II, 17: 2. Пор. Геракліт, фрагм. В 12; 49а; 91 Diels; Платон, Кратил 402а і далі; Теєтет 152d і далі; Сенека, Моральні листи до Луцілія 58, 22 і далі.

80

II, 17: 3. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 65, 18; 96, 5.

81

II, 17: 4. Досить поширена метафора тілесного життя як тимчасового перебування душі на чужині, що після нього вона повернеться до своєї справжньої домівки (пор. Платон, Федр 245с і далі; 250с; Ціцерон, Про старість 84; Тускульські бесіди 1, 51; Сенека, Моральні листи до Луцілія 31, 11; 102, 22 і далі; 120, 14 і далі), пов'язана з орфіко-піфагорейською містичною традицією.

82

II, 17: 5. Цілий перелік є наслідуванням афористичного стилю Геракліта (див. прим. 4 до III, 3).

83

II, 17: 6. Пор. Платон, Федон 65а і далі; Сенека, Моральні листи до Луцілія 65, 16.

84

III, 0: 1. Карнунт — місто в Паннонії на правобережжі Дунаю. Марк Аврелій перебував у Карнунті в 171—173 р.

85

III, 1: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 1, 2.

86

III, 1: 2. Визначення мудрості у стоїків: мудрість — це «знання усього божественного і людського, а також його причини».

87

III, 1: 3. Стоїки допускали і навіть схвалювали самогубство в разі, якщо обставини не дають змоги далі вести життя в чесноті й у згоді з природою, і якщо його здійснити свідомо й у стані душевного спокою.

88

III, 2: 1. Див. мистецтво*.

89

III, 2: 2. В античності вважали, що дитинство є порою недосконалості, недовершеності людини, а старість — часом її занепаду й розкладу, тимчасом як вершина розвитку всіх здатностей і чеснот (ἀκμή) припадає на середній вік.

90

III, 2: 3. Стоїки вважали, що крім суттєвих, чільних речей є речі або явища, котрі з ними пов'язані або є їхнім (побічним) наслідком. Наприклад, насолода може бути наслідком природного діяння; з іншого боку, гадане зло, як-от хвороба чи смерть, і навіть справжнє зло — порок, належать до виконання всесвітнього плану (тобто до актуалізації спільної природи), а тому в космічному вимірі також є добром.

91

III, 3: 1. Гіппократ (бл. 460—377 р. до Р. X.) — вважався найзнаменитішим медиком античності.

92

III, 3: 2. Халдеї — астрологи й маги, здебільшого вавилонського (халдейського) походження.

93

III, 3: 3. Александр Македонський (356—323 р. до Р. X.); Ґней Помпей (106—48 р. до Р. X.); Ґай Юлій Цезар (бл. 100—44 р. до Р. X.): тут їх подано як хрестоматійний приклад видатних полководців і політичних діячів.

94

III, 3: 4. Геракліт Ефеський (356—323 р. до Р. X.) — один із найзнаменитіших філософів-досократиків; багато елементів його доктрини в різних інтерпретаціях увійшли до вчень пізніших філософських шкіл, зокрема стоїків.

95

III, 3: 5. Див. спломеніння*. Іронічний контраст між твердженням Геракліта про те, що все перетворюється у вогонь, і його недугою — водянкою; лікуючись від неї, Геракліт нібито закопався в гній, щоб від його тепла з тіла випарувалася зайва рідина.

96

III, 3: 6. Марк Аврелій помилково пов'язує з Демокрітом анекдотичну оповідь про смерть Ферекіда Сіроського. Див. Ферекід Сіроський, фрагм. А 4 Diels.

97

III, 3: 7. Йдеться про обвинувачів і суддів Сократа.

98

III, 3: 8. Можливо, це порівняння навіяно міфологічним образом Харона, який своїм човном перевозить душі через підземну ріку до царства мертвих. Пор. Горацій, Оди 2, 3.

99

III, 3: 9. Натяк на сентенцію філософа-досократика Талеса (624—547 р. до Р. X.): «Все сповнено богів». Див. Талес, фрагм. В 23 Diels.

100

III, 3: 10. Порівняння тіла з посудиною, в якій міститься душа, хоч загалом поширене в античності (пор. Лукрецій, Про природу речей 3, 440; Ціцерон, Тускульські бесіди 1, 52; Про державу 6, 24, 26), однак не надто гармоніює з вченням стоїків про те, що душа проймає ціле тіло.

101

III, 4: 1. Пор. Платон, Держава 403е; Закони 829е.

102

III, 4: 2. Свого власного — власне їй: в оригіналі гра слів τὰ ἑαυτοῦ (своє) — τὰ ἑαυτῷ (те, що саме їй).

103

III, 4: 3. Напрядено: натяк на міфологічний образ трьох богинь долі — Мойр, які прядуть нитку життя. Див. прим. 1 до IV, 34.

104

III, 4: 4. Тобто виступає і причиною, і наслідком у спільній долі Всесвіту.

105

III, 5: 1. Декларований у багатьох пізньоантичних філософів принцип відмови од словесних прикрас на користь простоти й чіткості думки; він, однак, не означає недбалості чи грубості мови. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 40, 3–4; 100, 4.

106

III, 5: 2. Натяк на правничу практику: повторний прихід відповідача до суду забезпечували або його клятвою, або поруками третьої особи (свідка).

107

III, 5: 3. Фрагмент вірша невідомого автора. Пор. праве*; правити*.

108

III, 6: 1. Пор. Ціцерон, Тускульські бесіди 4, 80.

109

III, 6: 2. Тобто наділеній душею, але нерозумній; пор. природа*.

110

III, 7: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 43, 3.

111

III, 7: 2. Не гнатися й не втікати: поширений серед античних філософів моральний принцип. Пор. Платон, Горгій 507Ь; Протагор 354с; Сенека, Моральні листи до Луцілія 94, 12.

112

III, 7: 3. Славнозвісна характеристика людини як громадської істоти (πολιτικὸν ζῷον), що належить Арістотелеві. Арістотель, Політика 1253а.

113

III, 8: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 20.

114

III, 10: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 11.

115

III, 10: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 99, 7.

116

III, 10: 3. Твердження, що населена частина Землі є малою порівняно з цілою Землею, а сама Земля — порівняно з цілим Всесвітом, трапляється у багатьох античних астрономів та географів. Пор. Ціцерон, Про державу 6, 21.

117

III, 10: 3. Пор. прим. 1 до IV, 34.

118

III, 10: 4. Випало — випадково: в оригіналі гра споріднених слів σύντευξις (збіг, трапунок) — τύχη (випадок, судьба).

119

III, 12: 1. Тобто на те, що не стосується чесноти, тобто на гадане добро, а насправді — одну з серединних речей.

120

III, 12: 2. Йдеться про героїв античних міфів, наділених досконалими фізичними й моральними якостями.

121

III, 13: 1. Поширене в античних авторів порівняння філософії з медициною, а пороки, які вона виправляє, — з хворобами. Пор. Платон, Теєтет 167с; Горгій 521а і далі; Ціцерон, Тускульські бесіди 2, 11; 3, 6; Сенека, Моральні листи до Луцілія 17, 12.

122

III, 13: 2. Пор. прим. 2 до III, 1.

123

III, 13: 3. Тобто не узгодивши з природою та розумом Всесвіту. Словом «зводити» передано іменник «συναναφορά», який поєднує абстрактне значення («узгодження») з образним — висхідного руху.

124

III, 14: 1. Можливо, йдеться про цей твір.

125

III, 14: 2. Деякі дослідники вважають, що йдеться історичну працю самого Марка Аврелія, яка до нас не дійшла; з іншого боку, фразу можна трактувати не як заголовок, а як узагальнену згадку про твори інших істориків.

126

III, 14: 3. Фронтон в одному з листів до Марка Аврелія згадує про його «виписки із шістдесяти книг у п'яти частинах».

127

III, 15: 1. Про особливий зміст, який Марк Аврелій вкладає у названі слова та фрази, можна лише здогадуватися. Ймовірно, він зауважує, що навіть вислови із повсякденного мовлення можуть мати ще й філософський сенс. Наприклад, «красти» може означати взагалі обман чи переступ; «сіяти» — поширення начатків всесвітнього розуму в усіх речах (див. насінне*); «купувати» — правильне судження; «спочивати» — безпристрасність, незворушність; «глядіти, що має бути зроблено» — підкорення устремлінь розумові.

128

III, 15: 2. Тобто зором розуму, умоглядно. Метафора особливо поширена у Платона і пізніших авторів (пор. Платон, Бенкет 219а; Держава 533d).

129

III, 16: 1. Тобто наділена душею, але нерозумна істота.

130

III, 16: 3. Тобто розбещених чоловіків.

131

III, 16: 4. Фаларід — тиран м. Акрагант у Сіцилії в 570—554 р. до Р. X.

Тіберій Клавдій Нерон — римський імператор у 54—68 р. Обидва правителі були знані своєю жорстокістю.

132

III, 16: 5. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 43, 4.

133

III, 16: 6. Пор. прим. 1 до IV, 34.

134

IV, 3: 1. Пор. Горацій, Послання 1, 10.

135

IV, 3: 2. Саме ця фраза стала одним із традиційних заголовків для цілого твору. Можливо, є натяком на вислів Епікура: «Тоді, власне, усамітнюйся наодинці з собою, коли обертаєшся серед юрби». Див. Сенека, Моральні листи до Луцілія 25, 6–7 (за пер. Андрія Содомори).

136

IV, 3: 3. Тобто душу; подібна невикінченість речень досить часто трапляється у цьому творі, який має характер особистих нотаток.

137

IV, 3: 4. Тобто від роздратування на зовнішній світ, до якого повертаємося після самозаглиблення.

138

IV, 3: 5. Див. суспільство*.

139

IV, 3: 6. Роз'єднання або диз'юнкція (διάζευξις) — логічна операція, що полягає в утворенні нового твердження через поєднанні двох тверджень сполучником «або».

140

IV, 3: 7. Пор. прим. 2 до III, 10.

141

IV, 3: 8. Метафора не цілком зрозуміла; можливо, пов'язана із згадкою про прагнення багатьох людей до усамітнення на селі (пор. прим. 1 до IV, 3).

142

IV, 3: 9. Демокріт, фрагм. В 115 Diels.

143

IV, 5: 1. Поширений і серед стоїків, і серед епікурейців мотив подолання страху смерті через усвідомлення того, що смерть — це водночас народження чогось нового.

144

IV, 6: 1. Натяк на невідому нам подію.

145

IV, 6: 2. Можливо, натяк на якесь прислів'я; пор. у Новому Завіті: «За їхніми плодами пізнаєте їх». Мт 7, 20 (пер. Івана Хоменка).

146

IV, 7: 1. Тобто визнання того, що було завдано кривди. Пор. визнання*.

147

IV, 8: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 85, 30.

148

IV, 9: 1. Натяк на невідому нам подію.

149

IV, 12: 1. Фразу «царський і законодавчий глузд» можна тлумачити подвійно: як «глузд царя і законодавця», що ним є Марк Аврелій внаслідок свого суспільного статусу; як «глузд, який є царем і законодавцем» у душі розумної істоти.

150

IV, 15: 1. Порівняння смерті зі спаленням ладану: Лукрецій, Про природу речей 3, 327 і далі.

151

IV, 16: 1. Метафора базується на протиставленні нерозумної природи, яка є визначальною для тварин, і розумної, яка є спільною в людей і богів.

152

IV, 19: 1. Пор. Геракліт, фрагм. В 26 Diels; Сенека, Моральні листи до Луцілія 54, 5.

153

IV, 19: 2. Тобто якийсь особливий виняток із природного порядку речей.

154

IV, 20: 1. На противагу до істинної краси, якою, на думку стоїків, наділена лише чеснота.

155

IV, 23: 1. Вислів перегукується з текстом одного з орфічних гімнів. Славнозвісний варіант цієї фрази — у св. Павла в Посланні до Римлян: «Все від Нього, через Нього і для Нього». Рм 11, 36 (пер. Івана Хоменка).

156

IV, 23: 2. Арістофан, фрагм. 110 Коск. Кекроп — легендарний засновник Атен.

157

IV, 23: 3. Перефразовуючи цитату, Марк Аврелій натякає на поширену серед стоїків метафору Всесвіту як однієї громади, одного граду (див. громада*).

158

IV, 24: 1. Демокріт, фрагм. В 3 Diels.

159

IV, 26: 1. Невідомо, про що саме йдеться; можна здогадуватися, що Марк Аврелій закликає не обмежуватися однобоким поглядом на речі.

160

IV, 26: 2. Простота була однією з найважливіших естетичних і етичних категорій в античному світогляді; вважалася передумовою досконалості. Пор., наприклад, Платон, Держава 431с; 547е; 554d; Закони 738е; Горацій, Про поетичне мистецтво 23.

161

IV, 26: 3. Пор. прим. 1 до IV, 34.

162

IV, 29: 1. Суще — те, що стається: протиставлення природи як незмінного плану структури й розвитку Всесвіту (див. природа*) і конкретного втілення цього плану в окремих речах і подіях.

163

IV, 29: 2. Пор. славнозвісний вислів, приписуваний одному зі «семи мудреців» — Біантові Прієнському (бл. 600 — бл. 530 р. до Р. X.): «Все моє ношу з собою». За іншими джерелами, цей вислів належить Стільпонові Мегарському (IV ст. до Р. X.) Див. Сенека, Моральні листи до Луцілія 9, 19.

164

IV, 30: 1. Йдеться про філософів-кініків, які не носили нижньої одежі.

165

IV, 30: 2. Чимало античних філософів вдавалися лише до усних бесід, ані не записуючи своїх думок, ані не читаючи творів своїх попередників. Пор. прим. 5 до І, 7.

166

IV, 30: 3. Сенека дає такий епітет філософові-кініку Деметрієві, чию зневагу до багатства він подивляв. Сенека, Моральні листи до Луцілія 62, 3.

167

IV, 32: 1. Тіт Флавій Веспасіан (9—79 р.) — римський імператор у 69—79 р.

168

IV, 32: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 97, 8.

169

IV, 32: 3. Марк Ульпій Траян (53—117 р.) — римський імператор у 98—117 р.

170

IV, 32: 4. На цьому стояли — цього ставало: в оригіналі співзвучні фрази τούτου ἀπρὶξ ἔχεσθαι (міцно цього триматися) — τούτῶ ἀρκεῖσθαι (вдовольнятися цим).

171

IV, 33: 1. Марк Фурій Камілл (бл. 447—365 р. до Р. X.) — римський полководець, здобув одну з видатних перемог над галлами; підкорив етруське місто Веї.

Цезон — родинне ім'я кількох родів патриціїв; невідомо, про кого саме тут йдеться.

Волез — можливо, йдеться про Публія Валерія Публіколу (сина Волеза), консула в перший рік Римської республіки (510—509 р. до Р. X.).

Маній Курій Дентат (пом. бл. 272 р. до Р. X.) — римський полководець, розгромив самнітів та сабінян, а також здобув перемогу над епірським царем Пірром.

172

IV, 33: 2. Публій Корнелій Сціпіон Африканський Старший (бл. 235—183 р. до Р. X.) — римський полководець, переможець Ганнібала; двічі був консулом.

Марк Порцій Катон Старший (234—149 р. до Р. X.) — консул у 195 р. до Р. X., цензор у 184 р. до Р. X.; був одним із найзапекліших захисників староримських традицій від культурного впливу греків.

Адріан (76—138 р.) — римський імператор від 117 р.

Антонін Пій — див. прим. 1 до І, 16.

173

IV, 33: 3. Гомер, Одіссея 1, 242 (пер. Бориса Тена).

174

IV, 34: 1. Клото (дослівно — Пряля) — найстарша з трьох Мойр, богинь долі; вона пряде нитку людського життя. Її сестра Лахесіс (Та, що дає жереб) готує прядиво, а Атропос (Невідворотна) втинає нитку. Стоїки алегорично тлумачили ці міфологічні постаті як уособлення пов'язаності долі всього, що є у Всесвіті (Клото); справедливості долі (Лахесіс); неминучості долі (Атропос); отож нитка зображує долю як послідовність визначених провидінням подій. Див. доля*, провидіння*.

175

IV, 41: 1. Епіктет, фрагм. 26 Schenkl.

176

IV, 46: 1. Геракліт, фрагм. В 76 Diels.

177

IV, 46: 2. Геракліт, фрагм. В 117 Diels.

178

IV, 46: 3. Геракліт, фрагм. В 72 Diels.

179

IV, 46: 4. Геракліт, фрагм. В 17 Diels.

180

IV, 46: 5. Геракліт, фрагм. В 73 Diels.

181

IV, 46: 6. Геракліт, фрагм. В 74 Diels.

182

IV, 48: 1. Геліка — місто в Ахаї, що затонуло після землетрусу в 373 р. до Р. X.

Помпеї, Геркуланум — міста в Кампанії, що їх знищило виверження вулкану Везувію в 79 р.

183

IV, 48: 2. Йдеться про гілку. Див. зауваження щодо стилю Марка Аврелія в прим. 3 до IV, 3.

184

IV, 49: 1. Пор. Овідій, Метаморфози 9, 39–41.

185

IV, 50: 1. Невідомі особи.

186

IV, 50: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 99, 10.

187

IV, 50: 3. Нестор, міфічний цар Пілосу, герой Троянської війни; нібито прожив життя, що дорівнювало життю трьох людських поколінь. Як приклад довголіття див. також Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 20.

188

V, 1: 1. Відомо, що Марк Аврелій ще від юності виробив собі звичку вставати дуже рано.

189

V, 1: 2. Демокріт, фрагм. В 3; 191 Diels. Марк Аврелій іронізує з вислову Демокріта, який закликає тверезо розраховувати свої спроможності.

190

V, 2: 1. Затерти: стоїки вважали уявлення фізичними відбитками, що їх залишають в душі відчуття (на зразок відбитку печатки у воску), а отже, шкідливих уявлень можна позбутися, «затираючи» їх. Див. уявлення*.

191

V, 4: 1. Йдеться про повітря.

192

V, 4: 2. За античними уявленнями, зародок утворюється від змішування сімені батька та крові матері.

193

V, 4: 3. Йдеться про землю.

194

V, 5: 1. Вдався — видавай: компенсація втраченої гри слів оригіналу: ἔχεις (маєш [що сказати]) — παρέχου (достачай).

195

V, 6: 1. Пор. Платон, Держава 352d; Сенека, Моральні листи до Луцілія 76, 8.

196

V, 6: 2. Уявний співрозмовник Марка Аврелія застерігає, що, не маючи визнання й подяки за свої добрі «суспільні» діла, людина втрачає до них мотивацію. Зі свого боку, Марк Аврелій натякає, що опонент не вловив справжнього мотиву цих діл, а саме їхню самодостатню цінність, яка, коли належно її усвідомити, усуває згадану небезпеку. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 81, 1–2.

197

V, 8: 1. Асклепій призначив: ймовірно, формула з лікарського жаргону. Пор. також прим. 11 до І, 17.

198

V, 8: 2. Гра кількома значеннями дієслова συμβαίνω: 1) «припадати [на долю]»; 2) «пасувати», «припасовуватися».

199

V, 8: 3. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 74, 20.

200

V, 8: 4. Судилося — годилося: в оригіналі гра споріднених слів ἔφερεν (випало, довелося) — συνέφερεν (було догідним).

201

V, 8: 5. Див. доля*.

202

V, 9: 1. Філософія має не обмежувати людину, як шкільна муштра — школяра, а нести їй зцілення, як згадані засоби — хворому. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 89, 13.

203

V, 9: 2. Пор. Ціцерон, Про закони 1, 31–32.

204

V, 12: 1. Перелік чотирьох головних чеснот, за стоїками.

205

V, 12: 1. Менандр, фрагм. 530 Kock.

206

V, 12: 2. Менандр, фрагм. 530 Kock. Зневажливі слова коміка можуть стосуватися лише гаданих благ, якими є багатство чи слава; натомість коли йдеться про істинне благо — чесноти, вони стають недоречними. Пор. анекдот про філософа-кініка Арістіпа: коли слуга тирана Діонісія показував йому розкішні покої господаря, той плюнув йому в лице, кажучи, що серед тієї розкоші більше не було де це зробити.

207

V, 16: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 28, 5–6.

208

V, 16: 2. Пор. Арістотель, Політика 1252b; 1253а.

209

V, 16: 3. Пор. Арістотель, Політика 1333а.

210

V, 18: 1. Пор. у св. Павла в Першому посланні до Коринтян: «Бог… не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести». 1 Кр 10, 13 (пер. Івана Хоменка).

211

V, 18: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 36, 12.

212

V, 21: 1. Тобто всесвітній розум. Див. Всесвіт*, розум*.

213

V, 21: 2. Тобто розум істоти, яка ним наділена, її геній. Див. розум*, геній*.

214

V, 28: 1. Тобто не поводитися ні екзальтовано, ні розпусно. Пор. у Сенеки: «Адже філософія, виставляючи себе мовби для продажу, зазнає, без сумніву, якоїсь шкоди». Сенека, Моральні листи до Луцілія 52, 15 (пер. Андрія Содомори).

215

V, 29: 1. Тобто після відходу в якесь інше місце, а не після смерті (таким могло би бути християнське прочитання цих слів). Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 28, 4–5.

216

V, 29: 2. Епіктет, Діатриби 1, 25, 18. Натяк на звичай спалювати мерців.

217

V, 31: 1. Гомер, Одіссея 4, 690 (пер. Бориса Тена). Марк Аврелій, вочевидь, натякає на подальші рядки (691–693), доречні як щодо його життєвої та філософської позиції, так і щодо суспільного становища:

218

V, 31: 2. Бездумних — подумав: в оригіналі гра споріднених слів ἀγνώμονας (бездумних) — εὐγνώμων (вдумливий).

219

V, 33: 1. Гесіод, Роботи і дні 197 (за пер. Андрія Содомори). За давньогрецьким міфом, із настанням жорстокого залізного віку чесноти переселилися із землі на Олімп.

220

V, 33: 2. Див. прим. 5 до II, 17.

221

V, 33: 3. Епіктет, фрагм. 10 Schenkl; в оригіналі гра слів ἀνέχεσθαι (терпіти) — ἀπέχεσθαι (утримуватися). За Епіктетом, найбільшими пороками є нездатність стерпіти кривду і нестриманість у насолодах, а тому треба завше дотримуватися настанови: «Терпи і утримуйся»; Марк Аврелій застосовує цю формулу до людей, які йому трапляються в житті.

222

V, 36: 1. Незрозуміле порівняння. За однією з версій, Марк Аврелій натякає на сцену з якоїсь невідомої нам комедії.

223

V, 36: 2. Долю — вділив: компенсація втраченої гри слів оригіналу: εὔμοιρος (добре наділений) — μοῖραν (доля).

224

VI, 1: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 95, 49.

225

VI, 2: 1. Вислів, приписуваний одному зі «семи мудреців» — Піттакові Мітіленському (бл. 650 — бл. 570 р. до Р. X.).

226

VI, 6: 1. Пор. твердження Платона, що найтяжчою карою за злий вчинок є уподібнення до лихих людей. Платон, Теєтет 177а; Закони 728b.

227

VI, 8: 1. Тобто сама дає всьому відповідну етичну оцінку.

228

VI, 9: 1. Марк Аврелій наполягає на стоїчному вченні про те, що носієм природи Всесвіту є його розум, який проймає цілість Всесвіту, а не охоплює її ззовні, як першодвигун перипатетиків, ані не міститься в його центрі, як «серединний вогонь» піфагорейців.

229

VI, 10: 1. Гомер, Іліада 7, 99 (пер. Бориса Тена).

230

VI, 11: 1. Див. прим. 2 до IV, 3.

231

VI, 11: 2. Йдеться про лад і гармонію всередині душі та між людиною і світом. Натяк на метафору душі як строю музичного інструменту; див., наприклад, Платон, Федон 85е.

232

VI, 13: 1. Прикуска (ὄψον) — загалом будь-яка їжа, яку вживали для присмачування хліба; зазвичай риба або м'ясо.

233

VI, 13: 2. Кратет (IV ст. до Р. X.) — філософ-кінік, учитель засновника стоїцизму Зенона. Ймовірно, Марк Аврелій натякає на якийсь вислів Кратета, який до нас не дійшов, де він звинувачує Ксенократа у писі чи марнославстві.

Ксенократ (бл. 396—314 р. до Р. X.) — учень Платона, керував його школою після смерті вчителя.

234

VI, 14: 3. Далі подано стоїчну класифікацію предметів за їхньою природою. Всі вони належать до родів; кожен вищий рід містить в собі властивості всіх нижчих, загальніших. Найнижчий або найзагальніший рід — нечутливі предмети, що для них спільною рисою є їхній стан; вищий — живі істоти, яких поєднує наділеність душею; нарешті, до найвищого роду належать розумні істоти, що для них спільним є розум. Див. природа*.

235

VI, 15: 1. Пор. Овідій, Метаморфози 15, 178 і далі.

236

VI, 15: 2. Стоїки вважали, що душа істоти живиться випарами її крові, а сама твориться з її подиху. Див. душа*, дух*.

237

VI, 15: 3. За вченням стоїків, душа з'являється в істоти щойно при народженні, з першим подихом. Див. одушевлення*.

238

VI, 16: 1. Марк Аврелій натякає на те, що для людини позірно є добром — життя, почуття, спілкування, добробут — і самим способом висловлення, подаючи ці речі як фізіологічні процеси (нічим не кращі за випорожнення), переконує, що насправді вони є для людини обоятними.

239

VI, 16: 2. Тобто жити за природою. Див. природа*.

240

VI, 16: 3. Пор. Платон, Держава 352d і далі.

241

VI, 17: 1. Геракліт, фрагм. В 60 Diels.

242

VI, 20: 1. Гімнасій — громадська споруда для заняття фізичними вправами.

243

VI, 22: 1. Геракліт, фрагм. В 117 Diels.

244

VI, 23: 1. Можливо, натяк на тривалість однієї зміни нічної варти.

245

VI, 26: 1. Антонін — родове ім'я Марка Аврелія, що він його набув після того, як його усиновив імператор Антонін Пій; див. прим. 1 до І, 16.

246

VI, 26: 2. В античному світогляді важливу роль мали міра й число, які були не стільки математичними, скільки космологічними, естетичними та етичними категоріями; перше систематичне формулювання ця риса світобачення здобула в піфагорейській традиції, де число виступає начатком всіх речей і основою всесвітнього ладу.

247

VI, 30: 1. Натяк на те, що імператор носив порфиру — фарбовану пурпуром одіж.

248

VI, 30: 2. Йдеться про імператора Антоніна Пія.

249

VI, 30: 3. Один із приписів щодо здорового способу життя.

250

VI, 31: 1. Див. прим. 1 до IV, 26.

251

VI, 32: 1. Тобто обоятним (ні добром, ні злом) є все, що не залежить від мисленної здатності розумної істоти, а також те, що ще не настало або вже минуло.

252

VI, 36: 1. Пор. прим. 2 до III, 10.

253

VI, 32: 2. Атос (Афон) — гора в Халкідиці (північна Греція), має висоту понад 2000 м.

254

VI, 36: 3. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 99, 7.

255

VI, 41: 1. Нападе — пропаде: в оригіналі співзвучні словоформи περίπτωσιν (трапунок) — ἀπότευξιν (невдача).

256

VI, 42: 1. Геракліт, фрагм. В 75 Diels.

257

VI, 42: 2. Натяк на слова Хрисіппа (див. прим. 3) про те, що зло у Всесвіті подібне до легковажних віршів у виставі: хоч самі собою вони погані, однак додають краси цілому творові. Пор. Плутарх, Про загальні поняття 1065d.

258

VI, 42: 3. Хрисіпп (281/278 — 208/205 р. до Р. X.) — керівник школи стоїків від 232 р., розвинув ідеї засновника стоїцизму Зенона, остаточно сформувавши філософську систему Давньої Стої.

259

VI, 43: 1. Епітет Деметри, богині землеробства й родючості.

260

VI, 44: 1. Радять — безпорадні: в оригіналі гра споріднених слів ἐβουλεύσαντο (радили б) — ἄβουλον (безпорадного).

261

VI, 44: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 102, 21.

262

VI, 45: 1. Тобто треба усвідомлювати, що більшість людей помилково вважає корисними ті речі, які насправді є обоятними.

263

VI, 46: 1. З біографічних джерел відомо, що в театрі Марк Аврелій дуже нудився, а тому під час вистав читав книжки або працював з державними документами.

264

VI, 46: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 24, 26.

265

VI, 47: 1. Філістіон, Феб, Оріганіон — невідомі етноніми.

266

VI, 47: 2. Евдокс Кнідський (IV ст. до Р. X.) — математик, астроном, географ і лікар.

Гіппарх Нікейський (II ст. до Р. X.) — знаний астроном.

Архімед Сиракузький (бл. 287—212 р. до Р. X.) — найславніший математик і фізик античності.

267

VI, 47: 3. Меніпп Гадарський (III ст. до Р. X.) — філософ-кінік, що від його імені пішла назва жанру «меніппова сатира»; для цього жанру характерний особливий сарказм та дошкульність.

268

VI, 49: 1. Римський фунт (лат. libra, гр. λίτρα) має 327,45 г.

269

VI, 51: 1. Тобто чужу похвалу.

270

VI, 54: 1. Порівняння держави з роєм бджіл див. у: Платон, Політик 301е; пор. Арістотель, Політика 1253а.

271

VI, 55: 1. Керманич, лікар часто виступають як приклад в античній літературі на морально-етичні теми.

272

VI, 57: 1. Приклад відносності пізнання, до якого часто вдавалися скептики. Пор., Демокріт, фрагм. А 134 Diels; Сенека, Моральні листи до Луцілія 109, 7.

273

VII, 9: 1. Упорядковує й прикрашає — красу й порядок: в оригіналі гра споріднених слів συγκοσμεῖ (прикрашає) — κόσμον (Всесвіт, всесвітній лад).

274

VII, 12: 1. Пор. прим. 2 до III, 5.

275

VII, 13: 1. Член-учасник — відчленована частка: компенсація втраченої гри слів, які в оригіналі різняться між собою лише однією літерою: μέλος (член) — μέρος (частина).

276

VII, 17: 1. Щастя — частка: компенсація втраченої гри слів εὐδαιμονία (щастя) — δαίμων (геній). Пор. геній*.

277

VII, 18: 1. Тобто не згоріла, щоб нагріти воду.

278

VII, 24: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 28, 9.

279

VII, 30: 1. Тобто пізнавай не лише явища, а й їхню причину.

280

VII, 31: 1. Демокріт, фрагм. В 9 Diels.

281

VII, 31: 2. Демокріт вживає слово «закон» у значенні «встановленого людьми», протиставляючи його об'єктивній реальності — сполученню та розпадові елементів, себто атомів. Натомість Марк Аврелій надає Демокрітовим словам нового змісту, беручи «закон» у значенні всюдисущого закону природи, що його носієм є розум Всесвіту.

282

VII, 33: 1. Епікур, фрагм. 447 Usener. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 24, 14; 78, 7.

283

VII, 35: 1. Платон, Держава 486ab (за пер. Дзвенислави Коваль).

284

VII, 36: 1. Вислів, що його одні джерела приписують філософові-кініку Антистенові, інші — Александрові Македонському.

285

VII, 38: 1. Евріпід, фрагм. 287, 1–2 Nauck. Марк Аврелій надає цитаті нового значення: злом є не самі речі, а наше визнання їх за зло.

286

VII, 39: 1. Цитата з невідомого автора.

287

VII, 40: 1. Евріпід, фрагм. 757, 6–7 Nauck.

288

VII, 41: 1. Евріпід, фрагм. 208, 1–2 Nauck. Марк Аврелій, натякаючи на термінологічне значення слова «глузд» в контексті філософії стоїків, надає цитаті нового значення: все, що стається з людиною, зокрема нещастя, є частиною здійснення плану, закладеного в природі Всесвіту, а носій цієї природи — всесвітній глузд або розум. Див. розум*, природа*.

289

VII, 42: 1. Евріпід, фрагм. 918,3 Nauck; Арістофан, Ахарняни 661 (пер. Андрія Содомори). Ймовірно, Марк Аврелій натякає також на подальші (662–663) вірші з комедії Арістофана:

інтерпретуючи їх в дусі стоїчної метафори всесвітнього граду як спільноти всіх розумних істот. Пор. град*.

290

VII, 43: 1. Цитата з невідомого автора. Стоїки вважали жаль однією з пристрастей, яких треба уникати; на їхню думку, в горі треба не жаліти, а допомагати, якщо це можливо.

291

VII, 44: 1. Платон, Апологія Сократа 28b (за пер. Йосипа Кобова).

292

VII, 45: 1. Платон, Апологія Сократа 28d (за пер. Йосипа Кобова).

293

VII, 46: 1. Платон, Горгій 512de (за пер. Дзвенислави Коваль).

294

VII, 48: 1. Ці слова можуть стосуватися до VII, 47, однак такого тексту немає в корпусі платонівських творів. Також можливо, що Марк Аврелій просто має на думці якийсь вислів з Платона, не подаючи явного посилання на нього.

295

VII, 48: 2. Пор. Геракліт, фрагм. В 8; 10 Diels.

296

VII, 50: 1. Евріпід, фрагм. 839, 9-11 Nauck; пор. Лукрецій, Про природу речей 2, 999-1001.

297

VII, 50: 2. Пор. Анаксагор, фрагм. В 17 Diels.

298

VII, 51: 1. Евріпід, Благальниці 1110–1111.

299

VII, 51: 2. Цитата з трагедії невідомого автора (фрагм. 303 Nauck).

300

VII, 56: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 12, 9.

301

VII, 58: 1. Закрути — крутіїв — обкручених: в оригіналі гра споріднених слів τροπάς (закрути) — τρέπουσι (тим, хто крутить) — τρεπομένοις (тим, ким крутять).

302

VII, 63: 1. Епіктет, Діатриби 1, 28, 4; 2, 22, 36 з покликанням на Платона (пор. Платон, Держава 382а; 412е).

303

VII, 64: 1. Епікур, фрагм. 447 Usener. Пор. прим. 1 до VII, 33.

304

VII, 65: 1. Іронія: тієї ненависті, яку деякі люди почувають до людей, не варті навіть нелюди.

305

VII, 66: 1. Син славетного філософа Піфагора.

306

VII, 66: 2. Пор. Платон, Бенкет 220b.

307

VII, 66: 3. Під час правління Тридцяти тиранів Сократ не скорився наказові привезти з Саламіна полководця Леонта, якого мали несправедливо стратити. Див. Платон, Апологія Сократа 32с.

308

VII, 66: 4. Арістофан, Хмари 362 (пер. Бориса Тена); ці слова з Арістофанової характеристики Сократа також цитовано в Платона (Бенкет 221Ь).

309

VII, 69: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 12, 8.

310

VII, 74: 1. Пор. Ксенофонт, Спогади про Сократа З, 3, 15.

311

VII, 75: 1. Тобто нічого не стається поза початковим розумним планом — природою: в іншому разі лад і гармонія, що до них стремить душа Всесвіту, були б некеровані всесвітнім розумом і незалежні від нього (а це, на думку стоїків, неможливо); отже, все стається згідно з природою Всесвіту.

312

VIII, 1: 1. Ще у віці двадцяти п'яти років Марк Аврелій жалівся в одному з листів до Фронтона (див. прим. 1 до І, 11) на свою далекість від філософії.

313

VIII, 2: 1. За вченням стоїків, рівноправність людей і богів випливає з того, що і ті, й ті є розумними істотами.

314

VIII, 3: 1. Див. прим. 3 до III, 3.

315

VIII, 3: 2. Діоген Синопський (пом. 323 р. до Р. X.) — славетний філософ-кінік, одна з найавторитетніших постатей для стоїків.

316

VIII, 13: 1. Традиційний тричленний поділ філософії на фізику (знання природи), етику (знання звичаїв або знання пристрастей), логіку (або діалектику).

317

VIII, 19: 1. Стоїки, як і багато інших античних філософських шкіл, вважали небесні світила божественними істотами.

318

VIII, 20: 1. Натяк на те саме порівняння, що в Сенеки: «Хіба не матимеш за останнього дурня того, хто б запевняв, що ліхтареві гірше тепер, коли його згасили, ніж тоді, коли його ще не запалювали?» Сенека, Моральні листи до Луцілія 54, 5 (пер. Андрія Содомори).

319

VIII, 21: 1. За античними уявленнями на всій земній кулі придатною для життя була тільки досить неширока смуга помірного клімату; південніше від неї життя вважалося неможливим через спеку, північніше — через холод.

320

VIII, 22: 1. Тобто того, що стоїть за доступним для чуттів знаком.

321

VIII, 25: 1. Луцілла — див. прим. 1 до І, 3; Вер — див. прим. 1 до І, 2; Максім — див. прим. 1 до І, 15; Секунда — дружина Максіма; Епітинхан, Діотім — невідомі особи; Антонін — див. прим. 1 до І, 16; Фавстина — дружина Антоніна Пія.

Каніній Целер — грецький ритор, секретар імператора Адріана, вчитель Марка Аврелія.

322

VIII, 25: 2. Харакс — невідома особа.

Деметрій Платонік — ім'я цього філософа згадує також письменник-сатирик Лукіан.

Евдаймон — відомо, що так звали одного з друзів імператора Адріана.

323

VIII, 31: 1. Імператор Октавіан Август мав дружину Лівію, доньку Юлію, внуків Ґая і Луція, сестру Октавію; його пасинками були Нерон Клавдій Друз та імператор Тіберій (див. прим. 1 до XII, 27).

Марк Віпсаній Аґріппа (бл. 63—12 р. до Р. X.) — полководець Августа.

324

VIII, 31: 2. Арей Дідім — друг і придворний філософ Августа.

Ґай Цільній Меценат (74/64 — 8 р. до Р. X.) — наближений Августа, знаний своєю опікою над письменниками й поетами.

325

VIII, 31: 3. Йдеться або про рід Помпеїв, або про місто Помпеї.

326

VIII, 37: 1. Пантея — коханка Луція Вера (див. нижче); Пергам — невідома особа.

327

VIII, 37: 2. Тобто Луція Вера; див. прим. 1 до І, 15.

328

VIII, 37: 3. Хаврій, Діотім — невідомі особи.

329

VIII, 38: 1. Цитата з невідомого автора.

330

VIII, 41: 1. Цитата з невідомого автора; див. XI, 12; XII, 3; див. також душа*.

331

VIII, 46: 1. Припасти — випадає: в оригіналі співзвучні слова συμβαίνειν (припадати) — σύμπτωμα (ознака).

332

VIII, 46: 2. Принесе — знести: в оригіналі гра споріднених слів ἔφερεν (принесла б) — ἀφόρητον (нестерпне).

333

VIII, 48: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 82, 5.

334

VIII, 55: 1. Тобто все те, що зачисляємо до пороків: і навіть це, оскільки виконує закладений у природі Всесвіту план, у космічному масштабі є благом.

335

VIII, 56: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 70, 15.

336

VIII, 57: 1. Промінням — проймати: в оригіналі гадано споріднені (насправді лише співзвучні) слова ἀκτῖνες (проміння) — ἐκτείνεσθαι (простягатися).

337

IX, 1: 1. Антична традиція трактувати всесвітній лад як музичну гармонію бере початок у вченні піфагорейців.

338

IX, 1: 2. Недоладній — ладу: в оригіналі гра споріднених слів ἀκοσμεῖ (є недоладним) — κόσμου (Всесвіту, всесвітнього ладу).

339

IX, 1: 3. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 90, 29.

340

IX, 3: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 102, 23.

341

IX, 4: 1. Одна із засадничих тез античної етики. Пор., наприклад, Платон, Крітон 49Ь; Держава 366е і далі.

342

IX, 5: 1. Пор. Демокріт, фрагм. В 256 Diels.

343

IX, 9: 1. Пор. Анаксагор, фрагм. А 41 Diels; Левкіпп, фрагм. А 1 Diels; Демокріт, А 99а; 165; В 164 Diels. Пор. також поширену античну сентенцію: «Подібне стремить до подібного» (див., наприклад, Гомер, Одіссея 17, 218).

344

IX, 21: 1. Ймовірно, йдеться про сон.

345

IX, 21: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 24, 20.

346

IX, 22: 1. Його — тобто іншої людини.

347

IX, 24: 1. Епіктет, фрагм. 26 Schenkl.

348

IX, 24: 2. Заголовок 11 книги Одіссеї (пер. Бориса Тена), де розповідається про перебування героя в підземному царстві; Марк Аврелій натякає, що наше життя — це світ мерців.

349

IX, 28: 1. Геракліт, фрагм. В 60 Diels.

350

IX, 28: 2. Псевдо-Філолай, фрагм. В 21 Diels.

351

IX, 29: 1. Натяк на описану в однойменному діалозі Платона ідеальну державу, де найвищу владу посідають філософи (див. Платон, Держава 473d).

352

IX, 29: 2. Філіпп — батько Александра Македонського, цар Македонії в 359—336 р. до Р. Х.

Деметрій Фалерський (бл. 350 — 283 р. до Р. X.) — прихильник македонської держави, який правив Атенами в 317—307 р. до Р. X.

353

IX, 29: 3. Вживаючи в цьому контексті слово «наслідувати» (μιμεῖσθαι), Марк Аврелій іронічно обігрує натяк на арістотелівську теорію поезії, а зокрема драми, як наслідування (μίμησις).

354

IX, 33: 1. Пор. Лукрецій, Про природу речей 3, 1092–1094.

355

IX, 35: 1. Відбувати — в неперервних путах: спроба частково компенсувати втрату гри різними значеннями слів κατακέκριται: 1) «приречений»; 2) «засуджений» і συνέχεσθαι: 1) «тривати»; 2) «бути ув'язненим»; окрім прочитання фрази як: «Всесвіт приречений тривати в ненастанному злі», ця гра допускає ще й образне: «Всесвіт засуджено до ув'язнення в ненастанному злі».

356

IX, 41: 1. Епікур, фрагм. 191 Usener.

357

IX, 41: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 66, 47–48.

358

IX, 41: 3. Лакуна в тексті оригіналу.

359

X, 6: 1. Оскільки єдине причинове начало Всесвіту — його розум — перебуває в ньому і становить із ним нерозривну єдність, то щодо Всесвіту взагалі не може бути жодної зовнішньої причини.

360

X, 7: 1. Іронічним зіставленням етимологічно споріднених слів — посполитого τὸ πεφυκέναι (вродженість) і глибоко філософського φύσις (природа), Марк Аврелій полемізує з тими, хто виявляє непослідовність в оцінці дійсності, вважаючи власну смерть неприродною, тимчасом як всякий інший розпад — природним.

361

X, 7: 2. Тобто тіло.

362

X, 7: 3. Натяк на вчення стоїків, за яким істота набуває душі щойно після народження; див. одушевлення*.

363

X, 7: 4. Можлива інтерпретація фрази: мова йде (вочевидь, не в самому тексті, а в думках автора) не про якусь певну людину з її індивідуальними рисами, яких вона набуває разом із душею (див. вище) і далі їх розвиває, а про спільні властивості людського роду, закладені в кожній людині ще до народження.

364

X, 8: 1. Вдумливість — однодумність — високодумність: автор вдається до гри спорідненими словами (ἔμφρων — σύμφρων — ὑπέρφρων), якими замінює традиційні терміни стоїків, щоб увиразнити значення головних стоїчних чеснот (вирозумілість*, мужність*, второпність*) та показати тісний зв'язок між ними.

365

X, 8: 2. Тобто вживатимеш ці слова як певний внутрішній дороговказ для самовдосконалення, а не добиватимешся, щоб тебе ними характеризували інші.

366

X, 8: 3. Йдеться про масові видовища, де життя чи смерть переможеного звіроборця чи гладіатора залежало від волі глядачів.

367

X, 8: 4. В античній міфології — оселя душ померлих праведників та героїв.

368

X, 8: 5. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 95, 50.

369

X, 10: 1. Марк Аврелій і сам воював зі сарматами від 174 р.

370

X, 12: 1. Невдача можлива лише в ділянці моралі, бо лише там досягнення чи недосягнення мети залежить від волі людини.

371

X, 20: 1. Догідне — годить: в оригіналі гра споріднених слів συμφέρει (є догідним) — φέρει (приносить).

372

X, 21: 1. Евріпід, фрагм. 898, 7; 9 Nauck.

373

X, 21: 2. В оригіналі гра слів є виразнішою, оскільки там зі словом ἐράω (прагнути, пристрасно любити) пов'язано близьке за значенням дієслово φιλέω (любити), яке входить до широко вживаної грецької ідіоми, дослівно: «Любить ставатися». Марк Аврелій використовує посполитий вислів як доказ того, що кожна подія стається «з волі» Всесвіту, тобто згідно з його природою.

374

X, 23: 1. Платон, Теєтет 174de. У Платона ці слова виступають в контексті порівняння володаря із пастухом, який, ненастанно піклуючись своїм стадом, через брак дозвілля зостає диким і неотесаним; вочевидь, цією цитатою Марк Аврелій іронічно натякає на власне становище імператора.

375

X, 25: 1. Закон — виконує: компенсація втраченої гри етимологічно споріднених слів νόμος (закон) — νέμων (той, що вділяє).

376

X, 27: 1. Крез — цар Лідії в 560—546 р. до Р. X.; був славний своїм величезним багатством, яке, однак, не вберегло його від лихої долі.

377

X, 28: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 107, 11.

378

X, 31: 1. Сократик, Евтих, Гимен, Евфрат, Евтихіон, Сільван, Алкіфрон, Тропеофор — невідомі особи. Оскільки філософа Клавдія Севера Марк Аврелій порівнює зі Сократовими учнями й послідовниками Крітоном і Ксенофонтом Атенським, а себе — з кимось із Цезарів, то подібний зв'язок мав бути й між переліченими вище людьми: це сучасники Марка Аврелія, схожі якоюсь визначною рисою на тих, хто жив раніше.

379

X, 33: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 39, 3. Висхідний рух вогню часто використовували як приклад вільного, невимушеного руху, адже за античними уявленнями здійматися догори — питома властивість вогняної природи.

380

X, 33: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 85, 30 і далі.

381

X, 34: 1. Захоплення філософією порівнюють з укусом змії чи комахи Платон (Бенкет 218а) та Сенека (Моральні листи до Луцілія 94, 41).

382

X, 34: 2. Гомер, Іліада 6, 147; 149 (за пер. Бориса Тена).

383

X, 34: 3. Гомер, Іліада 6, 148 (пер. Бориса Тена).

384

X, 34: 4. В оригіналі неперекладна гра двома значеннями іменника ὕλη: 1) «ліс», «деревина»; 2) «матерія», «речовина». Натякаючи на друге, термінологічне значення, Марк Аврелій надає Гомеровому образові космічно-філософського сенсу.

385

X, 38: 1. В оригіналі неперекладна гра двома значеннями іменника ὄργανον: 1) «причандалля», «знаряддя»; 2) «орган», «частина тіла».

386

X, 38: 2. Тобто якщо вжиток цих знарядь не є керований розумом або ж глуздом відповідного мистецтва, ремесла. Пор. мистецтво*.

387

XI, 1: 1. Пор. Лукрецій, Про природу речей 3, 945–946; Сенека, Моральні листи до Луцілія 93, 9.

388

XI, 2: 1. Многоборство, або панкратій — давньогрецький вид спорту, що поєднував елементи боротьби й кулачного бою.

389

XI, 2: 2. Оскільки чеснота є добром, а добро, за вченням стоїків, — єдине ціле, в якому немає окремих частин. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 102, 7.

390

XI, 2: 3. Стоїки вважали добром не лише чесноту, а й все, що є її наслідком. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 76, 16.

391

XI, 3: 1. Марк Аврелій, попри своє загалом толерантне ставлення до християн, вважав, що їхні дії зумовлені емоціями, пристрастями, тимчасом як вчинки філософа-стоїка визначає усвідомлений вибір. Поведінкою «наперекір іншими» автор, вочевидь, вважає насамперед відмову складати жертви традиційним римським богам, що було усталеною суспільною практикою.

392

XI, 6: 1. На великій сцені — тобто в житті. Порівняння життя зі сценою, театром вельми поширене і в античності, і загалом у європейській культурній традиції.

393

XI, 6: 2. Софокл, Цар Едіп 1391 (пер. Бориса Тена). Марк Аврелій натякає на повний текст віршів 1391–1393, подаючи його як приклад нарікання на долю:

(Кітерон — гора, де пастух, якому було доручено вбити малого Едіпа, натомість віддав його іншому пастухові).

394

XI, 6: 3. Тобто кажуть слова, в яких можна знайти глибший, філософський сенс.

395

XI, 6: 4. Евріпід, фрагм. 208,1–2 Nauck. Див. прим. 1 до VII, 41.

396

XI, 6: 5. Евріпід, фрагм. 287, 1 Nauck. Див. прим. 1 до VII, 38.

397

XI, 6: 6. Евріпід, фрагм. 757, 6 Nauck.

398

XI, 6: 7. Відвертість давньої комедії порівняно з відвертістю філософів-кініків, що з них найвідомішим був Діоген Синопський.

399

XI, 7: 1. Фразу можна розуміти і узагальнено, і в стосовно імператорського становища самого Марка Аврелія.

400

XI, 8: 1. Пор. у св. Павла в Посланні до Римлян: «Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи дичкою оливною, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку, то не вихваляйся перед галуззям». Рм 11, 17–18 (пер. Івана Хоменка).

401

XI, 10: 1. Вислів, приписуваний Менандрові.

402

XI, 10: 2. Одна із засадничих тез античної естетики. Пор. Ціцерон, Про природу богів 2, 82; Про закони 1, 26; Сенека, Моральні листи до Луцілія 65, 3.

403

XI, 10: 3. Пор. Платон, Закони 630с; Арістотель, Нікомахова етика 1129b.

404

XI, 11: 1. З контексту видно, що йдеться про серединні речі, які не є ні добром, ні злом, а тому лише гадано варті того, щоб за ними гнатися чи від них утікати, а насправді — обоятні.

405

XI, 12: 1. Див. XII, 3; див. також душа*.

406

XI, 12: 2. Описано порухи душі, спричинені пристрастями: пожаданням, страхом, насолодою, журбою.

407

XI, 12: 3. Пор. Платон, Держава 477е.

408

XI, 13: 1. Фокіон (397—317 р. до Р. X.) — атенський політичний діяч, за свої моральні якості здобув прізвисько Чесний. Тут, ймовірно, йдеться про те, як, несправедливо засуджений атенцями до страти, Фокіон переказав своєму синові, щоб той не тримав на них зла за це. За іншою версією, натяк стосується відповіді Фокіона чоловікові, який образив його дружину: мовляв, насправді він ніяк не зашкодив дружині, тож і вибачатися нема за що.

409

XI, 15: 1. В оригіналі запозичене з тракійської σκάλμη — слово на позначення місцевої холодної зброї (його специфіку в перекладі частково передано словом «кинджал», яке також є запозиченням в українській мові). Метафора не цілком ясна, але найімовірніше означає могутність, якої надає згадана риса.

410

XI, 15: 2. Пор. Менандр, фрагм. 203 Коск.

411

XI, 18: 1. Пор. Гомер, Іліада 2, 480–482.

412

XI, 18: 2. Епіктет, Діатриби 1, 28, 4; 2, 22, 36 з покликанням на Платона (пор. Платон, Держава 382а; 412е).

413

XI, 18: 3. Музагет — дослівно «наставник, проводир Муз», епітет Аполлона.

414

XI, 20: 1. Див. прим. 1 до X, 33.

415

XI, 20: 2. За античними уявленнями, низхідний рух є питомою властивістю землі та води (тимчасом як висхідний — вогню й повітря; пор. прим. 1 до X, 33).

416

XI, 20: 3. Йдеться про те, що душа, попри її вогнисто-повітряну природу, не злітає догори, а тримається землі, перебуваючи в «сполуці», тобто в живій істоті; з іншого боку, тіло, попри свою землисто-вологу природу, не розпластується долі, а має пряму поставу. Щодо природного руху елементів див. вище.

417

XI, 20: 4. Запозичення з військової лексики; натяк на світоглядну тезу, що її сформульовано в славнозвісному вислові Сенеки: «Жити — це наче служити у війську». Сенека, Моральні листи до Луцілія 96, 5 (пер. Андрія Содомори).

418

XI, 20: 5. Див. вище.

419

XI, 22: 1. Йдеться про сюжет античної байки (див. Езоп, Байки 297 Helm; Бабрій, Байки 108; Горацій, Сатири 2, 6, 80 і далі): домашня миша, запросивши в гості польову, вихвалялася розкошами, серед яких живе; однак польова миша, хоч спочатку й захоплювалася тими вигодами, згодом перелякалася собак, які мешкали в домі, й визнала за краще вести скромне життя.

420

XI, 23: 1. Пор. Епіктет, Діатриби 2, 1, 14. Ламії — міфічні істоти, що живляться людською плоттю.

421

XI, 25: 1. Пердікка II — цар Македонії в 450/440 — 413 р. до Р. X., який нібито запрошував Сократа в гості; за іншими джерелами, то був не він, а його син Архелай (царював у 413—399 р. до Р. X.). Див. Арістотель, Риторика 1398а.

422

XI, 26: 1. Ефеські написи — корпус магічних формул, створений в малоазійському місті Ефесі; їх часто вирізьблювали на амулетах. Проте згодом цей вислів став ідіомою, що означала мудру й конче потрібну до виконання настанову; відтак твердження, що подальша максима належить до ефеських написів, не треба розуміти дослівно (див. нижче).

423

XI, 26: 2. Сенека приписує цю настанову Епікурові (див. Сенека, Моральні листи до Луцілія 11, 8–9; Епікур, фрагм. 210 Usener).

424

XI, 28: 1. Про цей епізод не згадується в жодних інших джерелах.

425

XI, 29: 1. Пор. Арістофан, Вершники 542; Платон, Закони 762е; Арістотель, Політика 1277b.

426

XI, 30: 1. Цитата з трагедії невідомого автора (фрагм. 304 Nauck). Марк Аврелій надає нового значення цитаті, граючи двома основними значеннями іменника λόγος (ця гра є неперекладною): 1) «слово»; 2) «розум». Автор трагедії мав на увазі перше значення, стверджуючи: «Хто народився рабом, не має голосу»; натомість Марк Аврелій, висуваючи на перший план друге значення, переосмислює фразу в дусі філософії стоїків: «Рабом є той, хто не має розуму» (тобто не керується ним). Див. свобода*, розум*.

427

XI, 31: 1. Гомер, Одіссея 9, 413 (пер. Бориса Тена). Ймовірно, автор натякає на контекст фрази в Гомера: там Одіссей сміється з глупоти циклопа, якого обманув. Відтак можемо припустити, що цією цитатою Марк Аврелій реагує чи то на людську глупоту загалом, чи на якийсь її вияв, що з ним йому довелося зіткнутися.

428

XI, 32: 1. Гесіод, Роботи і дні 186 (за пер. Володимира Свідзінського). Цитату змінено: в Гесіода вона стосується не чесноти, а зневажених дітьми батьків.

429

XI, 33: 1. Пор. Епіктет, Діатриби 3, 24, 86–87.

430

XI, 34: 1. Пор. Епіктет, Діатриби 3, 24, 88–91. Пор. також метафору в цитаті з Евріпіда, що в VII, 40 та XI, 6.

431

XI, 35: 1. Пор. Епіктет, Діатриби 3, 24, 91–93.

432

XI, 36: 1. Епіктет, Діатриби 3, 22, 105.

433

XI, 37: 1. Епіктет, фрагм. 27 Schenkl.

434

XI, 38: 1. Епіктет, фрагм. 28 Schenkl; стоїки вважали, що кожен, хто, не відаючи істини, кориться глупоті, є безумцем (див. Горацій, Сатири 2, 3, 43).

435

XI, 39: 1. Одні дослідники припускають, що пасаж є цитатою з втраченої діатриби Епіктета, інші — що зі сократичного діалогу невідомого автора.

436

XII, 1: 1. Можливе подвійне розуміння «кругобіжного шляху»: 1) складні пошуки й роздуми, що таке добро, тимчасом як воно просте (пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 71, 4); 2) надія на щастя в майбутньому (натяк на вчення стоїків про кругообіги*: проминання якогось проміжку часу є немовби відтинком кружного шляху; пор. також образ часу як ряду кілець: Сенека, Моральні листи до Луцілія 12, 6).

437

XII, 2: 1. Тобто розуму; пор. розум*, насінне*.

438

XII, 2: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 47, 16.

439

XII, 3: 1. Емпедокл, фрагм. В 28, 2 Diels. Марк Аврелій застосовує цитату для опису кулястості досконалої душі, зумовленої рівновагою відцентрового й доцентрового напружного поруху (див. душа*; пор. Горацій, Сатири 2, 7, 86; Сенека, Моральні листи до Луцілія 113, 22), тимчасом як в Емпедокла йдеться про кулясту форму Всесвіту — найдосконалішу з можливих, оскільки в обертанні здатна поєднувати рух і сталість: рухаючись довкола осі вона постійно займає той самий простір.

440

XII, 4: 1. Пор. Платон, Закони 731е; Горацій, Послання 1, 16, 19; Сенека, Моральні листи до Луцілія 29, 11.

441

XII, 8: 1. Див. прим. 2 до II, 15.

442

XII, 16: 1. Роздряпувати обличчя — у давніх греків знак скорботи, розпачу або картання самого себе.

443

XII, 22: 1. Див. прим. 2 до II, 15.

444

XII, 24: 1. На думку стоїків, повітря й етер (вогняну оболонку довкола землі) заселяють душі померлих людей та нижчі божества — генії.

445

XII, 26: 1. Пор. Лукрецій, Про природу речей 3, 971.

446

XII, 26: 2. Див. прим. 2 до II, 15.

447

XII, 27: 1. Фабій Каттулін — консул за імператорства Адріана (130 р.).

Лузій Луп — невідома особа.

Стерціній — полководець при імператорові Тіберієві; Баї — місто в Кампанії, славилося як розкішний курорт із купальнями.

Клавдій Нерон Тіберій (42 р. до Р. X. — 37 р.) — римський імператор у 14—37 р.; Капри — острів, де імператор Тіберій провів останні десять років життя.

Велій Руф — маловідома особа, друг Маркового наставника Фронтона.

Про епізоди, на які натякає Марк Аврелій, нічого невідомо. З огляду на те, що життя на селі й праця в полі та садку були для тогочасних римлян хрестоматійним прикладом невибагливості (пор. Горацій, Еподи 2), а також беручи до уваги подальший текст, можна припустити, що згадані особи хизувалися своєю скромністю.

448

XII, 28: 1. Можливо, йдеться про небесні світила (пор. прим. 1 до VIII, 19).

449

XII, 28: 2. Пор. Ксенофонт, Спогади про Сократа 4, 3, 14; Ціцерон, Тускульські бесіди 1, 70; Про закони 2, 7, 16.

450

XII, 30: 1. Йдеться про потоки духу, які проймають предмети й творять у них напружний порух, що забезпечує їхню цілість і зумовлює їхні якості. Див. дух*, потік*, потуга*.

451

XII, 30: 2. Йдеться про всесвітній ум або розум. Див. розум*.

452

XII, 34: 1. Йдеться про Епікура та його послідовників: одне з найважливіших завдань їхнього вчення — перемога над страхом смерті.

453

XII, 36: 1. Приклад вісімдесятилітнього довгожителя, який згайнував своє життя, наводить Сенека, Моральні листи до Луцілія 93, 3–4.

454

XII, 36: 2. До обов'язків претора в давньому Римі належало також і влаштування масових видовищ.

455

XII, 36: 3. П'ять — традиційне число дій в античній виставі.

456

XII, 36: 4. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 20.

457

XII, 36: 5. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 30, 12.