Невеличка драма

ПРИМІТКИ

Вперше надруковано в журн.: Життя й революція. — 1930. — № 3. — С. 5—76; № 4. — С. 4—38; № 5 — С. 9—55; № 6. — С. 30–66. Увійшов до вид.: Підмогильний В. Невеличка драма: Роман, повісті. — Дніпропетровськ, 1990.

«Роман на одну частину», за визначенням автора, було завершено 1929 р. У неопублікованій передмові до нездійсненого окремого видання роману (вона подається повністю нижче), В. Підмогильний зазначав, що писав твір протягом року, але задум написати його виник десь в середині 1926 р.

Гострота соціальних і моральних проблем, поставлена в «Невеличкій драмі», були очевидною перепоною до окремого видання в тій суспільній ситуації, що склалася на той час. Проте в архівах збереглися матеріали, в яких йдеться про бажання В. Підмогильного видати твір окремою книжкою. Так, після переїзду із Києва до Харкова, працюючи у видавництві ЛіМ (Література і мистецтво), він подав рукопис до редакції. А в зверненні видавництва до Укрліту зазначається, що сектор сучасної української літератури просить дати дозвіл на друкування рукопису письменника Валер’яна Підмогильного під назвою «Невеличка драма» обсягом близько десяти друкарських аркушів, тиражем 3 тисячі примірників. Звернення підписане секретарем сектору З. Бойко 16 листопада 1932 р. (ЦДАМЛМ УРСР, ф. 107, од. зб. 17, арк. 1). Там же зберігається другий аркуш цього документа — бланк Головліту, де засвідчено одержання рукопису 16 листопада 1932 р., повторено всі його вихідні дані, але в графі «Видано» не проставлено жодних дат. Отже, дозволу опублікувати роман книжкою В. Підмогильний не одержав. Проте він написав передмову, в якій вочевидь змістив акценти твору, намагаючись довести його потребу читачеві навіть за умов всезростаючого вульгарного соціологізму.

Передмова не має заголовка, вона додана до машинописного тексту роману (ЦДАМЛМ УРСР, ф. 107, од. зб. 1). Подаємо її повний текст:

«Цей роман належить, власне, до часів минулих. Закінчено його 1929 року. Писалося його один рік, отже, початий він був 1928 року. А що автор не може похвалитися швидким опануванням своїх тем і свої твори обмірковує непристойно довго, то треба вважати десь середину 1926 року за ту дату, коли цей роман так чи так почав існувати.

У цьому романі я писав про міщанство. Писав тому, що воно здається мені не тільки гідним зневаги, але й вартим громадської уваги задля своєї небезпечності. Писав тому, що вважаю міщанство за одного з помітних ворогів нашої перебудови, за ворога тяжкого, дарма що причаєного, за щось подібне до іржі, що точить нишком залізо дверей, не даючи їм вільно розчинитись. Зброя міщанства — не постріл з рушниці, а проте воно діє настирливо й учеписто, як хвороботворна бактерія в організмі.

Сказати про міщанство, що це тільки твань, драговина, болото, жабиний світ перекупок та нікчемних людців усякого гатунку — значить, змазати справу, отже, виступити, в суті, оборонцем і підпоручником міщанського стану. Міщанство — це також недоладні, вузько особисті пориви, що підтинають душевні сили; це упокорення мертворожденним, вимріяним ідеалам, що заступають прагнення живі й широкі; це криво спланована молодість, марнотратство її радісних потенцій, а з другого боку, як притаманний зворот того самого явища — тупа дозрілість, самовдоволеність, відвернуте від себе на людей презирство, заклякання на малих здобутках, безглузде преклонство перед опанованою вмілістю, порожнеча серця, дрібність і підлість бажання; даремне шумування і його перетвір — драглиста застиглість; недоцільна рвучкість і важке вгрузання, або, в найкращому разі, шукання за незнайденим і нездатність себе застосувати.

Таким багатобічним і прагнув я його показати. Мої герої — дівчина, молодий і старий професор, професориха, професорівна, Льова, кооператор — то все варіації на одну тему, єдність у різноманітності. Вони одне одного мислять і доповнюють. І всім їм протистоїть молодий інженер, що тільки посковзом проходить по композиції роману, — адже надто чужий цей юнак усім іншим дійовим особам, щоб щільніше з ними пов’язатись. Він панує (хоч не зовсім) над своїм розумом і почуттям, він не боїться мислити навпростець (хоч помиляється подеколи) і за критерій діяльності він ставить практику (хоч подекуди хибить страшенно). Зважаючи на дужки, я не назвав би його типом позитивним, зразком нашій молоді, героєм нашого часу; а проте, є в ньому підвалини, що на них такий тип міг би постати: цілеспрямованість, рішучість, простота й природна, сутна віра в майбутнє того ладу, що його виховав.

Свою тему я опрацював на матеріалі дрібнобуржуазному, бо міщанські мікроби концентрує в собі якраз дрібна буржуазія. І хоч зараза міщанізму безсила проти цілого класу пролетаріату, окремих його представників, вона все ж іноді обпадає, і в цьому її небезпечність. А всяку небезпеку, яка б не була вона мала, ніколи не слід применшувати — саме в цьому я бачу рацію прочитання моєї книги навіть сьогодні. Це тільки роман про міщанство, але не роман міщанський.

Наприкінці я хотів би висловитись трохи в оборону Марти. Мені особисто вона не здається безнадійною. Вона більш наївна, ніж справді отруєна. Зрештою, вона щира й чесна. Їй треба тільки доброго гарту, щоб направитись на добру путь, і життя їй цього гарту дало. Тож не виключена нам можливість зустрітися з нею не як з дівчиною, а як з товаришкою в спільній боротьбі за ті завдання, що стоять перед Вами, читачу, перед нами всіма і перед цілою радянською країною.

Харків, грудень 1932.

Автор».

Однак і після цього «Невеличка драма» не вийшла окремим виданням на Україні, а в зв’язку з арештом і засланням В. Підмогильного взагалі це питання не виникало аж до нинішнього часу. А проте, як і інші твори письменника, цей роман виходив за кордоном: Підмогильний В. Невеличка драма / Роман. Передмова і примітки проф. Ю. Бойка. — Париж: Видання Першої Української друкарні у Франції, 1956.

Книжка відкривається вступним словом від видавництва, в якому, зокрема, говориться: «Роман «Невеличка драма» уперше побачив світ у київському місячнику «Життя й революція» (1930. — Кн. III, IV, V, VI). Цей журнал, заборонений і вилучений з бібліотек у СРСР, нині став раритетом. Завдяки тому, що проф. Ю. Бойко ласкаво погодився дати до використання нашому видавництву свою копію з першого видання твору, ми мали змогу його надрукувати на сторінках «Українського слова» (газета української еміграції в Парижі, що видається від 30-х років. Отже, роман був надрукований і там. — В. М.). Книжкове видання подаємо без будь-яких скорочень, відтворюючи текст згідно з київським першодруком… Оцим виданням як окрема книга роман з’являється вперше. Побажаймо ж йому успіху серед висококваліфікованої найкультурнішої частини нашої еміграційної спільноти, для якої його й видано в дуже обмеженім накладі. Видавництво».

Рукопис роману не виявлено. Згаданий машинописний текст, що зберігся в архіві-музеї (Київ), датований 1929 р., тому слід вважати, що він готувався для журналу «Життя й революція».

Подається за першодруком.