Пісенні обрії "АНТЕЯ"

дану конфесію не зареєстрували органи місцевої влади. Як відомо, УАПЦ ще у

30-х роках була репресована більшовицьким режимом на Сході України, зазна-

ла таких самих гонінь як і УГКЦ на Заході. Ці дві національні церкви вважа-

лися найнебезпечнішими для атеїстичної влади колишньої Радянської імперії.

Минуло відтоді чимало літ, а я й досі з трепетом в душі згадую нашу

спільну молитву. «Антей» разом з молодим і, без перебільшення, талановитим

священиком отцем Сергієм співали Літургію надзвичайно зворушливо і мо-

литовно, усвідомлюючи нашу високу місію – відродження української духо-

вності і культури. Під час Служби Божої у багатьох парафіян і хористів на очах

були сльози.

По закінченні Літургії ми виїхали у село Чулаківка, щоб взяти участь у

відзначенні 240-ї річниці козацького поселення. З нагоди цієї історичної дати

«Антей» виступив з концертом перед Палацом культури. Звучали духовні, ко-

зацькі, стрілецькі, сучасні українські пісні. Сільські мешканці з цікавістю слу-

хали виступ гостей із Західної України, палко аплодували нам. Як завжди, на

таких зустрічах «Антей»дарував людям не тільки найбільший скарб нашого

народу – пісню, а й друковану продукцію, як правило, патріотичної та історич-

ної тематики, яку привезли спеціально з просвітницькою метою.

Повертались до Херсона на теплоході. Був вихідний. З нами пливли

втомлені працею на городах і дачах місцеві люди. На палубі було тісно. Хтось

із наших хористів запропонував заспівати для цих пасажирів. Ідею всі дружно

підхопили. Залунала пісня, спочатку тиха, лагідна, у тональності цього теплого

осіннього вечора, згодом переросла в потужну, сильну, піднесену, що й харак-

терне для патріотичних і жартівливих пісень. Ми бачили, як поступово зміню-

вався вираз облич у людей, з’явився блиск в очах, у декого появилась усмішка.

Втоми наче й не було. Наприкінці заспівали «Ще не вмерла Україна». Дехто

з пасажирів піднявся зі своїх місць і слухав гімн стоячи. Але, на жаль, не всі.

Такі були часи. Потрібно було докладати ще багато праці й зусиль, щоб від-

роджувати національну гідність, щоб позбавляти українців почуттів «совків»,

меншовартості.

А в надвечір’я ми всі дружно пішли до пам’ятника Тарасові Шевченку.

Поклали квіти до його підніжжя, заспівали кілька пісень на його слова. Зарядив-

шись шевченківським духом, прибули на центральну площу Херсона, щоб дати

концерт духовної та патріотичної пісні. Закінчився виступ пізно ввечері, але слу-

хачі довго не розходилися. Мимоволі зав’язалась розмова між ними і співаками.

Здебільшого вона торкалася знову ж таки долі України. Інколи переростала в га-

рячі і запальні дискусії. Пальму першості у цих бесідах тримав професор В. Пра-

цьовитий, який доброзичливо, фахово і аргументовано проводив просвітницько-

роз’яснювальну роботу серед тих слухачів, що зібралися на площі.

Результати дискусій були очевидними. В фіналі нашої зустрічі ми по-

чули емоційну суперечку двох молодих російськомовних херсонців: «Я вижу,

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

39

что тебе все равно, на каком языке будут разговаривать твои дети, а вот мне, по-

нимаешь, не все равно!..» (опонент обстоював українську мову як державну).

Повернувшись додому, з радістю прочитали інформацію у львівській

газеті «За вільну Україну» про те, що у м. Херсоні нарешті зареєстрована міс-

цевою владою Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Повідо-

млялося також, що хорова капела «Антей» зі Львова своєю участю у культур-

но-просвітницьких заходах на Херсонщині допомогла прискорити цей процес.

На душі було приємно, адже наша праця не пропала марно.

А тим часом Львівщина готувалася до відзначення чергових роковин

проголошення Західно-Української Народної Республіки.

31 жовтня 1991 року в приміщенні театру опери та балету імені Івана

Франка відбулася урочиста частина і великий святковий концерт, присвячений

цій історичній даті. У концерті брали участь майстри мистецтв і провідні ху-

дожні колективи Львова, серед яких з відповідною програмою виступила і хо-

рова капела «Антей».

3 листопада відзначалася ця знаменна дата і у с. Дідилові Кам’янка-

Бузького району. Ініціатором був голова осередку Руху села Іван Луцишин,

дружина і дочка якого були провідними співачками нашого колективу. Свят-

кування розпочалось співом Служби Божої у сільському храмі і закінчилося

великим концертом у приміщенні середньої школи. Завдяки добре організо-

ваній роботі І. Луцишина наш виступ був надзвичайно успішним. Він вкотре

засвідчив, що ніщо так не об’єднує людські серця як мистецтво, яке живиться

цілющими соками рідної землі (у концерті прозвучали духовні твори, стрілець-

кі, козацькі та пісні УПА). Атмосфера нашої зустрічі з трудівниками села була

напрочуд теплою і родинною.

Завершувався 1991 рік для хорової капели концертом у Львівському те-

атрі опери та балету імені Івана Франка на вечорі-зустрічі з головою Спілки

письменників України, депутатом Верховної Ради, відомим письменником В.

Яворівським, цілою низкою Служб Божих (вечірніх, з конкретною релігійно-

просвітницькою тематикою) у храмі Преображення Господнього (м. Львів), а

також новорічно-різдвяним концертом у клубі Львівського молококомбінату.

Після Різдвяних свят 1992 року капела розпочала підготовку до відзна-

чення трьох вельми поважних пам’ятних дат в українській історії: 100-річчя

від дня заснування хорового товариства «Боян» у Львові, 178-х роковин Т.

Шевченка та 150-річчя з дня народження М. Лисенка. Результатом цієї під-

готовки були успішні виступи 24 лютого у Домініканському костелі, 19 бе-

резня – в актовому залі Західно-української геолого-розвідувальної експедиції

(ЗУГРЕ), де нашим партнером був відомий львівський поет Микола Петренко,

24 березня – у концертному залі імені С. Людкевича Львівської державної фі-

лармонії.

Урочисто відзначалося в нашій молодій незалежній державі 150-річчя

від дня народження видатного композитора Миколи Лисенка. Його постать

в українській культурі – явище унікальне. Засновник української класичної

40

Зиновій ДЕМЦЮХ

композиторської школи, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, автор пер-

ших національних опер, кантат, камерних творів, «Музики до Кобзаря», у його

творчості завжди відчувався глибинний зв’язок з українським фольклором.

Він викохав, виплекав, вилеліяв народну пісню, «прибрав її у святочну одежу,

впровадив поміж слов’янської посестри й посадив високо-заквітчану, вимере-

жану, пристроєну й сердечну, буйну та величну, якою вийшла вона з грудей

цілого народу». Так писав про особливість музики Лисенка О. Кошиць.

Свою шану «батькові української професійної музики» віддала і хорова

капела «Антей» – спочатку на сцені Львівської державної філармонії, згодом

– на обласному святі хорового співу у Фольклорному театрі «Шевченківський

гай». Перший концерт з творів ювіляра відбувся 24 березня 1992 року разом з

студентським симфонічним оркестром Львівської державної консерваторії іме-

ні М. Лисенка (диригент – доцент О. Геринович).

Капела виступала у першому відділенні концерту. У нашому виконан-

ні прозвучали такі твори композитора: «Пречистая Діво-Мати», «Орися ж ти,

моя ниво» (слова Т. Шевченка), «І спочинуть невольничі утомлені руки» (3-тя

частина із кантати «Радуйся, ниво неполитая» з соло сопрано (слова Т. Шев-

ченка), обробки народних пісень «Ой, гай, мати», «Верховино, ти світку наш»,

«На городі калинонька», «Чом не прийшов», а також «Боже великий, єдиний»

(«Молитва за Україну»). Як завжди зачарувала своїм голосом і проникливістю

виконання Ярослава Крилошанська. Особливий успіх у слухачів мали україн-

ські народні пісні.

Обласне свято хорового співу, присвячене 150-річчю від дня народжен-

ня М. Лисенка, організував обласний науково-методичний центр народної

творчості і культурно-освітньої роботи на чолі з його директором, кандидатом

педагогічних наук, доцентом Романом Березою. Він же був і режисером-поста-

новником цього святкового заходу.

На урочистому відкритті свята, яке розпочалося 7 червня 1992 року біля

оперного театру, слово про Миколу Лисенка виголосив кандидат мистецтвоз-

навства, доцент Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка Ярема

Якуб’як. Продовжилося свято співочим походом кращих хорових колективів

області вулицями Львова і завершилось у «Шевченківському гаю». Заключним

акордом став виступ зведеного хору на Співочому полі.

Зведеним хором диригували заслужений діяч мистецтв України О. Ци-

гилик, заслужені артисти України О. Волинець, Б. Дерев’янко, І. Жук, заслуже-

ний працівник культури України З. Демцюх, диригент жіночої хорової капели

«Освітянка» Марія Гірняк.

Диригував зведеним хором патріарх українського хорового мистецтва,

народний артист України, професор Євген Вахняк. Ось як описує цей знамен-

ний момент В. Лига у книзі «І проросте посіяне зерно»: «Багатотисячна ау-

диторія, а також сотні учасників хорів, які брали участь у концерті, овацією

зустріли появу на диригентському містку маестро Вахняка. Той виступ для ви-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

41

датного диригента, якому виповнювався вісімдесятий рік, став його своєрід-

ною лебединою піснею».

Лисенківська муза разом з кращими хоровими колективами області об-

дарувала слухачів дивоцвітом пісень і незабутніх мелодій.

А на початку травня нам випала щаслива нагода проявити наші профе-

сійні можливості на Другому Міжнародному фестивалі духовної музики «Gaude

Mater» у м. Ченстохові (Польща). Колектив запросив осередок промоції культури

«Gaude Mater» та її директор Кжиштоф Посьпєх. До цього фестивалю «Антей»

наполегливо готувався. Генеральною репетицією перед виїздом до Польщі став

концерт духовної музики у м. Самборі в приміщенні органного залу.

До Ченстохова «Антей» виїхав 4 травня 1992 року. Перший концертний

виступ на фестивалі відбувся наступного дня зранку в костелі для молоді, дру-

гий – у музичній школі. Тут ми співали разом з хором «Легенда» (Польща) та

вокальним ансамблем «Адирна» (Казахстан).

6 травня відбулося ще два виступи нашого колективу: зранку – в одному

з храмів м. Ченстохова, ввечері – у м. Клобуцьку. Скрізь концерти були добре

організовані, приймали нас по-родинному тепло і щиро. Наступного дня «Ан-

тей» запросили працівники Варшавської радіокомпанії для фонозапису в один

із храмів Ченстохова. Записували цифровою апаратурою (на той час це було но-

винкою радіотехніки). Скарбничка звукозапису цього фестивалю поповнилася

такими духовними творами українських композиторів: «Благослови, душе моя,

Господа» К. Стеценка, «Отче наш» і «Алилуя» М. Вербицького, «Єдинородний

Сину» І. Соневицького, «К кому возопію, Владичице» невідомого автора (соло

Я. Крилошанська), «Концерт №3» Д. Бортнянського, «Богородице Діво, радуй-

ся» А. Гнатишина, «Христос воскрес» Б. Вахнянина, «Херувимська №7» Д.

Бортнянського, «Молитва за Україну» М. Лисенка. Звукорежисер з Варшави,

записавши програму капели, високо оцінила її професійну виконавську куль-

туру, назвавши одним з найкращих хорів фестивалю. Згодом диск із записом

надіслали Львівській телерадіокомпанії.

8 травня зранку у приміщенні філармонії Ченстохова відбулася зведена

репетиція всіх хорових колективів фестивалю. Працювали над обов’язковою

програмою. До неї ввійшли такі твори: «Gaude Mater Polonia» (анонім XVIII

ст.), а також «Missa Brevis» Юзефа Сьвідера (сучасного польського компози-

тора). О сімнадцятій годині в цьому ж залі відбувся великий святковий кон-

церт учасників фестивалю. У заключному концерті брали участь колективи з

Югославії, Литви, Швейцарії, Казахстану, України, Польщі, Болгарії, Чехосло-

ваччини, Угорщини.

Крім хорової капели «Антей», Україну представляли ще два відомих ко-

лективи – «Дударик» (м. Львів, хорова школа) і хор хлопчиків (м. Мукачево,

хорова школа).

Спочатку кожен хор, вийшовши на сцену чи балкон (деякі колективи

були розміщені саме на балконі), мав сольний виступ (один духовний твір на

42

Зиновій ДЕМЦЮХ

власний вибір), згодом, у фіналі концерту, об’єднаний хор виконував твори

обов’язкової програми фестивалю. Перед виступом об’єднаного хору прези-

дент фестивалю Кжиштоф Посьпєх виголосив вітальне слово. Для сольного

виконання на сцені філармонії «Антей» вибрав «Херувимську №7» Д. Борт-

нянського.

Концерт пройшов піднесено, урочисто. Програма виступів була цікавою

і різноманітною. Оплески в кінці концерту були щирими і тривалими. Завер-

шення фестивалю було грандіозним. Воно відбувалося у Базиліці Матері Божої

на Ясній Горі, де, власне, і зберігається знаменита чудотворна ікона (до речі,

колись вивезена з України).

Тисячі людей прибуло на свято. Хорові колективи розмістилися на ве-

ликому прямокутному балконі храму. Зверху було добре видно море людей, які

очікували на початок цього великого духовного дійства.

Увечері розпочалася святкова католицька меса за участю багатьох свя-

щеників з Польщі. Це була велична Служба Божа на прославу Божої Матері. По

її завершенні кожен хор згідно з програмою фестивалю виконував твір присвя-

чений Пречистій Діві Марії. Наша хорова капела заспівала старовинний кант

невідомого автора «К кому возопію, Владичице» (соло – Я. Крилошанська).

Участь у фестивалі справила на нас незабутнє враження. Ми були по-

дивовані доброю його організацією, професійною атмосферою, яка сприяла

творчості, доброзичливістю і гостинністю господарів. Успіх на концертах і під

час фонозапису ще більше окрилив колектив, утвердив і збагатив професійно

і духовно. Через декілька днів після повернення додому на адресу хорової ка-

пели надійшов лист від пана Кжиштофа Посьпєха. У ньому зазначалося: «Осе-

редок Промоції Культури – організатор ІІ Міжнародного фестивалю сакральної

музики «Gaude Mater» виражає сердечну вдячність за участь в концертах фес-

тивалю з цікавим репертуаром на релігійну тематику. Ми під враженням висо-

кого виконавського рівня, артистичної майстерності, а також чудових творчих

інтерпретацій. Глибоко віримо, що програма, представлена на фестивалі, при-

несла слухачам багато естетичних насолод, рівно ж як і для виконавців була

джерелом нового артистичного удосконалення».

Концертно-виконавська діяльність «Антея» протягом травня була доволі

активною. Належно підготувавшись до вже традиційного щорічного концерту з

нагоди перевезення праху Тараса Шевченка із Петербурга в Україну, ми взяли

участь в урочистому вічі, присвяченому 131-й річниці перезахоронення великого

сина України. Віче почалося о сімнадцятій годині 22 травня на майдані біля По-

рохової вежі у Львові. Відкрив його начальник обласного управління культури

України, професор Олег Гринів. Прозвучав шевченківський «Заповіт». Потім на

віче виступали голова Львівського Товариства української мови імені Т. Шевчен-

ка «Просвіта», лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, народний

депутат України, письменник Роман Іваничук, актори театру імені М. Занько-

вецької заслужені артисти України Григорій Шумейко і Юрій Брилинський, по-

ети Галина Гордасевич та Ірина Вовк, Богдан Стельмах і Роман Качурівський.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

43

Між виступами акторів і поетів у виконанні капели звучали пісні на сло-

ва Т. Шевченка «Орися ж ти, моя ниво» М. Лисенка, «Думи мої» в обробці Є.

Козака, «Реве та стогне Дніпр широкий» в обробці А. Авдієвського, а також

твір А. Кос-Анатольського «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Завер-

шили ми це багатолюдне зібрання урочистим виконанням Національного гімна

«Ще не вмерла Україна».

З майдану цього ж дня хорова капела «Антей» поспішала до приміщен-

ня Львівського оперного театру на вечір-зустрічі з народним депутатом Украї-

ни Сергієм Головатим. Пригадую, як сердечно і захоплено зустрічала львівська

громада цього політика. На той час сприймала його як розумного і відважного

борця за демократію і справедливість. Хто б міг подумати, що мине трохи часу,

і з ним можуть статися такі непередбачувані метаморфози. А тоді ми, співаючи

патріотичних пісень, підтримуючи відповідну атмосферу в залі, уважно, зата-

мувавши подих, ловили за кулісами кожне його слово.

Популярність «Антея» зростала. Капела все частіше отримувала запро-

шення виступити з концертом у різних установах, громадах, школах, церквах,

спілках. Так, 24 травня колектив побував у музичній школі м. Броди Львівської

області з великою концертною програмою, а в неділю 31 травня співав Службу

Божу в церкві Різдва Пресвятої Богородиці (Сихівський масив м. Львова). У

новозбудованій тут монументальній церкві приємно молилося. Цьому сприяла

добра акустика, а також професійний і душевний ансамбль між диригентом,

хором і регентом-дяком цього храму паном В. Ортинським.

21 червня 1992 року у Львові, на площі М. Шашкевича, навпроти ко-

лишньої тюрми на Лонцького, було відкрито пам’ятний знак жертвам більшо-

вицького терору. Урочистості відбувалися за участю представників влади, ду-

ховенства, громадських організацій, членів братства УПА, спілки політв’язнів

та репресованих.

У спекотний літній день площа вщерть була заповнена львів’янами і при-

булими з довколишніх сіл і районних центрів. У пам’ять про полеглих хорова

капела «Антей» разом зі священиками відспівала панахиду. А потім ті, хто висту-

пав, а були серед них свідки тих жахливих подій, розповідали про те, яким чином

встановлювалася нова влада у Західній Україні в 1939-1941 роках, про те, який

злочин вчинили, відступаючи у перші дні війни зі Львова, так звані «визволите-

лі». На майдані лунали у виконанні «Антея» пісні УПА та січового стрілецтва. А

завершився цей поважний захід загальним співом Національного гімну України.

Треба відзначити, що наш колектив завжди активно відгукувався на най-

важливіші суспільно-громадські події, які відбувалися у місті, області, Україні.

І на цей раз наспіла нагода прилучитися до двох поважних подій: відзначення

першої річниці проголошення незалежності України та перезахоронення тлін-

них останків Патріарха Йосипа Сліпого.

На свою першу після літньої відпустки репетицію хор зібрався 20 серп-

ня 1992 року. Перед нами стояло досить складне завдання – підготувати дві

різні програми. Для однієї з них треба було освоїти твір С. Людкевича «Вічная

44

Зиновій ДЕМЦЮХ

пам’ять» – складний інтонаційно, фактурно, драматургічно. Разом із заслуже-

ною хоровою капелою «Трембіта», хором оперної студії консерваторії та хором

студентів Львівської політехніки цей твір повинен був звучати в театрі опери та

балету імені Івана Франка 29 серпня під час Поминальної академії на честь пе-

ренесення праху Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого з Риму до Львова.

Тож розуміючи важливість цього завдання, кожен працював дуже відповідаль-

но. Кількагодинні репетиції відбувалися щоденно.

24 серпня Україна відзначала першу річницю проголошення незалеж-

ності. У цей день «Антей» виступив із сольною святковою програмою біля

пам’ятника Великому Каменяреві на площі біля університету.

26 серпня у приміщенні Львівської державної філармонії відбулася пер-

ша спільна репетиція двох колективів – хорової капели «Антей» та заслуженої

хорової капели «Трембіта». Відшліфовували нюанси виконання твору С. Люд-

кевича.Відзначу, що ми не вперше торкалися багатої спадщини видатного ком-

позитора. Цей хоровий твір, який з відомих причин протягом кількох десяти-

літь не міг звучати на львівських сценах, справив на колектив надзвичайно

сильне враження. Насамперед, глибиною інтонаційного змісту, потужною дра-

матичною виразністю і довершеністю форми, захоплював також безперервніс-

тю розвитку мелодії, широтою динамічного діапазону, багатством тембральної

палітри. Виписана як український реквієм, «Вічная пам’ять» передавала най-

тонші нюанси людських почуттів і переживань. У зведеному хорі твір звучав

потужніше, глибше, проникливіше, оскільки така фактура вимагала відповід-

ної кількості голосів, особливо чоловічих (це був той випадок, коли кількість

переходила в якість).

Настало 27 серпня 1992 року. На львівське летовище спеціальним рей-

сом із Рима прибув літак з домовиною Патріарха Йосифа. Перенесення тлінних

останків Владики здійснювалося за його заповітом: «Поховайте мене в нашому

Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і воскресне

на волі наша Свята Церква і наш український народ, знесіть мою домовину, в

якій спочину, на рідну українську землю і покладіть її у храмі Святого Юра у

Львові».

І ось цей момент настав. Від літака домовину несли ієрархи УГКЦ, Га-

лицький духовий оркестр супроводжував церемонію траурними мелодіями. На

площі перед летовищем символічне повернення на рідну землю великого па-

тріота, страдника, ісповідника віри Христової вітали дипломати, представники

духовенства, влади, діячі науки, мистецтва, високі чини війська, міліції, жур-

налісти, теле- і фоторепортери, тисячі мирян.

Домовину поклали на стіл, застелений червоною китайкою. У перервах

між читанням Святого Євангелія хорова капела «Антей» виконувала «Концерт

№3» (І ч. «Господи, силою Твоєю…») Д. Бортнянського та «Благослови, душе

моя, Господа» К. Стеценка, після чого Блаженніший Мирослав Іван кардинал

Любачівський виголосив промову.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

45

Далі процесія вирушила до Преображенської церкви, де було зачитано

уривок Святого Євангелія, а хорова капела «Мрія» співала «Вірую» та «Свя-

тий Боже». Від членів Спілки письменників України було виголошено сло-

во. Із церкви священики понесли домовину на площу Ринок. Тут виступили

представники влади, священики читали Євангеліє, а хори «Вірли» та «Євшан»

співали духовні твори («Отче наш» та «Достойно»). У поході до університету

звучали молитви та грав оркестр. Біля університету хори «Гомін» та «Орфей»

виконали «Блажен муж» Д. Бортнянського та «Услиши, Господи, глас мой» І.

Лаврівського. Виступали ректор університету імені І. Франка І. Вакарчук та

депутат Верховної Ради України М. Косів. Дорогою до церкви святого Духа

та біля неї співали хорові колективи «Гомін», Львівської духовної семінарії та

«Боян» («Отче наш» М. Вербицького та «Концерт №24» Д. Бортнянського).

Процесія завершилася на площі святого Юра зверненням Блаженнішого

Мирослава Івана Кардинала Любачівського. Домовину було занесено до Со-

бору, де відслужено панахиду за упокій душі Патріарха (співали «Трембіта»

та Святоюрський хор). Після панахиди домовина з останками Й. Сліпого за-

лишилася для прощання з вірними до 29 серпня 1992 року. Того ж дня ввечері в

оперному театрі відбулася поминальна Академія в пам’ять Патріарха Йосифа,

де і прозвучала знаменита «Вічная пам’ять» С. Людкевича у виконанні згада-

них хорових колективів, серед яких була і хорова капела «Антей».

Україна гідно зустріла свого Великого Сина. Безпосереднім виконавцем

заповіту покійного був ректор Українського католицького університету імені

святого Климентія отець І. Хома. У церемонії перепоховання взяли участь Пре-

зидент України Л. Кравчук, Патріарх УАПЦ Мстислав, члени дипломатичних

представництв багатьох держав. До цієї події була прикута увага всього като-

лицького світу, адже покійний Владика вписав одну з найсвітліших сторінок в

історію УГКЦ. Він виховав цілу генерацію священиків нового типу, поставив

богословську науку врівень з наукою західноєвропейських країн. Послідовник

Митрополита Андрея Шептицького, Йосиф Сліпий зумів поєднати східний тип

християнства з органічною приналежністю нашої Церкви до Вселенської Като-

лицької церкви та її культури.

Закінчували ми 1992 рік уже в основному традиційною культурно-про-

світницькою діяльністю на високому патріотичному піднесенні. Репертуар ка-

пели ще більше урізноманітнився і поповнився повстанськими та стрілецьки-

ми піснями, а також збагатився духовною музикою українських композиторів.

Усе частіше «Антей» стали запрошувати настоятелі різних церков до участі в

Божественних Літургіях. Протягом осені хорова капела тричі брала участь у

Службах Божих у церкві Різдва Пресвятої Богородиці (м. Львів, Сихів); хра-

мі святих Ольги і Володимира (м. Львів), де на відкритій естраді біля церкви

відбувся доброчинний концерт, кошти від якого пішли на будівництво нового

храму; соборі села Стоянова Радехівського району Львівської області (після

Літургії у Будинку культури відбувся великий концерт для трудівників села, ор-

ганізаторами якого були Дмитро Богоніс з донькою Наталею – співаки капели).

46

Зиновій ДЕМЦЮХ

Перед святом Покрови 12 жовтня 1992 року «Антей» вперше дарував

своє мистецтво колективу Науково-дослідного проектного інституту «Сірка»

(м. Львів). Гостинним господарем був директор цього інституту Іван Зозуля.

Концертний виступ присвячувався 50-річчю утворення Української Повстан-

ської Армії. Наш успішний дебют започаткував гарні творчі зв’язки між двома

колективами, які тривали протягом декількох років.

30 жовтня «Антей» знову вирушив до Польщі. На цей раз запросили

лише камерний склад капели. На відзначення річниці ЗУНРу до м. Перемишля

поїхали провідні співаки «Антея» разом із солістом оперного театру В. Дуда-

рем. Українці з Надсяння знову захотіли почути в його неперевершеному вико-

нанні старовинну галицьку пісню «На славній річеньці, на Сяну». Ця подорож

добре запам’яталась, було дуже холодно і сиро, погані побутові умови, пригоди

на польському кордоні, і, нарешті, традиційно зворушливий прийом в Народ-

ному домі.

29 листопада 1992 року «Антей» взяв участь у другому відбірковому

турі Всеукраїнського конкурсу імені М. Леонтовича. Ось як описує цю творчу

подію В. Садовський у газеті «Високий Замок» за 3 грудня 1992 року в статті

під заголовком «Лине пісня…»: «Два дні в актовому залі Львівського торгово-

економічного інституту змагалися хорові колективи чотирьох областей: 7 – з

Івано-Франківщини, 6 – із Закарпаття, 3 – з Буковини і 16 – із Львівщини.

Журі конкурсу очолював завідувач кафедри хорового диригування Ки-

ївського інституту культури, заслужений діяч мистецтв України Михайло Гри-

нишин. Львівщину представили 13 дорослих і три дитячих хорових колективи.

Високу виконавську майстерність і злагодженість продемонстрували народний

камерний хор «Легенда» Дрогобицького міського Народного дому «Просвіта»

(керівник – заслужений працівник культури України Ігор Циклінський) і Львів-

ська народна хорова капела «Антей» авіапідприємства (керівник – заслужений

працівник культури України Зиновій Демцюх).

На думку журі, претендентами для участі в третьому турі є колективи

«Легенда», «Антей», самбірський чоловічий хор «Дзвін», капела «Гомін» (ке-

рівник – заслужений діяч мистецтв України Олег Цигилик) і народна хорова

капела «Мрія» Львівського торгово-економічного інституту (керівник – заслу-

жений артист України Богдан Дерев’янко). Після завершення другого зональ-

ного туру було відібрано з усієї України найкращі хорові колективи для участі

в заключному турі». Він відбувся в Києві 25-28 травня 1993 року. До речі, «Ан-

тей» завоював почесне право серед мішаних хорів брати участь у цьому пре-

стижному конкурсі. Але про це трохи згодом.

Останній місяць 1992 року для нашого колективу був увінчаний ще

двома концертними виступами: на вечорі пам’яті Андрея Шептицького в До-

мініканському соборі м. Львова з духовною програмою (12 грудня) та різд-

вяно-новорічним концертом для працівників Науково-дослідного проектного

інституту «Сірка» (28 грудня). Звучала духовна музика, колядки, щедрівки, но-

ворічні віншування.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

47

Новорічно-різдвяні поздоровлення продовжилися і на початку 1993

року. Спочатку 4 січня хорова капела «Антей» колядувала і щедрувала для вій-

ськових в Проектному інституті Міністерства оборони України у Львові, а вже

9 січня з аналогічною програмою виступила в католицькому храмі м. Мико-

лаєва (обласного центру на Сході України), куди прибула на запрошення там-

тешніх організацій Народного Руху України та «Просвіти» з культурно-про-

світницькою метою.

У неділю, 10 січня, за нашою участю була відправлена Архієрейська

Служба Божа у церкві святого Пантелеймона УПЦ Київського патріархату. Це

була єдина українська церква в м. Миколаєві. Під час Літургії і після неї «Ан-

тей» заворожив вірних храму колядками, щедрівками, духовною музикою.

В обох храмах хор надзвичайно тепло приймали, священики, парафіяни

і запрошені висловлювали свої захоплення різдвяною програмою і рівнем ви-

конавської майстерності. Було чимало охочих отримати ту чи іншу партитуру

хорового твору, що дало б змогу виконати їх зі своїми колективами.

У цей день о сімнадцятій годині було заплановано ще один виступ хо-

рової капели – у Палаці культури імені 40-річчя Жовтня. Оскільки автобуса у

нас не було, то добиратися до місця призначення довелося комунальним тран-

спортом, який, до речі, ходив значно гірше, ніж у нашому Львові. Погода теж

не сприяла нам – випало чимало снігу. Отже, ми могли розраховувати лише

на власні сили. Дорогою до Палацу культури проходили повз будинок, в якому

жив і творив український композитор, історик і громадський діяч ХІХ століття,

автор опери «Катерина» Микола Аркас. Мимоволі спливла думка: «Нашого цві-

ту по всьому світу» – у різних куточках України і далеко за її межами жили та

працювали видатні митці. Прославився композитор своєю знаменитою оперою.

«Катерина» М. Аркаса – перша українська опера, в основу якої покладено по-

ему Шевченка. Клавір її видано в Москві (1897), оркестровку зробив диригент

Ф. Воячек (1898), вперше поставила трупа М. Кропивницького (1899). Найви-

значніший твір композитора пройнятий колоритом української пісенності.

Біля Палацу культури на «Антей» чекали представники миколаївської

«Просвіти», «Руху», громадських організацій. Але великий зал культурної

установи, на жаль, не був заповнений, як це переважно бувало на наших кон-

цертах. Як стало відомо, навіть на другому році незалежності України кожен

приїзд творчого колективу із Заходу завдавав трохи клопоту партійним та ін-

шим «відповідним» органам цього краю. Наглядачі та поборники «ідейної чи-

стоти» в мистецтві «належним чином реагували».

«Антей» представив миколаївській публіці все багатство і розмаїття

свого репертуару: духовну музику, твори українських і зарубіжних компози-

торів, обробки українських народних пісень, колядки та щедрівки, пісні УПА,

січового стрілецтва, козацькі пісні. Із наближенням концерту до завершення

вдячні слухачі винагороджували нас гучнішими оплесками. «Вольтажу» і дра-

матургії концерту додавали також надзвичайно проникливо і артистично про-

читані вірші на патріотичну тематику нашою провідною співачкою Любов’ю

48

Зиновій ДЕМЦЮХ

Подвірною. Слід відзначити, що всі наші культурно-просвітницькі заходи як

на Сході України, так і на Заході не обходилися без її талановитого читання.

Вагомість слова особливо була відчутною, коли виступ «Антея» відбувався у

формі концерту-лекції.

Наступного дня, 11 січня, на нас чекали вчителі і учні середньої школи

санаторно-курортного типу м. Миколаєва. В цій школі навчалися діти із вро-

дженими захворюваннями серцево-судинної системи. Саме тут після приїзду

до Миколаєва «Антей» був забезпечений місцем проживання.

На цей раз відстань до концертного залу була зовсім близькою, а до ди-

тячих сердець – й поготів. Обрали для спілкування з юними слухачами звичну

для нас форму концерту-лекції. Диригент капели розповідав дітям в лаконічній

формі про авторів музики і тексту, про твори, які отримали своє друге наро-

дження в часи незалежної України, історію створення пісень УПА і січового

стрілецтва, про українську пісню – неоціненний скарб нашого народу.

Ми відчували велику зацікавленість дітей, їх чуттєву реакцію. Але осо-

бливо зворушливо сприйняли школярі та їхні вчителі колядки і щедрівки, мож-

ливо вперше почуті ними.

Після концерту нас обступили і ми довго не могли розійтися. Було чима-

ло запитань на різні теми, на які хористи охоче давали відповідь. Наша зустріч

була напрочуд теплою, доброзичливою і щирою. Після концерту було легко і

спокійно на душі. В цей момент, думаючи про дітей, мені чомусь прийшли на

думку слова Ісуса Христа із його Нагірної проповіді: «Блаженні чисті серцем,

бо вони Бога побачать».

Наступні дні нашого перебування в м. Миколаєві були теж доволі наси-

ченими і продуктивними: 12 і 13 січня (вдень) – концертні виступи у військо-

вих підрозділах (сухопутній і морській дивізіях), 13 січня (ввечері) – фоно- і ві-

деозапис на Миколаївському телебаченні; 14 (вдень) – виступ на виробничому

об’єднанні «Евіс», після обіду – зустріч з учнями середньої школи санаторно-

курортного типу на уроці української мови.

Виступи серед військових і на виробництві мали здебільшого просвіт-

ницький напрямок. Це були концерти з відповідним коментарем диригента і

читанням поезії пані Л. Подвірною. Наслідки пробудження дрімотного люд-

ського єства не забарилися. Після концерту вдячні солдати і офіцери, виба-

чаючись за незнання державної мови, обіцяли неодмінно її вивчити. Майор

військово-оркестрової служби просив у мене хорові партитури повстанських і

стрілецьких пісень, щоб аранжувати їх для духового оркестру і в найближчому

часі виконати. Особливо йому припали до душі маршові пісні «За Україну»,

«Гей, у лузі червона калина», «Зродились ми», «Гей, степами», «В’язанка стрі-

лецьких пісень», «Україна» Г. Китастого, «Засяло сонце золоте» І. Недільсько-

го. Був безмежно щасливий, отримавши жадані йому партитури. Залюблений в

українську пісню офіцер розповідав, що перебуваючи на Уралі, поставив сила-

ми військових (солдат, офіцерів і їхніх дружин) оперу С. Гулака-Артемовського

«Запорожець за Дунаєм». Місцеве населення і військові з захопленням слуха-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

49

ли українську виставу, порівнюючи її музику з італійською. Я неодноразово

спілкувався з цим одержимим і симпатичним чоловіком і, правду кажучи, мав

велике задоволення від таких зустрічей.

Ще однією яскравою і незабутньою сторінкою перебування «Антея» в

м. Миколаєві був запис на місцевому телебаченні. Це відбулося завдяки спри-

янню представників місцевих демократичних громадських організацій.

Уперше на цій студії хоровим колективом було записано Український

національний гімн «Ще не вмерла Україна», «Молитву за Україну» («Боже ве-

ликий, єдиний»), цілу низку патріотичних пісень, зокрема, повстанських, стрі-

лецьких, козацьких. Прозвучали у виконанні «Антея» також твори класичної

та духовної музики, українські народні пісні. Велику і різноманітну програму

ми писали з піднесенням і ентузіазмом, оскільки вірили в те, що зерно нашої

творчості, кинуте на цій ще не дуже благодатній ниві, неодмінно проросте.

14 січня хорова капела «Антей» знову зустрілася з дітьми. Це були учні

тієї ж школи, в якій ми виступали з концертом. На цей раз колектив був за-

прошений на урок української мови, на якому вивчали «Наталку Полтавку» П.

Котляревського. Жваве спілкування між вчителькою, учнями і хористами на по-

чатковому етапі уроку переросло згодом в імпровізований концерт-лекцію си-

лами «Антея» на матеріалі опери М. Лисенка «Наталка Полтавка». Яке ж було

здивування дітей, коли хор почав характеризувати персонажів вистави не тільки

словом, а й засобами вокально-хорового мистецтва: учні заворожено слухали у

виконанні окремих співаків і всього хору пісню Наталки («Ой я дівчина Натал-

ка»), пісню Возного («Всякому городу нрав і права…»), пісні Виборного («Ой

під вишнею» та «Дід рудий»), пісню Петра («Сонце низенько»), пісню Миколи

(«Вітер віє горою») і знамените «Де згода є в сімействі» на завершення.

У класі панувала особлива атмосфера і особливий дух. Наприкінці уро-

ку це вже була одна єдина родина, об’єднана любов’ю до рідної мови, пісні,

мистецтва. Діти звертались до нас із запитаннями, просили автографи. Вчи-

телька сяяла від щастя. А ми вже вкотре переконалися у дивовижній силі рідно-

го мистецтва об’єднувати людські серця.

І ще одна деталь, яка приємно вразила мене: хористи добре знали музи-

ку М. Лисенка до вистави «Наталка Полтавка» (про що засвідчив імпровізова-

ний концерт). Це було для мене несподіванкою, адже до уроку ми не готували-

ся. Я пишався своїм талановитим колективом. Цього ж дня, ввечері, «Антей»

збирався додому. На залізничному вокзалі, чекаючи поїзда, вже традиційно за-

колядували. 14 січня – день старого Нового року, який на Сході України відзна-

чається більш активно, ніж на Заході, отже, святково налаштовані люди, при-

сутні на вокзалі, з цікавістю і задоволенням слухали наш спів. Просили співати

ще і ще. Але прибув поїзд. Керівники громадських організацій з вдячністю і

щирістю прощалися з нами.

У лютому 1993 року репертуар «Антея» поповнився новими творами

львівського диригента, композитора і педагога, заслуженого діяча мистецтв

України Івана Майчика. Отримавши від нього ноти, ми вивчили «Спомин» на

50

Зиновій ДЕМЦЮХ

слова М. Вороного, «Бодай та корчмичка» (обробка лемківської народної пісні)

і «Юж вечір» (авторська транскрипція лемківської народної пісні).

Композитор з прихильністю ставився до творчості хорової капели, нео-

дноразово схвально відгукувався про рівень її виконавської майстерності. Це

був час, коли І. Майчик надзвичайно плідно працював над своїми оригіналь-

ними творами, кладучи на музику, як він казав, найвишуканішу поезію відо-

мих українських поетів – М. Вороного, О. Олеся, Б.-І. Антонича, В. Стуса, В.

Хомика.27 лютого 1993 року в концертному залі імені С. Людкевича Львівської

обласної філармонії відбувся творчий вечір композитора. Концертну програму

із творів І. Майчика виконували заслужений артист України Олександр Гро-

миш; солісти Львівського театру опери та балету імені І. Франка народний ар-

тист України Володимир Ігнатенко та Василь Дудар; соліст Львівської обласної

філармонії Володимир Паславський, студентки Львівського вищого державно-

го музичного інституту імені М. Лисенка Зоряна Гупаловська та Леся При-

сташ. Із хорових колективів брали участь Галицький камерний хор «Євшан»

(керівник Б. Генгало), народна хорова капела хлопчиків та юнаків «Дударик»

(керівник – заслужений працівник культури України М. Кацал), а також Львів-

ська капела бандуристів «Карпати» УТОС (художній керівник – заслужений

працівник культури України Юліан Вовк, хормейстер – заслужений діяч мис-

тецтв України Ярослав Мелех).

На творчому вечорі композитора І. Майчика наша капела виконала зга-

дувані твори. «Антей» був винагорджений теплим прийомом у слухачів і отри-

мав щиру вдячність від автора музики. В фіналі всі сольні виконавці і колек-

тиви з приємністю вітали композитора з його цікавим і самобутнім творчим

доробком.

Зі здобуттям Україною незалежності увага зарубіжних творчих

колективів до нашої молодої держави зросла. У березні 1993 року відомий

львівський поет Ігор Калинець, який працював тоді заступником директора

Міжнародного центру освіти, науки і культури у м. Львові, звернувся до мене з

пропозицією прийняти мішаний хор «Passiflora» («Пасхальна квітка») з Бельгії.

«Антей» повинен був забезпечити гостей житлом, харчуванням, організувати

концертні виступи, творчі зустрічі, екскурсії тощо. Міжнародний центр брав

на себе організацію всіх інших заходів, в тому числі і творчої зустрічі хорових

колективів «Пассіфльори» і «Антея» у Львівському академічному театрі опери

та балету імені І. Франка.

Було заманливо, цікаво і водночас дуже відповідально. Давши згоду,

ми створили організаційний комітет, визначили відповідальних осіб, склали

відповідну програму і почали готуватися до зустрічі. 7 квітня 1993 року «Ан-

тей» разом з керівництвом Міжнародного центру зустрічав фламандських

співаків з Бельгії у Львівському аеропорту. Наступила хвилююча мить пер-

шої зустрічі, дружніх привітань і, як завжди у таких випадках, зазвучала піс-

ня, що якнайкраще поєднала два творчі колективи. Індивідуальні знайомства

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

51

відбувались дорогою до домівок співаків «Антея», в яких приймали бельгій-

ських хористів.

Наступного дня, після екскурсії по Львову, зарубіжні гості були за-

прошені до Міжнародного центру освіти, науки і культури на зустріч з його

керівництвом. А 9 квітня о дев’ятнадцятій годині відповідно до погодженої

програми відбувся перший концертний виступ хору «Пассіфльора» у Доміні-

канському костелі Львова. Зацікавлених послухати фламандський хор було до-

волі багато – приміщення заповнили вщерть. На початку концерту автор цих

рядків розповів львівській публіці творчу біографію бельгійського колективу.

«Пассіфльора» представила слухачам цілу низку творів західноєвропейських

композиторів-класиків – Б. Галуппі, В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Ф. Мендель-

сона, Л. Бетховена, а також твори композиторів Фламандії. Не обійшлося і без

сюрпризу для українського слухача: хор дуже старанно виконав українську

жартівливу пісню в обробці Г. Давидовського «Стелися, барвінку».

Публіка щиро винагороджувала гостей з Бельгії рясними оплесками,

даруючи весняні квіти, щирі усмішки й тепло своїх сердець. Хорова капела

«Антей» повним складом прибула на концерт, підтримуючи своїх побратимів і

тимчасових співмешканців духовно, морально і професійно (на завершення у

нашому виконанні прозвучало «Многая літа» Д. Бортнянського).

Наступні два дні для «Пассіфльори» були екскурсійними: поїздка до

Олеського замку, відвідування Кафедрального собору святого Юра у Льво-

ві, інші заходи за індивідуальним бажанням. Вершиною творчого єднання

двох хорових колективів був спільний концертний виступ у Львівському

академічному театрі опери та балету імені І. Франка, який відбувся 11 квіт-

ня ввечері.

Першим на сцену вийшов хор «Пассіфльора». Переповнений зал театру

зустрів дорогих гостей тривалими оплесками. Із теплими словами привітання

до хору та його диригента Ландфріда ван Ессера звернулася директор Міжна-

родного центру освіти, науки та культури пані Оксана Кондратюк, її заступник

поет Ігор Калинець, представники інших установ та організацій.

Як і на попередньому концерті, бельгійський хор представив слухачам

цікаву і різноманітну програму, музику різних епох і стилів, твори фламанд-

ських композиторів. Хор продемонстрував високу культуру співу, ансамблеву

злагодженість, чистоту інтонації. Вирізнявся від слов’янських хорів своєрід-

ною манерою і стилем виконання, що не могло не привернути уваги дириген-

тів-хормейстерів, присутніх у залі.

«Пассіфльору» тепло і щиро приймали. До цього концерту інтерес

у львів’ян був особливим, адже це був час, коли зарубіжні хорові колективи

з’являлися на львівських сценах як перші весняні ластівки, а число прихиль-

ників хорової капели «Антей» стрімко зростало.

Концертний виступ в оперному театрі для «Пассіфльори» був приєм-

ною несподіванкою. Можливість виступити на такій поважній сцені вони над-

звичайно високо і з вдячністю оцінили. Про це неодноразово ми чули з уст

52

Зиновій ДЕМЦЮХ

диригента Ландфріда ван Ессера і членів його колективу тут, у Львові, і згодом,

у Бельгії.

Співаки захоплено висловлювалися про красу нашого театру, його ди-

вовижну архітектуру. Також ділилися враженнями від свого виступу, львівської

публіки, акустичного і світлового відчуття. Були схвильовані і разом з тим сяя-

ли від щастя, адже такої можливості у себе на батьківщині вони наразі не мали.

У другому відділенні концерту на сцену вийшла хорова капела «Антей».

Неодноразово хор виступав на цій сцені, знав її плюси і мінуси (з акустичної

точки зору), мав чималий досвід. Але щоразу, співаючи в оперному театрі, ми

сповнялися особливим станом душі, усвідомлюючи велику відповідальність

перед численними шанувальниками хорового мистецтва.

Якщо попередні наші виступи носили здебільшого епізодичний харак-

тер (у святочних академіях, концертах до пам’ятних дат і урочистих подій),

то на цей раз капела мала доволі часу, щоб заспівати повне відділення своєї

сольної програми.

Львівська публіка захоплено слухала у виконанні «Антея» «Благослови,

душе моя, Господа» К. Стеценка, «Херувимську №7», хорові концерти №3 і

№24 Д. Бортнянського, «Пречистая Діво-Мати» М. Лисенка, «Котилася зірка»

в обробці М. Леонтовича, «Зродились ми» Б. Кудрика, «Засяло сонце золоте»

І. Недільського. За кожен виконаний твір слухачі віддячували рясними оплес-

ками. З великим успіхом прозвучав твір «Богородице Діво» А. Гнатишина і

«К кому возопію, Владичице» невідомого автора (соло – Я. Крилошанська).

Гучними і тривалими оплесками був нагороджений соліст театру В. Дудар,

який разом з хором блискуче виконав старовинну галицьку пісню в обробці М.

Гриценка «На славній річеньці, на Сяну» і «Ой там при долині» в обробці Є.

Козака. Крім поціновувачів хорового мистецтва на концерті «Пассіфльори» і

«Антея» було чимало хормейстерів-професіоналів, й серед них – головний ди-

ригент заслуженої хорової капели «Боян», народний артист України, професор

Євген Вахняк. Його присутність надихала й зобов’язувала.

Символічним було й те, що виступ двох колективів припав на римо-ка-

толицький Великдень, з чим сердечно привітала наших дорогих гостей ведуча

концерту, музикознавець Наталія Самотос.

Не менш цікавою була творча зустріч «Пассіфльори» і студентського

жіночого хору Львівського музично-педагогічного училища імені Ф. Колесси

(керівник З. Демцюх), яка відбулася в концертному залі навчального закладу

наступного дня. До цього концерту була привернута увага не тільки викладачів

та студентів училища, а й інших музичних навчальних закладів, а також керів-

ників художніх колективів. Це була подія. Заклад, який дав творчі крила для ви-

сокого мистецького польоту багатьом тепер уславленим диригентам і співакам,

вперше приймав у себе хоровий колектив із Західної Європи.

Фламандські співаки попередньо були проінформовані мною перед якою

аудиторією вони будуть виступати. Це додало їм ще більшої відповідальності і

більш помітного хвилювання, ніж на концерті в оперному театрі (про що вони

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

53

самі згадували). Говорили вони й про те, що на зустрічах з молоддю створюєть-

ся особлива аура і безпосередність, яка надихає і стимулює до творчості.

Саме так було й цього разу. Після короткого вступного слова, яке дору-

чили виголосити мені, один за одним звучали твори, виконувані по черзі фла-

мандцями і студентами. Присутні у залі з особливим зацікавленням слухали

хор наших гостей. Своєрідність і розмаїття програми, інша манера співу, само-

бутність техніки диригування керівника хору – все це сприймалось з цікавістю

й увагою. Професіонали дістали добру інформацію для роздумів, було чимало

повчального як для викладачів, так і для студентів. Згодом усе це жваво аналі-

зувалося й обговорювалося.

Відзначу, що і наші гості з великою увагою слухали спів жіночого хору

музпедучилища. Мовили добрі слова в нашу адресу, пропонували приїхати на

престижний європейський конкурс хорових колективів у м. Неерпельті в Бель-

гії. Було спільне фотографування, запис на відеокасету, багато весняних квітів і

щирих сонячних усмішок. Успішно провести таку милу зустріч мені люб’язно

допомогли мої друзі з хорової капели «Антей».

Увечері хори-побратими знову зустрілися: «Антей» запросив своїх дру-

зів з Бельгії на спільну вечерю. Надати приміщення для такої зустрічі люб’язно

погодилася дирекція середньої школи №85 за сприяння її вчителів (до речі,

співаків капели) подружжя Даниїли і Володимира Яскевичів.

На вечорі-зустрічі панувала родинна атмосфера, звучали українські і

фламандські народні пісні, всі ділилися враженнями від почутого і побаченого,

грали в різні жартівливі ігри. «Стелися, барвінку» на цей раз вирішили заспіва-

ти разом, чим атмосферу зустрічі ще більш оживили і розвеселили.

Того вечора кожен з нас зрозумів, що фламандці за ментальністю по-

дібні до українців: задушевні, добрі й чуйні люди, люблять гарно повесели-

тись, поспівати, можуть і «сльозу пустити». Як правило, кожен з них воло-

діє чотирма мовами: фламандською, французькою, німецькою і англійською.

Французькою не дуже охоче бажають розмовляти. Був випадок, коли один із

співаків «Антея», добре володіючи цією мовою, заздалегідь «смакуючи» роз-

кіш спілкування з новим знайомим, почув від нього: «Я перепрошую, але я не

хотів би розмовляти французькою; чи не могли б ми спілкуватися будь-якою

іншою мовою?» Як виявилось, причина така ж, як і у всіх колись поневолених

народів – мовна дискримінація. Це почуття, очевидно залишається надовго і

передається із покоління в покоління.

Зранку, 14 квітня, хорова капела «Антей» прибула разом зі своїми дру-

зями з Бельгії у Львівський аеропорт. Це були останні хвилини перебування

«Пассіфльори» на українській землі. Наступила хвилююча мить прощання.

Задушевні розмови перепліталися з українськими і фламандськими піснями,

словами вдячності на кшталт «very good people» (так неодноразово повторю-

вав на нашу адресу співак на ім’я Джеф). Судячи з усього, фламандський хор

був зворушений гостинністю «Антея», теплим і щирим прийомом львівської

публіки, доброю організацією концертних виступів і творчих зустрічей. Все це

54

Зиновій ДЕМЦЮХ

схвилювало їх до глибини душі, прощаючись, на очах у багатьох були сльози.

Хорове мистецтво об’єднало представників двох близьких за духом народів в

одну дружню родину. Хористи із Бельгії говорили, що з нетерпінням чекати-

муть приїзду «Антея» на їхню рідну землю.

Антеївці довго супроводжували очима літак з «Пассіфльорою» на борту,

поки він зовсім не зник у небесній блакиті.

Ми часто згадували і аналізували наші виступи, обговорювали творчі

зустрічі, переглядали відеокасети, і в цих моментах зі словами вдячності згаду-

вали всіх тих, хто допомагав нам у цій важливій справі. Не обминули добрими

словами і працівників профкому Львівського авіапідприємства – голову Сергія

Бєлова і його заступника Олександра Єрміна.

Після від’їзду фламандського хору ми взялися за підготовку до Друго-

го Всеукраїнського конкурсу хорових колективів імені М. Леонтовича, адже

вибороли право виступити у третьому турі. Найбільше праці вкладалося в

оригінальний твір М. Леонтовича «Літні тони», який належав до обов’язкової

програми конкурсу і вимагав витонченості і граничної індивідуалізації голо-

соведення, де кожен голос складався з невеличких поспівок, мотивів або ж під-

креслено індивідуальних інтонацій.

«Літні тони» – одна з наймайстерніших хорових поем композитора. Му-

зичними засобами відтворюється чудовий літній пейзаж, напоєний пахощами

польових квітів, скошеного сіна. У цьому творі композитор виявив захоплення

природою рідної землі, щиро і глибоко відтворивши почуття. Акварельну яс-

ність, легкість і свіжість несе в собі кожен акорд, кожен звук. Повітря, простір,

аромат – усе це відчувається в образах поеми.

Паралельно з роботою над конкурсною програмою капела продовжува-

ла вести активну концертно-виконавську діяльність. Перед виїздом до Києва

колектив виступив з концертом, присвяченим Дню матері, у середній школі

№85 Львова, а також взяв участь у літературно-музичній композиції на тему:

«Пречиста Діва Марія як культ духовності українського народу», який відбувся

23 травня у Домініканському костелі.

Від початку заснування «Антей» прагнув до досконалості, щоб таким

чином досягати якнайвищих вершин хорового мистецтва. Усвідомлюючи, що

музичне виконавство – це, насамперед, мистецтво звука, колектив йшов до

його довершеності, філігранності і витонченості шляхом невтомної одержи-

мої творчої праці всіх співаків. Вона не пропала марно – ще на початку свого

творчого шляху «Антей» став переможцем (перша премія) на другому кон-

курсі імені С. Крушельницької у Тернополі. Наступною заповітною мрією

капели було досягнути ще однієї вершини виконавського мистецтва – взя-

ти участь у найпрестижнішому в Україні конкурсі, присвяченому класикові

української хорової музики М. Леонтовичу. Заснований в добу національно-

духовного відродження (1988), цей конкурс став відігравати значну роль у

розвитку хорового мистецтва, у збереженні і плеканні славних українських

хорових традицій.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

55

Третій, заключний тур конкурсу відбувся 25-28 травня 1993 року в Ки-

єві. Він виявився напрочуд масовим, і це при тому, що в той час Україна пере-

живала велику економічну й фінансову скруту, а культура та мистецтво – й

поготів. Мабуть, це ще раз засвідчувало відому істину, що українці і пісня не-

віддільні, вони співають і в радості, і в горі, відзначаючи народження й похоро-

ни, не кажучи вже про інші моменти життя та праці.

Досить сказати, що заявки на участь у першому турі конкурсу подали

134 хорових колективи, з яких – 46 академічних мішаних, 21 камерний, 23

народних, 10 чоловічих, 7 жіночих, 27 дитячих. Лише Львівська область ви-

ставила понад 30 хорових колективів – один від одного кращий! Гідно були

представлені Київ і область, Івано-Франківщина, Рівненщина, Миколаївщина,

Одещина, Харківщина.

Учасниками третього заключного туру були академічні, камерні, чоло-

вічі, жіночі, дитячі та народні хори. Змагалися 36 колективів з усіх куточків

України: Києва, Чернігова, Харкова, Сум, Херсона, Одеси, Черкас, Миколає-

ва, Кіровограда, Дніпропетровська, Рівного, Луцька, Вінниці, Хмельницького,

Тернополя, Львова, Коломиї, Івано-Франківська, Мукачевого, Ужгорода.

Конкурс проводився у приміщенні Київського міського Будинку вчителя

(в цьому залі колись засідала Центральна Рада). Високоавторитетне журі очо-

лював професор А. Авдієвський (голова), заступник голови – професор О. Ти-

мошенко, члени журі – професор М. Гринишин, музикознавець М. Гордійчук,

композитор Л. Дичко, народний артист України А. Кушніренко, мистецтвозна-

вець М. Головащенко.

До конкурсу «Антей» готував, крім обов’язкового твору «Літні тони»

М. Леонтовича, ще одну його ліричну перлину – обробку української народ-

ної пісні «Котилася зірка». Ці обидва твори, виписані акварельними фарба-

ми, вдало контрастували з духовними творами К. Стеценка і Д. Бортнянського

(«Благослови, душе моя, Господа» і «Концерт №3»). Окрасою програми капели

був твір сучасного українського композитора Євгена Станковича «Заключне

Купало» із фольк-опери «Цвіт папороті». Самобутність музичної мови, коло-

ритність і барвистість звучання, оригінальність у поєднанні ліричного і жар-

тівливого характерів – усе це неодмінно захоплювало слухачів і справляло на

них особливе враження. За рекомендацією члена журі народного артиста Укра-

їни А. Кушніренка цей твір був з успіхом виконаний «Антеєм» на заключному

концерті переможців конкурсу в Національному театрі опери та балету імені Т.

Шевченка. Соло виконали Любов Куць та Ірина Тарнавська.

Рішенням журі конкурсу хорова капела «Антей» була удостоєна дру-

гої премії і звання лауреата серед академічних мішаних хорів. Першу премію

здобула хорова капела «Мрія» Львівської комерційної академії (диригент – за-

служений артист України Б. Дерев’янко) та хор Одеського музичного училища

(художній керівник і диригент – В. Доронін). Трьом колективам присуджено

третє місце. Ось як оцінив підсумки конкурсу член журі, музичний критик,

письменник і журналіст М. Головащенко: «Як засвідчив конкурс, останнім ча-

56

Зиновій ДЕМЦЮХ

сом збільшилася кількість колективів академічного плану, які за майстерністю

виконання часто-густо не поступалися професійним капелам і хорам. Конкурс

показав також, що в деяких регіонах сформувалися місцеві художньо-співочі

традиції. Збагатилася творчо-організаційна практика хорів, активна діяльність

яких сприяла піднесенню престижу України на міжнародних хорових фести-

валях і конкурсах.

Дуже приємно, що в конкурсних програмах хорових колективів

з’явилися кращі зразки національної хорової класики, духовні твори, козацькі,

чумацькі перлини, пісні січових стрільців, вояків УПА тощо, а також новіт-

ні хорові композиції сучасних українських і зарубіжних авторів. Цього разу

в репертуарі учасників конкурсу було близько п’ятдесяти народних перлин в

обробці патрона конкурсу – Миколи Леонтовича, його оригінальні композиції

і, зокрема, пречудові духовні твори та хори з опери «На русалчин Великдень».

Далі автор зазначив: «Загальновідомо, який керівник, такий і його хор.

Конкурс виявив чимало таких, що недостатньо володіють професіональними

навиками роботи з хором, не вміють проникнутися виконуваним, створити пе-

реконливий, повнокровний образ. Та ми побачили й інших – справжніх, глибо-

ко мислячих професіоналів. Це, насамперед, Олександр Тарасенко з Рівного,

Богдан Дерев’янко, Зиновій Демцюх, Олег Цигилик зі Львова, Омелян Шпа-

чинський та Світлана Фоміних з Миколаєва, Григорій Ліознов і Віктор Доронін

з Одеси, Юрій Любович з Кіровограда, Любомир Боднарук з Чернігова та ін.»

Цікавим є ще і такий момент нашого перебування на конкурсі. Висту-

пивши з конкурсною програмою, я піднявся на балкон з метою послухати ви-

ступи інших хорових колективів. До мене підійшов народний артист України,

професор Михайло Кречко, щиро вітав з успішним виступом, зазначивши при

тому, що йому особливо заімпонувала висока культура співу, глибоке проник-

нення у зміст і стиль виконуваних творів, ансамблева злагодженість та тонкість

фразування. Приємно було чути ці слова з уст шанованого маестро, багаторіч-

ного художнього керівника і головного диригента спочатку Закарпатського на-

родного хору, а потім Республіканської капели «Думка». Згодом, у статті «Без

амбіцій та самозакоханості» (журнал «Музика», 1993 р., вересень-жовтень),

аналізуючи виступи хорових колективів на конкурсі, він напише: «Великі пер-

спективи у двох колективів зі Львова: це «Мрія» (керівник Б. Дерев’янко) та

«Антей» (керівник З. Демцюх). Вони краще за інших виконували знамениті

«Літні тони» М. Леонтовича, показали прекрасне музикування, серйозний ре-

пертуар».

23 травня відбувся заключний концерт переможців конкурсу у Націо-

нальному театрі опери та балету імені Т. Г. Шевченка. «Антей» виконав «За-

ключне Купало» із фольк-опери «Цвіт папороті» Є. Станковича, а на завершен-

ня разом з «Мрією» заспівав Державний гімн України.

Незважаючи на великий успіх конкурсу, були й нарікання. Дуже див-

ним видався той факт, що Українське телебачення не спромоглося організувати

прямої трансляції заключного концерту конкурсу, в якому виступали його пе-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

57

реможці. Дивувало й інше: організаторами конкурсу виступали Всеукраїнська

музична спілка, Міністерство культури, Міністерство освіти і Федерація проф-

спілок України, але, на превеликий жаль, на концертах третього туру нікого

з Міністерства культури не було. Мало уваги приділили цій грандіозній події

музичні критики, композитори, музикознавці, які мали б зав’язати певні творчі

контакти з колективами для співпраці.

«Антей», повертаючись додому в титулі лауреата, щиро дякував голові

профкому Львівського авіапідприємства Сергію Бєлову за допомогу і сприян-

ня в проведенні цієї важливої акції. Було приємно, що у царстві музики М.

Леонтовича капела здобула ще одну мистецьку вершину. А вдома на нас чекав

сюрприз – колектив «Пассіфльори» вислав офіційне запрошення до Бельгії. Це

сприймалось як нагорода за нашу невтомну працю протягом останнього часу з

підготовки до конкурсу і його успішного завершення.

На той час «Антей» перебував у своїй чи не найкращій професійній

формі. Збагатився й урізноманітнився репертуар капели. Протягом 1991-1992

років «Антей» поповнився обдарованими співаками, більшість з яких були з

музичною освітою. До нас прийшли Т. Бень, Б. Швед, Л. Куць, І. Григорчук, О.

Біць, Л. Іванишин, С. Карпій, Л. Сорока, Д. Яскевич, В. Яскевич, Б. Борис, І.

Штойко, Н. Луцишин, О. Юхименко. Потенціал капели суттєво зріс, що сприя-

ло вирішенню найскладніших вокально-хорових завдань.

Перед поїздкою до Бельгії «Антей» взяв участь у трьох концертах: при-

свяченому другій річниці незалежності України (біля пам’ятника Т. Шевчен-

кові у Львові), на відзначення 10-річчя середньої школи №85 та для учасників

Світового конгресу федерації лемків. Окремо хотілося б згадати про останній.

Світовий конгрес федерації лемків проходив 9 жовтня 1993 року в акто-

вому залі університету «Львівська політехніка». Увечері для учасників конгре-

су було дано великий концерт за участю майстрів мистецтв та художніх колек-

тивів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Лемківська

пісня звучала у виконанні народної артистки України, лауреата Державної пре-

мії імені Т. Г. Шевченка Марії Байко, солістів театру опери та балету, народного

артиста України Володимира Ігнатенка та заслужених артистів України Василя

Дударя та Олександра Громиша, у сольному і в ансамблевому виконанні спі-

ваків зі Львова, Борислава, Дрогобича, Червонограда, Тернополя, Стебника,

Калуша, Монастириська, Івано-Франківська.

Серед хорових колективів у концерті взяли участь: народна хорова ка-

пела «Лемковина» (художній керівник – заслужений працівник культури Укра-

їни Іван Кушнір), хор «Євшан» (диригент – Богдан Генгало), народна хорова

капела «Дударик» (художній керівник та головний диригент – заслужений діяч

мистецтв України М. Кацал). «Антей» виконав дві лемківські пісні в обробці

Івана Майчика «Бодай та корчмичка» і «Юж вечір».

28 жовтня хорова капела «Антей» вирушила до Бельгії. На той час водії

зовсім не мали досвіду в таких подорожах, адже лише поодинокі колективи

виїжджали за кордон, тож наша дорога була нелегкою. Перетнувши Польщу,

58

Зиновій ДЕМЦЮХ

Німеччину і Голландію, 31 жовтня о четвертій годині ночі ми прибули в м.

Ґенк (Бельгія), де мешкала більшість наших друзів з «Пассіфльори». З нічного

кафе я зателефонував до диригента Ландфріда ван Ессера. На нас з нетерпін-

ням чекали, але приїзд серед ночі був дещо несподіваним. Домовилися про

зустріч. Наші фламандські друзі виявилися дуже оперативними – за півгоди-

ни ми зустрілися на подвір’ї українського Народного дому в цьому містечку.

Незважаючи на пізню пору, зустріч колективів «Антея» і «Пассіфльори» була

доволі зворушливою і емоційною. Як і у Львові знову звучала пісня, а потім

розійшлися по домівках на поселення.

Цього ж дня відбувся концерт «Антея» у парафіяльно-культурному цен-

трі м. Кессельта. Зал, в якому ми виступали, не мав суто концертного призна-

чення, він скоріш надавався для різних масових заходів та відпочинку. Не вель-

ми придатною була й акустика для академічного співу. Слухаючи наш виступ,

люди сиділи за столиками, споживали різні ласощі. Сприймали хор з ентузіаз-

мом і цікавістю. Після довгої і нелегкої дороги співати було важко. Фламанд-

ські друзі щирими усмішками і гучними оплесками підбадьорювали наш ко-

лектив. По завершенні концерту запросили за свої столики, частували різними

смаколиками, ми довго і весело спілкувалися, згадуючи весняні творчі зустрічі

наших колективів у Львові. Вранці наступного дня у м. Хенгельгофі «Антей»

взяв участь у католицькій месі: у заздалегідь визначених моментах Служби Бо-

жої капела співала відповідну українську духовну (церковну) музику, а ввечері

у м. Хельхтерені колектив виступив з концертом у парафіяльному храмі.

Аналіз цих двох виступів показав, що предметом особливого зацікав-

лення слухачів була українська народна пісня і духовна музика. Вони жадібно

слухали нас, згодом жваво ділилися враженнями, ставлячи найрізноманітніші

запитання з історії хорової музики України, стилю і манери її виконання.

У наступні два дні колектив «Пассіфльори» організував для нас екскур-

сії на море, а також у міста Брюссель, Антверпен, Ґаллє. Особливе враження

справила на капелян архітектурна краса столиці Бельгії, її знаменитий собор

Сен-Мішель-е-Гюдюль (1226-1490), Королівський палац (XVIII–XX століття),

розкішна ратуша (1401-1455), Палац художніх мистецтв, споруди Всесвітньої

виставки, парламент. Місто, в якому, як відомо, вирішуються найдоленосніші

питання багатьох європейських держав, полонило своєю красою і пишністю,

розмаїттям стилів і форм. Не менш привабливим для нас виявився і Антверпен.

Місто, відоме з XVII століття, розташоване на ріці Шельді та каналі Альберта,

вражало своїми архітектурними пам’ятками XIV–XVIII століття, будинком-

музеєм П. Рубенса, одним з найбільших портів світу. Серед сучасних споруд

сильне враження справляли Палац віку (1935) і аеровокзал (1954) у Брюсселі,

консерваторія в Антверпені (1982).

Подорожуючи, колектив довідався дещо і про історію художнього і му-

зичного мистецтва Бельгії, зокрема, Фламандії. Самостійна художня фламанд-

ська школа виникла у XVII столітті (П. Рубенс, А. ван Дейк, Я. Йорданс, Ф.

Снейдерс, Д. Тенірс та ін.). Власне бельгійське мистецтво сформувалось у ХІХ

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

59

столітті (Ф. Ж. Навез, Т. Формуа та ін.). Музика Бельгії склалася на основі

так званої нідерландської школи (XV–XVI століття; композитори Г. Дюфаї, Я.

Обрехт, Й. Окегем, Жоскен Депре, О. Лассо). Найвизначніший бельгійський

композитор XIX століття – Ц. Франк. Всесвітню славу здобули скрипкова та

віолончельна школи.

Після екскурсії по м. Брюсселю 3 листопада «Антей» вирушив до Ґал-

лє. На обід нас запросили до школи для черниць, де познайомили з літньою

жінкою в українському строї і сказали, що вона буде перекладачкою. Як вияви-

лося, її ще маленькою доля закинула на бельгійську землю з Черкащини. Пані

була єдиним представником української діаспори в цьому містечку. Отже, міс-

цева влада вирішила для нас, українців, зробити сюрприз – познайомити із зем-

лячкою. Розмовляла вона українською мовою з деякими труднощами. Поки ми

обідали весь час повторювала: «Поспішайте, будь ласка, бо ми можемо запіз-

нитись у «сельсовєт». Спочатку ми не могли второпати про що йдеться. Хтось

із наших дівчат жартома сказав: «Це ж треба було такий світ проїхати, щоб аж

у Бельгії потрапити в «сельсовєт». Через якусь мить виявилось, що «Антей»

запрошують на прийом до мерії Ґаллє. Загадка була розгадана – так наша зем-

лячка називала міську управу. Запам’ятавши малою дитиною це слово в рідно-

му селі на Черкащині, вона використала його, назвавши мерію «сельсовєтом».

Дорогою до мерії ми побачили у центрі міста монументальний пам’ятник

віолончелісту. Він справив на нас дивовижне враження – високий чоловік у

фраку тримав віолончель. Як з’ясувалося згодом, цьому пам’ятнику було сто

п’ятдесят років. Напрошувався висновок: якщо так шанують музикантів, то чи

це не найкращий вияв високої культури народу. З наближенням до мерії поба-

чили ще одну річ, що викликала у капелян приємні і теплі почуття: українські

афіші, які повідомляли про концерти у Ґаллє Київського чоловічого хору імені

Л. Ревуцького під орудою Богдана Антківа. Така інформація викликала у мене

особливі почуття, адже з цього професійного колективу розпочалася 1971 року

моя творча діяльність.

А ось і «сельсовєт», тобто мерія. «Антей» радо і привітно зустріли пред-

ставники влади Галлє на чолі із керівником. Відбувся обмін думками, сувені-

рами. Хорова капела подарувала господарям міста невеличкий імпровізований

концерт з українських народних пісень, завершивши знаменитим «Многая

літа» А. Веделя. Ввечері для нас організували ще один цікавий захід – екс-

курсію у монастир, після якої в базиліці відбувся великий концерт «Антея».

На виступі, крім мешканців міста, були присутні також представники місцевої

влади і духовенство.

Надзвичайно сприятлива акустика сприяла успішному виступу капели.

Найгучніших оплесків у слухачів заслужив «Антей», виконуючи хорові кон-

церти Д. Бортнянського (№3 і №24), духовні твори М. Вербицького, К. Сте-

ценка, М. Лисенка, М. Леонтовича, В. Барвінського, а також фантазію на укра-

їнські теми «Кобза» Г. Давидовського, «Заключне Купало» із фольк-опери Є.

Станковича «Цвіт папороті».

60

Зиновій ДЕМЦЮХ

Вранці наступного дня відбулася запланована зустріч колективу з ме-

рією Генка (в цьому фламандському краї проживала найбільша українська

діаспора). Міська влада на чолі з її головою тепло і сердечно приймали укра-

їнських хористів. Знову лунали слова привітання, вдячності, відбувся обмін су-

венірами. На завершення звучала пісня. Потім хористи відвідали Альденбізен,

оглянули й найдавніше місто Бельгії – Тьорунг (йому понад дві тисячі років).

Чудово проведений день завершився в кафе «Старий млин», куди люб’язно нас

запросила «Пассіфльора», де за кухлем доброго фламандського пива толерант-

но обговорювалися найактуальніші життєві і мистецькі питання.

5 листопада 1993 року на капелу чекав ще один сюрприз – друзі з

Фламандії влаштували нам надзвичайно цікаву екскурсію на автомобільний

завод, що належав компанії Форда. Екскурсоводом був симпатичний і милий

чоловік, бельгієць українського походження, родом з Галичини, за фахом

– інженер. Виявився цікавим співбесідником, з тонким відчуттям гумору і

добрим знанням рідної мови. Розповідав, що неодноразово бував в Україні,

зокрема у Львові, на заводі «Кінескоп». З усмішкою розповідав просто-таки

анекдотичні випадки, як у нас працюють, про точність виходу на роботу тощо.

Порівнював з дисципліною, яка є на заводі Форда, акцентуючи на тому, як

працівники дорожать своєю роботою, які високі професійні і моральні якості

потрібно мати, щоб тут трудитися. З його допомогою ми мали можливість

побачити всі етапи процесу «народження» легкового автомобіля – від перших

і до останніх кроків.

Грандіозний завод приголомшив найвищим сучасним автоматизованим

і механізованим виробництвом. Вражало те, що більшість складних зварю-

вальних і складальних операцій тут виконують автомати. Поодинокі робітники

стоять лише у тих секторах, де техніку застосовувати практично неможливо.

За дуже короткий проміжок часу вони повинні виконати відповідну операцію,

адже машина мусить рухатися далі конвейєром. Затримка з вини працівника

фіксується радарем. Згодом адміністрація заводу робить відповідні висновки.

Ця екскурсія була для нас не лише пізнавально-ознайомлювальною, а й дала

багато інформації для роздумів. Ми ще раз переконалися в тому, що порядок

і професіоналізм, потрібні в автомобільній галузі, також необхідні й на інших

ділянках життєдіяльності, в тому числі й у сфері мистецтва, якщо хочеш до-

сягати високих результатів.

Подякувавши землякові за цікаве і змістовне проведення екскурсії, ми

поспішали до субтропічного басейну, куди нас люб’язно запросив диригент

«Пассіфльори» Ландфрід ван Ессер. Це була ще одна приємна несподіванка

для колективу, яка викликала неоднозначну реакцію в окремих співаків капели.

Почуття вдячності переплелися з побоюваннями за долю вечірнього концерту,

найбільш відповідального за весь час перебування «Антея» в Бельгії. Причи-

ною переживань було розуміння того, що купання в басейні перед виходом на

сцену може серйозно позначитися на якості звучання хору, оскільки відомо, що

ніщо так не «забирає» енергію у співака як вода.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

61

У делікатній формі я запитав диригента «Пассіфльори» про можли-

вість перенесення цього заходу на інший час, на що він відповів: «Це – не-

можливо, адже басейн замовлено давно і це задоволення дуже дорого ко-

штує». Більшість членів нашого колективу купалася. Вони були щасливі. А

я весь час хвилювався як звучатиме капела після такої оказії на вечірньому

концерті.

Виступ «Антея» відбувся у сучасному монументальному храмі м. Ґенка.

Був аншлаг. Концертна програма капели складалася з двох відділень: у пер-

шому – українська класична та духовна музика композиторів А. Веделя, Д.

Бортнянського, М. Лисенка, М. Вербицького, К. Стеценка, А. Гнатишина, М.

Леонтовича, В. Барвінського, у другому – українські народні пісні в обробці

М. Лисенка, М. Леонтовича, Г. Давидовського, В. Яциневича, твори на істо-

ричну, козацьку, стрілецьку тематику, музика сучасних композиторів – А. Кос-

Анатольського, М. Колесси, Є. Станковича, І. Майчика.

Незважаючи на не зовсім сприятливу акустику храму (дерев’яний, вели-

чезний за розмірами), концерт проходив з великим успіхом. Деякі твори «Ан-

тей» на вимогу публіки змушений був повторювати. Особливо припали до душі

фламандським слухачам українські народні пісні (патріотичні, жартівливі). І

все ж найбільше визнання, як і в Україні, випало на долю старовинної галиць-

кої пісні «На славній річеньці, на Сяну», яку виконав з капелою провідний со-

ліст Львівської опери заслужений артист України Василь Дудар. Захопленню у

слухачів, здавалося, не було меж, храм заповнився громом оплесків, вигуками

«браво», «біс». Повторювали твір ще з більшим натхненням і проникливістю.

Зворушені до сліз фламандці протягом нашого дальшого перебування на їхній

землі раз у раз наспівували мотив цієї пісні.

Попри надзвичайний успіх концерту, все ж купання в субтропічному

басейні далося взнаки. Це не відчувала публіка, але добре відчував я, знаючи

можливості рідного колективу. На завершальній стадії виступу «вольтаж» ка-

пели помітно послабився, відчувалася втома. І все ж у цій ситуації був і свій

плюс: неспроможний форсувати, хор додав в ансамблі – тембральному, уні-

сонному, а також у культурі співу. Після концерту «Антей» з «Пассіфльорою»

знову були разом – до пізньої ночі велися задушевні розмови, лунали пісні та

жарти у кафе «Старий млин».

6 листопада 1993 року капела взяла участь у весільній месі в містечку

Бокруйку. До цієї шлюбної Служби Божої запросила «Антей» фламандська по-

дружня пара, яка напередодні слухала концерт колективу, і, зі слів молодят,

була захоплена рівнем виконавського мистецтва та цікавим і самобутнім ре-

пертуаром. Під час шлюбної церемонії, у наперед визначених місцях, капела

співала духовні твори українських композиторів. У фіналі меси урочисто і під-

несено прозвучали «Многая літа» (народне), Д. Бортнянського, А. Веделя. На

останніх акордах «Антея» храм заповнився бурхливими оплесками і сяючими

усмішками родичів молодят, а подружня пара, радісна і щаслива, щиро дякува-

ла колективу за участь у вінчальній Службі Божій.

62

Зиновій ДЕМЦЮХ

Цього ж дня відбулася екскурсія по м. Ґенку, а ввечері в Народному домі

на нас чекали місцеві українці. На зустріч був запрошений і хор « Пассіфльо-

ра». «Антей» і українці з Бельгії були одягнені в національні строї, що створи-

ло особливий настрій й атмосферу вечора. Господарі Народного дому подбали,

щоб спільна святкова вечеря теж була витримана в українському стилі, з укра-

їнською кухнею. «Антей» виступив з невеличким імпровізованим концертом,

в якому здебільшого прозвучали українські народні пісні: патріотичні, ліричні,

козацькі, стрілецькі, повстанські.

Під час святкової вечері співаки з «Антея» і «Пассіфльори» виголошу-

вали слова вдячності за гостинність господарям Народного дому, обмінюва-

лись пам’ятними сувенірами, співали традиційне українське «Многая літа».

7 листопада зранку «Антей» збирався в дорогу. Відбувся хвилюючий

момент прощання з хором «Пассіфльора» і українцями з Бельгії. Обов’язковий

ритуал – фотографія на пам’ять. У такі зворушливі хвилини завжди приходить

на думку те, що ніщо так не об’єднує людські серця, та навіть цілі народи, як

хорове мистецтво, особливо, якщо воно живиться соками із цілющих народних

джерел.1993 рік хорова капела «Антей» завершувала концертом в Науково-до-

слідному проектному інституті «Сірка» (6 грудня) та участю у двох Божествен-

них Літургіях: у церкві святого Юрія 12 грудня (Архієрейська Служба Божа) і

Соборі святого Михаїла 26 грудня.

1994 рік капела розпочала Службою Божою в церкві святих Єлизавети

і Ольги, де після закінчення виступала з невеликим різдвяним концертом, в

якому звучали колядки і щедрівки.

29 січня колектив поїхав у м. Чоп Закарпатської області на запрошення

місцевої влади. Цього ж дня, ввечері, ми виступили з концертом у військовій

частині (для солдатів і офіцерів), наступного дня – співали Службу Божу у міс-

цевій церкві. Ця подорож була короткою, але доволі змістовною. Солдати і офі-

цери мали можливість послухати цілу низку не так часто виконуваних творів

на патріотичну тематику: стрілецьких, повстанських, козацьких, історичних, а

місцеві парафіяни послухати Божественну Літургію у професійному виконан-

ні. Хористи були не менш щасливі, адже вклали ще одну цеглинку у фундамент

побудови духовної і патріотичної Української держави.

Протягом наступних двох місяців (лютий-березень) «Антей» брав ак-

тивну участь у музично-поетичних вечорах відомого львівського поета Богда-

на Стельмаха, які проходили в районних центрах Львівщини – містах Золочеві,

Бібрці, Перемишлянах, Радехові. Це була не перша наша зустріч із таланови-

тим поетом. На цей раз вона співпала з акцією підтримки Б. Стельмаха, який

був висунутий кандидатом у депутати до Верховної Ради України.

Дружба «Антея» з поетом тривала протягом тривалого часу. Наші творчі

шляхи перетиналися доволі часто: на відзначенні урочистих подій, пам’ятних

дат, святкових академіях і концертах. Цікавою є ще і така сторінка нашого зна-

йомства. На моє прохання Б. Стельмах чудово переклав українською мовою

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

63

хор невольників з опери Д. Верді «Набукко», а також «Ранок» Ж. Бізе. До речі,

цим поетичним текстом тепер користується чимало хорових колективів.

23 лютого капела виступила у Львівському академічному театрі опери

та балету імені І. Франка на вечорі-спогаді, присвяченому 85-річчю від дня на-

родження видатного українського оперного співака Мирослава Старицького.

Концерт організував племінник Маестро, засновник чоловічої хорової капели

«Прометей» Богдан Старицький. Таку активну гастрольно-концертну діяль-

ність наш колектив поєднував з роботою над різдвяною музикою народів світу.

Що ж спонукало нас звернутися до такого, на жаль, малознаного пласта музич-

ної культури? Чому саме виникла потреба готувати саме таку програму?

Відповіді на ці питання були прості й однозначні: таке завдання поста-

вив перед колективом директор XIV Міжнародного фестивалю хорової музики

в Алаві (Іспанія) Хав’єр Камено. А якщо конкретніше, то від цього шанованого

продюсера надійшла чітко сформульована умова: «Колектив може мати шанс

бути запрошеним на фестиваль за наявності програми «Різдвяні пісні наро-

дів світу», яку слід записати на відеокасету і вислати в Іспанію для перегляду.

Отримати запрошення хор зможе лише в тому разі, коли буде встановлено від-

повідний професійний рівень виконання такої програми».

Отримавши таку телеграму, ми занурилися в роботу. Найбільше на-

вантаження випало, звичайно ж, на мою долю, адже нотного матеріалу такої

програми для хору не було. Декількома днями пізніше ми отримали від пана

Хав’єра дві партитури на різдвяну тематику іспанських авторів: Л. Гуріді «Feliz

portal» («Щасливий вхід») і Г. Саляфері «Campanas de Belen» («Дзвіночки Бе-

лєну»). Все інше треба було десь віднаходити. Пошуки були нелегкими, не обі-

йшлося без добрих друзів та наших ділових контактів. Вдалося знайти клавіри

різдвяних перлин різних народів, але більшість із них були для голосу з фор-

тепіано. Отже, потрібно було терміново зайнятися аранжувальною роботою –

перекладом на мішаний хор. Крім двох партитур, надісланих паном Хав’єром,

внаслідок кропіткої роботи з’явилося ще десять: Ф. Вадес «Різдвяна пісня-

гімн» (США, аранжування З. Демцюха); Ф. Грубер «Тиха ніч» (Австрія); «Ан-

гел пастушкам сказав» (Польща, аранжування З. Демцюха); Д. Клемент «Піс-

ня про Богородицю» (Бельгія); Г. Фереманс «Ангели у Вландерені» (Бельгія);

Італійська маленька різдвяна пісня (аранжування З. Демцюха); Б. Гольц «Одна

маленька зірка» (США, аранжування З. Демцюха); «Щось діється» (Польща);

дві обробки С. Стельмащука «Господь Бог предвічний» і «Землю юдейську ніч-

ка вкрила» (Україна). Співали на семи мовах світу: українською, англійською,

польською, фламандською, італійською, латинською, німецькою. Користували-

ся фаховими консультаціями філологів-перекладачів. Робота кипіла як ніколи.

Темп праці був надзвичайно високим.

Такою винятково рідкісною, можна навіть вважати унікальною, програ-

мою зацікавилися і працівники Львівської телерадіокомпанії, наші давні друзі

редактор Мирон Скочеляс і звукорежисер Ростислав Саєнко. Вони люб’язно

надали нам можливість зробити фоно- і відеозапис концертної програми в До-

64

Зиновій ДЕМЦЮХ

мініканському храмі м. Львова. Ми працювали 4 і 6 квітня 1994 року. Про ак-

туальність і унікальність цієї роботи свідчить і той факт, що Львівська телера-

діокомпанія щорічно (і досі) на католицьке Різдво передає в ефір цю програму

під назвою «Різдвяні пісні народів світу». Приємні почуття огортають душу,

дивлячись цю передачу, адже в цей проект вкладено кропітку й одержиму пра-

цю всього колективу.

Отримавши відеокасету з записом, ми негайно послали її за призначен-

ням, очікуючи на відповідний висновок. А тим часом «Антей» продовжував

співати Божественні Літургії у різних храмах м. Львова, а також брати участь у

відзначенні пам’ятних дат і урочистих подій.

22 травня біля пам’ятника Тарасу Шевченку на проспекті Свободи «Ан-

тей» разом з кращими хоровими колективами Львівщини складав пісенний ві-

нок шани, вдячності і всенародної любові Великому Кобзареві. Урочистості

відбулися з нагоди 180-літнього ювілею поета і річниці перевезення його праху

із Санкт-Петербурга в Україну.

29 травня капела взяла участь у відкритті пам’ятної таблиці на будівлі

міської Ратуші на честь підняття українського національного прапора у 1918 і

1990 роках. Вступне слово виголосив мер міста Василь Шпіцер. Під час від-

криття таблиці «Антей» виконав гімн Січових стрільців «Гей, у лузі червона

калина». Посвячення здійснили декани УГКЦ, УАПЦ, УПЦ Київського патрі-

архату. Цей момент був озвучений церковним гімном «Боже великий, єдиний»

у виконанні капели. На урочистості виступили поет Роман Кудлик, голова об-

ласної Ради Микола Горинь, історик Валентин Мороз, голова Братства вояків

УПА Сергій Пущик, голова осередку товариства «Просвіта» міської адміні-

страції Роман Йосифович, громадські діячі Львова.

У виконанні хорової капели «Антей», крім згаданих творів, прозвучали

також «Зродились ми» Б. Кудрика на слова О. Бабія, «Засяло сонце золоте» І.

Недільського. На завершення свята колектив разом з духовим оркестром На-

ціональної гвардії виконав Державний гімн України.

У літні місяці «Антей» теж не відсиджувався – на запрошення З. Тар-

навського колектив взяв участь у спортивному святі «Галицькі забави» (стадіон

інституту фізкультури); у концерті, присвяченому Дню незалежності України

(біля оперного театру), а також Дню авіації України (Палац культури ЛОРТА).

31 жовтня в Домініканському соборі відбувся урочистий вечір, присвя-

чений світлій пам’яті слуги Божого Митрополита Андрея з нагоди 50-ї річниці

його упокоєння. Вступне слово виголосив отець Т. Янків – настоятель Кре-

хівського монастиря ЧСВВ. Концертна частина розпочалася творами «Лямен-

то» М. Скорика і «Арією» Вілла Лобоса, які виконав камерний оркестр Львів-

ського вищого музичного інституту імені М. Лисенка під керуванням Артура

Микитки. А хорова капела «Антей» вшанувала пам’ять Митрополита Андрея

виконанням таких творів: «Святий Боже» М. Вербицького, «Нехай сповняться

уста наші» А. Веделя, «Концерт №24» («Возведох очі мої в гори») і «Концерт

№3» («Господи, силою Твоєю возвеселиться цар») Д. Бортнянського. Обидва

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

65

колективи відповідною програмою і рівнем виконавської майстерності створи-

ли напрочуд високу духовну атмосферу, чим заслужили визнання і вдячність

публіки.

Восени «Антей» отримав запрошення від першого заступника голо-

ви Європейського конгресу українців пана Левка Довговича взяти участь у V

Міжнародному фестивалі духовної музики східного обряду (11-13 листопада

1994 р., м. Кошіце, Словаччина). Одночасно нам надіслали партитури творів

«Буди ім’я Господнє» та «Многая літа» Д. Бортнянського, обов’язкові для ви-

конання зведеним хором. У листі висловлювалося прохання надіслати коротку

довідку про творчу діяльність нашого колективу, а також перелік творів, які

маємо намір виконувати на фестивалі. Ця інформація, як виявилося, потрібна

була для видання. Висловив пан Довгович і особисте прохання – привезти для

братів-українців Словаччини нотні видання сучасної української музики, на-

родних пісень, церковних творів.

Разом з нами на фестиваль запрошувалися хор хлопчиків та юнаків «Ду-

дарик» (диригент М. Кацал, тепер народний артист України) та студентський

хор Львівського музичного училища імені С. Людкевича (диригент – заслуже-

ний діяч мистецтв України О. Цигилик).

За оцінками фахівців, фестиваль духовної музики східного обряду у Ко-

шіце належав до категорії доволі престижних. Слід зазначити, що у попередні

роки на цьому хоровому форумі виступали лише з нашого краю такі відомі ко-

лективи як камерний хор «Легенда» з Дрогобича (диригент І. Циклінський), чо-

ловічий хор «Гомін» (диригент О. Цигилик), студентський хор диригентського

факультету Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка (диригент І.

Циклінський).

П’ятий Міжнародний фестиваль проходив у приміщенні театру опери

та балету м. Кошіце. Протягом двох днів на його сцені виступали колективи з

різних країн, у різних номінаціях, які у своєму репертуарі мали духовну музи-

ку східного обряду. Хорова капела «Антей» представила словацькому слуха-

чеві духовну музику українських композиторів М. Вербицького, К. Стеценка,

А. Веделя, а також два геніальних хорових полотна Д. Бортнянського, написа-

них на тексти Давидових Псалмів –« Концерт №3» і «Концерт №24». Останні

справили на публіку найбільше враження, адже на той час ці монументальні

твори на таких фестивалях звучали вкрай рідко, очевидно насамперед тому,

що вимагали від колективів потужного вокального потенціалу і відповідного

рівня виконавської майстерності. Зрештою, хорові партитури появились теж

зовсім недавно. Сприятлива акустика і вдячність публіки допомогли колективу

глибоко і проникливо передати внутрішній зміст виконуваних творів. Успішно

виступили і два інші львівські хорові колективи. У фіналі фестивалю могутньо

прозвучав зведений хор, співаючи «Буди ім’я Господнє» та «Многая літа» Д.

Бортнянського.

Щирі слова вдячності прозвучали від керівників колективів на адресу

організатора цього форуму, українця за походженням, палкого шанувальника

66

Зиновій ДЕМЦЮХ

хорового мистецтва Левка Довговича за його невтомну і одержиму працю се-

ред українців Словаччини зі збереження і примноження національних тради-

цій і звичаїв, плеканню рідної мови і культури.

Незважаючи на перші заморозки і надзвичайно слизьку і небезпечну до-

рогу (бачили дорогою перевернуті автомашини), «Антей» повертався додому в

піднесеному настрої, щасливий і одухотворений, успішно виконавши концерт-

но-просвітницьку місію.

Завершував «Антей» 1994 рік уже традиційно двома різдвяно-ново-

річними виступами: концертом у Будинку органної і камерної музики, де про-

звучали різдвяні пісні народів світу (програма записана на початку квітня на

Львівському телебаченні) та концертом у Ратуші м. Львова.

Перший виступ відбувся на католицьке Різдво (25 грудня) і привернув

особливу увагу як віруючої громади, так і музичної громадськості Львова сво-

єю самобутньою і оригінальною програмою. Другий – перед самим Новим ро-

ком у залі міської Ради (30 грудня). Тут прозвучали колядки, щедрівки, віншу-

вання, а також деякі різдвяні пісні народів Іспанії, Італії, Австрії тощо.

На такому мажорному піднесенні завершували ми перше десятиліття

своєї творчої діяльності. А добрим підсумком її стала приємна звістка про дер-

жавну реєстрацію музичного об’єднання «Антей» (громадської організації).

Головою музичного об’єднання на загальних зборах обрали Романа Лемішка,

президента капели. Саме його внесок у створення громадської організації та її

статусу був найвагомішим. Кінець року, що відходив в історію, став для капе-

ли знаменним – колектив отримав реєстраційне свідоцтво. Основна мета, що

ставилася перед музичним об’єднанням «Антей» – всебічно сприяти розвитку

українського хорового співу, відродження традицій національного музичного

мистецтва, пропагувати кращі зразки української і світової класики, духовної

музики, народної пісні. Крім того, наше об’єднання ставило перед собою за-

вдання засобами хорового мистецтва утверджувати молоду Українську держа-

ву у світі.

Отже, у новому статусі ми продовжували свій творчий шлях. Капе-

ла стала самостійною творчою одиницею зі статусом юридичної особи. Це

сприяло більш динамічному вирішенню організаційних і фінансових питань,

пов’язаних з участю колективу в міжнародних проектах, турне, гастролях тощо.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

67

Частина друга

Viva Musica!

З піднесеним настроєм, з надіями на гарні перспективи в творчості,

згуртованими спільною патріотичною ідеєю – служити рідному українсько-

му народові приступав колектив до праці в Новому 1995 році, яким почалася

наша нова десятирічка. Кожен з нас усвідомлював, що прокладати шлях до

високопрофесійного виконавства можна лише наполегливим удосконаленням

вокально-хорової майстерності. А це – репетиції, репетиції, репетиції, вдумли-

ва самостійна робота, а відтак – колективне осмислення досягнень і глибокий

аналіз упущень.

1995 рік для хорової капели почався концертом у Домініканському собо-

рі м. Львова (різдвяно-новорічна програма) та участю в авторському концерті

заслуженого діяча мистецтв, композитора і диригента Івана Майчика, який від-

бувся у концертному залі імені С. Людкевича Львівської обласної філармонії.

1995-й – рік Михайла Вербицького. Щоб вшанувати пам’ять про авто-

ра Державного гімну, а водночас повагу до символів-святинь нашого народу і

держави, Яворівщина, в особі голови районної Ради народних депутатів Сте-

пана Лукашика звернулася до відповідних органів з пропозицією визнати 1995

рік роком Українського Славня, а святкуванню 180-ї річниці з дня народження

його автора надати статусу Всеукраїнського.

Яворівщина дала притулок багатьом митцям світового значення. Серед

них і М. Вербицький – найвидатніший представник західноукраїнської про-

фесійної музики, композитор, який найбільше прислужився у ХІХ столітті для

піднесення української національної духовності в Галичині. Священик. Його

твори впродовж тривалих років були під забороною. І тепер на його ювілеї

вони мали прозвучати на повну силу.

На обласний музичний фестиваль, приурочений до ювілею М. Вербиць-

кого, який відбувся 4-5 березня 1995 року у Яворові та Новояворівську, були

запрошені провідні творчі колективи з усього регіону, у тому числі і хорова ка-

пела «Антей». Колектив виступив 5 березня в районному Народному домі «Со-

кіл» м. Яворова. У вінок шани видатному композитору «Антей» вплів і свою

концертну програму з його творів: «Отче наш», «Алилуя», «Святий Боже»,

«Єдинородний Сине», «Милість миру», «Хваліте Господа з небес», «Достойно

є», «Ангел вопіяше» (хоровий концерт). Це було велике свято. Невелике при-

68

Зиновій ДЕМЦЮХ

міщення Народного дому не могло вмістити всіх бажаючих потрапити на кон-

церт. У залі ніде було і яблуку впасти, а хорові колективи, сповнені почуттям

святого обов’язку, терпеливо чекали свого виходу на сцену. Атмосфера свята

була велична і піднесена. Кожен творчий колектив після виступу отримав на

згадку про цю знаменну подію портрет композитора.

Весняні дні 1995 року були щедрими на фестивалі, зустрічі з видатними

людьми, ювілейні концерти, урочисті події. Уже традиційно на початку березня

святкувалася чергова річниця від дня народження геніального сина України Т.

Г. Шевченка. Його ім’я стало символом нашого народу, але й донині феномен

Великого Кобзаря залишається незбагненним. Він являє світові все нові й нові

чудотворні грані – слова, пісні, малярства, які кожне покоління осмислює по-

своєму.Ота неземна краса і велич, вихлюпнуті зі зболеної Шевченкової душі,

засяяли у літературно-музичній композиції «Во ім’я Шевченка», виконаній 9

березня у Львівському театрі опери та балету імені І. Франка. Учасниками ста-

ли солісти театрів, провідні художні колективи Львова. Сценічне і режисер-

ське вирішення, запропоноване заслуженим артистом України Г. Шумейком,

було поціноване публікою, яка переповнила глядацький зал. В драматургії кон-

церту найбільше навантаження випало на хорову капелу «Антей». Колектив

виступив на початку і в фіналі композиції. На слова поета прозвучали твори

композиторів М. Лисенка, Л. Ревуцького, Є. Козака, А. Кос-Анатольського, А.

Авдієвського. Поетичні твори про Т. Шевченка, Л. Костенко, В. Симоненка,

О. Пахльовської, Л. Горбенко, А. Волинської, П. Шкраб’юка, П. Гірника, Л.

Кисельова, В. Романюка читала артистка театру імені М. Заньковецької Ірина

Швайківська (тепер – заслужена артистка України).

Наступного дня, 10 березня, відбувся ще один шевченківський концерт

за участю капели у сольному виконанні. Його слухали учні та вчителі СШ №15

м. Львова, куди нас заздалегідь запросили.

28 березня 1995 року. Ця дата закарбується в історії нашого колективу

навіки – на «Заньківчанських вечорах» разом з багаточисельною аудиторією ми

зустрічалися з легендарною поетесою України Ліною Костенко. Перед капе-

лою стояла певна мета – в паузах між виступами засобами хорового мистецтва

забезпечити високий національний і патріотичний дух і атмосферу вечора.

Вщент заповнений зал драматичного театру імені М. Заньковецької зустрічав

улюблену поетесу стоячи, висловлюючи свою радість зустрічі бурхливими

оплесками.

Ліна Костенко розповідала про радісні і щасливі моменти в житті моло-

дої Української держави, її насущні проблеми, відповідала на болючі питання,

які хвилювали присутніх у залі. А хористи «Антея», очікуючи за кулісами ви-

ходу, затамувавши подих, ловили кожне її слово. Ми захоплювалися її інте-

лектом, ерудицією, манерою спілкування з львівським слухачем. Пригадую, як

одухотворено і піднесено поетеса говорила про «Київ, який заговорив укра-

їнською мовою» у перший рік незалежності. Дуже прикро, що поетеса, яка

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

69

покладала великі надії на перспективу незалежної України, її духовний і куль-

турний розвиток, згодом змушена була написати:

« Україна втрачає своє майбутнє. Вона спотворена, як у дебільній кімнаті

сміху, вчаділа у випарах політиканських боліт і піротехніці банальних жлоб-шоу.

Вона перестала чути своїх поетів, і з’являються вже поети, які не чують її. Зне-

цінено все, віками дороге для неї. Підмінено критерії. Повалені авторитети. У

кримінальному світі авторитети є, а в культурі нема. Це вже навіть не процес

знищення нації, це вже й процес самознищення. Україна вступила ще в одну фазу

свого неіснування, цього разу вже ніби державну. Поштовх отримано, рух по по-

хилій важко спинити. Треба вивернути кермо і вирватись із бездоріжжя».

Та повернімось знову у 1995-й, на «Заньківчанський вечір». На завер-

шення «Антей» співав Ліні Костенко «Многая літа». Вона стояла на сцені теа-

тру зворушена і щаслива від зустрічі із львів’янами, а також сповнена світлих

надій і сподівань на перспективу рідної держави. Зал стоячи довго, довго апло-

дував геніальній поетесі.

Цікавою сторінкою у творчій біографії капели стала участь у Першо-

му фестивалі хорової музики «Мрія», який відбувся 5-7 травня. Ця подія була

приурочена до десятиріччя хорової капели з одноіменною назвою. На запро-

шення взяти участь у цьому фестивалі відгукнулися переважно імениті хори,

серед яких лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів – «Гомін», «Ан-

тей», «Євшан», «Мрія», «Черемош», «Прометей», «Веселка» (Львів), «Воскре-

сіння» (Рівне), «Легенда», «Освітянка» (Дрогобич), «Галицькі передзвони»

(Івано-Франківськ) та «Гурнік» (Польща). У програмі фестивалю – виступи

хорових колективів у концертних залах міста та області, покладання квітів до

пам’ятника Т. Шевченку, творчий звіт «Мрії» з нагоди десятиріччя та виступи

всіх учасників фестивалю.

У рамках фестивалю хорова капела «Антей» виступила з концертом,

на якому виконувалися твори Д. Бортнянського, М. Вербицького, К. Стеценка,

М. Леонтовича, Є. Станковича, а також заспівала Божественну Літургію в

храмі Преображення Господнього у м. Львові.

Участь у ювілейних торжествах прекрасного хорового колективу, який

вважали побратимом «Антея», співпала з інтенсивною роботою капели над

ювілейною програмою, якою ми на належному рівні хотіли відзначити десяти-

літній етап нашого творчого шляху. Як виявилося, з «Мрією» ми – ровесники.

Працювали тривалий час у, так би мовити, одному пісенному просторі, часто

перетиналися наші дороги на різних концертних сценах. Гідно відзначити ми-

нуле десятиліття нашої пісенної звитяги, звичайно, найбільше клопоту завдало

керівництву нашого музичного об’єднання, зокрема президенту хору. І от по-

гожого травневого дня у житті капели сталася ще одна важлива подія: колектив

урочисто відзначав десятиріччя творчої діяльності. Ювілейний концерт відбув-

ся у Будинку органної та камерної музики.

«Антей» представив своїм шанувальникам цікаву і різноманітну про-

граму з двох відділень: у першому – виконував кантату видатного італійсько-

70

Зиновій ДЕМЦЮХ

го композитора А. Вівальді «Gloria», у другому – твори українських авторів –

«Пісня на честь святого Володимира» В. Барвінського, «Нехай сповняться уста

наші» А. Веделя, «Ангел вопіяше» В. Макарова, «Богородице Діво» А. Гнати-

шина, хорові концерти (№3 і 24) Д. Бортнянського, «Тече вода в синє море» Б.

Лятошинського, «Котилася зірка» і «Літні тони» М. Леонтовича, «Заключне

купало» із фольк-опери «Цвіт папороті» Є. Станковича, старовинну галицьку

пісню в обробці М. Гриценка «На славній річеньці, на Сяну», «Зродились ми»

Б. Кудрика.

У концерті взяли участь Львівський камерний оркестр «Perpetuum

mobile» Вищого музичного інституту імені М. Лисенка (керівник – професор

Георгій Павлій), а також солісти – заслужена артистка України Наталія Свобо-

да (меццо-сопрано), Леся Линишин та Любов Качала (сопрано), заслужений

артист України Василь Дудар, партію органу виконував Петро Довгань, ди-

ригував кантатою співак «Антея», студент п’ятого курсу Вищого музичного

інституту імені М. Лисенка (диригентський факультет, оперно-симфонічне від-

ділення, клас професора, народного артиста України Миколи Колесси) Богдан

Швед. Кантата А. Вівальді «Gloria» - величезний твір доби високого бароко,

який складається з дванадцяти частин, розташованих за принципом ладового

контрасту. Музика захопила слухачів широкою гамою людських почуттів: від

роздумів, жалю, сум’яття до ліричного просвітлення та тріумфу. В цьому була

велика заслуга молодого обдарованого диригента, який з тонким відчуттям

форми і стилю твору, глибоко, проникливо і переконливо доніс до слухача вну-

трішній зміст кантати. Натхнення додавав йому і всім виконавцям присутній на

концерті професор М. Колесса.

У другому відділенні концерту диригував художній керівник і головний

диригент капели. Слухачі (цього разу був особливо переповнений зал) кожен

твір сприймали із захопленням. Деякі твори виконувалися на «біс». Солістів Н.

Свободу, Л. Линишин, Л. Качалу, Л. Куць, органіста П. Довганя, а також весь

колектив щедро винагороджували бурхливими оплесками. Сцена розквітала

численними букетами квітів.

Уже вкотре до глибини душі схвилювала львівську публіку старовинна

галицька пісня «На славній річеньці, на Сяну» у неповторному виконанні відо-

мого оперного співака, заслуженого артиста України Василя Дударя з хором.

На численні прохання розбурханого залу твір, уже традиційно, довелося по-

вторювати.

Окреме слово слід сказати про співпрацю з оркестром «Perpetuum

mobile» і його керівником, професором Георгієм Павлієм. Це було наше друге

творче спілкування (перше відбулося 24 квітня 1994 року виконанням кантати

Д. Перголезі «Stabat Mater», яка записана на Львівському телебаченні і неодно-

разово транслювалася в ефірі).

Працюючи над кантатою «Gloria» А. Вівальді, ми пережили щасливі

хвилини спільної творчої праці. Кожна зустріч з маестро і його оркестром була

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

71

святом, стимулом до досконалості, прагненням досягати вищих мистецьких

вершин. Успішне виконання кантати на ювілейному концерті значною мірою

було заслугою високопрофесійної гри оркестру «Perpetuum mobile». З ювілей-

ною датою «Антей» привітали різні мистецькі колективи Львова та їхні керів-

ники, представники адміністративних і громадських організацій.

Ще восени 1994 року директор XIV Міжнародного хорового фестивалю

в Алаві (Іспанія) Хав’єр Камено здійснив поїздку по Україні, під час якої про-

слухав кращі хорові колективи в різних регіонах. 13 жовтня пан Хав’єр завітав

і до репетиційного залу хорової капели «Антей» з метою познайомитися «на

живо» з колективом, який був йому знайомий з відеозапису програми «Різдвяні

пісні народів світу». Попросив дещо заспівати. Після прослуханого зробив свій

остаточний вибір на користь «Антея», давши при цьому високу оцінку профе-

сійній майстерності колективу як на запису, так і в «живому» виконанні.

4 січня 1995 року капела отримала офіційне запрошення з Іспанії на

участь у XIV Міжнародному фестивалі в Алаві. Слідом прийшли і дві парти-

тури, обов’язкові для виконання кожним хоровим колективом: «Musica» Яко-

ба Гандля і «Agur, jaunak» Ч. де Олайзола. Від початку лютого «Антей» почав

працювати над програмою, призначеною для виконання на фестивалі. Чесно

кажучи, колектив дуже хотів поїхати до Іспанії, адже з усіх європейських кра-

їн про неї знали ми якнайменше, хіба що те, що іспанці захоплюються кори-

дою. Доктор історичних наук, професор, президент хорової капели «Мрія»

Степан Гелей так описує цю країну: «Конституційна монархія – Іспанія по-

діляється на сімнадцять автономних областей з досить високим рівнем само-

управління. Кожна з цих областей має свій парламент, уряд, прапор і герб.

Крім іспанців, що становлять близько сімдесят відсотків усього населення

країни, тут живуть також каталонці, галісійці, баски та багато інших народ-

ностей. Кожний з цих народів має свою мову, культуру і традиції, інколи до-

сить відмінні від власне іспанських. Як за територією (505 тисяч квадратних

кілометрів), так і за чисельністю населення (близько сорок мільйонів), Іспа-

нія менша від України».

Така довідка давала нам невеличку загальну інформацію про країну, що

подарувала світові видатних літераторів, музикантів, художників, внесла нео-

ціненний вклад у світовий цивілізаційний розвиток, країну, яка щороку при-

ваблює десятки мільйонів туристів. Звичайно, у кожного із капелян були свої

уявлення про Іспанію, її культуру і народні традиції, але нас усіх об’єднувало

велике бажання власним перебуванням не лише збагатити свої знання, а й гід-