Пісенні обрії "АНТЕЯ"

но представити Україну, її народ, його хорове мистецтво мешканцям Піреней-

ського півострова, особливо його іспанської частини.

Щаслива нагода, навіть точніше, довгоочікувана нагода (бо ж тривали

всі перипетії із відбором на фестиваль кілька місяців) наспіла. І от наприкін-

ці серпня після відповідного оформлення усієї документації ми вирушили ав-

тобусом у далеку подорож через території низки європейських країн. Пізно

ввечері 31 серпня після тривалих блукань шосейними дорогами Північної Іс-

72

Зиновій ДЕМЦЮХ

панії (на жаль, наші водії ще не були добре обізнані з атласом європейських

трас) ми прибули в країну басків, у місто Віторія-Ґастеіз. Поселили нас у при-

міщенні духовної семінарії – величезній і гарній будівлі у формі прямокутника.

Тут проживали всі учасники фестивалю – хорові колективи з США (Каліфор-

нія), Філіппін, Греції, Литви, Пуерто-Ріко, Росії, Сінгапуру, Тайваню. Отже,

ми мали можливість спілкуватися, співати і спостерігати за ними. Особливо

запам’яталися співаки з південноазіатських хорів. Вони були сповнені якоїсь

дивної чистоти, прозорості, як і пісні, які вони виконували. Їхні обличчя про-

менилися благородством, а спілкувалися і ходили вони як ангели, неземні іс-

тоти. За умовами фестивалю кожен хоровий колектив мав щодня (з 1 до 8 ве-

ресня) концерт тривалістю годину. «Антей» виступив у сімох містах іспанської

провінції Алава – Респольдіза, Гередіа, Ондатеґуі, С. де Кампезо, Рівабельльо-

за, Нанклярес, Лянцієґо. Виконували ми українську класику, духовну музику,

народні (стрілецькі, повстанські, козацькі) пісні. Концерти відбувалися у като-

лицьких храмах з прекрасною акустикою, завжди переповнених.

Публіка із захопленням сприймала як духовну музику, так і українські

народні пісні. Кожен виступ капели став, без перебільшення, тріумфальним.

Баски настільки були зачаровані українською піснею, що не могли стримувати

свої емоції, а їхній темперамент навіть дивував нас. Траплялося, що після дея-

ких концертів вітали кожного хориста зокрема, а на останньому – взагалі мало

не на руках несли диригента. Така гостинність, небуденний вияв захоплення,

безумовно, не могли не позначитися і на умовах фестивалю. Всі учасники мали

завершувати свої концертні виступи двома обов’язковими творами: піснею бас-

ків «Аґур чаунак» (на зразок української «Молитви за Україну» М. Лисенка)

та «Музика» середньовічного іспанського композитора Я. Гандля («Gallus»).

«Аґур чаунак» баски традиційно слухають стоячи.

Ми були переповнені чудовими враженнями від фестивалю. Мандрую-

чи від міста до міста, колектив знайомився з прекрасною країною, особливо з

її північною частиною – провінцією Алава (країною басків). Нас зачаровувала

мальовнича природа цього краю, де гірські ландшафти змінювалися картина-

ми, що нагадували карпатські краєвиди, а відтак – переходили у рівнини з че-

пурними поселеннями. З цікавістю оглядали ми давні пам’ятки архітектури,

вражав нас і побут населення цієї іспанської провінції.

А до всього цього додавала чудового настрою напрочуд дружня і те-

пла атмосфера, в якій проходив фестиваль. До того ж розчулювала відкритість,

щирість, привітність слухачів. Після кожного концерту місцева влада на чолі

з мером містечка влаштовувала прийом у нашу честь. Ми обмінювалися су-

венірами. Баски частували національними стравами і, напевно, найкращим в

Європі сухим червоним виноградним вином. Під час таких оказій завжди зву-

чала українська пісня, не оброблена, в стилі імпровізації. Особливо вподобали

баски наші патріотичні пісні. Коли перекладач запитувала, які пісні хотіли б

почути, завжди одностайно лунало: «Patriotico»!

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

73

Участь у такому фестивалі була чудовою можливістю не тільки репре-

зентувати нашу культуру, національне мистецтво, а й познайомитися з про-

фесійним досвідом інших учасників, оцінити їхню виконавську майстерність.

Відзначу, що досить високим виконавським рівнем виділявся хор з Філіппін,

який складався зі студентів Манільського університету (кафедри музичного

мистецтва). Чимало молодіжних колективів чудово співали свою сучасну наці-

ональну музику. Самобутністю і оригінальністю відзначалися маловідомі нам

колективи з Сінгапуру й Тайваню.

Зрештою, «Антей» теж мав можливість ще раз переконатись, що має-

мо багату українську спадщину, яка для іспанських слухачів, рівно ж як і для

спеціалістів, була екзотикою. А от диригенти зі США, Греції, Пуерто-Ріко при-

ходили, щоб особисто засвідчити своє шанування професіоналізмові «Антея».

Заключний концерт учасників XIV Міжнародного хорового фестивалю

відбувся 8 вересня в оперному театрі м. Віторія-Ґастеіз. Кожен хор виступив

із сольною програмою, напередодні відібраною директором паном Хав’єром.

Завершився фестиваль великим зведеним хором, який виконав два твори

обов’язкової програми. Співаки обмінювалися адресами, тепло прощалися.

На цьому можна було б ставити крапку у розповіді про цей фестиваль.

Однак... На думку спадають ще деякі моменти з творчого життя фестивалю, які

схиляли до певних роздумів і, зрештою, висновків.

Перед кожним виїздом на концерт пан Хав’єр проводив інструктаж-на-

раду з диригентами хорових колективів. Аналізував плюси і мінуси попере-

дніх виступів, а також давав вказівки на майбутнє. Серед багатьох була інколи і

така: «У цьому місті не співайте «Аґур чаунак», тому що я не маю гарантії, що

під час виконання цього твору всі будуть слухати стоячи». Таке застереження,

гадаю, було виявом особливої поваги до свого національного славня, а водно-

час і передбаченням ймовірних прикрих ситуацій. Чи ж не в цьому проявлялася

ментальність справжнього патріота своєї країни, народу, який відстоює віками

свою національну самобутність? Мимоволі пригадувалися аналогічні ситуації

в Україні в перші роки її незалежності, коли «Ще не вмерла Україна» сприйма-

лося подекуди вороже, часто зневажливо, хоч і був уже цей славень узаконеним

на державному рівні. Таки «не проста дорога до Храму», до духовної й націо-

нальної самоідентифікації століттями бездержавного народу.

А між тим з уст пана Хав’єра досить часто ми чули: «А в цьому місті

обов’язково заспівайте цей гімн басків». У рамках фестивалю «Антей» також

виступав і в родинному селі директора Хав’єра. Це запрошення стало виявом

визнання і поваги до українського колективу і рівня його виконавської майстер-

ності. Отже, перебування на цьому фестивалі було надзвичайно приємним і

корисним для нас. Мені ж ще чимале задоволення приносило спостереження

за тим, як деякі хорові колективи цілеспрямовано і відповідально готувалися

до кожного концертного виступу. З-поміж них хочу виділити молодіжний хор

з Каліфорнії (США), який разом зі своїм диригентом щоденно перед виїздом

74

Зиновій ДЕМЦЮХ

на концерт протягом години займався медитацією. Це відбувалося на тери-

торії семінарії і, таким чином, усі бажаючі могли спостерігати за цим дій-

ством. Мета була одна – перед виходом на сцену позбутися суєти і метушні,

піднести свою очищену душу в іншу сферу – духовну (адже спів – це сфера

духовна). Такий ритуал молодих американських співаків дав добру поживу

для серйозних професійних роздумів мені і, гадаю, багатьом колегам щодо

діяльності подібних медетативних сеансів, що, безперечно, сприяють пси-

хічній врівноваженості, допомагають позбутися суєти, яка чи не найбільше

шкодить процесу творчості (згадаймо О. Пушкіна: «рожденье Муз не терпит

суеты...»).

З далекої країни басків капела поверталася переповнена враженнями, у

чудовому настрої, з почуттям гідно виконаної творчої місії.

Та не встигли ми кілька днів перепочити, як довелося знову вирушати

в дорогу, на цей раз до Сербії на урочистості з нагоди 250-ліття поселення ру-

синів-українців на території цієї слов’янської країни. Святкування відбували-

ся з ініціативи тамтешнього церковного кліру за підтримки органів державної

влади. Випало нам знову добре попрацювати. Про це свідчить така коротенька

статистика: капела відспівала шість Літургій, дві з яких – архієрейські, дала

шість концертів у містах Коцура, Новий Сад, Вербас, Куль, Руський Керестур,

здійснила паломництво разом з громадою до Водиці, де відвідали шановані

місцевими парафіянами святі місця. Виступати нам довелося у переповнених

храмах і концертних залах. Приймали нас дуже тепло і гостинно, адже посели-

ли співаків у родинах. Під час відвертих спілкувань виявилося, що між нами

є багато спільного в обряді, традиціях, мові, культурі, хоч і тоді (до речі, і те-

пер) немало таких «істориків», які намагалися твердити, що тамтешні руси-

ни – нібито не українці, а якась окрема нація. До речі, переляк, провокований

владою, пасивне сприйняття москвофільських міфів (що досі поширюються),

певна інертність справили негативний вплив на декого з русинів у тодішній ще

Югославії. Відчуваючи атмосферу певного конформізму, що панувала на побу-

товому рівні, не дуже дивувалися ми, побачивши у русинській школі портрети

Леніна, Маркса, Енгельса, Броз Тіто, почувши заяву одного із священиків, який

висловився проти включення до програми концерту «Молитви за Україну» М.

Лисенка. Якось виходити із таких несприятливих і навіть парадоксальних си-

туацій нам допомагали місцеві греко-католицькі священики, зокрема, о. Ми-

хайло Малацко та Владислав Рац з Руського Керестура, о. Владислав Варга з

Коцура, о. Роман Мизь з Нового Саду, о. Василь Вовк з Вербаса, о. Мартин з

Кулі. Саме завдяки їхнім старанням на святкування був запрошений і «Антей»,

який сповна виконав свою почесну і відповідальну місію у національно-куль-

турному відродженні цього краю.

Два останніх місяці 1995 року були для капели доволі насиченими. 21

листопада нас запросили до храму святого Архістратига Михаїла у Львові для

участі в концерті духовної музики на честь храмового свята. А 3 грудня, у не-

ділю, з благословення Владики Андрія Сапеляка ми вперше співали Службу

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

75

Божу в церкві Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. З цієї дати розпочався

шестирічний відлік часу антеївського молитовного служіння Богові: ми своїм

співом регулярно двічі в місяць супроводжували Божественні Літургії в цьо-

му храмі. Собор Покрови Пресвятої Богородиці був відомий тим, що в ньо-

му проводилися генеральні репетиції зведеного хору перед від’їздом до Риму

на відзначення 400-ліття Берестейської унії. Сюди також щонеділі приходив

молитися наш учитель – патріарх хорового мистецтва, маестро Євген Вахняк.

Запрошення від Владики ми сприйняли з вдячністю й ентузіазмом. Згодом ко-

лектив співав Служби Божі з різними священиками, але найбільше – з парохом

церкви о. Василем Сапеляком.

Починали Новий 1996-й вже традиційно, святковими новорічно-різдвя-

ними концертами: у військовому ліцеї імені героїв Крут (за участю отця В. Са-

пеляка) і Науково-дослідному інституті «Сірки» (м. Львів), де звучали колядки

і щедрівки, духовні і патріотичні твори.

4 лютого 1996 року «Антей» приїхав у с. Гаї Дітковецькі Бродівського

району для участі у вшануванні пам’яті отця Івана Татаринського – громадсько-

го діяча, просвітителя, замордованого енкаведистами у Золочівській в’язниці.

День пам’яті розпочався поминальною Службою Божою у місцевій церкві, яку

відправили священики греко-католицької і української автокефальної право-

славної громад за участю капели. Дійство з церковці перенеслося в школу, де

про отця Івана Татаринського говорили представники місцевої влади, директор

школи, вчителі, односельчани. Завершився захід великим концертом «Антея»,

під час якого звучали духовні, народні та патріотичні пісні.

На завершення Дня пам’яті прозвучало щире слово подяки від імені ра-

йонної державної адміністрації всім організаторам і учасникам духовного дій-

ства і, особливо, його ініціатору, племіннику отця І. Татаринського, львів’янину,

кандидату геолого-мінералогічних наук, члену-кореспонденту Української на-

фто-газової академії Дмитру Лящуку, палкому шанувальнику хорового мисте-

цтва, зокрема творчості «Антея».

17 квітня на запрошення адміністрації «Укргазпрому» України капе-

ла прибула до Києва. Цього ж дня за сприяння тодішнього голови профкому

«Львівгазпрому» Володимира Дмитришина «Антей» виступив з концертом,

присвяченим світлому празнику Христового Воскресіння. Працівники цієї

установи із захопленням слухали концертну програму капели, в якій, крім

пісень, приурочених до Великодніх свят, звучали також твори композиторів-

класиків, духовна музика, українські народні пісні. Після щирих слів подяки,

господарі запросили «Антей» у заміський пансіонат інституту ВНІПІ-Трансгаз

для відпочинку перед виїздом на Черкащину.

Сосновий ліс, цілюще повітря, річка – все це створювало відповідний

настрій і стан душі. Хотілося співати. І знову звучала пісня, тепер вже автен-

тична, з елементами імпровізації: зміною гармонії, метроритміки, з введенням

різних підголосків тощо. Пісні змінювались одна за одною, здавалося їм не

буде кінця. Це надзвичайно захоплювало і вражало господарів. Один із них

76

Зиновій ДЕМЦЮХ

сказав: «Я зачарований. Скоро світанок, але я ще не чув жодної пісні, яка б по-

вторилась».

Наступного дня колектив вирушив на Черкащину. Дорогою завернув у

Канів, щоб піднятися на Чернечу гору і віддати шану великому сину Украї-

ни Тарасу Шевченку. На могилі Великого Кобзаря прозвучали молитва, пісні

на слова поета, деякі духовні твори. Покидав колектив Чернечу гору сповне-

ний патріотичного духу, зворушений і щасливий від можливості доторкнутися

струнами своєї душі до української святині.

А ввечері у Будинку культури села Сахнівка «Антей» дарував своє мис-

тецтво слухачам шевченківського краю. Вони із зацікавленням слухали духо-

вні твори (й серед них чимало воскресних пісень), музику українських і зару-

біжних композиторів, пісні на патріотичну тематику.

У своєрідній творчій круговерті минали дні, тижні, місяці. Тепер у

пам’яті вже нелегко відтворити у деталях усе те, що відбувалося протягом пев-

ного часу, та й чи варто зупинятися на буденщині. Хоча кожен день творчої пра-

ці, кожен концертний виступ капели – це епізод її біографії. Можливо, таких

епізодів, які з плином часу видаються звичайними, не вартими уваги читача,

і не слід перераховувати, бо нічим особливим вони не виділялися. Однак зна-

чущість отакої творчої буденщини полягає, на мій погляд, у тому, що по таких

нібито незначних щабельках ми вперто і наполегливо підносилися все вище і

вище, осягаючи певні мистецькі вершини, творячи без перебільшення висо-

комистецький колектив, якому під силу виконання музики будь-яких стилів і

епох. Тому й не стала для нас несподіванкою пропозиція взяти участь у 44-

му Європейському молодіжному фестивалі-конкурсі в м. Неерпельті (Бельгія).

Один з найпрестижніших молодіжних конкурсів в Європі вирізнявся з-поміж

інших чіткими і строгими вимогами. Хорові колективи могли виступати в шес-

ти різних номінаціях, в яких були вказані тип хору, мінімальна кількість спі-

ваків та їхній максимальний вік. «Антею» найбільше підходила номінація в

категорії «С» (мішаний молодіжний хор з максимальним віком – 25 років). Цей

віковий ценз був найвищим. Щоб повноцінно сформувати колектив для участі

у такій номінації, треба було доукомплектувати капелу обдарованими дітьми

наших старших співаків та їхніх друзів.

За умовами конкурсу необхідно було співати два твори обов’язкової

програми, а також твори композиторів тієї країни, яку представляв хоровий ко-

лектив (духовні твори, обробки народних пісень, сучасна музика). У номінації

«С» належало співати два обов’язкових канони, один – написаний в країні, яку

представляєш, другий – сучасного фламандського композитора M. Вергеґена

«Пісня юнака» (партитуру надіслано заздалегідь). Максимальний час для ви-

конання програми в цій номінації – п’ятнадцять хвилин.

Згідно з вимогами конкурсу партитури виконуваних творів, їх хрономе-

траж слід було надіслати оргкомітету до 30 листопада 1995 року (за півроку до

початку). Згодом приходило підтвердження з деякими побажаннями чи вказів-

ками.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

77

«Антею» програму затвердили з проханням вислати партитуру україн-

ського канону. Чому ми затримались з цим твором? Річ у тім, що мої пошуки

знайти належний український хоровий канон для виконання на конкурсі вияви-

лися марними. Що робити? І вихід не забарився – я замовив канон молодому

талановитому львівському композитору Миронові Дацку. Він люб’язно пого-

дився. Із нашим замовленням маестро впорався досить швидко. Від нього ми

отримали партитуру канону, написаного на мелодію української народної пісні

«Ой зійшло дві зіроньки».

Отже, молодіжним складом хору ми підготували на конкурс програму,

до якої входили такі твори: «Ой зійшло дві зіроньки» (канон) (обробка М. Дац-

ка), «Пісня юнака» (канон) М. Вергаґена, «Концерт №3» (І ч.) Д. Бортнянсько-

го, «Пісня про Богородицю» Д. Клемента, «Сонячний струм» Л. Дичко, «Ой

ішла я полонинков» (обробка М. Колесси), «Заключне купало» із фольк-опери

«Цвіт папороті» Є. Станковича.

Не припиняючи концертної діяльності як у нашому регіоні, так і на те-

ренах Центральної України, капела активно працювала над конкурсною про-

грамою. Найбільше вокально-хорових проблем завдали нам два твори – канон

«Пісня юнака» М. Вергаґена і «Сонячний струм» Лесі Дичко. Обидва написані

сучасною музичною мовою, складні за формою і стилем виконання, самобутні

й оригінальні за тематикою (перший – сучасна хорова еротика, другий – на-

писаний на вірші японського поета Басьо). Вирізнялися також і кожен зокре-

ма: «Пісня юнака» – поліфонічною фактурою з непередбачуваною гармонією;

«Сонячний струм» – багатою тембральною палітрою, характерним для Л. Дич-

ко багатоголоссям і складною теситурою. Крім конкурсних творів, «Антей»

працював також і над програмою для концертного виконання, яке було запла-

новане на теренах Фламандії диригентом хору «Пассіфльорa» Ландфрідом ван

Ессером.

26 квітня 1996 року капела вирушила в дорогу. До Бельгії прибула через

два дні (м. Ґенк). Побратими з хору «Пассіфльорa» радо зустріли нас, взявши

під свою опіку, забезпечивши проживання, харчування і медичне страхування.

Це великою мірою допомогло колективу у вирішенні нелегких фінансових пи-

тань в умовах конкурсу. Наступного дня, зробивши пішу екскурсію вуличками

міста Гасельта, ми дали два концерти у різних фламандських школах. 30 квітня

відбувся ще один концерт у школі м. Гасельта, а також надзвичайно цікава екс-

курсія по замку Старого Бізена з відвіданням Європланетарію.

Поїздка до м. Антверпена першого травня запам’яталася особливо – ко-

лектив відвідав знаменитий собор святого Михаїла, побачив першотравневу

демонстрацію соціалістів Бельгії, виступив перед учасниками зльоту молодіж-

ної фламандської організації (на зразок нашого «Пласту»), спостерігав увечері

за фантастичним феєрверком під музику Карла Орфа «Carmina Burana» у м.

Ґенку. До речі, у храмі святого Михаїла нам захотілося випробувати акусти-

ку. Заспівали «Отче наш». Собор і акустика зачарували нас. Ми продовжили

співати. Навколо хору почали збиратися відвідувачі-туристи. Своїми щирими

78

Зиновій ДЕМЦЮХ

оплесками довго нас не відпускали. Так вийшов імпровізований концерт. Гурт

людей навколо хору був вдячний і щасливий. Раділи і ми, адже співали во славу

Божу і на радість людям.

2 травня відбулося два концерти: зранку – у гуманітарному коледжі іме-

ні святого Павла, ввечері – у церкві м. Гельхтерена. Після закінчення концерту

– товариська зустріч учасників хору зі слухачами у залі церкви святого Йоси-

фа. Цікавим, на мій погляд, був такий момент, про що варто розповісти. Після

концерту в коледжі підійшла до мене викладач праці і сказала: «Мені дуже спо-

добались дівочі сценічні костюми (дівчата були одягнуті в українські строї), чи

могла б я подивитись на них зблизька?» Я відповів, зрозуміла річ, згодою. Вона

підходила до кількох хористок, дуже уважно оглядала цей витвір народного

мистецтва, доторкалася з трепетом як до святині. Потім запитала: «А хто ж це

виготовляє?» На що я відповів: «Українські народні умільці, селянські жінки».

У неї виступили сльози. На якусь мить втратила дар мови. Потім промовила:

«Фантастика. Я зачарована». І в захопленні похитала головою. І подумалось

мені в цю мить, що ми інколи справді не можемо повною мірою збагнути, яки-

ми величезними духовними скарбами володіємо.

До цього багатства належить і українська пісня. Вона мала особливий

успіх серед фламандського населення, учнів шкіл, гімназій, коледжів, як і тво-

ри сучасних українських композиторів, написані на народному мелосі. Нас

скрізь з великим зацікавленням і захопленням приймали ще й тому, що для

кожного слухача була заздалегідь підготовлена програма з анотаціями кожного

твору німецькою мовою. В цьому нам люб’язно допомогли Ландфрід ван Ессер

(диригент «Пассіфльори») та німецький філолог за фахом і талановитий співак

за покликанням Орест Купчинський, який на всіх концертах, творчих зустрі-

чах, у повсякденному спілкуванні завжди був поруч з нами як перекладач. 3

травня, напередодні конкурсного виступу, «Антей» у першій половині дня про-

гулювався Вуреном, а ввечорі – виступив з концертом у Народному домі для

української діаспори.

4 травня «Антей» виїхав з Ґенка до Неерпельта на Міжнародний му-

зичний фестиваль-конкурс. Він відбувався з 1 до 5 травня у різних номінаціях.

Про масштабність і престижність конкурсу свідчать такі дані. Журі складалося

з 29 осіб, фахівців з різних країн. До участі допущено 111 хорових колективів

з Австралії, Бельгії, Болгарії, Німеччини, Естонії, Франції, Угорщини, Югосла-

вії, Хорватії, Латвії, Литви, Македонії, Нідерландів, України, Польщі, Португа-

лії, Румунії, Росії, Словакії, Словенії, Чехії, Швейцарії. У номінації «С», крім

«Антея», ще змагалося 17 хорових колективів з різних країн Європи. Україну

представили ще два хори з Києва і Мукачево, але вони виступали в інших но-

мінаціях.

Рівно о 13 год. 50 хв. 4 травня, згідно з наперед погодженим графіком,

«Антей» почав співати свою конкурсну програму у соборі Saint Huibrechts-

Lille. Нас слухали п’ятеро членів журі, й серед яких – автор обов’язкового тво-

ру (канону) «Пісня юнака» композитор Марк Вергеґен. У всіх були партитури

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

79

виконуваних творів, які ми надіслали заздалегідь. Інтонація кожного виконува-

ного твору звірялася камертоном (кожним членом журі зокрема).

У храмі було чимало слухачів, зокрема і члени тих хорових колекти-

вів, котрі виконали свою конкурсну програму. З перших проспіваних акордів я

відчув, що наш хор співає впевнено, добре тримає стрій, в ансамблевому від-

ношенні є єдиним організмом. У такому ж стилі і на такому ж рівні дійшов

до кінця програми. Винятком хіба що була деяка форсованість звуку партією

сопрано в окремих епізодах у високому регістрі. Дався взнаки, мабуть, вчораш-

ній вечірній концерт для української діаспори в Народному домі з «крупно-

каліберною» вечерею: борщем, варениками, смачним бельгійським пивом і…

курінням господарів.

Загалом конкурсним виступом я був задоволений. Після виступу ми

на деякий час залишилися в соборі, щоб послухати інші хорові колективи. За

нами виступав хор музичної академії з Португалії. Здавалося, колектив з таким

статусом мав би скласти для всіх учасників дуже серйозну конкуренцію. Як

виявилось згодом, цей хор не отримав жодного призового місця на конкурсі.

Оцінювання конкурсантів проводилось за стобальною системою. Вру-

чення нагород переможцям відбулося у Палаці спорту м. Неерпельта. До місця

призначення хорові колективи йшли у національних костюмах з емблемою сво-

єї країни. Мешканці міста вийшли зустрічати молодь з усієї Європи. Бельгійці,

стояли обабіч дороги, радісно вітали і аплодували кожному хоровому колекти-

ву. У палаці грав симфонічний оркестр. Атмосфера свята була напрочуд уро-

чистою, піднесеною, але і дещо напруженою, адже всі очікували результатів

конкурсу.

Розпочалася церемонія підведення підсумків. Усі завмерли. Але цей

стан тривав лічені хвилини. Після кожного оголошення переможця то тут, то

там спалахувала радість перемоги, яка заповнювала Палац гучними оплеска-

ми, вигуками. По мірі збільшення числа переможців атмосфера в залі почала

нагадувати виверження вулкану.

Перед наступним черговим оголошенням зал знову завмирав. І ось про-

лунало довгоочікуване: «Хор «Антей», Львів, Україна – «Ferste prijs cum laude»

(Перша премія з відзнакою). І знову палац заповнився громом оплесків і «ви-

верження вулкану» тривало. Радість була безмежною. Наші почуття щиро під-

тримав хор із Санкт-Петербурга, який теж отримав таку нагороду, але в своїй

номінації.

Антеївці вітали один одного, обнімались, цілувались, стрибали, раділи,

як малі діти, адже це була воістину велика перемога на престижному молодіж-

ному міжнародному конкурсі. Колектив набрав 94 бали із 100 можливих. Це

був доволі поважний результат. «Антей» отримав диплом лауреата конкурсу і

пам’ятну медаль.

Свідченням підтвердження нашого успіху може бути цікавий документ,

який нам вислали поштою від імені журі конкурсу. Ось цей документ у пере-

кладі українською мовою:

80

Зиновій ДЕМЦЮХ

«Протокол виступу перед журі

4 травня 1996 року (м. Неерпельт, Бельгія)

Дуже добрий хор професійного рівня. Особливо цікавою є програма –

різноманітна і вимоглива. У самобутній і своєрідній музиці криється вогонь і

переконання. Хор неодмінно слід записати (рекомендувати) у вищий ряд!

Оцінка – 94%, 1. Preis cum laude. Перша премія (cum laude, з відзнакою)

Від імені журі:

Фріц Целіс (голова журі),

Вольфганг Бергер, Роланд Корійн,

Сільвере ван Лісгот, Марк Вергеґен.

Неерпельт, дня 12 травня 1996 року».

На завершення фестивалю-конкурсу всі хорові колективи заспівали

«Оду до радості» Людвіга ван Бетховена на слова Фрідріха Шіллера у супро-

воді симфонічного оркестру. До глибини душі вражав цей момент. Він ще раз

засвідчив, що ніщо так не об’єднує людські серця, а часом і цілі народи як

хорове мистецтво.

З перемогою на конкурсі «Антей» щиро вітала «Пассіфльора» і україн-

ська громада в м. Ґенку. Поверталися до Львова окрилені і щасливі з надзви-

чайно багатими враженнями.

26 червня 1996 року хорова капела «Антей» разом з хоровою капелою

«Мрія» взяли участь у відкритті пам’ятної таблиці Петрові Франку (синові Іва-

на Франка) на стіні головного корпусу Львівської комерційної академії. Ось

як писав про цю подію професор академії С. Гелей: «Відтепер Петро Фран-

ко – відомий український учений-хімік, громадський діяч, письменник, який

протягом 1939-1941 рр. працював у найстарішому економічному навчальному

закладі України, назавжди залишиться в цьому колективі. Його ім’я присвоєно

кафедрі хімії, яку він очолював. Відкриттям пам’ятної таблиці цей вуз разом з

Львівським обласним товариством політичних в’язнів і репресованих відзна-

чили п’ятдесят п’яту річницю з дня трагічної загибелі від рук НКВД україн-

ського патріота, визначного військовика, співзасновника Пласту, відомого по-

літичного діяча.

Автори барельєфа: скульптор – народний художник України, лауреат

Державної премії імені Т. Шевченка, професор Е. Мисько, архітектор – член-

кореспондент Академії архітектури України, професор В. Каменщик».

А в першій декаді липня 1996 року в апостольській столиці було запла-

новано відзначення великої історичної події – чотирьохсотліття Берестейської

унії. Рішенням правління Всеукраїнської музичної Спілки (обласне відділення)

було оголошено конкурсний відбір найкращих хорових колективів Львова і за-

хідного регіону для участі у святкуванні цієї знаменної дати.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

81

До прослуховування насамперед були залучені колективи – лауреати

Всеукраїнського конкурсу імені М. Леонтовича, а також інших престижних

міжнародних конкурсів та фестивалів. Після конкурсного відбору до зведеного

хору ввійшли: заслужена хорова капела України «Боян» (художній керівник –

народний артист України Є. Вахняк, диригент – заслужений працівник куль-

тури України Я. Базів), лауреат Всеукраїнського конкурсу хорових колективів

імені М. Леонтовича львівський чоловічий хор «Гомін» (художній керівник і

диригент – заслужений діяч мистецтв України О. Цигилик), лауреат Всеукра-

їнського і міжнародного конкурсу хорових колективів львівська хорова капела

«Антей» (художній керівник і диригент – заслужений працівник культури Укра-

їни З. Демцюх), лауреат Всеукраїнського конкурсу хорових колективів імені М.

Леонтовича хорова капела «Мрія» Львівської комерційної академії (художній

керівник і диригент – заслужений артист України Б. Дерев’янко), лауреат Між-

народного конкурсу-фестивалю «Могутни Божа» у Білорусі, Галицький камер-

ний хор «Євшан» обласного центру народної творчості (художній керівник і

диригент – Б. Генгало), хор кафедрального собору святого Воскресіння Івано-

Франківської греко-католицької єпархії (регент – Ж. Зваричук). Крім хорових

колективів було запропоновано залучити до свята камерний оркестр Львівської

філармонії «Віртуози Львова» (художній керівник і диригент – заслужений діяч

мистецтв України С. Бурко), а також солістів – заслуженого працівника освіти

України К. Сятецького і лауреата конкурсу імені С. Крушельницької О. Лени-

шин. Координатором мистецьких програм був маестро В. Луців (Лондон),

відомий як співорганізатор багатьох великих міжнародних акцій, зокрема, по-

вернення в Україну глави Української Греко-Католицької Церкви Мирослава

Івана кардинала Любачівського, перевезення до Львова праху Патріарха УГКЦ

Йосифа Сліпого, відзначення у Римі 1000-ліття хрещення Руси-України.

Упродовж чотирьох місяців у концертному залі комерційної академії і

в аудиторіях зооветеринарної академії відбувалися зведені репетиції. Вони ви-

магали чимало сил, енергії і нервів від досвідчених диригентів у роботі над

програмою. Перед від’їздом об’єднаний хор (понад двісті осіб) відспівав у

львівській церкві Покрови Службу Божу з участю владики Василія Медвіта

(генерального секретаря ювілейних святкувань, приурочених чотирьохсотліт-

тю Берестейської унії) та виступив з концертом духовної музики у приміщенні

Львівського оперного театру імені Івана Франка. Оскільки всі дороги ведуть до

Риму, незабаром і наша українська привела нас туди ж.

5 липня в п’ятницю ми прибули до «вічного міста». Програма святку-

вань розпочалася цього ж дня молебнем до Пресвятої Богородиці в українсько-

му соборі Святої Софії.

Наступного дня у базиліці Святого Петра у Ватикані біля одного з бо-

кових престолів, де захоронені мощі святого Йосафата, Святійший Отець Папа

Іван Павло ІІ разом із главою УГКЦ Блаженнішим Мирославом Іваном кар-

диналом Любачівським та ієрархією відслужили молебень до Пресвятої Бого-

82

Зиновій ДЕМЦЮХ

родиці, де їх молитовно супроводжував ще один хоровий колектив зі Львова

– чоловічий хор «Благовіст» церкви святого Архістратига Михаїла під орудою

Володимира Головка.

Наступного дня, у неділю, розпочалася Божественна Літургія в базиліці

Святого Петра. Собор був переповнений паломниками з України, а також віру-

ючими з усього світу. В Архієрейській Службі Божій взяли участь Святійший

Отець Іван Павло ІІ, який здійснював відправу української мовою, владики та

священики УГКЦ, кардинали РКЦ та двохсотголосий зведений хор з України.

Звучала Літургія, скомпонована з творів визначних українських композиторів,

– Д. Бортнянського, А. Веделя, М. Вербицького, О. Кошиця, А. Гнатишина.

Усю Службу Божу співав зведений хор під орудою диригентів Зиновія

Демцюха та Олега Цигилика. У фіналі молитовного дійства могутньо і велич-

но прозвучав під склепінням монументального собору церковний гімн «Боже,

великий, єдиний» М. Лисенка. Того ж дня ввечері відбувся ювілейний концерт

української духовної музики у Ватиканському залі імені Папи Павла VI, який

вміщає сім тисяч осіб. Об’єднаний хор та камерний оркестр «Віртуози Львова»

виконали такі твори: «Отче наш» та «Радуйтеся, праведнії» М. Березовського,

«Єдинородний сину» та «Ангел вопіяше» М. Вербицького, «У царстві Твоїм»

М. Леонтовича (соліст К. Сятецький), «Богородице Діво» та «Вірую» А. Гна-

тишина (солісти О. Линишин та К. Сятецький), «Херувимська» та «Да іспо-

лняться» А. Веделя, «Благослови, душе моя, Господа» К. Стеценка, «Слава во

вишніх Богу» Д. Бортнянського, «Молитва за Україну» М. Лисенка, твори А.

Вівальді, М. Скорика, Д. Бортнянського та І. Соневицького (у виконанні орке-

стру). На концерті диригували О. Цигилик, Б. Дерев’янко, З. Демцюх, Я. Базів,

Б. Генгало, Ж. Зваричук, С. Бурко.

Виступаючи в одному з найпрестижніших й модерних концертних за-

лів Європи, українські колективи і сольні виконавці продемонстрували перед

європейською публікою високий рівень професійного виконання геніальної

духовної спадщини свого народу. Для багатьох іноземців це було відкриттям

України з її надзвичайно багатою і цікавою музичною культурою. «Як можна

було десятиліттями тримати в ізоляції від західного світу таку чудову пісню і

музику?» – запитав один з кардиналів. Після концерту захоплені слухачі роз-

питували, де можна купити диски (DVD, CD) почутої музики.

Присутність Папи оживила публіку і одухотворила виконавців. Разом

з усіма присутніми Іван Павло ІІ аплодував артистам і цим самим засвідчив

свою повагу до народу України, його духовності та культури.

Після закінчення концерту Святійший Отець підійшов до зведеного

хору, привітався з диригентами, солістами, благословив хористів і разом з усі-

ма сфотографувався. Це була незабутня мить, якої ми з нетерпінням чекали.

Всі, хто отримав благословення, й понині відчувають його Божу благодать. За

представлене високе мистецтво виконавцям тепло дякували посол України в

Італії Анатолій Орел та мер Львова Василь Куйбіда. З цього приводу голова

міста прочитав свого нового вірша, присвяченого цій знаменній події. Голо-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

83

вний звукорежисер Ватиканського радіо теж поділився своїми враженнями,

сказавши, що це був найкращий хор і оркестр, який він мав приємність записа-

ти у цій залі протягом довгих років своєї праці.

Наступного дня об’єднаний хор і камерний оркестр «Віртуози Львова»

виступили зі ще одним концертом української духовної музики, який привер-

нув увагу не тільки пересічних слухачів, а й спеціалістів. Він відбувся на площі

святого Ігнатія в Римі біля однойменного храму. Організатором цього концерту

була Міжнародна асоціація шанувальників духовної музики «Ноти між небом і

землею». Вона діє вже понад двадцять п’ять років і щоліта влаштовує на сцені

під відкритим небом такі концерти для римлян і туристів.

Концерт розпочався о дев’ятій годині вечора. Відкрив його президент

асоціації Альберт Картіяль. Прекрасний бароковий майдан святого Ігнатія на-

повнився шедеврами української духовної музики. У програмі концерту про-

звучали твори А. Гнатишина, М. Вербицького, М. Леонтовича, М. Скорика, К.

Стеценка, І. Соневицького, С. Людкевича, Д. Бортнянського, М. Лисенка. Чи-

мало із них публіка сприймала на «біс», було чути вигуки «браво», «коме соно

браві» («які вони молодці») тощо. Серед присутніх на концерті був і монсень-

йор Пабло Коліно, президент Світового конгресу хорових диригентів, який та-

кож висловив своє захоплення виступом українських митців. Місячне сяйво

надавало довкіллю особливої чарівно-романтичної краси, а вдячний слухач

довго не відпускав артистів зі сцени.

Після концертного виступу хор, оркестр та солісти зібралися в церкві

святого Ігнатія, де від імені Блаженнійшого Кардинала Мирослава Івана Лю-

бачівського отець-доктор Іван Дацько подякував усім за успішне виконання

благородної місії у Римі, побажав надалі творчих успіхів і щасливої дороги. Зі

словами подяки виступили також Володимир Луців, координатор мистецької

програми, та Петро Зозуляк, перший заступник начальника управління культу-

ри Львівської облдержадміністрації.

Перебуваючи у Римі, українські виконавці мали можливість відвідати

також визначні історичні місця апостольської столиці. Вічне місто вразило і

захопило їх своєю красою. Колізей, Капітолій, Пантеон, Сикстинська капела,

численні храми, монастирі, музеї – все це відлунювало древньою історією,

мистецькою довершеністю, навіювало на роздуми про Римську імперію, епоху

доби Середньовіччя, породжувало певні асоціації.

Відвідання Рима, участь у таких високодуховних урочистостях наза-

вжди залишилася у пам’яті кожного нашого співака та інструменталіста. По-

верталися ми на рідну землю з почуттям гідно виконаного святого обов’язку,

адже нас почула апостольська столиця, а значить, і увесь християнський світ.

Оскільки я мав честь диригувати об’єднаним хором Архієрейську Боже-

ственну Літургію, то не можу не поділитися своїми враженнями і почуттями від

цього велично-молитовного дійства. Диригувати Службу Божу в найбільшому

в світі християнському соборі, який побудований на місці поховання апосто-

ла Петра, з участю Святійшого Отця Івана Павла ІІ зобов’язувало, надихало,

84

Зиновій ДЕМЦЮХ

окрилювало. Відчувалося, що такими ж почуттями переповнені й хористи.

На відміну від львівських репетицій, де існувало ряд виконавських проблем,

тут був один єдиний творчий організм, в якому, образно кажучи, понад двісті

сердець об’єдналося в молитві в одне велике серце, яке з надзвичайною точ-

ністю билося в метро-ритмічному ансамблі, а його струни були настроєні на

розмову з Богом. Створювалась особлива аура й атмосфера. Відчувалося, що

над об’єднаним хором панує Божа благодать і благословення. Мені, як ніколи,

легко диригувалося. Колектив надзвичайно чутливо реагував на мову жестів і

міміки, на найтонші молитовні нюанси, добре відчував драматургію кожного

фраґмента зокрема і всієї Служби Божої загалом. Було почуття небесного на-

тхнення і радості від спільної високої молитви. Відомо, хто співає, той мо-

литься подвійно. А якщо співати витончено, проникливо, глибоко, то наскільки

більш вагомою є така молитва? Саме такі високі почуття були тоді у нас, і їх,

очевидно, годі передати словами. Недаремно звукорежисер Ватиканського ра-

діо дав найвищу оцінку об’єднаному хорові під час співу Літургії і концертного

виступу у залі Павла VI у Ватикані.

Прибувши додому, «Антей» відразу взявся до роботи, адже наближала-

ся п’ята річниця незалежності України, яку планувалося гідно відзначити.

З 15 по 21 серпня 1996 року проводилися репетиції зведеного хору, де

серед інших був і наш колектив. Оскільки об’єднаний хор складався в осно-

вному з колективів, які нещодавно повернулися з Риму, це значною мірою по-

легшувало роботу диригентів над ансамблем, строєм, внутрішнім змістом та

драматургією виконуваних творів.

Урочиста академія і великий святковий концерт з нагоди п’ятої річниці

проголошення незалежності нашої держави відбулися 22 серпня 1996 року у

Львівському театрі опери та балету імені Івана Франка.

У вінок прослави рідній Україні вплели свій музичний і поетичний дару-

нок учасники концерту – об’єднаний хор у складі хорових капел «Боян», «Мрія»,

«Антей», чоловічого хору «Гомін», Галицького камерного хору «Євшан», хору

церкви святого Архістратига Михаїла «Благовіст». Виступали також камерний

оркестр філармонії «Віртуози Львова» та актори львівських театрів.

Відзначивши славний ювілей Української держави, хорові колективи

незабаром знову зібралися разом. 16 вересня розпочалася перша репетиція

зведеного хору, який готувався до концерту й Архієрейської Служби Божої на

честь відзначення 400-ліття Берестейської Унії у м. Львові. Проби відбувалися

в актовому залі зооветеринарної академії і тривали до 10 жовтня.

Крім низки українських духовних творів, які колектив виконував у Римі,

на відзначення цієї події у Львові було вирішено заспівати знаменитий хор не-

вільників із опери Д. Верді «Набукко» («Ти прекрасна, о земле кохана»). Го-

тували цей надзвичайно популярний твір італійською та українською мовами

(українською текст переклав Б. Стельмах).

6 жовтня, як і перед поїздкою до Риму, вже традиційно, у храмі Покро-

ви Пресвятої Богородиці (вулиця Личаківська) відбулася Архієрейська Служба

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

85

Божа, метою якої було звірити свої професійні можливості перед Літургією,

яка мала відбутися тижнем пізніше. А 12 жовтня у Львівському академічному

театрі опери та балету імені Івана Франка проходила Урочиста Академія з ве-

ликим святковим концертом, приуроченим до тієї визначної історичної дати.

В основі концертної програми об’єднаного хору були твори, які ви-

конувалися в апостольській столиці. Диригували О. Цигилик, З. Демцюх, Б.

Дерев’янко, Я. Базів, Б. Ґенґало, Р. Дорожівський.

Наступного дня правилася Архієрейська Служба Божа на площі перед

оперним театром. Осяяний сонцем львівський майдан був вщент заповнений

віруючими. З усієї Галичини і далеко з-за її меж прибули громади, щоб долу-

читися до цього високого молитовного дійства. Як і в оперному театрі, так і на

площі були присутні владики, кардинали, члени дипломатичного корпусу, ви-

значні міжнародні достойники, священство. Глибоко і проникливо, піднесено і

урочисто звучала Літургія у виконанні зведеного хору за участю хорових капел

«Боян», «Антей», «Мрія», чоловічого хору «Гомін», Галицького камерного хору

«Євшан». За диригентським пультом стояли Зиновій Демцюх та Олег Цигилик.

Останні два місяці 1996 року «Антей» працював над програмою, скла-

деною для поїздки по Югославії, а також регулярно співав Божественні Літур-

гії в церкві Покрови Пресвятої Богородиці.

26 листопада народний артист України Святослав Максимчук нас знову

запросив на «Заньківчанський вечір». На цей раз тут гостював депутат Вер-

ховної Ради України Михайло Сирота. Його ім’я вписане у новітню історію

України після кількагодинного марафону на трибуні Верховної Ради, коли він

28 червня 1996 року представляв проект нової Конституції нашої держави.

Депутат Верховної Ради Ярослав Кендзьор надав львівській публіці ві-

деозаписи тієї червневої ночі, де Михайло Сирота самовіддано і мужньо від-

стоював інтереси України. Театр, як завжди на таких зустрічах, був переповне-

ний. Було цікаво. Львівська громада з повагою і сердечністю приймала героя

конституційної ночі. «Антей», у свою чергу, вписав у сценарій зустрічі декілька

творів на патріотичну тематику, завершивши вечір традиційним «Многая літа»

на честь депутата. Після зустрічі на сцені театру відбулася не менш цікава роз-

мова з нашим героєм і його дружиною за філіжанкою запашної кави в кафе

театру «Комарик» в колі депутатів, акторів, друзів. Тепер Михайла Сироти, на

жаль, немає серед нас. 25 серпня 2008 року під Києвом він трагічно загинув у

автокатастрофі.

23 грудня 1996 року «Антей» взяв участь у Святочній Академії, при-

свяченій 185-річчю від дня народження Маркіяна Шашкевича, яка відбулася у

концертному залі імені С. Людкевича Львівської обласної філармонії.

А у перший день Різдвяних свят на запрошення Посольства України в

Союзній Республіці Югославії хорова капела вирушила в дорогу. Шлях колек-

тиву пролягав через рідні Карпати, які зачаровували нас своєю казковою зи-

мовою красою, збуджували наше творче єство, додавали натхнення. Протягом

усієї дороги звучала коляда – велична, задушевна, молитовна. Зворушила вона

86

Зиновій ДЕМЦЮХ

серця і працівників митниці, які уважно слухали, а потім, усміхаючись, щиро

дякували за принесений різдвяний настрій.

Після затримки на угорсько-сербському кордоні, рушили далі. Дуже

гостинно, як добрих і давніх друзів, зустріли нас на сербській землі пан Маркі-

ян Лубківський – аташе з питань культури та інформації Посольства України в

СРЮ і пан Слободан Ружичич, представник співочого товариства «Макраняц».

Саме вони опікувалися нашим перебуванням у Сербії, чимало часу і уваги при-

діляли колективу, намагаючись зробити все для того, щоб ми почувалися до-

бре. Натомість Бєлград зустрів нас неспокійним і схвильованим, адже саме у

час нашого приїзду тисячі людей, заповнивши вулиці столиці, протестували

проти режиму Слободана Мілошевича. Крізь стіни поліцейських загород, ве-

личезні натовпи люду ми важко пробивалися до готелю у центрі міста.

Увечері 8 січня, хоч і втомлені далекою дорогою, ми поспішали до

Каларчевої фундації, найпрестижнішого залу столиці, де мав відбутися наш

перший різдвяний концерт. Нас повідомили, що виступ транслюватиметься

Бєлградською телерадіокомпанією. Звістка була приємною і водночас дещо на-

сторожувала, адже втома могла позначитися на якості звучання хору. На сцені в

обрамленні живих квітів ми побачили наш український тризуб. Усі були враже-

ні цією несподіванкою, зрозуміли, що до нашого приїзду серйозно готувалися,

нас чекали, виявивши повагу до нашого національного символу. Це вселило

віру і підняло творчий дух колективу. Під час розспівування виявилося також,

що й акустика в залі була доволі сприятливою. Однак відчували велику відпо-

відальність, адже у Бєлграді ми представляли не тільки Львів, а й всю Україну.

В концертну програму, яку капела підготувала для наших сербських слухачів,

входили українська духовна музика, колядки та щедрівки, різдвяні пісні наро-

дів світу.

Під час виступу відчувалося, що невидимі нитки взаємопідтримки і до-

броти у відповідальний момент ще більше об’єднали колектив. Хор дуже добре

ансамблював, незважаючи на відчутну фізичну втому. І те, що виступ пройшов

успішно, було заслугою не лише диригента і хору, а й усіх присутніх у залі, бо

атмосфера, яка панувала там, сприяла повній нашій віддачі. На концерті ми

усвідомили, що бєлградці відкрили для нас не тільки двері найкращого кон-

цертного залу, а й свої серця, даруючи тепло своєї душі.

Успіх, який мав «Антей», перевершив усі наші сподівання. Більшість

творів чутливий сербський слухач просив співати на «біс». Музичний дарунок

– Різдвяний тропар сербською мовою – сприйнявся особливо тепло і щиро. А

різдвяна музика народів світу викликала неабияку зацікавленість у публіки і

завжди супроводжувалась оваціями.

Після концерту мене запросили працівники телерадіокомпанії для

інтерв’ю. Журналіст і звукорежисер, ставлячи різні запитання, водночас ви-

словлювали своє захоплення рівнем виконавського мистецтва «Антея». Було

приємно. Надихало до ще більшої праці. Наступного дня за сприяння пана М.

Лубківського відбулася цікава зустріч диригента і представників капели з Со-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

87

юзним міністром уряду СРЮ пані Маргіт Савович. Говорили про розвиток і

взаємозбагачення культур обох народів, збереження духовної спадщини, деякі

шкідливі тенденції на сучасному етапі відродження. Зустріч була теплою, щи-

рою, безпосередньою.

Цього ж дня відбулася екскурсія побережжям рік Сави і Дунаю. Ми

оглянули старовинну фортецю Каммеґдан, далі наша дорога пролягла до м.

Тополя, де на горі стояла резиденція Томіслава Караджорджевича – нащадка

вождя першого сербського повстання 1803 року проти турецького поневолен-

ня. Він і його родина зустріли нас гостинно і запросили заспівати в церкві свя-

того Юрія. Ця визначна історична, культурна та архітектурна пам’ятка Сербії

розташована на території маєтку. Величавий храм, чудова мозаїка, неповторна

акустика захопила «Антей», а наш спів – принца Томіслава.

У ніч з 9 на 10 січня капела переїхала до м. Коцура, де нас з нетерпінням

чекали наші давні приятелі, щоб забрати по своїх домівках. З відкритим сер-

цем, як і два роки тому, прийняли нас брати-українці в цьому містечку.

Наступні наші виступи відбулися спочатку у Воєводині (музеї), а зго-

дом – в Новому Саді (Палаці культури), де водночас зробили запис концертної

програми на радіо. Співали у двох відділеннях. Було записано вісімнадцять

колядок і щедрівок різних народів світу. З духовної музики виконувалися такі

поважні хорові полотна як хоровий концерт «Отче наш» М. Березовського,

«Херувимська» А. Веделя, «Ангел вопіяше» (хоровий концерт) М. Вербицько-

го, три хорових концерти Д. Бортнянського: №6 («Слава во вишніх Богу»), №3

(«Господи, силою Твоєю…»), №24 («Возведох, очі мої вгори…») тощо. Він-

цем всієї програми була традиційно «Молитва за Україну» М. Лисенка. Всього

місцеві радійники записали двадцять дев’ять творів. Цей концертний виступ

(разом із записом) запам’ятався капелі жвавими обговореннями, спілкуванням

зі слухачами під час антракту і після виступу, інтерв’ю журналістам і праців-

никам радіо.

Ну і звичайно не можна не згадати нашого перебування в Коцурі та

Руському Керестурі (на завершенні турне), у парафіях отців В. Варґи і М. Ма-

лацка, де «Антей» не тільки виступав з концертами, а й молився разом з віру-

ючими, співаючи Божественні Літургії. Нас зворушила чуйна опіка, родинний

затишок, задушевні розповіді про той час, коли русини-українці покинули рід-

ні гніздечка і оселилися на території Югославії. Ми разом співали, жартували,

сміялися, а на прощання і плакали, адже тепер були єдиною родиною, серця

якої об’єднала рідна пісня і спільний обряд Прослави Бога, миру і добра.

З утвердженням Української незалежної держави помітно пожвавішали

культурні зв’язки України з країнами Західної Європи. Хорова капела «Антей»,

ставши лауреатом Міжнародного конкурсу хорових колективів у м. Неерпельті

(Бельгія), дедалі частіше стала отримувати творчі пропозиції з різних країн.

Одна із них – запрошення благодійної фундації «Адаж» з Франції (президент

– брат Мішель Рампельберг). Сприяння було також і з українського боку – про-

ректор Львівської державної консерваторії, професор Ярема Якуб’як і його брат

88

Зиновій ДЕМЦЮХ

– професор французької мови Львівської академії мистецтв Маркіян. Вони до-

помагали брату Мішелю у вирішенні організаційних і творчих питань в Украї-

ні. Разом з нами запрошення отримав і струнний квартет Львівської державної

консерваторії під орудою професора Богдана Каськіва (склад квартету: Богдан

Каськів – перша скрипка; Тетяна Сиротюк – друга скрипка; Юрій Далецький –

альт; Роман Фесюк – віолончель).

Перед виїздом до Франції «Антей» виступив з концертом на святкуван-

ні п’ятиріччя з дня заснування Львівського обласного товариства політичних

в’язнів і репресованих, що відбувся 22 лютого у м. Львові, а також дав великий

сольний концерт для професорсько-викладацького складу і студентів Львів-

ської зооветеринарної академії.

24 лютого капела разом зі струнним оркестром виїхала до Франції, щоб

взяти участь у концертному турне по цій країні, яке було заплановане з 26 лю-

того по 4 березня. Оркестр підготував програму, до якої ввійшли такі твори:

Д. Перголезі «Сальве, Реґіна»; В. А. Моцарт. Квартет G-dur, op. 156; Р. Лянноу

«Ляменто»; М. Скорик «Мелодія». Крім того, у репертуарі капели були твори

М. Лисенка, А. Веделя, М. Вербицького, Д. Бортнянського, Є. Станковича, Л.

Дичко, М. Колесси, А. Кушніренка, В. Зубицького.

До Франції ми прибули 25 лютого. З хлібом-сіллю і в українському строї

зустріли нас у м. Вамбречісі українці разом з французами. Відбувся невелич-

кий імпровізований концерт, звучали слова привітання і побажання. Розселен-

ня колективу відбулося по французьких домівках.

З наступного дня почалося концертне турне. Перший концертний ви-

ступ – 26 лютого у м. Д’єпі перед студентами і викладачами місцевої консерва-

торії. У невеликому приміщенні з доброю акустикою, щирим слухачем легко і

приємно співалося. Вів концерт професор Маркіян Якуб’як, який до кожного

виконуваного твору давав французькою відповідний коментар. У першому від-

діленні виступав струнний квартет, у другому – хорова капела. Весь концерт

записали на відеокасету, яку зберігаємо досі. Особливий успіх випав на твори

сучасних українських композиторів Л. Дичко, Є. Станковича, В. Зубицького,

М. Скорика. Деякі твори виконувалися «на біс». Наступний день для обох ко-

лективів був доволі насиченим, але й надзвичайно цікавим: зранку відбулася

запланована екскурсія у Париж, увечері – концерт у храмі святого Володимира.

Екскурсія розпочалася з обміну автобусами – свій залишили у відповідному

гаражі (за кермом був брат Мішель) і замовили спеціальний – екскурсійний (з

гідом).Париж… Париж. Мабуть, кожен із нас мріяв побувати в одному із цен-

трів світової культури, і ось нарешті заповітна мрія здійснювалася. Завдяки

брату Мішелю протягом дня ми оглянули найвизначніші місця столиці Фран-

ції: Собор Паризької Богоматері, Лувр, Єлісейські поля, площу з Тріумфаль-

ною аркою, Марсове поле з Ейфелевою вежею, театр «Ґранд Опера», будинки

ЮНЕСКО, Національного центру мистецтва і культури імені Ж. Помпіду. До

речі, бачили численні пам’ятники державним, громадським та військовим ді-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

89

ячам (1978 р. в Парижі встановлено пам’ятник Т. Шевченкові, скульптор М.

Лисенко).

Під вечір «Антей» разом зі струнним квартетом прибув до української

греко-католицької церкви святого Володимира, де мав відбутися концерт. Храм

розташований у центрі Парижа, на розі бульвару Сен Жермен і вулиці Святих

Отців. Зустрів нас настоятель церкви отець Ярослав Салевич. Впродовж три-

валого часу він був священиком цього храму. Його парафіяни – близько півтори

тисячі українців, які живуть у місті.

Цікавою є історія тієї церкви. Побудована 1620 року. Згодом закрита і

переобладнана під шпиталь. Так тривало до ХХ століття. Передали шпиталь під

храм Божий за клопотанням українських емігрантів з Галичини. Таким чином, у

самому серці Парижа тепер є українська церква, а на подвір’ї біля неї стоїть по-

груддя Тараса Шевченка. Сюди, після замаху на життя, був доставлений Симон

Петлюра, де і помер. Зараз на цьому місці у церкві стоїть пам’ятний хрест.

На виступ прибув посол України у Франції М. Кочубей. Храм був за-

повнений парафіянами церкви і поціновувачами хорового мистецтва столиці.

Розмаїття українських строїв, звучання рідної мови, привітність отця-настоя-

теля – все це створило атмосферу єдиної родини і підняло виконавський дух

капели.Сповнений неповторних і захоплюючих вражень від мандрівки по Па-

рижу, хор, незважаючи на втому співаків, добре звучав. Ми подарували паризь-

кому слухачеві низку творів української духовної, ліричної, патріотичної та су-

часної музики. Нас тепло і щиро приймали. Не менший успіх випав і на долю

струнного квартету. Особливе захоплення викликала у слухачів «Мелодія» М.

Скорика, яку на прохання публіки музикантам довелося повторити. Наприкінці

концерту зі словом-подякою звернувся до хору та квартету М. Кочубей. Після

концерту слухачі довго не розходилися. Велися задушевні розмови з виконав-

цями, отцем Я. Салевичем, паном послом.

Протягом наступних п’яти днів ми виступили з концертами в таких

містах Франції: Ношатель-ан-Бре, Бокам-Ліні, Лілі, Газбруку, Вамбреші. Крім

того, хорова капела також взяла участь у католицькій месі в храмі святого Ваак-

та м. Вамбреші. Величні католицькі храми, в яких ми виступали, завжди були

переповнені французьким слухачем. Успіхові наших концертів сприяв веду-

чий – перекладач, професор Маркіян Якуб’як. Його фахові анотації до кожного

твору французькою мовою, а також відповідні коментарі великою мірою вста-

новлювали добрі контакти слухачів з виконавцями, розширюючи горизонти

сприймання.

Як було відомо, брат Мішель, запрошуючи нас до Франції, ставив перед

собою мету, яка мала двосторонній зміст: з одного боку, познайомити францу-

зів з українським народом, його багатою духовною спадщиною та глибокими

національними традиціями, з другого – показати українцям сучасну Францію,

стиль її життя, а також перлину Франції – Париж. Як ми пересвідчилися – цієї

мети було досягнуто, обидва завдання виконано з честю.

90

Зиновій ДЕМЦЮХ

До речі, нас особливо вражала особистість брата Мішеля, його самопо-

жертва в ім’я гуманізму, доброта, щирість, невибагливість, простота у стосун-

ках з людьми. Організація концертів була на найвищому рівні, а це забезпечу-

валося його чималими зусиллями.

Повернувшись з далеких пречудових творчих мандрів до рідного Льво-

ва, ми продовжували співати Божественні Літургії у храмі Покрови Пресвятої

Богородиці. 22 березня 1997 року в тій же церкві після Служби Божої колектив

співав панахиду в пам’ять полеглих під час голодомору в Україні. Народний

депутат України Михайло Косів виголосив поминальне слово.

17 квітня капела виступила з концертом для учасників наукової кон-

ференції пам’яті професора Теофіла Комаринця, яка відбулася в актовій залі

Львівського національного університету імені Івана Франка. А напередодні на-

дійшла приємна звістка: нас запрошує Союз української незалежної молоді в м.

Кракові (Польща) взяти участь у Днях української культури з 16 по 18 травня.

До культурної столиці Польщі «Антей» прибув 16 травня зранку. Слід

сказати, що учасниками свята, окрім краківських студентів та мешканців міста,

були також студенти з Гданська, Вроцлава, Торуня, Любліна, Варшави, ліцеїсти

всіх чотирьох українських ліцеїв у Польщі.

Дні української культури проходили у різних місцях Кракова. Свято роз-

почалося двогодинним концертом хорової капели «Антей» у соборі святої Ка-

терини. Звучала духовна, класична, патріотична і сучасна українська музика.

Число людей, присутніх на концерті, перевершило всі наші сподівання, оскіль-

ки це був перший захід Союзу української незалежної молоді у Кракові. Храм

Божий перетворився на концертний зал, в якому захоплені слухачі, не жаліючи

своїх долонь, палко аплодували виконавцям.

17 травня у колишній греко-католицькій церкві святого Норберта від-

правлено з нашою участю Службу Божу на пошану жертв сумнозвісної акції

«Вісла». Відтак почалася наукова конференція на цю тему, яка проводилася з

ініціативи СУНМу, ОУП та Фундації святого Володимира. З-поміж багатьох

інших заходів найбільше привернув увагу краків’ян виступ дуету бандуристів

зі Львова – Тараса Лазуркевича і Олега Созанського (тепер – заслужені артисти

України). Варто зазначити, що була це чи не перша подія в Кракові, яка мала

професійну інформаційну підтримку. Завдяки медіальним патронам (газета,

радіо, телебачення) та афішам відомості про Дні української культури доходи-

ли до пересічного краків’янина.

Святу української культури сприяла також сонячна, по-літньому тепла

погода (напередодні були зливи, Вісла виходила з берегів тощо). Наші співаки

мали добру нагоду помилуватися красою древнього столичного міста (Краків

у 1320-1596 роках був столицею Польського королівства), його визначними

історичними пам’ятками, серед яких – пагорб Вавель з архітектурним комп-

лексом X-XVII століть, романський костьол святого Анджея (близько 1090),

готичні костьоли – Діви Марії (близько 1360-1548, розписи Я. Матейка) і Свя-

того Хреста (XIV-XVIII століття), будинок Ягеллонського університету («Ко-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

91

легіум Майус», XV століття), барокові будівлі (XVII століття). І, як завжди,

традиційно – фотографії на пам’ять на фоні всіх цих історичних шедеврів і

красуні Вісли.

Літній і осінній період творчої діяльності капели характеризується ак-

тивною участю у відзначенні пам’ятних дат і урочистих подій в житті країни

і м. Львова. Серед них – концерти: на Львівському підприємстві «Львівтран-

сгаз», присвячений Дню Конституції України (27 червня), у Палаці культури

залізничників до Дня авіації України (для працівників Львівського авіапідпри-

ємства, 29 серпня); участь у відкритті художньо-меморіальної таблиці світлої

пам’яті Патріарха Йосифа Сліпого (21 вересня). На останній події варто зупи-

нитися детальніше. За ініціативою Львівського обласного Товариства політич-

них в’язнів і репресованих (голова – Петро Франко) було виготовлено худож-

ньо-меморіальну таблицю. Ця ініціатива отримала благословення Глави УГКЦ

кардинала Івана Любачівського, а також підтримана розпорядженням голови

Львівської обласної державної адміністрації.

Над втіленням образу Владики Йосифа працювали скульптор Юліан

Савко, член Спілки художників України, член Товариства політичних в’язнів і

репресованих, архітектор Юрій Кичма, член Спілки архітекторів України.

Пам’ятну таблицю встановлено на стіні будинку колишньої Богослов-

ської академії, засновником і ректором якої був Йосиф Сліпий (вулиця Копер-

ніка, 36). В урочистостях взяли участь Блаженнійший Мирослав Іван кардинал

Любачівський, преосвященний єпископ-помічник Глави УГКЦ кир Любомир

Гузар, єпископ прокуратор при Апостольському Престолі кир Іван Хома, пред-

ставники обласної і міської влади. Художню програму святкування представля-

ли хорова капела «Антей», чоловіча капела «Гомін», заслужена хорова капела

України «Боян». Велично і піднесено звучала духовна і патріотична музика,

вінцем програми був Державний гімн України, який співали разом з хоровими

колективами всі учасники свята.

«Із встановленням у Львові демократичної влади на вулиці Коперні-

ка проведено упоряджувально-реставраційні роботи. Відновлено дзвіницю

церкви Святого Духа, у якій відкрито музей «Русалки Дністрової», а поруч

встановлено пам’ятник греко-католицькому священику, вихованцю Духовної

Семінарії, українському просвітителю Маркіянові Шашкевичу. Встановлення

пам’ятної таблиці на вулиці Коперніка, 36 значно доповнило архітектурно-про-

сторове середовище одного із найкращих куточків старовинного Львова, стало

виявом гідного вшанування пам’яті Патріарха УГКЦ, кардинала Йосифа Слі-

пого, а також й усієї багатостраждальної греко-католицької церкви», – написав

Юрій Кучабський з нагоди цієї знаменної події.

5 жовтня з ініціативи та за сприяння родини Шведів зі Львова, зокрема

сина Михайла – співака «Антея», колектив поїхав до с. Лаврова Старосамбір-

ського району Львівської області, щоб взяти участь у Божественній Літургії

у Василіанському монастирі святого Онуфрія. Після обіду в сільському клубі

відбувся великий святковий концерт. Виступ мав просвітницький характер – до

92

Зиновій ДЕМЦЮХ

кожного виконуваного твору диригент робив невеличку анотацію. Програма

«Антея» складалася з творів духовної та світської музики.

Незабутні враження залишилися від краєзнавчих екскурсій, які органі-

зував Михайло Швед (згодом він видав книжку про Лаврівський монастир).

Мальовничі місця цього краю зачаровували хористів своєю красою, а лагідне

осіннє сонце огортало їх своїм теплом і ласкою. Неповторна мить злиття з при-

родою. Цього не можна було не зафіксувати на фотоплівку.

25 жовтня зранку хорова капела «Антей» виїжджає до Угорщини (на за-

прошення греко-католицької громади і за сприяння президента хору Р. Леміш-

ка). Цього ж дня колектив прибув на місце призначення до містечка Маріанош.

Господарі, тепло нас зустрівши, організували цікаву екскурсію в Нийрбатор

(огляд місцевості, історичних пам’яток, храмів тощо). Наступного дня, зранку,

в храмі м. Маріанош колектив виступив з концертом духовної музики для пара-

фіян греко-католицької громади і місцевих шанувальників хорового мистецтва.

Відразу після виступу відбулася Божественна Літургія за участю «Антея» та

отця Ігоря Калаша (м. Львів, Сихів). Пізно вночі колектив повернувся додому.

Останній місяць 1997 року увінчався ще однією пам’ятною концертною

поїздкою «Антея» за кордон: до Франції і Люксембурга (на запрошення відо-

мої нам благодійної фундації «Адаж» (президент Мішель Рампельберг) та асо-

ціації «Культурно-спортивний обмін» «Lorraine-Ukraine» (президент Микола

Дяченко). 10 грудня колектив прибув до Франції (м. Бокам-Ліні). Розкварти-

рувавшись у гостинних людей, які допомагають благодійній фундації, хорис-

ти почали готуватися до виступів. 11 грудня запам’яталося як найбільше за-

вантажений (в творчому плані) за всю історію нашої творчої діяльності день,

адже потрібно було виступити з чотирма концертами: для учнів школи, ліцею,

студентів коледжу, для дорослих. Дещо полегшувало ситуацію те, що три ви-

ступи відбувалися в одному і тому ж приміщенні – великому концертному залі

коледжу. Молодь цих навчальних закладів разом з учителями із захопленням

слухали різдвяні пісні народів світу мовою оригіналу (на восьми мовах), серед

яких найбільше було українських колядок і щедрівок. Увечері в каплиці фун-

дації «Адаж» відбувся четвертий концерт. Два відділення різдвяно-новорічної

програми з не меншою цікавістю слухали батьки та родичі учнів та студентів.

Вдячність слухачів виявлялася в оваціях. Захопившись нашим концертом, один

з французьких хормейстерів висловив бажання записати компакт-диск з метою

популяризації української музики у Франції.

12 грудня зранку відбувся невеличкий концерт у містечку Еммаус, а вве-

чері ми мали виступ (з двох відділень) у сусідньому місті Локон. Наступного

дня виїхали до м. Д’єпу. Там були два дні і з великим успіхом виступили у двох

великих концертах і взяли участь у католицькій месі.

Французького глядача вразив не тільки високий виконавський рівень

хорової капели й фантастичної краси українські народні строї, а й дивували

також високий культурний рівень співаків, їх володіння іноземними мовами.

Таке здивування висловлювалося нашими співрозмовниками, адже вони знали,

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

93

що наша молодь виростала в суспільстві, яке довго було закрите залізною за-

вісою від цивілізованого світу. На наші концерти приходили інколи і представ-

ники української діаспори, громада яких у цих краях доволі малочисельна. На

одному із виступів українка літнього віку подарувала колективу український

національний прапор. Це дуже схвилювало хористів, адже на чужині патріо-

тичні почуття загострюються особливо.

На завершення програми в рамках фундації «Адаж» брат Мішель вла-

штував для нас захоплюючу екскурсійну поїздку по мальовничому узбережжю

Ла-Маншу. Метою її було показати сучасну Францію, стиль життя французів і

поговорити про перспективи розвитку наших взаємин.

15 грудня 1997 року зранку відбулося зворушливе прощання з братом

Мішелем, людиною рідкісного благородства і самопосвяти в ім’я ближнього.

Наші хлопці і дівчата, взявшись за руки, ходили довкола нього, співаючи імп-

ровізованих пісень, в яких були слова вдячності, любові і глибокої пошани.

Цей момент багатьох молодих людей спонукав до роздумів про сенс життя,

справжні людські цінності і чудодійну силу мистецтва.

Спливали хвилини прощання. Слід було рушати. На нас чекав прези-

дент асоціації «Echanges-Sports-Culture Lorraine-Ukraine» Микола Дяченко у м.

Гаянджі. Це містечко зустріло нас рідкісною, як для тих країв, ожеледицею.

Скрізь відчувалося наближення різдвяних свят: прибрані ялинки, чудово при-

крашені вітрини крамниць. Тут ми надзвичайно успішно виступили з двома

різдвяно-новорічними концертами. Крім того, відбулися цікаві зустрічі з ме-

рами міст і місцевою владою, на яких обмінювалися думками щодо взаємо-

збагачення і обміну наших культур, спорту, духовності. 19 грудня наші дівчата

організували за цікаво продуманим сценарієм свято українського Миколая. Ра-

зом з піснями-привітаннями всі отримали подарунки відповідно до особистих

«заслуг». Було весело і радісно, з деяким відтінком ностальгії. Не обминули

увагою і президента асоціації Миколу Дяченка. Оригінально, зі смаком і гумо-

ром привітали його з днем іменин, вручивши відповідний подарунок. Заключ-

ний концерт нашого турне відбувся у м. Люксембурзі.

Перед виступом пан Микола організував цікаву і змістовну екскурсію по

цьому самобутньому і оригінальному місту. Люксембург – столиця карликової

країни (з 1867) у центрі Європи, розташований на берегах річок Альзет і Пе-

трюс. Значний фінансовий центр західної частини нашого континенту. Вражає

своєрідною старовинною архітектурою, пам’ятками древньої культури, залиш-

ками фортифікаційних споруд, зокрема римською сторожовою вежею. Неза-

бутнє враження справляє скельна капела Сен-Кірен (VI і XV століття), готична

церква Сен-Мішель (1519), дзвіниця (1634), Палац юстиції (1556-1572), собор

Нотр-Дам (1613-1621), ратуша (1830). Нам пощастило відвідати приміщення

Європарламенту, оглянути його апартаменти, послухати цікаві розповіді гіда

про цей вельми поважний заклад.

Протягом дня колектив мав можливість оглядати визначні місця Люк-

сембурга, захоплюватися його красою, фотографуватись на згадку. А ввечері в

94

Зиновій ДЕМЦЮХ

одному із центральних соборів столиці ми дарували тутешнім меломанам своє

мистецтво: різдвяні пісні народів світу, українську духовну і сучасну музику.

Переповнений храм гримів від оплесків, захопленню слухачів, здавалося, не

було меж, тож деякі твори на вимогу публіки довелося повторювати. Була се-

ред слухачів і невеличка група української діаспори, двоє українців – зі Львова.

Після концерту вони схвильовано розпитували про Україну, рідне місто, ви-

словлювали своє захоплення концертною програмою і рівнем нашого виконан-

ня.

Під час фуршету відбулася зустріч з місцевою владою і творчою інте-

лігенцією. Всі тепло вітали хористів з успішним виступом, додаючи при тому:

Україна – це «very nice voices», а музика її фантастична. Було приємно це по-

чути. Після двох останніх поїздок до Франції і Люксембургу ми ще більше

відчули повагу до нашої творчості і захоплення українським співом. Помітним

стало й те, що імідж України зростав, її вже не сприймали як «раша», тобто як

щось невіддільне від колишньої «імперії зла».

А у Львові нас чекала традиційна і звична робота: співати Божественні

Літургії в храмі Покрови Пресвятої Богородиці. Водночас ми почали готувати-

ся до участі у духовно-мистецькій програмі з нагоди відкриття Собору Львів-

ської Архиєпархії УГКЦ. Святочна Академія на честь цієї знаменної події від-

булася 22 лютого 1998 року у Львівському академічному театрі опери та балету

імені Івана Франка.

Поетичні твори, притчі, висловлювання митрополитів УГКЦ читали

актори театру імені М. Заньковецької Ірина Швайківська і заслужений артист

України Григорій Шумейко. У духовно-мистецькій програмі, крім хорової ка-

пели «Антей», взяли участь: камерний оркестр Вищого музичного інституту

імені М. Лисенка (художній керівник – заслужений артист України Артур Ми-

китка), вокальний ансамбль «Калина» (художній керівник – Тамара Маркевич),

вокально-інструментальний ансамбль «Дивоструни» (художній керівник –

Оксана Мельничук), октет Архикатедрального собору святого Юра (художній

керівник – Надія Рудник), камерний оркестр «Юні солісти Львова» Львівської

спеціалізованої музичної школи імені С. Крушельницької (художній керівник

– Уляна Тимощук), вокально-естрадний гурт «Дивоцвіт» (художній керівник –

Марія Помірча). Із солістів були залучені Ярослава Крилошанська та лауреат

конкурсу імені С. Крушельницької Олександра Ленишин. Сценарій та режи-

суру підготував і реалізував Григорій Шумейко. У виконанні хорової капели

«Антей» звучали духовні шедеври композиторів Д. Бортнянського, А. Веделя,

М. Вербицького.

На творчому шляху нашої капели випадало немало різних зустрічей з

непересічними особистостями. Про всіх тепер важко згадати, та й чи всі вони

заслуговують на увагу читача. Однак про нашу співпрацю, хоча, щоправда,

короткочасну, із симпатичною киянкою бодай кількома реченнями згадаю, бо

таки цей епізод у творчій біографії капели заслуговує на те, щоб його не оми-

нули. Знайомство з професором Любов’ю Пустовіт з м. Києва, президентом на-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

95

уково-виробничого об’єднання «Рідна мова», людиною глибоких знань і інте-

лекту, високої культури й інтелігентності, зав’язалося якось спонтанно. Палко

вболіваючи за рідну мову, культуру і науку, прагнучи реалізувати на цій ниві

свої благородні пориви, вирішила Любов Пустовіт балотуватися кандидатом у

депутати до Верховної Ради України. Із наших розмов стало зрозумілим, що її

не так вабило вибороти місце у лавах наших політиків, як оволоділо прагнен-

ня донести до найширших мас палке пристрасне патріотичне слово любові до

рідної України, розповісти людям правду про можливості і перспективи нашої

держави, говорити про необхідність гуртування навколо спільної національної

ідеї розбудови Української держави. Тому пані Пустовіт і попросила капелу

«Антей» допомогти у здійсненні таких благородних намірів, на що ми із розу-

мінням відгукнулися.

15 березня 1998 року капела разом з Любов’ю Пустовіт здійснила куль-

турно-просвітницьке турне Львівщиною за таким маршрутом: Львів – Новий

Яричів - Кам’янка-Бузька – Радехів. На нашому шляху звучало глибоке і мудре

слово, потужна пісня і висока молитва (в Новому Яричеві за участі «Антея»

відслужено Божественну Літургію).

За вікном автобуса, що долав десятки кілометрів дорогами нашого

краю, – весняне буяння. Щорічно, з приходом весни, традиційно ми віддавали

шану великому сину України Тарасові Шевченку. Тож 16 березня у концертно-

му залі імені С. Людкевича Львівської обласної філармонії відбувся великий

концерт, присвячений 184-й річниці від дня народження Великого Кобзаря. У

ньому, крім «Антея», взяли участь провідні хорові колективи Львова – «Мрія»,

«Гомін», «Прометей», «Орфей». І як завжди – аншлаг, успіх у шанувальників.

Кожен з нас, пишаючись творчими досягненнями, усвідомлював, що

вони – результат великої повсякденної праці, яка давала добрі плоди певною

мірою завдяки нашій згуртованості, насамперед, завдяки «єдиномислію», тоб-

то спільною націленістю на виконання поставлених перед колективом завдань.

Так поступово хорова капела стала не тільки концертною одиницею, а й пере-

творювалася на своєрідну творчу лабораторію, в якій підвищували свій про-

фесійний рівень майбутні хормейстери. Дехто з них, навчаючись у Львівській

державній консерваторії імені М. Лисенка, виявляв бажання складати держав-

ний іспит з фаху, готуючись до цих випробувань зі своїм колективом. Такий

екзамен з диригування хором відбувся 5 травня в актовому залі Львівської ко-

мерційної академії. За диригентським пультом стояла випускниця консервато-

рії Михайлина Смага. І таких прикладів можна пригадати чимало.

Пам’ятною подією на творчому шляху «Антея» стала участь у Першому

Міжнародному фестивалі хорової музики, який відбувався 15-18 травня у м.

Львові. Організований Львівським відділенням Всеукраїнської музичної спіл-

ки, хоровою капелою «Мрія» на чолі з її президентом, професором Степаном

Гелеєм, він уперше вийшов на концертні сцени міста. Попри всі негаразди,

цей фестиваль творив свою сторінку в історії музичної культури України. У

фестивалі взяли участь двадцять п’ять хорів, близько тисячі хористів. Висту-

96

Зиновій ДЕМЦЮХ

пи колективів проходили у Будинку органної та камерної музики. У програмі

фестивалю були також Архієрейська Літургія у храмі святого Юра, яку супро-

воджували хорові капели «Антей» і «Мрія» (диригенти – Зиновій Демцюх і

Богдан Дерев’янко), урочистий похід учасників фестивалю вулицями Львова

до пам’ятника Тарасові Шевченку, де відбулася урочиста хорова академія «Об-

німіться, брати мої», надзвичайно теплий прийом у Львівській мерії, зустріч із

міським головою Василем Куйбідою, екскурсії старовинною частиною міста

і, нарешті, гала-концерт, вручення нагород учасникам, закриття фестивалю у

приміщенні Львівського академічного театру опери та балету імені І. Франка.

У рамках цього фестивалю наша капела мала два сольних виступи:

молодіжний склад (15 травня) і повний склад (16 травня). Наша молодь ви-

ступила з програмою, до якої входили такі твори: «Алилуя» Р. Твардовського,

«Pater noster» Й. Свідера, «Щедрий вечір» А. Гайденка, «Дримба» та хоровий

концерт «Гори мої» (фінал) В. Зубицького, «Хвалебний джаз» К. Сенсома. А

повний склад хорової капели співав такі композиції: «Ангел вопіяше» (хоровий

концерт) М. Вербицького, «Концерт №3» (І ч.) Д. Бортнянського, «Хоральна

прелюдія» (пам’яті С. Людкевича) В. Кікти, «Чорна рілля ізорана» в обробці

Г. Майбороди, «Вершник» Г. Майбороди (слова В. Сосюри), українську народ-

ну пісню «Котилася зірка» в обробці М. Леонтовича, «Купальську» (із фольк-

опери «Цвіт папороті») Є. Станковича.

Згодом заступник голови оргкомітету фестивалю професор С. Гелей у

виданій ним книзі «Мрія» докладно розповів про цей фестиваль. Цілком по-

годжуюсь з його думкою про те, що фестиваль виправдав сподівання, а його

мистецька планка була піднята дуже високо. Кращі хорові колективи з України і

з-за кордону дарували львів’янам мистецтво високої проби і найкращих зразків.

І після такого свята – дещо інша сфера діяльності. У червні «Антей»

знову був запрошений до Лаврова Старосамбірського району, де ми співали

Архієрейську Службу Божу в храмі монастиря святого Онуфрія з нагоди хра-

мового празника.

Серйозним професійним здобутком капели стало виконання кантати

№140 Й. С. Баха разом з камерним оркестром «Perpetuum mobile» Львівської

консерваторії (керівник – Георгій Павлій) у Будинку органної та камерної

музики. Наша спільна робота була пов’язана з Товаристом Ріхарда Вагнера,

Львівське відділення якого було створене 1993 року «Виконання цієї кантати

Й. С. Баха – давня моя мрія, – згадував професор Г. Павлій. – Вона вважається

шедевром у цьому жанрі. Її вивченню музикознавці присвячують цілі томи.

Прослуховування її залишає надзвичайно сильне враження. Не випадково сам

Бах в останні роки свого життя вибрав четверту частину кантати №140, що

мала б бути надрукованою у першу чергу, а також включив цю частину як голо-

вну до шести органних хоралів, що вийшли ще за життя цього маестро». Наш

концерт відбувся 2 жовтня у день відкриття ІІ Міжнародного фестивалю старо-

винної музики «Collegium musicum», організованого Львівським товариством

Ріхарда Вагнера.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

97

Вступне слово виголосив директор фестивалю та засновник товариства

композитор Богдан Котюк. Крім кантати, у програмі був ще один рідко вико-

нуваний твір Й. С. Баха «Псалом №51» («Stabat Mater» Д. Перголезі). Духовна

кантата №140 складна інтонаційно, технічно, ансамблево, вимагала від хору,

солістів та оркестру високої професійної майстерності і глибинної проникли-

вості в драматургію твору. Основне навантаження для хору припадало на пер-

шу частину.

Успішний виступ нам забезпечила скрупульозна, цілеспрямована репе-

тиційна робота над стильовими особливостями музики Й. С. Баха, точністю

штриха, осмисленістю художнього образу, відчуттям форми циклічного твору.

Це була нелегка робота, але вона дала добрі плоди. Професор Г. Павлій, по-

бувавши на репетиції капели, вперше, напевно, визнав наскільки складнішою

є робота хормейстера на відміну від оркестрового керівника. Не вперше ми

працювали разом з маестро Г. Павлієм. Тому розуміли один одного з півслова.

Робота з ним завжди приносила радість і творче задоволення. Перше виконан-

ня кантати увінчалося успіхом також завдяки талановитим солістам, які вияви-

ли належне розуміння бахівської музики. А ними були лауреат Міжнародного

конкурсу вокалістів імені С. Крушельницької О. Линишин (сопрано), соліст

філармонії Б. Косопуд (баритон), соліст Львівської опери Р. Лихач (тенор).

Музикознавець Оксана Захарчук у статті «Прокидайтесь, голос вас кли-

че» (газета «За вільну Україну», 3 листопада 1998 р.) з приводу цього виступу

писала: «Приємно відзначити, що цей концерт мав великий успіх, засвідчивши

високий рівень нашої виконавської школи. Слухачі одержали значний заряд

позитивної енергії, що несе з собою філософська глибина одухотвореної твор-

чості Й. С. Баха».

З поповненням нашої капели обдарованою молоддю дещо розширився

і урізноманітнився діапазон діяльності колективу. Маю на увазі, насамперед,

такий вид творчості, як спів весільних Служб Божих. 1998 рік ознаменувався

початком праці у цій сфері. Спочатку з натхненням співали для своїх хористів,

які ставали на рушничок щастя, згодом коло замовників розширилося і почало

все ширшати й ширшати. Серед юнаків і дівчат капели були не тільки талано-

виті співаки, а й обдаровані художники, музиканти, поети. Згадую, наприклад,

Остапа Сливинського – молодого науковця і поета. До речі, на конкурсі «При-

вітання життя» імені Б.-І. Антонича за збірку поетичних творів він отримав

першу премію. 5 жовтня 1998 року у Палаці мистецтв м. Львова відбувся по-

етичний вечір, присвячений пам’яті Богдана-Ігоря Антонича, на якому і від-

булося вручення цієї високої нагороди. З тієї урочистої нагоди «Антей» у по-

вному складі прибув привітати свого побратима з перемогою. Пісенні вітання

ми склали й іншим учасникам цього конкурсу, співали й на прославу патрона

цього поетичного дійства.

Завершували капеляни 1998 рік участю у низці Служб Божих, які від-

правлялися в церкві Покрови Пресвятої Богородиці, а також великим святковим

концертом, присвяченим 80-й річниці проголошення ЗУНР для професорсько-

98

Зиновій ДЕМЦЮХ

викладацького і студентського колективу Львівського аграрного університету

в м. Дублянах. Організував цей виступ невтомний Богдан Старицький – при-

страсний шанувальник хорового мистецтва.

1999 рік розпочався для «Антея» концертом у клубі Львівського інсти-

туту внутрішніх справ для учасників Всеукраїнської наукової конференції,

присвяченої 80-річчю Соборності України. До цієї знаменної дати колектив

підготував програму зі стрілецьких, повстанських пісень, а також колядок, ще-

дрівок і різдвяної музики народів світу. Наприкінці нашого виступу зі словами

подяки до капели звернувся ректор цього навчального закладу В. Регульський.

І знову – березень, місяць вже традиційно пов’язаний з іменем Великого

Кобзаря. На цей раз 11 березня «Антей» виступив з концертом, присвяченим

185-й річниці від дня народження Тараса Шевченка, для викладачів і студентів

Львівського будівельного технікуму. Виступ носив просвітницький характер.

Висока поезія геніального поета була переплетена з музикою на його слова, що

підсилювало драматургію концерту, створювало особливий дух і атмосферу

шевченківського свята.

Концертна діяльність і високий професійний рівень капели приносили

їй щораз більшу популярність не тільки в Україні, а й за кордоном. Напередодні

чергового візиту Папи Римського Івана Павла ІІ до польської столиці, «Антей»

отримав запрошення взяти участь у ІХ Міжнародному фестивалі сакральної

музики, що проходив у Варшаві. Це була одна з найповажніших імпрез поді-

бного роду в Європі. До участі в ній запрошувалися відомі колективи і вико-

навці з цілого світу. Україну на фестивалі мала честь представляти наша хорова

капела.Напередодні виїзду до Варшави колектив встиг ще попрацювати на рід-

ній творчій ниві – вже вкотре взяв участь у державному іспиті студентів-випус-

кників диригентського факультету Львівської державної консерваторії імені

М. Лисенка. Враховуючи відмінні акустичні умови актового залу комерційної

академії, екзамен знову проходив у цьому приміщенні. На цей раз «Антеєм»

диригувала випускниця консерваторії Ольга Мозіль.

Концерний виступ капели на ІХ Міжнародному фестивалі відбувся

у вівторок 25 травня у Варшавському семінарійному костелі, що на Краків-

ськім передмісті, тривав понад годину при великому напливі людей (за браком

місць дехто з молодих людей сидів на підлозі). Надзвичайно тепло сприйняли

варшав’яни програму, в якій прозвучали духовні твори М. Вербицького, А. Ве-

деля, Д. Бортнянського, К. Стеценка, М. Лисенка, Г. Турчанінова, А. Гайденка.

Неослабна увага слухачів та бурхливі оплески, якими були нагороджені вико-

навці, ще раз засвідчили, що українська духовна музика посідає гідне місце в

світовій культурній спадщині, а Львів цим самим підтвердив своє реноме ду-

ховної столиці України. Тривала овація після завершення концерту спонукала

«Антей» заспівати ще один твір, на цей раз сучасного польського композитора

Р. Твардовського «Алилуя». Його продиригував співак капели, студент Львів-

ської державної консерваторії імені М. Лисенка, учасник Першого Всеукраїн-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

99

ського конкурсу хорових диригентів – володар призу «Надія» Василь Чучман

(тепер – головний диригент заслуженої хорової капели «Боян»).

Вдячна публіка довго і щедро аплодувала молодому маестро, як і авто-

рові музики, який несподівано для нас був на цьому концерті. Після концерту

Р. Твардовський разом з представниками музичної еліти Варшави підійшов до

диригента, подякував, висловив своє захоплення рівнем виконавської майстер-

ності і запросив на один з престижних Міжнародних конкурсів духовної музи-

ки в Польщі (м. Гайнувка), де композитор очолював журі.

Завдяки активній концертній діяльності й високій виконавській май-

стерності капела здобула ще більшу популярність і визнання. Долинула вона

і до «Артистичної Аґенції «Акорд», яка розташована в м. Кракові. Менедже-

ром цієї агенції був наш земляк, професійний музикант Ігор Петриченко. Він

і запросив нас до співпраці. Колектив отримав чудову нагоду здолати ще одну

вершину високого виконавського мистецтва в дещо іншому амплуа.

Отже, як з’ясувалося, 1999 року минало 120 років від дня першої

прем’єри оперети Франца фон Зуппé «Бокаччо». Вперше показали її на сцені

Карл-театру Відня (1879 р.) і відтоді вона повнокровно ввійшла до репертуару

багатьох театрів світу. У рамках фестивалю європейської музики, який відбувся

в Німеччині і Швейцарії 1999 року, знову зазвучала неповторна музика австрій-

ського композитора. На цей раз оперету вперше озвучив інтернаціональний

ансамбль: сольні партії виконували провідні оперні співаки з Німеччини, Гол-

ландії, Румунії, Польщі, Бразилії. У цьому міжнародному проекті взяли участь

і два колективи з України: камерний оркестр Львівської філармонії (керівник

– М. Гудзій) і хорова капела «Антей» (диригент-хормейстер – З. Демцюх). Всіх

виконавців об’єднав художній керівник і головний диригент фестивалю профе-

сор Роланд Бадер (Німеччина), допомагав йому диригент з Пуерто-Ріко Хуліо

Мірон, режисером вистави був головний режисер театру у Вольфсбурзі Ганс

Тоеніс (Німеччина), художники – Ульріке та Мартін Бекерс, декорації – Ева Гу-

зельс (Німеччина), сценічні працівники – з краківської опери (Польща).

Але все за порядком.

Тож навесні 1999 року наша хорова капела разом з камерним оркестром

Львівської державної філармонії отримали запрошення від «Артистичної аген-

ції «Акорд» взяти участь у реалізації міжнародного проекту «Бокаччо» у рам-

ках фестивалю європейської музики. Він мав відбутися у вересні-листопаді

1999 року на теренах Німеччини і Швейцарії. До фестивалю потрібно було

підготувати оперету австрійського композитора Франца фон Зуппé «Бокаччо»,

а також «Реквієм» і Коронаційну месу В. А. Моцарта.

Давши згоду та отримавши партитури і клавіри згаданих творів, ми роз-

почали роботу. Вона була напрочуд цікавою і натхненною, адже ми торкалися

струнами свого серця до невмирущих шедеврів світової музики. Часу було об-

маль. До вересня хорові фраґменти оперети слід було знати напам’ять мовою

оригіналу. Попереду – літні канікули. Ми поспішали. Крім того, була велика

відповідальність за довірену справу, адже представляли Україну на такому по-

100

Зиновій ДЕМЦЮХ

важному форумі. Невдовзі приїхав до Львова і Роланд Бадер – художній ке-

рівник і головний диригент фестивалю. Метою його приїзду було перевірити

готовність колективів і провести попередні репетиції.

Проби відбувалися у філармонії. Готовністю маестро був задоволений.

Автори лібрето Фрідріх Цель та Рішар Жене взяли за основу літературні

новели з «Декамерона» Джованні Бокаччо (1313-1375), котрого після Данте і

Петрарки вважають найбільшим італійським письменником доби Середньо-

віччя і Ренесансу.

Оперета «Бокаччо» – вершина творчості Франца фон Зуппé. Свій ше-

девр композитор написав у шістдесятирічному віці, визначивши його жанр як

комічна опера. У виставі мало діалогів, фактично всі тексти співаються.

Франца фон Зуппé поряд з Й. Штраусом вважають основоположником

класичної віденської оперети. Його музика – це багатство і блиск мелодики,

сповненої надмірності і веселощів. До дещо заплутаного тексту лібретистів

Зуппé дописав приправлені жартами куплети, чарівні арії, дуети, тріо та ан-

самблі.З огляду на композиційну техніку музика добре опрацьована. Інстру-

ментовка і гармонія оперети виписані симфонічно, оркестр не перевантажений

романтичними мелодіями. Увагу слухача приковує своєрідний музичний зміст

та різноплановість метрики, захоплюють ефектні арії у ритмі вальсу чи польки,

мелодії співзвучні з італійськими тарантеллами. Типовим для західної музики

ХІХ століття є надзвичайно красивий менует, який звучить на початку третього

акту. 5 вересня 1999 року, сонячної осінньої днини, згідно з програмою фес-

тивалю європейської музики, «Антей» прибув до м. Гельмштедта. Поселив-

шись у затишному готелі «Garni», зранку наступного дня вирушили до м. Воль-

фсбурга, де невдовзі на сцені міського театру відбулося перше знайомство з

режисером Гансом Тоенісом. Це був чоловік літнього віку, високий, з гарною

теплою посмішкою. Причарував нас своєю інтелігентністю і безпосередністю.

З перших хвилин знайомства налагодив добрий контакт і створив відповідну

творчу атмосферу. Режисерські завдання ставив спокійно, чітко і виразно. Від-

працьовував ретельно кожну мізансцену. З притаманним йому делікатним по-

чуттям гумору любив повторювати: «У нас не так багато часу, щоби поспіша-

ти» (згідно з планом режисерська робота з хором повинна була закінчитися 12

вересня). За нашим проханням Ганс Тоеніс проводив заняття англійською мо-

вою, оскільки серед капелян ми мали професійного перекладача в особі Хрис-

тини Винар, до того ж більшість з нас також володіла на певному рівні цією

мовою. Працювали щоденно з ранку до вечора. Призупинялась наша робота

лише перервою на обід (виїзд до готелю «Garni»).

З усього було видно, що режисер задоволений нашою реакцією і ви-

рішенням тих завдань, які він перед нами ставив. У концертно-виконавському

відношенні капеляни були добре підготовленими. Впевнено і осмислено знали

напам’ять мовою оригіналу всі хорові фрагменти оперети. З вдячністю згадую

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

101

щиру допомогу нашому колективу в плані перекладу і орфоепії німецької мови

пані Ірині Винар, а також її доньці Христині – нашій співачці.

Єдине, що мене найбільше хвилювало до зустрічі з режисером, – наш

артистизм, мистецтво перевтілення, адже в такому амплуа капелянам довелося

виступати вперше. Та коли після декількох проб з уст Ганса Тоеніса ми почули

щирі компліменти на нашу адресу, я зрозумів, що мої побоювання були мар-

ними. Скажу більше, після кожної наступної репетиції режисер, прощаючись

з нами, висловлював, усміхаючись, щирі почуття любові до колективу і вдяч-

ність за приємну співпрацю. Це окрилювало і надихало колектив, спонукало до

ще більших старань.

Шість днів, відведених для роботи з Гансом Тоенісом, швидко промай-

нули. Наступив момент прощання з нашим режисером. Він був хвилюючим і

зворушливим, адже за тих декілька днів ми настільки зблизилися і порозуміли-

ся, що вважалися добрими і щирими друзями. Попереду на нас чекала робота

з головним диригентом і всіма виконавцями – солістами, оркестром. Ми сер-

дечно дякували режисерові за надзвичайно плідну, цікаву і високопрофесійну

творчу працю. У дарунок виконали українську пісню. Ганс Тоеніс заворожено

слухав нашу знамениту «Дримбу» у модерній обробці сучасного українського

композитора В. Зубицького. А завершили прощання величним і піднесеним

«Многая літа» Д. Бортнянського.

Наступного дня, 12 вересня, на сцені театру вперше зустрівся весь твор-

чий склад майбутньої вистави: хор, оркестр, солісти. У всіх був піднесений

творчий настрій. Репетиційний процес очолив головний диригент фестивалю

Роланд Бадер, за плечима якого були значні творчі досягнення на сценах бага-

тьох театрів світу.

Протягом п’яти днів тривали репетиції у такому складі. Відшліфовува-

лися всі деталі ансамблевого виконання. Ми пишалися своїм оркестром. Му-

зиканти грали блискуче. Склад солістів був подвійним (двадцять одна особа).

Серед них – чимало співаків з провідних театрів світу, які володіли прекрасни-

ми голосовими даними, були чудовими акторами. Звучали і перші компліменти

на адресу хору. «Beautiful voices of Ukraine» – ці слова ми неодноразово чули

протягом нашого турне. Весь ансамбль виконавців був у полоні фантастичної

краси музики Франца фон Зуппé, особливо увертюри, яка захоплювала своєю

довершеністю і величезною драматичною виразністю. Роль оркестру і хору в

драматургії вистави була надзвичайно великою. Це ще раз примушувало шука-

ти відповідь на загадку, чому автор назвав свій твір оперою.

17 вересня проведено генеральну репетицію вистави «Бокаччо». У на-

ступні два вихідні дні відбулася перша і друга прем’єра оперети на сцені того

ж таки Вольфсбурзького театру. А через кілька днів нам показали пресу, яка

реагувала на прем’єри вистави «Бокаччо». Процитую лише уривки з двох пу-

блікацій.

Газета «Wolfsburger Allgemeine Zeitung» 20 вересня 1999 року писала:

«Новий сезон в міському театрі відкрився темпераментною виставою. На ви-

102

Зиновій ДЕМЦЮХ

хідних, аж двічі, зі змінним складом, показали на сцені оперету Франца фон

Зуппé «Бокаччо», яку радше можна вважати комедійною оперою.

Любовна історія розвивається у Флоренції XIV століття. У випадку ви-

стави чарівне жіноцтво страждає через своїх чоловіків, оскільки останні біль-

ше налягають на вино та ігри в карти, ніж на поціновування приваб своїх жі-

нок. Хитромудрі дами мстять таким чином, що наставляють густі роги своїм

простодушним мужам.

В оркестровій ямі Роланд Бадер майстерно диригував оркестром, від-

мінно співаючим хором і солістами. Останні, залежно від ролі, показали при-

вабливість, темперамент, хитрощі і комізм.

Наприкінці вистави звучали вигуки «браво», зал аплодував стоячи».

Інший часопис – «Wolfsburger Nachrichten» того ж таки дня вмістив ре-

цензію під заголовком «Захоплююча музична прем’єра». Її автор не приховував

захоплення: «Характерним для багатьох опер та оперет є доволі часто незрозу-

міла дія в стилі комедії-плутанини. Це не завжди є в єдності з музичною фор-

мою і в наш час вимагає фахового підходу до постановки. Ганс Тоеніс дуже ба-

гато зробив для того, щоб як слід опрацювати постановку для Вольфсбурзького

театру, тому оперета стала захоплюючою музичною прем’єрою. Роланду Баде-

ру, завдяки прекрасному відчуттю стилістики, вдалося добре вести ансамбль,

а українським співакам та співачкам вистачало всього лише кілька вступних

тактів, щоб вдало відтворити складну артикуляцію німецького тексту. Винят-

кових успіхів досягли на прем’єрі солісти: румун Даніель Мукеду (Бокаччо),

представник підростаючого покоління солістів Вольфганг Томбо, краківський

баритон Анджей Бєгун (цирульник), відома за кордоном оперна співачка Катя

Гендель з Бразилії (Беатріче, його дружина), молодий співак Стефан Гінзен

(Лотарінгі), молода солістка Катрін Фельдман (Ізабелла), міжнародно актив-

ний оперний співак Вольфганг Мюлєнбек (Ламбертуччо), відома за кордоном

оперна співачка Елізабет Фас (Перонелла), молода, але вже відома за кордоном

Регуля Борінгер та багато інших учасників.

Особлива шана музикантам, що грали на дерев’яних та мідних духових

інструментах, які протягом усієї вистави звучали інтонаційно чисто, викону-

ючи складні і красиві сольні партії. Скромно, але дієво завдавали впевнений

ритм малі барабани і ефектні літаври. Декілька разів викликали «на біс» со-

лістів і хор наприкінці вистави. Роланд Бадер знову і знову повторював запаль-

ний фінальний фрагмент, а публіка щедро аплодувала, доки солісти окремо і

в групах не подякували захопленим слухачам. Наприкінці на сцену вийшли

диригент з режисером і вдячно прийняли бурхливі аплодисменти публіки».

Після прем’єри всі щиро вітали один одного. Яскраво освітлений і акустич-

ний зал у театрі Вольфсбурга ставав, здавалося, ще світлішим і просторішим від

численних усмішок публіки і радісних облич солістів, хору і музикантів оркестру.

Двотижневе перебування у Вольфсбурзі наближалося до завершення.

У рамках фестивалю європейської музики попереду на нас чекало двомісячне

турне містами Німеччини і Швейцарії.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

103

Вранці 20 вересня ми вирушили в дорогу. Увесь склад виконавців виста-

ви – понад 90 осіб, серед яких – 24 хористи, 35 музикантів оркестру, 21 соліст-

вокаліст, а решту – костюмери, гримери, сценічні працівники.

Погода нам сприяла: було сонячно, лагідно, тепло. Панувала добра вза-

ємоввічлива атмосфера. Привертали, зокрема, до себе увагу щирі, доброзичливі

взаємостосунки між солістами (було цікаво спостерігати за ними, адже прибули

з різних країн). Перша вистава в рамках турне відбулася в м. Дюрен. Майже що-

дня ми змінювали місце проживання. Переїзди інколи були доволі тривалими

(долали іноді до сімсот кілометрів). Бували навіть і такі: зранку ми були на пів-

ночі Німеччини, снідали о шостій ранку, а ввечері співали «Коронаційну месу»

В. А. Моцарта у найпрестижнішому залі Європи – Культурному і Конгресійно-

му центрі м. Люцерна у Швейцарії. Доводилося вечеряти «нашвидкуруч», бо не

встигали. Щоб перекусити, ділилися поміж собою всім тим, що хто мав.

Вистави відбувалися переважно у міських театрах, культурних центрах,

де завжди була чудова акустика. Вихідні дні (хоч вони відповідно до графіка

турне, випадали зрідка) використовували для репетицій творів В. А. Моцарта

«Реквієма» і «Коронаційної меси». Репетиції проводили, як правило, у залах

готелю, де проживали. Траплялися інколи і справжні повноцінні вихідні. Один

з таких, про який варто згадати, був 13 і 14 жовтня (добре запам’ятали, адже ви-

падали на свято Покрови). Наш готель був розташований в невеликому лісочку

в надзвичайно мальовничій місцевості. Краси додавала золота осінь з усіма її

барвами, безхмарним сонячним днем і цілющим повітрям. А ще – сила-силен-

на грибів у лісі, ідеш і… спотикаєшся (адже німці грибів не збирають). Для

любителів «тихого полювання» це була справжня розкіш. А таких у хорі і ор-

кестрі виявилося чимало. Через деякий час ліс заповнився ароматним грибним

запахом. Це наші дівчата зайнялися мистецтвом приготування грибної їжі в од-

ному з будинків готелю (господарі люб’язно дозволили користуватися великою

і затишною кухнею). Згодом був спільний колективний обід. Дуже смачний.

Добре відпочивши, ввечері того ж дня ми натхненно заспівали чергову нашу

виставу «Бокаччо» у міському театрі м. Віллінген.

А тим часом в Україні наближалася до завершення президентська вибор-

ча кампанія. Перебуваючи далеко від батьківщини, ми вирішили за будь-яку ціну

реалізувати своє право на громадянське волевиявлення. Вболіваючи за долю рід-

ної держави, усвідомлювали, що кожен наш голос у цій ситуації може бути важ-

ливим. Після повної розвідки виявилося, що ця акція можлива лише в посольстві

України у Швейцарії, у м. Берні (до цього посольства ми були найближче). З

розумінням поставився до нашої ідеї і наш водій – пан Януш з Кракова.

У посольстві нас зустріли холодно, стримано і дещо насторожено. Після

певних офіційних церемоній було дозволено голосувати. Процес голосування

проходив в окремо виділеній кімнаті. Заходили тільки поодинці. Відчувалося,

що працівники посольства були чимось занепокоєні. Потім хор запросили на

відкриту естраду, розташовану біля будиночка посольства. Попросили заспі-

вати. Ми виконали декілька творів, серед яких була і «Молитва за Україну»

104

Зиновій ДЕМЦЮХ

М. Лисенка. У цій ситуації вона була найбільш співзвучною зі станом душі

кожного із нас. Атмосфера стала дещо теплішою. У працівників Українського

посольства нарешті з’явилися посмішки. На душі стало легше, адже колектив

досягнув своєї мети, виконавши на чужині свій громадянський обов’язок.

Оглянувши мальовничі краєвиди столиці Швейцарії, сфотографував-

шись на згадку, капеляни вирушили у напрямку до Німеччини, адже цього ж

дня, ввечері, на нас чекала чергова вистава «Бокаччо» Франца фон Зуппé.

Вдосвіта, наступного дня, коли я ще спав, в моєму готельному номе-

рі пролунав телефонний дзвінок. Телефонували з Українського посольства у

Швейцарії. Прозвучало запитання: «Чи не хотів би я знати результати голосуван-

ня в їхній установі, а також і в Україні?» Чесно кажучи, мене така несподівана

люб’язність дещо здивувала, оскільки добре запам’яталась вчорашня настороже-

ність і стриманість працівників нашого посольства. Водночас були і приємні від-

чуття за зненацька виявлену галантність. Я із задоволенням вислухав результати

всіх голосувань, щиро подякувавши. Наша розмова закінчилась побажанням на-

шому колективу успішних гастролей і щасливого повернення додому.

Турне продовжувалось. Воно було добре організоване. В акустичних

театрах і культурних центрах легко і приємно співалося. Німецька точність,

комфортабельні готелі, чіткість і прозорість в усіх організаційних моментах –

все сприяло творчості. Вистава «Бокаччо» мала неабиякий успіх. Серед усіх

творів, які були в програмі фестивалю європейської музики, вона привернула

чи не найбільшу увагу слухачів, оскільки музика Франца фон Зуппé останніми

роками звучала доволі рідко. Зацікавленість оперетою була великою, зали, як

правило, були переповнені. У засобах масової інформації з’явилися численні

відгуки, статті, рецензії. Ось уривки деяких з них.

Газета «Stade. Harburger nachrichten» від 29 вересня. Стаття «Substanzvoll

und witziq» («Повна сутності і дотепна»): «Заслужено бурхливі оплески зібрала

вистава Франца фон Зуппé «Бокаччо» в Штадеумі. Вона завдячує своєму успіху

міжнародно змішаному висококваліфікованому колективу: оркестру Львівської

філармонії і хору «Антей» (Україна), провідним солістам з різних країн світу,

диригенту з Пуерто-Ріко, працівникам сцени з Кракова (Польща), технічному

персоналу з театру Вольфсбурга (Німеччина)».

Газета «Bad Reichenhall» від 13 жовтня. Стаття «Das Dichter – Ehtenwort

für Fiametta» («Чесне слово поета Фяметті»): «Захоплених і насамперед заслу-

жених аплодисментів отримали разом з оркестром з Львівської філармонії і

добре вишколеним хором «Антей» (Україна) також і головні солісти вистави.

Хор «Антей» виступав винахідливо і з гумором».

Газета «Reichenhaller Taqesblatt» від 8 жовтня. Стаття «Bocaccio – ein

Fest der schönen Stimmen» («Бокаччо» – свято красивих голосів»): «Розкішно

відспівали і відіграли усі протагоністи*. Хор «Антей» зі Львова вразив пре-

красними і чистими голосами. Опера «Бокаччо» стала святом красивих голосів

і чудесної музики. Вражена публіка дякувала аплодисментами у переповнено-

му залі курортного містечка».

* Протагоніст (грец.) – актор, який виконує головну роль.

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

105

«Bravorufe für zündenden «Boccaccio» Bad Arollsen від 2 жовтня. Стат-

тя «Internationales Ensemble lieferte Aufführung aus einem Guss» («Інтернаці-

ональний ансамбль пропонує монолітну постановку»): «Закономірні апло-

дисменти, а в кінці й ритмічні оплески, крики «браво» і численні захоплені