Північні оповідання

_{ДЖЕК ЛОНДОН: ЖАГА ДО ЖИТТЯ}

_{Направду, немає нічого нового під сонцем. Ось іще одне покоління юнаків і дівчат розпочинає власний шлях пізнання життя із усе тих же захоплюючих творів великого американського письменника Джека Лондона (1876–1916). Від «Жаги до життя» і північних оповідань до «Білого ікла» і «Сердець трьох», від «Поклику предків» і «Людей безодні» до «Залізної п'яти» й «Мартіна їдена»… Цими книжками до пізньої ночі зачитувалися в юності ваші батьки й матері, дідусі й бабусі; а мине зовсім небагато років, і ці ж книжки уже ви будете знаходити під подушками своїх дітей та онуків. А все тому, що тут не лише захоплюючий сюжет, карколомні пригоди та непересічні герої, але й насамперед — органічне відчуття життя, глибоке розуміння людини, найтонших її прагнень, устремлінь і порухів душі.}

_{Прикметно, що практично всі твори Джека Лондона значною мірою автобіографічні, — він писав про те, що сам пережив, про людей, котрих зустрічав на своєму недовгому, але надзвичайно непростому життєвому шляху, і звісно ж, про самого себе. А його юність минула в нечуваних злиднях, у тяжкій роботі на фабриці, де платили по долару за день, і на ці гроші можна було хіба що ледь животіти…}

_{«У п'ятнадцять років я був мужчиною, рівним з-поміж мужчин», — напише письменник в автобіографії. 1894 року його рідну Каліфорнію, як і загалом Сполучені Штати, потрясла нищівна економічна криза. Тисячі безробітних, серед яких і майбутній письменник, у товарних вагонах роз'їжджали по Америці в пошуках бодай сякого-такого підробітку, готові взятися за будь-яку справу, аби лише вижити. Відтак юний Джек кочегаром на торговому судні без жодного цента в кишені втрапив на Північ, — туди, де були відкриті поклади золота й де у нелюдських умовах відчайдухи-золотошукачі надсадно прагнули розбагатіти, ризикуючи своїм здоров'ям, а часто й життям.}

_{В екстремальних умовах найкраще виявляється характер людини. Одні, як герой багатьох Лондонових оповідань Мелмют Кід, незважаючи ні на що, залишаються людьми; вони завжди готові допомогти ближньому, старанно вчаться розпізнавати істинне й фальшиве, і зреалізовуються як особистості в тяжкій і наполегливій праці, яка рано чи пізно дає плоди. Водночас інших, — як персонажів оповідання «У далекій країні» Картера Везенбі та Персі Касферта, що жили упівсили, лінувалися, намагаючись «виїхати» за рахунок інших, — жорстока Північ нерідко перетворювала на звіроподібних нелюдів, ладних перегризти одне одному горло за грудочку цукру.}

_{Саме оповідання, названі відтак «північними» — бо їхні сюжети письменник почерпнув під час своїх поневірянь на Півночі, — принесли Джекові Лондону першу письменницьку славу. Та яких надзусиль це потребувало… Незабаром ви прочитаєте один із найкращих творів Лондона — роман «Мартін Іден». У його героєві, — самовідданому юнакові, який, живучи впроголодь, щоденно писав і переписував свої оповідання, висилав їх у всеможливі редакції, незмінно отримував відмови, але писав і висилав знову, аж доки не зажив читацької слави, — неважко впізнати самого письменника. Наполегливістю й працею він створив не лише себе, а й свого читача, який ось уже понад сотню літ захоплюється його творами.}

_{Наполегливість і праця, а найголовніше — людяність дозволяли виживати на далекій суворій Півночі. Водночас уважний читач цих оповідань безсумнівно зробить для себе чи не найважливіший висновок: так. Північ екстремальна, але вона лише загострює характери, лише дає змогу виразніше виявитися рисам, котрі в людині рано чи пізно будь-де виявилися б. Просто на Півночі, в умовах нелюдських випробувань, вони стають помітнішими, — але й у нашому щоденному побуті вони так само даються взнаки і так само або вивищують, або гублять людину. Екстремальним є саме життя, котре маємо прожити як люди, а не як звірі, — такий найголовніший досвід намагається передати нам, читачам, Джек Лондон у своїх північних оповіданнях.}

_{Ще однією визначальною рисою цих творів є те, що практично всі персонажі Джека Лондона живуть своєю певною метою, якої за всяку ціну намагаються досягнути. Але ж мета меті не рівня… І залежить вона перш за все від моральних якостей самої людини. Буває — відняти в свого колеги грудочку цукру, як у згадуваному вже оповіданні «У далекій країні», а буває — врятувати життя…}

_{Напівіндіанець із «Північної Одіссеї», якого Мелмют Кід назвав Улісом, за аналогією із героєм Гомерової «Одіссеї», поклав життя на те, аби повернути собі несправедливо викрадену в нього білим завойовником Акселем Гундерсоном дівчину Унгу. Врешті-решт, після тривалих блукань «землями білих», після виснажливих переходів льодовими пустелями і навіть після неймовірної втечі зі справжнього рабства в північному російському порту, він таки вистежує свого кривдника й заморює його голодом. Але так і не може збагнути, що в такий спосіб убиває й Унгу. Будучи вже на порозі голодної смерті, від останньої дивом упольованої здобичі Аксель Гундерсон не бере ні крихти, а все несе коханій дружині, аби врятувати її… Унга ж, дізнавшись, ким є їхній провідник насправді, кидається на Уліса з ножем. Сама ж залишається помирати у льодовій пущі поряд із тілом свого Акселя…}

_{В Уліса є ще одна ідея — борг перед Мелмютом Кідом, який заплатив викуп за майже незнайому йому людину; й Уліс таки повертає Мелмютові цей борг.}

_{Так, ідея ідеї не рівня. Помста чи нажива за будь-яку ціну («З рубцем на щоці», «Тисяча дванадцяток» та ін.) не доводять людей до добра. Натомість вияви вдячності, справедливості, дружби, самовідданості цінуються дуже високо. Але чи не найвище — саме життя. Мабуть, найвиразніше це проглядається в одному з найкращих творів Джека Лондона — оповіданні «Жага до життя», яке хоч і написане значно пізніше від північного циклу, але близьке до нього за художньою переконливістю й глибиною проникнення в людську психологію.}

_{Двоє виснажених голодом чоловіків зі своїми трофеями — мішечками намитого золота — добираються безлюдними північними землями до рятівного моря, де їх має підібрати корабель. Але коли один із них підвернув ногу — товариш без жодного докору сумління кинув його самого. Та от жаги до життя цьому товаришеві забракло, на відміну від жадоби до золота, — його погризене вовками тіло поряд із незайманим мішечком золота знайде відтак кинутий мандрівець, який наважився позбутися в дорозі своєї заважкої й абсолютно безглуздої тут золотої ноші. Витримавши неймовірні злигодні, своєю жагою до життя перемігши навіть вовка, він таки добирається до рятівного корабля. А там, оклигавши, збирає сухарі у матраці, в пазусі, у найнеймовірніших місцях…}

_{Моторошна картина! Але чи завважували ви, дорогі читачі, як наші ж таки бабусі й дідусі, яким випало на долю пережити штучно організований тоталітарним сталінським режимом страшний голод 1933 року, дотепер у скринях та на горищах роблять запаси продуктів…}

_{Глибока житейська правда — ось що особливо цінне в творах Джека Лондона. Так, вона подекуди страшна, ця правда — але тим переконливіша.}

_{Своїми книжками письменник наполегливо доводив, що і в найтяжчих обставинах, найжорстокіших випробуваннях людина не є безпорадною. Все вирішують її духовні якості, її воля, людяність, почуття морального обов'язку, віра. Саме ці риси не дають розчинитися книжкам Джека Лондона в безконечних потоках усеможливої сучасної й не дуже белетристики, а до глибини душі заполонюють юного читача; вчать його жити за законами правди й моралі; дарують йому впевненість у власних силах і можливостях на довгій і часто тернистій дорозі життя.}

_{Іван Андрусяк}