1
Брехуненко В. Східна брама Європи. Козацька Україна в середині XVII—XVIII ст. – К., 2014.
2
Плохій С. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. – Харків, 2016.
3
Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – К. ; Філадельфія, 1995. – С. 421—422.
4
Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. – Львів, 1994. – С. 127.
5
Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. – С. 101.
6
Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII. Волинь і Центральна Україна. – Вид. друге, переглянуте і виправлене. – К., 2008. – С. 189.
7
Літопис руський. – К., 1989. – С. 7.
8
Толочко П. Давньоруські літописи і літописці Х—ХІІІ ст. – К., 2005. – С. 9—110.
9
Літопис руський. – С. 8.
10
Ауліх В. Зимнівське городище – слов’янська пам’ятка VI—VII ст. н. е. в Західній Україні. – К., 1972.
11
Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – Рівне, 2016. – С. 18.
12
Прищепа Б. Погоринські міста в Х—ХІІІ ст. – Рівне, 2016. – С. 41—54.
13
Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. // Український історичний журнал. – 2009. – № 5. – С. 12—34.
14
Відейко М. Україна: від антів до Русі. – К., 2009. – С. 29—30.
15
Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. – СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников // Византийский временник. – 1961. —Т. ХХ. – С. 75—89.
16
Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші // Сестра моя, Софія… – К., 2016. – С. 68—69.
17
Лавренюк В. Авари (обри) // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. – Тернопіль, 2004. – Т. 1. – С. 19.
18
Tzsykiewicy L. A. Słowianie i Awarowie. – Wrocław, 2009.
19
Labuda G. Pierwsye państwo słowiańskie. Państwo Samona. – Wodyisław Sląski, 2009.
20
Цит. за: Эрдели И. Исчезнувшие народы. Авары // http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article24. htm.
21
Про аварів та їхню історію див.: Венелин Ю. И. Об обрах, их царстве и его пределах. – М., 2011. – С. 639—662; История Венгрии. – М., 1971. – Т. 1. – С. 75—80.
22
Плахонін А. Великоморавське князівство // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2003. – Т. 1. – С. 471.
23
Цит. за: Якубович М. Велика Волинь і мусульманський Схід. – С. 18.
24
Річинський А. Старий город Волинь // Наша Батьківщина. – 1938. – Ч. 2. – С. 38—49.
25
Головко В. Володимир-Волинський // Енциклопедія історії України: в 10 т. – Т. 1. – С. 620.
26
Войтович Л. Прикарпаття в другій половині І тисячоліття н. е.: найдавніші князівства // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 2010. – Вип. 45. – С. 13—54.
27
Іларіон. Слово.... // Хрестоматія давньої української літератури. – К., 1967. – С. 46.
28
Про тюркське походження булгар див.: Pritsak O. Die bulgarische Furstenliste und die Spache der Protobulgarien. – Wiesbaden, 1955. Щоправда, твердження про тюркський генезис булгар є дискутивне. Наприклад, поширеною є версія про іранське походження цього народу. Проте відомо, що в «історичний період» булгари розмовляли тюркською мовою, тому, відповідно, є підстави віднести їх до тюркських народів. Схоже, що булгари асимілювали різні племена, в т. ч. індоєвропейські. Однак у результаті булгарського етногенезу переважив тюркський вплив.
29
Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші // Сестра моя, Софія… – С. 66.
30
Про давніх булгар див.: Златарски В. История на Българската държава през Средните векове. – София, 1994. – Т. 1, ч. 1.
31
Про хана Кубрата див.: Мингазов Ш. Кубрат – правитель Великой Болгарии и Кетрадес – персонаж Иоанна Никиусского. – Казань, 2012.
32
Сокровища хана Кубрата. Перещепинский клад. – СПб., 1997.
33
Про це більш детально див.: Кралюк П. Вплив давньоболгарської культури на культуру Київської Русі // Сестра моя, Софія… – С. 193—201.
34
Історія української літератури. – К., 2013. – Т. 1. – С. 619—645.
35
Рыбаков Б. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. – М., 1963. – С. 165—169.
36
Кралюк П. Прийняття і сприйняття християнства в Русі-Україні. – Острог, 2013. – С. 28—41.
37
Літопис руський. – С. 16—22, 25—30, 41—43, 61—62.
38
Йов Борецький та інші. Протестація 1621 р. // Україна: антологія пам’яток державотворення Х—ХХ ст. – К., 2008. – Т. ІІІ. – С. 91.
39
Літопис руський. – С. 51.
40
Про Волзьку Булгарію див.: Гагин И. Волжская Булгария: Очерки истории средневековой дипломатии (Х – первая чверть XIII в.). – Рязань, 2004; Смирнов А. Волжские булгары. – М., 1951; Фухрутдинов Р. Очерки по истории Волжской Булгарии. – М., 1984; Чолов П. Волжска България (VII—XVI вв.). – София, 2008.
41
Літопис руський. – С. 51.
42
Левченко М. Крещение Руси при Владимире // «Крещение Руси» в трудах русских и советских историков. – М., 1988. – С. 114.
43
Літопис руський. – С. 52.
44
Про «острів русів» у пониззі Волги і можливість створення тут центру Руської держави див.: Рыбаков Б. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. – М., 1982. – С. 348; Трехачев Н. Попытки локализации Прикаспийской Руси на основании сообщений современников в западноевропейских и арабских источниках Х—XIII вв. // Древнейшие государства на территории СССР: материалы и исследования. – 1980. – М., 1981. – С. 159—164.
45
Пріцак О. Походження Русі. – К., 1997. – Т. 1: Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг). – С. 30—31.
46
Павич М. Хозарський словник. – Харків, 2004.
47
Про історію хозар див.: Артамонов М. История хазар. – СПб., 2001; Гумилёв Л. Открытие Хазарии. – СПб.; М., 2003; Кёстлер А. Тринадцатое колено: Крушение империи хазар и её наследие. – СПб., 2001; Магомедов М. Образование Хазарского каганата: по материалам археологических исследований и письменным данным. – М., 1983; Новосельцев А. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. – М., 1990.
48
Про документальні джерела з історії Хозарського каганату див.: Голб Н., Прицак О. Хазарско-еврейские документы Х в. – М.; Иерусалим, 2000; Коковцев П. Еврейско-хазарская переписка Х века. – Ленинград, 1932.
49
Цукерман К. Про дату навернення хозар до іудаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря // Ruthenica. – К., 2003. – Т. ІІ. – № 2. – С. 54—84.
50
Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. – К., 2005. – С. 154.
51
Публікацію листа і його інтерпретацію див.: Коковцов П. К. Еврейско-хазарская переписка X в. – Ленинград, 1932.
52
Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – М., 1992. – С. 81.
53
Заходер Б. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. – М., 1962. – С. 140—143.
54
Гумилев Л. Открытие Хазарии. – С. 310.
55
Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. – С. 156.
56
Літопис руський. – С. 10—11.
57
Гумилев Л. Открытие Хазарии. – С. 284.
58
Літопис руський. – С. 12.
59
Там само.
60
Літопис руський. – С. 14.
61
Там само. – С. 38.
62
Там само.
63
Там само. – С. 85.
64
Там само. – С. 125.
65
Літопис руський. – С. 160.
66
Там само. – С. 52.
67
Вперше питання про існуванння Руського каганату було поставлено Степаном Гедеоновим у 1862 р. Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. Див.: Гедеонов С. Отрывки из исследований о варяжском вопросе // Записки Императорской Академии наук. – СПб., 1862. – Т. 1. – Прил. 3. – С. 105—106.
68
Древняя Русь в свете зарубежных источников. – М., 2010. – Т. 4. – С. 19—20.
69
Древняя Русь в свете зарубежных источников. – М., 2009. – Т. 3. – С. 47—48.
70
Тисяча років українській суспільно-політичній думці. – К., 2001. – Т. 1. – С. 209.
71
Высоцкий С. Древнерусские надписи Софии Киевской XI—XIV вв. – К., 1966. – С. 49—52.
72
Про печенігів див.: Печенеги (Антология) / ред. В. Кукушкин. – М., 2013; Плетенева С. Печенеги // Исчезнувшие народы: сб. статей. – М., 1988. – С. 35—46; Пріцак О. Печеніги // Український історик. – 1970. – № 1—3. – С. 95—101; Pálóczi-Horváth A. Petschenegen, Kumanen, Jassen: Steppenvölker im mittelalterlichen Ungarn. – Budapest, 1989.
73
Літопис руський. – С. 39.
74
У «Повісті минулих літ» печеніги ставляться поряд із аварами (обрами), а також чорними уграми, котрі трактуються як вороги. Див.: там само. – С. 7.
75
Магочій П-Р., Петровський-Штерн Й. Євреї та українці. Тисячоліття співіснування. – Ужгород, 2016. – С. 17—18.
76
Літопис руський. – С. 24.
77
Там само.
78
Там само. – С. 25.
79
Там само. – С. 26.
80
Літопис руський. – С. 43.
81
Там само.
82
Там само. – С. 46.
83
Літопис руський. – С. 67.
84
Там само. – С. 68—70.
85
Літопис руський. – С. 71—73.
86
Літопис руський. – С. 70.
87
Там само. – С. 82, 83.
88
Там само. – С. 88—89.
89
Там само. – С. 142, 143, 151, 159, 177, 178, 194, 243, 244, 282, 290.
90
Про половців та їхню історію див.: Плетнева С. Половцы. – М., 1990; Половець В. Половці. – Чернігів, 2007; Пріцак О. Половці // Український історик. – 1973. – № 1—2. – С. 112—118; Стоянов В. Куманология: историко-графические ескизи. – София, 2009. – Т. 1—2.
91
Кудряшов К. Половецкая степь: очерки исторической географии. – М., 1948.
92
Літопис руський. – С. 99.
93
Літопис руський. – С. 100.
94
Там само. – С. 104.
95
Там само. – С. 106.
96
Там само. – С. 133.
97
Там само. – С. 133—134.
98
Там само. – С. 140—141.
99
Там само.
100
Літопис руський. – С. 158—159.
101
Літопис руський. – С. 161—162.
102
Там само. – С. 166—167.
103
Там само. – С. 176.
104
Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – С. 218.
105
Пріцак О. Половці. – С. 114.
106
Літопис руський. – С. 332.
107
Квітницький М. Половці // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2011. – Т. 8. – С. 350.
108
Літопис руський. – С. 346.
109
Половець В. Половці. – С. 41—43.
110
Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – С. 222.
111
Літопис руський. – С. 379—381.
112
Пріцак О. Половці. – С. 114.
113
Про мамлюків та їхній султанат див.: Іналджик Г. Османська імперія. Класична доба. 1300—1600. – К., 1998. – С. 24, 41, 43, 44, 66, 113, 149, 167.
114
Божилов И. Фамилията на Асеневци (1186—1460). – София, 1985; Пріцак О. Половці. – С. 117.
115
Vásáry I. Cumans and Tatars: Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185—1365. – Cambridge, 2005. – P. 149—155/
116
Казаку М. Дракула / пер. з фр. В. Удовиченко. – М., 2011.
117
Hevizi J. Autonomies in Hungary and Europe. A comparative study. – Budapest, 2004. – P. 18—22.
118
Квітницький М. Половці // Енциклопедія історії України: у 10 т. – Т. 8. – С. 350.
119
У літературі Руське королівство переважно відоме, як Галицько-Волинське князівство. Хоча останнє є «кабінетним терміном». Про це більш детальніше див.: Кралюк П. Питання, що потребує ясності // Корона, або Спадщина Королівства Руського. – К., 2017. – С. 26—37.
120
Алексюк М. Палавецкія паселіщчы на Беларусі // Помнік гісторыі і культуры Беларусі. – 1978. – № 1. – С. 33—35; Леонюк В. Словник Берестейщини. – Львів, 1996. – С. 250.
121
Про ці пам’ятки більш детальніше див.: Плетнёва С. Половецкие каменные изваяния. – М., 1974.
122
Пріцак О. Половці. – С. 116.
123
Гаркавец А. Codex Cumanicus: полное издание в 4 томах. – Алматы, 2015.
124
Половець В. Половці. – С. 34.
125
Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – С. 466.
126
Пріцак О. Половці. – С. 117—118.
127
Наприклад, див.: Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 140—141. Тут автор навіть розглядає походи русів на половців як акції, спрямовані на захист християнської віри, своєрідні «хрестові походи», заявляючи: «… саме Русь прийняла на себе основний удар половців і тим самим значно полегшила становище Візантії, Угорщини та інших християнських країн».
128
Аргументи на користь цієї версії див.: Ільїн О. Пакт «Катерина ІІ – Йосиф ІІ» та «Слово о полку Ігоревім» // Сіверянський літопис. – 1996. – № 4. – С. 55—58; його ж. Віденський конгрес та «Слово о полку Ігоревім» (відповідь Святославу Воїнову) // Сіверянський літопис. – 1997. – № 4. – С. 29—33.
129
Літопис руський. – С. 368—369.
130
Вороний М. Євшан-зілля: Поема. Вірші. – К., 2010.
131
http://www. myslenedrevo. com. ua/uk/EStore/History/ EvshanAlmanac. html;https://uk.wikipedia.org/ wiki/Євшан-зілля_(самвидав)
132
Котляр М. Клобуки чорні // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2007. – Т. 4. – С. 354.
133
Літопис руський. – С. 199.
134
Там само. – С. 353.
135
Літопис руський. – С. 302.
136
Про торків див.: Голубоский П. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар (История южно-русских степей ІХ—ХІІІ вв.). – К., 1884. – С. 65—181; 212—228.
137
Літопис руський. – С. 51.
138
Там само. – С. 99—100.
139
Рыбаков Б. Торческ – город чёрных клобуков // Археологические открытия 1966 г. – М.,1967. – С. 243—245.
140
Літопис руський. – С. 354.
141
Кратоков А. История берендеев. – Ярославль, 2009.
142
Літопис руський. – С. 151.
143
Там само. – С. 178.
144
Там само. – С. 274.
145
Див.: Рахно К. Шлях берендея. Загадковий кочовий народ берендеїв пов’язав між собою Україну, Угорщину, Балкани, Росію та далекі степи Центральної Азії // Український тиждень. – 2013. – № 23. – 13 червня.
146
Літопис руський. – С. 336.
147
Плахонін А. Ковуї // Енциклопедія історії України: у 10 т. – Т. 4. – С. 392.
148
Літопис руський. – С. 338—340.
149
Термін «Золота Орда» доволі пізнього походження і не є самоназвою держави. Вперше він з’являється в московських писемних пам’ятках, коли вже Золотої Орди не існувало, зокрема в історико-публіцистичному творі «Казанська історія», в якій обґрунтовувалося завоювання Московією Казанського ханства. Вважається, що ця пам’ятка була написана в 1564—1566 рр. (інша версія щодо датування – 1626—1640 рр.). У різних пам’ятках часів Золотої Орди для означення цієї держави вживалися інші назви. Найчастіше – Улус з різними додатками, наприклад іменами ханів. Навіть вживалася назва Дешт-і Кипчак, яка раніше використовувалася для означення Половецької землі. У ХІХ ст. термін «Золота Орда» закріпився в російській історіографії й став «загальноприйнятим». Його використовували для означення Улусу Джучі зі столицею в Сараї (пізніше – Новому Сараї). Розуміючи умовність цієї назви, ми вирішили її використовувати, аби уникнути термінологічних непорозумінь.
150
Степанченко О. Паперові гроші Золотої Орди // http://islam.in.ua/ua/istoriya/paperovi-groshi-zolotoyiordy.
151
Крот В. Банкноти, банківські білети // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2003. —Т. 1. – С. 178.
152
Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – С. 351.
153
Там само. – С. 344.
154
Літопис руський. – С. 395—397.
155
Джованни дель Плано Карпини. История монголов. Гильом де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Книга Марко Поло. – М., 1997.
156
Рыбаков Б. О преодолении самообмана // Вопросы истории. – 1974. – № 3. – С. 153—159.
157
Літопис руський. – С. 397—398.
158
Плохій С. Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі. – К., 2015. – С. 73.
159
Про це більш детальніше див.: Кралюк П. Питання, що потребує ясності // Корона, або Спадщина Королівства Руського. – С. 26—37.
160
Довженок В. Среднее Поднепровье после татаро-монгольского нашествия // Древняя Русь и славяне. – М., 1978. – С. 76—82.
161
Погодин М. Исследования, замечания и лекции о русской истории. – М., 1856. – Т. VII. – С. 420.
162
Дашкевич Н. Болоховская земля и её значение в русской истории. – К., 1976. – С. 54.
163
Плахонін А. Олександр Невський // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2010. – Т. 7. – С. 572.
164
Про це див.: Синюк С. Тисячоліття волинської книжності. – Тернопіль, 2016. – С. 35—50.
165
Літопис руський. – С. 398.
166
Там само.
167
Головко О. Половецький хан Котян Сутоєвич у політичному житті Центрально-Східної Європи першої половини ХІІІ ст. // ХІ сходознавчі читання А. Кримського. – К., 2007. – С. 80—83.
168
Літопис руський. – С. 398.
169
Там само. – С. 399.
170
Літопис руський. – С. 414—416.
171
Літопис руський. – С. 408—409.
172
Там само. – С. 412—413.
173
Про це більш детальніше див.: День. – 2011. – 22 листоп.
174
Літопис руський. – С. 413.
175
Там само. – С. 418.
176
Там само. – С. 416.
177
Боротьба за австрійську спадщину досить добре описана в Галицько-Волинському літописі. Див.: Літопис руський. – С. 416.
178
Літопис руський. – С. 421—422.
179
Плахонін А. Куремса // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2009. – Т. 5. – С. 519.
180
Головко О. Бурундай, Бурондай // Енциклопедія історії України: у 10 т. – Т. 1. – С. 413.
181
Літопис руський. – С. 422.
182
Там само. – С. 423.
183
Там само. – С. 426.
184
Літопис руський. – С. 428—429.
185
Почекаев Р. Цари ордынские. Биографии ханов и правителей Золотой Орды. – СПб., 2010. – С. 34—46.
186
Літопис руський. – С. 234, 435, 437.
187
Там само. – С. 437.
188
Там само. – С. 439.
189
Острогорський Г. Історія Візантії. – Львів, 2002. – С. 365—389.
190
Про це більш детально див.: Кралюк П. Руські спадкоємці могутніх імператорів. Візантійські реліквії Руського королівства // Корона, або Спадщина Королівства Руського. – С. 76—81.
191
Собчук В. Історична Волинь. Північний захід України в регіональному та локальному вимірах минулого. – Кременець, 2017. – С. 18.
192
Літопис руський. – С. 432.
193
Собчук В. Історична Волинь. Північний захід України в регіональному та локальному вимірах минулого. – С. 18.
194
Літопис руський. – С. 435.
195
Про хана Ногая та пов’язаних із ним золотоординських ханів див.: Почекаев Р. Цари ордынские. Биографии ханов и правителей Золотой Орды. – С. 47—73.
196
Літопис руський. – С. 436.
197
Там само. – С. 430.
198
Там само. – С. 432.
199
Там само. – С. 435.
200
Там само. – С. 436.
201
Літопис руський. – С. 430.
202
Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. – К., 1993. – Т. ІІІ. – С. 107—108.
203
Войтович Л. Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225—1301). – Львів, 2014. – С. 87.
204
Гречило А. Українські територіальні та національно-державні символи // Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія та кордони України. – Харків, 2016. – С. 283—284.
205
Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ—XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 195.
206
Див.: Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 511.
207
Однороженко О. Українська руська еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. – К., 2011. – С. 48.
208
Саме за хана Узбека Золота Орда досягла піку своєї могутності. Див.: Почекаев Р. Цари ордынские. Биографии ханов и правителей Золотой Орды. – С. 88—107.
209
Про Юрія ІІ див.: Кордуба М. Болеслав-Юрій ІІ. Останній самостійний володар галицько-волинської держави з нагоди 600-річчя його смерті // Минуле і сучасне. – Ч. 7. – Краків, 1940. – С. 23—30.
210
Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 75.
211
Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець: джерелознавче дослідження. – Видання друге. – К., 1971. – С. 99.
212
Див.: Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків і нащадків. – К., 2012. – С. 113—114.
213
Про Дмитра Дядька див.: Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. – К., 1993. – Т. ІV. – С. 28—30, 430—433.
214
Про Любарта-Дмитра див.: Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – С. 37—40, 42, 73, 511—512, 562, 614 та ін.
215
Шабульдо Ф. Битва біля Синіх Вод 1362 р.: маловідомі та незнані аспекти // Український історичний журнал. – 1996. – № 2. – С. 3—15.
216
https://uk.wikipedia.org/wiki/Битва_на_Синіх_Водах
217
Почекаев Р. Цари ордынские. Биографии ханов и правителей Золотой Орды. – С. 155—177.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги