Побалакаємо?

1

Приземлилися вдало, попри гравітаційну шарпанину через два сонця та шість місяців. Низька хмарність могла б створити певні труднощі, якби Джексон не надумався здійснювати посадку візуально. Але він вважав таке дитячими іграшками. Безпечніше увімкнути комп'ютер, відкинутись у кріслі й просто насолоджуватися процесом.

Хмари розійшлись на висоті дві тисячі футів. Джексон переконався, що мету визначено правильно — тепер не лишилося жодних сумнівів: під ним було місто. Джексон не працював у команді — його робота, як ніяка інша, вимагала самостійних зусиль однієї людини. Але, хоч як це парадоксально, така людина мала бути надзвичайно товариською. Через цю внутрішню суперечність Джексон мав звичку розмовляти сам із собою. Загалом, це було звичкою більшості людей його фаху. Джексон умів розмовляти будь із ким — з людиною чи з інопла-нетянином, незалежно від розміру, форми чи кольору.

Саме за це йому платили, й саме це він робив за будь-яких обставин. Він розмовляв із собою під час тривалих міжзоряних перельотів і ще більше розмовляв, коли поряд був хтось, або щось, здатне відповідати. Він вважав за щастя, що ще й платню отримує за свою любов до балачок.

«І мені не просто платять, — нагадував він собі, — платять добре, ще й з преміальними на додачу. Скидається на те, що ця планета буде щасливою для мене. Здається, вдасться розбагатіти, якщо, звичайно, мене тут не вб'ють».

Міжпланетні польоти в самоті та загроза смерті були єдиними недоліками його роботи, але якби ця робота не була така небезпечна й важка, і платили б за неї не так добре.

Чи не вб'ють його часом? Цього ніколи не можна сказати напевне. Чужі форми життя непередбачува-ні — так само, як і люди, але більшою мірою.

«Не думаю, що мене вб'ють, — сам собі сказав Джексон, — відчуваю, що мені сьогодні пощастить».

Ця проста філософія вела його багато років і крізь самоту нескінченних космічних миль, і через понад два десятки планет. І він не бачив жодних причин для зміни свого світогляду.

Корабель приземлився. Джексон перемкнув систему керування в режим очікування.

За допомогою аналізатора перевірив вміст кисню й інших речовин в атмосфері, переглянув результати визначення місцевих мікроорганізмів. Планета була придатною для життя. Він відкинувся у кріслі й почав чекати. Звісно, чекати довелося недовго: місцеві жителі, чи то пак тубільці, аборигени — назвіть їх, як собі хочете, — вийшли зі свого міста, щоб подивитися на космічний корабель. Ну, і Джексон дивився на них в ілюмінатор.

«Що ж, — виснував він, — здається, місцеві мешканці у цьому забутому Богом кутку — такі собі прості хлопці-гуманоїди, а це означає п'ять тисяч доларів преміальних для стріляного горобця Джексона».

Мешканці міста були двоногими моноцефалоїда-ми. Не відрізнялися від людей також і за кількістю пальців, носів, очей, вух та ротів. Їхня шкіра мала тілесний колір, губи — рожевий, волосся — чорний, русявий або рудий.

«Нічого собі, вони геть такі, як земні люди! — промовив сам до себе Джексон. — От дідько, мені належить за це додатковий бонус. Справжнісінькі тобі гуманоїди!».

Тубільці були одягнені. Дехто мав вигадливо вирізьблені дерев'яні палиці —мабуть, їхні патички. На жінках карбовані й вкриті емаллю прикраси. Джексон приблизно оцінив рівень розвитку їхнього суспільства як рівнозначний пізньому бронзовому періоду на Землі.

Вони розмовляли між собою та жестикулювали. Мова була, звичайно, незрозуміла Джексону, але це не мало значення. Важливим він вважав те, що ці істоти мали мову й що звуки їхнього мовлення можна було відтворити за допомогою його власного голосового апарату.

«Не те, що на тій жахливій планеті минулого року, — промовив до себе Джексон, — оті сучі діти з їхнім суперзвуком! Мені довелося носити спеціальні навушники та мікрофон, а температура була понад сорок градусів у затінку».

Інопланетяни чекали на нього, Джексон це знав. Ця перша мить безпосереднього контакту завжди була трохи напруженою.

Саме вона визначала характер подальших стосунків.

Він неохоче підійшов до люка, відімкнув його, протер очі й прочистив горло. Йому якось таки вдалося вимучити посмішку. Наказав собі: «Розслабся, ти просто старий міжзоряний мандрівник — такий собі різновид галактичного волоцюги — хочеш подати їм руку дружби й така інша дурня. Ти тільки навідався до них, аби трохи побалакати, нічого більше. Постарайся повірити в це сам, і тоді місцеві лохи тобі теж повірять. Пам'ятай закон Джексона: всі форми розумного життя наділені даром святої простоти, а це означає, що такого собі Танга з трьома язиками з планети Орангус V можна надурити так само просто, як і Джо Доукса із Сан-Пауло».

І ось так, з вдавано впевненою посмішкою на обличчі, Джексон відкрив люк і вийшов трохи побалакати.

— Ну, як ся маєте? — поцікавився відразу, просто щоб почути звук власного голосу.

Найближчі тубільці сахнулися від нього. Майже всі трималися доволі насторожено.

У декількох молодших він помітив бронзові ножі. Це була примітивна зброя, але вбити могла не згірш за сучасну. Тубільці почали наближатися.

— Прошу, не хвилюйтеся, — сказав Джексон, хоча й непросто було вдавати невимушеність.

Тубільці дістали свої ножі й посунулися ближче. Джексон стояв на місці, готовий у разі потреби з реактивною швидкістю заскочити у люк.

Але тут двом найбільш вороже налаштованим чоловікам (Джексон вирішив, що їх можна називати людьми) заступив дорогу третій, трохи старший з вигляду. Він жестами супроводжував свою швидку промову. Двоє з ножами слухали.

— Правильно, — похвалив того старого Джексон, — гарненько придивіться. Величезний космічний корабель. Це схоже на сильну магію. Потужна машина, виготовлена за допомогою справжніх новітніх технологій. Варто таки, мабуть, зупинитися й подумати?

Це вочевидь спрацювало.

Тубільці зупинилися; і якщо й не думали, то принаймні багато говорили. Вони вказували то на корабель, то на своє місто.

— Нарешті второпали, — сказав їм Джексон. — Мова сили — універсальна, еге ж, двоюрідні брати?

Він був свідком багатьох подібних сцен на різних планетах. Міг би майже точно визначити, про що вони зараз говорять. Як правило, події розгорталися майже завжди однаково. Приземлення дивовижного космічного апарату викликає: 1) цікавість, 2) страх і 3) ворожість. За декілька хвилин враженого споглядання один з тубільців зазвичай звертається до свого друга:

— Скажи, хіба ця триклята залізяка не здається до біса потужною?

— Маєш рацію, Гербі, — відповідає його друг Фред, інший тубілець.

— Сам бачиш, — підсумовує Гербі, — дідько його забирай, з такою міццю й такими технологіями цей тип може запросто нас захопити. Я маю на увазі, що йому це легко вдалося б.

— Поцілив якраз у точку, Гербі, це саме те, що може статися.

— Ну, то я так гадаю, — править своєї Гербі, — не варто ризикувати. Звичайно, він начебто й приязний з вигляду, але надто вже сильний. Зараз саме найкращий час, щоб захопити його, поки він там стоїть і чекає на наші вітання чи щось таке. Отже, давай схопимо цього вилупка, а тоді вже зможемо все це обговорити й побачимо, як усе далі складеться.

— Згода! — кричить Фред. Інші теж погоджуються.

— Нумо, хлопці, — гукає Гербі, — уперед, схопімо чужинця!

Вони починають підступати, аж раптом, останньої миті Старий Док (третій тубілець) втручається з такими словами:

— Стривайте, хлопці, ми не можемо так чинити. Насамперед у нас же є якісь закони…

— Та біс із ними, з тими законами, — відмахується Фред (змалечку — порушник усіляких правил і трохи собі простакуватий).

— …тут річ не лише в законах. Це може бути просто небезпечно.

— Ми з Фредом нічого не боїмося, — заявляє хоробрий Гербі. — Ви собі, Док, краще йдіть у кіно чи деінде. Ми тут без вас усе владнаємо.

— Я маю на увазі не особисту небезпеку безпосередньо для вас, — зневажливо каже старий Док, — я боюся руйнування нашого міста, загибелі наших близьких та знищення нашої культури.

Гербі й Фред зупиняються.

— Що ви таке кажете, Док? Це ж просто один смердючий чужинець! Штрикнути його ножем у черево — кров потече, як і з будь-кого іншого.

— Дурні! Ідіоти! — обурюється мудрий Старий Док. — Звичайно, ви можете вбити його! Але що станеться після цього?

— Ну й що може статися? — Фред косує дурнуватими булькатими очима.

— Тупі телепні! Гадаєте, прибульці зробили тільки один такий корабель? Ви думаєте, що вони не знають, де валандається цей парубійко? Чоловіче, можна ж було б здогадатися, що вони наробили цілу купу таких кораблів і що стурбуються не на жарт, якщо цей шарабан не повернеться вчасно. І здогадайтеся, що буде, коли ті іноземці дізнаються про вашу дурість! Вони страшенно розлютяться, нападуть на нас, і тут нам уже всім буде непереливки.

— Чому це ви гадаєте, що все буде саме так? — не вгаває недоумкуватий Фред.

— А ти як вчинив би на їхньому місці?

— Ну, я, може, зробив би саме так, як ви кажете, — Фредді дурнувато посміхається. — Звісно, я міг би таке вчинити. Але, може, вони такого не втнуть?

— Може, й не втнуть, — передражнює його мудрий Старий Док. — Хлопче, ми не можемо ризикувати всім, сподіваючись на твоє «може», не можемо дозволити собі вбити цього чужого типа, сподіваючись, що його одноплемінники не вчинять того, що зробив би кожен на їхньому місці. Така необачність всіх нас зажене в пекло.

— Та я тепер наче й втямив, що вбивати його й не слід, — каже Гербі. — А що ж тоді робити?

— Та просто почекати й дізнатися, чого він хоче.

2

Сцени, подібні до цієї, доволі реалістично тут відтвореної, розігрувалися щонайменше разів із тридцять чи сорок. Як правило, все зводилося до політики «зачекати й подивитися». Іноді контактера з Землі убивали, перш ніж гору брали мудреці, але ж Джексону й платили саме за такий ризик.

Щоразу, коли контактера вбивали, відплата була неминучою, швидкою і страшною. Звісно, не без жалю, адже Земля — надзвичайна планета, звична до життя в рамках закону. Жодна цивілізована, законослухняна раса не любить геноциду. Звичайно, земляни вважають геноцид вельми неприємною роботою, і їм не подобається читати про щось таке в ранкових газетах. Посадові особи, безперечно, мають бути захищені, за вбивство слід карати; всі з цим згодні. Але якось неприємно читати про геноцид за ранковою кавою. Такі новини можуть зіпсувати людині весь день. Три-чотири геноциди — й людина може так обізлитися, що віддасть свій голос не тому кандидатові.

На щастя, подібні інциденти траплялися дуже рідко. Інопланетяни зазвичай міркували досить швидко. Попри мовний бар'єр, тубільці здогадувалися, що просто так убивати землян не варто.

А тоді поступово якось залагоджувалося й усе інше.

Гарячі голови сховали свої ножі. Всі посміхалися, Джексон вищирився у відповідь, немов гієна. Тубільці робили якісь рухи руками й ногами, мабуть, вітали прибульця.

— Ну, це вже добре, — сказав Джексон і своєю чергою спробував зробити кілька подібних жестів, — тепер я почуваюся, як вдома. А зараз, мабуть, відведіть мене до свого правителя, покажіть мені місто й усю цю дурню. Потім я візьмуся до вивченням вашої мови, і ми з вами трохи побалакаємо. І все буде чудово. Вперед.

Отже, Джексон рушив у напрямку міста. Його нові друзі якусь мить вагалися, а потім рушили слідом.

Усе відбувалося за планом.

Джексон, як і всі інші контактери, був поліглотом з унікальними можливостями. За головне знаряддя мав свою ейдетичну пам'ять і надзвичайно гострий слух. До того ж він володів дивовижними здібностя-ми до вивчення мов та з надприродною інтуїцією вгадував значення слів. Коли Джексон починав вивчати незнайому мову, її основні елементи виділяв швидко й невимушено. Він без особливих зусиль розрізняв інтонації наказових, інформаційних та просто емоційних висловлювань. Натреноване вухо відразу вирізняло граматичні елементи. Префікси й суфікси не становили для нього жодних проблем. Джексон легко засвоював послідовність слів, висоту звуків, їх подвоєння. Лінгвістики як науки він не вивчав, та й не потребував цього, бо володів природними здібностями. Лінгвістика розроблялася для пояснення того, що він вловлював інтуїтивно.

Не траплялося мови, якої не зміг би вивчити Джексон. Він навіть не припускав існування такої мови й часто казав своїм друзям із мовного клубу в Нью-Йорку: «У цих інопланетних мовах нема нічого аж такого складного, принаймні у тих, з якими я стикався, кажу це цілком щиро. І ще скажу вам, хлопці: людина, яка вивчила мову сіу або кхмерів, не матиме труднощів і серед зірок».

І так воно досі й було...

У місті відбулося багато нудних церемоній, які мусив витримати Джексон. Вони тривали аж три дні — цілком нормально для такого випадку, адже не щодня прибуває з візитом мандрівник із космосу. Отже, природно, що кожен мер, губернатор, президент, інші представники владних структур та їхні дружини хотіли потиснути йому руку. Усе це було зрозуміло, але Джексона дратувало таке марнування часу. На нього чекали справи, й деякі не надто приємні, тож він квапився мерщій розпочати їх, аби чимшвидше закінчити.

На четвертий день йому вдалося звести до мінімуму ту офіційну дурню.

Цього дня він почав по-справжньому вивчати місцеву мову.

Будь-який мовознавець вам скаже, що мова, без сумніву, є найпрекраснішим людським творінням. Але в її красі криються і певні небезпеки.

Мову можна порівняти із осяйною, мінливою поверхнею моря. Як і на морі, ви ніколи не знаєте, які рифи приховані в ясній глибині. Найсвітліша вода ховає найпідступніші мілини.

Джексон був добре підготовлений до всіляких неприємностей, але поки що з ними не стикався. Основною мовою хoн цієї планети На говорила переважна більшість її мешканців (ен-a-тo-Нa — буквально люди з планети На або нанці, як їх подумки називав Джексон). Мова хон видалася йому не складною. У ній кожне поняття мало єдину назву, й жодного злиття, поєднання чи аглютинації слів ця мова не передбачала. Складні поняття вибудовувалися з послідовності простих («космічний корабель» був хо-пa-aйе-aн — судно-літає-зовні-не-бо). Таким чином, мова хон дуже нагадувала земні китайську та аннамітську. Різна висота звуку використовувалася не тільки для розрізнення омонімів, а й позиційно, для позначення ступеню «сприйняття реальності» — тілесного дискомфорту й трьох категорій приємного очікування. Усе це було доволі цікаво, але не становило особливих проблем для компетентного лінгвіста.

Він міг назвати таку мову, як хoн, радше нудною для вивчення, адже доводилося запам'ятовувати довгу низку слів. Але трохи розважитися можна було в процесі засвоєння їх порядку та висоти звуків. Тим паче, що це виявилося вкрай необхідним для розуміння мови. Отже, загалом Джексон був задоволений і вивчив цю нову мову доволі швидко.

Приблизно тиждень потому Джексон міг із гордістю сказати своєму вчителеві:

— Дуже приємного і доброго ранку вам, найцінніший і шанований наставнику! Як ваше благословенне здоров'я цього чудового дня?

— Найщиріщі вітання, ірд вунк, — відповів репетитор із теплою посмішкою. Ваша вимова чудова, шановний учню! Насправді гор нак, і ви розумієте мою рідну мову майже зовсім як ур нак тай.

Джексон аж засяяв від компліментів лагідного старого репетитора. Був задоволений собою. Звичайно, він не розібрав декількох слів — слова ірд вунк і ур нак тай щось йому нагадували, але гор нак були зовсім незнайомі. Однак чого більшого можна очікувати від новачка? Він знав уже достатньо, щоб розуміти нанців і щоб вони розуміли його. Саме цього й потребував Джексон для своєї роботи.

Цього дня він повернувся до свого космічного корабля. Люк був відчинений увесь час, поки він перебував на планеті, але жодна річ не зникла. Джексон похитав головою, але не дозволив собі засмутитися з цього приводу. Наповнив кишені різноманітним добром і повернувся назад у місто. Готувався до виконання завершальної, найважливішої частини своєї роботи.

3

У центрі ділового району, на перетині вулиць Ум та Альхретто, Джексон знайшов те, що шукав: офіс з продажу нерухомості. Увійшов, його провели до кабінету пана Ерума, молодшого партнера власників фірми.

— От добре, просто таки чудово! — сказав Ерум, щиро потискаючи Джексону руку, — це справжня честь для нас, істинне задоволення. Ви бажаєте придбати майно?

— Авжеж, маю такий намір, — відповів Джексон, — якщо, звичайно, у вас немає законів, що забороняють продавати майно іноземцям.

— Немає жодних труднощів, — запевнив Ерум, — для нас справжнє орай задоволення мати тут нас людину з вашої далекої славної цивілізації.

Джексон стримав посмішку.

— Єдине ускладнення, яке я можу уявити, — це питання законного платежу. Я, звичайно, не маю вашої валюти, але у мене є певна кількість золота, платини, діамантів та інших речей, які вважаються цінними на Землі.

— Тут вони також цінуються, — кивнув Ерум. — Певна кількість, кажете? Шановний пане, труднощі не виникнуть, і навіть благгл не буде міт чи оус, як сказав поет.

— Так, — відповів Джексон.

Ерум використав кілька слів, яких він не знав, але це не мало значення. Головний напрям розмови був досить зрозумілим.

— Розпочнемо, скажімо, з якогось непоганого промислового підприємства. Зрештою, я ж повинен чимось займатися. Потім оберемо будинок.

— Найрішучіший промінекс, — весело сказав Ерум. — Дозвольте я просто райшну мої списки... А що ви скажете про завод з виробництва бромікейну? В чудовому стані, його можна буде легко перевести на виготовлення вору або використовувати за основним призначенням.

— Чи користується бромікейн попитом на ринку? — поцікавився Джексон.

— Ну, звичайно, дяка муергентану, звичайно, користується! Бромікейн просто незамінний, хоча його продажі сезонні. Бачите, рафінований бромікейн, або аріісі, використовується у переробці протігаша, урожай якого зазвичай збирають у сезон сонцестояння, за винятком тих галузей промисловості, що перейшли на тикотен реватур. Ті постійно…

— Гаразд, чудово, — перебив Джексон. Його нітрохи не цікавило, що таке бромікейн, і він не сподівався колись побачити його на власні очі. Джексона влаштовувало будь-яке підприємство, що давало прибуток.

— Я купую, — сказав він.

— Ви не пошкодуєте, — запевнив Ерум. — Гарний завод бромікейну — це гарвелдіс хагатіс, а також ме-нифой.

— Звичайно, так, — кивнув Джексон, жалкуючи через свій надто обмежений словниковий запас. — І скільки це коштуватиме?

— Ну, пане, ціна вас влаштує. Але спочатку доведеться заповнити форму олланбріт. Це лише декілька скен питань, які ні нага кожен.

Ерум подав Джексону анкету. Перше запитання було таке: «Чи ви зараз, або будь-коли у минулому форсично елікували мушки, вкажіть дати всіх випадків. Якщо таких випадків не було, зазначте причину виявленого трансгрішального редукту.

Джексон перестав читати.

— Що означає, — звернувся він до Ерума, — форсично елікувати мушки?

— Що означає? — Ерум невпевнено усміхнувся. — Це означає саме те, що написано. Принаймні я так думаю.

— Я мав на увазі, — пояснив Джексон, — що не розумію цих слів. Чи не могли б ви пояснити їх мені?

— Нема нічого простішого, — відповів Ерум. — Елікувати мушки — це майже те саме, що біфурити пробишкай.

— Прошу? — не зрозумів Джексон.

— Це означає… ну, елікувати — це насправді досить просто, хоча, можливо, не з точки зору закону. Скарбадізинг є однією з форм елікування, і тому це манрув гарінг. Дехто каже, що коли ми дросично дихаємо вечірнім субсисом, ми насправді здійснюємо елікування. Особисто я вважаю це щонайменше химерним.

— Давайте краще спробуємо розібратися з мушками, — запропонував Джексон.

— Що ж, давайте! — відповідав Ерум, якось непристойно посміюючись. — Якби це було можливо, то чому б ні?

Він грайливо підштовхнув Джексона ліктем у бік.

— Так, добре, — відповів Джексон холодно, — чи не могли б ви мені сказати, що воно таке, саме оця мушка?

— Звичайно. Насправді такої речі не існує, — відповів Ерум, — Принаймні в однині. Одна мушка — це логічна помилка, розумієте?

— Повірю вам на слово. Що ж таке мушки?

— Ну, по-перше це — об'єкт елікування. По-друге — дерев'яні піврозмірні сандалії, які використовуються для стимуляції еротичних фантазій серед релігійних фанатиків Кутору.

— Ну це вже хоч щось! — вигукнув Джексон.

— У тому разі, якщо це відповідає вашим смакам, — Ерум відповів доволі холодно.

— Я мав на увазі розуміння предмету анкетування.

— Звичайно, вибачте, — сказала Ерум. — Але ж бачите, запитання поставлене так: чи ви коли-небудь форсично елікували мушки. А це дещо інше.

— Справді?

— Звичайно! Цей прислівник цілком змінює значення.

— Цього я й боявся, — зітхнув Джексон. — Сподіваюся, ви зможете пояснити, що означає форсично?

— Звісно, зможу! — зрадів Ерум. — Ось цю нашу розмову можна — з деяким зусиллям демової уяви — назвати форсично побудованою розмовою.

— А, — тільки й спромігся вимовити Джексон.

— Так, — сказав Ерум, — форсично — це спосіб дії. Це означає «той, що духовно веде вперед на шляху випадкової дружби».

— Це вже трохи на щось схоже, — сказав Джексон. — У такому разі, коли ж саме форсично елікують мушки?

— Побоююся, що ви стали на хибний шлях, — похитав головою Ерум. — Визначення, яке я вам дав, стосується лише бесід. Інша річ, коли йдеться про мушки.

— Що ж воно означає в цьому випадку?

— Ну, це означає — або, точніше, це виражає — енергійне й посилене елікування мушок, але з певним нмогнетичним упередженням. Я особисто вважаю цей вислів доволі невдалим.

— А як би висловилися ви?

— Я б висловився прямо, й до біса всі ці вигадки, — кинув Ерум. — Я б так і сказав: «Данфіглерили ви зараз, або будь-коли у минулому вок за незаконних, аморальних або інсіртісних обставин, з допомогою чи самотужки, та/або за згодою чи без згоди брачніанла. Якщо так, вкажіть, коли й чому. Якщо ні, вкажіть негрис крис і чому.

— Ось як би ви це сформулювали! — Джексон був вражений.

— Звичайно, — вигукнув Ерум. — Це анкета для дорослих, чи не так? То чому б прямо не сказати спи-глер спиглер спейл? Кожен коли-небудь данфіглерив вок, ну то й що? Ніхто від цього не постраждав, хвалити Бога. Я маю на увазі, врешті-решт, це стосується лише самої людини і покрученого старого шматка деревини, то кому яке до цього діло?

— Деревини? — повторив Джексон.

— Так, деревини. Звичайного брудного старого шматка дерева. Принаймні за це його б і мали, якби люди не висловлювали свої почуття в такий кумедний спосіб.

— Що ж вони роблять з деревом? — швидко запитав Джексон.

— Що роблять? Нічого особливого, якщо поглянути на це просто. Але релігійна аура для наших так званих інтелігентів дуже багато важить. Вони, як на мене, не здатні відділити просту первинну річ, деревину — від культурного вольтернейсу її оточення на фестерісі, а також, певною мірою, і в ювісі.

— Ото ж такі вони, ці інтелігенти, — сказав Джексон. — Але ж ви можете відділити його, і ви вважаєте…

— Я вважаю, що нема чого хвилюватися. Я справді так вважаю. Я маю на увазі, що собор з правильно погляду, — не що інше, як купа каменю, а ліс — усього-на-всього скупчення атомів. Чому ми повинні дивитися на це інакше? Я маю на увазі, що можна було б форсично елікувати мушки, навіть не використовуючи деревину! Що ви думаєте про це?

— Я вражений, — сказав Джексон.

— Зрозумійте мене правильно! Я не кажу, що це буде легко, природно чи навіть правильно. Але все-таки це можливо, побий мене грім! Можна замінити кормет грейті й однаково все вийде! — Ерум зупинився й посміхнувся. — Вигляд це матиме дурнуватий, але врешті-решт усе буде добре.

— Дуже цікаво, — сказав Джексон.

— Побоююсь, я трохи захопився, — сказав Ерум, витираючи піт з чола. — Я не надто голосно говорив? Як гадаєте, мене могли почути?

— Звісно, ні. Для мене все це дуже цікаво. Зараз мушу залишити вас, пане Ерум, але завтра повернуся, щоб заповнити цю форму й придбати нерухомість.

— Я притримаю її для вас, — пообіцяв Ерум і тепло потиснув Джексону руку. — І я хочу подякувати вам. Не часто трапляється нагода для такої вільної, відвертої розмови.

— Вона мене багато чого навчила, — сказав Джексон.

Він залишив офіс Ерума й повільно пішов до свого корабля. Він був стурбований, засмучений і роздратований. Лінгвістичні непорозуміння дратували його, він розумів цю мову не так добре, як хотів. Як же це йому не вдалося розібратись у форсичному елі-куванні мушок?

Нічого, сказав він собі. Ти попрацюєш сьогодні ввечері, друже Джексоне, а потім повернешся туди й упораєшся з їхніми анкетами. Тож не переймайся цим, чоловіче.

Він працюватиме. Доведеться, адже він будь-що має заволодіти цим майном.

У цьому полягала друга частина його роботи.

Земля пройшла довгий шлях від лихих старих часів відкритого агресивного ведення війни. Як описано у підручниках з історії, правитель у ті давні часи міг просто відрядити свої війська, аби захопити все, що йому заманеться. І коли хтось із його підлеглих набирався нахабства й запитував, чому він так поводиться, правитель міг знести йому голову, замкнути в підземеллі чи зашити у мішок та кинути в море. І він навіть не почувався винним, коли це робив, адже від початку вважав себе правим, бо помилятися могли тільки підлеглі.

Ця поширена в давнину політика, що визначалася терміном «право сеньйора», була однією з найяскравіших рис дикого капіталізму.

Але з плином століть невідворотно відбувалися культурні зміни. Нова етика заполонила світ, і повільно, але впевнено людство сприймало правила чесної та справедливої гри. Правителів почали обирати голосуванням, і вони стали чутливими до бажань електорату. Концепції справедливості, милосердя та співчуття у свідомості людей поступово замінили старий дикий закон зубів і кігтів, що панував у давнину.

Старі часи пішли назавжди. Тепер жоден правитель не міг просто так щось захопити, адже виборці ніколи цього не підтримали б.

Тепер подібні дії доводилося певним чином виправдовувати.

Наприклад, землянин, який законно має власність на чужій планеті, терміново потребує військової допомоги із Землі, щоб захистити себе, свій дім та свої законні засоби існування...

Але спочатку він мав заволодіти цією власністю. Мусив зробити це законно, щоби захиститися від жалісливих конгресменів і журналістів, які починають розслідування щоразу, коли Земля прибирає до рук якусь планету.

Забезпечити правову основу для завоювання — саме для цього існують контактери.

«Джексоне, — сказав собі Джексон, — завтра ти займатимешся придбанням цього заводу з виробництва бромікейну та заволодієш ним, хоч би там що. Ти ж мужчина? Я серйозно з тобою говорю».

Назавтра, незадовго до полудня, Джексон знову був у місті. Кілька годин інтенсивного навчання та тривалої консультації з репетитором вистачило, щоб знайти помилку.

Усе виявилося досить простим. Він легковажно й поквапливо підійшов до проблеми застосування екстремального та інваріантного методу виділення коренів слів у мові хон. Зі свого попереднього досвіду він виснував, що сенс і порядок слів — єдині значущі чинники розуміння мови. Але виявилося, що це не так. Після детальнішого вивчення Джексон виявив, що у мові хон є незвичні й несподівані ресурси: афіксація, наприклад, чи елементарна форма редуплікації. Вчора він не був готовий до всіляких морфологічних невідповідностей. Коли ж зіткнувся з ними, виникли проблеми з семантикою.

Вивчити нові форми було доволі просто. Однак лихо в тім, що вони виявилися абсолютно нелогічними й вступали у протиріччя із самою сутністю мови хон.

Свого часу він вивів правило — одне слово має одне звучання та єдине значення. Але тепер виявив вісімнадцять важливих винятків — словосполучень, утворених в різний спосіб, і кожне з них мало низку суфіксів для утворення різних модифікацій. Для Джексона це виявилося такою само несподіванкою, як і пальма в Антарктиді.

Він вивчив ці вісімнадцять винятків і збирався після повернення додому написати про це статтю.

Наступного дня Джексон, налаштований на мудру й обачну поведінку, повернувся в місто.

4

У кабінеті Ерума він легко заповнив анкету. На перше запитання: «Чи ви зараз, або будь-коли у минулому форсично елікували мушки» тепер міг чесно відповісти — ні. Множина мушки означала в цьому контексті слово «жінка» в однині. (Однина мушка, використана аналогічно, означає безтілесний стан жіночності.)

Слово елікування тут виконувало роль сексуального терміна, якщо не додавався прислівник форсично. Разом із прислівником цей цілком безневинний термін у даному конкретному контексті набував вибухового сенсу, й це дорівнювало пропагуванню полісексуальності.

Таким чином, Джексон міг чесно написати, що, позаяк він не був нанцем, то ніколи нічого такого не пропагував.

Усе було просто. Джексон відчував роздратування й сам не розумів причини.

Він заповнив решту анкети без проблем і повернув документ Еруму.

— Це таки справді доволі ску, — підсумував Ерум. — Тепер ми маємо ще з'ясувати кілька простих деталей. Перше питання можна вирішити негайно. Після цього я влаштую коротку офіційну церемонію передавання права власності на нерухомість, а далі вирішимо решту ділових питань. Усе це має зайняти не більше одного дня, і майно стане вашим.

— Звичайно, друже, це чудово, — зрадів Джексон. Затримкою він не переймався, навпаки, очікував, що перешкод могло бути більше. На багатьох планетах місцеві швидко розуміли, що відбувається. Не треба великого розуму, щоб здогадатися, чого саме хочуть на Землі, при цьому ще й домагаючись, аби все мало вигляд законних угод.

Що ж до причин такого способу експансії, то і їх зрозуміти не так складно. Більшість землян — ідеалісти з палкою вірою у застарілі поняття правди, справедливості, милосердя тощо. І вони в це не тільки вірять, а навіть дозволяють цим шляхетним поняттям керувати їхніми вчинками. Але виключення становлять випадки, коли це незручно для них, або приносить збитки. Тоді вони діють у власних інтересах, але й далі промовляють слова про високі моральні принципи. Щиро кажучи, вони лицемірять — це відомо кожному народові. Земляни хочуть того самого, чого хотіли завжди, але при цьому ще прагнуть, аби їхні зазіхання мали гарний вигляд. Часом такого навряд варто очікувати, особливо коли об'єкт виявляється власністю чужої планети. Але так чи інакше, вони зазвичай отримують бажане.

Більшість інопланетних рас усвідомлювали безнадійність відкритого опору й вдавалися до такої тактики, як тяганина.

Іноді вони відмовлялися продавати майно, або вимагали незліченних анкет чи дозволу місцевого службовця, якого ніколи не було на місці. Але на будь-які дії з їхнього боку контактер завжди знаходив відповідні методи протидії.

Вони відмовлялися продавати майно за расовими ознаками? Закони Землі забороняли таке, а «Декларація прав розумних істот» заявляла про свободу всіх без винятку, право жити й працювати там, де вони бажають. Це була свобода, яку Земля відстоювала б, якби хтось намірився зазіхати на неї.

Інопланетяни затягували оформлення угоди? Земна «Доктрина дотримання термінів» цього не дозволяла.

Потрібний чиновник був відсутній? «Єдиний земний кодекс проти секвестрування актів у разі відсутності» суворо забороняв таку практику. І так далі, й таке подібне. Цю гру в «найрозумнішого» Земля неодмінно вигравала, бо найсильніший, як правило, вважається і наймудрішим.

Але нанці навіть не намагалися відбиватися. Джексон вважав таку поведінку навіть ганебною.

Здійснився обмін земної платини на валюту нан-ців, Джексон отримав хрусткі купюри по п'ятдесят врсо. Ерум, сяючи від задоволення, сказав:

— Тепер, пане Джексоне, можемо завершити сьогоднішні справи, якщо ви будете такі ласкаві й доброчесно тромбрамкзулянчиририте, як належить.

Джексон повернувся, очі в нього звузилися, рот стиснувся в тонку риску з опущеними кутиками.

— Що ви сказали?

— Я просто попросив вас…

— Знаю, що ви чогось попросили! Але що ж саме це означає?

— Ну, це означає… Це означає, — Ерум тихо засміявся, — це означає саме те, що я кажу. Тобто, якщо висловлюватися етично…

Джексон заговорив глухо, з погрозою в голосі:

— Дайте мені синонім.

— Синоніма немає, — відповів Ерум.

— Чоловіче, все-таки ліпше вам його пригадати, — Джексон схопив Ерума за горло.

— Годі! Заждіть! — захрипів Ерум. — Пане Джексоне, прошу вас! Який може бути синонім, коли існує один-єдиний термін для цього поняття? Ви мене розумієте?

— Не дуріть мене! — вигукнув Джексон. — Краще облиште це, бо ми маємо закони проти навмисного заплутування, навмисного обструкціонізму, прихова-ного перешкоджання та інших неподобств, якими ви тут займаєтеся. Ви мене чуєте?

— Я чую вас, — озвався Ерум тремтячим голосом.

— Тоді слухайте сюди, хитрий лисе: припиніть ліпити слова докупи! У вас абсолютно проста аналітична мова, що вирізняється лише безглуздою тенденцією до ізольованості. І в цій мові, чоловіче, просто не може бути довбаних сполучень такої неймовірної кількості слів. Ясно вам?

— Так, так, — закивав Ерум, — але повірте, я не мав щонайменшого наміру нумніскатерейтити! Навіть не збирався ноніскакекакіти! Ви мате це дебруціліліти!

Джексон заніс кулака, але вчасно стримався. Було б нерозумно вдарити інопланетянина, адже залишалася частка вірогідності того, що він говорить правду. Землянам це не сподобається. Його платню можуть урізати, а якщо, не дай Боже, він уб'є Ерума, його можуть запроторити у в'язницю на шість місяців.

Але ж однак...

— Я дізнаюся, чи не брешете ви! — з цими словами Джексон вилетів з офісу.

Він майже годину гуляв у натовпі в районі нетрів Грат-Ет понад сірим, смердючим Аннгпердісом. Ніхто не зважав на нього. За зовнішністю він міг здаватися нанцем, так само, як і будь-який нанець міг нагадувати землянина.

Джексон помітив бар на розі вулиць Ніїс та Да і зайшов.

Тут панувала спокійна атмосфера виключно чоловічого товариства. Джексон замовив місцевий сорт пива. Коли бармен наповнив кухоль, Джексон сказав:

— Зі мною сьогодні стався дивний випадок.

— Буває, — посміхнувся бармен.

— Так, справді, — вів далі Джексон, — я уклав велику ділову угоду, а останньої миті мене попросили тромбрамкзулянчиририти, як належить.

Він уважно стежив за барменом. Вираз легкого подиву відбився на його обличчі.

— То чому ж ви цього не зробили? — поцікавився бармен.

— Тобто ви на моєму місці зробили б це?

— Звичайно, чому ж ні. Дідько, це ж стандартний казапріп-тяя.

— Авжеж, — підтвердив один із відвідувачів бару, — якщо, звичайно, ви не підозрюєте, що вони намагаються нумніскатерейтити.

— Ні, не думаю, що вони намагалися вчинити щось подібне, — сказав Джексон глухим безбарвним голосом. Він заплатив за свій напій і вийшов.

— Агов, — гукнув услід бармен, — а ви впевнені, що вони не будуть ноніскакекакіти?

— Біс їх знає, — пробурчав Джексон і вийшов на вулицю.

Джексон довіряв своїй інтуїції як у мовних питаннях, так і в тому, що стосувалося людей. Тепер інтуїція підказувала йому, що нанці — люди щиросердні й не здатні до підступів і витонченого обману. Ерум не винаходив нових слів заради навмисної плутанини. Він справді говорив мовою хон, як умів.

Але якщо це так, то на планеті На говорили дуже дивною мовою, просто якоюсь винятково незвичайною. І наслідки виявлялися не просто цікавими, а катастрофічними.

5

Того вечора Джексон знову взявся до роботи й відкрив для себе ще один клас винятків, яких досі не знав, ба навіть не здогадувався про їхнє існування. Це була група з двадцяти дев'яти багатозначних підсилювачів. Ці слова, безглузді самі по собі, виявляли складні для розуміння ряди відтінків інших слів. Особливий тип підсилювання значень з їх допомогою змінювався залежно від місця у реченні.

Таким чином, коли Ерум попросив його «тромб-рамкзулянчиририти, як належить», ішлося про обов'язковий ритуал вияву поваги. Він мав закласти руки за шию і погойдатися на п'ятах. Цю вправу слід було виконувати з виразом скромного задоволення, відповідно до ситуації, а також відповідно до стану шлунку й нервів, а ще — до його релігії та етичного кодексу з огляду на незначні відмінності в темпераменті через коливання тепла та вологості, не забуваючи при цьому про чесноти терпіння та прощення.

Усе було цілком зрозуміло. І все заперечувало те, що Джексон раніше дізнався про мову хон.

Навіть більш ніж просто заперечувало, це було немислимо, незбагненно, це виходило за всі можливі межі. Воно виявилося такою самою несподіванкою, як пальма в холодній Антарктиді, ще й із мускатним виноградом замість кокосів на гілках.

Цього не могло бути — проте саме так і було.

Джексон зробив те, чого вимагали від нього. Коли він скінчив тромбрамкзулянчиририття, як належить, залишалося тільки пройти офіційну церемонію та вдовольнити по тому кілька незначних вимог.

Ерум запевнив його, що все пройде доволі просто, але тепер Джексон підозрював, що може не обійтися без певних труднощів.

Отже, на підготовку він витратив три дні напруженої праці, набуваючи справжньої майстерності у використанні двадцяти дев'яти винятків-підсилювачів у найбільш поширених позиціях та їхнього підсилювального ефекту на кожній позиції. Коли нарешті скінчив підготовку, почувався вкрай знеможеним, а показник дратівливості в нього підскочив аж до 97,3620 за шкалою Графхаймера. Безсторонній спостерігач міг би помітити в блакитних очах Джексона лиховісний блиск.

Та й не дарма. Джексон схибнувся на мові хон і на всьому нанському. Він мав запаморочливе відчуття: що більше дізнавався, то менше знав. Це було щось нереальне.

Джексон кинув виклик собі й цілому Всесвіту: «Я вивчив мову планети На, дізнався про низку абсолютно незрозумілих винятків і суперечливий набір винятків із винятків, — Джексон стишив голос і додав: — Я вивчив виняткову кількість винятків. Насправді неупереджений спостерігач може подумати, що ця мова складається з самих лишень винятків. Але це, — вів Джексон далі, — до біса неможливо, немислимо і неприйнятно. Мова — це Бог, і вона від початку систематизована, а це означає, що у мові слід дотримуватися певних правил. Інакше ніхто не зможе нікого зрозуміти»

Саме так воно працює, і так має бути.

«І якщо хтось гадає, що може в тонкощах лінгвістики перевершити Фреда С. Джексона…»

Джексон зупинився й дістав із кобури бластер. Перевірив заряд, зняв запобіжник і поклав зброю назад.

«Просто нехай ліпше ніхто не заводить двозначних розмов зі стріляним горобцем Джексоном, — бурмотів стріляний горобець Джексон, — бо наступний інопланетянин, який спробує це зробити, матиме тридюймову дірку в своєму паршивому брехливому череві».

Отже, Джексон знову подався в місто. Почувався зовсім очманілим і попри це вкрай зосередженим. Його робота полягала у легальному викраденні цієї планети у її мешканців, і для цього він мав осягнути сенс їхньої мови. Тому так чи інакше він цю довбану мову опанує. В іншому разі доведеться декого пришити.

І зараз його вже не обходило, кого саме.

Ерум чекав на Джексона у своєму кабінеті. З ним були мер, голова міської ради, двоє заступників мера та директор оцінювального бюро. Всі вони посміхалися привітно, хоча й трішки нервово. Зустріч проходила у діловій і дружній атмосфері.

Загалом, це мало такий вигляд, ніби Джексона вітали як нового шанованого власника майна, окрасу Факка. Інопланетяни іноді залишали за собою право отримати бодай щось із кепської угоди, тож і нині намагалися заручитись підтримкою землянина, якщо вже не можна його позбутися.

— Мун, — сказав Ерум і захоплено потиснув Джексону руку.

— І вам того, друже, — Джексон не знав, що означало це слово, та не переймався. Мав у запасі багато інших нанських слів на власний вибір, тож сповнився рішучості довести справу до кінця.

— Мун, — сказав мер.

— Дякую, пане мер, — відповів Джексон.

— Мун, — заявили інші чиновники.

— Я радий, друзі, що ви все так сприймаєте, — сказав Джексон і повернувся до Ерума.

— Ну, що ж давай уже скінчимо все це?

— Мун-мун-мун, — відповів Ерум, — мун, мун-мун.

Джексон кілька секунд на нього дивився. Далі тихо, насилу стримуючись, мовив:

— Еруме, хлопче, що ви намагаєтеся мені сказати?

— Мун, мун, мун, — твердо заявив Ерум, — мун, мун мун мун. Мун мун.

Він помовчав і трохи нервово звернувся до мера:

— Мун, мун?

— Мун... мун мун, — твердо відповідав мер, інші чиновники кивнули.

Усі повернулися до Джексона.

— Мун, мун-мун? — запитав його Ерум, з тремтінням у голосі, але з величезною гідністю.

Джексон отетерів. Його обличчя почервоніло від гніву, груба синя вена набрякла на шиї. Але йому вдалося опанувати себе й заговорити повільно, спокійно, хоча і не без прихованої загрози:

— Що, врешті-решт, відбувається? Ви що собі дозволяєте, брудні брехуни?

— Мун-мун? — перепитав мер, звертаючись до Ерума.

— Мун-мун, мун-мун-мун, — швидко відповів Ерум і зробив такий жест, ніби він нічого не розуміє.

— Краще говоріть зрозуміло, — сказав Джексон. Він ще стримувався, але вена на шиї напружилася, мов пожежний шланг під натиском води.

— Мун! — швидко сказав меру один із заступників.

— Мун мун мун мун? — жалібно перепитав мер, і голос у нього зірвався на останньому слові.

— Тож ви не розмовлятимете нормально, еге ж?

— Мун! Мун-мун! — закричав мер, пополотніючи від жаху.

Усі дивилися, як Джексон діставав бластер і цілився Еруму в груди.

— Припиніть-но ваші витівки! — скомандував Джексон. Вена в нього на шиї пульсувала, мов пітон, який душить жертву.

— Мун-мун-мун! — благав Ерум, падаючи навколішки.

— Мун-мун-мун! — закричав мер, закотив очі й знепритомнів.

— Зараз ти в мене отримаєш, — звернувся Джексон до Ерума. Його палець на спусковому гачку побілів від напруги.

Зуби в Ерума цокотіли, тож він ледь спромігся на своє дурнувате:

— Мун-мун, мун?

Нерви в нього не витримали, погляд застиг, щелепа відвисла. Він тупо чекав на смерть.

Джексон ледь не натиснув спусковий гачок, та раптом рвучко прибрав палець і сховав бластер..

— Мун, мун! — це все, на що спромігся нещасний Ерум.

— Замовкни! — гаркнув Джексон, відступив і кинув лютий погляд на переляканих нанських чиновників.

Залюбки порішив би всіх. Але якраз цього робити й не можна було. Джексонові довелося із запізненням прийняти неприйнятну реальність.

Він дещо вловив своїм бездоганним слухом лінгвіста, а мозок поліглота це проаналізував. Сумнівів не лишалося: нанці не намагались знущатися з нього. Вони не мололи нісенітниць, а зверталися до нього своєю справжньою мовою.

Ця мова складалася на даний час із єдиного слова «мун». Слово могло мати широкий набір значень завдяки зміні темпу й висоти звуку, наголосу, ритму й кількості повторень, а також за допомогою супровідних жестів і міміки.

Мова, що складалася з нескінченних варіацій єдиного слова! Джексон не хотів у це, вірити, але він був надто гарним лінгвістом, щоб сумніватися стосовно своїх висновків, бо володів тонкою інтуїцією.

Звичайно, він міг би вивчити цю мову.

Але поки він її вивчатиме, як ще вона зможе змінитися?

Джексон зітхнув і потер обличчя. У певному сенсі це був звичайний процес. Усі мови змінюються. Але на Землі та у тих кількох десятках світів, з якими вона має зв'язок, мови змінювалися відносно повільно.

На планеті На такі зміни відбувалися швидше. Набагато швидше.

Мова планети На змінюється, як мода на Землі, або ще стрімкіше. Вона змінюється, як ціни чи по-годні умови. Змінюється безперервно, відповідно до невідомих правил і незрозумілих принципів. Вона змінює свої форми, мов снігова лавина. Порівняно з цією мовою, англійська — непорушний льодовик.

Мова планети На — справжня чудернацька подоба річки Геракліта. Не можна двічі увійти в ту саму річку, сказав Геракліт, вода в ній тече завше інша.

Мови планети На це стосується буквально.

Це зробило її досить незручною. Але ще гірше те, що спостерігач, подібний до Джексона, не зміг би навіть сподіватися зафіксувати чи виділити окремий термін з тієї мережі термінів, що складають мову планети Нa, бо ці терміни постійно змінюються Спроба спостерігача їх занотувати сама по собі виявилася б доволі брутальним втручанням, що могло порушити й змінити систему, спричинити нові нередбачувані зміни. Якщо термін виділяється з системи, його зв'язок з іншими частинами незворотно руйнується, і сам термін від початку виявляється хибним.

Сама можливість подібних змін унеможливлює роз'яснення слів та будь-який контроль змін. Через невизначеність мова планети На опирається всім спробам її вивчення. Так Геракліт привів Джексона до Гейзенберга, попри те, що сам Джексон нітрохи не знався на вченні останнього. Вражений, зачарований, він ледь не побожно дивився на чиновників.

— Вам це вдалося, хлопці, — сказав він, — ви здолали систему. Старенька Земля могла б вас проковтнути й не помітити, і ви нічого б не вдіяли. Але земляни обожнюють законність, а в наших законах сказано, що налагодження комунікації — неодмінна умова будь-якої транзакції.

— Mун? — ввічливо запитав Ерум.

— Це означає, що я даю вам спокій, — сказав Джексон, — принаймні, поки діє цей закон. Але, дідько, хіба відставка — не найкраще, чого можна собі побажати. Чи не так?

— Мун мун, — нерішуче озвався мер.

— Так, я піду, — сказав Джексон, — ви по-чесному виграли... Але якщо я коли-небудь дізнаюся, що ви, нанці, одурили мене…

Він не закінчив, вийшов без зайвих слів і повернувся на свій корабель.

За півгодини приготувався до польоту, а ще за п'ятнадцять хвилин стартував.

6

З кабінету Ерума чиновники спостерігали за космічним кораблем Джексона, який світився в темному вечірньому небі, мов комета. Він зменшився до блискучої, ледь помітної крапки, а потім зник у просторах космосу.

Чиновники мить помовчали, потім перезирнули-ся й зненацька всі розреготались. Сміялися дужче й дужче, хапаючись за боки, так що сльози котилися щоками.

Мер перший припинив істерику, опанував себе й мовив:

— Мун, мун, мун-мун.

Ця думка миттю змусила всіх отямитися. Їхня радість згасла. Усі мимоволі замислилися про далеке недружнє небо й згадали свої недавні пригоди.

Нарешті наймолодший, Ерум, запитав:

— Мун-мун? Мун-мун?

Його наївність в деяких чиновників викликала посмішку. І все ж таки ніхто не міг відповісти на таке просте, але найважливіше запитання. Справді, чому? Хто-небудь міг хоча б здогадатися?

Ця невизначеність не тільки заважала зрозуміти минулі події, але й викликала сумніви щодо майбутнього. І якщо знайти справжню відповідь не вдавалося, то відсутність навіть приблизних здогадів мучила нестерпно.

Тиша тривала, поки на вустах молодого Ерума не з'явилася крива цинічна усмішка й він не промовив доволі жорстко:

— Мун! Мун-мун! Мун?

Його слова всіх вразили, але то була надто покваплива реакція молодої людини. Проте й залишити поза увагою такої заяви ніхто не міг. І поважний перший заступник мера вийшов наперед, щоби відповісти.

— Мун мун, мун-мун, — сказав старий чоловік надзвичайно просто, — мун мун мун-мун? Мун мун-мун-мун. Мун мун мун; Мун мун мун; мун мун. Мун мун мун мун мун мун мун мун. Мун-мун? Мун мун мун мун!

Упевненість, навіть віра, що звучали у цих словах, глибоко зворушила Ерума. Непрохані сльози блиснули в його очах. Забувши про все, він глянув на небо, стиснув кулаки й вигукнув:

— Мун! Мун! Мун-Мун!

Старий заступник мера зі спокійною посмішкою додав:

— Мун-мун-мун; мун, мун-мун.

За іронією долі, у ці слова вмістилась уся дивовижна й моторошна правда. Можливо, навіть добре, що ніхто, крім них, цього не чув.

Загрузка...