Подробиці життя Микити Воронцова

ДИСКУСІЯ

Якщо ретельно зіставити всі дані (міркував Варахасій Щ.), то вимальовується парадоксальна картина, а саме: Микита Сергійович Воронцов прожив невизначену безліч життів. У романтичній літературі відомі персонажі, що прожили декілька життів, — досить згадати хоча б джек-лондонівского Блукача, який у своїй гамівній сорочці носився з епохи в епоху, як страждаючий проносом з сортиру в сортир. Гарно, безперечно. Випадок же з Микитою Воронцовим зовсім іншого роду. Про нього точніше буде сказати, що не безліч життів він прожив, а прожив він одне й те ж життя безліч разів. І судячи з усього, було це досить тяжко, тоскно та утомлююче. Недаремно, недаремно співається в старовинній пісеньці (слова народні): «Краще сорок раз по раз, ніж за раз всі сорок раз»…

Так, Микита Воронцов дійсно був мандрівником у часі, тільки не по своїй волі та в дуже обмежених межах. І виглядало це таким чином. Воронцов благополучно доживає до вечора 8 червня сімдесят сьомого року. О 23 годині 15 хвилин за московським часом якась сила зупиняє його серце, а свідомість миттєво переносить на сорок років назад, у ніч на 7 січня тридцять сьомого року, де вона вселяється в мозок Воронцова-підлітка, причому вселяється з усім досвідом, з усією інформацією, накопиченими за прожиті сорок років, зовсім витісняючи, між іншим, усе, що знав і пам’ятав Воронцов-підліток до цієї ночі. Далі, Воронцов знову благополучно доживає до вечора 8 червня сімдесят сьомого року, і знову та ж сама невідома сила вбиває його тіло й переносить його свідомість, збагачену, до речі, досвідом та інформацією нових сорока років… і так далі, і так далі.

І так повторювалося з ним невизначена, можливо, й незліченна безліч разів. Може, тисячу й одне життя прожив Микита Воронцов. Може, в останніх своїх життях він уже давно забув, коли це сталося з ним уперше. А може, вперше це ніколи й не відбувалося… (Тільки не варто здивовано розводити руки й закочувати очі: наука як форма людської уяви вміє, безумовно, багато гитик, але натура уміє цих гитик в незліченну безліч разів більше.)

Слід узяти до уваги, що в подробицях усі ці його життя співпадати, звісно, не могли. Надто багато випадковостей виникає в кожному житті, надто багато ситуацій вибору й варіантів ситуацій у мікросоціумах. Скажімо, в одному житті Воронцов міг одружуватися на Вірі, в іншій — на Клеопатрі, в третій — на Розі, а в четвертій він міг взагалі від цієї справи утриматися й дати собі відпочинок від сімейних тягот. Допускається навіть, що колись його здолала туга і він повісився ще до війни, а колись його розірвало на шматки ворожим снарядом, а колись він загинув в авіаційній катастрофі задовго до свого терміну. Але коли б і при яких би обставинах не уривалося його життя, він незмінно повертався в ніч на 7-і січня тридцять сьомого року й наново починав чергове сорокаріччя.

Немає сенсу ставити собі питання (продовжував Варахасій Щ., піднявши товстий вказівний палець), як і чому усе це з Воронцовим відбувалося й чому саме з Воронцовим. Наука ці висоти ще не перевершила і перевершить, слід вважати, не найближчими днями. Бо тут ідеться про природу часу, а час — це така матерія, в якій будь-хто з нас не менш компетентний, ніж найбільший академік. Можливо, гіпотеза, запропонована ним, Варахасіем Щ., і не відповідає дійсному стану справ у всесвіті, але нехай хто-небудь спробує її спростувати! Зокрема, абсолютно не має сенсу закочувати порожні очі, ворушити губами і загинати пальці. Порожня ця справа — намагатися уявити собі, як співвідносилися незліченні реальності Микити Воронцова з нашою єдиною реальністю. Ми маємо тут справу, поза всяким сумнівом, з вищими, нам іще невідомими проявами діалектики природи, людський мозок до них поки не пристосований, особливо мозок досить рядового літератора, так що нічого тут напружуватися, а то, не дай бог, пупок розв’яжеться. Належить просто прийняти як даність: Микиті Воронцову випало багато разів проходити мостами, «по яким нам більше не ступати…»

Тут Олексій Т. перервав приятеля. Він поцікавився, чи випадково саме сьогодні його почастували цією прекрасною піснею.

Варахасій Щ. завірив, що це вийшло абсолютно випадково.

Тоді Олексій Т. запнув халат, встав і заговорив. Він сказав, що не стане прикидатися, нібито дивні подробиці життя Микити Воронцова не справили на нього враження. Не збирається він заперечувати й тієї обставини, що гіпотеза Варахасія Щ. вражає сміливістю й незвичністю. Будучи всього лише досить рядовим літератором, він, Олексій Т., готовий проте дати гарантію, що ця гіпотеза вознесе слідчого міської прокуратури Варахасія Щ. на саму вершину наукового Олімпу й усадить його там в якраз між Ем Ломоносовим і А Ейнштейном.

З іншого боку (продовжував Олексій Т.), ретельне порівняння всіх даних дозволяє висунути й гіпотезу абсолютно іншого тлумачення. Варахасій Щ. не стане прикидатися, ніби дивні подробиці життя Микити Воронцова не можна вигадати для враження приятелів і особливо студенточок-юристочок. Не буде Варахасій заперечувати й тієї обставини, що сучасним криміналістам нічого не варто виготовити цвілий зошит і написати в ньому кілька сторіночок вицвілим чорнилом. І як доволі рядовий, але все ж таки літератор, він, Олексій Т., готовий дати гарантію, що ця затія вознесе слідчого міської прокуратури Варахасія Щ. на який-небудь відріг літературного Олімпу й усадить його там якраз між Бе Мюнхгаузеном і Ке Прутковим.

Сказавши це, Олексій Т. сів, закинувши ногу на ногу, і подивився на приятеля з щонайможливішою поблажливістю.

Варахасій Щ. кілька разів задумливо кивнув. Потім він зморщився і почухав за вухом. І потім він заговорив.

— Викладено непогано й переконливо, — промовив він. — Наявна здорова іронія. Непоганий і стиль. Особливо мені сподобалося містечко між Мюнхгаузеном і Прутковим. Га?

— Ну, це я, звісно, перебільшив, — поспішно сказав Олексій. — В запалі полеміки, так би мовити. Вони, звичайно, до такого мудрагельства не опускалися.

— Мудрагельства? — здивувався Варахасій. — Либонь, не знаєш ти, що таке справжнє мудрагельство. Але вам би все простіше. Як це ваш брат розписує: «Васятка сунув ногу у батьківський чобіт і загримотів надвір. Оришка випурхнула з відхожого місця з виском: «Го-го-го! Трактори коли ще гранулювати ґрунт під озимину стартували, а ви усе чикаєтеся!»

— Ломоносов! — огризнувся Олексій Т.

— Від такого чую, — холоднокровно парирував Варахасій Щ. — Фе Абрамов.

Приятелі помовчали. Потім Олексій Т. сердито буркнув:

— Дай-но сюди щоденник.

Він перекинув дві-три сторінки й заглибився в читання. Варахасій прибрав зі столу й почав мити посуд.

— Чайник поставити? — запитав він.

Олексій не відповів.

— Чайник, кажу, поставити? — гаркнув Варахасій.

Тоді Олексій закрив щоденник, кинув його на стіл і міцно потер долонями обличчя.

— Сядь і послухай, — сказав він коротко.

Варахасій повернувся до столу, і Олексій, дивлячись поверх його голови очима, що припухли від безсонної ночі, почав: