Полювання на Снарка

Сказ сьомий

Зла доля Банкіра

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

І Банкір впав у раж, увійшов у кураж

(Тут, либонь, помогла добра чарка),

З бравим криком “Банзай!” ринувсь він в дикогай

І з очей щез у пошуку Снарка.

Він з наперстком і ніжністю Снарка шукав,

Та натомість знайшов Дряпогриза [15].

І кураж весь пропав, бо Банкір добре знав:

Це страшніш, ніж фінансова криза.

З переляку Банкір тут же виписав чек

На пред’явника – фунт і три пенси,

Та звірлюга бідаці впилась в поперек,

Втеча втратила шанси і сенси.

Скок угору, стриб вниз – хижожер рвав і гриз,

Пазурами цап-дряп, клац зубами,

Чувся ляскіт щелеп, чулось “Ай!”, “Пробі!” й – геп!

Це Банкір повалився без тями.

Дряпогриз хутко втік, як з’явився загін,

Що примчав на ті зойки і гуки.

«Я цього і боявся!» – зітхнув Будодзвін

І забамкав у дзвона з розпуки.

Він став чорним з лиця, схожий більш на мерця,

Ніж на бравого зуха Банкіра,

Був такий переляк, що й сюртук його збляк –

Жертва долбесті й честі офіра!

І на жах усіх друзів (і всіх ворогів)

Він устав, перехняблений в стані,

І з гримасами блазня повідать хотів

Те, що мовити вже був не в стані.

Потім сів на стілець і, безумний співець,

Став горлати безглузді куплети –

З’їхав з глузду Банкір, ще й смердів, наче тхір,

І під спів торохтів в кастаньєти.

«Тут залишмо бідаку на милість судьби, –

Капітан втер заплакані очі:

– Якщо згаємо ще хоч часинку доби,

Не впіймати нам Снарка до ночі!»