1

Маленький корабель з неймовірною швидкістю мчав до зовнішніх кордонів Галактики. Повз сяючі сонця і мертві зірки, оточені планетами, місяцями, різним космічним мотлохом.

Позаду залишилися космічні джунглі Межі, вільні від контролю галактичного уряду. Там же залишилися помаранчеве сонце і його планета Аар, на якій Джон Ґордон і Хелл Беррел ледь не розпрощалися з життя.

Ґордон задумливо похитав головою.

«Це був кошмар, галюцинація, — подумав він. — Якби не ІІІорр Кан, ми були б уже жалюгідними ляльками без найменшого проблиску розуму».

Він досі не оговтався повністю від подиву. ІІІорр Кан знову з’явився! Цілий і неушкоджений, абсолютно живий! І він, найлютіший ворог Імперії і самого Ґордона, допомагає йому втекти! Неймовірно!

Проте, все це правда. Зараз ІІІорр Кан сидів у кількох метрах від Ґордона і масажував сильними долонями обличчя, втомлені риси якого красномовно говорили про те, що пережите не проходить безслідно навіть для найсильніших особистостей. «Врешті-решт, — розмірковував Ґордон, — хіба його повернення у цей світ більш дивне, ніж моє власне?»

Вигук Хелла Беррела вивів його із задуми:

— Ну і яким чином, на вашу думку, я виведу вас з Галактики? Як я візьму курс на Магелланові Хмари, якщо навіть не можу прочитати жодного напису під цими кнопками і рукоятками?

— Курс куди? — Перепитав Ґордон, — Про що ти говориш?

Хелл дивився на нього з подивом.

— На Магелланові Хмари… Звідки прилетіли ці кляті Х’харни. Ми ж летимо туди на розвідку.

— На цій шкаралупі йти за межі Галактики? Ти що, з глузду з’їхав?

— Так, — підтвердив Шорр Кан, — Це найдивніша думка, яку я коли-небудь чув.

— Але ви ж самі це запропонували! — Обурився Хелл Беррел. — Це ваша ідея — відправитися у Магелланові Хмари і дізнатися на місці, що там готують Х’харни!

Обличчя Шорр Кана напружилося, як у людини, яка побувала в шоці.

— Це абсурд, але… Я пам’ятаю, що дійсно говорив це. — Як завжди у критичні хвилини, його риси загострилися, як лезо шаблі. — Скажіть, Хелл, чому ви вибрали для втечі саме цей корабель, корабель Х’харнів?

— Корабель вибирали ви, — втрутився Ґордон. — Ви заявили, що він швидше за інші.

— Точно, — розгублено вимовив Шорр Кан, — Так, але… Яким чином, Хелл, ви змусили корабель стартувати?

Тепер уже для Хелла Беррела настала черга розгубитися:

— Я… Мені… Я включав ці тумблери практично навмання.

— Навмання? — Глузливо повторив Шорр Кан.

— Ви пілот екстра-класу, Хелл. Ви вмієте чудово водити кораблі абсолютно незнайомої конструкції, — Знизивши голос, він повернувся до Ґордону: — Є лише одне пояснення того, що відбувається. Ми під контролем одного з Х’харнів.

Ґордон мимоволі здригнувся. Тіло покрилося холодним потом.

— Але… Ви ж самі говорили… Вони не здатні впливати на великій відстані.

— Саме так! — Шорр Кан перевів погляд на масивні металеві двері у задній стінці рубки. — Ми ще не все оглянули, чи не так?

Ґордон зрозумів і ефект від цього був як від потужного удару в сонячне сплетіння. Є багато ступенів страху, але та, яку він зазнав від згадки про Х’харна, була найсильнішою. Всепоглинаючий жах. У нього перехопило подих.

— Ви думаєте, один з них на борту?

— Так, — пошепки відповів Шорр Кан, — Бог знає, скільки цих маленьких монстрів живе у володіннях Сін Крівера, але мені здавалося, що на Аарі — тільки один. Той, якого ми вбили. Але тепер я пригадую, що Сін Крівер говорив про них у множині…

Ґордон і Беррел перезирнулися. Вони ще не забули того паралізуючого страху, який випробували при наближенні Суссюра.

Ґордон повернувся до Шорр Кана.

— Якщо хтось із Х’харнів знаходиться на борту корабля, — сказав колишній диктатор дивним голосом, — то його необхідно терміново відшукати і знищити.

І він різким, неприродним рухом оголив паралізатор. Ґордон кинувся на нього, повалив на підлогу, намагаючись вирвати зброю. Шорр Кан пручався як тигр. Обличчя його перетворилося на нерухому маску, погляд застиг.

— Допоможи мені, Хелл! — Крикнув Ґордон.

Той був уже поруч.

— Значить, він все-таки зрадник? Я так і думав, що йому не можна довіряти.

— Та ні! Поглянь на його обличчя — ним керує Х’харн…

Хелл Беррел насилу, по одному, розігнув пальці, які судорожно стислися навколо рукоятки зброї. Щойно вона опинилася у руках антаресця, Шорр Кан спокійно звалився на підлогу. Деякий час він був нерухомий, потім відкрив очі.

— Що це було? Я відчув…

Але Ґордон не став нічого пояснювати. Він вирвав паралізатор з рук здивованого Хелла, блискавично від’єднав батарею і повернув апарат товаришеві.

— Тримай! Батарея буде у мене. Тепер ніхто з нас не зможе скористатися цією штукою, якщо Х’харн візьме контроль над… Закінчити фразу він не встиг. В голові раптом вибухнула льодова чорна куля, паралізуючу дію якої він вже пізнав на Тейні. Ніякого захисту не існувало, боротьба була марною. Це було схоже на смерть. Ні — це і була смерть… Ґордон прийшов у себе так само раптово. Він лежав на підлозі, і руки його стискали горло Шорр Кана — з такою силою, що пальці хрустіли. Хелл Беррел марно намагався відірвати його від жертви.

— Облиш! — Кричав він. — Залиш його, або я тебе оглушу!

Ґордон насилу випростав занімілі від дикої напруги пальці. Шорр Кан, хапаючи повітря широко розкритим ротом, відсунувся.

— Нічого, я вже в нормі… — пробурмотів Ґордон, намагаючись піднятися. Однак антаресець зупинив цей рух на самому початку, з величезною силою вдаривши його коліном у поперек. Ґордон повалився і вдарився головою об високий сталевий поріг. Х’харн знову змінив свою жертву. З обличчям, схожим на африканську маску, — Хелл Беррел кинувся на Шорр Кана з очевидним наміром вбити його на місці. Але тому вдалося ухилитися, і тут на допомогу прийшов Ґордон. Удвох вони притиснули Хелла до підлоги. Він відчайдушно чинив опір, потім тіло його розслабилося, у очах з’явився вираз жаху.

— Тепер це був я?

Ґордон мовчки кивнув. Антаресець сів, обхопивши голову руками.

— Якого біса він просто не вб’є нас?

— Він не може, — відповів Шорр Кан. — Звичайно, Х’харн здатний позбавити нас розуму, одного за іншим, проте його навряд чи надихає перспектива залишитися на кораблі у компанії трьох ідіотів, — Він знову подивився на двері, які відділяли їх від кормової частини, — Але і підійти до нього нам ніколи не вдасться… Ґордон дивився на екран переднього виду. Корабель із запаморочливою швидкістю мчав по найнебезпечнішим ділянкам Межі, густо заповненим сліпучим сонцями, мертвими зірками, астероїдами, осколками планет. Зрозуміло, Шорр Кан правий, але… Підкоряючись раптовому імпульсу, не даючи собі ні секунди на роздуми, Ґордон кинувся до пульта управління і став натискати кнопки і клавіші, перемикати тумблери, смикати за важелі. І корабель немов оскаженів.

Курс безладно змінювався, корабель кидало з боку в бік, щомиті загрожуючи розплющити об якусь з кам’яних брил, які пролітали поряд. Хелл Беррел і Шорр Кан каталися по рубці, страшенно лаючись.

На Х’харна, який ховався у кормових відсіках, тряска, очевидно, теж сильно подіяла. Принаймні, він не робив ніяких спроб втрутитися.

— Ти з глузду з’їхав? — скажено закричав Хелл Беррел. — Ти що, хочеш нас прикінчити?! Прибери лапи з пульта!..

— Це наш єдиний шанс! Потрібно налякати чудовисько. Ідіть сюди і робіть як я! Воно не здатне контролювати трьох одночасно!

Подивившись на екран, Хелл Беррел побачив божевільний танець зірок.

— Зараз ми вріжемося! Це самогубство!

Але ІІІорр Кан вже зрозумів задум Ґордона і підштовхнув антаресця до пульта.

— Вперед, друже! Розрегулюйте все це до бісової матері!

Занадто здивований, щоб роздумувати про наслідки, Хелл підкорився. Тепер вже втрьох вони знущалися над пультом. Скажений танець корабля став ще більш швидким і хаотичним. Гравітаційний захист оберігав тіла людей від різких поштовхів прискорення, однак проти запаморочення був безсилим.

— Гей, ти! — 3 останніх сил закричав Ґордон. — Думаю, ти мене розумієш. Якщо ми зараз розіб’ємося, ти помреш разом з нами. А якщо спробуєш узяти одного з нас під контроль, я тобі гарантую невелику ката…

Він чекав нового льодового вибуху у свідомості, але марно. Замість цього відчув, як у мозок до нього обережно вповзають телепатичні щупальця — холодні, чужі та перелякані.

«Припиніть! — Телепатично відповів зі свого укриття Х’харн. — Якщо ви будете продовжувати, я не витримаю. Зупиніться!»

2

На лобі Ґордона виступили великі краплі поту. На екрані з жахливою швидкістю росла безформна хмара, яка складалася з космічного пилу та кам’яних уламків. Він прибрав руки з пульта управління.

— Нехай буде так, — звернувся він до своїх товаришів. — Але приготуйтеся почати все спочатку.

Очевидно, Х’харн бачив події очима людей. У свідомість Ґордона проникла його тривожна думка:

«Повертайте, або ми пропали».

— Куди? — Огризнувся Ґордон. — До ваших Магелланових Хмар? І не подумаю.

«Так, мені треба туди повернутися, — було нове уявне послання. — Але ми можемо домовитися».

— Яким чином?

«Ви приземлитеся на розташованій поблизу безлюдній планеті і залишите корабель».

Ґордон запитально подивився на своїх супутників.

— Я вловив його пропозицію, — відгукнувся ІІІорр Кан, — Ти теж, Хелл? Боюся, вона нам нічого не дає. Що як йому заманеться знову зайнятися своїми іграми?

«Ні», — жваво заперечив Х’харн.

Ґордон вагався. Втім, йому не було чого більше запропонувати. Унікальна ситуація! Вони замкнені у кораблі, під владою телепатичної сили ворога, який, проте, здатний контролювати одночасно лише одного або двох з них… У голові народилася нова ідея, але він поспішно її придушив. Не можна зараз думати про це. Не можна. Він знову подивився на товаришів.

— Я вважаю, варто ризикнути.

«От і добре, — одразу ж відгукнулася чужа нетерпляча думка. Мабуть, занадто нетерпляча. — Я розповім вашому колезі, куди летіти».

— Яким чином? — Засумнівався Ґордон. — Знову підкоривши його свідомість? Ні, діла не буде.

«А що ж робити?»

— Пояснити телепатично Хеллу все, але при повній свідомості. І нехай повторює вголос. Якщо побачимо, що він собою не володіє, ми знову зробимо цю штуку з пультом. І будь- що-будь, хоч катастрофа. На цей раз відповіді не було довго. Хелл Беррел зі страхом дивився у екран переднього огляду. Вони перебували вже у небезпечній близькості від космічного хмари. Якщо Х’харн найближчим часом не прийме рішення, все буде скінчено. Так подумав Ґордон, і Х’харн, очевидно, перехопив цю тривожну думку.

«Я згоден. Але ваш колега повинен негайно змінити курс».

Хелл Беррел опустився у крісло між Ґордоном і ІІІорр Каном. Вони напружено вдивлялися у його обличчя, побоюючись побачити в ньому що-небудь незвичайне.

— Він стверджує, що ось це — головний контроль бічної тяги, — промовив Хелл, кладучи долоню на маленьку нікельовану рукоятку. — Поворот на п’ятдесят градусів. Сім поділок ліворуч. Гігантські пилові щупальця зникли з поля зору.

— Це — управління на зеніт і надир. — Хелл Беррел торкнувся іншого важеля.

На екрані мелькали сузір’я. Все з тієї ж фантастичною швидкістю, з якою раніше не переміщався ніхто у всій Галактиці, корабель мчав крізь зоряні джунглі, поступово відхиляючись до зеніту.

Напруга ставала нестерпним. Ґордон підозрював, що Х’харн постарається не упустити шанс, що він готує якусь пастку, яка закриється відразу після посадки. «Не смій думати про це, — повторював він собі. — Стеж за особою і діями Хелла». На оглядовому екрані повільно ріс жовтий диск незнайомого світила. Незабаром стали помітні і планети. Одна з них ставала все більше і більше.

— Вона? — Запитав Ґордон.

«Так», — подумки підтвердив Х’харн. А Хелл продовжував голосно повторювати його нечутні розпорядження:

— Контроль гальмування… Дві поділки…

Ґордон не зводив з нього очей. Якщо Х’харн дійсно вирішив скористатися ситуацією, то це станеться з хвилини на хвилину. Вираз обличчя антаресця залишався цілком нормальним, але Ґордон занадто добре пам’ятав, що він може стати нелюдським буквально за мить. А тоді… «Не думай про це. Не думай!»

Планета стрімко наближалася. Серед хмар Ґордон вже розрізняв блискучу поверхню моря.

— Гальмування… — повторював тим часом Хелл інструкції Х’харна — Ще дві поділки для виходу на орбітальну швидкість…

Центрувати стрілку на третій шкалі… Стаціонарна орбіта…

Важіль балансу… На чотири поділки…

Корабель розвернувся і почав вертикальний спуск до поверхні.

— Контроль зниження… Три поділки…

Вони пройшли легкі перисті хмари.

— Контроль тяги… Скинути швидкість спуску на дві поділки…

Хелл Беррел знову пересунув важіль. На екранах була панорама поверхні: зелені лісові масиви, срібна звивиста стрічка ріки. Ґордон почув здавлене дихання Шорр Кана: колишній диктатор, очевидно, хвилювався нітрохи не менше за нього. «Думай про Шорр Кані, — наказав він собі. — Думай про те, чи можна йому довіряти…»

— Зменшити ще на пів поділки, — сказав Хелл, виконуючи чергову команду.

Від поверхні планети їх відділяло не більше трьохсот метрів, коли Ґордон завдав удару. Він вдарив з усією силою людини, яка знає, що на карту поставлене життя. У цей момент Хелл Беррел тримався за важіль спуску, але від удару відлетів убік, і Ґордон рвонув важіль вниз до упору. Корабель впав каменем, навкруги засвистіло повітря. Хелл Беррел вигукнув щось нерозбірливе. За мить кормова частина корабля зім’ялася від удару об землю. Переборки і стіни рвалися як папір. Ґордона жбурнуло до стелі, і на якийсь момент він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, у посту управління було тихо. Корабель лежав на боці. Поруч намагався піднятися Шорр Кан, з рани на його лобі струменіла кров. Нерухоме тіло Хелла Беррела лежало біля пульта управління. З недобрим передчуттям, Ґордон перевернув його на спину і спробував намацати пульс.

— Все? — Поцікавився Шорр Кан, промокаючи рану на лобі носовиком. Тканина наповнилася кров’ю.

Ґордон обережно підняв повіку Хелла і похитав головою:

— Ні. Навряд чи з ним щось серйозне. Зараз прийде до тями.

— Отже, пощастило. Ми всі могли опинитися на тому світі з вашої ласки. — Шорр Кан кинув на Ґордона вбивчий погляд. — Якого біса ви це утну…

Він замовкнув, не договоривши, і повернувся до задніх дверей. Ґордон рідко зустрічав більш кмітливих людей. Переборки кормової частини склалися гармошкою, не витримавши нищівного зіткнення з ґрунтом. Шорр Кан знову подивився на Ґордона, тепер уже схвально.

— Ви відчуваєте що-небудь… телепатичне? — Запитав він пошепки.

Ґордон прислухався до свого розуму, намагаючись вловити хоча б найменшу ознаку присутності чужої свідомості.

— Ні. Нічого. Виходить, приземлення його вбило.

— Але ми повинні у цьому переконатися.

— Він ніколи не звільнив би нас з-під контролю, — сказав Ґордон, все ще відчуваючи гудіння у голові. — Ніколи. Я мусив його випередити.

Шорр Кан склав закривавленого носовичка і, скривившись від болю, похитав головою.

— Сін Крівер розповів мені дещо про можливості Х’харнів. Та й я сам трохи спостерігав за тим, який сидів на Аарі.

І можу вас запевнити — мінімум, що він би зробив, це випалив би нам мізки. Хелл Беррел, ніби відчувши тривогу товаришів, почав подавати ознаки життя. Нарешті обережно сів. І, усвідомивши, що розум його відтепер вільний, подивився на Ґордона із захопленням:

— Боюся, я б на таке ніколи не наважився.

— Ти астронавт, — відгукнувся Ґордон, — Тому дуже добре уявляєш, чим це могло скінчитися. — Він махнув у бік кормової частини. — А тепер, друзі, нам доведеться трохи попрацювати.

Хелл Беррел піднявся, перемагаючи біль, але посміхаючись. На метушню зі зім’ятими металевими стінками, перегородками, трапами і розбитими приладами пішло досить багато часу. Зрештою вдалося розчистити вихід, і вони зістрибнули на зелену траву під жаркі промені жовтого сонця.

Планета, принаймні у даній місцевості, була на диво схожою на Землю. Зовсім поруч починався великий ліс. Крізь поодинокі дерева далеко проглядалися пологі пагорби. Блакитне небо, золотисте сонячне світло, повітря, напоєне чудовим ароматом рослин… Зрозуміло, трава і дерева були трохи інші, проте пейзаж видавався цілком земним.

Хелл Беррел розмірковував про більш прозаїчні речі. З сумом дивився він на те, що залишилося від корабля.

— Машина ніколи вже більше не полетить, — похмуро повідомив він.

— Будь вона навіть у ідеальному стані, без допомоги Х’харна ти б її не підняв.

— Від цього не легше. Ми сидимо Бог знає де, на безлюдній планеті, без корабля і взагалі без усього.

«Опинитися на безлюдному острові, — подумав Ґордон. — Хто у дитинстві не мріяв про подібне?»

— А хто сказав, що планета незаселена? — Вступив у розмову Шорр Кан, відволікаючись від своєї рани — вона вже перестала кровоточити, — Так стверджував Х’харн, але у всьому всесвіті немає більших брехунів. За мить… до посадки, — він посміхнувся, — я, здається, помітив вдалині щось схоже на місто.

— Мене це зовсім не радує, — зауважив Ґордон, — Оскільки Х’харн сам вибрав цю планету, то скоріш за все тут є одне з негуманоїдних племен, які обожнюють Нарат Тейна і його друзів-графів.

— Боюся, ви маєте рацію, доведеться бути обережними. Але йти все одно треба. Думаю, це десь там.

Трійця повільно рушила вперед по краю лісу, ховаючись під покровом дерев. Кругом стелилася велика рівнина з рідкісними пологими пагорбами. У лісі щебетали птахи. Іноді у кущах миготіли невеликі, вкриті бурою шерстю тварини. Листя шелестіло під слабким вітром.

Незважаючи на знайомі, зовсім земні звуки, щось непокоїло Ґордона. Він дістав з кишені батарею паралізатора і простягнув Хеллу.

— Заряди зброю. Може знадобитися у будь-який момент.

Антаресець взяв батарею і вставив у паралізатор.

— Я не розумію одного, — сказав він. — Навіщо він з нами зв’язався? З якого дива Х’харну заманулося тягти нас у свої Магелланові Хмари? Що йому від нас було потрібно?

— Від нас з тобою — нічого, — миттєво відповів Шорр Кан. — Його цікавив Джон Ґордон. Коли ми вбили іншого Х’харна і намагалися втекти, він, очевидно, непомітно прозондував нашу свідомість.

— І що ж він там знайшов такого цікавого?

— Розкажіть самі, — іронічно посміхнувся Шорр Кан. — Ви знаєте це краще.

— Так, — погодився Ґордон. — Пам’ятаєш, Хелл, слова імператора про те, що під час битви з Лігою моя свідомість знаходилася у тілі Зарт Арна?

— Так, добре пам’ятаю. Це ти командував нашим Флотом, коли було застосовано…

Хелл Беррел не закінчив фрази. Так і залишився стояти з відкритим ротом і виряченими очима.

— Саме так, — продовжив за нього Ґордон. — Саме я, а не Зарт Арн, застосував найсекретнішу зброю Імперії — Руйнівника.

— Той самий Руйнівник, — закінчив Шорр Кан, — який тисячі років тому розніс на друзки флот Х’харнів.

Очі Хелла, здавалося, ось-ось вискочать з орбіт.

— То он воно у чому справа! Звісно, Х’харни віддадуть все, щоб до них у лапи… або щупальця… потрапила людина, знайома з Руйнівником. Зі зброєю, секрет якої так ретельно охороняє імператорська сім’я. Я, здається, розумію…

— Пропоную закінчити дискусію або продовжити її пізніше, — сухо зауважив Шорр Кан. — Не забувайте, що ми ведемо розвідку у тилу ворога.

Тепер уже в тиші вони продовжили шлях уздовж лісу. ЗА деякий далеко на рівнині показалися кілька темних точок. Ґордон прийняв було їх за звичайних степових тварин, але незабаром стало очевидно, що спосіб їх пересування не настільки простий. Те, що побачив Ґордон, йому не дуже сподобалося. Невідомі представники фауни не бігли і не летіли. На вид це були величезні двоногі птахи з укороченими крилами. Вони нагадували родичів Коркханна, але були значно більшими. Сіро-коричневого кольору, з майже людськими головами. Як і Коркханну, крила з добре розвиненими кистями і потужними кігтями замінювали їм руки. І у цих руках щось було. Щось, як здалося Ґордону, дуже схоже на зброю.

3

Жовте сонце ласкаво гріло, у листях шелестів вітерець. Звичайний червневий день. Неможливо було повірити, що Земля неймовірно далеко звідси. І тому величезні птахи здавалися Ґордону настільки ж нереальними, як коли б він зустрів їх де-небудь у Айові чи Огайо.

— Це калли, — сказав Шорр Кан. — Коли НаратТейн прибув на Аар з візитом до Сін Крівера, у його свиті було безліч негуманоїдів. У тому числі і парочка таких птахів.

Присівши у високій траві, вони уважно спостерігали за жахливими істотами, які цілеспрямовано, не озираючись, просувалися вперед, на північ. Шорр Кан приставив долоню до лоба.

— Дивіться!

Ще одна, ледь помітна група аборигенів рухалася далеко у тому ж напрямку.

— Отже, там дійсно місто, — сказав Шорр Кан. — І космодром, — Він задумався, — Безсумнівно, Нарат Тейн зараз збирає своїх прихильників. Мені здається, на планеті ось-ось з’являться кораблі бунтівних графів. А ці кали біжать їх зустрічати.

Ґордон відчув, як усередині все боляче стислося.

— Навіщо він їх збирає?

— Для нападу, який готується вже давно — спокійно пояснив Шорр Кан. — Напад графів Зовнішнього Космосу і орди Нарат Тейна на Фомальгаут.

Ґордон скочив, вчепився Шорр Кану у горло і струснув його.

— Напад на Фомальгаут?! Ви знали про це і мовчали?

Обличчя Шорр Кана залишилося незворушним. Голос теж, хоча йому і було важко говорити.

— Будьте розсудливі, Джоне. Хіба була у нас після втечі з Аарау хоч хвилинка для спокійної розмови? Він дивився прямо, не відводячи очей, і Ґордон відпустив його, хоча і через силу. Джона мучили відчай і почуття провини. Не можна було залишати Фомальгаут і принцесу Ліанну.

Починаючи з пастки, яку їм підстроїв Нарат Тейн, Ґордон усвідомлював, наскільки велика небезпека. І все-таки залишив Ліанну. Згадалися їх зустрічі, отруєні гіркотою нерозуміння, згадалися закиди Ліанни. Зовсім не заради неї, як вона вважала, перенісся він через безодні простору і часу, а виключно заради небезпечних пригод. Ніби їх не було на Землі XX століття.

Ці закиди розгнівали його, і він її залишив.

— І коли вони нападуть? — Запитав він тремтячим голосом.

Краєм ока він бачив, як Хелл Беррел говорить щось, розмахуючи руками, але вся його увага була поглинена відповіддю Шорр Кана. Той знизав плечима.

— Як тільки їх розрізнені сили зберуться разом. Що ж до точної дати… Сін Крівер не ознайомлювали мене з усіма подробицями плану. Точно знаю одне: супроводжувати важкі транспорти, які будуть перевозити всі ці негуманоїдні полчища, повинні єгері графів.

Стиснувши кулаки, Ґордон постарався заспокоїтися.

— Яка ж роль відводилася Х’харнам? Ви говорили, що у всій зоні Межі їх всього декілька. Шорр Кан похитав головою.

— Нічого не знаю. Сін Крівер вважав за краще не розповідати про свої стосунки з Х’харнами. Він говорив мені тільки те, що вважав за потрібне сказати. Безсумнівно, на дві третини це була брехня, — Помовчавши трохи, він продовжив дуже серйозним тоном: — Я особисто схиляюся до гіпотези, що Х’харни мабть намір використати Сін Крівера і його союзників для витягування каштанів з вогню. Знову зробивши паузу, Шорр Кан подивився на товаришів з сумною посмішкою:

— Власне, саме тому я і втік з вами з Аару. Адже для цих чудовиськ немає нічого простішого, ніж вгадувати наші думки і наміри. Робиться це абсолютно непомітно, жодного захисту не існує. У будь-який момент вони могли з’ясувати, що у мене є власні плани, які далеко не в усьому збігалися з планами Сін Крівера.

— А ви не пробували коли-небудь грати чесно? — Запитав Хелл Беррел.

— Так, і досить часто. І взагалі, я ніколи нікого без потреби не обманював.

Хелл плюнув з гримасою огиди. Втім, Ґордон недослухався до цієї розмови. Стиснувши кулаки, він походжав взад- вперед. Очі його були широко відкриті, але він нічого не бачив.

— Потрібно повернутися на Фомальгаут, — сказав нарешті він, — І якнайшвидше.

— Цікаво, яким це чином? — Запитав Шорр Кан. — Здогадуюся, що у вас на думці. Викрасти один з кораблів, які ось-ось прибудуть, і утікти звідси. Послухайте, друже, будьте розсудливі!

— Шорр Кан — найбільший негідник з усіх, кого я знаю, — промовив Хелл Беррел. — Але зараз він має рацію. Кожен корабель буде оточений натовпом цих крилатих чудовиськ.

— Так, — підтвердив Ґордон, — Але це нічого не змінює. Корабель нам необхідний. Отже, ми зобов’язані його роздобути.

Після довгої хвилини Шорр Кан сказав:

— У нас є один шанс…

І замовк. Ґордон і Хелл Беррел затамували подих, побоюючись злякати привид надії. Шорр Кан покусував губи, занурившись у роздуми. Вони терпляче чекали. Нарешті зважившись, він подивився на Ґордона:

— Припустимо, нам це вдалося. Ми отримали корабель і повернулися на Фомальгаут. Я трохи знаю принцесу Ліанну. Вона повісить мене відразу ж після посадки.

— Я зроблю все, щоб цього не сталося, — сказав Ґордон.

Сказано це було не дуже переконливо, і Шорр Кан це відчув.

— Але що ви можете гарантувати? І взагалі, як можна гарантувати, що якщо не вона, то ще хтось такого не зробить?

Ґордон розумів, що у їхньому становищі брехня недопустима.

— Нічого гарантувати я не можу. Але думаю, впливу у мене досить, щоб вас врятувати. Я майже впевнений. Хоча, звичайно, ви своїми вчинками заслужили найгіршу кару.

— Ваше «майже» не дуже обнадіює, — зазначив Шорр Кан. — Однак… — Він подивився на Ґордона, і той зрозумів, що колишній диктатор ще раз зважує подумки всі «за» та «проти», — Так, іншого виходу немає. Дайте слово честі, що ви зробите все можливе.

— Добре. Якщо ви допоможете нам дістатися до Фомальгаута, я докладу всіх зусиль. Шорр Кан розмірковував ще хвилину.

— Домовилися. Якби у мене в минулому не було можливості переконатися, що ви дотримуєтеся безглуздого звичая тримати слово, я б, ясна річ, сумнівався. Але я вам вірю.

Хелл Беррел хотів щось сказати, але закашлявся від обурення, і Ґордон випередив його:

— То що будемо робити?

В очах Шорр Кана майнула лукава іскорка.

— Є лише один спосіб вибратися звідси: в одному з кораблів бунтівних графів, які з’являться за загонами Каллів.

— Але ви щойно стверджували, що захопити корабель неможливо…

— Так, — посміхнувся Шорр Кан. — Але у мене особливий талант на подібні штуки. Я придумав ось що… — Він знизив голос: — Слухайте уважно. Я допоміг вам утікти з Аару і ми разом вбили цього Х’харна. Але ніхто не знає, як все було насправді. Знають тільки, що Х’харн був убитий і двоє бранців — ви і Беррел — зникли. І що я теж кудись подівся.

— До чого ви ведете? — 3 підозрою запитав Хелл Беррел.

— Зараз зрозумієте. Припустимо, я йду зараз до Каллів та, дочекавшись графів, заявляю, що Х’харна вбили ви. А мене захопили у заручники.

— І вони вам повірять? — Засумнівався Ґордон. — Вони тут же поцікавляться, куди ми поділися і як вам вдалося звільнитися…

— Саме так! Тут і починається моя головна задумка, — продовжував Шорр Кан. — Розумієте, ви будете поряд. Зі зв’язаними руками і під прицілом мого паралізатора. А їм я розповім захоплюючу історію про те, як мені вдалося зіпсувати пульт управління і як через це ми зазнали аварії. Власне, для цього особливо фантазувати не доведеться. І ще я розповім, як в останній момент мені вдалося заволодіти одним з паралізатор і взяти вас у полон. Як вони зможуть поставити під сумнів мої слова, якщо перед їх очима будете стояти ви! Ну і як вам такий план? Хіба не геніально?

Хелл Беррел голосно вилаявся і кинувся на Шорр Кана з очевидним наміром убити його на місці.

— Зупинись, Хелл! — Закричав Ґордон.

Той повернув до нього оскаженіле обличчя.

— Зупинитися?! Хіба ви не чули, що пропонує цей виродок? Шорр Кан не змінився. Це той самий негідник, який ледь не знищив своїми інтригами Імперію!

Шорр Кан був міцної статури, але Хелл Беррел тряс його з такою жорстокістю, що голова колишнього диктатора моталася, як у ляльки.

— Чудовий план! Він відведе нас до графів, як курчат, і так врятує свою шкуру!

— Стривай! — Урезонював Ґордон товариша, намагаючись відірвати його від колишнього вождя Ліги. — Відпусти його! Заспокойся, дай нам поговорити…

Нарешті йому вдалося розтиснути кулаки антаресця. Жертву той відпустив з великим небажанням, кинувши наостанок зі злістю:

— Вирішили зіграти у подвійну гру? Ви її завжди любили, чи не так?

— А що? — Весело посміхнувся той. — По-моєму, непоганий варіант. Я збирався вчинити саме так.

Ґордон безрезультатно спробував прочитати у його очах справжні наміри.

— А тепер змінили своє рішення?

— Так. — Шорр Кан повільно, терпляче, ніби звертаючись до дитини: — Один раз я вже все сказав, але повторюю це ще раз. Так, я міг би залишитися з графами і весь час водити їх за ніс. Але я не в змозі обдурити хоча б одного Х’харна. Одна перехоплена думка — і мені кришка. Ось чому у даний момент мені вигідніше бути на стороні Фомальгаута. Це ж елементарно.

— З вами, мій друг, ніщо не можна вважати елементарним, — уїдливо зауважив Ґордон. — Повірити вам буває іноді дуже важко.

— Значить, треба знайти інші мотиви. — ІІІорр Кан широко посміхнувся. — Наприклад, дружбу. Ви стали симпатичні мені з самого початку, Джоне. А це чогось та варте.

— Дідько! — Вилаявся Хелл Беррел. — Де ще в Галактиці знайдеш такого пройдисвіта? Людина, яка розв’язала міжзоряну війну, просить їй вірити, оскільки знаходить співрозмовника симпатичним! Пусти, я його вб’ю!

— Я і сам зроблю це із задоволенням. Але почекай хвилинку. — Ґордон трохи пройшовся, все ще відчуваючи сильні сумніви у щирості Шорр Кана. — Все зводиться до одного. Найближчим часом тут не приземлиться жоден зореліт, крім кораблів бунтівних графів. Шорр Кан пропонує єдиний спосіб заволодіти одним з них. Треба вирішувати, Хелл. Віддай йому паралізатор. — Бачачи, що Хелл Беррел все ще вагається, Ґордон додав: — Якщо у тебе є інша пропозиція — говори!

Деякий час антаресець стояв насупившись, потім, вилаявшись наостанок, простягнув зброю Шорр Кану.

Той без найменшого зволікання направив паралізатор на двох друзів.

— Тепер ви дійсно мої бранці. Хелл мав рацію. Звичайно ж, я видам вас графам. Хелл Беррел оскаженів. Стиснувши кулаки для нищівного удару з риком і лаючись останніми словами, він кинувся прямо на паралізатор. В останній момент Шорр Кан спритно ухилився, і Хелл Беррел за інерцією пролетів мимо. Шорр Кан зігнувся навпіл і повалився на землю у нестримному нападі реготу.

— Вибачте, — ледве вимовив він нарешті. — Неможливо було втриматися… Хелл був настільки впевнений… — Він глянув на антаресця і знову зайшовся сміхом. — Я не міг обдурити його очікувань… Але я справді прошу мене вибачити… Не гнівайтесь. Шорр Кан піднявся на ноги, витираючи сльози.

— Я залишаюся вашим союзником.

При цих словах він дружньо поплескав по спині Хелл Беррела, обличчя якого від гніву і обурення стало багряно- синім. Але і Ґордон, в свою чергу, не зміг втриматися від посмішки.

— Тепер ходімо, — вже спокійно сказав Шорр Кан. — Тільки треба встигнути зв’язати вам руки при зустрічі з цими птахолюдьми чи з кимось ще.

Вийшовши на рівнину, вони попрямували у ту ж сторону, що і загони Каллів. Сонце швидко спускалося за горизонт. Рожево-золоте призахідне світло поступалося місцем сутінкам. У ясному вечірньому небі прослизнули три силуети кораблів, які йшли на посадку. А трьома годинами пізніше, коли морок був уже абсолютним, перед подорожніми розгорнулася картина, яка цілком могла б бути ілюстрацією до опису потойбіччя.

4

Червоне світло смолоскипів заливало вузькі вулички міста, яке представляло собою безладне скупчення хатин, бараків, халуп з будівельних відходів, що тіснилися на берегах каламутній річечки. Калли були не настільки цивілізовані, щоб відчувати необхідність у громадських спорудах. їм цілком вистачало ринку, який служив і постійним місцем збору. Але цієї ночі на вузьких вуличках штовхалися тисячі птахолюдей. Стовпотворіння було таке, що, здавалося, старі стіни не витримають натиску живої маси і ось-ось заваляться. Маленькі пташині очі та шкірясті крила аборигенів блищали у червоному світлі незліченних смолоскипів. Пронизливі хрипкі голоси зливалися у неймовірну какофонію. Повітря було насичене специфічним задушливим запахом тіл каллів. Ґордону здавалося, що він на збіговиську демонів, які вирвалися з пекла. Натовп повільно просувався до трьох величезних кораблів, які стояли неподалік від околиці. Два з них були транспортні, третій — швидкохідний крейсер. Між кораблями і містом курсували групи озброєних каллів.

— Це військові транспорти, які мають доставити на Фомальгаут тутешніх воїнів, — сказав ІІІорр Кан. — А крейсер, без сумніву, належить одному з графів, керівнику операції.

— Слабо уявляю собі, що зможе протиставити цей збрід сучасній зброї зоряних королівств, — з презирством зауважив Хелл Беррел.

— Кількість, — пояснив ІІІорр Кан. — Ви бачите лише незначну частину воїнства, яке збирається всюди на диких планетах Межі. На заклик Нарат Тейна відгукнулися всі негуманоїдні народи. Всі без винятку.

Сумніватися у цьому не доводилося. Ґордон добре пам’ятав, з яким обожнюванням Геррни носили на собі божевільного кузена Ліанни.

— Ескадри графів, — додав Шорр Кан, — повинні зав’язати бій з флотом Фомальгаута, а в цей час транспортні кораблі висадять на планету орди підопічних Нарат Тейна. І ті рушать на штурм столиці. Ґордон уявив цю жахливу сцену. Знову він відчув себе зрадником по відношенню до Ліанни.

— Але Імперія у союзі з Фомальгаутом, — заперечив Хелл Беррел. — Вона скаже своє вагоме слово.

— Напад буде раптовим. Коли прибуде імперський флот, Нарат Тейн вже займе трон. Зняти його звідти буде не так просто.

На цей раз Шорр Кан не сказав нічого нового — просто висловив вголос те, про що думали всі.

— Ми довго ще будемо дискутувати? — Роздратовано поцікавився Ґордон. — Або все-таки почнемо щось робити? Шорр Кан задумливо споглядав екзотичне видовище.

— Якщо я приведу вас до графа як бранців, то він, гадаю, не засумнівається, що я все ще вірний Сін Кріверу. Але виникає інша проблема… — він вказав на каллів. — Наскільки я знаю цих тварюк, вони розірвуть нас на шматки задовго до того, як ми доберемося до корабля.

— Рідкісний випадок, коли я вам вірю, — буркнув Хелл Беррел. — Вигляд у них дуже войовничий.

— Було б вкрай прикро закінчити так свої дні. Почекаємо — раптом трапиться слушна нагода. Але як би там не було, час вас зв’язати. Потім буде ніколи. Ґордон беззаперечно дозволив скрутити собі руки за спиною, хоча перспектива залишитися беззахисним перед каллами аж ніяк не додавала оптимізму. Втішала думка, що у разі бійки голі руки все одно навряд чи допоможуть. А ось Хелл Беррел висловив вельми енергійний протест і підкорився тільки після роздратованої репліки Ґордона (тому не терпілося перейти до яких-небудь дій):

— Ти що, збираєшся сидіти тут до самої смерті?

— Думаю, саме це нас всіх чекає. І дуже скоро, — невдоволено буркнув антаресець, подивившись на натовп каллів. Проте завів руки за спину і дав ІІІорр Кану зв’язати їх. Потім вони довго сиділи в траві, дивлячись на вогні факелів. На небо висипали блискучі зірки Межі. З міста долинали різкі крики, шум натовпу. Раптом Ґордон відчув аромат ще теплої, нагрітої сонцем трави і навіть здригнувся від подиву, настільки знайомим видався йому цей запах. І згадав — це було давно, дуже давно. Він приїхав у Огайо до приятеля, вони сиділи вночі у степу, і трава, напоєна сонцем, пахла так само, як і зараз…

Він відчув повну розгубленість. Хто він такий? Що робить тут, неймовірно далеко від свого часу і простору? Ніжний, гіркуватий запах трави викликав болісне бажання знову побачити свій власний світ — світ, у якому тварини не розмовляють і не формують військових підрозділів, у якому немає Х’харнів, а зірки недосяжні, у якому немає ні сліпучого блиску, ні страхітливого жаху…

У пам’яті спливла Ліанна, її погляд при прощанні. Це через неї він зважився з’явитися у світ майбутнього в своєму власному образі. І Ґордон раптом зрозумів: щоб її завоювати, жодний ризик і жодна небезпека не можуть бути надмірні. Жодну дівчину у його колишньому земному житті не можна порівняти з нею.

Він прийшов до тями. Головне зараз — вижити і вчасно попередити Фомальгаут.

Шорр Кан скочив на ноги.

— Дивіться!

Ґордон і Хелл Беррел встали. У полі зору, трохи віддаль від основного натовпу, з’явилися дві людини. Так, дві людські істоти. Ймовірно, відійшли подихати свіжим повітрям.

— В одного з них знаки Булави, — зазначив Шорр Кан, — Це васал або союзник Сін Крівера. Не можна упустити такий шанс. Вперед! Він сильно штовхнув «бранців», змусивши їх швидко, хоч і спотикаючись, спускатися по трав’янистому схилу. Сам він біг слідом, виставивши перед собою паралізатор.

— Швидше, поки вони не повернулися на корабель!

Вони прискорили кроки, хоч і важко було бігти зі зв’язаними руками.

Незнайомці, на грудях одного з яких сяяв овальний символ Булави, повернули до корабля і ледь не розчинилися у натовпі. Шорр Кан закричав, щоб привернути їхню увагу. Двоє обернулися на крик, але почули його і калли. І стало зовсім тихо.

— Біжіть! — Наказав Шорр Кан.

Вони помчали щодуху. Але і калли, отямившись, кинулися навперейми, смішно підстрибуючи, допомагаючи собі на бігу короткими шкірястими крилами. Повітря знову наповнили їх пронизливі скреготливі крики. Шорр Кан пустив у хід паралізатор. Кілька каллів покотилися по землі. Інші сповільнили біг і навіть трохи відступили.

До незнайомців залишалося зовсім небагато. При світлі смолоскипів Ґордон вже розрізняв їх риси. Старший носив нашивки капітана. Невеликий, кремезний, обличчя темне і суворе. Молодший був високий на зріст. Обличчя його на відміну від першого виражало крайнє здивування.

Ґордон і Хелл Беррел бігли так швидко, як тільки дозволяли зв’язані за спиною руки. Шорр Кан не відставав, але переміщався з гідністю. Не відриваючи погляду від живої стіни каллів, він крикнув двом офіцерам:

— Гей! Вгамуйте своїх тварин! Я союзник Сін Крівера, супроводжую двох полонених.

Забарившись на мить, старший за званням прогавкав щось грубою мовою каллів, після чого обидва обмінялися нервовими репліками. Тим часом втікачі зробили останній ривок і зупинилися нарешті біля них.

— Хто ви такі? — Запитав ІІІорр Кан дещо зарозуміло.

— Я граф Обд Долл, — відповів капітан, дивлячись на співрозмовника з величезним здивуванням. — А ви ІІІорр Кан! Той, що зник з Аару разом з двома полоненими!

— Ось з цими самими, — підтвердив ІІІорр Кан. — І не за власним бажанням, можу вас запевнити. На щастя, коли наш корабель зазнав аварії, тут, неподалік, мені вдалося обмінятися з ними ролями.

— Чому ж ви їх не прикінчили?

— Вони потрібні Сін Кріверу живими. До речі, де він зараз?

— На Тейні, — стримано відповів Обд Долл.

— Ну звичайно! Це ж центральний пункт збору. Негайно доставте нас до нього.

— Але у мене зовсім інше завдання, — і граф почав загинати пальці, перераховуючи всі пункти відданого йому наказу. Від нетерпіння Ґордон спітнів. Уява графа, очевидно, не було достатньо живою, щоб зреагувати на нові обставини.

— Більш того, — граф випнув підборіддя, надаючи своєму обличчю рішучого виразу, — хто мені доведе…

— Малюк, — з кам’яним обличчям і легкою загрозою у голосі перервав його Шорр Кан. — Ці полонені — ключ до всієї кампанії. Вони потрібні Сін Кріверу, зрозуміло? Чи не вважаєте ви, що розумно змушувати його чекати?

Судячи з усього, цей довід на Обд Долла подіяв.

— У такому випадку… ймовірно… звичайно… Ви дозволите попередньо зв’язатися з Сін Крівером?..

«Все йде поки за планом», — подумав Ґордон. І в цей момент калли, схаменулися після раптового вторгнення невідомих, почали загрозливо наближатися, щільно стуливши ряди. ІІІорр Кан зробив уже все від нього залежне, подальші події були йому непідконтрольні. Однак Обд Долл зберігав контроль над ситуацією. Повернувшись до птахолюдей, він знову прокричав їм щось. Мабуть, якісь зачатки дисципліни були їм знайомі, бо вони слухняно зробили кілька кроків назад.

— Треба поспішити на корабель, — сказав Обд Долл, — Ці калли, по суті, дикуни. Я їм не довіряю. Ґордон раптом усвідомив, що капітан найбільше боїться за свою шкуру. Крилатий натовп, озброєний списами і примітивними рушницями, здатний розтерзати будь-яку людську істоту. Безсумнівно, Нарат Тейн зумів би стримати їх запал… Але ці двоє — навряд чи.

Так і було в дійсності. Один вид молодшого офіцера, обличчя якого виражало неприховану огиду, провокував каллів. Тим більше що від нього за кілометр несло запахом страху.

Люди вирушили до крейсеру, їх переслідував натовп стрибаючих істот, причому відстань до них неухильно зменшувалася. Пронизливі крики ставали все більш загрозливими, очі горіли непереборним бажанням роздерти безкрилих прибульців. Ґордон розумів, що неміцні пута дисципліни не втримають їх. Його охоплював страх.

Молодший офіцер у паніці вихопив з кишені сірий овальний предмет. Голос його тремтів:

— Може, використати паралізуючий газ?

— Ні! — Наказав Обд Долл. — Схаменіться, ідіоте! Ви зупините кількох, інші займуться нами. Вперед, ми вже прийшли.

Спотикаючись, вони зробили ще кілька кроків. Шурхіт шкірястих крил, скрегіт кігтів і дзьобів лунали зовсім близько. Обд Долл продовжував щось вигукувати — накази або, можливо, загрози. Ґордон припускав, що граф намагається нагадати каллам про їх зобов’язання по відношенню до Нарат Тейну. Як би там не було, його крики допомогли. Всі п’ятеро благополучно дісталися до крейсера. Важкий вхідний люк щільно зачинився за їх спинами. Обд Долл тремтячою рукою витер спітніле чоло.

— Командувати ними не так просто. При Нараті все йде нормально, але за його відсутності вони стають некерованими.

— Ви діяли абсолютно правильно, — похвалив його Шорр Кан. — А тепер викликайте Тейна і доповідайте Сін Кріверу, що я горю від нетерпіння передати у його руки цих полонених. Тон його був настільки начальницьким, що капітан і не думав заперечувати, тільки запитав з сумнівом у голосі:

— Але куди ми їх подінемо? На моєму кораблі немає тюремних кают.

— Залишимо їх тут, у шлюзі. Тільки зніміть з них скафандри. І нехай собі стрибають у космос, якщо хочеться. Шорр Кан зареготав. Офіцери зробили те саме. Не сміялися лише Ґордон і Хелл Беррел. Вони мовчки дивилися на колишнього диктатора, але той вже повернувся до них спиною з видом надзвичайно зайнятої людини. А йому достеменно немає ніякого діла до двох якихось там в’язнів. Хелл Беррел насилу стримав прокляття. Люди Обд Долла без церемоній заштовхали полонених у камеру запасного тамбура, попередньо знявши з них скафандри. Внутрішній люк зачинився, і друзі залишилися у напівтемряві повітряного шлюзу. Хелл негайно обмацав важкі двері.

— На цей раз ми вляпалися по-справжньому. Щоб покінчити з нами, їм достатньо відкрити зовнішній люк.

Ґордон похитав головою:

— Вони цього не зроблять. Шорр Кан переконав їх, що ми потрібні Сін Кріверу живими.

— Так, я чув. Але, крім нього, ми — єдині, хто знає, як все було на Аарі. Якщо він справді наш союзник, то це не має жодного значення. Але якщо він веде подвійну гру… Сумніваюся, що він мріє, щоб Син Крівер дізнався про його роль у цих справах. Він здатний без коливань відправити нас за борт. А іншим скаже, що ми, мовляв, зробили це самі. Вважали за краще смерть ніж безчестя, як вірні піддані Імперії… Чи ви все ще вірите, що Шорр Кан нас не зрадить?

— Вірю, — твердо сказав Ґордон. — Але не через якісь там принципи чи ідеала. Він нас не зрадить, бо це йому невигідно.

Хелл Беррел уважно подивився на Ґордона, ніби намагаючись прочитати його думки, потім сів на металеву підлогу і сперся спиною об стінку камери.

— Хотів би я розділяти вашу впевненість…

Ґордон промовчав. Насправді він був упевнений тільки у собі.

5

Двигуни крейсера мірно гули. Корабель мчав великими просторами Межі, але час для двох бранців тягнувся надзвичайно повільно. Вже багато разів відкривався внутрішній люк, через який охоронці давали їм воду і їжу. Інших подій не відбувалося, а Шорр Кан взагалі не з’являвся. Ґордон почав розділяти скептицизм Хелла. При найменшому шумі він з тривогою озирався на зовнішній люк — чи не рухається той, щоб впустити космос у приміщення шлюзу. Досі відкривався лише внутрішній люк. Але хто гарантує, що так і буде? Тривога Ґордона збільшувалася. Він все частіше проклинав себе за необдумані вчинки, внаслідок яких Ліанна залишилася одна. І проклинав не тільки подумки.

— Звичайно, я все розумію, — не витримав одного разу Хелл Беррел, — але я ситий по горло твоїм голосінням. Щось зробити ми все одно не можемо, а твої стогони мене нервують. Ґордон відчув, як у обличчя кинулася кров, але стримався. Замість того, щоб розлютити, він мовчки опустився на підлогу у звичну вже позу — місця для ходьби у приміщенні не було. З похмурої задуми його вивів незвичайний запах. Злегка гіркуватий, він виходив, ймовірно, з системи повітрообміну. Ґордон скочив і втягнув повітря носом. Це було останнє, що він запам’ятав, перш ніж без тями впав на підлогу. Він навіть не відчув болю від падіння…

Якийсь час по тому він став приходити до тями. Його трясли за плечі… Хтось гукав його по імені:

— Джоне, Джоне, нумо, прокидайтеся!..

Він відчув у носі поколювання. Потряс головою, чхнув, нарешті відкрив очі.

Над ним схилявся Шорр Кан, тримаючи перед носом вузький балон, з якого бив струмінь безбарвного газу.

— Кисень, щоб очистити ваші мізки, — пояснив колишній диктатор. — Прокидайтеся, мені потрібна ваша допомога.

Ґордон відчував себе приголомшеним, але свідомість потроху прояснялася.

— Газ… у повітряній системі… Це через нього я втратив свідомість…

— Так, паралізуючий газ. Мені вдалося позичити кілька балончиків у арсеналі. Я підключив їх до системи повітрообміну. Ґордон, вхопившись за Шорр Кана і похитуючись, піднявся на ноги.

— Офіцери?..

— Повністю виведені з ладу. Я, зрозуміло, заздалегідь надів скафандр і зняв його щойно, коли повітря вже очистилося. Як ви себе почуваєте, краще?

Ґордон відштовхнув кисневий балон.

— Все добре.

— Офіцери і екіпаж у відключці, але газ скоро перестане діяти. Ми з вами повинні хутко всіх нейтралізувати, тим часом Хелл займеться управлінням. Я, правда, включив автопілот, але космос на Межі небезпечний для навігації. Хелл Беррел все ще не прийшов до тями, і Шорр Кан тицьнув йому під ніс шиплячий струмінь кисню. Повернувшись до Ґордона, зауважив з посмішкою:

— Хіба я не обіцяв, що незабаром звільню вас?

— І дотримали слова. Вітаю.

Ґордон хитнув головою, і цей рух негайно ж відгукнувся сильним болем у потилиці. А коли Хелл Беррел відкрив очі, його перша реакція на Шорр Кана була воістину комічної. Абсолютно автоматично він простягнув обидві руки вперед і стулив пальці на горлі колишнього диктатора. Але сили ще до нього не повернулися, він був слабкий, як кошеня, і Шорр Кан, легко відкинувши його у сторону, вигукнув:

— Бачу, ви обидва у повному порядку!

Ґордон допоміг антаресцю піднятися і пояснив, що сталося.

— Корабель йде на автопілоті, тож біжи на місток.

Хелл Беррел, перш за все астронавт, миттєво забув про всі інші тривоги:

— Автопілот? Тут, на Межі?

Відштовхнувши Ґордона, він кинувся до трапа, похитуючись від залишкової дії газу. Тим часом ІІІорр Кан роздобув у підсобці моток міцного електричного кабелю, і вони з Ґордоном міцно зв’язали всіх членів екіпажу.

Останнім виявився сам Обд Долл, який безсило валявся на кушетці у своїй тісній каюті. Коли його було надійно скручено, ІІІорр Кан задумливо промовив:

— Мабуть, варто його розштовхати. Безсумнівно, він знає деякі деталі підготовки нападу на Фомальгаут. Вони нас дуже цікавлять, чи не так?

— А якщо він відмовиться відповідати?

ІІІорр Кан зловісно посміхнувся.

— Я постараюся його переконати. Ідіть до рубки. Оскільки ви ідеаліст, ви будете мені лише заважати.

Ґордон завагався. Тортури… Але при думці про Ліанну і про те, що з нею може статися, всередині у нього все немов захолонуло. Він повернувся і мовчки залишив каюту.

Коли він з’явився на містку, Хелл Беррел, не відриваючи погляду від приладів управління, сказав:

— Я вибрав найкоротший шлях до Фомальгаута. На жаль, ми пройдемо небезпечно близько від Тейна.

Ґордон подивився на екран. Крейсер огинав величезну хмару космічного пилу. Мікроскопічні частинки, з яких воно складалося, були настільки наелектризовані космічною радіацією, що хмара була схожа на море вогнів. Ґордону здавалося, що корабель стоїть на місці, але він спробував стримати своє нетерпіння. І ще намагався не думати про те, чим займається зараз ІІІорр Кан…

Незабаром з’явився на містку. Побачивши бліде обличчя Ґордона, розреготався:

— Якби ви себе бачили! Та не хвилюйтесь ви так за цю свиню! Йому довелося пережити лише кілька хвилин страху!

— Хочете сказати, що він заговорив, щойно ви йому пригрозили? — Скептично запитав Ґордон.

— Саме так! Ось що дає хороша репутація… Він навіть не засумнівався, що я без вагань зроблю все, чим йому пригрозив. І виклав усе, що знав. Незабаром дізнаємося, правда це чи ні. Але я переконаний, що він не бреше.

— Коли флот вийде з Тейну? — Запитав Ґордон.

— Обд Дол не зміг повідомити точну дату. За його словами, це залежить від того, коли прибудуть останні контингенти негуманоїдів. Вони збираються на Тейні з усіх закутків Межі. В уяві Ґордона знову виникли жахливі обличчя негуманоїдів, що населяли цей далекий від цивілізації регіон Галактики, — лускатих, перетинчастокрилих, кошлатих… Так, їх покликав НаратТейн, і вони прийшли. Безсумнівно, він був божевільний, але мав дивовижний дар, який дозволяв керувати негуманоїдами з такою легкістю, про яку ніхто до нього не міг і мріяти.

— Судячи з того, що розповів Обд Долл, майже всі сили зібрано, — продовжував Шорр Кан, — Думаю, напад відбудеться найближчими днями.

— А Х’харни? — Поцікавився Хелл Беррел. — Якою буде їх роль?

ІІІорр Кан пригнічено похитав головою.

— Цього ОБД Доля не знає. Свого флоту у цьому регіоні в них немає. Вони прислали сюди лише кількох емісарів. Він клянеться, що тільки Сін Крівер і ще одна або два людини знають про справжні наміри Х’харнів.

— Хелл, — запитав Ґордон. — Чи можна звідси зв’язатися з Фомальгаутом?

Беррел вийшов до радіорубки і за деякий час повернувся.

— У принципі — так. Але тільки за голосовим зв’язком, для телестерео надто далеко.

— Хочете попередити Фомальгаут? — Жваво запитав Шорр Кан.

— Звичайно. Головне зараз — час. Адже ми можемо запізнитися, якщо взагалі коли-небудь доберемося…

— Але потерпіть хвилинку, перш ніж сісти за передавач. Тейн і відповідно флот графів знаходиться зараз точно між нами і Фомальгаутом. Вони перехоплять передачу і…

Ґордон відповів гнівним помахом руки:

— Так, ризик є, але попередити необхідно.

— Я ще не закінчив. Перехопивши нашу передачу, графи нападуть негайно. Часу на організацію оборони у Фомальгаута не залишиться. Принаймні, на їх місці я вчинив би саме так.

Про цю можливість Ґордон не подумав. Його знову охопили сумніви. Але у розмову втрутився Хелл Беррел:

— Я згоден з Ґордоном. їх треба попередити… Слава Богу, графи не так зухвалі і підступні, як ви, Шорр Кан.

— Дуже зворушений, — вклонився колишній диктатор. — Але що у такому випадку буде з нами?

— Ризик є ризик, — сказав Ґордон.

— У нас немає жодного шансу. Вони переріжуть всі шляхи відступу за лічені хвилини після перехоплення.

— Ідея! — Вигукнув Хелл Беррел. Він торкнув якусь кнопку, і на екрані з’явилася детальна карта тієї області Межі, де вони зараз знаходилися.

— Ну і на що тут дивитися? — сказав Шорр Кан.

Навіть Ґордону, при його повній відсутності досвіду, було очевидно, що якщо флот Нарат Тейна дізнається про їхню присутність, то втекти буде неможливо. Однак Хелл Беррел показав пальцем на скупчення червоних точок: воно було наче підводний риф, пофарбований у колір небезпеки. Скупчення було рівно на півдорозі між ними і Фомальгаутом, межі його простягалися до планети Тейн.

— Ми можемо сильно скоротити шлях, — сказав Хелл Беррел.

Шорр Кан подивився на нього з подивом.

— Крізь Розбиті Зірки? — Коротко реготнув він. — Я, здається, буду змушений переглянути свою думку про вас, Хелл.

— Що таке Розбиті Зірки? — Запитав Ґордон.

Йому відповів Хелл Беррел:

— Ви ніколи не запитували себе: чому область Зовнішнього Космосу так усіяна різноманітним космічним мотлохом — метеоритами, астероїдами тощо?

— Ні.

— Вчені стверджують, — продовжував Хелл Беррел, — що колись, дуже давно, тут зустрілися два великих зоряні скупчення. Зони, де зірки розташовувалися рідко, майже не постраждали. Але в обох скупченнях були дуже щільні ядра. Наслідки зіткнення були жахливими: зірки вибухали одна за одною. В результаті з’явилася ця неймовірна мішанина осколків, у яку ніхто з доброї волі не поткнеться. Правда, двом нашим кораблям вдалося тут пройти. Тож шанс у нас є. Ви самі бачите, наскільки він малий.

— Тоді ризикнемо, — сказав Ґордон.

— А у мене є право голосу? — Поцікавився Шорр Кан.

— Ні, — в один голос відповіли Ґордон і Хелл Беррел.

Шорр Кан знизав плечима.

— Коли зв’яжешся з Фомальгаутом, передай їм все про змову графів, — попросив антаресця Ґордон. — Але про Шорр Кана — ні слова. Інакше вони, ймовірно, не повірять і запідозрять якусь пастку.

— Оскільки ти гість Імператора, — відповів той, — я передам повідомлення від твого імені. Чи є який-небудь пароль, ключове слово, щоб вони зрозуміли, що це дійсно ти? Деякий час Ґордон розмірковував.

— Скажи, що я той, хто лікував Коркханна. Він повинен згадати.

Маленький крейсер повільно наближався до кордонів області, де колись відбулася грандіозна катастрофа. І тільки тут Хелл Беррел викликав на зв’язок Фомальгаут. Закінчивши передачу, вони негайно пірнули у велетенську хмару Розбитих Зірок.

6

Космос, здавалося, палав — стільки зірок було навколо. Його заповнювали розпечені згустки матерії, народжені колись космічним вибухом. Під дією сил гравітації велика частина уламків і осколків зібралася у величезну сферу, а й поза неї у просторі було скільки завгодно вогненних фрагментів зоряної матерії найрізноманітнішої форми: еліпсоїди, конуси, спіралі, диски, стрічки тощо. Навколо них оберталися великі чорні брили і пилові хмари — все, що залишилося від планет загиблих зірок. Електронні обчислювачі, які видавали команди двигунам залежно від показань радарів і вибирали курс, стукали як божевільні. Хелл Беррел, схилившись над пультом управління, уважно вслухався у цю мішанину звуків і лише зрідка втручався в який-небудь маневр. Але кожен його рух відрізнявся точністю і невловимою швидкістю. Ґордон і Шорр Кан, не відриваючи очей від екранів, насилу боролися з хвилями страху.

— Одного разу мені довелося перетнути туманність Оріона, — сказав Ґордон, — Тепер я розумію, що це були дитячі ігри. Тут справжнє пекло. Ти дійсно віриш, що у нас є шанс?

— Так, — відповів Хелл Беррел. — Якщо тільки не влізти у непрозору для радарів хмару. Але можу підказати, як ви можете збільшити наші шанси до ста відсотків.

— І як же?

— Залишивши мене у спокої. — Хелл Беррел почервонів від гніву. — Мені набагато зручніше працювати без ваших компліментів.

— Він має рацію, — зазначив Шорр Кан, — Ми не в силах йому допомогти. Хоча почекайте. Є одна річ… Я зараз повернуся. З цими словами колишній диктатор покинув штурманську. Ґордон опустився у одне з крісел, призначених для вищих офіцерів корабля, які керували звідси діями пілотів. На екранах панував повний хаос, але, наскільки розумів Ґордон, кораблів переслідувачів не було. На це Хелл Беррел і розраховував: противник, побачивши, що вони входять у область Розбитих Зірок, вважатиме їх загибель неминучою і на переслідування навряд чи зважиться. Так і вийшло.

Ґордон зі страхом дивився на екран, перед яким застиг у напруженій позі Хелл Беррел. У всіх напрямках миготіли вогні і різнокольорові спалахи, проносилися кам’яні брили і уламки всіляких форм і розмірів. Не витримавши, Ґордон відвернувся. А він було вважав, що непогано знає Галактику! Як з’ясувалося, все, що він раніше бачив, це тільки квіточки… ІІІорр Кан повернувся з пляшками і фужерами.

— Я раптом подумав, що у Обд Долла де-небудь повинен бути бар. Ці графи завжди не проти пропустити чарочку- дві. Тримайте.

Ґордон машинально взяв фужер.

— Пити? Зараз? Тут? — Він кивнув головою у бік екрану, на якому у божевільному танці злилися уламки, пил, кольорові відблиски і спалахи вогню.

— У будь-який момент якийсь уламок…

ІІІорр Кан опустився у сусіднє крісло.

— Саме так. Годі придумати кращий привід, щоб випити?

Несподівано для себе Ґордон усміхнувся. Він був наляканий до такої міри, що став нечутливий до страху. Страх вбив у ньому страх. Парадоксально, але пропозиція ІІІорр Кана видалася йому зараз цілком розумною. Хелл Беррелу потрібно одне: щоб вони сиділи тихо і не заважали. Що ж, це не найгірший спосіб поводитися тихо. Він залпом проковтнув вміст фужера. Вино було молочного кольору, дуже ніжне на смак, але обпікало як пекельний вогонь.

— У нас у Темних Світах таких вин не було, — промовив Шорр Кан. — Дайте-но ваш келих.

— Пригадую, — відгукнувся Ґордон, — Коли ми з Ліанною були у полоні на Талларні… Як це було давно! Тоді ви сказали, що хотіли б запропонувати що-небудь випити, але не тримайте у себе нічого такого. Це не відповідало би суворому образу патріота-аскета, який ви собі обрали. Шорр Кан з жалем посміхнувся.

— Так. Але це ні до чого не привело. — Він подивився на Ґордона, і у погляді його промайнуло щось подібне до жалю. — Майже вся Галактика була у моїх руках. Але тут з’явилися ви! Мушу визнати, ви здорово сплутали мої карти. У рубці пролунав звук настільки високий, що занили зуби — ніби корабель врізався у щільну хмару космічного пилу і він, немов величезна терка, прийнявся обробляти обшивку. Ґордон з тривогою обернувся до екрана. Мерехтіння зіркових вогнів стало ще інтенсивніше. Темний силует Хелла частково закривав цю феєрію фарб, наче уособлюючи символ боротьби людини з Всесвітом. На Ґордона накотилася нова хвиля паніки. Він поспішно відвернувся і знову наповнив келих.

— Людина з минулого, — продовжував тим часом ІІІорр Кан. — Розум, який випірнув з неймовірної безодні часу, знаходить нове життя у тілі Зарт Арна і перетворює на ніщо зусилля довгих двадцяти років!

Він перекинув келих і похитав головою.

— І до чого я докотився? Спочатку король Ліги Темних Світів шукає притулку у графів Межі. Потім ховається у зоні Розбитих Зірок в товаристві гордого, але занадто прямолінійного імперського капітана і, вибачте мене, Джон Ґордон, божевільного землянина, вихідця з минулого, який навряд чи сам знає, хто він є… і який зовсім скоро перетвориться на атоми міжзоряного пилу. Який фінал для Шорр Кана!

— Не впадайте у відчай, — посміхнувся Ґордон. — Як сказав один з наших письменників, «королі народжуються не для довгого життя, а для слави».

— Вип’ємо ж за того, хто це сказав! — Проголосив ІІІорр Кан. — А на що схоже це ваше далеке минуле, Джон Ґордон? Я вже одного разу питав, але тоді ви збрехали. Я не повірив жодному вашому слову.

— Знаєте, мої спогади стають все менш виразними. — Ґордон сьорбнув з келиха. — Там був такий собі Кеоґ, намагався мене переконати, що майбутнє, у якому я побував, це всього лише мана, самонавіювання… «Ви ненавидите Землю і сьогодення, — говорив він, — і тому вигадали всі ці зоряні королівства та космічні війни». За моїх часів Землю ще ніхто не залишав, космічні подорожі були мрією, і мої розповіді про майбутнє він вважав маячнею божевільного. Ґордон кинув новий погляд на екран. І тут же пожалів про це. На корабель насувалися три величезних вогненних згустки, два яйцевидної форми і один як гігантське колесо. Хелл Беррел, вперто нахиливши голову, стояв біля пульта і, як здалося Ґордону, чекав неминучого кінця.

Ґордон поспішно відвернувся і знову наповнив келих. Він сподівався, що часу, щоб спорожнити його, вистачить. І раптом згадав Ліанну. Як дивно. У цьому безперервно наростаючому жаху, в очікуванні неминучої смерті, коли все на світі втратило будь-який сенс, тільки думки про неї залишилися важливими і реальними. Навіть якщо він буде жити — а у цьому Ґордон мав підстави сумніватися, — вона для нього втрачена. Але, думаючи про неї, він був щасливий.

Божевільний блиск зірок, палаючі промені світла, калейдоскоп фарб… Видовище мимоволі притягувало погляд, незважаючи на крижаний страх, який охопив його.

— Уже досить давно я зрозумів, — продовжував тим часом Шорр Кан, — що ви, Джон Ґордон, є горезвісної піщинкою, яка потрапила у механізм. У іншому просторі і часі зовсім випадково вибирають саме вас, перекидають у майбутнє, де вам абсолютно нічого робити, і ви все без винятку виводите з рівноваги. Ваша поява перевернула Галактику з ніг на голову, невже ви не розумієте цього?

— Ви перебільшуєте, — відповів Ґордон. — Я всього-на- всього зруйнував амбіційні плани якогось Шорр Кана. І нічого більше.

— Можливо, ви й маєте рацію. — Шорр Кан зробив церемонний жест. — Можливо… — Він простягнув руку до пляшки, але завмер, дивлячись на щось за спиною Ґордона. — Клянуся Небом! Дивіться! Чи бачили ви коли-небудь щось подібне!..

Ґордон обернувся. На екрані, за темним силуетом антаресця, дійсно відбувалося щось надзвичайне. На них падав колосальний космічний водоспад, справжня зоряна Ніагара. Але корабель, як здалося Ґордону — піднімався вгору відносно киплячих довкола зоряних спалахів і променів. Ймовірно, це була всього лише оптична ілюзія, але вони все піднімалися і піднімалися серед осколків того, що було колись планетами і цілими сонцями, і раптом всі оглядові екрани враз зникли від сліпучого світла. Корабель знову був серед заспокійливої чорноти чистого космосу. Хелл Беррел включив автопілот і повернувся до товаришів. Вперше з моменту входу у зону Розбитих Зірок вони побачили його обличчя, багряне від напруги. Але очі його блищали.

Хрипким переможним голосом він вигукнув:

— Клянуся Небом, я це зробив! Я пройшов крізь Розбиті Зірки!..

І раптом побачив їх, у кріслах з келихами в руках.

— Будь я проклятий! Ви не могли придумати нічого кращого, ніж понапиватися?!

— Ви самі попросили не заважати, — відповів за обох Шорр Кан.

Здавалося, Хелл Беррел ось-ось лопне від люті. Кілька секунд він не міг ні вдихнути, ні видихнути. Потім вибухнув оглушливим реготом.

— Мене у цьому світі тепер уже ніщо не здивує. — Він потягнувся до пляшки. — Ваша черга командувати, Шорр. А я, мабуть, вип’ю ковток-другий.

Межа Зовнішнього Космосу залишилася позаду. Попереду виблискувало далеке чисте світло Фомальгаута. Хелл Беррел з’явився у рубці за кілька годин потому, позіхаючи і потягуючись. Поглянувши на товаришів, він не зміг втриматися від сміху.

— Перетнути Розбиті Зірки у компанії двох п’яниць! Ніхто у Всесвіті мені не повірить!..

За деякий час вони перехопили передачу з планети Хатхір, столиці королівства Фомальгаут. Передача призначалася їм, і Хелл Беррел легко її розшифрував:

— Флот Фомальгаута приведено у повну бойову готовність. Нам наказано йти на Хатхір.

— А для мене новин немає? — Запитав Ґордон.

Антаресець заперечливо похитав головою. Ґордон насилу стримав зітхання. На екранах радарів вже були видні далекі кораблі, які шикувалися у бойові порядки.

— Битися вони вміють, — сказав Хелл Беррел. — Вони довели це у битві при Денебі. Але флот у них невеликий. Графи за раз проковтнуть його і не подавляться.

Фомальгаут ріс на очах. Потім на екранах з’явився пурпурний шар головної планети системи. Хелл Беррел акуратно провів корабель над численними вежами Хатхіра до шестикутної будівлі королівського палацу і сів на розташованому поблизу невеликому космодромі.

Було трохи дивно дихати чистим повітрям, бачити сонячне світло не крізь захисні фільтри. їх зустріли кілька офіцерів. Відсалютувавши, ескорт супроводив їх до палацу. Королі Фомальгаута дивилися на них з висоти свого кам’яного зросту, але цього разу Ґордон не відчував до них особливої поваги. Йому так і кортіло крикнути на весь голос: «Тепер я знаю собі ціну і знаю, де моє місце, а тому йдіть під три чорти!» Шорр Кан крокував рішуче, зі схвальною усмішкою на устах, ніби це він був тут господарем, ніби вони наближалися до його власного скромного, хоча і не позбавленого витонченості палацу… у серці Ґордона, як з’ясувалося, жила якась надія, про яку він здогадався лише тоді, коли вона його остаточно залишила — коли вони увійшли до невеликого залу, де на них чекали Ліанна і Коркханн. Вона була все так само прекрасна, але погляд, яким вона зустріла Ґордона, був поглядом Снігової Королеви. Він хотів було заговорити, але вона вже дивилася на щось за його спиною. Обличчя її стало біліше за мармур.

— Шорр Кан?!

Колишній диктатор шанобливо вклонився.

— Ваша високість! Я щасливий бачити вас знову. Зрозуміло, між нами виникали деякі розбіжності, але це було дуже давно. Ліанна не вірила своїм очам. Ґордон же мимоволі задивився на Шорр Кана. Підняти армади Ліги Темних Світів на Імперію і союзників, втягнути всю Галактику у жахливу війну, а потім відкинути все це, як поношений одяг, — так, на це здатний не кожен!

— Шорр Кан, — сказав Ґордон, — зовсім не загинув, як ми вважали, а утік і сховався на Межі. Мушу повідомити, що саме він врятував нам життя і попередив про напад графів. І я обіцяв, — додав він з силою, — що тут він буде у безпеці.

Ліанна кинула на нього холодний погляд і промовила:

— Якщо це справді так — ласкаво просимо на Фомальгаут, Шорр Кан.

— Дякую за гостинність, ваша високість. Втім, не так давно ви могли оцінити мою гостинність на Талларні.

Це зауваження, вимовлене з бундючним виглядом, але дещо недоречне у даній ситуації, викликало у Хелл Беррела напад кашлю. Кашлем він намагався приховати свій сміх. Ліанна повернулася до нього.

— Капітан Беррел, у нас щойно був зв’язок з Трооном. Джал Арн вже направив сюди перші з’єднання імперського флоту.

— Боюся, вони не встигнуть, ваша високість, — похмуро відповів Хелл Беррел, — Нарат Тейн і графи усвідомлюють, що удар потрібно нанести якнайшвидше, до підходу головних сил Імперії. Весь цей час Коркханн зберігав мовчання, уважно дивлячись на Ґордона пронизливими жовтими очима.

Раптом він зробив крок вперед і доторкнувся кігтями своєї опереної руки до ліктя Ґордона.

— А магелланійці?

— Х’харни? — Перепитав Ґордон.

— Вони так себе називають? — Поцікавився Коркханн і, отримавши ствердну відповідь, заговорив з пожвавленням, якого Ґордон раніше не помічав: — Послухайте, Джоне. Під час мого перебування на Трооні імператор дозволив мені ознайомитися з архівними матеріалами епохи Бренн Біра про першу війну магелланійців з Галактикою. І ось що я скажу. У жодному разі не можна допустити нового вторгнення. Те, що я прочитав… Він зробив паузу, щоб заспокоїтися, а потім продовжив більш твердим і впевненим тоном:

— Ви знаєте, я — телепат. Не найкращий, але… Я відчуваю Тінь над Галактикою, чорну і холодну… Тінь, яка з кожною годиною все більше згущується.

Ґордон заперечливо похитав головою:

— Ми зустріли тільки двох Х’харнів, причому одного з них навіть не бачили. Другого вбив Шорр Кан, коли звільняв нас з Хеллом. Судячи з усього, їх зараз не так багато у Галактиці.

— Прийдуть інші, — прошепотів Коркханн. — Інші…

— На все свій час, — втрутилася Ліанна. — Зараз нам цілком достатньо турбот з Нарат Тейном, Сін Крівером і їх дикими ордами. Коркханн, проведіть гостей у відведені для них апартаменти. Вона виділила слово «гостей», проте ІІІорр Кан зробив вигляд, що нічого не помітив.

— Дякую за теплий прийом, ваша високість. Я завжди мріяв відвідати Фомальгаут. Ваше зоряне королівство не дарма вважається одним з найблискучіших у Імперії. До побачення, ваша високість! На прощання він відважив царствений уклін і пішов разом з Хелл Беррелом і Коркханном.

Ліанна повернулася до Ґордона, і обличчя її було все тим же, обличчя Снігової Королеви. Вона підійшла зовсім близько і раптом своєю маленькою долонею закотила йому дзвінкого ляпаса. Потім риси її здригнулися, обличчя стало схожим на личко примхливої дитини, і вона поклала голову йому на груди.

— Не розраховуйте, — прошепотіла вона, — що вам вдасться знову від мене втекти, Джон Ґордон. Якщо коли- небудь… Він відчув на своїй щоці її сльози і, задихаючись від щастя, стиснув її у обіймах. У голові билася одна думка — це не Зарт Арн, а я, Джон Ґордон…

Нехай приходять Нарат Тейн і його поплічники. Нехай навіть Х’харни приходять… Тепер це не мало жодного значення. Він домігся того, заради чого перетнув безодню тисячоліть.