Повна академічна збірка творів

листи

До Михайла Івановича Ковалинського¹ 1

[Харків] 26 (27?) травня 1762 р.

Salve, adolescens omnium dulcissime,

Pretiosissime mi Michael!

Simul atque digressi sumus e condone, subito subiit animum meum mira miseratio tui, mirumque desiderium, et egomet me гпгтсАг]£,«, quod te non invitavi in Musaeum meum, reliquorum socius ut esses, cum praesertim non sine dolore animi te esse apparet in praesentia turn ob alia, turn ob optimum avunculum tuum²; quod ego eximiam tuam in propinquos interpretor pietatem. Sed ego non miror, te juvenculum saepe timore, semper pudore impediri, ne ad me ventites. Ego Veteranus, quod saepe trepidem, egomet mihi valde displiceo, ignavum et mollem vocitans, et objurgans. Crede mihi, mi anime, et hodie me timore puerili esse victum, quo minus auderem te invitare. O utinam pectus introspiceres! Sed quando ego tibi persuadebo, me tua causa omnia contemnere, omnia vincere, ferreque paratum, quod aliquando succumbo, pensabimus ignaviam тг] avbgia. Sed acdpe, o carissime, verba Die S[ancti] Spiritus ex eodem: ГМѵтед rjcrav tickклсаотеo< >0vтеc 6|ao0u|aabov тг] ттоосгеихС] каї тг] Ьєг|стєі. cap[ut] act. 1:14³.

Vale, mi anime! Tuus Gregor[ius] S[abbin]

*

Здрастуй, найприємніший з ydx юначе, мій дорогоцінний Михайле!

Як тільки ми розійшлися після зібрання, мою душу раптом охопив жаль за тобою і сильне бажання тебе бачити, і я став жалкувати, що не запросив тебе в мій музей, щоб ти був у товаристві інших, особливо тому, що ти, очевидно, був трохи засмучений як з інших причин, так і через прекрасного твого дядечка, що я пояснюю почуттям тієї виняткової поваги, з якою ти ставишся до своїх родичів. Але я не здивуюсь, якщо ти, юначе, утримуєшся від відвідування мене іноді через страх, а завжди через сором'язливість. Що я, старий, іноді побоююсь, - за це я себе зовсім не хвалю, називаючи й лаючи себе лінивим і слабким. Повір мені, душе моя, що я і сьогодні піддався дитячому страху, не насмілившись запросити тебе.

О, якщо б ти міг зазирнути в моє серце! Та коли мені вдасться переконати тебе, що я готовий знехтувати всім, усе перемогти й знести, тоді те, що іноді я виявляю слабкість, постараюсь урівноважити мужністю. Але ось тобі, мій дорогий, слова про день Св[ятого] Духа, які йому ж таки й належать: "Вони всі однодушно були на невпинній молитві" Дії, гл[ава] 1:14.

Бувай здоров, моя душе! Твій Григор[ій] С[авич].

[Харків] 9 липня 1762 р.

Desideratiss[ime] amice Michael.

Discedis jam a nobis. Abi igitur quo te tua pietas et utilitas vocat: abi auspice Christo, eodem duce redibis. Faxit Jesus, ut carissimos parentes tuos utraque parte valentes felidterque agentes domi invenias, nihil turbae, omnia in tranquillo! Custodiat gressus tuos cum optimo tuo fraterculo⁴ sublimis Custos Ille Israelis, ne quid inter eundum mali acddat in via. Domi autem sic recreaberis, ut tamen nimium otium fugias. Nam

£7TL 7TCXCTI |J£TQOV aQICTTOV.

In omnibus modus optimus¹²⁷.

Ex nimio nasdtur satietas, ex satietate taedium, e taedio aegritudo animi, et quisquis ista parte laborat, sanus dicendus non est. Nullum autem tempus ineptum est ad bonarum literarum studium, et qui modice, sed perpetuo disdt praesenti et venturae vitae pro futura, huic discendi non est labor, sed voluptas. Qui cogitat de dodrina, amat dodrinam, et qui amat, nunquam non discit, etiamsi in spede videatur otiosus. Qui vere amat rem aliquam, is praesentia rei amandae modice videtur deledari; at cum absens fadus est, turn demum acerrimum morsum amoris sentit. Quorsum haec? Quia nisi toto pedore amaveris bonas literas, frustra fit omnis labor: alioquin amor in medio etiam otio inquirit meditaturque, et cum maxime abstrahitur, turn propensissime ad discendum fertur. Satis sdo te amare studia, neque dico, ut tibi calcar addatur sponte plus quam satis currenti in studio literario, praesertim hoc feriarum tempore, sed ut cognoscas, quid sentiam, et sic sum homo, ut nulla mihi satietas sit garriendi cum amids. Existima autem hominibus pietatis amantibus jucundissimos esse adolescentulos et pueros candidos felidque ingenio natos, quales Isocrates¹²⁸ nalbac, Ѳео)ѵ, id est liberos Deorum apellare solebat¹²⁹. Unde grates habeo optimo avunculo tuo 7трсотоі£р£І R[everendi]ss[im]o Patri Petro¹³⁰, qui mihi occasio exstiterit sandendae tecum amidtiae, quam mihi gratulor. Ne quid igitur nos in absentia desideres, visum est aliquot pias graeculas sententias seu цѵгцаосшѵоѵ id est monumentum aliquod, adscribere. Quoties libebit mecum loqui, inspides haec dicta, et sic mecum videberis confabulari, cogitans, qualibus de rebus amicus tuus sermones caedere gaudet. Prima itaque sententia haec esto:

1. КаЛЛісттоѵ ефоЬюѵ³ ev тф уг|раті^б Г] стофіа id est: optimum viaticum in senedute стофіа sive 7іаіЬєіа id est doctrina, nam senem hominem omnia deserunt praeter doctrina.

2. Еецѵод вдсос ао£тГ]с^І;. Magnificus amor virtutis. Non possunt enim non veneratione prosequi eum, quem conspiciunt virtutis esse domicilium. Ubi enim virtutis amor, ibi majestas sit oportet.

3. ФіЛоис г%соѵ, ѵоціСе Grjaaupoug exeiv. - Amicos habens, puta thesauros habere (te). Nihil, inquit Seneca, aeque oblectaverit, quam fidelis amidtia⁹.

4. ХаЛгпа та каЛа - diffidlia pulchra¹⁰.

5. DAtyr) 7TQOC как6тг)та 6bog^r. - Brevis ad nequitiam via. Sed acdpe unam ex sacris literis: Paulus ad suum Timotheum epist. 1 cap. ultimo:

’Ecm be 7TOQLCT|aog⁴ ухгуас, f) єистє(3єіа цєта аитаркєіш;¹¹.

Est autem quaestus magnus pietas cum continentia.

Pietatis est venerari Deum et amare proximum; аитаркєіа dicitur latine aequitas animi¹², quae sortem suam boni consulit. Haec tibi erunt monumentum nostri; tu boni consule. Vale, mi desideratissime, mi Michael, cum optimo tuo fraterculo Gregorisco, provehat vos Christus in dies ad meliora virtutis incremental

Novus amicus tuus Greg[orius] Sk[oworoda]¹³.

Iulii 9,1762.

*

Найжаданіший друже Михайле!

Ти вже покидаєш нас. Що ж, рушай туди, куди кличе тебе благочестя й користь, іди з Хрисгом, з ним-таки й повертайся. Нехай пошле Ісус, щоб ти знайшов своїх найдорожчих батьків удома здоровими та щасливими; бодай не знають вони жодних тривог і хай пробуває все в мирі! Нехай охороняє стопи твої та твого милого братика той високий страж Ізраїля, щоб у дорозі не сталося якого-небудь лиха! Удома відпочивай, але уникай і надмірного неробства, бо

£7іі пат цетроѵ арісттоѵ -у всьому найкраще триматися міри.

Надмірність породжує пересит, пересит - нудьгу, нудьга ж - душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим. Немає години, не придатної для занять корисними науками, і хто помірно, але повсякчас вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання - не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитись, хай би зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет із ним, не відчуває, здається, від цього особливої втіхи, але як тільки цього предмета не стане, він уже переживає найжорстокіші любовні муки. Чому так? Тому що, коли не любити всією душею корисних наук, то весь труд буде марним. Зрештою, любов, навіть при бездіяльності, досліджує й розмірковує, і що більше відходить від занять, то сильніше прагне до них. Мені добре відомо, як ти любиш наукові заняття, і я зовам не хочу сказати, що тебе треба заохочувати, оскільки ти більш аніж достатньо

^г ОЛіуо<; - brevis, parvus; какотг|<;, какотг|то<; - nequitia, malitia [’ОЛіуск; - короткий, малий; какащс,, какотг|то<; - безчестя, зло (лат.)]. ^д noQUT|j6<; - vectigal [Поріст^бі; - прибуток (лат.)].

виявляєш завзяття на ниві науки. Особливо таке спонукання недоречне зараз, під час канікул. Я пишу про це тільки для того, щоб ти знав, що я відчуваю, а я така людина, яка ніколи не може насититися розмовою з друзями. Зваж і на те, що людям, які люблять благочестя, особливо приємні чисті душею юнаки й отроки, від природи нагороджені щасливими здібностями. Ісократ зазвичай називає їх ттшЬас Ѳесоѵ, тобто Божими дітьми. Тому я шлю подяку твоєму чудовому дядечкові, протоєрею, превелебному отцю Петрові за те, що він допоміг мені зав'язати з тобою дружбу, яку я вважаю для себе щастям. А щоб у розлуці зі мною ти не тужив, я вирішив написати для тебе кілька благочестивих грецьких сентенцій, цѵг) цосгиѵоѵ, тобто пам'ятку. Як тільки з'явиться в тебе бажання поговорити зі мною, поглянь на ці вислови, і тобі здасться, ніби ти розмовляєш зі мною; згадуй при цьому, які розмови любить вести твій друг. Отже, перша сентенція нехай буде така:

1. КаЛЛісттоѵ ёфбЬюѵ еѵ тф утраті f) стофіа. "Найкращий путівник у старості - це мудрість", або паѵЪгѵа, тобто наука, бо людину в старості залишає все, крім науки.

2. Екцѵос Вд(і)с ао£тГ]с. "Священна любов до чесноти". Бо не можна не поважати того, в кому вбачаєш оселю чесноти, адже де любов до чесноти, там має бути святість.

3. ФЇЛоис ex«v, ѵоціСе Grjaaupoug ехеіѵ. "Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом". Ніщо, каже Сенека, так не радує, як вірна дружба.

4. ХаЛгпа та каЛа. "Прекрасне важке".

5. ОЛіуг) 7TQOC какотг)та оЬод. "Короткий шлях до зла". Але прийми один вислів зі Святого Письма. Павло в 1-му посл[анні] до свого Тимофія (остання гл[ава]) пише:

’'Естті Ьє 7TOQLCT|aog цєуад f) єистє(3єіа цєта аитаркєіад.

"Великий же зиск - то благочестя із задоволенням".

Благочестю властиво шанувати Бога й любити ближнього. Аитаркєіа по-латинськи називається душевним спокоєм, при якому людина задоволена своєю долею. Оце тобі на пам'ятку від мене: будь задоволений тим, що маєш. Бувай здоров, мій найжаданіший, мій Михайле із твоїм прекрасним братиком Грицем. Нехай допомагає вам Христос день у день краще зростати в чесності.

Твій новий друг Григ[орій] Ск[оворода].

9 липня 1762 року.

З

[Харків, кінець серпня - початок вересня 1762 p.]

Мі Michael, gaude in Domino.

Si tibi publice discere graecam linguam non licuit non tam ob nimium laborem, quam per quorundam improbum conatum, non ideo tibi clypeus, ut ajunt, est abjidendus. Paulatim privatim disces et omnino, si me amas, disces.

Clarissimum argumentum mihi tui in me amoris futurum existima, si amaveris graecas Musas; et si tibi gratus est noster tui amor, tantisper eum duraturum sdas, dum virtutem каі еЛЛг]ѵіка Граццата veneraris et expetis. Imitare igitur palmam, quae quo gravius petrae avulsae saxo premitur, eo procerius pulchriusque sursum erigitur¹⁴. Haec est ilia arbor, quae victoribus Martyribus in manus datur, ut videre licet in picturis¹⁵. Furtivis horis quotidie, paululum quidem certe, sed, inquam, quotidie aliquid, velut in stomachum, vocabulum aut sententiolam in animum injice, ac ceu igni alimentum paulatim appone, ut alatur et crescat animus, non obruatur. Quo lentius disces, eo fructuosius. Lenta perpetuitas spe majorem acervum accumulat. Opera manududoris, si forte opus erit, praesto est. Habes multos ex condisdpulis, qui admoneant, siquid dubites. Quodsi mea etiam opera uti volueris, nihil mihi gratius erit. Ad hoc nisi me Avunculi tui R[everendi]ss[imi] P[atris] Petri meritum et benevolentia obligasset, ipsa nostra amidtia satis incitamento erat futura.

Amicus tuus Greg[orius] Skoworoda.

Si quid pecunia opus erit mutua, ut solet acddere, noli quaerere alios tibi creditores praeterquam me, nisi forte putas hie quemquam alium humaniorem erga te esse, quam me tibi. Sdo te nimii esse pudoris, et malo in hanc partem pecces, quam in diversam, interdum tamen deponendus est pudor in honestis quidem rebus solis, ubi praesertim urget necessitas. Et stultitia est id pati, quod fugere possimus. An metuis, ne te pauperem existimem et in paupercula domo natum, si venias rogaturus mutuum? Ah non is sum, sed qui jam pridem cedni laudes paupertati. Aliis inservio cur non tibi et tuis? Si ipse puderis, mitte Alexiolum nostrum¹⁶, fadle rem confides. Caeterum si quis forte grammatophorus continget в Олшанку¹⁷, significabis mihi per eundem Alexiscum. Sum omnino [.. .]¹⁸

*

Мій Михайле, радій у Господі!

Якщо тобі не дозволено офіційно вивчати грецьку мову не так через те, щоб не переобтяжувати тебе, як унаслідок нерозумного втручання деяких оаб, то тобі зовам не слід іще, як то кажуть, складати зброю. Приватним способом ти можеш потроху вивчати її, та й узагалі, якщо ти любиш мене, то вивчиш її. Май на думці, що найкращим доказом твоєї любові до мене буде твоя любов до грецьких Муз, і якщо тобі дорога наша любов, то знай, що вона буде тривати доти, доки ти будеш шанувати доброчесність і еллінську літературу. Отже, наслідуй пальму: що сильніше її стискає скеля, то швидше й прекрасніше здіймається вона догори. Це - те дерево, яке дається в руки переможцям-мученикам, як можна бачити на іконах. Викроюй якусь часину й щодня потроху, але обов'язково, кажу, саме щодня, підкидай щось у душу, мов у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, щоб душа живилася й росла, а не пригнічувалась. Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворнішим буде навчання. Повільна постійність накопичує кількість більшу від сподіваної. Допомога керівника, якщо в ній буде потреба, забезпечена. Серед товаришів у тебе є такі, які підкажуть тобі, якщо в чомусь не впевнений. Коли ж схочеш користуватися моєю допомогою, то для мене не буде нічого більш приємного. Якщо б до цього мене не зобов'язували послуги й добродійства твого дядечка, преподобного отця Петра, то сама наша дружба була б для того достатнім приводом.

Твій друг Григ[орій] Сковорода.

Коли тобі треба буде позичити якусь суму грошей, як це трапляється, то не шукай собі інших кредиторів, окрім мене, якщо ти не думаєш, що в цій справі хто-небудь інший буде щодо тебе делікатнішим, аніж я. Я знаю, що ти надзвичайно сором'язливий, і вважаю за краще, щоб ти грішив у цей бік, а не в протилежний, однак іноді варто відкинути сором'язливість, звісно, тільки в чесних справах, а надто тепер, коли цього вимагає необхідність. І безглуздям було б терпіти те, чого можна уникнути. Невже ти боїшся, що я вважатиму тебе злидарем або таким, що походить з бідної родини, якщо ти прийдеш за позичкою? О, я не такий, я вже раніше прославив бідність. Я роблю послуги іншим, чому ж не робити їх тобі й твоїм? Якщо ж ти сам соромишся, тоді пошли нашого Олексійка; ти швидко влаштуєш справу. Втім, якщо випадково буде листоноша (в Олшанку), сповісти мене через цього ж таки Олексійка. Я зовсім...

4

[Харків, початок вересня 1762 p.]

Salve, mea unica voluptas,

Michael mellitissime!

Quoniam tarn an gel ice amas Davidicos psalmos¹⁹, did nequit, quantae mihi est hoc voluptati. Accendis tali tuo tantoque ingenio quotidie novos in me tui igniculos, quos, quoniam ex virtute sunt nati, immortales fore confido. Nihil nunc dicam de stylo tuae schedulae. Crede mihi, Erasmum nostrum²⁰ visus sum audire, adeo latino spirat spiritu. Vale, mi anime! Versus utcunque, licet sunt pulcherrimi, aliquantulo adjutos tamen propediem remittam, saltern ut modulationi vocis sint aptiores. Tu perge talis esse, qualis es.

Tuus Gregorius.

Ipse docebo cum organo pueros, interim jubebis Maximiscum nostrum²¹ utcunque musicas notas praemollire. Quando me ad te vis venire, scribes.

*

Здрастуй, моя єдина радосте,

Михайле найдорожчий!

Не можу тобі сказати, як мені приємно те, що ти такою янгольською любов'ю любиш Давидові псалми. Такими великими властивостями твоєї душі ти щодня запалюєш у мені нові вогники любові до тебе, які, народжені з чешоти, будуть, я впевнений, вічними. Нічого тепер не скажу про стиль твого листа. Повір - мені здавалось, що я чую нашого Еразма, настільки твій лист пройнятий латинським духом. Бувай здоров, моя душе! Вірші, наскільки це можливо, прекрасні. Невдовзі я їх тобі поверну в дещо виправленому вигляді, щоб зробити їх придатнішими для декламування. Ти ж і надалі будь таким, який ти тепер.

Твій Григорій.

Сам я проводитиму з хлопцями навчання в супроводі органа, тим часом подбай про те, щоб трохи підготувати до співів по нотах нашого Максимка. Напиши, коли саме я маю до тебе прийти.

5

[Харків, середина вересня 1762 p.]

Salve, carissimum nobis Ccoov,

МісІіаёІ mellitissime!

Cum mature e ludo descendissem, cumque quod agerem quaerere coepissem, ecce tibi repente in oculos nostros proles ilia, quam nostri, opinor, vocatur nescis, qui? vocatur МісІіаёІ. Tu, inquam, subito animo meo obversari coepisti. Nunquam enim cum meis Musis congredior, quin te animo videam, videarque tecum Musarum amoenitates lustrare каі тоѵ 'ЕЛіка>ѵа²² peragrare, teque iisdem rebus ac iisdem Camaenarum²³ voluptatibus deliciari putem. Et certe quidem ad perfectam illam veramque amidtiam, quae sola maxime edulcat vitae molestias, imo vivificat, non solum pulchra virtus, geniorumque similitudo, sed etiam studiorum requiritur. Non enim perfede conveniet inter diversorum studiorum homines. Et permulti hoc ipso nomine esse mihi justi amici nequeunt, quod literas non didicerunt; aut didicerunt quidem, verum a meo ingenio alienas. Etiamsi caetera omnia sunt similia. Fateor apud te affedum meum. Equidem te amarem, etiamsi prorsus esses аѵаЛфа(Зг)тод, propter candorem sdlicet ingenii tui, honestarumque rerum appetentiam, ut alia taceam, etiamsi plane rudis rusticus esses. At vero nunc cum video te ad Graecanicas literas (quas quomodo amem, quid ego tibi dicam?) mecum indtari adque humaniorem illam literaturam, quae omissis gerris Siculis, ut dicitur, pulchra simul et utilia spirat, tantus in animo meo amor tui invalesdt, ut de die in diem major crescat, nec quidquam mihi in vita duldus, quam tecum tuique similibus garrire. Sed avocor. Vale, МісІіаёІ! Compone mihi tres quatuorve versiculos ac ad me transmitte. Quos, rogas? Quos libet, nam tua omnia placent. Bene fads et pie, mi anime, quod custodem praefedsti Maximiscum²⁴ aegroto fraterculo. Ceterum ne temere audias quoslibet medidnam indicantes. Nullorum enim artificum major copia apud vulgum, quam medicorum, et tamen nihil minus vulgus novit, quam morbos curare. Praeter vulgaria simplicia medicamenta, respue omnia. Venae sedionem²⁵, aut castapotia (проноснія) fugato tanquam anguem. Et si volueris invises nos confabulaturos hac supra re hodie.

Tui amantissimus Gregjorius] Sabbin²⁶.

*

Здрастуй, найдорожча мені істото, наймиліший Михайле!

Коли я у звичний час виходив зі ніколи й став думати про те, що мені треба робити, перед моїми очима раптом з'явилась людина, котру, я думаю, ти знаєш. Як її звуть? Звуть її Михайлом. Ти, кажу, став несподівано з'являтись у моїй душі. Коли я зустрічаюсь зі своїми Музами, то завжди бачу тебе у своїх думках, і мені здається, що ми разом втішаємось принадами Муз і разом ходимо по Гелікону. Я впевнений, що ти втішаєшся тими ж самими речами, тими ж самими принадами Камен. Справді-бо, для повної й істинної дружби, яка єдина найбільше пом'якшує прикрощі життя, ба навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять. І саме з цієї причини справжніми моїми друзями багато хто не може бути, бо вони не вивчали наук, або ж якщо й вивчали, то такі науки, які чужі моїм розумовим нахилам, хоч у всьому іншому вони й подібні до мене. Признаюсь тобі в моїй до тебе прихильності: я любив би тебе навіть тоді, якби ти був геть неписьменним, любив би саме за ясність твоєї душі та за твоє прагнення до всього чесного, - не кажу вже про все інше; любив би тебе, хоч би ти був зовсім неосвіченим і простим. Тепер же, коли я бачу, що ти разом зі мною захоплюєшся літературою греків (як я їх ціную, мені немає потреби говорити тобі) і тією гуманітарною літературою, котра, якщо відкинути сицилійські жарти, як кажуть, надихає на все прекрасне й корисне, - то в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає у житті нічого приємнішого, ніж балакати з тобою й тобі подібними. Але мене кличуть. Бувай здоров, Михайле! Склади для мене три або чотири віршики й перешли їх мені. Які? - спитаєш ти. А які хочеш, бо все твоє мені подобається. Ти добре й благочестиво зробив, моя душе, що поставив Максимка сторожем до хворого братика. Однак не слухай необачно випадкових людей, які радять ті або інші ліки. У жодній галузі в народі немає такої великої кількості знавців, як у медицині, і немає нічого такого, про що народ так мало знав би, як про лікування хвороб. За винятком загальновживаних простих ліків, відкидай усі. Кровопускання й очисного пиття [проноснія] уникай, наче отруйної змії. А якщо хочеш, зайди до мене,

і ми з тобою про це сьогодні поговоримо.

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич.

6

[Харків, середина - друга половина вересня 1762 p.]

Salve, vigor studiorum meorum Michael mellitissime!

Remitto tibi tuos versus sacros, leviter immutatos non ad sententiam, sed ad vocem. Mihi quidem tua omnia sic placent, ut non mirum sit, si hos versiculos aliquoties osculatus sum.

Посилаю тобі назад твої священні вірші, злегка виправлені - не щодо змісту, а щодо розміру. Мені все твоє так подобається, тож не дивно, що ці вірші я кілька разів поцілував.]

Спаси мя, Господи! Яко

Преподобній соскудѣ²⁷.

Говорит ложная всякой И нѣт истины нигдѣ.

Злосгь во всѣх живет сердцах,

Само тож и во устах²⁸.

Потреби ты усгнѣ лстивы,

И язик велерѣчивій²⁹.

Кой так в себѣ размишляет:

Язик возвеличим свой. сот нас он; так разсуждает:

Кто Господь нам и Бог кой³⁰?

Но для бѣдствій нищих всѣх

И воздиханіа тѣх

Встану з сна, рече Спаситель,

Буду ваш скор Защититель³¹.

Господнє слово правдиво,

Чистое как свѣтлой глаз,

Или как сребро нелживо, сочигценное седм раз.

Ты нас, Боже, сохрани,

Во безконечній дны сот такого род а лживих И человѣк нечестивих³².

Vale, TiaoOtVLa той Хрісттой ЬіаЬохП/ et Sponsi tui S[anctis] hymnis super omnia oblectare! Tuus Gregorius.

[Прощавай, непорочний послідовнику Христа, і над усе втішайся с[вященними] гімнами на честь твого Жениха! Твій Григорій.]

7

[Харків, друга половина вересня - початок жовтня 1762 p.]

Ерастціє Міх«лЛ.

Quemadmodum mercatores summo studio cavere solent, ne sub specie bonarum malas damnosasque emant merces, ita nobis videndum accuratissime est, ne, dum amicos, optimam supellectilem quaerimus, imo thesaurum inaestimabilem comparamus, per incuriam in adulterinum et falsum incidamus, qui dicitur adulator, et secundum paroemiam аѵті yvrjcriou XQUcrou гтохаЛкоѵ,

id est subaeratum, sive pro thesauro carbones³³ inveniamus. Primum igitur discrimen adulatoris est mutabilitas et inconstantia, ut non possit diu eadem sequi eidemque instituto adhaerere, sed veluti simia aliis tantisper conformatur, donee, quod captat, ceperit. Sed praestant ipsius Plutarchi verba:

Prindpio intuendum est in similitudinem instituti atque continuationem, perpetuone iisdem gaudeat, eademque laudet, vitamque suam ad unum dirigat atque exigat exemplar, sicuti decet ingenuum amidtiae ex³⁴ iisdem moribus formatae consuetudinisque amatorem; talis enim est amicus. At vero adulator, cum stabilem nullam³⁵ habeat suorum morum sedem, neque certum aliquod vivendi delegerit genus, sibi quod placeat, sed quod alteri, cumque alteri sese affingat atque adcomodet³⁶, non simplex est aut unius modi, sed varius ac multiplex, ex alia in aliam subinde formam transiens³⁷.

Hactenus autor.

Mi Michael! Die mihi ingenue ac bona fide, utrum succenses mihi, nec ne? An ideo nullam ad nos literam mittis, quod versiculos tuos dixi rudiusculos? At tanto crebriores mitte. Quis enim nasdtur artifex³⁸? Usus per errores dudt nos ad elegantiam scribendi. Illi quidem ad perfedos comparati videri possunt tales, sed ad tuam aetatem, ad tuos in literis profectus collati, satis merentur laudis. Crede mihi, mi anime, ego cum hoc aetatis, qua tu nunc es, essem, ne pessimum quidem versum pangere poteram. Is hinc igitur, quo dignus es, si hoc te male habet! Excute igitur mihi dubium primo quoque tempore. Quodsi verum est, quod suspicor, aude quantumvis soloedssare. Ah nescis, quantum vincis alios in scribendo! Significa etiam, utrum placent tibi hi flosculi Plutarchi. Sin minus, mutabimus scriptionem, as pro istis missitabimus curtas, sed sapientes sententias vel graecas vel latinas vel utrasque. Ad haec nescio, quomodo vales, praesertim animo. Si quid est, quod tuum pedus molestet, profer apud amicum. Si non re, consilio certe condolescentes juvabimus. De his omnibus tribus brevissime me monebis. Sdo enim temporis tui penuriam. Vale mi philomuse! Interim tuam schedulam avidissime expedo.

Tuus Gregorius Sabbin³⁹.

EL xpeurv exeu; XQHУР«фє tzqoc, гцаад.

*

Любий Михайле!

Подібно до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших товарів не купити поганих і зіпсованих, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, ба більше - неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене й мниме, що називається підлесником, і не дістати, за прислів'ям, замість чистого золота U7iox«Akov, тобто підробку з міді, або замість скарбів - вугілля. Перша прикметна риса підлесника - мінливість і непостійність: він не може довго слідувати за одним і тим самим і триматись одного й того самого правила, а, наче та мавпа, наслідує інших доти, доки не дістане того, чого домагався. Але наведу слова самого Плутарха:

"Насамперед слід мати на думці постійність і послідовність справжнього друга: чи постійно він тому ж радіє, те ж схвалює, і чи скеровує він своє життя за одним зразком, як це властиво тому, хто любить дружбу й навички життя, які склалися на основі подібності характерів, бо такий друг. Тим часом підлесник, не маючи постійної підстави для своєї поведінки, не вибравши собі певного способу життя, який би подобався йому, а не іншому, наслідуючи іншого й пристосовуючись до нього, не є, отже, простою людиною або людиною одного способу життя, але мінливого й різноманітного; з одного різновиду він раптом переходить на інший".

Так говорить автор.

Мій Михайле! Скажи мені щиро й одверто: гніваєшся ти на мене чи ні? Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я вважав твої вірші трохи недосконалими? Навпаки, тим частіше їх посилай. Бо хто ж народжується митцем? Вправи через помилки ведуть нас до вишуканості письма. Твої вірші, якщо їх порівнювати з бездоганними віршами, справді можуть здатися такими (як я їх оцінив), але, якщо зважимо на твій вік і на твої успіхи в науках, вони достатньо заслуговують похвали. Повір мені, моя душе, коли я був у твоєму віці, я не міг скласти й найпростішого вірша. Отже, ти на шляху до мети, гідної тебе, коли це тебе так хвилює. Розвій мій сумнів від самого початку. Якщо правда те, що я підозрюю, то не бійся погрішити проти правил мови. Ах, ти не знаєш, наскільки ти перевершуєш інших у письмі! Відзнач також, чи подобаються тобі ці квіточки з Плутарха; якщо ні, то змінимо стиль листа й замість них будемо посилати тобі короткі, але мудрі вислови - грецькі чи латинські, або і те, і друге. Крім того, я не знаю, як ти себе почуваєш, особливо, як у тебе на душі. Коли щось непокоїть твоє серце, повідай другові. Якщо не ділом, то бодай порадою допоможемо тому, хто страждає. Про ці три речі повідом мене в найкоротших словах. Я знаю, що в тебе не вистачає вільного часу. Бувай здоров, мій любителю Муз! Тим часом я з великим нетерпінням жду твого листа.

Твій Григорій Савич.

Якщо ти потребуєш грошей, то напиши мені.

8

[Харків, друга половина вересня - початок жовтня 1762 p.]

Мі carissime Michael salve!

Mitto tibi qualecunque specimen secum ipso loquentis animi tadte seseque tamquam lusu quodam oblectantis ac in morem alitis per sublimia coeli spatiosaque volitantis ac tanquam velitantis. Incredibile dictu, quam isthuc delectat, cum animus liber ab omnibus atque expeditus in morem delphinis pernidssimo sed non insano motu фєрєтаї. Magnum hoc quidem est atque unice summis viris familiare et sapientibus. Haec est ilia ratio, qua taedium altissimae solitudinis sancti homines et prophetae non modo tulerunt, sed etiam inerrabiliter sunt delectati тг] єргцаа), quam adeo ferre grave est, ut Aristoteles haec dixerit: "Homo solitarius aut bestia est fera, aut Deus"⁴⁰. Videlicet mediocribus hominibus mors est solitudo; oblectatio autem iis, qui aut oppido fatui, aut excellenter sunt sapientes. Illis grata i] ёргцаіа propter stuporem; horum autem mens dia, divina invisibiliter inveniens occupatur, mireque delectatur iis, quae vulgaribus ingeniis sunt аЬита, unde vulgus et admiratur tales et melancholicos⁴¹ vodtat; at illi quasi jugi convivio deliciantur, nullo negotio sibi exstruentes aulas, atria⁴², domos ("коль возлюбленна"⁴³ etc.), verum etiam montes, fluvios, silvas, campos, diem, noctem, feras, homines et quid non? "И веселіе вѣчное над главою их"⁴⁴. Hujus Abrahamiticae familiae si cupis esse nepos et esse heres invisibilium bonorum et non adimendorum, hos suspice, hos imitare, his adhaere, ac ostende jam nunc in tenella aetate, ut appareat te catulum non pord, sed Leonis⁴⁵; pullum columbinum, aut aquilinum esse, non vespertilionis, non filium xfjg Ayag⁴⁶ andllae et servae, sed Sarrae⁴⁷, quae gignit in libertatem⁴⁸, breviter non mundanum, non trivialem, non lippis et tonsoribus notum, ou to Koivov, sed excellens, sed rarum, sed novum atque caeleste cogita, molire, meditare. Persequere non inanes тсоѵ стофісттсоѵ⁴⁹ ттЛокас, non distinctionum bifidas ungulas, pords familiares⁵⁰, sed tales libros degusta, quales sunt, in quibus haec aut similia referuntur: Quid est philosophia? Respondetur: secum ipso morari... secum loqui posse⁵¹. Rursum: cum Crates videret quendam secum in solitudine loquentem, non sane cum malo, inquit, homine confabularis etc. his affinia⁵². Talibus videlicet libris praeparatur animus ad lectionem S[andarum] Scripturarum, quae sunt piarum ac angelicarum mentium o ттаоасичсюс, qui semper spectatur et nunquam satiat. Tales homines inspiciendi, quorum verba, fada, то бцца, incessus, gestus, esus, potus breviter tota vita ac to tv Toe фєрєтаї, id est, introrsum, velut ilia vestigia, ut est in Plutarcho⁵³, spedat, id est, qui non volantia non nubes persequuntur, sed unice animo suo intenti каї 7iqoct£Xouctlv єаитоїд, donee dignum Deo se ipsos habitaculum praeparent. Каї o (koc ubi insedit animis eorum, ubi єрастіЛєистє, turn quae sunt vulgo intolerabilia, horrenda, sterilia, hae ipsis divina, nectarea, ambrosiaque sunt, breviter: "веселіе вѣчное"⁵⁴ etc.

Vale, carissime anime! Tuus Gregor[ius] Sabbin.

*

Мій найдорожчий Михайле, здрастуй!

Посилаю тобі зразок розмови душі, яка мовчки веде бесіду сама з собою, ніби грою втішаючи себе, і, як орел, ширяє високими й широкими небесними просторами й ніби бореться. Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна й відречена від усього, неначе той дельфін, мчить у небезпечному, але не безумному pyd. Це щось велике й властиве лиш найвеличнішим мужам та мудрецям. У цьому причина того, що святі люди й пророки не лише зносили нудьгу повної самотності, а й безумовно втішалися самотою, зносити яку так важко, що Арісготель сказав: "Самотня людина - або дикий звір, або Бог". Це значить, що для звичайних людей самотність - смерть, але насолода для тих, які або зовам дурні, або видатні мудреці. Першим пустеля приємна своєю тишею, нерухомістю; тим часом божественний розум останніх, знайшовши божественне, повсякчас займається ним і вельми втішається тим, що для звичайних умів недоступне; тому простий народ шанує таких і називає їх меланхоліками, а вони ніби перебувають на безугавному бенкеті, створюють, не порушуючи свого спокою, палаци, атрії, будинки ["коль возлюбленна" тощо], навіть гори, ріки, ліси, поля, ніч, звірів, людей і все інше. ["И веселіе вѣчное над главою их"]. Якщо ти хочеш бути онуком цієї Авраамової сім'ї і спадкоємцем невидимих та невід'ємних благ, то шануй їх, наслідуй їх, іди за ними й показуй уже тепер, у ніжному віці, що ти маєш вигляд дитини не свині, а лева, пташеняти голуба чи орла, а не сови, що ти не син Агарі, служниці й рабині, але Сарри, яка народжує для волі, коротко кажучи, думай, дбай, старайся не про земне, не про буденне, не про відоме сліпцям і цирульникам, не про нечисте, а про високе, про рідкісне, нове й небесне. Слідуй не порожнім хитромудрощам софістів, не роздвоєним копитам свиней, але черпай із тих книг, в яких викладаються такі предмети або подібні до них: Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті із собою, із собою вміти вести розмову. Далі, коли Кратес побачив людину, яка розмовляла сама із собою на самоті, то сказав: "Безсумнівно, не з поганою людиною ти розмовляєш" і т. ін. Саме на таких книгах душа готується до читання Святого Письма, яке є раєм благочестивих і янгольських умів, який завжди споглядають, але який ніколи не може переситити. Дивись на тих людей, чиї слова, діла, зір, хода, рухи, їжа, напої, коротко кажучи, усе життя скероване всередину, наче ті сліди, про які говорить Плутарх, звернені всередину, тобто вони не ганяються за вітром і хмарами, а зайняті лиш своєю душею й слухають самих себе, аж поки не приготують себе як гідну обитель Бога. І коли Бог оселиться в їхніх душах, коли запанує в них, тоді те, що здається юрбі чимось нестерпним, страшним, безплідним, стане для них божественним, сповненим нектару й амброзії, одним словом ["веселіе вѣчное"] та ін.

Бувай здоров, найдорожчий друже! Твій Григор[ій] Савич.

9

[Харків, друга половина вересня - початок жовтня 1762 p.]

Salve фіЛеЛЛг]ѵ,

Michael фіЛ6|аоистє.

Quaesisti me heri, cum e templo egrederemur, cur tibi arrisissem ac tanquam risu salutassem, quamquam quidem leniter subrisi, quod graeci vocant цєіЬасо, et magis sum visus tibi ridere, quam ipsa re risi; quaesisti, inquam, nec causam dixi, nec nunc dicam, hoc tantum dico, ridere libet, certe turn libuit, imo et nunc libet, ridens et scripsi, et te credo ridentem haec legere, et ubi me videbis, risum ut teneas, vereor. Sed tu, d) стофє, causam⁵⁵ quaeris? Sed die mihi, cur tibi hie aut ille color, hie pisciculus magis quam ille, hac forma consuta vestis arridet tibi, id est ad te ridet, ilia non item, aut certe minus? At ego tibi risus hesterni causam reddam. Risus quidem (tu risum tene, dum de risu nugor) est germanus foetus gaudii ita, ut saepe pro gaudio ponatur, quale est illud Sarrae, ni fallor: "Смѣх мнѣ сотвори Господь"⁵⁶. Істаак enim hebraea vox didtur significare to ridebit, quod et pro risu ponitur⁵⁷. Cum igitur quaeris, cur rideam, videris quaerere, cur gaudeam. Ergo causa gaudii est tibi rursum reddenda? O impudentem postulationem! Sed age! acdngamur ad hoc quoque Musis fortunantibus; quodsi non vacat audire, differamus in crastinum. Sed instare videris causamque, velut improbus debitum debitor flagitare. Cur igitur heri gavisus sum, rogas? Audi! Quia tua gaudentia та бццата adspexi gaudentem igitur gaudens salutavi gaudio. Quodsi tibi haec causa gaudii mei ex Norvegia esse videtur, confugiam ad aliud асгиЛоѵ, imo tuo te gladio jugulabo⁵⁸, et quaero: quare nudius tertius tu me prior ev тф ѵаф risu salutasti? Cur arrisisti mihi? Die, стофє, non te dimittam, meministin? Hadenus, o carissime, sumus jocati jods non admodum abludentibus a Musis illis castissimis. Sive enim lugemus sive ridemus sive seria agimus sive joca, domino nostro omnia fadmus, cui et morimur et vivimus etc.⁵⁹ Eundem precor, ut te servet in castitate sobrietateque. Quod donum cum in te credam esse, te semper videns in congressibus amicissimis, semper gaudebo, saepe ridebo. Quis enim stipes non cum gaudio adspicit цакарюѵ аѵѲратоѵ каі toutov тоѵ фіЛоѵ; еффсосто!

Еод Гр[г)у6рюд] 6 Ца(3(3іѵ].

Simul atque de risu finivi, ecce tibi noster токг7і6Ѳі]тос Гопуаюітсос, quem

lubentissime гіукаЛіста.

*

Здрастуй, Михайле, друже еллінів і любителю Муз!

Ти мене вчора питав, коли ми виходили з храму, чому я посміхнувся й ніби сміхом привітав тебе, хоч я лише злегка всміхнувся, що греки називають: цєіЬшх). Тобі здалося, що я сміявся більше, ніж це було насправді. Ти питав, а я не сказав тобі причини, та й тепер не скажу: скажу тільки те, що сміятися можна було тоді, можна й тепер; усміхаючись, я писав цього листа, та й ти, я гадаю, читаєш його з усмішкою; і коли ти мене побачиш, я боюся, що ти не втримаєшся від посмішки. Але ти, о мудрецю, питаєш про причину. Однак скажи мені: тобі подобається, тобі усміхається, так би мовити, один колір більше, аніж інший, одна рибка більше, аніж інша, один покрій одягу усміхається, інший - ні, або усміхається менше, аніж інший. І я тобі поясню причину вчорашньої усмішки. Адже сміх (ти не смійся в той час, коли я говорю про сміх!) - рідний брат радості, котрий часто заступає її; такий, якщо не помиляюсь, знаний сміх Сарри: ["Смѣх мнѣ сотвори Господь"]. Бо Ісаак по-єврейськи означає "засміється", а це слово заступає також і сміх. Тому, коли ти питаєш, чого я сміюся, ти ніби питаєш, чого я радію. Значить, і причину радості, мабуть, треба тобі сказати? О безсоромна вимога! Ну що ж! Візьмімося й за цю справу за допомогою Муз. Якщо не вистачить часу для цього, відкладемо на завтра. Але ти, напевно, уперто домагаєшся причини, як пожадливий кредитор вимагає в боржника його борг. Отже, ти питаєш: чому я був веселий учора? Слухай же: тому що я побачив твої радісні очі, я, радісний, вітав того, хто радіє, радістю. Якщо тобі ця причина моєї радості видасться несправжньою, тоді я вдамся до іншого засобу. Я тебе вражу твоїм же мечем, спитавши, чому три дні тому ти перший привітав мене усмішкою в храмі? Чому ти мені посміхнувся? Скажи, мудрець, я від тебе не відстану: чи пам'ятаєш ти? До цього часу, о найдорожчий, ми вдавались до жартів, яких не цураються найчистіші Музи. Адже плачемо ми чи сміємося, займаємось серйозними справами чи бавимось - усе те робимо ради нашого Господа, для якого ми вмираємо й живемо та ін. Його ж таки я молю, щоб зберіг тебе в чистоті й тверезості! Через те що я вірю, що ці дари ти маєш, я завжди радітиму й усміхатимусь, коли побачу тебе під час наших найдружніших зустрічей. Бо який дурень не погляне з радістю на щасливу людину, до того ж - на друга? Бувай здоровий!

Твій Гр[игорій] С[авич].

Тільки-но я закінчив писати про сміх, як прибув наш тричі жаданий Гриць, якого я з охотою обняв.

10

[Харків, жовтень (?) 1762 p.]

Аіѵг|аі<;⁶⁰ тіеѵіш;⁶¹

О res pauperies utilis et sacra!

O germana viris mater amabilis!

O portus miseris optime naufragis!

Portus tute quieteque!

Felix, qui penetrat mentis acumine,

Quae praestare soles commoda, quae bona Huic, quicunque homo te simplidter colit.

Nec pro tempore te colit.

Felix, qui potuit pangere foedera

Tecum, quique tuam venerit in fidem,

Quem dignata fuit mensae epulis suae³ Misit subque humilem casam^B.

Longe morbus abest sedibus a tuis,

Et fumos ut apis⁶², sic fugit abs eis:

Hydrops et podagrae, calculus et⁶³ bilis,

Febres ac epilepsiae.

^a Quem dignata sacrae es mensae epulis tuae [Кого ти удостоїла їжі святого стола (лат.)]. ^в Submittens humili casae [Приречений на убогу хатину (лат.)].

Non est ingluvies atque bibacitas,

Morborum unde scatet plebs sine nomine. Non hie luxus adest, mors Themidos³ piae Curarumque miser pater.

Longe⁶⁴ cana tuis cura⁶⁵ penatibus⁶⁶,

Longe sunt strepitus atque negotia,

Longe vana manet gloria et ambitus Insanaeque cupidines.

Non ictus metuis fulminis ignei,

Non fluctus rabidos aequoris asperi,

Dum valles humiles ac placidas colis,

Et dum lintre vadum secas.

Omnis pestis abest, spes, timor, et dolus.

Hanc odere domum tartareae Deae.

Quas quaecunque domus continet, illico Mox fit Tartarus⁶⁷ is locus.

At secura quies, at bona sanitas

Mentis compositae dulciaque otia Ac assueta piis membra laboribus.

Dum parvo bene vivitur.

Аитаркєіа^{6 68} solers, suavis dnQaE,ia^B.

Libertas residet ludicra salibus Deridens populi stultitiae viam. Has Paupertas comites habet.

Mendicos quidem hie haud fero laudibus,

Quos auri misere sacra fames⁶⁹ necat; Nudi sunt habitu pectore divites,

Carpunt quicquid ubique sit.

Aurum corde vorant⁷⁰, area licet vacat,

Dites suspiciunt dum stupidis oculis. Aurum dum cupies, jam licet Irus⁷¹ es, Haud tu pauper eris mihi⁷².

Pauper erat Christus, qui nihil ambiit,

Paulus pauper erat, qui voluit nihil. Paupertatem animus, non scrinium fadt, Dum celsus subvolat in polum.

^a Ѳеціс;, So<; - Dea justitiae [Ѳеціс;, So<; - богиня справедливості (лат.)].

⁶ АитаркЕїа - самодоволство, latine - aequitas animi [АитаркЕїа - самодоволство, по-латинському - aequitas animi].

^в Vacatio a negotiis mundanis, cui opponitur tumultus, aestus, negotiorum undae [Свобода від мирських турбот, яким протиставлені шум, кипіння, марнота (лат.)].

*

Похвала бідності

О блаженна й свята - уділ мій бідносте, Справжня мати серцям, рідна і лагідна!

Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби, Супокійная гаване!

О щасливий, хто зміг думкою гострою Зрозуміти, які втіхи незмірені Ти приносиш усім, хто вшанував тебе Серцем щирим і радісним.

0 щасливий, хто зміг заприязнйть тебе,

Хто на ласку твою здався без огляду

1 кого на бенкет свій допустила ти,

Ввівши в хату низьку й тісну.

Всяка слабість тіка геть від твоїх осель... Немов диму бджола, так уникають їх Чорна неміч, госгець і каміннйй недуг, Жовчні болі й пропасниця.

Бо немилі тобі п'янство й зажерливість,

З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ; Бо немила тобі розкіш неправедна,

Люта мати тривог лихих.

Ні турбота гризька, ні тії клопоти До пенатів твоїх не наближаються,

Ні амбітність, ні шум слави порожньої,

Ні погибельні пристрасті.

Не лякає тебе полум'я блискавки,

Не страшить глибочінь моря бурхливого,

Бо ж оселя твоя в тихому падолі,

Човен твій на мілкім брідку.

В твій куток не зорйть острах і хитрощі

І пекельних богинь погляди заздрісні Не спроможні пойнять дім твій - і Тартаром В тиху пристань повіяти.

Нестурбований мир, спокій нерушений

І здоров'я міцне, і призвичаєне До побожних трудів серце незламнеє Славлять твій гостелюбний дах.

Зрівноважений дух, мудра розсудливість Та веселість ясна, що з верховин своїх На глупбту людську дивиться з осміхом -От супутники бідності.

Але ті жебраки - як я прославлю їх? -Що на серці у них прагнення золота,

Ті захланні старці, що до скарбів земних Так пожадливо горнуться.

Ні, покіль іще ти оком пожадливим,

Мов злиденний той Ір, рвешся до золота,

То й без скринь золотих ти не наблизишся До правдивої бідності.

Був убогий Христос, - бо зневажав скарби, Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,

Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш В серці чистім і праведнім⁷³.

11

[Харків, жовтень (?) 1762 p.]

Si sit vita beata intus, cur, inquis, ad illam

Grex hominum rarus tamque pusillus adit? Phy! quia difficile est, animum moderarier illis, Nec fraenare ооцас condidicere suas.

Per loca devia, per salebrosa, graves per hiatus

Fertur eques stolidus, si male flectit equum. Per mare, per terras volitat, ferrum per et ignem, Si stolidos animos non ratione regit. Quidnam igitur restat? Libros versare beatos,

Qui purgant animos, flectere corda docent. Condere nec satis est intus, sed et exprime factis.

Es tyro nunc: usu et tempore miles eris.

Ex his militibus minis rex ille creatur,

Qualis erat Christus discipulique sui.

Carissime Michael!

Benene tempus collocavi, si his talibus tecum sermonibus hodie insumpsi? Opinor, non male.

Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

Disce, quid est illud, quod vita beata vocatur;

Omnibus omissis hoc age corde tuo.

Hoc age corde tuo toto, dicente deo sic:

O fili, fili! cor mihi cede tuum⁷⁴.

Cor mihi cede tuum totum; si pectoris unam Partem das mundo, cor mihi nolo tuum.

Felix, qui potuit vitam reperire beatam;

Sed magis is felix, qui valet hacce frui.

Non satis est potum atque dbum reperire salubrem, Si morbo gustus vis vitiata tibi est.

Nec satis est solis lucem radiare diurni,

Lumina si capitis sunt vitiata tui.

Strenua nos exercet inertia: navibus atque Quadrigis petimus vivere posse bene.

Quod petis, hoc tecum est, imo latet intus, amice⁷⁵;

Si tua contentus sorte, quietus eris.

Non is, qui meliora cupit, verum ille beatus,

Qui sibi quidquid adest, id satis esse putat.

Si tibi [...]⁷⁶

Коли щастя життя, ти питаєш, у кожному з нас,

То чому ж тоді мало людей, що його досягають?

Це тому, я кажу, що не вміють керувати своєю душею,

Це тому, що не вчаться вони переборювать власні пориви.

Як стежками зміїстими, через могили й рови

Мчить недосвідчений вершник, коневі не давши ради,

Морем і сушею, мчить через стріли й вогонь

Той, хто не годен розумом душу свою скерувати.

Що ж нам робити тоді? Читати священні книжки,

Ті, що очищують душу і вчать керувать почуттями.

Це треба не просто знати, це втілити слід у життя.

Тепер ти новак, та вчинками станеш із часом воїном.

З воїнів цих виходить і дивний отой володар,

Яким був і сам Христос, і всі, хто навчались у нього⁷⁷.

Найдорожчий Михайле!

Чи добре я використав час, розпочавши сьогодні бегіду з тобою такими словами? Думаю, непогано.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

Пізнай, що я маю на думці під "добрим життям".

Покинь геть усе, звернувши туди своє серце.

Всім серцем тримайсь настанови, слідкуй за словами Бога:

О сину мій, сине! Віддай мені серце своє!

Віддай мені серце цілком; коли ж віддаси хоч частину

Ти світові серця свого, то я не візьму твого серця.

Щасливий, хто знає багато про добре життя,

Та ще щасливіший, хто зміг скористатися з нього.

Не досить-бо мати в запасі здорові харчі і напій,

Тоді, як відчути весь смак тобі заважає хвороба.

Не досить-бо дневі сповнитись світлого сонця сяєвом,

Тоді, коли розуму світло в твоїй голові затьмарене.

Лінощі наші вперті породжують всякі прагнення,

На кораблях і квадригах рушаємо ми за щастям,

Тільки ж усе, чого прагнеш, у тебе весь час під рукою,

Все, чого прагнеш, друже, шукай всередині себе:

Якщо задоволений долею, - ось пожаданий спокій.

Не той чоловік щасливий, хто кращого ще бажає,

А той, хто вдоволений тим, що зараз у нього є.

Якщо тобі...⁷⁸

12

[Харків, жовтень 1762 p.]

Desideratissime mi Michael!

Perdideram tuos versiculos cum strophio imprudenter e crumena extractos, sed mox accensa candela humi inveni. Illi licet rudiusculi sunt, sed quod tui sunt, vehementer placent: in quibus, velut in limpidissimo fonticulo, amidssimum animum tuum in virtutem, in literas illas bonas et denique in me tuum amicum darissime conspido. Siquid auri invenero eruendo bonos autores, ut tibi communicem rogas? Quid mihi gratius mellitiusque hoc tuo pulcherrimo postulato? Pulchre autem sapientiam aurum nominasti, quae in S[andis] etiam Literis nunc uxor, nunc margaretum, nunc didtur aurum. Sane quidem nunc domi solus cum sim convivantibus aliis collegis, libet fusius tecum garrire. Sed quoniam constitui, quaecunque pulcherrima elegantioraque in nostro Plutarcho, praesertim de discernendo adulatore and yvrjcaou фіЛои, occurrerint, ad te velut flosculos decerptos variis temporibus mittere, ne exsors expersque sis harum elegantiarum, quibus ego vehementissime delector, teque ejusdem palati, quod est amidtiae proprium, esse existimo, ideo acdpies et in praesentiarum unum alterumve thymum, unde possis apiculae in morem, mellis aliquid legere et in animum injicere hunc saluberrimum succum, ut hoc saepe fadens, possis cum tempore excrescere in perfedum virum, in mensuram, ut ait Paulus, plenitudinis Christi⁷⁹; ne solum terrenum nostrum Adam, puta corpus, nutriamus, sed etiam, imo plus eo invisibilem. Sed unde mihi haec garrulitas? Jam dudum loqui non ego sed Plutarchus debebat apud te. Tu arrige aures! At, inquis, non sum asinus⁸⁰. At non soli asini habent altas auriculas, sed et cervi⁸¹. O nugonem! Mi МісІіаёІ! crede mihi, ridebam hie solus affatim. Sed pax! "Non enim, puto, necesse erat Melanthium Alexandri Pheraei parasitum adsentationis convincere, qui interrogantibus, quomodo confossus esset Alexander⁸², per latus, inquit, (suum) in ventrem meum. Neque eos, qui drca opulentam mensam in orbem versantur, quos neque ignis arcere, neque aes ferrumve potest a petenda coena". Et paulo post: "Quem igitur oportet cavere? Eum, qui neque videtur neque profitetur se adulari. Quem non deprehendes drca culinam oberrare, aut umbram metiri, ut coenae tempus exploret...⁸³ sed plerumque⁸⁴ sobrius est, curiose agit et actionum vult esse sodus arcanorumque particeps...⁸⁵ Sicut enim Plato ait extremae esse injustitiae, justum videri neque esse, ita et haec periculosa est existimanda assentatio, quae fallit, non quae aperta est, et quae serio, non quae joco agit"⁸⁶. Desine jam, mi Plutarche! Heus! mi МісІіаёІ! animadvertisne Plutarchum discernere inter adulatorem et adulatorem? Nimirum alter est apertus, alter tedus. Ille apud mensas divitum scurram agit, nugatur, jocatur, assentatur, ridetur; hie larva gravis viri et sapientis tedus, pro fido admonitore, prudentique consultore, et digno quantovis honore se venditat. Ille ut cibum emendicet et ventrem pascat alienis epulis; hie agit, ut, anguis in morem, in gremium insinuatus, arcanaque expiscatus laedat simplicem et incautum, aut etiam perdat. O vere infernalem serpentem! Hi illi sunt ayyeAoi Satanae, humanis figuris tedi. Ipse ego sex septemve talium venenatarum pestium ictus sum expertus. Quis malus genius illos ad simplida ingenia dudt? Quid illis cum hominibus sinceris, nec ullum fucum sdentibus aut admittentibus? Quaeso, quid cancro cum serpente? E diametro, ut dicitur, pugnant cum ejusmodi ingeniis et tamen adoriuntur, lucri nimirum gratia, in morem luporum. Ex his spiritibus sunt mendaces amid, falsi apostoli, haeretid dodores, tyranni, id est reges mali, qui in sinum rei publicae, in gremium ecclesiae illapsi, per technas, in ipsos denique coelos penetrantes, coelum cum terra miscent, saepe totum orbem tumultibus concutiunt. Sed quis satis depingat hos Daemones? Ego colloquii gratia tam sum prolixus. Sed non me paenitet verborum et de re pernecessaria, et apud te talem amicum prolatorum. Vale, mihi carissimum caput! ac serpentinam prudentiam para, conjundurus cum columbina simplidtate⁸⁷.

Tuus Gregorius Sabbin⁸⁸.

diei dominicae media node fere.

*

Найжаданіший мій Михайле!

Я загубив було твої вірші, нерозсудливо вийнявши їх із гаманця, але скоро, засвітивши свічку, знайшов їх на землі. Хоч вони й мало оброблені, все ж, оскільки вони твої, вони мені дуже подобаються: у них, як у найчистішому джерельці, я дуже виразно бачу твою дорогу мені душу, схильну до чесноти, добрих наук і, нарешті, до мене, твого друга. Ти просиш мене повідомити, якщо, риюючись у книгах хороших авторів, я знайду дрібку золота. Що ж може бути для мене приємнішого й солодшого за твоє прохання? Прекрашо ти назвав золотом мудрість, яка і в С[вятому] Письмі названа то дружиною, то перлиною, то золотом. Добре, що я тепер удома один, без колег, які живуть разом зі мною, і можу досхочу з тобою побалакати. Але я вирішив послати тобі деякі найпрекрасніші й особливо вишукані афоризми з нашого Плутарха, особливо ті, що стосуються відмінності підлесника від справжнього друга - це ніби квіточки, зірвані в різні пори. Я не хочу, щоб тобі залишались невідомими ці вишукані вислови, які приносять мені величезну насолоду, а я знаю, що ти, як це й властиво дружбі, поділяєш мої смаки, а тому приймеш у дар ту або іншу запашну квітку та зможеш узяти з неї, мов бджілка, часточку меду й відкласти в душі цей найкорисніший для здоров'я сік, щоб, роблячи це часто, ти виріс із часом у досконалого мужа, до чеснот Христа, як каже Павло, щоб живити не лише нашого земного Адама, тобто тіло, а й, тим паче, Адама невидимого. Але звідки в мене ця балакучість? Уже давно повинен говорити з тобою не я, а Плутарх. Настав вуха! Але ж я не осел, - скажеш ти. Однак не тільки осли мають довгі вуха, а й олені. О, який я балакун! Мій Михайле! Повір мені, я досить сміявся з цього на самоті. Але укладімо мир! Я думаю, не було потреби звинувачувати в лестощах Мелантія, нахлібника Олександра Ферейського, який на питання, як загинув Олександр, відповів: "Перенесений у моє черево. Хто крутиться коло багатого столу, того від нього не відверне ані вогонь, ані мідь, ані залізо". Трохи далі: "Отже, кого ж слід остерігатися? Того, кого не можна пізнати, що він підлесник і хто сам не признається, що він лестить; того, хто не зустрічається тобі біля кухні, який не міряє тінь, щоб дізнатись про час обіду... але частіше тверезий, виявляє зацікавленість і хоче бути союзником у справах і учасником таємниць... Подібно до того, як, на думку Платона, вища несправедливість полягає в тому, щоб здаватись справедливим і не бути ним, так і в цьому разі слід визнати небезпечними ті лестощі, які обдурюють, а не ті, які діють відкрито, і ті, які діють серйозно, а не ті, які обертаються на жарт". Але зупинись, мій Плутарху! Ах, мій Михайле, чи помічаєш ти, що Плутарх розрізняє підлесника й підлесника? А саме: один відкритий, а другий прихований. Один крутиться біля столів багатіїв, верзе нісенітниці, жартує, лестить, сміється. А інший, прикрившись машкарою серйозного мужа та мудреця, видає себе за надійного й мудрого порадника, гідного всілякої пошани. Перший прагне до того, щоб по-жебрацькому випросити харч і наситити черево чужими обідами, другий, подібно до змії, вкрадаючись у довір'я, вивідуючи таємниці, прагне до того, щоб заподіяти шкоду простій і необачній людині й навіть цілком погубити її. О, це справді пекельна змія! Це посланці Сатани, прикриті людською подобою. Я сам зазнав на собі укусів шести або семи таких отруйних гадюк. Який злий геній скеровує їх на прості серця? Що в них спільного з людьми щирими, які не знають і не мають жодних хитрощів? Що спільного, питаю я, у рака зі змією? Діаметрально, як кажуть, протилежні вони такого роду натурам і нападають на них, неначе вовки, безсумнівно, заради вигоди. З таких людей постають брехливі друзі, фальшиві апостоли, єретичні вчені, тирани, тобто погані царі, які, пробравшись у надра держави, у лоно Церкви, шляхами хитрощів проникаючи, нарешті, на самі небеса, зміщують небо й землю, часто весь світ потрясають смутами. Але хто достатньо яскраво змалює цих демонів? Я заради бесіди такий багатослівний. Та я не жалкую за витраченими словами в цій украй необхідній справі й заради такого друга, як ти. Бувай здоров, вельми дорога мені голово, поєднуй зміїну мудрість із голубиною простотою!

Твій Григорій Савич.

У неділю, близько півночі.

13

[Харків, жовтень 1762 p.]

Salve, Amice pretiosissime! mi Michael!

Barbarus jocus meus pridianus de porcis et asinis, vereor, ne te (ut hac aetate sumus omnes leviculi) offenderit; nimio enim aceto temperatus erat, et tibi nunc serio immerso magnifitis istis nugis jocos audire non vacat nec libet. Quod

vereor, amoris est; quod tam crasse sum jocatus, tribue nauseae, qua istos

vehementer nauseare soleo, istos, inquam Cyprios boves, quod proverbium vide⁸⁹. Quemadmodum autem parentes, ubi vident infantem filiolum humi reptantem ludentemque imprudenter inddisse in merdam, inque ea sese versantem volutantemque, solent ilium admonere ridentes, et quo fadlius sordes ostendant avocentque ab illo loco, referunt, cuinam turn sit similis, oblitus

videlicet manusque pedesque et ora flavo illo coeno; ille audiens scommata

plorare, indignum facinus existimans ab illis se ludibrio haberi, quibus deberet esse omnium carissimus; donee parens serio lacrumantem non ferens e luto ocius accurrens expediat lacrumasque absterso corpusculo mitiget; ita animus amid cernens animum tuum inter merdosas istas ac suibus amicabus dignas nugas versari, sdensque te ad pura ilia caelestiaque esse fidum a communi nostro parente Deo, non te, sed locum, ubi es, ridet ac cavillatur; te ipsum amat plusquam germanum аЬеЛфоѵ. Tu ad nos tria verba remitte, cum quattuor non vacat. Nam visus sum кат' оѵао a te versiculos mihi missos accepisse, dimetros⁹⁰ an Anacreonteos⁹¹ haud memini; quale mittes, nedar erit. Vale, carissime! Log o Ea(3(3iv.

Mane hora prima Diei.

*

Здрастуй, найдорожчий друже, мій Михайле!

Учорашній мій грубий жарт про свиней і ослів, боюсь, здався тобі образливим (у цьому віці ми всі досить марнославні); він був занадто міцно приправлений оцтом, а в тебе, серйозно заглибленого тепер у ці чудові дрібнички, немає ані часу, ані бажання слухати жарти. Мої побоювання виникають з любові. Причиною мого грубого жарту вважай ту огиду, яку я зазвичай глибоко відчуваю до цих людей, до цих, так би мовити, кіпрійських биків, - прочитай собі це прислів'я. Це схоже на те, як батьки, коли бачать, що дитина, повзаючи по землі й бавлячись, необережно потрапила в нечистоти і в них борсається та порпається, зазвичай зі сміхом застерігають її від цього і, щоб легше вказати їй на нечистоти й вивести з них, говорять їй, на кого вона тепер схожа з руками, ногами та ротом, обмазаним цими жовтими нечистотами, а дитина, чуючи насмішки й вважаючи негідним учинком те, що люди, для котрих вона мала б бути найдорожчою, роблять з неї посміховище, плаче аж доти, доки мати, не витримавши плачу, швидко підійде й винесе її з бруду і, обтерши тіло, осушить її сльози. Так і душа друга, побачивши, що твоя душа перебуває серед смердючої купи гною, яка личить свиням, і знаючи, що ти створений нашим спільним небесним Отцем для чистого й небесного, сміється й жартує не з тебе, а з місця, де ти перебуваєш, тебе ж самого любить більше, ніж рідного брата. Пришли мені три слова, якщо для чотирьох немає часу. Бо я уві сні бачив, що отримав від тебе прислані мені вірші, двостопні чи анакреонтичні, - не пам'ятаю: усе, що пришлеш, буде для мене нектаром. Бувай здоров, мій дорогий! Твій Савич.

Будь удома о першій годині дня.

14

[Харків, жовтень 1762 p.]

ФіЛтатє фіАтатсоѵ (Зротє,

Kfjbog те тєр7іаЛгі те цои,

’Ефг](3є та)ѵ Моистагѵ фіЛє,

Salve sodalis⁹² omnium Carissimorum carior,

Michael amice ex Attica⁹³.

Nae tu profusus es tui, qui pro tribus verbis decuplo me donasti, petebam, tria, habeo 30. Tu imitaris Jovem, et

O Zeug аЛЛока цеѵ таЛеї аШріод, аЛЛока 5' иєі⁹⁴.

Jovis alias quidem est serenus alias autem pluit. Imo saepe uno die tantum effudit imbrium, quantum ad rigandam terram per totum sufficeret mensem, reddens nunc nimium aridam, nunc immodice ebriam ac spongiae aquis immersae simillimam тсоѵ (Зротсоѵ terram. Imo vero novi sartorem, qui duos tresve menses religionem habet contingere тгіѵ ctel(3oux«v; exacto autem luctus tempore, uno die tantum haurit той ѵостаоос артемовскагсо, quantum praegrandes muli tres, aut Arcadii asini, sitientes aquae. Dids me objurgando valere: rede. Nam si... sed relinquo te corvum⁹⁵, ката тгіѵ ттаооі|_цаѵ, hiantem, properans Graeculorum ludum. Еооахю, фіЛтатє. Log Гокуіооюс] o Еа(3(3іѵ.

Ante crepusculum nos domi expectans cochleam age, nec usquam prorepe. Et jam aetatem videor⁹⁶ diversorium tuum non vidisse.

*

Найдорожчий із найдорожчих,

Турбото й утіхо моя,

Юначе, відданий Музам,

Здрастуй, товаришу,

Дорожчий мені із усіх найдорожчих,

Михайле, друже із Аттики!

Ти справді-таки марнотратний: замість трьох слів дав мені вдесятеро більше; я просив три, а одержав тридцять. Ти наслідуєш Юпітера:

"То дощу не посилає Зевс, то ллє як із відра".

Бо часто за один день він проливає стільки дошу, скільки б вистачило для зрошення землі впродовж цілого місяця, роблячи землю смертних то аж надто сухою, то аж надто вологою, дуже схожою на губку, котра ввібрала в себе воду. Я знаю шевця, який упродовж двох або трьох місяців свято дотримувався правила не пити сивухи, але після закінчення посту за один день стільки набирався нектару [артемовскаго], скільки могли б випити три превеликі мули або три аркадські осли, змучені спрагою. Ти кажеш, що моя сила в критиці. Правильно! Бо якщо... Але я, згідно з прислів'ям, залишаю тебе, як ворону, з розкритим ротом і йду до грецької школи. Бувай здоров, мій найдорожчий! Твій Григ[орій] Савич.

Надвечір чекай нас удома й сиди, як слимачок, нікуди не вилазячи... Бо, здається мені, я не врахував особливостей твого віку.

15

[Харків, кінець жовтня - початок листопада 1762 p.]

Ерастціє фіЛє Міх«лЛ.

Temperare mihi non potui, quin saltern parvolam portiunculam tibi communicarem eorum, quibus me statim post tuum abitum noster Plutarchus non torsit, ut solent spinae sophisticae⁹⁷, sed unice delectavit. Deum immortalem! quam commendat amicitiam! Quam graphice depingit corniculam alienis plumis ornatam, id est, vaferrimum adulatorem, amid larva tedum, quem Graeci dicunt коЛака, о коЛа£,. Sed jam acdpe ipsa verba Amici nostri Plutarchi:

Sicut nummum, ita amicum oportet habere probatum, antequam usus postulet, neque damno demum accepto sentire, sed debemus habere peritiam cognoscendi adulatoris, ne laedamur⁹⁸. Alioquin idem nobis usu veniet, quod iis, qui gustato demum veneno sentiunt id esse letale...

Nam neque hos probamus, neque eos, qui se ipso facto putant deprehensisse adulatores eos, qui blande ac gratiose conversantur". Non enim insuavis debet esse amicus neque¹⁰⁰ inconditus, neque gravitas austeritasque amicitiae constat morum acerbitate¹⁰¹, sed ipsa ilia ejus pulchritudo atque gravitas suavis est¹⁰² desiderabilisque... Neque soli ei, qui est in calamitate.

Fadem intueri dulce hominis est benevoli.. .¹⁰³

Sed vitam comitatur amicitia non minus voluptatem ac gratiam rebus laetis adjitiens¹⁰⁴, quam adversis dolores¹⁰⁵ adimens. Atque¹⁰⁶ Deus amidtiam vitae admiscens, omnia laeta, dulcia ac grata ut essent amico praesente unaque fruente, fedt. Et quomodo adulator volutatum dulcedinumque occasione vellet insidiari, se sdret¹⁰⁷ amicitiam nihil jucundi usquam admittere?¹⁰⁸ (hadenus).

Satis jam, mi МісІіаёІ! Cum tam divina tamque dulds res sit amicitia, ut sol vitae esse videatur, maximopere curandum, ne pro ove lupum, pro cancro scorpium, pro lacerta anguem amplectamur. Nihil periculosius hoste vafro, sed nihil venenatius fucato amico. An non ego tibi praedixi a talibus maxime esse cavendum? Nullus unquam diabolus magis nocet, quam tales amid in spede.

De his nimirum dixi tibi, ut meo sapias periculo. Ego a multis talibus idus sum, o carissime! In herba virenti anguem reperi¹⁰⁹. O mihi, si consultor turn adesset! O libri, consultores optimi! amid verissimi! Expeda, mi МісІіаёІ, et in posterum a me talia, nempe amicus ab amico. Vale! ac ad nos, si fieri potest, veni!

Tuus Greg[orius] Sabbin.

*

Наймиліший друже Михайле!

Я не можу не послати тобі бодай невеличкої частини того, чим мене невдовзі після твого відходу не мучив, як це звичайно роблять софістичні колючки, а надзвичайно порадував наш Плутарх.

Безсмертний Боже! Як він описує дружбу! Як яскраво змальовує ворону, прикрашену чужим пір'ям, тобто найлукавішого підлесника в личині друга, що його греки називають коАака, о кбЛаС (підлесник). Але наведу тобі слова нашого Плутарха: "Як монету, так і друга, слід випробувати раніше, аніж він буде потрібний, щоб пізнати його не після того, як ми постраждали. Треба мати досвід у розпізнаванні підлесника, щоб не зазнати неприємностей. Інакше ми опинимося в становищі тих, хто скуштувавши отруту, нарешті відчув, що вона смертельна...

Бо ми не схвалюємо як цих, так і тих, котрі вважають, що самими вчинками викривають себе ті підлесники, які поводяться ласкаво й приємно. Бо друг не має бути неприємним чи грубим; серйозність і суворість дружби не полягає в різкості поведінки, але сама її краса й серйозність мають бути приємними й бажаними... Не тільки тому, хто нещасний.

Приємно бачити обличчя доброзичливої людини...

Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи й чарівності його світлим сторонам, але й полегшує страждання. І Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб усе було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди й приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить у дружбу".

Уже досить, мій Михайле! Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона - сонце життя, нам слід найбільше дбати, щоб не вважати вовка вівцею, скорпіона - раком, змію - ящіркою. Немає нічого небезпечнішого, аніж підступний ворог, але немає і нічого отруйнішого від удаваного друга. Хіба я тобі не казав раніше, що таких слід остерігатися найбільше? Жоден диявол ніколи не приносить більшого лиха, ніж такі вдавані друзі.

Звісно, я говорив тобі про них, щоб навчити тебе на власному досвіді. Я, найдорожчий, від багатьох таких постраждав! У зеленій траві я знаходив змію. О, якби в мене був тоді порадник! О книги, найкращі порадники! Найвірніші друзі! І надалі, мій Михайле, чекай від мене таких самих застережень, як друг від друга. Бувай здоров і зайди, якщо можеш, до мене!

Твій Григ[орій] Савич.

16

[Харків] 8 листопада 1762 р.

ХаТрє трід³ фіЛє.

Ista dies summo Місііаёіі sacra сттратгіуф,

Iste ducum dux est angel us angelicum.

Si cognominis, o МісІіаёІ, tu natus es isti,

Angelice angelicum sis celebrato diem.

Angelus ille Dei est, quisquis terrestria sprevit,

Qui evolat in coelos, angelus ille Dei est.

Angelus ille Dei est, qui carnis vincula rupit;

Qui purus vitiis, angelus ille Dei est.

O utinam videam tempus, cum dixeris ista:

Quid mihi cum terra? Nil habet ilia boni.

Log yvricriog фіЛод

Гргіусорюд o Ea(3(3iv. av|/vp^u0

Nov[embris] 8.

*

Радій, тричі дорогий!

Це день небесного стратега Михаіла,

Він вождь вождів, над янголами янгол.

Якщо ж твоє ім'я, Михайле, спільне з ним,

По-янгольському ти відзнач святковий день.

А янгол Божий - той, хто нехтує земним,

Хто лине в небеса, той справді янгол Божий.

А янгол Божий - той, хто ланці плотські рве;

Хто чистий від гріхів, той справді янгол Божий.

^а NB три; - ter; sis pro si vis; sic enim loquuntur Latini: vide sis, id est, si vis [NB три; - три рази; sis замість si vis; так кажуть латиняни: vide sis, тобто si vis (лат.)].

О, як би я хотів побачити той день, коли ти скажеш так: "Земля мені нащо? Немає в ній добра"¹¹¹.

Твій справжній друг

Григорій Савич. 1762,

і листопада].

17

[Харків, 13 листопада 1762 p.]

Gregorius Sabbin Місііаёіі suo gaudium in Domino precatur.

O vitae via dulds, ubi bene conscia mens est!

Attica mella super nectar et ambrosiam!

Hinc hilaris vultus, spes vivida fronte relucet,

Hinc sunt perpetuo gaudia tanta piis.

Non spes in morbo, non ipsa in morte relinquit,

Imo et defunctis os hilaresdt eis.

O МісІіаёІ, МісІіаёІ! culpa mihi disce vacare A teneris, carus si cupis esse Deo.

Heus extra te ipsum bona maxima quaerere noli:

Intra nos Christus Екї]тттоа Dei esse docet¹¹².

Scribendi occasionem dedit hodiernus dies той ev ауюіс ті a too c гцасоѵ Ioannis Chrysostomi¹¹³, cujus hanc auream sententiam mitto tibi munusculo: ОйЬеѵ гцаад ойтсод ейфраіѵеіѵ оісоѲеѵ³, cbg то cruveibog каѲароѵ, каї єЛтЬєд ауаѲаі¹¹⁴.

Nihil nos ita laetificare consuevit, quam conscientia pura et spes bonae.

Vale, carissime!

*

Григорій Савич бажає своєму Михайлові радуватися в Господі!

О, солодка дорога життя, коли твоя совість чиста!

Мед-бо аттичний тоді кращий нектару й амброзії!

Тому веселе лице, тому чоло прикрашає надія жива,

Тому-то в добрих людей завжди є стільки радощів! їх не лишає надія в хворобі чи навіть у смерті,

Навіть уже як умруть, в них на обличчях радість.

О, мій Михайле, Михайле! В юності будь безгрішним,

Господу станеш тоді нашому ти облюбленцем.

^а Est verbum anomalum post explicabitur [Це неправильне дієслово далі буде пояснене (лат.)].

О, не шукай же добра вищого поза собою:

Каже Христос, що Царство Боже у нас самих¹¹⁵.

Нагоду до написання цього вірша дав сьогоднішній день во святих отця нашого Івана Златоуста; надсилаю тобі в подарунок такий його золотий вислів:

Oubev гщад оитсод ейфраіѵеіѵ оіхоѲеѵ, cbg to cruveibog каѲароѵ, каі єЛтЬєд ауаѲаи

"Ніщо зазвичай не приносить нам такої радості, як чиста совість та добрі сподівання".

Прощай, найдорожчий!

18

[Харків] 15 листопада [1762 p.]

Michael!

Frater in Christo desideratissime!

Si vales, gaudeo; sin etiam laetus es, etiam magis gaudeo: est enim laetitia vera valetudo bene compositi animi. At vero esse laetus non potest animus, ubi quid vitii perpetratum est. Novi, quam sit lubrica via adolescentiae, scio rursum, quam immoderate heri vulgus Christianorum bacchabatur. Valde metuo, ne heri alicui sodalitati inhaeseris, ac in sodetatem immodestiae veneris. Si nihil est, quod remordeat animum, gaudeo te felidssimum esse. Sin, noli frustra angi; satis est, si odisti vitium. Jam ignovit Christus, simulatque induximus in animum vitare in posterum. Sentio hoc dictum tibi esse duriusculum. Sdo morem adolescentum; at non statim est venenum, quod acerbum est. Hoc solum dicam: nisi hunc meum de te metum interpreteris summum meum in te amorem, valde in me es injurius. Christus optimus aetatem tuam ab omnibus vitiis servet tutam, semperque ad meliora provehat!

Tui amantissimus Greg[orius] Sabbin.

Diluculo, novemb[ris] 15.

Quae proximo epistolio tuo nos petis, fient omnia, modo Christus aspiret, et in incepto ipse perseveres.

Scribe ad nos paucula, - sdo enim te temporis esse pauperem - et valetudinem

tanquam oculos custodi.

*

Михайле!

Найжаданіший брате во Хрисгі!

Якщо ти здоровий, радію; якщо ти до того ж іще й веселий, радію ще більше, бо веселість - це здоров'я гармонійної душі. Душа, вражена будь-яким пороком, не може бути веселою. Знаю, який спокусливий шлях юності, знаю й те, як надмірно веселився вчора простий християнський люд. Дуже боюся, чи не приєднався ти вчора до якоїсь компанії й не потрапив у непристойне товариство. Якщо не сталося нічого, що викликало б докори сумління, то я дуже радий, і ти найщасливіша людина. Якщо ж це сталось, то не мучся даремно; досить уже, якщо ти ненавидиш свій порок. Христос уже вибачив, як тільки ми вирішили не грішити надалі. Я відчуваю, що тобі тяжко слухати такі слова. Мені відома вдача юнаків; але не все те отрута, що неприємне на смак. Одне лиш скажу: якщо ці мої побоювання ти не витлумачиш як прояв моєї найвищої любові до тебе, ти будеш глибоко несправедливий щодо мене. Нехай збереже якнайкраще Христос твій вік у безпеці від усіляких пороків і нехай скерує тебе до всього найліпшого!

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич.

На світанку, 15 лисгоп[ада].

Те, про що ти просиш нас у своєму останньому листі, усе здійсниться, аби лиш Христові це було вгодно, а ти сам був наполегливий у розпочатій справі.

Пиши мені коротко, бо я знаю, що тобі бракує часу, а здоров'я бережи,

як око.

19

[Харків] 23 листопада [1762 p.]

Salve, amice!

Precaris prospidentia tuae vitae et statui, vel maxime, cum quibus possis versari amids. Sapienter facis, qui mature tibi prospids. Sed de statu vitae alias dicemus, quod Christus suggeret; nunc pauca de conversatione. Cum quibus verseris, rogas? Phy! cum bonis, breviter respondeo. Quamquam ne cum bonis quidem, nisi iis, ad quos tacito sensu a natura es propensus. Haec enim norma optima amidtiae. Bonus dbus est, sed quid, si tuo stomacho non arridet? Nimirum nocebit. Sed utinam, mi Michael, tanta apud nos copia sit bonorum hominum, quanta dborum! Sed hoc duntaxat optare licet, habere non item. Vere bonus homo, id est christianus, corvo est rarior albo¹¹⁶. Quem ut invenias, multis tibi laternis Diogenicis¹¹⁷ est opus. Quid igitur faciundum? Versandum est cum minus malis, quam sunt alii, qui vulgo recte boni dicuntur. Eligendi sunt candidi et constantes et simplices. Candidus animus nihil livoris sive nigredinis id est malitiae habere didtur. Simplices non stulti, sed aperti, non mendaces et simulatores vanique, quod ego genus hominum plusquam Tartara¹¹⁸ odi. Qualium utinam apud nos sit minor frequentia! Sed quid facias, si mundus hie, id est multitudo hominum e talibus constat?

Mundus stultorum cavea, errorumque taberna.

Ut Palingenius noster canit¹¹⁹.

Consultissimum igitur arbitror parare amicos mortuos, id est Sandos libros¹²⁰. Sunt ex vivis usque adeo callidi versutique et nequissimi veteratores, ut adolescentem videntem et viventem palam in os dedpiant, afflantes venenum suum innocenti simplidtati, simplices autem maxime adoriuntur, quod drca hos praedae spes est eis anguidus. Neque enim canis caninam est¹²¹. Eja cave tales! Hei mihi, quantam bonorum morum jacturam ipse feceram, ab his angelis diabolids tircumventus! Quam callide sese insinuant! ut vix quinquennio possis persentiscere. Heus meo periculo sapias! Ego ille nauta sum, qui naufragio ejectus in littus, alios fratres meos idem iter ingressuros timida voce moneo, quas Sirenes, quae monstra cavere debeant, qua iter tenere¹²². Nam quidem alii in aeternum sunt demersi. At possum, inquies, et ego ictus sapere. O mi amice carissime! An nescis multos naufragium pariter pati, enatare paudssimos, tres de centum. Potesne promittere certe enataturum te? incerta pro certis? Quin tu si medicamentum praesens habes, non ideo tamen sponte venenum debes sumere. Satis est mali, si imprudens gustes. Sed сатрапа me avocat in graecum ludum. Proinde, si placebit, alias de eodem hac materia disseremus, tu brevicule significabis. Sic enim et colloquemur de Sanctis rebus, et interim stilus formabitur. Vale!

Tui amantiss[imus] Greg[orius] Sabbin.

23 Nov[embris] e museo.

*

Здрастуй, друже!

Прохаєш дати тобі поради щодо твого майбутнього життя й становища, особливо щодо того, з якими друзями тобі варто підтримувати зв'язок. Ти чиниш розсудливо, що заздалегідь дбаєш про своє майбутнє. Але про твоє місце в житті поговоримо іншим разом, коли підкаже Христос; а зараз побалакаймо про друзів. З ким тобі підтримувати стосунки? - питаєш. Пхе! З хорошими, - відповідаю я коротко. А з хороших - лише з тими, до кого в тайниках серця ти по натурі схильний. Бо це найкраща норма дружби. їжа добра, але що з того, коли вона не подобається твоєму шлункові? Не дивно, що вона шкодить. Однак якби-то в нас, мій Михайле, було так багато хороших людей, як хороших страв! Але цього можна лише бажати, мати ж -це інша справа. Істинно добра людина, тобто християнин, трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі знадобиться чимало ліхтарів Діогена. Що ж робити? Слід підтримувати зв'язок із тими, котрі не такі погані, як інші, яких зазвичай вважають просто добрими. Обирати слід щирих, постійних і простих. Про щиру душу кажуть, що вона не заздрісна, не злобна, не підла. Прості - не дурні, але відкриті, не брехливі, не облудні й не порожні, бо таких людей я ненавиджу більше Тартара. О, якби в нас було таких поменше! Але що ж робити, коли цей світ, тобто більшість люду, складається з таких?

"Світ - це загорожа для дурнів і балаган пороків", -

як співає наш Палінгеній.

Тому найбільш правильним я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. Серед живих є такі хитрі, спритні й безчесні пройдисвіти, що юнака у вічі обдурюють, вливаючи свою отруту невинній простоті й особливо нападаючи на простих - коло них у цих змій є надія на здобич. Бо й собака не їсть собачатини. О, бережись таких! Скільки моральної шкоди завдали мені посланці диявола, обманувши мене. Як хитро вони втираються в довір'я, так що тільки через п'ять років ти це відчуєш. Ах! Скористайся хоч моїм досвідом! Я - той моряк, що, викинутий на берег під час аварії корабля, інших своїх братів, на котрих чекає те ж саме, непевним голосом попереджає, яких сирен і страховищ їм слід остерігатись і куди прямувати. Бо інші потонули й відійшли у вічність. Але, скажеш ти, я й сам можу стати розсудливим під ударами долі. О, мій найдорожчий друже! Хіба ти не відаєш, що багато людей зазнає аварії корабля, а рятується небагато - троє із сотні. Чи можеш ти ручитися, що врятуєшся? Якщо в тебе є ліки, невже ти з власної волі маєш прийняти отруту? Досить біди, якщо ти через свою необережність її скуштуєш. Але дзвін кличе мене до грецького класу. Тому, якщо тобі бажано буде поговорити іншим разом про те ж саме, напиши мені ближчим часом. Так ми будемо вести бесіду про святі справи, а водночас і стиль буде вироблятися. Бувай здоров!

Твій найбільший друг Григ[орій] Савич.

23 лист[опада], з музею.

20

[Харків, 29 листопада 1762 p.]

ФіЛтатє фіЛтатсоѵ,

Міх«пЛ уЛикісттє.

Quare non fuisti ёѵ таіс «гттвдіѵшс; De Sancto Акакіф¹²³ сттіхп£?«¹²⁴ pulcherrima sunt lecta, е quibus haec еЛастоѵ: "Дух не смущен, и ум чисг"¹²⁵. О атаоасос Оицос каї ѵбос каОаоос. О felicitate ipsa fortunatiorem, quisquis haec sibi paravit! Quid enim suavius animo spurcis vulgaribusque cupiditatibus non turbato? Quid mente terrenis cogitationibus pura beatius, quae Deum ilium cernit? Palinginium¹²⁶ tuum nugatorem unico verbulo impetravi, lege ilium, tere, preme, versa, hauri ac satiare. Nutri divino suavissimoque tuo parvolum tuum Jacobulum¹²⁷, ut aliquando sceptro potiatur. Gaude in Deo, canta, фаЛЛє, deambula, ut ego fado. "Житейское море"¹²⁸ etc. Eye,) пдоасопсо цеѵ ancov, xf] be карбід, tecum semper sum. Vale ac gaude! Tui omnium amantissimus Greg[orius] Sab [bin],

Literulae tuae valde ingratae mihi, proinde noli scribere sdlicet...

*

Найдорожчий із найдорожчих, найсолодший Михайле!

Чому ти не був на вечірні? Читалась чудова стихира про святого Акакія, з якої я взяв таке: ["Дух не смущен, и ум чисг"]. О щасливіший, ніж саме щастя, той, хто забезпечив собі це! Що є приємнішим від душі, яку не тривожать гидота й ниці пристрасті? Що є блаженнішим від розуму, очищеного від земних помислів, який бачить самого Бога? Твого жартівливого

Палінгенія я дістав для тебе без великих зусиль. Читай його, обточуй, черпай із нього, повертай, витискай і насичуйся, годуй божественною та найприємнішою їжею твого малого Яшка, щоб і він коли-небудь здобув скіпетр. Радій у Бозі, співай під музику, гуляй, як я роблю ["Житейское море"], та ін. Я тілом відсутній, а серцем завжди з тобою. Бувай здоровий і веселий! Твій найбільший друг Григ[орій] Сав[ич].

Листи твої мені дуже неприємні, тому не пиши, тобто...

21

[Харків, 1 грудня 1762 p.]

Тцо)ѵ Ьє цакарюі ol офѲаЛцоі, оті (ЗЛє7тоисті, каї та сота йцагѵ оті акоиєї. Mat[theus], cap[ut] ІЗ¹²⁹.

Qui natus est, et toto pectore quaerit, certe inveniet et videbit id, quod vidisse non quorumlibet, sed beatorum est dumtaxat oculorum, puta Dei veritatem, quae ut diffitillima est inventu, ita aspectu longe jucundissima rerum omnium¹³⁰. Vidisse veritatem, caput est omnium, "развѣ бо сего (Духа Святаго) ни дѣяніе ни слово"¹³¹, ut hodie ёѵ тоїс аѵтіфсоѵоід¹³² lectum est, aut indpit aut perfidtur. Sic quaesivit Abraham relicta sua terra; hac via ingressus est Isaak, cui terram monstravit Dominus: Jacob et filii ejus hoc idem fecerunt. Spiritum enim S[anctum] in se habere nihil aliud est, quam veritatem, quae unica est, Dei videre. Hanc, si vidit Aristoteles¹³³ et ejus sedatores, beati sunt; sin minus, sunt цсіюбсюфоі¹³⁴. Si oL стоуоѵоі той Ароаац sumus, et si ejusdem cum illo genii, fadis hoc testemur similibus; unde enim constabit, in nobis spiritum esse tcov TiQoyovcov, si non ex frudibus? Quid alii fadunt, quidve petunt, ipsi viderint: ego certe sdo me totum esse soli divinae veritati quaerendae consecratum. Non succedet? At vero succedet tandem. Hodie audivi in evangelio: "Очы бо ёю держастѣся, да его не познают"¹³⁵, et tamen agnoverunt, licet male oculo eorum tenebantur. Quid enim labor improbus non vincet? Et quomodo non dulce laborare, si sumus ad hoc nati, si Abrahamitico spiritu ferimur? Naturalis enim motus deinde fit indtatior. Ergo cum Paulo clamare lubet: Ьісоксо be, el каї катаЛа(Зсо. Cap[ut] 3. ad Philipp[enses]¹³⁶. "Гоню же, аще и постигну"¹³⁷, то есть особливо постигну. АЬєЛфоІ¹³⁸ etc. ... Si nihil aliud in me est, praeter cordis ardorem, vel ut Evangelistae verbis dicam, i] каоЫа Г]цсі)ѵ каюцеѵг)¹³⁹, et hoc mihi gratulor; ipsum einim to ттаѵтеЛсос ѲеЛеіѵ a Spiritu S[anctu] est, qui ut incepit, ita certe perducet eo, ut dicamus: "Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"¹⁴⁰. In hoc vivo hoc noctesque diesque agitate lubet, in hoc mori, o mi pretiosissime Michael, decrevi, imo jam pridem mortuus sum mundo¹⁴¹, ut aliquando liceat in gloriam cum Christo ascendere. Te, quem Abrahami екуоѵоѵ elvai vo|_uQi>, socium ambio comitemque in via tam deserta ab omnibus cupio. Quodsi tibi quoque est rj каоЫа i] каюцеѵг)¹⁴², et certe debet esse, si is es, quem te esse existimo; ejice, quicquid est mortalis curae in pedore, elue lutum ex corde; lutum est quicquid terrenum est; quicquid autem visibile, terrenum est. Si justus verusque ignis in pectore tuo, exuretur, quicquid terrenum est, ut aliquando puro corde sis, videasque Deum: xov Ѳеоѵ каі тг]ѵ аЛг|Ѳеіаѵ, quam videntes, beati sunt oculi¹⁴³. Qui vere exarsit, bene incepit; at bene incepisse est dimidium perfecisse¹⁴⁴. Sic te assuefac, ut quotidie quicquid per oculorum aut aurium sensum non modo ex S[ancta] Scriptura aliisque libris incidat in animam tuam, verum etiam quidquid ex fortuitis eventibus videris aut audieris, id, ut animal тф Ѳеф consecrandum, rumina, discute, ac quantum potes in salutarem succum converte. Qui vili sunt ingenio, iis optima scripta dictaque cedunt in pessimum et ipse Christus est offendiculum. At qui spiritu Abrahamitico sunt creti, iis Deus de mortuis etiam et infecundis saxis divinam ac pulcherrimam prolem suscitat¹⁴⁵. Praeterit te (exempli causa) ebrius, sic cogita: obtulit Deus tibi spectaculum, ut alieno periculo cognoscas, quam enorme malum sit ebrietas¹⁴⁶: heu! fuge! Praeteris mendicum jacentem, cui pedes computruerunt, aut nasus cum cadaverosa facie horrorem spectanti incutit, sic ratiocinare: hunc aut hanc oportet libidinosam fuisse; hi enim sunt fructus libidinis. O beati, qui hoc malo carere possunt! eheu! quanti est valetudo et castitas! quam angelica virtus! quam paucis familiaris! Stas in templo, audis venerari cingulum Beatiss[imae] Virginis, audis ejus Zonae divinam vim tribui, vocari beatiss[imam] urbem, in qua ilia Zona deposita esset, tutamque ab omnibus malis, sic animo volve: oportet heic aliquid subesse mysterii. Si enim caro nihil prodest, quomodo carnis servus dngulus prosit? Manna? Quid hoc¹⁴⁷? Vulgus hominum haec audit, velut asellus lyram¹⁴⁸. Sed tu si vis abrahamitice auscultare, aliquid fode hie cum pueris Isaak¹⁴⁹ et fortassis dimota terra aliquid aquae vivae invenies. Vel sic: peperit, et tamen virgo? Oportet heic esse aliquid mysterii. Ergo pariunt etiam virgines? Phy! et maxime quidem¹⁵⁰. In humanis rebus hoc quidem impossibile; sed heus! amove, inquam, terram! Habet enim et spiritus suam generationem, et ubi tam regnat Spiritus, quam ubi ei adversa caro stricta cingulo virgineae castitatis¹⁵¹. "Возвеселися, неплоди нераждающая"¹⁵² etc. ...

Vale, Isaad proles! Log Го[і]у6оіос] o Еа[(3(3іѵ].

*

"Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують".

(Мат[вій], гл[ава] 13).

Кожен народжений, який усім серцем шукав, поза сумнівом, знайде й побачить те, що можуть побачити очі не будь-яких людей, а тільки блаженних. Це значить: божественну істину найважче знайти, зате тим, хто її побачить, вона найприємніша. Пізнання істини - вершина всього ["развѣ бо сего (Духа Святаго) ни дѣяніе, ни слово"], як сьогодні говориться про це в антифонах, - не починається, не закінчується. Так шукав Авраам, залишивши свою землю; цим шляхом пішов Ісаак, якому землю вказав Господь. Яків і його сини зробили те ж саме. Мати в собі Святий Дух є не що інше, як бачити Божу істину, яка одна є істиною. Якщо її бачили Арісготель та його послідовники, то вони блаженні, якщо ж ні, - вони безумні філософи. Якщо ми - потомки Авраама, якщо ми одного з ним духа, ми це підтвердимо подібними ж ділами; бо звідки, як не з плодів наших, відомо, що в нас є дух предків? Що інші роблять, чого прагнуть, вони й самі побачать; я ж твердо знаю, що я всього себе присвятив шуканню однієї лиш божественної істини. Я не буду мати успіху в цьому? А все ж таки врешті-решт успіх прийде. Сьогодні я чув з Євангелії: ["Очы бо ёю держастѣся, да его не познают"]. І вони його все ж таки пізнали, хоч очі їхні й погано їм служили. Бо чого не переможе чесна праця? Хіба не приємно працювати, коли ми народжені задля цього, коли ми просякнуті духом Авраама? Бо природний рух із часом стає все швидшим. Тому хочеться сказати з Павлом: "але прагну, чи не досягну" (До филип'ян, гл[ава] 3). ["Гоню же, аще и постигну", то есгь особливо постигну]. "Браття..." і далі. Якщо в мені нічого немає, окрім жару серця, або, кажучи словами євангеліста, нашого палаючого серця, то я задоволений цим, бо палке бажання походить від Святого Духа, який як почав, так, напевно, і закінчить, щоб ми могли сказати: ["Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"]. Цим я живу, над цим із охотою працюю вдень і вночі, у цьому я вирішив, мій найдорогоцінніший Михайле, померти, хоч я вже раніше помер для світу, щоб коли-небудь піднятися во славу з Христом. Тебе ж я вважаю Авраамовим нащадком і прагну та бажаю, щоб ти був моїм союзником і супутником у житті, якого всі так цураються. Якщо в тебе палаюче серце, а воно, поза сумнівом, має палати, якщо ти той, за кого я тебе маю, вижени з грудей всіляку смертну турботу, змий бруд із серця. Бруд - це те, що земне, а що видиме, те земне. Якщо вогонь у твоїх грудях справжній і щирий, то згорить усе, що в них є земного, щоб ти коли-небудь став чистий серцем і побачив Бога, Бога й істину, яка робить блаженними ті очі, котрі її бачать. Хто добре загорівся, той добре почав, а добре почати -це наполовину зробити. Привчи себе до того, щоб кожного дня через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише зі Святого Письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки зможеш, перетворюй на поживний і рятівний сік, ніби та тварина, що має бути принесена в жертву Богові. У тих, хто душею ниций, найкраще з написаного й сказаного переходить у найгірше і сам Христос є чимось неприємним. Але для тих, хто сповнений Авраамовим духом, Бог навіть із безплідних скель підносить божественну й найпрекраснішу поросль. Якщо повз тебе, наприклад, проходить п'яний, ти думай так: Бог дав тобі видовище, щоб ти на чужому прикладі усвідомив, яке велике зло пияцтво - тікай від нього. Ідеш повз жебрака, що лежить, у якого ноги згнили або ніс, і подібне до трупного обличчя викликає жах, міркуй так: оцей або оця, поза сумнівом, вели розпусне життя, це плоди розпусти. О, щасливі ті, хто може бути вільним від цього зла; о, яке велике значення має здоров'я й непорочність! Яка висока чеснота! Як мало тих, кому вона властива! Якщо ти стоїш у храмі, чуєш, як віддають почесті поясу найблаженнішої Діви, чуєш, що цьому поясові приписують божественну силу, що називають найблаженнішим те місто, в якому перебуває цей пояс, і вважають це місто убезпеченим від усіх нещасть, то думай про це так: тут має бути якесь таїнство, бо якщо плоть не приносить жодної користі, то яким робом допомагає пояс, котрий служить плоті? Манна? Що це таке? Юрба сприймає це, мов осел звуки ліри. Але ти, якщо хочеш по-авраамівському слухати й сприймати, копай тут з отроками Ісаака і, може, відкинувши землю, знайдеш якусь живу воду. Або так: народила, а все-таки діва. Має бути й тут якесь таїнство. Отже, народжують і діви. Пхе! Ще й як! У людських справах це, звісно, неможливо. Та відкинь, кажу я, землю. Бо й дух має своє народження, а де так панує дух, як не там, де йому протистоїть плоть, оповита поясом дівочої чистоти. ["Возвеселися, не плоди нераждающая"] та ін. ...

Бувай здоров, нащадку Ісаака! Твій Гр[игорій] С[авич].

22

[Харків, жовтень - грудень (?) 1762 p.]

Oda Horatiana libri II, XVI.

De animi tranquillitate

[Ода Горація (книга II, XVI) «Про спокій душі»]

Купец покоя в сграсѣ¹⁵³ сладка Бога просит,

Когда по морю его вихор бросит,

Как Луну облак и звѣзды преясны Скрил преужасній.

Просит покоя в войнѣ Турчин бѣшен И красним Луком Китаец обвѣшен,

Но ниже, друг мой, драгая Порфѵра Дасть нам внутр мира.

Не бо царска власть, или Злата полній Сундук усмирит душы бѣдны волны,

Ни приутишит живущій ВЗДОХЫ В красном порогѣ.

Сладка покоя нищета ест маты,

Где лишних в домѣ вещей не видати,

Где не мѣшает ниже страх сна сладка,

Ни похоть гадка¹⁵⁴.

По что толь многсо сій черв замишляєш,

За чем на воздух чужій поспѣшаеш?

Что ползы бросить природніи страны?

Брось нрав твой странній!

Печаль глупа и на корабль восходит,

И проницает на далны походы,

Еленей¹⁵⁵ легких она всѣх бистрѣе,

Вѣтров¹⁵⁶ скорѣе.

Будь сит тілі, что ест, не печись на утро¹⁵⁷,

Потѣшай смѣхом твою горесть Мудрсо,

Знай, что ничтоже совсѣм ест блаженно,

Но з злим смѣшенно.

Знай, что преславны пошли в прах Герой,

И сто лѣт жившы лежат в смертном гнои,

И может тое, твоє что сливется,

Мнѣ доведется¹⁵⁸.

Волов изрядних у тебе завбды И чужосгранних лошадей природы,

А на одежу тебѣ для прибора Сукна з за Моря.

А мнѣ Судбина дала грунт убогой,

И an Муз чистих греческих не многсо Духа напитись и пренебрегати

Мір сей проклятій¹⁵⁹.

Pretiosissime amice, salve, mi Michael!

Hanc prope ex tempore, certe praecipitanter verti, hoc unice spectans, ut quam possem perspicue spiritum autoris expromerem, non phaleris verborum ornarem. Tu potes, si libet, refingere, ac aliis verbis inducere. Quod autem verti to "quod ultra est, oderit curare"¹⁶⁰ sic: "не печися на утро"¹⁶¹, temere improbare noli, licet sdo te esse a praejudiciis alienum. Siquis enim, velut canis, ut ajunt, e Nilo¹⁶², gustavit ex S[anctis] Patribus, is intelligit to crastinum pro sequenti vita accipi. Cum enim vita nostra, passim in S[andis] literis diei assimilatur, et diei prima pars est nox, altera lux, redissime didtur prima aetas, puta juventa, stulta, vita praesens, nondum illuminata veritatis Sole. Altera vitae pars, luci assimilata, vocatur vitai...]¹⁶³ cum deponuntur tenebrarum opera¹⁶⁴. Cum igitur dicitur noli in crastinum esse sollicitus, dicitur non esse dolendum, quid edas aut quo vestiaris in senectute; quaere modo regna dei in praesenti vita, cura de sola virtute et sapientia sollicitus. Nam si seminaveris in praesenti bene, bene metes et futura, nec quisquam sandus moribus destitutus erat in senecta viatico. Ad haec verba quoniam sententia Platonis in quam nuper incidi pertinet, non gravabor tibi adscribere. Ea est haec: єцоі.¹⁶⁵ цеѵ oubev єстті. ттошритвдоѵ той сод оті (ЗеЛтісттоѵ є|ає уеѵестѲаі¹⁶⁶. Mihi quidem nihil est antiquius, quam ut quam optimum me esse sive fieri. Vide quid curarunt summi viri, non divitias etc.; non mirum igitur, si bene clauderunt vitam. Ut quisque enim in juventute seminat, ita in senecta metit¹⁶⁷. Vis levis et sanus esse senex? Cole juvenis sobrietatem et castitatem. Haec cogita.

Vale optime, mi фіЛоцоистє!

Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Найдорогоцінніший друже, здрастуй, мій Михайле!

Це я переклав майже експромтом, дуже швидко, слідкуючи тільки за тим, щоб, наскільки це було для мене можливим, передати дух автора, не дбаючи про красу стилю. Ти можеш, якщо тобі до вподоби, змінити й почати з інших слів. Що ж до перекладу виразу "quod ultra est, oderit curare" словами ["не печися на утро"], то остерігайся судити його занадто поспішно, хоч я й знаю, що ти далекий від забобонів. Бо хто черпав зі с[вятих] отців, за прислів'ям, як собака з Нілу, той зрозуміє, що "завтрашнє" треба розуміти як наступне життя. Бо якщо наше життя всюди у С[вятому] Письмі порівнюється з днем, перша ж частина доби є ніч, а друга - світло, то дуже правильно ранній вік, тобто юність, називати нерозумним, сучасним життям, ще не освітленим сонцем істини. Друга ж частина життя, що порівнюється зі світлом і називається життям..., коли відкидаються вчинки темряви. Отже, коли автор говорить: "не турбуйся про завтрашній день", він хоче сказати: не слід турбуватися про те, що ти будеш їсти або в що одягнешся в старості. Шукай у теперішньому житті тільки царства Божого, піклуйся і дбай тільки про доброчесність і мудрість. Бо якщо ти добре посієш у теперішньому, то добре пожнеш у майбутньому, і ніхто з тих, хто придбав святі звичаї, не буде позбавлений у старості своїх заощаджень. Сюди належить і один вислів Платона, на який я нещодавно натрапив і який радо тобі повідомляю. Це така сентенція: "Для мене нічого немає понад те, щоб стати кращим"¹⁶⁸. Дивись, про що дбали найкращі мужі - не про багатство та інше. Тому не дивно, що вони добре завершили життя. Бо як хто посіє в юності, так пожне в старості. Хочеш бути легким і здоровим старцем? Додержуйся в юності тверезості й непорочності. Подумай про це!

Бувай здоров, мій найкращий любителю Муз!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

23

[Харків, вересень - грудень (?) 1762 p.]

Н стад^ ката той тіѵейцатод ешѲѵ^іеі¹⁶⁹

Jam langues, Іэгаёі, jam frangit te impetus hostis,

Jam turbare pavens, jam sacra signa refers.

Ille velut Boreas¹⁷⁰ sata laeta ferociter urget,

Compositas ades turbat agitque tuas.

Tolle tuas, mi Christe, manus ad sydera, tolle!

Mox felix Amalech¹⁷¹ impia terga dabit.

*

"Тіло бажає противного духові"

Ти вже слабнеш, Ізраїлю, захитавшись під натиском ворога,

Ти охоплений страхом, відступаєш під стягами Божими.

А нападник, немов той Борей, вже пустошить веселі поави,

Вже лама твої лави стрункі і жене тебе геть.

Христе мій, о здійми, о здійми свої руки до неба!

Славний тоді Амалик миттю з ганьбою втече¹⁷².

24

[Харків, 20-23 грудня 1762 p.]

О igitur miseros, о terque quaterque misellos¹⁷³!

Sidere qui prolem sub Pharaonis habent¹⁷⁴.

Tu si quos sentis in te (3a(3uAa)vog haberi,

Heus allide istos tempus in omne Petrae¹⁷⁵!

Lucifer¹⁷⁶ est Eaxavdc, si affulget, credere noli¹⁷⁷;

Gramen nodurnum sole oriente cadit.

Sidere sub pravo quidquam generare caveto.

Ecce Dies Domini non procul! ecce prope est!

Cariss[ime] Michael!

Nae mihi mea solitudo coelum aperuit. Injuncto pueris exercitio abii in museum, ubi ex occasione explicatae vocis то асттроАоуод¹⁷⁸ vides in quas cogitationes veni. Ex consideratione visibilis coeli, transii ad Spiritalia. Pulchrum est illud, sed longe divinius hoc contemplari¹⁷⁹. Nunc mihi considera, utrum in coelo versantur (licet corpusculo in terra¹⁸⁰) hi, qui negotiis mortui vulgi, tantopere ev tolc ouoavolc expatiantur. An non hoc forte sit cum Hieronymo mente paradisum deambulare¹⁸¹? Sed nulla mihi tecum fabularum satietas. Hoc solum mihi familiare exdamo: do ctxoAlov¹⁸², do (3i(3Alov.

Vale, o carissima anima! ac ad coelos illos eluctari nitere¹⁸³!

Tuus сгиццаход Gregorius.

"Агце око твоє лукаво"¹⁸⁴ etc.

Sidere sub pravo, si sunt mala tempora lunae,

Nasder Astrologi non bona cunda ferunt.

Concubitum fadunt cum terra sdlicet аотоа-

ГаТа цеѵ ёстті уиѵг], оираѵод ёсттіѵ avr|Q.

Nunc mihi terrenis omissis т' аіЗЛа specta,

Ac ex visibili nosce metaphysica¹⁸⁵.

Scilicet et coelo mentis sua sidera nostrae

Sunt, sunt luciferi, sol quoque luna quoque.

Si mala stella nitet, mala nasder omnia crede.

O gens infelix sidere nata sub hoc!

Audisne, o Michael, quid dictant biblia sacra?

Inque utero gentes non capis esse duas¹⁸⁶?

O coelum egregium, quo splendet gloria Christi¹⁸⁷!

Stellaque, quae sandis dux erat ante Magis¹⁸⁸!

Tam tunc nascuntur Pueri, sacrosancta propago,

Qui tov у' Носі)Ьі]ѵ каі Фараыѵа movent.

O igitur miseros!

*

О, бідолашні утричі й учетверо ті,

Що народили дітей під зорю Фараона!

А як відчуєш в собі ти вавилонські плоди,

Завжди їх слід розбивати об гострий той Камінь!

Є Люцифер Сатаною; блиску його ти не вір!

В'яне рослина нічна, коли сонечко світить.

Під нещасливою зіркою хай не приходить ніщо,

День-бо Господній іде, він уже не за горами¹⁸⁹.

Найдорож[чий] Михайле!

Воістину, моя самотність відкрила мені небо. Задавши учням вправу, я рушив до музею, і ти бачиш, до яких думок я дійшов у зв'язку з поясненням слова астролог. Від думок про видиме небо я перейшов до питань духовних. Перше небо прекрасне, але більш гідне божественного споглядання друге. Тепер подумай, чи є на небі ті, хто (хоч тілом вони й на землі) ухиляються від справ мертвої черні для справ небесних. Хіба не чудово, як каже Єронім, гуляти думками по раю? Але мені ніколи не буває нудно розмовляти з тобою. Одне тільки мені близьке, вигукну я: о дозвілля, о книги!

Бувай здоров, найдорожча душе, і намагайся щосили пробитися в ці небеса!

Твій союзник Григорій.

["Аще око твоє лукаво"] та ін.

Під нещасливою зіркою, в місяця фази погані,

Кажуть астрологи нам, важко родитись добру.

Зорі беруть-бо до пари речі зі світу земного.

Жінка - вона є земля, небо тим часом є муж.

Знехтуй земним і дивися ти повсякчас на безплотне.

Пробуй невидиме ти в видимих формах пізнать.

В розуму нашого небі є свої власні зірниці,

Є свої зорі ясні, сонце і місяць свої.

Світить погана тут зірка, вір, що й рождається кепське.

О, бідолашний той рід, що під сузір'ям таким!

Чуєш, Михайле, що саме кажуть нам книги священні?

Чи розумієш, що в лоні двійня нащадків бува?

О, пречудове те небо, де слава Христова палає,

Де пломеніє зоря, та, котра світить волхвам!

Тут-бо рождаються діти племені того святого,

Що їх бояться завжди Ірод і сам фараон.

О, бідолашні¹⁹⁰!

25

[Харків, початок січня] 1763 р.

ХаТрє со т]Ьистт£ ѵеаѵиже,

Каї ецої єк та)ѵ 7іаѵтсоѵ єрастіаісотатє, со Міх«лЛ.

Nuv арх^єтаі ѵеод ёѵіаитбд³, Ьіб урафсо tiqoc, стє еЛЛг)ѵістті каї тойто еіѵаі ѵоціСсо каЛоѵ olcovov¹³¹. O Xqicttoc; o Ai^ag гѵ тф еиаууеЛіф таита. Пѵеица kuqlou £7т1¹⁹¹ ёц£¹⁹² etc. euAoyrjadxco ctol тоѵ сттефаѵоѵ той єтоид^в тойтои каї каЛыд йуьєа¹ каї ейЬаіцоѵа фиЛа^атсо, цєта та>ѵ стои фіЛтатсоѵ.

Тайта єйхєтаї Log о veog фіЛод Грг)у6р[юд] о E[a(3(3Lv]. av|/^y.

*

Здрастуй, найдорожчий юначе й найлюбіший мені з усіх Михайле!

Ось і почався Новий рік, тому пишу тобі грецькою мовою і вважаю це доброю прикметою. Христос сказав у Євангелії таке: "На Мені Дух Господній" та ін. Нехай благословить тебе вінець року цього й хай береже тебе в доброму здоров'ї та благополуччі разом із найдорожчими для тебе!

Про це молиться твій відданий друг Григ[орій] С[авич]. 1763 [ рік].

[Харків, 23-26 січня 1763 p.]

Cariss[ime] Michael!

Alii, inquit Socrates, vivunt, ut edant et bibant; ego contra¹⁹³. Quid porro sit vivere, plerique omnes ignorant, ut etiamsi victu uti vellent ad vitam agendam, non tamen possint vivere, siquidem omnium maxima ac proinde diffitillima ars est vivere dididsse, ut quam solus Christus doceat donetque. Donee sensero te avide nostra legere, non desinam tibi similia et scribere et dicere:

Tace, tace: Летттбѵ ixvoc¹⁹⁴.

Ascende nunc editam quandam speculam, ac explica notionem animi tui, ut videas, quid vulgus agitet. Videbis alium scabie, alium febri, hunc podagra, ilium epilepsia, istum hydrope laborare, alii dentes, alii intestina computruisse; sunt adeo deplorati, ut non corpus, sed vivum cadaver¹⁹⁵ circumferre videantur; ut omittam ilia leviora: tussim, lassitudinem, putres halitus et id genus. Ex talibus, quantus est, constat mundus, membris videlicet leprosis. Nam quod videas iisdem admistos etiam sani corporis homines, hi illi sunt, qui nuper irretiti, nondum ad supradicta quidem pervenerunt; hue tamen tendunt, imo currunt incitantibus Furiis¹⁹⁶, ad tam videlicet praeclara praemia. Et nos quidem morbosos illos vitamus, et recte fadmus, ne nobis quoque contactu communicent; ceterum cum adhuc sanis, sed mente captis ac pestilentibus dogmatibus imbutis libenter versamur. Atqui non aegrotaremus corporibus, nisi prius animis¹⁹⁷. Quid juvat ab impuro foetidoque scortatore esse remotum, si оціЛас 7іѵейца ттооѵкіас ехоѵті¹⁹⁸; abs hoc enim corpori fit male, ab illo animus inficitur. Vitas eum, qui цаѵіаѵ ex ebrietate contraxit, et non caves ventri deditum, qui te hortatur, exemplo autem cogit suo ad intempestivum et immodicum carnium esum, vinique potum? Quid fugis rivum, et fontem accedis? Times incendium et ignem petis? carbones execraris et per scintillas favillasque graderis? vulnus tangere horres, et inter gladios et scorpios ambulas? Declinas hydropa, podagram, gallicum morbum¹⁹⁹, et non aversaris intemperantiam, harum pestium matrem? Atqui Socrates in media pestilentia sanus mansit, assuetus sandissimae diaetae, simplici parcoque dbo²⁰⁰. Audi Plutarchum causam omnium morborum redundantiae humoris in corpore adscribere: "externis causis atque prindpiis redundantia humorum in corpore veluti substantiam et corpus suppeditat. Absque hac nihil mali causae illae inferunt, sed elanguescunt...²⁰¹ Ubi autem redundantia est humorum, ibi velut coenum quoddam exagitatur impurum..."²⁰² Non petit ignis locum, nisi ubi na[ph]tham esse senserit: ita morbus adhaerere nequit omnisque pestis atque inflammatio, si corpus frigidum, pituita vacuum ac suberis instar leve est. Vulgus hominum ad insaniam usque ingurgitatur carnibus omnisque generis sicera; et mirum est, si causam sequuntur effectus? Hac videlicet divinissima matre omnes praedidae pestes sunt partae.

Tace, tace: tenue vestigium²⁰³.

Noli haurire mundi spiritum аѵѲратоктоѵоѵ²⁰⁴, fuge scorpios hos, neque vitia ac rumpe corpus tuum (ne quid erres), sed extenua subducta immodica esca

vitatoque vini igne, unde omnia vitia animi, et ex his rursum omnes corporis morbi. Non is occidit equum, qui simplid pabulo alit, sed qui avenae praebet multum, nec modum in cursu tenet. Obruimur cibo vinoque et diu assidemus alicui anxiae meditationi. Hinc senium praematurum, etiamsi nihil aliud. Haec ideo prolixius, quod tarn multos video idque autoritate praeditos, qui non satis habent scandalis exemplorum corrumpere adolescentes adque ingluviem invitare, nisi verborum quoque eloquentiaeque lenodnio perpellant ttqoc ttiv уасттрі|ааруіаѵ, idque lods ex S[ancta] Scriptura petitis. Quodsi cupis nos paululum auscultare, tamdiu scias tibi salvam esse et valetudinem et pudicitiam et famam, pretiosissimos ()i]crauoouc, quamdiu sobrietatem colis. Instigant ad intemperantiam? At tu vido illo vitioso pudore, negare non audente, jam nunc assuesce sandae illi cuidam pertinadae; mihi, inque, non expedit²⁰⁵, etiamsi aitis omnia pure puris²⁰⁶. Et si Paulus aliorum caritate non licere sibi ait carne vesci²⁰⁷, egomet mei amore non colam jejunium sive deledum dborum? Sic tu fel et venenum verborum illorum mellitum amove. Taedium pertrahit ad luxum? Accipe Sanctum librum, cantilla sacros hymnos, ora; quodsi haec non suffidunt, advoca honestum sodalem, profligabis laeto bonoque colloquio, aut nos adi, aut ad te accerse; quid vereris? Si turpe judicas, cave fadas; sin - vince malum pudorem timoremque²⁰⁸, avocantem a rebus honestis. O utinam tam simus verecundi ac timidi in turpibus vitandis, quam saepe sumus in fadendis honestis meticulosi ac praepostere pudibundi! Christus hanc talem tuam tantamque indolem a mundi contagio incontaminatam servet praeparetque te suae sibi inhabitationi²⁰⁹! Vale, carissime!

Tibi faventissimus Greg[orius] Sab [bin],

*

Найдорожчий Михайле!

Дехто, як каже Сократ, живе, щоб їсти й пити, я ж - навпаки. Далі, більшість зовам не знає, що значить жити, і хоч вони й бажають їсти, щоб жити, однак не можуть жити по-справжньому, бо найбільше і тому найважче мистецтво - навчитися жити, і один тільки Христос може це дати й навчити. Доки я знатиму, що ти жадібно читаєш мої листи, доти не перестану писати тобі й говорити таке:

Мовчи, мовчи: тонкий слід.

Зійди тепер на високу вежу й допоможи своїй душі побачити те, що хвилює юрбу. Ти побачиш, як один мучиться коростою, другий - пропасницею, той - подагрою, той - епілепсією, той - водянкою; в одного гниють зуби, у другого - нутрощі; деякі до того жалюгідні, що здається, ніби вони носять не тіло, а живий труп. Я вже не буду казати про легкі хвороби: кашель, виснаження, зловонне дихання тощо. З таких-от, тобто з нездорових, членів і складається цей світ, який би він не був за розміром. Бо якщо ти й бачиш серед них людей зі здоровим тілом, то це такі люди, котрі недавно потрапили в тенета хвороб і ще не дійшли до зазначеного вище стану; однак вони не йдуть, а біжать до нього, їх підганяють фурії до таких преславних нагород. Ми ж, правда, уникаємо цих хворих і правильно робимо, щоб вони й нас не заразили. Проте ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які до цього часу здорові, але чий розум пошкоджений і насичений отруйними вченнями. Але ж ми не захворіли б тілом, якби раніше не захворіли душею. Яка користь віддалятися від нечистого й огидного розпусника, якщо знаєшся з тими, хто позначений духом блудо-дійства? Від першого стає погано тілу, від другого заражається душа. Ти уникаєш того, хто від пияцтва стає божевільним і не стережешся чрево-угодника, який своїм прикладом закликає тебе до несвоєчасного й надмірного вживання м'яса, вина. Чому ж ти уникаєш ріки, а наближаєшся до джерела? Боїшся пожежі, а шукаєш вогню? Проклинаєш вугілля, а ходиш по іскрах і гарячому попелу? Боїшся дотику до рани, а ходиш серед мечів і скорпіонів? Уникаєш водянки, подагри, гальської хвороби й не цураєшся надмірності - матері всіх оцих лих? Але Сократ під час чуми залишився здоровим, бо звик до найсвятішого життя, до простої й помірної їжі. Послухай Плутарха, який вважає причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі: "Під впливом зовнішніх причин і умов надлишок вологи в тілі ніби заступає субстанцію й тіло". Без згаданого надлишку вологи ці причини не викликають нічого поганого й слабнуть. Але там, де є надлишок вологи, там ніби виникає якесь брудне болото... Вогонь горить найкраще там, де є нафта; так, хвороба, всіляка зараза й запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу й легке, мов корок. Більшість людей до нестями об'їдається м'ясом і обпивається різними хмільними напоями. Що ж дивного в тому, коли за причиною йде дія? Саме від цієї найприроднішої матері виникли всі раніше згадані зарази.

Мовчи, мовчи: тонкий слід.

Уникай мирського людиновбивчого духу, уникай цих скорпіонів, не шкодь і не руйнуй свого тіла (щоб не погрішити в будь-чому), але зроби його тоншим, зменшуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, - всі хвороби тіла. Не той вбиває коня, хто годує його простим кормом, а той, хто дає забагато вівса й не знає міри в їзді. Обтяжені їжею та вином, ми довго зупиняємося на якомусь тривожному роздумі. Звідси - передчасне старіння, коли не щось інше. Це трапляється досить часто, бо я знаю дуже багато людей, навіть авторитетних, які намагаються спокусливими прикладами та принадою слів і красномовства псувати юнаків, спонукають їх до ненажерливості, використовуючи при цьому навіть місця зі Святого Письма. Якщо ти бажаєш трохи послухати нас, то доки будеш додержуватись тверезості, доти будеш впевнений у тому, що в тебе зберігаються і здоров'я, і сором'язливість, і репутація - найкош-товніші скарби. Тебе спонукають до надміру? Але ти побори в собі той порочний сором, що не насмілюється відповісти відмовою, тепер уже привчи себе до цієї святої стійкості й скажи: мені це не корисно, хоч ви й кажете, що для чистих все чисте. І коли Павло говорить, що йому не дозволено їсти м'яса через любов до інших, то хіба я не можу через любов до самого себе додержуватись посту або обирати їжу? Так усувай жовч і отруту їхніх слів, підсолоджених медом. Нудьга тягне тебе до розкошів? Візьми святу книгу, співай священні гімни, молись; якщо цього буде замало, поклич порядного товариша, заведи веселу й хорошу розмову, прийди до нас або нас запроси до себе. Чого тобі соромитись? Якщо ти вважаєш, що це погано, не роби цього; якщо ж ні, то переможи в собі поганий сором і страх, які відвертають тебе від порядних справ... О, якби ми в ганебних справах були такими ж сором'язливими, боязкими, як часто буваємо боязкими й хибно сором'язливими в порядних учинках! Нехай збереже Христос такий великий твій дар незаплямованим мирською заразою і нехай приготує тебе для своєї обителі. Бувай здоров, найдорожчий!

Вельми прихильний до тебе Григ[орій] Сав[ич].

27

[Харків] 27 січня [1763 p.]

Plutarchus loquitur:

Sicut ilia, quae²¹⁰ aurum mentiuntur et adulterina sunt, fulgorem tamen²¹¹ auri atque nitorem imitantur: sic adulator suavitatem venustatemque amid imitans, semper hilarem se ac renidentem³ praebet, nunquam resistens, nunquam repugnans. Itaque non statim debemus adulationis suspedos habere, quicunque laudant; non minus enim suo tempore laus amicum, quam objurgatio decet. Quinimo morositas ac prodivitas ad quaevis reprehendendum ad²¹² amidtia²¹³ et consuetudine res est aliena. Qui²¹⁴ autem benevolus²¹⁵ liberaliter atque alacriter laudem laude dignis tribuit, hujus etiam in reprehendendo libertatem fadle et sine molestia perferimus ac probamus, credentes, necessitate dudum increpare, qui laudando fuit fadlis²¹⁶.

Carissime mi Michael!

Quoniam ipse nunc non habeo, quod apud te dicam, ideo per me noster Plutarchus te affatur, vir plenus fidei ac venustatis. Princepsque eorum, qui уѵі]тшс тшс Mouomc amoenis illis Camaenis coelestique Heliconi²¹⁷ sese consecrarunt. Sed nonne tibi hoc naodboCov, imo тіаоаЬоСбтатоѵ videtur, ut mihi apud amicum verba desint? Praesertim apud te? Ego vero isthuc ipso philosophico kevoteqov esse existimo vacuo. Imo vero profedo, ubi accepi ad te scribere, semper modum mihi quaero, non copiam affecto. Ego ille sum, qui amicos tanti fado, ut nihil pluris aestimem, amicos, inquam, optimam vitae, ut tuus Laelius loquitur, supellictilem²¹⁸.

Trahit sua quemque voluptas²¹⁹.

Contemno Croesos²²⁰, non invideo Juliis²²¹, despido Demosthenes²²², miseror divitum: obtineant sibi quaelibet. Mihi amid si adsint, non modo felix, sed beatissimus esse videor. Quid igitur mirum, si mihi nil dulcius, quam garrire cum amico? Modo me Deus in sua virtute confirmet, modo me virum honestum

^a Renidens idem ac refulgens [Блискучий - те саме, що й осяйний (лат.)].

fadat sibique amicum: sunt enim viri boni quidem Dei amid²²³, et inter tales solos optimum donum est puta vera Amidtia; de ceteris omnibus mihi oubelg ката 7тароі|аіаѵ Aoyog.

Vale! cariss[ime] ac virtutem, parentem omnis dulcedinis, cum bonis literis ama et nos redama! Tuus Greg[orius] Sabbin.

Festo Joannis Chrisostomi, januar[ii] 27²²⁴.

*

Плутарх говорить:

"Як підроблені під золото речі наслідують блиск і красу золота, так і підлесник, наслідуючи приємність і принади друга, завжди здається веселим і блискучим, ніколи не чинячи опору, ніколи ні в чому не відмовляючи. Усе ж таки ми повинні не відразу запідозрювати в лестощах тих, хто хвалить: своєчасна похвала личить другові не менше, ніж осуд. Тим паче похмурість і схильність все ганити є чимось чужим дружбі й товариським стосункам. Хто ж, доброзичливо до нас ставлячись, вільно й рішуче не відгукнеться з похвалою на те, що гідне похвали? Від цієї людини ми легко зносимо та приймаємо й осуд, вважаючи, що той, хто вільно висловлює похвалу, висловлює осуд тільки під тягарем необхідності".

Найдорожчий мій Михайле!

Оскільки тепер мені нічого тобі сказати, то через моє посередництво з тобою буде розмовляти наш Плутарх - муж, сповнений віри й чесноти, найвидатніший із тих, хто присвятив себе благородним Музам, цим чарівним Каменам, і небесному Гелікону. Але невже тобі не здається парадоксальним, ба навіть дуже парадоксальним те, що в мене, друга, не вистачає слів, особливо для тебе? Щодо мене, то таку людину я вважаю порожнішою за саму філософську порожнечу. Але, звісно, коли я беруся писати тобі, то завжди мушу дбати про поміркованість у своїх почуттях до тебе, а не про їхнє багатство. Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його понад усе, і вважає друзів, як каже твій Лелій, найліпшою окрасою життя.

Кожного вабить до себе своя пристрасть.

Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів, жалію багатих: нехай володіють собі, чим хочуть. Я ж, якщо маю друзів, відчуваю себе не тільки щасливим, але й найщасливішим. Отож, що дивного в тому, що для мене немає нічого більш приємного, ніж вести розмови з другом? Тільки б Бог зміцнив мене у своїй чесноті, тільки б зробив мене людиною, гідною й дорогою для себе, бо добрі люди - це друзі Божі, і лише серед них зберігається найвищий дар, тобто справжня чиста дружба. До всього іншого мені немає жодного діла, як каже прислів'я.

Бувай здоров, найдорожчий, і люби разом з добрими науками чесноту, джерело всілякої втіхи, та відплачуй нам любов'ю за нашу любов! Твій Григ[орій] Савич.

На свято Івана Златоуста, 27 січня.

28

[Харків] ЗО січня 1763 р.

Ter tribus ut Musis²²⁵ olim Venus obvia facta est,

Cum Cupidone²²⁶ suo, talibus alloquitur:

Me colite, o Musae, cunctorum prima deorum

Sum: mea sceptra omnes Diique hominesque colunt.

Sic Venus. At Musae: verum in nos juris habes nil.

Musae Helicona sacrum, non tua regna colunt²²⁷.

Carissime mi МісІіаёІ!

XoQEUE £V TФ KUQLCiJ.

Duabus horis тіооаѵаатас, тагѵ oqGqivotv eux«v, et egomet mihi о|лЛсі)ѵ, inter multas non impias cogitationes feci каї то єтурацца. Memini, me legisse tale inter graeca єтура|а|аата, cum agerem jam in coenobio S[ancti] Sergii²²⁸. Id quoniam non subiit, meis verbis eandem sum sententiam complexus. Venustum mihi visum est in primis, summumque Musarum to аЬитоѵ²²⁹ tangere ac resipere, dignumque, quod hodie cantaretur, cum тагѵ tqeiotv to>v |аеуаЛсоѵ тГ]с OLKOU|_ii:Vi]c ДіЬасгкаЛсоѵ recolimus memoriam²³⁰. O utinam, mi МісІіаёІ, nobis quoque ad tantum xf]c ао£тГ]с cacumen contingat eluctari!

Тайта єйхєтai ctol croc Гоі]уооюс. Januar[ii] 30.

Ubi quid in graeds vocibus, ut est, hallucinatus sum corriges meque mones. ОйЬеѵ тойтои фіЛбтвдоѵ, et nosti illud:

XeLq Xelpa VL7TTEL²³¹.

Епіграма

Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера;

З нею - її Купідон; слово зухвале - в устах:

"Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпійців,

Всі перед берлом моїм хиляться люди й боги".

Мовила. Музи на те: "А над нами, богине, не владна.

Наша святиня не ти, наша любов - Гелікон"²³².

Найдорожчий мій Михайле!

Радій у Господі!

Вставши за дві години до утрені й сам із собою розмовляючи, я серед інших благочестивих міркувань склав епіграму. Пам'ятаю, я читав з-поміж грецьких епіграм таку, коли був у монастирі св[ятого] Сергія. Не в змозі пригадати її, я своїми словами передав той самий зміст. Мені здається, вона прекрасно й велично говорить про святилище Муз і гідна бути проспівана сьогодні, коли ми вшановуємо пам'ять трьох великих Учителів всесвіту. О, якби й нам, мій Михайле, вдалося досягнути такої ж вершини доброчесності!

Цього бажає тобі твій Григорій. ЗО січня.

Якщо в грецьких словах, як вони тут написані, я припустився помилки, то виправ і повідом мене. Немає нічого дорожчого за це, і знай правило: рука руку миє.

29

[Харків] 7 лютого [1763 p.]

Ex Erasmi chiliadibus proverbiorum.

Aristoteles, mag [norum] mor alium lib[ro] 2

"Отаѵ (ЗоиЛбцеѲа стфбЬра фіЛоѵ ebrelv ціа фацеѵ фихп П ёцг] каі г) тоитои²³³.

Quum volumus valde amicum dicere, una inquimus anima mea et hujus. Idem eodem lib[ro]:

’Ecm yaQ, cog фацеѵ, 6 фіЛод єтєрод єусо.

Est enim, ut didmus, amicus alter ego²³⁴.

Verum audi et ex Plutarcho:

Simias ajunt capi, dum homines imitari conantes, eorum motus et saltationes adsectantur. Adulator autem alios imitando dedpit atque illicit, non eodem omnes modo. Cum aliis saltat atque cantat, aliis palaestrae se et exercitationum corporis socium adjungit. Quodsi²³⁵ adeptus est literis et disdplinis deditum adolescentem, totus jam in libris est, barbam (philosophicam)²³⁶ ad talos usque demittit, pallium gestat, rerum delectum omittit, in ore sunt numeri et rectangula ac triangula Platonis²³⁷.

Desideratissime МісІіаёІ!

Cum omnis temporis jadura gravissima sit²³⁸, turn vero horum angelicorum dierum - hei! unum quodque momentum tam pretiosum, ut, quantum alias possessiones tempus vidt omnes, tantum heic se ipsum etiam vicerit. Nunc demum noster internus homo²³⁹ non carne gravatus, sed veluti vinculis ruptis expeditus, aut additis alis alatus in morem той аєтой tollitur sublime, ac, veluti in aequore camporum apertorum, in immensibus caeli regionibus libratur, agitatur, velitatur ambiens tiqoc, to каЛЛос тб Ѳеіоѵ²⁴⁰ penetrare atque pertingere, ubi angeli assidue spectant тб ттобасоттоѵ той ттатоос²⁴¹, supra sortem humanam delicantes²⁴². O hos dies jucundos, nedareos, omniumque rerum, imo et dierum pretia nullo negotio superantes! O asperum primum durumque jejunium, quonam nos perduds? Sic semper virtus omneque bonum prindpio amarum, fine edulcatur. O mi МісІіаёІ carissime! cave has dieculas nugis insumas! Agnosce thesaurum, agnosce sortem tuam regum persarum sorte multo potiorem. Quid trepidamus, si heic dormitamus? Tempore coelum, imo ipse Deus emitur. Nunquam te desinam adhortari ad non vulgares musas illas, ad praedara ilia vulgo contempta facinora, ad libros illos, quos

"Quos rara contrectat manus", ut Muretus ait²⁴³. Nec possum non uti calcaris loco illis Erasmi nostri verbis: Cogita juventa nihil esse fugacius²⁴⁴. Plinianum illud semper animo insideat tuo: "Omne perire tempus, quod studiis non impertias"²⁴⁵.

Quodsi quando te excitare debeam, his plus quam aureis certe horis ante moriar, quam desinam sive opportune sive non. Veniet tempus, cum cibo potuque obruti ad terram reclinabimus, pulcherrimos animi oculos non valentes sursum tollere. Nunc hie, ut Maro ait,

Aurai simplids ignis²⁴⁶ Cum sit liber atque agilis, quid cessamus evolare elg ouoavov; quin exercemus ejus alas, ut aliquando pertingat ad dissitissimum ilium terminum metamque, de quo sic nostra cariss[ima] Genitrix Ecclesia cantat:

"Желаній Краю, вѣрних утвержденіе"?²⁴⁷ etc.

Non libet finem facere, sed fadam. Vale, mi anime!

Tuus Greg[orius] Sabbin. 7 februar[ii],

*

Із тисяч висловів Еразма.

Арісготель, «Велика етика», кн[ига] 2

"Отаѵ (ЗоиЛбцеѲа стфбЬра фіЛоѵ ebrelv ціа фацеѵ фихп П єцг] каі г) тоитои.

"Коли ми хочемо назвати когось справжнім другом, то кажемо, що наша душа та його душа - одне". Те ж саме сказано і в іншому місці тієї книги:

’'Естті уaQ, сос, фацеѵ, о фіЛод єтєрод єусо.

"Друг, як кажуть, - це наше друге я".

Але послухай і з Плутарха:

"Розповідають, що мавпи, намагаючись наслідувати людей, переймають їхні рухи й відтворюють їхні танці. Підлесник же, наслідуючи інших, обдурює їх, спокушає, але не всіх однаково. З одними він танцює та співає, до інших приєднується як партнер по палестрі й по фізичних вправах. Якщо він має справу з юнаком, відданим літературним і науковим заняттям, то весь час сидить за книгами, відпускає бороду (філософську) до самих п'ят, носить плащ, покидає розваги, на вустах у нього числа та прямокутники й трикутники Платона".

Найжаданіший Михайле!

Зважаючи на те, що з ydx втрат втрата часу найтяжча, навіть одна мить цих янгольських днів така цінна, що перевершує все, що ми маємо, навіть себе самого, настільки, наскільки час перевершує все те, чим ми володіємо. Бо наша внутрішня людина тепер не обтяжена плоттю, ніби звільнившись від пут або знайшовши нові крила, підіймається високо, неначе орел, ширяє, носиться й літає в безмежних небесних просторах, як по рівнині безкраїх полів, прагнучи досягти божественної краси, проникнути туди, де янголи безугавно споглядають лик отця, радіючи людській долі. О, приємні, як нектар, нинішні дні, чия цінність більша за всі речі й інші дні! О, прикрі й важкі перші дні посту, куди ви нас ведете? Так усяка чеснота й усяке благо спочатку здаються гіркими, а під кінець стають солодшими. О, мій найдорожчий Михайле! Стережись марнувати ці днини на пусте! Пам'ятай, що вони скарб, збагни, що твоя доля куди краща за долю перських царів. Чого нам боятись, якщо ми тут спочиваємо? За допомогою часу можна купити небо, навіть самого Бога. Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним Музам, а прекрасним ділам, що їх зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Мюре,

"рідко хто бере в руки".

А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: "Пам'ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність". Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія:

"Втрачений той час, який ти не використав на навчання".

Якщо б я мусив спонукати тебе, то я б скорше помер, аніж перестав би це робити в нинішні дорожчі за золото години, незалежно від того, слушно це, чи ні. Прийде час, коли, обтяжені їжею та напоями, ми схилимось до землі, не маючи сил підвести найпрекрасніші очі нашої душі. Тепер же, коли цей, як каже Марон,

"вогонь із небесного первня"

вільний і дієвий, чому ж перестаємо ми злітати в небо? Навпаки, нам треба вправляти наші крила, щоб коли-небудь досягти тієї межі й мети, які вгамовують усіляку спрагу й про які наша найдорожча родительська Церква співає:

["Желаній Краю, вѣрних утвержденіе"] та ін.

Не хочеться закінчувати, та все ж закінчую. Бувай здоров, моя душе!

Твій Григ[орій] Савич. 7 лютого.

ЗО

[Харків, січень - лютий 1763 p.]

"Да не будет бѣгство ваше в Зимѣ"²⁴⁸.

Dum fera saevit hiems, haud naves navita solvit,

Sed pladdi veris tempora grata manet.

Expectate diem Domini, cum Spiritus ille

Sanctus demulcet flamine cuncta suo.

Sin audes propere Ponto te credere mundi.

Quaeso, quos fluctus ferre necesse tibi?

Ergo vide, ne cursus sit tibi tempore brumae.

Ne temere vitae nempe capesse statum.

Sed portum retine, donee Хсжггос стє ЬіЬа£,єі.

Non via nocte proba est, non hiemale mare.

Heu Christus paucos extractat fluctibus altis!

Heu quam permultos devorat unda maris!

Si non gustasti, quidnam sit mare peridi,

Ex aliis miseris sume perida tibi.

Fluctibus involvit Satanas et pectora cauta;

Quid de illis fit, queis cautio nulla viget?

At tu Musarum in portu cole sacra quietus.

O fortunatum, si tua bona capis!

Cariss[ime] Michael!

"НЬои £V Tф KUQLCiJ.

Ablatis libris, quid mihi mellitius, quam garrire cum amiculis meis, quorum tu кооифі] є I; nisi quod vereor, ne parum in tempore tibi obstrepam, occupato fortassis curis melioribus. Suspicor enim te meditari тас Ьіатрірад тас стхоЛасттікад. Proinde breviter significabis.

Vale cariss[ime]! Tuus Gregor[ius].

*

["Да не будет бѣгсгво ваше в Зимѣ"]

Поки шаліє зима, моряк не відв'язує човен,

Жде він погідного дня, тихої жде він весни.

Ждіть же день Божий і ви, повіву Духа Святого,

Що своїм чистим вогнем годен усе розтопить.

А як квапливо довіритись морю оцьому мирському,

Хвилі, питаю, які змушений будеш терпіть?

Отже, пильнуй, щоб не плавати раптом тобі у тумані,

Щоб не обрав ти хисткого стану в своєму житті.

Пристані міцно тримайся, доки Христос тебе учить.

Шлях небезпечний вночі, так, як на морі зима.

В хвилях відкритого моря Христос не завжди порятує,

Скільки-бо люду того хвиля морська поглина!

Доки не звідав ще ти вах небезпек цього моря,

Злигодні інших людей будуть в науку тобі.

Вабить диявол у море навіть обачного мужа,

Що вже казати про тих, хто остороги не зна!

В гавані ж ти залишайся Муз шанувати спокійно,

О, ти щасливий, якщо є в тебе власне добро²⁴⁹!

Найдорож[чий] Михайле!

Радій у Господі!

Якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого, ніж розмовляти зі своїми друзями, серед яких ти найперший. Боюсь тільки, що невчасно тобі надокучаю, коли тебе, може, турбують важливіші справи. Бо здогадуюсь, що ти обдумуєш шкільні завдання. Коротко напиши мені про це. Бувай здоровий, найдорож[чий]! Твій Григор[ій].

31

[Харків] 15 лютого [1763 p.]

Salve, generosissime МісІіаёІ!

Sicdne той kuqlou fc’TTiTioOac. O, plus quam nectareas igitur has tuas mihi literas! Imo animum tuum multo generosissimum каі дѵтсод Ыоѵ! Nunc demum agnosco non de milviorum neque vulturum te esse genere, sed de sanguine tcov yvt](TLc\)v агтсоѵ, qui suprema petunt, despedisque vespertilionibus cum sua umbra, ad solem affectant. O utinam hanc vocem saepius audiam a te, nullam ambrosiam malo. Jam habere videris, ita optas, precaris, aves. O juvenis dignissime Christo! propemodum lacrumas excussisti. Solet enim et rarum gaudium lacrumare. Nescit Dominus fallere. Quisquis toto pectore precatur, jam habet. In tantum desideras dominum? Sed mane, mi anime, paulisper, paulisper mane! Equidem breviculum tempus dices nimium fuisse, cum accipies. Pone te stat Christus, ac trepidat dare, sed nondum...

Perfer et obdura; labor hie tibi proderit olim, imo intra octennium. Vale, mea voluptas!

Tui amidss[imus] Gregor[ius] solius²⁵⁰.

*

Здрастуй, найшляхетніший Михайле!

Отже, ти линеш до Господа. О, тоді ці твої листи для мене солодші, аніж нектар! А ще більше твоя душа - найшляхетніша й воістину божественна. Лиш тепер я пізнаю, що ти не з породи шулік, але від крові шляхетних орлів, які линуть до вищого й, зневажаючи кажанів з їхньою любов'ю до темряви, злітають до сонця. О, якщо б цей голос я частіше від тебе чув! Я не хотів би амброзії. Напевно, ти вже маєш те, до чого прагнеш: ти так просиш, так молиш. О юначе, найгідніший Христа, ти майже викликав у мене сльози, бо надзвичайну, виняткову радість зазвичай супроводжують сльози. Господь не помиляється. Хто всім серцем просить, той уже має. Ти так жадаєш Господа? Та ще зарано, зупинись трохи, моя душе, трохи зупинись! Адже коли здобудеш, то скажеш, що найкоротший час був надто тривалим. Позаду тебе стоїть Христос і палає бажанням обдарувати тебе, та ще не...

Тримайся й терпи. Цей труд колись принесе тобі користь, у всякому разі впродовж восьми років. Бувай здоров, моя радосте.

Тобі єдиному найбільший друг Григор[ій].

32

[Харків, початок другої половини лютого 1763 p.]

Salve carissime Philomuse, МісІіаёІ!

Nec tibi, mi МісІіаёІ, sdo, res ingrata futura,

Pullus idem portet si mea scripta tibi.

Scripta hominis, qui plusquam oculos te diligit istos,

Uritur igne pio, flagrat amore tui.

Diligit, ardet, amat toto te corde, sodalis²⁵¹,

Te delectatur, diligit, ardet, amat.

Non mihi flore thymus, non tam sunt Attica mella,

Quam tuus hie animus dulds amore mei.

Scribe ad nos, siquid sit amabile, si quid ami cum,

Pergeque, dum vivis me redamare tuum.

At me ab amore tui deducet nulla senedus,

Sive ego Tithonus²⁵², sive ego Nestor²⁵³ ero...

Quid pestilentius amore vulgari, id est falso? Rursum quid divinius amore Christiano, id est vero²⁵⁴? Quid est Christiana religio nisi vera ac perfeda amidtia? An non Christus х«Р«ктг)ра suis imposuit mutuum amorem²⁵⁵? An non amidtia omnia conglutinat, aedificat, creat, quemadmodum inimidtia diruit? An non Deus ауатщ didtur apud diledissimum disdpulum suum Joannem²⁵⁶? An non mortuus animus vero amore carens, puta Deo? An non omnia dona, quin et ipsae angelicae linguae nihil sunt sine caritate²⁵⁷? Quid fundat? Caritas. Quid creat? Caritas. Quid conservat? Caritas, caritas. Quid deledat? Caritas, caritas primum et medium et postremum, а каї co²⁵⁸, breviter ut illo daudam:

A te principium, tibi desinet.. .²⁵⁹

Sed avocat graeca campana. Vale, carissime Michael!

Graeculus tuus peramanter est a me exceptus.

Tuus Gregor[ius] Sabbin.

*

Здрастуй, найдорожчий любителю Муз, Михайле!

Я знаю, Михайле, не буде тобі неприємно,

Як від мене листа принесе ось оце хлопченя.

Хто його написав, той за тебе віддасть свої очі,

Той палає вогнем благочесним, пломеніє любов'ю.

Він горить, він, товаришу, любить вам серцем тебе,

Любить, тішиться, цінить, палає.

Не такі йому милі і пахощі квітки, і Аттики мед,

Як солодка душа твоя, повна любові до нього.

Напиши ж бо мені, коли є щось приємне і приязне,

І, допоки живеш, за любов ти віддячуй любов'ю,

А моєї любові до тебе жодна старість не годна згасити,

Хоч би віку досяг я Тіфона чи Несгора.. .²⁶⁰

Що є огиднішим за любов вульгарну, удавану? І навпаки, що є більш божественним, ніж любов християнська, тобто істинна? Що таке християнська релігія, як не істинна й досконала дружба? Хіба Христос не встановив, що відзнакою його учнів є навзаємна любов? Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує? Хіба не називає Бога любов'ю його найулюбленіший учень Іван? Хіба не мертва душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? Хіба всі дарунки, навіть янгольська мова, не є нігцота без любові? Що дає основу? - Любов. Що творить? - Любов. Що зберігає? - Любов, любов. Що дає насолоду? - Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа й омега. Завершу коротко:

Від тебе початок, у тобі ж і кінець...

Але мене вже кличе дзвінок на лекцію з грецької мови. Бувай здоров, найдорожчий Михайле!

Твій грек прийнятий мною дуже люб'язно.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

33

[Харків, друга половина лютого 1763 p.]

"И сЬд, учаше при брезѣ etc. с корабля"²⁶¹

Navi gat in portu, procul est cui vita negotiis,

Qui curis quique est ambitione procul.

Qui caute mundi credit se fluctibus hujus;

Navigat in portu, nat bene tuta ratis.

Quisquis at in pelagum convertit vela profundum:

Quis timor exanimat? quis jacit aestus eum?

Fortunate quater! qui nunquam ingressus es altum;

Si tibi docta quies, Musa quieta placet.

O divina quies! o nondum cognita divum

Munera! tui Pretium bia cerebra sciunt.

Eja tene portum, contemnito munera plebis!

Commissus pelago desinis esse tuus.

Quid tibi cum curis? curae sunt aspera spina.

Suffocant istae verba sacrata Dei.

Nec serit haec Christus²⁶², pelago nec praedicat alto.

Navigat in portu: hie, hie docet ille suos.

Cariss[ime] Michael!

Diu deliberavi utros versiculos mitterem. Tandem hi meliusculi sunt visi non ob aliud, nisi quod fadlius fluxerunt. De tua vero ambrosia ipsa duldore scheda quid dicam? Ita me Deus amet... sed vereor in os te laudare. Vale carissima anima, ac made virtute! Tuus Gregorius.

*

["И сі.д, учаше при брезѣ (й далі) с корабля"].

Плаває в гавані той, хто живе вдалині від марноти,

Той, хто нічим не клопочеться і зневажа честолюбство,

Хто віддається на хвилі світу цього обережно,

Плаває в гавані той - човен його у безпеці.

Той же, хто в море глибоке свої повертає вітрила:

Страх його мучить який? хвилі штовхають які?

Вчетверо гцасніший той, хто не виходив у море,

Спокій розумний і Музу понад усе полюбив.

О, мій божественний спокою, о ці незбагнені Божі

Дари. Цінність твою годен лиш розум пізнати.

Плавай же в гавані ти, нехтуй дарами юрби!

Той, хто довірився морю, вже не належить собі.

Що тобі клопоти світу? Клопоти - терни колючі,

Ті, що заглушують враз Божі священні слова.

Іх-бо не сіє Христос, не проповідує в морі.

Плаває в гавані він: тут він навчає своїх²⁶³.

Найдорож[чий] Михайле!

Я довго розмірковував, які вірші тобі надіслати. Однак останні здались мені дещо кращими тільки тому, що легше вилились. Але що ж мені сказати про твій лист, солодший за будь-яку амброзію? Хай би мене так любив Бог... Утім я боюся хвалити тебе в очі. Бувай здоров, найдорожча душе, і шануй доброчесність! Твій Григорій.

34

[Харків, кінець лютого - початок березня 1763 p.]

Pax tibi, mi frater!

Неп turbato distractoque animo, idque praedpitanter scripsi; nec mirum, si tibi non est satisfadum: cum praesertim subdiffidle tuum sit ттобрЛіщца. Agnosoo et ingenium et studium tuum in litteras simul et virtutem et vehementer gaudeo. Age igitur experiamur, num possumus solvere, modo Christus aspirare dignetur.

Sed tamen in magnis et voluisse sat est²⁶⁴.

An etiam, inquis, in virtute modus servatur?

Si non, in diligentia non esse modum necessarium.

Sin, cur alius alium in virtute excellit? Haec tua. In primis autem sdendum est, duas esse classes quasdam virtutis studiosorum: unam perfedorum, alteram tyronum, seu ut Paulus vocat, puerorum²⁶⁵. Ex his colligere licet duo item esse virtutum genera: unum genus, quo compleduntur quae vocantur proprie virtutes, ad quas velut ad finem ceterae referuntur; quod alterum genus est sdlicet. Atque perfecti sive viri, unde et virtus didtur, arcem ipsam jam virtutis tenent ubi nullus modus, quia nulla satietas; unde fit, ut alius alio sit praestantior, cum etiam in arce sint gradus superandi, ut quo quis alium superet eo plus emolumenti humano generi afferat, ac hoc fiat similior Deo²⁶⁶, cujus bonitatis nullus finis, nullus modus, nullus numerus. Proinde a Paulo quinque, ni fallor, dasses numerantur electorum, videlicet respedu meritorum²⁶⁷. Quo enim quis est ab omnibus terrenis alienior, eo coelestibus propior ipsique luds Fonti. Hue Davidis illud, quod ego nunquam non cantillo:

"Яксо по висотѣ небешой сот Земли, утвердих"²⁶⁸ etc.

Tales virtutes sunt propriae virtutes, quarum Dominus est ipse o Cov sive o Otoe. Haec illae sunt Fides, Spes, ac omnium maxima finemque non habens Caritas²⁶⁹. Autoc yap o Otoe dicitur ауапц²⁷⁰. Quae omnia sine fine aedifica[n]t. Fidei proprium cernere sive intelligere, quoque plus cernit, plus sperat, quo magis sperat, ardentius amat, gaudens benefacere, quantum fieri potest latissime sine ullo fine modoque.

O utinam, mi anime, possis ad hanc arcem olim pertingere!

O quam paucis hanc contingit adire Corynthum²⁷¹! Visne pervenire? Rationibus tibi est opus, vos vocatis media. Quae autem media? Haec sunt: Graecarum Romanarumque literarum peritia, quae paratur lucubrationibus (jam audis et medium medii), fuga turbae seculariumque negotiorum, contemptus divitiarum, jejunium et abstinentia, breviter neglectus carnis, ut spiritum acquiras. Hae demum sunt vulgares virtutes, quae etiam improbis adsunt; in his modus est servandus, ut ad ilia, in quibus nullus modus, perveniatur. Alioquin si unica nocte per immodicas vigilias aut oculos aut pulmonem laedas, quomodo deinceps legere ac colloqui cum Sanctis poteris? Quo pacto ab iis disces Deum? Fides videt Deum, et divina est; ad hanc ut pertingas, serva vigiliarum laborumque modum et dum quaeris spiritale, cave ocddas carnale, si te ducere potest ad meliora. An non stultescit, qui longum iter ingressus, modum in eundo non tenet? Nae iste non est perventurus Hierosolymam. Morbus aut etiam mors in via intercipiet. Vide igitur, ne tua te diligentia modum nesdens, aut conjidat -ah non libet male ominari. Tu, mi МісІіаёІ, omnia fausta mereris. Fugis turbam? Modum hie quoque serva! An non stultus sit, qui ita fugiat, ut cum nemine prorsus unquam loquatur? Insanus talis est, non Sanctus - vide, cum quo loquaris verserisque. Jejunas? An non mente is captus tibi videatur, qui nihil prorsus, aut venenatum aliquid concedit corpusculo? Subtrahe pabulum supervacuum, ne ferodat asellus, id est caro; noli rursum fame necare, ne possit vehere sessorem²⁷². Haec sunt illae pulchrae res, quae sine modo pessimae sunt. Sunt qui in hac aetate, qua es, nimium indulgent vino, sunt qui equis aut canibus nimis capiuntur aut luxuria. Sunt contra, qui nimis austere vivunt. Unde pulcherrimum illud ac divinum:

Mrjbev ayav²⁷³.

Rescribe, quid tibi videtur, ut cognoscam, placentne haec. Utinam Christus dignaretur intervenire nostrae оціЛіа, qui pollicetur se adfuturum, ubicunque duo in suo nomine congregarentur²⁷⁴; alioquin sine illo omnia frustra²⁷⁵. Vale! mi МісІіаёІ!

Tuus in Domino totus Greg[orius] Sabbin.

*

Мир тобі,

мій брате!

Я написав це вчора в стані смутку та неуважності й при тому дуже швидко. Не дивно, що написане тебе не вдовольнило, а надто коли взяти до уваги неабияку складність твого питання. Я визнаю твої таланти і твою старанність у науках, а також доброчесність, і дуже радію з цього. Ну ж бо, спробуймо, чи зможемо ми вирішити це питання, якщо Христос подарує нам натхнення.

Однак у великій справі достатньо й бажати.

Невже, питаєш ти, і в чесноті слід зберігати міру?

Якщо це не так, то в ретельності теж не треба зберігати міри.

Бо чому один переважає іншого в чесноті? Такі твої думки. А насамперед, слід знати, що існує два класи поборників чесноти: один клас досконалих, другий - новаків, або, як їх називає Павло, учнів. Звідси можна зробити висновок, що існує два різновиди чеснот: один різновид охоплює те, що називається чеснотами в повному розумінні, до яких, як до мети, прагнуть усі інші чесноти. Ці останні й становлять другий різновид. Але досконалі, або мужі - viri - звідси чеснота отримує свою назву - virtus, займають уже сам палац, або твердиню чесноти, де немає жодної міри, оскільки немає й насичення; звідси виходить, що один має перевагу над іншими, бо і в палаці існують ступені підйому, і що більшу хтось має перевагу над іншим, то більше користі приносить він людському родові й стає подібнішим до Бога, чия ласка не має меж, не знає ані міри, ані числа. Саме тому Павло нараховує, якщо не помиляюсь, п'ять класів обраних, тобто таких, що заслуговують на пошану. Адже що більше чужий хто земному, то ближче він до небесного й до самого ДЖЕРЕЛА світла. Сюди стосується той Давидів вірш, який я часто співаю:

["Яксо по висотѣ небесной сот Земли, утвердих"] та ін.

Чесноти в повному розумінні - це ті, чиїм господарем є сам сущий, або Бог. Такі: ВІРА, НАДІЯ та найвеличніша з усіх і безконечна ЛЮБОВ. Бо сам Бог називається любов'ю. Усі вони без кінця творять. Властивість віри - помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум'яніше любить, з радістю творить добро, безмежно й безмірно, наскільки це можливо.

О, якби ти, мій друже, зміг коли-небудь досягти цієї твердині!

О, як небагато тих, кому вдається наблизитись до цього Коринта! Чи хочеш досягти? Для цього потрібні підстави, які ви називаєте засобами. Які ж засоби? Вони такі: знання грецької та римської літератури, яке дають нічні заняття (я називаю тобі вже засіб засобу), втеча від юрби та мирських справ, зневага до багатства, піст і помірність, коротко кажучи - зневажання плоті, щоб здобути дух. Такі ж, нарешті, і звичайні чесноти, притаманні навіть непорядним людям. У них слід зберігати міру, щоб досягнути тих чеснот, в яких не визнається жодної міри. Інакше, якщо ти в одну ніч зіпсуєш очі або легені, як же ти після цього зможеш читати й розмовляти зі святими? Яким чином ти від них дізнаєшся про Бога? Віра бачить Бога й сама божественна; щоб її досягти, дотримуйся міри в пильнуваннях та трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не занапастити плотське, коли це плотське може привести тебе до кращого. Хіба розумно робить той, хто, починаючи довгий шлях, не знає міри в ході? Звісно, цей не дійде до Єрусалима, хвороба або навіть смерть перерве його подорож. Тому дивись, щоб твоє завзяття, яке не знає міри, не довело тебе до біди. Ах! не хочеться провіщати лихо. Ти, мій Михайле, заслуговуєш найсприятливішої долі. Ти уникаєш юрби? Дотримуйся міри й у цьому. Хіба не дурень той, хто уникає людей так, що зовсім ні з ким ніколи не розмовляє? Така людина божевільна, а не свята. Дивись, із ким ти говориш, із ким маєш справу. Ти постиш? Хіба не здасться тобі несповна розуму той, хто геть нічого не дає тілу або подає йому лише щось отруйне? Зменшуй зайву їжу, щоб осел, тобто плоть, не розпалювався, та, з другого боку, не мори його голодом, щоб він міг нести вершника. Це ті прекрасні речі, які вживані надміру стають дуже поганими. У твоєму віці бувають такі, що надмірно віддаються вину чи надмірно захоплюються кіньми й собаками або розкішним способом життя. Бувають, навпаки, і такі, які ведуть занадто суворе життя. Звідси це найпрекрасніше й божественне правило:

нічого надміру.

Напиши в лисгі-відповіді, яка твоя думка, щоб я знав, чи подобається це тобі. О, якби Христос, який обіцяв бути присутнім усюди, де зберуться двоє в ім'я його, удостоїв нас взяти участь у нашій бесіді, інакше без нього все марне. Бувай здоров, мій Михайле!

Увесь твій у Господі Григ[орій] Савич.

35

[Харків, кінець лютого - початок березня 1763 p.]

Salve, mi Philomuse duldssime!

Michael!

Gaudia pelle,

Pelle timorem,

Spemque fugato,

Nec dolor adsit.

Nubila mens est Vinctaque fraenis,

Haec ubi regnant²⁷⁶.

Hi versiculi ВоёШ²⁷⁷ cujusdam, philosophi Romani, ni fallor. Affectus est morbus animi, graece to ттаѲос²⁷⁴. Morbus, ut arbitror, est, cum in corpore intemperies est quaedam facta ex male temperatis elementis; cum videlicet aut ignis aut terra praevalet, aut utrumque; hinc nasdtur exasperatio, graece o ттаоосисгцос. Nam si justa sit elementorum сгищаетріа, tam pladde pacateque intus moventur omnia, quam in horologio integro artifidose constructo eo, quod Graed vocant айтбцатоѵ. Nam кЛєг|л35раі et solaria horologia, quale in nostri area collegii videmus, non dicuntur айтоцата. Ab his physids²⁷⁹ transeamus ad metaphysica²⁸⁰, id est invisibilia aut spiritalia sive divina. Ad eundem hunc modum affedus animum nostrum exagitat et commovet. Hinc saepe apud

Latinos ira, timor, cupiditas caeterique affectus motus nominantur. Fortunatus ille, qui motibus his vacuus est. Nam talis tranquillitatem seu quietem animi habet, quam o KUQiog carissimis suis discipulis donat: £lqi]vi]v ttiv t |_u]v bibco|ji U|_uv^2;;l. Proximo loco est ille, qui cum his strenue pugnat ac velut equos ferocissimos moderatur fraeno rationis. Gaudes, quod dives es? Aegrotus es. Quod nobilis es? Aeger es. Times mortem? ob bonas res infamiam? Parum vales animo. Speras melius te eras victurum? Infirmaris. Ubi enim spes, ibidem timor, morbus etc. Ergo, inquis, cum Stoicis²⁸² postulas tu sapientem prorsus стаѲеа²⁸³ esse? Imo vero sic stipes erit, non homo. Restat igitur, ut ibi sit beatitudo, ubi moderatio, non ubi affectuum vacatio²⁸⁴. An non Paulus habet suum xov ЕкоЛотта colaphizantem ipsum²⁸⁵? Et Deus in aurae quidem sibilo, id est levi commotione, transit Heliam²⁸⁶. Hoc etiam accipe, curas, timores et id genus domino esse debere. Haec etiam іаакаріСоисті тоѵ аѵѲратоѵ²⁸⁷. Vale, cariss[ime] et colloquium hoc boni consule!

Tuus in Domino totus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Здрастуй, мій найсолодший любителю Муз,

Михайле!

Геть жени втіхи,

Геть - і страхи всі,

Геть - сподівання,

Щоб не страждати;

Де ж вони владні -Хмарний там розум,

Мов у вуздечці²⁸⁸.

Це, якщо не помиляюсь, віршики Боеція, одного римського філософа. Афект - це хвороба душі, грецькою мовою - то ттаОос. Хвороба, як я гадаю, виникає тоді, коли в тілі постав розлад погано узгоджених між собою елементів, а саме: коли вогонь або земля переважає, або те й інше. Звідси виникає загострення, грецькою мовою - о ттаоосисгцос. Бо коли симетрія елементів правильна, тоді все спокійно й мирно рухається, немов у тому справному, майстерно злагодженому годинникові, який греки називають аитоцатоѵ. Бо водяні та сонячні годинники, що їх ми бачимо в залі нашого колегіуму, не називають автоматами. Від цієї фізики перейдімо до метафізики, тобто до невидимого, або духовного, інакше кажучи -божественного. Так само афект діє на нашу душу й зворушує її. Звідси в латинян гнів, страх, бажання та інші афекти часто називаються порухами. Щасливий, хто вільний від цих афектів. Бо в такої людини панує мир і душевний спокій, що його дарує Господь своїм найдорожчим учням: мир Свій вам даю. Найближче до них стоїть той, хто наполегливо бореться з афектами та стримує їх вуздечкою розуму, немовби диких коней. Радієш, що ти багатий? Ти хворий. Радієш, що ти благородний? Ти нездоровий. Боїшся смерті? Поганої слави через добрі вчинки? Ти не зовсім здоровий душею. Сподіваєшся краще жити завтра? Ти нездужаєш. Бо де надія, там і страх, і хвороба та ін. Отже, скажеш ти, я вимагаю разом зі стоїками, щоб мудрець був геть безпристрасним. Навпаки, у такому разі він був би стовпом, а не людиною. Залишається, отже, що блаженство там, де приборкання пристрастей, а не їхня відсутність. Хіба Павло не має своєї колючки, котра шкодить йому? І Бог проходить перед Іллею, мов легкий подув вітерця. Згідно із цим, турботи, страх та подібні афекти - від Господа. Вони навіть роблять людину блаженною. Бувай здоров, найдорожчий, і схвали цю розмову!

Твій увесь у Господі Григор[ій] Сав[ич].

36

[Харків, кінець лютого - початок березня 1763 p.]

Ditior о salve, Michael mi, regibus orbis!

O Satrapis liber, tute, quiete magis!

Incredibile mihi tui desiderium excitasti, qui hodie in ludo non adfueris. Utinam falsa sint, quae suspicor. Vereor enim ne, quod absit Christo favente, in morbum aliquem his parum salubribus temporibus indderis. Proinde tu [:>оаХ«')С ^nos mone, quid tecum agatur. Jacobiscus noster²⁸⁹ jam ridet et ludit. Audis x^£/^ib6va ver nuntiantem. Sed non repetet ludum, antequam bona calceamenta consuantur. Nam ejus xov ттиоктоѵ inter alia hoc quoque generavit, quod malis їтоЬгцаасп hactenus est usus. Nos procurabimus hanc provindam libentissime in eorum gratiam, quos vere, ut debemus amamus. Tu si vales, beas me, o carissime! Tuus Gregorius S[abbin],

Qui valet arva colens, rege est felidor aegro. Imo est hie melior rege valente quoque.

*

Здрастуй, мій Михайле, багатший за царів усього світу, вільніший, ніж сатрапи, найбезпечніший у [своєму] спокої!

Ти сьогодні не прийшов до школи, і я страшенно сумував за тобою. О, хоч би не справдилось те, що я підозрюю! Боюсь, чи не захворів ти в цей нездоровий час, чого нехай не буде з милості Христа. Тому повідом нас найближчим часом, що з тобою. Наш Яшко вже сміється й бавиться, ніби ластівка, провіщаючи весну. Але в школу він не піде, доки не справлять йому доброго взуття. Бо його лихоманка, між іншим, викликана й тим, що він до цього часу ходив у поганому взутті. Ми з великим задоволенням потурбуємось про це заради тих, кого по-справжньому любимо й повинні любити. Якщо ти здоровий, ощаслив мене, о мій найдорожчий. Твій Григорій С[авич].

Здоровий хлібороб щасливіший від хворого царя. Ні, він кращий навіть від здорового царя.

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Salve Tyro Christi strenuissime!

Michael dilectissime!

Lecta tua schedula magna cum voluptate nec sine risu, cum multa mecum cogitarem, vel potius tecum tacite loquerer, deinde ad somnum compositus plurima super eadem re in pectore versarem visus sum mihi subinde audire intus vocem hanc: vita nostra militia est...²⁹⁰ Ergo o Ьіа(ЗоЛод cum non potuit te avaritia voluptateque inescare ad corrumpendam animam, aggressus est valetudinem tuam laedere? Sic est profecto; et vero sapienter dictum est: e malis minimum esse eligendum²⁹¹. Novit veterator ille optima quaeque ingenia ttqoc Kevobo^Lav esse propensissima, praesertim hac, qua tu es aetate; hancque permultis saepe praematuri²⁹² funeris accelerasse horam, aut saltern immedicabiliter laesisse aliquam generosam corporis, velut oculos pectusque, partem. Ilia igitur postquam non successit, hac via est aggressus. Tu vero ita hos ineptos quidem ac steriles, sed gravissimos labores exantlabis, ut interim nunquam non memor sis pretiosissimae valetudinis. Praestat vanae gloriolae jacturam facere. Id fiet, si tantum labores nitarisque, quantum mediocri disdpulo sit satis tuaeque obedientiae, ne quid vehementiae de propria addas alacritate. Sed avocor ad R[everendi]ss[imum] nostrum L[aurentium] Praefectum dominum et amicum²⁹³. Tu, charissime, esto sub alis Duds tui Christi. Vale in eo. Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Здрастуй, найхоробріший новобранцю Христового воїнства!

Найулюбленіший Михайле!

Прочитавши з великим задоволенням і не без сміху твою листівку, я багато сам собі роздумував, вірніше, розмовляв мовчки з тобою, а потім, приготувавшись до сну, довго думав про те ж саме. Аж раптом мені здалося, що я чую такий внутрішній голос: наше життя - це військова служба... Отже, диявол після того, як не зміг спокусити тебе ані скупістю, ані втіхами й тим самим заподіяти шкоду твоїй душі, мабуть, вирішив шкодити твоєму здоров'ю? Це, поза сумнівом, так. І справді мудро сказано: із двох зол обирати менше. Знає цей старий пройдисвіт, що деякі найкращі уми дуже схильні до марнославства, особливо в такому віці, як твій, і цим часто збавляв віку або невиліковно вражав якусь шляхетну частину їхнього тіла, наприклад, очі або легені. Отже, не досягши успіху першим способом, він намагається діяти іншим шляхом. Ти ж ці безглузді й порожні, але водночас дуже тяжкі труди виконуй так, щоб не забувати про своє найдорогоцінніше здоров'я. Краще пожертвувати своїм честолюбством. Це здійсненно, якщо будеш працювати й напружуватись так, як це достатньо для посереднього учня та для твоєї дисциплінованості, без властивого тобі гарячого запалу. Але я звернуся до нашого друга, превелебного пана

префекта Л[аврентія]. Ти ж, найдорожчий, перебувай під крилами твого Вождя Христа. Бувай здоров у ньому!

Твій Григор[ій] Сав[ич].

38

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Pax tibi sit ilia, Michael amidssime!

Ecce juventa anni! fades nova ridet ubique;

Nunc demum agricolis dulce labore premi.

Prospidens hiemem venturam rustica cura Hortos expurgat, conserit arva bona.

Fortunatus hie est, sed fortunatior ille,

Quem purgare juvat pedoris arva sui.

Atque quidem stultis etiam bona corporis adsunt:

Esse tamen felix stulta senecta nequit.

Cerne tuae fundos animae, quae provenit herba;

Exstirpa citius, si venit herba mala.

Ocyus exstirpa, si surgunt spina rubusque:

Suffocat plutus verba sacrata Dei.

Bulbus et eruca hie si pullulat, ejice vulsa:

Namque videre Deum spurca lubido nequit.

Si cedrus enata est, citius succide securi:

Aversatur enim corda superba Deus.

Et solet arboribus pulchris adnascier olim

Stultus sponte stolo, hunc ense recide for as.

Nam siquis Sandos libros evolverit, isti Adnasd studio gloria vana solet.

At contra pulchros flores tutare foveque:

Inprimis florem virginitatis ale.

O hujus floris qualis fragrantia quantaque:

Hoc deledatur Christus odore nimis.

Ne tererem tempus inane, volui vel insulsis versiculis tecum оці Am' magis, quam nugas nugadores persequi. Soleo enim hoc praesertim pharmaco taedio medicari. Et tamen non semper in numerato licet habere ingenium. Vale, cariss[ime]! Gr[egorius] S[abbin],

*

Мир тобі, найдорожчий Михайле!

От вона, молодість року! Природи лице оновилось;

Радо підняв хлібороб звичної праці тягар.

Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській,

Саду пильнує свого, ниви свої заава.

Скажеш: щасливий оратай. Але щасливіший од нього,

Хто залюбки обробив ниву душевну свою.

І нерозумний не раз утішається благом тілесним,

Старість немудра, проте щастя не може дознать.

Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає,

І не барися полоть, як де недобре зійшло.

Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились.

Знай, що багатство глушить слова Господнього ряст.

Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням,

Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття.

Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй,

Знай: відкидає Господь горді від себе серця.

Ще ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає

Пагоння вовче, лихе - геть пообрубуй його! -

Бо хто багато священних книжок прочитає, у того В серці несита пиха і славолюбство росте.

Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй

І щонайперше плекай квітку святу чистоти.

Як він горить, променіє, той цвіт незаймано чистий!

Відай: найбільше Христа тішить його аромат²⁹⁴.

Щоб не гаяти часу марно, я вирішив краще розмовляти з тобою хоч би поганими віршами, ніж займатися пустими дрібницями. Бо здебільшого цими ліками я зазвичай лікую нудьгу. Утім не завжди є потрібний для цього настрій. Бувай здоров, найдор[ожчий]! Гр[игорій] С[авич].

39

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Eu()u|_i£L, mi Michael!

Дгцаод o XQLcmavog Ьаттаѵаеі стыца каї аіца Xqicttou, аЛЛа аг і єстті. какосттоцаход.

Vulgus Christicolum consumit membra ѲеаѵЬрои,

Sanguine potatur; sed male stulta coquit.. .^29S

Та Лоі7іа аѵа(ЗаЛЛо|ааі єід uctteqov xqovov.

Грг)у6ріод o Еа(3(3іѵ.

*

Кріпись, мій Михайле!

Народ християнський вкушає тіло і кров

Христову, та завжди хворіє на шлунок.

Народ християнський вкушає тіло Боголюдини

П'є її кров, та, дурний, не може ніяк спожити.. .^2%

Решту я відкладаю на потім.

Григорій Савич.

[Харків, перша половина березня 1763 p.]

Salve caritas Christiana!

Michael dilectissime!

Frustra corpus edit, qui in corpore sistit edendo,

Qui nec ut ad mentem progrediatur, edit.

Impia turba potest corpus contingere Christi,

Mentem haurire Dei sed mala turba nequit.

Est animale quidem, dein est et²⁹⁷ Spirituale

Corpus²⁹⁸: id haud prodest, hocce salutiferum est. Haud equidem juvat id, quando consistis in illo:

Sin per id ad Mentem progrediare juvat.

Quid plantas oleam, si fructus non paritura est?

Quorsum figis humo, si nova non subolet?

Ecquid edis corpus Christi, quando unus et idem es?

Curve capis semen, si tibi fructus abest?

Semen humi jactum si²⁹⁹ forte calore³⁰⁰ putresdt, Spiritus inde novus procreat inde nova.

Sic animale quidem nisi erit tibi morte peremptum, Spirituale novumque haud habiturus eris.

Mitte hominem veterem кшсоіс cruv Ьоуіаастіѵ аитои: Sume novas bo^ag, et nova facta Dei³⁰¹.

Quid corpus sumis, si mentem rejids Ejus?

Non ne animus potior corpore, plusque valet³⁰²? Carnem carne tua tangis, sed pectore vitas

Pectus? Et est³⁰³ qualis, die mihi, amidtia haec? Oscula das ori, sed es hostis Moribus Ejus³⁰⁴?

АѵтіттаѲас genios quis sodare valet?

Christus simplidtas: tu veste domoque dboque Luxurias; prodest quid tibi Sacra caro?

Christus Virginitas: at ego Meretricis in ora

Respicio³⁰⁵; prodest quid mihi sacra³⁰⁶ caro?

Sume mihi cum carne Animum, Carissime, Christi,

Et sic Cum Domino Spiritus unus eris.

Vale, mi diledissime! Tuus in Domino G[regorius] S[abbin].

*

Здрастуй, християнська любов, найулюбленіший Михайле!

Намарно вкушає тіло, хто зупинився на тілі

І не подума рушати далі від нього до духа.

Чернь нечестива може торкнутись Христового тіла,

Та зрозуміти Бога чернь нерозумна не може.

Адже є тіло тлінне, є також тіло духовне:

Перше не має користі, друге - несе порятунок.

Перше не допоможе, коли тільки ним обмежитись.

А от коли не обмежитись - поміч дійти до розуму.

Нащо ж садити оливу, коли вона геть безплідна?

Нащо садити в землю, коли не з'являється парость?

Навіщо, коли ти той же, вкушати Христове тіло?

Навіщо приймати сім'я, коли не даєш ти плоду?

Бо кинуте в землю сім'я, хоч і згниє, зігрівшись,

Новий-таки дух народить, нові і плоди від нього.

Бо якщо тіло тлінне не візьметься в тебе смертю,

То не отримаєш тіла духовного і нового.

Кинь же стару людину, гг нікудишні догмати,

Глянь на нову науку й новії Божі діла.

Навіщо ж приймати тіло, відкинувши разом душу?

Чи ж бо душа не краща й не важливіша від нього?

Тілом торкаєшся тіла, серцем зневажуєш серце.

Скажи мені, будь ласкавий, хіба така дружба буває?

Цілуєш в уста, залишившись ворогом його науки.

Хто ж бо у силі з'єднати геть протилежні вдачі?

Адже Христос - простота, а ти розкошуєш у одязі,

Житлі та їжі. Чим же поможе тобі тіло його святе?

Адже Христос - непорочність, а я заглядаю в обличчя Повії. Чим же поможе мені тіло його святе?

Отже, прийми, найдорожчий, з тілом Христовим духа.

Будеш тоді ти з Господом справді-бо духом одним³⁰⁷.

Будь здоров, найулюбленіший! Твій у Господі Г[ригорій] С[авич].

41

[Харків, останній тиждень березня 1763 p.]

Salve, solatium curarum mearum,

Michael dulcissime!

Parciori sonrno et frigidioribus cibis per hos vernos dies uti te velim, respice calorem juventutis tuae, veris ardorem, vitam sedentariam, et in hac nimiam tuam diligentiam. Nuper (heri) legimus in Mureto³⁰⁸ forte fortuna, Galenum³⁰⁹, patrem post Hippocratem³¹⁰ medicorum, ubi ттвді uyieiarv disserit, pueris et juvenculis frigidiores, senibus dbos convenire calidiores sentire. Dignus profecto est fide tantus autor. Nam ex calidis dbis supervacuus humor, hinc о катаоооос, quem inter omnes medicos constat esse patrem morborum omnium; neque aliud quid est catarrhus quam gravedo [нёжид], neque hoc aliud est quam pituita nimio calore ex nimio dbo calidoque contracto constipata, sive humor densatus ardore, unde Graeds didtur etiam фЛєуца ardor in corpore, sive pituita. Cura igitur laetus esse et vigil. Sed hujus rei mater est sobrietas, quae non solum in modico eoque frigidiori sita est potu, verum etiam cibo. Neque sobrius est, qui dbus ingurgitatur, etiamsi sit aoivoc. O stultitiam meam! qui tantam jaduram valetudinis fed instigantibus rudem aetatem corruptissimis sodis, quos angue pejus et cane rabido odisse debes et vitare. Sed quid ego haec? Quasi non norim liberate tuum ac verecundum ingenium. Vale, cariss[ime]. Tuus Gregor[ius] Sk[oworoda].

*

Здрастуй, утіхо в турботах моїх,

Михайле найсолодший!

Я хочу, щоб у ці весняні дні ти менше спав і вживав холоднішу їжу. Враховуй жар твоєї юності, тепло весни, сидяче життя і твою надзвичайну старанність. Нещодавно (вчора) я випадково прочитав у Мюре, що Гален, другий після Гіппократа батько лікарів, міркуючи про здоров'я, висловив думку, що хлопцям та юнакам слід вживати холоднішу, а старим - теплішу їжу. Поза сумнівом, такий автор гідний довіри. Бо з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси катар, який усі лікарі вважають причиною всіх хвороб. Катар - це нежить [нежид], а нежить - не що інше, як гній, що згустився з надмірного жару й надмірної гарячої їжі, або це волога, згущена жаром. Тому-то греки називають жар у тілі, або гній, флегмою. Лікування ж полягає в тому, щоб бути веселим і бадьорим. Але матір'ю цього є тверезість, яка означає не тільки помірне й холодне пиття, але й таку саму їжу. Не буде тверезим той, хто перевантажує себе їжею, хоч би він і не пив вина. О, який я був дурний, що завдав такої шкоди своєму здоров'ю, піддавшись у молодому віці впливові дуже розбещених товаришів; ти ж повинен ненавидіти й уникати їх більше, ніж отруйної змії й скаженої собаки. Але що ж це я? Ніби не знаю твоєї розсудливої та цнотливої вдачі. Прощай, найдорож[чий]! Твій Григор[ій] Ск[оворода].

42

[Харків, останній тиждень березня - початок квітня 1763 p.]

Кг|Ьісттє цои Ф Міх«лЛ,

Хараѵ єйхоцаї стої ёѵ тф киріф f) цагѵ!

Dies nodesque omnibus relictis contendamus, mi carissime, ad illam pacem omnem mentem supereminentem, quae est "мир, всяк ум преимугцій"³¹¹, е graeco versum: тгіѵ aoi]vi]v гтерехоистаѵ ттаѵта voov³¹². Quo magis cupiditatum vulgarium aestus desidit, hoc proprius accedimus ad arcem illam Dei. Introspice mare pectoris tui, cogitationum tuarum et perpende, quis ventus excitat turbas, ut navicula animae tuae periditetur. Ventusne ambitionis? Exdtare protinus stude et propera ilium: "егоже вѣтры послушают"³¹³. Quid est id, quo cacodaemon nos sollidtat ad fucatas mundi hujus pulchritudines³¹⁴? Nitor palatiorum, aut таюфиоас; Ah! non perspicis, quid occultatur malorum intus sub pulchra spede -

latet anguis in herba³¹⁵.

Дірафод тт]ѵ хоіраЬа кой ті та: Dibaphus etc.³¹⁶ Pulchre haec intelligis, mi anime, et ut perfecte intelligas et sapias, Christus fadet, si in caritate ejus perseveraris et fideliter uteris dato jam tibi talento.

Ceterum dum liberi sumus, curabis, mi cariss[ime,] ut saepius ore tenus vivaque voce confabulemur ev xf] Леахч et literariam confabulationem reservemus in id tempus, cum non licuerit nec vacaverit coram 6|аіЛеТѵ, quod jam prope adest. Quotidie autem mane missitabis ad me nostrum Maximiscum³¹⁷, ut et illi aliquid dicam boni, et ad te meum... quidvis tamen dem non de trivio.

Vale, атг|Ьісттє, каігцаад аѵтіфіЛеі! Log Гр[г)у6ріод] Ца(3(3іѵ].

*

Найдорожчий мій Михайле, молюся про ласку для тебе в Господа нашого!

Дні й ночі, залишивши все, будемо прагнути, скеровувати кожну думку, найдорожчий, до того миру, котрий перевищує будь-який розум і який є ["мир, всяк ум преимущій"], що перекладене з грецьких слів: xf]v ецэг|ѵг]ѵ йтіерехоистаѵ Tidvxa voov. Що більше холоне жар ницих пристрастей, то ближче підходимо ми до цього божественного оплоту. Зверни увагу на море твого серця, твоїх помислів, і зваж, який саме вітер здіймає хвилі, що наражає на небезпеку човник твоєї душі. Чи не вітер честолюбства?.. Старайся розбудити, щоб поспішив тобі на допомогу той: ["егоже вѣтры послушают"]. Що ж це таке, який злий дух вабить нас до підмальованих красот цього світу? Блиск палаців чи порфири? Ах, ти не бачиш, скільки зла криється всередині, під красивою зовнішністю:

змія таїться в траві.

Пурпурна тога жерця ховає роздуту шию. Прекрасно ти це розумієш, душе моя, а щоб досконало зрозумів і пізнав, це дасть Христос, якщо ти будеш стійким у любові до нього й належно використаєш даний тобі талант.

Далі, поки ми вільні, подбай, найдорожчий, щоб ми частіше вели бесіду віч-на-віч у залі, а листовну бесіду відкладімо на той час, коли буде неможливо й ніколи зустрічатися безпосередньо, а цей час уже не за горами. Щодня посилай до мене вранці нашого Максимка, щоб і йому я міг сказати щось добре, і тобі дати щось моє..., що не входить до кола звичайного.

Бувай здоров, о дорогий, і відплачуй мені за любов любов'ю! Твій Гр[игорій] С[авич].

43

[Харків], квітень [1763 p.]

Desideratissime sodalis³¹⁸, mi Michael!

Hodie tam mane sum expergefactus, ut sesqui tertia hora solis ortum anteverterim. Deum immortalem! quam hilaris, quamque alacris expeditaque fulmine agilior, ocyor Euro³¹⁹ ilia nostri pars erat, quae divina vocatur, Maroni dicta aurai simplids ignis³²⁰. Itaque, ut paroemia est, ubi quis dolet, ibidem et manum habet³²¹. Nam avarus quidem continuo ad pecuniam, mercator ad merces, ad boves arator, miles ad arma, breviter, ubi quid sive dolet sive delectat, ibi quisque et mentem et linguam gaudet habere³²². Meum autem, simul ac surrexi, cor cucurrit ad proprium thesaurum. Coepi egomet mecum cogitare sic: hem nos stulti et miseri indignamur, siquis nostrum aut pauper vulgi juditio, at humilis vivit ac sine ullo magistratu cum sola virtus beat beatumque servat³²³. Quid? contraxistine tandem virtutem? Edne tandem pervenisti, ut ad te quoque dictum id possit pertinere: u|_uv ЬєЬотаї уѵагѵаі та |аисттг|ріа тГ]с (ЗастіЛєіад тсоѵ oupavcov³²⁴; Sin minus, ubi est pretium temporis³²⁵? His et similibus memet ipse alloquens, coepi temporis rationem subducere, quando, quam multis, quamque futilibus rebus rem omnia pretio superantem impenderim. Rursum autem quam ne nunc quoque novi uti tempore, sed quod praesens est et solum in manu nostra, id aut nugis, aut, quod miserius est, maerore, quodque miserrimum, peccatis exigitur. Futurum speratur, praesens temnitur; captatur, quod non est, quod adest negligitur, tanquam aut praeterfluens redire, aut futurum certo posset obtingere³²⁶. Talia mente perlustranti subiit graecum distichon, quod ego jam cum essem в Лаѵрѣ Святаго Сёргіа³²⁷, et verteram latine et didiceram. Hoc quoniam non inelegans est, hie addimus:

Tfjg (oqolc, апоЛаѵг, Ьіірхєтаї тсаѵта тахщта.

"Ev Ѳерод^aestas є£, єріфои ^hoedus трахиѵ ^hirsutus є0г]кє p°^suit трауоѵ³²⁸.

Utere temporibus, propere nam cuncta senescunt:

Una ex laevi hoedo messe fit hircus olens³²⁹.

Utinam, mi Michael, sic utamur tempore, ne olim frustra id geminemus perculsi animo, quod stulti vulgo inaniter clamant:

O mihi praeteritos referat si Juppiter annos³³⁰!

Felidter posuit tempus, qui cognovit fugiendaque et expetenda³³¹. Neque enim (hodie mane legimus in enchiridio cum amico quodam) potest, ut Plato in sua Politia judicat: constanter virtutem tueri, qui de expetendis fugiendisque rebus firmiter non est persuasus. Nam qui, quod utile est, inutile putat, et contra, is candidum quod est, nigrum putat³³². Et talibus vae! clamat Propheta³³³.

Scribe brevissime, tribus verbis, quomodo vales, praesertim animo. Pustulam illam, quae in fade emersit, obsecro te, ne tangas aut fodias. Heri inhorrui, postquam forte audivi multis mortiferas extitisse illas, ut putantur, minutias ob hoc ipsum, quod refricarentur. Vale carissime! cum Gregorisco³³⁴ et reliquis pullis. Vestri amantissimus Gregor[ius] Sab[bin], April[is].

*

Найжаданіший товаришу, мій Михайле!

Сьогодні я встав раненько - на цілу годину з третиною до сходу сонця. Безсмертний Боже, яка весела, бадьора, вільна, жвавіша за блискавку й швидша за Евра та наша частина, яку йменують божественною і яку Марон називає "вогнем із небесного первня". Отже, за прислів'ям: "де у кого болить, там він і руку держить", - скупий безугавно думає про гроші, купець - про товари, орач - про волів, вояк - про зброю, - коротко кажучи, що в кого болить чи радує, те і є в кожного в голові та на язиці. Моє ж серце, тільки-но я прокинувся, полинуло до свого скарбу, і я почав міркувати сам собі так: ми, дурні та нещасні, обурюємось, коли хтось із нас, згідно зі звичними уявленнями, живе в злиднях або скромно, не маючи жодного чину, тоді як сама доброчесність робить щасливим і зберігає щастя. Що ж, чи досягнув ти, нарешті, доброчесності? Чи ти вже досяг такого стану, коли й тебе можуть стосуватися слова: "Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного"? Якщо ні, то де ціна витраченого часу? Звертаючись до самого себе із такими словами, я почав підбивати підсумок часу: коли, для скількох, на які дурниці я витрачав річ, дорожчу за все. Я ще й тепер не вмію користуватися часом, ба навіть той час, який є тепер у моєму розпорядженні, витрачаю на дрібниці або, що ще гірше, - на смуток, або, що найгірше, - на гріхи. На майбутнє ми сподіваємось, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого немає, а нехтуємо тим, що є, так, ніби те, що минає, може повернутись назад або напевно мусить здійснитись сподіване. Коли я про це роздумував, то згадав грецький двовірш, який я переклав по-латинському й завчив, коли був [в Лаѵрѣ Святаго Сёргіа]. Оскільки цей двовірш досить вишуканий, ми перекладемо його тут:

Tfjg copag anoAavz, Ьіірхєтаї паѵта та%юта-

"Еѵ Ѳерод ^aestas є£, єріфои ^hoedus трахиѵ ^hirsutus є0г]кє p°^suit трауоѵ-

Ловімо час, бо старіє все дуже швидко:

Літо одне з козеняти робить кошлатого цапа³³⁵.

О, якщо б, мій Михайле, ми користалися часом так, щоб потім збентежено й марно не молити про те, про що дурні зазвичай голосять:

"От щоб Юпітер вернув мені дані роки проминулі!"

Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати й чого домагатися. Бо не може (ми читали сьогодні з одним приятелем у підручнику), як каже Платон у своїй «Державі», "постійно дотримуватися доброчесності той, у кого немає твердих переконань щодо того, чого слід прагнути й чого уникати, бо хто корисне вважає марним і навпаки, той біле вважає чорним". І горе тим! - вигукує пророк.

Напиши коротко, у трьох словах, як твоє здоров'я, особливо душевне. Прищ, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не колупай. Учора я вжахнувся, випадково почувши, що для багатьох такі прищі, які здавалися незначними, були смертельними саме тому, що їх роздирали. Бувай здоров, найдорожчий, із Грицем та іншими малятами! Ваш найбільший друг Григор[ій] Сав[ич]. Квіт[ень].

[Харків, 11 травня 1763 p.]

КаѲох; уєуратітаї Ut David ille cantat: in tui gratiam Toto diei tempore.

In morte vita nostra nobis ducitur³³⁶.

Ac quales innocens ovis,

Quam durus ille carnifex ferro petit,

Fusurus atrum sanguinem:

Ipsa obsecundat ducta nullis viribus,

Gutturque praebet cuspidi³³⁷.

Sed ista cuncta vindt aucta caritas Solius ejus robore,

Qui nos amore sempiterno amplexus est.

Nam certa stat sententia, [.. .]³³⁸

O utinam nobis fluat in cor Spiritus ille,

Quem Dodor Pueris miserat ille suis!

Spiritus ille novus, qui corda suo innovat igne:

Ille novas linguas, et nova fada creans³³⁹.

Spiritus ille novus Zephirorum mitior aura,

Quis simul ac flarit, fit nova terra statim,

Tempora, coelorum motus et vita novatur;

Hora vetusta fugit, hora novata venit³⁴⁰.

Jam nova facta patrant homines, nova dicta loquuntur.

Mox novus obtutus, corda pedesque novi.

Ac velut ilia arbor, quae bruma mortua, verno Sole calente super fit paritura brevi.

Adspice nunc stolidi vulgi linguasque manusque

Atque pedes: quid vult? quid fadt, aut quid ait?

Ambitiosa loquuntur ubique, loquuntur avara:

Haec nova verba putas? lingua vetusta quidem haec.

Regnat ubique scelus luxusque et spurca cupido:

Haec nova facta putas? Fada vetusta quidem haec.

Sola petunt, quae sunt ventris carnisque caducae³⁴¹:

Haec nova corda putas? Corda vetusta quidem haec.

O miserere mei, mitis Paradete, venito!

Da nova corda mihi, verba manumque novam Exime de specu vulgi miserabilis hujus:

Insere coelicolis, qua nova terra nitet³⁴².

Carissime Michael!

Hi versiculi quoniam visi sunt non injucundi, quique me hoc Sacratissimo die, qui meta каї слсоттос omnium festorum est, pias res meditantem vel propter

фіЛаитіаѵ, vel propter pias sententias adfecerunt, id est moverunt ad pietatem animum, hanc ob rem tibi quoque doctrinae, sed magis pietatis, quae sola beat, studioso nostroque amico communicare visum est. An si nauta suos nauticos sermones nautae, mercator mercatori, militi miles libenter оціЛіад suas communicat, pietatis bonarumque literarum studiosus apud studiosum ac amicum mutus erit? Ah! non est ita! Tu interim perpende, non verborum, quae prope nulla est, elegantiam, sed utrum nos satis pie cogitavimus, vim sententiarum; et nucleum, non corticem degusta³⁴³. Faxit suo tempore ауїсотатос

о ПаоакЛі]тос ut vetusta et vulgaria fastidiens, imo ipsius pietatis lacte relicto, appetas novum Christoque viro dignum cibum³⁴⁴, ut de te quoque id de Juda prophetatum possit usurpari: Dentes ejus super lac³⁴⁵.

Tibi faventissimus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Як написано

<Як співає Давид: у тобі Все наше життя.

Смерть нас чекає щодня.

Ми ж, мов невинна овечка,

Котру жорстокий м'ясник

Ось вже готовий зарізати,

Кров її темну пролити,

Сама ще й сприяє цьому,

Горло під ніж підставляє,

Ніким-бо до того не змушена.

Втім, милосердя таки переможе Силою того одного,

Хто обійма нас любов'ю одвічною,

Адже існує сентенція.. .>³⁴⁶

На день П'ятдесятниці О, якби нам у серце та влився той Дух,

Що Вчитель подав своїм учням!

Дух новий, що оновлює серце вогнем;

Той, що створює й мову, і справи нові.

Дух новий, що ніжніший за повів зефірів,

Хай він тільки повіє - і стане новою земля,

Враз оновиться час, рух небес і життя.

Давній час вже тіка, а оновлений час наступає.

Люди роблять вже справи нові, промовляють нові слова.

В них з'являється зір новий, і нові в них серця та ноги.

Так ось дерево, мертве зимою, повертається знов до життя,

Щойно сонце весняне обігріє його з висоти.

Подивися ж тепер: що за мова, за руки та ноги у черні,

І чого вона хоче? Що робить, про що розмовляє?

Мова черні дурної бундючна і повна жадоби.

Ти гадаєш - це мова нова? Ні, це мова стара.

Скрізь панують переступи, розкіш і хтивість.

Ти гадаєш - це справи нові? Ні, це справи старі.

Люди дбають про вигоди шлунка і тлінної плоті.

Ти гадаєш - нові це серця? Ні, серця ті старі.

О, ласкавий Заступнику, зжалься, прийди!

Дай мені серце нове, руку нову і слово!

Дай мені вийти з печери, де чернь безталанна мешка!

Дай мені жити на небі, де сяє нова земля³⁴⁷!

Найдорожчий Михайле!

Ці вірші здалися мені не позбавленими приємності. Коли я в цей найсвягценніший день, який є початком і ціллю всіх свят, міркував про священні речі, ці вірші, чи то через самолюбство, чи то благочестивими думками захопили мене й спонукали душу до благочестя. Тому я вирішив повідомити про них і тебе, мого друга й ревнителя науки, а ще більше - ревнителя благочестя, яке одне робить людину щасливою. Якщо моряк охоче обмінюється своїми морськими розмовами з моряком, купець із купцем, а воїн із воїном, то невже прихильник благочестя й корисних наук буде німим із тим, хто займається тим самим і є його другом? О, так не може бути! Але ти зверни увагу не на вишуканість слів, майже непримітну, а на те, чи мислимо ми благочестиво, на силу висловлених думок, і визначай смак не по шкаралущі, а по ядру. Нехай найсвятіший Утішитель зробить у свій час так, щоб ти, відкинувши давнє й грубе, покинувши навіть молоко самого благочестя, захотів нової їжі, гідної християнського мужа, щоб до тебе можна було допасувати пророцтво про Юду: зуби його біліші від молока.

Вельми прихильний до тебе Григор[ій] Сав[ич].

45

[Харків, друга половина травня - початок червня 1763 p.]

Dilectissime omnium amice Michael!

Post preces vespertinas valde aveo renovare hesternam deambulationem. Tu e templo egrediens aut ad me aut recta in hesterna tempe per humilia, quibus heri rediimus, loca sic lente ibis, ut te assequi ipse possim. Adducam mecum et magnam chori partem, id est meorum puerorum cantatorum. Acdpiam et auctorem eundem, cujus ego genio vehementer delector. Nae ille sapienter juxtaque salse detrahit larvam suam blandissimae turpissimaeque meretrid, puta mundo huic. Sed ponamus eum esse talem, qualem vulgus aestimat. Attamen sapientis est e stercore aurum legere. An non Christus improbis паденіе³⁴⁸, non avdcrramc? An non omnia pura puris³⁴⁹? Sed quid ego tibi hunc laudem? neque enim erimus similes ventosi illius ac stulta philosophia³⁵⁰ inflati Scholastici, qui risit єтурацца, то єтурацца... inscriptionem illam... Hoc solum dico: Nemo unquam salsius, plenius, utilius ob oculos posuit velatam mundi spurdtiem.

Sane talibus, qualis tu es, bubonis lumina ingenerat. "Дажд премудрому вину"³⁵¹ etc. Illud Terentii³⁵² videtur subinde ingeminare:

Ex aliis periculum facito, tibi quod ex usu siet³⁵³.

Invitus finio. De hoc genere nocte dieque est disseredum. Scripsi versus et ad Nicolaum³⁵⁴, in quibus fucum mundi nonnihil ostendimus. Vale, carissime! Tuus Gregor [ius].

*

Найлюбіший з ydx друже Михайле!

Після вечірньої молитви я дуже хотів би відновити вчорашню прогулянку. Коли вийдеш із храму, то зайди до мене або прямуй учорашньою мальовничою долиною по тих низинних місцях, по яких ми вчора поверталися, але йди повільно, щоб я міг тебе наздогнати. Я приведу із собою і велику частину хору, тобто моїх співаків-хлопців. Візьму й того автора, чиї здібності приносять мені найбільшу втіху. Справді, він такий мудрий, а крім того, так дотепно зриває машкару з цієї найпрекраснішої й найогиднішої блудниці, тобто із цього світу. Та припустімо, що він (автор) такий, яким його зазвичай уважають. Утім мудрець повинен навіть із гною вибирати золото. Хіба Христос для грішних [паденіе], а не воскресіння? Хіба для чистих не все чисте? Але навіщо ж я тобі його хвалю? Не будьмо схожими на того пихатого й набитого дурною філософією схоласта, який сміявся над епіграмою, знаним написом... Я скажу тільки ось що: ніхто дотепніше, повніше й корисніше не показував прихований від очей бруд світу. Таких, як ти, сов він наділяє зором ["Дажд премудрому вину"] та ін. Такі слова Теренція, певно, вказують на це:

Добувай з досвіду інших те, що буде тобі корисним.

З неохотою закінчую. Про ці речі слід міркувати вночі й удень. Я написав вірші і для Миколи: у них я показую зрадливі прикраси світу. Бувай здоров, найдорожчий! Твій Григор[ій].

46

[Харків, друга половина червня 1763 p.]

Propositio:

Sapiens est modestus.

Siquis ad vera Musarum elegantiorum sacra admissus, non satis hausit, sed tantum primis, quod ajunt, labiis sinceram illam sapientiam gustaverit, is mea quidem sententia non potest non esse modestus.

Nec mirum est. Ut enim stultitia omnium quidem vitiorum mater³⁵⁵ simul et arrogantiae est; cui naturale est et onus supra vires et honorem supra dignitatem, et supra³⁵⁶ meritum gloriam affectare; ita sapientia cum ceterarum virtutum, turn germana genitrix est modestiae, quae suo se modulo, ut didtur, metiens, ad inferiora se potius deprimit, quam eludetur ad altiora.

Praedare Plutarchus, ut alia permulta, in suis moralibus scripsit haec: Agricolae quidem, inquit, spicas libentius vident, quae indinatae versus terram vergunt; quae³⁵⁷ ob levitatem sursum attolluntur, eas inanes putant esse et cassas³⁵⁸. Nam sicut spicae tritid granis vacuae fadle inter alias eminent, plenae autem et onustae occultantes sese desidunt, ita inter homines, ut quisque maxime vanus est et gravitatis expers, ita fadllime fertur ad honores, audadam habet, incessum vultumque plenum superbiae ac contemptus parcentis nemini³⁵⁹.

Quocirca nullo pacto adduci possum, ut credam aut eum sapere, cui desit modestia, aut non ilium bona sanaque mente praeditum esse, quem amabilis ista et gratiosa comitatur virtus.

Felicissime фіЛоЛоує Michael, salve!

Ergo totum triduum tacetur? Sed pensabimus tadturnitatem. Eximinando juvenes coadus eram ipse quoque juvenari, et ad praecepta eorum scribere, quam vocant, тгіѵ XQt^- Lav³⁶⁰'. Earn tibi lydio lapidi³⁶¹ mitto. Si displicebit, cogitabis me nihil unquam operae in praeceptis oi]tooci)v posuisse, sin haud omnino insulsa: tribues vetustis libris, quorum me perstudiosum esse sds. Jam autem proverbium tuum то абы ся курило³⁶² me³⁶³ ocddit; totum prope triduum investigabam. Sed hos sdas (vide praetextum) non statim Graecis aut Latinis esse in proverbio, si nobis est. Absque proverbio igitur sic, opinor, bene latine dicas: mihi umbra sufficit, sive titulus, sive imago; graeci 7іароіціастті dicunt: c\)C ти7тф. Ait ibi nostras adagium sibi sufficere fumum, licet ad flammam non est progressum. Sic et hie umbra pro corpore, titulus pro re. Sed accipe et proverbium: dids gratia, quasi dicas dicationis gratia, cum quid perfunctorie fit; sumpta forma loquendi a religionis non sinceris cultoribus, qui saepe dicant in templo non quod Deo sit dignum, sed ut modo titulum habeant sese dicasse. Redde sic: абы то для славы et simile. Latine crasso filo³⁶⁴ enim dicetur. Certe est proverbium: tenui filo³⁶⁵. Vale, carissime.

Tuus Greg[orius] Sab[bin],

*

Теза:

Мудрець скромний.

Якщо хтось, допущений до святинь красних Муз, не досить від них почерпнув, а лиш, як кажуть, краями вуст вкусив від цієї справжньої мудрості, така людина принаймні не може не бути скромною.

І це не дивно. Як глупота є матір'ю вах пороків, зокрема й пихи, якій властиво брати на себе непосильний тягар і незаслужені почесті, - так мудрість є справжньою матір'ю як інших чеснот, так і скромності, котра, міряючи себе, як кажуть, своєю власного міркою, скорше опускається вниз, аніж підноситься догори.

Прекрасно Плутарх, як і багато чого іншого, у своїх «Мораліях» написав так: "Хлібороби, - каже він, - із задоволенням бачать колосся, похилене до землі, те ж колосся, яке завдяки своїй легкості підіймається догори, вважають пустим і вимолоченим. Бо подібно до того, як пшеничні колоски без зерен легко підіймаються серед інших, повні ж та важкі, ховаючись, опускаються додолу, так і серед людей, хто найпорожніший і позбавлений серйозності, той і найлегше пнеться до почестей, нахабний, його обличчя й хода сповнені пихи та презирства, які не визнають нікого".

Тому-то я аж ніяк не можу визнати, ніби розсудливим є той, кому бракує скромності, або що не володіє добрим і здоровим розумом той, чиєю супутницею є ця люб'язна й приємна чеснота.

Найщасливіший філологу Михайле, здрастуй!

Отже, цілих три дні ми мовчали. Але надолужмо мовчанку. Іспитуючи юнаків, я змушений був і сам стати молодим і писати за правилами те, що називають тг]ѵ XQ^£L«v. Посилаю її тобі, немов лідійський камінь. Якщо не сподобається, то зваж, що я ніколи не займався правилами риторів, якщо ж сподобається, то припиши це старим книгам, які, як ти знаєш, я наполегливо вивчаю. Щодо твого прислів'я ["абы ся курило"], то воно мене замучило: майже всі три дні я ним займаюся. Але насамперед візьми до уваги таке: не обов'язково в греків та латинян увійшло в прислів'я те, що увійшло в нас. Тому не прислів'ям, я думаю, ти досить задовільно можеш сказати латинською мовою так: mihi umbra suffidt, sive titulis, sive imago -мені досить тіні, назви чи образу. Греки в прислів'ях кажуть - ніби знаком. Наше прислів'я в цьому разі твердить, що досить диму, хоч би до вогню справа й не дійшла. Таким чином, і тут тінь замість тіла, знак замість речі. Але ось тобі прислів'я dids gratia, як кажуть - для виду, ти б сказав: dicationis gratia - для показу, - коли що-небудь робиться нашвидкуруч, -спосіб висловлення в нещирих виконавців релігійних обрядів, які часто в храмі жертвують Богові не те, що гідне його, а тільки щоб мати знак, що вони принесли жертву. Перекладай так: [абы то для славы] та ін. Латинською мовою можна сказати crasso filo - грубою ниткою. Звісно, є й прислів'я tenui filo - тонкою ниткою. Бувай здоров, мій найдорожчий!

Твій Григ[орій] Сав[ич].

47

[Харків, кінець червня 1763 p.]

Pretiosissime Amice mi Michael!

Quis ille fuit Demonax³⁶⁶, nondum mihi liquet, nisi quod suspicor Laconem³⁶⁷ fuisse, quod genus hominum non tarn facundum erat, quam acutum virtutisque mire studiosum. Sed quisquis ille fuit, jam secundum ejus dictum invenio. Quod mihi vehementer placet. Id est tale:

’Ev aAAoxQLOLg 7іараЬєіу|аасті ші&еие стеаитоѵ каї cmaGfjc; тагѵ какыѵ eat]³⁶⁸.

Quod discendi gratia ad verbum reddemus sic:

In alienis exemplis doce te ipsum, et impatiens eris malorum, id est non patieris mala.

Nam primum ejus dictum nosci opinor, quo reprehendit Touc 7тоЛи7ірау|аоѵ£оѵтад цеѵ 7ieq'l той костцои, тарі. be тг)д еаитагѵ акостціад ой фроѵтіСоѵтад³⁶⁹. Quod ad superius attinet (nam de inferiori agemus alias) dictum, mire peccamus in id omnes. Si enim periculum, ut Terentius ait, ex aliis faceremus³⁷⁰, nobis quod ex usu sit, et si vitam aliorum, velut in speculum inspiceremus, multo minus competeret in nos id: experientia stultorum magistra est³⁷¹. Hoc facere, praeterquam quod nimis utile, est etiam longe jucundissimum spectaculum et permagna pars illius Sapientium hominum contemplationis, qui in portu, ut dicitur, navigantes alienis³⁷² fruuntur malis, veluti Dii Homerid ойраѵоѲеѵ spedantes³⁷³, non quod gaudeant aliis acddisse, sed quod sese expertes et in tuto esse videant³⁷⁴. Quorsum enim nobis magnificentissima ilia Ѳеатра gentilium? An non mundus vulgusque optimum iique gratuitum, velut Pythagoricus mercatus³⁷⁵, spedaculum? Alium videas aere alieno obrutum ingemiscere, alium ambitione, hunc avaritia, ilium insana discendi nugas cupidine torqueri, et quis enumeret? Explica motionem animi! et videbis. Hoc ideo libentius dixi, quod vacationes instant, urgent, taedium insidiatur. Ad³⁷⁶ quod nisi te armas, vide ne in mala te animal detrudat, non de ponte³⁷⁷, ut ajunt, sed de virtute. Vale, carissime! Videbimus nunc alter alterum perfacile, et dum abire continget, colloquemur.

*

Найдорогоцінніший друже мій Михайле!

Хто такий був цей Демонакс, для мене ще не ясно. Припускаю лише, що він був лаконцем, а цей тип людей славився не так красномовством, як дотепністю й відданістю чесноті. Але що він був за чоловік, я бачу вже з його вислову, який мені дуже подобається. Ось він:

Ev aAAoTQLOLg naQab є [участі 7ттЬєиє стеаитоѵ каї алаѲгід тагѵ какыѵ єсгг]. - "Учись на прикладах інших, не будеш знати горя".

Цей вислів задля вивчення дослівно перекладаємо так: "Вчися на чужих прикладах і будеш вільний від нещасть, тобто не зазнаєш лиха".

Я гадаю, що ти знаєш його перший вислів, в якому він засуджує тих, хто дуже турбується про порядок всесвіту, а про непорядок у власних справах навіть не думає. Щодо першого вислову (про другий ми поговоримо в іншому місці), то дивно, як ми ва в цьому грішні. Бо якщо б ми, як твердить Теренцій, учились на досвіді інших, виносячи з нього корисне нам, і якщо б ми вдивлялися в життя інших, неначе в дзеркало, то значно менше стосувалися б нас слова: досвід - наставник дурнів. Така поведінка, крім того, що вона дуже корисна, - також надзвичайно приємне видовище. Мудрі люди багато думають про це. Вони, як кажуть, плаваючи в гавані, вивчають з користю для себе нещастя інших і дивляться на них згори, наче гомерівські боги з небес, які радіють не тому, що з іншими щось сталося, а тому, що бачать себе непричетними до цих нещасть і почуваються в безпеці. Для чого ж вам розглядати ці розкішні видовища поган? Хіба світ і юрба - не краще видовище, до того ж безкоштовне, подібне до знаного Пітагорівського торжища? Ти бачиш, як один стогне під тягарем боргів, другий мучиться честолюбством, третій - скупістю, четвертий - нездоровим бажанням вивчити безглузді речі. І хто їх усіх перерахує? Розбери душевні почуття, і ти впевнишся. Я з тим більшою охотою сказав про це, що наближаються, настають канікули, і підстерігає нудьга. Якщо ти не озброїшся проти неї, то бережись, щоб ця тварюка не зіштовхнула тебе не з мосту, як кажуть, а з чесноти на моральне зло. Бувай здоров, найдорожчий! Тепер нам дуже легко буде бачитись, і поговоримо перед від'їздом.

48

[Харків], 7 липня 1763 р.

Pretiosissime amice Michael!

Quid mente velox volvis in praesentia?

Ubinam ilia fulminat tibi?

Quid ilia captat, quid petit, quidnam fugit?

Num certa agit? num fluctuat?

Si certa sancte factitat, beatus es;

Si fluctuat, et tu fluctuas.

Ubi fluctuationibus cor intumet,

Ibi nausea est et taedium.

Non nauta cantillat, sed anxius timet,

Cum fluctus insanit maris,

Cum insanus Auster³⁷⁸ concitavit³⁷⁹ Adriam,

Cum nauta non tenet ratem.

Mens otiosa nostra non unquam manet.

Versare semper sese amat.

Si non habebit, quod bonae rei factitet,

Ad res nefandas proddet.

Infunde semper, ilia quod molere queat,

Sed pulchra, sed nequid nimis.

Sic taedium vitare³⁸⁰ pessimum potes,

Dulcemque vitam vivere.

Desino jam versificare, quod e pumice aquam exprimere³⁸¹ mihi videor. Praestat prosa aliquid...

Tu aliquid ad nos scribe, nisi ipse venis. Antequam abeo, consultum puto hoc temporis insumere colloquendo tecum. Tu otiosus, ego item; tu studiosus, nec non ego; tu gaudes me audire, ego loqui haveo. Quid est, quod locum non dispids, in quo commode possimus nostro more AaAelv; mitte igitur puerum ad nos, si vacat, ubinam congrediamur.

Nam non semper erit aestas...³⁸²

Vale, carissime! Tuus Gregor[ius] Sabb[in], Vulgus potat et nos non colloquemur de honestis rebus? Quid hoc?³⁸³

Чим тепер зайнятий розум твій бистрий?

Де він сьогодні у тебе блукає?

Що йому треба, до чого він прагне, чого уникає?

Діє він впевнено, а чи вагається?

Діє він впевнено й свято, - тоді ти блаженний.

А як непевно, - то й сам ти вагаєшся.

В серці ж отому, що сповнене сумнівів,

Вмить запанують огида і знудженість.

Ні, не співає моряк, а боїться й бентежиться,

В мить, коли хвиля морська закипає від люті,

В мить, коли Авсгер шалений хита Адріатику

Так, що утримати годі кермо корабельне.

Розум наш ні на мить не бува бездіяльним,

Завжди треба йому хоч би чимось зайнятися,

І коли він не матиме доброго клопоту,

Миттю зверне тоді до заняття поганого.

Тож займи його тим, що б давало роботу йому,

Тільки буде нехай воно добре й тримається міри.

Так ти зможеш уникнути лютої дуже нудьги Зможеш так ти життя ощасливити³⁸⁴.

Закінчую писати віршами, бо мені здається, ніби я з каменя вичавлюю воду. Краще прозою що-небудь...

Ти ж нам пиши, якщо сам не прийдеш. Перш ніж я вирушу, маю намір знайти час для бесіди з тобою. Ти вільний, я теж. Ти займаєшся наукою, і я не менше. Ти із задоволенням мене слухаєш, я охоче говорю. У чому ж справа? Якщо ти не надаєш значення місцю, де ми могли б, за нашим звичаєм, зручно поговорити, передай через хлопчину, - якщо він вільний, -де ми зустрінемось.

Бо не завжди буде літо...

Бувай здоров, найдорожчий! Твій Григор[ій] Сав[ич].

Чернь пиячить, а ми не поговоримо про достойні речі? Як же це так?

49

[До Харкова], 12 липня [1763 p.]

Salve desiderium meum,

Kfjbog те тєргаоЛг| те xfjg фихп? єцои,

Michael pretiosissime!

Quemadmodum то цоиспкоѵ бруаѵоѵ, si eminus audiatur, duldus affidt aures³⁸⁵, ita absentis amid colloquium longe, quam praesentis, suavius esse solet.

Evenit mihi in te praedpue, ut turn magis amem, tuamque тгіѵ т)Ьйсттг)ѵ 7iQoor)yoQLav appetam, cum absum, cumque semoto corpusculo animus cum animo, tadto ас астсоцатф quodam congressu 6|аіЛєІ те каї сгиѵЬіатрІреі, nulla nec locorum distantia impediente, nec satietate dulcedinem minuente, imo vero augescente, ac magis magisque crescente voluptate, cum quidem longe alia ratio est invisibilium quam terrenorum, caducorumque conditio. Atque haec mihi inter alias summas rationes, quibus vitae molestias edulcare soleo, haud postrema quidem est. Quid enim vero amore suavius, mellitius vitaliusque est? Nae sole mihi carere videntur, imo esse mortui, qui amore carent; nec profedo miror, si аитод o Otoe ауатті] didtur³⁸⁶. Porro bonus amor ille quidem est, qui verus durabilisque et aeternus est. Neque aeternus durabilisque ullo modo esse potest, si ex caduds rebus, puta divitiis et id genus, nasdtur. Sed ex aeternorum animorum similitudine, eorumque virtute corroboratorum, non corruptorum. Nam nec lignum putridum cum putrido conglutinatur, nec inter improbos amidtia coit. Proinde si tibi amor tui noster gratus est, noli timere, ne interrumpatur. Quamdiu enim virtutem colis, tamdiu ille crescit occulto velut arbor aevo³⁸⁷.

Ipsaque fortior est morte³⁸⁸. Perpetuo observaris oculis animi mei nec quidquam boni aut cogito aut agito, quin te praesens praesentem intueri videar. Appares mihi, cum in solitudinem secedo, cum in turba sum, comes congerroque es. Siquid doleo, partem doloris fers praesto; siquid gaudeo, particeps es itidem, ut nec mori mihi liceat, quin tuam animi imaginem velut umbram umbra mecum auferam, si modo vel mors separare poterit, quae corpus destruit, animum liberiorem reddit. Sic corpore quoque liber, tecum per memoriam, per cogitationem, per tadtum dialogum sum futurus, adeo ipsa morte fortior amor³⁸⁹. Is tui noster amor, qui perpetuo tuum com[m]odum meditatur, utinam nunc quoque dicat tibi aliquid, quod animaeque et corpori tuo praesint. Sed quid ego tibi dicam? Ferunt Catonem ilium sapientem, cum Carthaginem, ad tempus repressam, rursum arma meditari adversus Rhomam intelligeret, suasisse Rhomanis iterum bellum Carthaginensibus inferendum esse. Qui cum non obtemperarent, non destitit tamen suadere; et cum in senatu sententiam de aliqua re rogaretur, hoc, inquit, sentio, et (adjidebat) Carthagini bellum inferendum; ita, ait, censeo et Carthagini etc. Donee Rhomanum perpulit, donee Carthago solo aequata est, et sic Rhoma timore liberata³⁹⁰. O carissime! Fuge consortia malorum! malorum consortia fuge! heu fuge procul! Memento! libera me metu! hei mihi, qua timeo! Aufer hunc mihi, si me amas, metum curamque, quae me crudat.

Quae me nunc coquit, et versat, sub pedore fixa³⁹¹.

Non conquiescam, donee audiero te illos plusquam angues fugitare. Memento te templum Dei esse³⁹². Serva corpusculum castum! Serva animum prius! Serva non mundo, sed Christo, optimo Domino tuo et meo. Servabis, si vigilabis; vigilabis, si sobrius eris. Sobrius eris, si orabis, lacrumabis, otiumque fugies. Non te moveant palatia, arces et templa manu fada, verum unice custodiens animam et corpusculum, templum non factum manu³⁹³, illud Salomonis ingemina flexis genibus:

"Да будут сочы твой сотверсты на храм сей день и ногц"³⁹⁴ etc.

Utinam tam multa scribere quam cogitare³⁹⁵ licet! O XoLcrmc optimam hanc indolem tuam sua lucei...]³⁹⁶ illuminet, corpusque bene compositum manibus castitatis [...]³⁹⁷niat inexpugnabilibus Diabolo et ejus ministris. Amen!

Tibi amidssimus Gregor[ius] Sabb[in], 12 Iulii, сБѣлгорода.

Desideratissimas literas tuas desidero. Scribe, quid me tibi facere velis. Nihil non impetrabis, modo sit in re tua inque mea manu. Sed et tu omnia optima vis, et ego is sum, ut ad omnia sanda liber mihi esse videar. Haec praeter hospitem tuum R[everendi]ss[imum] P[atrem] Borissum³⁹⁸ nemini vulgabis. Scis enim invidiosissimum esse ac mendacissimum vulgus hominum. Vale! Salve!

Дорогому Пріятелевѣ Михайлу Івановичу Пану Коваленскому в Харковѣ³⁹⁹.

*

Здрастуй, мій жаданий!

Турбото й утіхо душі моєї, найдорогоцінніший Михайле!

Подібно до того, як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнішим, так беада з відсутнім другом зазвичай буває набагато приємнішою, ніж із присутнім. Особливо з тобою в мене виходить так, що я тоді більше люблю тебе й прагну твоєї найприємнішої бесіди, коли ти відсутній і коли без участі тіла душа з душею безмовно й безтілесно розмовляє й проводить разом час. Тоді жодна відстань і жоден пересит не зменшує приємності, а навпаки, збільшує її, насолода все більше зростає, бо ж геть інакше положення й стан невидимого порівняно з тілесним і тлінним. Ці міркування посідають не останнє місце серед тих, якими я зазвичай пом'якшую прикрощі життя. Бо що може бути більш приємне, солодке й животворне, ніж любов? Хіба мені не здаються позбавленими сонця, ба навіть мертвими ті, хто позбавлені любові, тож я анітрохи не дивуюсь, що й самого Бога називають любов'ю. Далі, хороша та любов, яка є істинною, міцною й вічною. Любов жодним чином не може бути вічною та міцною, коли породжена тлінними речами, тобто багатством абощо. Міцна та вічна любов виникає зі спорідненості вічних душ, які зміцнюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує. Бо як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби. Тому, якщо тобі дорога моя любов, не бійся, що вона промине. Бо поки ти шануєш чесноту, доти й любов зростає, подібно до того, як

дерево з часом росте непомітно,

і сама стає сильнішою за смерть. Ти повсякчас перед очима моєї душі, і про що б хороше я не думав, і що б я не робив, мені здається, я бачу тебе лицем в лице. Ти мені являєшся, коли я залишаюсь на самоті, ти мій супутник і товариш, коли я на людях. Коли я сумую, ти відразу ж береш на себе частину скорботи, якщо я чомусь радію, ти також стаєш учасником радощів, так що я не можу й умерти без того, щоб не взяти з собою образ твоєї душі, немов тінь забирає тінь, якщо тільки цей розподіл може заподіяти смерть, яка руйнує тіло, душу ж робить вільнішою. Так, вільний від тіла, я буду з тобою в пам'яті, в думці, в мовчазній бесіді: так любов сильніша від самої смерті. Ця моя любов до тебе, котра постійно піклується про твоє благо, і тепер нехай скаже тобі щось таке, що послужило б на користь твоїй душі й твоєму тілу. Але що ж мені сказати тобі? Розповідають, що коли славетний мудрець Катон зрозумів, що тимчасово приборканий Карфаген знову помишляє про війну проти Риму, він радив римлянам розпочати нову війну проти карфагенян; коли ж римляни не слухалися його поради, він все ж не переставав радити. І коли в сенаті йому треба було висловити якусь думку, він говорив: "Я думаю так: (і додавав) а все ж таки слід розпочати війну проти Карфагену". І він робив так доти, доки не переконав римлян, і Карфаген таки не було зрівняно із землею, а Рим таким чином був звільнений від страху. О найдорожчий! Уникай товариства поганих людей! Уникай їх! Тікай від них далеко! Пам'ятай це! Позбав мене страху! Ах, як я боюсь! Віджени від мене, якщо мене любиш, страх і турботу, які мучать,

печуть і переслідують мене тепер, угніздившись під серцем.

Я не заспокоюсь доти, доки не почую, що ти уникаєш злих людей більше, ніж отруйних змій. Пам'ятай, що ти храм Божий. Збережи тіло в чистоті! А перш за все збережи душу! Збережи не для світу, а для Христа, найвищого Владики твого й мого. Збережеш, якщо будеш пильнувати. Будеш пильнувати, якщо будеш тверезий. Будеш тверезий, якщо будеш молитися, лити сльози й уникати бездіяльності. Нехай не хвилюють тебе палаци, замки та храми, зведені рукою, а тільки той, хто охороняє душу й тільце, храм нерукотворний, і зігнувши коліна, повторюй цю молитву Соломона:

["Да будут сочы твой сотверсты на храм сей день и нощ"] та ін.

О, якщо б можна було писати так само багато, як і думати! Нехай Христос просвітить своїм світлом цей твій найкращий дар [...], а руками чистоти, нездоланними для диявола та його слуг, нехай збереже твоє тіло в доброму здоров'ї. Амінь!

Вельми тобі відданий Григ[орій] Сав[ич]. 12 липня, [с Бѣлгорода].

Чекаю твоїх найжаданіших листів. Напиши, що ти хочеш, щоб я для тебе зробив. Усе виконаю, тільки щоб було тобі на користь і в моїх силах. Але й ти бажаєш лиш найкращого, та й я, здається, такий чоловік, що готовий на все святе. Про цей лист, окрім твого хазяїна, вельмишановного] о[тця] Бориса, нікому не кажи. Бо ти ж знаєш, яка безмежно заздрісна й брехлива людська чернь. Прощай! Будь здоров!

[Дорогому Пріятелевѣ Михайлу Івановичу Пану Коваленскому в Харковѣ].

[До Харкова], 18 липня [1763 p.]

Desideratissime Michael!

Gaude in Domino!

Triduum est, quod parata est oda, a me promissa. Ego tamen, si possem, nullo die tecum non confabularer. Nunquam dormit leo ille diabolus⁴⁰⁰, hinc et nobis nunquam non vigilandum. Sicuti autem ex improviso jaculo petit corpus hostis, ita spiritalis ille hostis nunquam desinit ejaculari in animam nostram cupiditatum ignitas sagittas iisque configere⁴⁰¹. Has extingues, si cogitaveris, te omnia habere, quibus magnus, id est sanctus vir evadere possis. Quid est enim, quod cruderis? An quod non potas cum lurconibus? an quod in aulis Principum non ludis aleam? Quod non saltas? Quod castra non sequeris? Si haec miserrima admiraris, nondum quidquam sapis ac unus ex multis es. Nondum beatus es, si extra te quaeris bona ulla. Collige intra te cogitationes tuas ac intra te ipsum quaere vera bona. Fodi intra te puteum illius aquae, quae et tuam domum et vidnorum riget. Intra te ratio ilia, tons, ut Plutarchus ait, tranquillitatis⁴⁰²; hanc expurgare stude, non de lacunis porcorum hauriens, sed de Sandis libris Sandorum hominum. Ne te moveat vulgus volantia sedans per terras per maria, sed domi tuae manens, quae prava aut reda geruntur, vide. Quid tibi prosit sceptrum, aut palatium, aut aurum, si pretiosissimam animam tuam, hoc est te ipsum, perdis et occidis? An non ex animi morbis nascuntur etiam corporei? Simulatque peccati cupiditas incendit animam tuam, sdto earn idam esse, imo mortuam. Quin tu curas, ut ejicias cupiditatem, mortem carissimae partis tui? Quid mente peregrinaris? Quid autem concupiscis, cum intra te habeas bona omnia, si sapis? Quid curris ad pocula? ad turbam, ad coetum improborum? Quid ibi boni esse perspicis? Reprime ac frena animae тас ооцас, ac rex esse jam nunc assuesce. O utinam mihi adsit f) той ттѵкйцатос цахаіра⁴⁰³ excinderem tibi avaritiam, expungerem luxum et ebrietatis spiritum, configerem ambitionem, transverberarem кеѵоЬо£Іаѵ, trajicerem mortis paupertatisque metum. O sandissima sobrietas! o bona paupertas! o aeque anime! ut vos paud norunt! Si nondum in peccato omnia mala esse vides, nondum sapis, nondum fidem Theologicam possedisti. Crede tamen non videns. Si nondum perspicis totum Paradisum esse in mordicus tenendis praeceptis Dei servandisque, nondum gratiam, Dei habes; crede tamen, et clama cum David: "Открый сочы мои, и ураз[умѣю]"⁴⁰⁴ etc. Donee perspecta indidbili in his sita utilitate dicas: "Наслѣдовах свидѣнія твоя...⁴⁰⁵ вѣк за воздаянія"⁴⁰⁶. Haec quaere...⁴⁰⁷ vocat Virgilius. Haec si toto pectore quaeres, invenies...⁴⁰⁸ curam adhibueris? Quae haec est iniquitas? Noli te fallere. Christus Dominus custodiat animam et corpus tuum a venenatis sociis, ab omni inquinamento, ab ignitis sagittis.

Vale, amicissime, et ad nos scribe: aveo sdre, quid agas.

Tuus Christianus amicus Gregor[ius] Sab[bin]⁴⁰⁹.

Іюля 18, c Бѣлгорода.

*

Найжаданіший Михайле!

Радуйся в Господі!

Ось уже три дні, як готова обіцяна мною ода. Щодо мене, то я не проводив би жодного дня без бесіди з тобою. Ніколи не спить цей лев - диявол. Тому нам завжди слід пильнувати. Як раптовим ударом вражає тіло ворог, так і цей духовний ворог ніколи не припиняє кидати в нашу душу вогняні стріли пристрастей і вражати ними. Ти згасиш їх, якщо подумаєш про те, що в тебе є все, завдяки чому ти можеш стати великим, тобто святим, мужем. Що ж тебе гризе? Чи не те, що ти не береш участі в пиятиці разом із ненажерами? Що в палацах князів не граєш у кості? Що ти не танцюєш? Що не перебуваєш у війську? Якщо ці жалюгідні речі захоплюють тебе, то ти ще не мудрий, а один із юрби. Ти ще не блаженний, якщо поза собою шукаєш якихось благ. Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім, і сусідські. Всередині тебе є та основа, яку Плутарх називає джерелом спокою: намагайся очистити це джерело, черпаючи не зі свинячих калюж, а зі священних книг святих людей. Хай не захоплює тебе юрба, що морями та сушею гасає за проминальним, але, перебуваючи в своєму домі, дивись, що робиться поганого й доброго. Чим тобі допоможе скіпетр або палац, або золото, якщо ти загубиш і вб'єш найціннішу душу свою, тобто самого себе? Хіба не з хвороб душі народжуються й тілесні хвороби? Як тільки гріховна пристрасть охопить полум'ям твою душу, знай, що вона вражена, ба навіть мертва. Чому ж не дбаєш про те, щоб вигнати пристрасть - смерть найкоштовнішої твоєї частини? Навіщо блудиш розумом? Навіщо пориваєшся бажанням, коли знаєш, що в собі маєш yd блага, якщо ти розсудливий? Навіщо прагнеш бенкетів і юрби, збіговиськ недосгойних? Що ти бачиш там доброго? Заглуши і приборкай пристрасті твоєї душі й уже тепер звикай панувати над ними. О, якби був у мене духовний мечі Я б знищив у тобі скупість, убив би розкіш і дух нетверезості, вразив би честолюбство, розтрощив би марнолюбство, вигнав би геть страх перед смертю та бідністю. О, найсвятіша тверезосте! О, добра бідносте! О, спокою душі! Як мало людей знає вас! Якщо ти ще не бачиш, що гріх таїть у собі ва види зла, то ти ще не мудрий, не володієш богословською вірою. Проте вір, хоч не бачиш. Якщо ти ще не бачиш, що весь рай - це тверде збереження та дотримання Божих заповідей, ти ще не маєш Божої благодаті; вір, проте, і говори разом із Давидом: ["Открый сочы мой, и ураз[умѣю]" та ін., аж поки, зрозумівши невимовну, закладену в них користь, не скажеш: ["Наслѣдовах свидѣнія твоя... вѣк за воздаянія"]. Цього шукай... кличе Вергілій. Якщо ти будеш шукати цього вам серцем, то знайдеш... Подбаєш? Яка це неправда? Не обманюй себе. Нехай Господь Христос збереже твою душу і твоє тіло від отруйних товаришів, від уалякого бруду, від вогняних стріл!

Бувай здоров, найдорожчий, і пиши мені! Хочу знати, як ти живеш.

Твій християнський друг Григор[ій] Сав[ич].

[Іюля 18, с Бѣлгорода]

[Харків, 29 серпня 1763 p.]

Mettcov ёѵ уеѵѵг)то1д уиѵаікагѵ щюфг|тг]с;

Ісоаѵѵои той раттатои ойЬєи; ёсттіѵ (Luc[a], 7)⁴¹⁰.

Hodie obitum celebramus illius, quo majorem negat Christus ex omnibus inveniri, quicunque ex mulieribus essent nati⁴¹¹. Attendamus autem mentis oculos, ac paulisper contemplemur, qualis ille fuit, quidve factitabat, dum esset in vita, quod tam magnus a Deo est judicatus. Erat propheta Dei, canebat divina, castigabat peccantes, reducebat in viam bonam, qui est Christus, omnibus dictitabat jam jam adesse ac imminere adventum Christi⁴¹², ut exornarent sese, ut sponsus ille paratos inveniret; alioquin securim esse expeditam promptamque⁴¹³. Magnum igitur est doctorem Evangelicum esse? Ita, mi carissime Michael, non modo magnum, verum etiam maximum. Impiissimus erat Herodes⁴¹⁴, corruptissimus moribus et educatione, assuetus luxui ita, ut et hodie vides magnatum vulgus: et tamen et ipse "в сладость послушаше его"⁴¹⁵, usque adeo verum illud est, quod dixit Plato, nullam rem auditu jucundiorem esse, quam veritatem⁴¹⁶. Non ego reges admiror ac suspicio, qualis erat Herodes, imo et bonos reges, sed Doctorem coelestem, sed prophetam, sed Sacerdotem. Si magnum est corporibus imperare, majus certe animos moderari. Magnum est auro donare, quod reges solent, et non magnum adducere ad aurum sapientiae? Quodnam Margaritum⁴¹⁷ Indicum comparari potest cum illo pretiosissimo lapillo, si cui castitas est commendata? Si magnum est curare corpora, an non maximum est animam simul et corpusculum integrum, sanum, illaesum offerre homini? Hoc autem fit, cum alicui est temperantia, mater castitatis, oblata atque commendata. Hae duae virtutes fadunt, ut oculi sint in homine acutissimi et plane aquilini, pedes levissimi ac cervini, memoria tenacissima ac angelica, judidum divinum non humanum, totum denique corpus castum ac expeditum dignumque ті] екбох^І divinae sapientiae, quae...⁴¹⁸ refugit impura membra, velut fumum apes⁴¹⁹. Nun quid dicam de animae bonis, quae sunt invisibilia? Novit is solus, qui expertus est, alioquin in cor non ascendit. Talia cum donabat obedientibus I(i)dvvi]c docens Christum⁴²⁰, tamque Magna: an non jure maximus inter natos mulierum vocatur⁴²¹? Sed vide, quibus initiis ad id pervenit, quibus ттаоаслаишс. Non petivit aulas, non abiit juvenis in populosas ac luxuriosas urbes, non ventri se dedit, sed in desertum abivit, quaeritans unice regnum Dei, nec de vestitu, nec de dbo sollicitus, sdens his non fore destitutos servos Dei, sciens luxum capitalem hostem virginitatis, quam unice amat Christus, sine qua nemo ad mysteria regni Dei admittitur. Ergo dndus erat Ссоѵт] xf] pellicea, castigans carnis lasciviam rigorose⁴²². Sic confirmatus, tantus erat dodor in tam magna aula Regia. O carissime, tales imitemur! Summa capiamus, ut saltern medium capiamus⁴²³. Gedeonis nostri 6|jiAiav perlege, quam die obitus hujus habuit. Sub finem ultima aut penultima sic indpit: "Глас слова..."⁴²⁴ [versus] quotus nescio. Vale cariss[ime]. Tuus Gregor[ius] S[abbin],

*

"Між народженими від жінок нема більшого понад Івана" (Лука, 7).

Сьогодні ми святкуємо кончину того, хто, як каже Христос, був найбільшим серед усіх народжених жінками. Подивімося очима розуму й поміркуймо трохи, яким він був, що творив, поки був серед живих, і за що він визнаний Богом таким великим. Він був пророком Божим, оспівував божественне, виправляв грішників, навертаючи їх на правильний шлях, усім говорив, хто такий Христос, що скоро має настати пришестя Христа: нехай вони прикрасять себе, щоб він, мов жених, знайшов їх готовими; крім того, він говорив, що сокира справна й готова до дії. Отже, це велика річ бути євангельським учителем? Так, мій найдорожчий Михайле, це не тільки велика річ, але й найвеличніша. Найнечесгивішою людиною був Ірод, до краю зіпсований своїми звичаями й вихованням, він звик до розкошів настільки, наскільки, як ми бачимо, звикли до них сучасні магнати, - але й він ["в сладость послушаше его"]. Настільки ж вірне те, що сказав Платон: "немає нічого приємнішого, ніж слухати істину". Я не високо шаную та поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть хороших царів; проте я шаную небесного навчителя, пророка, священика. Якщо велика справа - панувати над тілами, то куди більша - керувати душами. Важливо дарувати золото, як зазвичай роблять царі, але хіба не важливо вести до золота мудрості? Яку індійську перлину можна порівняти з таким най-коштовнішим камінням, як похвальна непорочність? Якщо важливо лікувати тіло, то чи не важливіше разом із тілом зберігати й людську душу цілою, здорового, незіпсованою? Але це буває тоді, коли кому-небудь пропонують і прищеплюють помірність - матір незайманості. Ці дві чесноти призводять до того, що очі в людини стають надзвичайно гострими, майже орлиними, ноги - дуже легкими, як в оленя, пам'ять - міцною та янгольською, розмисл - божественним, а не людським, а все тіло, нарешті, -чистим і вільним, гідним прийняття божественної мудрості, яка уникає порочного тіла, ніби бджола диму. А що ж мені сказати про невидимі блага душі? Це знає тільки той, хто має досвід. Інакше це не ввійде в серце. Коли Іван передавав таке, настільки велике, навчаючи про Христа, то хіба не по праву зветься найбільшим серед народжених жінками? Але дивись, якими подвигами він досяг цього, якими приготуваннями. Він не шукав палаців, не тікав юнаком у велелюдні й розкішні міста, не віддавався чревоугодництву, а пішов у пустиню, шукаючи лиш царства Божого, не дбаючи ані про одяг, ані про їжу, знаючи, що слуги Божі не будуть цього позбавлені, і що розкіш - головний ворог незайманості, яку єдину любить Христос і без якої ніхто не може бути допущений до таїнств царства Божого. Тому він був оповитий шкіряним поясом, суворо гамуючи розбещеність плоті. Зміцнений так, він був таким великим учителем у такому великому чертозі Божому. О найдорожчий, наслідуймо таких мужів! Будемо прагнути вершини, щоб оволодіти принаймні серединою. Прочитай проповідь нашого Гедеона, яку він виголосив у день його [Івана] кончини. Наприкінці, остання або передостання сторінка починається так: ["Глас слова..."], який - не знаю. Прощай, найдорож[чий]! Твій Григор[ій] С[авич].

52

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Salve mea voluptas, Michael cariss[ime!]

Legens Evagrii⁴²⁵ та цоѵахіка⁴²⁶, his prae ceteris visus sum esse delectatus, quae tibi quoque communico, tibi inquam, felidssimo Christianae Philosophiae candidato. Scis enim, carissime, saepenumero a me laudari тгіѵ стхоЛг]ѵ каі тгіѵ f)cruxL«v, тт]ѵ ті] той Хрісттой сюфіа £ѵЬіатоі[:к>исгаѵ, didque ipsum Christum fuisse prindpem тагѵ стхоЛасттікагѵ⁴²⁷. Sed audi nostrum Evagrium:

(ЗойЛг) тоіуаройѵ ауатщтк тоѵ |аоѵг)рг) (Зюѵ сЪс, ёсттіѵ аѵаЛа(Зе1ѵ каі етті та тг)д f)ca)XLa? аттотрехеіѵ трб7іаіа афед єкєі той костцои тад фроѵтйад -toutecttl айЛод есто, ставте, - іѵа тг)д ёк тойтсоѵ тарісттастесос; аЛЛбтрюд уеѵбцеѵод Ьиѵг)Ѳг)д г]сгихасгаі каЛах;⁴²⁸. Et non pauds post: Mri ауатщогѵс, о’ікг]сгаі цета аѵѲра)7ісоѵ йЛікыѵ - f) цоѵод olkel, f) цета аЬеЛфагѵ та>ѵ айЛсоѵ каі о|_ю(|)ооѵсі)ѵ стои⁴²⁹. Sed dices tu mihi: Non est mihi in animo monachatus, et quorsum mihi isthaec? Esto sane: quid tamen vetat angelica audire verba? Cum praesertim Christianorum vulgus male intelligit тоѵ цоѵахбѵ. Et vetus didum est: summum cape, et medium habebis⁴³⁰. Ego enim monachum summum Christi disdpulum existimo, qui plane praeceptori suo in omnibus similis est. Dices: at apostolus est major monacho. Fateor, sed tamen ipse hie Apostolus non fit, nisi ex monacho, qui quamdiu se solum regit, est monachus, sin alios quoque, indpit turn esse Apostolus. Christus dum erat in solitudine, цоѵахбд riv, id est plane immaterialis vel ut graed dicunt, аиЛос не вещёсгвен; et hinc est, quod monachi didi sunt angeli⁴³¹ non quod extra corpus sint, sed quod corpori in totum valedixerunt, qui renes quoque exusserunt, ut jubet Moses⁴³², et quorum portio (o кЛГ]оос) solus dominus, "егоже лице вину зрят"⁴³³. Quod tamen non fit, nisi post mortem⁴³⁴, id est ubi quis plane omnia terrestria ita relinquens defungitur, ut de illo did queat: "Енох же не обрѣтеся в живых"⁴³⁵ etc. Sed vale, duldssime, и ревнуй духовом вишшим⁴³⁶. Tuus сги|_і|_іа()і]ті]с Гоі]у[6оіос] E[a(3(3Lv]⁴³⁷.

*

Здрастуй, моя радосте, найдорожчий Михайле!

Коли я читав книгу Євагрія про чернецтво, то мені найбільше сподобались такі місця, про які повідомляю й тебе, найщасливішого кандидата християнської філософії. Адже ти знаєш, найдорожчий, що я часто вихваляв відпочинок і спокій, проведення часу в Христовій мудрості й називав самого Христа главою схоластів. Але послухай пораду нашого Євагрія: "Отже, вибирай і люби самотнє життя, яке дає змогу користуватися плодами спокою; залиш там мирські клопоти, тобто стань безплотним, безпристрасним, щоб, зробившись чужим усім нещастям, котрі походять від мирських турбот, ти зміг добре скористатися спокоєм". І трохи далі: "Не живи з людьми плотськими, або живи один, або з братами безплотними й однодумцями твоїми". Але ти мені скажені: я не думаю ставати ченцем, тому для чого це мені? Нехай і так, та чому б не послухати янгольських слів? Тим паче, що простий християнський люд неправильно розуміє ченців. До того ж існує старий афоризм: "Бери вершину й матимеш середину". Щодо мене, то я вважаю ченця найвищим учнем Христа, у всьому цілком подібним до свого наставника. Ти скажеш: але апостол вищий за ченця. Згоден, та сам апостол стає ним лише з ченця; поки він керує самим собою, він чернець, а коли починає керувати ще й іншими - стає апостолом. Христос, поки перебував у пустині, був ченцем, тобто майже безплотним, або, як кажуть греки, аиЛос [не вещёсгвен]. Цим пояснюється те, чому ченців називають янголами; не тому, що вони не мають тіла, а тому, що вони в усьому прощаються з тілом, навіть нирки випалюють, як велить Мойсей, тому що їхньою долею (о кЛГ]оос) є лише Господь ["егоже лице вину зрят"]. Однак це відбувається тільки після смерті, тобто тоді, коли хто-небудь, цілком залишивши все земне, помирає, так що про нього можна сказати: ["Енох же не обрѣтеся в живых"] та ін. Але бувай здоровий, наймиліший, ["и ревнуй духовом вишшим"]! Твій товариш по навчанню Григ[орій] С[авич].

53

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Salve, thesaure margaritorum⁴³⁸ sophisticorum!

Cum animi arma sunt carnalibus longe potiora cumque tu philosophia ilia navonAiQL a summo vertice ad talos usque pulchre munitus ceteros haud mediocriter territas profligasque, ego autem tuus amicus nunquam mari, quod ajunt, guttam adspersi, id est nunquam quidquam contuli ad tuam armaturam, aliisque tantopere conferentibus ipse sum асгицроАос, visum est tentare, possimne ego quoque, hoc in genere plane asinus ad lyram⁴³⁹, vel paulum inservire ac gratificari. Acdpe igitur quandam ratiodnandi formulam dictam Sophistis au£,o|aevr]v, id est augescentem⁴⁴⁰.

Ea est haec:

Quam quis mutuo pecuniam sumpsit, earn alius solvere non debet pro eo; ego autem a te imberbis sumpsi, et nunc p[ost] quinquennium factus sum alius, utpote barbatus. Ergo...⁴⁴¹ Quodsi barba, ut fortassis dices, essentiam rei non mutat, quae est invisibilis, acdpe hoc modo:

Judaeus cum essem sumpsi aurum mutuo, ergo factus Christianus non debeo solvere.

Syllogizo sic:

Mutata essentia, plane fit ex uno тф esse aliud; sed cum essentia sit invisibilis et proinde spiritus, spiritu autem Christianus in totum immutatur atque alius fit⁴⁴²: ergo qui Judaeus sumpserat, non reddet factus Christicola. Sed videris mihi me cum centum centuriis bisulcarum tuarum distinctionum adoriri; proinde Thrasonem Terentianum imitatus non post prindpia, ut ille⁴⁴³, cavebo, sed in angulum me abdens haec timidi Poloni more in te eminus jaculor⁴⁴⁴. Vale, "a" xa)v стофісттагѵ. Sophistarum asinus Gregor[ius].

*

Здрастуй, скарбе софістичних перлин!

Духовна зброя сильніша за тілесну, і ти, чудово з голови до ніг озброєний філософією, цим усеозброєнням, безмірно лякаєш і примушуєш тікати інших. Я ж, твій друг, ніколи навіть і краплі, як кажуть, не пролив у море, тобто ніколи нічим не сприяв твоєму озброєнню; тоді як інші допомагають тобі, сам я не корисний тобі. Тому я вирішив спробувати, чи не зможу я, дарма що розуміюся на цьому, як осел на лірі, хоч трохи тобі прислужитися. Відтак прийми від мене одну схему судження, яку софісти називають ай£,о|аеѵг]ѵ, тобто зростаюча.

Ось вона:

Якщо хтось позичив гроші, то інший не повинен за нього їх повертати. Я взяв у тебе гроші ще безбородим, а тепер, через п'ять років, я став іншим, а саме - з бородою. Отже... Якщо ти, може, скажеш, що борода не змінює суті справи, тоді візьми судження в такому вигляді:

я позичив золото, бувши іудеєм, отже, ставши християнином, не повинен його повертати.

Будую такий силогізм:

Зі зміною суті одне стає іншим за своїм буттям; але оскільки суть є невидимою, а тому духовною, за духом же християнин цілком змінюється й стає іншим, - отже, той, хто позичив гроші, бувши іудеєм, не повинен платити, ставши християнином. Та мені здається, ти виступаєш супроти мене із сотнею сотень твоїх парнокопитних; тому, наслідуючи Теренцієвого Тразона, я буду обережний і не під кінець, як він, а від самого початку, подібно до боягузливого Полонія, залізу в куток і здалека пущу в тебе свою стрілу. Бувай здоров, альфо софістів! Осел серед софістів Григор[ій].

54

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

Мі Мі сії аё I! macte virtute!

Tres adeo Christi miles sibi conspicit hostes⁴⁴⁵,

Cum quibus assiduo bella gerenda videt.

Primus es huic hostis, tu simia, Munde, fucata;

Tu, quem Dux noster pulchra sepulchra vocat⁴⁴⁶.

Alter blanda caro mulier, quae tempore nullo Ad mala desistit solicitare virum.

At reliquis gravior Cacodaemon tertius hostis,

Stultitiae genitor, qua venit omne malum,

Eja tyro Christi, gladium tibi cude! memento,

Militiam vitam hanc esse memento jugem⁴⁴⁷.

Tuus veteranus commilito Gregjorius] Sabbin.

*

Мій Михайле, хвала тобі!

Трьох ворогів бачить воїн Христа,

З ними йому воювати довіку.

Першим ворогом - ти, нарум'янена мавпо, світе,

Що побіленим гробом називає тебе наш Пан.

Другим ворогом - тіло жіноче звабливе,

Завжди мужа воно спокушає до злого.

Третім ворогом, вкрай небезпечним, - злий демон,

Він-бо батько глупоти, а від неї ж усяке зло.

Ну, вояче Христа! Приготуй собі меч!

Знай, що наше життя - безугавна борня⁴⁴⁸.

Твій старий військовий товариш Григ[орій] Савич.

55

[Харків, травень - червень 1763 p.]

Salve, benevolentissimum animal mi Michael!

Inveni portum, spes et fortuna valete:

Sat me lusistis, ludite nunc alios.

Elegans in primis distichon hoc vel hoc nomine videri potest, quod usurpatum est a doctissimo, quisquis ille fuit, viro, qui errores Жилблазовы eloquentissime⁴⁴⁹, planeque homerice descripsit; nec dubito quin tibi quoque sit pladturum. Id nos jambitis exercitationis gratia sic reddidimus:

lam tango portum, spes vale fortunaque:

Lusisse sat me, ceteros nunc ludite.

Conabimur vertere etiam dimetris, si aspirarint Musae:

Portus recepit me in sinum

O spes vale fortunaque:

Me desinatis ludere,

Nunc ceteros jam ludite.

Sed tentemus alternis quoque ludere; tu, mi philomuse, Musas invoca, qui illis litare soles, si forte faverint:

Jam me quietus portus in sinu fovet,

O spes vale fortunaque!

Nolo esse lusus amplius vobis, sat est:

Nunc ceteros jam ludite.

Minimum abfuit, quin hallutinaremur. Verum optimus est error, ubi in discendo erratur. Saepeque malum bonum est. Quid? Sat ne tibi videor luisse poenam? Quas, ais, poenas? Quia heri non praestiti, quod promiseram, quamquam quidem sub conditione tanquam praesdus promiseram. Invisi enim sacrificum Доментѣевского Gregorium, hominem mihi amicissimum, et cujus ingenium vehementer amo, ut nihil interim dicam de dotibus ejus, nihil de eruditione. Ergo quae eramus tecum heri praesentes cum praesente disserturi, licet alia fortassis erant futura, quam hie sunt; tamen, ut quomodocunque pensaremus illam аттоосгі]уооіаѵ, haec tibi impraesentiarum alacres valde ac laeti illivimus. Ceterum cum Nicolao nostro⁴⁵⁰ ut colloquar secretum de vestra simultate, cape tempus. Confido fore, ut vos rursum recondliem. Quid duldus amore et concordia? Novi simplicissimum tuum innoxiumque ingenium, sed tamen amicorum errata dexteritate corrigere aut ferre, si leviuscula sunt, debemus.

Tuus Greg[orius] Sabbin.

*

Здрастуй, найдоброзичливіша істото, мій Михайле!

Я знайшов гавань, прощайте, надіє і щастя!

Досить ви бавились мною, бавтесь тепер уже іншими.

Цей напрочуд вишуканий двовірш запозичено в того невідомого автора, котрий, хто б він не був, досить красномовно й докладно описав гомерівським віршем [Жилблазовы] блукання; я не сумніваюсь, що він і тобі сподобається. Задля вправи ми передали його ямбічними віршами так:

Я вже доходжу пристані, щастя й надіє, прощайте;

Досить ви бавились мною, бавтесь тепер уже іншими.

Спробуймо подати це також віршами подвійного розміру, якщо буде на те ласка Муз:

Пристань взяла мене в лоно,

Щастя й надіє, прощайте!

Годі вже гратися мною;

Грайтесь уже ким іншим!

А тепер спробуймо подати це також віршами, що чергуються: ти, мій любителю Муз, поклич їх; може, вони тобі допоможуть:

Мене вже зігріла пристань в лоні своєму спокійна;

О, щастя й надіє, прощайте!

Не хочу я більше бути вашою грашкою, досить.

Грайтесь тепер уже іншими.

Боюсь, що наробив помилок. Хоч найкраща помилка та, якої припускаються в ході навчання. Часто зло є добром. Чому? Чи думаєш ти, що я вже достатньо спокутував провину? Яку провину? - спитаєш. А ту, що я вчора не був, як обіцяв, хоч і з умовою, ніби я наперед знав, коли давав обіцянку. Бо я був у священика Григорія [Доментѣевскаго], людини до мене вельми прихильної, чию вдачу я дуже люблю, не кажучи вже про його здібності та вченість. Отже, те, про що ми вчора мали намір говорити віч-на-віч, доведеться заступити іншими темами. Щоб хоч якось компенсувати нашу розмову, яка не відбулася, я написав тобі дуже швидко й охоче оце все, беручи до уваги обставини. Далі, щодо того, щоб поговорити окремо з нашим Миколою про вашу сварку, то зажди трохи. Обіцяю вас помирити. Бо що солодше від любові та злагоди? Я знаю твою дуже просту й лагідну вдачу, проте помилки друзів ми повинні вміти виправляти або терпіти, якщо вони не серйозні.

Твій Григ[орій] Савич.

56

[Харків, травень - червень 1763 p.]

Salve, divinarum Musarum alumne!

Michael carissime!

Beatus ille, qui fugit negotia,

Ut prisca Christiana gens⁴⁵¹!

Qui pectus excolit suum virtutibus,

Sanctisque purgat litteris.

Amara cura tale pectus haud trahit,

Nec horror ullus excitat,

Nec dente duro livor¹³² ater exedit,

Nec est¹³³ cupido pessima.

Quietus ergo dulce tempus exigit,

In pace cum coelestibus... Sed satis sit!

Reversus e ludo, quoniam omnino statueram tecum aliquid non admodum de faece vulgi loqui, protinus excudi hos, respiciens exemplar Nostri Flacci⁴⁵².

Quid agas? Sic homo sum: nihil mihi duldus nugis istis. Quodsi quando inddo in hominem similium nugarum studiosum, tantum non sublimi ferio vertice sidera⁴⁵³. Sentisne, quorsum haec tam putida tendunt, ut idem ait⁴⁵⁴? Te, inquam, innuo; te enim amo, talium nugarum pariter mecum cupidum. Nauta enim nautae, asinus asino et sus sui, ut ajunt, pulcher⁴⁵⁵.

Vale, mi carissime philomuse!

Tuus Musarum coalumnus Greg[orius] Sabbin.

Heri prehendens nostrum Nicolaum⁴⁵⁶, concessimus in meum musaeum prima, ni fallor, noctis hora. Ego missis omnibus ambagibus, quare, inquam, irasceris nostro Місііаёіі? Aut cur mihi non communicasti, si quid ille fedt, unde tibi justa esset succensendi causa? Negavit se tibi iratum esse, licet haberet justas causas: fuisse quidem iratum, sed iram jam posuisse. Quaeso, inquam, quid ille tale fedt? Primum dixit, te aliquando aliquoties illi rescripsisse superbiuscule et arroganter, repudians ejus amicitiam, nolle te talibus amids uti, similes sibi quaereret: te enim metuere, ne tales socii perducerent in sodetatem periculi, quod sequeretur malefida. Deinde narravit te ejus colloquium fugere, licet ipse cuperet tecum fabulari; breviter: sese non admodum tuam amidtiam ambire, si tu recusares. Prope ilia omnia in te dixit, quae tu in eum nudius tertius. Hie ego: ut ut, inquam, haec sunt, noli, sodes, irasd. Ille jurare sese nihil in te mali stomachi habere. Sic digressi sumus. Divinavimus, mi МісІіаёІ, te ille suspicatus est, qui mihi dixisses de se male; confessus erat. Comid erroris. Mi МісІіаёІ, age mitte omnia. Ego te quidem extra culpam esse confido; sed tamen saepe imprudenter peccamus in amicos.

Haec omnia sunt leviuscula. Vale!

*

Здрастуй, вихованцю божественних Муз,

Михайле найдорожчий!

Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти,

Живе, як давнє плем'я християн,

Хто серце вдосконалює чеснотами,

Очищує читанням книг святих!

Гірка турбота серця не пече йому,

І не бентежить душу жоден страх.

Та й чорна заздрість не гризе зубами,

І хтивість препогана не жере.

У спокої він час проводить любо,

У мирі із небесними.. ,⁴⁵⁷ Але досить!

Повернувшись зі школи, я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні й одразу ж написав оці вірші, взявши за взірець нашого Флакка. Що поробиш? Така я людина: для мене немає нічого більш приємного, ніж оці дрібнички. І коли я зустрічаю людину, яка переймається такими самими дрібничками, я заледве не торкаюсь головою до зірок. Чи розумієш ти, куди спрямовані ці манірні вірші, як каже той-таки поет? Скажу тобі: я натякаю на тебе, бо люблю тебе, а ти, як і я, дуже охочий до цих дрібничок. Бо моряк, як кажуть, хороший для моряка, осел - для осла, а свиня для свині.

Бувай здоровий, мій найдорожчий любителю Муз!

Твій, як і ти, вихованець Муз, Григ[орій] Савич.

Учора я зустрів нашого Миколу, і ми зайшли до мого музею, якщо я не помиляюсь, о першій годині ночі. Я просто без натяків і кажу йому: "Чому ти сердитий на нашого Михайла? Або чому ти не повідомив мене, якщо він зробив щось таке, що дає тобі справедливу підставу для невдоволення?". Він сказав, що не гнівається на тебе, хоч і має для цього справедливу підставу, що він був сердитий, але вже перестав гніватися. Питаю, що ж таке зробив Михайло? Спочатку він сказав, що ти кілька разів відповів зарозуміло й зухвало на його листи, відкидаючи його дружбу та заявляючи, що не бажаєш мати таких друзів і нехай він шукає собі друзів серед подібних до себе, бо ти боїшся, що такі друзі втягнуть тебе в небезпечну компанію. Потім розказав, що ти уникаєш розмов із ним, хоч він і хотів би побалакати з тобою. Одним словом, він не дуже домагається твоєї дружби, якщо ти відмовляєшся від неї. Він сказав про тебе майже все те, що ти сказав про нього позавчора. Я йому на це й говорю: "Як би там не було, але ти, товаришу, перестань гніватись". Він заприсягнувся, що жодної образи на тебе не тримає. Так ми й розійшлися. Я висловив здогад, Михайле, що він запідозрив тебе в тому, що ти в розмовах зі мною погано про нього відгукуєшся. Він це визнав. Комічна помилка! Мій Михайле, облиш усе це! Що ж до мене, то я визнаю тебе ні в чому не винним; однак ми часто нерозсудливо грішимо стосовно інших.

Усе це дрібниці. Бувай здоров!

57

[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]

ХаТрє, єрастціє цои тєттіД, каїфіЛтатє |аир|аг]£,!

Міх«лЛ фіЛ6|аоистє!

Cicadae rore pasd dicuntur. Proinde vehementer quadrat in hominem Musarum amicum vocari cicadam, cum Musica sacra nunc mons (\юсюф6оос, nunc tons limpidissimus apellantur⁴⁵⁸. Imo et in arcanis nostris literis saepe mentio fit roris, quale est: "роса аермбнская"⁴⁵⁹ etc., pluviae, fontium saepissime, velut "снійде, яко дождь на руно..."⁴⁶⁰ et "ополчишася синове Ісраилсги при 12 исгочниках"⁴⁶¹. Ніс est ille ros et aqua, quae sitientes potat ac refidt animas; quarum aquarum cum dilectissimus Christi disdpulus Ioannes in Evangelio fecisset mentionem, haec addit: "Сіє же глаголаше cЬ Дусѣ"⁴⁶² etc. Quemadmodum enim ros, graece Ьростод, desuper cadens nihil plane in se pulveris habet, sed merissima ac purissima quaedam aeris sereni lacruma est, ita S[ancta] Christi doctrina nequidquam terrae est particeps, sed tota quanta est, spiritalis est, spiritus autem plane астсоцатод et immaterialis et hinc abstrusissime latet abditus veluti aqua in venis terrae, profanos fugiens oculos, donee percussa petra in fontem et scatebras erumpat⁴⁶³. Sed heu! quam pauci sunt ol тєттіуєд quamquam plena sunt omnia asinorum, qui turbidam amant nec bibunt, ut tuus ait Aristoteles, nisi prius turbent⁴⁶⁴; quantique greges porcorum, qui fontes oderunt, natura sua, kolvov et coenum quaerunt, humilia amant et palustria, cervosque ad fontes curre [...]⁴⁶⁵

Jam et formicae nomen oppido quam competit in verae sapientiae studiosum, sive intelligas formicas nostrates, tritici grana congerentes, sive septemptrionalis Indiae illas auriferas, quod aurum e montium cavernis egerant⁴⁶⁶; quas respiciens divus Basilius⁴⁶⁷ sic apud Erasmum nostrum ad suos nepotes loquitur: Quicquid ultra necessitatem usus superesset, sive id esset Lydia gleba⁴⁶⁸ sive formicarum auriferarum opus, hoc magis esse contemnendum, quo minus esset eo opus⁴⁶⁹. Audis in S[ancta] Scriptura panes nunc hordeaceos, nunc triticeos a Iesu frangi nunc plebi⁴⁷⁰, nunc discipulis⁴⁷¹. Audis sapientiam vocari nunc margaritum, nunc aurum. Quod sicuti granum tritici e spica excutitur per boves triones, qualis fuit Lucas⁴⁷²; sicuti rursum aurum in altissimas terrae latebras abdidit Deus, ne porci conculcent⁴⁷³, suos autem scrutari jubet⁴⁷⁴. Christus talem tantamque indolem tuam in dies altius promoveat ad gloriam suam pordnis animabus inaccessam! Vale, amidssime sodalis⁴⁷⁵! Tuus Gregor[ius] Sabbin.

*

Здоров, люба моя цикадо й найдорожча мурашко!

Михайле, любителю Муз!

Кажуть, нібито цикади живляться росою. Тому дуже доречно людину, віддану Музам, назвати цикадою, оскільки святилищем Муз називається то гора росоносна, то найчистіше джерело. Ба більше - і в наших священних книгах незрідка згадується роса, наприклад ["роса аермбнекая"] та ін., і дуже часто говориться про дощ та джерело, як-от наприклад: ["снійде, яко дождь на руно..."] і ["ополчишася синове Ісраилсги при 12 исгочниках"]. Це та роса й та вода, що напуває й оновлює спраглі душі. Коли найулюбленіший учень Христа Іван згадує про ці води в Євангелії, він додає таке: ["Сіє же глаголаше со дусѣ"] та ін. Подібно до того, як роса, - по-грецьки (\)6сюс, - яка падає згори, зовам не містить у собі пилу, а є ніби найчистіша, без домішок, сльоза погідного повітря, так і свята Христова наука геть непричетна до землі, а вся наскрізь духовна; дух же цілком безтілесний, нематеріальний, а тому таємно ховається в недоступних сферах, як вода в жилах землі, непомітна для звичайних очей, аж поки не вирветься у вигляді джерела або живого струмочка з розколини скелі. Та ба! як мало цикад, зате всюди повно ослів, що люблять каламутну воду й не п'ють, як каже твій Арістотель, доки не скаламутять воду. А скільки стад свиней, котрі за своєю вдачею ненавидять джерела, шукають нечистоти й бруд, люблять низькі й болотисті місцини, тоді як олені біжать до джерел.

Тому, хто вчиться справжньої мудрості, надзвичайно пасує і назва -мурашка, чи то коли мати на думці наших мурашок, що волочать пшеничні зерна, або знаних золотоносних мурашок Північної Індії, названих так тому, що вони тягли золото з гірських печер. Маючи їх на увазі, божественний Василій у нашого Еразма так говорить своїм нащадкам: "Робити те, в чому немає потреби, чи буде це лідійська брила, чи труд золотоносних мурашок, тим менше не слід, чим менше це потрібно". Ти чуєш у Святому Письмі, як Ісус ламає то ячмінні, то пшеничні хліби один раз для народу, другий раз для учнів. Ти чуєш, як мудрість називається то перлиною, то золотом. Вона, немов пшеничне зерно з колоса, вимолочується робочими волами, такими, як був Лука. Знову ж, як золото, ховає її Бог у найглибших тайниках землі, щоб не зневажали її свині, своїм же велить шукати. Таку й настільки велику твою здібність нехай возведе Христос на вищий ступінь до своєї слави, недоступної свинським душам. Бувай здоров, найдорожчий товаришу! Твій Григор[ій] Савич.

58

[Харків, вересень-жовтень (?) 1763 p.]

Salve mi carissime ФіАохрісттє,

Michael dulcissime!

Haec tua mens si dia facit, nae digna fadt se:

Non agitare quidem pulchrius ilia valet.

Non incerta fadt, sed certo spectat ocello,

Ut miserum ventrem vulgus inane colit!

Saepius haec facias: quid sandius hocce Ѳеатрф;

Sic Superi vivunt, sic сюфос omnis agit.

Saepius hanc speculam ascendas, licet unde videre,

Colluvies hominum quicquid in orbe gerit.

O me, cum aspicio te talia posse tenellum,

Cum maturus eris, gaudia quanta manent?

Acdpe quo semper finitur epistola verbo.

Quo, tibi qui mittit, non caret ipse: vale!

Tuus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Здрастуй, мій найдорожчий Христолюбцю,

Михайле най солодший!

Як діє по-Божому дух твій, гідне це справді тебе:

Кращого діла йому годі собі уявити,

Бо відцуравшись дрібниць, хоче побачити він,

Як легковажна юрба дбає про черево нице.

Часто роби ти отак - що за театр цей святіше?

Роблять боги всі отак, роблять всі мудрі мужі.

Часто здіймайся на вежу, звідки побачити можна,

Чим переймається в світі всяка дрібнота людська.

О, я такий задоволений - в юності чиниш ти гідно,

Радощі ж будуть які, станеш ти мужем коли!

Слово ж прийми, що зринає наприкінці послання:

Бажаю тобі здоров'я, яким володію й сам⁴⁷⁶.

Твій Григор[ій] Сав[ич].

59

[Харків, 28 (29?) жовтня 1763 p.]

Carissime Michael!

Vidi spectaculum e vespertinis precibus vixdum finitis evocatus, idque turn lugubre, turn ridiculum, turn pudendum. Unde, inquis, tibi risus sufficiebat, ubi conclamabatur? aut conclamatum est? An non haec importuna? Tace, carissime, ac paululum me audi. Non ego sum Cyclope⁴⁷⁷ immanior; imo sentio singularem quandam mihi inesse humanitatem каі тгіѵ фіЛаѵѲратіаѵ, sed, crede mihi, suppudebat videre quosdam sane quam muliebriter ululare. Quos, ita me Deus amet, in ipso Trojae excidio⁴⁷⁸ si tantis tamque foemineis fletibus indulgere conspicerem, non sane virtutis eos quidquam habere existimarem. Ergo fugi ex templo, tantum pudorem non ferens, cum viderem ipsos eos lamentari, quorum erat ceteros in hunc modum flentes cohibere. Heu pietas! heu prisca sapientia! Tantisne lacrumis lugere mortem carnalem, quae tantum abest, ut sit fugienda, qui vel paulum sanae mentis habeat, ut omnium periculorum malorumque unicus ac certissimus portus sit putanda? Unde illis haec opinio? Ex S[anctis] Literis, dices. Sed quonam loco? Animi mortem miseram esse videre licet plus satis in S[anctis] Libris; corporis mortem usquam mihi legisse explorandam esse haud sane memini, neque in philosophorum scriptis. Si ipse adfuisses, non sane temperasses a lacrumis. Sed hoc fedsses exemplo aliorum permotus, non rei dignitate. Sic adolescentia semper apud nos corrumpitur exemplis stupidissimorum virorum senumque. O tempora! o mores⁴⁷⁹! Abbas jam expiravit⁴⁸⁰; plebs cursitat plorans; ego rideo et simul lugeo animo. Rideo stultitiam hominum, eandem lugeo. Vale, mi carissime, ac te quantum potes abducere cura a corruptissimo vulgo!

Tuus condisdpulus Gregor[ius] S[abbin],

*

Найдорожчий Михайле!

Щойно закінчилася вечірня молитва, як мене викликали, і я став свідком видовища - і видовища сумного, хоч і смішного та ганебного. Звідкіля це, скажеш, у тебе вийшло смішне, коли був загальний плач? Хіба це не дивно? Мовчи, мій найдорожчий, і трохи мене послухай. Я ж не лютіший за циклопа. Навпаки, я визнаю, що мені властива якась особлива гуманність і людяність, але, повір, мені було соромно бачити, як дехто майже по-жіночому голосив. Якби, Господи прости, при самій загибелі Трої я побачив, що люди настільки віддаються жіночому плачу, то я, без сумніву, подумав би, що в них немає анітрохи мужності. Тому я втік із храму, бо не міг знести такої ганьби, дивлячись, як голосно плачуть ті, котрим слід було б утримувати від плачу інших. Де благочестя? Де стара мудрість? Хіба слід такими сльозами оплакувати тілесну смерть, якої аж ніяк не слід уникати і яку кожен, у кого є бодай дрібка здорового глузду, має визнати єдиним і найнадійнішим виходом з усіх небезпек і нещасть? Звідки в них така думка? Ти скажеш - зі Святого Письма. Але в якому місці? Що смерть духовна - нещастя, про це зі Святого Письма можна довідатись більш ніж достатньо, але що тілесну смерть слід оплакувати - я не пам'ятаю, щоб коли-небудь читав про це у Святому Письмі або в книгах філософів. Якби ти сам був там, то, звісно, не втримався б від сліз. Але ти зробив би це під впливом прикладу інших, а не з огляду на суть справи. Так юнацтво завжди в нас псують приклади напрочуд нерозумних мужів і старих людей. О часи! О звичаї! Ігумен помер, народ метушиться, плачучи; я сміюся, а заразом і плачу в душі. Сміюся з людської глупоти, її ж і оплакую. Бувай здоров, мій найдорожчий, і, наскільки можна, намагайся триматись осторонь від страшенно розбещеної черні!

Твій товариш по навчанню Григор[ій] Сав[ич].

60

[Харків, 8 листопада 1763 p.]

Carissime adolescens mi МісІіаёІ, єй ттоаттк!

Nempe satellitii dux regi proximus esse Assolet et regis proximus ora videt.

Sic tuus et МісІіаёІ princeps Dux, proximus illi,

Qui Deus est Jacob⁴⁸¹, adstat et ora videt.

Numinis obtutum porro quisnam aspicit? Audi,

Dilectus Christi discipulus quid ait:

Пад o ацартаѵсоѵ ой цг|7тотє сйракеѵ айтоѵ, ойЬ' еуѵсо айтоѵ...⁴⁸²

Quo magis hanc terram fugiens peccata relinques,

Hoc propior poteris Numinis ore frui.

Tag цеѵ pLOTLKag e^co єкраААє церіцѵад.

Ayiog єстт' ovxcog, yalav o катафроѵагѵ.

Macte nova virtute Dei: sic itur ad astra;

Quid tibi cum terra? Nil habet ilia boni.

Abjectis curis, quibus ardet futile vulgus,

Verus es, d) Міх«лЛ, aemulus Angelicus:

Sed, МісІіаёІ! vis excellentia dona Dei? Ergo

Eximius vulgi temptor ut esse queas,

Акоиє та and каддіад.

*

Sed acdpe ista quoque, non de summis, ut ajunt, labris.

Angelus est in carne quidem, sed spiritus ille est;

Carne latet Christus, sed Deus ille tamen.

Temne voluptates, et eris mihi magnus Apollo⁴⁸³:

Imo mihi princeps ille атоатф/ос⁴⁸⁴ eris.

Crede tamen, licet haud capis haec, et postea dices Mendacem, aut fuero magnus Apollo tibi.

Vale, cariss[ime] ac angelicum diem angelice transige.

Log сгищааѲгітгід Грг)у6ріод o Еа(3(3іѵ.

1763, ilia heri haec manus

7Т£7ТОІГ)Ка.

Nov[embris] 8.

*

Найдорожчий мій юначе Михайле, будь щасливий!

Той, хто очолює варту, найближче стоїть до царя,

Бачить найкраще такий і обличчя цареве.

Так і верховний твій вождь Михаїл щонайближчий до того,

Хто є Бог Якова. Поруч стоїть він, лице споглядаючи.

Хто ж, окрім нього, бачить божественний лик?

Слухай, що каже улюблений учень Христа:

Всяк, хто грішить, той ніколи не бачив Його,

Той і не знає його...

Отже, що більше, цураючись світу, ти уникаєш гріхів,

То споглядаєш ти ближче лице божества.

Кинь-бо турботи земні!

Стань-бо ти справді святим.

Радий новій я чесноті твоїй! Так ти сягнеш до зірок.

Що тобі тут на землі? Доброго тут немає.

Кинувши справи, якими чернь легковажна живе,

Станеш ти янголів справжнім суперником.

Адже, Михайле, ти прагнеш Божих найвищих дарів?

А щоби можна було звичаї черні відкинути,

Слухай, що зараз скажу від щирого серця тобі.

*

Та не сприйми це позверхньо, як кажуть, пригубивши.

Хай і утілений янгол, є ж бо він духом однак,

В тілі сховався Христос, але все ж він є Богом.

Кинь насолоди - і будеш мені Аполлоном великим,

Можна сказати і більше - великим стратегом.

Вір же мені, хоч і важко тобі це збагнути: може, назвеш

Брехуном, а може, буду тобі Аполлоном великим.

Мій найдорожчий, бувай, і янгола день проживи, наче янгол⁴⁸⁵!

Твій товариш по навчанню Григорій Савич.

1763, перший вірш я написав учора, другий - сьогодні вранці, 8 листопада

61

[Харків, 22 листопада 1763 p.]

Carissimo Michael і, pacem in Domino!

In lucem me nocte parens hac edidit olim,

Нас coepi vitae prima elementa puer.

Altera nox post orta fuit, qua, Christe Deus mi,

In me natus erat Spiritus ille tuus.

Nam mea frustra genitrix enixa fuit, ni

Tu genuisses me, o lux mea, vita mea!

Reversus in museum meum a quodam amico ac memoria recolens natalem meum, coepi simul cogitare, quam plena malorum vita est mortalium, ut mihi quidem haud quaquam absurde divinasse videantur, qui dicerent, puerum recens natum ideo statim incipere plorare, quod jam turn tanquam praesentiret, quantum calamitatum agmen semel ei in vita esset subeundum⁴⁸⁶. Haec animo solus volvens, non putavi sapientis esse hanc noctem, qua quondam natus ploraveram, poculis aut id genus noxiis nugis dedicare atque auspicari; sed parum abfuit, quin nunc quoque solverer in lacrumas, considerans, quam miserum animal sit homo, cui scintilla lucis Christi non affulgeat in Cimmeriis his mundanae stultitiae tenebris⁴⁸⁷. Tauxa evvoarv hos versiculos fed, tibique egregio amico communicandos esse judicavi, partim quod diu jam nostro more non sumus collocuti ас prope аттоосліуоооі sumus, licet animo te quidem quotidie conspido; partim quod admonendum amidssime putavi, ut omnibus vulgaribus nugis relictis tanto ardentius eum ambiamus, in quo sunt omnes thesauri xfjg стофіад quique solus, amicus nobis fadus, omnes vitae hujus amaritudines edulcare potest, dicens: Eyco еіці цеѲ' йцагѵ, каі oubelg каѲ' u|_ui)v^4SS. Vale, omnium cariss[ime]! Tuus сш|а|аа()і]тг|с Greg[orius] S[abbin],

No[v]embr[is] 22.1763, noctu.

*

Найдорожчому Михайлові мир у Господі!

Колись у цю ніч привела мене мати на світ.

Цієї-бо ночі подав я і перші ознаки життя.

А другої ночі, о Христе, мій Боже,

В мені народився твій Дух Пресвятий,

Бо марно би мати моя народила мене,

Якби не родив мене Ти, о світло моє, о життя⁴⁸⁹!

Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам'ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразити ся.

Міркуючи про це на самоті, я вирішив, що не годиться мудрецеві ту ніч, коли він, народившись, почав плакати, відзначати келихами чи якимось іншим безглуздям; навпаки, я й тепер мало не заплакав, думаючи про те, яке ж бо нещасне створіння - людина, котрій у цьому кімерійському мороці мирської глупоти не зблиснула іскра Христового світла. Міркуючи про це, я склав ось ці вірші й вирішив надіслати їх тобі, моєму чудовому другові, почасти тому, що ми вже давно не вели між собою бесіди так, як у нас заведено, і стали майже мовчазними, хоч душею я щодня тебе бачу, а почасти тому, що я мав на думці найдружнішим способом нагадати тобі про те, що ми повинні, облишивши всі звичайні та ниці дрібниці, тим палкіше линути до того, в кого є всі скарби мудрості і який лиш один, ставши нашим другом, зможе усолоджувати всі прикрощі цього життя, кажучи: я з вами, і ніхто проти вас. Бувай здоров, найдорожчий з усіх! Твій товариш по навчанню Григ[орій] С[авич].

22 листопада 1763 року, вночі.

62

[Харків, кінець листопада 1763 p.]

Salve mea voluptas, Michael duldssime!

Nempe, ut ajunt homines, tantum est paradisus amoenus,

Duldter ut solus vivere possit homo.

Quidam, quidnam sit sapientia vera rogatus,

Esse tibi socium dixit et esse parem⁴⁹⁰.

Sic⁴⁹¹ paradisus erit sapienti quaelibet ora,

Quaelibet urbs, tellus quaelibet atque domus⁴⁹².

Haec, o mi carissime, prandens scripsi, nihil minus patiens, quam solitudinis taedium; quod nunquam eram fadurus, si in ullud то)ѵ стофагѵ сгицттоспоѵ venissem⁴⁹³. Ingenue tibi fateor homini ingenuo nihil esse gravius, quam opiparum convivium, praesertim ubi цсоростофоі⁴⁹⁴ primas tenent. Nunc felix sum et haec ridens post principia, ut ajunt, scripsi ad te, quem praesens praesentem spedasse ac locutus esse mihi videtur. Vale, mi anime!

Tuus сги|а|ааѲг]тт]д Грг]у6р[юд] E[a(3(3iv].

*

Люди подейкують: рай, мов, настільки прекрасний,

Що в ньому приємно жити навіть на самоті.

Коли ж одного мудреця питали про мудрість справдешню,

Той відповів: спільником бути собі, рівнею бути собі.

Отже, для мудрого раєм стане будь-який берег,

Будь-яке місто, будь-який дім і земля⁴⁹⁵.

Це, мій дорогий, я написав за сніданком, страждаючи не від чого іншого, як від нудьги самотності. Цього не сталося б, якби я пішов на той знаний бенкет мудреців. Щиросердно тобі признаюся, що для шляхетної людини ніщо не є таким тяжким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця посідають дурномудрі. Тепер же я щасливий і, посміявшись урешті-решт із цього, написав тобі, кого я ніби бачу перед собою і з ким ніби говорю. Бувай здоров, моя душе!

Твій товариш по навчанню Григоріій] Сіавич].

63

[Харків, кінець листопада 1763 p.J

Salve adolescens animo meo carissime!

Michael ейуеѵесттате.

Nisi me fallit animus, sentio rursum cooriri in me invidiam, turn propter meam tecum amidtiam singularem, turn ob dicta quaedam, quae a me solent dici in ludo graecanico. Videlicet sic mundus est, ut quod ipse facere nequeat, aliis invideat. Verum prope est, ut illud dicam: 7тѲархеІѵ ЬєТ Ѳеф цаАЛоѵ, r) аѵѲратои;⁴⁹⁶. Non quaerimus gloriam ab illis, sed та той Ѳеой, et mihi aut to Cfjv o Xolcttoc⁴⁹⁷, f) а7тоѲаѵе1ѵ. Vid et vincam timorem, Patre et ejus Filio propugnante. An ego invidiam non feram, cum nostri Abrahamitid majores haec dicebant olim: ой ЬиѵацеѲа у ар гцаєи;, а еіЬоцеѵ каї тікойстацеѵ, ой ЛаЛеІѵ⁴⁹⁸. Qui nondum gaudet pro Christi nomine аті|аастѲг]ѵаі, is regno ejus haud est dignus⁴⁹⁹. Patiatur, qui volet in nomine avaritiae aut ambitionis, ego piae vitae gratia nisi hoc tantulum tulero, mollis ac stolidus fuero. Et quo pacto pretiosissimam rem amidtiam nandscantur, cum illud fugiunt, unde nascitur ilia? Ubi unquam inter avaros amidtia? Aut ambitiosos⁵⁰⁰? Ubi calorem invenias omni virtutum igni extincto? Ubi bonus odor in mortidna? Vivus sit oportet, si fragrare cupiat: vita nostra Deus est, qui nos calefadt ad virtutes, qua nihil amabilius, augustiusque. Ferendum est, orandum est, et nunquam praevalebit malignitas Sapientiae. Cum maxime premimur propter Christum, turn maxime praesentissimeque adest, ut admirabilem in nobis reddat suam virtutem. Tunc enim ad nos propriissime pertinent ilia apud Prophetam, quibus o (koc alloquitur athletam id est Jacobum suum, quorum hoc solum memini: "Всы

ненавидящіи Тебе, погибнут..."⁵⁰¹ Proinde consdscant sibi, si volent, aeternam mortem, nobis autem vitam aeternam. Ego vero longe maximam in me Dei dementiam amoremque interpretor, quod me, ne dormitem, in has procellas saepicule injidt. Nae ego exerdtatus brevi totum proteram Diabolum, cum ministris ejus, non ferro, sed armis sapientiae, innocentiae, castitatis ac patientiae. O (koc xf]c aoi]vi]c esto tecum⁵⁰², d) сттефаѵе цои! Tuus Gr[egorius] S[abbin],

*

Здрастуй, юначе, безмежно дорогий моїй душі,

Михайле найшляхетнішийі Відчуваю, якщо мене не обманює моя душа, що знов піднімається проти мене заздрість як із приводу моєї до тебе рідкісної дружби, так і з приводу деяких моїх слів, які я зазвичай говорю на уроках грецької мови. Мабуть, такий уже світ, що, коли сам чого-небудь не може зробити, заздрить іншим. Але буде доречно сказати: Бога повинно слухатися більш, як людей. Ми не прагнемо від них слави, а дбаємо про Божі діла, і для мене Христос - або жити, або вмерти. Я переміг і буду перемагати страх при допомозі Отця та його Сина. Невже я не знесу ненависті, якщо наші авраамівські старші говорили колись таке: Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули. Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім'я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім'я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним. А яким же чином ми здобудемо ту найкоштовнішу річ, що нею є дружба, коли будемо уникати того, з чого вона народжується? Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими? Або поміж честолюбцями? Де ти знайдеш жар, коли вогонь чеснот цілком згас? Хіба буває приємним запах мертвечини? Хто хоче видихати пахощі, повинен бути живим, а життя наше -Бог, який зігріває нас для чеснот, привабливішого й величнішого за які немає нічого. Треба терпіти, треба молитись, і зло ніколи не буде мати сили більшої, ніж мудрість. Що більше ми терпимо заради Христа, то ближче він стоїть до нас, щоб влити в нас свою дивовижну силу. Тоді й нас прямо стосуються ті слова пророка, що з ними Бог звертався до борця, тобто до свого Якова, і з яких я запам'ятав лиш таке: ["Всы ненавидящіи Тебе, погибнут..."]. Тому нехай вони прирікають себе, коли хочуть, на вічну смерть, а нас - на вічне життя. Що ж до мене, то я бачу особливу й найбільшу до мене ласку - любов Бога - в тому, що Він мене частенько кидає в такі бурі, щоб я не спав. Після пережитих випробувань я невдовзі геть розтрощу диявола з його слугами не залізом, а зброєю мудрості, невинності, чистоти й терпіння. Бог миру нехай буде з тобою, вінцю мій! Твій Гр[игорій] С[авич].

[Харків, кінець листопада 1763 p.]

Salve, mi Michael,

Amice carissime!

Jam mihi quoque о слсооттюс aculeum intentat, ictumque meditatur. Sed quid ego non lubenter debeam ferre, modo tibi tuique similibus quoquo modo prosim incitans ad elegantiores illas Musas? Et praeclarum ea est natura rerum, ut quo magis impediuntur, vehementius indtentur, veluti nobilissimum durissimumque цетаЛЛоѵ⁵⁰³, quo magis injecta terra atteritur, eo pulchrius enitesdt. Reprimit improbitas ac obluctatur, ut hoc magis mihi lubeat. Porro icti a scorpio, sds, quo фарцакф utuntur? Eodem scorpio atterunt vulnus et efficacissime praesentissimeque sanant⁵⁰⁴. Unde in India, ubi scorpionum cubicula velut apud nos cimicum plena, ajunt super mensam semper paratum stare vas, in quo scorpii oleo innatant propter repentinos idus medicandos. Quod jam ante annos 10 audivi⁵⁰⁵. Ceterum qua parte me aculeo ferire parat, coram dicam. Neque enim toti ictui patemus, muniti durissima testa innocentiae, ac intra hanc contradi. Qua igitur parte petit? Ilia qua solet canis, qui sdpionem mordet, viatorem laedere non valens. Ridebis, ubi dicam, id quod audivi post sacram vigiliam domi. Ergo mihi cum talibus monstris, dum vivo, est pugnandum? Sic est, cariss[ime]. Vita enim nostrum Christianorum est militia⁵⁰⁶. Sed si ipse Hercules⁵⁰⁷ non sum, at vero Christus nobis multorum instar xcov fjpcocov, sub cujus vexillis militamus. Vale, mi carissime, каі уоаїкас цоистад цєта тг)д Арєтг]с; фіЛєі. Tuus уѵгістіод Гдг)у[6рюд] Еа(3[(3іѵ].

Acdpe, mi amidssime, quod heri didici inter colloquendum a R[everendi]ss[imo] eruditissimo nostro Praefedo⁵⁰⁸, cum sermo inddisset de improborum machinatione. Est autem carmen Ьісттіхоѵ то Стомите ЬоЛоид фдаттеіѵ, цг|т' аіцаті х^ра іаіаіѵеіѵ,

Ч'єиЬєа |jfi (ЗаСеіѵ, каі єтг|ти|аа тсаѵта ЛеуестѲаі.

Neque dolos suere, neque sanguine manum polluere,

Mendada non dicere, et vera omnia dicere.

Quod nos versiculis reddidimus sic:

Ne fabricato dolos, nec sanguine pollue dextram,

Vana loqui fugito, verada didto cunda.

*

Здрастуй, мій Михайле, найдорожчий друже!

І мені вже скорпіон готує жало й замишляє мене вжалити. Але чого я не знесу з радістю, тільки б бути корисним тобі та подібним до тебе, заохочуючи вас присвятити себе шляхетним Музам? А природа прекрасного така, що

чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше до нього тягне, на зразок того найшляхетнішого та найтвердішого металу, який, що більше треться об землю, то прекрасніше виблискує. Неправда гнобить і протидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею. Далі, чи знаєш ти, якими ліками користуються вжалені скорпіоном? Тим-таки скорпіоном натирають рану й дуже надійно та швидко виліковуються. Тому в Індії, де в помешканнях повно скорпіонів, як у нас блощиць, кажуть, на столі повсякчас стоїть напоготові посудина, в якій скорпіони плавають в олії й служать для лікування на випадок несподіваних укусів. Про це я чув іще 10 років тому. Утім я відверто скажу, в яку частину він збирається вжалити мене, бо ми не всюди доступні жалу, тому що захищені найміцнішою бронею невинності й нею прикриваємось. В яку ж частину він мене жалить? У ту, що й собака, котрий кусає палицю, не маючи сили завдати шкоди подорожньому. Ти будеш сміятися, коли я тобі розкажу про те, що почув удома після всеношної. Отже, мені все моє життя доведеться боротися з цими потворами? Це так, мій дорогий. Наше християнське життя - це військова служба. Але якщо я сам не Геркулес, то Христос є для нас взірцем багатьох героїв. Під його стягами ми боремось. Бувай здоров, мій найдорожчий, і люби грецькі Музи разом з доброчесністю! Твій щирий друг Григ[орій] Савіич].

Вислухай, мій милий, про що я вчора дізнався від нашого п[реподобного] й найученішого префекта, коли йшлося про підступність неправедних. Ось такий двовірш:

Віршами ми перекладаємо це так:

Зла не замислюй, не плямуй і правиці кров'ю,

Не смій говорити брехні, говори тільки правду.

65

[Харків, кінець листопада - початок грудня 1763 p.]

Cariss[ime] Michael, fortis esto!

Natatorem tuum br|Aiov vix adminiculo lexid intellexi⁵⁰⁹. Proinde par pari retulisti, id est аѵті шѵіуіаатос aenigmate percussisti. Sed quid tuus velit sibi cardnus⁵¹⁰? an poeta est tarn perspicuus, quam in narrando o тпѲфсос; sed aliquid inaudivi de illo et te et me. Dixi R[everendi]ss[imo] P[atri] Praefecto⁵¹¹. Risit satis. Tu quid? nonne despondes animum? Ego vero mihi vehementer gratulor, quod tam какісттоїд displiceo.

Crede mihi, laus est displicuisse malis.

Sine ringantur, rumpanturque, tu tuam viam honestatis pertinaciter urge, cetera ne pili quidem facito, ac tanquam ranas palustres contemnito. Si sese ipsos oderunt et quotidie occidunt, quid postulas, ut aliis bene faciant? Nihil illis miserius; et tu beatus es, quorum improbitate abutitur o (koc ad tuam utilitatem. Fortassis non tam libenter nostra uteremur familiaritate, si nihil per illos esset impedimenti. Naturam quo magis sistas, plus indtes. Vale каі аѵЬрауаѲее!

Log Гргіусорюд o Еа(3[(31ѵ].

Ubi veneris, aenigma praesenti solvam...

Heus! parce valetudini; quid a mensa curris mox ad stu[dium]⁵¹².

*

Найдорожчий Михайле, будь мужнім!

Твого делоського плавця я ледве збагнув за допомогою словника. Таким чином, ти на рівне відповів рівним, тобто за загадку побив мене загадкою. Але що ж має означати твій рак? Мабуть, поета так само легко зрозуміти, як мавпу, коли вона веде розповідь. Зрештою, дещо, що стосується тебе й мене, я таки зрозумів. Сказав п[реподобному] о[тцю] префектові. Той дуже сміявся. Ну, а як ти? Не занепав духом? Я ж принаймні дуже задоволений тим, що не подобаюсь таким мерзотникам.

Повір мені: похвально не подобатись поганим.

Чи лихословлять вони, чи обурюються, ти вперто продовжуй іти шляхом добра, а іншому не надавай жодного значення й зневажай їх, як болотяних жаб. Якщо вони самих себе ненавидять і щоденно вбивають, то як же ти вимагатимеш від них, щоб вони робили добро іншим? Немає нічого жалюгіднішого, ніж вони, і ти щасливий, що їхню злість Бог обертає на твою користь. Можливо, і ми не з такою приємністю відчували б близькість один до одного, якби не зустрічали спротиву з боку таких людей. Що більше ти гальмуєш природу, то більше її збуджуєш. Бувай здоров і будь хороброю людиною!

Твій Григорій Савіич].

Коли прийдеш, загадку відгадаю при тобі...

Гей, послухай! Бережи здоров'я, навіщо від столу зразу біжиш до [навчання].

66

[Харків, кінець листопада - початок грудня 1763 p.]

Carissime Michael, salve!

Intolerabili invidia oneravit te nostra оціЛІа каї сгиѵоисаа, quam quod tam generose fers, multi admirantur; ego autem agnosco sincerum tuum in nos amorem, qui malis livorem odiumque vulgi tolerare, quam convictu colloquioque nostro carere. Proinde licet scio semper to какісттоѵ Grjplov⁵¹³ comitari generosa fadnora solere, veluti fumus ignem⁵¹⁴, nos tamen tui miseret, qui dignus es triplo redamari. Certum igitur est calamo abstinere in posterum, nec quidquam literarum ad te missitare, cedendumque multitudini aexistimavi, ne quid incautus laedere possim eum, de quo illud potest usurpari:

Amicus certus in re incerta cernitur⁵¹⁵.

Tu quoque desine ad nos schedulas dare tuas mellitas, donee sedetur tumultus iste flammaque odii desidat. Durum quidem hoc, sed quid amori est intolerabile? Malo mihi esse pejus, ut tibi sit melius. Absens igitur cum absente tacite colloquemur. Tu interim nostra leges, quae ad te per annum dedimus, si voles et siquid ibi dictum vel paulum ad bonas illas literas aut ad virtutem conducibile, memor interim, non semper xov bia pluere⁵¹⁶.

Ѳарстеіѵ ХРЛ Ф^Лє Ваттє. тах' аирюѵ єстстєт' ацеіѵоѵ.

Fidere, Batte, decet; melius eras forsan habebit⁵¹⁷.

Valedico tibi, carissime!

Tuus animo 6|аіАг]тг]<; Гоі]усі)о[иіс] o Еа(3[(3іѵ].

*

Найдорожчий Михайле, здрастуй!

Наш зв'язок і близькість поклали на тебе тягар нестерпних заздрощів, що його ти несеш із такою мужністю, якій багато хто дивується. Отже, я бачу твою щиру любов до мене, коли ти вважаєш за краще терпіти заздрощі й ненависть черні, аніж припинити наше спілкування й наші бесіди. Тому, хоч я й знаю, що найлютіший звір зазвичай повсякчас слідує за благородними вчинками, як дим за вогнем, мені, однак, шкода тебе, бо ти заслужив того, щоб тобі відповідали потрійною любов'ю. А втім, надалі доведеться утриматись від писання тобі листів. Я вирішив поступитися юрбі, щоб якось через необережність не зашкодити тому, до кого можна віднести слова:

у час непевний друга видно певного⁵¹⁸.

Ти також припини надсилати мені свої чарівні листи, доки не вляжеться це збентеження й не затихне полум'я ненависті. Це тяжко, та чого не може знести любов? Я волію, щоб мені було гірше, аби тобі було краще. Будемо, отже, мовчки вести розмову, як відсутній із відсутнім. Ти ж тим часом перечитай ті мої листи, які були адресовані тобі впродовж року, - коли цього хочеш і коли бодай щось сказане там здатне хоч трохи посприяти корисним знанням та доброчесності, - пам'ятаючи при цьому, що Зевс не завжди посилає дощ.

Бажаю тобі здоров'я, найдорожчий!

67

[Харків, кінець січня - початок лютого 1764 p.]

ХаТрє фіЛтатсоѵ фіЛтатє.

Ті|аіа)татє цои Міх«лЛ.

Mitto tibi strenam, tu arripe pileum⁵¹⁹; assero te manu prehensa... Quorsum, inquis, strena, cum non sit novus annus? Et an sine pileo erat Michael? Venit, heus! audi me!

Venit post multas una serena dies⁵²⁰.

Novus tibi mihique annus est, cum novum atque Saturnium est tempus, cum Kqovou tov (3lov⁵²¹ vivimus hodie: nonne igitur dignum est mittere strenam? Et an non pileum habes? Revoco te ad pileum, inquam, id est ЁЛеиѲеріаѵ. Sed tu non modo pileum, verum etiam zonam astringe lumbis tuis. Et arripe тгіѵ pd(3bov sive scipionem sive sceptrum, ut fecit Іэгаёі exiens de Aegypto, ac ede non agnum, sed caseum hunc⁵²², linquens execrabilem terram Barbajanam⁵²³, et liberatus in novam. Gaude carissime! et nobis quam ocyssime rescribe. Haveo literulas tuas plusquam mellitissimas, quibus hactenus privatus fui. Tu cum Zacharia salve тгіѵ стійтг]ѵ⁵²⁴.

Tui desideratissimus Greg[orius] Sab[bin],

Diplomate Alexandri Magni involvi strenam, Diplomate Dato de libertate Slavonicae olim genti⁵²⁵, si credere fas est, quod optimum est omen.

Vale, salve.

*

Здрастуй, найдорожчий для мене з найдорожчих, найдорогоцінніший Михайле!

Посилаю тобі новорічний подарунок, хапай шапку; оголошую тебе вільним, взявши за руку. Що за новорічний подарунок, - скажеш ти, - коли Нового року немає? І хіба без шапки був досі Михайло? Так, Новий рік минув, вислухай мене!

"Після численних днів день наступив ясний".

Для мене й для тебе - Новий рік, бо новим є й Сатурнів час, бо сьогодні ми живемо життям Кроноса, то хіба не годиться послати подарунок? І хіба немає у тебе шапки? Закликаю тебе до шапки, тобто до свободи. Але ти не тільки одягни шапку, а й пов'яжи поясом свої чресла. І візьми палицю, або жезл, або скіпетр, як це зробив Ізраїль, виходячи з Єгипту, і споживай не агнця, а цей сир [який я тобі посилаю], залишивши прокляту Барбаянську землю, і будь вільним у новій землі. Радій, найдорожчий, і мені якнайшвидше відпиши. Прагну твоїх листів більше, ніж тих найсолодших листів, яких я досі був позбавлений. Ти разом із Захарією поруш мовчанку.

Дуже прагну до тебе. Григ[орій] Сав[ич].

Подарунок я загорнув у грамоту Олександра Великого, яку, наскільки цьому можна вірити, було дано, щоб забезпечити свободу слов'янському народові, що я вважаю доброю ознакою.

Прощавай, бувай здоров!

[Харків, лютий - травень 1764 p.]

Salve GrjaauQg цои, Michael pretiosissime!

Narrabo tibi quaedam, si non utilia, certe non turpia. Facessat enim turpitudo a nobis omnis! Post Sanctam Аеітоируіаѵ heri invitatus forte praeteriens a quodam sum Monacho, homine non ex eorum quidem numero, qui laicos lascivia superant, sed tetrico, ac solitudinis unice amante et sobrietatis, каї фіЛо(31(ЗЛф. Is laetus me екЬе^ацеѵод coepit queri de morbo, quem nec ipse, utpote et internum et nuperum, nosset. Dum quaeritur genus morbi, narrat ille, se olim habuisse uxorculam et liberos, deinde summo dolore amisisse omnia. Sese ex illo tempore semper petere solitudinem, turbam sibi esse odiosam. Nam post mortem eorum, se quidquam laetitiae sensisse, nunquam meminisse. Ne plura persequar, cognovi ilium, a Daemonio xf]c Литті] c summe excruciari, quem vulgo melancholicum vocitant. Hoc, inquit, tristior fio, quod et mihi simile fatum fore, conjicio. Hie ego: quomodo, quaeso? Daemonium, ait, ter imo quater allisam terrae, me et socru mea spectante exanimavit uxorculam. Et causam postea repetiit, unde daemonium esset ingressus. Uterque nostrum, ait, summopere sumus perterriti ex domus incendio: hinc daemon in illam introiit metus, vulgo Переполох⁵²⁶.

Dum consulo homini, prope ipse perii. Coepi consolari, ad me invitavi, offero vinum, recusat. Dum quaerimus causam colloquii, de molestiis murium coepi ipse queri, perrodi ab ipsis supernum solum, penetrare in cubiculum. O pessimum, inquit, ттооуѵсінткоѵ. Breviter: ex colloquio plurimum mihi de suo daemonio partidpavit. Ut enim to тіѵгица тГ]с ттооѵі; іас fadle impuris

salacibusque dialogis transfundit in familiarem, sic mihi iste suum spiritum; adeo refert, quocum consuetudinem quotidianam habeas, quem audias. In verbis uniuscujusque spiritus sive bonus sive malus latet. Quae dum haurimus, spiritum imbibimus. To ouv Ьаіцоѵюѵ тГ]с Лйтті]с mire coepit me cruciare, nunc mortis metu, nunc malorum in posterum eventuum; coepi enim protinus hariolari sic: hoc fecerant mihi mures Perejasloviae, et ejedus sum cum maximo dolore e seminario⁵²⁷, ergo etc. Sic in domo ejus (циріаЬа exemplorum suppeditavit) fadum erat, et mortuus est. Atque hoc modo, mellitissime Michael, toto me die Sophista⁵²⁸ Daemon ille exercuit et hue allusi dicens tibi heri: нѣчто мнѣ печално было⁵²⁹. Rogasti: Как? Было, inquam, нѣчто. Digressis vobis heri ubi obdormivi, in insomnio me persequitur Daemoniacus; effugio, te aggreditur; tibi dum succurro, rursum in ilium inddo, impetum ejus in me derivans ac vix salvatus sum. Exoritur aliud somnium, sed tutius et sanius nimirum, ut opinor, jam mente ad pristinum statum redeunte. Visus sum confidenter ire cum pretiosissima et artificiosissima lancea argentea ad aulam quandam magnificam, Satellitibus in statione stantibus passim adeo, ut tamen nemo me auderet impedire. Ubi ad pulchram portam aulae est ventum; rogant me quidam, ut certos aliquot Poetae (non memini cujus) interpreter et commenter versus, ad propellendum taedium facientes. Occepi, et maximam vim lacrumarum effudi, damans: "Кто мнѣ даст море слез?⁵³⁰" Quae, inquam, insania hoc a Poetis petere praeterito Deo? Si ubique Deus est, si in hoc vitro (testam⁵³¹ vitrum de terra tollens) est Deus, si nusquam non est, "аще в нем живем и"⁵³² etc., quid petis aliunde solatium, et non ex te ipso⁵³³, qui omnium creaturarum es optima? Et similia. Hie somno solutus protinus incinui: "водна звѣра во утробѣ"⁵³⁴ etc. Deinde laetus valde sum factus. Et an non tibi videor fuisse in visceribus marinae belluae, si AtiokoAutitlkoc звѣр⁵³⁵ est diabolus? Certe diabolum existimo inter alias affectiones xriv Литті]v; cum quibus spiritibus pulchrum et duldssimum puto mihi dimicare.

Vale, carrissime! ac mihi commilito esto.

Tuus Gregor[ius] S[abbin],

Rescribe tria verba, quando enim vidi tuos?

*

Здрастуй, мій скарбе, найдорогоцінніший Михайле!

Розкажу тобі дещо, коли й не корисне, то й не ганебне. Нехай залишить нас усе ганебне! Учора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець, не з тих, котрі в розпусті перевершують і мирян, а людина похмура, любитель самотності й тверезості, книголюб. Він із радістю мене прийняв та й почав був скаржитись на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня й з'явилась недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповів, що мав він колись жінку й дітей, потім, на превелике своє горе, усе втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їхньої смерті він не пам'ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротко кажучи, я зрозумів, що його страшенно мучить демон печалі, котрого зазвичай називають бісом меланхолії. "Я стаю тим смутніший, - каже він, - чим більше думаю, що й на мене чекає та сама доля". "Яким чином, скажи на милість?" - питаю я. "Біс на очах у мене й моєї тещі три, навіть чотири рази звалив на землю мою жінку й позбавив її життя". А далі назвав і причину того, чому напав біс. "Обоє ми, - сказав він, - дуже перелякалися, коли горіла наша хата. Звідси в неї і вселився демон страху, по-народному [Переполох]".

Даючи поради цьому чоловікові, я й сам ледь не пропав. Я почав його заспокоювати, запросив до себе, дав йому вина, але він не схотів. Шукаючи теми для розмови, я почав скаржитись, що миші не дають мені спокою, що вони прогризли підлогу й залізли до моєї кімнати. "О, це дуже погана прикмета!" - сказав він. Одним словом, своєю розмовою він передав мені більшу частину свого демона. Бо як той, хто має дух блудливості, своїми нечистими й хтивими розмовами легко передає цей дух своєму ближньому, так і він передав мені цей дух. Дуже важливе значення має те, з ким ти щодня спілкуєшся й кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми вбираємо в себе цей дух. Таким чином, демон печалі почав щосили мене мучити - то страхом смерті, то страхом нещасть, які мають статися. Я прямо став міркувати таким маніром: переяславські миші були причиною того, що мене викинули з великими неприємностями із семінарії, значить... і т. ін. Так було в домі такого-то й такого-то (він навів безліч прикладів), - і незабаром той-то й той-то помер. Відтак, найдорожчий Михайле, увесь день цей софіст-демон мучив мене, і я вчора натякав тобі на це, сказавши: ["Ніічто мнѣ печално было"]. Ти спитав: ["Как?". "Было"], - відповів я, - ["піічто" ]. Коли я ліг спати, після того, як ви вчора розійшлись, уві сні мене стало переслідувати бісеня. Я втікаю, воно нападає на тебе, поки я допомагаю тобі, воно на мене нападає, я вислизаю - і так ледь урятувався. Снився мені й інший сон, безперечно, заспокійливіший, як я гадаю, здоровий, який свідчить про те, що розум повертається до звичного стану. Мені снилося, нібито я із надзвичайно цінним, мистецьки оздобленим срібним списом упевнено крокую до якогось розкішного палацу, причому на варті всюди стоять охоронці, котрі слідкують за тим, щоб мені ніхто не насмілився стати на заваді. Коли ж я дійшов до прекрасних дверей палацу, то якісь люди почали мене прохати перекласти й прокоментувати кілька віршів поета (не пам'ятаю якого саме), котрі служать задля того, щоб розганяти нудьгу. Я почав і пролив чимало сліз, вигукуючи: ["Кто мнѣ дасг море слез?"]. Яке, кажу я, безумство вимагати цього від поетів, проминаючи Бога! Якщо Бог усюди, якщо він присутній ось і в оцьому черепку (при тому я підняв із землі черепок), якщо він існує всюди ["аще в нем живем и"] та ін., то задля чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти найкращий з-поміж усього творива. Тут, прокинувшись, я відразу ж заспівав: ["Водна звѣра во утробѣ"] та ін. Після цього мені стало дуже весело. Чи не здається тобі, що я був у череві морського звіра, якщо апокаліптичний [звѣр] -це диявол. А дияволом я серед інших станів духа вважаю печаль. Сподіваюсь, що з цими духами я успішно та завзято змагаюся.

Бувай здоров, найдорожчий, і будь моїм товаришем у боротьбі!

Твій Григор[ій] С[авич].

Напиши три слова, коли я побачу тебе?

[Харків, друга половина червня 1764 p.]

Carissime Michael!

Cogita, utrum placet genio tuo custodire per vacationum spatium judicis filium, ceterosque; sin minus, poteris aleam jacere, atque aulicam delibare vitam. Hinc multa capies commoda. Primum dulcius vives in sequentem annum in scholis, diversatus apud alios; solet enim taedium oboriri eodem diu loco moranti. Deinde consules etiam crumenae. Denique hoc quoque adde, satisfades obstinatis istis cor dibus. Нас tamen lege, ut tibi liberum sit remeare mature Theologiae graedsque litteris operam daturo. Alioquin quae haec dementia aurum carnale anteponere auro bonarum literarum sapientiaeque Christi? Si hanc conditionem acdpient, non repugnabo tuis commodis, quae ubique debent meis esse potiora, alioquin non sum verus amicus. Interim nobis licebit vel raro per literulas colloqui. Abi et arma te non tam propter taedium, quam adversus mundum, custodi animae tuae virginitatem. Abibis enim ex fumo in ignem. Antehac tantum audisti de mundo, nunc videbis. Quod si в Бурлуках⁵³⁶, etiam potero facile invisere tecumque amantissimo amantissime coram fabulari. Diu delibera, et semel statue⁵³⁷. ЕтайЬє (ЗраЬєсод⁵³⁸. Fortis esse disce. O utinam possim tibi salutare dare consilium! Aliquando tamen necessitati accomodari sapientis est.

Vale, cariss[ime]! Tibi fideliss[imus] Gregor[ius] Sab[bin],

Quid velis me aut facere tibi aut dicere apud R[everendi]ss[imum] P[atrem] Praefedum⁵³⁹ aut... rescribebrevissime!

*

Найдорожчий Михайле!

Подумай, чи не згодишся ти під час канікул стежити за заняттями сина судді та інших. Якщо ні, можеш кинути жереб і зажити двірцевим життям. Прийнявши цю пропозицію, матимеш багато вигод. Насамперед, приємніше буде жити в наступному році, навчаючись у різних школах, бо зазвичай стає нудно, якщо довго залишатись на одному й тому самому місці. Крім того, подбаєш про гроші. Нарешті, додай до цього, що ти вдовольниш ці уперті серця. Однак це за тієї умови, якщо матимеш можливість своєчасно повернутись, щоб зайнятися богослів'ям і грецькою літературою. В іншому разі, яке безумство надавати перевагу тілесному золоту перед золотом наук і Христової мудрості! Якщо вони приймуть цю умову, то я не буду заперечувати проти твоїх вигод, яким я всюди надаю перевагу перед моїми, інакше я не був би твоїм справжнім другом. За цей час у нас буде можливість хоч зрідка вести бесіду листами. Отже, їдь і озброюйся не так проти нудьги, як проти світу, пильнуй чистоту своєї душі. Адже ти потрапиш із диму в полум'я. До цього часу ти тільки чув про світ, а тепер його побачиш. Якщо ти будеш [в Бурлуках], то я зможу легко навідатись до тебе і з тобою, вельми дорогим мені, віч-на-віч вести приємнішу бесіду. Довго думай, а раз вирішуй. Спіши повільно. Навчись бути сильним. О, якщо б я міг дати тобі рятівну пораду! Однак у деяких випадках мудрому належить зважати на необхідність.

Бувай здоров, мій дорог[ий]! Вельми від[даний] тобі Григор[ій] Сав[ич]. Якщо хочеш, щоб я щось зробив для тебе чи сказав п[реподо]б[ному] о[тцю] префектові..., напиши якомога швидше!

[Харків, 8 листопада 1764 p.]

Хаірє стфоЬра, Ѳиуатер Еісоѵ, кг|ристстє, Ѳиуатер ІєроистаЛгца etc.⁵⁴⁰ Dominus enim tuus, licet est ттаЛшос ката f) церад⁵⁴¹, novus tamen est eo, quod paudssimis ac rarissimis insidet. Neque enim tales animae sunt qualeslibet, quibus tuus Rex ille imperat; sed et ipsae sunt novae, non ligatae spurcis servilibusque cupiditatibus, quales sunt illae, quas non tuus iste каЛоицкѵос o Cov⁵⁴², sed alius non novus sed vulgaris regit Хсжггос, ac nemini non communis, licet totum prope mundum et colluviem hominum moderatur. Sed illae taceant, quae de Edom sunt et de Idumaea⁵⁴³: ex malo enim Ѳг]стаирф mala proferunt⁵⁴⁴, spirantes mortidnas.

Illam filiam, quam Mater Eicbv genuit⁵⁴⁵ (nolo natas de lacu miseriarum et de limo) pulchram, pulcherrima novaque spirantem haveo audire, gestareque oculis, quae tota spirat ()u|_ud|_iaxa. Recens enim et nova fragrantia de Spiritu illo exhalat, qui

semper est vivus et antiquus tamen diebus⁵⁴⁶. Te amat omnis similis anima, tuosque sequitur gressus, quaecunque et ipsa est ejusdem Matris ІєроистаЛгца filia. At filia Edom licet indignatur, hoc tamen tacite id est serviliter fadt, heram te esse probe sentiens, et hoc ipso sese servam ostendens. Videt enim ex non vulgaribus non vulgaria admirandaque praemia, novam inusitatamque gloriam, cum et Rex ipse sit admirandus, quia justus et mitis. Ego autem licet multa et confuse dixi, nunquam tamen animo non alloquor, nunquam non specto te. Quodsi paulum aversi visi sumus, tanto magis nunc exardesdmus. Sed salutare tuis hodie yeveCTLOLg te visum fuit, со фіЛтатг) Оихп цои тріст7то0г]тє Міх«пЛ, X«lqe. Log Гоїпубоюс] o Ца(3(3іѵ]. 1764, Nov[embris] 8.

*

"Радій вельми, дочко Сіону,

Проповідуй слово Боже, дочко Єрусалима" та ін.

Адже Господь твій, хоч і старий днями, у той же час новий, оскільки він живе мало в кому й рідко в кому. Це зовсім неабиякі душі, якими керує той твій Цар. Вони теж нові, не пов'язані з нечистими й рабськими пристрастями, як ті душі, котрими править не цей твій, що називається Сущий, а інший, не новий, а звичний Христос, не для вах спільний, хоч він і править майже вам світом і вама людськими покидьками. Але нехай мовчать ті, хто родом з Едома та Ідумеї, бо з поганого скарбу вони виносять погане і тхнуть мертвечиною.

Але ту дочку, яку народила мати Сіон (я відкидаю народжених з озера зла та бруду), найкрасивішу, сповнену новими пахощами, - її я жадаю почути й побачити, її, що пахне вся фіміамом, бо вона свіжа й новим жаром дихає від того духа, який завжди живий, хоч старий днями. Тебе любить всяка подібна до тебе душа й слідує твоїм стопам, бо вона й сама дочка тієї ж матері Єрусалима. А дочка Едома, хоч і гнівається, однак робить це мовчки, тобто по-рабському, добре відчуваючи, що ти пані, і тим самим показуючи себе рабою. Бо вона бачить, як з незвичайного походять незвичайні й дивні дари, бачить нову й незвичайну славу, тому що й сам Цар гідний подиву, бо він справедливий і лагідний. Щодо мене, то хоч я й багато що сказав неясно, однак завжди з тобою в думках розмовляю й завжди бачу тебе перед собою. Якщо здавалось, що ми трохи були один одним невдоволені, то тепер іще більше палаємо любов'ю. Але я вирішив сьогодні вітати тебе з днем народження. О найлюб'язніша душе моя, тричі жаданий Михайле, радій! Твій Гр[игорій] Сіавич]. 1764, 8 листопада].

71

[Харків, листопад 1764 p.]

Carissime Michael!

Mitto tibi duas, quas vocant, lapsus sum: tres сгтоофас ттоіі]тікас, aptatas ad modulationem illam, quam dididmus a degenere illo Monachorum

КаЛЛісттратф⁵⁴⁷. Has condnnavi, ut cum puero uno alterove non soli tibiis caneremus. Porro ne vana essent omnino verba, inserui aliqua de sententia divina planiuscule rudique, ut ajunt, Minerva, quae nos semper et subinde respicere extrema docet⁵⁴⁸. Nam haec primum in mentem sese obtulerunt, cum drcumspicerem. Et mea quidem sententia nec cautus nec prudens nec callidus est putandus, qui hoc identidem non faditat. Hoc veteres sapientes faditarant, et hanc ob causam, ni fallor, Apollo тєстстара сота excov⁵⁴⁹, Romanus autem Janus Ьі7тр6стсо7тод⁵⁵⁰ fingebatur et pingebatur. Et si offenderis ethnica theologia, vide an non hue pertinet Specula ilia Habacum⁵⁵¹ aut Pauli ilia altitudo et longitudo⁵⁵². Sed vale carissime ac nostras in Domino nugas boni consule, ut soles. Ad te quando et qua parte diei venire jubes, veniam, sed per puerum significa. Tuus Gregor[ius] S[abbin],

*

Найдорожчий Михайле!

Надсилаю тобі дві, - ні, я помилився, - три так звані поетичні строфи, підібрані до мелодії, якої ми навчилися від відомого тобі недостойного ченця Калістрата. Я їх склав, щоб мати можливість співати з кимось із хлопчиків, а не лише виконувати цю мелодію на флейті. Потім, намагаючись, щоб слова не були геть беззмістовні, я надав їм певного релігійного змісту, в дуа, як кажуть, простонародної мудрості, яка нас учить оглядатися завжди й раз у раз на наслідки. Останнє прийшло мені насамперед на думку, коли я підшукав потрібні слова. І, по-моєму, не можна вважати обережним, розсудливим того, хто не діє так само. Це практикували і стародавні мудреці, і, якщо не помиляюся, з цієї ж таки причини Аполлона зображували й малювали з чотирма вухами, а римського Януса - дволиким. А якщо ти гребуєш поганським богослів'ям, тоді зверни увагу, чи не сюди належать також знані дзеркала Аввакума або висота й довжина Павлова. Але бувай здоров, найдорожчий, і прийми прихильно в Господі, як це ти зазвичай робиш, наші дрібнички! Коли і в який час накажеш прийти до тебе, прийду, повідом через хлопчика. Твій Григор[ій] С[авич].

72

[Харків, жовтень - листопад 1762 p.]

Salve, Anima mihi carissima,

Mi Michael!

Questus es heri de quodam male in te animato. Quid agas? Sic est hominum vulgus, ambitiosum, iracundum, philautum, et quod pessimum est mendax et invidum. Non potes tibi ne unicum quidem amicum parare, quin simul duos tresve acquiras inimicos, ut verissime dictum sit, eum, qui inimicos non haberet, ne amicum quidem possidere. Vulgarium rerum mercatura, si felidor fit, movet invidiam, nedum bonus emptus amicus. Sed stultissimum genus hominum, amicos emere ambit, nec nomisma habere curat. Quod autem est nomisma, quo amid comparantur, dididsti ex Plutarcho⁵⁵³. Divinum munus est virtutis indoles ceteraeque pulcherrimae dotes, quae pellidunt ad amorem; has nemo sibi largiri potest: Dei est haec gratia; quibus cum sunt privati, restat, ut invideant, ad naturalem infelidtatem novam ex sese fabricatam addentes, puta animi vitiositatem, usu comparatam. Indigni igitur sunt, qui amentur, non tam propter naturae injuriam, quam quod id, quod parca manu a Deo acceperunt, depravant, non contenti sorte, sed invidi et obmurmurantes⁵⁵⁴. Hi sunt, qui irascuntur tibi, et oderunt, queruli, lividi, ostentatores tamen, ne videantur carere, dam conscii sunt paupertatis suae, et exeduntur. Hos tu fuge, nec in sinum admitte. Saluta illos, loquere humane, et, si res postulat, juva; sed ut vulgum, non ut amicos fideles. Quodsi me quaeris de quibusdam, videor mihi perspexisse juvenem bonum esse Jacobum Правиц[кій]⁵⁵⁵, non lividum, simplicem, verae doctrinae avidissimum, dotibus suis contentum, ad honestatem plane natum, mitem, humanum⁵⁵⁶. Haec sunt quae me pellexerunt in ejus amorem. Talis ingenii videtur esse et Basil[ius] Bilozor⁵⁵⁷. Quamdiu tales putavero, amavero tam diu. Vale, dulcissime! et nos redamare perge!

Tui amantissimus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Здрастуй, найдорожча мені душе, мій Михайле!

Учора ти скаржився на одного з твоїх недоброзичливців. Що ж робити? Така людська чернь: честолюбна, дратівлива, самолюбна, а що найгірше, -брехлива й заздрісна. Ти не можеш знайти жодного друга, не знайшовши разом із ним двох-трьох ворогів. Як дуже правильно сказано: той, хто не має ворогів, не має також і друга. Торгівля звичайними речами, якщо вона вдала, викликає заздрощі, а тим паче придбання друга. Але безмірно нерозумний людський рід бажає купувати друзів і не турбується про те, щоб мати для цього гроші. Що це за гроші, за допомогою яких здобувають друзів, - ти знаєш із Плутарха. Задатки чеснот та інші найпрекрасніші властивості, що закликають до любові, - це Божий дар; їх ніхто не може здобути, вони - ласка Божа. Коли люди їх позбавлені, їм залишається тільки заздрити, додаючи до природного нещастя нове, створене самою людиною, тобто порочність душі, яка виникає під впливом звички. Таким чином, люди не гідні любові не стільки з несправедливості природи, скільки тому, що псують одержані ними від Бога скромні здібності й, незадоволені своєю долею, заздрять, ремствують. Такі ті, котрі на тебе гніваються й ненавидять тебе, - вони вічно скаржаться, заздрять, хваляться, щоб не показати свого убозтва, яке вони в глибині душі усвідомлюють і яким мучаться, - уникай їх, не товаришуй із ними. Вітай їх, говори ввічливо, а якщо треба, то й допомагай їм, але як звичайним знайомим, а не як вірним друзям. Тому що ти питаєш мене про декого, то, мені здається, я пересвідчився, що Яків Правиць [кий] - юнак хороший, не заздрісний, простий, дуже жадібний до істинної науки, задоволений своїми здібностями, від природи по-справжньому порядний, м'який, людяний. Це ті якості, що спонукали мене полюбити його. Такої ж вдачі, як мені здається, і Василь Білозор. Поки я їх такими вважаю, до того часу й любитиму їх. Прощавай, найдорожчий, і постарайся любити мене взаємно!

Вельми люблячий тебе Григор[ій] Сав[ич].

73

[Харків, липень 1766 p.]

Ex Plutarcho

de animi tranquillitate⁵⁵⁸:

"Existimabam divites ego, Phania⁵⁵⁹,

non gemere noctu⁵⁶⁰, carpere soporem suaviter"⁵⁶¹. Post:

Est ergo vitae consanguinea molestia.

Vitae haec adest molli, clarae vitaeque adest,

Inopique consenesdt vitae⁵⁶². - Menander⁵⁶³.

Sed veluti timidi, inter navigandum nausea correpti, melius se habituros putant, si in lintrem e lembo, rursumque inde in triremem escendant nihil agentes, quia bilem et metum secum transferunt; ita, vitae mutationes non tollunt ex animo id, quod aegre facit ac perturbat.

Id autem est imperitia rerum, judicii inopia, et impotentia atque inscitia recte utendi statu praesenti.

Haec sane tam divites, quam pauperes jactant, coelibes conjungesque; ob haec forum fugitur, rursus molestum est otium; ob haec produd in aulis volunt, producti statim aegre ferunt.

Ob inopiam (iudidi) morosi sunt, quibus est male.

Aegrotis et uxor molesta est, et Medicum incusant, et ledulus displicet, et de Amicis

Gravis est, qui venit, abiens parit molestiam.

Morbo autem fugato, aliaque fada temperie, qui heri amylum, ova, panem e cribrata farina respuebat, hodie cibarium panem cum nasturtio alacriter et suaviter edit. Eodem modo Reda Ratio quodvis vitae genus, quamlibet mutationem reddit fadlem⁵⁶⁴.

Exempla⁵⁶⁵:

Alexander mundos alios desiderabat⁵⁶⁶, at Crates, pera et pallio instrudus, vitam tanquam festivitatem quandam per jocum et risum exigebat⁵⁶⁷.

Sicut igitur calceus una cum pede non in diversam partem convertitur, sic animi affectio vitam sibi conformem reddit. Non enim consuetudo, ut quidam dixit, vitae modum facit jucundum⁵⁶⁸, sed Prudentia optimam parat vitae rationem.

Ergo fontem tranquillitatis animi in nobis situm expurgemus et excolamus, ut externa etiam tanquam familiaria non cum molestia nobis usurpentur⁵⁶⁹.

Nil est quod irascare rebus scilicet.

Non ira curae illis tua est; bene huic erit,

Qui rebus obtingentibus rede utitur.

Id ergo est primo omnium exercitatione perdiscendum, ut, quo pacto is, qui canem ferire lapide cum voluisset, icta noverca dixit: ne sic quidem, inquit, jactus lapis male ceddit⁵⁷⁰, - ita nos quoque ea, quae nolentibus nobis fortuna obtulit, alio transferre sdamus.

Actus in Exilium Diogenes, ne hoc quidem male: philosophari cepit⁵⁷¹. Zeno Citiensis⁵⁷², audita navi oneraria, quam unicam reliquam habebat, una cum mercibus vi fluctuum obrutam ac submersam, laudo, inquit, tuum factum, o fortuna, quae nos in palliolum et porticum redigis⁵⁷³.

Quid obstet, quo minus ista imiteris?

Obeundo magistratu impegisti? vives postmodum ruri rerum tuarum satagens. Ambiens Principis amidtiam repulsus es? vives periculorum ac negotiorum liber. Acddit per calumniam vel invidiam exsibilatio aliqua et infelix successus? Secundo vento ad Musas et Academiam navigare licet, quod fecit Plato, post naufragium amicitiae cum Dionysio⁵⁷⁴. Ac profedo ad parandam animi tranquillitatem multum condudt illustres viros considerare, qui eadem qua nos fortuna aequo animo sunt usi⁵⁷⁵. Inimici stolidos turbant, quorum delicta non persequeris, sed tua te affectione animi obledabis. Est insani ob amissa dolere, non gaudere relictis. Quid habemus? vitam, valetudinem, solem, otium, loqui, tacere, etc.

Eas Rationes, quae adversus animi perturbationes auxilio sunt, cordati ante quam perturbentur, meditari debent, ut multo ante praeparatae, plus habeant virium.

Eos, qui unum aliquod vitae genus molestia putant vacare, Menander erroris admonet praedidis versibus⁵⁷⁶.

*

З Плутарха

про спокій душі:

"А я-то думав, Фанія,

що багачі не стогнуть ніччю, сплять-бо солодко". Потім:

"Отож, печаль завжди з життям пов'язана.

Вона існує у житті солодкому, існує також в славному,

Та тратить силу в бідному житті"⁵⁷⁷ (Мепапдр).

Утім подібно до того, як люди боязкі, захворівши під час плавання на морську хворобу, вважають, що вони будуть почуватися краще, коли з великого судна пересядуть до невеликого човна, а звідти знову перебираються в тривесельник, нічого цим не досягаючи, оскільки разом із собою переносять жовч і страх, - так і життєві переміни не усувають із душі того, що приносить прикрощі й турбує.

Таку саму роль відіграють недосвідченість у справах, слабкість і безпорадність судження, а також невміння правильно використати дійсне становище.

Без сумніву, від цього страждають багаті й бідні, неодружені й жонаті, і з цієї ж таки причини люди уникають публічних місць, з цієї ж причини обтяжлива бездіяльність, з цієї ж причини хочуть здобути доступ до палаців, а здобувши, одразу ж розчаровуються.

"Через нерозсудливість сердиті ті, кому погано".

Для хворих і жінка є тягарем, і лікаря вони звинувачують, і постіль їм не подобається, а щодо друзів, то

неприємний їм той, хто приходить, і викликає незадоволення той, хто відходить.

Коли ж хвороба пройшла, стан змінився, тоді той, хто ще вчора відмовлявся від крохмалю, яєць, хліба з просіяного борошна, сьогодні з апетитом і втіхою їсть простий хліб із кмином. Таким же чином здоровий РОЗУМ робить легким будь-який спосіб життя, будь-яку переміну.

Приклади:

Олександр прагнув здобути інші країни, а Кратес, маючи тільки торбу і плащ, провадив життя, ніби якесь свято, серед дотепів і сміху.

Таким чином, як черевик і ступня не обернені в різні боки, так і нахил душі створює відповідне собі життя. Бо не звичка, як хтось сказав, робить життя приємним, а РОЗСУДЛИВІСТЬ створює найкращий спосіб життя.

Тому будемо очищати й берегти закладене в нас джерело спокою душі: для того, щоб стороннє сприймалось без невдоволення, як щось властиве нам.

Не слід нам дратуватися обставинам,

Бо це не помагає; добре лиш тому,

Хто чинний стан як слід використовує⁵⁷⁸.

Отже, це правило слід добре засвоїти в першій вправі, щоб, подібно до того, хто, жбурнувши камінь у собаку, влучив у мачуху й мовив при цьому: "Однак камінь влучив не так уже й погано", - і ми вміли інакше витлумачити те, що, всупереч нашій волі, послала нам доля.

Добре, що Діоген був засуджений на заслання: там він почав займатися філософією. Зенон із Кітіона, почувши, що єдиний корабель, який залишався в нього, був перекинутий хвилями разом з товарами й затонув, сказав: "Хвалю твій учинок, о доле, ти, що скеровуєш нас до плаща й портика".

Що заважає тобі наслідувати це?

Ти зазнав невдачі, добиваючись посади? Зате перегодом будеш жити на селі, займаючись своїми справами. Тобі не вдалось добитися прихильності начальства? Будеш жити вільним від небезпек і справ. Через наклеп чи заздрощі виникає якась неприємність або невдача? Можна при попутному вітрі припливти до Муз і в академію, що й зробив Платон після краху його дружби з Діонісієм. І поза сумнівом, здобуттю душевного спокою неабияк сприяє знайомство з життям славетних мужів, які спокійно зносили однакову з нами долю. Вороги тривожать дурнів: не роби таких помилок, як вони, і знайдеш утіху в твоєму душевному настрої. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти тому, що лишилось. Що в нас є? Життя, здоров'я, сонце, дозвілля, можливість розмовляти, мовчати та ін.

Про засоби, якими можна боротися проти душевних тривог, слід думати раніше, аніж ми тих тривог зазнали, щоб, завчасно приготовані, ці засоби мали більшу силу.

Щодо тих, котрі вважають, ніби існує якийсь один спосіб життя, вільний від неприємностей, то Менандр у наведених віршах свідчить, що вони помиляються.

74

[Харків, липень - серпень 1765 p.]

Salve, thesaure mi!

Michael pretiosissime!

Fortassis tibi quoque, o carissime, importunus et molestus his aliquot diebus eram, cum ipsemet mihi displicerem. Nam dum taedeo, dum moereo et irascor, neque adspecto, neque compello te solito nostro more amitissimo, ut haud mirum sit, si aliquid de nobis sinistri suspicatus sis. Sed tamen dolendum erat, mi amice, posteaquam avulsus est is, qui erat inter praedpua curarum mearum oblectamenta et solatia. Nemo magis gaudet amidtia quam ego: hoc unicum meum oblectamentum et thesaurus; quid igitur mirum, si modum in dolendo non tenui? Veniam damus, si quis pretioso ablato equo lacrumat, aut moestus est, postquam aedes conflagrarunt. Mihi quoque danda est, quod non video et timeo ei, quod mihi amidssimum est. Cum praesertim animus humanus, et is amicus, omnium rerum pretia superat procul dubio. Si in tutiori loco esset, minus dolerem, nunc aula est fraudum scelerumque taberna. Parvula simplexque aetatula est, fadllime dedpitur, moresque imbibit improbos. Expertus sum ipse et tanto magis doleo, et doleo et libet dolere. Quid enim agam in vita? Ubi animus occupetur? Ubi vigeant studia mea? At nihil curare, nihil dolere, non est vivere, sed mortuum esse: cura enim est animi motus, et vita in motu consistit. Alii alia curant, mihi generosos mihique amicos puerorum ei juvenum animos curare libet. Sed ubicunque labor, ibi est et requies. Ubicunque cura est, et obledatio indidem petitur. Curat avarus aurum, dolet aurum, aliquando et delectatur auro, et ut delectetur, curat, curisque exedi gaudet. Ad hunc modum et ego angi amo commodis amicorum, ut aliquando deledatio pariatur: quamquam et nunc quidem jam paritur. Quid enim duldus, quam amari, quam expeti a bono animo? Quid amabilius ipso amore amid? Nullum ego munusculum amo, si absit amor animique benevolentia. Nihil mihi carius aut dulcius, quam animus mei amans, etiamsi alia absint omnia. Et cura mea, et deledatio, et gloria, dicam et vita, et haec immortalis quidnam? Animus amicus, animus mei amans, animus memoriam mei retinens. Hunc ego malo, quam pyramides, quam Mausolea, quam alia regum monumenta. Et quid generoso animo generosius, quid magis aeternum? Doleo igitur carissimum Jacobiscum meum, et euro, ut aliquando me quoque amet; quamquam et nunc jam amat. Amor enim amore invitatur; et volens amari, amo ipse prius⁵⁷⁹. Et quis non amet ingenium huius pueri? Jam mihi reputa, quanto miserius dolerem, si tibi, licet non puer quidem ac tanto grandior es, mali quid contingeret. Tui enim gratia (dicam ingenue), tui, inquam, solius jucundissimum meum otium reliqui, fluctibus me commisi, per biennium tantas inimidtias exercui, tantas calumnias, tanta odia tuli. Alioquin nullus Antistes aut Abbas a duldssimo meo abstraxisset otio, ut famae, ut valetudinis dispendium paterer, nisi non multo ante eorum pelledationem te conspexissem, nisi prima fronte tantopere animo collibuisses meo. Meministi, opinor, quantopere indignarer, cum abstrahereris a graeds literis, maxime autem, cum pellicereris in aulam, cum praeceptor linguae germ[anae] publicus parum abfuit quin creareris, quantopere, inquam, indignabar? Ut si leaenae sui catuli aut humanissimae mulieri suus foetus eriperetur. Et sic affectus eram, quod perspidebam, quam non procul esses a pernicie, si esses aut in aula paedagogus aut linguae praeceptor publicus. Omnes mirabuntur, suspicabantur, inimid autem mei ringebantur, quid esset, quod plus quam germani mei rem curarem. Si igitur Iacobi⁵⁸⁰ mei vicem tam doleo, quem amandi tu mihi occasio ansaque extitisti, ei siquid alii ex me fructus ceperunt, tibi acceptum ferre omnes debent, qui me solus a portu imo amor meus abstraxit tui, quem sic adamavi, ut licet inimicus factus esses, odisse te nequeam, neque quidquam recusare, quod ad tuam pertineat utilitatem... Ego quidem sic me natum video, ut ipsissimis inimids, in ipsa ira, ubi quid parum blanditiae adspexi, protinus mitescam; jam ubi quem mei amantem esse animadverti, huic prope dimidium dierum vitae meae concederem, si possem et liceret: quamquam quidem qui pericula lubens amid gratia⁵⁸¹, videtur aliquo modo vitam suam impendere. Aliquando [iratus amidssimis esse]⁵⁸² videor, sed heu, quam ista ira non est ira, sed nimius fervor amoris et perspicientia mea, quod plus video quam vos, quid vitandum, quid sit expetendum. Itaque dum memor ipse mei, dum spiritus hos reget artus, hoc unum agam, solum hoc curabo, ut omnibus modis ingenuorum animorum amorem in me provocem. Hie meus thesaurus et deledatio et vita et gloria. Amor autem amore provocatur, quem prodit gratia et benevolentia cum virtute conjuncta. Sed tu solus omnium carissimus, nec poenitebit repetere solitudinem meam, licet infirmior sum fadus, si te amicum habeo. Vale, cariss[ime] mi amice! Tuus Gregor[ius] S[abbin],

*

Здрастуй, мій скарбе!

Найдорогоцінніший Михайле!

Можливо, і з тобою, найдорожчий, оці декілька днів я був грубий і обтяжливий; тоді я й сам собою був невдоволений. Бо коли я нудьгую, коли я смутний і роздратований, тоді не можу бачитись і розмовляти з тобою, як це ми зазвичай робимо, тому й не дивно, коли ти міг подумати про мене щось недобре. Але як же ж не вболівати, мій друже, коли від мене відірвали того, хто був однією з моїх найбільших відрад і втіх? Ніхто більше за мене не радіє дружбі: це моя єдина втіха й мій скарб; що ж дивного в тому, що, віддаючись печалі, я не дотримався міри? Ми вибачаємо тому, хто плаче, втративши дорогого коня, або віддається печалі після пожежі. Треба вибачити й мені, бо я не бачу того, хто для мене найдорожчий, і боюся за нього. Тим паче, що людська душа та друг, безсумнівно, цінніші за все інше. Коли б він був у безпечнішому місці, я менше непокоївся б, але ж він перебуває в панському дворі - кублі обманів і злочинів. Людина у твоєму юному віці недосвідчена, легко піддається обманові та впливові аморальності; я сам маю досвід і тим більше непокоюся - непокоюся й маю право непокоїтись. Бо що ж мені робити в житті, чим заповнити свій дух, про що піклуватися? Ні про що не турбуватись, ні за що не переживати - значить не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - це рух. Одні піклуються про одне, інші про інше; я ж турбуюся про прихильні до мене, дружні мені душі отроків і юнаків. Але де труд, там і спочинок. Де турбота, там і радощі- Скупий турбується про золото, страждає через золото, та іноді й тішиться золотом, а щоб тішитись, віддається турботам і радіє, втомлений турботами. Так і я люблю тривожитись душею за благополуччя друзів, щоб коли-небудь зазнати також і втіхи, хоч я її зазнаю вже й тепер. Бо що може бути солодшим, як не те, коли тебе любить і прагне до тебе добра душа? Що може бути приємнішим, ніж любов друга? Я не люблю жодного дару, якщо він не пов'язаний з любов'ю та доброзичливістю. Для мене немає нічого дорожчого чи солодшого, ніж душа, яка мене любить, хоч би й бракувало всього іншого. А мої турбота і радощі, і слава, і, я сказав би, життя, притому вічне життя - що це таке? Дружня душа, душа, котра любить мене, душа, котра пам'ятає про мене, - її я ціную більше, ніж піраміди, мавзолеї та інші царські пам'ятники. А що є розсудливішим від шляхетної душі, що більш вічне? Тому я й непокоюсь за мого найдорожчого Яшка, турбуюся, щоб і він мене колись також полюбив, хоч він і тепер уже любить. Адже любов народжується з любові, тож, прагнучи бути любимим, я сам спершу люблю. А хто не любив би душі цього хлопчини? Уяви собі, наскільки сильніше непокоївся б я, коли б із тобою, хоч ти й не хлопчак, а дорослий, сталося щось погане. Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного, я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі, упродовж двох років зазнав стільки ворожнечі, зіткнувся з такими наклепами, з такою ненавистю. Жоден архімандрит чи ігумен монастиря не відірвав би мене від найсолодшого спокою на шкоду моїй репутації та здоров'ю, коли б значно раніше їхніх наполягань і вимог я не побачив тебе, коли б з першого погляду ти не полюбився так моїй душі. Я думаю, ти пам'ятаєш, як я був обурений, коли тебе відвертали від занять грецькою мовою, а особливо коли тебе запрошували до панського двору, коли ти мало не став викладачем німецької мови, - як тоді, повторюю, я обурювався? Так буває, коли в левиці забирають її малят або в чадолюбивої жінки віднімають її дитину. І я зазнав цих почуттів, тому що бачив, як недалеко ти був би від погибелі, ставши учителем у панському дворі або звичайним учителем мови. Усі дивувались, підозрювали, а мої вороги сміялися з мене: у чому справа, чому це я піклуюсь про тебе більше, ніж про рідного брата? Тому, якщо мене турбує доля мого Якова, полюбити якого ти сам дав мені нагоду та привід, і якщо я був корисний іншим, то всі вони зобов'язані цим тобі, тобі, котрий один лиш витягнув мене з тихої пристані, або, вірніше, моя любов до тебе витягла мене; тобі, кого я так полюбив, що якби ти навіть став моїм ворогом, я не міг би ненавидіти тебе й відмовити тобі в чомусь корисному для тебе... Я знаю, така вже моя натура, що в стані великого гніву я відразу ж стаю лагіднішим навіть щодо своїх найлютіших ворогів, як тільки помічаю хоч би незначний вияв прихильності до мене. А як тільки помічаю, що хтось мене любить, я готовий віддати йому половину днів мого життя, якщо б це було можливо й дозволено; зрештою, хто добровільно заради друга наражається на небезпеку, той якимось чином ніби витрачає своє життя для нього. Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а моя надмірна гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливість, тому що я краще за вас бачу, чого слід уникати й до чого прагнути. Отже, поки я усвідомлюю самого себе, поки душа керує тілом, я буду дбати лиш про те, щоб усіма засобами здобути любов шляхетних душ. Це мій скарб і радість, і життя, і слава. Любов же викликається любов'ю, яку породжує ласка та прихильність, поєднана з чеснотою. Але ти мені з усіх найдорожчий, і я не буду жалкувати за своєю самотою, хоч здоров'я моє й почало підупадати, -якщо ти залишишся моїм другом. Бувай здоров, найдорожчий мій друже! Твій Григор[ій] С[авич].

75

"С Купянских степов" [до Харкова, перша половина 1767 p.]

Мой любый друже!

Мїхайло Іванович! Веселись во Господѣ!

Молчанїе должно нагородить. Посилаю вам новую мою пѣсню⁵⁸³. А вот она:

Бездна Бездну призивает⁵⁸⁴

Ш

Нелзя бездны Окиана Горсгю персгы забросать,

Нелзя Оі пеппаї сі) Стана³ Скудной Каплѣ прохлаждать.

Возможет ли в темной Яскинѣ^ь гулять Орел,

Так как в поднебеснїй Край вйлетит он отсель?

Так не будет сыт плотским Дух.

^а Castra sedes, ora [Військовий табір, місцеперебування, берег (лат.)].

^ь Hoc pote[st] dici о abr\c, - locus subterraneus obscurus, angustus [Це можна сказати словом

о аЬг\с, - місце підземне, темне й тісне (лат.)].

z

Бездна Дух єсть в Человѣкѣ,

Вод всѣх ширшій и небес;

Не насытиш тілі во вѣкы,

Что плѣняет Зрак шчес.

аггсюду-то Скука, внутр скрежет, тоска, печаль,

аггсюду неситость, и с Каплѣ Жар паче встал.

Знай: не будет сыт плотским Дух.

со роде плотскій! невѣжды!

Доколѣ ты тяжкосерд?^с

Возведи сердечны вѣжды,

Глянь виспр под небесну Твердь.

Чему ты не ищеш знать, что то зовется Бог?

Чему не толчеш, чтоб увйдѣть его ТЫ мог?

Бездну Бездна удовлит вдруг.

Haec cantilena non est quidem grandis lapis, sed plane pusillus lapillus, non inutilis ad aedificandam tamen pietatem. Habet certe sdntillam intus; non omnino caret ade ad exdndendas carnis cupiditates, et aliquantum similis iis silidbus, quibus olim apud Judaeos fiebat drcumcisio⁵⁸⁵. Adhaesimus mundo, immersi sumus carni, intricati тоїс <ях|жг|аат той ЬісфоЛои. Verum si saepius tentemus, est spes fore, ut aliquando eludamus sursumque exiliamus для насигценіа⁵⁸⁶.

[Ця пісня - не великий камінь, а дуже маленький камінець, проте небезкорисний для виховання благочестя. Усередині він, поза сумнівом, має іскорку та й не позбавлений леза, щоб вирізати плотські пристрасті; він трохи схожий на ті кремені, за допомогою яких в юдеїв колись робили обрізання. Ми прив'язані до світу, ми занурились у плоть, заплутались у софізмах диявола. Утім, якщо будемо частіше робити спроби, то є надія, що коли-небудь з них таки виплутаємось і піднімемося вгору [для насищеніа].

[До Харкова, від 25 червня 1867 p.]

Вселюбезнѣйшій друже, Міхайло Іванович!

со ісгинной вашей ко мнѣ любвѣ не сумнюся, что она желает о нынѣшном моим знать собрагценіи. Моя теперь Rusticatio [село] в Курежѣ⁵⁸⁷. In solitudine non solus, in otio negotiosus, in absentia praesens, in jadura integer, in tristitia pacatus [У самотині не самотній, у бездіяльності діяльний, у відсутності присутній, у катастрофі неушкоджений, у скорботі втішений].

^с Recordare vocabuli Ло<; [Пригадай слово Ло<; (низький, приземкуватий)

(лат., гр.)].

Вы вао понимаете, развѣ in jactura int[eger], id est з...⁵⁸⁸ ростерялся; повѣрте, толь нечаянной выхор вихватил меня с Купянских сгепов, что, кромѣ ютки да бурки кирёйной, ничегсо не взял. со этой бурѣ послѣ поговорим. А negotiositas [робота] моя вся состойт... да вѣдь вы ж знаете... в борбѣ с скукою. Если б кто посгоронній de начитал, без сомнѣніа, сказал бы: чорт тебѣ виноват, если доброволнсо всѣх дѣл убѣгаешь.

Смѣшніи мнѣ, душа моя, этіи умйшкы! Оны не разсуждают, что бѣс скукы подобен да и есгь он внутренной вихор, кой тѣм бурнѣе поривает, чем легшое перо или очеретину схватит, и чем далѣй за легкосгь свою подаіотся ему, тѣм безпокойнѣе станет, в то время когда Імпет⁵⁸⁹ по Імпетѣ сгремителнѣе раждается, разсѣвая, как прах, и обрагцая без конца⁵⁹⁰, как листвіе, вожделѣнія душы, волнуюгцойся и неутвержденной. Что ж это за лѣкарсгво? Да и, кромѣ тогсо, оны толксо по тих мѣст разумѣют скуку, пока она нас принуждает mutare terras alio sole calentes [змінювати землі на ті, гцо їх зігріває інше сонце], и, желая уврачевать, совѣтуют (ut Horatius tuus ait) multa jaculari brevi aevo⁵⁹¹. Atque istud ipsum est torquieri hoc daemone [як каже твій Горацій, багато досягти за коротке життя. Але якраз це й означає терзатися цим демоном]. И что есть скука, развѣ неудоволствіе? Коль же она вездѣ по всем розлилась! Non satisfadt tibi tua doctrina? habes hunc Daemona. Male me habet, quod parum sum Musicus? quod parum laudor? patior plagas et colaphizor? Quod jam sum senex? Quassor, ni boni consulo. Irascor propter improbitatem inimicorum et obtredatorum? Non illi, sed Daemon me inquietat idem. Quid mors, paupertas, morbi? Quid quod ludibria omnibus sumus? Quod spes evanesdt in posterum? His omnibus an non misere anima tanquam venti labro quodam sublata ac turbine exagitata quassatur? [Тебе не вдовольняє твоя наука? І в тобі сидить той-таки демон. Мені прикро, що я не досить музикальний? Що мене мало хвалять? Що зношу удари й ганьбу? Що я вже старий? Незадоволений тим, що мені щось не подобається? Роздратований з огляду на безчесну поведінку ворогів та ганьбителів? Не вони, а той-таки біс завдає мені клопоту. А що як прийде смерть, бідність, хвороба? Нас непокоїть, що ва шкилюють із нас, що слабне надія на майбутнє? Хіба душа не страждає від усього цього найжалюгіднішим маніром, так, ніби її підхоплює порив вітру й кружляє вихор?]

Вот, душа моя, как я разумѣю скуку, а не то толксо, что вселюбезних моих разговоров не наслаждаюсь. И что блаженнѣе, как в толикой достигти душевной Мир, чтоб уподобитись шару, кой всіо однаков, куди ни покоти⁵⁹². Я тебѣ, друг мой, говорю, что нѣт секі) Божественнѣе и премудрѣе разсужденїя, и вопїю с твоим тезком, сей Шар держащим: "Кто яксо Бог?"⁵⁹³

Ваш вседоброжелателній Гр[игорій] Сковорода⁵⁹⁴.

25 іюня 1767.

Любезному Николаю⁵⁹⁵ поклон!

Михайлу⁵⁹⁶ Івановичу Коваленскому.

77

[Із Гусинки⁵⁹⁷ до Санкт-Петербурга, 1787 р. - початок серпня 1788 р.]⁵⁹⁸ Любезная душа моя, радуйся, веселись, дерзай, мир тебѣ⁵⁹⁹ да будет ввѣк!

Благодарю благому сердцу⁶⁰⁰ за огнедухновенное от тебе письмо твоє, а без него вся мнѣ вселенная, в дар приносима, не толко твоя юфта не мила. Внял ли ты сему Павлову слову: "Вас ишу, не ваших имѣній"⁶⁰¹. Хвалит тебе благій во мнѣ дух мой⁶⁰², что, посгоянсгвуя в любви и к нигцему моєму сгранничесгву, обличил, яко ты...⁶⁰³, т.є. краеуголнаго каменя⁶⁰⁴ вйжу, что и сам ты не искал во мнѣ ни моих ни плоти и крови⁶⁰⁵, но того единаго, о коем писано: "Слыши, Израилю⁶⁰⁶, Господь Бог твой посредѣ тебе"⁶⁰⁷. Держися убо сего царсгвуюгцаго в нас краеуголнаго Каменя и кифы. Сей среди нас Камень есгь прибѣжигцем для всѣх зайцов⁶⁰⁸. Да ищет мір индѣ себѣ помощи и утѣшенія. Да волнуется во всем мірном потокѣ. Се бо есгь вся тварь. Есгь лед и вода непосгоянная⁶⁰⁹, но она есгь основаніем и надеждою людям безсердечным, по писанному: "Рѣка текущая основаніе их" (Іов)⁶¹⁰. Ты же, о человѣче Божій, бѣгай сих⁶¹¹. Держися любви⁶¹². Вся преходят, любви же никогда⁶¹³, вся тебе осгавят, кромѣ любезнаго, внутрь тебе сущаго. "Се, Сей сгоит за сгѣною нашею"⁶¹⁴, в тюрмѣ нашей он свѣт. Есгли возволнуется море, есгли воззыграет плоть и кровь, есгли возвѣют смертнаго сграха вѣтры, не бѣги искать помощи по улицам и по чужим домам. Вниди внутрь тебе, мимо йди⁶¹⁵. Плоть и кровь твою пройди, всю тлѣнь и дрянь - вот тебѣ спасителная пасха. Осгави всю гибель, поколь даже дойдеши туда, "дондеже пришедши ста верху, идѣже бѣ отроча"⁶¹⁶; "и бысгь в мирѣ мѣсго его"⁶¹⁷. Он отроча тілі, что не сгарѣется. Но послѣ крѣпосги есгь ветхій денми⁶¹⁸ Сам[п]сон. Кричи, вопи, сгучи, буди, он чесголюбив, хочет, чтоб мы его просили, и будто спит, да научит нас бѣда наша. Горе! Гдѣ искать его? Сей-то проженет тебѣ твой Филистимы, запретив морю и вѣтрам⁶¹⁹. Докажем, надѣяся на сію гавань, что ты правдивый сын... яже есмь...⁶²⁰ или Варсава, т. е. сын Мира⁶²¹, нашедшій в смерти моей истину, во вѣки пребываюшую⁶²², и на ней с Ноевою голубицею упокоишися безпечно. Да исполнится слово Исаино: "Прозовешися здатель оград, и сгези твоя пофедѣ упокоиши"⁶²³.

Друг твой Варсава.

78

[До Санкт-Петербурга, 26 вересня 1790 р.]⁶²⁴

Из Олшанскія Ивановки 1790 года, Септемвр[іа] 26-го.

Возлюбленный паче всѣх Человѣк⁶²⁵, Михайле!

Мир тебѣ, Муже Божественных Желаній⁶²⁶!

Мати моя, Малорбссія, и Тётка моя, Украйна, посылают тебѣ в Дар малорослую мою Дщерь Авигёю⁶²⁷: «Икбну Алківіадскую». Пріймй Её и, яко Давид, наслаждайся Ею.

Она не Лицем, но Сердцем Красавица, и вся Слава Ея внутрь Ея. С нею бесіздуя, бесіздуешь со мною. Сердце моє в ней, а Ея во мнѣ. Она порбдит тебѣ Едйнаго тбчію Сына, иже есть Истое Начало⁶²⁸.

Род сей Лицемѣрный и Сласго-Очёсный, ругаясь, нарицает Бѣсною и Буйною. Аз же тя, прежде Юношу, нынѣ же обрѣтбх тя Мужа по Сердцу моєму⁶²⁹. Вся моя Дума твоя есгь, и твоя - моя.

Вот Едйносгь! Любовь! Дружба!..

Письмо сокрагцу. Не удёрживаю от Бесізды с Дѣвою Еѵою. Тблько припишу воспѣтую мною в Харковѣ Харкову Пѣсеньку в Авгусгѣ.

Oratio ad Deum, in Urbem Zacharpolim:

Ex hoc Zachariae Prophetae Grano:

"7 hi sunt Oculi Domini. . ."⁶³⁰ *

Zacharias Oculos septem tibi praedicat esse.

Septimus est Oculus, Zachariana Polis.

His Oculis septem, Tu solus, Christe, Pupilla.

Caed sunt Oculi, quando Pupilla latet⁶³¹.

O reclude tuos in Earn, miseratus, Ocellos!

Sic Sol verus erit, Zachariana Polis.

[Молитва до Бога, за місто Харків.

Із такого зерна пророка Захарії:

"7 очей Господа. .."

*

Каже Захарія, є в тебе сімка очей.

Сьоме ж бо око - то місто Захарії.

Вам цим очам ти єдиний, Христе, зіниця.

Очі незрячі, закрита зіниця коли.

О, розплющ свої очі, зглянься на нього!

Місто Захарії так стане, мов сонце ясне⁶³²]

Сій Очи открбет Авигёа⁶³³ в Захаріевском Свѣщникѣ. Tu Versus fades Slawonicos [Ти будеш складати слов'янські вірші].

Іаков мой к сей моей Дщёрѣ просгудйлся. Замарал в ней и моє, и Кому поднесена, Имя⁶³⁴. Откуду de? не вѣм. Сего ради пересылаю к тебѣ, Другу, сей для него спйсанный Спйсок. Уживай, лучше его, себѣ аю твоего Лиценціата⁶³⁵ Душу. Аще Бог Пбмогць, во Слѣд Авигёи ещё два мой Сынбчки выправляют Крйлца и думают к вам летізть. «Древній Мір»⁶³⁶ (Пишу Ы, ut differat ab illo [щоб відрізнити від того]: Мир)⁶³⁷ и «Михайл, боряй Сатану»⁶³⁸. Они рождённы для тебе и посвящённы от самых Пёлен святому твоєму Духу⁶³⁹. Окажет Пролог. Будь же им Отёц и Покров во

Віікіі! Но потерпим. Снимаются Копій. Оригинал ли прислать? Увйжу. До Дгцёри случайно привязалася Ода Сідрбнія Езуйты⁶⁴⁰. Благо же! На Ловца Звѣрь⁶⁴¹, по Послбвицѣ. Послѣ Годовбй Болѣзни перевёл я Её в Харковѣ, отлѣтая к Матерѣ моей, Пусгынѣ. Люблю сію Дѣвочку. Ей! достойна быть в Числі', согрѣваюгцих блажённу Давйдову и Лбтову Старосгь, бных: "Приведутся Царю Дѣвы"⁶⁴². Прилатаю тут же, как Хвбсгик, и закоснізвінее моє к Вам Письмйшко Гусйнковское. Нынѣ скитаюся у моего Андрёя Иван[овича] Ковалёвскаго⁶⁴³. Имам моєму Монашесгву пблное Упокоёніе, лучше Бурлука⁶⁴⁴. Земёлька Его есгь Нагбрняя. Лѣсами, Садами, Холмами, Исгбчниками распегцрённа. На такбм Мѣсгѣ я родйлся возлѣ Лубёнь⁶⁴⁵. Но Ничтб мнѣ не нужно, как спокбйна Кёліа, да наслаждаюся моєю Непі',стою Оною: "Сію возлюбйх от Юносги моея..."⁶⁴⁶ О сладчайшій Органе! Едйна Голубйце моя! Бібліє! О дабьі собылбся на мнѣ Оное! "Давйд Мелодйвно, выгравает дйвно. На всѣ Струны ударяет. Бога выхваляет"⁶⁴⁷.

На сіє я родйлся⁶⁴⁸. Для сего ям и пію⁶⁴⁹, да с нею поживу и умру с нею.

Амйнь!

Твой Друг и Брат, Слуга и Раб, Григорій Вар-Сава Сковорода Данійл Мёінгард⁶⁵⁰.

Число

моих Творёній. Лучшее значат Звѣ[з]дки.

I. Наркйсс. Узнай себе***. Перворбдный Плод.

2. Симфоніа Библёйных Слов сему: "Рѣх: сохраню Путй м[оя]"*⁶⁵¹.

3. Симфоніа: "Агце не увѣси самую тебе..."⁶⁵² и протчая***.

4. Неграмотный Марко. У Як. Правйцкаго⁶⁵³.

5. Алфавит Мйра. (о Прирбдѣ)***.

6. Разговор Колцб*.

7. Дрёвній Мыр.

8. Жена Лбтова*.

9. Брань Міхайлова со Сатаною**.

10. Ікона Алківіадская***.

II. БесІ'.да 1-я: наречённа Сіон.

12. БесІ'.да 2-я: Сібн.

13. БесІ'.да 3-я: наречённа Двое**.

14. Діалог: Душа и Нетлѣнный Дух. У Правйцкаго.

15. Прйтча, наречённа: Убогій Жайворонок. У Дйскаго⁶⁵⁴.

ПЕРЕВОДЫ.

Из Ціцерона.

1. О Старости*. Поднесена Степ[ану] Ів[ановичу] Тевяшбву,

Полк [овнику]⁶⁵⁵.

2. О Смерти.

3. О Божій Правосудіи*.

4. О Храненіи от Долгов. Дарена Алексію Юр[іевичу] Сошалскому⁶⁵⁶.

5. О Спокбйст[віи] Душевном"'. Поднесена Якову Мих[айловичу] Захаржёвскому⁶⁵⁷.

6. О Вождел ііпіп Богатства. Завезена в Крым без Спйска.

7. Езуйта Сідрбнія Ода о Уединёніи. Et Cetera.

У Друга нашего, Бабайскаго Іерёя, Іяк[ова] Правйцкаго всѣ мой Творёнія хранятся. По мнѣ бы Они давно пропали. Я удивйлся, увйдѣв у его моего «Наркйсса» и «Симфон[ію]: аще не ѵв іісіі». Я Её, ожелчйвшися, спалйл в Осгрогбрскѣ⁶⁵⁸, а о «НаркіїссЬ» на Вѣки было забыл. Просйте у Его. А я не точію Апографи⁶⁵⁹, но и Аутбграфи⁶⁶⁰ раздал, раздарйл, расточйл.

Non prodest Messis, nisi servet Cura fidelis.

Fons fundit largas, Testa reservat Aquas⁶⁶¹.

["Нема з урожаю пожитку, як догляду потім бракує.

Ллє воду джерело щедро, а посуд її зберіга⁶⁶²].

Post scripsi [опісля написаного]. При Авигёи⁶⁶³ пріймите и «Алфавита» Сына. Так Дух велѣл⁶⁶⁴.

79

[З Іванівки до Санкт-Петербурга, 2 квітня 1794 р.]⁶⁶⁵

Desideratissime МісІіаёІ!

Pax tibi et Tuis!

Senectus mea dolet, sed Sepulchrum Corporis dolet, non Animus. «Жёну Лбтову», уже совершенную, пришлю, аще Бог восхбщет, чрез Андрёя Ивановича⁶⁶⁶. Пришлю и «Потоп Змійн»: et videbis, fortassis etiam admiraberis. Nam uterque Liber tuo Nomini est consecratus. Prologos hoc aperit. Feci Prologon et in «Narcissum», id est, in Librum: «Nosce te ipsum», sed iste veniet suo Tempore. Sed quid hoc tandem? Quando tuam Corporis Domunculam videbo, in qua meus МісІіаёІ habitat⁶⁶⁷? Expectando defessus sum. Ceterum, semper sum Tecum. Neque enim non ii sumus.

"Плоть Ничтоже..."⁶⁶⁸ Vale, Cariss[ime].

Tuus et Servus et Amicus Greg[orius] Daniel Meingard.

*

Найжаданіший Михайле!

Мир тобі і твоїм!

Старість моя страждає, але страждає тлінне тіло, а не душа. [«Жену Лбтову», уже совершенную, пришлю, аще Бог восхбщет, чрез Андрёя Ивановича. Пришлю и «Потоп Змійн»], і ти побачиш, а може, і будеш

здивований. Адже ж обидві книги присвячені твоєму імені. Обидві розпочинаються з пролога. Я зробив пролог і до «Нарциса», тобто до книги «Пізнай самого себе», але цей пролог прийде у свій час. Однак гцо ж це таке? Коли я побачу домівку твого тіла, домівку, в якій живе мій Михайло? Від чекання я знемігся. Зрештою, я завжди з тобою. Бо ми не ті...

["Плоть Ничтоже..."] Бувай здоров, найдорож[чий]!

Твій і слуга, і друг Григ[орій] Даниїл Мейнгард.

Майже всі листи Сковороди до Михайла Ковалинського були написані впродовж 1762-1764рр. їхню левову частку Ковалинський перегодом оправив у зошит разом з автографами поезій та деякими іншими матеріалами свого вчителя. Зараз цей зошит зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24). Більшість листів до Михайла Ковалинського було вперше опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Листи 1-76 подаємо за автографами.

¹ Див. прим. 1 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

² Ідеться про отця Петра, якому Михайло Ковалинський доводився племінником [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. -Харків, 1970.-С. 101,135].

³ Дії св. апостолів 1: 14. У рукопису - помилково - 2: 14.

⁴ Ідеться про молодшого брата Михайла Ковалинського - Григорія.

⁵ Див. прим. 77 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁶ Див. прим. 44 до перекладу діалогу Ціцерона «De senectute».

⁷ Ісократ. Панафінейська промова, 124. Тут сказано таке: наші предки "влаштували справи держави та свої власні так благочестиво й прекрасно, як те й личить людям, котрі є Божими дітьми" [Исократ. Речи // Вестник древней истории. - 1967. - № 3. - С. 194].

⁸ Мабуть, саме отець Петро познайомив Михайла Ковалинського зі Сковородою. Точніше кажучи, він попросив Сковороду навчати Михайла грецької мови [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -С. 101, 135]. Свою роль у цій справі відіграв і священик Харківської Троїцької церкви отець Борис Єнкевич.

⁹ Переказ думки з трактату Сенеки «Про спокій душі» (VII. 1). Пор.: "Nihil tamen aeque oblectaverit animum quam amicitia fidelis et dulcis".

¹⁰ Див. прим. 265 до діалоіу «Бесѣда, нареченная двое».

¹¹ Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 6. Початкове слово цитати в Біблії має форму: ’'Eoziv.

^п Див. прим. 150 до притчі «Благодарный ЕродіЙ».

¹³ Далі йде розчерк Сковороди.

¹⁴ У Святому Письмі підкреслюється передусім краса пальми. Крім того, це дерево символізує тут праведника. У старій українській літературі образ пальми неодмінно асоціювали з моральною чистотою. Згадаймо для прикладу рядки «Євхаристеріона» Софронія Почаського: "На верху том пресличном палма вьірастаєт, / А на палмѣ зась цнота гнѣздо своє маєт" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнѣйшому в ХристВ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в. в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924.-С. 296].

¹⁵ Пальмову гілочку тримає в руках, наприклад, св. Варвара. Див. образ Варвари на іконі XVIII ст. з Київщини [Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХ століть. - Київ, 1996. -С. 294].

¹⁶ Ідеться про студента Харківського колегіуму Олексія Базилевича, який вивчав поетику в Михайла Ковалинського [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 157].

¹⁷ Вільшани - село (тепер - Дергачівського р-ну Харківської обл.), засноване близько 1655 р. Першими його поселенцями були вихідці з Вільшани на Черкащині.

¹⁸ Далі нерозбірливо.

¹⁹ Очевидно, на цю пору Михайло Ковалинський пробував переспівувати Давидові псалми. Принаймні поезія Ковалинського, подана в листі Сковороди № 6, є переспівом

11 (12)-го псалма.

²⁰ Ідеться про Еразма Роттердамського (Erasmus Roterodamus, Desiderius) (1469-1536 pp.) -видатного голландського письменника, філософа й богослова доби Відродження, чиї твори були добре відомі в старій Україні. Сковорода часто покликався на Еразма як на філософа та взірцевого латиномовного письменника. Він знав збірку Еразма «Adagia», книгу «Домашні бесіди» («Colloquia familiaria»), яка була, зокрема, і в бібліотеці Харківського колегіуму. Можливо, у творах Сковороди є також рефлекси Еразмової «Похвали глупоті». Принаймні сковородинський образ Алківіадових силенів (трактат «Silenus Alcibiadis») близький до того, що його подав у «Похвалі глупоті» Еразм, а образ "світового театру" в Сковороди нагадує відповідну Еразмову картину.

²¹ Очевидно, Сковорода говорить про Максима Ковалинського - двоюрідного брата Михайла [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 102].

²² Гелікон (гр. ЕАіксоѵ, лат. Helicon) - лісисте гірське пасмо в південній Беотії, поблизу Теспій, присвячене Аполлонові та Музам.

²³ Камени (лат. Camenae) - поширена в римських поетів назва Муз.

²⁴ Ідеться про Максима Ковалинського. Див. прим. 21.

²⁵ Кровопускання (гр. фАєротоціа) - один із найбільш поширених (особливо в часи середньовіччя) старовинних засобів лікування. Феофан Прокопович коментував його появу так: "Кажуть, що мистецтво флеботомії (тобто розтинання судин) виникло на підставі спостережень за гіпопотамським нільським конем. Бо кажуть, що ця тварина, відчувши в собі надлишок крові, який душить її, настромивши стегно на найгостріші очеретини, розтинає собі вену, через яку випускає надлишок крові" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 184]. Настанову, схожу на сковородинську, фіксує й українська приказка: "Кров пустити - цвях у труну забити" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. -Київ, 1963. - С. 546].

²⁶ На звороті рукою Сковороди дописано: "Ego nunc dotisto sum repetito".

²⁷ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 2. Пор.: Спсй /иа, гди, йкш шскХд'Б прпвнвш.

²⁸ В автографі перші п'ять рядків мають нумерацію, а п'ятий та шостий написані на берегах. Чотири попередні рядки - парафраза Книги Псалмів 11 (12): 3. Пор.: СХєтнла T/idrO/id кшждо ко йскренне/иХ СВ0Є/И& оустнѣ /іьстивыа въ сердцві, й въ сердцві глаголаша вл5а.

²⁹ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 4. Пор.: Потревйтъ гдь вса оустны /івстЙввіа, А^вкъ

ВС/іер^ЧИВВіЙ.

³⁰ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 5. Пор.: А^вкъ нішъ во^вс/ійчи/иъ, оустны нЗіш при нЗсъ сХтв: кто намъ гдв єств;

³¹ Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 6. Пор.: Стрясти рЗди нйфи^ъ й во^дві^нїа оувбги^ъ ннѣ воскрнХ, Г/іетъ гдв: по/іожХса во сгїнїе, не швинмса ш не/иъ.

³² Парафраза Книги Псалмів 11 (12): 7-8. Пор.: СювесЗ гдна словеса чйстл, среврб р^ЖЖбНО, ЙскХшеНО ^С/И/іЙ, ШЧИфСНО СЄД/ИЄрЙцЄК>. Тві, ГДИ, со^рлнйши НВІ Й СОВ/ІГСДСШИ НВІ (Я родсі сегш й во в^къ.

³³ У такій формі це прислів'я зринає, зокрема, в Еразмовому діалозі «Virgo |лХстоуа|лэ<;» із «Домашніх бесід» [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. - T. 3. - P. 291]. Трохи інакша форма - у байці Федра «Лисий та Еоломозий» (V. 6). У перекладі Володимира Литвинова: "Вугілля-бо, як кажуть, а не скарб знайшли!" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 98].

³⁴ Цього слова в Плутарха тут немає.

³⁵ У Плутарха інакший порядок слів: "stabilem nullam cum".

³⁶ У Плутарха: accommodet.

³⁷ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 52b [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 127-128; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. 1. - P. 62].

³⁸ Сковорода має на думці латинську приказку: "Nemo nascitur artifex" ("Ніхто не народжується майстром") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латин-ские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 230].

³⁹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁴⁰ Арістотель. Політика І, 1, 12. 1253а25-30 [див.: Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. -Т. 4. - С. 379]. Ця Арістотелева фраза зринала і в інших старих українських авторів, наприклад, у Стефана Калиновського [див.: Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. -С. 59]. Зрештою, у формі: "Homo solus aut Deus, aut daemon" - вона стала крилатою [див.: Вечные мысли на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 151].

⁴¹ Це - роздум на Златоустову тему "Христос ніколи не сміявся". Сковорода вважав, що мудрі люди здаються сумними (меланхоліками) тільки простакам, бо насправді ці люди, так само, як і Христос, перебувають у стані істинної радості, тобто "сміються таємним сміхом" [див. про це: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Еригорія Сковороди. -Харків, 1993. - С. 7(у-79).

⁴² Атрій (лат. atrium) - головне приміщення з верхнім освітленням у будинках Стародавнього Риму.

⁴³ Книга Псалмів 83 (84): 2.

⁴⁴ Книга пророка Ісаї 61: 7.

⁴⁵ Очевидно, Сковорода говорить тут про Христа. Пор.: "Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корень Давидів..." (Апокаліпсис 5: 5).

⁴⁶ Агар - єгиптянка, служниця Сарри, за чиєю намовою народила від Авраама сина Ізмаїла.

⁴⁷ Сарра - дружина Авраама, мати Ісаака. Протиставлення Агари та Сарри - традиційне для християнського письменства. Зокрема, його можна бачити вже в першому оригінальному творі української літератури, що ним є «Слово о ЗаконВ и Благодати» київського митрополита Іларіона (XI ст.) [див.: Молдован А. «Слово о законе и благодати» Илариона. - Киев, 1984. - С. 79-82]. В алегоричному сенсі Сарра є знаним марійним прообразом. Як писав, наприклад, Дмитро Туптало: "Сарра рождшая сына в старости бв прообразованієм пречистыя Дѣвы Марій, имѣвшей родити Христа в дВвствѣ..." [Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. -Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 447].

⁴⁸ Ідеться про історію Агари та Сарри (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 16, 21). Сковорода підкреслював, що ім'я Сарриного сина Ісаака означає "сміх". Див. прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁴⁹ Софіст (гр. оскрюхцс,) - "мудрець, знавець". Софістами називали давньогрецьких риторів та філософів Ѵ-ІѴ ст. до н. е. (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Лікофрон та інші), які обстоювали ідею цілковитої відносності людського знання, послуговуючись, зокрема, усілякими логічними парадоксами. Див. також прим. 107 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁵⁰ Ідеться про Божу заборону їсти м'ясо нечистих тварин: "І свині, бо вона має розділені ратиці, і має ратиці роздвоєні розривом, та жуйки не жує, - нечиста вона для вас" (Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 7). Софісти названі тут "свинями" тому, що вони аж ніяк не прагли до єдності слова й життя, практикуючи їхню "роздвоєність". Це був традиційний, від часів античності, закид на адресу прибічників розподілу теоретичних настанов та життєвої практики [див.: АдоП. Что такое античная философия? - Москва, 1999. - С. 190-191].

⁵¹ У старій Україні єство філософії було заведено окреслювати вслід за «Діалектикою» Івана Дамаскина: "Философия єсть познаниє истотности... Философия єсть познаниє божественних и человѣческих вещей. Философия єсть размишлениє о смертй... Философия єсть уподоблениє Боїу... Философия єсть наука над науками... Философия єсть любов мудрости..." [Йоана Дамаскина діалектика, або логіка// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 126; пор.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 236]. Це окреслення було знане в Україні ще за старокиївської доби [див.: БичваровМ.Д. Константин Кирил Філософ і філософська думка Київської Русі// Філософська думка. - 1980. - № 3. - С. 88-89] і вважалося за взірцеве також у києво-могилянській традиції [див., наприклад: Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи, включає логіку, метафізику, фізику й етику [вступ] // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 44]. Слід сказати, що наші барокові письменники з-посеред шести "толкованій" філософії, що їх подав Дамаскин, особливо полюбляли третє та шосте. Вони тлумачили філософію найперше як "память смертную" (досить пригадати «Вечерю душевную» Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 116 (зв.) (друга пагін.), 121 (зв.) (друга пагін.)] чи «Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста» Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недВли Великаго поста// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1782. - Ч. 1. - Арк. 39 (зв.)]) або ж як "мудрость, любленіє мудрости, любомудріє" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 469]. Про те, що мудрий чоловік має розмовляти найперше із самим собою, засвідчуючи тим самим власну самодостатність, не раз говорили стародавні філософи, починаючи з Геракліта Ефеського (В 101: "Я питав самого себе"). У діалозі Платона «Теетет» (189е) Сократ подає таке тлумачення слова "мислити": "Я називаю так розмисл, який душа веде сама із собою про те, що вона спостерігає... Мислячи, вона робить не що інше, як розмірковує, сама себе питаючи й відповідаючи, стверджуючи й заперечуючи" [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1993. - Т. 2. - С. 249]. Так само й Епіктет в одній з діатриб казав таке: "Як Зевес спілкується сам із собою, знаходить спокій у самому собі..., так і ми повинні вміти розмовляти із собою, не потребуючи для цього когось іншого" [Беседы Эпиктета. - Москва, 1997. - С. 175]. А найближчим джерелом, з якого міг узяти цей концепт Сковорода, є, мабуть, слова Антисфена Афінського (бл. 444-366 pp. до н. е.) у викладі Діогена Лаерція (VI, 6): "На запитання, що дала йому філософія, він відповів: 'Уміння розмовляти із самим собою'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 236].

⁵² Діоген Лаерцій (VII, 174) приписує ці слова не Кратесові, а Клеанфові: "Одному відлюдникові, котрий розмовляв сам із собою, він сказав: 'У тебе дуже некепський співрозмовник!"' [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 322].

⁵³ Plutarchus. Quomodo quis suos in virtute paranda sentire possit profectus, 79a [див.: Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 159; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 94].

⁵⁴ Книга пророка Ісаї 61: 7.

⁵⁵ Згідно з Арістотелем, аналіз субстанціально сущого передбачає з'ясування чотирьох першопричин: рушійної, матеріальної, формальної та фінальної. Див. прим. 101 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

⁵⁶ Перша книга Мойсеєва: Буття 21: 6. Слова, що їх промовила Сарра, коли Господь у видінні пообіцяв їй дитину, адже на ту пору жінці було вже дев'яносто років, а Авраамо-ві - сто, і всі надії на дитину давно минулись [див.: Аверинцев С. Ісаак // Аверинцев С. Софія-Логос: Словник/ Упорядник та автор передмови Костянтин Сігов; науковий редактор видання Марина Ткачук. 3-є вид. - Київ, 2007. - С. 107].

⁵⁷ Таке тлумачення імені Ісаака було звичним у нашій бароковій літературі. Див., наприклад, в одному з казань Антонія Радивиловського: "...Ісаака, значит радость..." [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 516 (зв.)], або в «Учительній Євангелії» 1637р.: "Ісаак - смѣх, або радость..." [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 840]. Див. також прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

⁵⁸ Сковорода має на думці те, що Давид уразив Голіата його ж таки мечем (Перша книга царств 17: 51). Див. прим. 513 до трактату «Книжечка о чтеніи Священ[наго] Писанія, нареченна Жена Лотова».

⁵⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо - для Господа живемо, і коли вмираємо - для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо - ми Господні!" (Послання св. ап. Павла до римлян 14: 7-8).

⁶⁰ У рукопису: Alvi]oi<;.

⁶¹ Угорі аркуша написано: "Reicias vires" ("Облиш зусилля" - лат.). Бідність, яка дає душевний спокій, - традиційна філософська тема, починаючи від часів Сократа й Діогена. Свій яскравий вираз вона знайшла в кінічних діатрибах, наприклад, у філософа

III ст. до н. е. Біона Бористеніта (творця самого жанру діатриби), Телета з Мегар (III ст. до н. е.) та інших. Досить пригадати хоч би збережені Йоаном Стобеєм діатриби Телета «Про автаркію», «Про бідність та багатство» [див.: Антология кинизма. Фрагмента сочи-нений кинических мыслителей. - Москва, 1984. - С. 180-185, 190-197], «Апологію» Апулея тощо. Не раз ця тема зринала також у творах старих українських письменників, скажімо, у Симеона Полоцького («Odmiany wszech rzeczy ludzkich» зі збірки «Carmina ѵагіа») [див.: Полоцкий С. Вирши. - Минск, 1990. - С. 88].

⁶² Бджола, що тікає від диму, - топічний образ, добре знаний у літературі українського бароко. Варто пригадати хоч би Лазаря Барановича, який у передмові до своєї «Аполлонової лютні» писав таке: "Pszczolka z dymu marsowego, / Szuka mieysca spokoynego" [Baranowicz L. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - K. 1 (v.) (Do czytelnika)].

⁶³ В автографі закреслено слово atra, а замість нього вгорі написано et.

⁶⁴ В автографі на полі рукою Сковороди дописано: tv tantpa ("увечері" - гр.).

⁶⁵ В автографі далі закреслено слово: negotii.

⁶⁶ Пенати (лат. penates) - боги-охоронці дому в Стародавньому Римі. У переносному значенні - рідна домівка.

⁶⁷ Тартар (гр. Тартаром) - згідно з грецькою міфологією, чорна безодня в глибинах космосу, яка перебуває під Аїдом. У християнській традиції Тартар здавна поставав синонімом пекла. Див., наприклад, молитву Василія Великого, подану в «Требнику» Петра Могили: "...во тму глубины Тартара предавый..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 340 (третя пагін.)].

⁶⁸ У рукопису: Аіїтаркєіа. Про поняття автаркія див. прим. 150 до притчі «Благодарный ЕродіЙ».

⁶⁹ Це - парафраза сентенції Вергілія: "Auri sacra fames!" (Вергілій. Енеїда, III, 57). У перекладі Михайла Білика: "Золота клята жаго!" [Публій Вергілій Марон. Енеїда/ З латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 66].

⁷⁰ В автографі початок рядка має такий вигляд: "Corde vorant aurum", - а над ним арабськими цифрами вказано правильний порядок слів.

⁷¹ Ір (гр.Ірос,) - персонаж «Одіссеї» Гомера (XVIII, 1-110), жебрак, що мешкав у домі Одіссея та розпочав був бійку з господарем, коли той повернувся додому. Словникове значення імені Ірос - "убогій, мендик" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 415]. Існують також приказки: "Pauperior Іго" ("Бідніший за Іра") [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 261]; "Ир Крезу не товарищ" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 81] тощо. З українських письменників часів бароко до образу Іра звертався, наприклад, Симеон Полоцький [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

⁷² Як писав Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (II, 6): "Вбогий не той, хто мало має, а той, хто більшого прагне" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 40].

⁷³ Переклад Миколи Зерова [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 388-389].

⁷⁴ Парафраза Книги Притч Соломонових 23: 26. Пор.: "Praebe, fili mi, cor tuum mihi, et oculi tui vias meas custodiant". У перекладі Івана Огієнка: "Дай мені, сину мій, своє серце, і

очі твої хай кохають дороги мої".

⁷⁵ Ці рядки є переспівом послання Горація І, 11, 28-29 («До Буллатія»). Пор.: "Strenua nos exercet inertia; navibus atque / Quadrigis petimus bene vivere. Quod petis, hie est...". У перекладі Андрія Содомори: "Лінощі вперті понукують нас: на квадригах, на суднах /

Прагнемо щастя своє наздогнати, воно ж - під рукою" [Квінт Горацій Флакк. Твори/ Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 190].

⁷⁶ На цьому лист уривається.

⁷⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁷⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁷⁹ Див.: Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 13. Фраза, яку має на думці Сковорода, у Вульгаті звучить так: "in mensuram aetatis plenitudines Christi". У перекладі Івана Огієнка: "у міру зросту Христової повноти".

⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці латинську приказку: "Ex auribus cognoscitur asinus" ("Віслюка пізнають по вухах") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 116].

⁸¹ Див. прим. 50 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁸² У Плутарха далі: respond.it.

⁸³ У Плутарха далі: "aut ebrium quovis modo sese prosternere".

⁸⁴ У Плутарха: plerunque.

⁸⁵ У Плутарха далі: "et in summa tragicus est, non satyricus aut comicus histrio, amici personam gerens".

⁸⁶ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 50d-e [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 126; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 60-61].

⁸⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 10: 16. Пор.: "prudentes sicut serpentes et simplices sicus columbae". У перекладі Івана Огієнка: "Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки".

⁸⁸ Далі йде розчерк Сковороди.

⁸⁹ В «Адагіях» Еразма Роттердамського є сентенції "bos cyprius" (I. 10. 95) та "cyprio bovi merendam" (1.10. 96).

⁹⁰ Диметр - двотактний вірш, що складається з двох метрів або з чотирьох стоп, тобто з двох диподій [див.: Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. - Київ, 2007.-Т. 1.-С. 280].

⁹¹ Анакреонтичний (від імені іонійського поета VI ст. до н. е. Анакреонта) вірш - це хореїчний вірш із двоскладовим ненаголошеним зачином [див.: Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. - Київ, 2007. - Т. 1. - С. 63].

⁹² У рукопису: sodd.es.

⁹³ Мешканці Аттики в Стародавній Ереції славилися своїм красномовством.

⁹⁴ Це - 43-ій рядок IV-ої ідилії Феокрита (кінець IV - перша половина III ст. до н. е.). Про "Зевсові зливи" писав також Еомер (Іліада, XI, 493).

⁹⁵ Можливо, тут ідеться про байку Федра «Лис та Ворона» (1,13) [див.: Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. -С. 34-35].

⁹⁶ Далі в автографі закреслено слово: domu.

⁹⁷ Під "софістичними колючками" Сковорода має на думці розважання з ділянки логіки (діалектики). Принаймні саме так, покликаючись на Арістотеля, могли говорити в старій Україні про єство діалектики. Наприклад, Софроній Почаський писав: "Тернєм острым тот корень [діалектику] зовет Стагирита" [Почаський С. Eux«QLcn;f|Qiov, албо Вдячность ясне превелебнѣйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 295].

⁹⁸ Перше речення цитати Сковорода переказує. У Плутарха воно звучить так: "Sed sicut nomisma, ita amicum oportet habere antequam usus postulet probatum, non ipse usu repraehensum; neque damno accepto sentire debemus, sed peritiam cognoscendi adulatoris habere, ne laedamur".

⁹⁹ Це речення Сковорода так само переказує. Пор.: "Nam neque hos probamus, neque eos, qui amiciciam honestate ac utilitate metientes, putant adulatores ipso facto se deprehensisse eos, qui blande ac gratiose conversantur".

¹⁰⁰ У Плутарха замість Neque стоїть aut.

¹⁰¹У Плутарха інша послідовність слів: "morum acerbitate constat".

¹⁰² У Плутарха далі: ас.

¹⁰³ У Плутарха далі: "sicut ille apud Euripidem ait".

¹⁰⁴ У Плутарха не та послідовність слів: "rebus laetis adiiciens ас gratiam".

¹⁰⁵ У Плутарха далі: difficultatesque.

¹⁰⁶ У Плутарха далі: "ut Evenus dixit omnium condimentorum optimum esse ignem: ita".

¹⁰⁷ До цього місця речення звучить так: "Et vero qui voluptatum occasione obrepere vellet adulator, si nosset".

¹⁰⁸ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 49e-f [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 125; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 60].

¹⁰⁹ Парафраза «Буколік» Вергілія (3, 93). Пор.: "Latet anguis in herba". Є також народне прислів'я: "Підлеслива людина - гадюка між квітками" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 358].

¹¹⁰ В автографі датування помилкове: ахрнв, тобто 1752. Однак на цю пору Сковорода ще не знав Ковалинського. Отже, має бути - ахров, тобто 1762.

¹¹¹ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹¹² Парафраза Євангелії від св. Луки 17: 21. Пор.: "ессе enim regnum Dei intra vos est". У перекладі Івана Огієнка: "Божеє Царство всередині вас!".

¹¹³ Див. прим. 31 до трактату «Книжечка о чтеніи Священ[наго] Писанія, нареченна Жена Лотова». Православна Церква відзначає день св. Івана Златоуста 13 листопада.

¹¹⁴ Сковорода цитує Златоуста трохи неточно. Пор.: "OuSev yaQ f\\iac; оитшд eucJjqcuveiv оішѲеѵ, cb<; тб ctuveiS6<; Х9Л^СТТ°^Ѵ' іАліЬгс; ауаваі" [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 47. - Col. 511].

¹¹⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹¹⁶ Вислів "біла ворона" ("corvus albus") походить із сьомої сатири Ювенала: "Царства дає він [випадок] рабам, полоненим тріумфи, / Тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон" [Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 23]. З тих творів, які напевно читав Сковорода й де зринає цей вислів, варто назвати «Домашні бесіди» Еразма Роттердамського [див.: Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 150]. Зрештою, є й українська приказка: "То білий крук!" [Франко, № 15886]. Тим часом сама думка про те, що справжні християни зустрічаються дуже рідко, належить до аксіоматичних. Згадаймо хоч би катехізис Інокентія Винницького: "Пьітаньє: Чи мнози суть христіане? Отповѣдь: Єсть их много в личбѣ, але мало в животВ и учинках христіанских" [Винницький L Катихисіс, албо Наука христіанскія. -Унів, 1685. - Арк. 6 (зв.)].

¹¹⁷ Історія про ліхтар Діогена відома з книги Діогена Лаерція «Про життя, вчення та вислови знаменитих філософів» (див. прим. 137 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)»). Цей сюжет був здавна знаний і в Україні. Він є, наприклад, у «Пчолі» [див.: Памятники литературы Древней Руси. XIII век. - Москва, 1981. - С. 517]. А вже під добу бароко Симеон Полоцький писав: "И аще бы мы со свѣтилником на торговищВ человѣка помняща смерть Діогенски искати, негли всує труды положил бых..." [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 113 (друга пагін.); пор.: Максимовичі. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 395].

¹¹⁸ Див. прим. 67.

¹¹⁹ Сковорода цитує рядок із поеми італійського гуманіста П'єтро Анжело Мандзоллі (Pietro Angelo Manzolli) (бл. 1500 - бл. 1543 рр.) «Зодіак життя» - найпопулярнішої філософської поеми італійського Ренесансу. Цей твір Мандзоллі видав під прибраним ім'ям Marcello Palingenio Stellato. У третій книзі поеми Епікур, завершуючи свої невтішні роздуми про людський рід, каже: "Світ - це загорожа для дурнів і балаган пороків" (III, 44). Книгу Мандзоллі Сковорода, очевидно, знав іще від часу навчання в Києво-Могилянській академії. Принаймні його вчитель Симон Тодорський у курсі грецької мови використовував «Зодіак життя» як джерело дидактичного матеріалу [див.: Андруш-ко В. П'єр-Анжело Мандзоллі - натхненник Г. С. Сковороди? // Сковорода Григорій. Образ мислителя. - Київ, 1997. - С. 226-229].

^ш Мотив "книги - найприємніші друзі" зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського [див.: Еразм Роттердомський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 115].

^ш Інший варіант цієї приказки: "Cards caninam non est" ("Собака собачатини не їсть"). Пор. також українські приказки: "Собака собаки не рве"; "Собака собаці хвоста не одкусить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники:

В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 517].

^ш Цей мотив зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського: 'Так моряки, які пережили корабельну аварію, мають звичку застерігати перед небезпекою тих, хто пускається в далеке плавання" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 110]. ^ш Ідеться про св. Акакія Сінайського (Ліствичника) (пом. у першій пол. VI ст.). Стихиру на його честь співають у церкві 29 листопада. ^ш У рукопису: сгадчра.

¹²⁵ Неточна цитата зі стихири преп. Акакію Сінайському. Пор.: "Страстей успил єси желанія, Акакіє, бдВніє всенощноє яко стяжав, послушаніє и смиреніє, поученіє же божественных писаній, и сердце чисто, и ум несмущен. Тѣмже был єси и пріятелище Духа Святаго, зари чудес возсіяв концем".

^ш Ідеться про поему італійського письменника-вільнодумця П'єтро Анжело Мандзоллі «Zodiacus vitae» («Зодіак життя»). Див. прим. 119.

¹²⁷ Ідеться про Якова Правицького.

¹²⁸ Покаянний канон, 6-а пісня.

¹²⁹ Євангелія від св. Матвія 13: 16. Останнє слово має форму: акоѵоѵаіѵ.

¹³⁰ Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹³¹ Трохи неточна цитата з Літургії. Пор.: "Развѣ бо Того ни дВянія, ни слово совершается!" (антифони степенні, антифон 2-ий, глас 7-ий).

¹³² Антифон (гр. аѵхіфшѵос;) - "противогласіє", тобто церковний піснеспів, що його виконують по черзі два хори (спершу правий клирос, а потім лівий).

¹³³ Постала на ґрунті "другої схоластики", українська барокова культура глибоко шанувала "преславнаго всѣх любомудрцев Арістотеля" [Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 241 (зв.)]. Тож посилання на його авторитет характерні і для тогочасних філософських курсів [див.: Стратий Я. М., ЛитвиновВ.Д., АндрушкоВ.А. Опи-сание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. -Киев, 1982], і для богословсько-полемічних [див., наприклад: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 25] та "учительних" [див., наприклад: Максимович І. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів,

1708. - Арк. 35 (зв.), 84 (зв.), 92 (зв.), 106, 109, 161 (зв.), 175 (зв.), 184, 208, 219 (зв.), 273 (зв.), 285, 304] трактатів, і для агіографії [див., наприклад: Патерік, или Отечник печерскій. -Київ, 1661. - Арк. 2 (передмова)], і для церковних казань [див., наприклад: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 112]. Одначе, з другого боку, наші тогочасні автори не забували підкреслювати, що Арістотель - це "еллінський", тобто поганський, філософ ("аще и еллинский філософ Арістотель рече, обаче хрістіаном надобноє: 'Друг єсть єдина душа в тВлесах двою'" [Туптало Д. Поученіє на память святых верховных апостол Петра и Павла // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 90]), а то й узагалі поціновували його неприхильно ("Obiega [Cerkiew] Arystotelesowe argumenta..." [Baranowicz L. Nowa miara starey wiary. - Nowogrod-Siewierski, 1676. - K. 4 (v.) (додатки до 1-ої частини)]).

¹³⁴ Грецьке fiopooocpia ("дурна філософія") корелює у Сковороди з латинським stulta philosophia та зі слов'янським глупомудріе [про барокову семантику слова морософія див.: Pelc J. Barok - epoka przeciwienstw. - Warszawa, 1993. - S. 37].

¹³⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 24: 16. Пор.: очи же єго держЗет^сА, дл єгш не ПО^нЗеТіІ.

¹³⁶ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 12.

¹³⁷ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 12.

¹³⁸ Це - початок наступного, 13-го, вірша 3-ї глави Послання св. ап. Павла до филип'ян. У перекладі Івана Огієнка: "Браття, я себе не вважаю, що я досягнув".

¹³⁹ Євангелія від св. Луки 24: 32. У перекладі Івана Огієнка: "І говорили вони один одному: 'Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?"'.

¹⁴⁰ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 3: 12. Пор.: /Иы же вен (Якровенны/Иъ /ІИЦб/ИЪ С/іЗвХ гднгс в^ирЗкіфе.

¹⁴¹ "Смерть для світу" належить до кола христологічних мотивів, популярних у літературі українського бароко [див.: УшкаловЛ. "До тебе взиваю, Ісусе прекрасний"// УшкаловЛ. З історії української літератури XVII-XVIII століть. - Харків, 1999. - С. 10-27]. Наприклад, в Івана Максимовича він звучить так: "Суєтньїй мір єст, вся в нем достоит распяти, / Да удостоюся аз небо воспріяти. / Крест ми непостоянный мір, аз же крест єму, / Умре за мя живот, аз мертва живу сему" [Максимовичі. Царскій путь креста Господня. - Чернігів,

1709.-Арк. 129].

¹⁴² Пор.: Євангелія від св. Луки 24: 32.

¹⁴³ Очевидно, Сковорода має на думці Євангелію від св. Луки 10: 23. Пор.: "beati oculi, qui vident, quae videtis". У перекладі Івана Огієнка: "Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви!"

¹⁴⁴ Цю сентенцію приписують Піфагорові [див.: Фраіменты ранних греческих философов. -Москва, 1989. - Ч. 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. - С. 149]. У латинській версії вона звучить, зокрема, так: "Dimidium facti, qui coepit, facit" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. -Москва, 2006. - С. 97].

¹⁴⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамові з цього каміння!" (Євангелія від св. Матвія 3: 9).

¹⁴⁶ Старі українські богослови беззастережно засуджували пияцтво ("Кому горе, кому молва, кому суды, кому туга и понос, кому сокрушеніє вотще, кому синѣ оцв, - писав, наприклад, Петро Могила, - не пребывающим ли в винВ и назирающим, где когда пирове бывают?" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 850]), передовсім з огляду на те, що воно "страх Божій отгонит, смерти предаєт и во огнь вѣчный посьілаєт. Анахарсис философ рече: єгда сВдиши в пиру, 1 чашу испієши здравію, 2 сладости, 3 безумію, 4 бѣсовствію" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. -Арк. 420 (зв.)-421; пор.: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 393; Туптало Д. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. -С. 428-429].

¹⁴⁷ Див. прим. 179 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

¹⁴⁸ Ідеться про сюжет байки Федра «Осел та ліра»: "Колись-то ліру, пасучись, Осел знайшов / І мовив, копитом по струнах бренькнувши: / 'Чудова річ, клянусь богами, та шкода, / Вона мені, невдатному, дісталася. / Якби знайшов тебе хтось обдарований - / Чудовими б піснями чарувала всіх" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад та примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 109]. Була й грецька приказка "Осел перед лірою" ("'Омос, ЛиQac,"), що її вживав, наприклад, Северин Боецій (Розрада від філософії I. Р4) [див.: Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 49]. Кажуть, що європейська середньовічна література знала цю приказку саме завдяки Боецію [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. -С. 112 (прим.)].

¹⁴⁹ Див.: "І знову Ісак повикопував криниці на воду, що їх повикопували були за днів батька його Авраама, а позатикали були їх филистимляни по Авраамовій смерті. І він назвав їм імення, як імення, що батько його був їм назвав. І копали Ісакові раби в долині, і знайшли там криницю живої води" (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 18-19).

¹⁵⁰ Зазвичай українські богослови трактували це в цілком інакшій стратегії. Наприклад, у почаївській книзі «Свмя слова Божія» сказано: "Дух Святый во время Благовѣщенія от крове Дѣвическои сложил и устроил тВло Христово и в тоє тВло зараз влія душу сотворенную, а так з тым тВлом и душею сотворенною злучился Сын Божій, Слово Отчеє, и потом родйлся на сей свѣт, яко человѣк, без болѣзни матерныя и не повредил дВвства" [Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 3-4], тобто Христос "в девятій мѣсяц по початій своєм з утробы преблагословеннои Дѣвы, яко солнце чрез кришталь, проникнул без жаднои болѣзни и нарушеня цвѣту панієнства" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765.-Арк. 29 (зв.)].

¹⁵¹ Сковорода нехтує тут пересторогою, згідно з якою в жодному разі не можна "Воплощеніє Христово, и страданіє и вся преславная єго дВянія и чудеса не в дВло, но в притчу вмѣняти" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. -Арк. 303 (зв.)-304].

¹⁵² Книга пророка Ісаї 54: 1.

¹⁵³ Слова "в страсв" написано над рядком.

¹⁵⁴ В автографі далі іншим чорнилом дописано слово: quid.

¹⁵⁵ В автографі рукою Сковороди закреслено слова: "легша бистотечних".

¹⁵⁶ В автографі рукою Сковороди закреслено слово восточних, а замість нього дописано слово скоргье.

¹⁵⁷ Пор. народні приказки, створені на підставі Євангелії: "Не печися утренею - утреня тобою печецця" [Номис, № 5218]; "Не печаль ся утром, бо утро тобою" [Франко, № 26304].

¹⁵⁸ В автографі спочатку було наречешся, а потім на полях рукою Сковороди написано доведешся.

¹⁵⁹ Про особливості цього сковородинського перекладу оди Горація див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003.-С. 164-170.

¹⁶⁰ Горацій. Оди, II, 16, 25-26. У перекладі Андрія Содомори: "Дневі радий будь, не турбуйсь майбутнім" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 56]. Ця сама думка є й у ще одного улюбленого автора Сковороди - Сенеки (Моральні листи до Луцілія, XCVIII, 6): "Пригніченою є душа, що тривожиться завтрашнім" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 434].

¹⁶¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 34. Пор.: Не пецытесА оуво нл оу'трей. Ці слова не раз привертали увагу українських барокових авторів. Наприклад, Лазар Баранович писав: "Печешися о лѣтах многих, а Господь завѣщевает: Не пецѣтеся и о утріи..." [Баранович А. Меч духовный. - Київ, 1666. - Арк. 287; див. також: Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. - С. 368; Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 88-89, 299-305]. Михайло Козачинський прямо писав про те, що "тривога за майбутнє є порок", який засуджував Христос у шостій главі Євангелії від св. Матвія [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. -Киев, 1987. - С. 383].

¹⁶² Сковорода має на думці старий мотив, відомий найперше з байок Езопа (байка 102) та Федра (І, 25). Наприклад, у Федра він звучить так: "Собаки завше, Крокодилів боячись, / П'ють воду з Нілу, берегом гасаючи" [Федр. Байки / Упорядкування, передмова, переклад і примітки Володимира Литвинова. - Київ, 1986. - С. 41]. Він був добре знаний в українській літературі й до Сковороди. Скажімо, про нього згадував Афанасій Кальнофойський, щоправда, з покликанням на "натуралістів" [див.: Kalnofoyski A. Parergon cudow. - Kiiow, 1638.-S. 20].

¹⁶³ Далі нерозбірливо.

¹⁶⁴ Сковорода має на думці Послання св. ап. Павла до римлян 13: 12. Пор.: "Nox processit, dies autem appropiavit. Abiciamus ergo opera tenebrarum et induamur arma lucis". У перекладі Івана Огієнка: "Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла".

¹⁶⁵ Далі пропущено слово yap.

¹⁶⁶ Платон. Бенкет, 218d.

¹⁶⁷ Пор.: "Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне" (Послання св. ап. Павла до галатів 6: 7-8). Є також народні приказки: "Як посієш, так збереш"; "Що посієш, те й пожнеш" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 250, 252].

¹⁶⁸ Платон. Бенкет / Перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, вступна стаття Джованні Реале. - Львів, 2005. - С. 99.

¹⁶⁹ Послання св. ап. Павла до галатів 5: 17.

¹⁷⁰ Борей (гр. ВорЁас,) - бог північного вітру в грецькій міфології.

¹⁷¹ Ідеться про перемогу ізраїльтян над Амаликом (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 17: 8-15). Пор. із церковними піснеспівами й молитвами: "Крестаобразнома Моісеовыма рукама Амаликову силу в пустыни побѣдил єсй"; "Господи Боже наш, послушавый Моісея, простершаго к тебѣ руцѣ свой, и люди Ізраилевы укрѣпивый на Амалика" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 451; 251 (друга пагін.)]. Якщо зважити на те, що ім'я Амалик у переносному сенсі означало "Антихрист", а Ісраїль означає "перемагаючій або пануючій з Богом" [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 340, 415], то ця поезія набуває алегоричного значення - Сковорода говорить тут про психомахію. Зрештою, таке саме значення мав цей образ і в інших авторів. Наприклад, Іван Величковський, порівнюючи Мойсея та Антонія Печерського, писав: "Он сотре фараона, изби Амалика / сей же єсть побѣдитель дѣмонскаго лика" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 126].

¹⁷² Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁷³ Сковорода має на думці слова: "...Я - Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене..." (Друга книга Мойсеєва: Вихід 20: 5).

¹⁷⁴ Варто відзначити, що стан, коли людина перебуває в непевності й засліпленості, вчитель Сковороди Михайло Козачинський називав "станом Фараона" [Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика// Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 367].

¹⁷⁵ Сковорода має на думці слова: "Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, -блажен, хто заплатить тобі на твій чин, що ти нам заподіяла! Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!.." (Книга Псалмів 137 (138): 8-9). Під скелею (каменем) слід розуміти Христа. Пор.: "І хто впаде на цей камінь - розіб'ється..." (Євангелія від св. Матвія 21: 44).

¹⁷⁶ Ім'я Люцифер (лат. Lucifer) означає "світлоносець".

¹⁷⁷ Сковорода має на думці слова: "І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла!" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 11: 14).

¹⁷⁸ Астрологія була надзвичайно популярною в старій Україні. Знаки Зодіака зображено вже в «Ізборникові Святослава» 1073 р. Перша друкована книжка українського автора («Прогностична оцінка 1483 року» Юрія Дрогобича) була астрологічною, так само, як і перша книжка слобідської літератури - «Про людську долю» (1699 р.) архімандрита Онуфрія.

¹⁷⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули..." (Апокаліпсис 21: 1).

¹⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова з Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 20 (пор.: "Життя ж наше на небесах..."), які він переказував так: "По землѣ ходяще, обращеніе имамы на небесѣх".

¹⁸¹ Пор. зі словами св. Єроніма Стридонського (epistola XIV [с] ad Heliodorum Monachum): "Infinita eremi vastitas te terret? sed tu paradisum mente deambula" ("безконечна порожнеча самотності лякає тебе? а ти іуляй думками по райському саду") [Patrologiae cursus completus. Series latina / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1864. - T. 22. - Col. 354]. Див. також лист

Сковороди № 8 до Михайла Ковалинского, де філософ розглядає ту саму проблематику усамітнення (єрєр.'іа), сходження розуму в райський сад (парадЕіаос,), турботи про душу як її приготування до прийняття божества.

¹⁸² Див. прим. 427.

¹⁸³ Сковорода має на думці слова: ".. .Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його" (Євангелія від св. Матвія 11: 12).

¹⁸⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 6: 23. Пор.: Зфе ли око твоє лИкаео.

¹⁸⁵ Метафізика - прикінцева частина шкільного курсу філософії (scientia ultranaturalis), наука про буття як таке (онтологія) і про Бога та янголів (пневматологія) [див., наприклад: Кониський Г. Філософія надприродна, або Метафізика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 2. - С. 511-512].

¹⁸⁶ Ідеться про Ревеку, вагітну Ісавом та Яковом, якій Господь сказав: "Два племена в утробі твоїй..." (Перша книга Мойсеєва: Буття 25: 23).

¹⁸⁷ Сковорода має на думці слова: "І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, - слава бо Божа його освітила, а світильник для нього - Агнець. І народи ходитимуть у світлі його, а земські царі принесуть свою славу до нього" (Апокаліпсис 21: 23-24).

¹⁸⁸ Про віфлеємську зірку див.: Євангелія від св. Матвія 2: 1-2.

¹⁸⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁹⁰ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁹¹У Біблії: єя'.

¹⁹² Євангелія від св. Луки 4:18.

¹⁹³ Див. прим. 93 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁹⁴ Ці слова взято з трагедії Еврипіда «Орест». Пор.: "отуа стіуа, Лептоѵ іхуо^ а(эриЛг|<; / тіѲете, |nf] ктішєіт'" (Еврипід. Орест, 141).

¹⁹⁵ Вислів "vivum cadaver" ("живий труп") Сковорода міг запозичити з «Адагій» Еразма Роттердамського (II. 4. 3). Він є також в Еразмових «Домашніх бесідах» [див.: Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 177]. Імовірним джерелом цього виразу вважають Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 5:6, де зринає фраза "живою померла" [див.: Коваль А. ЕІ., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 93].

¹⁹⁶ Див. прим. (35) до циклу «Сад божественных пѣсней».

¹⁹⁷ Пор., наприклад, із думкою Дмитра Туптала: "...учители церковній глаголют, яко всякоя болѣзни виновен єст грѣх" [Еуптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк.

68 (зв.)].

¹⁹⁸ Метафора "дух блудодійства" походить із Біблії. Пор.: "'/тѵЕи^аті 7ioqv є [ас;

Ё7тЛаѵг|Ѳг|ааѵ" (Книга пророка Осії 4: 12). У перекладі Івана Огієнка: "бо дух блудодійства заводить до блуду". Очевидно, Сковорода має тут на думці Книгу Псалмів 49 (50): 18. Пор.: "Як ти злодія бачив, то бігав із ним, і з перелюбниками накладав".

¹⁹⁹ "Галльською (французькою) хворобою" називали сифіліс. Див., наприклад: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок

XVII ст. - Київ, 1988. - С. 406.

²⁰⁰ Діоген Лаерцій (II, 25) повідомляв, що Сократ "дотримувався такого здорового способу життя, що, коли Афіни охопила чума, він один залишився невразливим" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 111].

²⁰¹У Плутарха далі: "dissipanturque facile, sanguine tenero et spiritu puro motum excipiente".

²⁰² Plutarchus. De tuenda sanitate praecepta, 127c-d [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 219; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 151-152].

²⁰³ Це - латинська версія фрази "Агптдѵ lxvo<;" з Еврипідової трагедії «Орест». Див. прим. 194.

²⁰⁴ Ідеться про ненависть. Пор.: "Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб (аѵѲратоктдѵсх;)" (Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 15).

²⁰⁵ Сковорода має на думці слова: "Omnia mihi licent! Sed non omnia expediunt" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 6: 12). У перекладі Івана Огієнка: "Усе мені можна, та не все на пожиток".

²⁰⁶ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15. Пор.: "Omnia munda mundis". Зрештою, є й крилатий вислів: "Puris omnia pura" [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006.-С. 285].

²⁰⁷ Очевидно, Сковорода має на думці такі Павлові слова: "quapropter si esca scandalizat fratren meum, non manducabo camem in aeternum" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 8: 13). У перекладі Івана Огієнка: "Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м'яса, щоб не спокусити брата свого!"

²⁰⁸ У шкільних курсах моральної філософії сором трактували як різновид страху [див.: Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 416]. Зрештою, як свідчить Діоген Лаерцій (VII, 112), про це говорили ще стоїки [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 303].

²⁰⁹ Сковорода має на думці слова Христа: "Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього" (Євангелія від св. Івана 14: 23).

²¹⁰ У Плутарха початок речення такий: "Sed sicut quae..."

²¹¹У Плутарха: tantum.

²¹² У Плутарха: ab.

²¹³ У Плутарха далі: est.

²¹⁴ У Плутарха: Quae.

²¹⁵ У Плутарха: benevolentia.

²¹⁶ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 127c-d [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 219; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 151-152].

²¹⁷ Див. прим. 22.

²¹⁸ Сковорода переказує тут діалог Ціцерона «Лелій, або Про дружбу» (XV, 55). Фраза: "Amici optima vitae supellex" ("Друзі - найкраща прикраса життя") - стала крилатою [див.: ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 45].

²¹⁹ Вергілій. Буколіки, II, 65. Ця фраза стала крилатою [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. -С. 339].

²²⁰ Крез (гр. Кро'юос;) (595-546 pp. до н. е.) - останній лідійський цар. Мав величезне багатство. Про нього розповідає Геродот у 29-му розділі першої книги своєї «Історії». Ім'я Креза стало прозивним як персоніфікація багатства. Саме в такій ролі воно зринає й у творах старих українських письменників [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.); Козачинский М. Книга третья. Нравственная философия, или Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины

XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 335].

²²¹ Гай Юлій Цезар (Gajus Julius Caesar) (100-44 pp. до н. е.) - славетний римський імператор, полководець, оратор і письменник. Його ім'я не раз поставало символом про-минущості людської величі та слави [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. -Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

²²² Демосфен (гр. АцроаѲЁѵцс,) (384-322 pp. до н. е.) - найбільший давньогрецький політичний оратор. Так само, як і Цезар, символізував проминальність людської слави [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

²²³ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: "Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую" (Євангелія від св. Івана 15: 14).

²²⁴ 27 січня Православна Церква відзначає повернення мощів св. Івана Златоуста.

²²⁵ Музи (лат. Musae) - дев'ять доньок Аполлона й Мнемозини; богині наук та мистецтв: Кліо, Евтерпа, Талія, Мельпомена, Терпсихора, Полігімнія, Ерато, Уранія, Калліопа.

²²⁶ Див. прим. 64 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²²⁷ Авторство цієї епіграми Діоген Лаерцій (III, 33) приписував Платонові [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 63].

²²⁸ У Троїце-Сергієвій лаврі Сковорода перебував на початку 1755 р. (намісником лаври був тоді Кирило Ляшевецький). Він покинув обитель, очевидно, у першій декаді лютого 1755 р. [див.: Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 127].

²²⁹ Діоген Лаерцій свідчив (VIII, 15), що "святилищем Муз" називали перехід при будинку Піфагора в Метапонті, куди приходило чимало люду, щоб послухати філософа [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979.-С. 336].

²³⁰ Ідеться про трьох святих отців-каппадокійців: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Златоуста.

²³¹ Сентенції Менандра, 543. Пор. латинські, українські й російські відповідники цієї фрази: "Manus manum lavat" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 207]; "Рука завше руку мьієт" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 173]; "Рука руку миє, аби обі були білі" [Франко, № 22653]; "Рука руку миє, щоб білі були"; "Рука руку миє, нога ноіу підпирає" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 138, 160]; "Рука руку мыет..." [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 135]. Наприкінці листа витерто один рядок, писаний грецькою мовою, а під ним іншою рукою та іншим чорнилом додано: "1763 die trium Sanctorum Basilii, Gregorii, Johanni" ("1763 року, у день трьох святих: Василія, Григорія та Івана").

²³² Переклад Миколи Зерова [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 390].

²³³ Арістотель. Велика етика, 1211а30-35 [див.: Аристотель. Большая этика // Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. - Т. 4. - С. 368].

^ш Арістотель. Велика етика, 1213а25 [див.: Аристотель. Большая этика// Аристотель. Сочинения: В 4 т. - Москва, 1983. - Т. 4. - С. 373]. Думка про друга як "друге я" була досить поширеною у філософії Стародавньої Греції та Риму. Варто пригадати, скажімо, ранній діалог Платона «Алківіад 1» (132с-133с) [див.: Платон. Диалоги. - Москва, 1986. - С. 217-218] чи передану Діогеном Лаерцієм (VII, 23) сентенцію Зенона з Кітіона [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. -С. 276]. Цю думку з посиланням на Арістотеля можна знайти також у старих українських письменників, наприклад, у Дмитра Туптала: "...агце и еллинскій філософ Арістотель рече, обаче хрістіаном надобноє: 'Друг єсть єдина душа в тѣлесах двою'" [ТупталоД. Поученіє на память святых верховных апостол Петра и Павла // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 90].

²³⁵ У Плутарха: "Quod si".

²³⁶ Інтерполяція Сковороди.

²³⁷ Plutarchus. Quomodo possit adulator ab amico internosci, 52f [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 129; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. -T. I. - P. 63].

²³⁸ Діоген Даерцій (V, 40) свідчить, нібито Теофраст не раз казав, що "найдорожча трата -це час" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979.-С. 217].

²³⁹ Див. прим. 266 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

²⁴⁰ У рукопису: ".. .то каЛЛод то Ѳеюѵ".

²⁴¹ Євангелія від св. Матвія 18: 10. Пор.: "...їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі".

²⁴² У рукопису: deliciantes.

²⁴³ Див.: "О bibliotheca nota paucis, б libri, / Quos rara contrectat manus" [M. Antonii Mureti Presbyterii, J. C. et Civis Romani Oratores ac Poetae clariss[imi] Orationes, Epistolae, Hymnique Sacri. Editio nova. - Lipsiae, MDCLXV. - P. 492]. Сковорода переклав ці слова так: "и бібліотеко ты моя избранна! / и не многим книги чтомы!" Тим часом у перекладі Миколи Зерова ці слова звучать так: "І ти, полице, не для всіх призначена, / Добірні й дорогі книжки!" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 384].

²⁴⁴ Див. лист Еразма Роттердамського до Християна Нортгофа (Christian Northoff) з Парижа 1497 p. [Opus epistolarum Des. Erasmi Roterodami, denuo recognitum et auctum / Per P. S. Allen. - Oxonii, MCMVI. - T. I (1484-1514). - P. 173].

²⁴⁵ Розповідаючи про свого дядька Плінія Старшого (бл. 24-79), Пліній Молодший (бл. 62 -бл. 114) (III, 5, 16) зазначав: "Він уважав за втрачений увесь час, не відданий заняттям" [Письма Плиния Младшего. Книги 1-Х / Изд. подготовили М. Е. Сергиенко, А. И. До-ватур. - Москва, 1983. - С. 46].

²⁴⁶ Вергілій. Енеїда, VI, 747. У перекладі Михайла Білика: "вогонь із небесного первня" [Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 146].

²⁴⁷ Канон Пресвятій Богородиці, глас 8-ий, пісня 3-я. Див. також: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 736, 857.

²⁴⁸ Євангелія від св. Матвія 24: 20; Євангелія від св. Марка 13: 18.

²⁴⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁵⁰ У нижньому лівому кутку автографа іншим чорнилом дописано: "febr[uarius] 15" ("15 лют[ого]").

²⁵¹У рукопису: sodales.

²⁵² Тіфон (гр. ТіѲшѵдс,) - син троянського царя Лаомедонта, чоловік Еос (Аврори), яка випрохала була в богів для нього безсмертя, та, на своє горе, забула попрохати вічної молодості, тому Тіфон старів усе дужче й дужче.

²⁵³ Цар Нестор був дуже старий. Слід зазначити, що образи Тіфона й Нестора як довгожителів уже в римських класиків належали до риторичної топіки [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. -Львів, 2007. - С. 94-95].

²⁵⁴ Ідею християнської релігії як дружби, цілком по-арістотелівськи потрактовану не як певний емоційний стан, а як форму соціальної та політичної взаємодії, перегодом буде розвивати о. Павло Флоренський у своїй роботі «Столп и утверждение Истины» (лист одинадцятий: Дружба).

²⁵⁵ Сковорода має на думці слова: "mandatum novum do vobis ut diligatis invicem sicut dilexi vos ut et vos diligatis invicem" (Євангелія від св. Івана 13: 34). У перекладі Івана Огієнка: "Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!"

²⁵⁶ Пор.: "Deus caritas est"; "б 0єо<; ауатщ ёсгаѵ" (Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16). У перекладі Івана Огієнка: "Бог є любов".

²⁵⁷ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 13: 1. Пор.: "si linguis hominum loquar et angelorum caritatem autem non habeam factus sum velut aes sonans aut cymbalum tinmens". У перекладі Івана Огієнка: "Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любови не маю, - то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!"

²⁵⁸ Апокаліпсис 1: 8; 26: 6; 22: 13. У перекладі Івана Огієнка: "Я Альфа й Омега". Така глоризація любові була характерна також для інших українських барокових письменників. Пригадаймо, наприклад, Іоаникія Сенютовича, який, услід за св. ап. Павлом, писав: "Велико дВло любве, єюже вся, и без нея ничтоже. Человѣческими и ангелскими глаголати языки зѣло преславно, но без любве, єдиньїй звук кімвалный. Прорицати будущая, разумѣти сокровенная, чудеса творити, нВчто єст Божественнаго, обаче и в сих без любви дѣлатель єдино єсть ничтоже. Любы долготерпит, милосердствуєт. Любы не завидит, не превозносится, не гордится, не безчинствуєт, не ищет своя си, не раздражаєтся, вся любит, всему вѣру ємлет, вся уповаєт, сими образы вѣтыйствующея. Любы кому не имать быти пріятна! Кого не в лѣпоту восхитит, вселюбезна всВм сущи! Разумом творимоє часть точію дВла, от части бо разуугВваєм, в любвѣ же что не совершенно, исполненіє закона любви. Разум кичит, а любов созидаєт. Пророчества упразднятся, языки умолкнут, разум испразднится, любы николиже отпадаєт" [СенютовичІ. Передмова до «Канонів Богоро-дичних» 1716 р. // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 514].

²⁵⁹ Вергілій. Буколіки, VIII, 11.

²⁶⁰ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁶¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Луки 5: 3. Пор.: й сёдъ оучлше щ корлв/іА нлрбдві.

²⁶² Сковорода має на думці притчу про сіяча, зокрема слова: "А інші [зерна] попадали в терен, - і вигнався терен, і їх поглушив" (Євангелія від св. Матвія 13: 7).

²⁶³ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁶⁴ "In magnis et voluisse sat est" - слова Секста Проперція (бл. 50 р. до н. е. - 15 р. н. е.), які стали крилатою фразою [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 170]. Сковорода міг узяти їх, приміром, з «Адагій» Еразма Роттердамського (II. 8. 55).

265 Очевидно, Сковорода має на думці слова св. ап. Павла: "fratres, nolite pueri effici sensibus, sed malitia parvuli estote, sensibus autem perfecti estate" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 14: 20). У перекладі Івана Огієнка: "Браття, не будьте дітьми своїм розумом, - будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!". Див. також Послання св. ап. Павла до євреїв 5: 12-14: "Etenim cum deberetis magistri esse propter tempus, rursum indigetis, ut vos doceat aliquis elementa exordii sermonum Dei, et facti estis, quibus lacte opus sit, non solido cibo. Omnis enim, qui lactis est particeps, expers est sermonis iustitiae, parvulus enim est; perfectorum autem est solidus cibus, eorum, qui pro consuetudine exercitatos habent sensus ad discretionem boni ac mali". У перекладі Івана Огієнка: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, - бо він немовля. А страва тверда -для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло".

²⁶⁶ Ідеться про "обоження". Див. прим. 290 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

²⁶⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова" (Послання св. ап. Павла до євреїв 5: 12).

²⁶⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 102 (103): 11. Останнє слово має форму: оутвердй/іъ.

²⁶⁹ Сковорода говорить тут про так звані "богословські" чесноти - віру, надію та любов, котрі, як писав Петро Могила, є "первая добродВтели христіанскія..., без них же никтоже спасется" [Могила П. Собраніє краткія науки о артикулєх вѣры, сирѣчь о догматѣх, или о преданіях вѣры православно каѳолическія христіанскія. - Почаїв, 1783. - Арк. 55]. Найважливішою з-поміж них є любов - чеснота, що може бути окреслена як "знаменіє внВшнеє внутрняго житія человѣка христіанина" та "сѣмя всѣх добродВтелей" [Максимович І. Богомьісліє. - Чернігів, 1710. - Арк. 275 (зв.), 276 (зв.)].

²⁷⁰ Пор.: "о Ѳео<; ауатщ ёсгаѵ" (Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16).

²⁷¹ Цю латинську приказку використовували й інші українські письменники. Наприклад, Іпатій Потій писав: "Старая приповѣсть латинская: 'не всѣм дано єсть доступити Коринѳу"' [Отвѣт Ипатія Потея Клирику Острожскому// Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Петербург, 1903. - Кн. 3. - Ст. 1075].

²⁷² Образ євангельського віслюка, що на ньому Христос в'їжджає до Єрусалима, був досить популярним в українській бароковій літературі. Його тлумачили і в алегоричному сенсі, наприклад, як урятований Христом "народ поганскій" [див.: Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 61] чи як переможені праведником гріхи [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 1025]. Сковорода, на взір святого Франциска Асизького [див. про це: Лотман Ю. М. Об одном темном месте в письме Григория Сковороды // Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. - 1985. - Т. 44. - № 2. - С. 170-171; прикметно, що коментатори часом називали Сковороду "українським Франциском Асизьким"; див.: Arsieniew N. von. Bilder aus russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift fur Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. - Konigsberg; Berlin, 1936. - Bd. I. - Hft. 1. -S. 28; пор. : Ковалінський M. І. Григорій Савич Сковорода (Життя і деякі думки українського філософа-спіритуаліста) / Опр. Ю. Русов. - Лондон, 1956. - С. 27], трактує його як людське тіло, що є носієм душі.

²⁷³ Сковорода говорить тут про "золоту мірноту". Див. прим. 77 до діалоіу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни». Сам по собі вислів "|^г|5Ёѵ ауаѵ" ("нічого надміру") Сковорода міг віднайти в Діогена Даерція (І, 41), де він приписаний Хілонові [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. -С. 75].

²⁷⁴ Див.: "ubi enim sunt duo vel tres congregati in nomine meo, ibi sum in medio eorum" (Євангелія від св. Матвія 18: 20). У перекладі Івана Огієнка: "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, - там Я серед них".

²⁷⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова Христа: "...без Мене нічого чинити не можете ви" (Євангелія від св. Івана 15: 5).

²⁷⁶ Patrologiae cursus completus. Series latina / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1864. - T. 63. - Col. 657-658.

²⁷⁷ Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій (Anicius Manlius Torquatus Severinus Boetius) (бл. 475-524 pp.) - видатний римський філософ і математик, учень Прокла Діадоха, дорадник короля остготів Теодоріха. Боеція часто називають "останнім римлянином". Він був знаний у старій Україні найперше як автор «Розради від філософії». На Боеція покликалися, коли йшлося, наприклад, про поняття вічності (Феофан Прокопович, зокрема, писав: "Численні [філософи] надають перевагу визначенню вічності Боецієм, згідно з яким вічність означає мати безмежне, всеосяжне і досконале життя" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 242]), персони ("...персону Боеціуш в Книзѣ своєй о двух натурах так описуєт: 'Персона єст натурьг розумнои истность нероздѣлная..."' [Галятовський І. Месія правдивий. - Київ, 1669. - Арк. 94]; пор.: "naturae rationabilis individua substantia"), про моральну філософію [див.: Максимовичі. Ѳёатроѵ, или Позор нравоучителньгй царем, князем, владьгком. -Чернігів, 1708. - Арк. 58, 308 (зв.), 310 (зв.)], блаженство [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мисли на Украине XVII -первой половини XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 96] тощо. З українських письменників новітньої доби Боецієве окреслення персони цитував по-латинському Євген Маланюк [див.: Маланюк Є. Нотатники (1936-1968): Документально-художнє видання. - Київ, 2008. - С. 225].

²⁷⁸ Афекти (лат. affectus, гр. павос,) в українській бароковій традиції зазвичай розглядали як "душевні порухи, народжені від осягнення добра та зла" [Summula praeceptorum rhetoricorum. - Poczaioviae, 1778. - P. 31; пор.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво// Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 286; Конисский Г. Нравст-венная философия, или Этика // Памятники этической мисли на Украине XVII - первой половини XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 474].

²⁷⁹ Фізика, чи натурфілософія (philosophia naturalis), - частина шкільного філософського курсу, де розглядалися всі природні тіла та їхні властивості. Єство та сенс натурфілософії, як її розуміли українські інтелектуалісти старої доби, можна з'ясувати з «Промови про заслуги й користь фізики» Феофана Прокоповича [див.: Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 115-118].

²⁸⁰ Див. прим. 185.

²⁸¹ Євангелія від св. Івана 14: 27. Про цей "мир Божий, що вищий від усякого розуму (Фил. 4: 7), що його залишив Христос своїм апостолам (Ів. 14: 27)" розмірковував ще Оріген [О молитве и Увещание к мученичеству. Творения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч. Н. Корсунского. Изд. 2-е. - Санкт-Петербург, 1897. - С. 208].

²⁸² Стоя - школа давньогрецької філософії, заснована в Афінах близько 300 р. до н. е. Зеноном із Кітіона (бл. 335 - бл. 262 pp. до н. е.). Етимологію цього слова Памва Беринда пояснював так: "еллински - Ганок, оттоль стоіки философи названи, от Ганку, в котором диспутовали" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 459]. Історію цієї школи заведено поділяти на три періоди: Стара Стоя (Зенон, Хризипп), Середня Стоя (Посидоній) та Пізня Стоя (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій). Ідеї стоїків були дуже популярні в XVII-XVIII ст., коли розвинувся так званий "неостоїцизм". У своїх творах Сковорода згадує про зачинателя стоїчної філософії Зенона з Кітіона, а також про чільних представників римського стоїцизму: Сенеку й імператора Марка Аврелія. Наука стоїків справила вплив на Сковороду, зокрема, на його теорію "сродності".

²⁸³ Апатія (гр. апавєіа) - один з основних принципів стоїчної філософії. Правлячи про людське щастя (цакаріа, beatitude), Сковорода, так само, як, приміром, його вчитель Георгій Кониський, підкреслював, що афектам варто протиставляти не витлумачену в дусі стоїків апатію, а пристрасті, погамовані розумом. Так само поціновували стоїчну апатію також деякі інші києво-могилянські філософи [пор.: Калиноеский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII -первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев,

1987. - С. 257]. Зрештою, те саме було і в західній традиції. Досить пригадати бодай славетну книжку Ніколя Кавсіна «De eloquentia sacra et humana libri XVI» [див.: Ulcinaite E. Teoria retoryczna w Polsce і na Litwie w XVII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 137].

²⁸⁴ Тут Сковорода близький до Арістотеля. Як свідчив Діоген Лаерцій (V, 31), Арістотель казав, що мудрий чоловік "не вільний від пристрастей, а помірний у них" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 214]. Принаймні стоїк Сенека пов'язував таку позицію саме з перипатетиками. "Не раз поставало питання, - писав він у «Моральних листах до Луцілія» (CXVI, 1), - що краще: коли в нас помірковані пристрасті чи коли їх нема взагалі? Наші [тобто стоїки] проганяють їх, перипатетики - погамовують" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 516].

²⁸⁵ Сковорода має на думці слова: "А щоб я через пребагато об'явлень не величався, то дано мені в тіло колючку, - посланця сатани, щоб бив в обличчя мене, щоб я не величався" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 7).

²⁸⁶ Можливо, Сковорода має на думці Третю книгу царств 19: 12.

²⁸⁷ Див.: Євангелія від св. Матвія 5: 3-11.

²⁸⁸ Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. -Київ, 2002. - С. 58.

²⁸⁹ Ідеться про Якова Єнкевича ("города Харкова Троецкой церкви священника Бориса сын"), який навчався в класі синтаксими Харківського колегіуму, коли цей клас вів Сковорода. У його батька квартирували під час навчання брати Ковалинські [див.: МахновецьЛ. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 185-186].

²⁹⁰ Пор.: "militia est vita hominis super terram" (Книга Йова 7: 1). У перекладі Івана Огієнка: "Хіба чоловік на землі - не на службі військовій?". Можна пригадати також «Моральні листи до Луцілія» Сенеки: "Atqui vivere, Lucili, militare est" (XCVI, 5) ("А жити, Луцілію, -це наче служити у війську" [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 429]). Див. прим. 421 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²⁹¹ Це - трохи скорочена форма старої латинської приказки: "De duobus malis minimum eligendum" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 88].

²⁹² В автографі це слово подано замість закресленого: ргаеті.

²⁹³ Префектом Харківського колегіуму на той час був Лаврентій Кордет. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

²⁹⁴ Переклад Миколи Зерова [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 389-390].

²⁹⁵ Пор.: 'Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, - буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть

і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих і хворих..." (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 11: 27-30).

²⁹⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁹⁷ В автографі закреслено слово corpus, а згори дописано et.

²⁹⁸ Пор.: "si est corpus animale, est et spirituale" (Перше послання св. an. Павла до коринтян 15: 44). У перекладі Івана Огієнка: "Є тіло звичайне, є й тіло духовне".

²⁹⁹ В автографі закреслено слово: latitano.

³⁰⁰ В автографі слово саіоге дописано над рядком.

³⁰¹ Пор.: "Але ви не так пізнали Христа, якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму, і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди" (Послання св. ап. Павла до ефесян 4: 20-24).

³⁰² Пор.: "То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя" (Євангелія від св. Івана 6: 63).

³⁰³ В автографі слова Et est дописані над рядком.

³⁰⁴ Сковорода має на думці поцілунок Юди (Євангелія від св. Матвія 26: 48; Євангелія від св. Марка 14: 44; Євангелія від св. Луки 22: 46).

³⁰⁵ Пор.: "Хіба ви не знаєте, що ваші тіла - то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею?" (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 6:15-16).

³⁰⁶ В автографі слово sacra дописане над рядком.

³⁰⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁰⁸ Див. прим. 1 до поезії «О delicati blanda etc.».

³⁰⁹ Гален (Galenus) Клавдій (129-199 pp.) - славетний римський учений-природознавець, лікар імператорів Марка Аврелія, Вера та Коммода, автор трактату «Про частини людського тіла»; як філософ, був прибічником ідей Платона, Арістотеля та стоїків.

³¹⁰ Гіппократ (гр. Іппократцс;) Косський (бл. 460-377 чи 356 pp. до н. е.) - славетний старогрецький лікар. Гіппократ та Гален, як найвищі авторитети в ділянці медицини, згадуються поруч і в інших джерелах [див., наприклад: Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ,

1988. - С. 415; Номоканон, си єст Законоправилник. - Київ, 1629. - С. 124; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 598 (зв.); Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 173].

³¹¹ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7. Пор.: /ийръ вжїй, ПреВОС^ОДАЙ ВСАКЪ О^/ИЪ.

³¹² В оригіналі ця фраза звучить так: "каі f] е’цэг|ѵг| той 0єой f] ѵпг^гхоѵоа паѵта ѵойѵ..." (Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 7).

³¹³ Парафраза Євангелії від св. Марка: 4: 41. Пор.: в^тръ й /йоре пос/іХішкітъ grun. Див. також: Євангелія від св. Матвія 8: 27; Євангелія від св. Луки 8: 25.

³¹⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова Христа: "Vae vobis, scribae et pharisei hypocritae, quia similes estis sepulcris dealbatis, quae a foris quidem parent speciosa, intus vero plena sunt ossibus mortuorum et omni spurcitia!" (Євангелія від св. Матвія 23: 27). У перекладі Івана Огієнка: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!".

³¹⁵ Вергілій. Буколіки, III, 93.

³¹⁶ Можливо, Сковорода натякає тут на одне місце з листа Ціцерона до Тіта Помпонія Аттика (2.9): "...denique etiam Vatini strumam sacerdoti 5і|3афш vestiant" ("і одягнуть в дібаф жерця навіть товсту шию Ватінія"). Та й загалом Ціцерон називав Ватінія -народного трибуна 59 p., креатуру Цезаря - "товстою шиєю держави" ("struma civitates").

³¹⁷ Див. прим. 21.

³¹⁸ У рукопису: sodales.

³¹⁹ Евр (гр. ЕЬрос,) - східний чи південно-східний вітер у грецькій міфології.

³²⁰ Див. прим. 246.

³²¹ Це прислів'я є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 2. 44). Пор. його українські версії: "Де мило, там очи, де болить, там руки" [Франко, № 17429]; "Що в кого болить, той про те й говорить"; "Де болить - там і торкаєш кожну мить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період/ Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 543]. Українські письменники використовували його й до Сковороди. Досить пригадати хоч би Дмитра Туптала ("где болит, там рука" [Туптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк. 67 (зв.)]) чи Івана Величковського: "и як рука, где болить, там ся дотикаєт" [Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 89].

³²² Пор. із тезою Касіяна Саковича: "скупому часто сняться гроші, купцю - товари, рибалці - ставки, неводи, риба. Мисливцю ж сняться гаї, поля, хорти, зайці. Солдату -труби, війни, залицяльнику - коханки, студенту - лекції, диспутацїї" [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 416^17].

³²³ Пор.: "...чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?" (Соборне послання св. ап. Якова 2: 5).

³²⁴ Євангелія від св. Матвія 13: 11.

³²⁵ Пор.: "Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, використовуючи час, - дні бо лукаві!" (Послання св. ап. Павла до ефесян 5:15-16).

³²⁶ Ці роздуми Сковороди про час підхожі до міркувань, скажімо, Авіустина в його «Сповіді» (11. XIV. 17) (пор.: "...Якби ніщо не проминало, то не було б минулого часу; якби ніщо не наставало, то не було б майбутнього часу; а якби не було нічого, то взагалі не було б часу теперішнього. Але яким чином 'є' ці два часи - минулий і майбутній, -коли минулого вже нема, а майбутнього ще немає? І сам час теперішній, якщо б він був завжди теперішнім і не пропадав у минулому, то не був би вже часом, а був би вічністю. Отже, коли теперішній час, щоб бути часом, має пропадати в минувшині, то як же ми можемо твердити, що час 'існує', коли єдина рація його буття - це не буття. Отже, ми маємо право сказати, що час існує хіба тільки тому, що він прямує в небуття" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 222]) чи Дмитра Туптала (пор.: "Двлится же время на три части: на мимошедшеє, настоящеє и будущеє. Мимошедшеє время вѣмы яко бѣ, но уже прейде и погибе, ниже бо возвратится когда. Будущаго же времени чаєм, но не вѣмы, каково то будет. Настоящеє же мнимся имѣти, но ни чего имамы, кромѣ єдинаго краткаго часца, глаголемаго 'нынѣ'. 'НынВ' абіє єсть и абіє нѣсть, преиде бо паки ино настаєт 'нынѣ', паки и то преходит, якоже в дВлаємьіх и настояємьіх часах минуты єдина по друзѣй йдет... настоящеє время, глаголемоє 'нынѣ', не вѣсть стояти, но вѣчну течет, аки капля нѣкая в низ текущая и черту по себѣ остав-ляющая, на предняя же простирающаяся, доколѣже оскудвєт и изсхнет" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 205 (зв.)-206 (зв.)]). А крім того, зосередженість на теперішньому була важливим завданням духовних вправ у стародавніх греків та римлян.

³²⁷ Див. прим. 228.

³²⁸ Сковорода цитує тут (трохи змінено) текст епіграми невідомого автора з «Палатинської антології» (XI, 51). Див. прим. 188 до циклу «Сад божественных пѣсней».

³²⁹ Книжною українською мовою Сковорода переклав цю епіграму так: "Наслаждайся дней твоих, все бо вмалѣ старѣет. / В одно лѣто из козленка стал косматый цап". Філософ використав її як епіграф до 30-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней».

³³⁰ Вергілій. Енеїда, VIII, 560 [див.: Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 188].

³³¹ Можна пригадати, що Епікур розумів саму етику як знання "mQi cuqectewv каі фиушѵ" ("про те, що слід обирати й чого уникати") [див.: Кулаковский Ю. А. Эсхатология и эпикуреизм в античном мире: Избранные работы. - Санкт-Петербург, 2002. - С. 173].

³³² Скорочений виклад-переказ Платонових міркувань про те, що без знання істини не можна відрізнити справжнє від примарного (Держава, IX 585а, 586а): "Чи будеш ти дивуватися, якщо люди, які не знають істини про багато інших речей, не мають належного знання й про це? Щодо задоволення, страждання та проміжного стану люди налаштовані так, що коли їх несе вбік страждання, то вони міркують правильно й по-справжньому страждають, але коли вони переходять від страждання до проміжного стану, то дуже схильні вважати, нібито це приносить задоволення та радість. Можна подумати, що вони дивляться на сіре, порівнюючи його з чорним і не знаючи білого, -так вони помиляються, порівнюючи страждання з його відсутністю й нічого не відаючи про задоволення... Отже, того, хто не має досвіду в поміркованості й цноті, хто постійно проводить час у бенкетах та інших таких самих розвагах, звісно, відносить униз, а потім знову до середини, так вони й блукають усе життя. Вони ніколи не вийдуть за ці межі, адже вони ніколи не бачили справді високого й не піднімались до нього, не сповнювались по-справжньому справжнім, не пробували надійного й чистого задоволення..." [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1994. - Т. 3. - С. 379-380].

³³³ Очевидно, Сковорода має на думці п'ятий розділ Книги пророка Ісаї (5: 8-30), де рефреном іде фраза "vae qui..." (у перекладі Івана Огієнка: "Горе тим, що..."). Тут ідеться про слова: "Горе тим, що зло називають добром, а добро - злом, що ставлять темноту за світло, а світло - за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке - за гірке!" (Книга пророка Ісаї 5: 20).

³³⁴ Ідеться про Григорія Ковалинського.

³³⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

³³⁶ Очевидно, це варіація на тему Книги Псалмів 89 (90): 9. Пор.: "Quoniam omnes dies nostri evanuerunt in ira tua, consumpsimus ut suspirium annos nostros". У перекладі Івана Огієнка: "Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...".

³³⁷ Пор.: "...нас побивають за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жертовних..." (Книга Псалмів 43 (44): 23).

³³⁸ На цьому текст вірша обривається. У рукопису його перекреслено навскоси, а далі на цій-таки сторінці іншим почерком та іншим чорнилом дописано такий вірш:

Пєрі той костри [Про світ]

Fallax hie mundua mundi cur nomine quadet,

Quos solet immundis fallere saepe bonis.

Свѣт сей затВм, думаю, названній ест свѣтом,

Что в тму многих заводит прелесним совѣтом.

³³⁹ Пор.: "І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами..." (Дії св. апостолів 2: 3-4).

³⁴⁰ Пор.: "Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, - стародавнє минуло, ось сталось нове!" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 17).

³⁴¹ Пор.: "їхній кінець - то загибіль, шлунок - їхній бог, а слава - в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне! (Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 19).

³⁴² Пор.: "І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я іучний голос із престолу, який кликав: 'Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними'" (Апокаліпсис 21: 1-3).

³⁴³ Див. прим. 92 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

³⁴⁴ Сковорода має на думці Послання св. ап. Павла до євреїв 5: 12-14. У перекладі Івана Огієнка: "Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, - бо він немовля. А страва тверда - для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло".

³⁴⁵ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 49: 12: "et dentes lacte candidiores". У перекладі Івана Огієнка: "а від молока - білозубий".

³⁴⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁴⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁴⁸ Сковорода має на думці слова: И в/мгос/іовй а сѵѵиешнъ, й рече къ /ирїи /«три єгш: ее, /іежйтъ сей Hd гмденїе й Hd востЗнїе /иншги/иъ во ій/іи (Євангелія від св. Луки 2: 34).

³⁴⁹ Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15.

³⁵⁰ Латинська фраза stulta philosophia ('дурна філософія') корелює у Сковороди зі слов'янським словом глупомудріе та грецьким цороадфіа.

³⁵¹ Книга Притч Соломонових 9: 9.

³⁵² Публій Теренцій Афр (Publius Terentius Afer) (бл. 190-159 pp. до н. е.) - карфагенянин, раб, згодом вільновідпущеник Теренція Лукана, славетний римський комедіограф, член іуртка Сціпіона Молодшого. Був дуже популярний у Європі, починаючи з доби Ренесансу [див.: Перетц В. Н. К истории польского и русского народного театра // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. -1910. - Т. XV. - Кн. 4. - С. 151]. Теренцій був добре знаний також у старій Україні, зокрема, як взірцевий комедіограф [див.: Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 69], чиї твори варто наслідувати, пишучи низьким стилем [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 157]. Його ім'я та імена персонажів його комедій могли зринати навіть у богословсько-полемічних трактатах [див., наприклад: Smotryc'kyjМ. Obrona verificaciey// Collected Works of Meletij Smotryc'kyj/ With an

Introduction by David A. Frick. - Cambridge, Mass., 1987. - Vol. 1. - P. 450, 459]. Сковорода переклав переказ однієї з найліпших його комедій «Брати».

³⁵³ Рядок із комедії Теренція «Самомучитель» (210, 221) [див.: Теренций. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. В. Ярхо. - Москва, 1988. - С. 99].

³⁵⁴ Ідеться про приятеля Михайла Ковалинського Миколу Заводовського - "Хотмыжской протопопіи слободы Грайворона Архангельской церкви священника Михайла сын Николай Заводовский", який вступив до Харківського колегіуму в 1754 р.

³⁵⁵ Схожа сентенція є в трактаті «Rhetorica ad Herennium». Пор.: "Omnium malorum stultitia est mater" [див.: Курціус E.-P. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 151]. Зрештою, ця фраза стала крилатою [див.: ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 249].

³⁵⁶ В автографі далі закреслено слово: quam.

³⁵⁷ У Плутарха далі: епіт.

³⁵⁸ Далі Сковорода вільно переказує Плутарха. Пор.: "Ita et adolescentum philosophiae dare operam volentium, qui maxime vani sunt et gravitatis expertes, audaciam ii habent, speciemque, et incessum vultumque plenum superbiae ac contemptus nemini parcentis..."

³⁵⁹ Plutarchus. Quomodo quis suos in virtute paranda sentire possit profectus, 81c [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 162; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 96-97]. Пор. з народними прислів'ями: "Пустий колос горі пне ся" [Франко, № 15265]; "Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 132]; "Порожний колос выше стоит" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. -Москва, 1957. - С. 445], або з емблематичним малюнком «Колос своєю тяжестію накло-ненный» (підпис: "Чрезмѣрная тяжесть обременяет меня. Mihi pondera casus") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 62-63].

³⁶⁰ Хріею ритори називають якусь тезу, супроводжувану її докладним розглядом [див., наприклад: Довгалевський М. Хрія словесна до слів царя Соломона "Безмежне число нерозумних" 11 Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 380-384].

³⁶¹ Лідійський, чи пробний, камінь - чорний брусок зернистого кремнієвого сланцю, на якому за кольором визначають пробу шляхетного металу. Феофан Прокопович у своїй «Фізиці» писав про нього таке: "Інші камені не зараховуються до мармурів, як лідійський камінь, сміріс, яким звичайно розбивається скло, пірит, кремінь та ін." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. -С. 496]. "Лідійським каменем" старі українські богослови називали Святе Письмо. Наприклад, Петро Могила зазначав: "Писаніє Ветхаго и Новаго Завѣта святоє бого-наученноє и богодухновенноє єст, и Церкви от Бога яко лідійскій камень в извявленіє своєя истинны и в обличеніє лести подано єст" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 126; пор.: Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ,

1990.-Т. 1.-С. 54].

³⁶² Можливо, ця фраза має за джерело молитовні тексти (пор.: "...єгоже во свѣдительство дым неугасаяй курится" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 344 (третя пагін.)]) або прислів'я на взір: "Бодай сі лиш закурило за тобов, де підеш!" [Франко, № 16116].

³⁶³ В автографі це слово написано над рядком.

³⁶⁴ Ця фраза є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 6. 75).

³⁶⁵ Ця фраза є в «Адагіях» Еразма Роттер дамського (II. 6. 75).

³⁶⁶ Демонакт (гр. Агцісоѵа^) (нар. бл. 90 р. до н. е.) - видатний афінський філософ-кінік доби імператора Адріана, учень Деметрія.

³⁶⁷ Даконці, тобто мешканці стародавньої Даконїї (Спарти), мали за звичку висловлювати свої думки чітко й стисло. Однак насправді Демонакт народився на Кіпрі. Як свідчив Дукіан («Життєпис Демонакта», 3): "Він був родом із Кіпру й походив із досить відомої своїм становищем і статком родини" [Лукиан из Самосаты. Избранная проза. - Москва,

1991.-С. 104].

³⁶⁸ Це - четверта гнома Демонакта [див.: Антология кинизма: Фрагмента сочинений кинических мыслителей. - Москва, 1984. - С. 277].

³⁶⁹ Про цей вислів ми знаємо таке: "Коли якісь люди метикували, чи має космос душу, а потім - чи він кулястий, Демонакт промовив: 'Ось ви все клопочетеся про космос, а про те, що самі по вуха в гріхах, навіть не заїкаєтесь'" [Антология кинизма: Фрагмента сочинений кинических мыслителей. - Москва, 1984. -С. 277].

³⁷⁰ Сковорода переказує рядки комедії Теренція «Самомучитель» (210, 221) [див.: Теренций. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. В. Ярхо. - Москва, 1988. - С. 99].

³⁷¹ Цей мотив був добре знаний у літературі українського бароко. Наприклад, Іван Максимович писав: "Блажен, кто чужды бѣды прилежно взираєт, / Себе тВх соблюдаєт, лучше избираєт" [Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 119; пор.: Сѣмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 151— 152].

³⁷² Правий край аркуша зрізаний. Слово alienis відтворено за харківським виданням творів Сковороди 1894 p., в якому воно взяте з другого вірша другої книги поеми Лукреція «Про природу речей».

³⁷³ Образ гомерівських богів-олімпійців, що дивляться з небес на марноту людського життя, є в славетній «Похвалі глупоті» улюбленого письменника Сковороди Еразма Роттер дамського: коли богам набридають поважні справи, "сідають вони на край неба і, посхилявши лоби, дивляться, чим займаються люди на землі. Для богів це вельми приємне видовище. Боже безсмертний, чого там тільки не побачиш!.. Один упадає за жіночкою... Другого вабить не дружина, а придане... Четвертий перетворює в дурницю жалобу... Шостий все, що тільки може, гребе до себе і пхає в пельку... Сьомий верхом блаженства вважає сон і дозвілля..." [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 62].

³⁷⁴ Сковорода нав'язується тут до поеми Лукреція «Про природу речей» (II, 1-4): "Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на узбережжі, / Море здаля споглядать, де хтось інший потрапив у скруту. / Ні, насолоду приносить не те, що змага когось хвиля, - / Солодко бачити, скільки страждань одігнав ти від себе" [Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1988. - С. 50]. Схожа думка є також у похвалі історії Діодора Сицилійського [див.: Диодор Сицилийский. Введение к «Исторической библиотеке» // Вестник древней истории. - 1986. - № 2. - С. 82]; її цитував, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 337-338].

³⁷⁵ Як свідчив Діоген Даерцій (VIII, 8), Піфагор начебто казав, що "людське життя схоже на якесь іульбище, куди одні приходять заради змагання, другі - заради торгівлі, а найщасливіші - аби подивитися; так і в житті: одні, на манір рабів, жадібні до слави та багатства, а філософи прагнуть самої тільки правди" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 334]. Докладнішу версію цього сюжету подав Ціцерон у своїх «Тускуланських бесідах» (V, III, 8-9): на запитання фліунтського правителя Леонта, хто такі філософи та чим вони відрізняються від інших людей, "Піфагор відповів, що людське життя нагадує йому святкове торжище, котре влаштовують під час найбільш пишних загальногрецьких ігор. Одні люди прагнуть отримати там вінок слави та відомості вправами загартованих тіл, інші приходять задля того, щоб нажитися, продаючи або купуючи щось, а треті, найрозумніші, не шукають собі ані оплесків, ані прибутку, а приходять лиш подивитися, що та як тут діється. Так само й ми нібито прибули з іншого життя в це життя, як прибувають на святкове торжище з іншого міста, і одні природно покликані слугувати славі, інші - зискові, та лиш дехто, відкинувши всі інші справи, уважно придивляється до природи речей, - саме вони й називаються 'шанувальниками мудрості', тобто філософами; і як на змаганнях найшляхетнішим є дивитися й нічого не шукати для себе, так і в житті найкраще споглядати та пізнавати речі" [Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. - Москва, 1975. - С. 325-326]. Можливо, безпосереднім джерелом цього епізоду став діалог Еразма Роттердамського «Гамірливий бенкет». Пор.: "Усіх, хто зібрався на торжищі, Піфагор поділив на три групи: одні прийшли, щоб продати, другі - щоб купити, нарешті, треті прийшли на ринок з однією-єдиною метою - подивитись, що сюди привезли та що тут діється; і тільки вони щасливі, тому що вільні від турбот і радіють просто так, безкорисно. Філософ у нашому світі... поводиться саме так, як ці люди на торжищі" [Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 301].

³⁷⁶ В автографі це слово написане над рядком.

³⁷⁷ Пор.: "Non de ponte cadit, qui cum sapientia vadit" ("Ніхто ще з мосту у воду не впав, хто обережно по ньому ступав") [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. -С. 231]. Є й український фразеологізм "з мосту та в воду". Ним користувався, наприклад, Климентій Зиновіїв: "сыротв скорбному из мосту да в воду"; "Не в пѣч замазатись, да и не

з мосту у воду" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 65, 326]. Див. також: "Хоч з мосту та в воду"; 'Тільки й ходу, що з мосту та в воду"; "Як такого ходу, то лучче з мосту та в воду"; "Трутив, як сліпого з мосту" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 46,47, 417, 754].

³⁷⁸ Австр - (лат. ouster) - південний вітер у грецькій міфології, один із чотирьох основних вітрів, протилежний Аквілонові [традиційну класифікацію вітрів див., наприклад: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 459-460]. Серед знаних Сковородою авторів про "шалений Австр" писали у своїй поезії, наприклад, Горацій (Оди, III, 3) [див.: Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 63] та Боецій [див.: Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. - С. 63].

³⁷⁹ В автографі це слово написано над рядком замість закресленого: conturbavit.

³⁸⁰ Тут Сковорода використав сталий вираз "taedium vitae" - "відраза до життя, душевна втома, пересит" [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 332].

³⁸¹ Сталий вислів, який означає "робити щось неможливе". Він є, наприклад, у комедії Плавта «Перс» (І, 1, 41): "...aquam a pumice nunc postulas" [див.: Плавт. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. И. Ульяновой. - Москва, 1987. - Т. 2. - С. 266].

³⁸² Крилата фраза: "Non semper erit aestas" - є, зокрема, в «Адагіях» Еразма Роттер дамського (IV. 3. 86).

³⁸³ Далі іншою рукою приписано дату: "1763 anno Iulii 7".

³⁸⁴ Переклад Леоніда Ушкалова.

³⁸⁵ Як свідчить Михайло Ковалинський, Сковорода не раз висловлював цю думку також усно: "Иногда [Сковорода] пѣл там что-либо приличное благодушеству; иногда же, удалясь в близь лежагцую рощу, играл на флейтраверѣ, оставя друга молодаго [Ковалинського] между гробов одного, яко бы длятого, чтоб издали ему приятнѣе было слушать музыку".

³⁸⁶ Сковорода має на думці слова: "о 0єо<; ауатщ ёсгаѵ" (Перше соборне послання

св. ап. Івана 4: 8,16). У перекладі Івана Огієнка: "Бог є любов".

³⁸⁷ Горацій. Оди, І, 12. Пор.: "Crescit occulto velut arbor aevo fama Marcellis". У перекладі Андрія Содомори: "Славу з надр віків, наче дуб розлогий, / Рід Марцеллів п'є" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. -С. 26].

³⁸⁸ Сковорода має на думці слова: "quia fortis est ut mors dilectio" (Пісня над піснями 8: 6). У перекладі Івана Огієнка: "бо сильне кохання, як смерть".

³⁸⁹ Сковорода має на думці слова: "quia fortis est ut mors dilectio" (Пісня над піснями 8: 6). У перекладі Івана Огієнка: "бо сильне кохання, як смерть".

³⁹⁰ Про це розповідає Плутарх («Марк Катон», XXVII, 1-2) [див.: Плутарх. Сравнительные

жизнеописания: В 3 т. - Москва, 1961. - Т. 1. - С. 450].

³⁹¹ Сковорода перефразовує перше речення з трактату Ціцерона «Про старість». Пор.: "О Tite, si quid ego adiuero curamve levasso, quae nunc te coquit et versat in pectore fixa, ecquid erit praemi?" Сам Сковорода переклав ці слова так: "Любезный Тит! Чем ты мнв заплотиш, если полѣчу твою печаль, которая жжет и мятежит сердце твоє?".

³⁹² Нечистота постає смертним гріхом, оскільки нею скверниться тіло як храм Божий. Наприклад, Інокентій Гізель писав: "немалоє єст Боїу безчестіє и неблагодарство чрез сіє, яко тѣм грѣхом оскверняєтся и растлѣвастся явѣ тѣло наше, єже крегценієм святым соєдинися с тѣлом Христовым и єст жилигцем Божіим" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. -Київ, 1669. - С. 238; докладніше див.: УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 78-84].

³⁹³ Нерукотворний храм - Христос. Див.: "Ісус відповів і промовив до них: 'Зруйнуйте цей храм, - і за три дні Я поставлю його!' Відказали ж юдеї: 'Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три дні поставиш його?' А Він говорив про храм тіла Свого" (Євангелія від св. Івана 2: 19-21).

³⁹⁴ Третя книга царств 8: 29.

³⁹⁵ У цьому місці папір пошкоджено. Слово cogitare відновлюємо за змістом.

³⁹⁶ Нерозбірливо.

³⁹⁷ Нерозбірливо.

³⁹⁸ Ідеться про священика харківської Троїцької церкви о. Бориса Єнкевича.

³⁹⁹ Далі йде розчерк Сковороди. Нижче приписка чужою рукою : "с Бѣлгорода писано/'.

⁴⁰⁰ Сковорода має на думці слова: "Adversarius vester Diabolus tamquam leo rugiens circuit quaerens quem devoret" (Перше соборне послання св. ап. Петра 5: 8). У перекладі Івана Огієнка: "Ваш супротивник - диявол - ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого".

⁴⁰¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: "omnia tela Maligni ignea exstinguere" (Послання св. an. Павла до ефесян 6: 16). У перекладі Івана Огієнка: "зможете погасити всі огненні стріли лукавого".

⁴⁰² Фраза "fontem tranquillitatis animi" є в трактаті Плутарха «Про спокій душі» («Пєрі єи0и|лХа<;» - у латинському перекладі Ксиландра: «De tranquillitate animi»). Це місце Сковорода цитує і в 73-му листі.

⁴⁰³ Див. прим. 106 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁴⁰⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 18. Пор.: Ыкрый очи /иой, й о^р^Х/И^ю.

⁴⁰⁵ Книга Псалмів 118 (119): 111.

⁴⁰⁶ Книга Псалмів 118 (119): 112.

⁴⁰⁷ Далі кілька рядків прочитати дуже важко.

⁴⁰⁸ Парафраза Книги пророка Єремії 29: 13. Пор.: "Quaeretis me et invenietis, cum quaesieritis me in toto corde vestro". У перекладі Івана Огієнка: "І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем".

⁴⁰⁹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁴¹⁰ Євангелія від св. Луки 7: 28.

⁴¹¹ Парафраза Євангелії від св. Луки 7: 28. Пор.: "Dico vobis: Maior inter natos mulierum Ioanne nemo est; qui autem minor est in regno Dei, maior est illo". 29-го серпня Православна Церква відзначає усікновення чесної голови Івана Предтечі.

⁴¹² Сковорода має на думці слова Івана Хрестителя: "Я хригцу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем" (Євангелія від св. Матвія 3: 11). Див. також: Євангелія від св. Марка 1: 7-8; Євангелія від св. Луки 3: 16.

⁴¹³ Сковорода має на думці слова Івана Хрестителя: "Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене" (Євангелія від св. Матвія 3: 10). Див. також: Євангелія від св. Луки 3: 9.

⁴¹⁴ Ірод Великий (гр. Hpcbbrjc;, лат. Herodes) (бл. 73 р. до н. е. - 4 р. н. е.) - другий син Антипатра, в 41 р. до н. е. - тетрарх, а із 40 р. й до смерті - цар Палестини. У старій українській літературі Ірод поставав утіленням крайньої жорстокості, гріховності, а водночас марності та проминущості світової слави, багатства тощо. Наприклад, перша дія вертепної вистави завершується такою піснею: "Не вѣдал же он, что все истребится, / Все царство его в конец разорится. / Заслуга єго знатна всѣм и явна, / За тож пекельна бездна изготованна, / О Ироде преокаянный" [Маркоеський Є. Український вертеп. Розвідки й тексти. - Київ, 1929. - Вип. І. - С. 61].

⁴¹⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 6: 20. Пор.: въ с/мдость єгш пос/іХішше.

⁴¹⁶ Див. прим. 11 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis». Є також латинська приказка: "Nihil est dulcius veritatis luce" ("Нема нічого кращого за світло істини") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 234].

⁴¹⁷ У рукопису: Margaretum.

⁴¹⁸ Тут у рукопису одне слово прочитати дуже важко.

⁴¹⁹ Див. прим. 62.

⁴²⁰ Див.: "Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: 'Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Його'" (Євангелія від св. Матвія 3: 3).

⁴²¹ Див.: Євангелія від св. Луки 7: 28.

⁴²² Сковорода має на думці слова: "Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий" (Євангелія від св. Матвія 3: 4). Див. також: Євангелія від св. Марка 1: 6.

⁴²³ Цю приказку наводить Еразм Роттердамський у своїх «Адагіях» (II. 3.25). Пор.: "Summum cape, et medium haberis". її варіант є й у Еразмових «Домашніх бесідах»: "...вимагай надмірно, щоб одержати в міру" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 267].

⁴²⁴ Фраза Г/іЗсъ їлова зринає в Книзі пророка Єзекіїля 1: 24. Але, очевидно, Сковорода має на думці церковний піснеспів: "Глас Слова проповѣдавый, всѣх гласы воспріем, проси грѣхов прощеніе даровати вѣрою поющим тя" (Канон св. Івану Предтечі, пісня 6-а).

⁴²⁵ Євагрій Понтійський (друга половина IV ст.) - єгипетський учений монах, послідовник Орігена. Євагрій, побіч Макарія Єгипетського, стоїть біля джерел гесихастської ідеології. Євагрій був здавна знаний в Україні. Чи не перша згадка про нього є в «Повісті минулих літ» під 988-им роком [див.: Літопис Руський. - Київ, 1989. - С. 64]. Та й перегодом наші письменники не раз на нього покликалися [див., наприклад: Книга о вѣрѣ. - Київ, 1620. -С. 127 (друга пагін.)]. Євагрій мав приваблювати Сковороду найперше своєю наукою про "обоження", відстороненістю від усього зовнішнього, пильною увагою до внутрішнього життя людини, а також питомо платонівським спіритуалізмом.

⁴²⁶ Ідеться про твір Євагрія «Тшѵката |jovaxwv тсрау^атшѵ та аїтіа» («Засади чернечого життя»), що його часто називають «Практик» [див.: Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 40. - Col. 1253-1260]. Цей трактат є свого роду вступом до аскетичного життя.

⁴²⁷ Називаючи Христа "главою схоластів", Сковорода має на думці те, що в греків слово ахоАц означало найперше "школа, училище" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 461]. Однак Сковорода актуалізує тут інші його значення: "дозвілля", а заразом "заняття", "навчання", тобто непідлегле жодній прагматиці пізнання природи речей. За синонім до цього слова в такому разі виступає діатрфц. Отже, тут ідеться про те, що справжня мудрість - це особливий спокій.

⁴²⁸ Пор.: "ВоиЛєі тоіуаройѵ, ауатщік, tov |jovf|Qr| |3юѵ сік; есттіѵ аѵаЛарЕІѵ, каі im та тг|<; f]OTJXLa<; anoTQEXELV tqoтихих; аф£<; екеї той k6ct|jou та<; фроѵтіЬад, та<; те ini тойтшѵ

^ТЕ к**'¹ є£оіхтіа<;. тоитЕсттіѵ avAoc, ecto, ставці, naar\c, E7u0u|jia<; Ёктод. Iva тг|<; ek тойтшѵ 7ieqкттастegx; аЛЛотріод y£vo|j£vo<;, Suvr|0rj<; г\оѵх&оаі каЛах;" [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 40. - Col. 1253С]. Двічі вжите в цьому тексті слово цоѵх'іа є ключовим. Уперше воно з'являється ще в Піндара (8-а Піфійська ода) як ім'я богині ("Тиша, прихильная Правди донька") - спокій духа, дарований переможцеві змагання, відпочинок, протиставлений сповненому гордині безугавному гону за різними бажаннями (noAvnpayfioovvi), tcAeove^lo). [див.: Пиндар. Вакхилид. Оды. Фрагмента. - Москва, 1980. - С. 98; про це: Макинтайр А. После добро-детели: Исследования теории морали. - Москва; Екатеринбург, 2000. - С. 187]. Важливе епікурівське поняття цоѵх'іа в подальшій християнській містичній традиції, одним із засновників якої був Євагрій Понтійський, означало "ідеал усамітненої та відреченої аскетичної зосередженості" й "зазвичай перекладалося по-слов'янському як 'безмолвіє'" (наприклад, у «Добротолюбії») [Аееринцее С. С. Поэтика ранневизантийской литерату-ры. - Москва, 1977. - С. 258]. Сковорода зближує значення цього слова зі значенням латинського aequitas апіті (спокій душі, душевна злагода) та грецького аіїтаркєіа (самодостатність) [див.: УшкаловЛ., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. -Харків, 1993.-С. 53-70].

⁴²⁹ Пор.: "Mr] ауа7гг|сл]<; оіктраї |^Ета аѵѲражшѵ йЛікшѵ каі Ё^ТСЕрісттатшѵ. f) |j6vo<; olkel, f) |j£Ta аЬЕЛфшѵ тиѵ айЛшѵ каі б^офроѵоѵ стои" [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 40. - Col. 1256D].

⁴³⁰ Цю приказку наводить у своїх «Адагіях» Еразм Роттердамський (II. 3. 25). Пор. також: "Щоб досягти, нарешті, середнього, треба визначити для всіх, у чому полягає найвище" [Эразм Роттердамский. Послание к Паулю Вольцу // Эразм Роттердамский. Философские произведения. - Москва, 1986. - С. 79].

⁴³¹ Див. прим. 50 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴³² Сковорода має на думці слова: "І він принесе з мирної жертви вогняну жертву для Господа, - цілого курдюка, якого здійме при хребті, і лій, що закриває нутрощі, і весь лій, що на нутрощах, і обидві нирки та лій, що на них, що на стегнах, а сальника на печінці -здійме його з нирками" (Третя книга Мойсеєва: Девит 3: 9-10).

⁴³³ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Матвія 18: 10. Пор.: гтікі во Bd/иъ, йкш Згг/іи Й^Ъ Hd нвсё^ъ ВВшХ ВИДАТЪ /ІИЦЄ ОЦЛ /И0ЄГШ нвнлгш.

⁴³⁴ Сковорода говорить тут про "смерть для світ)/'. Див. прим. 141.

⁴³⁵ Перша книга Мойсеєва: Буття 5: 24; Послання св. ап. Павла до євреїв 11: 5.

⁴³⁶ Мабуть, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 14: 1. Пор.: ревнуйте же дХ^ШВНВІ/ИЪ.

⁴³⁷ Трохи нижче іншим чорнилом та іншим почерком написано: "Consillium optimum utilissimum esse nemo non censeat" ("Дуже гарна порада, та ніхто не визнає її надто корисною" - лат.).

⁴³⁸ У рукопису: margaretorum.

⁴³⁹ Див. прим. 148.

⁴⁴⁰ Сковорода має на думці так званий "розмисл про зростаюче" ("'/teqL аѵ£,г\огшс; Лоуо<;"), сенс якого він переказує нижче.

⁴⁴¹ Це міркування бере свій початок від сиракузького комедіографа Епіхарма (кінець VI -перша половина V ст. до н. е.), який в одній із комедій пародіював діалектику Геракліта так: боржник відмовляється віддати борг позичальникові, мотивуючи це тим, що обоє вони з бігом часу стали вже не тими людьми, якими були колись (Епіхарм, фр. 2, 170Ь) [див.: Фрагмента ранних греческих философов. - Москва, 1989. - Ч. І: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. - С. 260]. Цей сюжет був використаний у полеміці про "індивідуальну якість" ("то iSuxu; поюѵ") між стоїками та академіками (з

III ст. до н. е.); Плутарх розглядав цю проблематику, сперечаючись із Хризиппом (276-

204 рр. до н. е.), у трактаті «Про загальні поняття. Проти стоїків» (1083а, наст.) [див.: Плутарх. Сочинения. - Санкт-Петербург, 2008. - С. 293, наст.]. Перегодом цю тему обговорювали Філон Олександрійський, Посидоній, Оріген, Василій Великий та інші [див. про це: БирюковД. С. Стоики и принцип идентичности индивида // Плутарх. Сочинения. -Санкт-Петербург, 2008. -С. 351-381].

⁴⁴² Про зміну характеристичної риси (особливої якості: 18'іа поюхцс,) людини, яка призводить до зміни її імені (Аврам - Авраам, Симон - Петро, Савл - Павло), розмірковував Оріген (Про молитву, § 24) [див.: О молитве и Увещание к мученичеству. Тво-рения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч. Н. Корсунского. Изд. 2-е. - Санкт-Петер-бург, 1897. - С. 85-86].

⁴⁴³ Сковорода має на думці Теренцієву комедію «Євнух» (акт IV, сцена 7), де Тразон каже таке: "Розумний спершу випробує все, а потім вже - до зброї" [див.: Теренций. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. В. Ярхо. - Москва, 1988. - С. 219].

⁴⁴⁴ Очевидно, Сковорода має на думці Парменона - персонажа комедії Теренція «Євнух».

⁴⁴⁵ Про світ, плоть та диявола як трьох ворогів людини дуже часто говорили старі українські письменники, наприклад, Антоній Радивиловський [див.: Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 691].

⁴⁴⁶ Сковорода має на думці слова Христа: "Vae vobis, scribae et pharisaei hypocritae, quia similes estis sepulcris dealbatis, quae a foris quidem parent speciosa, intus vero plena sunt ossibus mortuorum et omni spurcitia!" (Євангелія від св. Матвія 23: 27). У перекладі Івана Огієнка: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистоти!".

⁴⁴⁷ Парафраза Книги Йова 7: 1. Пор.: "militia est vita hominis super terram". У перекладі Івана Огієнка: "Хіба чоловік на землі - не на службі військовій?".

⁴⁴⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁴⁹ Старовинна епіграма: "Inveni portum, Spes et Fortuna, valete! / Sat me lusistis: ludite nunc alios!" - завершує дев'яту книгу роману Лесажа «Історія Жіля Блаза із Сантільяни» [див.: ЛесажА.-Р. Жиль Блаз/ Пер. с фр. под ред. С. С. Трубачева. - Санкт-Петербург, 1901. -С. 458]. Сковорода каже про невідомого автора, оскільки на той час снували численні плітки про те, що твір Лесажа є плагіатом з якогось іспанського оригіналу. Одним із тих, хто так казав, був Вольтер, якого Лесаж вивів у десятій книзі (розділ 5-ий) свого роману в образі "модного поета" Габріеля Тріякеро (тобто "шарлатана"). Роман Лесажа в 1760-1761 pp. був перекладений по-російському Василем Тепловим і виданий у Санкт-Петербурзькій Імператорській Академії наук. Примірник цієї книги був у бібліотеці Харківського колегіуму. Теплов переклав цей двовірш так: "Нашел пристанище. Надежда, счастие прощайте. Довольно вы / Играли мною, играйте ныне другими" [Похождения Жилблаза де Сантилланы описанные г. Лесажем, а переведенныя Академии Наук переводчиком Василием Тепло-вым. - Санкт-Петербург, 1754. -Т. III. - С. 319].

⁴⁵⁰ Див. прим. 354.

⁴⁵¹ Ці рядки є наслідуванням початку другої еподи Горація («На Альфія»): "Beatus ille qui procul negotiis, / ut prisca gens mortalium". У перекладі Андрія Содомори: "Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти, / Живе, як в давнину жилось" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 112]. Епода Горація «На Альфія» зринала, зокрема, у старих київських курсах поетичного мистецтва [див., наприклад: Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 164].

⁴⁵² Ідеться про засаду imitatio operis, чи imitatio antiquorum. Див. прим. 2 до «Similitudines ех Virg[ilio] 2. Aeneide».

⁴⁵³ Це - парафраза оди Горація 1,1, 35 («До Мецената»): "Quodsi me lyricis vatibus inseres, / Sublimi feriam sidera vertice". У перекладі Андрія Содомори: "Ще ж коли мене й ти лірним співцем назвеш - / Я торкнуся зірок гордим чолом своїм" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 18].

⁴⁵⁴ Горацій. Сатири, 2, 7, 21. Пор.: "quorsum haec tam putida tendant". У перекладі Андрія Содомори: "і на кого... тут натякаєш" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 171].

(Ч Горацій. Послання «До Лоллія» (І, 2, 38-39). У перекладі Андрія Содомори: "йдеться про душу - / Ти лиш рукою махнеш, відкладаєш на рік лікування" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 181].

⁴⁵⁵ Сковорода переробляє середньовічне латинське прислів'я "Asinus asino, et sus sui pulcher".

⁴⁵⁶ Див. прим. 354.

⁴⁵⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁵⁸ Сковорода має на думці гору Парнас та Касталійське джерело.

⁴⁵⁹ Книга Псалмів 132 (133): 3. Див.: йкш ром ^ер/ИшнсКіїА с^одацма нл гбры сїшнскїа: йкш таліш уапов'&да гдь в/ігвенїе й живбтъ до в^кл. Аермонська (хермонська) роса -символ благословення, братерського спілкування.

⁴⁶⁰ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 71 (72): 6. Перше слово має форму: Снйдетъ.

⁴⁶¹ Парафраза Книги Ісуса Навина 4: 19-20. Пор.: шпо/ічЙішса евшове ій/ієвьі въ гллгллі^

Hd CTpdH'fi, Йже Hd ВОСТОКЪ CO/IHU/I (Я Іерї^ШНЛ. И ДВЛНЛДеСАТВ Kd/ИЄНЇА СЇА, Йже В^А (Я ІОрДЛНЛ.

⁴⁶² Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 39. Пор.: Сїе же рече ш дсѣ.

⁴⁶³ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "І підніс Мойсей руку свою, та й ударив ту скелю своїм жезлом два рази, - і вийшло багато води!" (Четверта книга Мойсеєва: Числа 20:11).

⁴⁶⁴ Див.: Арістотель. Історія тварин, 595b-596a [Aristoteles. De animalibus historia. - Lipsiae, MCMVII. - P. 316]. Щоправда, Арістотель каже це не про ослів, а про верблюдів.

⁴⁶⁵ Див. прим. 50 до циклу «Сад божественных пѣсней». В автографі далі папір пошкоджено й текст на цій сторінці обривається.

ібб у старовину вірили, що мурашки можуть добувати золото з печер.

⁴⁶⁷ Ідеться про Василія Великого. Див. прим. 129 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴⁶⁸ Див. прим. 361.

⁴⁶⁹ Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1993. - Ordinis II. - T. 1. - P. 343-344.

⁴⁷⁰ Див.: Євангелія від св. Матвія 14: 13-21; Євангелія від св. Марка 6: 30^4; Євангелія від св. Дуки 9: 10-17.

⁴⁷¹ Див.: Євангелія від св. Дуки 24: 35.

⁴⁷² Див. прим. 375 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁴⁷³ Сковорода має на думці слова Христа: "...не розсипайте перел своїх перед свиньми,

щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас..." (Євангелія від св. Матвія 7: 6).

⁴⁷⁴ Сковорода має на думці слова Христа: "...шукайте - і знайдете..." (Євангелія від

св. Матвія 7: 7; Євангелія від св. Дуки 11: 9).

⁴⁷⁵ У рукопису: sodales.

⁴⁷⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁷⁷ Циклоп (гр. КѵкАапр) - буквально: "круглоокий". Гомер називає циклопами диких велетнів-людожерів, що мали одне око посеред лоба. Письменники старої України розглядали циклопів у низці інших людиноподібних потвор: сатирів, кентаврів, андрогінів, астромів, мактинорів тощо. Про ці "дива, яже человѣческос подобіє имут", докладно розповідає, наприклад, Дмитро Туптало у своєму літописі [див.: ТупталоД. Лѣтопись// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. -С. 312-315].

⁴⁷⁸ Історія малоазійського міста Трої, зруйнованого у XII ст. до н. е., була знана в Україні ще від старокиївської доби з п'ятої книги хроніки Іоана Малали, де вона викладена за творами Діоктиса Критського та Сізіфа Койського. За часів бароко її знали і за гомерівським епосом, і за «Енеїдою» Вергілія. Між іншим, на ту пору була поширена легенда про "Київ - Трою". Принаймні ще Феофан Прокопович у своїй «Фізиці» полемізував з думкою Йоганна Гербінія, висловленою в книзі «Підземний Київ», згідно з якою "Київ є тим відомим античним містом Троєю або розташований на тому місці, де була Троя, а ті печери викопані троянцями і в них поховано забальзамовані за єгипетським звичаєм тіла великих троянських героїв - Гектора, Пріама та інших..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 425]. Зринав цей мотив і значно раніше. Наприклад, Себастьян Фабіян Кльонович писав у своїй «Роксоланїї»: "Є ще багато людей, що шукають тут [у

Києві] залишків Трої, / Тільки ця казка пуста не до вподоби мені" [Кльонович С. Ф. Роксоланія / Пер. Михайла Білика. - Київ, 1987. - С. 70].

⁴⁷⁹ "О часи, о звичаї!" Цей вислів походить із Ціцеровоної першої промови проти Катіліни [див.: Коваль А. П., КоптіловВ.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 208].

⁴⁸⁰ Ідеться про ііумена харківського Покровського монастиря Костянтина Бродського, який помер 28 жовтня 1763 р. [див.: Махновець А. Про хронологію листів Сковороди// Радянське літературознавство. - 1972. - № 4. - С. 64].

⁴⁸¹ Фраза Бог Якова досить часто зринає в Біблії, уперше - у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 3: 6.

⁴⁸² Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 3: 6. Пор.: Пас, б ev avrw цеѵшѵ оих ацартаѵЕі. пас, б ацартаѵшѵ оих ЁшракЕѴ аитбѵ ouSe еуѵсокЕѴ аитбѵ. У перекладі Івана Огієнка: "Кожен, хто в Нім перебуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його".

⁴⁸³ Сковорода нав'язується тут до поезії Вергілія (Буколіки, III, 104): "В землях яких, ти скажи - Аполлоном нам будеш великим". Цей рядок Вергілія полюбляли й інші старі українські письменники. Його цитував, наприклад, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979.-Т. 1.-С. 229].

⁴⁸⁴ Натяк на архістратига Михаїла.

⁴⁸⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁸⁶ Слізний вхід людини в життя - мотив, започаткований ще греко-римською традицією (Паллад) і дуже популярний у християнському письменстві. З новочасних поетів, добре знаних в Україні, до нього зверталися, наприклад, Джон Овен, Як Кохановський та інші. Досить часто він зринає й у творах українських барокових письменників. Наприклад, Симеон Полоцький писав: "Раждающуся в мір сей отрочати, многи проливаху слезы, вину дающе, яко родися на нужду и бѣды, на скорби и печали" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 111 (зв.)-112 (друга пагін.); пор.: BaranowiczL. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 355; Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - C. 152; Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 39; Максимович І. Богомьісліє. -Чернігів, 1710. - Арк. 288; Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 494 (зв.); ЛевандаІ. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 2. - С. 26-27].

⁴⁸⁷ Кімерійці (лат. Сіттегіі, гр. Кіщієрюі) - племена, які в VIII—VII ст. до н. е. населяли Північне Причорномор'я. Тим часом у Гомеровій «Одіссеї» (XI, 13-19) сказано, що народ кімерійців буцімто мешкав на крайньому Заході, у краю вічного мороку: "Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану. / Там розташовані місто й країна людей кімерійських, / Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим / Не осяває їх сонце в блакиті ясній світлодайне, / Чи від землі воно йде у зоряні неба глибини, / Чи повертається знов до землі з неосяжного неба, -/ Ніч лиховісна там вічно нещасних людей окриває" [Гомер. Одіссея / Переклад із старогрецької Бориса Тена. - Харків, 2004. -С. 236].

⁴⁸⁸ Вознесіння Господнє, кондак, глас 6-ий.

⁴⁸⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁹⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова Антисфена у викладі Діогена Лаерція (VI, 6): "На запитання, що дала йому філософія, він відповів: 'Уміння розмовляти із самим собою'" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 236].

⁴⁹¹В автографі перед цим словом стояло слово: Ergo, - що його Сковорода закреслив.

⁴⁹² Див. прим. 137 до циклу «Басни Харьковскія».

⁴⁹³ Як гадав Леонід Махновець, Сковорода мав на думці урочистості, влаштовані керівництвом Харківського колегіуму з нагоди інспекційного приїзду до Харкова новопри-значеного білгородського та обоянського архієрея Порфирія Крайського [див.: Махновець Л. Про хронологію листів Сковороди // Радянське літературознавство. - 1972. - N° 4. -

С. 65].

⁴⁹⁴ Українським відповідником гр. цсордаофоі; є в Сковороди прикметник глупомудрый.

⁴⁹⁵ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁹⁶ Дії св. апостолів 5: 29.

⁴⁹⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 1: 21. Пор.: "є|аоІ уaQ то Щv Xqlctto<;..." У перекладі Івана Огієнка: "Бо для мене життя - то Христос...".

⁴⁹⁸ Дії св. апостолів 4: 20.

⁴⁹⁹ Пор.: "Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, - нагорода бо ваша велика на небесах!" (Євангелія від св. Матвія 5: 11-12). Сковорода викладає тут одну зі своїх найулюбленіших думок - про "Христове самоприниження", тобто про "умаління серцем" та "умаління дією".

⁵⁰⁰ Схожі думки висловлювали свого часу стоїки. Зокрема, як свідчить Діоген Даерцій (VII, 124), вони вважали, що "між поганими людьми дружби не буває, і жодна погана людина не має друга" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 306]. Зрештою, можна пригадати й Ціцерона, який казав: "Amicitia nisi inter bonos esse non potest" (Лелій, або Про дружбу, V, 18).

⁵⁰¹ Можливо, це парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 10: 34. Пор.: да віжатъ всй ненлвйдАфїи теве.

⁵⁰² Парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 9. Пор.: "каі о 0єо<; тг|<; £цэг|ѵг|<; єатаї |иеѲ' v\iwv"; "et Deus pacis erit vobiscum". У перекладі Івана Огієнка: "І Бог миру буде з вами!".

⁵⁰³ Очевидно, Сковорода має на думці золото. Принаймні за його часів натурфілософи з-поміж усіх металів (їх нараховували шість або сім) описували подібним чином тільки золото. Наприклад, Феофан Прокопович зазначав: "Благородним [металом] є той, що має тонку ртутну субстанцію, без всякої шкоди витримує будь-яке випробування вогнем і щонайкраще кується молотком. Оскільки всі ці ознаки є в золоті, то воно вважається найвизначнішим з усіх видів металів. Хіміками воно описується так: золото - най-благородніший з металів, що складається з найчистішої, найретельніше виплавленої ртуті, доводиться до досконалості силою переважно червоної й дуже твердої сірки..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980.-Т. 2.-С. 493].

⁵⁰⁴ Пор. з емблематичним малюнком «Скорпія», що має такий підпис: "Смертію его другіе исцВляются. Morte medetur" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 10-11].

505 д_есяхь років тому Сковорода навчався в класі богослів'я Києво-Могилянської академії.

⁵⁰⁶ Парафраза Книги Йова 7: 1. Пор.: "militia est vita hominis super terram". Див. прим. 421 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁵⁰⁷ Див. прим. (1) до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵⁰⁸ Ідеться про Лаврентія Кордета. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

⁵⁰⁹ Діоген Лаерцій (II, 22) розповідає про те, як Еврипід питав у Сократа про його враження від читання Геракліта, на що Сократ відповів: "Те, що я зрозумів, - прекрасне; те, чого не зрозумів, мабуть, так само; тільки, слово честі, для такої книги треба бути делоським нирцем" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 110]. Далі Діоген Лаерцій (IX, 12) наводить інше свідчення: нібито це Кратет казав про книгу Геракліта, що "треба бути делоським нирцем, щоб не захлинутися в ній" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 362].

⁵¹⁰ Очевидно, ідеться про так звані "раки", тобто знані ще від часів Квінтіліана (бл. 35 -бл. 96 рр.) вірші-перевертні - паліндроми (carmen сапсгіпит). Про такі вірші в старій Україні знали передовсім зі шкільних курсів поетики. Відомим майстром "раків" у літературі українського бароко був Іван Величковський [див.: Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. - Київ, 2007. - Т. 2. - С. 171].

⁵¹¹ Ідеться про Лаврентія Кордета. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

⁵¹² Прикінцевого складу слова в рукописі не видно.

⁵¹³ Сковорода має на думці диявола.

⁵¹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці латинську приказку: "Non est fumus absque igni" ("Нема диму без вогню") [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 243].

⁵¹⁵ Цю приказку наводить Еразм Роттердамський у своїх «Адагіях» (IV. 5. 5). Пор. з її українськими відповідниками: "Друзі пізнаються в біді" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 703]; "В біді пізнавай приятеля" [Франко, № 558].

⁵¹⁶ Очевидно, Сковорода має на думці 43-ій рядок IV-ої ідилії Феокрита: "О Zeu<; аЛЛока |j£v пєЛєі аЮрюд, аЛЛока 5' иєі".

⁵¹⁷ Ця сентенція є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 3. 12) з посиланням на грецького поета III ст. до н. е. Феокрита. У Феокритових буколіках виступають двоє пастухів: Корідан та Батт.

⁵¹⁸ Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 44.

⁵¹⁹ Сковорода має на думці те, що в Стародавньому Римі, коли раба відпускали на волю, то одягали йому на голову повстяну круглу шапку, яка називалась pileus.

⁵²⁰ Тібулл. III, 6, 32. У Тібулла - multos.

⁵²¹ Під Сатурновим, чи Кроносовим, часом і життям Сковорода, очевидно, має на думці "золотий вік". Див. прим. 6 до циклу «Сад божественных пѣсней» та прим. 205 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира». Із другого боку, "Кро-носове (Сатурнове) життя" можна було трактувати і як життя, сповнене гріхів. Принаймні старі українські письменники часом змальовували цього грецького бога чорними фарбами, як-от Дмитро Туптало у своєму літописі: "Вйдя Сатурнус, яко... Уранос многія сыны рождаєт, и не благоволя о том, понеже он хотѣл бы сам єдин наслѣдником царства быти, содѣла вещь страшную и студную: отца своєго скопи серпом, да не болѣс рождаєт чад, и вверже отрѣзанную часть в море с кровію, от коєя крове, с пѣною морскою соєдинившися, родися дВвица, глаголемая Венера, яже потом бѣ преславная блудница и блудодВйцев богиня, а Уранос от язвы умре" [ТупталоД. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 485-486].

⁵²² У двох останніх реченнях Сковорода обіграє образи Божого наказу про Пасху: "А їсти його [агнця] будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій" (Друга книга Мойсеєва: Вихід 12: 11).

⁵²³ Можливо, образ "барбаянської землі" був навіяний діалогом Еразма Роттердамського «Дослідження віри» («Inquisitio») [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. -Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. - T. 3. - P. 363-374], в якому персонаж на ім'я Барбацій (Barbatius) каже про те, що Христос покинув землю задля того, щоб люди любили його духовно, а не по плоті. У такому разі "барбаянська земля" - це все плотяне.

⁵²⁴ Сковорода має на думці епізод, коли архангел Гавриїл зробив німим Захарію за те, що той не йняв віри його словам (див.: Євангелія від св. Луки 1: 18-23).

⁵²⁵ У старій українській історіографії побутувала легенда, згідно з якою за свою війському хоробрість і мужність слов'яни отримали привілей від Олександра Македонського. Наприклад, у «Синопсисі» сказано таке: "Славяне в храбрости и мужествѣ своєм день от дне крѣпко подвизающеся єще и протйву древных греческих и римских кесаров и всегда славную воспріємлюще побѣду, во всяческой свободВ живяху. Пособствоваху же и великому цару Александру Македонскому, и отцу єго Филиппу, подбивати под власть свѣта сего державу. Твм же, славных ради дВл и трудов воинских, даде Александер-цар славяном привилей, или грамоту, на пергамѣни златом написаную в Александріи, вольности и землю им утверждающи, пред Рождеством Христовым року 305-го" [Синопсіс, или Краткоє собраніє от разных лѣтописцев о началѣ славяно-россійскаго народа// Українська література XVII ст. - Київ, 1987. - С. 168; пор.: Туптало Д. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 625].

⁵²⁶ У словнику Памви Беринди іменник "переполох" зринає як одне зі значень слова "ужас" поруч зі словами "здумѣнсся, пережаханє, перестрах, дрижѣнс от зимна або от боязни, дригота, мерзеность" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 266].

⁵²⁷ Сковорода має на думці свій конфлікт 1751 р. з переяславським єпископом Никоди-мом Срібницьким із приводу викладання курсу поетики, наслідком якого філософа було звільнено з місцевого колегіуму, тобто, як писав Ковалинський, "Сковорода выгнан был из училища переяславского не с честію".

⁵²⁸ В автографі слово Sophista написано над рядком.

⁵²⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: печально высть сердце /иое (Книга Ісуса, сина Сирахового 26: 24).

⁵³⁰ Очевидно, це парафраза Книги пророка Єремії 9: 1. Пор.: Кто длстъ Г/ілвѣ /иоей вбдХ Й 6чеС£/ИЪ /ИОИ/ИЪ ЙСТОЧНИКЪ С/іе^Ъ;

⁵³¹В автографі слово testam написано над рядком.

⁵³² Мабуть, це неточна цитата з Дій св. апостолів 17: 28. Пор.: ш не/иъ во живыіъ й...

⁵³³ Це - варіація на улюблену філософом євангельську тему: цртвїе вжїе внХтрь вась Єсть (Євангелія від св. Луки 17: 21).

⁵³⁴ Ірмос 6-ої пісні п'ятничного канону на утрені.

⁵³⁵ Сковорода має на думці слова: й вйдѣ^ъ щ /ибрА вв^рА йс^одацм, имХціа глакъ СЄД/ИЬ Й рогшвъ ДеСАТЬ, Й Hd рбз^Ъ ЄГШ В^ЬнеЦЪ ДеСАТЬ, A Hd Г/ІЛВЛ^Ъ Є™ Й/ИЄНЛ

(Апокаліпсис 13: 1).

⁵³⁶ Див. прим. 187 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁵³⁷ Пор.: "Deliberandum est diu, quod statuendum est semel" ("Обмірковувати треба довго те, що потрібно вирішити один раз") [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ.

Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 98].

⁵³⁸ "Спіши повільно" (гр.). Див. прим. 278 до діалогу «Кольцо».

⁵³⁹ Тобто Лаврентію Кордетові. Див. прим. 58 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 98).

⁵⁴⁰ Книга пророка Софонїї 3: 14. У перекладі Івана Огієнка: "Співай, дочко Сіону!.. Радій та втішайся всім серцем, дочко Єрусалиму!"

⁵⁴¹ Ці слова (у слов'янському перекладі: вет^їй ден/ии; у перекладі Івана Огієнка: "Старий днями") взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22. Пор.: "тіаАаюс, тц^е^шѵ".

⁵⁴² Див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід 3: 14. У перекладі Івана Огієнка: "Я Той, що є".

У слов'янському перекладі: єс/ив свш.

⁵⁴³ Очевидно Сковорода має на думці слова: "Ось дні наступають, - говорить Господь, - і Я відвідаю всіх обрізаних та необрізаних, Єгипет та Юду, й Едома та Аммонових синів, і Моава та всіх, хто волосся довкола стриже, хто сидить на пустині, бо всі оці люди -необрізані, а ввесь дім Ізраїлів - необрізаносердий!.." (Книга пророка Єремії 9: 25-26).

⁵⁴⁴ Сковорода має на думці слова: "Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе" (Євангелія від св. Матвія 12: 35). Див. також: Євангелія від св. Луки 6: 46.

⁵⁴⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: /Шти сі'шнъ речетъ: че/іов^къ й че/іов^къ родйсА въ нс/иъ, й той шсновЗ й Еышінй (Книга Псалмів 86 (87): 5).

⁵⁴⁶ Пор.: "antiquus dierum" (Книга пророка Даниїла 7: 9, 22).

⁵⁴⁷ Можливо, ідеться про отця Калістрата, який 1761 р. був настоятелем Сіннянського монастиря й приятелював зі Сковородою [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 152-153]. Крім того, Михайло Ковалинський згадує про ченця Києво-Печерської лаври Калістрата, з яким вони разом зі Сковородою познайомились у Києві наприкінці літа 1764 р. Після того як філософ досить різко відмовився стати ченцем, один зі старців "просил Сковороду с другом его [самим Ковалинським] на завтра прогуляться за обитель. Согласясь, пошли всВ троє и сѣли на горѣ над Днѣпром. Отец Каллистрат (так назывался он), обняв тут Сковороду, сказал: 'О мудрый муж! Я и сам так мыслю, как ты вчера говорил пред нашею братією, но не смѣл никогда слѣдовать мыслям моим. Я чувствую, что я не рожден к сему черному наряду, а введен в оной одним видом благочестія, и мучу жизнь мою. Моїу ли я?..' Сковорода отвѣтствовал: 'От человѣк не возможно, от Бога же вся возможна суть'".

⁵⁴⁸ Сковорода має на думці приказку: "Оглядайся на задні колеса" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут.-Київ, 1963.-С. 287]. Принаймні саме цю приказку він цитував у діалозі «Потоп зміин».

⁵⁴⁹ До того як виник класичний образ Аполлона, його справді зображували з чотирма руками й чотирма вухами [див.: ЛосевА. Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. - Москва, 1957. - С. 284].

⁵⁵⁰ У рукопису: дюпрбаатос,. Це - емблематичний образ. Див., наприклад, 754-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata» під назвою «Янус двуличный» (підпис: "Бла-горазуміе видно повсюду. Предосторожность вездВ зрится. Prudentes") [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 190-191].

⁵⁵¹ Говорячи про Аввакумові "дзеркала", Сковорода, очевидно, має на думці часто цитовані ним слова: Hd стрижи /иоей стЗнХ, й в^відХ Hd кЗ/иенв, й пос/иотрго єже видати, что во^Г/іетъ во /инѣ й что (Яв^Ьцмкі Hd шв/іиченїе /иое (Книга пророка Аввакума 2: 1).

⁵⁵² Сковорода має на думці слова: "...змогли зрозуміти за всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина" (Послання св. ап. Павла до ефесян 3: 18).

⁵⁵³ Про гроші, за які купують друзів, див.: Plutarchus. De amicorum multitudine (Пєрі 7таЛифьЛіа<;, 94a40-45) [Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. - Francofurti, MDCXIX. - P. 177; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841.-T. I.-P. 111].

⁵⁵⁴ Це - вільний переказ кількох місць із трактату Плутарха «Пєрі єи0и|лХа<;» («De tranquillitate animi»). Див. наступний лист.

⁵⁵⁵ Див. прим. З до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁵⁵⁶ В автографі слова mitem, humanum написані над рядком.

⁵⁵⁷ Василь Білозор, поруч із Михайлом, Григорієм та Максимом Ковалинськими, Яковом Правицьким, Олексієм Базилевичем, Миколою Заводовським, належав до кола улюблених учнів Сковороди в Харківському колегіумі [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 102].

⁵⁵⁸ У цьому листі подані виписки з трактату Плутарха «Пєрі єй0и|лш<;» у латинському перекладі Ксиландра - «De tranquillitate animi». Значно пізніше, 1790 p., Сковорода за цим-таки джерелом зробить вільний переклад усього Плутархового твору.

⁵⁵⁹ У Плутарха далі: "Fenore quibus non est sumenda pecunia".

⁵⁶⁰ Далі йде: "Fenore quibus non est sumenda pecunia / Eheu mihi dicentes, sed placidum magis".

⁵⁶¹ Менандр. Кіфарист, фр. 1. Його повний російський переклад звучить так: "А я-то думал, что богатым, Фания, / Долгов чрезмерных делать не приходится / И по ночам стонать потом от ужаса, / 'О горе мне!' - твердить, во сне ворочаясь" [Менандр. Комедии. Фрагмента/ Изд. подготовил В. Н. Ярхо. - Москва, 1982. - С. 246]. Тим часом сам Сковорода переклав ці слова так: "О друже! я думал, что богатыи не воздыхают и что безсонница их не ворочает на постелѣ мягкой...".

⁵⁶² Менандр. Кіфарист, фр. 1 [див.: Менандр. Комедии. Фрагмента / Изд. подготовил

В. Н. Ярхо. - Москва, 1982. - С. 246]. Ці рядки Менандра - (лат. Menander) (бл. 342-291 pp. до н. е.) - найбільшого новоаттичного комедіографа, дуже популярного в старій Україні, починаючи зі старокиївської доби, - Сковорода переклав так: "Отсюду видно, что в свѣтѣ жить без бѣды Бог никому не написал, хоть он богат, хоть высок, хоть низок и нищ".

⁵⁶³ Plutarchus. De tranquillitate animi, 466a-b [Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 565].

⁵⁶⁴ Сковорода переклав цей фрагмент «De tranquillitate animi» так: "Сіи боязливцы, хотя из корабля опустилися в шлюбку, однак ровно тоскою и блеваніем мучатся, занесши с собою и туда страх смертный в сердцѣ и во утробѣ своей желчь. Так и безумная душа, своим состояніем наслаждаться не наученная, хотя из жизны в жизнь преходит, но вездВ грустит и мятется, носящая внутрь источник огорченій - растлѣнное сердце. Сим образом богатіи и нищіи, женатыи и безженныи, и всѣ протчіи безпокоятся. Чрез сіє бѣгают из должностей, но паки праздность скучна. Чрез сіє рвутся показаться при дворѣ, а показавшися, досадуют. Вольному тВлу, слабому уму угодить трудно. Больный и на супруїу и на лѣкаря желчен. Скучен ему пришедшій посВтить пріятель, а отшедшій досаден. Мягчайшее ложе жестко ему. Смотри же, как только возсіяло здравія ведро, тогда превкусною пищею мерзѣвшій самую простую вкушает со сладостію".

⁵⁶⁵ Далі Сковорода коротко подає у формі прикладу фрагмент Плутархового «De tranquillitate animi», що його він переклав так: "'Кая вина источила вашему величеству слезы?' - вопрошают министры Алек[сандра] Македонскаго. 'Как же не плакать, братцы? В сію минуту сльїшу от философа, что в мырѣ не един мыр есть, но и числа им нѣт... Ах! а мы доселѣ и един мыр не вовся покорили'. Но душа любомудрая, древній Кратес, кроткими замыслами кроткаго духа легко и сладко проплыл своего житія пучину".

⁵⁶⁶ Олександр Македонський, котрий підкорив собі Персію, Єгипет, Індію, а хотів підкорити ще й Аравію, Африку та інші краї, але помер, як і будь-хто з людей, залишивши свою велетенську імперію, у старій українській літературі не раз поставав символом марності людських прагнень та рівності людей перед смертю [див., наприклад: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 125 (зв.) (друга пагін.)].

⁵⁶⁷ За часів Сковороди Кратесова бідність могла бути поцінована й інакше. Наприклад, у почаївській книжці «Сѣмя слова Божія» сказано таке: "...Богатство праведноє дар єсть Божій и может также быти восхожденієм человѣку к небесному блаженству, єжели толко добрѣ єго употребит. По что убо безразсудно откидати или гнушатися даром Божіим? Я смѣло ручюся, що когда бы он славный філософ Кратес знал Бога и когда б Павел святый прилучился в то время, когда он богатство своє в море сыпал, говоря: 'Отидите от мене злыя похоти! Погублю я вас, да сам не погибну от вас!' - удержал бы єго руку, конечно, Павел святый и сказал бы: 'Що ты, безумный, робиш? Богатство ли погубити тебе может, як живо? Не поіубит оно тебе, єжели ты сам себе не погубиш" [Сѣмя слова Божія. -Почаїв, 1772. - С. 400]. Про те, що Кратес викинув усі свої гроші в море, писали Діоген Лаерцій (VI, 87-88) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 262] та Флавій Філострат («Життя Аполлонія Тіанського»

1,13) [див.: Флавий Филострат. Жизнь Аполлония Тианского. - Москва, 1985. -С. 11].

⁵⁶⁸ Так стверджував Піфагор. Тут Сковорода залишає супротивне твердження Плутарха без коментарів (як не брати до уваги графічного виокремлення слова prudentia, що може свідчити про те, що Сковорода поділяє думку Плутарха), але у своєму пізнішому перекладі «De tranquillitate animi» (у спеціальній примітці) наш філософ, докладно зупинившись на розгляді цієї суперечки між Піфагором та Плутархом, стає на бік Піфагора.

⁵⁶⁹ Сковорода переклав цей фрагмент «De tranquillitate animi» так: "Сапог ногв, а сердцу жизнь сообразуется. Нѣкто мудрец сказал: обычай здѣлает жизнь сладкою. А я сказую: сердце чисто зиждет жизнь веселу. Сего ради потщимся очистить источник сердца, да всВ горести, извнВ нападающія, возможем обратить во спасительные соки".

⁵⁷⁰ Цей самий сюжет Плутарх переказує і в «Бенкеті семи мудреців» (147с) [див.: Плутарх. Застольные беседы. - Ленинград, 1990. - С. 243].

⁵⁷¹ Див. прим. 48 до трактату «Книжечка Плутархова о спокойствіи души».

⁵⁷² Зенон (гр. Zijvcov) із Кітіона (бл. 333-262 pp. до н. е.) - засновник філософської школи стоїків.

⁵⁷³ Про це розповідає Діоген Лаерцій (VII, 5) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 270].

⁵⁷⁴ Сковорода міг знати цю історію також із книги Діогена Лаерція (III, 18-20), який свідчив, що свого часу Платон жив на Сицилії в тирана Діонісія, але образив того своїми міркуваннями про владу, мовляв, не все те добре, що добре для тирана, якщо той не відзначається чеснотами. Розлючений Діонісій наказав продати філософа в рабство, але друзі викупили Платона, допровадили його до Афін, ба навіть купили садочок в Академії [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. -Москва, 1979. - С. 155-156].

⁵⁷⁵ Фрагмент від слів "Id ergo est primo..." - це цитата з «De tranquillitate animi», що її Сковорода перекладав так: "И так, прежде всего, нужно научиться тому, чтоб могти все горкое обращать во сладость, дабы мы во всѣх неудачах могли похвалиться так, как мальчик тот: 'Ба! слава, де, Боїу! не пропал мой замах. Я бросил камень на собаку, а попал в мою мачеху'. Напримѣр, изгнали Діогена из его отчизны, а он тВм попал во философію. Послѣднее судно с товаром потопила буря, а мудрый Зенон: 'Слава тебѣ, Господи! Переводиш, де, мене из богатства в нищету. Нынѣ моїу мудрствовать о спасеній душевном, а не о тѣлесном богатствѣ'. Чему ж и ты не подражаеш мудрым? Дишен ты, напримѣр, гражданскія ли должности? Чего же тужиш? Теперь станеш жить, сам для себе труждаясь. Дишился ли милости у вельможи? Так освободишся опасных коммисій. Утрудился ли уже, отправляя оныя? Возвеселися же наградв. Коей? Добрая, по пословицѣ, слава лучше мягкаго пирога. Житейскія ли твой интерессы разстроила клеветлива зависть? Отвержи убо житейскую печаль, а начни пектися о Господь. Многое воистину угВшеніе сердцу взирать на великія мужи, равное с нами пострадавшія, но видь равнодушно".

⁵⁷⁶ Plutarchus. De tranquillitate animi, 466b-e, 467a-e [Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. - Paris, 1841. - T. I. - P. 565, 566, 567].

⁵⁷⁷ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁵⁷⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁵⁷⁹ Очевидно, це парафраза Сенеки (Моральні листи до Луцілія, XI, 6). Пор.: "Si vis amari, ama" (в перекладі Андрія Содомори: "Люби - й тебе полюблять" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 54]). Ці слова Сенеки наводили, зокрема, Стефан Калиновський та Михайло Козачинський, говорячи про причини любові [див.: Памятники этической мысли на Украине XVII -первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубы. - Киев, 1987. - С. 259, 406]. Іван Максимович у своєму «Театроні» переклав їх так: "Аще хощеши любов имѣти, люби" [Максимович І. Ѳесщэоѵ, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. - Чернігів, 1708. - Арк. 54 (зв.)]. Схожі слова є також у Марціала (Епіграми, VI,

11, 10) [див.: Марк Валерий Марциал. Эпиграммы / Пер. с лат. Ф. Петровского. - Москва, 1968. - С. 170]. Саме з посиланням на Марціала говорив про єство любові Феофан Прокопович: 'Та найбільш важливе в любові - це передусім любити іншого, - це значить, щоб нас любили, то раніш полюбімо ми" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 294]. Зрештою, фраза: "Si via amari, ama!" - належить до розряду крилатих [див.: Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. -Вінниця, 2003. - С. 310].

⁵⁸⁰ Ідеться про Якова Єнкевича. Див. прим. 289.

⁵⁸¹ За припущенням Дмитра Багалія, тут бракує дієслова subit.

⁵⁸² Ці слова дуже важко прочитати. їх почасти відтворено за змістом.

⁵⁸³ Це - 11-а пісня циклу «Сад божественных пѣсней». Щоправда, порівняно з версією, яка ввійшла до циклу, тут інакша розбивка на рядки, а також є низка дрібних розбіжностей.

⁵⁸⁴ Книга Псалмів 41 (42): 8.

⁵⁸⁵ Сковорода має на думці слова: "Того часу сказав Господь до Ісуса: 'Нароби собі камінних ножів, і пообрізуй Ізраїлевих синів знову, другий раз'" (Книга Ісуса Навина 5: 2).

⁵⁸⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: й вд^нїе grun нл нлсыціеши^ъ гоницъ (Книга Ісуса, сина Сирахового 38: 26). Лист не має закінчення - частина аркуша відрізана.

⁵⁸⁷ Ідеться про Старо-Харківський Преображенський, чи Курязький, монастир, заснований 1673 р.

⁵⁸⁸ В автографі далі ретельно закреслено якесь слово.

⁵⁸⁹ Від лат. impetus - 'натиск, напад'. Це слово за часів Сковороди вживалося і як фізичний термін (скажімо, Феофан Прокопович писав: "...мені більше подобається думка, згідно з якою сила (impetus) руху у кинутих тілах виникає внаслідок ваги або легкості..." [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. -Київ, 1980. - Т. 2. - С. 333]), і як богословський (див.: "...з великим импетом и страшным шумом в пекло поволочет" [Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685.-Арк. 87 (зв.)]).

⁵⁹⁰ В автографі слова "без конца" написано над рядком.

⁵⁹¹ Парафраза Горація (Оди, 11,16). Пор.: "Quid brevi fortes jaculamur aevo. Multa...". У перекладі Андрія Содомори: "Дивно: в тім житті, хоч таке коротке, / Стільки цілей в нас!" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982.-С. 56].

⁵⁹² Образ кулі як уособлення самодостатності мудреця походить з Емпедоклового уявлення про Бога-Сфайрос [див.: Фрагмента ранних греческих философов. - Москва, 1989. - Ч. 1: От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. - С. 350-351]. Яскравий образ мудреця-кулі змалював, наприклад, Горацій (Сатири, II, 7, 86-87): "Весь-

бо він - сам у собі і на кулю округлістю схожий: / Що б не торкнулось іззовні його -відпаде, зісковзнувши" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 173]. Так само й у «Моральних листах до Луцілія» (СХІД, 22) Сенеки: "...надали їм круглих обрисів, як богові..." [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 502].

⁵⁹³ Неточна цитата з Книги Псалмів 112 (113): 5. Пор.: Кто йкш гдь вгъ нішъ;

⁵⁹⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

⁵⁹⁵ Ідеться про приятеля Михайла Ковалинського - Миколу Заводовського, який на ту пору був викладачем у класах інфіми та аналогії Харківського колегіуму [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -

С. 137].

⁵⁹⁶ В автографі перед цим витерто одне або два слова.

⁵⁹⁷ Гусинка - село на Куп'янгцині, яке згадується в документах, починаючи з другої половини XVII ст. Воно стояло на березі невеличкої річки, яка впадала в річку Великий Бурлук. Спочатку село називалось Гусинець (від назви річки або через те, що тут було багато диких іусей). Згідно з даними перепису 1732 р., тут мешкало близько 400 чоловік. Село належало Олексію Юрійовичу Розальйон-Сошальському, який мав тут великий триповерховий будинок [див.: ГомонП. Григорій Сковорода і Нижнє Приоскілля. - Харків, 2006.-С. 101-105].

⁵⁹⁸ Цей лист подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25).

⁵⁹⁹ Фраза /ийръ тевѣ зринає в Книзі Суддів 6: 23; 19: 20, у Першій книзі царств 20: 21, у Першій книзі параліпоменон 12: 18, у Книзі пророка Даниїла 10: 19 та в Третьому соборному посланні св. ап. Івана 15.

⁶⁰⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: ЫрыгнХ сердце /иое слово влаго (Книга Псалмів 44 (45): 2).

⁶⁰¹ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12:14. Пор.: не йфХ во влши^ъ, но влсъ.

⁶⁰² Сковорода має на думці слова: И д^ъ гдень г"лл во /инѣ (Друга книга царств 23: 2).

603 Очевидно, Сковорода має на думці слова: йкш ты єси, вже вгъ всєа сЙ/іьі й держлвы, й н^сть йнлгш ^ацінтннка родсі ій/іевл кро/иѣ тевє (Книга Юдити 9: 14).

⁶⁰⁴ Фраза кЗ/иенв крлеХгб/інвій (крлеХгб/іенъ) зринає в Книзі Йова 38: 6, у Книзі пророка Ісаї 28: 16, у Першому собороному посланні св. ап. Петра 2: 6 та в Посланні св. ап. Павла до ефесян 2: 20.

⁶⁰⁵ Фраза П/ібти й крови зринає в Книзі Ісуса, сина Сирахового 14: 19, у Посланні св. ап. Павла до галатів 1: 16 та в Посланні св. ап. Павла до євреїв 2: 14.

⁶⁰⁶ Заклик С/івши, ій/ію чотири рази звучить у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону: 5:1; 6: 4; 9: 1; 27: 9.

⁶⁰⁷ П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 6: 15.

⁶⁰⁸ Парафраза Книги Псалмів 103 (104): 18. Пор.: к<шенв прив^жиціе ^Зацє/ИТі. Судячи з усього, за часів Сковороди цей вірш часто тлумачили в алегоричній стратегії. Принаймні Феофан Прокопович, говорячи про надмірну пристрасть багатьох ораторів до алегоричного розуміння Біблії, писав: "...Такі здебільшого, звичайно, питають, що розуміється під зайцем, коли Давид каже: 'Скеля - притулок для зайців'" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 130].

⁶⁰⁹ Сковорода має на думці слова: оуво прейде дХіш наша вбдХ нєпостоаннХкі (Книга Псалмів 123 (124): 5).

⁶¹⁰ Трохи неточна цитата з Книги Йова 22:16. Пор.: р'Ьксі тєкХцма шсновЗнїа й^ъ.

⁶¹¹ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 11. Пор.: ТѴі же, ш, чє/іов^чє вжїй, сй^ъ віган.

⁶¹² Сковорода має на думці слова: держйсА же прЗвдві, в^рві, /ікібвє (Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 2: 22).

⁶¹³ Див. прим. 247 до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

⁶¹⁴ Пісня над піснями 2: 9.

⁶¹⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: нево й ^Є/И/іа /ии/иойдетъ, С/іовееЗ же /иоа не /ИИ/ИойдХтъ (Євангелія від св. Матвія 24: 35).

⁶¹⁶ Євангелія від св. Матвія 2: 9.

⁶¹⁷ Книга Псалмів 75 (76): 3. В мирп> тут означає "в Єрусалимі" (згідно з етимологічним значенням цього топоніма).

⁶¹⁸ Фразу вет^їй ден/ии взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22.

⁶¹⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 8: 26. Пор.: злпретй в^трш/иъ й /ибргс. Пор.: "запрѣтивый Христе морским вѣтром" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 533].

⁶²⁰ Літеру с у цьому слові написано поверх іншої.

⁶²¹ Див. прим. 409 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 121).

⁶²² Сковорода має на думці слова на взір: Сов^тъ же гденв во в^къ преввівЗетъ (Книга Псалмів 32 (33): 11) абощо.

⁶²³ Книга пророка Ісаї 58: 12.

⁶²⁴ Цей лист подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 1-2).

⁶²⁵ Фраза пЗче всЁ^ъ че/іовѣкъ зринає в Четвертій книзі Мойсеєвій: Числа 12: 3 та в Третій книзі царств 4: 31.

⁶²⁶ Парафраза Книги пророка Даниїла 10: 19. Пор.: /иХжХ же/іЗнїй, /ийръ тевѣ.

⁶²⁷ Авігея принесла Давидові різні дари. Див.: Перша книга царств 25: 18-21.

⁶²⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: Сотворйввій же нЗсъ въ сїе йстое вгъ, йже й діїде н3/иъ шврХченїе л^а (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 5).

⁶²⁹ Парафраза Дій св. апостолів 13: 33. Пор.: шврѣтб^ъ двдл свшл іессеовл, м&жа по срцХ

/И0Є/ИХ.

⁶³⁰ Неточна цитата з Книги пророка Захарії 4: 10. Пор.: "septem isti oculi Domini". У перекладі Івана Огієнка: ".. .ті семеро, - Господні очі...".

⁶³¹ Можливо, це парафраза Публілія Сіра: "Caeci sunt oculi, cum animus alias res agit" ("Сліпі очі, коли душа зайнята чимось іншим". Див. прим. (4) до діалогу «Наркісс».

⁶³² Переклад Леоніда Ушкалова.

⁶³³ Сковорода має на думці трактат «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁶³⁴ Яків Правицький справді "замарав" ім'я автора та присвяту на титульному аркуші трактату «Silenus Alcibiadis».

⁶³⁵ Лат. licentiatus - 'звільнений, відпущений'; так називали тих, хто здобув перший учений ступінь в університеті.

⁶³⁶ Сковорода говорить про діалог «Разглагол о древнем мірѣ».

⁶³⁷ У назві діалогу Сковорода спочатку написав був Мир, а потім переправив друїу літеру на і. У поясненні залишено літеру ы. У текстах Сковороди трапляються обидві ці форми.

⁶³⁸ Ідеться про діалог «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

⁶³⁹ Схожа фраза зринала в 1-ій пісні циклу «Сад божественных пѣсней». Пор.: "Блажен! о блажен! кто с самых пелен / Посвятил себе Христови".

⁶⁴⁰ Ідеться про переклад оди фламандського латиномовного поета Сідеруна ван Госе «До Джорджа Чемберлена».

⁶⁴¹ Пор.: "На ловца и звѣр бѣжит" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 237]; "На ловца и зверь бежит" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 425, 476, 575]; "Наскочив звір на ловця"; "На стрілцьи звір біжит" [Франко, № 13028, 25134].

⁶⁴² Книга Псалмів 44 (45): 15.

⁶⁴³ Андрій Іванович Ковалівський - власник Пан-Іванівки, батько Петра Ковалівського -учня Сковороди в Харківському колегіумі. Сковорода не раз тут гостював, зокрема тоді, коли працював над своїм останнім філософсько-богословським трактатом «Потоп зміин». На замовлення Андрія Ковалівського художник Лук'янов намалював портрет Сковороди. Пан-Іванівку Сковорода обрав і місцем свого вічного спочинку.

⁶⁴⁴ Див. прим. 187 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶⁴⁵ Лубни (Дубні) - місто, засноване князем Володимиром Великим у 988 р. Уже в XV-XVI ст. мало магдебурзьке право. Було власністю князів Вишневецьких. З 1648 р. - центр Лубенського полку, а з 1781-го - місто Київського намісництва.

⁶⁴⁶ Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 8:2. Пор.: Сїго воз/ігсвй^ъ й ПОИСК^Ъ (Я ГОНОСТИ /ИОСА.

⁶⁴⁷ Мабуть, мається на увазі Давидів псалом 144 (145).

⁶⁴⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 18: 37. Пор.: нл сїе родй^сА.

⁶⁴⁹ Очевидно, це алюзія на слова Сократа, які Сковорода перекладав так: "Иные на то живут, чтоб ѣсть и пить, а я пью и ѣм на то, чтоб жить". Див. прим. 93 до циклу «Басни Харьковскія».

⁶⁵⁰ Див. прим. 20 до діалогу «Разглагол о древнем мірѣ».

⁶⁵¹ Книга Псалмів 38 (39): 2.

⁶⁵² Пісня над піснями 1: 7.

⁶⁵³ Див. прим. З до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

⁶⁵⁴ Див. прим. 1 до притчі «Убогій Жайворонок».

⁶⁵⁵ Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁶⁵⁶ Див. прим. 210 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 108).

⁶⁵⁷ Див. прим. 2 до трактату «Книжечка Плутархова о спокойствіи души».

⁶⁵⁸ Очевидно помилково - замість Острогозьк.

⁶⁵⁹ Від гр. апоурафт) - 'список'. Словник Памви Беринди тлумачить іменник апограф так: "перепис з книги, екстракт, копѣа" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 361].

⁶⁶⁰ Від гр. аѵтдурафос; - 'власноруч написане'.

⁶⁶¹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁶⁶² Переклад Леоніда Ушкалова.

⁶⁶³ Сковорода має на думці трактат «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

⁶⁶⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

⁶⁶⁵ Цей лист подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 7, арк. 109).

⁶⁶⁶ Ідеться про Андрія Івановича Ковалівського. Див. прим. 643.

⁶⁶⁷ Цей образ міг бути навіяний «Домашніми бесідами» Еразма Роттердамського. Пор.: "Памфіл: А я милуюсь не тільки тією прекрасною і квітучою оселею, - набагато миліший мені її хазяїн. Марія: Який хазяїн? Памфіл: Твоя душа, якої краса з роками дедалі більше зростатиме" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини

В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 136].

⁶⁶⁸ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: плоть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

80

[У Бабаї, 3 жовтня 1782 p.]

Из Гусинскаго лѣса. 1782-го года, окт[ября] 3-го д[ня].

Honorande mihi in Christo Pater!

Pax tibi in Domino nostro!

Lateo in Eremo²; duco ostam pie, Dominus mens mihi est каї і] Петра каї Г] kAtilc каї о вдос [Шанований во Христі отче мій! Мир тобі в нашому Господі! Ховаюся в пустелі, веду кістяк благочестиво, Бог для мене розум, і скеля, і надія, і любов].

Он меня не оставляет во время Старости, внегда оскудѣвати немощам моим³; он меня защищает от отчаянія⁴; укрѣпляет к Цѣломудрію⁵; ограждает необоримою Стѣною⁶ против всѣх прилогов діавольских; я никому ни завижу; никого не ненавижу; всѣм друг, и для моего Сердца нѣт непріятеля во вселенной. Не de ли есгь оный Исаїевскій мир и веселіе? "На горѣ сей испіют радосгь, испіют вино..."⁷ Всяка плоть есть юдоль Плача⁸ и Ложь. Что же есть твердое? "Посредѣ вас стойт..."⁹ Стойт, сирѣчь, незыблемая Гавань. Сей есгь един Свят. Той есть Твердь, Кифа, Петра, Адамантова Гавань, Матерая Земля, Твердь и Град апокалипсическій¹⁰. Не de ли есгь оная Земля, "Посредѣ воды" составленна Божіим Словом¹¹? Не сей ли есть новый Мір, Рай? Не здѣсь ли почивает Израиль, прешед море? Ей, тамо взыдоша вся колѣна¹². Не на сей ли Петрѣ и Скалѣ то водворяется Ноева Голубйца: "Полечу и почію..."¹³, "Очи твой, яко Голубины..."¹⁴? Не на сей ли Кифѣ утверждается вся Церковь¹⁵, презрѣвшая с Голубицею Плоть свою и Кровь, и прозрѣвшая оную Гавань? "Царя со славою узрите, и очи ваши узрят землю издалека"¹⁶. Не ая ли земля и царь глаголет: "Маловѣре, почто усомнѣлся еси¹⁷? Блажен еси Симон, сыне голубицы Ноевы..."¹⁸ Не то же ли есгь кровь, плоть, вода, непостоянносгь, лжа и огнь, и погибель? Не то же ли есть ад и смерть? Не царствіе ли внутрь непостоянносги нашея стойт¹⁹. Не de ли есть истина и Кифа? Не кифа ли есгь Гора оная, на которой со Израилем піет радосгь оную: "Радости вашея никтоже возьмет от вас"²⁰. И вино оное: "Дондеже пію я новое вино в царсгвіи небеснѣм?"²¹ А кто піет? Твой сын, Григорій Сковорода, упивается от тука дому Божія²², нашед внутрь себя со Сампсоном сот вѣчносги²³, и услаждается со отцем свойм Лотом оным: "Нард мой даде воню свою"²⁴. "Сердце моє есть сердце твоє"²⁵. "Да и тій в нас єдино будут"²⁶. Услаждается и вас поминает, пребивая вам всенижайшим во вѣки слугою,

Григорій Сковорода.

Из Маначйновки 1785 года, Окт[ября] 3-го Дня.

*

Dilecte in Christo Frat[er] Iacobe,

Pax ilia tibi sit! quae Mentem supereminet omnem.

Ignosce mihi, siquid te offendi, cum diversarer apud vos. Scis, me esse irritabilem, sed me scis etiam Humanitati et Innocentiae natum, quae sola Hominem fadt. Bonus, id est verus Homo, de bono Cordis Thesauro semper Bonum praefert²⁷. Et tamen multi meorum Amicorum tales sunt, ut parati sint illico me mordere, siquid Delirii conor eis deminuere. Non cogitantes, me Benevolentia dudum, hoc facere. Vere enim humanum Cor et Ingenium haud quoquod potest male velle Hominibus. Ego quoque siquid uro, aut molestus sum, non Malevolentiae impulsu hoc fado, sed quid Candor animi mei Nefas putat assentiri Mendado aut adversus Veritatem pugnare. Nam ut Medidna non semper est mollis, ita Veritas saepe aspera est.

Et Nemo est, qui semper misceat Utile Duld²⁸.

Sed obliviscamur mutuas Offensas ac redeamus in gratiam.

"Друг Друга Тяготы носягце.. ."²⁹

Письмоподателя сего пріймите благоутробно, не смотря яко Мытар есгь, но яко Друг и Человък.

Если что имѣете передать ко мнѣ, можете чрез его вѣрно. Что? Не пишет ли чего Михайло³⁰ ко мнѣ? Нѣт ли Очок или Письма ко мнѣ, или чего?.. О Лёксикѣ не тужйте. Письмо моє к Василію Павловичу, при Поклонѣ моем Отцу Силвестру, даёт знать, что Лексик у мене жив есть³¹. Liberavi Fidem tuam, qua fidejusseras de Lexico: ne quid augerem Curam tuam. Отцу Василію, Отцу Еусгаѳію, Отцу Гуслйсгѣ от мене Лобызаніе искреннее. О Наеман, Наеман³²! И тебе, Друже мой, тут же Духом Исгины³³ лобызаю.

Да утѣшит всѣх нас Господь Бог наш Миром и Любовію, да пребудете вы мнѣ и я вам во вѣки

Искренним Почитателем и Другом, Григ[орій] Сковорода³⁴.

Omnia praetereunt³⁵, sed Amor post omnia durat.

Omnia praetereunt, haud Deus, haud et Amor.

Omnia sunt Aqua, cur in Aquas speratis, Amici?

Omnia sunt Aqua. Sed Portus Amicus erit.

Haec Kepha tota est fundata Ecdesia Christi.

Isthaec et nobis Kepha sit atque Petra, Gr[aece] Skala³⁶.

Grjegorius] Skowjoroda].

Post Scripsi.

Haec Epistola retardata est. Grammatophorus fefellit. Nunc per nostrum Alexium³⁷, opinor, perveniet recte. Si descripsisti novos meos jam libellos, remitte ad me Archetypa³⁸. Etiam ilium meum Dialogum, quem et aliis laudare soles, simul cum Archetypis mitte. Descriptus ad te remittetur iterum Deo volente. Dicatur ille Dialogus «Марко Препростый»³⁹. Quid obmutuit noster Michael? Non scribit, nec mittit conspidlla aut Скрыпочку.

Oportet obrui eum nunc maximis Aulids Undis.

Aestibus effervens, o Munde! miserrime Ponte!

Felix, qui his Undis, ceu Petrus, extrahitur.

Heu fugiamus Mundum quiescentes in Portu, Fraudesque Mundi perspidentes. Mundus est Avaritia, Ambitio, Carnis Voluptas...

"Сія ввергают во Всегубительство"⁴⁰.

Ab his, ut Dei Dextra nos omnes liberet, opto, precor, voveo. Vestrum omnium in Christo Frater⁴¹.

Г осподину моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в

Бабаях⁴².

*

[Из Маначйновки 1785 года, Окт[ября] 3-го Дня]

Улюблений во Христі брате Якове!

Нехай буде з тобою той мир, що вищий за будь-який розум! Пробач мені, коли чимось скривдив тебе, перебуваючи серед вас. Ти знаєш, що я дратівливий, але ти знаєш також і те, що я народжений задля людяності й безневинності, яка одна робить людиною. Добра, тобто справжня, людина завжди виносить добре із доброго скарбу серця. І все ж більшість моїх друзів такі, що ладні, зі свого боку, образити мене, коли я пробую хоч трохи вгамувати їхню нерозважливість; при цьому вони не дивляться на те, що я керувався доброзичливістю, коли це робив. Бо справді людське серце й розум аж ніяк не можуть бажати людям зла. І я так само, коли роздратований або маю кепський настрій, роблю це, не бажаючи зла. Але ті, хто вважає, що мені не властива лагідність душі, помиляються або виступають проти істини. Бо як ліки не завжди приємні, так і істина часто буває сувора.

І немає таких, які б завжди сполучали корисне з приємним.

Та забудьмо взаємні образи й повернімося до всепрощення. ["Друг Друга Тяготы носяще..."

Письмоподателя сего пріймите благоутробно, не смотря яко Мытар есгь, но яко Друг и Человък.

Если что имѣете передать ко мнѣ, можете чрез его вѣрно. Что? Не пишет ли чего Михайло ко мнѣ? Нѣт ли Очок или Письма ко мнѣ, или чего?.. О Лёксикѣ не тужйте. Письмо моє к Василію Павловичу, при Поклонѣ моем Отцу Силвесгру, даёт знать, что Лексик у мене жив есгь]. Я тебе звільнив від обіцянки, яку ти дав мені щодо лексикона, щоб не примножувати твого клопоту. [Отцу Василію, Отцу Еусгаоію, Отцу Гуслйсгѣ от мене Лобызаніе искреннее. О Наеман, Наеман! И тебе, Друже мой, тут же Духом Исгины лобызаю.

Да утѣшит всѣх нас Господь Бог наш Миром и Любовію, да пребудете вы мнѣ и я вам во вѣки

Искренним Почитателем и Другом, Григ[орій] Сковорода].

Все промина, та любов зостається по всьому.

Все промина, але Бог та любов - аж ніяк.

Все є вода. Так навіщо на води надіятись, друзі?

Все є вода. Але буде й пристанище нам.

На камені цьому заснована Церква Христова.

Це нам є кефа і петра, по-гр[ецьки] скала [Skala]⁴³.

Гр[игорій] Сков[орода].

Написане опісля.

Цей лист затримався. Листоноша обдурив. На цей раз, я гадаю, він справно дійде до тебе через нашого Олексія. Якщо ти вже переписав мої нові книги, то надішли мені оригінали. Надішли й отой мій діалог, що ти його перед усіма зазвичай вихваляєш: надішли його разом з оригіналами. Після того, як він буде переписаний, я поверну його тобі, коли буде на те Божа ласка. Нехай же називається цей діалог [«Марко Препросгый»]. Чому ж замовк наш Михайло? Він не пише, не надсилає окулярів або [Скрыпочку]. Мабуть, він тепер захлинається в гігантських двірських хвилях.

О розбурханий світе, найнещасніше море!

Щасливий, хто, наче Петро, його хвиль не пізнав⁴⁴.

Тікаймо від світу, перебуваючи в гавані та зневажаючи омани світу. Світ -це скупість, честолюбство, плотська насолода...

["Сія ввергают во Всегубительсгво"].

Я бажаю, волаю й молюсь, нехай звільнить нас усіх від цього десниця Божа. Ваш спільний брат у Христі.

[Господину моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в

Бабаях]

82

[У Бабаї], 6 березня [1786 p.]

Дух велить мало с тобою побесѣдовать, дав к сему случай и время. Обѣщался еси ты меня посѣтить, но и писменно не воззвал еси⁴⁵ ко мнѣ и не раздражил к отзыву. Скажи мнѣ, друже, здрав ли ты? Не вопрошаю о тѣлѣ.

Не потерял ли ты доселѣ самаго себя? т. е. мыслей твоих и сердца твоего. Мысли и сердце со мною, - нынѣ отвѣчаеш мнѣ; вѣрю. Сіє же то и бѣдсгво есгь. Не могу разлучитись от того, что всегда мучит и жжет, и в сем ли есть горкій исгочник и приснотекущій вѣчных мученій. Не сія ли есгь исгинная гибель? Погубить самаго себя, убѣжать, потеряв себя. Тако ниже избѣгнути бѣд, яко бѣдство, аки удица внутрь сердца увязла, сердце же всегда с человѣком, и оно-то есгь человѣк⁴⁶, се есть єдино исгинное несчастіе, смерть люта и ад⁴⁷. Не помышляйте, что негцастіе внѣ вас⁴⁸ и в нас. Входягцее извнѣ не сквернит человѣка⁴⁹. Для чего же равнообразно не сказать: приходягцее извнѣ не обезгцасливит? Гдѣ же и откуду? Исходягцее от сердца. Та суть сквернягцая⁵⁰. Видиш, что внутрь нас гцастіе и негцасгіе. Кое же есть знаменіе спокойнаго и блаженнаго сердца? То же, что здравія тѣлеснаго. Вкуси пищу, вкушаеш сладко. Спить и обращается вездѣ весело. Вот Павел означает здравіе сердца: "Радуйтеся непрестанно. О сей радости молитеся, о всем благодарите"⁵¹. Есгли такое сердце еси, тогда ты не ветхій еси человѣк⁵² и не гроб повапленный⁵³, но цѣлый, нетлѣнный и новый. Радуйся, убо в новый год желае[т] тебѣ твой друг

Григорій Сковорода⁵⁴.

Маначиновка,

Марта 6 дня.

83

[У Бабаї]

Из Маначйновки, 1786-го, Марта 30-го дня.

Друже Іякове,

Радуйся во Господѣ!

Слышу, что Hf,что мнѣ прйсланно от нашего Михаля⁵⁵. Аще тако есгь⁵⁶, и Оно в твоей Рѵк ІІ, то передай, Друже, чрез сего Письмонбсца ко мнѣ. Аще Господу моєму угодно, помышляю посѣтйть вас Весною. Пришли, Друже, такожде Разговор, наречённый «Марко Препросгый»⁵⁷. Он возвратйтся паки к тебѣ. Протчія же, якоже тебѣ угодно: или нынѣ, или вбзмутся тогда, когда к вам прійду. Наеману Петровичу⁵⁸ Мир и Благословёніе и всѣм Собратіям нашим Іерёям. Цѣлуйте такожде Духовную Матерь мою, Игумёнію Мароу⁵⁹. Писать облѣнйлся к ней. Бог Мйра да будет со всізми нами⁶⁰! Аминь!

Тебѣ и всѣм вам Истинный и не Языколстйвый Друг,

Григ[орій] Сковорода⁶¹.

Пришли, Друже, Лимбнчиков Пару, да прохладйтся Болѣзнь моя. Или Соку Черно-Сморбдиннаго. Или Журавлйчно-Ягоднаго, или Каковаго-либо. Для Чаю. Осгатки Горячки мучат мене. Два Мѣсяцы Огневйца свирѣпсгвовала во мнѣ. Начало и Отёц ея - Проклятых Москбвских Печей Чад. Quid est Чад сей? Jocemur nonnihil. Est Чад сей Pestis Septemtrionalis. Constantinopolitana Pestis necat Triduo. At ilia tribus Horis.

Quidquid agit Vulgus? Nihil est, nisi Pestis et Huleus⁶².

[Що є [Чад сей]? Іноді ми жартуємо: [Чад сей] - північна чума.

Константинопольська чума вбиває за три дні, а ця за три години.

Що хвилює народ? Не що інше, як чума та вогневиця]

Господину Моєму,

Іерею Іякову Правйцкому, в Бабаях.

84

[У Бабаї]

Из Пусгьіни Маначйновскія, 1786-го Года, Апр[еля] 25-го.

Христос воскресе!

Любёзный Друже и Брате во Хрисгѣ, Іякове!

Да будет Мир Божій в Сердцѣ твоем и в Тѣлѣ!

Сей есгь Кентр⁶³ наш, и Твердь, и Кёфа, и Край, и Конец, и Останок Младенцем⁶⁴, сйрѣчь Дурачкам Евангелским⁶⁵. Земля и Пристанище средй воднаго Тлііпія нашего⁶⁶, Сйлою и Деснйцею Вѣчнаго основанное Оною: "Еюже Поставих Небо и Основах Землю"⁶⁷, - Глаголет Господь Вседержйтель у Исаіи.

Qui Christum nosdt: Nihil est, si cetera nescit.

Qui Christum nesdt: Nihil est, si cetera nosdt.

[А хто знає Христа, то не важить, що інше не знає.

Хто ж не знає Христа, то не важить, що інше він зна⁶⁸]

О сем нам не Лѣпо ли есгь похвалитися? Ей! не безумно.

Omnes in se ipsis Mortem vident. Nos autem, тг]ѵ Аѵасттастіѵ...

[Уа бачать у самих собі смерть, а ми - воскресіння...]

Убо и мы во Истину воскрёсли, и жйвы Есмьї. Амйнь!

Обрадовало Душу мою любезное Письмо твоє, дышущее Люббвію и Мйром Хрисгбвым. Сей есгь Союз Совершёнства⁶⁹.

Староста моя облѣнйлася посѣтйть вас. Послѣжды прійду, аще Господь благоволйт. Не печйся о Разговорѣ «Маркѣ»⁷⁰. Он всегда есть ваш и возвратйтся в твою Книгохранку.

«Лбтову Жену» хочется докончать. Однак принесу⁷¹ с собою, да напйсанное выпишете. Что бо мнѣ есть любезнѣе на Небеси или на Землі’,: тбчію поучатися Святынѣ⁷²? В сей Едйной да живу и умираю! Помалу-малу отхбдим от Тл ііпії Плотскія, яже есгь Блаженная и вседнёвная Смерть⁷³, и приближаемся ко Господу, иже есгь Святыня, Кёфа и Воскресеніе наше. Что убо есгь блажённѣе Жизни нашея, на ней же собывается бное? "Положу Стропбтная их во Гладкая..."⁷⁴ "Окрылатѣют, яко Орльї, потекут и не утрудятся..,"⁷⁵

Виждь Діатрібу мою, Друже! Діатрі(3г| Еллински нарицается то, чем кто главно жизнь свою забавляет⁷⁶.

Вот Діатріба Давидова! "Поглумлюся в Запов[ѣдех] твоих"⁷⁷.

Вот Павлова! "Мнѣ бо еже жити: Христос..."⁷⁸ Вот Лукина и Клебпы! "Како глаголют ЕІ О быти жива?.."⁷⁹

О Воскресеніе! о Оное Воскресеніе! Мьіру не въруемое!

Коль услаждаеши Сердце моє! Блажен Узрѣвшій с Наперсником Красоту твою. Ядущій тя, егце взалчет...⁸⁰

Сіє глаголю того ради, яко, доканчавая «Жену Лбтову», наслаждатися имам нбваго Вина с новим моим Лотом - Хрисгом Іисусом, имѣя Обручёніе с ним во Вѣрѣ Божіей.

Христос! В[о]скресе! Друже Наемане⁸¹! Да вкусиши и ты Сота Воскресенія! и псі, Ангелы Его⁸²! Всі,! Жихорайскій⁸³ с Бабаёвским и с Воскресёнским со всѣм Клйром своим. Желаю, любёзный Друже Іякове!

тебѣ и всѣм твоим, Брат и Друг, Григ[орій] Сковорода.

Г осподйну моєму,

Іерею Іякову Правйцкому в

Бабаях.

85

[У Бабаї]

Из Гусйнки, 1787-го Года, Іануар[ія] 18-го Дня.

Вселюбёзный Отче, Друже и Брате во Хрисгѣ, Іякове!

Радуйся, дерзай и возмагай во Господѣ⁸⁴ нашем!

Ни Старосгна Лѣность, ни Мрак, ни Хлад Зймный, ни неисправное Перо со Чернйлом не могло мене удержать, чтоб не ублажйть (gratulor⁸⁵, saluto [поздоровляю, вітаю], Сгаесё - цакаріСсо [по-грецькому - іаакаріСсо, поздоровляю]) тебе в нбвый сей Год. Радуйся в нбвый Год! Да радуется и весь Дом твой! и вся, елйка суть твоя!

Да радуется.. ,⁸⁶ и Еустаоій, и Іоанн с Наеманом!

Да возвеселятся Бабай! со всѣми свойми Отрасльми! Сёлами!

Да возрадуются и Гбры ваши! и Різки да восплёгцут Руками⁸⁷!

Да обновляется и вся Тварь! обстоягцая вас! Молюся.

Когда же будут сія? Тогда, когда ублажйт Господь благоволёніем своим Сібна⁸⁸. Как? Тогда⁸⁹, когда в Человѣцех будет благоволёніе⁹⁰, и і юсред іі нас. А чтб ли есгь Благая Воля? Вот что! "Дух прав обновй во Утрббѣ м[оей]"⁹¹. Агце Кто не имѣет нбваго сёрдца, тому весь Мыр есть Вётха Вётошь⁹². Агце чія Душа тужит, тому весь Мыр плачет. Агце чіё Сёрдце мучится и сграждет, тому весь Год без Праздника. Агце чій Дух Отчаяніем оледенѣл, тому весь Год без Весньї. Агце чій Смысл мёртвый, тому весь Вѣк без Живота. О любёзный мой Друже Іякове! Изблюймо вётхій Квас Мырскій⁹³. Стяжйм нбвое Сёрдце. Облецймся во Одёжду нбвыя пет/тііппыя Надёжды, во Утробу Братолюбія. Тогда нам вся Тварь ііросвіітіітся, весь Мыр взыграет н возскачет. Будет нам всяк День Велйк-День⁹⁴, не зайдет Солнце нам, и Луна не оскѵдііег нам⁹⁵. Мы же наречемся Язык свят, Люди Обновлёнія⁹⁶. Благбе Сердце, Люббвь, Бог, Правды Солнце, всю Тварь весно-ново-творягцее есгь тожде.

Ваш всейскренній Любйтель, Почитатель, Брат и нижайшій Слуга Григ[орій] Сковорода⁹⁷.

Простй, любёзный, что солгал я прислать вам «Жену Лбтову». Весною хошу вас посѣтйть, аще Богу угодно, и привезу. Аще же, дайте знать, тотчас перешлю. В Зймних Трусосгях может она потеряться, тілі не даю чрез Григорія Юріевича⁹⁸. Не печальтесь. Она всегда у вас. Другое то, что Весною во Пусгынѣ можно подумать об Окончаніи Ея, а Зима безгбдна. Я и de с нуждою пишу. Михайло⁹⁹ мой досёлѣ молчйт. Ни мало не дивлюся. Блажённы мы, Израилю¹⁰⁰, яко Бог нам дал по Уши Покбя и Врёмени.

Deus nobis haec Otia fedt¹⁰¹.

Turn demum Pretium Temporis cognosdtur, cum id amissum est. ["Бог дарував те дозвілля".

Тоді, нарешті, пізнається цінність часу, коли він утрачений]

Пришли, Друже, Барылце Пйва Бабайвскаго. И то, аще не в труд.

Я всѣм довблен. Слава Богу!

Господйну и Отцу моєму,

Іерёю Іякову Правйцкому, в Бабаях.

86

[У Бабаї]

Из Гусйнки, 1787-го Года, Марта 6-го Дня.

Любёзный во Хрисгѣ,

Отче и Брате и Друже Іякове,

Веселйся во Гбсподѣ!

Пришлйте мнѣ Симфонію «Аще не увѣси самую тебе...»¹⁰² Переписав, паки отошлю к вам. Посылаю к вам «Жену Лбтову». Побесідуйте во Хрисгѣ с нёю. Она чйстая чйстым¹⁰³, и сей Кумйр есть плодонбсный вѣрным Божіим. На ней-то исполняется: "От Каменя воздвйгнути Чада Аврааму..."¹⁰⁴ Она не доведена до Конца. Но Кто дождётся Конца в присно-текущем Исгбчникѣ? А что я сказал, обѣщая Окончаніе, de касается до Кнйжечки, начатой мною, не до «Женьї». Сія Кнйжечка учит: как ли читать подобает свящённое Письмо? Аще едйн Глагол Божій уразумѣется, тогда весь Храм Соломбнов есгь свѣтел. Во Примѣр сему взял я сіє: "Поминайте Жёну Лбтову"¹⁰⁵. И толкуя сіє Слово, возмутйл всю С[вященнаго] Писанія Купѣль. Да уразумѣют спящіи на

Бйбліи, или с Паулом сказать: почивающіи на Закбнѣ¹⁰⁶, яко не многочтёніе дѣлает нас Мудрыми, но Много-Жваніе принудйло сказать сіє: "Како сей вѣсть Кнйги, не учйвся?"¹⁰⁷ И да познают, яко едйн День в Тысягцѣ, и вопрекй - 1000 Глаголов Божіих во Едйном Глаголъ сокрывается.

Нынѣ же, со Женбю Кровоточйвою¹⁰⁸, мнбго жерут, для едйныя Дисентёріи; и нѣсгь им Человѣка, могугцаго приложить им Вкус Плюновёнія, Жванія и Преломлёнія онаго: "Зубы Его, паче Млека"¹⁰⁹. "Познася йма в Преломлёніи..."¹¹⁰ Все даст Вкус свой: и Звѣзды в Сокрбвигцах свойх блёснут, агце есмьі от Числа бных: "Израил[ь] толчаше Манну в Ступах"¹¹¹. Во блаженное Число сих Людей да впйшет Христос всѣх нас! Желаю, ваш всейскренній Брат и нижайшій Слуга:

Григорій Сковорода¹¹².

Postea scripsi [Опісля написаного].

Да наречется же сія Кнйжечка «Женою Лотовою»! Предислбвіем же да будет сіє моє к тебѣ Письмо, о возлюбленный Друже! Тебѣ сію Невѣсгу безневѣсгную¹¹³ и чйстую Голубйцу в Дар привожду пёрвому и Тебѣ обручаю, Именем Господа нашего, Іисуса Христа.

Протчее. При Перепйскѣ повелѣвай наблюдать Ортографію. Паче же всѣ Ея Лйсты хранйть от Нечисготьї. Цѣлуй любёзнаго Наемана Петровича и всю нашу Братію. Мир во Днех наших¹¹⁴! Амйнь!

Господйну моєму,

Іерееви, Іякову Правйцкому, в Бабаях.

87

[З Гусинки в Бабаї], 21 березня [1787 p.]

Март. 21-го.

Отче и Брате, и Друже!

Оттак на сем свѣтѣ жйв будь, весел будь, а про себе Ббгови молйсь, еще ж и правду, колй когда треба сказать: хм! хм!

Молюся. Помйлуй мя, Господи¹¹⁵! Подай ми в серце Братолюбіе! Да не быть ми, яко яр тур, да быть ми, яко овца безобрбнна.

Молйтва и терпёніе, терпеніе да молитва - сія суть ми граница, и щит, и мощ, и надежда, и утѣшеніе, и покой. Мнѣ? Ни. Не токмо мнѣ, всѣм.

Не пишу бблѣе: сердце болйть. Йван Максимович доскажет вам, чего не пишу.

Ваш сын и брат, и друг.

Гр[игорій] Сковорода.

88 [У Бабаї]

Из Гусйнки 7-го Окт[ября] 1787.

Любёзный Отче, и Друже, и Брате Іякове!

Радуйся со всею нашею Братією!

Всепокбрно благодарю за Кровь Грбздову¹¹⁶. Мы с Братом Васйліем абіе разрѣшйли¹¹⁷ и, желая вам и всему вашему Дому с Любёзною Хрисгйною¹¹⁸ Здравія, потяглй в собственное наше Здравіе лѣпо-лѣпо. Егце ожидаю из Харкова... Чудно мнѣ! Вы, снйтся мнѣ, переписали «Михайлову Ббрбу»¹¹⁹ и паки трёбуете? Обаче посылаю. Нёгли обрягцете¹²⁰, чего ваша Пёрепись не образует. Не медлйте же много. Обаче чрез невѣрныя Руки - не! не! не!..

Mavolo apud te Earn interire, quam volutari Manibus impurorum.

Nunc quiddam, non magnum quidem, sed Pium parturio Amico cuidam. Ideo pauca scribo. Maturamus parere, dum Tempus est. Nam instat, imo pro Foribus stat Hyems inimica Musis. Jam jam non scribere, sed Manus calefacere opus erit. Porro, quidnam est id, quod in Utero gesto, propinquus ad Partum: sdes jam. Vale!

Tuus et Servus et Frater¹²¹.

Caseus nostri Michael is alicubi haesit. Conspicilla, parum mihi apta, donavi Josepho. Promittit in utraque Epistola magnam Tibiam rectam. Quando erit? nesdtur mihi. O utinam, praeter omnia alia, ipse nobis reddatur! Facilis Descensus Averni...¹²² O miserum hominem! Unicum septennem Filium amisit. Mortuus est в вел[икій] Пятбк. Vide! Quomodo Mundus initio blanditur tandem cruciat et lacerat, ut Tigris. Mundi Via [Я вважаю за краще, щоб вона загинула у Вас, аніж має ходити по руках нечестивих. Тепер я готовий привести на світ щось нехай невелике, та благочестиве, призначене для когось із друзів. Тому пишу коротко, поспішаю явити на світ, поки є для того час. Бо близька, ба навіть своїть біля дверей, ворожа Музам зима. Тоді вже треба буде не писати, а гріти руки. Далі, стосовно того, що я готовий привести на світ і що має ось-ось народитися, про це ти вже знаєш. Бувай здоров!

Твій слуга і брат.

Сир нашого Михайла застряв десь у дорозі. Окуляри мені не підходять, тож я подарував їх Йосипові. В обох листах він обіцяв велику пряму флейту. Коли буде, мені невідомо. О якби, крім усього іншого, він і сам повернувся до нас. "Легкий перехід до Аверна..."¹²³ О нещасний чоловік! Утратив одного-єдиного семирічного сина. Він помер [в вел(икій) Пятбк]. Дивись! Отак світ спершу втішає, а потім насамкінець мучить і терзає, мов тигр. Мирська дорога] мнится Человѣку блага быти, Посл іідпяя же Ея суть Ад¹²⁴. О Блаженны Людіе! ймже Господь Бог их¹²⁵! Сій наживутся у Батька. Амйнь!

89

[У Бабаї]

Из Гусйнскія Скрынницкія Пусгьши, 1788-го Года, Авг[усга] 4-го.

Возлюбленный в ДусБ Святѣ Друже Іякове!

Дерзай во Гбсподѣ!

Агце уже восга от Одра Любёзная наша Христйна¹²⁶, радуюся всѣх нас ради. Аще же воскрилйлася в Мыр Перворбдный, отнюдуже прійде в нйжній, радуюся Ея ради, нас же ради возмущаюся, яко оставляет нас в сей Плачёвной Юдбли¹²⁷.

Жизнь сія есгь нам Темнйца.

Вѣрный же Друг есгь Деннйца.

Благодарю вам и Хрисгйнѣ за Грбздову Кровь¹²⁸. Питёйный и ядёйный Монумёнт есть Живііе Очёсныя Памятки. Юлія Цёсаря¹²⁹ тбчію едйножды во Іюлѣ поминаєм, а нашего Исгиннаго Кёсаря Христа ежедённо Хлъб и Вино, аки Зерцало нам, но и самаго Духа Сердёчнаго его Вид и Сѣнь, пожёртая Истиною и Животом¹³⁰, бывает, и есгь, и будет. В протчем. Вот вам по Желанію вашему Херувймскія П ііснп¹³ Paraphrasis!

*

Тайновйдным Херувймам соббразны,

И Животворящей Трбйцѣ Пѣснь принося,

Вйдимый сей весь Мыр извёржим из Сёрдца:

*

Да вмѣсгим невйдимый и Егб Цлі’Я,

Окружаемаго и стрегбма Тмами,

Копіенбсных Херувйм и Серафйм.

Алилуіа. Алил[луіа]. Алил[луіа].

Дорифоресо¹³² - есмь Копіенбсным лейб-Гвардером¹³³. Дорифорой|аеѵод, сйрѣчь: окружён Копіенбсною Гвардією, или Строєм.

Дориносйма есгь Пол-Грёка, а Пол-Славяна¹³⁴.

Ангелское ваше Болтаніе читал я Ангелским же Сёрдцем. Болтает Сатана со Ангелами лютыми свойми. Болтает и Бог Іяковль со свойми, якоже есгь пйсанно: "Ангел Господень возмущаше воду"¹³⁵. Turbabat et exturbabat Aquam, ut enataret Ferrum illud¹³⁶ [Каламутив і колотив воду, щоб зринуло таке залізо]: "Ты єсй Петр (Еврёйски Ki'ipha¹³⁷ - Каменная Гавань и Кораблям Авраамское Лоно¹³⁸), и на сем Каменѣ"¹³⁹ и протчая. Сатана же болтает: да потопит во изблеваемых Водах бную Жену со Чадом Авраамским¹⁴⁰. Болтает: да покрыет и смѣшает с Водою Гавань, да Никтбже узрит Вѣчносги, развѣ Тл ііпія, ёже есгь Матер Аоейсгов. И de-то есгь проклинаемое у Іезекійля Сліяніе, за кбе ужасно грозйт Вышній¹⁴¹. Но наш Бог - се! Что велйт Ангелу своєму Іереміи? "Аще изведёши Честное от негбднаго, Уста моя будеши"¹⁴². "Мелзй (де)

Млеко, и будет Масло"¹⁴³. Exturba Aquam et remanebit Butyrum [Колоти воду, і залишиться масло]. О Клеветникбвых¹⁴⁴ же Ангелах - се что глаголет! "Усырйся, яко Млеко, Сердце их"¹⁴⁵. Заболтали и сколотйли со Сыром Тлііпія и со Сырною Водою Масло оное: "Всплывё Желѣзо"¹⁴⁶. Тлѣнным свойм Днем и Сблнцем, якоже Землею, загребли бный наш День и Солнце: "В Сблнцѣ положи Сел[еніе] своє"¹⁴⁷. "Благовѣсгйте День от Дне"¹⁴⁸. Нбвый от Вётхаго. Вѣчный от тлѣннаго. Ничтоже бо есгь Благо, тбчію Бог¹⁴⁹; и Ничтоже есгь Свѣт, развѣ Он. И самое Солнце есгь-то Тма и Нощь, се сія! "Помянух в Нощй Имя твоє..."¹⁵⁰ "Возлюбйша Человѣцы Тму"¹⁵¹ и протчая. Желал Христос выболтать Воду Гергесйнцам, но Онй отпросйлися¹⁵². Агарино Чадо есгь То, Что Велблюд. Любит Мутну пить¹⁵³. Мѣшает и болтает, да Чистоту погубит. Сыр паче Масла любит. Что убо таковьім помогает: дойти Іяковлевскія и Іовлевскія Овцы и Кбзы? Сіи-то Мотылоядцы у Іезекійля¹⁵⁴, возненавйдѣв Опрйснок Вѣчносги, со Гергесйнскими Вепрами ядят Человѣчу Мотылу, сболтав Чйсгое с Нечйсгым, но не отболтав Нездраваго от Здравосги. Мы же,

о Друже, Чада Саррины есмьї¹⁵⁵, Чада Премудрости Божія, во Утріе избивающе и изганяюще из Храма Все Безчёсгвующее Дом Божій, якоже Христос¹⁵⁶ Верёвкою бною: "Вервь Червлённа УспгІІ твой..."¹⁵⁷ "Се Муж! и в Руцѣ его Уже Землемѣрно"¹⁵⁸. Сія Вервь неврёдных сохранйла Шпібнов Навйновьк во Іерихбнѣ¹⁵⁹. Чтб ли есгь сія Вервь? "Дадё мнѣ Господь Язык..."¹⁶⁰ "Дух Животворйт..."¹⁶¹ Слыши, Сыне Человѣч! Дерзай! и очищай Храм Господень. Сіе-то есгь жйти в Дому Господни¹⁶². "Едйно просйх от Господа..."¹⁶³ Мир тебѣ¹⁶⁴! Землемѣрити, разсудйти (у Паула глаголется: Дух Раздѣленія. Spiritus Discretionis)¹⁶⁵, извесгй Чёсгное от Недосгбйнаго и возмутйти Воду, болтая Бурею Духа Святаго бною: "Бысгь Шум..."¹⁶⁶ Сія есгь Дблжность Ангелов Божіих, напйсанных не на Земл і’,, но на Небесізх¹⁶⁷. В сем Числ і’, и нам быть Желаю. Аминь!

Любёзный Друже!

Твой Друг [...]¹⁶⁸

Любёзному Другу Наеману Петровичу¹⁶⁹ нижайшій мой Поклбн и Мир Божій. Такожде Отцу Васйлію, Другу и Брату во Господѣ.

Corpore sum procul a Vobis, at Corde propinquus.

Cor est in nobis, vera Columba Мбё.

Nil est tam Mirum, quam Sancti Cordis Abyssus.

Tunc est Sanctum, cum se modo magnificat.

Omnia sunt Foenum, Furfur, sunt Pulvis et Umbra¹⁷⁰.

Omnia Praetereunt. Corde perennis Homo.

Purum Cor in Amore manet: sed Amor stat in hocce.

Ast Amor hie, Deus est¹⁷¹. Ergo perennis Homo.

O Homines! Cur Oceanum, Cur Astra stupetis?

Ite! redite Domum¹⁷²! Nosdte vos! Sat erit. Amen!

Diva Columba canit.

Omnia proveniunt alti de Cordis Abysso.

Omnia post Mortem rursus Origo capit.

Sic recipit Stipulas Granum. Sic occulit intus.

Quid Mortem trepidas? Ecce tibi Speculum¹⁷³!

Sic tibi turbo Dei proturbat, qui quid Inane est.

Angelus [...]¹⁷⁴turbat inane Chaos¹⁷⁵.

Sic ubi [.. .]¹⁷⁶ Hiems misera transibit Aquarum,

[...]¹⁷⁷ecce Sacra ARX!

Hicque Columba NoE.

Inveni Кернам. Satana, Caro, Munde valete!

Sat me jactastis. Nunc mihi Sancta Quies¹⁷⁸. Amen.

NB. Arx est Idem quod Area. Area Rupes supra Diluvium, Kepha, Petra, Portus est Idem, quod Sanctum illud Prindpium.

[Тілом далекий од вас я, а серцем близький.

Серце-бо наше - то справжня голубка Ноя.

Так не дивує ніщо, як безмір сердечний святий,

Серце ж святеє тоді, як тільки себе величає.

Все є лушпиння й трава, все є лиш порох і тінь.

Все проминуще, та серцем людина вічна.

Чистеє серце - в любові, і в серці любов зостається,

Бог же і є ця любов, отже - він вічна ЛЮДИНА.

Чом же, о люди! дивує вас так океан, чом же дивують вас зорі? Верніться додому! Пізнайте себе! І годі. Амінь¹⁷⁹.

*

Божественна голубиця співає Все-бо іде із безодні глибокого серця.

Все починається знов після смерті.

Так проростає зерно. Так і ховається вглиб.

Нащо ж боятися смерті? Ось де подоба!

Так порожнечу життя зносить божественний вихор.

Янгол [...] збурює хаос порожній.

Так [...] коли вляжуться хвилі важкі,

[...] ось він священний КОВЧЕГ¹⁸⁰!

І тут голубиця Ноя.

Скелю знайшла я. Прощайте, світе і плоть, сатана!

Годі мене хвилювати. Маю тут спокій священний. Амінь!

NB. Arx (замок) означає те ж саме, що й Area (ковчег). Ковчег, скеля над потопом, кефа, гавань є те ж саме, що й Святий цей Початок].

"Йже влазяше в НАЧАЛЪ (Origo), здрав бываше"¹⁸¹ (Архй).

Господйну моєму Іерею Іякову Правйц[кому] в Сел ІІ Бабаях.

90

[У Бабаї, 31 грудня 1788 p.]

Из Бурл[ука], 1788-го Года, в Посл І'.дпіп День.

Dilecte in Domino Frater Jacobe,

Pax et Gaudium tibi a Domino Deo!

[Улюблений у Господі брате Якове,

Мир і радість тобі від Господа Бога!]

Зимую в Бурлукѣ. Аще Господь восхбгцет и не вбзмет [...]¹⁸² его от мене, мене же от Тііла, помышляю посѣтйть Вас Вес[ною] [...]¹⁸³ Гдѣ? и когда умрѣть? не бойтея той, о нёмже Аввак[ум]:

"Праведник от Вѣры жив будет"¹⁸⁴.

"Примѣчай (де) Незлббіе, и виждь Правоту..."¹⁸⁵ А я сладчайш [...]¹⁸⁶ мой Останок во мнѣ ("Пофедѣ вас стойт..."¹⁸⁷) давно уже вйжу. А что? Аще получйли вы от мене Письмо? и в нем Херувимску от мене Paraphrasin? Не знаю. С Письмом к Василію Пауловичу послал я и к вам также чрез его Ученика из Бурлу[ка]¹⁸⁸. Аще не получйли, гнѣваюся, но Крбшку. Много там Дббраго... Сіє пишу в Безпокбйсгвѣ. Не ожидайте убо БесЁды, развѣ [...]¹⁸⁹ Прйтчѣ, сухія немазаныя¹⁹⁰. Цѣлуйте от мене всѣх. [...]¹⁹¹ Наума Петр[овича] и Отца Васйлія со Еусгаоіем и весь Клер [...]¹⁹²

91

[У Бабаї, ЗО травня 1785 p.]

Из Гусйнки Маіа ЗО¹⁹³.

(с[его] 1785)

Христос воскресе!

Возлюбленный Друже Іякове,

Радуйся во Гбсподѣ!

Вас не поздравляю Праздником, а поздравляю Любёзную нашу Христыну¹⁹⁴ со Чады, яко Младёнцев убо во Хрисгѣ. Совершённыи же мудрегвуют со Златоусгым: "Празднику не Врёмя Творец, но Вёдренная Сбвѣсть"¹⁹⁵. У Исаіи же сей йсгинный Праздник нарицаетея: "Весёліе вѣчное над Главою их"¹⁹⁶. Главою Человѣку есгь Сердце его, Господствующее Тѣлёсным Мыриком. И если сія Глава не болйт, якоже у Елиссёевы Вдовйцы

Сына, оживлённаго Елйссёем¹⁹⁷, тогда исполняется на нас высбкая Прйтча бная: "Святому Человъку кійждо День Праздник"¹⁹⁸. И в аю-то Мѣть улучает Исаина Стрѣлочка сія: "Весёліе вѣчное"¹⁹⁹, сйрѣчь непрерйвное, на всяк День творящее Пасхи Велйк-День. Се! таков же есть и Сираховскій Праздник: "Весёліе Сёрдца живбт Человѣку"²⁰⁰. Вот йстинный Праздник Давйдов! "Мыр мног люблящим Зак[он] твой"²⁰¹.

Кая Пблза, аще на Вбздусѣ, не в Сёрдцѣ, Вёдро и Весна? В Сёрдцѣ же de: "Взволнуются Нечестйвыи?.."²⁰² А я ежедённо пою Пѣсеньку аю: "Христос моя Сйла..."²⁰³ От Смысла чйстаго во Господѣ празднующи²⁰⁴. О Смысле чйстый! Коль не мнбгим ты Друг єсй! О нем-то Прйтча сія: "Чйстое Нёбо не бойтся Мблніи и Грому"²⁰⁵. О Боже мой! Коль Мыр de презирает! Коль же паки Онб велйкое! А трудно ли de доказать или обличйть? Се Пентекбсгіа²⁰⁶ чрез 3 Дни! Се Предложёніе, Обѣгцаніе! Се Надёжды Совершёніе! и Вѣнец Празднику Пасхи. А Чтб ли То совершйлося? Вот Что! "Сёрдце чйсто созйжди в[о мнѣ], Боже..."²⁰⁷ О Смысле (паки реку) Чйстый! О Сёрдце! Коль не Мнбгим ты Друг єсй!

Заключу со Соломбном: "Кто похвалится Сёрдце имѣти чйсто?.."²⁰⁸.

Вот койм Праздником, Друже мой, тебе поздравляю, или - реку Еллински - Мшсаоіи,), "ублажаю". Сей Праздник от твойх Стогн не отнялся, якоже грозйт Исаія²⁰⁹. Ты ему, а Он тебѣ есгь Друг. Сорадуйся же и мнѣ. Ибо и Аз, Мйлостію Вышняго, сего Небёснаго Торжества и Шума Празднуюгцих²¹⁰ Сопричастником быти сподббихся. Сей мой Едйн есгь и Жрёбій, и Наслѣдіе, и Премудрость: Конёц, Цвѣт и Плод Жйзни и Трудбв моих Упокоёніе; и вся Благая²¹¹ мнѣ: "Сёрдце чйстое"²¹². О! Тогда бы то испблнилося на нас de: "Кляхся во Гнѣвѣ моем, агце внійдут в Покбй мой?"²¹³ Сйрѣчь Бѣдами и Трудами поразйл я их. Не доберутся ли нынѣ до моего Праздника?

Прости, Любёзный! От Избытка Сердёчнаго наболтал мнбго.

Ваш Соторжествённик и Друг, Григ[орій] Вар[сава]

Сковорода²¹⁴.

NB Чрез Дѣтёй Захаржёвских²¹⁵ имѣю Письмо от Михайла²¹⁶. Боже мой! Коль жаждет к нам? Да страждет (остави его) Клятву Гнѣва Божія! аще како досгйгнет во Покбй нашего Праздника²¹⁷. Люблящіи Бога ему едйному согрѣшают на То, яко да оправдйтся пред нйми во Словесѣх своих, и тѣм удббѣе препобѣдит их на свою Сторону²¹⁸.

Получйл на Свѣтлой Седмйцѣ. Аще ужё празднует, перешлйте «Михаило-Сатано-Махію»²¹⁹. Ho de предаю Вблѣ вашей. Любёзному Наеману Бар-Пётрѣ²²⁰ Радосгь и Мир Божій от мене, со всѣм его Гнѣздбм, и со Птёнцем Иліёю. Такожде Отцу Васйлію, и Отцу Еусгаоію, і бїдненькому моєму Любачину, Слѣпёнькому, и всему вашему Клёру, Благосёрдное моє Поклонёніе. Амйнь!

Сіє пишу чрез Алёкая Юріевича²²¹. Он при мнѣ жаловался, ex Musca Elephantem faciens [зробивши з мухи слона]²²², что не мог у вас (у Друга)

выпросить Бездѣлки, нѣсколько Рбзовых Кусгбв. Сіе он с велйкою Тражёдіею повѣтствовал. Почто Вы сголь Скупы и Презбрчивы? Даже в Мимоѣздѣ не обѣщался к вам заѣхать. Посѣтйте Его и Мир сотворйте.

Господйну моєму,

Отцу Іякову Правйцкому, в Селѣ Бабаях.

92

[У Бабаї]

1792-го Года, Генв[аря] 5-го, из Гусйнки.

Возлюбленный Друже и Брате во Хрисгѣ,

Іакове!

Радуйся с любёзною Хрисгйною²²³ и со Чады в нбвый сей Год!

*

О Боже! Ей! мнѣ давно скучно, что с вами не бесідую. Агце в сію Зйму или Вёсну не совлеку моего Тѣлёснаго Брённаго Линбвигца²²⁴ (Exuvium), потщуся вйдѣти вас и насладйтися Бесідою во ХрпстҐ,, йже мя вѣсгь, и аз Его...²²⁵

Нынѣ же Голубйными Любви Крйлами вас посіщаю. Прости, Любёзный, что на твоё и на твоего Чада²²⁶ Письмо не отвѣтсгвовал. Сёрдце войстину желает, но Старосгь и Лѣность есгь Студенокрбвна. Пишу видь к вам, обаче бблен. Благословён Бог мой²²⁷! "Егда немощесгвую, тогда Сйлен есмь"²²⁸, с Павлом. Болѣзнь моя есгь Старосгь, Ток Крбвный и Огневйца, не сголь из невоздёржныя, как из несрбдныя Пйщи. Шуія Часгь моя угризает мя, а Часть Благая, во Боках Дому моего²²⁹, Сарра²³⁰ моя, поглаждает мя... О discors Concordia Rerum²³¹!

"Удивйся Разум твой от мене"²³².

Пришлй, Друже, Златоусгаго Рѣч о том, что Человѣк есгь всея Біблій Конёц, и Центр, и Гавань²³³.

Он Жёртва, Олтарь, Ѳіміам и вся протчая...

Нынѣ вас поручаю с возлюбленною Христйною и со Чадами Богу Авраамлю и пребываю,

Любезный Друже!

вам всеусёрдным, Старчик Григ[орій] Сковорода²³⁴.

Любёзному во Хрисгѣ Отцу,

Его Преподобію,

Господйну Іякову Правйцкому, в Бабаях.

Листування Сковороди з Яковом Правицьким охоплює 1782-1792рр. Збереглося 13 листів Сковороди до Правицького, переважно автографи. Уривки з них були вперше опубліковані Александру Хашдеу на сторінках московського часопису «Телескоп» [див.: Телескоп. - 1835. - Ч. XXVI. - С. 3-24, 151-169] та Ізмаїлом Срезневським на сторінках харківського альманаху «Молодик» [див.: Молодик на 1844 год / Изд. И. Бецким. - Харь-ков, 1843. - С. 234-244]. Подаємо за такими джерелами: 81-ий, 83-ій, 84-ий, 85-ий, 86-ий, 88-ий, 89-ий та 90-ий - за автографами, які зберігаються в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 226), 80-ий - за списком відділу рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14 од. зб. 700, с. 24-25), 82-ий - за рукописною копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25), 91-ий - за автографом, який зберігається в Празі (Literarni archiv Pamatmku narodmho pisemnictvi - фонд: Varia, назв. Skovoroda Grigorij Savic), 92-ий - за автографом, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (шифр: Авт. 6/2).

¹ Див. прим. З до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

² У рукопису: Ігето чи Сгето.

³ Парафраза Книги Псалмів 70 (71): 9. Пор.: Не СЗвержи /иенє во вре/ИА старости: внегдл ШСкХд^ВЛТИ кр^пости /ИОЄИ, не ШСТЛВИ /ИЄНЄ-

⁴ Можливо, Сковорода має на думці окреслення Бога як "покровителя зневірених" (іЯчланны^ъ покровитель), котре зринає в Книзі Юдити 9: 11.

⁵ Можливо, це парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 49: 4. Пор.: во дни Бе^кбнны^ъ оу'кр'Ьпй Б/Ігочестїе.

⁶ "Необоримою стВною" в церковних піснеспівах називають Богородицю [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 464].

⁷ Книга пророка Ісаї 25: 6.

⁸ Фраза во юдоль П/ілчевнХкі зринає в Книзі Псалмів 83 (84): 7.

⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посред^ же васъ стойтъ.

¹⁰ Ідеться про візію "нового Єрусалима". Пор.: И ауъ іішннъ вйдѣ^ъ грлдъ стый, іерлй/иъ нбвъ с^одАфь ій вга съ невесе (Апокаліпсис 21: 2).

¹¹ Сковорода має на думці слова: И рече вгъ: да вХдетъ твердь іюсред'І; водьі, й да вХдетъ р^лХч^юфи іюсред'І; водьі й водьі. И выеть такт (Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 6).

¹² Парафраза Книги Псалмів 121 (122): 4. Пор.: ^Ѵамт во в^ыдбіш ком^нл, ком^нл гдна, свид^нїе ійлево.

¹³ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: й полефХ, й почїю.

¹⁴ Неточна цитата з Пісні над піснями 1: 14. Пор.: очи твой голХвйн^Ь. Див. також: очи єгш йкш го/іХвйцьі (Пісня над піснями 5: 12).

¹⁵ Сковорода має на думці звернені до св. ап. Петра Христові слова: йкш тьі єси петръ, й Hd ееліъ Kd/иени ео^йждХ црковь /иоіі (Євангелія від св. Матвія 16: 18).

¹⁶ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 33: 17. Останнє слово має форму: щдалела.

¹⁷ Євангелія від св. Матвія 14: 31.

¹⁸ Парафраза Євангелії від св. Матвія 16: 17. Пор.: влженъ єси, смішне, в<)ръ ішнл.

¹⁹ Сковорода має на думці слова: Се во, цртвїе вжїе внХтрь васъ єсть (Євангелія від св. Луки 17: 21).

²⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 16: 22. Пор.: й радости в<)шєа никтбже вб^/иетъ СЗ кап,.

²¹ Парафраза Євангелії від св. Марка 14: 25. Пор.: єгдЗ є пїго ново во цртвїи вжїй.

²² Парафраза Книги Псалмів 35 (36): 9. Пор.: пїгстса СЗ тХкл дб/иХ твоегш.

²³ Сковорода має на думці слова: й шврлтйсА видати трХпъ /іввовъ, й се, рбй пчмъ во оуст^ъ /іввовві^ъ й /иедъ (Книга Суддів 14: 8).

²⁴ Пісня над піснями 1: 12.

²⁵ Неточна цитата з Першої книга царств 14: 7. Пор.: сердце твоє сердце /иое.

²⁶ Євангелія від св. Івана 17: 21.

²⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 12: 35. Пор.: "Bonus homo de bono thesauro profert bona...". У перекладі Івана Огієнка: "Добра людина з доброго скарбу добре виносить...".

²⁸ Парафраза Горація (Про поетичне мистецтво, 343). Пор.: "miscere utile dulci". У перекладі Андрія Содомори: "хто з'єднає приємність і користь" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 222].

²⁹ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 6: 2. Пор.: ДрХпь дрХгл ТАГШТЫ носите.

³⁰ Ідеться про Михайла Ковалинського.

³¹ Можливо, ця згадка про лексикон свідчить про те, що Сковорода працював у той час над якимись перекладами, адже, як казав Паїсій Величковський, "перевод... книг без лек-сиконов таков єсть, яково єсть и дВло художниково без орудій" [Величковський П. Листи // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. - Москва, 1892. - С. 202].

³² Ідеться про Наемана Петровича. Див. прим. З до діалогу «Бесѣда, нареченная двое».

³³ Сковорода має на думці слова: д^ъ йстинві, єгшже /жръ не /ибжетъ прЇАТи (Євангелія від св. Івана 14:17).

³⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

³⁵ Фраза "omnia praetereunt" зринає, наприклад, у підписі під 551-им малюнком зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Сфера»: "Тако все преходит. Sic omnia praetereunt" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 138-139].

³⁶ Цей рядок дуже важко прочитати, бо чорнило вицвіло, а папір пошкоджений.

³⁷ Ідеться про Олексія Базилевича. Див. прим. 347 до рубрики «Листи до різних осіб» (лист № 116).

³⁸ Гр. архЁтѵпоѵ - 'першовзір, оригінал'.

³⁹ Очевидно, ідеться про діалог «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» [див.: Пелех П. Про діалог Сковороди «Неграмотний Марко» // Ювілейний збірник на пошану акад. М. С. Грушевського. - Київ, 1928. - [Т.] 2. - С. 449-453].

⁴⁰ Можливо, це парафраза Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 9. Пор.: иже

погрХжЗгстъ чє/іов^ки во всегХвйте/іство.

⁴¹ Далі в автографі іншим чорнилом та іншим почерком дописано таке: "Haec est vita aeterna ut sciant te verum unum Deum" ("Це - вічне життя, нехай знають тебе, істинного єдиного Бога" - лат.).

⁴² На звороті другого аркуша, де рукою Сковороди написано, кому та куди адресований

лист, є напис іншим почерком та іншим чорнилом: "Si nisi non esset totus mundus bonus esset parvi sunt visi qui caruere nisi" ("Коли б не було виразу 'якби не', то весь світ був би

добрим; очевидно, мало таких, кого б цей вислів не стосувався" - лат.).

⁴³ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁴ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁴⁵ Фраза воззвЗ/іъ єсй зринає в Книзі Суддів 18: 23.

⁴⁶ Сковорода має на думці слова: Г/іХвокб сердце (чє/іов^кХ) гте всё^ъ, й челов^къ єств (Книга пророка Єремії 17: 9).

⁴⁷ Сковорода має на думці слова: С/иерть /ігст^і С/иерть grun, й гте єгш /іХчше єсть Здъ (Книга Ісуса, сина Сирахового 28: 24).

⁴⁸ У списку: "внВ в вас" (sic!).

⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Марка 7: 18. Пор.: й^внѣ в^одй/иое въ чє/іов^кл, не /ибжетъ шсквернйти єго.

⁵⁰ Очевидно, це парафраза Євангелії від св. Матвія 15: 19-20. Пор.: СЗ сердца во Йс^одатъ

ПО/ИВІШ/ІЄНЇА В/і5а, О^вТЙСТВіі, Пре/ІКІВОД^АНЇА, /ІКІВОД^АНЇА, ТЛТЬВЬІ, /ІЖЄСВИД^ТЄ/ІСТВіі, ^Х/ІВІ: СЇА СХТЬ СКВерНАфіІА Чб/ЮВ^КЛ.

⁵¹ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до солунян 5: 16-18. Пор.: Всегда рлдХйтесА. Непрест^ннш /ИО/іЙтССА. Ш ВСС/ИЪ Б/ІЛГОД^ЙтЄ.

⁵² Сковорода має на думці слова: йкш вет^їи нішъ чс/іов^къ съ нй/иъ рлспАТСА, да ОупрЛЗДнЙтСА Т^/ІО гр^бвное, Йкш КТО/ИХ не pdBOTdTH Hd/ИЪ гр^Х (Послання св. ап. Павла до римлян 6: 6), а також богослужбові тексти на взір: "Обновляимся, братіє, и ветхаго человѣка со страстьми и похотьми єго отложше, в новости жизни поживѣм, в новаго человѣка, в живот нас вѣчный обновляюгцагося Христа облекшеся..." [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 36 (третя пагін.)].

⁵³ Образ, запозичений з Євангелії від св. Матвія 23: 27. Пор.: Гбре Bd/иъ, кнйжницы й

флрїсеє, /ІИЦб/И^рИ, Йкш ПОДОВИТЄСА ГрОБШ/ИЪ ПОВЛП/ІЄНЬІ/ИТі, йже ВНтадХ оуво ИВ/ІАКІТСА крлсньї, внХтрьХдХ же пб/ІНИ йть костей /Иертвы^ъ й всакїа нечистотьі.

⁵⁴ У списку: Скаврода (sic!).

⁵⁵ Ідеться про Михайла Ковалинського.

⁵⁶ Фраза ащ такт єсть зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 43: 11 та в Євангелії від св. Матвія 19: 10.

⁵⁷ Сковорода має на думці діалог «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁵⁸ Див. прим. З до діалогу «БесВда, нареченная двое».

⁵⁹ Ідеться про Марту Авксентьєву, яка в 1764-1777 pp. була ігуменею Хорошевського Воз-несенського монастиря (за 15 верст на південь від Харкова) [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 243].

⁶⁰ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до филип'ян 4: 9. Пор.: й вгъ /ийрл вХдетъ съ К.іліІІ.

⁶¹ Далі йде розчерк Сковороди.

⁶² Далі йде розчерк Сковороди.

⁶³ Зазвичай Сковорода вживав це слово у формі центр (лат. centrum), двічі - чентр (згідно з італійською вимовою слова centrum) і тільки один раз кентр - на грецький манір: кіѵтроѵ. Слід сказати, що таку форму ("кентр") використовували й інші українські письменники старої доби [див., наприклад: Горленко И. Слово в недВлю двадцать пятую по сошествіи Св. Духа// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и изданные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. -Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. - С. 222].

⁶⁴ Сковорода має на думці образ із Книги Псалмів 16 (17): 14: нлсытиішса сыншвъ, й

ШСТ^ВИІШ ШСТііНКИ /И/ІЛДеНЦЄ'И'Ь СВОИ/ИЪ.

⁶⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Йспов^длютиса, оче, гди нвсе й уемлн, йкш оут^й/іъ єсй сїа СЗ пре/иХдры^ъ й р^Х/Ины^ъ й (Якрьыъ єсй та шадещєлгь (Євангелія від св. Матвія 11: 25; Євангелія від св. Дуки 10: 21).

⁶⁶ Сковорода має на думці слова: да вХдетъ твердь посредѣ водьї (Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 6).

⁶⁷ Книга пророка Ісаї 51: 16.

⁶⁸ Переклад Леоніда Ушкалова.

⁶⁹ Парафраза Послання св. ап. Павла до колосян 3: 14. Пор.: /ігсвовь, йже єсть соХ^ъ совершенства.

⁷⁰ Ідеться про діалог «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁷¹ В автографі це слово написане замість слова привезу.

⁷² Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 14:21. Пор.: Е/іаженъ /иХжъ, йже во Пре/ИХдрОСТИ оу^/иретъ Й Йже ВЪ ра^Х/И^Ь СВОб/ИЪ ПоХчаеТСА стыни.

⁷³ Сковорода говорить тут про стару аскетичну ідею "смерті для світу", яка була досить популярною в українському письменстві ХѴІІ-ХѴІІІ ст. [див., наприклад: Патерік, или Отечник Печерскій. - Київ, 1661. - Арк. 28 (зв.), 96 (зв.); Галятовський І. Ключ разумѣнія. -Київ, 1659. - Арк. 162 (зв.)-163; Величковський І. Твори. - Київ, 1972. - С. 123; Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1695. - Арк. 36, 379].

⁷⁴ Мабуть, це парафраза Книги пророка Ісаї: або 40: 4 (пор.: й вХдХтъ вса стрбпштнаА въ право, й остраА въ пХтй гладки), або 42: 16 (пор.: сотворю й/иъ Т/иХ во св^тъ й

СТрОПШТНаА ВЪ ПрЗвЛА).

⁷⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї 40: 31. Пор.: шкрьі/іатѣкітъ аки ор/ій, потекітъ Й не О^ТрХдАТСА.

⁷⁶ Гр. Ьіахрфї] - 'розвага'.

⁷⁷ Книга Псалмів 118 (119): 78.

⁷⁸ Послання св. ап. Павла до филип'ян 1: 21.

⁷⁹ Мабуть, це парафраза Євангелії від св. Луки 24: 23: иже г/іагб/ік>тъ єго жива.

⁸⁰ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 24: 23. Пор.: ИдХфїи /иа єціе в^/ічХтъ.

⁸¹ Ідеться про мешканця Бабаїв, єврея-вихреста Наемана Петровича.

⁸² Фраза всй Згг/іи єгш зринає в Книзі Псалмів 96 (97): 7; 102 (103): 20; 148 (149): 2.

⁸³ Від назви села Жихор, звідки походив Яків Правицький - "Харковской протопопіи села Жихора Николаевской церкви священника Петра сын Яков Правицкій" [Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 185].

⁸⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: во^/ногайте во гдѣ (Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 10).

⁸⁵ В автографі це слово написане над рядком.

⁸⁶ У тексті листа тут витерто чиєсь ім'я.

⁸⁷ Парафраза Книги Псалмів 97 (98): 8. Пор.: Р^ки восп/іефХтъ рХкою вкХпѣ, гбры возрадХгстсА.

⁸⁸ Неточна цитата з Книги Псалмів 50 (51): 20. Пор.: Оу”в/іжй, гди, в/ігово/іеше/иъ твой/иъ сїшна.

⁸⁹ В автографі це слово написане над рядком.

⁹⁰ Сковорода має на думці слова: слава въ вышни^ъ вгХ, й на ^е/И/ій /ийръ, во челов^ц^ъ Б/ігово/іенїе (Євангелія від св. Луки 2: 14).

⁹¹ Книга Псалмів 50 (51): 12.

⁹² Можливо, говорячи про "ветху ветошь", Сковорода має на думці старозаповітний вираз вєт^аА вет^и^ъ (Третя книга Мойсеєва: Левит 25: 22; 26:10).

⁹³ Можливо, Сковорода має на думці слова: Шчйстите оуво вет^їй квасъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 5: 7).

⁹⁴ Пор. народні приказки: "У Бога всегда праздник"; "У Бога, что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 821]; "У Бога щодня празник!" [Номис, № 185].

⁹⁵ Парафраза Книги пророка Ісаї 60: 20. Пор.: Не ^айдетъ во сб/інце тевѣ, й лХна не шскХд^етъ тевѣ.

⁹⁶ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Петра 2: 9. Пор.: й^ыкъ

СТЪ, /ІМДЇе ШВН0В/1ЄНЇА.

⁹⁷ Далі йде розчерк Сковороди.

⁹⁸ Ідеться про Григорія Юрійовича Розальйон-Сошальського.

⁹⁹ Ідеться про Михайла Ковалинського.

¹⁰⁰ Називаючи Якова Правицького^ "Ізраїлем", Сковорода натякає на те, що Бог дав патріахові Якову ім'я Ізртль. Див.: И рече g/иХ: не про^оветсА кто/иХ й/ИА твоє икшвъ, но ісрЗи/ів вХдетъ й/ИА твоє (Перша книга Мойсеєва: Буття 32: 28).

¹⁰¹ Вергілій. Буколіки, І, 6. Див. прим. 87 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹⁰² Пісня над піснями 1: 8. Сковорода має на думці діалог «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹⁰³ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15. Пор.: Вса оу'вш чистл

ЧИСТВІ/ИЪ.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 3: 9. Пор.: йкш /ибжетъ вгъ СЗ кЗ/Иєнїа сегш воздвйгнХти чЗдіі ЗврлЗ/иХ.

¹⁰⁵ Євангелія від св. Луки 17: 32.

¹⁰⁶ Сковорода має на думці слова: Се тві іХдей й/иенХешисА, й почивЗеши нл ^кон^Ь, й

^вЗ/іишиса ш в^ѣ (Послання св. ап. Павла до римлян 2:17).

¹⁰⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 7: 15. Пор.: кЗкш сей книги в^ств не о^чивса;

¹⁰⁸ Див.: Євангелія від св. Матвія 9: 20-22.

¹⁰⁹ Перша книга Мойсеєва: Буття 49: 12.

¹¹⁰ Євангелія від св. Луки 24: 35.

¹¹¹ Очевидно, це парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа 11: 7-8. Пор.: /ИЗннл же башє Зки с^/ИА коріандрово, й вйдъ gA йкш вйдъ крігстЗ/i/id: й йс^ождЗ^Х /ІМДЇе й СОВИрЗ^Х, Й /ИЄ/ІА^Х ВЪ ЖерНОВіІ^Ъ Й ТО/іцЗ^Х въ стХп^ъ.

¹¹² Далі йде розчерк Сковороди.

¹¹³ Це - окреслення Богородиці. Пор.: "Безневѣстная богородителнице..."; "Радуйся, невѣсто неневѣстная" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 14 (зв.), 15 (зв.)].

¹¹⁴ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 50: 25. Пор.: й ал вХдетъ /ийръ во дни нЗшА.

¹¹⁵ Книга Псалмів 6: 3; 9: 14; ЗО (31): 10; 85 (86): 3; Євангелія від св. Матвія 15: 22.

¹¹⁶ Тобто вино. Пор.: й крбвв гроадовХ пїа^Х вїнб (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 14).

¹¹⁷ Сковорода має на думці слова: И Звіє р^верзостлсА C/iX^d єгш, й р^рѣшйсА оууа

єгш (Євангелія від св. Марка 7: 35).

¹¹⁸ Ідеться про дружину Якова Правицького.

¹¹⁹ Сковорода має на думці діалог «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹²⁰ Можливо, Сковорода має на думці слова: неми кЗкш шврАфе/ИЪ (Третя книга царств 18: 5). ¹²¹В автографі папір на місці підпису обрізано.

¹²²Вергілій. Енеїда, VI, 126. Пор.: "...facilis descensus Averno".

¹²³ Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 131. Аверн (Лаго Аверно) - вулканічне озеро неподалік Неаполя. Вода в цьому озері сірчаста, і її запах начебто свідчить про те, що тут розташований вхід до підземного царства. Ця фраза Вергілія за часів Сковороди належала до риторичної топіки [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 441].

^ш Парафраза Книги Притч Соломонових 14: 12. Пор.: Єсть пХть, иже /ИнЙтса

ЧС/ЮВ^КШ/ИЪ ПрЛВЪ ВЫТИ, ПОС/іѢдНАА же ЄГШ ПрИ^ОДАТЪ во дно лдл.

¹²⁵ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 143 (144): 15. Пор.: В/іжени лкд'іе, й/иже гдь вгъ

Й_ХЪ.

¹²⁶ Ідеться про дружину Якова Правицького.

¹²⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: во юдб/іь П/ілчєвнХкі (Книга Псалмів 83 (84): 7).

¹²⁸ Тобто за вино. Пор.: й кровь грб^довХ пїа^Х вїнб (П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 32: 14).

¹²⁹ Див. прим. 221 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 27).

¹³⁰ Сковорода має на думці слова: єс/иь пХть й истина й живбтъ: никтбже пріидетъ

ко оцХ, тбк/иш /инбгс (Євангелія від св. Івана 14: 6).

¹³¹ Херувимську пісню можна асоціювати з цілою низкою євангельських сюжетів. Наприклад, у «Словѣ к народу каѳоліческому» сказано, що під час Херувимської пісні треба думати про те, "яко Христос на ослици въѣхал до Ієрусалиму. И тоє, яко веден бьгв на гору Голгоѳу, несучи крест на раменах своих. И тоє, яко пріидет в славѣ судити живьгх и мертвьгх" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 85]. Тлумачення Херувимської пісні див.: Полоцький С. Жезл правленія, утвержденія, наказанія и казненія. -Москва, 1667. - Арк. 144-144 (зв.).

¹³² Це слово означає "бути списоносцем, охоронцем", "супроводжувати когось у ролі охоронця", загалом - "охороняти".

¹³³ "Лейб-" написано над рядком.

¹³⁴ Слово дорігношенїе один раз зринає і в слов'янській Біблії. Див.: Друга книга маккавейська 3: 28.

¹³⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 5: 4. Пор.: лгг/гь во гдень нл (всако) /Г^то С^ОЖДЛШС въ кХп^/ІЬ й воз/иХцмше вбдХ.

¹³⁶ Сковорода має на думці слова: "natavitque ferrum" (Четверта книга царств 6:6). У слов'янському перекладі: й всп/іьівє жс/Г^о; у перекладі Івана Огієнка: "і випливла сокира!".

¹³⁷ Пор.: тьі нлречешисА кйфсі, еже скл^єтса петръ (Євангелія від св. Івана 1:42). Очевидно, Сковорода почав писати це слово кириличними літерами, а потім перейшов на латинку.

¹³⁸ Див. прим. 38 до діалогу «БесВда, нареченная двое».

¹³⁹ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 16:18. Останнє слово має форму: кашнн.

¹⁴⁰ Сковорода має на думці слова: И йспХстй в/иш і,л женбгс щ оуттъ свой^ъ вбдХ йкш р^ЬкХ, дл го въ рѣи/Ё потопйтъ (Апокаліпсис 12: 15).

¹⁴¹ Сковорода має на думці слова: й дХнХ нл вьі во огнй гн^вл /иоегш, й С/іїани вХдете с^едѣ єгш: йкоже С/іивлстса среврб средѣ пеціи, такш С/іїєтєса посредѣ grw й по^н^ете, йкш гдь й^/ПА^ъ йрость /його Hd васъ (Книга пророка Єзекіїля 22: 21-22).

¹⁴² Неточна цитата з Книги пророка Єремїї 15: 19. Пор.: аціе й^ведеши честнбе СЗ недостбйнлгш, йкш оуїт'а /иоа вХдеши.

¹⁴³ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових ЗО: 33. Перше слово має форму:

/Ие/ІЬ^Й.

¹⁴⁴ "Клеветником" Сковорода зазвичай називає диявола. Див. прим. 183 до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹⁴⁵ Книга Псалмів 118 (119): 70.

¹⁴⁶ Четверта книга царств 6: 6. Пор. з приказкою: "Правда, як олива, на верх вийде" [Франко, № 21167].

¹⁴⁷ Книга Псалмів 18 (19): 5.

¹⁴⁸ Книга Псалмів 95 (96): 2.

¹⁴⁹ Парафраза Євангелії від св. Матвія 19: 17. Пор.: никтбже влгъ, тбкліш едйнъ вгъ.

¹⁵⁰ Книга Псалмів 118 (119): 55.

¹⁵¹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 3: 19. Пор.: воз/ігсвйша челов^цы паче тліХ.

¹⁵² Див.: Євангелія від св. Матвія 8: 28-34.

¹⁵³ Див. прим. 89 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁵⁴ Див.: Книга пророка Єзекіїля 4:13.

¹⁵⁵ Сковорода має на думці слова: йкоже сарра послХшаше аврааліа, господйна того ^obSljjh: єажє высте чада, влаготворАфА й не воаціаса ни єдйнагш страва (Перше соборне послання св. ап. Петра 3: 6).

¹⁵⁶ Див.: Євангелія від св. Матвія 21: 12-14; Євангелія від св. Марка 11: 15-19; Євангелія від св. Дуки 19: 45-47.

¹⁵⁷ Пісня над піснями 4: 3.

¹⁵⁸ Книга пророка Захарії 2:1.

¹⁵⁹ Ця історія викладена в другому розділі Книги Ісуса Навина.

¹⁶⁰ Парафраза Книги пророка Ісаї 50: 4. Пор.: гдь даетъ /инѣ а^ыкъ.

¹⁶¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 3: 6.

¹⁶² Сковорода має на думці слова: єже жйти /ий въ доліХ гдни (Книга Псалмів 26 (27): 4).

¹⁶³ Книга Псалмів 26 (27): 4.

¹⁶⁴ Фраза /ийръ тевѣ зринає в Біблії кілька разів, уперше - у Книзі Суддів 6: 23.

¹⁶⁵ Сковорода має на думці слова: Жйво во слово вжїе й д^йственно, й ост^йше паче всАкагш ліеча бвогсдХ остра, й про^одАфее даже до ра^д^ЬленЇА дХшй же и дХ^а (Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 12).

166 Неточна цитата з Дій св. апостолів 2: 2. Пор.: И высть вне^апХ съ невесе шХліъ.

¹⁶⁷ Сковорода має на думці слова: й тліаліъ агглшвъ, торжестві й цркви перворбдны^ъ на нвсё^ъ напйсанны^ъ (Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 22-23).

¹⁶⁸ В автографі підпис Сковороди відрізано.

¹⁶⁹ Див. прим. З до діалогу «БесВда, нареченная двое».

¹⁷⁰ Парафраза Горація (Оди, IV, 7). Пор.: "Pulvis et umbra sumus". У перекладі Андрія Содомори: "Порохом, тінню стаєм" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 99]. Ці слова Горація стали крилатими [див.: Цимбалюк Ю., Кобів Й., СмуроваЛ., Латун А. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 272].

¹⁷¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: "Deus caritas est" (Перше соборне послання св. ап. Івана 4: 8,16). У перекладі Івана Огієнка: "Бог є любов".

¹⁷² Сковорода має на думці слова Христа: "Redi domum tuam...". У перекладі Івана Огієнка: "Вернися до дому свого" (Євангелія від св. Дуки 8: 39).

¹⁷³ Далі текст в автографі подано у формі примітки.

¹⁷⁴ Рукопис пошкоджено.

¹⁷⁵ Див. прим. 14 до трактату «Книжечка о чтеніи Свягцен[наго] Писанія, нареченна Жена Дотова».

¹⁷⁶ Рукопис пошкоджено.

¹⁷⁷ Рукопис пошкоджено.

¹⁷⁸ Це - ще один варіант епіграми «Inveni portum...». Див. прим. 134 до діалогу «БесВда, нареченная двое».

¹⁷⁹ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁸⁰ Переклад Леоніда Ушкалова.

¹⁸¹ Парафраза Євангелії від св. Івана 5: 4. Пор.: йже первоє В/і^ашс по во^/иХфенїи водві, Здрлвъ ввівлшс.

¹⁸² Рукопис пошкоджено.

¹⁸³ Рукопис пошкоджено.

¹⁸⁴ Неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 4. Пор.: првникъ же (/ибй) СЗ в^рві жйвъ вХдстъ.

¹⁸⁵ Неточна цитата з Книги Псалмів 36 (37): 37. Пор.: ^рлнй нєв/ібвїє й вйждв прлвотХ.

¹⁸⁶ Рукопис пошкоджено.

¹⁸⁷ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 1: 26. Пор.: посрсд^ же влсъ стойтъ.

¹⁸⁸ Рукопис пошкоджено.

¹⁸⁹ Рукопис пошкоджено.

¹⁹⁰ Очевидно, Сковорода наводить тут приказку на взір: "Де не мажуть, там дуже рипить"; "Хто маже, той і їде"; "Суха ложка рот дере"; "Як у кармані сухо, то й на суді глухо" тощо [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 136-137].

¹⁹¹ Рукопис пошкоджено.

¹⁹² Рукопис пошкоджено.

¹⁹³ У правому кутку аркуша іншим чорнилом та іншим почерком написано: "Род[ился] 1726. Умер 1794".

¹⁹⁴ Ідеться про дружину Якова Правицького.

¹⁹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова Златоуста: "ОиЬЁѵ щіас, оитшд ЕйфрсиѵЕіѵ оішѲеѵ, cog то ctuv£iS6<; каѲщэоѵ, каі іАпіЪщ ауаѲаі" ("Ніщо зазвичай не приносить нам такої радості, як чиста совість та добрі сподівання") [Patrologiae cursus completus. Series graeca / Ed. J.-P. Migne. - Paris, 1858. - T. 47. - Col. 511-512].

¹⁹⁶ Книга пророка Ісаї 61: 7.

¹⁹⁷ Див.: Четверта книга царств 4: 34-35.

¹⁹⁸ Пор.: "Доброму человеку - что день, то и праздник" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 126].

¹⁹⁹ Книга пророка Ісаї 61: 7.

²⁰⁰ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧС/ЮВ^КЛ.

²⁰¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 165. Пор.: /Ийръ /инбгъ /ігсвацш/ИЪ Злкбнъ твой.

²⁰² Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20. Пор.: Неправедній же bo^bo/IhXkitca.

²⁰³ Покаянний канон до Господа нашого Ісуса Христа, пісня 4-а, ірмос.

²⁰⁴ Можливо, Сковорода має на думці слова Другої книги маккавейської 2: 16. Пор.: Дотаціє оуво Пр^ДНОВіІТИ ШЧИфЄНЇЄ, ПИЫ^О/ИЪ Bd/ИЪ: влагш оуво сотворите пр^днХкіфє дни.

²⁰⁵ Пор.: "Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 145].

іов Тобто П'ятдесятниця.

²⁰⁷ Книга Псалмів 50 (51): 12.

²⁰⁸ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 20: 9. Пор.: Ктб по^в^/іитса чисто й/и^ти сердце;

²⁰⁹ Очевидно, Сковорода має на думці Книгу пророка Ісаї 15: 3. Пор.: нл стбгнл^ъ grun

ПрЄПОАШИТЄСА ВО ВрЄТИЦкІ, Й ВОСП/МЧИТЄСА Hd ^рЛ/ИИНЛ^Ъ Є™ Й Hd ОуѴІИЦЛ^Ъ Є™ Й Hd СТОГНЛ^Ъ ЄГШ, всй возрвід^йтє СЪ П/МЧС/ИЪ.

²¹⁰ Сковорода має на думці слова: во гласЬ радованЇА й йспов^данЇА, шХ/Иа пра^диХкіфагш (Книга Псалмів 41 (42): 5).

²¹¹ Фраза вса Б/ілгЗа зринає в Четвертій книзі царств 8: 9 та в Книзі Товіта 4: 19.

²¹² Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 50 (51): 12. Останнє слово має форму: чйсто.

²¹³ Книга Псалмів 94 (95): 11.

²¹⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

²¹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці Якова Донця-Захаржевського, який часто спілкувався з Михайлом Ковалинським у Санкт-Петербурзі.

²¹⁶ Ідеться про Михайла Ковалинського.

²¹⁷ Очевидно, це парафраза Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 11. Пор.: аціе какш достйгнХ въ воскрнїе /Иертвы^ъ.

²¹⁸ Парафраза Книги Псалмів 50 (51): 6. Пор.:‘Т’ев'Ь єдйно/иХ согрѣшй^ъ й /іХкавое пред тобою сотворй^ъ: йкш да шправдйшисА во с/іовесё^ъ твой^ъ й пов^дйши, внегда сХдйти тй.

²¹⁹ Так Сковорода називає «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

²²⁰ Тобто Наеману Петровичу. Див. прим. З до діалогу «БесВда, нареченная двое».

²²¹ Ідеться про Олексія Юрійовича Розальйон-Сошальського.

²²² Див. прим. 151 до діалогу «БесВда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)».

²²³ Ідеться про дружину Якова Правицького.

²²⁴ Пор.: "Совлекшеся тВла тлѣннаго, во одежду безсмертія... облекостеся во Христа" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. - Київ, 1739. - Арк. 18].

²²⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: а^ъ в^/иъ єго, йкш СЗ негш єс/ив, й той /иа посла (Євангелія від св. Івана 7: 29).

²²⁶ Яків Правицький мав трьох синів, які всі навчалися в Харківському колегіумі. Тут Сковорода має на думці старшого з них, який у 1790-х pp. навчався в класі філософії й листувався зі Сковородою [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 168].

²²⁷ Фраза в/ігвенъ вгъ зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 14: 20; у Третій книзі царств 5: 7; у Другій книзі Ездри 4: 40; у Книзі Товіта 11: 16; 13: 1, 18; у Книзі Псалмів 17 (18): 47; 65 (66): 20; 67 (68): 36; у Книзі пророка Даниїла 3: 95; у Другому посланні св. ап. Павла до коринтян 1: 3 та в Посланні св. ап. Павла до ефесян 1: 3.

²²⁸ Трохи неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 10. Пор.: єгда БО НЄ/ИОфСТвХк>, тогда СЙ/ІСНЪ ЄС/ИВ.

²²⁹ Парафраза Книги Псалмів 127 (128): 3. Пор.: Жена твоа йкш /іо^а П/іодовйта въ страна^ъ дб/иХ твоегш.

²³⁰ Очевидно, Сковорода називає Саррою старість, нав'язуючись до старозаповітної історії народження Ісаака.

²³¹ Парафраза послання Горація «До Ікція» (І, 12, 19): "quid velit et possit rerum concordia discors". У перекладі Андрія Содомори: "Звідки ця єдність речей суперечних, яка її сила?" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 191]. У XVII-XVIII ст. за допомогою цих слів здебільшого окреслювали єство так званих концептів - складних метафор оксиморонного типу [див. про це, зокрема: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. - S. 352-362]. Наприклад, ось так: "concursus seu discors concordia subiecti et praedicati in oratione" [UlcinaiteE. Teoria retoryczna w Polsce і na Litwie w XVII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 21]. В українській літературі про концепти писали Іпатій Потій [див.: PocieyH. Kazanie і homilie. - Poczaiow, 1778. - Т. 1. - S. 344-345], Сильвестр Косов [див.: Kossow S. Патхрікоѵ, abo Zywoty ss. oycow pieczarskich. - Kiiow, 1635. - S. 9 (Do czytelnika prawoslawnego)], Іоаникій Галятовський [див.: Галятовський I. Наука, албо Способ зложеня казаня// Галятовський І. Ключ разумѣнія. - Львів, 1665. -Арк. 521 (зв.), 523-523 (зв.), 531 (зв.)-532; Galatowskil. Stary Kosciol Zachodni. - Nowogrod-Siewierski, 1678. - S. 49 (друга пагін.)], Дмитро Туптало [див.: Туптало Д. Слово на Святую Троицу// ТитовА. Проповеди святителя Димитрия, митрополита Ростовского, на украин-ском наречии. - Москва, 1910. - С. 40], Стефан Яворський [див.: Jaworski S. Pelnia nieubywai^cey chwaly. - Kiiow, 1691. - K. 31 (v.), 32 (v.), 34] та інші. Теорію концептних образів можна знайти в поетиках Партенія Родовича [див.: LewinP. Nieznana poetyka kijowska z XYII wieku// Z dziejow stosunkow literackich polsko-ukrairiskich. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk, 1974. - S. 71-90], Митрофана Довгалевського, котрий називав концепти "душею поезії" [див.: Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. -

С. 41; про це: МаслюкВ. Теорія кончетто у вітчизняних латиномовних поетиках XVII -першої половини XVIII ст. // Іноземна філологія. - Дьвів, 1977. - Вип. 45. - С. 103-110], та інших. Мабуть, найколоритнішим концептистом в українській бароковій літературі був Дазар Баранович [див.: РадишееськийР. Бароковий консептизм Дазаря Барановича// Українське літературне бароко. - Київ, 1987. - С. 156-177; Radyszewskyj R. Polskoj^zyczna poezja ukrairiska od konca XVI do pocz^tku XVIII wieku. - Krakow, 1996. - Cz. I. - S. 145-196]. Звісно, для Сковороди ці слова мали й суто богословський сенс. Скажімо, вони могли віддзеркалювати уявлення Максима Сповідника - одного з найулюбленіших авторів Сковороди - про антитетику нетварного й тварного, неба та землі, раю та світу, духа й матерії, чоловіка та жінки як основу Божої гармонії світу [див.: Мейендорф И. Введение в святоотеческое богословие. - New York, 1985. - С. 307].

²³² Книга Псалмів 138 (139): 6.

²³³ Ці теми є в багатьох творах Івана Златоуста. Див., наприклад: Бесіди на книгу Буття. Бесіда VIII, 71; Вісім слів на книгу Буття. Слово II, 537; П'ять слів про Анну. Слово IV, 667; Огляд книг Старого Заповіту. Вступ, 313, 317; та ін. [див.: Полное собрание творений св. Иоанна Златоуста: В 12 т. - Москва, 1994. - Т. 4. - Кн. 1. - С. 60-61; Москва, 1995. - Т. 4. -Кн. 2. - С. 735, 736, 820; Москва, 1999. - Т. 6. - Кн. 2. - С. 608, 612].

²³⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

93

[До Іоїля]¹

[З Каврая до Переяслава, початок січня 1758 або 1759 p.] Боится НАРОД.. ,²

Блажен, со блажен,

Кто з самих пелен Посвятил себе Христовѣ,

ДеНЬ, НОЧ МИСЛИТ В ЕіСі) словѣ.

Взял шсі) благое И бремя легкое,

К сему обик,

К сему навик.

со! жребій сей святій.

Кто сея сотвѣдал сласги,

Вѣк в мірскы не может пасти, ни!

В наготах, в бѣдах не скучит,

Ни огнь, ни меч не разлучит;

Вся сладость разводит,

На сердце не всходит Кромѣ тому,

Если кому

Дал знать искус драгій.

Христе, жизнь моя,

Умерій за мя!

Должен был тебѣ начаткы Лѣт моих, даю осгаткы.

Сотри сердца Камень,

Зажжи в нем твой Пламень,

Да мертв грѣхам, сграсгям,

Плотскым сластям³

Живу тебѣ, мой свѣт.

А как сот грѣхов воскресну,

Как содѣну плоть небесну, О!

Ты в мнѣ, я в тебѣ вселюся,

Сладосты той насишуся,

С тобою в безсѣдѣ,

С тобою в совѣтѣ,

Как дня заход,

Как утра всход.

О! се златих вѣк лѣт!

To veov ecttlv ётод, каї via, патєд ауіє, x«lqe!

(єстті veov to exog каЛсод!)

Та иуіаіѵе ѵга та via пдаттг, фіЛє!

Таита |aev єихєтаї о Гргіусорюд, сЬ фіЛ ІсоіЛ[є].

ФіЛеЛЛг]ѵ о veog, аод паЛаюд Ьє фіЛод.

[Рік наступив вже Новий, радуйся ж, отче, поновно!

(нехай гарним буде для тебе Новий рік!)

Друже, бажаю тобі гцасгя й здоров'я нового!

Це, дорогий Іоїле, молить для тебе Григорій,

Еллінів друг молодий, твій же він друг старий⁴].

94

До Гервасія [Якубовича]⁵

[З Каврая до Переяслава]

Venerandiss[imo] in Christo Patri Gervasio Greg[orius] Skoworoda S[alutem] B[onam] D[icit].

Jam jam abiturus, jam in alas te nobis librare videris. Acdpe igitur symbolum filialis in te nostri amoris ac reverentiae, Carmen apobaterion. Apobaterion vocant and той а7то(3аіѵеіѵ, quod est abire, quodque abeuntes votis bonisque omnibus prosequatur. Est quidem nostrum carmen prope rusticanum ac humi repens, utpote quod sit sermone vulgari; sed nil moror, quam sit vulgare atque ignobile, modo sincerum, candidum, simplex. Reges et tyrannos saepe inviti laudamus, sed vero amicorum longe alia est ratio. Quicquid hie dictum, non vi, non metu, sed benevolentia expressum. Iam vero ab adulatione meum quidem ingenium tam distat, quam China a Portugalia⁶. Sed quid purgo me? num quis accusat? Quasi vero non norim aut ingenium tuum aut in me animum. Non enim quod carmen, nec quod tibi, sed quod a me, quem non odisti, ne dicam amas, sit profectum, libenter acdpies. Nos quidem et hodiernum tui desiderium hac cantiuncula vel chely vel cythara cantillanda solamur, et futurum, inque majus ex abitu tuo, minuemus, dum...

Si Dii forte dabunt ora videre tua. Sin superis aliter visum fuerit, nos tamen memoriam tui honeste servabimus.

Acdpe quo semper finitur epistola verbo,

Quo, tibi qui mittit, non caret ipse, VALE!

1758. Augusti 22, ex pago Kauraj⁷.

R[everendissimo] s[acro] s[ancto] in Christo P[atri]

Gervasio Carmen apobaterion, или Отходная пѣснь⁸

Ьдеш, хочеш нас оставить,

Ьді, же весел, цѣлій, здравій,

Будь тебѣ вѣтры погодны,

Тйхы, жаркы, ни холодны,

Щасливій твой Путь Вездѣ отсель будь!

Путній ищезнѣт сграхы,

Ляжте, подорожны прахы,

Скоропослушніи Конѣ Пусгь несут, как по долонѣ,

Щасливим слѣдом,

Как гладенким льдом.

'Облакы, пройдѣт невѣрны,

Не соллѣт дождей чрезмѣрних,

Вар не ожжи полуденній,

Свѣтом Луны озаренній

Щасливсо сей Путь Повсюду в ноч будь.

Той твои управит ногы,

Кой дал Землю и Дорогы,

Ббдро сйдяще високо,

Путь твой Хранящее Око

Щасгит сей отход,

Благословит вход.

Здравствуй, сторона щаслива,

Примеш Мужа добротлива.

Брось зависгливые нравы!

Вѣрен его есгь познавій.

Щаслив на сгепень,

Конец на блажен.

Найпревелебн[ішому] во Хрисгі отцю Гервасію Григ[орій] Сковорода б[ажає] д[оброго] з[доров'я]!

Ти вже готовий до від'їзду. Нам здається, що ти вже линеш на крилах. Тому на знак нашої синівської любові й пошани до тебе прийми від нас відхідну пісню, яка по-грецьки називається апобатеріон. Апобатеріон походить від грецького слова атгораіѵеіѵ, що означає 'відходити, від'їжджати'. У цій пісні тих, хто від'їжджає, проводжають побажаннями добра й різних благ. Щоправда, наша пісня майже зовсім селянська й проста, написана простонародною мовою, але я сміло заявляю, що, попри всю свою простонародність і простоту, вона щира, чиста й безпосередня. Царів і тиранів ми часто вихваляємо всупереч власній волі, але з друзями справа цілком інакша. Те, що тут сказане, викликане не силою, не страхом, а прихильністю. Від лестощів моє серце не менш далеке, ніж Китай від Португалії. Та навіщо я виправдовуюсь? Хіба мене хтось звинувачує? Ніби я не знаю твого серця або твого ставлення до мене? Я знаю, що ти її із задоволенням приймеш не тому, що це пісня, не тому, що вона звернена до тебе, а тому, що належить мені, кого ти не ненавидиш, щоб не сказати -любиш. Ми зараз, сумуючи за тобою, втішаємо себе цією пісенькою, наспівуючи її під звуки кітари або ліри. Та й перегодом, коли цей сум збільшиться від розлуки з тобою, будемо пом'якшувати його тим-таки способом, аж поки...

Якщо боги дадуть змогу побачитися з тобою. Якщо ж вишнім бажане буде інакше, ми все одно будемо вірно берегти пам'ять про тебе.

Слово ж прийми, що зринає наприкінці послання:

Бажаю тобі здоров'я, яким володію й сам⁹!

1758 p., 22 серпня, із села Каврай.

95

До Кирила [Федора Ляшевецького]¹⁰

[У Воронеж], [1761 p.]

Гѵг|стіе amice, jucundissime Cyrille!

Quid? Potuistin' credere, fore ut mihi apud te verba deessent? Desunt. Et tamen stat sententia paulisper cum Cyrillo confabulari. Tres schedulas ad te perpetuas dedimus, in quibus nil, ut ajunt, sacri erat, praeter nugas familiares, praeter meras minutias. Quid autem expectes ab eo, qui sese totum in aeternum Musis consecravit, quam quae ad solius animae cultum pertineant? Magnifica, inquis, polliceris. Ita sane, mi amice, si animum et voluntatem spectes, etiamsi non semper voto respondetur. Per me licet aliis curare aurum, honores, Sardanapalorum¹¹ mensas et vulgares voluptates, popularem auram sive gloriam et magnatum favorem: obtineant sibi hos, ut putant, thesauros, non invideo; modo mihi contingant spiritales divitiae et animi panis ille et ilia vestis, sine qua non conceditur introire ornatissimum ilium thalamum Sponsi Illius¹²; omnes meas vires, totum conatum hue confero; facessat omnis caro! Paulus clamat: та 7іаѵта £tni-ua)0r]v, каі г]уой|ааі сгки(ЗаЛа eqvai, iva Xqicttov кєрЬг|стсо¹³; idem ego vodferor: Ьіажсо be, єІкаікатаЛа(Зсо¹⁴.

Attamen in magnis et voluisse sat est¹⁵.

Sed vis darius ostendam meum animum? Acdpe: omnia relinquo et reliqui, hoc solum per omnem vitae cursum acturus, ut intelligam, quid sit mors Christi, quid significat resurrectio. Nam nemo potest surgere cum Christo, nisi prius cum eodem moriatur. Dices: nae tu tardus es, qui hactenus non capis, quid sit resurrectio et mors Domini, cum haec mulierculis, pueris, lippis et tonsoribus sunt nota. Sic sane, mi Cyrille, tardus sum et hebes cum Paulo, qui canit: та тсаѵта £tni-ua)0r]v той уѵагѵаі айтоѵ, каі тг]ѵ Ьйѵаціѵ тг)д аѵасттастесод айтой каі тг]ѵ коіѵатѵіаѵ тагѵ 7іаѲг)цатсоѵ айтой...¹⁶.

Haec quanti sunt? quid ait, perpende! Quid est уѵагѵаі айтоѵ, каі тг]ѵ Ьиѵаціѵ тГ]с аѵасттастесод айтой, nisi noscere Christum, et vim resurrectionis Ipsius? Eheu miseram stultitiam nostram! qui somniamus nos arcem S[anctarum] literarum tenere, cum fortassis quid sit babtizari, quid denotat vesd sacra coena, ignoramus. Haec si primo auditu, ut vulgo putant, intelliguntur¹⁷, quorsum attinebat mysteria dicere¹⁸? An non stultitia est occultum et arcanum nominare, quod nemini non pateret quamvis imperito? Veteres Pharisaei illi et Scribae pulchre sibi blandiebantur in intellectione I eg is Mosaicae et tamen a Christo audiunt caed. Tic yap eyvco vouv kuqlou¹⁹?

Haec certe de S[ancta] Scriptura didt Paulus, in qua mens Dei latet conclusa, inaccessibilis, signata. Et quis aperiet sigillum? Ecce audis, mi cariss[ime] Cyrille, quae spedat, appetit, desiderat meus animus, ne quaerere possis, quid agam. Sed accipe, quae me praedpue in Seneca in stuporem conjecerunt, arrige aures! "Fads rem optimam et tibi salutarem, si, ut scribis, perseveras ire ad bonam mentem: quam stultum est optare, cum possis a te impetrare. Non sunt ad caelum elevandae manus, nec exorandus aedituus, ut nos ad aures simulacri, quasi magis exaudiri possimus, admittat. Probe est a te Deus, tecum est, intus est. Ita dico, Ludli²⁰, sacer intra nos Spiritus sedet malorum bonorumque nostrorum observator et custos: hie prout a nobis tradatus est, ita nos ipse tradat.

Bonus²¹ vir sine Deo nemo est"²². O Cyrille! non tibi hie de tertio caelo²³ tonare videtur? Nonne haec de eorum numero, quae hominibus, id est carni et mundo deditis, nefas est evulgare? Habeo confabulationem. Vale! ac nos redama. Iulii 19, в Старицы²⁴.

*

Щирий друже, найдорожчий Кириле!

Чи повіриш, що мені бракує слів написати до тебе? Бракує. Однак я вирішив трохи побалакати з Кирилом. Я послав тобі один за одним три листи, в яких не було, як кажуть, нічого святого, крім звичайних дрібниць, крім справді порожніх справ. А чого б ти чекав від чоловіка, який усього себе навіки присвятив музам, як не того, що стосується самого тільки вдосконалення душі? Ти говориш, що я обіцяю величні речі. Так воно і є, мій друже, якщо зважити на мою душу та бажання, хоч не завжди бажане здійснюється. Як на мене, то нехай інші дбають про золото, про почесті, про Сарданапалові бенкети, про ниці насолоди, нехай шукають народної прихильності, слави, ласки вельмож; нехай одержать вони ці, як вони гадають, скарби, - я їм не заздрю, аби лиш я мав духовні багатства й той хліб духовний, і той одяг, без якого не можна увійти у вельми прикрашені чертоги небесного жениха. Усі свої сили, усю свою волю я спрямовую сюди: нехай зникне все тілесне! Павло проголошує: "Я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа". Я також кричу: "прагну, чи не досягну я того".

Адже у великому достатньо й прагнути.

Але ти хочеш, щоб я ясніше показав свою душу. Прошу: я все лишаю й залишив, щоб за все своє життя досягти тільки одного - зрозуміти, що таке смерть Христа й що означає його воскресіння. Бо ніхто не може воскреснути з Христом, якщо спершу не помре з ним. Ти скажеш: справді, чи ти не тупий, якщо до цього часу не знаєш, що таке воскреання та смерть Господа, коли це відомо жінкам, дітям, усім і кожному. Звісно, це так, мій Кириле, я тугодумний і тупий разом із Павлом, який співає: "Я все витерпів, щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його...".

Яке це має значення? Зваж, про що він каже. Що значить пізнати Його й силу Його воскресення, як не пізнати Христа й силу воскресіння його? О жалюгідна тупість наша! Ми уявляємо себе у фортеці Святого Письма, а може, й не знаємо, що таке бути хрещеним, що означає вкушати від священної трапези. Якщо це за своїм буквальним сенсом, як зазвичай гадають, зрозуміле, то задля чого було говорити про таїнства? Хіба ж розумно називати незрозумілим і таємним те, що всім ясно, навіть недосвідченому? Давні фарисеї та книжники з пихою думали про себе, що вони розуміють закон Мойсея, однак Христос назвав їх сліпцями. "Бо хто розум Господній пізнав?"

Це справді Павло каже про Святе Письмо, в якому розум Божий ховається, замкнутий, недоступний і запечатаний. І хто ж зірве печатку? Тепер ти розумієш, мій найдорожчий Кириле, що має на увазі, до чого прагне й чого жадає моя душа, щоб не питати про те, чим я займаюся. Але послухай, що мене особливо вразило в Сенеки, послухай уважно: "Добре й рятівне для себе діло робиш, якщо й далі, як дізнаюся з твого листа, вперто йдеш до свого вдосконалення. Бо ж нерозумно вимолювати в когось те, що можеш отримати від себе самого. Не треба ні простягати до неба рук, ані благати храмового сторожа, аби допустив тебе ближче до зображення когось із безсмертних, - начебто краще вчує, коли шепнеш йому на вухо. Бог - побіч тебе, з тобою, в тобі! Так-так, Луцілію: десь у глибині нашого єства поселився священний ДУХ - спостерігач усіх наших добрих та лихих учинків, наш сторож. Як ми ставимося до нього, так він - до нас.

У кожній доброчесній людині селиться якийсь бог"²⁵. О Кириле! Чи не здається це тобі громом з третього неба? Чи не з того це числа, якого людям, тобто відданим плоті та світові, не можна сповіщати? Ось моя розмова. Бувай здоров і воздай мені любов'ю за любов! 19 липня, [в Старицы].

96

До Федора Жебокрицького²⁶

[22 квітня 1764 p.]

Carissime juvenis! mi Theodore!

Praeter nugas hodie frustra a me quidquam expectas; primum quod non vacat, deinde ingenium non est in numerato, et plane haec frigide scribo, quamquam et alioquin quidam garrulus ad aurem haec exaranti indignantique obgannit, nec est, qui me servet Apollo, ut Horatium a suo²⁷. Extremo crepusculo Gregoriscus²⁸ nuntiavit adesse tabellionem, postridie summo mane discessurus, ego adversus meum hodiernum morem ad lucernam duas epistolas properavi. Nam et nox moderna Curta est, et oculis sublaboro, et mane surgere soleo, et cogor. Tu quid taces hactenus? Nam ego quidem scripseram ad te si occas... Si a eg rotas corpore, vulgus te vocet miserum, non ego. Quodsi gnaviter to сттаЬюѵ curris, quod ingressus es²⁹, nostro calcu[lo]³⁰ beatus es. Curre, insequere, venare, investiga, dispice, prospice, quaer[e]³¹, pulsa, urge, sed pertinadter, sed improbe; ut virginitas, sic regnum Coeleste amat rapi³². Quis languet? tu vige. Quis offenditur? tu concoque. Quis desperat? tu innitere ancorae. O fortunatum! qui ingressus est viam той Kuqlou. At vero ille terque quaterque, qui perseveravit. Sola f) U7io|jovi] praemium coronae accipit. Hei mihi, quam fere nulli vere serioque sequuntur fabrilem hunc filium! Jam ex iis ipsis quotusquisque pertendit? Nullus philosophus, nullus artifex tam solus tamque desertus, quam qui solus vitam aeternam docet. Hujus quidem Toctovoc gnatum mundus ridet, sophi stultum vocant, monachi sub larva pietatis oppugnant, haeretici subdolis interpretamentis subvertunt, juvenes fugitant, senes horrent, reges opprimunt, pauperes spernunt, et tibi non videtur hodie ludi mirus rex³³ iste? Sed novit ille suos, et sdt quibusnam resurgit. Quis improbus vivum ilium non vidit? Quis autem redivivum praeter eledos? "cu Глубина пр[емудрости]"³⁴ etc.

Sed vale, mi cariss[ime] neque enim satior... Tuus in Domino Greg[oriusJ Skoworoda.

22 Apr[ilii], c Харкова.

Любезному пріателевѣ Ѳеодору [...]³⁵ Жебокрицкому в Дмитровку

*

Найдорожчий юначе, мій Федоре!

Даремно ти чекаєш від мене сьогодні чогось іншого, окрім дрібничок. По-перше, я заклопотаний, а потім - немає належного настрою. До того ж, коли я оце пишу, то один балакун меле мені на вухо валякі нісенітниці, незважаючи на моє обурення й мою зайнятість, і немає Аполлона, який би мене захистив од нього, як він захистив Горація. Пізно ввечері Гриша сповістив, гцо є листоноша, який від'їжджає завтра вдосвіта. Усупереч моєму щоденному звичаю, я при світлі лампи приготував два листи. Бо і ніч тепер коротка, і очі в мене болять, а крім того, маю звичай рано вставати. Чому ти й доа мовчиш? Щодо мене, то я раніше писав тобі, якщо випад... Якщо ти хворієш тілом, люди назвуть тебе нещасним, але не я. Якщо ти так само впевнено, як розпочав, біжиш на перегонах, то, на мою думку, ти щасливий. Біжи, слідуй, дивись навкруги, дивись уперед, шукай, стукай, настоюй, але вперто й наполегливо: Царство Небесне, як і дівоча незайманість, любить, аби його брали силою. Хтось слабшає? Ти зміцнюйся. Хтось ображається? Ти знось образу. Хтось упадає в розпач? Твердо стань на якір. О, щасливий той, хто ступив на шлях Господаї Але тричі, чотири рази блаженний той, хто несхибно ним іде. Лиш терпіння дістане в нагороду вінок. Та на жаль, мало хто по-справжньому й серйозно слідує за цією ниткою-дороговказом. Але і з цих небагато завершують дорогу. Жоден філософ, жоден художник не такий самотній, не покинутий так на самого себе, як той, хто вчить про вічне життя. Появу такого будівника світ висміює, мудреці називають його дурнем, ченці під машкарою благочестя переслідують, єретики, хитро перетлумачуючи, спростовують, юнаки уникають, старці гребують, царі пригнічують, бідні зневажають; і чи не здається тобі, гцо нині граються цим дивним царем? Але він знає своїх і знає, для кого він воскресає. Яка безчесна людина не бачила його живим? Але хто, крім обраних, бачив його воскреслим? ["ш Глубина пр[емудросги"] та ін.

Але бувай здоров, мій найдорож[чий], бо я не насичусь... Твій у Господі Григ[орій] Сковорода.

22 квіт[ня], [с Харкова.

Любезному пріателевѣ Ѳеодору [...]

Жебокрицкому в Дмитровку].

97

До Василя Максимовича³⁶

[Харків, друга половина 1764 p.]

Любезной друг Васіль Ма£,імович!

Слава человѣку неоцѣненное есть Сокровище. Справедливо мы дѣлаем, что Богатство, честнсо собранное, сохраняем или похищенное виіскиваем. Та ж справедливость требует от нас, дабы мы чесгнимы дѣламы наживали и сохраняли себѣ славу, а похищенную клеветнйчимы кохтями опять возвратить к себѣ старались. Вы, друг мой, думаю, повѣрите, коль злобних я имѣю соглаголников. Если бы оны обичніи мнѣ беззаконїя приписивали, сносно бы было. Но сій немилосердникы толь неогра-ниченним дишут на мене язїковредїем, что, кромѣ чреззвичайной моих нравов порчи, сот них проповѣдуемой, дѣлают мене душегубителем, іли Еретїком³⁷, и по сей причинѣ запрѣщают подкомандним своим слушать моих Разговоров. Сегсо я не терпя, здѣлал краткое сочигценіе, которое вам, другу моєму, посилаю. Оно хотя лаятелних их челюсгь заградить не может³⁸, однак, думаю, по нѣсколко здѣлает косноязичнимы, дабы незлобивіи и правій³⁹ сердца менш сот сего соблазнов претерпѣвали.

Друг ваш Григорій Сковорода⁴⁰.

Во-первих, поговорують, будто я нѣкоторим молодцам внушал, что сія или другая какая человѣческой жизны стать вредна и неблагополучна и, напротив того, нѣкоторим сгатьям сущесгвённое приписивал Блаженство⁴¹. Но можно ли мнѣ быть толь безумнагсо и вреднагсо мнѣнія? Которіи внутреннѣе мене спознали, тѣ доволнсо увѣренны, что я со сем імѣю мнѣніе з Масі ѵюVi Святим⁴². Он говорит, что нѣт нѣгдѣ Злости, ни в чем никогда⁴³. Как же так, если видим, что почти вездѣ одна Злость? Он учит, что Злость не что иное, точію ті, ж сот Бога созданніи благій вегцы, приведенны кѣм в безпорядок⁴⁴. Вот, напримѣр, наложил кто на голову сапог, а на ногы шапку. Безпорядок зол подлиннсо, но чтоб шапка или сапоги жизни человѣческой не полезны были, кто скажет? А сколко я примѣтил, то сей безпорядок по болшой части зависит на разсужденіи времени, мѣста, мѣры и персоны. Напримѣр, в горячой лѣтной полдень без достойногсо резону шубу таскать; заснул ли кто безвременнсо и безмѣрнсо или не на мѣстѣ, хулы достойна непорядочносгь, но не сон или гнѣв; все бо есть благое. И развѣ я не понимаю, что мудрій люде житіє человѣческое уподобили комедіалним играм⁴⁵? Можнсо сказать, что ты этой персоны по природѣ удачно представить на театрѣ не можеш. Но лзя ли сказать, что тая или другая персона Комедій вредна, если благоразумной сочинитель ея опредѣлил? И великіи Персоны, и подліи Маскы в важной сей Житія нашегсо Комедій премудрій Творец опредѣлил. Разсуждая свойсгво чьей природы⁴⁶, могу я сказать, что ты, напримѣр, гидлив, жалослив, рббок, лѣкарем или поваром тебѣ быть неудачнсо. Но когда я кому говорил, что лѣчебная Наука и поваренное масгерство вредное? Многократно я говаривал, что тебѣ или тому быть священником или монахом не по природѣ, но чтоб сказать, что священсгво или монашесгво стать вредна, никогда сегсо не было. Кто по натурѣ своей клопотлив и ретив, такому можнсо сказать, чтоб быть градоначалником беріогся, гдѣ безпресганніи оказіи к гнѣву и к здорам. Но могу ли помислить, чтоб своеволству людскому Командиры надобны не были? Помилуйте мене! Не ТОЛЬ Я ІІОДЛОІСі) родился Понятія, чтоб ниспутитись в толикіи сумазброды. Многіи мене називают разумним человѣком, но такія разсужденія не могут прити развѣ в бѣшенную голову.

Если ж я правдолюбній и незлобивіи сердца увѣрить возмогу в сем, что мнѣ кую-либо стать Житія существеннсо називать вредною никогда на ум не всходило и что я учил всегда осматриватся на свою природу, кратко сказать, познать себе самагсо, к чему он рожден, ибо никого Бог не обидил⁴⁷. Теперь я тѣм же истинну любящим Умам на разсужденіе оставляю: за сіє я хулы или хвалы достоин?

Толксі) покорнѣйше прошу сіє взять в разсужденіе, откуду меж народом такій непорядкы, смятенія и безпокойства? Не оттуду ли, что многіи, по пословицы, не родились к священсгву, да повлѣзали в ризы⁴⁸ и, не будучи грибамы, повлѣзали в кузуб⁴⁹? По сей-то причинѣ дѣлается, что иних священсгво ублажило, а многих окаяннимы подѣлало. аггсюду дѣлается, что и самая подлая стать бьіваєт человѣку причиною гцастія, если она природная Ему. Если правсо и хороша) всяк свою персону предсгавляет, откуду толикое смятеніе на театрѣ? Оттуду, без сумнѣнія, что неудачнсо, а неудачность, без прекословія, от тогсо, что природѣ егсо песої ласнсі), ему вреднсо и обществу не прочно. Многіи изрядніи были бы купцы или иахары, если б не принялись за противную их природѣ стать. Иніи были бы искусніи сгряпчіи, если б в Монашество не встряли, в котором один с природою борющійся больш надѣлает соблазнов, нежели пять честних могут загладить⁵⁰, как обикновенно бывает в Комедїах. Вот моє мнѣніе и намѣреніе, длячего я всегда насгавлял совѣтоваться молодим людям з своєю природою, чтоб оны на театрѣ Жизны нашей могли наблюдать благоприсгойность, искусним Акторам приличную. А если кто по случаю надѣл Маску, не совсѣм егсо Натурѣ приличную, дабы сколь возможнсо удачнсо в оной и без соблазнов посгупал и чтоб хотя по нѣкоторой частьі жалобы меж народом и роптанїя пред Богом со сосгояніи своем уменшились. Я бы сам севодня же бросил моє сосгояніе и вступил бы в иное, если б не чувсгвовал, что клопотливая моя и меланхоличная природа к самой подлой приватной и уединенной Маскѣ способна, в которой, если не могу ни в чем любезному отечесгву услужить, то, по крайней мѣры, всѣмы силамы стараться стану не быть никому ни в чем вредним.

Есть егце одна клевета, важнѣйшая протчих поговоров, а і чешко: говорят, будто я охуждаю употребленіе мяса и вина. И сїя есгь точна Ересь Манїхейская⁵¹, давно уж проклята от святих соборов. Иніи прописивают мнѣ и то, будто злато, сребро, дорогій содежди и прочая сим подобная самимы по себѣ вреднымы и негоднымы називаю. Се слиша, смѣются ті,, которіи сердце моє знают. Правда, что было время и теперь бывает, что я для внутренной моей Экономіи воздержуюсь и в дозволенній дни иногда an мясояствія и от вина. Но потому ли лѣкарь охуждает, напримѣр, чеснок, когда велить поудержаться, если жар кому вредной вступил в глаза? Ибо то извѣсгно, что всѣ благосотворенніи сот всещедраго Творца вегцы не всѣм и не всегда бывают по случившимся обстоятелствам полезны. Правда, что я нѣкоторим совѣтовал, чтоб оны оііаспсі) поступали с вином и мясом, а иногда совсѣм их от того сотводил, разсуждая горячую их Младосгь, но когда сотец младолѣтному сынйшкѣ выривает с рук нож и не дает ему употреблять оружейногсо пороху, сам между тѣм симы ползуясь, не ясно ли показует, что оны еще не доросли до гогсі), чтоб могли обладать сими вещамы и собращать в свою ползу, к которой оны и изобрѣтенны? Вот соткуду мене почли за Манїхеева ученика.

Под/шппсі) всякой род пигцьі и питїя полезен и добр есгь, но разсуждать падобпсі) время, мѣсто, мѣру и персону. И не бѣдсгвіе ли было бы смѣшенное со смѣхом, если б кто в колибелѣ лежащему Младенцу налил сосать осгрогсо уЕ,усу, а осмолѣтному малчику рюмку крѣпкой водкы⁵², но вернувшемуся с охотьі Кавалеру или озябшему от многолѣтствія старику поднес сладкагсо Молока? А как неправилнсо почли мене за Маніхея, так и не по Заслугѣ моей и за Богатсгво-ненавистника и Человѣконенавистника, то есть бѣгающогсо людскогсо сообщесгва почитают⁵³. Когда Бог опредѣлил мнѣ в подлой Маскѣ обращатся на Театрѣ, то уже должнсо и в уборѣ, и в обращеніи с достойними людмы наблюдать благоприсгойносгь и всегда помнить свою пред другими Ничтожносгь. Сіє я сам наблюдать стараясь, и прочим то ж дѣлать совѣтовал и отсюду попал в оклеветанїя, сот которих если помощію благоразумних и милосердних сердец хотя по нѣкоей часгы освобожден буду, то невинность моя, безопаснѣйіною сот сих немилосердних угризателей здѣлавшись, латвѣе исполнить возможет Заповѣдь Господню:

"Любитеврагывашы"⁵⁴ и проч[ая].

98

До Йова [Базилевича]⁵⁵

[В Харків, 18 квітня 1765 p.]

Ваше [...]⁵⁶

В писмѣ ваш[его] высокопр[еподобія] к аггцу нашему Ісосіфу приписанній и мнѣ поклон уничтожил моє со вашем ко мнѣ сердцѣ Сумнѣніе. Ибо я не почитаю вас с числа тѣх, иже Усты своимы благословяху.. ,⁵⁷ И подлиннсо благородной душы Знак свойсгвенной хоть ненавидѣть кого, да явнсо, а не прикривать благосклонним лицем своего неблаговоленіа, что природное рабским сердцам, на лицемѣріе и лжу родившимся. Поздравляю ж вас не совсізм егце минувшим праздником, а паче пожеланним сотсутсгвіем егсо високопреподобіа досгойно-почтенного нового Святогорского Ігумена отца Кордета⁵⁸. Думаю, что всяк честной ученик поболит сердцем со лишеніи таковаго и толикаго уда. Но что дѣлать? Сегсо требовали Мужа сегсо толикіи Заслугы.

.. .Непресганнсо [.. .]⁵⁹ в школах, храмах [.. .]⁶⁰ проповѣдовал, насгавлял непросвѣгценную и свицкимы Мнѣніямы ослѣпленную Юносгь студент] скую словом и житіем и, будучи родніохенкій ученик любвы насадителя Христа, вездѣ и всегда, аки гром, гремѣл со согласіи і Конкордіи⁶¹, найпаче в Компаніах. Что до мене касается, то я сего чистосердечнаго Мужа уподобил бы святому Пророку Ісонѣ, кой из-вержен в домостроителніи волны, цѣлому училищному Кораблю Благотишіе, а егсо Наѵклйру⁶² породил облегченіе. Ибо он, кромѣ того, есгь весма о olkovo|_ukoc avi]o [обізнаний в економіці муж], притом смислит Аріометіку каі та Гєсоурафіка [й географію], кратко сказать, каі таїс |_юисгаіс каі аца по Аиттоауцсх ш vаlс тафиксЬд [здібний водночас

і до наук, і до практичних справ], к войнѣ и к покою, к Богу и к Міру. Разсѣвая на всіз стороньї ползу, аки солнце лучы, был он і мнѣ о fjdcravoc [пробний камінь] к разпознанію нѣкоторих людей, коих бы мнѣ никогда не узнать, каковы оны, если б не егсо с нимы друж[ба] [.. .]⁶³ бцоібѵ y[ap] eg бцоюѵ ауєі Ѳебд [подібного до подібного веде Бог]⁶⁴, о; фїлософских егсо суптілносгях⁶⁵, даже до четвертого неба⁶⁶ проницающих, нѣт чего уже и говорить.

Но кто то еще дерзнет в досгойное привесгь окончаніе Господина Барбая⁶⁷? Должен такой быть неотмѣннсо сто тГ]с auxrjg сгтоас [з тієї ж таки галереї]. І так осгается вам молитись, дабы Апеллис⁶⁸, зачавшій собраз Венёрін, сам и дописал⁶⁹.

В протчем, что надлежит до персоны, у которой веселую рѣчь я мою распросгер, то есть до вас, всегда был и есмь почитатель, а добро-желатель и всяким лйцам.

Вашекі) високопреподобіа Почитатель и Слуга Студент Григорій Сковорода⁷⁰.

Апр[ѣля] 18,1765, з Должка⁷¹.

Егсо високопреподобію Г осподину сотцу Архїмандрїту

і Ректору Ісову в Харковѣ

всепочтеннсо.

99

[До Василя Степановича Томари]⁷²

З Харкова [в Грузію] 20 серпня 1772 р.

Не поѣду к вам, потому что меня любите: луна издали свѣтлѣе, музыка вкуснѣе, а пріятель пріятнѣе. Все то, что вблизи, не сголко мило. Миляе младосгь, когда уже протекла, а приблизившаяся старосгь не сголко желателна. Естли есгь в нас самих подлая часгь, заключаемая тѣснотою мѣста и времени, раздѣляемая рѣками и вѣками, то, напротив того, есгь тут же часгь и стихіям не подвержена, но владѣющая ими. Катон в Цицероновой «Старости»⁷³ говорит, что тѣло трудом дѣлается коснѣе и лѣнивѣе, а дух бысгропарнѣе, чем болѣе и далѣе движимый⁷⁴. Длячего ж нелзя ПО сей же формѣ ВЫЛИТЬ, ЧТО чем И ПО бренному ТІ,/IV удаленнѣе от друга, тілі ближе сердцем. Сердце его вйжу и соединяюся гі.сігІ,е; а ІЕРЕМІЯ говорит, что точным в человѣкѣ человѣк есть Сердце, а не тѣло сгихійное (г[лава] 17, с[тих] 9)⁷⁵. И совершенно Человѣка видит и сердце его любит, кто любит мысли его. Любить и вмѣстѣ быть, и в единствѣ жить - все то одно. Сіє есть истинное собраніе и дружество, а не то, чтоб в одних сгѣнах собраться по тѣлесным чучелам, сердцами же разбресгися, желаніями и совѣтами поразниться, как небо от земли⁷⁶. Единсгво ни в тѣлесном подобіи, ни в той же сгатьѣ, ни в сообществѣ покрова, ни в количесгвѣ лѣт, или в ровесничествѣ⁷⁷, ни в землячествѣ, или одноземсгвѣ, ни на небесѣх, ни на земли⁷⁸, но в сердцах, союзом Хрисговой философіи связанных: "Бѣ в них єдина душа" («Дѣянія»)⁷⁹. Я из-за гор и из-за рѣк вас вйжу, люблю и почитаю, но вйжу душею и люблю ею же. Естли любите духа Божія, среди сокровеннѣйших сердца вашего тайностей живущаго, сему вас и вам подобных поручая, пребываю.

[До Якова Івановича Долганського]⁸⁰

[З Харкова (?) в Острогозьк, 1772 p.]

Скажите мнѣ, что значит ваше de: "Силно вы меня принудили"; также и то: "Чрезвычайно мнѣ эти вѣсти непріятныи"? Развѣ Вы противитеся, чтоб вас принудить? Я не диспутант, а вы не супосгаты⁸¹. Или развѣ то Павел должен говорить, что нашим засгарѣлым мнѣніям пріятно, а не то, что правдѣ Божіей угодно⁸²? Мнѣ кажется, что вы говорили аи слова не как любители, но как рабы, не послушныи правдѣ библейской. Развѣ по преодолѣнію⁸³? Есгли так, вы отринте de изнутри рабство, а возлюбите ее, как сын. Догадуйтеся нѣчто, едва ль не внутренній тайный шепотник⁸⁴ и тут присовокупился, тот, о коем написано: "Предсташа Ангели"⁸⁵. Птичку по пѣнію узнать можно⁸⁶. Справтесь с тайностьми сердечными. Не вкрался ли сей змій к тѣм мыслям, кой, игца истины Господней, вышнему столу присудсгвуют. Я с Августином говорю, что он вездѣ сѣти поставил, даже при самом небесном сголѣ, внутрь самаго чертога⁸⁷, гдѣ пируют жаждущіи правды⁸⁸. Он-то причиною сему плачевному случаю. "Друже, как вшел єси"⁸⁹? Можно ли веселу быть при том сголѣ без одѣянія брачнаго⁹⁰? Может ли с охотою кушать, кто говорит: "Это весма же для меня непріятно"? Развѣ принудите кушать? У меня позыву нѣт. Познавайте сами, что это за дух. Дух. Душа. День. Днесь⁹¹. Осмотритеся гораздо дома: "Врази человѣку домашній его"⁹². Я его в вас ужасно не люблю затѣм, что вас люблю. Он хочет от вас желаніе присѣдить сему кушанью, выкрасгь и, кажется, так шепчет: к чему всѣ аи высокосги? Да ты ж их и понять не в силах, а, может быть, и не родился. Тѣм тебѣ вреднѣе. Будь доволен тѣм, что умѣеш, a de все утверждает с[вя]гцен[ными] словами, чтоб от свягценных книг отвлечь, подобно змію, кой собранныи из тѣхже цвѣтов, из коих пчелы сладчайшый сот собирают, Божій соки по природному яду в ядь обрагцает. Он нас всѣх искушает во Спасителѣ нашем, находягцемся в нас, а нас в нем. Но кому сей змій мѣшать не устыдился? "Рцы, - говорит, - да каменіем хлѣбы будуть⁹³, на что, де, по духу толковать, доволно по плоти одной, вот егце!" Но Христос наш говорит, что один хлѣб к насыщенію не доволен⁹⁴. Два рожденія, два человѣка и два живота. Сколко змій силился, чтоб ввергнулся долой Спас наш. Но сей благій человѣк все в горняя до Господа, до Духа, до Бога. И так осгавил Его. Не мог от небес к земли преклонить⁹⁵. Дух Божій до духа Божія поднимается, а злый к долу влечется. Я теперь говорю и прежде глаголах, что С[вя]щ[енное] Щисаніе] должно читать со страхом Божіим, оставив всѣ подлыя свѣтско-плотскія повѣрія так, как Авраам осла с рабами, восходя с Исааком на гору Божію⁹⁶. В то время не будеш говорить: "Сіє мнѣ непріятно; то моєму мнѣнію противно; ко нему меня принудить, кажется, не так бы надобно, да и не могу оспорить". Не искушал ли Бог Авраама, т. е. не мучил ли словом истины своея святой? Как можно, кажется, чтоб благій дух Божій требовал смертй единороднаго сына его⁹⁷? Но! о Боже мой!

Что за преданное Сердце в незлобивой той душѣ было. Тот час сказал: "Се! аз, изволь"⁹⁸. Ах! Поспорю. Будто не знает, что Он там еще мудрѣе, гдѣ кажется неприличен. Я сего не понимаю, ибо мой умысел мал, но можно ли, чтоб я худо о тебѣ и о словѣ твоем подумал? Изволь, один мнѣ наслѣдник. И того для тебе зарѣжу. Сноснѣе мнѣ всего в свѣті, лишиться, нежели твоей дружбы. Она состойт в согласіи мнѣній. А ты мнѣ вожд. Скажи, пожалуй, как такому сердцу не откроет Бог? О, нещасгные мы с нашими рабами и ослами! Туда ж на гору силуємся, но там имущим не дают...⁹⁹ Брось мнѣнія. Омый совѣсгь и потом одежду. Осгавь всѣ свой пороки. Тогда восходи. Что ты несешь, потом хвали, а хваля своє, охуждаеш Божіе. Да будут же ризы твоя бѣлы¹⁰⁰. Что за риза? Слушай Исаіи: "Одеждою веселія одѣя тя"¹⁰¹. Что за веселіе? Слушай Сираха: "Страх Господень возвеселит сердце"¹⁰². Сей есгь жезл, раздѣляющій море¹⁰³. Да не погрязнем, как олово¹⁰⁴. Сей есгь ключ отверзающій. Кто затворит затворяющей, и кто отверзет¹⁰⁵? "Страх Господень дар от Господа"¹⁰⁶. "Любленіе Господа преславная Премудрость"¹⁰⁷. "Премудросгь и наказаніе Страх Господень"¹⁰⁸. "Имже является (не всѣ его знают¹⁰⁹) раздѣляет себе в вѣдѣніе Его"¹¹⁰ (Сирах, г[лава] 1).

101

До Якова Івановича Долганського

[25 лютого 1773 p.]

Любезный Пріятель,

Яков Иванович!

Получил я письмо ваше. В нем просите, чтоб побесѣдовать с вами внятнѣе, нежели в то время, когда в отсутсгвїи Прїятель Прїятелю живо, будто бесѣдуюгцый тайно, умному взору представляется¹¹¹. Самая правда! В отсут[с]твїи находящійся друг хотя часто во внутренных наших Очах обращается, но если не пишет и не говорит, тогда он подобен присутсгвующему другу, однак нѣмому. Разговор есть сообщенїе мыслей и будто взаимное сердец лобьізанїе; соль и свѣт компаній, союз совершенсгва¹¹². Но как не возможно плодоноснаго Саду сообщить другу без Зерн или вѣтвей, так нелзя мыслей в Душу Прїятелскую занесгь и перевесгь, и размножить, развѣ чрез Зерно или глаголемаго, или на бумагѣ начертаемаго слова. И как Зерно по своей внѣшносги малое и презрѣнное, но 1000 садов в нем сокрывается с сокровенным Источ-ником плодоноснаго Божїего Духа, так и слово по ударенїю воздуха и по начертанію своєму есгь ничтожное, но по силѣ утаеннаго внутрь Духа, сѣемое на Сердцѣ и плодоприносящое новую тварь¹¹³ и новыи дѣла, есгь важное.

Злое лукавагсо Міра Зерно износит терніе, мучащое душу: "Тлят бесѣды благы обычаи злы..."¹¹⁴ и сѣяй в смерть, пожнет истлѣніе души¹¹⁵. Ho напротив добраго слова Зерно прозябает в Сердцѣ: "Любов, радость, мир, долготерпѣніе..."¹¹⁶ Нѣт иншаго и горчайшаго нещастїя, как когда душа болит. Она болит тогда, когда болят мысли. А мысли болят, когда родится в Сердцѣ сїе: "Еда кій есть в вас корень, (выспрь) горѣ прорастаюгц[ь] в желчи и горесги?" Второзак[оніе], гл[ава] 29, сг[их] 18. Не таковыи разговоры слуїнал Исаія, что говорит: "Господи, во чревѣ пріяхом, и поболѣхом, и родихом Дух спасенія твоего... Не падем ся, но падутся вси живугцьіи на земли"¹¹⁷. Живут на земли ничего не по-мышляюгщи, кромѣ обогатиться, наѣстись, напитись, одѣтись. Бѣгайте разговоров сих хотягцих обогатитись. В сердцѣ их худое сімя¹¹⁸, плодоприносягцое желчь и Зміин яд, убиваюгцьій душу. А если пало (и нелзя без того, всяк бесідник есть сіятель), смотрите, чтоб проклятый сей Ідолопоклонства корень выспрь не поднялся. Совѣт есгь начало дѣла, сѣмя и голова. Молитеся тому, о коем написано: "Той Сотрет твою главу"¹¹⁹. Доброе сѣмя есгь свягценное Писаніє: "Изыде сіяй сіяти"¹²⁰. Злое сімя¹²¹ есть Манѣр [...]¹²² Змїиньїм сімям, и между сіменем ЖЕНЫ вражда. "Вражду положу между тобою..."¹²³ А что се за Жена? Евангелская Премудрость и вся Бібліа. Слушай Сіраха: "Срягцет его, яко Мати и яко Жена дѣвсгва прїимет и, ухлѣбит Его Хлѣбом Разума, и водою премудрости напоит Его" (гл[ава] 15)¹²⁴. Прочтите и 14-ю главу. Конечно, се та Жена: "Прейдите, ядите мой Хлѣб и пійте..."¹²⁵ Ей добрѣ тецим¹²⁶, да будем сыны тоей, "яже есгь Мати всім нам"¹²⁷. А я, как был, так и нынѣ есмь спутник, сотрудник и покорнѣйшій

Слуга Гр[игорій] Сковорода.

1773, февр[аля] 25, из Бабаев.

Милостивому Государю Якову Ивановичу, живописцу,

Господину Долганскому, в Осгрогожскѣ.

102

До Володимира Степановича Тев'яшова¹²⁸

[В Острогозьк]

Милосгивый госуд[арь]!

Письмо de таково, как пробігаюгцій почтою мимо пріятеля вмѣсге кричит: "Здравсгвуй!" и "Прости!.."¹²⁹.

Я больше не в Бабаях, а живу в Липцах, у Алексія Ивановича Авксентіева¹³⁰. Словом сказать: "Господь пасет мя..."¹³¹ Тут пишу набіло «Разговор»¹³². Пожалуйте, потерпите к новому году, и вся вам воздам¹³³. Сам себе обовязал и сам себе разрѣнгу от самообітованного обіта.

Высокомилостивому государю дражайшему вашему батюшкѣ прине-сите нижайшее от меня почтеніе¹³⁴. Також милосг[ивому] госуд[арю] Йвану Петровичу.

И Мирон Семенович да возвеселится во днех своих¹³⁵, яко в день жатвы¹³⁶.

В заключеніе, желая лицезрительное моє всѣм поздравленіе принесть, пребуду, милостивый госуд[арь]

Вашего благородія нижайшій слуга Григ[орій] Сковорода.

Из Липец, 28 нояб[ря] 1774.

103

[До Дмитра Автономовича Норова]¹³⁷

[Харків, друга половина липня - перша половина серпня 1775 p.]

Простите мнѣ ту дерзость, [с] которою осмѣливаюсь я утруждать вас немного важнѣйшею вегцію¹³⁸, коя вам толко омерзѣніе ко мнѣ в сердцѣ вашем почтется. Но когда бы дозволено было мнѣ от вас изъяснить яснѣе весь тот предмет, которой побудил меня предстать теперь пред ваше лицезрѣніе, то бы, я думаю, велйкое затрудненіе было б дать мнѣ на оной милосердное рѣшеніе, а сверх бы того увидѣли, что немного важнѣйшія вегци иногда бывают не без полезной пріятносги. А при том поистинѣ признаюсь я, что не осмѣлился бы я болѣя прибѣгнуть под ваше по-кровителсгво затѣм, что вы меня в 1-й раз изволили пред собою видѣть, потому что ваш обыкновенно кроткой дух, мудрость и правосудіе раждают во мнѣ нѣкоторою боязнь в тѣ самыя минуты, когда подумаю я пред вами предстать, и не знаю, от радосги ли de происходит, что вы мнѣ милосердое рѣшеніе пожалуете, или [от] того, что лишусь на вѣки моея надежды дѣлать моєму отечеству ползу сверх мѣр превосходимою.

104

До Івана Григоровича [Диського]¹³⁹

От 20-го ноября 1778-го го[да], Ізюмской провинцїи из Бурлука

Милостивой государь,

Іван Григорїевич!

Вспомнив ваше человѣколюбное сердце и старинную вашу любов ко мнѣ, вздумал поклониться и кланяюсь вам и всему вашему дому. Если вы доселѣ в живых, блажу живущих с вами, когда ж вы умерли - тогда вас ублажаю. Смерть мужу покой¹⁴⁰. Я доселѣ скитаюсь, обнося мертвенное тѣло¹⁴¹; оруженная броня моя есть благонравная невинность, а все утЬшенїе моє есгь любовь к Богу и к премудросги Его. Живу, яко ничтоже имуггцй, а вся содержаггцй¹⁴², малым сим быть научився¹⁴³. И будьто мореходец плыву, выглядывая, не видать ли сладчайшаго от всѣх бѣд пристанища - смертй¹⁴⁴. Всякая сграна есгь для меня отечесгвом¹⁴⁵, яко основавшаго блаженство моє внутрь сердца моего, на благой надеждѣ. Надежда моя - Господь мой -внутрь мене есгь¹⁴⁶, Его крилами я приосѣняюся; я вас и ввесь дом ваш ему же поручая, пребываю,

Милостивой Государь, вашим вѣрным слугою Григорій Сковорода.

105

До Артема Дорофійовича [Карпова]¹⁴⁷

[У Харків]

Из Гусйнской Пусгыни¹⁴⁸, 1779, Февр[аля] 19.

Любезный Государь,

Артем Дорооеевич!

Радуйтеся и веселитеся!

Ангел мой хранитель нынѣ со мною веселйтся Пусгынею. Я к ней рожден. Старосгь, нигцета, смиренїе, безпечносгь, незлобїе суть мой в ней сожительницы. Я их люблю, и они мене. А что ли дѣлаю в Пустынѣ? не спрашивайте. Недавно нізкто о мнѣ спрашивал: "Скажите мнѣ, что он там дѣлает?.." Если бы я в пусгынѣ от тѣлесных болезней лѣчился, или оберегал пчёлы, или портняжил, или ловил звѣрь, тогда бы Сковорода казался им занят дѣлом. А без сего думают, что я празден, и не без причины удивляются. Правда, что праздносгь тяжелѣе Гор Кавказских¹⁴⁹. Так только ли развѣ всего дѣла для Человѣка: продавать, покупать, жениться, посягать, воеваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить звѣрь?.. Здесь ли наше сердце неисходно всегда?.. Так вот же сей час видна бѣдности нашей причина: что мы, погрузив все наше сердце в прїобретенїе Міра и в море тѣлесных надобносгей, не имѣем времени вникнуть внутрь себе, очистить и поврачевать самую Госпожу гі.ла нашего, душу нашу. Забыли мы самих себе за неключимым рабом¹⁵⁰ нашим, невѣрным тѣлйшком, день и ночь о нем одном пекущесь. Похожи на щбголя, пекущагось о сапогѣ, не о ногѣ, о красных углах, не о пирогах¹⁵¹, о золотых кошельках, не о деньгах... Коликая ж нам отсюду тщета и трата? Не всізм ли мы изобильны? Точно всізм и всяким добром тѣлесным: совсізм телѣга, по пословицѣ, кромѣ колїос¹⁵². Одной только души нашей не имѣем. Есть правда в нас и душа, но такова, каковыя у шкорбутика или подагрика ноги, или Матрозскїй, алтына¹⁵³ не сгояггцй козырбк. Она в нас разслабленна, грусгна, нравна, боязлива, зависглива, жадная, ничем не довольна, сама на себя гнѣвна, тощая, блѣда, точно такая, как пацієнт из лазарета, каковых часто живых погребают по указу. Такая душа, если в бархат одѣлась, не гроб ли ей бархатный? Если в свѣтлых чертогах пирует, не ад ли ей? Если весь Мір ее превозносит, портретами и пѣсньми, сирѣчь Одами, величает, не жалобныя ли для нея оныя Пророческїя Сонаты¹⁵⁴:

"В тайнѣ восплачется душа ваша" (Іеремра])¹⁵⁵.

"В[о]зволнуются... и почити не возмогут" (Исаїа)¹⁵⁶.

Если самая тайна, сирѣчь самый центр души, гныет и болит, кто или что увеселит ее? Ах! Государь мой и любезный прїятель! Пловите по морю и возводьте Очи к Гавани. Не забудьте себе средѣ изобилїй ваших: один у вас Хлѣб уже довольный есгь, а втораго много ль? Раб ваш сыт, а Ревекка¹⁵⁷ довольна ль? Сіе-то есть:

"Не о едином хлѣбѣ жив будет Человѣк.. ,"¹⁵⁸

О сем послѣднем, Ангельском Хлѣбѣ¹⁵⁹, день и нощь печется Сковорода. Он любит сей род Блинов паче всего. Дал бы по одному Блину и всему Израилю, если б был Давидом, как пишется в книгах Царств¹⁶⁰, но и для себе скудно. Вот что он дѣлает во Пусгынѣ! Пребывая,

Любезный государь!

вам всегда покорнѣйшим слугою...

И любезному нашему Степану Никитичу,

Господину Курдюмову¹⁶¹.

"'Отцу Борису¹⁶² и Его сынови¹⁶³ Поклон,

Если можно, и Йвану Акимовичу.

Милостивому Государю,

Господину Артему Дорооеевичу, в Харковъ.

106

До Василя Михайловича Земборського¹⁶⁴

[У Харків]

Из Гусинской пусгьіни, февраля 21 дня [1]779 года.

Милосгивой Государь!

Польская Притча: не вдруг высгроен Краков¹⁶⁵. Мало-помалу оправляйтеся от Болѣзни. Пускай болит тѣло. Лед на то родился, чтоб таять. Но спасайте вас самых, сирѣчь душу, яснѣе сказать, мысли и сердце ваше, владѣющее тѣлом вашим так, как тѣло носимою одеждою.

Нѣт бѣднѣе и в самом Адѣ, как болѣть в самых внутренностях, а самые темные внутренности есть то бездна дум наших, вод всіх ширша и небес¹⁶⁶. Самое ж внутреннѣйшее внутрь нашея мысленныя бури и самый центр, и гавань, и мир есть наш то, о пресладчайшее, имя. Христос Бог наш¹⁶⁷.

"Воньми себѣ!"¹⁶⁸

Не потому он в самой внутреннѣй нашей точкѣ почивает, будто упрѣл от работы и для того суботствует¹⁶⁹. Оставте аю думку для младенцов и суевѣров. И не потому, будто он очень мал, как маковое Зерно, и столь узкїй, чтоб не мог распросграниться по нашим рукам, ногам, волосам, пообѣждать [?] по горничным стѣнам, по дворовым плетеням, по лѣсам, полям, по небесам и по всѣм Коперниканским міров Системам. Оставте и сіє для сумозбродов¹⁷⁰ и страждущих огневицею. Но вот почему внутреннїй и мал, что невидимый есгь и неприступен; посилает же потому, что ни одна гибель и порча Его не достает и не безпокоит, но всегда и бодр, и жив, и лѣта Его не оскудѣвают¹⁷¹. Не имѣет ни высоты, ни глубины, ни широты, вездѣ сій и всегда¹⁷². А зерном и сѣменем образуется потому, что как Зерно 1000 Садов, так Он всю тварь от себя изводит наружу и паки в себѣ сокрывает.

"Внемли себѣ"¹⁷³.

Теперь мы нашли на бѣдсгвенном житія нашего морѣ Спасительную Гавань; радуйся со мною¹⁷⁴, Друг мой! Видиш ли и вѣруеін ли, что мы нашли в пеплѣ тѣлеснаго домишка нашего темнѣйшее Сокровище¹⁷⁵?.. Ей, обрѣтохом! Чего ты плачеш, а плачеш в тайносгях сердца твоего¹⁷⁶? не сїе ли огнь и черв, и скрежет¹⁷⁷? Пускай сучья рук и ног наших дряхлѣют и исчезают! Не бойся: оно сокрыется в сѣмени своем, откуду вышло. Вить видиш, что мы нашли Авраамское сѣмя, о надеждо! и утѣхо наша! И всѣх вѣрующих о тебѣ, и в тебѣ, сладчайшій Исааче¹⁷⁸!

Видишь, правду сказано Аврааму, что Сѣмя его вѣчное¹⁷⁹. Хочеш ли быть от рода Авраамля, - вѣруй в сѣмя Его, не его, но Божіе. Авраам же и мы прах есмы. Сіе-то Авраам видѣ и возрадовася¹⁸⁰. И мы вѣруем, радуємся и хвалимся: "Вѣм человѣка..."¹⁸¹

"Возвратится в дом твой"¹⁸².

"Внемли себѣ"¹⁸³.

Тут плачь и проси цѣлбы. Внутрь тебе Божій человѣк, не за морем. Близ господ человѣк. Не проси у раба от плоти твоея, сирѣч у тѣла. Плоть ничтоже¹⁸⁴. Она есть прах, и смерть, и тьма, одежда и гниль... Аще¹⁸⁵ ли в околичнѣйшіи наружносги уклонитися¹⁸⁶, так то самая кромѣшная тьма, чем далѣе от чертога царя нашего, тілі наружнѣйшее Зло... Вот тебѣ Самарянин и трахтир¹⁸⁷, и рай, и гавань! Сюда-то маловѣрнаго из бури Петра привлек он¹⁸⁸. Тут ковчег Блаженнаго Ноя успокойлся.

Тамо очень Высоко! взыйдоша Вси с Давыдом¹⁸⁹.

"И полещу и почію"¹⁹⁰.

Не бойся! Недалеко! Одѣнь толко мысли твой в крыла вѣры и любви Божіей. А я приношу Его давно уже с Марією, доволен благою для мене частію чрез-чур. Пребываю,

любезный Друг,

Вам покорнѣйшим слугою

Григорій Сковорода.

Василію Михайловичу Земборскому¹⁹¹.

В Харковѣ.

До Василя Михайловича [Земборського]

[У Харків]

Из Гусынской Пусгыни, от 10 мая 1779 [года].

Любезный Благодѣтель Василій Михайлович!

Христос воскресе!

Давай мало побесѣдуем!.. Болиш, Лазаре! Боли, друг мой, пожалуй, боли и поболи...

Но боли, слышь, тѣлом, а души да не коснется рука вражія! Душа наша в руцѣ Божіей да будет¹⁹²! Тѣло на то родилось, чтоб болѣть и игцезать, как луна. А душа есть чаша, наполняемая вѣчною радостію. Смотри да не наполнится сія чаша дрождіем грѣшным¹⁹³. Можно ли de здѣлать? Очень можно. Взгляньте на множество сидягцих в темницѣ разбойников! Они крѣпчайшіе звѣрей и скотов по тѣлу, а сердце их немогцнѣе воробья, гнилѣе молію снѣденнаго порта. Взгляньте ж опять на гноигце Іовлево! Тѣло его, как орѣшная скорлупа, от струпа согнило, а душа, или мысли, в нем, как благовонное Зерно Коріандрово¹⁹⁴, будто Смирна издает благоуханіе блаженнаго веселія онаго:

"Радости вашея никтоже возмет от вас"¹⁹⁵.

"Не даде Іов безумія Богу"¹⁹⁶.

"О Господѣ похвалится душа моя"¹⁹⁷.

Естли скорлупа быть может здорова с гнилым зерном, то и голова может радоваться при гнилом своем хвостѣ.

Не обѣгцал нам Бог нерушимаго тѣлеснаго здравія во спасеніе. Нигдѣ. И как не может сего здѣлать, так и неизреченная сила его в том утаилась, чтоб ему не могти здѣлать ничего из тварей твердым, кромѣ самаго себе, дабьі мы, минув его, не похитили во основаніе гцасгія нашего коего-либо Идола, или Тварь.

Презри, пожалуй, мѣх твой тѣлесный.

Вот тебѣ здравіе, кушай на здоровье:

"Веселіе сердца живот человѣку,

и радованіе Мужа долгоденствіе" (Сирах)¹⁹⁸.

Веселым Бог сердце наше здѣлать может, а стерво твоє нетлѣнным здѣлать не может, и безболѣзненным. Для чего? Он егце поражает стерво и всяку молію подверженну гниль нашу. Для чего? Будто пасгырь, поражая жезлом, Скотину от болота отводит. Для чего? Резону не скажу. Для чего? Не может никто сказать: ни Ангел, ни человѣк¹⁹⁹. Для чего? А вот для чего: Бог есть вышшая всѣх вин вина и резон. Ему всѣ отдают причину, а он никому. Есгли бы он отдавал отчет, имѣл бы зависимость, посему имѣл бы сверх себя Начало и потерял бы Божество. Не может он потерять Божества. Правда ли? Весьма правда! Не может же и стерво наше получить Божества, когда он не может потерять. Нѣт труднѣе, как глупый и ненадобный резон давать. Для того не может его ни Ангел, ни человѣк сказать. Есгли б

надобно, тогда б можно. Естли спрашивать, для чего Бог стерва здѣлать не может нетлѣнным, - равно значит спросить: для чего Бог не может Божества потерять?.. Нетлѣнным быть и Богом быть есгь то же. Уже есть Бог, как же можно желать, чтоб и плоть была Богом? Два кота в мѣху скорѣе, нежели два Начала помѣстятся в Мірѣ²⁰⁰. Когда желать сего, есть то чепуха, как же не безмѣсгный вздор спрашивать о сем и давать резон?

О Боже мой! Коль трудное все тоє, что ненадобное и глупое! Коль легкое и сладкое все, что исгинное и нужное²⁰¹. На что ж нам желать, чтоб плоть вѣчная была? Есть без нея Вѣчный. Да исчезнет, как дым, всяка плоть, присный сей враг Божій и наш²⁰²! А мы еще обожить ее хощем. Уже Червонец есгь (Бог драхма²⁰³), на что желать, чтоб кошелек был червонным? Довлѣет один. Но невѣрсгвіе наше не видит в мѣхѣ нашем драхмы.

"Сей же стойт за стЬиоіо нашею" (Пѣснь Щѣсней])²⁰⁴.

О отверзи, Господи, Очи наши²⁰⁵! Да воскреснет и блеснет нам внутренній наш Человѣк²⁰⁶! да узрим живаго! Да не обожаем діавола! Да услышим от Небеснаго: "Мир вам!"²⁰⁷ - Чего вы бойтеся? - Пусгь дрянь ищезает! Человѣк есть сердце²⁰⁸. Мир сердцу!

Григорій с[ын] Саввы Сковород[а].

108

До Осипа Юрійовича [Розальйон-Сошальського]²⁰⁹

[З Маначинівки в Гусинку, 1781 p.]

Любезный государь,

Осип Юрьевич!

Нынѣшняя поѣздка Алексѣева²¹⁰ привела мнѣ на сердце сіи Павловскіе слова: корень всѣм злым есгь сребролюбіе²¹¹, отсюду выросли тяжбы, войны, отравы, убійства, воровскіе монетьі, затѣи, вражды, неудачи, печали, отчаянія, сграстныя піансгва, саморучные убійства..., а сам сей скверный премногих (вот что значит "выспр прорасгаюгцій", толкуемый о табакѣ) осквернившій корень²¹² родился от отсгупленія от вѣры, сирѣчь от безбожія, уничтожающего промысл о нас сидящаго на высоких²¹³ отца нашего, и от попранія предрагоцѣннаго маргарита²¹⁴, сирѣчь третіе[й] из десятословія заповѣди: "Не пріемли имени Господа Бога твоего всуе"²¹⁵, как Бог чрез нас ту же заповѣдь в нашем законоученіи, или катехематѣ, истолковал, которое и нынѣ пред вашими лежит очима²¹⁶.

Из сих мыслей возлетѣло сердце моє в дальнѣйшіе думы, что таковые, презрѣв незыблемый щастія камень сей: "Да будет воля твоя..."²¹⁷, уповают на себя, на свою волю и на свой хитросги и запутываются, наконец, в неизбѣжныя погибельныя лабиринты.

Во время оное²¹⁸ теряют они всего свѣта дражайшее сокровище de:

"Мир мой даю вам"²¹⁹.

"Веселіе сердца живот человѣку" (Сірах)²²⁰.

"Сыне! храни сердце твоє!" (Притчи)²²¹.

По крайней мѣрѣ, может быть, спокойно искали погибели своей.

Вот как спокойно: "Ходихом в путй непроходны..."²²²

Вот как спокойно: "Яко елень, усгрѣлен в ятра..."²²³

Разсудите, не се ли тѣ бѣсноватые, что бродят по гробовищах, по калугах, по околицах, как есгь в Евангеліи²²⁴.

Сим бѣшеным кажется шутка и вздор сіє слово:

"Иже убіет душу свою, той спасет ю"²²⁵.

Христос всѣм бѣсноватым и скаженным говорит почти одно de: "Возвратися в дом твой"²²⁶, - то же, что: "сыне, храни сердце твоє"²²⁷. Простѣе сказать: Алексѣе! Старайся не о корванѣ²²⁸, но о спокойсгвіи сердца. Убій душу, отрѣж прихоти твой корванскія. Что ж то за волчцы, которые обрѣзать²²⁹, и что то за душа, которую убить нужно и пренужно? А вот она: "не разумѣете ли, яко все, еже извнѣ входящее в человѣка, не может осквернити его"²³⁰. А вот оно! Прелюбодѣянія, любодѣянія, убійсгва, татьбы, лихоимсгва (вот и фебролюбіе).

Сіе-то есгь благородное убійсгво и истинное обрѣзаніе, емуже похвала не от человѣк, но от Бога²³¹. Сіи-то зміины сѣмена называет Павел началами, власгьми и духами злобы²³².

"Нѣсть наша брань"²³³ и протчая.

Если кто прямой Христов солдат и повоевал оныя духи, тогда исполняется на нем: "сердцу веселящуся цвѣтет лице"²³⁴. Вот что значит убить душу! Сіє же значит и крещеніе.

"Измыемся... отыймите лук[авства] от душ ваших"²³⁵. Сіє же и елеосвященіе²³⁶ есть - помазаніе, веселіе плачущим²³⁷. Если же кто не вернется домой²³⁸, не заглянет в сердце своє и не убіет прокляття оныя души, правдивѣе сказать, полка бѣсовскаго, тогда сердце отдается сим бурным вѣтрам, как лоточка, и исполняется: "В[о]зволнуются и почити не возмогут..."²³⁹ "В тайнѣ восплачется душа ваша"²⁴⁰. "О горе им, яко в путь Каінов поидоша..."²⁴¹ И не дивно, яко, не убив злых, убили невинную душу, по пословицѣ: Daemon in Daemona non suadet, lupus lupinam non est [Демон проти демона не свідчить, вовк вовка не їсть]²⁴².

109

[До Степана Микитовича Курдюмова]²⁴³

[З Таганрога в Харків, осінь - початок зими 1781 p.]

[...] есть родник всему животу [...] к дѣлу всякую тварь, и не напрасно написано: "Бог любви есгь"²⁴⁴. "Бог наш Огнь есгь"²⁴⁵, и Параклит²⁴⁶ значит того, кто заохочивает и Куражит; de-то есть утѣшать, а уныніе всегда в лѣности есгь. Сей Параклит, сіесть Дух Утѣшитель, и мене возжег претер [...] [...] Пожалуйте, пришлите по Милосги своей одни и Коты²⁴⁷, что с красными завязками, изрядное дѣло для снѣгу. Григ[орій] Иванов[ич]²⁴⁸ в началѣ зимы имѣет ѣхать в Петерб[ург] чрез Харьков из Катерин-слава.

Артему Дорооеевичу²⁴⁹ нижайшій Поклон.

Виноват, что не писал. О лѣность! О Параклите!

До Степана Микитовича [Курдюмова]

[У Харків]

Изюм, 1784, г[ода], генв[аря] 5 дня.

Любезный благодѣтель Стефан Никитич!

Радуйтеся в Новый год!

Cum tota tua domo et familia, in Domino Jesu Christo!

[З усім твоїм домом і родиною, у Господі Ісусі Христі!]

Нынѣ скитаюся в Изюмѣ²⁵⁰. Скоро чаю возвратиться в моя присныя степи, агце гдѣ Господь благоволит²⁵¹. Уже пройшла половина зимы, а тулубчик ваш коснит. Агце угодно Богу и вам, пришлите чрез Троф[има] Михайловича, агце же ни, Господня воля да будет! По крайней мѣрѣ, пришлите маленькій внутренний замочек, каковы бывают в гуслях. Артемію Дорооеевичу²⁵² нижайшій поклон. Поклонитеся и Якову Борисовичу²⁵³. Mittat mihi primam et ultimam chordam in violam, ut vocant, saltern ultimam [Нехай він надішле мені першу й останню струни для скрипки, принаймні хоч би останню]. А сыну Вашему²⁵⁴ вот что:

In stadio currunt multi et victoria paucis²⁵⁵.

Pauds musa favet, plurima turba studet.

Navigat ille miser, qui portum tangere nesdt.

Navigat ille bonus, si cui kepha - Deus.

[Змагається в бігу чимало, перемагає лиш дехто.

Муза ласкава до декого, вчиться ж людей багато.

Плава без гцасгя той, хто не вміє дійти до гавані.

Плава щасливо той, кому за підпору Бог²⁵⁶].

Кефа, или кифа, еврейское имя Петру апостолу дано²⁵⁷. По звону значит каменную гору и гавань²⁵⁸. По силѣ же своей значит исгинной премудрости ключи и вход оный: "Исходы мой исходы живота..."²⁵⁹ "И внійдет, и изыйдет, и пажить обрящет"²⁶⁰. "На камень вознесл мя еси"²⁶¹. Кефа же гречески гласит - петра²⁶², полски - скалы²⁶³. В силу аю Павел: "Сице гоните, да посгигните"²⁶⁴. Тут почила Ноева голубица оная: "Кто дасг мнѣ крилы..."²⁶⁵ Сіе-то есть новая земля не мертвых, но живых людей²⁶⁶. Я, ублажая вас новым годом, желаю отцу со сыном достигнуть сея блаженныя сграны со оными насельниками: "Блаженны кротціи, яко тій наслѣдят землю"²⁶⁷. Я, издали взирая на сію землю, гавань, гарец, или герец²⁶⁸, очима вѣры²⁶⁹, как зрительною трубою, что на обсерваторіях асгрономских, всѣ мой обуреванія и горести сим позорищем услаждаю, воспѣвая пѣснь Аввакумову: "На сгражѣ моей стану и взыйду на камень"²⁷⁰. "На Сіон-гору взыйдет, благовѣтсгвуя" (Іеремія)²⁷¹. И пребывая Вас, любезнаго моего благодетеля, искренним слугою,

Гр[игорій] Сковорода.

Стефану Никитичу Курдюмову, в Харьковѣ.

Ill

До Григорія Івановича Ковалинського²⁷²

[У Таганрог]

Гусинка. 1785-го года, маіа 2-го дня.

Любезный друже Григорій Иванович!

Salam аіікюм²⁷³!

Пишу к тебѣ, радуяся! А чем же? Не богатсгвом мірским, ни чином его, но Богом, но святьім путем жизни моея, любягцими Бога, а с Ним и мене, друзьями, от них же во-первых ты еси. Скажи мнѣ, когда увидишь мене, сирѣчь болвана моего? Пресмыкаешися от юга на сѣвер и от сѣвера на юг: нас же минаеши! Не мыслиши: яко друг вѣрен есгь то верховное богатсгво²⁷⁴. Моляся, молю тебе: не вѣрь міру! Что не вѣрнѣе моря? Ах, мір есгь море. Он всгрѣчая, смѣется и льсгит, уловив же, терзает, аки тигр. Ах, хранися когтей его! Воззри: кого он не погубил? Увы мнѣ²⁷⁵, сыне мой, хранися²⁷⁶! Аще богатсгво течет, разумѣй, яко то удица его, сладосгью обвитая. Аще Павел не лжет, - почто забыл еси, яко корень всему злу СРЕБРОЛЮБІЕ²⁷⁷? Воззри на птицы и на звѣри: не видиши ли, яко уловляются ЖАДНОСТІЮ? Не лучше ли сухарь с водою в тишинѣ, нежели сахарь с бѣдою²⁷⁸?

Кій бѣс вам нашептал, яко богатсгво есть множество? Богатство есгь воистину благо. Но множество есть то излишесгво. Излишесгво римски -nimium, сирѣчь: зѣльносгь, - разумѣй, зло, злость.

Зѣльность и скудосгь есгь обоє злость. Где же богатсгво? - Посредѣ. Зѣльносгь и скудосгь суть крайности; посредѣ же их, аки посреди разбойников Христос, - богатство²⁷⁹.

Одесную Charibdis²⁸⁰, ошуюю Scylla²⁸¹. Посредѣ же путь мудрому Уликсу, пловущему в дражайшее отечество²⁸². Обоюду моста блато: средѣ же - путь благ²⁸³. Горячая зона и холодная суть адскія сесгры и погибельныя крайности: посредѣ же их благ есть умѣренный пояс. Разжуй! Голый есгь то сѣвер. Удавляемый же 50-тьми шубами не бѣднѣе ли перваго? Гладный есгь Scylla. Пожершій же 12-ть обѣдов со дюжиною вечерей - не сграшнѣйшая ли есгь Charibdis? Излишество есгь горчайшее скудости.

Сія проклятая жажда (Auri Sacra Fames²⁸⁴) - лихолюбіе, лихвоиманіе. Излишняя зѣльносгь и злая излишносгь нарицается у премудрых sicca ebrietas, сирѣчь душевное піянство, гбрѣе телѣсного. Сих-то возбуждает Павел: "востани, спяй!"²⁸⁵ - в Евангеліи же нарицается - водный труд, водяная болезнь, от которыя жена исцѣляется Христом²⁸⁶, иже есть мир и мѣра наша спасительная оная²⁸⁷.

Воззвах: "и се муж, и в руцѣ его уже (цепь) землемѣрно"²⁸⁸. Занё уклонися ни на десно, ни на шуіе²⁸⁹, - притчей.

Hydrops²⁹⁰: чем пьет, тілі гбрѣе жаждет. Скажи, молю: может что быть гбрѣе, как пить и раздражать жажду? Умилосердися, сыне мой! Не разжигай себѣ день от дне адскія жажды. Пощади душу твою²⁹¹. Дай покой и ослу твоєму²⁹². Бѣсная душа изнуряет, аки скотину, и скотскую нашу часгь. Почто убѣгаеши скудости, да погрузиши себе в горшее всегубительсгво? Древняя притча: Ita fugias, ut ne praeter casam²⁹³ - От бѣды убѣгай, но дома не минай²⁹⁴!

Зри! Колико люблю тебе, яко обличаю тя²⁹⁵. Сих-то другов просит себѣ Давыд от Бога: "Накажет мя правед[ник] милосгію и обличит мя..."²⁹⁶

Vale, о carissime! Et senem te amantem, redamare perge, tuum.

Danielem Meingard.

Veni ad nos, si Deus volet²⁹⁷. Tunc me comitem poteris assumere domumque tuam adducere, si tibi lubet, me tuae domi aliquantum temporis exigere. Venirem ad te, - sed si domi te non invenero, quaeso tantum iter emensus, quid absente te faciam?

Est consilium mense julio te invisere cum Stephano, si Christo placidum fuerit. Sed certium esset, si ipse venires. Vale! Et Demetrium Simeonis filium (инжинерный полковник) meo nomine salutabis honorificentissime.

[Бувай здоров, о наймиліший! І твого старого, який любить тебе, продовжуй любити -

Даниїла Мейнгарда.

Прийди до нас, якщо Бог звелить. Тоді ти зможеш взяти мене супутником та й привести у свій дім, а якщо тобі сподобається, то й прихистити мене у своєму домі на якийсь час. Прибув би до тебе, - та коли не застану тебе вдома, то запитаю тільки, відмірявши таку дорогу: що ж мені робити, коли тебе немає?

Маю намір у липні місяці відвідати тебе зі Стефаном, якщо Христу буде вгодно. Та було б надійніше, якби ти сам прибув. Бувай здоров! І привітай від мого імені якнайшляхетніше Дмитра, Семенового сина (инжинерный полковник)].

NB. Пришлите вина боченок скопельского²⁹⁸ или каковое вам угодно: точію было бы не врежденное. Люблю червленное, ТОЛЬКО бы ЯДОВИТЫМИ лѣсбами не скаженное. И табаку велико папушнаго²⁹⁹, зовомаго арменским. Или фиг (Ficus). Трубки доселѣ у мене важно изобилуют: не чудо ли? - Ни одной не разшиб: видите ли и охотника? - 4 года одна не сходит из чубука: черна, глиняна.

Г осподину моєму

Григорію Ивановичу Ковалѣнскому,

В Таган-рогѣ.

До Івана Васильовича [Земборського]³⁰⁰

[У Харків]

Из Гусинки, 1787 Года, Генваря 23 дня.

Любезный Друже, Іван Васильевич!

Дерзай и возмагай!

Что ты, друже? Зашел в тѣсные непроходности³⁰¹. Но кто возвѣстил тебѣ, яко наг єси³⁰²? Конечно, вкусил уже ты от мїрскія мудрости? Требуеш от нас утѣшенія? Право твориши³⁰³. Мір уязвлять только нас может, исцѣлять не может. То ли тебя мучит, что столь горько уязвитися тебѣ допустил Бог со Іерихонским Странником³⁰⁴ равно? Но знай, что Человѣк всѣх скотов и звѣрей упрямѣе, и что, не наложив на него тяжких ран, не может иначе к себѣ обратить его от міра Бог, и не загремѣв страшным оным тайным громом: "Саѵле! Саѵле! что мя гониши³⁰⁵? Адаме! Адаме! гдѣ еси? Куда тебе чорт занес?.."³⁰⁶.

Таковы-то, друже, всѣ мы есмы³⁰⁷: "Согниша раны моя от лица безумія моего"³⁰⁸.

Вот какое бьіваєт начало Спасенія нашего! Послѣ ран, милосгь блудному Сыну и примиреніе. А без того вѣчно бы он за мырскою со Езоповым псом³⁰⁹ гонялся суєтою, оставив...

Ублажаю ж вправду и поздравляю тебя Новым годом! Знай, что послѣ сих ран уродится в тебѣ новое Сердце, а прежнее твоє (Сердце) никуда не годится: буйе, ветхое, пепельное, а вмѣсто сего дастся тебѣ и уже начинается сердце чистое³¹⁰, истинное и новое. Вот второе наше рожденіе! А есгли правдиво сказать, то мы прежде второго рожденія никакого сердца не имѣем; и безумные нарицаются у Соломона безсердыми³¹¹. Удивительно, что самое нужное в Человѣкѣ коснѣе и позднѣе созидается, яко сердце есгь сугцеством Человѣческим, а без него он Чучелом и Пнем есгь. Но чему же дивлюся? Не прежде ли Корабль, потом Кормило и Компас³¹², иже есгь Сердцем Кораблю? Куда положиш новое сердце, не создав прежде тѣлеснаго мѣха?

В сію силу Павел: "Primum Carnale, Deinde Spiritale"³¹³.

Воззри на орѣх! Первѣе скорлупа с наполняюгцим оною молочком, потом зерно, кое, распространяясь, так уничтожает молочную пустоту, как Даніилов камень, несѣченный от горы отвален³¹⁴, всю Міра сего суєту един сам исполнил. Без Зерна орѣх ничтоже есть, а без сердца человѣк. Когда слышишь de: "Созда Бог человѣка"³¹⁵, - разумѣй так: "Сердце чисто создал еси во мнѣ, Боже..."³¹⁶, - а без него был я доселѣ мертва и не-сугцая Тварь. Когда слышишь: "Лазаре! долго ли тебѣ сградать в Земненносгях мірских?³¹⁷" - разумѣй de:

"Дунув, пріймите Дух свят!"³¹⁸ "Востани, спяй!"³¹⁹.

Разумѣй de: долго ли тебѣ валятся во блатѣ мїрских скверносгей? Прійми Дух свят³²⁰! сирѣчь новое Сердце. "Да будет свѣт!"³²¹, сирѣчь Свѣтозарное и Свѣтлое Сердце. Видишь, что послѣдовавшее гцасгіе всегда предваряемо было тяжчайшими бѣдами, и как не бьіваєт весна прежде прошествія стужи, так день спасенія не является человѣку, аще не предидет гнѣв Бога нашего. Злостражди убо и потерпи³²². Се избавленіе твоє при дверех³²³! Проси у Бога не плотской жизни, но свѣтозарное Сердце. Тогда будет Сампсон. Как? Так: лев, сирѣчь смерть, весь род человѣческий мучит и раздирает, а ты сего Аспида одною рукою поведеш³²⁴. А разодравши, не мучительный в нем страх сыщеш, но мед³²⁵. Да уразумѣеш, коль храбра и сильна премудросгь Божія? и коль младенческая есть слабосгь мїрскія буія Премудрости, и коль истинна есгь Истина ая:

"Змїя возмут"³²⁶.

Вам искреннїй друг и нижайшїй Слуга

113

До Якова Михайловича [Донця-Захаржевського]³²⁷

[У Великий Бурлук, 7 грудня] 1787 р.

Liberalissime Here!

[Найшляхетніший добродію!]

Вся Катёхеса моя сосгбит из 12 Чверток, сверх Предислбвія³²⁸. Самая же Ея Эссёнчіа³²⁹, Cor³³⁰, тб есгь Толк Десятослбвія, занимает Двѣ только Чвертки. Посылаю видь вам Дщерь мою по Плоти, но по Духу Божію - Катёхезу, но с такйм Нароком, дабы от вас отнюд никуда на Сторону не пошла и не окаляла бы внѣшнія своея Одёжды, разумѣйте, Бумагу и Оправку. Она есгь не Кбпіа, но самый Роднйк и Оригинал, начертанный Отца Рукою.

Бродйла она даже до Кавказких Тор³³¹, и Бог её сохранйл, да сохранйтся ж и у вас! Впрбтчем, бблен не ѣду к вам и спѣнгу совершйть маленькій Свйток, или Кнйгочку, да не явлюся лжив во Обѣщаніи Другам моим.

Пишйте до Михайла³³², и от мене цѣлуйте его и её³³³. Я все от него пбсланное получйл. Едйнаго его (Человѣчески глаголю) досёлѣ не получаю. Всѣх Подарков миляе Дружних сам Друг тому, йже взаймный есть Друг. Получйл я и от вас 4 Дары. Rependat tibi Deus, qui est omnium Pauperum Nutritor. Атёп!

Tuus Servus Gr[egorius] Sartago³³⁴.

ОесётЬг[і], Die Ambrosii Sancti [Нехай віддячить тобі Бог, котрий усім бідним кормилець. Амінь!

Твій слуга Гр[игорій] Сковорода.

Грудня, у день святого Амврогія] 1787, из Гусйнки.

114

До Степана Івановича [Тев'яшова]³³⁵

[В Острогозьк (?), 10 червня 1788 p.]

Милосердный Господине!

Пишу к Вам про п і'жоеіо Блйжняго. Сей Вѣтхозакбнник, Авёркій, йщет Хлііба, а Слух дббрыя вашея славы к вам его направил. Аще Правда благословйт и Сйла довлѣет³³⁶, помогйте ему. Аще есть достоин, помогйте ему ради его. Аще недостоин, помогйте ему ради вас Самых. Вы видь родйлися на то, дабы дождйть на Злыя и на Благія³³⁷.

Вашего Имени и всего благословенная) вашего Рода Чтитель,

Старец Григорій Сковорода.

1788-го года, из села Гусйнки Іюня 10-го.

До Григорія Івановича Ковалинського³³⁸

[У Таганрог]

Из Великаго Бурлука, 1788-го Года. Сент[ября] 23-го дня.

*

Desideratissime mi Gregori!

Gaudium et Pax tibi a Domino Deo!

Alexius³³⁹ scribit, te aegrotum esse. Si corpore doles, nihil est. [Si A]nimo simul, et ipsa tua causa, doleo. Hie est pessimus Mo[rbus] Animo dolere. Utinam Christus sanit tibi morbum! magis autem Animi. Disce paulatim recedere a mundo. Sic minues Curas, deinde Animi et Corporis dolores. An nesds: duas esse Hominis Partes, sive naturas: Dominum et Servum, Spiritum et Carnem, Cor et Corpus? Quorsum hoc? Ut intelligas: in tantum concedendum esse Carni, quantum necessitas jubet; non vero, quantum cupit Carnis Serva Voluntas. Sin, non necessitati Carnis concedis, sed voluntati Eius indulges, nunquam laetus vives. Quare? quia Domino ejus detrahis, quidquid Superfluum Carni Concedis. Sic irasdtur tibi tuus Frater et Carnis Dominus: Quis ille? Spiritus. Porro, Fraterna hac Concordia rupta, nemo unquam suaviter vixit. Nam Se-ipso esse contentum, id est, habere beatissimam illam quam Timotheo suo tantopere commendat Paulus Айтаркеіаѵ (Глава 6. С[ти]х 6³⁴⁰), nihil aliud est, quam frui Fraterna ilia Pace, sive Concordia, Nimirum hoc illud est: "Агце серд[це] н[аше] не осуждает нас, дерзновеніе ймамы у Бога" ([І] Іоанн[а], гл[ава] 3-я)³⁴¹. In Graeco: ой катауіѵсосгкі]³⁴². Hanc, о carissime, unicam et beatissimam tibi Pacem precatus, commendo te, et totam tuam Familiam Christo:

"Иже есгь Мир наш, амйнь!"³⁴³

Unus eorum, qui tibi bene volunt:

Senex Gregorius Skoworoda³⁴⁴.

Приклонй мало Ухо твоє³⁴⁵ и воньмй прошенію моєму. Призрй на Письмодавицу сію Оком Благоутробным, обѣщающим хотя малую Помощ житейским Ея Немощам. Вѣм тя, рождённаго дождйть на Злыя и Благія³⁴⁶.

Милостивому Государю Григорію Ивановичу Ковалѣнскому, в Таган-рогѣ.

*

[Из Великаго Бурлука, 1788-го Года. Сент[ября] 23-го дня].

Найжаданіший для мене Григорію!

Радість і мир тобі від Господа Бога!

Олексій пише, що ти хворий. Якщо ти хворієш тілом, то це нічого. Якщо ж водночас і духом, та ще й із твоєї власної причини, то я теж уболіваю. Бо це найприкріша хвороба - хворіти духом. Нехай Христос вилікує твою хворобу, а надто дух. Привчайся помалу відходити від світу. Таким чином ти зменшиш турботи, а далі - болі духу та тіла. Хіба ти не знаєш, що є дві

частини або природи в людині: пан і слуга, дух і плоть, серце й тіло. Для чого я це кажу? Щоб ти збагнув, гцо тілу треба поступатись настільки, наскільки цього вимагає необхідність, а не настільки, наскільки цього бажає слуга плоті - хотіння. Коли ж ти замість того, щоб уступати плоті тільки необхідне, будеш догоджати її примхам, то ти ніколи не станеш жити весело. Чому? Бо коли ти уступаєш плоті щось зайве, то принижуєш її пана. Тоді на тебе гнівається твій брат, пан плоті. Хто він такий? Дух. Далі, ніколи не жив приємно той, хто розірвав оцю братню злагоду. Бо користуватись цим братнім миром або злагодою - значить бути задоволеним самим собою, тобто мати оту найблаженнішу самодостатність, яку так радить Тимофієві апостол Павло (Глава 6. С[ти]х 6). Мабуть, це є оте: ["Аще серд[це] н[аше] не осуждает нас, дерзновеніе ймамы у Бога" (Іоанн[а], гл[ава] 3-я)]. По-грецьки: ой катауіѵахжі] [не винуватить].

Бажаю тобі, найдорожчий, цього єдиного та найблаженнішого миру. Доручаю тебе й усю твою родину Христові:

["Иже есгь Мир наш, амйнь!"].

Один із тих, хто бажає тобі добра -

Старець Григорій Сковорода.

[Приклони мало Ухо твоє и воньмй прошенію моєму. Призрй на Письмодавицу сію Оком Благоутробным, обѣщающим хотя малую Помощ житейским Ея Немощам. Вѣм тя, рожденнаго дождйть на Злыя и Благія.

Милостивому Государю Григорію Ивановичу Ковалѣнскому, в Таган-рогѣ].

116

До Олексія [Степановича Базилевича]³⁴⁷

З Великого Бурлука [в Таганрог], 23 вересня [1788 p.]

Dilecte mi Alexi!

Pax tibi!

Non multis ad te scribo, quia te expecto. Obruisti me tuis Epistolis. At ego te осыпаю Благодареніем. Sed quando venies? Ad Calendas Graecas³⁴⁸? At enim Graeci³⁴⁹ Calendas non habent. Бур луки от Гусинки circiter [...] verstas³⁵⁰. Ніс nunc diversor. Ne scandalizet te, quod асттатєсо. Quid sonat асттатєсо quaere e Gregorio³⁵¹. Ille est quidem Greculus, qui in Nasum cantillat hoc:

Пас, о ойк Еллин, Ваораоос єстті³⁵².

Valete, о carissima mihi in Domino Capita! et gaudete!

Daniel Meingard³⁵³.

*

Любий мій Олексію!

Мир тобі!

Пишу до тебе коротко, бо чекаю на тебе. Ти закидав мене своїми листами, а я тебе [осыпаю Благодареніем]. Але [коли] ти прибудеш? На грецькі календи? Так у греків же немає календ. [Бурлуки от Гусинки] приблизної...] верст. Тут я тепер перебуваю. Не дивуйся, що я асттатєсо [мандрую]. Що означає асттатєсо, спитай у Григорія. Він же грек, що співає собі під ніс: Всяк, хто не Еллин, той варвар.

Будьте здорові, найдорожчі мені в Господі особи, і радійте!

Даниїл Мейнгард.

117

До Єгора Єгоровича [Урюпіна]³⁵⁴

[У Харків]

Из Вел[икаго] Бурлука, 1790 года, Іюня 10 дня Возлюбленный друже!

Георгій Георгіевич!

Мир серцу твоєму и дому³⁵⁵!

Благодарю Богу и тебѣ, друже, за твоє мнѣ сграннопріимство. Седмицу у тебе почил Старец Сковорода, аки в матернем домѣ. Да воздаст же тебѣ той, иже на свой щет пріемлет все даемое нищим! Я вашим вином не только в дорогі», но и в дому ползовался! Прошу покорнѣйше отдать низенькій поклон Господину Петру Ѳедоровичу³⁵⁶, Аптекарю, и показать на оборотѣ вашего письма мой строки Латинскія! Артему Дорооеевичу³⁵⁷ и Рощину с товарищем усердное моє почтеніе. Такожде и Стефану Никитичу Господину Курдюмову³⁵⁸, и всему его дому, а я пребуду,

Возлюбленный друже, Вам искренним другом и Покорнѣйшим слугою.

Старец Григорій Варсава Сковорода.

118

До Петра [Федоровича Пискунівського]³⁵⁹

[З Великого Бурлука в Харків, 10 червня 1790 p.]

Carissime amice Petre!

Nisi simplidtatem et candorem animi tui nossem, equidem nunquam te interpellassem, nec tibi facesserem molestiam. Nunc cum Socrate dico illud vetus proverbium:

"Novi Simonem et Simon me"³⁶⁰.

Mitte, sodes, saltern unicum fasciculum centaurei majoris, sive cardui benedicti³⁶¹. Macerabimus aut vino aut sikera! Gratissimum ac utilissimum nobis feceris, si miseris. Vale!

Debitor tuae amidtiae, et Beta tuorum amicorum.

Senior Gregor[ius] Bar-Saba Skoworoda.

*

Найдорожчий друже Петре!

Коли б я не знав щирості й простоти твого духа, то я б ніколи не звернувся до тебе й не турбував би тебе! Тепер разом із Сократом висловлю оту стару приказку:

"Я знаю Симона і Симон мене".

Пришли мені, будь ласка, хоч один пучок золототисячника або Бенедиктової трави. Настоїмо його на вині або на сикері. Коли пришлеш, зробиш нам дуже велику послугу. Прощай!

Вдячний за твою дружбу і другорядний серед твоїх друзів.

Старець Григор[ій] Вар-Сава Сковорода.

119

До Єгора Єгоровича [Урюпіна]³⁶²

[У Харків]

Из Вел[икаго] Бурлука, 1790 года, Іюля 2 дня Любезный друже!

Георгій Георгіевич!

Да будет мир тебѣ и дому твоєму!

Не забывай, друже, что нынѣ течет первая четверть небесныя луны Аугусга. Разумѣй, яже глаголю: "Даждь премудрому повод, и премудрѣйшій будет"³⁶³. Скушай Римскую сію пословицу: Боязливого сына мати не рыдает³⁶⁴! Не дрѣмай! Жизнь наша есгь то море. "Блюдите, како опасно ходите!" (к Ефесеем)³⁶⁵. Господь да сохранит³⁶⁶ правая теченія твоя! Тако плови, да досгигнеши в гавань благоумащенныя старости оныя: "Вѣнец хвалы старосгь!.."³⁶⁷ А кое то есгь масло, умащающее щасливую старосгь?.. Кій Вѣнец? Послушай! "Помаза нас Бог духом..."³⁶⁸ Давид же: "Елеем радосги помазал еси его"³⁶⁹. А Вѣнец ражжует тебѣ Исаія: "Веселіе вѣчное над главою их!"³⁷⁰ Ах! что лучше возможет усладити старосгь, как Божіе de масло? Вот тебѣ масло: "Добрая слава (пословица) лучше мягкаго пирога!"³⁷¹

Не думай же, друже, что добрая слава есгь то же, что пусгозвонкій мырскій газет, гремящій по улицам о гі.леспоіі твоей премудрости, о силѣ и богатсгвѣ³⁷². "Да не хвалится премудрый премудросгію своєю!.."³⁷³ От сего елея утекает Давид! "Елей же грѣшнаго да не намасгит главы моея"³⁷⁴. Сим елеем мажутся нечесгивіи. Они украшают сгѣны и гЬлеса, а не сердца своя. А вот они суть! "О лицемѣре! Омый прежде внутренносгь твоея скляницы"³⁷⁵. На, вот же тебѣ и исгинный, сердца украшающій елей и питающій! "Назнамѣнался (напечатлѣлся на сердцѣ нашем) свѣт лица твоего"³⁷⁶. "Дал еси веселіе в сердцѣ моем. От плода пшеницы, вина и елея"³⁷⁷ и протч[ая]. Сирѣчь "разбогатѣли, де, мы в богатсгвѣ, украшающем и питающем сердце"³⁷⁸. Умѣй же различить ложную славу от исгинныя, якоже воровску монету, и будеши блаженный оный, Хрисгом похваляемый купец: "Подобное есгь царствіе Божіе человѣку купцу"³⁷⁹ и протч[ая]. Он над все своє имѣніе предпочел дражайшій нѣкій маргарит, хоть тратою всего, только бы достать оный³⁸⁰. А кій той толь сгранный и чудный маргарит? Вот ОН! "Заповѣдь Господня свѣтлая..."³⁸¹ "Страх Господень чисг!.."³⁸² "Судьбы Господни оправданны... вожделѣнны паче злата"³⁸³ и протч[ая].

Вот ОН! "Благ мнѣ закон уст твоих паче тысягц злата и сребра"³⁸⁴.

Вот ОН! "На пути свидѣній твоих насладихся, яко во всяком богатсгвѣ"³⁸⁵.

Вот ОН! "Видѣх неразумѣваюгція и истаях"³⁸⁶, яко Маргарита не достигли.

Вот ОН! "Открый очи моя и уразумѣю цѣну его!"³⁸⁷

Вот ОН! "Пришлец аз есмь на землѣ: не скрый от мене..."³⁸⁸

Вот ОН! "Слава добрая утучняет кости..." (Соломон)³⁸⁹.

Вот ОН! "Слава велія послѣдовати Богу..." (Сын Сирахов)³⁹⁰.

"Прильпе сердце моє по тебѣ..."³⁹¹ "Во вѣки не забуду оправданій твоих"³⁹². Ей! Лучше гол, да прав³⁹³, нежели богатый беззаконник. "Не убоюся от обнажаюгцих тѣло, души же обнажить не могугцих"³⁹⁴. Аминь!

Любезный Друже!

Ваш исгиннаго добра желатель и всепокорнѣйшій слуга, Старец Григ[орій] Вар-сава Сковорода.

Пришлите мнѣ ножик с печаткою. Великою печатью не кстати и не люблю моих писем печатать! Люблю печататься еленем. Уворовано моего еленя тогда, когда я у вас в Харьковѣ пировал и буянил. Достойно!

Боченочки оба отсылаются: Ваш и Дубравина. И сей двоицѣ отдайте от меня низенькій поклон и Господину Прокопію Семеновичу.

До Івана Івановича Єрмолова³⁹⁵

[З Гусинської пустині] в Харків, [друга половина вересня 1791 p.]

Милостивый Государь Йван Иванович!

Бога ради постарайтесь о Шубкѣ Ярославской. Зима йдет, а старосгь давно уже пришла. Надобно для нея теплѣе и легче, да сія ж Купля и по нигценскому моєму капиталу. О деньгах не опасайтесь. Будь вам Свидѣтель сія записка. Если ж умру, тогда пріятели не допусгят бранить меня, мертвеца, заплатив за мене должок, который один только и есгь. Не можно ль вам к Покрову в Харков? Боже мой! Коликой я дурак, забочусь о Шубьонкѣ, будто бы обитаєт в ней со вшами блаженство! Довольно было напомянуть. Так-то мы, любезный Пріятель, малодушны, в тѣлесных надобносгях попечителны и проворны. Но не ГЦасливѣе ли примирившаяся с Господем Совѣсгь в худенкой для зимы Шубкѣ, неж беззаконниково Сердце, хотя его тѣло одѣваемо было соболями? Нѣт мучителнѣе, как болѣть мыслями, мучитись сердцем, зябнуть душею от холодного скрежета и безкуражного отчаянія. О, когда б мы сего Морозу хоть впол боялись! Внутренное утѣшеніе, раждаемое от Совѣсги мирной, толь силное, что средѣ тяжких досад тѣлесных не угасая, доказует Истину³⁹⁶ слова сего: "Не убойтеся от убиваюгцых тѣло..."³⁹⁷ Все тое убивает, что вредит и досаждает. Я думаю, что если Кто весел, то и в болѣзни здоров. Не всяк по тѣлу здоров весело живет. Так видно, что иное дѣло Здоровя и другая рѣч - веселіе Душы. Если ж здоров иногда живет без веселія, то для чего нелзя жить душевному веселію без крѣпосги гЬла? Ах! не сливаймо самих нас в одно Тождесгво! Одно в нас гЬло, а Душа - другое дѣло. Пусгь бренное тѣло, как родилось на то, так и болит, но душа да радуется, что по оному мы тлѣем, но по душѣ обновляємся³⁹⁸. Тѣлом мы ничто, но душею Чтось-Нѣчтось, да еще и велйкое. Она во вѣки с нами, и мы с нею и в ней.

Видиш [...]³⁹⁹

Милостивому государю

Йвану Ивановичу Ермолову.

[До Наемана Петровича]⁴⁰⁰

З Гусинки [в Бабаї?], 6 грудня 1792 р.

Любезный Израилтянин! Мир ти⁴⁰¹!

Дерзай! Не бойся! Не умреш, но жив будеш⁴⁰². Протчіи суть мертвецы. Но он наш же Бог Авраамль нѣсгь Бог мертвых, но Бог жывых⁴⁰³! А какова есгь жизнь наша, такова и дружба наша. Она нѣсгь основана на оной притчѣ: Когда есть пирожок, тогда есгь и дружок⁴⁰⁴. И похваляюся с Павлом: "Вас ищу"⁴⁰⁵ не я же вас израилтянски люблю⁴⁰⁶. А мати их. Ни сія есгь исгинна, т. е. вѣчная дружба, истинная жизнь, а правдивая дружба не умирает. Она в Бозъ, а Бог вездѣ и всегда.

О несчастныи, кто, минуя сей источник, чает сыскать себѣ кое-либо благо. Все, кромѣ сего отца святаго, в [sic!] мертвое есгь жизнь и богатство. А как сам Он невидимий есгь, так паче наше благо есгь невидимое. По оной притчѣ: Наше добро ни в огнѣ не горит, ни в водѣ не тонет⁴⁰⁷.

Мало пишу, надѣясь отсель часто к вам писать. Да разрѣшится молчаніе наше отсель...⁴⁰⁸ Аминь.

Цѣлуйте от меня вся наши други. Всѣх вас предаю Господу.

Старец, учитель закона Божія Григорій Вар-Сава Сковорода.

Что ЗНАЧИТ Варсава.

ВАР еврейски СЫН. САВА сирски МИР. Итак, ВАР ИОНА - сын голубицы; ВАР САВА - сын МИРА, т. е. сын Савы⁴⁰⁹.

[Из] Гусинки, 1792 Года,

Декабря 6-го Дня, Николая Чудотворца.

До різних осіб

[До Іоїля]

Цей лист був уперше надрукований (щоправда, розірвано на дві частини: поезію та прикінцеві рядки грецькою мовою) у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 88).

¹ Ієромонах Іоїль - приятель Сковороди; у 1753-1755рр. був викладачем поетики в Переяславському колегіумі, потім кафедральним писарем переяславської консисторії.

² Це - перша пісня циклу «Сад божественных пѣсней», без перших двох строф та з інакшою розбивкою на рядки.

³ В автографі рукою автора закреслено рядок: "Тебѣ жить только мог".

⁴ Переклад Леоніда Ушкалова.

До Гервасія [Якубовича]

Це - один з найраніших листів Сковороди. Подаємо за автографом, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 66-67).

⁵ Гервасій Якубович - один із приятелів Сковороди. Див. прим. 138 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶ Див. прим. 62 до притчі «Благодарный Еродій».

⁷ Далі йде розчерк Сковороди.

⁸ Це - варіант двадцять п'ятої пісні циклу «Сад божественных пѣсней», з інакшою розбивкою на рядки та численними дрібними розбіжностями.

⁹ Ці віршовані рядки Сковорода перегодом подасть в одному зі своїх листів до Михайла Ковалинського (див. лист № 58).

До Кирила [Федора Ляшевецького]

Цей лист був уперше надрукований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 54-55). Подаємо за автографом.

¹⁰ Кирило [Федір Ляшевецький] (пом. 1770 р.) - вихованець Києво-Могилянської академії, після закінчення якої був призначений на посаду наставника в Троїце-Сергієву семінарію. Потім був тут професором і ректором. 6 серпня 1758 р. Кирило був хіротонізований на єпископа воронізького, а в 1761 р. став єпископом чернігівським. Кирило Ляшевецький був одним з найосвіченіших ієрархів православної Церкви, мав прекрасну бібліотеку, писав художні твори (саме він, на думку Варвари Адріанової-Перетц, є автором діалогу «Стихи по вопросам и отвѣтам сложенныя, от двоих учеников пред великою монархинею сказованныя» [Адрианоеа-Перетц В. П. Новые материалы из истории русского школьного театра XVIII в. // Трудьї Отдела древнерусской литературы Института русской литера-туры AH СССР. - Ленинград, 1940. -Т. 4. - С. 212]).

¹¹ Сарданапал - останній ассирійський цар. Письменники старої України вживали це ім'я як прозивне. Див., наприклад, в Інокентія Гізеля: "Чревоугодници Сарданапалми на-рицаются, имже бог чрево..." [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 265]. Зрештою, така традиція - дуже давня. Варто пригадати хоч би «Апологію» Юстина Мученика (II, 7) [див.: Святого Иустина Апология II // Ранние отцы Церкви: Антология. -Брюссель, 1988. - С. 352]. Згідно з Плутархом, епітафія Сарданапала звучить так: "Іж, пий, насолоджуйся любов'ю. Все решта - ніщо" [Плутарх. Моралии. Об удаче или доблести Александра Великого // Вестник древней истории. - 1980. - № 1. - С. 238]. ^п Сковорода має тут на думці притчу про гостей весільних (див.: Євангелія від св. Матвія 22: 1-14).

¹³ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3: 8.

¹⁴ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3:12.

¹⁵ Слова Проперція: "In magnis et voluisse sat est" - Сковорода міг узяти з «Адагій» Еразма Роттердамського (II. 8. 55).

¹⁶ Послання св. ап. Павла до филип'ян 3:10.

¹⁷ Старі українські богослови наполягали на тому, що історію Христового життя треба розуміти буквально з огляду на те, що її чільні епізоди цілком зрозумілі. "Кто бо не разумѣст проповѣдуемых дѣяній и чудес Христовых, - риторично запитував, наприклад, Дмитро Туптало, - от Дѣвы в Виѳлиемѣ родися, пеленами повит и во яслѣх положен бысть. Ангелы воспѣша, пастыри ему поклонишася, звѣзда над ним ста, царіє с дары пріидоша..." [ТупталоД. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк.

305 (зв.)].

¹⁸ Сковорода нехтує тут традиційною богословською пересторогою, згідно з якою в жодному разі не можна "Воплощеніє Христово, и страданіє и вся преславная єго дВянія и чудеса не в дВло, но в притчу вмѣняти" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 303 (зв.)-304; див. про це: УшкаловЛ. Theologia exegetica// УшкаловЛ. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. -Харків, 2001. -С. 109-137].

¹⁹ Послання св. ап. Павла до римлян 11: 34.

²⁰ Гай Дуцілій Молодший (Gajus Lucilius Junior) - приятель Сенеки, адресат його листів та деяких трактатів, поет і філософ, здогадний автор поеми «Aetna».

²¹ У Сенеки далі: vero.

²² Seneca. Ad Lucilium epistularum moralium, XLI, 1-2.

²³ Сковорода має на думці слова св. ап. Павла: "Я знаю чоловіка в Христі, що він чотирнадцять років тому - чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог - був узятий до третього неба" (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12:2). В апокрифічному «Заповіті дванадцяти патріархів» та в «Книзі Єноха» сказано, що небо має сім сфер, а на третьому небі перебуває рай. Пор. коментар Касіяна Саковича до цитованих слів св. ап. Павла: "...св. Павло... це піднесення до третього неба називає раєм" [СаковичК. Трактат про душу // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. -Київ, 1988. - С. 498].

²⁴ Стариця - село за 39 верст від Білгорода (зараз - Вовчанського р-ну Харківської обл.)

²⁵ Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Дуцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. -Київ, 2005. - С. 141-142.

Автограф цього листа зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 24, арк. 105). Уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

²⁶ Федір Жебокрицький - приятель Сковороди, докладніших відомостей про якого немає.

²⁷ Очевидно, Сковорода має на думці закінчення сатири Горація І, 9: "Чорне сонце для мене, / Видно, зійшло того дня! Утік нечестивий, лишивши, / Друга свого під ножем! Та тут позивач випадково / Нас перейняв. 'Ти, поганче, куди?' - закричав. А до мене: / 'Будеш за свідка?' А я уже й вухо йому підставляю. / Силою гонить базіку на суд. Людей назбиралось!.. / Крик, метушня... Ось так Аполлон мене вирвав од смерті!" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 149].

²⁸ Ідеться, очевидно, про Григорія Ковалинського.

²⁹ Сковорода має на думці Перше послання св. ап. Павла до коринтян 9: 24. Пор.: "Nescitis quod hi, qui in stadio currunt, omnes quidem currunt, sed unus accipit brabium? Sic currite, ut comprehendatis". У перекладі Івана Огієнка: "Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви!".

³⁰ Кінець слова втрачено через дефект рукопису.

³¹ Кінець слова втрачено через дефект рукопису.

³² Сковорода має на думці слова: "...Царство Небесне здобувається силою..." (Євангелія від св. Матвія 11: 12). Тим часом мотив "дівочої незайманості" міг бути навіяний «Домашніми бесідами» Еразма Роттердамського. Пор.: "І вам, чоловікам, а не нам, жінкам, личить просити дозводу на нього [шлюб]. Дівчата раді схопленню і насильству, інколи навіть тоді, коли вони палко кохають" [Еразм Роттердомський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 140].

³³ Під "царем" Сковорода має на думці Христа.

³⁴ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 11: 33. Пор.: W, Г/іХбинл богутствл й пре/иХдрости й рЛ^Нліа бжїа!

³⁵ Рукопис пошкоджено.

Автограф цього листа зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 123-126). Уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

³⁶ Василь Максимович - приятель Сковороди, докладніших відомостей про якого немає.

³⁷ Згідно з еклезіологічними настановами, єретик не належить до Церкви, оскільки він не визнає справжніх засад віри [див., наприклад: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 8-9; Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 142 (друга пагін.)]. Зважаючи на тезу про існування "християнства до Христа", старі українські богослови могли зараховувати до лав єретиків не лише, припустімо, Орігена чи Пелагія, але також Демокріта, Епікура, Кратеса, Платона, Піфа-гора, Ксенофана, Зенона та інших стародавніх філософів [див.: Galatowski I. Alphabetum rozmaitym heretykom niewiemym. - Chernihow, 1681. - S. 52, 63-64, 126, 292, 295, 305, 330, 354; див. про це: БідаК. Іоаннікій Галятовський і його «Ключ разумѣнія». - Рим, 1975. -С. XXII].

³⁸ Очевидно, Сковорода має на думці слова на взір: злгр.ідйішсА оуїт'а г/ілгб/ікіфи^ъ непрлвєднлА (Книга Псалмів 62 (63): 12).

³⁹ Фразу нев/ібвивїи й правій взято з Книги Псалмів 24 (25): 21.

⁴⁰ Далі йде розчерк Сковороди.

⁴¹ Цю тезу можна тлумачити як вияв маніхейської настанови, для якої характерне визнання онтологічного статусу зла [див.: Ігор Ісіченко, архиеп. Загальна церковна історія. -Харків, 2001.-С. 140].

⁴² Максим Святий (Сповідник) (гр. Ма^іцос; ’OfioAoyrjirji;, лат. Maximus Confessor) (580-662 pp.) - один із найавторитетніших візантійських богословів, улюблений письменник Сковороди. Наш філософ спирався на авторитет Максима, коли мова заходила про "обоження", "нерівну рівність" (Максим Сповідник, так само, як Оріген, ілюстрував цю думку неоднаковим впливом сонця на ті чи ті речовини: "Бруд твердне від сонця, а віск -м'якне"), про символічне тлумачення Святого Письма тощо. Але, певно, найцікавішими є покликання Сковороди на Максима Сповідника в ході розгляду тісно пов'язаних між собою питань про "дві волі" в людині, про "світ-театр", про "меонічну" (від гр. цт) дѵ -'ніщота') природу зла й теодицею в листі до Василя Максимовича.

⁴³ Думка про онтологічну незакоріненість зла звучить у Максима Сповідника так: "...Зло не було й не буде самостійно існуючим за власного природою, адже воно не має (для себе) у сущому жодної сутності, або природи, або самостійної іпостасі, або сили, або дії, не є ані якістю, ані кількістю, ані стосунком, ані місцем, ані часом, ані становищем, ані дією, ані рухом, ані володінням, ані пасивністю, так, щоб за природою споглядалося в чомусь сущому, і зовсім не існує у всьому цьому за природним засвоєнням, воно не є ані початком, ані серединою, ані кінцем, але - щоб сказати, охоплюючи все у визначенні, -зло є недостатністю діяльності притаманних природі сил стосовно (їхньої) мети і, власне, нічим іншим" [Максим Исповедник. Творения. - Москва, 1994. - Кн. 2: Вопросоответы к Фалассию. Ч. 1. Вопросы I-LV. - С. 26]. Іншого разу він писав таке: "Де розум не владарює, там зазвичай присутня влада чуттєвого, з котрою певним чином поєднана сила гріха, що за допомогою насолоди веде душу до бажань спорідненої з нею плоті, наслідком чого душа, взявши на себе, ніби природну їй справу, пристрасну й сластолюбну турботу про плоть, відвертає себе від справжнього природного життя та схиляє до творення зла, яке не має самостійного існування" [Максим Исповедник. Умозрительные и деятельные главы, выдбанные из семисот глав греческого Добротолюбия // Доброто-любие. - Москва, 1889. - Т. 3. - С. 273-274; див. про це: Ушкалов А., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 29-53]. Думка про "меонічну" природу зла характерна також для інших святих отців, услід за якими її розробляли й старі українські богослови. Наприклад, Кирило Ставровецький, покликаючись на Діонісія Ареопагітського, писав: "...по великому Деонисію, Бог нв єдиного зла не сотвори, но злоба нв з Бога, ни в Бозѣ, но внѣ Бога, злоба єст внѣ бытіа, безобразна, тВмже и не-постоянна, но премѣнна, превротна..." [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. -Рахманів, 1619. - Арк. 225].

⁴⁴ Переінакшення добра на зло старі українські богослови, так само, як і Сковорода, могли подавати у формі яскравих "прикладів": "Подобнѣ нВчто имѣстся, якоже когда кто вержет вещь якую, которая, улучивши другую вещь, отбиваєтся от тоя и далѣе летит. Якоже бо в случаи том летВніє вещи имѣст причину началнвйшую, вергшаго туюж вещь, хотя то, же криво летит, не от началнѣйшія уже причины, но от тоя вещи, о которую отбиваєтся, бьіваєт, так подобнѣ дѣла и справы наши от Бога и от нас имѣют причину свою" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 204]. А перегодом Володимир Соловйов у своїх «Читаннях про Боголюдство» (IX) стверджував: 'Той світ, який, по слову апостола, увесь у злі лежить, не є якимось новим, безумовно окремим від світу божественного, складений із власних посутніх елементів, це є тільки інакший, неналежний взаємний стосунок тих самих елементів, які утворюють і буття світу божественного" [Соловьев В. С. Сочинения: В 2 т. - Москва, 1989. - Т. 2. - С. 123-124]. "'Все в особистості на своєму місці', - писав також Павло Флоренський, - 'усе в ній буває за чином' - це означає: вся її життє-діяльність відбувається згідно з даним їй Божим законом, а не інакше; це означає, що й сама вона, малий світ, посідає у світі, - великому світі, - саме те місце, яке їй споконвіку призначене, - не збочує зі шляху, даного їй і такого, що найшвидше веде до Царства Небесного. У 'буванні всього за чином' полягає і краса творива, і його добро та істина. Навпаки, відхід від чину - це і потворність, і зло, і неправда. Все прекрасне, і добре, і істинне, але - коли 'за чином'; есе потворне, зле й неправдиве, - коли самочинне, самовільне, самоуправне, 'по-своєму⁷. Гріх - це і є 'по-своєму', а Сатана - 'По-своєму"' [Флорен-ский П. А. Столп и утверждение Истины (І). - Москва, 1990. - С. 177; див. про це: УшкалоеА., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 52; Марченко О. В. Григорий Сковорода и русская философская мысль ХІХ-ХХ вв.: Исследования и материалы. -Москва, 2007. - Ч. І. - С. 151-152].

⁴⁵ Дуже поширене порівняння життя зі сценою походить із грецької філософії. Наприклад, його можна знайти в Арістона, який, як свідчить Діоген Лаерцій (VII, 160), казав: "Мудрець має бути схожий на доброго актора, котрий може одягти маску і Агамемнона,

і Терсіта й обох їх вдало зіграти" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 317]. Українські письменники часів бароко не раз зверталися до образу "божественної комедії". Наприклад, у почаївській книзі «Свмя слова Божія» сказано: "мы на сем свѣтВ так имѣсмся, як тій, що комедію выправляют. Паки они ту комедію выправляют, различніи особы показуют, то єст иншій показуєт на себв особу короля, иншій князя, иншій слуїу, иншій жебрака. А як скончают комедію свою, тогда всВ себв равны покажутся. Так и мы на сем свѣтВ в розных зостаєм состояніях и урядах, єдни от нас имут уряды вышніи, другій нижніи, иншіи велми пониженій, а всВ єдному Боїу в житіи нашем служим, когда же пріидет конец вѣка, тогда всВ равны покажемся. И яко тых, що комедію выправляли, не за тоє похваляют, що кто был царем, кто велможею, князем, но за тоє токмо хвалят, що кто красно добре особу свою удавал, так и на Страшном СудВ не за достоинство и уряды нынВшніи будет Бог платити, но за дВла и за заслуги добрыи в тых урядах" [Свмя слова Божія. - Почаїв, 1772. - С. 65-66; пор.: Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 126 (зв.)-127 (друга пагін.); докладніше див.: Ушкалов А. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. -С. 41-53].

⁴⁶ Тобто характер людини, що його старі українські богослови могли окреслювати, зокрема, так: характер - це "вещь невидимая, влѣянная в душу от Бога и з ней на вѣки не змазанная" [Поученіє о святых тайнах. - Унів, 1745. - Арк. 2 (зв.)].

⁴⁷ Мабуть, Сковорода в такий спосіб тлумачить стару богословську тезу, згідно з якою Господь Бог "чинит нас причастниками Божіяго єстества своєго чрез дар всыновленія, то єсть начинаєт быти в нас началом житія надприроднаго, вьішшеєстественнаго, вьітискаєт в дуітгв нашей образ свой чрез пребьіваніє своє в нас и творит нас тем самым членами Твла Христова" [Начатки догмато-нравоучителнаго богословія. - Почаїв, 1770. - С. 104-105].

⁴⁸ Пор.: "Не non, не мичся в ризи" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 238]; "Коли сь не піп, не вбирай ся в ризи" [Франко, № 20341]; "Когда не non, так и не мыкайся в ризы!" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 623].

⁴⁹ Пор.: "Коли-сь не гриб, не лізь у кіш"; "Ко-сь сі обібрав за гриба, то лізь у козуб" [Франко, № 7261, 29227]; "Обібрався грибом - лізь у кіш"; "Коли ти мені муж, то будь мені дуж; а як не гриб, то не лізь у козуб" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963.-С. 291, 655].

⁵⁰ Пор. з народними приказками: "Як єден дурень кине камінь у воду, то і сто мудрих не моїут найти"; "Єден дурний зопсує, сто мудрих не направит" [Франко, № 11093,11206].

⁵¹ Маніхейство - одна з найважливіших, поруч із гностицизмом та монтанізмом, ранньохристиянських єресей (часом її розглядають як самостійну релігію), яка набула найбільшого поширення у IV ст. її засновником є Мані (бл. 215-276 pp.). Маніхейством захоплювався, наприклад, Авіустин, а за часів Сковороди - масони. Маніхейська аскетика передбачала утримання від м'яса, риби, вина, молока й статевих стосунків [див.: Соловьев В. Манихейство // Философский словарь Владимира Соловьева. - Ростов-на-Дону, 1997. - С. 269-274; Ігор Ісіченко, архиеп. Загальна церковна історія. - Харків, 2001. - С. 140].

⁵² Далі в автографі рукою Сковороди закреслено слово: налил.

⁵³ Феофан Прокопович пояснював слово "человѣконенавидцы" так: "...суть нѣцыи... или тайным бѣсом льстиміи, или меланколією помрачаємьі, которыи таковаго нВкоєго имѣют урода, что вся им грѣшно и скверно мнится быти, что либо увидят чудно, весело, велико и славно, аще и праведно, и правильно, и не богопротивно, напримѣр: лучше любят день ненастный, нежели ведро, лучше возрадуются вѣдомостьми скорбными, нежели добрыми, самаго счастія не любят, и не вѣм, как то о самих себѣ думают, а о прочіих так: аще кого видят здрава и в добром поведеній, то, конечно, не свят, - хотѣли бы всѣм человѣком быти злообразным, горбатым, темным, не благополучним, и развѣ в таком состояніи любили бы их. Таковых еллины древній нарицали місантропы, сієст человѣконенавидцы" [Прокопович Ѳ. Слово в недѣлю цвѣтную о власти и чести царской // Ѳеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Дук... слова и рѣчи. -Санкт-Петербург, 1760. - Ч. 1. - С. 241-242].

⁵⁴ Євангелія від св. Матвія 5: 44; Євангелія від св. Дуки 6: 27; 6: 35.

До Йова [Базилевича]

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург) (ф. Титова, № 1395). Уперше опублікований Павлом Поповим на сторінках київського часопису «Радянське літературознавство» [див.: Попов П. М. З листування Г. С. Сковороди// Радянське літературознавство. - 1955. -Т. 18. - С. 64]. Подаємо за автографом.

⁵⁵ Йов Базилевич із 1763 р. був ректором Харківського колегіуму [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -С. 98].

⁵⁶ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁵⁷ Книга Псалмів 61 (62): 5. Пор.: оустьі свой/ии Б/Мгос/іов/іа^Х, й сердце/иъ свой/иъ

K/iEHA^S.

⁵⁸ Даврентій Кордет (1720-1781 pp.) став настоятелем Святогірського монастиря в 1765 р. з волі неприхильного до нього Порфирія Крайського, який був білгородським архієреєм упродовж 1763-1768 pp. До цього Кордет викладав у Харківському колегіумі поетику та риторику, з 1758-го по 1764 р. обіймав посаду префекта й викладача філософії (на цю посаду його призначив попередній білгородський єпископ Йоасаф Миткевич). Нарешті, у 1770-1775рр. був ректором Харківського колегіуму. Як вихованець Києво-Могилянської академії, Кордет був добре освіченою людиною, гарним філософом, ритором, природознавцем, педагогом [див.: НіженецьА. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 95, 96-98].

⁵⁹ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁶⁰ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁶¹ Від лат. concordia - 'одностайність, злагода'.

⁶² Див. прим. 182 до циклу «Сад божественных пѣсней».

⁶³ Далі фрагмент тексту пошкоджено.

⁶⁴ Див. прим. 108 до циклу «Басни Харьковскія».

⁶⁵ Від лат. subtilitas - 'тонкощі'.

⁶⁶ Очевидно, Сковорода має на думці "четверте, Сонцеве небо", яке описав Данте в 10-14-ій піснях «Раю» [див.: Данте Аліг'ері. Божественна комедія / Переклад з італійської та примітки Євгена Дроб'язка. - Київ, 1976. - С. 424-448]. Тут Данте помістив душі найкращих богословів, зокрема Томи Аквінського, Альберта Великого, Петра Ломбардського, Ісидора Севільського, Беду Достойного, Сігера Брабантського та інших. Із другого боку, Сковорода міг мати на думці й так зване "емпірейське", тобто "вогняне", небо, яке є "місцем перебування блаженних, хоча його існування не підтверджується жодним фізичним аргументом, і немає про це доказів в Святому Письмі". Тим часом у Святому Письмі йдеться про "третє небо як крайнє, куди вознісся св. Павло, і тому там визнають тільки троє небес" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 326]. Прокопович має на думці слова: вос^ицгенл бывіш TdKOBdTO до третЇАГш нвсе - з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

⁶⁷ Можна припустити, що Сковорода має на думці Барбація (Barbatius) - персонажа діалогу Еразма Роттердамського «Дослідження віри» («Inquisitio») [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. -T. 3. - P. 363-374], в якому Барбацій разом з Авлом (Avlus) ведуть розмову про апостольський Символ віри (de Symbolo Apostolorum) [див.: Эразм Роттердамский. Разго-ворьг запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. - Москва, 1969. - С. 208-220].

⁶⁸ Апеллес (гр. АтіеААцс,) (356-308 pp. до н. е.) - славетний давньогрецький майстер монументального малярства, придворний художник Олександра Македонського, а перегодом - Птолемея.

⁶⁹ Найвідомішою картиною Апеллеса була «Афродіта, що виходить з моря» (АфроЬіхц Avabovfitvi]). Сковорода має на думці історію, описану Плінієм Старшим у «Природознавчій історії» (XXXV, 92): "Почав Апеллес на острові Кос малювати іншу Венеру з наміром створити ще кращу картину від першої. Але заздрісна смерть не дала йому змоги завершити цей твір: виконана була тільки його частина, і не знайшлося нікого, хто міг би продовжити цю роботу на підставі збережених ескізів" [Віхи в історії античної естетики: Збірник. - Київ, 1988. - С. 206-207].

Є також інший схожий сюжет, згідно з яким Апеллес почав малювати портрет Єлени Троянської, але, бувши не в змозі його завершити, залишив порожнє місце й написав на ньому: "Тут місце Єлени". Цей сюжет був популярний в Україні за часів бароко [див., наприклад: Arnold od swiptego Floryana. Insignia, to iest Tryumfalne znaki przy koronacyi Nayswi^tszey Maryi Panny // Zbior na wybor panegiryczno kaznodzieyskich perel honor dawno od Troycy S. na niebie, a teraz od o. s. Benedykta XIII na ziemi, Nayswi^tszey Maryi P. у Matki w cudownym ley Obrazie na s. gorze Rozancowey nad Podkamieniem... - Lwow, 1731.-S. 29].

⁷⁰ Далі йде розчерк Сковороди.

⁷¹ Довжик - село, засноване 1650 р. (тепер: Золочівського р-ну Харківської обл.). Це село належало Петрові Андрійовичу Щербиніну. У кого мешкав тут Сковорода, - невідомо.

Цей лист (як свідчить супровідна примітка) Сковорода написав у Харкові 20 серпня 1772 р. На думку Леоніда Махновця, його адресовано Василеві Томарі, який на ту пору перебував у Грузії. Подаємо за списком, котрий зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25, лист іде під № 10).

⁷² Див. прим. 1 до поезії «In natalem Basilii Tomarae, pueri 12 annorum».

⁷³ Ідеться про діалог Ціцерона «De senectute».

⁷⁴ Сковорода має на думці слова: "Et corpora quidem exercitationum defetigatione ingravescunt, animi autem exercitando levantur" (Cicero. De senectute, xi, 36), які сам він переклав так: "Правда, что тѣлышко наше становится тяжелѣе, если приморить оное трудом, но душа чем больше мыслит, тем быстропарнѣе дВлается".

⁷⁵ Пор.: Г/іХбоко сердце (чє/іов^кХ) паче воЁ^ъ, й че/іов^къ єсть, й кто по^наетъ єго;

(Книга пророка Єремії 17: 9).

⁷⁶ Сковорода має на думці слова: Но йкоже СЗстойтъ нево СЗ ^е/И/ій, такш СЗстойтъ пХть /ибй СЗ пХтїй ваши^ъ, й по/Иьіішєнїа ваша СЗ мысли /Иоєа (Книга пророка Ісаї 55: 9).

⁷⁷ У списку: "в ровѣ истничествѣ" (sic!).

⁷⁸ Трохи неточна цитата з Апокаліпсису 5: 3. Пор.: ни на нвсй, ни на уешй.

⁷⁹ Неточна цитата з Дій св. апостолів 4: 32. Пор.: НарбдХ же в^ровавше/иХ вѣ сердце й дХша єдйна.

Перший лист до Якова Долганського (100-ий) подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25, лист іде під № 5), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається в Російській державній бібліотеці (ф. 14, № 782, лист іде під № 2), а другий (101-ий) - за автографом, який зберігається в Центральному державному історичному архіві України (ф. 221, on. І, од. збер. 42).

⁸⁰ Яків Іванович Долганський - приятель Сковороди, художник, який мешкав у Острогозьку. У діалогах Сковороди виступає під ім'ям "Яків".

⁸¹ Слова "диспутант, а вы не супостата" подано за списком, який зберігається в Російській державній бібліотеці (ф. 14, № 782), замість слів "диспытуюсь, а вы не враги".

⁸² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Не ра^Х/И^юфе во вжїа правды й свою правдХ йфХфе поставити, правді вжїей не повинХішса (Послання св. ап. Павла до римлян 10: 3).

⁸³ Можливо, Сковорода має на думці слова: аки піанъ й шХ/иенъ падетъ й не во^/ибжетъ востати, прешдо/Г^ во на ней ве^^акбнїе (Книга пророка Ісаї 24: 20).

⁸⁴ Тобто диявол. Див. прим. 342 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

⁸⁵ Неточна цитата з Книги Йова 1: 6. Пор.: прїидбша агг/іи вжїй предстати ^пр^еД где/иъ, й діаво/іъ пріиде съ нй/ии. Див. також: Книга Йова 2: 1 (пор.: й прїидбша агг/іи вжїй предстати пред где/иъ) та Євангелія від св. Матвія 4: 11 (пор.: ч огда шстави єго ді'аво/іъ, й се, агг/іи пристХпйша й С/іХжа^Х є^^)-

⁸⁶ Слова "птичку по пѣнію" подано за списком, який зберігається в Російській державній бібліотеці (ф. 14, № 782), замість слів "1000 лѣт по пѣнію птичкв".

⁸⁷ Див.: Августин. Сповідь, 3. VI. 10.

⁸⁸ Фразу жлждХцли прлвды взято з Євангелії від св. Матвія 5: 6.

⁸⁹ Євангелія від св. Матвія 22: 12.

⁹⁰ Парафраза Євангелії від св. Матвія 22: 12. Пор.: дрХже, клкш вшмъ єсй іІліш не й/иьш шд^Ьанїа врлчнл;

⁹¹ Фразу день, днесь узято з Послання св. ап. Павла до євреїв 4: 7.

⁹² Євангелія від св. Матвія 10: 36.

⁹³ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 4: 3. Пор.: рцьі, да Kd/иенїе сїе ^лівы вХдХтъ.

⁹⁴ Сковорода має на думці Євангелію від св. Матвія 4: 4. Пор.: не ш ^ліві едйнѣ/иъ жйвъ відетъ Чб/ЮВ^КЪ, HO (1) ВСАН/Ь/ИЪ ГЛГОЛІ Йс^ОДАфб/ИЪ й^о оуттъ вжіи^ъ.

⁹⁵ Ідеться про епізод спокушання Христа в пустелі, коли диявол казав: ащ снъ єсй вжїй, вер^исА нй^Х (Євангелія від св. Матвія 4: 6).

⁹⁶ Сковорода має на думці Першу книгу Мойсеєву: Буття 22: 5. Пор.: И рече ав^аЛм'в

отрокш/иъ свой/иъ: садитє уді со ос/іАте/Иъ: же й д^тиціь пбйде/иъ.

⁹⁷ Див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 2.

⁹⁸ Варіація на тему Першої книги Мойсеєвої: Буття 22: 11. Пор.: И во^вл й агглъ гдень съ нвсе, й рече: ав^аЛліе, ав^аЛліе. Онъ же рече: се, аув.

⁹⁹ Сковорода алегорично тлумачить епізод, коли Авраам, сходячи з Ісааком на гору, залишив біля її підніжжя слуг і осла (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 5).

¹⁰⁰ Неточна цитата з Книги Екклезіястової 9: 8. Пор.: да вХдХтъ ри^ы твоа вѢ/іы.

¹⁰¹ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 61:10. Пор.: одеждекі вєсє/іїа (шд^а /иа).

¹⁰² Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 12.

¹⁰³ Сковорода має на думці слова: ты же во^/ий же^/іъ твой й прострй рХкХ твого нл /йоре, й рлстбргни є (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 16).

¹⁰⁴ Сковорода має на думці слова: погрАзбіш йкш олово въ водѣ в&інѣй (Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 10).

¹⁰⁵ Парафраза Апокаліпсису 3:7. Пор.: Й/И^АЙ К/імчь двдовъ, СЗвер^АЙ, й никтбже Злтворйтъ, ^іітворААЙ, й никтбже СЗверзетъ.

¹⁰⁶ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 13.

¹⁰⁷ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 14.

¹⁰⁸ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 1: 27. Пор.: пре/иХдрость во й нлкл^нїе стр^ъ гдень.

¹⁰⁹ Слова в дужках - інтерполяція Сковороди.

¹¹⁰ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 14.

¹¹¹ У риторичній традиції лист зазвичай окреслювали як "розмову відсутнього з відсутнім за допомогою письма, а не голосу" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 354].

¹¹² Фразу соХ^ъ совершенствл взято з Послання св. ап. Павла до колосян 3: 14.

¹¹³ Говорячи про "нову тварь", Сковорода, очевидно, має на думці слова: Т*імже ащ кто

ВО ^ртѣ, HOBd ТВ^рь: ДрЄВНАА /ИИ/ИОИДОІШ, се ВЫІШ ВСА ншвл (Друге послання

св. ап. Павла до коринтян 5: 17).

¹¹⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 33. Пор.: Т/іатъ шбьічли В/і ги весѣды В/іьі- Ця фраза стала приказкою. Пор.: "Беседы злые тлят обычаи благие" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 178].

¹¹⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: с^ай скХдостїкі, скХдостїкі й пбжнетъ (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 9: 6).

¹¹⁶ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 5: 22. Пор.: /іювьі, рлдоств, /ийръ, до/іготерп^нїе.

¹¹⁷ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 26: 18. Пор.: гди, во чревѣ прІА^О/ИЪ й

ПОБО/ГЁ^О/ИЪ, Й рОДИ^О/ИЪ Д^Ъ СПНЇА твоегш, єгбже СОТВОрЙ^О/ИЪ Hd ^Є/И/іЙ: не

ПЛДЄ/tlCA, но плдХтса всй ЖИвХфІИ Hd зе/шй.

¹¹⁸ Фраза с^/ИА S/ібе зринає в Книзі пророка Ісаї 14: 20.

¹¹⁹ Парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 15. Пор.: той твого В/іюстЙ вХдетъ Г/ілвХ. ^по Євангелія від св. Марка 4: 3.

^ш Фраза с^/ИА S/ібе зринає в Книзі пророка Ісаї 14: 20. ^ш Далі рукопис пошкоджено. ^ш Перша книга Мойсеєва: Буття 3:15.

^ш Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 15: 2-3. Пор.: И срАфетъ єго йкш тати, й йкш женл д^вствл прій/иетъ й: од/і^витъ єго ^■Ёво/иъ у'л^мл й водою пре/иХдрости нлпойтъ й.

¹²⁵ Трохи неточна цитата з Книги Притч Соломонових 9: 5. Пор.: прїидйте, йдйте /ибй ^/І^ВЪ й пште.

^п6 Можливо, Сковорода має на думці слова: тецы во ср^тснїс є^ (Четверта книга царств 4: 26).

¹²⁷ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 4: 26. Пор.: йже єств матн всѣ/иъ

Hd/ИЪ.

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург) (зібрання рукописів М. П. По-годіна, № 192). Уперше опублікований Павлом Поповим на сторінках «Вісника Академії наук УРСР» [див.: Попов П. М. Невідомий лист Г. С. Сковороди// Вісник Академії наук УРСР. - 1954. - № 4. - С. 61-62]. Подаємо за автографом.

¹²⁸ Див. прим. 1 до діалогу «Кольцо».

¹²⁹ Сковорода має на думці латинську приказку: "Ave atque vale" ("Здрастуй і зразу ж прощай").

¹³⁰ Олексій Іванович Авксентієв - сотник, а згодом поручик, "черезполосний" поміщик, який мешкав у Липцях, мав дружину - Варвару Іванівну, та синів - Романа й Івана. Помер до 1786 р. [докладніше див.: НіженецьА. М. Про оточення Г. С. Сковороди у Липцях і Валках (70-80-і роки XVIII ст.) // Радянське літературознавство. - 1983. - № 2. - С. 28-29].

¹³¹ Книга Псалмів 22 (23): 1.

¹³² Ідеться про діалог «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», який був присвячений Володимирові Тев'яшову.

¹³³ Очевидно, це парафраза або Другої книги маккавейської 9: 16 (пор.: вса воадл/иъ), або Євангелії від св. Матвія 18: 26 (пор.: вса тй во^д^/иъ), 29 (пор.: вса воадл/иъ тй).

¹³⁴ Ідеться про Степана Тев'яшова. Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

¹³⁵ Фраза во днс^ъ свой^ъ зринає в Книзі Ісуса, сина Сирахового 50: 6, у Книзі пророка Єремії 22: ЗО та в Євангелії від св. Луки 1: 7,18.

¹³⁶ Фраза въ денв жлтвві зринає в Першій книзі Мойсеєвій: Буття ЗО: 14 та в Книзі пророка Ісаї 18: 4.

До Дмитра Автономовича Норова

Цей лист було вперше опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка HAH України (ф. 86, № 25, лист іде під № 3).

¹³⁷ Дмитро Автономович Норов - харківський генерал-губернатор. Призначений на цю посаду 10 липня 1775 р.

¹³⁸ Очевидно, йдеться про справу влаштування Сковороди на посаду викладача додаткових класів Харківського колегіуму.

До Івана Григоровича [Диського]

Цей лист було вперше опубліковано Павлом Поповим на сторінках київського видання «Літературна критика» [див.: ПоповП. М. Неопублікований лист Сковороди// Літературна критика. - 1939. - Кн. 11. - С. 103-104]. Подаємо за копією XVIII ст., яка зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського HAH України (ф. З, № 72075).

¹³⁹ Див. прим. 1 до притчі «Убогій Жайворонок».

¹⁴⁰ Трохи неточна цитата з Книги Йова 3: 23. Пор.: С/иертв во /иХжХ покой. Пор.: "смерть мужу єсть покой" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 715].

¹⁴¹ Говорячи про "мертвенное тВло", Сковорода має на думці слова: Иво сХцли въ т^/гЬ СЕ/ИЪ ВОЗДЫ^ае/ИЪ (1)ТАГЧаЄ/ИИ, П0НЄЖЄ не ^бфб/ИЪ СОВ/ІЄфИСА, НО ПОШВ/ІЄфИСА, да пожерто вХдетъ /иертвенное животб/иъ (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 5: 4).

¹⁴² Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 6: 10. Пор.: йкш ничтоже Й/ИХфЄ, А ВСА содержафе.

¹⁴³ Говорячи про "малых сих", Сковорода, очевидно, має на думці слова: Е/іюдйте, дл не

пре^рите єдйнагш (СЗ) сй^ъ: гтікі во валіъ, йкш аггли й^ъ на нвсё^ъ ввшХ

видатъ /іицє оца /иоегш нвнагш (Євангелія від св. Матвія 18: 10).

¹⁴⁴ Про смерть як людське "пристанище" писали ще грецькі та римські класики, наприклад, Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (LXX, 3): "...це - гавань, якої іноді мусимо шукати самі, але відмовлятися від неї не повинні ніколи" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 233]. Ще більшого поширення ця метафора набуває в християнському письменстві. Наприклад, у Івана Златоуста "тиха гавань" здебільшого символізує смерть. Те саме й у старій українській літературі. "Не усомнВваюся, - писав, припустімо, Феофан Прокопович, - яко святій угодницы Божій, безпечалнаго онаго уже доплывшіи брега, аки обратившеся, посматривают на море житейскоє и нас, братію свою, волнующихся єще и бѣдствующих видят..." [Прокопович Ѳ. Слово в день святаго благовѣрнаго князя Александ-ра Невскаго // Оеофана Прокоповича, архієпископа Великаго Новаграда и Великих Лук... слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1761. - Ч. 2. - С. 3; докладніше див.: УшкалоеА. Григорій Сковорода і антична культура. - Харків, 1997. - С. 76-85].

¹⁴⁵ Див. прим. 137 до циклу «Басни Харьковскія».

¹⁴⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: надежда /иоа СЗ гда (Плач Єремії 3: 18).

До Артема Дорофійовича [Карпова]

Цей лист було вперше опубліковано у виданні творів Сковороди 1861 р. Подаємо за копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 1, арк. 63-64).

¹⁴⁷ Артем Дорофійович Карпов - один із найзаможніших харківських купців, знайомий Сковороди.

¹⁴⁸ Неподалік села Гусинки, біля урочища Великий ріг у Чорному лісі, була пасіка, на якій любив усамітнюватися Сковорода. Саме її він називав "Гусинською (Скринницькою) пустинею".

¹⁴⁹ Див. прим. 40 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 8).

¹⁵⁰ Окреслення "неключимьгй раб" зринає в Євангелії від св. Матвія 25: ЗО. Див.:

НЄК/ІГСчЙ/ИЛГО уЛЕЛ ввертите ВО Т/ИХ КрО/И^ШНКІКІ.

¹⁵¹ Сковорода має на думці приказки: "Не славна хата углами, славна пирогами" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 238]; "Не красна изба углами, красна пирогами" [Пословицьг русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957.-С. 589, 700].

¹⁵² Див. прим. (11) до притчі «Убогій Жайворонок».

¹⁵³ Див. прим. 168 до діалогу «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

¹⁵⁴ Соната (італ. sonata) - камерний твір для одного або двох інструментів, який має кілька частин, одна з яких засновується на протиставленні й розвитку двох тем, поданих у різних тональностях, а потім повторених в іншому тональному співвідношенні.

¹⁵⁵ Книга пророка Єремії 13: 17.

¹⁵⁶ Книга пророка Ісаї 57: 20.

¹⁵⁷ "Рабом" Сковорода називає тут тіло, а "Ревеккою" - душу.

¹⁵⁸ Неточна цитата з П'ятої книги Мойсеєвої: Повторення Закону 8: 3, Євангелії від

св. Матвія 4: 4 та Євангелії від св. Луки 4: 4. Пор.: не ш едйнѣ/иъ жйвъ вХдетъ

Чб/ІОВ^КЪ.

¹⁵⁹ "Ангельскій хлѣб" - це Христос. Пор.: "Господи Ісусе Христе Боже наш, хлѣбе ангелскій, хлѣбе живота вѣчнаго" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. -Київ, 1646. - С. 219 (друга пагін.)].

¹⁶⁰ Сковорода має на думці Другу книгу царств 6: 19. Див.: й уат,ділн всѣ/иъ тдемъ нл всю сй/iS ІЙ/ієвХ СЗ дана даже до вирслвш, й СЗ мХжа даже до жены, кое/иХждо по оукрХ^Х ^/і^ва, й по чаетн печенлгш лі^еа, и по сковрлднб/иХ /ШинХ.

¹⁶¹ Ідеться про заможного харківського купця Степана Микитовича Курдюмова.

¹⁶² Ідеться про священика харківської Троїцької церкви о. Бориса Єнкевича.

¹⁶³ Тобто Якову Єнкевичу.

До Василя Михайловича Земборського

Перший лист до Василя Земборського (106-ий) подаємо за копією, яка зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 127-128), другий (107-ий) - за копією, яка зберігається там-таки (ф. 86, № 24, арк. 129-130). Обидва листи вперше були опубліковані в харківському виданні творів Сковороди 1894 р.

¹⁶⁴ Василь Михайлович Земборський - "відставний підпрапорний", приятель Сковороди; батько студента Харківського колегіуму Івана Земборського, котрий вступив до цього навчального закладу в 1761 p., а в 1768-1769 навчальному році, мавши 15 років, навчався в класі риторики й відвідував додаткові класи, де слухав курси математики, французької мови та катехізису (у Сковороди) [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 164].

¹⁶⁵ Цю приказку ("Nie od razu Krakow zbudowano") подають численні польські словники. Є вона й в українців. Пор.: "Не від разу Краків збудували" [Франко, № 15608]; "Не разом Краков будовався" [Номис, № 5583; див. про це: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 86]. Свого часу Тарас Шевченко записав і народну пісню «Не разом Краков збудований» [див.: Т. Г. Шевченко. Біографія. - Київ, 1984. -С. 173].

¹⁶⁶ Ця фраза нагадує початок 2-ої строфи 11-ої пісні «Саду божественных пѣсней». Пор.: "Бездна дух есть в человѣцѣ, вод всѣх ширшый и небес".

¹⁶⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ^ртбсъ, й вгъ й оц ъ нашъ (Друге послання св. ап. Павла до солунян 2: 16).

¹⁶⁸ Друга книга Мойсеєва: Вихід 23: 21; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 4: 9; 6: 12; 8: 11.

¹⁶⁹ Сковорода має на думці слова: й почй въ день сед/иьш СЗ всЁ^ъ ділъ свой^ъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 2: 2).

¹⁷⁰ У списку: сумабродое.

¹⁷¹ Можливо, Сковорода має на думці слова: й літоуаілв grw не шскХд^етъ (Книга Йова 14: 7).

¹⁷² Очевидно, Сковорода має на думці слова: да во^/ибжете р^Х/И^тн со вс^/ии сты/ии, ЧТО широті Й ДО/irOTd Й Г/іХвИНЛ Й ВЫС0ТЛ, р^Х/И^ТИ же ПреСП^ГСфХкі р^Х/ИЪ /ІГСБОВВ ^ртбвХ, да йспб/інитесА во всако йспо/іненїе вжїе (Послання св. ап. Павла до ефесян 3: 18-19).

¹⁷³ Заклик вне/И/ій севѣ є в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 24: 6, у Другій книзі Мойсеєвій: Вихід 10: 28; 34: 12, у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8 та в Книзі Товіта 4: 12.

¹⁷⁴ Сковорода має на думці слова: рлдХйтесА со /инбгс, йкш шврѣтб^ъ овцХ /його погйвшХгс (Євангелія від св. Луки 15: 6).

¹⁷⁵ Можливо, Сковорода має на думці слова: И/ИЛ/ИЫ же сокровиціе сїе въ скХдмьны^ъ

сосХдѣ^ъ (Друге послання св. ап. Павла до коринтян 4: 7).

¹⁷⁶ Можливо, це парафраза Книги пророка Єремїї 13: 17. Пор.: въ тлйнѣ восп/Мчєтса дХіш ваша.

¹⁷⁷ Очевидно, Сковорода має на думці слова: й ввергХтъ и^ъ въ пеців огненнХ: тХ вХдетъ плачв й скрежетъ ^Хвш/иъ (Євангелія від св. Матвія 13: 42, 50).

¹⁷⁸ Ісаак - один із найвідоміших прообразів Христа. Див. прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

¹⁷⁹ Сковорода має на думці слова: й далгь тевѣ й с^/иени твое/иХ по тевѣ ^етлк, въ нейже швит^еши, ВСЮ Зе/И/ІЮ ^dHddHKI ВО шдерж<жїе В^чное, Й вХдХ И/ИЪ бгъ (Перша книга Мойсеєва: Буття 17: 8).

¹⁸⁰ Очевидно, Сковорода має на думці слова: И во^^^въ ав^аалгь очима свой/Иа виді, й

се, овенъ едйнъ держй/иый ^огама въ саді ывекъ: й йде аврааліъ, й в^а овнл, й

вознесе єго во всесожженїе В/И^стш ісаака сынл своегш. И нарече ,3вр,м/иъ й/ИА /И^стХ то/иХ: гдв вйдѣ: да рекХтъ днесв: нл горѣ гдь Йвиса (Перша книга Мойсеєва: Буття 22: 13-14).

¹⁸¹ Друге послання св. ап. Павла до коринтян 12: 2.

¹⁸² Євангелія від св. Луки 8: 39.

¹⁸³ Перша книга Мойсеєва: Буття 24: 6; Друга книга Мойсеєва: Вихід 10: 28; 34: 12; П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 11: 16; 12: 13,19, ЗО; 15: 9; 24: 8; Книга Товіта 4:12.

¹⁸⁴ Парафраза Євангелії від св. Івана 6: 63. Пор.: П/ібть не пб/іь^Хетъ ничтоже.

¹⁸⁵ У списку: еще.

¹⁸⁶ У списку це слово важко прочитати.

¹⁸⁷ Сковорода має на думці історію про доброго самарянина: Са/иарАнйнъ же н^кто грАдвш, прїйде над него, й вйдѣвъ єго, /ИИ/іоеердова: й приетХп/ів шввА^а стрХпы єгш, во^/іиваА /иае/io й вїнб: всадйвъ же єго на свой скбтъ, приведе єго въ гостйнницХ й при/гЬжа є^ (Євангелія від св. Луки 10: 33-34).

¹⁸⁸ Див.: Євангелія від св. Матвія 14: 28-33.

¹⁸⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: в^ыдбша всй йноп/іе/иєнницві йскати давїда (Друга книга царств 5: 17).

¹⁹⁰ Книга Псалмів 54 (55): 7.

¹⁹¹У списку: Земброескому.

¹⁹² Парафраза Книги Премудрості Соломонової 3: 1. Пор.: Првны^ъ же дХши въ рХи/Ё вжїей, й не прикбснетсА й^ъ /иХка.

¹⁹³ Це - варіації на тему Книги Псалмів 74 (75): 9. Пор.: Икш чаша въ рХи/Ь гдни, вїна нерастворена йспб/інв растворенЇА, й оук/іонй СЗ сєа въ сїго: оваче дрбждїе єгш не ЙсТОфЙсА, ЙСШКТЪ всй гр^шнїи ^Є/И/іЙ.

¹⁹⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: башє же йкш с^/ИА коріандрово в^Ь/іб, вкХсъ же єгш аки /иХка съ /иедо/иъ (Друга книга Мойсеєва: Вихід 16: 31).

¹⁹⁵ Євангелія від св. Івана 16: 22.

¹⁹⁶ Парафраза Книги Йова 1: 22. Пор.: Тшвъ пред где/иъ, (ниже оустна/иа свой/иа,) й не даде ве^Х/ИЇА вгХ.

¹⁹⁷ Книга Псалмів 33 (34): 3.

¹⁹⁸ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Пор.: Весе/їе сердца живбтъ че/іов^ка, й радованїе /иХжа до/ігоденствїе.

¹⁹⁹ Можливо, Сковорода має на думці слова: никтбже в^ств, ни arf/іи нвнїи, тбк/иш оцъ /ибй едйнъ (Євангелія від св. Матвія 24: 36). Пор.: Євангелія від св. Марка 13: 32.

²⁰⁰ Пор.: "Два кота в одном мешке не улежатся" [Пословицы русского народа. Сборник

В. Даля. - Москва, 1957. - С. 774]; "Два коти в однім мішку не помиряться" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 709]; "Два коты до єднои мышки не помѣстятся" [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 221].

²⁰¹ Див. прим. 162 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁰² Очевидно, це парафраза Книги Псалмів 36 (37): 20. Пор.: Бра^й же гдни... й^че^акіфе йкш дві/иъ й^че^бша.

²⁰³ Сковорода алегорично тлумачить тут Євангелію від св. Луки 15: 9. Слова: радХйтесА со /инбю, йкш шврѣтб^ъ дра^/иХ погйвшХгс, - він розуміє як алегорію смерті та Воскресіння Христа.

²⁰⁴ Неточна цитата з Пісні над піснями 2: 9. Пор.: Се, сей стойтъ ^а стіною нашегс.

²⁰⁵ Парафраза Четвертої книги царств 19: 16, Книги пророка Ісаї 37: 17 та Книги пророка Варуха 2: 17. Пор.: СЗвер^и, гди, очи твой.

²⁰⁶ Див. прим. 266 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».

²⁰⁷ Перша книга Мойсеєва: Буття 43: 23; Євангелія від св. Луки 24: 36; Євангелія від св. Івана 20: 19; 20: 21; 20: 26.

²⁰⁸ Сковорода має на думці слова: Г/іХвоко сердце (чє/іов^кХ) гте всЁ^ъ, й че/іов^къ єств (Книга пророка Єремії 17: 9).

Цей лист дійшов у копії Ізмаїла Срезневського. Де вона зберігається зараз - невідомо. Подаємо за виданням: Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редак-тированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794-1894 г.). - Харьков: Типография губернского правления, 1894. -С. 112-113.

²⁰⁹ Осип Юрійович Розальйон-Сошальський - один із приятелів Сковороди; свого часу був хорунжим Ізюмського полку.

²¹⁰ Очевидно, ідеться про Олексія Юрійовича Розальйон-Сошальського - наймолодшого з братів Сошальських, власника села Бусинка на Куп'янгцині, де, як свідчив, зокрема, Густав Гесс де Кальве, Сковорода любив бувати в зрілих літах [див.: Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 64]. Зрештою, у 1780-х pp. філософ мешкав здебільшого в родині Сошальських, у Гусинці, Маначинівці та Валках.

²¹¹ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 10. Пор.: кбренв во всѣ/иъ S/ІВІ/ИЪ Среврб/ІКІБЇе єств.

²¹² Сковорода має на думці слова: да не кїй кбренв гбрести, ввкпрв про^АВ^АЙ, гмкоств сотворйтъ, й т^/иъ шеквернАТСА /инб^и (Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 15).

²¹³ У Біблії кілька разів зринає фраза с^Ьдацмгш нл престб/гЬ як окреслення Всевишнього. Див.: Книга Ісуса, сина Сирахового 40: 3; Апокаліпсис 5:1, 7; 6: 16.

²¹⁴ Сковорода має на думці слова: Паки подбвно єств цртвїе нвное чє/іов^кХ кХпцХ, ЙфХфХ дбврві^ъ вйеерей, йже швр^тъ едйнъ /иногоц^ненъ вйееръ, шедъ продлде ВСА, Є/ійка й/ИАше, й кХпй єго (Євангелія від св. Матвія 13: 45-46).

²¹⁵ Неточна цитата з Другої книги Мойсеєвої: Вихід 20: 7. Пор.: Не вб^/иеши й/иене гда вга твоегш всХе.

²¹⁶ Сковорода має на думці трактат «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

²¹⁷ Євангелія від св. Матвія 6: 10; Євангелія від св. Луки 11: 2.

²¹⁸ Фраза во вре/ИА оно дуже часто зринає в Біблії, уперше - у П'ятій книзі Мойсеєвій: Повторення Закону 1: 9. Крім того, нею розпочинаються євангельські читання в «Мо-литвослові».

²¹⁹ Євангелія від св. Івана 14: 27.

²²⁰ Трохи неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового ЗО: 23. Останнє слово має форму:

ЧЄ/ІОВ^Кіі.

²²¹ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^рлнеше/иъ В/іюдй твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^ішй сердце твоє).

²²² Неточна цитата з Книги Премудрості Соломонової 5: 7. Пор.: ^одй^о/иъ въ пХстыни НЄПрО^ОДИ/ИБІА.

²²³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 7: 23. Пор.: йкш є^енв о^А^В/іенъ стрибкі ВЪ Йтр<1.

²²⁴ Див.: Євангелія від св. Матвія 8: 28; Євангелія від св. Марка 5: 2; Євангелія від св. Луки 8: 27.

²²⁵ Парафраза або Євангелії від св. Матвія 16: 25 (пор.: йже аціе погХвйтъ дХшХ свого /иенє ради, шв^Афетъ к>), або Євангелії від св. Марка 8: 35 (пор.: йже погХвйтъ дХшХ свого /иенє ради й еѵліа, той сгмсетъ to).

²²⁶ Євангелія від св. Луки 8: 39.

²²⁷ Парафраза Книги Притч Соломонових: або 4: 23 (пор.: ^раненіе/иъ Б/ік>дй твоє сердце), або ЗО: 24 (пор.: оут^шай сердце твоє).

²²⁸ Корван - священний дар Богові, священна казна [див.: Еесевий Памфил. Церковная исто-рия. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 61]. У Єлизаветинській Біблії це слово зринає без перекладу двічі (див.: Євангелія від св. Матвія 27: 6; Євангелія від св. Марка 7: 11). Пор. також гр. корраѵ і лат. corban на тих самих місцях у Септуагінті та Вульгаті - відповідно. Кореанка, чи карнавка, - кухлик для збирання церковних пожертв; у переносному значенні - гроші. Памва Беринда трактував слово корван як "дар, або офѣрованьс" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 425].

²²⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Во/ічцьі й сѣти на пХте^ъ стрбпотны^ъ, ^ранАЙ же свого дХшХ й^вѣжйтъ й^ъ (Книга Притч Соломонових 22: 5).

²³⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Марка 7: 18. Пор.: не ра^Х/И^ете /іи, йкш все, єже Й^внѣ В^ОДЙ/ИОЄ ВЪ ЧЄ/ІОВ^Ка, не /ибжетъ шсквернйти ЄГО.

²³¹ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 2: 29. Пор.: й швр^^анїе сердца дХ^О/ИЪ, (а) не писані'е/иъ: є^же позвала не СЗ че/іовѣкъ, но СЗ вга.

²³² Сковорода має на думці слова: йкш н^ств наша вранв къ крови й П/ібти, но къ нача/іш/иъ й ко в/іасте/иъ (й) къ /иіродержйте/іе/иъ т/иы в^ка сегш, къ дХ^овш/ИЪ В/ібвьі подневеснві/иъ (Послання св. ап. Павла до ефесян 6:12).

²³³ Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12.

²³⁴ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 15: 13. Пор.: СердцХ весе/іАфХсА, /іицє цвѣтетъ.

²³⁵ Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 1: 16. Пор.: И^/ИвштесА, (й) чйсти вХдите, СЗи/ийте /іХкавства СЗ дХшъ ваши^ъ.

²³⁶ Як сказано в «Требникові» Петра Могили: "Святая елеосвященія тайна от Христа Господа уставлена и подана єст, в єже быти вѣрным небесноє врачевство, не точію душу, но и тѣло исцВляюгцеє" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646.-С. 445].

²³⁷Трохи неточна цитата з Книги пророка Ісаї61: 3. Пор.: по/иа^анїе вєсє/іїа П/іачХцш/ИЪ.

²³⁸ Сковорода має на думці слова: во^вратйсА въ дб/иъ свой, які зринають у Книзі Суддів 18: 26, у Другій книзі царств 11: 4 та в Євангелії від св. Луки 1: 56.

²³⁹ Книга пророка Ісаї 57: 20.

²⁴⁰ Книга пророка Єремії 13: 17.

²⁴¹ Соборне послання св. ап. Іуди 11.

²⁴² Фраза "lupus lupinam non est" є в «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського (діалог «ПтшхрлЛойстіоі» («Злиденні багатії»), репліка Пандохеуса (Хазяїна) [див.: Opera omnia Desiderii Erasmi Roterodami. - Amsterdam; London; New York; Tokyo, 1972. - Ordinis I. -T. 3. - P. 391; nop.: Эразм Роттердамский. Разговоры запросто / Пер. с лат. С. Маркиша. -Москва, 1969. - С. 241]. Є також українські приказки: "Біс бісові ока не виколе" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 518]; "То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть" [Франко, № 3589].

Перший лист до Степана Курдюмова (109-ий), власне кажучи, уривки із середини та

з кінця цього листа, подаємо за автографом, який зберігається в Архіві Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. 216, оп. З, № 226, арк. 12), а другий (110-ий) -за виданням: Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794-1894 г.). - Харьков: Типография іуберн-ского правлення, 1894. - С. 116-117.

²⁴³ Степан Микитович Курдюмов - харківський купець, один із приятелів Сковороди.

²⁴⁴ Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІЮВЫ єсть.

²⁴⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до євреїв 12: 29. Пор.: вгъ ніші огнь поадлай (єсть).

²⁴⁶ Див. прим. 281 до діалогу «Наркісс».

²⁴⁷ Коти - різновид теплого взуття. Згадаймо російську приказку: "Хоть жмут - да коты, просторны - да лапти" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. -С. 587].

²⁴⁸ Ідеться про Григорія Ковалинського.

²⁴⁹ Ідеться про харківського купця Артема Дорофійовича Карпова.

²⁵⁰ Ізюм - слобідське місто. Датою його заснування вважають 1681 p., коли полковник Григорій Донець-Захаржевський побудував тут велику фортецю. З 1685 р. - центр Ізюмського полку, з 1765-го - центр Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії, а від часу утворення Харківського намісництва (1780 р.) - повітовий центр. Сковорода був тут у 1784 р.

²⁵¹ Можливо, це парафраза Соборного послання св. ап. Якова 4: 15 та Першого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 19. Пор.: ащ гдь вос^бфетъ.

²⁵² Ідеться про Артема Дорофійовича Карпова.

²⁵³ Ідеться про сина священика харківської Троїцької церкви о. Бориса Єнкевича.

²⁵⁴ Оскільки далі йдуть латинські вірші, Анастасія Ніженець припускала, що син Степана Курдюмова навчався в Харківському колегіумі [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 173].

²⁵⁵ Сковорода має на думці Перше послання св. ап. Павла до коринтян 9: 24. Пор.: "Nescitis quod hi, qui in stadio currunt, omnes quidem currunt, sed unus accipit brabium?". У перекладі Івана Огієнка: "Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один?".

²⁵⁶ Переклад Леоніда Ушкалова.

²⁵⁷ Див.: Воззр^въ же н<жь ійсъ рече: тьі єсй сшшнъ сынъ ішнинъ: тьі нлречешисА кйфа, єже скл^етсА петръ (Євангелія від св. Івана 1: 42). Грецьке слово Кц^ас, - одне з імен св. апостола Петра. Воно є транслітерацією арамейського кєрй й зринає в Євангелії від св. Івана, у Першому посланні св. ап. Павла до коринтян та в його ж таки Посланні до галатів [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1989. - Vol. 3. - P. 749]. Арамейське кєрй означає "скеля", "камінь" (пор. євр. кёр - 'скеля'). Ім'я апостола має те саме значення: пітрої; - 'камінь', а пітра - 'скеля'. Саме його й обіграє євангеліст Матвій: "ти скеля (тіЕірос,), і на скелі (пітра) оцій побудую Я Церкву Свою" (Євангелія від св. Матвія 16: 18). Памва Беринда тлумачив слово "кифа" так: "сірски - Петр, еллински -камень, метафорически - твердость" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 422].

²⁵⁸ Див. прим. 186 до циклу «Сад божественных пѣсней».

²⁵⁹ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 8: 35. Пор.: йс^бди во /иой йс^бди животі

²⁶⁰ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Івана 10: 9. Пор.: й внйдетъ й й^ыдетъ, й пожить шврАфетъ.

²⁶¹ Книга Псалмів 60 (61): 3.

²⁶² Гр. пЁтра - 'скеля, кам'яна гора'.

²⁶³ Пол. skala - 'скеля'.

²⁶⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до коринтян 9: 24. Пор.: ТЛкш тецыте, да постигнете.

265 Неточна цитата з Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: кто длстъ ми кри/іѣ;

²⁶⁶ Сковорода має на думці біблійні вірші, в яких зринає фраза "земля живых", наприклад: Б^рSki вйдѣти влгал гдна нл уемли живы^ъ (Книга Псалмів 26 (27): 13).

²⁶⁷ Трохи неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 5: 5. Пор.: Е/іжєни крбтцвіи: йкш тїи

HdC/Г^ДАТЪ ЗЄ/ШЮ.

²⁶⁸ "Гарец" - це, очевидно, га-арец (євр.beared), тобто слово "земля" з визначеним артиклем, а "герец" - те саме слово "земля", яке без визначеного артикля звучить як ^Jeres. Сковорода міг приєднати до нього артикль за аналогією до першого слова.

²⁶⁹ Очевидно, це парафраза Першої книги Мойсеєвої: Буття 22: 4. Пор.: И воззр^въ авуаам’ь очима свой/Иа, виді /И^сто щдалече.

²⁷⁰ Трохи неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 1. Пор.: Nd стрижи /иоей ct

в^відх Hd Kd/ИЄНВ.

²⁷¹ Мабуть, це парафраза Книги пророка Єремії 31: 6. Пор.: вадите въ сішнъ ко гдеви БгХ НЛШЄ/ИХ.

Цей лист було вперше опубліковано (за автографом) на сторінках московського видання «Известия Академии наук СССР» [див.: Новое о Григории Сковороде (Письмо к Г. И. Ковалинскому от 2 мая 1785 г.) / Публикация Е. Б. Рашковского и В. М. Смирнова// Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. - 1984. - Т. 43. - № 2. - С. 168-172]. Де зберігається зараз автограф листа, встановити не вдалося. Подаємо за вказаною публікацією.

²⁷² Григорій Іванович Ковалинський - молодший брат Михайла Ковалинського. Як і Михайло, був вихованцем Харківського колегіуму, слухав у Сковороди курс катехізису. Працюючи після закінчення навчання в Таганрозі, підтримував зі Сковородою дружні стосунки. Принаймні вже на схилі літ Сковорода вирушив до нього в Таганрог, витративши на цю мандрівку, як свідчив Густав Гесс де Кальве, цілий рік [див.: Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 65; про це: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. -Харків, 1970.-С. 157].

²⁷³ Оце, як каже Сковорода, "турское", вітання (щоправда, у кириличній транслітерації) зринає також на початку притчі «Благодарный Еродій».

²⁷⁴ Парафраза Книги Ісуса, сина Сирахового 6: 14. Пор.: ДрХгъ в^ренъ крбвъ кр^покъ: шврѣтвш же ЄГО швр^те сокрбвифє.

²⁷⁵ Фраза оувы /инѣ кілька разів зринає в Біблії, уперше - у Книзі Суддів 6: 22.

²⁷⁶ Книга Екклезіястова 12: 12.

²⁷⁷ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 10. Пор.: кбренв во всѣ/иъ

S/ІВІ/ИЪ СрЄБрб/ІКІБЇЄ ЄСТВ.

²⁷⁸ Див. прим. 42 до циклу «Басни Харьковскія».

²⁷⁹ Образ Христа поміж розбійниками як утілення "золотої мірноти" можна знайти і в інших українських барокових письменників. Варто пригадати хоч би поезію Лазаря Барановича «In medio virtus», де є такі рядки: "Chrystus we szrodku iako cnota stoi, / Okolo niego ten, kto si^ go boi" [Baranowicz t. Lutnia Apollinowa. - Kiiow, 1671. - S. 519]. Див. також прим. 77 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²⁸⁰ Харібда (гр. Xapvfibic,) - сильна водна круговерть у Сицилійській (Мессінській) протоці. Словник Памви Беринди подає таке значення цього слова: "тВсноє море, где як вир пожираєт людій и кораблѣ" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. -Київ, 1627. - Ст. 470].

²⁸¹ Сцілла (гр. ЕкѵААа) - небезпечна для мореплавців скеля, яка виступала в море (з італійського боку) навпроти Харібди. Згідно з грецькими міфами, у печері Сцілли жило чудовисько під таким самим ім'ям. Див. про це в «Одіссеї» (XII, 85-114). Памва Беринда описував його так: "звѣря морскоє, от шести голов песВх, а постать краснои невѣсты, а остаток тВла, як уж, в тВсном мѣсци живет, тВсноє море где як вир пожираєт кораблѣ" [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 455].

²⁸² Див. прим. (6) до циклу «Сад божественных пВсней».

²⁸³ Фраза пХть елАгь кілька разів зринає в Біблії, уперше - у Першій книзі царств 12: 23.

²⁸⁴ Вергілій. Енеїда, III, 57. У перекладі Михайла Білика: "Золота клята жаго!" [Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 66]. Ця фраза належить до розряду крилатих [див.: ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 60]. З українських авторів її вживав, зокрема, Феофан Прокопович [див.: Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. - С. 438].

²⁸⁵ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

²⁸⁶ Очевидно, Сковорода має на думці історію про зустріч Христа із самарянкою (Євангелія від св. Івана 4: 7-28).

²⁸⁷ Сковорода має на думці слова: В/ійз высте кровїю юртовою. Той во єсть /ийръ ніші (Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 13-14).

²⁸⁸ Книга пророка Захарії 2: 1.

²⁸⁹ Парафраза Четвертої книги Мойсеєвої: Числа: або 20: 17 (пор.: не еоврлтй/ИСА ни нл десно, ни Hd /і^во), або 22: 26 (пор.: не вашє оук/іонйтисА ни нл десно, ни нл /і^во). Див. також: П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 2: 27; 5: 32; 17: 20 і деінде.

²⁹⁰ Лат. hydrops - 'водянка'. У середньовічній латинській традиції це слово могло означати також "хвороблива спрага", ба навіть "інтелектуальна бундючність" [див.: Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав з нім. Анатолій Онишко. -Львів, 2007. - С. 308-310].

²⁹¹ Парафраза Четвертої книги царств 1: 13. Пор.: поцмдй дХшХ /його.

²⁹² Під віслюком Сковорода має на думці тіло. Див. прим. 457 до діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни».

²⁹³ Ця приказка є в «Адагіях» Еразма Роттер дамського (І. 5. 3).

²⁹⁴ Перекладаючи латинську фразу: "Ita fugias, ut ne praeter casam", - Сковорода, очевидно, спирався на народні приказки: "Від лиха не втечеш"; "Від лихого поли ріж, а втікай" [Франко, № 16525,16527].

²⁹⁵ Парафраза Апокаліпсису 3: 19. Пор.: й^же ащ /іюв/ік, шелн'мк.

²⁹⁶ Книга Псалмів 140 (141): 5.

²⁹⁷ Пор.: "Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю" (Послання св. ап. Павла до филип'ян 2: 13).

²⁹⁸ Вина з острова Скопелос (гр. LkotleAoc,), що в Егейському морі, здавна славилися своєю вишуканістю.

²⁹⁹ Папушний тютюн - тютюн, зв'язаний у папуші, тобто в паки тютюнового листя. Пор.: 'Тут же біля неї продавалася терта кабака і тютюн у папушах..." [Квітка-Основ'яненко Г. Українські повісті / Упорядкування текстів, передмова, примітки, пояснення слів та виразів Л. В. Ушкалова. - Харків, 2003. - С. 31].

Цей лист був уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 130-131).

³⁰⁰ Іван Васильович Земборський - приятель Сковороди; був його студентом у Харківському колегіумі. Саме на пасіці в маєтку батьків Івана Земборського Сковорода оселився після того, як у 1769 р. покинув колегіум. Окрім того, Сковорода знав і родича Івана Земборського - Ісаю, котрий упродовж 1764-1787 pp. був настоятелем Сіннянського монастиря [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 153].

³⁰¹ Сковорода має на думці слова на взір: ве^^акбнны^ъ йспб/іни^О/ИСА сте^в й погйвє/іи й ^ОДЙ^О/ИЪ ВЪ ПХСТЫНИ НЄПрО^ОДЙ/ИВІА, ГіХтЙ же ГДНА не О^В^дѢ^О/ИЪ (Книга Премудрості Соломонової 5: 7).

³⁰² Трохи неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 11. Пор.: кто во^вѣстй тевѣ, йкш нагъ єсй;

³⁰³ Парафраза Другої книги Мойсеєвої: Вихід 18:17. Пор.: не правш ты творйши глаголъ сей.

³⁰⁴ Див.: Євангелія від св. Луки 10: ЗО.

³⁰⁵ Дії св. апостолів 9: 4.

³⁰⁶ Сковородинський переказ Першої книги Мойсеєвої: Буття 3: 9. Пор.: адаме, гдѣ єсй; Замість біблійного "де ти?" Сковорода подає фразу, взяту з апокрифічних переказів про вигнання Адама з раю: "Куди тебе чорти занесли?"; "Куди тебе чорти носять?" тощо [див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. - Київ, 1976. - С. 106].

³⁰⁷ Фраза всй /иві gc/иы зринає в Діях св. апостолів 2: 32.

³⁰⁸ Книга Псалмів 37 (38): 6.

³⁰⁹ Сковорода має на думці байку «Про собачу зажерливість». Див.: прим. 161 до діалогу «Наркісс».

³¹⁰ Фразу сердце чйсто взято з Книги Псалмів 50 (51): 12.

³¹¹ Сковорода має на думці слова: ВскХкі башє й/И^нїє ве^Х/ИНО/иХ; стАжати во прє/иХдрости Бє^сердвій не /ибжетъ (Книга Притч Соломонових 17: 16).

³¹² Див. прим. 34 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

³¹³ Парафраза Першого послання св. ап. Павла до коринтян 15: 46. Пор.: "Sed non prius, quod spiritale est, sed quod animale; deinde quod spiritale". У перекладі Івана Огієнка: 'Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне".

³¹⁴ Сковорода має на думці слова: вйд^Ь/ГЬ єсй, дбндеже СЗтбржесА ка/иенв СЗ горы ве^ рХкъ (Книга пророка Даниїла 2: 34). Це - богородичний прообраз. Пор.: "Исаія тя жезл нарече, чистая, Даніил же гору несВкомую..." [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 581].

³¹⁵ Неточна цитата з Першої книги Мойсеєвої: Буття 1: 27. Пор.: сотворй вгъ чє/юв^ка.

³¹⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 50 (51): 12. Пор.: Сердце чйсто со^ижди во /инѣ, вже.

³¹⁷ Це - парафраза-ампліфікація Євангелії від св. Івана 11: 43. Пор.: И сїа рекъ, глаіомъ ве/ійки/иъ во^ва: л'а^ауе, грАдй вбнъ.

³¹⁸ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 20: 22. Пор.: дХнХ й гла й/иъ: прїи/ийтє д^ъ стъ.

³¹⁹ Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 14.

³²⁰ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 20: 22. Пор.: прїи/ийтє д^ъ стъ.

³²¹ Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 3.

³²² Сковорода має на думці слова на взір: Потерпй гда, /иХжлйса, й да кр^пйтсА сердце твоє, й потерпй гда (Книга Псалмів 26 (27): 14).

³²³ Можливо, Сковорода має на думці слова: ^не привлижлетсА щвавлеше ваше (Євангелія від св. Луки 21: 28).

³²⁴ Очевидно, Сковорода має на думці слова: отроче шадо Hd пєфєрві Зспідшвъ й нл /ібже Йуидїй Зспідски^ъ рХкХ во^/іожйтъ (Книга пророка Ісаї 11: 8).

³²⁵ Сковорода має на думці історію про те, як Самсон убив лева (див.: Книга Суддів 14: 5-9).

³²⁶ Євангелія від св. Марка 16:18.

До Якова Михайловича Донця-Захаржевського

Автограф цього листа зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 7, арк. 110). Уперше опублікований у харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

³²⁷ Див. прим. 2 до твору «Книжечка Плутархова о спокойствіи души».

³²⁸ Ідеться про трактат «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

³²⁹ Див. прим. 141 до діалогу «Наркісс».

³³⁰ Лат. сог - 'серце, дух, душа'. В автографі це слово написане над рядком.

³³¹ Мабуть, вона побувала у Василя Томари, який служив на Кавказі [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. -С. 166].

³³² Ідеться про Михайла Ковалинського.

³³³ Сковорода має на думці дружину Михайла Ковалинського - Надію.

³³⁴ Лат. sartago - 'сковорода'. Далі йде розчерк Сковороди.

До Степана Івановича Тев'яшова

Ані автографа, ані списку цього листа до нас не дійшло. Подаємо за публікацією Леоніда Вейнберга в часописі «Русская старина» (1891. - Сент. - С. 403).

³³⁵ Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

³³⁶ Можливо, Сковорода має на думці Першу книгу Мойсеєву: Буття 32: 10. Пор.: ДОВ/Г^еТЪ /ИЙ (Я ВСЄА Пр^ВДВІ Й (Я ВСЄА йстинві.

³³⁷ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 45. Пор.: йкш да вХдєтє сновє оцл влшєгш, йжє ЄСТВ Hd нвс^^ъ: Йкш сб/ІНЦЄ СВОЄ СІАСТЪ Hd ВЛВІА II В/ІгЇА й дождйтъ Hd ПрВНВІА Й Hd НЄПр<)ВЄДНВІА.

До Григорія Івановича Ковалинського

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-ГЦедріна (Санкт-Петербург) (ф. А. О. Титова, № 1395). Уперше опублікований Павлом Поповим на сторінках київського часопису «Радянське літературознавство» [див.: Попов П. М. З листування Г. С. Сковороди// Радянське літературознавство. - 1955. - Т. 18. - С. 65-67]. Подаємо за автографом.

³³⁸ Див. прим. 272.

³³⁹ Ідеться про Олексія Базилевича. Див. прим. 347.

³⁴⁰ Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 6. У Септуагінті це слово має форму: аѵтаркЕІаі;. Пор.: "fcrav 5є 7raQUT|j6<; \ігуас; f] єйстє|3єіа |^єта аитаркЕїад".

³⁴¹ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 3: 21. Пор.: аціе сердце Hdiue не 1,лі,ритъ Hd/ИЪ, дер^новенїе йліаліы къ вгХ.

³⁴² У Септуагінті: "|хг| катауіѵаЗсгкі]" (Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 21).

³⁴³ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 2:14. Пор.: Т*бй во єсть /ийръ нішъ.

³⁴⁴ Далі йде розчерк Сковороди.

³⁴⁵ Сковорода має на думці слова на взір: прик/іонй, гди, оу^о твоє й оус/іыши /иа (Четверта книга царств 19: 16), які досить часто зринають у Біблії.

³⁴⁶ Парафраза Євангелії від св. Матвія 5: 45. Пор.: йкш дл вХдете снове оцл влшегш, йже ЄСТЬ Hd нвс^^ъ: Йкш сб/ІНЦЄ СВОЄ СЇАЄТТі Hd В/ІЫА Й В/ІгЇа й дождйтъ Hd ПрВНЫА Й Hd НЄПр<)ВЄДНЬІА.

Автограф цього листа зберігається в рукописному відділі Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург) (ф. А. О. Титова, № 1395). Уперше опублікуваний Павлом Поповим у київському часописі «Радянське літературознавство» [див.: ПоповП. М. З листування Г. С. Сковороди // Радянське літературознавство. -1955. - Т. 18. - С. 67-70]. Подаємо за автографом.

³⁴⁷ Олексій Базилевич - "города Харкова соборной Успенской церкви намѣстника священника Стефана сьгн" [Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 186] -вихованець Харківського колегіуму. У 1768-1769 pp. слухав курс поетики в Михайла Ковалинського, бувши одним з найкращих його учнів. Принаймні саме за рекомендацією Михайла Ковалинського Олексій Базилевич перегодом стане вихователем сина Олексія Кириловича Розумовського під час його мандрівки за кордон. Сковорода приятелював із Базилевичем [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 145,148-149].

³⁴⁸ "Календами" (Calendae, Kalendae) римляни називали перше число місяця. У греків "календ" не було. Латинська приказка "Ad calendas Graecas" означає: до того часу, який ніколи не настане [див.: Вечньге истиньг на вечной латьгни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 15]. Пор., наприклад, епізод із добре знаних Сковородою «Домашніх бесід» Еразма Роттердамського: "Робін: У найближчий час буде заплачено. Сір: Тобто коли, на грецькі календи? Робін: Глузуєш, мерзотнику?" [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. - Київ, 1993. - С. 123].

³⁴⁹ Лист пошкоджено. Слово Graeci відтворено за змістом.

³⁵⁰ Лист пошкоджено. Відстань від Великого Бурлука до Гусинки становить близько ЗО км.

³⁵¹ Ідеться про Григорія Ковалинського, який приятелював із Базилевичем. На ту пору вони обоє мешкали в Таганрозі.

³⁵² Мабуть, Сковорода нав'язується тут до слів, які, за свідченням Діогена Лаерція (І, 33), приписують то Фалесові, то Сократові. Буцімто хтось із них казав, що вдячний долі за те, "що є елліном, а не варваром" [Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 73].

³⁵³ Далі йде розчерк Сковороди.

До Єгора Єгоровича Урюпіна

Ані автографа, ані списку цього листа не збереглося. Подаємо за публікацією в харківському часописі «Украинский вестник» (1817. - Кн. 4. - С. 126-127).

³⁵⁴ Єгор Єгорович (Георгій Георгійович) Урюпін - харківський купець, міський голова, приятель Сковороди. На початку XIX ст. був чи не основним помічником Василя Каразіна у справі відкриття в Харкові імператорського університету. На цю потребу він зібрав з місцевих купців 70000 карбованців. Про Єгора Урюпіна див.: БагалейД. И. Харьковский городской голова Егор Егорович Урюпин// БагалейД. И. Украинская старина. - Харьков, 1896. -Т. 1.-С. 116-196.

³⁵⁵ Очевидно, Сковорода має на думці слова: /ийръ дб/иХ се/иХ (Євангелія від св. Матвія 10: 12; Євангелія від св. Луки 10: 5).

³⁵⁶ Ідеться про Петра Федоровича Пискунівського. Див. прим. 1 до наступного листа.

³⁵⁷ Ідеться про харківського купця Артема Дорофійовича Карпова.

³⁵⁸ Ідеться про харківського купця Степана Микитовича Курдюмова.

До Петра Федоровича Пискунівського

Цей лист написано на звороті листа Сковороди до Єгора Урюпіна від 10 червня 1790 р. Автограф не зберігся. Уперше опублікований у харківському часописі «Украинский вестник» (1817. - Кн. 4. - С. 127). Подаємо за списком Івана Вернета, копія якого зберігається в бібліотеці Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

³⁵⁹ Петро Федорович Пискунівський - відомий харківський аптекар. Аптеку в Харкові він відкрив у 1770 р. (до того часу був провізором у Санкт-Петербурзі). Ця аптека виробляла медикаменти для всієї Слобожанщини. Пискунівський створив також Куп'янські аптекарські сади, організував роботу щодо збирання лікарських рослин тощо. Сковорода часто бував у Пискунівського. Принаймні саме в будинку Пискунівського біля Лопан-ського мосту зустрічався зі Сковородою Жан Верне (Іван Вернет) [див.: Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Харків, 2002. - С. 66; про це: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. - Харків, 1970. - С. 173; Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. - С. 250].

³⁶⁰ Така приказка є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (II. 5. 49).

³⁶¹ Carduus benedictus (Бенедиктова трава, чортополох св. Бенедикта) - дикий польовий шафран.

До Єгора Єгоровича Урюпіна

Ані автографа, ані списку цього листа не збереглося. Уперше опублікований у харківському часописі «Украинский вестник» (1817. - Кн. 4. - С. 128-131). Подаємо за списком Івана Вернета, копія якого зберігається в бібліотеці Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

³⁶² Див. прим. 354.

³⁶³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 9: 9. Пор.: Даждв пре/иХдро/иХ винХ, й пре/иХдр^йшїй вХдетъ.

³⁶⁴ Пор. із приказкою, яка є в «Адагіях» Еразма Роттердамського (IV. 6. 12): "Timidi mater non flet".

365 Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 5: 15. Пор.: Е/іюдйте оуво, клкш ШПЛСНШ родите.

³⁶⁶ Фразу гдь да ео^рлнйтъ узято з Книги Псалмів 40 (41): 3.

³⁶⁷ Книга Притч Соломонових 16: 31.

³⁶⁸ Неточна цитата з Дій св. апостолів 10: 38. Пор.: помада єго вгъ д^0/иъ.

369 Неточна цитата з Книги Псалмів 44 (45): 8. Пор.: помада та, вже, вгъ твой елее/иъ рлдости. Див. також: Послання св. ап. Павла до євреїв 1: 9.

³⁷⁰ Книга пророка Ісаї 61: 7.

³⁷¹ Це - варіант прислів'я "Добрая слава дороже богатства" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 691].

³⁷² Інокентій Гізель подавав у реєстрі гріхів, зокрема, таке: "Аще упованіє своє в твореній паче, неже в Творцѣ Бозѣ полагал. Якоже в благодати людской, в разумѣ своєм, в храбрости, в богатствѣ, в благородій" [Гізель І. Мир с Богом человѣку. - Київ, 1669. - С. 67].

³⁷³ Перша книга царств 2: 10.

³⁷⁴ Книга Псалмів 140 (141): 5.

³⁷⁵ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 23: 26. Пор.: флрїсее С/гЬпвш, шчйети прежде внітреннее СТК/1АНИЦВІ.

³⁷⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 4: 7. Пор.: ^н^/иен^сА нл нлеъ св^тъ лща твоегш.

³⁷⁷ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 4: 8. Пор.: Да,гв єсй веселїе въ сердцві /иое/иъ: (Я П/ІОД^І пшенйцві, ВЇН^І Й £ЛЫ.

³⁷⁸ Можливо, це парафраза Книги пророка Даниїла 11: 2. Пор.: р^Боглт^етъ

BOrdTCTBO/ИЪ Ве/іЙкИ/ИЪ ПЛЧЄ всё^ъ.

³⁷⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 13: 45. Пор.: Гілки подобно єств цртвїе нвное чє/іов^кХ кХпцХ, йфХфХ дбврві^ъ вйеерей.

³⁸⁰ Сковорода має на думці слова: йже швр^тъ едйнъ /иногоц^ненъ вйееръ, шедъ проділе вса, єлика й/ИАше, й кХпй єго (Євангелія від св. Матвія 13: 46).

³⁸¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 9. Пор.: ^повѣдв гдна ев^Ьт/ік

³⁸² Книга Псалмів 18 (19): 10.

³⁸³ Неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 10-11. Пор.: сХдвы гдни йетиннві,

шпрлвдЗннві вкХпѣ, вожде/іѣннві плче улата й id/иене честив /инога, й С/Мждша плче лісда й coTd.

³⁸⁴ Книга Псалмів 118 (119): 72.

³⁸⁵ Книга Псалмів 118 (119): 14.

³⁸⁶ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 158. Пор.: Вйдѣ^ъ нер^гі/иѣвлкіцшА й

ЙСТЛА^Ъ.

³⁸⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 18. Пор.: Ыкрвш очи /иой, й о^р^Х/И^ю чХдеел (Я ^конл твоегш.

³⁸⁸ Книга Псалмів 118 (119): 19. Далі йдуть слова: ^Зпшвѣди твоа.

³⁸⁹ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 15: ЗО. Пор.: слава же влагал оутХчнАетъ кшети.

³⁹⁰ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 23: 37. Пор.: Слава вмїа єжс

ПОС/Г^ДОВЛТИ вгХ.

³⁹¹ Неточна цитата з Книги псалмів 62 (63): 9. Пор.: При/івпе дХіш /иоа по тевѣ.

³⁹² Трохи неточна цитата з Книги псалмів 118 (119): 93. Пор.: во в^къ не 'злвХдХ шпрлвдлнїй твой^ъ.

³⁹³ Пор.: "Хоч гол, та прав"; "Хоч гол, так прав" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Баїмут, А. Баїмут. - Київ, 1963. - С. 51,164].

³⁹⁴ Парафраза Євангелії від св. Матвія 10: 28. Пор.: не оувбйтесА СЗ оувивакіфи^ъ т&ю, дХшЙ ЖЄ НЄ /ИОгХфИ^Ъ обвити.

Автограф цього листа зберігається в Центральному державному історичному архіві України (ф. 221, on. І, од. збер. 421). Уперше опублікований у харківському часописі «Червоний шлях» (1924. - Кн. 3. - С. 255-257). Подаємо за автографом.

³⁹⁵ Іван Іванович Єрмолов - харківський купець, приятель Сковороди.

³⁹⁶ У рукопису: Истинну.

³⁹⁷ Євангелія від св. Матвія 10: 28.

³⁹⁸ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 16. Пор.: но ащ й вн^шнїй нашъ Че/ІОВ^КЪ Т/і^еТЪ, ОБаче внітреннїй ШВНОВ/1АЄТСА.

³⁹⁹ Далі нерозбірливо.

Автограф цього листа не зберігся. Уперше лист було надруковано в київському виданні творів Сковороди 1961 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 23, зворот останнього аркуша).

⁴⁰⁰ Наеман Петрович - мешканець Бабаїв, єврей-вихрест, приятель Сковороди.

⁴⁰¹ Фраза "Мир ти" є в богослужбових текстах [див.: МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 67, 420].

⁴⁰² Парафраза Книги Псалмів 117 (118): 17. Пор.: Не о^/ирХ, но жйвъ вХдХ. Див. також: И рече g/иХ гдв: /ийръ тевѣ, й не бойса, не оу'/иреши (Книга Суддів 6: 23).

⁴⁰³ Парафраза Євангелії від св. Матвія 22:32. Пор.: єс/ив вгъ авраа/иовъ, й вгъ

іеааковъ, й вгъ ыкшв/ів; н^ств вгъ вгъ /иертвы^ъ, но (вгъ) живв^ъ.

⁴⁰⁴ Пор.: "Є пиріжок - є дружок" [Франко, № 30547]; "Каковы дружки, таковы и пирожки" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 229].

⁴⁰⁵ Парафраза Другого послання св. ап. Павла до коринтян 12: 14. Пор.: не йфХ во ваши^ъ, но васъ.

⁴⁰⁶ Це та два наступні речення витлумачити важко. Очевидно, переписувач зіпсував їх, не зрозумівши змісту.

⁴⁰⁷ Пор.: "Він і в воді не тоне, і в огні не горит"; "Він ані в воді не втоне, ані в огні не згорит" [Франко, № 3643, 4461]; "Правда і в огні не горить, і в воді не тоне" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 164].

⁴⁰⁸ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Марка 7: 35. Пор.: ра^р^шйсА оууа А^віка єгш.

⁴⁰⁹ Вар - арамейське бар (bar) - означає "син". У біблійному івриті "син" - це бен (Ьеп), але й бар так само зустрічається (наприклад, у пізньому тексті Книги Притч Соломонових 31: 2 [див.: The Brown-Driver-Briggs Hebrew and English Lexicon. - Peabody, Mass., 1999. -P. 135, 1085]). Ім'я "Варсава", найімовірніше, означає "син суботи" (арам, bar sabba, Бар Шабба [див.: The Interpreter's Dictionary of the Bible. - Nashville, 1990. - Vol. 1. - P. 359]). У сирійській мові справді є слово цахва (sahwa) зі значенням "гарна погода", "мир", але навряд чи воно має стосунок до етимології імені "Варсава".

Захотѣлось мнѣ нѣсколко с вами из отсу[дс]твія поговорить. Примѣтили ль вы, что отсудственная дружеская персона похожа на музыкалный инсгрумент: он издали бренчит пріятнѣе. Дай Бог, чтоб мы могли взаимным бренчаньем веселить наши внутреннія уши согласным слѣдуюгцей симфоніи: "Хвалите Господа, яко Сей есгь благ" (Псалом)¹. И что ж лучше, как почагце брецать о том: "Зиждяй Іерусалима Господь, исцѣляяй сокрушенныя сердцем и обязуяй сокрушенія их"². Посылаю вам один и другой гостинець: 1-й слон, 2-й солнце; естли их сложить, то здѣлают символ, т. е. складку³ и изключать прекрасную силу. Слон со удоволсгвіем на солнце, свѣтом облившееся, взирает, подняв хобот, будто для обятія руки своей⁴. Взирайте на сей символ почагце, он вам не менше будет полезен, как израилтянам змій повѣшенный⁵. Не забывайте того: в сем мир ваш, исцѣляюгцій сокрушеніе сердечное⁶. Естли ж хотите, подпишите внизу⁷ сіє: "Совѣсгь чистая Богу угодна"⁸. Коль изрядно сим узлом назнаменываются сыны дне⁹, противныи тѣм, о коих Давид¹⁰: "И в ложах своих лягут"¹¹. ПлиніУС¹² пишет, что слоны в лѣто збираются всякой день, чтоб поздравить восходягцее солнце¹³. Видно, что они к нему привержены. Пингут тож, что из болших звѣрей нѣт разумнѣе слона¹⁴. Случилось и в Библіи читать, что весь Израиль рано пред Господем предсгает¹⁵. Но о противных¹⁶ вот что поет Давид: "Ниже пребудут беззакон[н]ицы пред очима твоима"¹⁷. И сам о себѣ вопіет: "Заутра предстану ти"¹⁸. И далѣе: "Глаголы моя внуши, Господи"¹⁹. Не кажется ли вам Давыд слоном, солнце поздравляюгцим? Весма сходное позорище. ГЦасливы²⁰, кой рано в 1-й час дня с веселіем взирают на внутреннее своє правды свѣтило. Таковыи-то дѣйсгвително прочитывают правило 1-го часа²¹. Слѣдуюгцій и весело свѣтягцій день есгь плодом вчерашняго дня, в сграхѣ Божіем проведеннаго. Так, как добрая старосгь есгь награжденіе доброй юности²².

123

Хорошо снесем вмѣстѣ и поставим, будто картину возлѣ картины, страх Божій²³ і въру²⁴ во Христа, чтоб усмотрѣть, велика ли меж ими разнь? Страх Божій боится Бога. Въра Христова вѣрует в него ж. Страх, боясь Бога, любит Его. И вѣра, вѣруя, надѣется и любит²⁵.

Страх Божій боится вездѣ сущаго, вѣра вѣрует в Творца, вся исполняющаго. Страх боится Невидимаго, вѣра, не видя, видит того же.

Страх Божій уповает на Бога, вѣра уповает на Христа²⁶. "Страх Божій дар от Господа" (Сир[ах], г[лава] 1, с[тих] 13). Вѣра есгь дар Божій (Ефес[еем], г[лава] 2, с[тих] 8)²⁷. Страх Божій в Бозъ, как на камени, и вѣра во Христв камень есть он же (Корін[ояном], г[лава] 10, с[тих] 4)²⁸. Страх Божій есгь верх и цвѣт щастія, вѣра спасает щасгіе и спасеніе (тоже, г[лава] 11, с[тих] б)²⁹. Страх Божій есгь вѣнец мудрости, вѣра есть символ, лонгус [sic!], печать христіан. Страх Божій ведет в землю обѣтованную, вѣрою прейдоша Чермное море (Еврее[м], г[лава] 11, с[тих] 29)³⁰. "Страх Господень прилагает дни" (Притч[ей], г[лава] 10, с[тих] 27). "Вѣра во вѣки стояти будет" (Сирах, г[лава] 40, с[тих] 12). "Страх Господень источник жизни" (Пр[и]тч[ей], г[лава] 14, с[тих] 26)³¹. "Вѣрою праведник жив будет" (Аввак[ум], г[лава] 2, с[тих] 4)³². "Страх Господень отгоняет грѣхи" (Сира[х], г[лава] 1, с[тих] 21)³³. "Вѣра исполняет заповѣдь" (Іоанн, г[лава] 3, с[тих] 23)³⁴. Страх Господень, боясь Господа, вѣрует в него. Вѣра, вѣруя Господу, боится Его: "Страх Господень возвѣгцает мир" (Сир[ах], г[лава] І)³⁵. "Вѣрою оправдившеся, мир имамы к Богу"³⁶.

Как может вѣровать Богу, не бояся Его? Как может боятися, не вѣруя? Бог и Христос есгь одно³⁷, воля Божія и заповѣдь Христова есгь одно.

Видно ж, что вѣра и страх Божій есгь то ж одно. Страх Божій есгь то Дух Божій в человѣкѣ. "Исполнит его Дух сграха Божія" (Исаія, г[лава] 11, с[тих] 3). Вѣра Христова есгь тоже внутрь Дух Господень. "Имугце тойже дух вѣры" (Кори[нояном], г[лава] 4, с[тих] ІЗ)³⁸. Богом бо нам [sic!] Бога и духом Духа видим. Отец нас влечет к Сыну, Сын к Отцу, но Отец в Сынѣ и Сын во Отцѣ. Страх Божій в вѣрѣ, а вѣра в страхѣ. Страх Божій есгь внутренное свидѣтелство о Сынѣ Его. Вѣра Христова есгь наружное пред человѣки доказателсгво. Отец его - лежагцее, как камень, Монумент свидѣнія. Есгли кто вѣрует, камень Свидѣнія, конечно, имѣет страх Божій внутрь, а уничтоживый внутреннее свидѣтелсгволживым Сына Божія почитает.

"Вѣруяй, - говорит наперсник, - в Сына Божія имать Свидѣтелсгво в себѣ, а не вѣруяй Богови, лжу сотворйл есть его" (г[лава] 5, с[тих] 10)³⁹.

Естли бы кто мене спросил, каким образом наслѣдовать страх Божій, я бы ему отвѣтствовал с Сирах[овым] сыном: "Возжелав премудрости, соблюди Господеви, и Господь подаст"⁴⁰. Премудросгь и страх Божій одно⁴¹. А есгли опять спросишь, коим путем достигнуть вѣры, невидимое величество Божіе видягцей, или, как Павел говорит, обличаюгцей⁴², т. е. пред лице сгоягцей, скажу тебѣ со Іоанном: "Всяк, согрѣшаяй, не видѣ Его, ни позна Его"⁴³. Спроси ж теперь мене, коим способом получить наслѣдіе дражайших заповѣдей? Отвѣчаю с Давидом: "Блажен Муж, бояйся Господа, в заповѣдях его восхогцет зѣло"⁴⁴. Видиш, что к помянутым двоим присовокупляется, а сіє тріе суть єдино страх Божій и вѣра Христова, и животворящія заповѣди. Страх Божій и вѣра побуждают к заповѣдям, а дух заповѣдей вершит двоицу. Страх Божій - глава и начало, вѣра Христова - нива и зерно, а сладчайшія заповѣди суть животворягцим плодом Райскаго Древа, еже плод свой дасть во время своє⁴⁵.

А мы при свидѣтелсгвѣ каменя Библіи страх Божій и вѣру Христову в одно поставили, а Давид страх Божій вмѣсгѣ с заповѣдми сгавит⁴⁶. "Страх Господень чист, судбы Господни исгинны"⁴⁷. Кто дерзнет от Божесгвенной двоицы нераздѣлной отдѣлить безсмертнаго Божества сокровигце - заповѣди Божій? Они - плод, совершеніе и окончаніе всему, конца не имѣюгцее, а конец [и] начало все одно. Бог всему началсо, Бог средсгво, Бог и конец всему⁴⁸. Ничто не может от Бога родитись лучшее, как он Сам, тѣм-то он и Бог, что лучшій всего. Что ж ты мнѣ сыгцеш лучшее заповѣдей? Гдѣ! на небеси или на земли? Когда! в сей вѣк или в будугцій? Право, я и сам бы хотѣл их оставить, есгли б что лучшее от них сыскал, но не могу затѣм, что не хочу, и затѣм, что не могу. Сей есть Бог мой, Рай и живот вѣчный⁴⁹: "На путй свидѣній твоих насладихся, яко о всяком богатствѣ"⁵⁰. "Наслѣдовах свидѣнія твоя в вѣк, яко радованіе сердца моего суть"⁵¹. "Скорби и нужды обрѣтоша мя, однак заповѣди твоя поученіе моє"⁵². "Боягціися тебе узрять мя и возвеселятся, яко на словеса"⁵³. "Мир мног любягцим закон твой"⁵⁴. "Во вѣк не забуду оправданій твоих, яко⁵⁵ вразуми мя, и научуся"⁵⁶. Есть же и другаго рода страх Божій. Он не веселит, но мучить, не ублажает, но погубляет, не живот душѣ, но смерть люта. Он назьіваєтся безбожничый и рабскій, а живет в двоих сортах людей. О первом жребіи⁵⁷ говорит Давид: "Рече безумен в сердцѣ своем"⁵⁸. О втором сын его Христос: "Всяк согрѣшаяй раб есть грѣху"⁵⁹. 1-й сорт, не признавая за Господина, войну ведет против Божіего стана⁶⁰; 2-й признавает, но⁶¹ боится как мучителя, не как отца, противляяйся воли Его, а живущій по слѣпотѣ своей⁶². Вот страх их: "Бѣгает нечесгивый никомуже гонящу" (Притчи)⁶³. "Неправедныи же [воз]волнуются и почити не возмогут"⁶⁴. И тамо убояшася страха, идѣже "все житіє нечесгиваго в попеченій"⁶⁵. "Страх же его во ушесБх его"⁶⁶. Примѣть: то его, не Божій страх. "Жало же смертй грѣх"⁶⁷. Один боится, чтоб не пропала тлѣнность, другой печется грѣхом - оба мучатся. Сей страх можно назвать адским, не Божіим, а как страх есгь погибелный, так и вѣра есгь суєтная, лицемѣрная, бѣсовская, рабская. Она, конечно, вѣрует, что есгь Бог, но дѣлами, как Павел учит, отмещется⁶⁸ и тѣми плодами, кой свидѣтелствуют о вѣрѣ во Христа сокровенной, как зерно в сердцѣ. Говорит устами: "Господи, Господи!" - и не творит волѣ Его. "Покажи мнѣ вѣру твою от дѣл твоих!"⁶⁹ - кричит Апостол Іяков. Иное дѣло есть вѣрить о том, что Бог есть, а иное вѣрить в Бога, любить, положится на него и жить по Бозѣ. Бѣсы вѣруют, что есгь точно Бог, и трепещут. Видишь в бѣсах вѣру. Видишь в них и страх. Но не вѣруют в Бога и не идут по нем, как путем щастія. Вѣруют разбойники, что есть суд гражданскій, и боятся его, но не живут по законам его, а сим самим не ввѣряются ему, избрав собсгвенной путь к мнимому своєму щастію. Не тот есть богатым, кто вѣрует о том, что золото находится в нѣдрах земных, но кто погнался за ним, влюбясь в оное, и, собрав, обогатился оным и укрѣпил Дом Свой, ввѣряяся на оное. Так вѣрный хрисгіанин не тот, кто вѣрует о том, что находится в свѣтѣ Бог, но кто послѣдует Ему, влюбясь в него, и основал Дом щастія на любви Божіей, утвердив оной соблюденіем воли Его блаженной, ввѣряяся, как на твердѣйшій Адамант, что дом его не подвижится во вѣки⁷⁰, обогащен сим сокровищем: "Благ мнѣ закон уст твоих"⁷¹. Вот в чем есгь обрученіе вѣры с Господем по слову Осій: "Обручатся себѣ в правдѣ и в милости, и в щедротах, и обручатся себѣ в вѣрѣ, и увѣси Господа" (г[лава] 2, с[тих] 19)⁷². Видиш, вѣра не раздѣляется от правды, суда, милости и щедрот. Что есгь правда⁷³? Слушай Давыда: "Правда твоя правда во вѣк, и закон твой истинна"⁷⁴. Что есгь суд? "Сотворих суд и правду"⁷⁵. "От судеб твоих убояхся"⁷⁶. Что есгь милость? "По милости твоей и по судбѣ твоей живи мя"⁷⁷. Что есгь гцедроты? "Щедроты твоя многи, Господи, по судбѣ твоей живи мя"⁷⁸. "Вѣруяй в мя имать живот вѣчный"⁷⁹. Что ж есть живот? Слушай [...]⁸⁰: "Во вѣки не забуду, яко в них оживил мя еси"⁸¹. Вот тебѣ живот, вот чѣм оживляются мертвыи жалом грѣховным⁸². Но долго ли нам не вѣрить животу сему, долго ли тяжек нам будет свѣт и мир повелѣній Его? О ослѣпленные сердца и негцастные умы! Заповѣдь Его есть печать дружбы: "Вы друзи есте, аще творите, елика заповѣдах вам"⁸³.

124

Так сего не разумѣете: "Отдѣляюще себе от единости вѣры"⁸⁴, - куда вы недосмысленны. Развѣ уже исгекло то, что там же сказано: "По своих похотех ходягце и нечестіих"⁸⁵. Ибо вся сія рѣчь о тѣх же одних людях. Сіи несчасгливцы, основавшіи блаженство своє на внѣшних церемоніях, ведут жизнь свою по своих прихотях. Что за прихоти? Слушай ПАВЛА: "Явлена же суть дѣла плотская, т. е. прелюбодѣяніе, блуд, нечистота, студодѣяніе, ідолослуженіе, чародѣянія, вражды, рвенія, завиды, яросги, ражженія, распри, соблазны, ереси, зависти, убійства, піянство, безчинни кличи и подобная сим"⁸⁶. Всякая церемонія называется плотским, ведущая ни к чему тайному, как будто букварь к чтенію, а чтеніе к понятію силы. Но сіи сивыи голубчики, оставив самую силу и конец церемоній и души их, поставили дом свой на пѣсцѣ⁸⁷, как на лду, уповая на de пѣсчаное своє основаніе, не на камень твердый и гцѣлный⁸⁸, о коем ДАВЫД: "Исперва познах от свидѣній твоих, яко в вѣк основал я еси"⁸⁹. О таковых Павел вопіет: "Имугціи образ благочестія, силы же его отвергшіися"⁹⁰. А ІУДА говорит: "Отдѣляюще себе от единости вѣры"⁹¹. То же, что и Павел, и пророки называют каменем или твердосгію⁹², а Богослов любовію⁹³ или единсгвом. Любовь и единсгво то ж. Тоє ж⁹⁴ самое наш ІУДА называет единостію⁹⁵. Сіє значит камень заповѣдей Господних. "На камени мя вѣры утвердив"⁹⁶. И по сей причинѣ зовет Тѣлесными, ПЛОТЯНЫМИ И Пѣсчаными, Т. Є. НИЧЄГО твердосги [...]⁹⁷ имѣющими, о коих Бог у ИсаіИ: "Увѣждь, - говорит, - яко пепел сердце их[, и] прелщаются"⁹⁸. Вспомните созидающаго храмину на пѣсцѣ⁹⁹. Пѣсок есть нѣчто не одно, но из разносгей смѣшенное. Но камень есть нѣчто одно и затѣм твердое. Таковых людей на обряды упованіе можно назвать вѣрою затѣм, что на них положились, но не твердою и плотяною. И посему-то тут же сплош наш ІУДА говорит: "Вы же, возлюбленіи, святою¹⁰⁰ вашею вѣрою"¹⁰¹, т. е. не пѣсчаною, "сами себе в любви Божіей соблюдайте"¹⁰². Исгинная вѣра ведет к концу. Что ж есгь конец? Слушай Павла¹⁰³: "Конец же завѣщанія есть любовь от чисгаго сердца и совѣсги благія и вѣры нелицемѣрныя", - говорит к Тимоое[ю], г[лава] 1, с[тих] 5¹⁰⁴. К Рим[ляном], г[лава] 13: "Ни единому же ничимже должни бывайте, точію еже любити друг друга: любяй бо друга, закон исполни"¹⁰⁵.

125

"Зане от дѣл закона"¹⁰⁶. Конечно, под дѣлами закона разумѣется дѣйсгвія, церемоній. Они всегда находятся в Божіей исгинѣ или Духа Святаго нѣмым начертаніем и слабым образом. Яснѣе сказать, дѣйствій церемоніалных суть комплекты¹⁰⁷ и жеманныя наружносги, обѣгцающія усердіе к Богу и дружбу, которая печатлѣется исполненіем свягценнѣйшаго закона Его, до котораго они находятся нѣкою часгію или смилостиною [sic!] и, будто с алфавитом букваря, Законом оно названо¹⁰⁸ длятого, что узаконено было; всякому не миновать тѣм дѣйсгвій, могугцих со временем вперить в присугцное сердце понятіе и просвѣгценіе высочайшей ползы и гцастія истиннаго человѣка. Напримѣр: яденіе Пасхи есгь то внѣшнее дѣйсгвіе; 2-е - обрѣзаніе; 3-є - неяденіе свиннаго мяса; 4-е - омытіе внѣшних членов стихійною водою и прочая безчисленная. Названо оно егце и длятого законом, что, закрывая и назнаменуя тайно Божій закон, находится Его короною и шелухою, и будто половою, зерно царствія Божія закрываюгцею, и надѣющі[и]ся на сію корону называются шелуханами, т. е. суевѣрами. Вся сія шелуха законна ведет сердце наше к свято [му] Духу. Он есть возсіяніе блаженных и чисгѣйших мыслей, назьіваєтся дух вѣры¹⁰⁹, дух премудрости¹¹⁰, дух сграха Божія¹¹¹, дух Божій и начало всего того плода, о коем Павел говорит: "Плод же духовный"¹¹² и пр[о]ч[ая]. Если¹¹³ к сему концу кто¹¹⁴ приспѣл, тот оправдай Духом Вѣры и, исполнив церемоній, чрез окончаніе может сказать с ПАВЛОМ: "Закон ли убо разоряю вѣрою?"¹¹⁵ Никак! Но закон утверждаю¹¹⁶, а есгли кто и без церемоній добрым здѣлался, пускай с Павлом же вопіет: "Един Бог, иже оправдит обрѣзанцов, да от вѣры необрѣзанцов"¹¹⁷, "ни обрѣзаніе что может, ни необрѣзаніе, но нова тварь" (К галат[ам], г[лава] 6, с[тих] 15).

126

Нѣчему дивиться¹¹⁸. Вы егце в сем родѣ баталій не очень практик, а непріятель сгаринный, всеобгцій, а посему великій искусник¹¹⁹. Естли бы Давьід не пріобучился к битвѣ, конечно, как прочим, равно и ему сграшен бы был ГОЛІАѲ, но он уже с волком и львом дѣло имѣл во время пасгвы овец¹²⁰. Чего не может Бог¹²¹? Он родит охоту, а охота - мать труда¹²², труд все побѣждает. Помалу на гору идучи, со временем сойдеш: "Пойдут от силы в силу"¹²³, - что и прилежно глядим очами, чтоб узнать, коль блаженное дѣло жить в мирѣ и дружбѣ з Богом, а другаго пути к гцасгію никоим образом найти нельзя и самим Ангелским умам. В то время с крѣпкою упрямосгію загцигцать станем град мира нашего. Тогда мы сію цитадель теряем, когда подлаго о ней мнѣнія, и думая, что не доволно сего одного к гцасгью нашему, как толко устранились к Іерихону, тот час попадаєм в бѣду¹²⁴, а Ієрусалим - в блокаду. Надобно всегда говорить с Аввакумом: "На стражѣ моей стану"¹²⁵.

До невідомих осіб

122

Цей лист дійшов у двох списках. Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 7), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782).

¹ Неточна цитата з Книги Псалмів: або 134 (135): 3 (пор.: ^вл/ійте гдл, йкш влЛгь гдь), або 146 (147): 1 (пор.: ^Bd/ійте гдл, йкш В/іпь yd/іб/иъ).

² Неточна цитата з Книги Псалмів 146 (147): 2-3. Пор.: ^йждлй іер/ій/Ил гдь: р^с^АША ій/igBd соверетъ: и^цѢ/іаай сокрХшєнньїА сердце/иъ й шва^Хай сокрХшєнЇА й^ъ.

³ Сковорода подає тут етимологічне значення слова символ (від. гр. оѵцраААсо - 'скидаю докупи, поєдную').

⁴ Сковорода описує тут 422-у емблему зі збірки «Symbola et emblemata», яка має назву «Слон, смотрящій на солнце» й такий підпис: "Чйстое благочестіе Богу угодно. Непорочная жизнь благопріятна Господу. Рига placet pietas" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. - С. 106-107]. Образ слона, потрактований в алегоричній стратегії, був досить популярним у літературі старої України [див., наприклад: Росіеу Н. Kazania і homilie. - Poczaiow, 1788. - S. 553; Koziorowicz A. Wdzi^cznosc, albo Troiaka wdzi^cznosci korona od slug wieczystych dziedziczney Pani... // Dzielo uroczystego uwienczenia rzymskiemi watykanskiemi koronami cudownego poczaiowskiego obrazu Przeczystey Bogarodzicy Maryi Panny. - Poczaiow, 1775. - K. 21 (v.)].

⁵ Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.

⁶ Можливо, Сковорода має на думці слова: во єс/иь гдь вгъ твой исц^/іаай та

(Друга книга Мойсеєва: Вихід 15: 26).

⁷ Слово внизу подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁸ Очевидно, це сковородинська версія підпису під 422-ою емблемою збірки «Symbola et emblemata»: "Рига placet pietas" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 106-107].

⁹ Можливо, Сковорода має на думці окреслення "сынове свѣта", яке зринає в Євангелії від св. Луки 16: 8 (пор.: сьшове віка сегш /иХдр^йши гте сыншвъ івіта) та в Євангелії від св. Івана 12: 36 (пор.: дбндеже св^тъ й/илте, в^рХйте во св^тъ, дл сьшове св^тл вХдете).

¹⁰ Слова "противныи тѣм, о коих Давид" подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹¹ Книга Псалмів 103 (104): 22.

¹² Літеру і у слові Плиніус відтворено за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹³ У своїй «Природознавчій історії» (VIII, 1, 1-2) Пліній Старший писав таке: "Слони, так само, як і люди, знають радощі любові та слави; мають рідкісне як на людей поняття про чесність, розсудливість і справедливість; поклоняються зіркам, вшановують сонце та місяць. Деякі автори кажуть, що при появі нового місяця юрби цих тварин спускаються з лісів Мавританії до річки, що має назву Амілос, і там здійснюють священний обряд очищення, окропляючи свої тіла водою, після чого, привітавши таким чином небесне тіло, повертаються до лісу, причому вперед пропускають утомлених молодих слонів" [Pline L'ancien. Histoire Naturelle. - Paris, 1952. - L. VIII. - P. 23].

¹⁴ Про це писав, скажімо, Плутарх у трактаті «Які з тварин розумніші: земні чи морські?» (972Ь).

¹⁵ Очевидно, Сковорода має на думці епізоди, схожі на ось оцей: И востл рлнш є^еки цлрв, й соврл нііч^/іники грлдл, й в^віде въ дб/иъ гденв (Друга книга параліпоменон 23: 20).

¹⁶ Слова "Но о противных" подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹⁷ Книга Псалмів 5: 6.

¹⁸ Книга Псалмів 5: 4.

¹⁹ Книга Псалмів 5: 2.

²⁰ Слово Щасливы (замість счастием) подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

²¹ Згідно з Часословом, перша година - це сьома година ранку, коли молитвою освячують день, що настає. Тут згадується вигнання Адама та Єви з раю, а також Христос на суді в Кайяфи.

²² Можливо, Сковорода має на думці слова: Иже въ гоности не совр^/іъ єсй, тб клкш /ибжеши шврѣстй въ старости твоей; (Книга Ісуса, сина Сирахового 25: 5).

123

Цей лист дійшов у двох списках. Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 4), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782).

²³ Див. прим. 392 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

²⁴ Див. прим. 70 до трактату «Начальная дверь ко христіянскому добронравію».

²⁵ Старі українські богослови наголошували на тому, що страх Божий і так звані "богословські" чесноти - віра, надія та любов - посутньо залежать одне від одного. Антоній Радивиловський, приміром, стверджував: "Кто маєт познанє себе самого, таковый боязнь Божію, любов, вѣру, надѣю и иныи цноты заховати может..." [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 623]. Так, у справі людського порятунку діють поруч стрях і надія: "Вопрос: Отбиваєт ли страх надежду? Отвгьт\ Ни, но обычно с нею слу-чаєтся. Надежда бо глаголет извѣстіс, страх паки неизвѣстіс; извѣстіс глаголет надежда от страны Божія помощи и благости преблагаго Бога, страх паки неизвѣстіс творит от немощи человѣка, непостоянно, наудобно и некрѣпко Божієй помощи содВйствуюгцаго" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Боїу. - Чернігів, 1712. - Арк. 110-110 (зв.)].

²⁶ Це речення подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

²⁷ Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 2: 8. Пор.: Е/ігтїкі во єсте сгмсени чре^ в^рХ: й сїе не СЗ влсъ, вжїй длръ.

²⁸ Пор.: Kd/иенв же вѣ ^ртбсъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 10: 4).

²⁹ Цього мотиву в Першому посланні св. ап. Павла до коринтян 11: 6 немає.

³⁰ Пор.: В ■Крою преидбіш чер/инбе /йоре л ки по cXcb ^е/И/ій (Послання св. ап. Павла до євреїв 11: 29).

³¹ Насправді це Книга Притч Соломонових 14: 27.

³² Парафраза Книги пророка Аввакума 2: 4. Пор.: првникъ же (/ибй) СЗ в^ры жйвъ вХдетъ.

³³ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 1: 21. Пор.: Стра^ъ гдень СЗр^Аетъ гр^й.

³⁴ Таких слів у творах св. Івана Богослова немає. Можливо, Сковорода мав на думці слова: кш всакъ рожденный СЗ БГа повѣждаетъ /И?ръ: Й СЇА єсть повода, пов^ЬдЙвіша

/жръ, в^ра наша (Перше соборне послання св. ап. Івана 5: 4).

³⁵ Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 1: 18. Пор.: стра^ъ гдень, возцв^таАЙ /ийръ.

³⁶ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 5: 1. Пор.: ШравдйвшесА оуво ворога, /ийръ й/иа/иы къ вгХ.

³⁷ Форму одно (замість одна) подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

³⁸ Неточна цитата з Другого послання св. ап. Павла до коринтян 4: 13. Пор.: И/иХфе же тбйже д^ъ в^ры.

³⁹ Неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 5: 10. Пор.: В^рХАЙ въ сна вжїа й/иать свид^тє/іство въ севѣ: не в^рХАЙ вгови /їжа сотворй/іъ єсть єго.

⁴⁰ Книга Ісуса, сина Сирахового 1: 26. Далі в Біблії йдуть слова: го тев'Е.

⁴¹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: Нача/іо прє/ирости стра^ъ гдень (Книга Псалмів 110 (111): 10).

⁴² Цей дієприкметник у посланнях св. ап. Павла вжито тільки один раз. Див.: й СЗпадши^ъ, паки швнов/іати въ покаАнїе, второе распинакіфи^ъ сна вжїа севѣ й шв/іичакіфи^ъ (Послання св. ап. Павла до євреїв 6: 6).

⁴³ Перше соборне послання св. ап. Івана 3: 6.

⁴⁴ Трохи неточна цитата з Книги псалмів 111 (112): 1. Пор.: Е/іженъ /иХжъ боайса гда, въ Заповѣде^ъ єгш вос^бфетъ в'Ьіш.

⁴⁵ Сковорода має на думці слова: И вХдетъ йкш древо насажденое при йс^бдиціи^ъ вбдъ, єже П/ібдъ свой дастъ во врє/ИА своє (Книга Псалмів 1: 3).

⁴⁶ Мабуть, Сковорода має на думці Книгу Псалмів 18 (19): 9-10. Пор.: ШправданЇА гдна права, весе/іАфаА сердце: заповідь гдна світла, просв^ЬцмкіфаА очи. Стра^ъ гдень чистъ, превываАЙ въ в^къ в^ка: сХдвы гдни йстинны, шправданны вкХпѣ.

⁴⁷ Неточна цитата з Книги Псалмів 18 (19): 10. Пор.: Стра^ъ гдень чйстъ, превываАЙ въ в^къ в^ка: сХдвы гдни йстинны.

⁴⁸ Це - варіація на тему: аєс/иь алфа й Ш/иега, первый й пос/Г^днїй (Апокаліпсис 1: 10).

⁴⁹ Очевидно, Сковорода має на думці слова: ^аповѣдь єгш живбтъ в^чный єсть (Євангелія від св. Івана 12: 50).

⁵⁰ Книга Псалмів 118 (119): 14.

⁵¹ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 111. Пор.: Ыас/гЁдова^ъ свидѢніа твоа во в^къ, йкш радованїє сердца /иоєгш сХть.

⁵² Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 143. Пор.: Скшрви й нХжди швр^тбша /иа: Запшв^Ьди твоа поХченїе /иое.

⁵³ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 74. Пор.: Еоацлиса тєбє оу"зрАтъ /иа й во^вєсє/іатса, йкш на словеса твоа оупова^ъ.

⁵⁴ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 165. Пор.: /Ийръ /инбгъ /ігсвацш/ИЪ Закбнъ твбй.

⁵⁵ Книга Псалмів 118 (119): 93.

⁵⁶ Книга Псалмів 118 (119): 73.

⁵⁷ Слова "О первом жребіи" (замість "первым жребием") подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁵⁸ Трохи неточна цитата з Книги Псалмів 13 (14): 1; 52 (53): 2. Пор.: Рече ве^Х/иенъ въ сердцы СВОб/ИЪ.

⁵⁹ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 8: 34. Пор.: всакъ творАЙ гр^ъ рлвъесть грф^к

⁶⁰ Очевидно, Сковорода має на думці безбожність, тобто те, що Іван Леванда називав епікурейським "просвѣгценісм ума", котре прагнуло "отнять страх наказанія" [Леванда І. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 2.- С. 145-146].

⁶¹ Сполучник но (замість частки не) подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁶² Сковорода говорить тут про страх "рабський" та страх "наймитський" (див. прим. 392 до діалогу «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира»), які не в змозі викликати сердечної "скрухи", тобто щирого каяття, вчиненого "не для боязни пекелных мук, не для утраченя небесных роскошей, але для того самого, же Бога всемоіущаго чловѣк, так добротливого Пана своєго, образил" [Winnickil. Ustawy rz^du duchownego і inne pisma. -Przemysl, 1998. - S. 74]. Обидва ці страхи викликають тільки "жаль недосконалий" (attritio), або, як казали отці василіяни, "укруху" [див. про це: DerdziukA., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 266-267].

⁶³ Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 28: 1. Пор.: Е^глетъ нечестйвый ни ЄДИНО/ИХ же ГОНАфХ.

⁶⁴ Книга пророка Ісаї 57: 20.

⁶⁵ Книга Йова 15: 20.

⁶⁶ Книга Йова 15: 21.

⁶⁷ Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.

⁶⁸ Сковорода має на думці слова: Егл йспов^дХгстъ в^дѣти, л ділы СЗ/иефХтсА grun (Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 16).

⁶⁹ Трохи неточна цитата із Соборного послання св. ап. Якова 2: 18. Пор.: покажи /ий в^рХ твого СЗ дІлЪ твой^ъ.

⁷⁰ Сковорода має на думці слова на взір: Нід^кіцлиса нл гал, йкш горл сішнъ: не подвЙжитса въ в^къ живьш во іер/ій/И^Ь (Книга Псалмів 124 (125): 1).

⁷¹ Книга Псалмів 118 (119): 72.

⁷² Неточна цитата з Книги пророка Осїї 2: 19-20. Пор.: й шврХчХ та севѣ въ прлвдѣ й въ сХдѣ й въ /ий/іоети й въ федрбтл^ъ: й шврХчХ та севѣ въ в^рѣ, й ojb^ch гда.

⁷³ Можливо, це парафраза Євангелії від св. Івана 18: 38. Пор.: что єсть истина;

⁷⁴ Книга Псалмів 118 (119): 142.

⁷⁵ Книга Псалмів 118 (119): 121.

⁷⁶ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 120. Пор.: СЗ сХдевъ во твой^ъ о^воа^са.

⁷⁷ Книга Псалмів 118 (119): 149.

⁷⁸ Книга Псалмів 118 (119): 156.

⁷⁹ Євангелія від св. Івана 6: 47.

⁸⁰ Одне слово написане нерозбірливо.

⁸¹ Неточна цитата з Книги Псалмів 118 (119): 93. Пор.: во в^къ не 'злвХдХ шпрлвдлнїй

ТВОЙ^Ъ, Йкш ВЪ нй^ъ ШЖИВЙ/ІЪ /ИА єсй.

⁸² Очевидно, Сковорода має на думці слова: Жало же С/иерти гр^ъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56).

⁸³ Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 15: 14. Пор.: Вьі дрХ^и /иой єсте, Зфе творите,

Є/iHKd ^ПОВ^ДЛЮ Bd/ИЪ.

124

Цей лист дійшов у двох списках. Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 6),

уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської дер

жавної бібліотеки (ф. 14, № 782).

⁸⁴ Соборне послання св. ап. Іуди 19.

⁸⁵ Соборне послання св. ап. Іуди 18.

⁸⁶ Трохи неточна цитата з Послання св. ап. Павла до галатів 5: 19-21. Початок 19-го вірша звучить так: Ив/ієнл же сХтв діла плотскЗа, иже сХтв...

⁸⁷ Тут і далі в списку вжито форму песок і похідні від неї, хоча в автографах Сковороди вона не трапляється.

⁸⁸ У списку: їщгьлньш.

⁸⁹ Книга Псалмів 118 (119): 152.

⁹⁰ Друге послання св. ап. Павла до Тимофія 3: 5.

⁹¹ Соборне послання св. ап. Іуди 19. Цитату відтворено за Єлизаветинською Біблією. У списку: "оть дыляюще единство вѣры".

⁹² Див., наприклад: id/иенв же вѣ ^ртбсъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 10:

4); се, no/idr во шсновлнїе сїшнХ id/иенв /иногоц^ненъ, й^вр^нъ, крлеХгб/іенъ,

чтенъ, во шсновлнїе g/иХ, й в^рХАЙ въ онв не поствідЙтса (Книга пророка Ісаї 28:16).

⁹³ Див., наприклад: Вйдите, клковХ /ігсбовв дл/гв єств оцъ намъ (Перше соборне послання св. ап. Івана 3:1).

⁹⁴ Слова "Тоє ж" подано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

⁹⁵ Сковорода має на думці слова: СГи сХтв іЯд^/іАкіфе севе (іЯ єдйности в^рві, й сХтв)

т^Ь/ієсни, дХ^л не й/иХфе (Соборне послання св. ап. Іуди 19).

⁹⁶ Див.: Канон до святого причастя, пісня 3-я, ірмос.

⁹⁷ Одне слово написано нерозбірливо.

⁹⁸ Книга пророка Ісаї 44: 20.

⁹⁹ Сковорода має на думці слова: И всакъ ілышай словеса /иоа сїа, й не творА й^ъ,

ОуПОДОВИТСА /ИХжХ оурбдивх, Йже СОЗД^І ^pd/ИИнХ СВОГО Hd песи/b: й снйде дбждв, й прїидбіш р^ки, й во^в^аіш в^три, й шпрбішсА ^р^/иинѣ той, й плдєса: й вѣ

р^рХшеніе єа вміє (Євангелія від св. Матвія 7: 26-27).

¹⁰⁰ У списку: самою.

¹⁰¹ Соборне послання св. ап. Іуди 20.

¹⁰² Соборне послання св. ап. Іуди 21.

¹⁰³ Далі в обох списках переплутано авторський текст та біблійні цитати, а також посилання на джерела. Відновлюємо текст за Єлизаветинською Біблією.

¹⁰⁴ Неточна цитата з Першого послання св. ап. Павла до Тимофія 1: 5. Пор.: Конецъ же ■^■ЬцМНЇА ЄСТВ /ІЮВВІ (Я чйстЛ сердца Й СОВІСТИ Б/ІПА Й в^рві НЄ/ІИЦЄ/И^рНВІА.

¹⁰⁵ Послання св. ап. Павла до римлян 13: 8. У списку останнє слово має форму: исполняется.

125

Цей лист дійшов у двох списках. Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 8), уточнюючи деякі місця за списком, що зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782).

¹⁰⁶ Послання св. ап. Павла до римлян 3: 20.

¹⁰⁷ Тобто абриси (від лат. complecto - 'охоплювати, облягати, окреслювати').

¹⁰⁸ У списку: назеато.

¹⁰⁹ Фраза д^ъ в^ры зринає в Другому посланні св. ап. Павла до коринтян 4:13.

¹¹⁰ Див., наприклад: '1е/іов^іЬко/ік>вйвъ во дХ^ъ пре/иХдрости (Книга Премудрості Соломонової 1: 6).

¹¹¹ Фраза д^ъ страва вжїа зринає в Книзі пророка Ісаї 11: 3.

¹¹² Послання св. ап. Павла до галатів 5: 22.

¹¹³ Слово Если додано за списком, який зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

¹¹⁴ Слово кто додано за тим-таки списком.

¹¹⁵ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 3: 31. Пор.: 3^^к°^{нъ лн} °у^во ра^орАЕ/ИЪ ворога;

¹¹⁶ Парафраза Послання св. ап. Павла до римлян 3: 31. Пор.: Да не вХдетъ: но закбнъ оутверждае/иъ.

¹¹⁷ Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 3: ЗО. Пор.: едйнъ вгъ, йже шправдйтъ швр^аше СЗ в^ры й нешвр^аше в^рогс.

126

Цей лист дійшов у двох списках. Один із них зберігається у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ф. 14, № 782), а другий - у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 25, лист іде під № 9). Уперше його було опубліковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за списком, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

¹¹⁸ Можливо, Сковорода має на думці слова: Бо^/імв/ієннїи, не дивЙтєса єже въ васъ раждеженїгс ко йскХшенїгс вллѵв вывае/иХ, йкш чХждХ вллѵъ С/іХчагсфХсА (Перше соборне послання св. ап. Петра 4: 12).

¹¹⁹ Сковорода говорить про диявола.

¹²⁰ Сковорода має на думці слова: И рече дав(дъ къ саХ/іХ: єгда пасАше равъ твбй отца своегш стадо, й єгда при^ождаше левъ й/ій /иедв^дица й вос^иціаше СЗ стада овцХ ЄДЙнХ: й а^ъ вс/Г^дъ grun йс^ожда^ъ й поража^ъ єго (Перша книга царств 17: 34-35).

¹²¹ Сковорода має на думці або слова: оу вга же вса во^/ишжна (Євангелія від св. Матвія 19: 26), або: вса во во^/ишжна сХтв оу вга (Євангелія від св. Марка 10: 27).

¹²² Пор.: "Без охоти нема роботи" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 273].

¹²³ Книга Псалмів 83 (84): 8.

¹²⁴ Сковорода має на думці слова: че/іов^къ н^кїй с^ождаше СЗ іер/ій/Иа во іері'^шнъ, й въ ра^вбйники впаде (Євангелія від св. Дуки 10: ЗО).

¹²⁵ Трохи неточна цитата з Книги пророка Аввакума 2: 1. Пор.: На стражи /иоей станХ.

EXCERPTA PHIL OL OGIC A Vertendi quomodo auctores in vernaculam

Si singula verba latina iisdem germanids exprimeres, ineptus fueris. Aliter enim latinus, aliter germanus de una eademque re loquitur. Ex[empli] gr[atia] apud Terent[ium] aut "equos alere"¹, aut canes ad venandum. Hie si equos alere convertere velis "Pferde nahren", redderes quidem significationem verbi "alere", sed a germanica loquendi ratione et consuetudine propria recederes; Germani dicunt non "ein Pferd nahren", sed "ein Pferd halten". Itaque cum ex latino interpretamur aliquid, semper ad usum et proprietatem linguae respidendum est, non latina vocabula tantum et verba, quod notent aut significent, consideranda (Buchnerus², partis 2, epist[ola] 28).

Literae ad Theologiam aut aliud genus sapientiae prosunt. Quo majores profectus in literarum feceris studio, eo felidus olim in Theologia aut alio sapientiae genere te processurum³ (idem, ibidem).

Autores non multi, sed optimi legendi ac relegendi. Sed ordo, sed deledus habendus; neque tam multa, quam optima et multum legere oportet. Nisi confidas dentibus dbum, parum alimenti conferet, integer enim transmittetur; ita nisi premas autores, eorumque ledioni inhaereas et immoreris, nunquam in succum vertes et sanguinem.

Autores, qui primum legendi

Ipsi latini etiam, imo romani, optimum omnium dicendi magistrum (Tullium) habuerunt⁴. In eo praedpue nunc commendo tibi dialogos de amidtia et senedute, item de offidis libros, turn orationes pro Archia⁵, Marcello⁶, Ligario⁷, Dejotaro⁸, turn quas in Catilinam⁹ scripsit. Ex illis enim puram illam et incontaminatam latini sermonis fadlitatem et elegantiam hauries, quae fundamentum sinceri styli ac incorrupti. Quo etiam fadet Terentii¹⁰, Plauti¹¹, Nepotis¹² et Caesari¹³ assidua ledio, unde omnis lasdvia orationis atque inanis granditas abest (idem, ibidem).

Paulo post: sepone ilium (Persium¹⁴) igitur, atque hanc operam Virg[ilii], Horat[ii], Ovid[ii]. E quorum numero nec exdudendus Claudianus¹⁵ est, disertiss(imi) oris suavissimique Роёіа, ex cujus carminibus plurimum sane ad omne scriptionis atque materiae genus prof ides. Hunc igitur in sinu, in oculis, quin animo potius atque memoria ferre memineris, et quantum potest, ad ejus rationem te penitus fingere.

Excerpendum esse legentibus

Post cibum saepe, quem interdiu levem et facilem veterum more sumebat, aestate, siquid otii, jacebat in sole: liber legebatur, adnotabat, excerpebat; nihil enim unquam legit, quod non excerperet (Plinius Minor¹⁶ de avunculo¹⁷, lib[er] ep[istolarum], lib[er] 3, ep[istola] 5, § 10)¹⁸.

Excerpendi modus

Tres aio faciendas dasses, et suum cuique indicem assignandum, quicquid enim notatu dignum videtur, aut in Lemmata aut adversaria aut in Historica excerpendum.

1. Prima dassis Lemmata. Hue spectat, quicquid historia non est, et fuse non exscribitur, sed annotatur tantum auctor liber, caput etc. additis subinde voculis seu clausulis: hie breviter, iste fuse, ille optime. Hue praecipue spectant virtutes, vitia, omniaque alia, quae in familiarem sermonem addud solent. Ex[empli] gr[atia] coelum, sidera, meteora; item beatitudo, elementa, animantes, arbores, montes, horologia, musica.

2. Adversaria. Hue enotandum quicquid historia non est, sed tamen (nota discrimen a priore) paulo fusius exscribitur. Hue referuntur potissimum ritus prisci, epitaphia, descriptiones insigniores, sententiae vel dida uberius explicata, rara, admiranda, nova, vetera. Si tamen haec, ut dixi, non sint historiae, et plusculis verbis excerpantur.

3. Historica. Hue congeres, quicquid historia est, vel (ut pueri loquuntur) exemplum, sive id fusius exscribatur, sive non. Tribus his dassibus triplex accommodandus est index in libro separato.

Lemmata qui sint facienda

Duo sint quaterniones chartae complicatae in quarto, ut bibliopolarum officinae loquuntur, sibimet inserti, habeantque latiores paulo margines; his praefige titulum lemmata. Ubi duos quaterniones illos impleveris, alios illis atque alios appone, prout multum excerpseris. Ita haec res in infinitum potest crescere sine ullo chartae dispendio. Titulos lemmatum nulla ordinis ratione habita subjunge, exempli gratia:

Lacrumae¹⁹ et quidquid ad illas

De his Caesar Baronius²⁰, tom. 2, an 253, numero 8, et anno 254, num. 55: Thamuz idoli concavi oculis infusum plumbum et accensus intus ignis, ut idolum flere videretur. De lacr[umis] Chrisost[omi] hom[ilia] I in epiphan[iam] Domini Eleganter didum: nimium risus pretium est, si cum probitatis impendio constat. Juliana virgo martyr rogum lacrumis extinxit. Marcellus expugnatis Syracusis flevit. Valerius]²¹, 5, 1. Julius Caesar illacrumavit capiti Pompei hostis, ibidem. Lacrumae²² oratio sunt efficacissima. Maldonatus in cap[ite] 2. loan. De Xerxis lacrumis. Valerius], lib[er] 9 cap[ut] 13. Laaumae viduarum ex oculis in coelum subsiliunt. Ecdesiast[es], cap[ut] 35, vers[us] 17, illustris locus²³. Homo cum primum plorat, vigilat; cum primum in cunis ridet, dormit. Cardanus, lib[er] 8, De rerum varietate, cap[ut] 43, prope finem).

Descriptio fusior lusdniae apud Tullium aviculae plataneae «De natura Deorum»²⁴. Verbo montium, fluminum, operum omnium etc. prolixior, exscriptio epitaphiorum. A lemmatibus eo differunt, quod in Adversaria referantur res illae, quae paulo fusiorem secum explicationem trahunt, uti esse ritus priscos, epitaphia, virtutes, vitia, consdentia.

Quicquid ad historiam sacram, profanam, veterem, novam, Latinam, Graecam, barbaram, hue spedat. Ut titulus: Fortunae ludibrium. Alvarus Luna ab humili fortuna ad summum pervenit; in praeceps eum ambitio dedit, nil ei ad regnum praeter nomen deerat. Tandem bona ejus omnia occupata, ipse majestatis damnatus mula ad supplidi locum vedus est. In medio foro theatrum, in eo crux alta, et geminae faces, tapete substrato. Luna conscendens locum, crucem veneratus, annulum signatorium et galerum puero amanuensi dedit; proximae felidtatis cum praesenti fortuna comparatio inimids etiam lacrumas excusserat. Erat uncus ferreus sublimi ligno confixus. Rogat carnificem, quem in usum paratus esset? ille, ut sejundum a trunco caput imponatur. Subdit Alvarus: post mortem de corpore fadto quod lubet; viro forti mors turpis esse non potest nec immatura. Simul diloricatis tunicis intrepide caput securi subject an[no] 1453.

Triginta annos ita in aula dominatus est, ut nihil nec majoris nec minoris rei, nisi eo arbitro gereretur; ita ut nec Ioannes III, rex Castellae, vestem mutaret eo non conscio.

Truncus in theatro relictus, pelvi juxta posita ad colligendam stipem, qua sepeliretur homo paulo ante regibus potentia exaequandus. Sic res humanae variant. Alvarus prioribus annis consuluit vatem: praedidum est Cadahasmum exitio fore; est oppidum hujus nominis in Hispania quod semper vitavit Luna, et significat etiam ferale theatrum, quod vitare non potuit (Ieremias Drexellius in «Aurifodina» sua, par[s] 2, cap[ut] 8)²⁵.

Lemma didtur aliquando apophtegma, h[oc] e[st] breviter et argute dictum.

Musarum vox originatione haebraicum.

Quibus (musis) et originatio accedit, quae non aliunde, quam ab ipsis Haebreis petenda est²⁶. Quibus disdplina ac dodrina quaelibet peculiariter autem ethica, musar, appellatur (Augjustus], Buch[nerus] in orat[ione] festa 3, sub finem)²⁷.

Як перекладати авторів на рідну мову

Якщо окремі латинські слова ти висловиш тими самими німецькими, то вийде нісенітниця. Бо про один і той самий предмет латинянин говорить так, а німець інакше. Напр[иклад], у Теренц[ія] сказано: коней або собак годувати (аіеге) для полювання. Якщо ти в цьому разі захочеш "equos alere" (годувати коней) перекласти через «Pferde nahren» (годувати коней), то ти передаси значення дієслова "alere", але відступиш від правил і традицій німецької мови: німці говорять не "ein Pferd nahren", a "ein Pferd halten". Таким чином, коли ми що-небудь перекладаємо з латини, завжди слід враховувати традиції та властивості мови, не обмежуючись передачею смислу й значення слова (Бухнер, том II, лист 28).

Література корисна для теології та для інших занять. Чим більше успіхів досягнеш у вивченні літератури, тим кращі успіхи будеш потім здобувати в теології чи в іншій науці (він-таки, там-таки).

Читати й перечитувати слід небагатьох авторів, але найкращих. Слід також дотримуватись порядку й вибору: варто читати не так багато щодо кількості, як багато щодо якості. Якщо не пережуєш їжі зубами, то буде використана лише невелика частина її, бо вона пройде в непереробленому вигляді; таким же чином, якщо не будеш брати від авторів того, що тобі потрібно, і не будеш старанно та пильно їх читати, то ніколи їх не перетвориш у сік і кров.

Яких авторів слід читати насамперед

Найкращим майстром слова в самих латинян, або римлян, вважався Туллій. З його творів особливо рекомендую тобі діалоги про дружбу та старість, а також книги про обов'язки, окрім того, промови на захист Архія, Марцелла, Лігарія, Дейотара, а також промови, написані ним проти Катіліни. Від них ти почерпнеш ту чисту й незаплямовану легкість і витонченість латинської мови, яка становить основу чіткого й правильного стилю. Корисним теж буде й ретельне читання Теренція, Плавта, Непота й Цезаря, в яких немає всіляких надмірностей мови, пишномовності (той-таки, там-таки).

Трохи далі: виділи його (Персія) і твори Верг[ілія], Горац[ія], Овід[ія]. З їх числа не можна виключити також Клавдіана, найкрасномовнішого та найприємнішого поета, з чиїх віршів ти, безсумнівно, здобудеш велику користь для всякого роду писання в різних галузях. Тому не забувай зберігати його в серці, в очах, а ще краще в голові та в пам'яті і, наскільки це можливо, наслідуй його.

При читанні слід робити нотатки

"Після обіду, який у нього, за звичаєм предків, був досить легкий, він улітку, відпочиваючи, лежав на сонці; при цьому читав книгу, робив замітки, нотатки, бо ніколи нічого не читав, не роблячи нотаток" (Пліній Молодший про свого дядька. Кн[ига] л[истів], кн[ига] 3, л[исг] 5, § 10).

Як робити нотатки

Існує три різновиди нотаток, з яких кожному дається особлива назва; все, гцо гідне бути відзначене, має знайти собі місце у виписках, які називаються: короткі нотатки (lemmata); нотатки (adversaria); історичні нотатки (historica).

1. Перший клас становлять короткі нотатки. Сюди належить те, що не має характеру історії, не нотується докладно, а відзначається тільки автор, книга, розділ та ін. А пізніше додається словечко чи висновок, як-от: коротко, докладно, дуже добре. Сюди переважно належать чесноти, вади й усе інше, що зустрічається в звичайній мові, напр[иклад] небо, зірки, небесні явища, а також блаженство, стихії, тварини, дерева, гори, годинник, музика.

2. Нотатки. Тут слід виписувати все, що не належить до історії, однак (відзнач відмінність від попереднього різновиду) нотується трохи докладніше. Сюди належать здебільшого звичаї старих часів, епітафії, цікаві описи, афоризми або вислови, які пояснюють детальніше: рідкісні речі, гідні подиву, нові, давні. Однак, я сказав, це не стосується історії й нотується дещо докладніше.

3. Історичні нотатки. Сюди слід віднести все, що належить до історії, або, як кажуть діти, є прикладом - виписується ця історія досить докладно або ні. До цих трьох класів треба скласти покажчик у вигляді окремої книги.

Як робити короткі нотатки

Беруться дві чвертки паперу, складеного, як кажуть книготорговці, у четверту частину аркуша, вкладаються одна в одну; вони повинні мати дещо ширші береги. На початку треба дати заголовок: «Короткі нотатки». Коли заповниш дві такі чвертки, додавай до них усе нові, залежно від того, скільки ти робитимеш виписок. Так це можна продовжувати без кінця, без зайвої витрати паперу. Заголовки нотаток ідуть один за одним, без дотримання певного порядку, наприклад:

Сльози та все, що до них належить

Про них Цезар Бароній, т[ом] 2, від 253 p., ном[ер] 8 і від 254 p., ном[ер] 55: "В очі ідола Тамуза влито олово, всередині горить вогонь, так що здається, ніби ідол плаче". Про сл[ьози] перша гом[ілія] Златоусг[а] на свято Богоявл[ення]. Вишуканий вислів: "Занадто дорого коштує сміх, коли за нього треба платити втратою честі". Діва, мучениця Юліана, слізьми загасила вогнище. Марцелл, узявши з бою Сиракузи, заплакав (Валер[ій], [книга] 5, 1). Юлій Цезар пролив сльози над головою свого ворога Помпея (там само). Сльози - найбільш дієва річ (Мальдонат, у розд[ілі] 2), Іоан. Про сльози Ксеркса. Валер[ій], кн[ига] 9, р[озділ] 13. Сльози вдів з очей здіймаються до небес (Екклезіасг, р[озділ] 35, в[ірш] 17, знамените місце). Людина, яка вперше плаче, не спить, а коли вперше в колисці сміється, спить (Кардан, кн[ига] 8, «Про розмаїття речей», р[розділ] 43, близько до кінця).

Приклади зауважень

Досить докладний опис солов'я в Туллія: пташка платанових гаїв («Про природу богів»). Більше-менше докладний опис гір, рік, різних справ тощо, докладні витяги з епітафій. Від коротких нотаток відрізняються тим, що в замітках повідомляється про предмети, які описуються докладніше: старі звичаї, епітафії, чесноти, вади, совість.

Історичні нотатки

Сюди належить усе, що стосується історії священної, світської, давньої, нової, латинської, грецької, варварів. Наприклад, «Насмішка долі»: Альвар Луна з нижчого стану досягнув найвищого становища; честолюбство стрімко підняло його на вершину щастя; для королівської влади в нього було все, окрім імені. Але під кінець yd його маєтки були конфісковані та й самого його, засудженого за злочин проти величності, везли на мулі до місця страти. Посеред майдану - ешафот, на ньому високий хрест, подвійні факели, розстелений килим. Луна, зійшовши на місце, вклонився хресту, віддав хлопчикові-писарю перстень із печаткою й шапку. Порівняння недавнього щастя з теперішньою долею навіть у ворогів викликало сльози. На високому стовпі був прикріплений залізний гак. Питає ката: "Для чого приготований гак?" "Щоб повісити на нього голову, відокремлену від тулуба", - відповідає той. Альвар каже: "Після смерті роби з тілом, що хочеш; для мужньої людини смерть не може бути ганебною або передчасною". Промовивши це, розірвав туніку, безстрашно поклав голову під сокиру в 1453 р[оці].

Упродовж ЗО років він мав таку владу при дворі, що нічого - ані великого, ані малого - не робилося без його згоди, так що Іоан III, король Касгілії, навіть одягу не міняв без його відома.

Обезглавлене тіло залишили на ешафоті, коло нього поставили миску, щоб збирати пожертви на похорон людини, яка ще зовсім недавно вважалась за могутністю рівною царям. Так змінюються долі людські.

Раніше Альвар звертався до ворожбита: віщування говорило, гцо буде Кадагазм (є в Іспанії місто з такою назвою) місцем його смерті: цього міста Луна постійно уникав, але це слово означало також ешафот, якого уникнути він не міг (Єремія Дрекселлій у своїй «Золотій копальні», часг[ина] 2, р[озділ] 8).

Лемою іноді називають короткий і сильний вираз.

Слово "музи" єврейського походження.

Далі йдеться про їхнє (муз) походження, яке треба шукати в самих євреїв. У них будь-яке вчення, або наука, особливо етична, називається "музар" (Авг[уст] Бух[нер], у 3-й урочистій пром[ові], під кінець).

эстетического воспитания: Антология. - Москва, 1973. - Т. 1: Античность. Средние века. Возрождение. - С. 170-172].

⁶ Марк Клавдій Марцелл (Marcus Claudius Marcellus) - римський державний діяч, консул у

51 р. до н. е.; прибічник Помпея й противник Цезаря; після битви при Фарсалі змушений був тікати. Ціцерон захищав його в промові «Pro Marcello». Зрештою, Цезар помилував Марцелла.

⁷ Квінт Лігарій (Quintus Ligarius) - римський політичний діяч, прибічник Помпея та його легат. У 50-49 pp. до н. е. воював проти Цезаря в Африці, потрапив у полон. Його судили, але виправдали. На суді Ціцерон виступав як оборонець Лігарія. Перегодом Лігарій узяв участь у замахові на життя Цезаря; загинув у 43 р. до н. е.

⁸ Дейотар (Dejotarus) - тетрарх Галатїі і цар Малої Вірменії. Виступив на боці Помпея проти Цезаря. Ціцерон був його оборонцем.

⁹ Луцій Сергій Катіліна (Lucius Sergius Catilina) - римський політичний діяч. Народився бл. 108 р. до н. е. Організатор змови, розкритої Ціцероном у 63 р. до н. е., коли він був консулом. Катіліна загинув у битві з військами Петрея при Пісторїї навесні 62 р. до н. е. Названі тут промови Ціцерона належали до найпопулярніших у києво-могилянській риторичній традиції. Промови «Pro Archia poeta», «Pro rege Dejotaro», «Pro Ligario» вивчали в класі поетики, а славетну промову проти Катіліни - у класі риторики [див.: UlcinaiteE. Teoria retoryczna w Polsce і па Litwie w XYII wieku: Proba rekonstrukcji schematu retorycznego. -Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1984. - S. 39].

¹⁰ Див. прим. 352 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 45).

¹¹ Плавт (Titus Maccius Plautus) (254-184 pp. до н. е.) - славетний римський комедіограф, дуже популярний в Україні впродовж XVII-XVIII ст. Скажімо, Феофан Прокопович, створюючи свою трагедокомедію «Владимир», мав за взірець трагедокомедію Плавта «Amphitrio» [див.: Петров Н. И. Южнорусская литература XVIII века, преимущественно драматическая // Рус-ский вестник. - 1880. - Т. 147. - Май. - С. 382], а Опанас Лобисевич писав про шкільні інтермедії, що вони вчинені "во вкусВ площадном, во вкусѣ Плавтовом" [Воспоминания Аф. Лобысевича о времени обучения своего в Киевской Академии в 1747-1752 годах (Письмо его к архиепископу Георгию Конисскому ЗО сентября 1794 г.) // Акты и документа, относящиеся к истории Киевской Академии. Отделение II (1721-1797 гг.).- Киев, 1904-Т. 1-

Ч. 1.- С. 387]. Твори Плавта були взірцем низького стилю. Так само взірцевою вважали і його мову. Принаймні Феофан Прокопович писав у курсі риторики: "Про Плавта ж була така загальна думка: 'Якби Музи хотіли говорити по-латині, то говорили б устами Плавта'" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979.-Т. 1.-С. 158].

^п Корнелій Непот (Cornelius Nepos) (бл. 100-25 pp. до н. е.) - римський історіограф, автор «De viris illustribus» [див.: Корнелий Непот. О знаменитих иноземных полководцах. Из книги о римских историках / Перевод, статьи и комментарии Н. Н. Трухиной. - Москва, 1992].

¹³ Див. прим. 221 до рубрики «Листи до Михайла Івановича Ковалинського» (лист № 27). Тут ідеться про Гая Юлія Цезаря як про письменника, автора «De bello Gallico», «De bello civili», «De bello Alexandrino», «De bello Africano» [див.: Записки Юлия Цезаря и его продолжателей / Пер. и вступ, статья М. М. Покровского. - Москва, 1991. - Ч. І—II].

¹⁴ Персій (Aulus Persius Flaccus) (34-62 pp.) - римський поет-сатирик.

¹⁵ Клавдій Клавдіан (Claudius Claudianus) - грекомовний мешканець Олександрії, який прибув до Риму наприкінці IV ст. і став придворним латинським поетом імператора Гонорія, автор низки панегіричних творів.

¹⁶ Пліній Молодший (Plinius Junior) (61/62-113 pp.) - римський політичний діяч та письменник часів Доміціана, Нерви й Траяна.

¹⁷ Тобто про Плінія Старшого (Plinius Major) (23-79 pp.) - римського політичного діяча та природознавця, автора славетної «Природознавчої історії» в 37-и книгах.

¹⁸ Пор.: Письма Плиния Младшего. Книги 1-Х / Изд. подготовили М. Е. Сергиенко, А. И. Доватур. - Москва, 1983. - С. 45-46.

¹⁹ У рукопису: LACRYMAE.

²⁰ Цезар Бароній (Baronius, Вагопіо) (1538-1607 pp.) - кардинал, бібліотекар Ватиканської бібліотеки, духовник папи Климента ѴІІІ-го, славетний церковний історик, автор «Священної історії» («Annales Ecclesiastici») у 12-и томах, широко відомої в Російській імперії за часів Сковороди, зокрема, завдяки скороченому перекладу [див.: Бароний Ц. Дѣянія церковная и гражданская от Рождества Господа нашего Іисуса Христа. - Москва, 1719]. Добре знав українську історію, яку відобразив у праці «Слово про походження русів та про їхнє чудесне навернення до іншої віри». Був дуже шанований старими українськими письменниками як ерудит і невтомний працівник. Наприклад, Феофан Прокопович писав про нього таке: "Кажуть, що він [Бароній] так себе виснажував величезним трудом, що коли мав йти до столу, то скаржився, що його ведуть на страту" [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1979. - Т. 1. -С. 340].

²¹ Валерій Максим (Valerius Maximus) - римський історик часів імператора Тіберія, автор укладеної для потреб риторичних шкіл книги «Factorum ас dictorum memorabilium libri IX» («Найпримітніші вчинки й висловлювання в IX книгах»). Ця збірка була добре відома в старій Україні. Наприклад, вона є в реєстрі книжок Львівського братства за 1601 рік [див.: ГолубееС. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (опыт историче-ского исследования). - Киев, 1883. - Т. 1. - С. 169-170].

²² У рукопису: Lacrimae.

²³ Очевидно, ідеться про Книгу Екклезіястову 35: 15. У слов'янському перекладі: Не С/іє^ьі /ІИ ВДОВИЧИ ПО /ІЛНИТО/ИЛ ТЕКХТЪ, Й ВОП/ІВ ЄА Hd нлведішго а;

²⁴ Навряд чи Ціцерон у цьому місці (Про природу богів, II, 124) говорив про соловейка. Пор.: "Читав я також написане про якогось птаха під назвою platalea, що добуває собі їжу, підлітаючи до інших птахів, котрі пірнають у море" [Цицерон. Философские трактаты. -Москва, 1985. - С. 142].

²⁵ Сковорода покликається на посібник для проповідників «Aurifodina artium et scientiarum omnium» («Золота копальня всіх мистецтв і наук») (1638 p.), написаний єзуїтом Єремією Дрекселем [див. про це: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005. -

S. 390-391].

²⁶ Схожі міркування висловлювали дуже давно. Наприклад, Артапан (І ст. до н. е.) писав, що греки називали Мойсея "Мусей. Цей Moysos був учителем Орфея. А в зрілому віці він подарував людству багато корисних речей. Винайшов кораблі та машини для переміщення каменів, а також єгипетську зброю, зрошувальні пристрої, військове спорядження та філософію" [Курціус Е.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Переклав

з нім. Анатолій Онишко. - Львів, 2007. - С. 238].

²⁷ Фрагмент від слова musarum написано іншим чорнилом.

В полноч Ноябра 24,1758 года в Кавраи Казалось, будто различнїи охотьі житія человѣческаго по разним мѣстам разсмотрюю. В одном мѣсгу был, гдѣ полаты царскіи, уборы, танцы¹³⁴, Музіканты, гдѣ любягцїесь то поспѣвували, то в зеркала смотрѣлы, вбѣжавши с зала в комнату, и снявши маску, при богатих постелях и прочая. Откуду сила мене повела к простому народу, гдѣ такіе ж дѣла, но отличним убором и церемонїею творимїя, увидѣл: ибо ОНЫ ішли улицею с пляшкамы в руках, шумя, веселясь, валяясь, как обикновеннсо в простой чернѣ бьіваєт; также и амурній дѣла сродним себѣ образом, как то, в ряд один поставивши женск, а в другой мужеск пол, хто хорош, хто на кого похож, и кому достоин быть мужем или женою, с сладостїю сотправляли². аггсюду вшел в ПОСТОЯЛЫ домы, гдѣ лошадѣ, хомутьі, сѣна, расплаты, споры и проч[ая] слишал. На осгаток сила ввела в храм собширнїй очень и красній, каков у богатих мѣгцан бьіваєт прихожан, гдѣ будто в День Зеленій святагсо духа³ сотправлял я с дїяконом литургію и помню точнсо ая, что говорил: "яксо свят еси"⁴, аж до "во вѣкы вѣков", и по обоих хорах пѣто "святій Боже", пространнсо. Сам же я с дїяк[оном] пред престолом до землѣ кланяясь, чювсгвовал внутр сладость, которой изобразить не могу⁵. Однак и там человѣческимы порокамы поскверненнсо. Сребролюбїе с карнавкою бродит и, самого Іерея не миная, почтй виривает складкы. сот мясних обѣдов, которіе в союзних почтй храму комнатах торжествовались, и в которїе с олтаря многіе дверы были, к самой святой трапезѣ дух шибался во время лѵтургіи. Там я престрашное дѣло слѣдуюгцее видѣл. Нѣкоторим птичих и звѣриних не доставало мяс к яствію, то оны одѣтого в черну свиту до колѣн человѣка с голимы голенами и в убогих сандаліях, будуча уже убп гоі сі), в руках держа при согнѣ, колѣна и литкы жарили и, с исгекаюгцим жиром мясо отрѣзуя, то огризая, жрали⁶. Коего смарду и скверною свирѣпсгва я не терпя, с ужасом отврагцая сочы, отошол. И сїе дѣлали, будто служителы нѣкоторіи. Сей дивній сон не менше мене устрашил, как усладил. А пробудившись, не преминул с сладос[тїю] в самой вегци пропѣть: "Святій Боже..."⁷.

"батьком" постає тут сам диявол. Як стародавній вуж у раю "кружав около Євьі, дабы ю зрадил, так танечницы, наслѣдуючи діавола, єдни коло других кружают, душы же свой заражают" [Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 124]. У всякому разі, на малярських картинах Страшного Суду (сковородинська візія так само має "апокаліп-тичну" тональність [Chopyk Dan В. G. S. Skovoroda - the Fable Writer. His Life and Times // Skovoroda G. S. Fables and Aphorisms / Translation, biography and analysis by D. B. Chopyk. -New York; Bern; Frankfurt am Main; Paris, 1990. - P. 39]) "плясуны" звиваються в безугавному конвульсійному "танці", бувши підвішені "за пуп" [див.: СумцовН. К истории украинской иконописи // Сборник Харьковского историко-филологического обгце-ства. - Харьков, 1905. - Т. 16. - С. 134].

² Змальована Сковородою картина "гойного веселя" юрби - це стихія чуттєвої втіхи, чи, як казав Петро Могила, розмаїття "гордынв діаволскія, єже єст плясанія, неистовая козлогласованія, пѣсни скверныя, растлѣнныя и смѣхотворныя бесВды, из них же піянства и блудодВянія совершаются, и вся пустошная позорища, яже от богомыслія ум ко всВм дВлом злым и богопротивным отвращают и єже зрѣти Господа пред собою выну заграждают" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 157-158; пор.: Транкеіліон-Стаероеецький К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. -Арк. 148; ТупталоД. Поученіє в недВлю двадесят вторую по Святом Дусв// Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Ч. 2. - Москва, 1842. - С. 584-594; Кониський Г. Слово в недВлю двадесят третію// Собраніе сочиненій Георгіа Конисскаго, архієпископа Бѣлорусскаго. - Санкт-Петербург, 1835. - Ч. 1. - С. 22-23].

³ День Святого Духа - перший понеділок після Тройці (П'ятдесятниці), який розпочинає тиждень пам'яті всіх святих. Цього дня православний храм прикрашають клечанням і квітами. Пор., наприклад, вірші Симеона Полоцького: "Во праздник сошествія Духа Пресвятаго, / На апостолы Христом-Богом посланнаго, / Воспріяхом обычай вѣтвми и травою / Украшати и церковь, и дом зеленою" [Полоцкий С. Вирши. - Минск, 1990. -С. 361].

⁴ Слова ієрея: "Яко свят єсй, Боже наш, и Тебв славу воссьілаєм, Отцу и Сыну и Святому Духу, нынв и присно".

⁵ Церковна служба снилася й іншим старим українським письменникам. Наприклад, Йоасаф Горленко згадував таке: "ВидВлось, мало уснувши мнв в день, быть в сослуженіи панахиды нВкоторой с преосвященным Рафаилом [Заборовським] в церквѣ святьія Софіи Кіевской, и тамо по обычаю кадил я церковь предходящему неякомусь мнв діакону, котораго я и знаю, и не знаю, а по большей части не знаю; и когда вошли в святый олтарь, то он, ходя предо мною, потерял свѣчу, с которою ходил; то я его бранил, сказуя: какой ты дурак! свѣчу с рук потерял; а потом же свѣча там же обрѣлась близ жертвенника в олтари, и, кадя, я сказал: свѣча здВсь, а ты ищещь свѣчи!" [Горленко Й. Путешествіе в свѣтВ сем грѣшника Іоасафа, иіумена Мгарскаго// Святитель Иоасаф Горленко, єпископ Белгородский и Обоянский (1705-1754). Материалы для биографии, собранные и издан-ные кн. Н. Д. Жеваховым. - Киев, 1907. - Ч. II: Святитель Иоасаф и его сочинения. -

С. 174].

⁶ Мабуть, створюючи цей образ, фантазія письменника, примхливо засоціювала літературні образки бісівських спокус (пор., наприклад: "Отец Євлогій за аввою Даніилом во Александрію для потребы пришедши, видВли многих иноков, нВких от врагов заушаємьі, другій же нагими женами обьємлемьі и к ушима шепчуще им. Овій же от отрочищ мужеска полу нагим играющим с нима и смрадом человѣческим помазоваху их. Овым же мяса и вино обьюхати приношаху. Другіє же зрѣх имуща ножи и рѣжущѣ мяса человѣческа и дающа мнихом оным ясти. И от сего увѣдахом, яко кождый инок своєю страстію бодим єсть, сицевы бѣсы примагают рати єму и глаголаше: єлико страсти суть в души, толико и бѣсов" [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788. - Арк. 166 (зв.)-167]) із гадками про можливість дивовижної "плотяної" метаморфози святих дарів (пор.: "Аще по освященій хлѣба и вина покажется чудо, сієст вид хлѣба в видВ плоти или отрочати, вино же в видВ крве и аще в кратцѣ не премѣнится сей вид, сієст аще не паки явится вид хлѣба или вина, но сице непремѣнно пребудет, никакоже ієрей да причастится, ибо не сут сія тВло и кровь Христова, но точію чудо от Бога, невѣрства или иныя ради вины явленно" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. Київ, 1646. - С. 250]). Зрештою, цей образ можна потрактувати й у психоаналітичній стратегії, як те зробив свого часу Іван Мірчук: "...людоїдство — це лише образове представлення любовного життя, це те саме явище, яке Сковорода бачить у сні в ріжних місцях, в панських палацах, в простого народу, в заїздних домах. Явище це дасться теж сконстатувати і поза мурами монастирів, в найблизшому сусідстві трапези Господньої. Одначе перед цею думкою жахається ціле єство Сковороди..." [Мірчук І. Г. С. Сковорода. Замітки до історії української культури. -Прага, 1925. - С. 21].

⁷ Молитва: "Святый Боже, / Святый Крѣпкій, / Святый Безсмертный, / Помилуй нас".

P[ublii] Terentii comoedia, quae vocatur Adelphi¹³⁵

Фабулы или дѣйствія сила, авктора Мурёты¹³⁶.

Два братьі, Міціон і Дёмеа, разной вовся натуры были: Міціон в городѣ живал, Демеа, на селѣ; тот холост, а сей женат; тот нравов весма тихих, сей жесток; той и до чужих был Мягок, сей Жесгок и до своих, тот и в самом гнѣвѣ был кроток, сей и без гнѣва свирѣп.

Были в Демеа два Сина, с которих старшого, именем Эсхина¹³⁷, себѣ за сина взял Міціон, и его с собою в Городѣ полѣтично и распусгнсо викормил, а меншого, Ктесіфона¹³⁸, на Селѣ с собою весма жесгоксо и крѣпксо содерживал Отец. Эсхін, понеже названній егсо Отец все ему попускал, з многими полюбовницамы гулял, и все что к молодосги касается, не токмо свободнсо, но и безсопаснсо отправлял. Послѣ до того уже пришол, что на дѣвчонку убогую, однак чесгную, и честних родйтелей, именем Памфілу (которую Мать ея Сосграта, вдова, честнсо воспитала), ночью, пяній напавши, насилил и обременил. Послѣ пришол к ея Матерѣ, просил прогценія, взять ея обѣгцаясь. Мать, увѣрившись, простила и молчала. А Ктесіфон, приходя иногда в Город, и сам в нѣкоторую игралную дѣвушку (которая умѣла пѣть и играть) влюбился. Однак всю сію о Ктесіфонѣ славу, чтоб как Демеа не дослихал, на себе переносил Эсхін. Наконец, когда сводник, игралной дѣвушки барин, сказал, что он или денги за нея, сколко она сгоит, взять хочет, или иному продать, Ктесіфон, пришовши в отчаянїе, думал проч с отечества бѣжать. Между тѣм Эсхін, сіє узнавши, будучи безстиден и безсграшен, в дом сводника нахалнсо вшол, самого и домашних потолочил, и дѣвушку, пасії/шсі) оторвав, вручил брату. Слух со сем по цѣлому Городу пошол. Приходит Демеа, ссору на Міціона поднимает, кричит, божится, протестует, что распугцен, что не воздержен, что пяниця, что блядун, что ни к чому годен Эсхін будет, что вся вина в одном Міціонѣ залежит. Благодарит Богу, что хотя той Син, которого с собою на селѣ держит, воздержуется, не мотает, хозяйства смотрит, честь хранит, столксо то разнится сирѣч между воспитаніем дѣтей Егсо, и брата Егсо. Міціон по возможносги уговаривает Егсо и не многсо утишил его. Между тѣм нечаяннсо тотчас другое наспѣло, откуду болшое егце смятеніе здѣлалось. Мать Памфілы услишала, что Эсхін игралную дѣвушку отнял, а Памфіла столь уже недалеко была от рожденія, что болною здѣлалась. Что дѣлать? Эсхин перемѣнился, - думала, - сама з дочерью пропала, оставленна, обманенна. Ету⁵ крѣпосгного, на котором цѣлой дом залежал, посилает до Э^іона, фодственника своего, чтоб Ему все сіє обявил. Между тѣм дойшло до Демеа, что и Ктесіфон его был, как отнимали дѣвушку; и понеже безмѣрно осердился, то егсо обманил Крѣпосгной Слуга Эсхіна именем Сѵр, прехитрой лгун, сказуя, что приходил с села Ктесифон, да приходил бранить Эсхіна, и бранил на самой Площадѣ доволнсо, и опять вернулся в село на своє дѣло. Демеа от радости стал плакать, и себе щасливим називать, что по крайней мѣри одного Сина имѣет, в котором трудолюбнаго и крѣпкагсо Отца егсо Житія живій образ видит. Между тілі как шол назад в село, попал на TegioHa, которій Ему со спорченной насилнсо Эсхіном Памфілѣ обявил. Опять розгнѣвавшись, ишучи брата, чтоб на Ему сердце согнать, попался на наемного, которій шол с егсо Хутора; оной Ему, когда спросил, обявил, что Сина в селѣ нѣт. Назад к Cvpy возвратился, которій опять Ему новую лож, как собаки мяса кус, чтоб не лаял, бросил. Игцет, где бы сискать, а Ему где искать? Так показал Cvp, что бѣдній Старик цѣлой Город дурнсо, напраснсо обродил. Между тѣм Міціон, увѣдомившись об всем от TegioHa, сам к Сосгратѣ и ея дочерѣ Памфілѣ пошол, и их в Крайней Печали утѣшил и ободрил, обѣгцая Памфілу дать Эсхіну в супругу.

Пришол Демеа, шум, ссору, брань поднял. К тому ж егце при самому ему нѣкоторій слушка по имени когда назвал Ктесіфона, не оберегтись, а он когда вдруг силою всунул в избу, думая, что Ктесифон давно уже на селѣ или копает, или орет, или другое что дѣлает, как толко усмотрѣл, что он с любезною сидит и луштікует⁶, то столксо уже разъярился, как бы был вброшен в огонь. А когда чрез доволнсо долгое время покричал, потом его Міціон кроткою своєю и Мирною рѣчю до того привел, что он, отложив прежню свою свирѣпость, сгал думать, как бы Ему, напротив того, милостивим, склонним, пріятним быть можнсо. И так не праздная Памфіла не толко соизволеніем, но и повелѣніем егсо в дом перенеслась. Свадба здѣлалась; своднику заплачено; сам Міціон на Состратѣ женился. 3gioHy дано, откудова б мог себе содержать. Cvp с своєю женою Фрѵгіею на волю пугцен.

де Мюре у венеціанському виданні комедій Теренція 1555 р. Саме його й переклав Сковорода книжною українською мовою. Павло Попов припускав, що наш філософ користувався ляйпцизьким виданням комедій Теренція 1738 p. (Terentii Afri Comoediae sex... Editio nova. - Lipsiae, 1738) [див.: ПоповП. M. Нові сторінки літературної спадщини Г. Сковороди. (Про переклад комедії Теренція «Брати» і невідомий переклад оди Го-рація) // Радянське літературознавство. - 1960. - № 4. - С. 104].

³ Це ім'я має іронічний підтекст. Воно асоціюється з гр. аїахос, - 'сором, ганьба'. На перший погляд, відбиваючи у звідника дівчину, Есхін робить ганебний учинок, хоч насправді він відбиває її заради Ктесіфона, тобто бере на себе чужу ганьбу.

⁴ Це ім'я так само має іронічний підтекст. Воно походить від гр. ктцаїс, - 'придбання'. Як буцімто добропорядний син, Ктесіфон ніби переймається тим, щоб добробут його батька зростав. Однак насправді це зовсім не так.

⁵ У Теренція та Мюре: Getn.

⁶ Тобто розказує якісь веселі історії. Пор. народну приказку: "Ходит по весільох і люштикує", - яку Іван Франко коментував так: "Говорять про музику, якого винаймають на весіля, а може також про спеціяліста-фігляря, якого також винаймають для забави в веселих товариствах... Люштикувати, з німецького Luststtick, веселий кавалок, веселе оповіданє або співанка" [Фрпнко, № 26863].

МИХАЙЛО КОВАЛИНСЬКИЙ

Писана 1794 года в древнем вкусѣ.

Non omnis moriar.

Horatlius]¹

Bo в сем сущесгвуюгцем есгь нѣчто главное и всеобгцее. В нечленовных ископаемых - земля; в расгительных - вода; в животных - огонь; в человѣкѣ -разум, и так далѣе.

Каждое бытіе составляет особый круг, или мір свой, с различїями, дѣлимостями, раздробленїями до непосгижимосги.

Каждая главность, или всеобгцность, сих кругов имѣет над собою и в себѣ главнѣйшее, всемїрное, верховное², единое Начало: вся тілі быша³.

Сіє, распространяясь, раздѣляясь в способности, силы, свойства, посте-пенности, осугцесгвляет невидимыя бытія разнообразно; и, в снисхожденїи своем сгугцаясь, составляет в человѣкѣ мысленносгь, в животных - чувсгво, в расгительных - движенїе, в нечленовных ископаемых - сугцествованїе.

Человѣк, то есть воплогценная способность мыслягцая, в сем Началѣ живет, движется и есгь.

Сія всеглавнѣйшая, всемірная, невидимая Сила єдина - ум, жизнь, движенїе, сугцествованїе, - изливаясь из непосгижимосги в явленїе, из вѣчносги - во всеобширносгь времени, из единсгва изключительнаго - до безпредѣльной множесгвенносги, образуя круг человѣчесгва, удѣляет оному от главносги своей благороднѣйшее преимугцество, СВОБОДНУЮ волю.

На сей главизнѣ, корени, началѣ основывается власть правительств, держава владык, сила царей, любовь родителей, честь мудрых, слава добродѣтельных, память праведных.

Множесгвенносгь вносит различїе, a de предполагает неравенсгво и несовершенсгво; свободная воля предполагает выбор; сей же - нравсгвенную способность, могушую познать добро, исгинну, совершенсгво, любить оное и искать предпочтительно. Отсюда происходит подвиг исканїя, и подвижник истинны называется Мудрый, а дѣло его - добродѣтель.

Пароянин и Мидянин, Іудей и Еллин, раб и свобод - равно учасгвуют в сем преимугцествѣ всемїрнаго, верховнаго⁴, единаго Начала⁵.

Подвиг, то есть правильное употребленїе свободной воли, дѣлает раздѣленія; и сей подвиг в выборѣ истиннаго, добраго, совершеннаго есгь

правда, воздающая всякому своє: полная - полным и тщетная - тщетным. Почему Мудрый и праведный есгь то же.

Посгавленный между вѣчностію и временем, свѣтом и тьмою, исгинною и лжею, добром и злом, имѣюгцій преимугцесгвенное право избирать истинное, доброе, совершенное и приводяггцй то в исполненїе на самом дѣлѣ, во всяком мѣсгѣ, бьітїи, состоянїи, званій, сгепени, - есть Мудрый, есгь праведный.

Таков есть муж, о котором здѣсь предлежит слово.

Григорій, сын Савы, Сковорода родйлся в Малой Росаи, Кїевскаго намѣсничесгва, Лубенской округи, в селѣ Чернухах, в 1722 году. Родители его были из просголюдсгва: отец - Козак, мать - такого же рода. Они имѣли сосгояніе мегцанское пофедсгвенно досгаточное, но чесгностїю, правдивосгїю, сграннопрїимсгвом, набожесгвом, миролюбивым сосѣдством отличались в своем кругѣ.

Сей сын их Григорій по седьмому году от рожденїя примѣтен был склонносгїю к Богочтенію, дарованіем к музыкѣ, охотою к наукам и твердосгїю духа. В церквѣ⁶ ходил он самоохотно на крилос и пѣвал отмѣнно приятно. Любимое же и всегда почтй твердимое им пѣніе его было⁷ сей Іоанна Дамаскина стих: "Образу златому на полѣ Деирѣ служиму трїе твой отроцы небрегоша безбожнаго велѣнія"⁸ и проч[ая].

По охоті, его отец отдал его в Кїевское училище, славившеєся тогда науками. Григорій скоро превозшел сверсгников своих успѣхами и похвалами. Митрополит Кїевскїй Самуил Миславскїй⁹, человѣк отличной осгроты разума и рѣдких способносгей к наукам, будучи тогда соучеником его, оставался во всем ниже его, при величайшем соревнованїи своем¹⁰.

Тогда царствовала Императрица Елисавет¹¹, любительница музыки и Малороссїи. Дарованїя Сковороды к музыкѣ и отмѣнно приятный голос его¹² подали случай быть ему выбрану ко двору в пѣвческую музыку, куда и отправлен был он при всгупленїи на престол Государыни¹³.

Он не долго находился там. Императрица скоро предприяла путешесгвїе в Кїев, и с нею весь круг двора. Сковорода, прибыв туда, при возвратном отбьітїи двора в С[анкт]-Петербург, получа увольненїе с чином придворнаго усгавщика, остался в Кіевѣ и паки начал учиться.

Круг наук, преподаваемых в Кіевѣ, показался ему недостаточным. Он возжелал видѣть чужїе край. Скоро представился повод к сему, и он воспользовался им всеохотно.

От двора отправлен был в Венгрїю к Токайским садам Генерал-маїор Вишневскїй¹⁴, который для находившейся там греко-россійской церкви хотѣл имѣть церковников, способных к службѣ и пѣнію. Сковорода, извѣсген знаніем музыки, голосом, желаніем быть в чужих краях, разумѣніем нѣкоторых языков, предсгавлен был Вишневскому одобрительно и взят им в покровительсгво.

Путешесгвуя с Генералом сим, имѣл он случай, с позволенїя его и с помоггцю его, поѣхать из Венгрїи в Вѣну, Офен¹⁵, Презбург¹⁶ и прочїя окольныя мѣста, гдѣ, любопытствуя по охотѣ своей, сгарался знакомиться найпаче с людьми ученосгїю и знанїями отлично славимыми тогда. Он говорил весьма исправно и с особливою чистотою латинским и нѣмецким языком, довольно разумѣл еллинскїй, почему и способствовался сими доставить себѣ знакомство и прїязнь ученых, а с ними новыя познанїя, каковых не имѣл и не мог имѣть в своем отечесгвѣ.

Возвратясь из чужих краев, наполнен ученостїю, свѣдѣніями, знанїями, но с пусгым карманом, в крайнем недосгаткѣ всего нужнѣйшаго, проживал он у своих прежних приятелей и знакомых. Как и сих состоянїе не весьма зажиточно было, то искали они случая, как бы употребиться ему с пользою его и обгцественною. Скоро открылось мѣсго учителя Поезій в Переяславлѣ, куда он и отправился по приглашенїю тамошняго Епископа¹⁷.

Сковорода, имѣя основательнѣе и обширнѣе знанїя в науках, нежели каковы тогда были в училищах провинцїяльньїх, написал разсужденїе о Поезій и руководсгво к искусгву оной так новым образом, что Епископу показалось сгранным и несообразным прежнему старинному обычаю. Епископ приказал перемѣнить и преподавать по тогдашнему обыкновенному образу ученїя. Сковорода, увѣрен будучи в знаній своем и точносги дѣла сего, не согласился перемѣнить и отсгавить написанныя им правила для Поезій, которыя были просгѣе и вразумительнѣе для учащихся, да и совсѣм новое и точное понятіе давали об оной¹⁸. Епископ требовал от него письменнаго отвѣта образом судебным через Консисторію, длячего он не выполнил повелѣнія. Сковорода отвѣтсгвовал, что он полагается на суд всѣх знатоков в том, что разсужденїе его о Поезій и руководсгво, написанное им, есгь правильное и основанное на природѣ сего искусгва. При том в обьясненїи прибавил латинскую пословицу: "Alia res sceptrum, alia plectrum"¹⁹, то есгь: иное дѣло - пасгьірьскїй жезл, а иное - пастушья свирѣль.

Епископ, преобратя незнанїе своє в непослушанїе его и самомнѣніе о ученосги своей в гордость и вьісокоумїе его, дал своеручное повелѣніе на докладѣ Консисторїи слѣдующее: "Не живяше посреди дому моего творяй гордыню"²⁰. По сему Сковорода выгнан был из училища Переяславскаго не с чесгїю. Сей был первый²¹ опыт твердосги духа его.

Недостатки стѣсняли его крайнє, но нелюбосгяжательный нрав его поддерживал в нем веселость его.

Он перешол из училища жить к приятелю своєму, который знал цѣну досгоинств его, но не знал сгѣсненія нужд его. Сковорода не смѣл просить помощи, а приятель не вздумал спросить его о надобносги. И так переносил он нужды скромно, молчаливо, терпѣливо, безропотно, не имѣя тогда, как только двѣ худыя рубашки, один камлотной²² кафтан, одни башмаки, одни черные гарусные²³ чулки. Нужда обработывала в нем сердце полезнѣйше и насѣяла в нем сѣмена терпѣнія такїя, которых плодами угобзясь, жизнь его содѣлала его мудрым и щасливым.

Не в далеком расстоянїи имѣл жительство малороссїйскїй знаменитый Дворянин Стефан Тамара²⁴, которому потребен был учитель для сына его.

Сковорода одобрен был ему от знакомых и приглашен им в деревню Каврай, гдѣ и поручен был ему сын²⁵ в смотренїе и науку.

Старик Тамара²⁶ от природы имѣл великій разум и, по службѣ обращаясь с иноземцами, приобрѣл нарочитыя знанія, однако придерживался много засгарѣлых предубѣжденій, свойсгвенных грубаго воспитанїя людям, которые смотрят с презрѣніем на все то, что не одѣто гербами и не расписано родословїями.

Сковорода начал больше воздѣлывать сердце молодаго воспитанника своего и, разсматривая природныя склонносги его, помогать только природѣ в рагценїи направленїем легким, нѣжным, нечувствительным, а не безвременно обременять разум его науками, - и воспитанник привязался к нему внутреннею любовїю.

Цѣлой год продолжалось обрагценїе его с сыном, но отец никогда не удостоивал учителя ни одним словом разговора, хотя всякой день за столом он с воспитанником бывал у него. Чувствительно было такое униженїе человѣку, имѣвшему в низкой просготѣ благородное сердце, но Сковорода сносил все то, и, несмотря на презрѣніе, на уничиженїе его, исправлял должность свою по совѣсгной обязанности. Договор был здѣлан на год, и он хотѣл одержать слово своє.

В одно время, разговаривая он с воспитанником свойм и вйдя любовь его к себѣ, а посему и обращаясь с ним откровенно и просто, спросйл его: как он мыслит о том, что говорили? Воспитанник на тот случай отвѣчал неприлично. Сковорода возразил ему, что он мыслит о сем, как свиная голова. Служители тотчас донесли Госпожѣ, что учитель называет шляхетнаго сына их "свиною головою". Мать²⁷ раздосадовала, разжаловалась супругу, требовала мщенія за таковую дерзосгь. Старик Тамара²⁸, зная внутренно цѣну учителя, но уступая насгоянїю женьї, отказал ему от дому и должности; и при отпускѣ его, в первый раз заговоря с ним, сказал ему: "Прости, Государь мой! Мнѣ жаль тебя!"

Тогда уже Судьба начинала приуготовлять сердце его к неспра-ведливостям людским, которыя имѣл он испытать в продолженїи жизни. Сковорода остался без мѣсга, без пропитанїя, без одежды, но не без надежды.

Убог, скуден, нужен, приѣхал он к приятелю своєму, одному Сотнику переяславскому, человѣку добродушному и сграннолюбивому. Тут нечаянно представился ему случай ѣхать в Москву с Калиграфом²⁹, отправлявшимся в Московскую Академію проповѣдником, с которым он, как приятель его, и поѣхал, а оттуда в Тройцы-Сергіеву³⁰ Лавру, гдѣ был тогда намѣсником многоученый Кирилл, бывшій послѣ Епископом Черниговским³¹. Сей, увидя Сковороду, котораго знал уже по слуху, и нашед в нем человѣка отличных дарованій и учености, сгарался уговорить его остаться в Лаврѣ для пользы училища, но любовь его к отечесгвенному краю отвлекала его в Малороссїю. Он возвратился паки в Переяславль, осгавя по себѣ в Лаврѣ имя ученаго и дружбу Кирилла.

Дух его отдалял его от всяких привязанностей и, дѣлая его пришельцом, пресельником, сгранником, выдѣлывал в нем сердце гражданина всемїрнаго, который, не имѣя родсгва, сгяжанїй, угла, гдѣ главу приклонити, сторицею больше вкушает удовольствїй природы, удовольствїй просгых, невинных, беззаботных, ИСТИННЫХ, почерпаемых умом чисгым и духом несмугценным в сокровигцах Вѣчнаго.

Не успѣл приѣхать он в Переяславль, как разумный Тамара³² поручил знакомым своим уговаривать его, чтоб паки к сыну опредѣлился он учителем. Сковорода не соглашался, зная предразсудки его, а паче домашних его, но приятель его, будучи упрошен от Тамары, обманом привез его в деревню к нему ночью спягцаго.

Старик Тамара³³ не был уже тот гербовый вельможа, но ласковый дворянин, который хотѣл цѣнить людей по внутреннему досгоинсгву их. Он обласкал его дружески, просил быть сыну его другом и руководсгвовать его в науках. Любовь и откровенное обхожденїе сильнѣе всего дѣйсгвовали всегда над Сковородою. Он осгался у Тамары с сердечным желанїем быть полезным, без договора, без условїй.

Уединенїе руководсгвует к размьшгленїям. Сковорода, поселясь в деревнѣ, подчиня докуку нужд, необходимых попеченію любимаго и возлюбившаго его Господина, обезпеча себя искренносгїю его, предался любо мудрію, то есгь исканїю исгинны.

Часто в свободные часы от должности своей удалялся в поля, рогци, сады для размьішленїя. Рано поутру заря спутница ему бывала в прогулках его и дубравы собесѣдники тлумленій его. Лѣта, дарованія душевныя, склонности природныя, нужды житейскїя звали его поперемѣнно к принятїю какого-либо сосгоянїя жизни. Суетносгь и многозаботливость свѣтская представлялась ему морем, обуреваемым безпрестанно волнами житейскими и никогда пловугцаго к пристани душевнаго спокойсгвїя не доставляюгцим. В монашествѣ³⁴, удалившемся от начала своего, видѣл³⁵ он мрачное гнѣздо отершихся сграсгей и, за неимѣніем исхода себѣ, задушаюгцих бьітїе смертоносно и жалосгно. Брачное состояніе, сколько ни одобрительно природою, но не приятсгвовало безпечному его нраву.

Не рѣша себя ни на какое состояніе, положил он твердо на сердцѣ своем снабдить свою жизнь воздержанїем, малодовольсгвом, цѣломудріем, смиренїем, трудолюбїем, терпѣніем, благодушесгвом, простотою нравов, чистосердечіем, оставить всѣ искательства суетныя, вся попеченія любо-сгяжанїя, всѣ трудносги излишесгва. Такое самоотверженіе сближало его благоуспѣшно к любомудрію.

Душа человѣческая, повергаясь в сосгоянія нижших себя сгепеней, погружаясь в звѣрскія страсти, предаваясь чувсгвенности, собсгвенной³⁶ скотам, принимает на себя свойсгва и качества их: злобу, ярость, несытость, зависгь, хитросгь, гордосгь и проч[ая]; возвышаясь же подвигом добрыя воли выше скотских влеченїй, звѣрских побужденїй и безсловесных сгремленїй, восходит на высоту чисготы умов, которых стихія есгь свѣт, разум, мир, гармонія, любовь, блаженство, и от оных заимсгвует нѣкоторую силу величественносги, свѣтлости³⁷, разумѣнія вышшаго, пространнѣйшаго, далечайшаго, яснѣйшаго и превосходнѣйшей святости в чувсгвіях³⁸, которыми, преисполняясь внутренно³, являет¹³⁹ в воображенїи® сосгоянїе бытія человѣческаго иногда одобрительно, иногда наказательно, увѣгцательно, предварительно и указательно.

Сковорода видѣл опыт сего порядка и силы природы в себѣ самом³⁹ и описывает сїе в оставшихся по нем записках своих тако:

"В полночь, Ноября 24 числа, 1758 года, в селѣ Каврай. Казалось во снѣ, будто я разсматриваю различныя охотьі житія человѣческаго по разным мѣсгам. В одном мѣсгѣ я был, гдѣ царскіе чертоги, наряды, музыки, плясанія; гдѣ любяігдеся то пѣли, то в зеркала смотрѣлись, то бѣгали из покоя в покой, снимали маски, садились на богатыя постели и проч[ая]. Оттуда повела меня сила к простому народу, гдѣ такія же дѣйствія, но особенным образом и порядком производились. Люди шли по улицѣ с скляницами в руках, шумя, веселясь, шатаясь, как обыкновенно в черном народѣ бывает; так же и любовныя дѣла сродным себѣ образом происходили у них. Тут, поставя в один ряд мужеск, а в другой женск пол, разсматривали, кто хорош, кто на кого похож и кому досгоин быть парою. Отсюда вшел я в посгоялые домы, гдѣ лошади, упряж, сѣно, расплаты, споры и пр[очая] слышал. Наконец Сила ввела меня в Храм нѣкій обширный и прекрасный: тут якобы в день сошествія С[вятаго] духа⁴⁰ служил я Литургію с дїяконом и помню точно, что возглашал de громко: 'Яко свят єси, Боже наш'⁴¹ и пр[очая] до конца. При сем по обойм хорам пѣто было протяжно: 'Святый Боже...' Сам же я, с дїяконом пред престолом до земли кланяясь, чувсгвовал внутренно сладчайшее удовольсгвіе, котораго изобразить не могу. Однако и тут человѣческими пороками осквернено. Сребролюбіе с кошельком таскается и, самаго священника не миная, почти вырывает в складку. От мясных обѣдов, которые в союзных почти храму комнатах отправляемы были и в которыя из олтаря многїя двери находились, во время Литургїи дух шибал до самой святой трапезы. Тут я видѣл слѣдующее ужасное позорище. Как нѣкоторым не доставало к яствію птичих и звѣриных мяс, то они одѣтаго в черную ризу человѣка, имѣвшаго голыя колѣна и убогія сандалія, убитаго, в руках держа при огнѣ, колѣна и икры жарили, и мясо, с исгекающим жиром, отрѣзывая и отгрызывая, жрали; и de дѣлали аки бы нѣкіе служители. Я, не сгерпя смрада и свирѣпсгва сего, отвратил очи и вышол. Сей сон не меныне усладил меня, как и усграшил".

Я пишу жизнь человѣка сего в Христїянском вѣкѣ, сгранѣ, народѣ, исповѣданіи. Да прочтут книгу Хрисгїянсгва, С[вященное] писаніе, и увидят, что человѣк⁴² толико же способен⁴³ быть прозорливцом⁴⁴, как и звѣрем⁴⁵, неразумливый да не разумѣвает!

Сковорода начал чувствовать вкус в свободѣ от суетносгей и пристрасгій житейских, в убогом, но безпечальном состояніи, в уединенїи, но без рассгройки с самим собою. Лжемудрсгвующее самолюбіе, сія преукрашенная дщерь внѣшняго⁴⁶ разума, не могла обаять сердца его. Величественное свойсгво мыслящаго бытія, волю, углубил он со всѣм умсгвованіем ея и желанїями в ничтожносгь свою и поверг себя в волю Творца, предавшись всецѣло жизни и любви Божїей, дабы Промысл его располагал им, яко орудїем свойм, аможе хощет и якоже хощет.

Когда человѣк исходит из круга самомнѣнія, самопроизволенія, самолюбія своего, почитая все то землею пустою, непроходною и безводною⁴⁷, тогда чисгьій⁴⁸ Дух святый занимает всѣ чувствія его и возсгановляет царствїе истинны⁴⁹, то есгь возжигает в нем способносги внутреннего чувсгва⁵⁰ огнем любви своея. Тогда высокое познанїе и разумѣніе по мѣрѣ расположенія внутренняго и внѣшняго возникает из федоточія всЬх вещей, аки тончайшій, проницательнѣйшій огнь, с неизъясняемым удовольсгвіем поглощаясь бездною свѣта. В таком сосгоянїи чувсгвіе человѣка взирает на дух Вседержителя с радосгію и поклоненіем, и сим-то образом смиренное самоотверженіе человѣческое может созерцать то, что есгь в вѣчносги и во времени, ибо все близ его, все окресг его, все в нем есгь.

Григорій, наполняясь живыми чувсгвіями исгинн, изображал то пером в сочиненїях просгых, но сильных. Между прочіими написал он сгпхп¹: "Оставь, о дух мой, вскорѣ..."⁵¹ Старик Тамара⁵², прочтя оные и узнав от него, что то была забава его, сказал ему: 'Друг мой! Бог благословил тебя дарованіем духа и слова".

Все время бытности его у Тамары⁵³ проходило в обученіи сына его словесным наукам и языку, а себя - благочесгію и самодовольсгву.

Наконец, молодому воспитаннику его надлежало поступить в другой круг упражненїй, присгойных по свѣту и по роду, а Сковородѣ Судьба предуготовила званїе издалече.

^а Сіи стихи и многія другія находятся у друга его.

В Бѣлгород прибыл на Епископскїй престол Іоасаф Миткевич⁵⁴ - муж, исполненный благосердїя, добродѣтелей, ученія. Сему Архїерею был извѣстен по законоискусгву и по старой приязни Игумен Гервасїй Якубович⁵⁵, находившійся тогда в Переяславлѣ. Іоасаф пригласил Герваая раздѣлить с ним епархіальные труды и дружесгвенную жизнь. Гервасій приѣхал в Бѣлгород и, видя ревносгь Іоасафа к наукам, предсгавил ему о Сковородѣ одобрительнѣйше. Епископ вызвал его к себѣ через Гервасїя. Сковорода немедлѣнно прибыл и по волѣ Іоасафа принял должность учителя Поезій в Харьковском училигцѣ 1759 года.

Отличный образ его мыслей, ученія, жизни скоро обратил к нему вниманїе всего обгцесгва тамошняго. Он одѣвался пристойно, но просто; пишу имѣл состоягцую из зелїй, плодов и молочных приправ; употреблял оную ввечеру по захожденїи солнца; мяса и рыбы не вкушал не по суевѣрію, но по внутреннему своєму расположенію; для сна отдѣлял от времени своего не болѣе четырех часов в сутки; всгавал до зари и, когда позволяла погода, всегда ходил пѣшком за город проіуливаться на чисгой воздух и в сады; всегда весел, бодр, легок, подвижен, воздержен, цѣломудр, всѣм доволен, благодушествуюгц, унижен пред всѣми, словохотен, гдѣ не принужден говорить; из всего выводяігцй нравоученїе; почтителен ко всякому сосгоянїю людей; посѣщал больных; утѣшал печальных; раздѣлял послѣднее с неимугцими; выбирал и любйл друзей по сердцу их; имѣл набожество без суевѣрія, ученосгь без киченїя, обхожденїе без лести.

Год протек, и он, оконча срочное время, приѣхал к Іоасафу для препровожденїя обыкновеннаго в училищах времени отдохновенїя. Епископ, желая удержать его болѣе при училищѣ, поручил Гервасію, как приятелю его, уговаривать его, чтоб принял он монашеское состоянїе, обѣщевая довести его скоро до сана высокаго духовенства. Гервасій начал совѣтовать Сковородѣ, предлагая желаніе Архіерея, благовидность польз его, пред-сгоящую ему в сем поприщѣ честь, славу, изобилїе всего, почтеніе и, по его мнѣнію, щасливую жизнь.

Не таковы долженсгвовали быть предложены побужденїя для сердца Сковороды. Он, выслушав сїе, возревновал по исгиннѣ и сказал Гервасію: "Развѣ вы хотите, чтоб и я умножил число Фарисеев⁵⁶? Ъжте жирно, пейте сладко, одѣвайтесь мягко и монашествуйте! А Сковорода полагает мона-шесгво в жизни несгяжательной, малодовольствѣ, воздержносги, в лишенїи всего ненужнаго, дабы приобрѣсгь всенужнѣйшее, во отверженїи всѣх прихотей, дабы сохранить себя самаго в цѣлости, во обузданїи самолюбія, дабы удобнѣе выполнить заповѣдь любви к ближнему, в исканіи славы Божїей, а не славы человѣческой". Гервасій убѣждал его милосгію Архіерея, дружбою своєю, пользою церкви⁵⁷, но Сковорода, тверд духом и правилами, возразил ему в отвѣт: "Благодарсгвую за милосгь, за дружбу, за похвалу; я не заслуживаю ничего сего за непослушанїе моє к вам при сем случаѣ". Гервасій, зная недостатки его и думая, что он, нуждаясь содержаніем и знакомством в чужой сторонѣ, должен будет согласиться на предложеніе его, оказал ему остуду. Григорій, примѣтя сїе, рѣшился скоро. На третій же день, дождавшись в передней выхода его, подошол сказать ему всесми-реннѣйше: "Прошу вашего высокопреподобія на путь мнѣ благословенія". Гервасій, не глядя на него, благословил его с досадою, а Сковорода, с миром отошед, тотчас отправился к новому приятелю своєму в деревню Старицу⁵⁸, в окрестносги Бѣлгорода.

Старица было мѣсто изобильное лѣсами, водотечами, удолїями благо-приятсгвующими глубокому уединенїю. Сковорода, поселясь тамо, паче всего прилѣжал к познанію себя и упражнялся в сочиненїях, относительных к сему. В лишеніях своих, призывая в помогц вѣру, не полагал оной в наружных обрядах одних, но во умергцвленїи самопроизволенїя духа, то есгь побужденїй от себялюбїя происходягцих; в заключенїи всѣх желанїй своих в волю всеблагаго и всемогугцаго Творца по всѣм предприятїям, намѣреніям и дѣлам. Он единственно занимался повелѣвать чувству своєму и поучать сердце своє не дерзать господсгвовать над порядком Промысла Божія, но повиноваться оному во всей смиренности.

Отец Гервасій донес Епископу об отзывѣ Сковороды на предложенія его и об отбьітїи его. Добродушный Іоасаф не подосадовал, но только пожалѣл об нем. Между тілі Григорій продолжал пусгыножительство в Старицѣ.

Нигдѣ столько не обозрѣвает себя человѣк, как в уединенїи, и не напрасно сказано древним Мудрецом³: уединенный должен быть или царь, или звѣрь⁵⁹. Преобороть скуку, проклятое изчадїе недовольства, занять ум и сердце упражненіями⁶⁰ достаточными, ублажить их есть дѣло не инако, как Мудраго, обладаюгцаго собою царя уединеннаго, Священника Божія⁶¹, понимающаго вездѣсущіе и всеисполненїе духа Господня и покланяюща-гося ему духом.

Сковорода, провождая тамо дни свой в бодрости духа, веселости, безпечаліи, благонадежносги, часто говаривал при посѣщающих его: to ctxoAlcov! to (jl(jAlci)v - "О свобода! О наука!"

Слух о необыкновенной жизни его и назидательном собесѣдованіи привлек многих искателей знакомсгва его. Он, посѣщая нѣкоторых по деревням, вздумал навѣстить Харьков. Нѣкто из познакомившихся с ним и здѣлавшись приятелем его, просил, чтоб, будучи в Харьковѣ, познакомился он с племянником его, молодым человѣком, находившимся там для наук, и не осгавил бы его добрым словом.

Сковорода приѣхал в Харьков, жил у знакомых своих нѣсколько уже недѣль. В одно время, пришедши посѣтить училище и видя тут нѣкоторых незнаемых им, спросил, не находится ли тут такой-то, племянник N. N. Молодой тот человѣк случился на de время быть там, и знакомые Сковородѣ

^а Надобно имѣть великое основаніе разума или совсѣм онаго лишену быть, чтоб содержать себя долгое время в уединенной жизни. Снести себя, ужиться самому с собою, смотрѣть на себя спокойными глазами, быть довольным сердцем своим, не искать себя внВ себя<⁵> - есть ключь истиннаго блаженства.

сказали, что он самой тот есгь. Сковорода, посмотря на него, возлюбил его и возлюбил до самой смерти. Послѣ увидѣл сей молодой человѣк, что случай таковый был усгроен для него перстом Божїим издалече.

Добрый пасгырь Іоасаф, не теряя из виду Сковороды, желал всячески привлечь его паки в Харьковское училище и извлечь из дарованій его пользу, которую он чувсгвовал во всей цѣнѣ ея. Зная, что он не любит принужденности, пригласил его дружески и предложил ему должносгь учителя, какую хочет. Довольно было убѣдить Сковороду, чтоб дать только ему на выбор дѣло то или другое. Он, имѣя в виду пользу, намѣреваемую для молодаго новаго друга своего, котораго в сердцѣ почитал уже таковым, как послѣ сам о сем изъяснялся, рад был призыву Епископа и взял предложеніе его всеохотно с тѣм, чтоб преподавать ему класс, ниже прежняго, синтактическій. Сверх того, взял ся обучать еллинскому языку.

Прибыв из Бѣлгорода в Харьков и всгупя в должность, нашол он любимаго своего молодаго человѣка, который, однако, не знал и не смѣл мыслить, чтоб мог быть достойным дружбы его, хотя любйл и удивлялся философской жизни его и внутренно почитал его.

Григорій часто начал посѣщать его и, по склонности молодаго человѣка, занимать его музыкою и чтеніем книг, служивших поводом к разговорам и нравоученію. Открыв в молодом человѣкѣ сердце, каковаго желал он, и способносги природныя, каковыя любйл он, обратил вниманіе своє на удобреніе разума его и духа.

Молодой сей человѣк, будучи воспитываем до сего полуучеными школь-ными учителями⁶², в руках которых тогда святилища наук находились, которые и положили ему в голову мнѣнія о вещах сгранныя, часто слыша от Сковороды противное тому и не могши согласить в понятіи своем НОВЫХ правил с старыми, вйдя же на самом дѣлѣ жизнь его добродѣтельную, цѣломудрую, примѣрную, сумнѣвался сам в себѣ и сожалѣл душевно, что такой добродѣтельной муж имѣл несогласныя с учеными мнѣнія и правила, особливо же до нравоученія и духовных знаній относительныя, а посему и в заблужденіях находился.

Всѣ книгочіе наставники его, да и весь свѣт, словом и дѣлом внушали ему, что щастіе человѣческое сосгоит в том, чтоб имѣть всего много: много чего ѣсгь, много чего пить, много во что одѣваться и в утѣхах праздно веселиться. Сковорода один начал говорить ему: чтоб быть истинно щасли-вым, то все оное не нужно; что ограниченіе желанїй, отверженіе излишесгв, обузданіе прихотствуюгцей воли, трудолюбіе, исправленіе должности, в которую Промысл Божій посгавил кого, не за страх, но за совѣсть, суть путй к щасгію. Сковорода говорил de и жил тако.

Велемудрые учили его, что добродѣтель гражданская одна есгь ничто пред Верховным⁶³ Сущесгвом, что Марк Аврелій⁶⁴, Тит⁶⁵, Сократ⁶⁶, Платон⁶⁷ и прочіе славные в древности великими дѣлами и сердцем люди должны быть нещасливы, потому что не имѣли исгорическаго знанія о вещах, случившихся послѣ их⁶⁸. Сковорода утверждал, что во всѣх оных мужах дѣйсгвовал Дух Вышній, а посему и недостойны они осужденія, но почтенія и подражанія в любви к истиннѣ. И если Бог есгь истинна, то они были вѣрные служители его.

Философы, учившіе молодаго человѣка, толковали ему, что к такому, напримѣр, жизни⁶⁹ состоянію больше и особенно привязано благословенїе Божїе, а к иному меньше, или же и проклятіе, что вѣдѣніе таинсгв и выполненіе обрядов тайноводсгва есгь совершенсгво и высокосгь человѣка. Сковорода учил, что всѣ сосгоянія суть добры, и Бог, раздѣляя члены обгцесгва, никакого не обидѣл; проклятіе же налагает он точїю на сынов противленія⁷⁰, которые, не внявь себѣ и не послѣдуя званію Природы, вступают в сосгоянія по сграсгям, по обманчивым видам, по прихотям. И понеже не испытали они в себѣ склонносги врожденной, то и предал их Верховный⁷¹ Раздаятель дарованій в неискусен ум, да творят неподобная и будут прокляты, то есть негцасливы. Сковорода учил, что совершенство человѣка состоит в дѣланіи истинной пользы ближнему и что таинства и обряды тайноводства⁷² относительны к слову, а Царствіе Божіе есть в силѣ, или в дѣлѣ⁷³.

Молодой человѣк, напоен будучи измлада предувѣреніями, слушая Сковороду, возчувствовал в себѣ возбужденную борбу мыслей и не знал, чѣм разрѣшить оную. Прочіе учители его внушали ему отврагценіе к Сковородѣ, запрегцали имѣть знакомство с ним, слушать разговоров его и даже видѣться с ним. Он любйл сердце его, но дичился разума его; почитал жизнь, но не вмѣгцал в ум разсужденій его; уважал добродѣтели, но усгранялся мнѣній его; видѣл чистоту нравов, но не узнавал исгинны разума его; желал бы⁷⁴ быть другом, но не учеником его.

Трудно изгладить первыя⁷⁵ впечатлѣнія.

Сковорода продолжал преподавать Синтаксис и еллинской язык обгцесгвенно, а любимаго своего молодаго человѣка обучал особенно греческому языку и чтенію древних книг, из которых любимѣйшіе им были слѣдуюгціе писатели: Плутарх⁷⁶, Филон Іудеанин⁷⁷, Цицерон⁷⁸, Горатій⁷⁹, Лукіан⁸⁰, Климент Александрійскій⁸¹, Ориген⁸², Нил⁸³, Діонисій Ареопа-гитскій⁸⁴, Максим Исповѣдник⁸⁵, а из новых относительныя к сим; глава же всѣм Библїя. Сила, содержаніе и конец учебнаго их упражненія было сердце, то есгь основаніе блаженной жизни.

Предприняв перевоспитывать его и желая больше и больше дать ему впечатлѣній истинны, писывал он к нему письмы почти ежеденно, дабы, побудя его к отвѣтствованію хотя кратко на оныя, приучить его мыслить, разсуждать, изъясняться справедливо, точно, прилично.

Предразсудки, возбуждаемые различіем мнѣній, не позволяли сумнѣні-ям в юношѣ искорениться. Странное произшесгвіе исгребило оные до основанія, и сіє так описано в поденных записках сего молодаго человѣка:

"1763 года, будучи я занят размьшіленіями о правилах, внушаемых мнѣ Сковородою, и находя в умѣ моем оныя несогласными с образом мыслей прочіих, желал сердечно, чтоб кто-либо просвѣтил меня в исгиннѣ. В таком расположеніи находясь и посгавя себя в возможную чистоту сердца, видѣл я слѣдуюггдй сон^а.

Казалось, что на небѣ, от однаго края до другаго, по всему просгрансгву онаго, были написаны золотыми великими буквами слова. Все небо было голубаго цвѣта, и золотыя слова оныя казались не сголько снаружи блесгягцими, но больше внутрь сіяли прозрачно свѣтом, и не совокупно написаны по лицу небеснаго пространства, но складами, по слогам, и содержали слѣдуюгцее и точно таким образом: Па-мять - СВЯ-ТЫХ - МУ-ЧЕ-ник - А-на-нї-я - А-за-рї-я - Ми-са-и-ла⁸⁶. Из сих золотых слов сыпались огненныя искры, подобно как в кузницѣ из раздуваемых сильно мѣхами угольев, и падали сгремительно на Григорія С[авича] Сковороду. Он стоял на земли, подняв вверх прямо правую руку и лѣвую ногу, в видѣ проповѣдуюгцаго Іоанна Кресгителя, котораго живописцы нѣкоторые в изображеніях представляют в таком расположеніи тѣла и каковым Сковорода тут же мнѣ вообразился. Я стоял близь его, и нѣкоторыя искры из падаюгцих на него, отскакивая, упадали на меня и производили во мнѣ нѣкую легкость, развязанносгь, свободу, бодросгь, охоту, веселость, ясносгь, согрѣяніе и неизъясняемое удовольсгвіе духа. Я, в исполненіи сладчайшаго чувсгвованія, проснулся.

Поутру, встав рано, пересказал я сіє видѣніе странное почтенному и добродѣтельному старику, Троицкому священнику⁸⁷ Бор[ису]⁸⁸, у котораго я имѣл квартеру. Старик, подумавши, сказал мнѣ с умиленіем: "Ах, молодой человѣк! Слушайтесь вы сего мужа: он послан вам от Бога быть Ангелом, руководителем и наставником'"¹⁴⁰. С того часа молодой сей человѣк предался вседушно дружбѣ Григорія; и с сего времени я в продолженіи писанія сего буду называть его Другом по превосходству.

Предсгавившіяся в велелѣпном видѣ написанныя на небеси имена трех отроков были тѣх самых, которых исгорія изображена в том любимом Сковородою Дамаскиновом стихѣ, который пѣвал он при всяком случаѣ в молодости своей, по нѣкоему махинальному побужденію, как о сем упо-мянуто в началѣ сего. Ни Сковорода о любимом сем сгихѣ, ни друг его о видѣнном им никогда друг другу не расказывали и не знали. По прошесгвіи тридцати одного года, за два мѣсяца до кончины своей, Сковорода, будучи у друга сего в деревнѣ и пересказывая ему всю жизнь свою, упомянул и о том стихѣ Дамаскиновом, что он всегда почти имѣл в устах его и, сам не зная почему, любйл его паче прочіих пізній. Друг, сіє услыша тогда и приведя на память видѣнное им во снѣ за тридесять один год назад, в молчаніи удивлялся гармоній чудешой, которая в различныя лѣта, в разных мѣсгах, то одному в уста, что другому послѣ в воображеніе полагала, в возбужденіе сердец их к выполненію и явленію разума и силы исторіи оной на самом дѣлѣ, в жизни их. Впрочем, друг его никогда ему о сем видѣнном не говорил и послѣ.

Ежели по духовному разуму исгоріи Образ златый, на полѣ Деирѣ служимый, есть мір сей, поле Деирово - время, пегць огненная - плоть наша, разжигаемая желаніями, похотѣніями, суесграсгіями, пламенями, жіугцими дух наш; если тріе отроцы, не послужившіе твари и не брегшіе поклонитися Идолу златому, суть три главнѣйшія способносги человѣческія, ум, воля и дѣяніе, не покаряющіеся духу міра сего, во злѣ лежагцаго, и невреждены огнем любострастныя плоти, но прохлаждаясь свыше Духом святым, пѣснословно изображают ДѣВУ Богоматерь, дѣвственное сердце, непорочносгь души человѣческой, то огнь, падающій изобильными сгруями на Григорія Сковороду из златовидных имян, написанных на небеси, Трех Отроков израильских, есгь тайнообразовательное свидѣтельсгво почиваюгца-го на нем Духа Божія.

Друг его начал давать мѣсго в мыслях и в сердцѣ своем мнѣніям и правилам его и нечувсгвительно увидѣл себя на пути свѣтлом чисгаго ума⁸⁹ и несмугценнаго духа.

Сковорода, хотя возбудить мысляшую силу друга своего поучатися не в книгах одних, но паче в самом себѣ, откуда всѣ книги родятся, часто в собесѣдованіях с ним раздѣлял человѣка на двое: на внутренняго и внѣшняго, - называя одного вѣчным, а другаго временным; того - небесным, сего⁹⁰ - земным; того - духовным, сего - душевным; онаго - Творческим, сего - тварным⁹¹. По сему раздѣленію в одном и том же человѣкѣ усматривал он два ума, двѣ воли, два закона, двѣ жизни. Перваго по божественному роду его именовал он Царем, Господем, Началом; другаго же по земному бытію его - рабом, орудїем, подножїем, тварью. И как первому⁹² по преимугцеству его принадлежало управлять, начальствовать, господсгвовать, другой же долженствовал повиноваться, служить, послѣдо-вать волѣ онаго, - то в надлежагцее соблюденіе порядка сего святѣйшія Природы приучал он себя во всѣх дѣяніях жизни придерживаться тайнаго гласа внутренняго, невидимаго и неизъясняемаго мановенія духа, которое есгь глас воли Божїей и которое люди, чувствуя втайнѣ и послѣдуя движенію его, ублажаются, не повинуясь же побудителю сему и не памятуя онаго, окаеваются. Он, испытав на самом дѣлѣ святость тайнаго руково-дительства сего, возбуждал вниманіе в другі, своем и в прочіих к сему святилищу внутреннїя силы Божія и часто приглашал прислушиваться изреченіям сего прорицалигца Нетлѣннаго Духа, котораго глас раздается в сердцах непорочных - яко друга, в разврагценных - яко судій, в непокоривых - яко мсгителя. Он называл его тѣм первобытным⁹³ законом человѣков, о котором говорит С[вягценное] писаніе: "Нетлѣнный Дух твой есгь во всѣх; тѣмже заблуждаюгцих помалу обличаеши, и в нихже согрѣшают, воспоминая, учиши, да, премѣнившеся от злобы, вѣруют в тя, Господи!"⁹⁴ Он утверждал, что сей был тот самый Геній³, которому послѣдуя во всем, добродушный Сократ, яко наставнику своєму, достиг сгепени Мудраго, то есгь гцасливаго.

Он говаривал с сильным убѣжденіем Исгинны: "Посмотрй на человѣка и узнай его! Кому подобен истинный человѣк, Господь сый во плоти? Подобен доброму и полному колосу пшеничному. Разсуди же: не сгебель с вѣтвами есгь колос, не солома его, не плева⁹⁵, не наружная кожица, одѣваюгцая зерно, и не тѣло зерна, но колос есть самая сила, образуюгцая сгебель, солому, тѣло зерна и проч[ая], в которой силѣ все оное заключается невидимо. Она производит все то в явленіе весною, когда вся внѣшность на зернѣ согнила, дабы не причтено было плододѣйсгво мертвой землѣ, то есгь гніюгцей внѣшности, но вся бы слава отдана была невидимому Богу, тайною своєю Десницею вся дѣйствуюгцему, дабы он едйн был во всем глава, вся же внѣшносгь прочая - пята. От колоса поступи к человѣку. В колосѣ видѣл ты солому, полову, кожицу - но не тамо Бог. Гдѣ же? В невидимой силѣ расгительной: Господь Бог произрасгил нам колос невидимою силою. Посмотрй же на тѣлесность человѣка - не тамо сила Божїя! Она в невидимости его закрылась. Подними же от земныя плоти мысли твой и уразумѣй человѣка в себѣ, от Бога рожденна⁹⁶, не сотворенна в послѣднее житія время! Сила расгительная зерна, глава тѣла всего, есгь тайная дѣйствительносгь невидимаго Бога; познай в себѣ силу разумную, Глагол Божій, Слово вѣчное, деснйцу Божію, закон, власть, царство, невидимосгь, образ Отца небеснаго! Раскрой сердце твоє для принятія вѣры и для обнятія того человѣка, который Отцу своєму небесному вмѣсто силы его и вмѣсго Десницы его есть во вѣки вѣков. Сіє сѣмя твоє, зерно твоє есть пространнѣе небес и земных кругов. Видимое de небо и земля сія в нем сокрываются, и тебе ли de сѣмя сохранить не возможет? Ах! Буди увѣрен, что и самый нечувственный влас главы твоея, потерявши наличносгь свою, в нем без всякаго вреда закроется, сохранится, ублажится! О сѣмя благословенное, человѣк истинный, Божїй! Вся видимость есть подножїе его. Сам он в себѣ носит царство, онебеся всякаго просвѣгцаемаго им и восполня своим все-исполненіем, возсѣд на мѣсгѣ десницы (одесную) Отца небеснаго во вѣки⁹⁷.

Сим не многим извѣстным правилом водясь, он принимал на себя должносги, располагал упражненія свой и забавы, перемѣнял нечаянно мѣсгопребыванія, дѣлал знакомсгва, всгупал в приязни, принимал в дружбу свою и не прежде рѣшался дѣлать что-либо зависягцее от единственнаго выбора воли его, как посовѣтуя со внутренним духом, котораго он называл

^а Древніе под названіем Генія разумѣли то, что разумѣем мы под именем Ангела Хранителя. Сократ называл сего Генія демоном, ибо демон на еллинском языкѣ значит "разумѣюгцій", то есть разумная сила внутренняя человѣка, а не значит злаго духа. Нѣкоторые чрез Генія разумѣют изогцренное чувствованіе добра и зла, другіе - сильное нравственное чувство. Зри о Геній Сократовом сочин[еніе] Плутарха особое<⁹>.

иногда Минервою⁹⁸. Ибо, как Минерва, по башословію, рождена из мозга Юпитерова", так дух наш происходит от Бога.

Как Бог дает дарованія духа не в одну мѣру, но различно, по различію отраслей всецѣлаго, то людей, вступающих в состояніе жизни не по врожденной способносги, называл Сковорода людьми без Минервы. Так часто, видя робкаго воєначальника, грабителя судью, гордаго¹⁰⁰ Богослова¹⁰¹ и пр[очая], с досадою говаривал: "Вот люди без Минервы!" Взглянув на изображеніе царствующей в вѣкѣ его Екатерины II¹⁰², находившеєся у друга его в гостинном покоѣ, сказал он с движеніем: "Вот голова с Минервою!"

Он мыслил, что щастіе человѣка состойт в том, чтоб, узнав собсгвенную в себѣ способносгь, по оной употребить себя в жизни. Так, многіе Богословы были бы, может быть, лучшими стряпчими по дѣлам, многіе ученые -разнощиками, многіе судьи - пахарями, воєначальники - пастухами, монахи - цаловальниками, и проч[ая].

Огсюда, заключал он, происходит, что одно и то же самое состояніе жизни одного ублажает, а другаго окаянсгвует: одного воинскій сан прославляет, а другаго пофамляет; одного царскїй вѣнец преукрашает благословеніем, славою, безсмертіем, а другаго низвергает во тьму кромѣшнюю с проклятіем имени его; одного Богословіе дѣлает свѣтильником міра, обладателем над сердцами, славным без славьі, почтенным без почестей, а другаго - обманщиком, лицемѣром, лжецом¹⁰³ выоокомудрсгвующим; одного ученіе ВОЗВЫ-сило до небес, а другаго низвело до ада; одному судейсгво доставило имя благодѣтеля, а другому - разбойника; одному начальство в похвалу и честь, а другому - в хулу и поношеніе; одного монашесгво освятило, а другаго очер-нило¹⁰⁴ и поіубило вовѣки.

Такое правдивое, но для многих колкое, изъясненіе скоро навлекло ему брань. Лож и порок вооружили на него орудія свой в лицах многих. Но рука Господня была с ним, и он превозмогал ею всѣ навѣты глупых и злых человѣков.

Занимаясь много другом своим, возводя ум его выше обыкновенных познаній, навѣдывался он искоренить в нем предубѣжденія, напечатлѣнныя от невѣжд и бабіих басней¹⁰⁵. Примѣтя, что страх смерти и боязнь мертвых обладала мучительно воображеніем его, предлагал он ему важныя чтенія, разрушающія de ужасное мнѣніе; бесѣдовал часто о началѣ и разснащеніи существ каждато в своє основаніе, говоря, что вѣнцу подобен вѣк: начало и конец в единой точкѣ заключаются. От зерна колос в зерно возвращается; от сѣмяни в сѣмя яблонь закрывается³; земля в путь земли йдет и дух к духу. Какое, - так разсуждал он, - есть основаніе первоначальное¹⁰⁶ тварей?

^а Стих, наполненный превысокаго понятія: "Святый Боже, святый крѣпкій, святый безсмертный", -утверждает сію истинну. Первая⁽¹⁰⁾ точка - "Святый Боже" - знаменует Начало, предваряющее всю тварь. Вторая - "Святый крѣпкій" - знаменует Начало, создавшее плоть и всельшееся в ней. Третія - "Святый безсмертний" - знаменует Начало, пребывающее изчезнувшей плоти. Зри о сем сочин[еніе] его «Потоп Зміин», гл[аву] 4.

Ничто. Воля вѣчная, возжелав облещи совершенсгва свой в явленіе видимости, из Ничего произвела все то, что сугцествует мысленно и тѣлесно. Сіи желанія Воли вѣчной одѣлись в мысленности; мысленности - в виды; виды - в вещественные образі,г¹. Назначено поприще, или круг, каждому сущесгву, по образу вѣчнаго явить силы свой, то есть изліяніе невидимаго во временной видимости и паки вступить в своє начало, то есть в своє Ничто. Край первый¹⁰⁷ и край послѣдній есгь єдино, и сіє єдино єсть Бог. Всѣ твари, вся природа суть приятелище, риза, орудїе: все de обветшает, свіется, измѣнится; един Дух Божій, исполняющій вселенную, пребывает вовѣки. Богочеловѣк наш, - говорил он, - есгь вѣнец наш: не умираєм, но измѣняемся от смерти в живот¹⁰⁸, от тлѣнія в нетлѣніе. Умирают и умерли уже, имже бог чрево их и слава их в студѣ их¹⁰⁹. Грядет час и нынѣ есгь, єгда мертвій услышат глас Сына Божія и, услышавше, оживут. Аще убо и нынѣ час есгь, то почто на утріе, на тысящу лѣт, на нѣсколько вѣков и кругообращеній планет откладываем жизнь, смерть, воскресеніе, суд, глас Сына Божія? Нося уже в себѣ огнь неугасаемый мучительных желаній и чувствій и червь неусыпаемый угрызеній совѣсти, можем ли сказать, что мы еще не осуждены, что глас Сына Божія не слышится в нас еще, что труба Божія не низвела еще к нам Судію страшнаго, праведнаго, судящаго, якоже СЛЫШИТ он¹¹⁰ сердце наше?

Не довольствуясь бесѣдою о сем, приглашал он друга своего в лѣтнее время прогуливаться поздо вечером за город и нечувствительно доводил его до кладбища городскаго. Тут, ходя в полночь между могил и видимых на песчаном мѣсгѣ от вѣтра разрытых гробов, разговаривал о без-разсудной сграшливости людской, возбуждаемой в воображеніи их от усобших тѣл. Иногда пѣл там что-либо приличное благодушеству; иногда же, удалясь в близь лежащую рощу, играл на флейтраверѣ, оставя друга молодаго между гробов одного, яко бы длятого, чтоб издали ему приятнѣе было слушать музыку. Сей, непримѣтно освобождаясь от пустых впе-чатлѣній, мечтательных страхов, в спокойствіи сердечном внутренно возсылал благодареніе Промыслу Божію за низпосланіе ему мудраго друга и наставника.

В 1764 году друг его вознамѣрился поѣхать в Кіев для любопытсгва. Сковорода рѣшился сопутсгвовать ему, куда и отправились они в Авгусгѣ мѣсяцѣ.

По приѣздѣ туда, при обозрѣваніи древностей тамошних, Сковорода был ему исголкователем исгоріи мѣсга, нравов и древних обычаев и побудителем к подражанію духовнаго благочестія почивающих тамо усобших святых, но не жизни живаго монашесгва.

Многіе из соучеников его бывших, из знакомых, из родственников, будучи тогда монахами в Печерской Лаврѣ, напали на него неотсгупно, говоря¹¹¹:

^а Читай о сем книіу «De l'origine, usages et abus de la raison et de la foi», 238 pag. tom I<^u).

- Полно бродить по свѣту! Пора пристать к гавани, нам извѣсгны твой таланты, Святая Лавра пріймет тя, аки мати своє чадо, ты будеш столб церкви¹¹² и украшеніе обители.

- Ах! преподобные! - возразил он с горячносгію. - Я сголботворенія умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов¹¹³ во храмѣ Божїем.

За сим привѣтсгвіем Старцы замолчали, а Сковорода, смотря на них, продолжал: "Риза, риза! Коль не многих ты опреподобила! коль многих очаровала¹¹⁴! Мір ловит людей разными сѣтями, накрывая оныя богатсгвами, чесгьми, славою, друзьями, знакомсгвами, покровительсгвом, выгодами, утѣхами и святынею, но всѣх нещасгнѣе сѣть послѣдняя. Блажен, кто святосгь сердца, то есгь щасгіе своє, не сокрыл в ризу, но в волю Господню!"

Старцы¹¹⁵ перемѣнялись в лицѣ, слушая de; но звон позвал их, и они поспѣшили на молитву. Один из них просил Сковороду с другом его на завтре прогуляться за обитель¹¹⁶. Согласясь, пошли всѣ трое и сѣли на горѣ над Днѣпром. Отец Каллисграт (так назывался он), обняв тут Сковороду, сказал: "О мудрый муж! Я и сам так мыслю, как ты вчера говорил пред нашею братією, но не смѣл никогда слѣдовать мыслям моим. Я чувсгвую, что я не рожден к сему черному наряду, а введен в оной одним видом благочесгія, и мучу жизнь мою. Могу ли я?.." Сковорода отвѣтствовал: "От человѣк не возможно, от Бога же вся возможна суть"¹¹⁷.

По прошесгвіи нѣскольких дней надлежало другу его возвращаться во свояси. Сковорода, будучи упрошен родсгвенником своим, соборным печерским¹¹⁸ Іусгином¹¹⁹, остался в Кіевѣ.

Не прошло двух мѣсяцов, как он приѣхал из Кіева паки в Харьков. Украйну предпочитал он Малоросаи за воздух и воды. Рѣки почти всѣ цвѣтут в Малоросаи, отчего и воздух имѣет гнилость. Он обыкновенно называл Малоросаю матерью, потому что родился там, а Украйну теткою по жительству его в оной и по любви его к ней¹²⁰.

В Харьковѣ был Губернатором Евдоким Алексѣевич ГЦербинин¹²¹ -человѣк, не имѣвшій учебнаго воспитанія, но одарен природным здравым разумом, любитель наук, талантов, музыки, в которой и сам он был весьма искусен и знающ. Наслышась о Сковородѣ, призвал он его к себѣ и, поговоря с ним, сказал ему:

- Честной человѣк! Длячего не возмеш ты себѣ никакого извѣстнаго состоянія?

- Милостивый Государь! - отвѣтствовал Сковорода. - Свѣт подобен театру: чтоб представить на театрѣ игру с успѣхом и похвалою, то берут роли по способносгям. Дѣйствующее лице на театрѣ не по знатносги роли, но за удачносгь игры вообще похваляется. Я долго разсуждал о сем и по многом испытаніи себя увидѣл, что не могу представить на театрѣ свѣта никакого лйца удачно, кромѣ самаго низкаго, простаго, безпечнаго, уединеннаго: я сію ролю выбрал, взял и доволен¹²².

Губернатор, посмотря на него с удовольствіем, полюбил его и сказал предстоящим:

- Вот умной человѣк! Он прямо щаслив; меньше было бы на свѣтѣ дурачесгв и недовольствій, если бы люди так мыслили.

- Но, друг мой! - продолжил Щербинин¹²³, отведя его особенно из круга,

- может быть, ты имѣешь способносги к другим сосгояніям в общежитіи полезным, да привычка, мнѣніе, предувѣреніе...

- Если бы я почувствовал сего дня, - прервал рѣчь Сковорода, - что могу без робости рубить Турков, то с сего же дня привязал бы я гусарскую саблю и, надѣв кивер, пошол бы служить в войско. Труд при врожденной склонности есгь удовольствіе. Пес бережет сгадо день и ночь по врожденной любви и терзает волка по врожденной склонности, несмотря на то, что и сам подвергается опасности быть расгерзан от хищников. Ни конь, ни свинія не здѣлают сего, понеже не имѣют природы к тому. Склонность, охота, удовольствіе, природа, сила Божія, Бог есгь то же. Есгь склонности, есть природы злыя, и сій суть явленіе гнѣва Божїя. Человѣк есть орудіе, свободно и вольно подчиняющее себя дѣйсгвію или любви Божіей, то есгь живота, или гнѣва Божія, то есть суда, добра или зла, свѣта или тьмы. Сіє напечатлѣнно ощутительно на кругообращеніи дня и ночи, лѣта и зимы, жизни и смерти, вѣчносги и времени. Бог есгь Бог живота¹²⁴, или любви, и Бог суда, или гнѣва³. Всѣ твари суть грубые служебные органы свойств сих Верховнаго¹²⁵ Существа: один человѣк есть благороднѣйшее орудіе его, имѣющее преимущесгво свободы и полную волю избранія, а потому и цѣну, и отчет за употребленіе права сего в себѣ держащее. Отсюда есгесгвенно происходит понятіе о правосудіи, милосердіи и благости во Творцѣ. А когда во Творцѣ, то и в тварях, найпаче же приближенных к нему даром разума. Отсюда власги, правительсгва, державы, семейсгва, обгцества, сосгоянія, отсюда родители, цари, начальники, воины, судій, господіе, рабы; но един Бог во всѣх и вся в нем.

Щербинин в сладость послушал его и убѣждал его ходить к нему чаще.

Сковорода, держась приличія того лица, которое избрал он представлять на театрѣ жизни, всегда удалялся знатных особ, великих общесгв и чиновных знакомсгв; любил быть в малом кругѣ непринужденнаго обра-щенія с людьми откровенными; предпочитал чисгосердечное обхожденіе паче всяких ласкательных приемов; в собраніях занимал всегда послѣднее мѣсто, ниже всѣх, и не охотно входил в бесѣду с незнакомыми, кромѣ просгол юдино в.

Любимое, но не главное упражненіе его было музыка, которою он занимался для забавы и препровождал праздное время. Он сочинил духовные концерты, положа нѣкоторые псалмы на музыку, так же и стихи, пѣваемые во время Литургіи, которых музыка преисполнена гармоній просгой, но важной, проницающей, плѣняющей, умиляющей¹²⁶. Он имѣл

^а Мір сей и человѣк суть изъявленіе чудес, которыя Дух Бога невидимаго производит вегцественно. Сей Дух чудес свидѣтельствует в явленій своем о внутренном состояніи бытій в любви или во гнѣвѣ, в добрѣ ИЛИ ВО ЗЛѢ.

особую склонносгь и вкус к Акроматическому роду музыки. Сверх церковной¹²⁷, он сочннил многія пѣснн в сгнхах н сам нграл на скрипкѣ, флейтраверѣ, бандорѣ н гуслях приятно и со вкусом¹²⁸.

В 1766 году по повелѣнію благополучно царсгвуюгцей Екатернны II к харьковскнм училищам, по предсгательству Щербинина, прибавлены нѣкоторыя науки под названіем прибавочных классов. Между прочіими назначено было преподавать благородному юношесгву правила благонравія. Начальство признало способнѣйшим к сему Сковороду и пригласило его. Он охотнѣйше принял de предложеніе и не захотѣл брать опредѣленнаго за класс сей по окладу жалованья, почитая, что удовольсгвіе, которое находит он быть в сем случаѣ полезным по склонности своей, замѣняет ему всякую мзду. По сему поводу написал он в то время сочиненіе, извѣстное под сим именем: «Начальная дверь к Христіянскому добронравію для молодаго Шляхетства Харьковской губерній».

Сочиненіе de содержало в себѣ просгыя истинны, краткія коренныя познанія должностей, относительных до общежитія. Всѣ просвѣщенные люди признавали в оном чистьія понятія, справедливыя мысли, основатель-ныя разсужденія, чувсгвительныя побужденія, благородныя правила, движущія сердце к подобному себѣ концу высокому.

Но как все то основывалось на познаніи Бога и достойном почтеніи онаго, то Епископ Бѣлградскій¹²⁹, бывшій тогда Епархіальным, почитая такое разсужденіе в устах свѣтскаго человѣка за похищеніе власги и преимуществ своих, вознегодовал на него с гоненіем; требовал книжицу на разсмотреніе; нашол нѣкоторыя неясности для него и сомнѣнія в рѣчах, и образ ученія, не соотвѣтсгвующій обыкновенному правилу, почему и препоручил свойм спросить Сковороду, длячего он преподавал наставленіе Хрисгіянскаго благонравія различным образом от обыкновеннаго? Сковорода отвѣтствовал: "Дворянство различествует и одѣяніем от черни народ-ной¹³⁰; длячего же не имѣть оному и понятій различных о том, что нужно знать ему в жизни? Так ли, - продолжал он в отвѣт, - Государя разумѣет и почитает пастух¹³¹ и земледѣлец¹³², как минисгр его, воєначальник, градоначальник? Подобно и дворянству такія ли прилично имѣть мысли о Верховном¹³³ Сущесгвѣ¹³⁴, какія в монасгырских¹³⁵ уставах и школьных уроках¹³⁶?" По сем отвѣтѣ все замолчало.

Сковорода, побуждаясь духом, удалился в глубокое уединеніе. Близь Харькова есгь мѣсго, называемое Гужвинское, принадлежащее помѣщикам Земборским¹³⁷, которых любйл он за добродушіе их. Оное покрыто угрюмым лѣсом, в фединѣ котораго находился пчельник с одною хижиною. Тут поселился Григорій, укрываясь от молвы житейской и злословій духовенства.

Предавшись на свободѣ размышленіям и оградя спокойсгвіе духа безмолвіем, безсграсгіем, безсуетносгію, написал он тут первое¹³⁸ сочиненіе своє в образѣ книги, названное им «Наркисс, или о том: ПОЗНАЙ себя». Прежнія его, до того писанныя малыя сочиненія были только отрывочныя, в сгихах и прозѣ.

Продолжая там же своє пустынножительство, написал он другое сочиненіе, под именем: «Книга Асхань, о познаніи себе самаго», которое приписал другу своєму.

Лжемудрое высокоуміе, не в силах будучи вредить ему злословіем, употребило другое орудїе - клевету. Оно разглашало повсюду, что Сковорода охуждает употребленіе мяс и вина и сам чуждается оных. А как извѣсгно, что такое ученіе есгь ересь Манихейская¹³⁹, проклята от святьіх Соборов, то Законословы и дали ему прилагательное имя Манихейскаго ученика. Сверх¹⁴⁰ того доказывали, что он называет вредными сами по себѣ золото, сребро, драгоцѣнныя вегци, одежды и проч[ая]. Как же Бог ничего вреднаго не сотворил, а всѣ ті, вещи им созданы, то и заключали, что он богохульник.

Притом, поелику Сковорода удаляется от людей, чуждается общесгв, бѣгает состоянія в общежитіи, скрывается в лѣса, то и выводили есгественным послѣдствіем, что он не имѣет любви к ближнему, а потому и назвали его Мизантропом, то есть человѣконенавистником.

Сковорода, узнавши о сем и не желая, чтоб добрыя и простодушныя сердца соблазнились о нем сими разглашеніями клеветьі, явился в город и, нашед в одном собраніи приличный случай к обьясненію правил своих, говорил тако³:

- Было время и теперь бывает, что для внутренней моей економій воздерживаюсь я от мяс и вина. Но потому ли лѣкарь охуждает, напримѣр, чеснок, когда велит поудержаться от употребленія онаго тому, у кого вредный жар вступил в глаза? Все благосотворено от всещедраго Творца, но не все всѣм всегда бывает полезно. Правда, что я совѣтовал нѣкоторым, дабы они осгорожно поступали с вином и мясом, а иногда и совсѣм от того отводил их, разсуждая горячую молодосгь их. Но когда отец младолѣтному сыну вырывает из рук нож и не дает ему употребленія оружейнаго пороху, сам, однако же, пользуясь оными, то не ясно ли видно, что сын еще не может владѣть правильно тІ,\ш вещами и обращать их в пользу, ради которой онѣ изобрѣтены? Вот почему приняли меня за Манихейскаго ученика. Не ложно то, что всякой род пищи и питія есгь полезен и добр; но надлежит брать в разсужденіе время, мѣсго, мѣру, особу. Не бѣдсгвенно ли было бы сосущему грудь младенцу дать крѣпкой водки? Или не смѣшно ли работавшему в поті, лйца весь день на стужѣ дровосѣку подать стакан молока в подкрѣпленіе сил его? Как же несправедливо почли меня за Манихея, так и недосгойно за человѣконенависгника и ругателя даров Божіих.

Когда Бог опредѣлил мнѣ в низком лицѣ быть на театрѣ свѣта сего, то должно уже мнѣ и в нарядѣ, в одѣяніи, в поступках и в обращеніи со сгепенными, сановными, знаменитыми и почтенными людьми наблюдать благопристойность, уваженіе и всегда помнить мою ничтожносгь пред ними. Сіє сам я сгараясь сохранить и прочіим совѣтовал дѣлать такожде, отчего и попал я во оклеветаніе. Оглагольники мой, если бы приписывали

^а Сіє самое объясненіе он описывает в письмѣ к нѣкоторому друїу своєму!¹²).

мнѣ обыкновенныя слабосги, или пороки, то шошо было бы мнѣ; но гіи языковредные, представляя меня развращающим нравы, дѣлают меня еще душегубителем, то есть Еретиком¹⁴¹, и под сим видом запрещают, отгова-ривают, отсовѣтывают вступать со мною в знакомсгво, в бесѣду, в обращеніе. Я говаривал молодым людям совѣтовать с своєю Природою, чтоб они на позорищі, жизни могли сохранить благоприсгойносгь, приличную искусным дѣйсгвующим лицам; а если кто взял ролю, не совсізм сродную ему, то сгарался бы, как можно удачнѣе оную представить и поступать без соблазнов, дабьі хотя нѣсколько жалобы между людьми и роптанія пред Богом на состоянія свой уменынились.

Слушавшіе тут друг на друга взглядывали, и никто ни слова не сказал ему на de. Сковорода, поклонясь всѣм, отправился тогда же в уединеніе.

В Изюмской округѣ Харьковской губерній имѣли жительство дворяне Сошальскїе, которых брат меныной¹⁴² просил тут же Сковороду пожить у него, предлагая ему спокойное пребываніе в деревнѣ его, гдѣ все по вкусу и охотѣ своей он мог найти, как и самаго хозяина, ищущаго любви его. Сковорода поѣхал с ним в деревню его Гусинку¹⁴³, полюбил мѣсто и хозяев и поселился не в далеком расстояніи от деревни, в пасѣкѣ их. Тишина, безмятежіе, свобода возбудили в нем всіз чувствія тѣх драгоцѣнных удовольсгвій, которыя опытом извѣсгны одним мудрым и цѣломудрым. "Мнози глаголют (так писал он к другу своєму): что дѣлает в жизни Сковорода? Чѣм забавляется? Аз же во Господѣ возрадуюся, возвеселюся о Бозѣ, спасѣ моем. Радованіе есть цвѣт человѣческія жизни, - продолжал он, - оно есгь главная точка всѣх подвигов; всѣ дѣла коеяждо жизни сюда текут. Суть нѣкіе, аки без главной точки живугціе, без цѣли, без пристани пловугціе. Но о развращенных я не говорю: своє всякому радованіе мило. Аз же поглумлюся, позабавлюся в заповѣдех Вѣчнаго. Все исходит в скуку и омерзѣніе, кромѣ сея забавы, и пути ея - пути вѣчны"¹⁴⁴.

Между сим круг жизни друга его доходил до той точки, на которой означается³ двупутіе Геркулесово. Он вознамѣрился ѣхать в столицу для службы; в 1769 году отправился туда и прибыл в Ноябрѣ.

Свѣт представился ему во всей великосги своих прелесгей. Потоп мыслей покрыл разум его, и бездна желаній отверзлась пред сердцем его. Но, приучась от наставника своего Сковороды относиться во всізх своих предприятіях к мановенію внутренняго духа, силою его пробудился от обаятельнаго удивленія и, три года проживя в сголицѣ, всегда хранил под державою его, соблюл душевное спокойсгвіе. Блажен, аще бы неуклонно во всѣ текугція лѣта послѣдовал сему великаго совѣта Ангелу!

В 1770 году Сковорода, согласясь с Сошальским, поѣхали в Кіев. Родственник его Іусгин был начальником Китаевской пусгыни, что подлѣ Кіева. Сковорода поселился у него в монасгырѣ и три мѣсяца провел тут с

^а Геркулесу предстали Минерва и роскош и звали его каждая в свой путь: сіє назьіваєтся двупутіе Геркулесової¹³).

удовольсгвіем. Но вдруг примѣтил в себѣ внутреннее движение³ духа непонятное, побуждаюгцее его ѣхать из Кіева. Слѣдуя сему, по своєму обыкновенію, просит он Іустина, чтоб отпусгил его в Харьков. Сей уговаривает его остаться. Григорій непреклонно насгоит, чтоб отправить его. Іустин заклинает его всею святынею не оставлять его. Сей, вйдя нерасположеніе Іусгина к отпуску его, пошол в Кіев к приятелям попросить, чтоб отправили его в Украйну. Тѣ удерживают его, он отгова-ривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Кіева. Между сим пошол он на Подол, нижній город в Кіевѣ. Пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг остановясь, почувсгвовал он обоняніем такой сильной запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тотчас поворотился домой¹⁴¹. Дух убѣдительнѣе погнал его из города, и он с неудовольсгвіем отца Іустина, но с благоволеніем духа отправился в путь на другой же день.

Приѣхав через двѣ недѣли в Ахтырку-город, остановился он в монасгырѣ у приятеля своего Архимандрита Венедикта¹⁴⁵. Прекрасное мѣстоположеніе и приязнь добродушнаго Монаха сего успокоили его. Тут вдруг получили извѣстіе, что в Кіевѣ оказалась моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было, и что город заперт уже.

Сердце его дотолѣ почитало Бога, аки раб, оттолѣ возлюбило его, аки друг. И о сем он расказывал другу своєму тако: "Имѣя разженныя мысли и чувствія души моей благоговѣніем и благодарностію к Боїу, встав рано, пошол я в сад прогуляться. Первое¹⁴⁶ огцугценіе, которое осязал я сердцем моим, была нѣкая развязанность, свобода, бодросгь, надежда с исполненіем. Введя в de расположеніе духа всю волю и всѣ желанія мой, почувсгвовал я внутрь себя чрезвычайное движеніе, которое преисполняло меня СИЛЫ непонятной. Мгновенно изліяніе нѣкое сладчайшее наполнило душу мою, от котораго вся внутренняя моя возгорѣлась огнем, и казалось, что в жилах моих пламенное теченіе кругообрагцалось. Я начал не ходить, но бѣгать, аки бы носим нѣкіим восхигценіем, не чувсгвуя в себѣ ни рук, ни ног, но будто бы весь я состоял из огненнаго состава, носимаго в просгранствѣ кругобытія. Весь мір изчез предо мною; одно чувсгвіе любви, благонадежности, спокойствія, вѣчносги оживляло сугцесгвованіе моє. Слезы полились из очей моих ручеями и разлили нѣкую умиленную гармонію во весь состав мой. Я проник в себя, огцутил аки сыновнее любви увѣреніе и с того часа посвятил себя на сыновнее повиновеніе Духу Божію".

По прошествіи двадцати четырех лѣт пересказывал он сіє другу своєму с особенным чувствованіем, давая знать, коль близ нас есгь Бог, колико промьішляет о нас, хранит нас, якоже коконі птенцьї своя, под крылѣ своя собрав¹⁴⁷, агце мы точію не удаляемся от него во мрачныя желанія воли нашей разтлѣнной.

Поживя нѣсколько у отца Венедикта, отправился он паки в Гусинку к Сошальским, гдѣ и занялся упражненіями сочиненій.

В 1772 году, в Февралѣ мѣсяцѣ, друг его поѣхал в чужіє край и, быв во Францій в разных городѣх, прибыл в 1773 году в Швейцарію, в город Лозан.

Между многими умными и учеными людьми, каковых в Лозани нашол он, находился там нѣкто Данійл Мейнгард¹⁴⁸, человѣк отмѣннаго разума природнаго, имѣвшій дар слова, ученосгь рѣдкую, обширныя познанія, благонравіе философское. Он сголько похож был чертами лйца, обра-щеніем, образом мыслей, даром слова на Сковороду, что можно бы почесть его ближайшим родсгвенником его. Друг Сковороды познакомился с ним, и они друг друга сголько полюбили, что Мейнгард, имѣя у себя подлѣ Лозани прекрасный загородный дом, сад и величайшую библїотеку, просил его располагать оным всѣм в своє удовольсгвіе, и сей пользовался всегда, как и многими свѣдѣніями от него.

Возвратясь из чужих краев и увидясь с Сковородою в 1775 году, расказал ему друг его ту удивительную всгрѣчу, по которой он нашол в Лозани похожаго человѣка на него чертами лйца, свойсгвами, образом мыслей и дружбою к нему. Сковорода возлюбил его заочно и с того времени начал подписывать на письмах и сочиненіях своих имя своє тако: Григорій ВАР (евр[ейски] сын) Сава Сковорода, Данійл Мейнгард.

И добрая, и худая слава распросгранилась о нем во всей Украинѣ, Малороссіи и далѣе. Многіе хулили его, нѣкоторые хвалили, всѣ хотѣли видѣть его, может быть, за одну странность и необыкновенный образ жизни его, не многіе же знали его таковым, каков он в самой точности был внутренно.

По разным обсгоятельствам живал он у многих: иногда мѣстоположеніе по вкусу его, иногда же люди по Минервѣ его привлекали его проживать нѣкоторое время; непремѣннаго же жилища не имѣл он нигдѣ, почитая себя пришельцем на земли во всем разумѣ слова сего¹⁴⁹.

Полюбя Тевяшова¹⁵⁰, воронежскаго помѣщика, жил у него в деревнѣ и написал тут сочиненіе «Икона Алкивіадская», которое и приписал ему в память признательносги своей к дому сему. Потом имѣл пребываніе в Бурлуках у Захаржевскаго¹⁵¹, ради приятных положеній природы; жи-тельствовал у ГЦербинина в Бабаях¹⁵², в Ивановкѣ у Ковалевскаго¹⁵³, у друга своего в Хотетовѣ¹⁵⁴; в манастырях Старо-Харьковском, Харьковском учи-лищном, Ахтырском, Сумском, Святогорском, Сѣннянском и проч[ая] по нѣсколько времени. Иногда жил у кого-либо из сих и у других, совершенно не любя их пороков, но длятого только, дабы чрез продолженіе времени, обращаяа с ними, бесѣдуя, разсуждая, нечувсгвительно привлечь их в познаніє себя, в любовь к истиннѣ, в отвращеніе от зла и примѣром жизни заставить любить добродѣтель. Впрочем, во всѣх мѣсгах, гдѣ жил он, избирал всегда уединенный угол, жил просто, один, без услуги.

Харьков любил он и часто посѣщал его. Новый тамошній начальник¹⁵⁵, услыша об нем, желал видѣть его. Сковорода пришол к нему по пригла-шенію его. Губернатор, увидя его в первой¹⁵⁶ раз и посмотря на него присгально, спросил его:

- Г[осподин] Сковорода! О чем учит Библїя?

- О человѣческом сердцѣ, - отвѣтствовал он. - Поваренныя ваши книги учат, как удовольсгвовать желудок; псовыя - как звѣрей давить; модныя -как наряжаться; Библїя учит, как облагородствовать человѣческое сердце.

Нѣкто из ученых спросил его тут же: что есть Философія?

- Главная цѣль жизни человѣческой, - отвѣчал Сковорода. - Глава дѣл человѣческих есгь дух его, мысли, сердце. Всяк имѣет цѣль в жизни, но не всяк - главную цѣль, то есгь не всяк занимается главою жизни. Иной занимается чревом жизни, то есгь всѣ дѣла свой направляет, чтоб дать жизнь чреву; иной - очам, иной - волосам, иной - ногам и другим членам тѣла; иной же - одеждам и прочіим бездушным вегцам; Философія, или Любомудріе, усгремляет весь круг дѣл своих на тот конец, чтоб дать жизнь духу нашему, благородство сердцу, свѣтлосгь мыслям, яко главѣ всего. Когда дух в человѣкѣ весел, мысли спокойны, сердце мирно, то все свѣтло, щасливо, блаженно. Сіє есть Философія¹⁵⁷.

Из Харькова паки отправился он в Гусинку, любимое своє пу стынножител ь сгво.

Любомудріе, поселись в сердцѣ Сковороды, доставляло ему благо-сосгояніе, возможное земнородному. Свободен от уз всякаго принужденія, суетносги, искательсгв, попеченій, находил он всѣ свой желанія испол-ненными³ в ничтожесгвѣ оных. Занимаясь о сокрагценіи нужд есгесгвенных, а не о распросграненіи, вкушал он удовольствїй, нефавненных ни с какими гцасливцами.

Когда солнце, возжегши безчисленныя свѣгци на смарагдо-тканной плагцаницѣ, предлагало щедрою рукою чувствам его трапезу, тогда он, принимая чашу забав, нерастворенных никакими печальми житейскими, никакими воздыханіями страстными, никакими разсѣянносгями суетными и, вкушая радованія высоким умом, в полном упоєній благодушесгва, говаривал: "Благодареніе всеблаженному Богу, что нужное здѣлал не трудным, а трудное не нужным!"¹⁵⁸

Когда усталость в размьшіленіях заставляла его перемѣнить упражненія свой, тогда он приходил к пресгарѣлому пчелинцу¹⁵⁹, недалеко жительсгво-вавшему в пчельникѣ, брал с собою в сотоварищесгво любимаго пса своего, и троє, составя общесгво, раздѣляли между собою вечерю.

Ночь была ему мѣстом упокоенія от напряженій мысленных, нечувсгвнтельно нзнуряющих силы тѣлесныя; а легкій н тихій сон для воображенія его был зрѣлигцем позоригц, гармонією природы пред-сгавляемых.

Полуногцное время имѣл он обычай всегда посвящать на молитву, которая в тишинѣ глубокаго молчанія чувств и природы сопровождалась Богомысліем³. Тогда он, собрав всѣ чувсгвія и помышленія в один круг, внутрь себя, и обозрѣв оком суда мрачное жилище своего перстнаго человѣка, так воззывал оныя к началу Божію: "Востаните, лѣнивіи и всегда низу поникшіи ума моего помыслы! Возмитеся и возвыситеся на гору вѣчности!.." Тут мгновенно брань открывалась, и сердце его дѣлалось полем рати: самолюбіе, вооружась с міродержителем вѣка свѣтским разумом, собсгвенными бренности человѣческой слабосгьми и всѣми тварьми, нападало сильнѣйше на волю его, дабы плѣнить ея, возсѣсгь на престолѣ свободы ея и быть подобным Вышнему. Богомьісліє вопреки приглашало волю его к вѣчному, единому, исгинному блаїу его, вездѣсущему, все исполняющему, и заставляло его облещись во вся оружія Божія, дабы возмощи ему стати протйву кознем лжемудрія¹⁶⁰. Какое бореніе! Колико подвигові Возшумѣша и смятошася¹⁶¹: надлежало бодрствовать, стоять, мужаться. Небо и ад борются в сердцѣ Мудраго, и может ли он быть празден, без дѣла, без подвига, без пользы человѣчесгву? Тако запо-лунощные часы провождал он в бранном ополченіи протйву сил мрачнаго Міра.

Возгіяваюгцее утро облекало его во свѣт побѣды, и в торжествѣ духа выходил он в поле раздѣлять¹⁴² славословіе своє со всею Природою.

Сей был образ жизни его! "Не орю убо, ни сѣю, ни куплю дѣю, ни воинствую, - так писал он к другу своєму из пусгыни, - отвергаю же всякую житейскую печаль. Что убо дѣю? Се что: Всегда благословяще Господа, ПОЕМ ВОСКРЕСЕНІЕ ЕГО¹⁶². Учуся, друг мой! благодарности: се моє дѣло! Учуся быть довольным о всем том, что от Промысла Божія в жизни мнѣ дано. Неблагодарная воля есть ключь адских мученій; благодарное же сердце есгь рай сладостей. Ах, друг мой! Поучайся в благодарности, сидяй в дому, идяй путем, засыпая и просыпаясь; пріемли и обращай все во благо, доволен сущими; о всем приключающемся тебѣ не воздавай безумія Богу¹⁶³; всегда радующеся о всем, благодаряще, молися"¹⁶⁴.

Можно было жизнь Сковороды назвать жизнію; не таково было тогда состояніе друга его.

Обращеніе в великом Свѣтѣ, удаля его мало-помалу от его самаго, заведя в лесгныя внѣшности, усыпя в нем довѣріе ко внутреннему гласу духа, просгудя жар исгиннаго любомудрїя, возжгло в нем разум свѣтскій и возбудило свойства, собсгвенныя сему кругу бытія.

Свѣт облагоприятствовал его свонми дарами, наложа на него усып-леніе¹⁶⁵, дал ему жену, друзей, приятелей, благодѣтелей, преданных, зна-комых, свойственников, житейскія связи и выгоды. Но дары сій напоены были соком корня их и свойсгвами начала их. Он увидѣл в щасгіи превращеніе, в друзьях - измѣну, в надеждах - обман, в утѣхах - пустоту, в союзах - самовидносгь, в ближних - остуду, в своих - лицеприятіе.

Таковы были послѣдсгвія свѣтскаго круга, в которой попал он, оставя сам себя.

Удручен, изможден, изтощен волненіями свѣта, обратился он в себя самаго, собрал разсѣянныя по свѣту мысли в малый круг желанїй и, заключа оныя в природное своє добродушїе, прибыл из Столицы в де-ревню, надѣясь тамо найти брег и пристань житейскому своєму обу-реванію.

Свѣт и тамо исказил все. В глубоком уединеніи остался он один, без семейства, без друзей, без знакомых, в болѣзни, в печалех, в безпокойствах, без всякаго участія, совѣта, помощи, соболѣзнованія. Тогда он, возведя очи свой на позорище свѣта, на круг обсгоятельсгв своих, на заблужденїя свой, которым он здѣлался жертвою, и видя, что не на камени основан был храм житейскаго щастія его¹⁶⁶, в сердечном чувсгвїи сожалѣнія, ободрясь добродушіем своим, воспѣл оную преисполненную истинны пѣснь:

"О Іерихон проклятый, как ты меня обманул!"¹⁶⁷ и проч[ая].

Промысл Божій возрѣл на него в развалинах бытія его, воздвигнул дух Мудраго, сердце друга, и Сковорода семидесятитрехлѣтній, по девятнадца-тилѣтнем несвиданіи, одержим болѣзньми старости, несмотря на дальность пуги, на чрезвычайную ненасгную погоду и на всегдашнее отвращенїе к краю сему, приѣхал в деревню к другу своєму, село Хотетово, в двадцати пяти верстах от Орла, один раздѣлить с ним ничтожесгво его.

Бодросгь духа, веселость нрава, мудрая бесЬда, свободное сердце от всякаго рабства свѣту, суетности, пристрастіям, торжество благодушія, утвержденное на семидесятилѣтних сголбах жизни и увѣнчаваемое при исходящих вѣка спокойствіем вѣчносги, возбудили в другѣ его усыпленныя силы разума, восперили чувствія его, возвысили желанія, устроили волю к волѣ Вседержителя.

Сковорода привез к нему сочиненія свой, из которых многія приписал ему; читывал оныя сам с ним ежеденно и между чтеніем занимал его разсужденіями, правилами, понятіями, каковых ожидать должно от че-ловѣка, искавшаго истинны во всю жизнь не умсгвованіем, но дѣлом, и возлюбившаго добродѣтель ради собсгвенной красотьі ея.

Рѣчь доходила тут до разных толков, или Сект. "Всякая Секта, - говорил он, - пахнет собсгвенностію, а гдѣ собственномудріе, тут нѣт главной цѣли, или главной мудрости. Я не знаю Мартынисгов¹⁶⁸, - продолжал он, - ни разума, ни ученія их; ежели они особничествуют в правилах и обрядах, чтоб казаться мудрыми³, то я не хочу знать их; если же они мудрсгвуют в просготѣ сердца¹⁶⁹, чтоб быть полезными гражданами обществу, то я почитаю их; но ради сего нѣ для чего бы им особничествовать. Любовь к ближнему не имѣет никакой секты: на ней весь закон и Пророки висят. Закон природы, яко самонужнѣйшій для блага человѣческаго, есгь всеобгцій и напечатлѣн на сердцѣ каждаго, дан всякому сугцеству, даже послѣдней песчинкѣ: благодареніе всеблаженному Богу, что трудное здѣлал не нужным, а нужное не трудным¹⁷⁰!

Исканіе философскаго камня или преврагценіе всѣх вегцей в золото и содѣланіе состава из онаго, дабы продлить человѣческую жизнь до нѣскольких тысяч лѣт¹⁷¹, есть осгаток Египетскаго плотолюбія, которое, не могши продлить жизни гі.лесиоіі, при всѣх мудрованіях своих, нашло способ продолжить сугцествованіе трупов человѣческих, извѣстных у нас под именем Мумій. Сія Секта, - говорил он, - мѣряя жизнь аршином лѣт, а не дѣл, не сообразна тѣм правилам Мудраго, о котором пишется: 'Поживе вмалѣ, исполни лѣта долга'¹⁷². Сверх того, она ласкательсгвует соблазнительно суетносги человѣческой, похотоугодіям, гордосги, зависги, любостяжанію; дает в мыслях перевѣс тлѣнности, в сердцѣ - повод к Саддукейсгву¹⁷³".

Друг его доводил бесѣду до исгоріи С[вягценнаго] писанія¹⁴³. "Многіе, -сказал Сковорода, - не разумѣя меня или не хотя разумѣть, клевешут, якобы я отвергаю исторію ветхаго и новаго завѣта, потому что признаю и исповѣдую в оной духовный разум, чувствую Богописанный закон и усматриваю Сугцаго сквозь буквальный смысл. Я пополняю сим исгорію, а не разоряю, ибо как тѣло без духа мертво, так и С[вягценное] писаніе без вѣры; вѣра же есгь невидимых извѣгценіе¹⁷⁴. Когда я хвалю доблесть воина, неусграшимость, мужесгво, храбросгь его, то сим не уничтожаю нарядов его, ни оружія его. Наряд, убранство, оружіе воина есгь исгорія, а разум и слава сей исторіи есгь дух воина, дѣло его. Когда я, смотря на прекрасный храм, превозношу похвалами симметрію, пропорцію, великолѣпіе, то относя сіє к искуству здателя, к красо ті, цѣлаго, отвергаю ли, изключаю ли кирпичь, извѣсгь, желѣзо, песок, воду, каменыциков, ваятелей и проч[ая], как будто бы ничего того не бывало? Я удивляюсь разуму храма, но тілі не отмегцу наружности онаго.

Читая С[вягценное] писаніе в намѣреніи научиться в нем богопочитанію, богобоязливосги, любви ближняго, повиновенію начальству, покорности ко властем предлежагцим, усовершенію сердца во всѣх отношеніях его, когда я найду, напримѣр, исторію, что Аарон-первосвягценник золотаго тельца жидовскаго, здѣланнаго ими в небытность его и покланяемаго от них, бросил в огонь и растопил¹⁷⁵, то я не останавливаюсь тут на Химической работѣ, помня всегда, что Библія не есть наука Химіи, но книга священная, поучающая святости нравов человѣка, способнаго внимать ученію ея. Я научаюсь от сея исторіи, что сердце человѣческое не может быть без упражненія н что, когда удаляется от онаго мысль священная, понятіе истинны, дух разума, то оное мгновенно повергается в занятїя подлыя, неприличныя высокому роду его, и чтит, величает, боготворит презрѣнное, ничтожное, суетное. Сей разум исторіи назидает меня много больше и споспѣшествует внутреннему моєму усовершенію, нежели как если бы я, узнавши, как золото передѣлывать мгновенно изо всего и все претворять в оное, занялся хотѣніем или упражненіем богатитися или химичествовать.

Я вѣрю и знаю, что все то, что сущесгвует в великом мірѣ, существует и в малом, и что возможно в малом мірѣ, то возможно и в великом, по соотвѣтствію оных и по единсгву всеисполненія исполняющаго духа; но для сего не добиваюсь я знать, как и когда Мойсей раздѣлил море жезлом в великом сем мірѣ¹⁷⁶, в исторіи, а поучаюсь, как бы мнѣ в малом моем мірѣ, в сердцѣ, раздѣлить смѣсь склонносгей природы непорочныя и расглѣнныя, и провести волю мою непотопленно по путй житейскаго бытія, дабы доставить себѣ во своє время свободу мыслей, то есть веселіе духа, или так называемое щасгіе в жизни.

Не туда ли воззывают нас оныя слова, часто провозглашаемыя в храмах наших: "Премудрость ПРОСТИ"¹⁷⁷? Что бо есгь просгое, аще не дух? Что сложенное, что смѣсь, состав, сотканіе, аще не плоть, исгорія, обряд, наружносгь? Сими словами высокими побуждаемся к возвышенію мыслей наших выше видимаго обряда служенія, выше буквальнаго смысла, выше историческаго богопочитанія. Распросграни разумѣніе слов сих по всему кругу вселенной, по всему лицу бытія твоего и увидиш Невидимаго, Силу Божію, Дух Господень, воскресеніе. Что бо есгь воскресеніе, аще не простота, очищенная от тлѣннаго состава, от множесгвенносги, от раз-дѣлимосгей?

Но сіи историческіе Хрисгіяне, обрядные Мудрецы, буквальные Бого-словы, человѣки, духа не имуще¹⁷⁸, хулят то, чего не разумѣют".

Иногда разговор его с другом касался смерти. "Страх смерти, -говорил он, - нападает на человѣка всего сильнѣе в старости его. Потребно благовременно заготовить себя вооруженіем протйву врага сего, не умсгвованіями, - онѣ суть не дѣйствительны, но мирным расположеніем воли своей к волѣ Творца. Такой душевной мир приуготовляется издали, тихо втайнѣ сердца расгет и усиливается чувствіем здѣланнаго добра, по способносгям и отношеніям бытія нашего к кругу, занимаемому нами. Сіє чувствіе есть вѣнец жизни и дверь безсмертія. Впрочем, преходит образ міра сего и, яко соніе восгающаго, уничтожается¹⁷⁹.

Имѣл ли ты когда, - продолжал он, - приятныя или сграшныя сновидѣнія? Чувсгвованія сих мечтательных удовольствій или сграха не продолжались ли только до проснутія твоего? Со сном все кончилось. Проснутіе уничтожило всѣ радости и страхи сонной грезы. Тако всяк человѣк по смертй. Жизнь временная есть^а сон мыслящей силы нашей. В продолженіи сна сего радости и печали, надежды и страхи касаются в мечтаніи чувсгвія нашего. Прійдет час, сон кончится, мыслягцая сила пробудится, и всѣ временныя радости, удовольсгвія, печали и страхи временносги сей изчезнут. В иной круг бытія посгупит дух наш, и все временное, яко соніе восгаюгцаго, уничижится. Жена єгда родит, младенец вступает в новый порядок вегцей, новое поприще бытія, новую связь сущесгв, вмѣсто той, в каковой находился он в бытность свою во чревѣ матернем; и какое тут¹⁸⁰ различіе¹⁴⁴: чрево матери и великій мір сей! По вступленіи младенца из того в сей, все предшедшее, тѣснота, мрак, нечисготы отрѣшаются от бытія его и уничтожаются.

Знаю, что многих умы ишут равновѣсія в награжденіях и наказаніях, полагая на свой вѣсы мѣру и число, дѣла человѣческія и суд Божїй. Друг мой! Величайшее наказаніе за зло есгь здѣлать зло, как и величайшее воздаяніе за добро есгь дѣлать добро¹⁸¹. Любовь добродѣтели подобна свѣту огня. Зажги огнь, тотчас свѣт оаяет глаза твой; возлюби, возчувствуй охоту к добродѣтели, тотчас сердце твоє освѣтится веселіем. Исполни, произведи в дѣло добродѣтели любовь, то корень сердца твоего напоиш туком блаженства и каких благословенных плодов можеш ожидать от сего! Любовь к порокам подобна потушенному огню: погаси огонь, тотчас тьма покрыла очи твой; не знаєш, куда йдеш, нѣт тебѣ различія вещей; мір не сущесгвует для тебя лучшею и величайшею частію: се наказаніе уже постигло тебя с самым дѣйсгвом. Да не соблазняют тебя казисгыя удовольсгвія развратных! Заглянь внутрь их^в: тут огнь мученій не угасает и черв угрызеній не усыпает¹⁸². Если Бог вездѣ, то может ли беззаконник быть без него? Нѣт! Ах, нѣт! Бог есть в нем, судія его, мститель, терніе его, огнь и жупел, ДУХ БУРЕН, часть чаши их¹⁸³. Дух и вѣчность есть то же. Посему разумѣй живот вѣчный и муку вѣчную".

Говорили иногда о превратносгях свѣта. "Онѣ суть то, чѣм быть должны, -сказал он, - тут весна, лѣто, осень, зима суть свойсгва неотдѣляемыя от круга Свѣта, подобно как утро и вечерь - от круга дневнаго. Все во времени содержимое должно быть коловратно, конечно, перемѣнно: неразумен, нещаслив, кто ищет, кто требует посгоянсгва и вѣчносги в нем! Когда же нѣсгь посгоянія в нем, то и любовь к нему должна имѣть конец; отсюда печали, воздыханія, слезы, отчаянія. Не говори мнѣ о високих чувстви-тельных душах! Слезы их суть изліяніе природы, а не пристрасті п¹, и есгь нѣкое утѣшеніе плакать в свой час.

Вѣчносгь, ах вѣчносгь єдина есгь безпечаліе, посгоянство, надежда! Положим сердца наша в силу ея и удѣлим себѣ от сокровигц ея в бренной сей временносги тѣлеснаго бытія¹⁴⁵. Вѣчность и время един состав суть, но не єдино: одно - свѣт, другое - тьма; одно - добро, другое - зло; одно - глава, другеє - хвосг".

Услыша в окресгности мѣста о прибытіи Сковороды к другу своєму, многіе желали видѣть его, и длятого нѣкоторые нарочно приѣхали туда в село Хотетово.

Из начальства правленїя Орловскаго молодой человѣк, подошед к нему, привѣтсгвенно сказал:

- Г[ригорій] С[авич]! Прошу полюбить меня.

- Могу ли полюбить вас? - отвѣчал Сковорода, - я еще не знаю.

Другой из числа таковых же, желая свесги с ним знакомсгво, говорил ему:

- Я давно знаю вас по сочиненіям вашим; прошу доставить мнѣ и личное знакомство ваше.

Сковорода спросил его:

- Как зовут вас?

- Я называюсь так именем и прозваніем N. N., - отвѣчал сей.

Сковорода, осгановясь и подумав, сказал ему:

- Имя ваше не скоро ложится на моем сердцѣ.

Простота жизни, высокосгь познаній, величайшїй и долголѣтній подвиг Сковороды в любомудріи опытном раздирал ризу лицемѣрія высоко-мудрствующих и обнажал пустоту их. Они, прикрывая зависть свою и наготу сердца лисгвіем сожалѣнія, говорили другим: "Жаль, что Сковорода ходит около истинны и не находит ея!" В то время, когда сей увѣнчаваем уже был знаменами Истинны, а они, обвѣшены знаменіями соблазнов, гордо и безстыдно являлись в личинѣ Исгинны.

Старость, осѣннее время, безпрерывная мокрая погода умножили расстройку в здоровьѣ его, усилили кашель и разслабленіе. Он, проживя у друга своего около трех недѣль, просил отпустить его в любимую им Украйну, гдѣ он жил до того и желал умереть, что и собылось. Друг его упрашивал остаться у него зиму провести и вѣк свой окончать со временем у него в домѣ, но он сказал, что дух его велит ему ѣхать, и друг отправил его немедлѣнно.

Напутствуя его всѣм потребным, дав ему полную волю, по нраву его, выбрать, как хочет он, куда, с кѣм, в чем ѣхать ему, предсгавил ему для дороги, в случаѣ надобносги, нужный запас, говоря:

- Возмите de; может быть, в путй болѣзнь усилится и засгавит гдѣ остановится, то нужно будет заплатить...

- Ах, друг мой! - сказал он: - неужели я не приобрѣл егце довѣрія к Боїу, что Промысл его вѣрно печется о нас и даст все потребное во благовременносгь¹⁸⁴?

Друг его замолчал с приношеніем свойм.

1794 года, Авгусга 26 числа, отправился он в путь из Хотетова села в Украйну. При раставаніи, обнимая друга, сказал: "Может быть, больше я уже не увижу тебя! Прости! Помни всегда во всѣх приключеніях твоих в жизни то, что мы часто говорили: свѣт и тьма, глава и хвост, добро и зло, вѣчность и время. Дух мой признал тебя способнѣйшим принять исгинну и любить ея".

Приѣхав в Курск, пристал он к тамошнему Архимандриту Амвросію¹⁸⁵, мужу благочестивому. Проживя нѣсколько тут ради безпрерывных дождей и улуча ведро, отправился он далѣ, но не туда, куда намѣривал. В концѣ путй своего почувствовал он побужденіе ѣхать в то же мѣсго, откуда поѣхал к другу, хотя совершенно не расположен был. Слобода Ивановка помѣщика Ковалевскаго было то мѣсгопребываніе, гдѣ нѣсколько времени жил он прежде и куда прибыл скончать теченіе своє.

Болѣзни сгаросгію, погодою, усгалосгїю от путй приближили его к концу его. Проживя тут больше мѣсяца, всегда почти на ногах еще, часто говаривал с благодушіем: "Дух бодр, но тѣло немогцно"¹⁸⁶. Помѣщик, вйдя изнеможеніе его крайнєє, предложил ему нѣкоторые обряды для при-уготовленія к смерти. Он, как Павел Апостол³, почитая обряды обрѣзанія ненужными для истинно вѣрующих, отвѣтсгвовал, подобно как Павел же Іудеям обрядствующим. Но, представя себѣ совѣсгь слабых, немогць вѣрующих и любовь Христїянскую, исполнил все по уставу обрядному и скончался Октября 29 числа, поутру, на разсвѣтѣ, 1794 года. Перед кончиною завѣщал предать его погребенїю на возвышенном мѣсгѣ близ рощи и іумна и слѣдуюшую здѣланную им себѣ надпись написать:

МІР ЛОВИЛ МЕНЯ, НО НЕ ПОЙМАЛ¹⁴⁶.

Имѣются многія сочиненія его, из которых лучшїя доставил он, писанныя всѣ рукою своєю, другу своєму; и о всѣх приложил список своеручный при письмѣ к другу слѣдуюгцаго содержанія:

Число ТВОРЕНІЙ МОИХ:

1) Наркисс, узнай себе.

2) Симфоніа: рѣх - сохраню путй моя.

3) Симфонія: агце не увѣси...

4) Неграмотный Марко¹⁸⁷.

5) Алфавит міра: о природѣ.

6) Разговор «Кольцо».

7) Древній мір.

8) Жена Лотова.

9) Брань Архангела Михаила с Сатаною.

10) Икона Алкивіадская.

11) БесІ.да І. Сіон.

12) Бесѣда II. Сіон.

13) БесІ.да III. Двоє.

14) Діалог: Душа и нетлѣнный дух.

15) Благодарный Еродїй.

15а) Убогій жаворонок¹⁸⁸.

16) О Христіянском добронравіи, или Катехизис.

17) Асхань, о познаніи себя.

Переводьі:

1) О старости (Цицерон[а]).

2) О Божій правосудіи.}

3) О смертй.}

4) О храненіи от долгов.} (Плутарховы сочин[енія]);

5) О спокойсгвіи душевном.}

6) О вожделѣніи богатств.}

7) О уединеніи... (Сидронія).

Кромѣ сочиненїй и переводов сих, многія на россійском, латинском, еллинском языкѣ, находятся письмы его весьма поучительныя, писанныя к другу и прочіим; многія сгихословія и другія сочиненія, которых собраніе частію хранится у друга его.

Как он писал для своей сгороны, то и употреблял иногда малороссійскія нарѣчія и правописаніе, употребляемое в произношеніи малороссійском. Он любйл всегда природный язык свой и рѣдко принуждал себя изъяс-няться на иносгранном; еллинскій предпочитал всѣм иносгранным.

Друг его написал de в память добродѣтелей его, в благодарносгь сердцу его, в честь отечесгва, в славу Бога.

1795 года, Февраля 9.

В селѣ Хотетовѣ.

Нагробная Надпись Григорію Савичу Сковородѣ, в Бозѣ скончавшемуся 1794 года,

Октября 29 дня.

Ревнитель истинны, духовный Богочтец,

И словом, и умом, и жизнїю Мудрец;

Любитель просготы и от суєт свободы,

Без лести друг прямой, доволен всізм всегда,

Достиг на верх¹⁸⁹ наук, познавши дух природы,

Достойный для сердец примѣр, Сковорода.

М. К.

¹⁰ Сковорода навчався разом із Самійлом Миславським у класі філософії (1751-1753 pp.) [див.: Махновець А. Григорій Сковорода. Біографія. - Київ, 1972. -С. 73-74].

¹¹ Єлизавета Петрівна (1709-1761 pp.) - донька Петра 1-ого та Марти Скавронської (майбутньої Катерини 1-ої), російська імператриця з 25 листопада (6 грудня) 1741 р.

¹² У Сковороди був альт. Див.: "Григорей Савельев Сковорода алцыста..." [Отпуск имяннаго указа даннаго Сенату о уволнении придворных певчих домов в Киеве и в Малороссии от всяких податей служб и постоев и о прочем // Театральная жизнь России в эпоху Елизаветы Петровны. Документальная хроника 1741-1750. Вып. 2. Часть первая / Сост. Л. М. Старикова. - Москва, 2003. - С. 478].

¹³ Архівні джерела свідчать, що Сковорода став співаком придворної капели 12 жовтня 1742 р. [див.: Бородій М. "Білі плями" біографії Г. Сковороди. З новознайдених архівних джерел // Сковорода Григорій. Ідейна спадщина і сучасність. - Київ, 2003. - С. 543].

¹⁴ Федір Степанович Вишневський (пом. 26 або 27 січня 1749 р.) - державний діяч Російської імперії, генерал-майор, керівник Токайської комісії.

¹⁵ Офен (Ofen) - німецька назва угорського міста Буда.

¹⁶ Тобто Братислава.

¹⁷ Переяславським єпископом був тоді Никодим Срібницький (кінець XVII ст. - 1751 р.) -церковний діяч, вихованець Києво-Могилянської та Московської слов'яно-греко-латинської академій; переяславським єпископом став 7 січня 1745 р. До цього був першим єпископом санкт-петербурзької єпархії.

¹⁸ Про новації Сковороди в ділянці віршування див.: Чижевський Д. Сковорода, яко реформатор віршування// ЧижевськийД. Український літературний барок: нариси / Підготовка тексту та мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. -Харків, 2003. - С. 194-247.

¹⁹ Інакші версії: "Alia est res sceptrum, alia - plectrum"; "Aliud sceptrum, aliud plectrum" [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваА., АатунА. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. - Вінниця, 2003. - С. 278]. За переказом, саме так відповів якийсь музикант цареві Птолемею, коли той у розмові про музику почав наполягати на власній думці.

²⁰ Книга Псалмів 100 (101): 7.

²¹ В автографі: перьвьш.

²² Камлотний - зроблений з неваляної шерстяної тканини, яка називається "камлот".

²³ Гарусний - зроблений з тонкої шерстяної тканини (чорної, білої чи кольорової), яка називається "гарус".