Повна академічна збірка творів

1

[Сковорода Г.] Наркісс. Разглагол о том: узнай себе 11 Библиотека духовная, содержащая в себе дружеские беседы о познании самого себя. - Санкт-Петербург: Издание Академии наук, 1798. -С. 1-193.

2

Сковорода Г. С. Басни Харьковскія. - Москва: Издание Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1837. - VI, 59, II с.

3

Сковорода Г. С. Бесѣда двоє. - Москва: Издание Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1837. - 50 с.

4

Сковорода Г. С. Дружескій разговор о душевном мирѣ. - Москва: Издание Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1837. - 94 с.

5

Сковорода Г. С. Убогій Жайворонок. Притча / Предисловие и примечания М. Макарова и И. Решетникова. - Москва: Издание Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1837. - II, IV, 32 с.

6

Сковорода Г. С. Брань архистратига Михаила со Сатаною, о сем: легко быть благим. - Москва: Издание Московского попечительного комитета «Человеколюбивого обгцества», 1839. -45 с.

7

[Сковорода Г. С.] Сочинения в стихах и прозе Григория Саввича Сковороды. С его портретом и почерком его руки. - Санкт-Петербург: [Изд. Лысенкова], 1861. - 322 с.

8

Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Ба-галеем. Юбилейное издание (1794-1894 г.). - Харьков: Типография губернского правлення, 1894. - СХХХІ, 352 с.

9

Собрание сочинений Г. С. Сковороды. С биографией Г. С. Сковороды М. И. Ковалинского, с заметками и примечаниями В. Бонч-Бруевича. - Санкт-Петербург: Типография Б. М. Вольфа, 1912. — Т. І. — XV, 544 с. (Материалы к истории и изучению русского сектантства и старообрядче-ства / Под ред. В. Бонч-Бруевича. - Вып. пятый)

10

Бонч-Бруєвич В. Д. По поводу опубликования подлинного текста рукописи М. И. Ковалинского проф. Д. И. Багалеем в издании Харьковского историко-филологического обгцества // [Сковорода Г. С.] Собрание сочинений Г. С. Сковороды. С биографией Г. С. Сковороды М. И. Ковалинского, с заметками и примечаниями В. Бонч-Бруевича. - Санкт-Петербург: Типография Б. М. Вольфа, 1912. - Т. І. - С. 43^9.

11

БагалейД.И. Издание сочинений Г. С. Сковороди и стоягцие в связи с ними исследования

о нем (к 120 годовгцине со времени его кончины - 1794-1914 г.) // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. - 1914. - Т. XIX. - Кн. 3. - С. 1-58.

12

^п Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004. - С. 24.

13

Сковорода Г. Твори: У 2 т. - Київ: Видавництво Академії наук Української РСР, 1961. - Т. 1-2. -[т. 1] XL, 640 с.; [т. 2] 624 с.

14

Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: У 2 т. - Київ: Наукова думка, 1973. - [Т. 1]. - 531 с.; [Т. 2].-574 с.

15

Tschizewskij D. Skovoroda. Dichter, Denker, Mystiker. - Munchen, 1974. - S. 228.

16

Struminski B. Textological Notes on Skovoroda's Alphabet 11 Hryhorij Savyc Skovoroda. An Anthology of Critical Articles / Ed. by R. H. Marshall, Jr. and Th. E. Bird. - Edmonton; Toronto, 1994. - P. 215-219.

17

Shevelov G. Y. Prolegomena to Studies of Skovoroda's Language and Style 11 Hryhorij Savyc Skovoroda. An Anthology of Critical Articles / Ed. by R. H. Marshall, Jr. and Th. E. Bird. - Edmonton; Toronto, 1994. - P. 95.

18

Іларіон, митр. Нове академічне видання творів Григорія Сковороди // Віра і культура. - 1962. -Ч. 12. - С. 14.

19

Докладніше див.: Ушкалов А. Сковорода forever // УшкаловА. Сковорода та інші: Причинки до історії української літератури. - Київ, 2007. - С. 4SS-497.

20

«Засади ораторського красномовства...» (лат.).

21

«Синтагма всієї арістотелівської філософії...» (лат.).

22

«Титове милосердя» (італ.).

23

«Арістотелівська філософія...» (лат.).

24

"Одна справа жезл, а інша - кіфара" (лат.).

25

«Православне християнське богослів'я...» (лат.).

26

«Про свободу» (лат.).

27

«Що так чеснота?» (лат.).

28

«На день народження Василя Томари, хлопчика 12 років» (лат.).

29

«До Петра Герардія» (лат.).

30

«О ніжна, мила...» (лат.).

31

«На Боже Різдво» (лат.).

32

«На Різдво Христове» (лат.).

33

«Мелодія» (лат.).

34

«На день народження білгородського єпископа» (лат.).

35

"Дбаю тільки про те, щоб щасливо померти" (лат.).

36

"Найщасливіше було б, коли б щастя свого пильнували, / Просте життя хліборобів!" (пер. Миколи Зерова).

37

Г_Р. літра - 'скеля, камінь'.

38

«Про примарну розраду» (лат.).

39

«Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера...» (пер. Миколи Зерова).

40

«Це моя гавань...» (лат.).

41

Тобто буквальною.

42

«Про старість» (лат.).

43

Лат. essentia - 'сутність'.

44

Гр. r\evx'ict - 'спокій, мир, тиша, мовчанка'.

45

"Не турбуйсь майбутнім" (пер. Андрія Содомори).

46

"Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти, / Живе, як давнє плем'я християн..." (пер. Леоніда Ушкалова).

47

"Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти, / Живе, як в давнину жилось..." (пер. Андрія Содомори).

48

Мова йде про поетичне мистецтво.

49

"Така я людина: для мене немає нічого більш приємного, ніж оці дрібнички. І коли я зустрічаю людину, яка переймається такими самими дрібничками, я заледве не торкаюсь головою до зірок" (лат.).

50

"Ще ж коли мене й ти лірним співцем назвеш - / Я торкнуся зірок гордим чолом своїм" (пер. Андрія Содомори).

51

"Бог веде схоже до схожого" (лат.).

52

Наперед встановлена гармонія (лат.).

53

"О часи, о звичаї" (лат.).

54

"Кінець діло вінчає" (лат.).

55

"Літера каже про те, що було, алегорія - про те, у що віриш, / Мораль - про те, що робити, анагогія - до чого ти прагнеш" (лат.).

56

«Гораціанські емблеми» (лат.).

57

«Зодіак життя» (лат.).

58

«Приказки» (лат.).

59

«Домашні бесіди» (лат.).

60

"Не відкладай насолоди на рік..." (пер. Андрія Содомори).

61

"...Мій бог послав мені втіху цю й радість" (пер. Миколи Зерова).

62

"З вовком овечки пливуть..." (пер. Андрія Содомори).

63

"Пізнай себе" (гр.).

64

водный. Со Змієм сим боролся древній герой Ираклій(Ч. Отсѣчена одна глава. Вдруг на то

65

Сирен. Еллински £ецэг]ѵ, сирѣчь путо, оковы⁽³⁾. Сей урод прекрасным лицем и сладчайшим гласом привлекает к себв и сон наводит мореплавателям. Здѣсь они, забыв путь свой и презрѣв гавань и отечество, разбивают на подпотопныя камни корабли.

^в Кит значит страсть. Что єсть страсть? Есть то же, что смертный грѣх. Ho что єсть грѣх? Грѣх есть мучительная воля. Она-то есть сребролюбіе, честолюбіе, сластолюбіе. Сія-то гидра и кит пожирает и мучит на морѣ міра сего всВх. Она же то есть и ад. Блажен! кто нВсть раб сему треіубому языку. Помяни 7 грѣхов<⁴>. Сіесть 7 мучительных мыслей, и увѣси гидру. Не вѣси ли, яко мысль есть зерно и глава дѣлу? "Омерзишася в начинаніих своих"<⁵>.

^г Житіє наше есть море, тѣлишко - лоточка. Мысли есть вѣяніе вѣтров. Гавань есть блаженство*⁶*. Коль же красна рѣчь сія! Ума твоего крила... Птица бо есть сердце наше, и аще оно не увязло, можем воспѣть и мы: "Душа наша яко птица избавися..."<⁷>.

^д Кйфа, правдивѣе же кёфа, єсть слово еврейское. Еллински: пётра, и єсть каменная гора; польски: скала. Она часто кораблям бывает пристань с городом. Сей єсть образ блаженства, мѣста злачнаго, гдѣ человѣк от китов, от сирен и от волненій мірских упокоевается. По оному: "На мѣстѣ злачнѣ, тамо всели мя..."<⁸>. Сіє имя кифа дает Христос Петру верховному*⁹*. Длячего? Длятого, что и то и другое обитает в сердцѣ; сердце же, а не плоть, єсть истинным человѣком. Чистое сердце, святыня, блаженство, истинный человѣк - єсть тожде. Сего ради всякій христіанин, имущїй сердце чисто, єсть и сын голубов, и кифа. Но Петр святый между всею Церковію єсть и архи-кифа⁽¹⁰⁾, и архи-бар-їонаї¹¹), яко верховный предстоятель Церкви. Аввакум стоит на собственной своей стражѣ: "На стражи моей стану, и взыду на кифу"⁽¹²⁾. Петр же и о стадѣ, порученном и утвержденном на нем, бдит. Блевотина єсть то нечистое сердце, пѣнящееся и клокочущее, аки морскими волнами, похотьми мірскими. Они суть честолюбіе, среброл[юбіе], сластол[юбіе]. В то время сердце єсть ад и змій, изблевающій горькія и скверныя оныя воды: "Волнуются нечестивыи и почити не возмогут"<¹³>. "Гроб отверст гортань их"<¹⁴>. Вси сій во Святом Писмѣ не только китами и зміями, но и псом, изблевающим и на блевотину возвращающимся, и мочащим к стѣнѣ, сіесть испущающим урину, образуются. Рѣки бо сердца их суть урына и вода неключима, раздѣляемая от вод оных: "Раздѣли Бог между водою"⁽¹⁵⁾. "Рѣки от чрева его истекут воды живы"⁽¹⁶⁾. "Отрыгну сердце моє слово благо"<¹⁷). Вся бо Церковь, утвержденная на кефѣ, поет: "Господь пасет мя"(¹⁸>. "На водѣ покойнѣ воспита мя"⁽¹⁹⁾. И вси они суть Иракліи оныи: "Лутчій муж долготерпѣлив, нежели разоряяй грады"⁽²⁰⁾, сіесть державу имущій над страстьми. "Сотворил еси нас Богови нашему цари и іереи"<²¹>.

^а Ведро значит небесную свѣтлость и чистоту воздуха, войшло в славянскій язык из еллинскаго. У них свѣтлость воздуха глаголется:

то фаіЬроѵ ouQavou<²²>.

66

Сіон - слово еврейское. Значит то же, что Еллински: Пируод, Екота, рим[ски] Specula. Так назывался Іерусалимскїй замок. Славенск[и] зор, стража, горница. ^в Іерихон град есть образ суетнаго міра сего и лестнаго<²⁵>. Он широкій, сирѣчь роскошным путем водит ЮНЫХ в разбойники, сіесть в челюсти Зміины и гидрыны, в смертныя грѣхи. Quaenam maxima Peccatoribus poena? Ipsum Peccatum<²⁶>. Ничтоже есть злѣе грѣха, и жала убо его ничтоже ни в сем, ни в оном вѣцѣ мучительнѣе. "Жало же смерти грѣх"⁽²⁷⁾. "Грѣхопаденія кто разумѣет"⁽²⁸⁾? Блажен той един, кто разумѣет. "Блажен муж, иже на пути грѣшных не ста"<²⁹>. "Открый очи мои..."<³⁰>.

67

Коперник есть новѣйшіи Астроном. Нынѣ его систему, сирѣчь план, или Типик небесных кругов, весь мыр принял. Родился над Вислою, в польском городѣ Торунѣ. Сист[ему] свою издал в 1543 г[оду]⁽³²⁾.

Сфера есть слово еллинское⁽³³⁾. Славенски: круг, клуб, мяч, глобус, гира, шар, круг луны, круг солнца.

^в Блаженная натура есть имя Господа Вседержителя.

^г Ад слово еллинское⁽³⁴⁾, значит темницу, мѣсто преисподнее, лишенное свѣта, веселія и дражайшія злата свободы. Адскій узник есть зерцалом плѣнников мучительныя своея воли, и сія лютая фуріаі³⁵) непрерывно, вѣчно их мучит.

68

"Про свободу" (лат.).

69

"Золота вольность" ("aurea libertas") - поняття, поширене в тогочасній Європі, особливо в Польщі, де воно було серцевиною політичного устрою, згідно з яким шляхта мала численні вольності та привілеї. Мотив "золотої вольності" стає одним із провідних в українській літературі, починаючи з 1620-х pp. (твори Касіяна Саковича [див.: СаковичК. Вѣршѣ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924.-С. 38], Мелетія Смотрицького [див.: Smotryc'kyj М. Iustificacia niewinnosci. - S. 1., 1923. - К. З (v.)-5] та інших). Антоній Радивиловський, наприклад, писав: "Межи всѣми добрами дочасными, в которых колвек ся человѣк кохаєт (яко то может кохати в высокой породв, в щастю, в богатствѣ, в славѣ, в силѣ, в пієнкности тВла, в пріятелех), немаш лѣпшого и зацнвйшого добра над волность..." [Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 474 (зв.)]. Зрештою, це поняття в наших старих письменників тлумачилось не лише в політичній стратегії. Той-таки Радивиловський, зокрема, зазначав: "Пытано нєгдьісь Діогенеса филіозофа, что бы правѣ могло человѣку на земли быти найлѣпшого? Отповѣдал: 'Нѣчого немаш лѣпшого над волность'. Рекл апостол Павел: 'Идеже дух, тамо свобода', - а я реку: 'Идеже крест Христов, тамо и свобода'" [Радивиловський А. Огородок Марій Богородицы. - Київ, 1676. - С. 469].

70

Опозиція (а також рима) "золото - болото" в українській літературі часів бароко була

71

загальником. Наприклад, Антоній Радивиловський писав: "...не болотом, але злотом

72

Фалес (гр. ѲаАщ) (бл. 625 - бл. 547 pp. до н. е.) - один із давньогрецьких "семи мудреців".

73

Сковорода подає власну версію оповідки про його нещасливу пригоду. Наш філософ міг узяти її або в Діогена Лаерція (І, 33-34; II, 4) [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и

74

изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 73, 104], або в когось зі старих українських письменників, в яких цей сюжет тлумачився здебільшого якраз під оглядом ідеї себепізнання. "ИзряднВйшеє єсть любомудріє, - писав, наприклад, Симеон Полоцький, - єже себе самаго знати... Кая бо полза єсть человѣку, аще, забыв себе, теченіє планет усмотряєт небесных, аки разсуждаєт трав и зѣлій всяких, составленіє разсмотряєт плоти человѣческая, єстества изслѣдуст всяческих животных и весма всВх тварей небесных и земных вѣдѣніс взыскати тщится, себе же самаго не прилежит

75

познати, кая си єсть полза, воистинну поношеніє и смѣх человѣкови. Якоже прилучилося

76

Під "всякою добротою" Сковорода має на думці красу (гр. каАЛос;) та добротність, лад (гр. aprjii)).

77

Софія (гр. ооф'іа) - мудрість, знання. Слово ооф'іа попервах означало майстерне володіння якимось ремеслом або мистецтвом. Одначе з плином часу зміст цього слова змінюється: вже в Платоновому діалозі «Гіппій більший» (283а-Ь) мудрість "нинішніх" людей протиставлена мудрості людей "давніх" [див.: Платон. Діалоги. - Київ, 1995. -С. 82], а в Арістотелевій «Метафізиці» (І, 1, 982а) мудрість (аофіа) окреслено як "знання про первні та причини".

78

Мінерва (лат. Minerva) - улюблена донька Юпітера, народжена з його голови; богиня наук, мистецтв і ремесел, яку ототожнювали з грецькою Афіною. Сковорода вживав це ім'я на позначення "внутрішнього духа", "ибо, как Минерва, по баснословію, рождена из мозга Юпитерова, так дух наш происходит от Бога" (М. Ковалинський).

79

У християнській традиції премудрість постає як "7таЛішопсіЛо<; аофіа той 0єой" (Послання св. ап. Павла до ефесян 3:10), тобто, за словами Сковороди, "разнообразная премудрость Божія" (у Єлизаветинській Біблії: /Иногорл'З/ійчн.іА прелїрость бжїа), та ототожнюється з Христом. Це місце зі Святого Письма привертало пильну увагу отців Церкви: Климента Олександрійського, Григорія Ниського, Василія Великого, Орігена, Івана Златоуста та інших [див.: УшкалоеА., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. - Харків, 1993. - С. 29-53; PylypiukN. The Face of Wisdom in the Age of Mazepa// Mazepa e il suo tempo: Storia, cultura, societa- Mazepa and his time: History, culture, society. - Alessandria, 2004. - P. 367-400].

80

Тобто в Китаї. Прикметник хінський походить від пол. chinski - 'китайський'. Сковорода

81

міг знати щось про китайську мудрість, адже у XVIII ст. чимало українців займалося

82

місіонерською діяльністю на Далекому Сході, у Монголії та в Китаї. Зокрема, Філофей

83

Легцинський був з духовною місією в Монголії, Іван Максимович 1714 р. направив таку

84

саму місію до Китаю, а трохи перегодом там побував також Інокентій Кульчицький.

85

Сам Сковорода в 1758-1759 pp. спілкувався з переяславським єпископом Гервасієм

86

Про життя як "протяжну смерть" говорив свого часу один із найулюбленіших авторів Сковороди Сенека (Моральні листи до Луцілія, СІ, 13): "Та хіба довго вмирати - це означає жити?" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 452].

Твір було написано, очевидно, наприкінці 1750-х - на початку 1760-х pp. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 84). Уперше надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.

87

Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso) (43 р. до н. е. - 18 р. н. е.) - великий римський поет, який втішався неабиякою славою в старій Україні. За часів бароко його часом розглядали навіть як "батька" української поезії. Тоді гадали, що його могила загубилася десь в українських степах [див.: ViminaA. Historia della guerre civili in Polonia. - Venetia, 1671. - P. 7-8], а сам він був першим, хто почав писати вірші "славенским діалектом". "Матій Стрійковскій, канонік Салонскій, дбй славенских хронограф достовѣрный, -зазначав, наприклад, Мелетій Смотрицький, - в четвертей своєя хронологіи книзѣ пишет Овідіа славнаго онаго латінскаго поету в сарматских народ заточеній бывша и языку их совершеннѣ навыкша, славенским діалектом за чистоє єго красноє и любопріємноє стіхи или вѣршѣ писавша" [Смотрицький М. Грамматіки славенския правилноє сінтагма. -Єв'є, 1619. - Арк. 1 (О просодіи стіхотворной, б. п.)]. Отож, елегії та послання Овідія ретельно вивчали в тогочасних навчальних закладах, зокрема, у Києво-Могилянській академії [див.: SydorenkoA. The Kievan Academy in the Seventeenth Century. - Ottawa, 1977. - P. 110] та Харківському колегіумі [див.: ЛебедевА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 68], - його ж «Метаморфози» цитували навіть у збірниках див Пресвятої Богородиці [див.: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. -S. 2, 8]. І попри те, що, скажімо, Іоаникій Галятовський зарахував Овідія до лав "єретиків" [див.: Galatowski I. Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym. - Czernihiw, 1681. -S. 283], він сприймає Овідієву поезію "сарматської" пори як "прообразне" засвідчення майбутньої євангельської правди: "Овѣдіуш вѣршописец, будучи поганином, на выгнаню

88

"Сльози у горі приносять розраду" (лат.). Це - парафраза «Скорботних елегій» Овідія (IV, 3, 37). Пор.: "...est quaedam flere voluptas". Цей Овідієвий вислів належить до розряду

89

"Що є чеснота?" (лат.).

90

Далі в дужках дописано ("Temnere pro Christo etc.") ("Осуджувати заради Христа й ін.").

91

На наступному рядку-як варіант - написано: "Vulgique errorum transvolitasse mare" ("І проходити море помилок юрби").

92

Сковорода має на думці славетну сентенцію Ювенала (бл. 60 - бл. 127 pp.) (Сатири X, 356): "...orandum est ut sit mens sana in corpore sano", тобто "...треба молити [богів], щоб розум [дух] був здоровим у тілі здоровому" [ЦимбалюкЮ., КобівЙ., СмуроваЛ., ЛатунЛ. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. -Вінниця, 2003. - С. 202; Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. - Київ, 1975. - С. 105]. Пор.: "В здоровому тілі - здоровий дух" [Українські народні прислів'я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. - Київ, 1963. - С. 540].

93

Публій Вергілій Марон (Publius Vergilius Мато) (70-19 pp. до н. е.) - великий римський поет. У старій українській школі Вергілій належав до кола найшанованіших класиків. Його «Буколіки», «Георгіки» та «Енеїда» правили за взірець "низького", "середнього" та "високого" стилів і докладно вивчалися, зокрема, в курсі поетики. Сковорода також досить часто звертався до поезії Вергілія. Крім версифікаційних вправ на теми другої книги Вергілієвої «Енеїди», він, скажімо, цитує «Буколіки» в трактаті «Silenus Alcibiadis» та в діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною». Та й образ Астраї в притчі «Убогій Жайворонок» міг бути навіяний саме Вергілієм, адже той писав у «Буколіках» (IV-a еклога) про повернення цієї богині на землю (у перекладі Миколи Зерова: "Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна" [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. -С. 199]).

94

"Образи з другої книги «Енеїди» Вергілія" (лат.). Це - шкільні вправи з "наслідування". Засада imitatio opens (imitatio antiquorum) відігравала дуже важливу роль у поезії українського бароко. Наслідування (imitatio), - як писав Феофан Прокопович, - є "душею поезії (anima poeseos)" [Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. - Mohiloviae, 1786. - P. 15]. Тогочасна систематика літератури розрізняла "наслідування природи" ("imitatio naturae") та "наслідування взірців (у праці)" ("imitatio operis"). "Наслідування природи", яке збігалося з поняттям "поетичний вимисел" ("eademque est cum effictione poetica"), зазвичай окреслювали як "не лише фабулярне плетиво, але й усі ті прийоми опису, завдяки яким людські дії, нехай навіть справжні, постають правдоподібними" [ibid. - Р. 68, 16]. Тим часом "наслідування взірців", коли автор прагнув "наподібнитися до якогось визначного поета", полягало в певній збіжності його способу думання з думанням взірцевого автора ("posita in quandam mentis nostrae cum probati alicuius auctoris conformatione") [ibid. - P. 68, 71; пор., наприклад: Cypriani Soarii societatis Iesu tabulae rhetoricae. - Leopoli, 1722. - P. 9-10].

95

"Образ Лаокоона, який волає, обвитий зміями" (лат.).

96

Пор.: Clamores simul horrendos ad sidera tillit;

97

Василь Степанович Томара (1746/1747-1814 pp.) - дипломат і державний діяч Російської імперії. Виконував важливі дипломатичні доручення на Кавказі та в Ірані, був надзвичайним послом і повноважним міністром Російської імперії в Константинополі; дослужився до чину дійсного таємного радника. Сенатор Василь Томара все життя палко любив свого вчителя. Навесні 1788 р. він писав Сковороді: "Вспомнишь ты, почтенный друг мой, твоего Василія, по наружности может быть и не несчастнаго, но внутренно болѣе имѣюгцаго нужду в совѣтВ, нежели когда был с тобою. О, если бы внушил тебѣ Господь пожить со мною! Если бы ты меня один раз выслушал, узнал, то б не порадовался своим воспитанником. Напрасно ли я тебя желал? Если нВт, то одолжи и отпиши ко мнв, каким образом мог бы я тебя увидВть, страстно любимый мой Сковорода? Прощай и не пожалѣй еще раз в жизни удВлить частицу твоего времени и покоя старому ученику твоєму..." [Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2 т. - Київ, 1973. -Т. 2. - С. 481^82]. Про філософські погляди Томари, в яких неважко добачити відгомін ідей Сковороди, можна судити за образом Сенатора в «Санкт-Петербурзьких вечорах», написаних його "сердечним приятелем" Жозефом де Местром [див.: Марченко О. Григорій Сковорода та Жозеф де Местр (про один призабутий сюжет): До ювілею Леоніда Володимировича Ушкалова // Збірник Харківського історико-філологічного товариства: Нова серія. - Харків, 2006. - Т. 12. - С. 71-84].

² Ім'я Василь (гр. ВаоїАєік;) означає "цар" [див., наприклад: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 373].

³ Переклад Миколи Зерова [Зеров М. Твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 390].

98

Ця поезія присвячена Йоасафові Миткевичу. Див. прим. 147 до циклу «Сад божественних пѣсней».

99

Переклад Мирослава Роговича [Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2 т. - Київ, 1973. -Т. 1.-С. 102].

100

Переклад Мирослава Роговича [Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2 т. - Київ, 1973. -Т. 1.-С. 106].

101

Сирѣчь: ПОДОБНАГО ДО ПОДОБН[АГО] ВЕДЕТ БОГ<³).

102

Равносносность, или Сострастіе.

103

Caeci sunt Oculi, ubi Mens aliud agit (Proverbium)⁽⁴⁾. Слѣпы суть Очи, буде Ум иное дієт, сйрѣчь, аще йндѣ устранйлся (Древня Притча).

104

Зри! Солнце пало. Жена Лотова обратися назад. То же.

105

Віце-фіїура, graece: AvTLTimogf⁷).

106

^а Атмосфера - Слово ЕллинскоеіЧ: значйт Земнаго Клуба вбздушну Околйчность,

107

Слово Еллинское⁽²⁾. Значйт Гбрнія Кбмнаты и Обйтели, воздвйгнутыя по Образу Головьї

108

Архистратйг⁽⁹⁾. Славёнски Пёрвовоевбда. Сйрѣчь над Вождами Вожд.

109

^а Апокалйпта есть Еллинское Имя<¹³>. Значит Славенски: Откровйтель. Сим Словом Тайно

110

Мадіанйта. Сіє Слово отрыгает Священную Истбрію о Финеёсѣ, котбрый Израилтянина,

111

^а Сирена. Еецэг|ѵ - слово Еллинское, значйт - Путо, Окбвы. Так называется Урод Морскій

112

Весь Мір тако мнит, яко Заповѣди Божія суть тяжки и Гбрки, и Безполёзны. Сіє То же есть, что сказать: не сладок и Дурен Бог. А думать, яко не сладок и Дурен Бог есть Тожде, Что: "Рече безумен в Сёрдцѣ своем: Нвсть Бог"<¹⁹).

113

Не утерплю приписать тут Пресладких Епикуровых Слов сих:

Харк; ті] |jaKaQia Фиаєі. оті та аѵаукаіа Ё7гаіг|аЕѴ EunoQiaxa. та 5е Ьиапбріата, оик аѵаукаіа⁽³⁶⁾. Сіесть:

"Благодарёніе Боїу! яко Нужная сотвори Легкостяжными, Злостяжная же -ненужными".

114

Сія Пѣснь взята из Трагедо-комедій, наречённыя «Гонймая Цёрковь». Жена Апокалиг[мая там, гонйма Змієм, поёт Пѣснь сію, или Хор. Есть сіє мйлое Творёніе Варлаама Лащёвскаго⁽³⁷⁾, учйвшаго в Кіевѣ и Богословію с Еврёйским и Еллинским Языком, и бь'ївшаго Предводйтелем в Послѣднем Исправлёніи Біблій. Почй Архимандр[итом] Донским.

Вѣчная Память!

115

"Боже, Пѣснь нову воспою тебѣ, во Ч^/алт[ири] Десятостр[уннѣм], дающему Сп[асеніе]

116

Пблній. Сіє значйт не тоє, Что Исполнённый, но Полевьш, Что в Пблѣ. Сіи Стихй суть из Побѣдныя Пйсни Ѳеофана Прокоповича*⁴¹*, Ректора Кіевскія Академій, треязычнв воспѣвшаго Царю ПЕТРУ, побѣдйвшему под Полтавою Градом. Почй Президентом в Сѵнбдѣ. Вѣчная Память!

^в Сія Пѣснь есть из Дрёвних Малороссійских, и есть милая Икбна, образующая Весну*⁴²). Она пространна.

117

Парафраза Першої книги царств 14: 7. Пор.: сердце твоє сердце /иое.

118

Одигйтріа. Слово Еллинское, значйт - Путевбдница, Наставница⁽⁴³⁾. Отсюду во Акаѳистѣ: "Радуйся, Стблпе, наставляя плавающія..."⁽⁴⁴⁾ и протчая. Таковьш примбрскіи Турни при Затмѣніи Звѣзд наставляют ко Брёгу Плавателей Горящим на них Огнем. В Бйбліи нарицается: Столп Облачный, сйрѣчь высбкій, до Облаков досязаюгцій. Напримѣр: "В Столпѣ ОблачнВ Глаголаше к ним"<⁴⁵>. Образуется сим Столпбм Священная Бйбліа. Она-то нас, обзфеваемых в Мбрѣ Мыра сего, наставляет к Гавань бной, гдв Убогій Лазар со Авраамом и вся Цёрковь почивает.

Сія Гавань нарицается Еврёйски КИФА, или КЕФА. Еллински Петра, сйрѣчь Каменная Гора, Лоно и Град. Что убо сія Кйфа и сей Апокалипсный Град знаменует? Пир бный Лбтов с Дбчерьми свойми, о Коём: "Блажен, иже снВсть Обѣд во Царст[віи] Н[ебесном]"<⁴⁶>.

"Радости вашея Никтбже вбзмёт от вас"<⁴⁷).

"Веселіе вѣчное над Главою их"⁽⁴⁸⁾.

Глава наша есть Сердце наше. Аще оно не болйт и вѣчно радуется, сіє есть Едйное истинное Блаженство: "Мир, всяк Ум превосходящій"⁽⁴⁹⁾.

Амйнь!

^в Фарійская Пирамйда, или Турня, не далече от Устія Рѣкй Нила, гдв Град Александріа.

119

Чревонейстовство есть чрёвная Мудрость, мудрствуюгцая о том, кія сладчайшія Жёртвы суть Боїу ея Чрёву?

Так толкует святый Нил в КнйгВ о седмй Бѣсах<³>.

120

Бон Жур - Французкое. Дббрый День! Калй Имёра - Грецкое⁽³⁾. То же. ^в Gehorsamer Diener - Нѣмёцкое. Покбрный Слуга. ^г Salve (Салуе) - Рймское. Благоденствуй! Спасайся!

121

Еллинска Послбвица есть так:

122

Христос же вопреки говорит: Славьі от человѣк не хогцу<⁶>. Есть прославляяй мя Отец мой⁽⁷⁾. Отец, Бог совѣсть, свидѣніе - есть то же. "На пути свидВній твоих насладихся"⁽⁸⁾. Ах! убойтеся, нечестивыи, свидВній Божіих! "Не убойтеся от убиваюгцих тВло"⁽⁹⁾. Скажите с Давидом: "Прокленут тій, и ты благословити"*¹⁰¹. Бумажка, о лицемѣри, человѣческая оправдит тебѣ у человѣк, но не у Бога. Се тебѣ колесница без колес<^и>! таково без Бога всякое дВло.

123

Крин слово Еллинское. Римски Лиліа, Крина. Крины сельныи, то есть дикіи, полевыи.

124

^а Сими словами бодет философа Сенеку, но всуе. Сенека, пишущи о спокойствіи сердца, не влечет человѣка в праздность, но много затѣвать не совѣтует, а сим самым отвлекает и от праздности. Ибо праздным быть и суеты затѣвать суть разныя крайности и равное безуміе; посредв же сих разбойников Христос - Божія сила и царственный оный путь: "Аз есмь путь, [и] истина и живот"⁽¹⁾. Не уклонися ни на десно, ни на шуіе... К Римлянину Грек сей пишущій не дерзает именно хулить славнаго Римлянина, учителя Кесарскаго, хотя сам вицерой<²> и друг Кесаря Траяна<³>.

125

^а Ахйллес был первый храбростію из всѣх Грецких воинов, разоривших древній град Трою. Он убил Ектора, храбрѣйшаго всВх Троян. От сего народа произошел род римскій и отсюду имя Кесарю Траяну... Гомер был первый пророк древних Греков, сей есть главный творец исторіи Троянскія. У Еллинов піита назывался тот, кто у Еврей пророком<¹⁴⁷>. Пророческая писанія називалися у Еврей пѣснями и твореніями, а у

126

Язвит Епикура<¹⁴⁸>. Ненавистію помрачен, не хотѣл раскусить сладости, сокровенныя в сем

127

^a ’ЕфбЬюѵ ab 6So<; via [ЕфбЬюѵ від oS6<; - дорога (лат.)].

128

To yr|Qa<;, уг|рато<; - senectus [То уг|ра<;, уг|рато<; - старість (лат.)].

129

^в Еецѵо<; - gravis, ponderosus; ідолос; - desiderium, amor [Еецѵо<; - поважний,

130

важливий; цха;, Iqwtoc; - бажаний, любов (лат.)].

131

Oiwv6<; - omen [Oiwvo<; - прикмета (лат.)].

^в То етск; - annus, gen. etou<; [То ето<; - рік, родовий відмінок: etou<; (лат.)]. ^{г с}Туіг]<; ut <хЛг|Ѳгі<; [^сТуіг]<; як аЛг|Ѳгі<; (лат.)].

132

color est ex albo et caeruleo mistus [Livor (синій) замість invidia (заздрість); бо livida означає

133

Est pro edit. Sic et Horat[ius]: siquid est animum, differs curandi tempus etc. [Est (є) замість edit (їсть). Так і Горац[ій]: siquid est animum, differs curandi tempus etc. (лат.)](Ч.

134

Танець утілює тут темний бік буття. У християнській традиції він підлягав рішучому засудові [див.: Heers J. Swi^ta glupcow і karnawaly. - Warszawa, 1995. - S. 49-52], адже його

135

Теренцієва комедія «Брати» була вперше поставлена під час погребальних ігр на честь Луція Емілія Павла в 160 р. до н. е. Прототипом цієї п'єси була однойменна комедія Менандра, яка збереглася лише невеличкими фрагментами [див.: Менпндр. Комедии. Фрагмента / Изд. подготовил В. Н. Ярхо. - Москва, 1982. - С. 301-302]. Власне кажучи, у Менандра було дві комедії під такою назвою. Одна з них (фр. 94-95) стала основою для комедії Плавта «Стіх» [див.: Плпвт. Комедии / Пер. с лат. А. Артюшкова; коммент. И. Ульяновой. - Москва, 1987. - Т. 2. - С. 599-646], а друга (фр. 85-93) - для комедії Теренція. Друком Теренцієві комедії вперше з'явилися в Страсбурзі 1471 р.

136

Комедію Теренція «Брати» в ХѴІ-ХѴІІІ ст. не раз видавали й коментували. Зокрема, ціла

137

низка видань комедій Теренція супроводжувалася латинськими прозовими викладами

138

їхнього змісту (mgumentinn). Один із таких викладів змісту «Братів» здійснив Марк-Антуан

139

Тацит, философ, политик, ученый, писатель, описывая обстоятельства Цинны с Арменїусом, не пропустил упомянуть видВннаго Цинною сна. Читай о сем Лѣтопись Тацит[а], гл[ава] І, 45 арт[икул] и гл[ава] II, арт[икул] о ГерманикусВ⁽²⁾.

^в Сократу часто снился один сон; оный казался ему в различных видах, но всегда приказывал одно: "Сократ, прилагайся к музыкв и упражняйся к оной!"<³>. Как совершеннВйшая музыка есть философія, то Сократ, послѣдуя сновидВнію, больше и больше побуждался прилѣжать к оной, обрагцая всю любовь и ревность к мудрости. Так он толковал сон свой. Критон, друг Сократов, пришол объявить ему, что завтре, по приговору Суда, должен он умереть. Сократ сказал ему: "Так и быть сему, но не завтре! Мнв снился сон в сіє же утро, что женьгцина необыкновенной красоты явилась мнв в длинных бѣлых ризах и, назвав меня по имени, говорила: чрез три дни прибудешь ты в плодоносную твою Пиѳію"<⁴>.

140

Гдв душа наша не обрѣтает никакого основанія подлинности, тамо должна она ввѣряться мнѣніям, успокоиваюгцим и возвышаюгцим бытіе его, ибо сіи мысли ведут нас ЯСНЫМ небом чрез ВОЛНЫ жизни сея.

141

Ксенофонт и Платон описывают различныя произшествія, гдѣ Сократов дух, так

142

Веселіе мудрому мужу должностію есть: безбожно бо Богобоязливому печалиться. Юнг,

143

Читай о сем сочинен[іе] его под именем «Жена Лотова», примѣч[аніе] 4[-е].

144

Если бы младенец мог мыслить во утробв матери своей, то можно ли бы увѣрить его, что он, отдВлившись от корня своего, на вольном воздухВ приятнѣйшим свѣтом солнца наслаждаться будет? Не мог ли бы он тогда думать напротив и из настоягцих обстоятельств его доказать невозможность такого состоянія? Столько же кажется невозможною жизнь по смертй заключенным в жизнь времени сего.

^в Угрызенія совѣсти суть духи черные мученія и уязвляюгція змѣи, молніи, проницаюгція ясныя истинны, суть Ад. Сія истинна ввѣрена на сохраненіе послѣднему часу человѣка. Юнг, Ногць, ІѴ<²¹>.

145

Двѣ сіи половины составляют єдино: голод и сытость - пищу; зима и лѣто - плоды; тьма и свѣт - день; смерть и живот - всякую тварь. Потоп Зміин, гл[ава] 5.

146

Вьісокомудрствующїе не оставили преслѣдовать его злословіем даже и во гроб, проповѣдуя в соньмигцах и вездВ, что Сковорода оставил надпись сію по себв из гордости и киченїя. Много потребно имѣть дерзости, чтоб осмѣлиться уВѢрЯТЬ о сем! Чтоб болѣе оказать к нему и ввести его в презрѣніе и возвышеніе себя, то они стараются важно утверждать и изыскивают способы увѣрять, что Сковорода был способен к порокам. Дабы пред очами людей замѣнить добродѣтельную жизнь мнимовысокими своими знаніями таинств и правил, то они разгласили, якобы Сковорода при кончинв увидѣл заблужденія свой, состоявшія в непослѣдованіи толку их, признал оныя, просил прогценія через одного из братства их и раскаевался. Но как извѣстная святость жизни Сковороды и честныя правила его, имѣюгція цѣлью любовь истинны и добродѣтели, а концем красоту и совершенство духа, были, так сказать, спицею в око лицемѣрам сим, то и не удивительно, что они пугцают всякаго рода ядовитыя стрѣлы в память его; однако сим самым в чувствіях простых и правдолюбивых сердец душа его приобрѣтает вягцшую красоту страждугцей невинности и, сквозь мрак смертй и клевету злобных душ сіяя внутренним спокойствіем, представляется в умах богорожденных достизаюгцим совершенства Мудраго Мужем.

Михайло Ковалинський написав «Жизнь Григорія Сковороды» десь наприкінці 1794-го - на початку 1795 pp. Цей твір дійшов до нас в автографі, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 26) та в кількох списках. Уперше надрукований Миколою Сумцовим у часописі «Киевская старина» під назвою «Житие Сковороды, описанное другом его М. И. Ковалинским» (див.: Киевская старина. -1886. - Т. XVI. - Сент. - С. 103-150). Подаємо за автографом.

¹ Горацій. Оди, III, ЗО. У перекладі Андрія Содомори: "Смерті весь не скорюсь" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 89].

² В автографі: верьховное.

³ Євангелія від св. Івана 1: 3.

⁴ В автографі: верьховнаго.

⁵ Очевидно, Ковалинський нав'язується тут до слів св. ап. Павла: Иво едйнѣ/иъ д^0/иъ /иы всй во єдйно т^/іо крестй^О/ИСА, Зціе іХдеє, Зціе Є/і/іини, й/ій равй, й/ій свовбдни: й всй едйнѣ/иъ д^0/иъ Напой^о/ИСА (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 12:13).

⁶ В автографі: церьквгь.

⁷ В автографі: "было его", - а надрядковими цифрами вказано належний порядок слів.

⁸ Див. прим. 136 до діалогу «БесВда 2-я, нареченная Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон».

⁹ Самійло Миславський (1731-1796 pp.) - видатний церковний діяч і богослов, вихованець Києво-Могилянської академії. У 1754 р. прийняв постриг. Був професором, префектом і ректором Київської академії, з 1761 р. - архімандрит Києво-Братського монастиря, а 28 грудня 1768 р. хіротонізований на єпископа білгородського та обоянського. З 1776 р. -єпископ ростовський та ярославський, а з 28 вересня 1783 р. - митрополит київський та галицький.

147

Еллинов - музы, піиты, поэматы, сирѣчь пѣсни, творенія, сотворенія. И сюда-то навѣстки дают слова оныя: "В твореніях рук твоих поучахся"⁽⁵⁾. А за Давидом Исаіа:

148

Епикурском словѣ. Нѣт святѣе сего слова. Природѣ послѣдовать, могти несть Чин,