Precedent UA — 2015

Омбудсман Валерія Лутковська: «Однієї державної волі замало»

Процедура виконання рішень Європейського суду з прав людини полягає у виконанні трьох напрямків дій: сплата справедливої сатисфакції; виконання рішень по відношенню до конкретної особи (бо в деяких випадках рішення ЄСПЛ може мати наслідком перегляд всіх раніше прийнятих рішень стосовно заявника, але не у всіх випадках); і третя частина зобов'язань, яку має здійснити держава, це зробити так, щоб із цієї конкретної підстави люди більше не зверталися до ЄСПЛ. І не тому, що їм заборонять, а тому, що в законодавство будуть внесені відповідні зміни, які дозволять людям вирішувати цю проблему на національному рівні.

Це для держави дзвіночок, і вона має бути зацікавлена в тому, щоб відповідним чином змінити судову практику, законодавство або адміністративну практику.

Показником того, наскільки ефективно держава виконує рішення ЄСПЛ є також і діяльність урядового уповноваженого, бо ініціатива до змін має виходити і від нього, тому що він розуміє, в чому конкретно проблема, і у зв'язку із чим Європейський суд констатував порушення. Але він не може самостійно і в повному обсязі реалізувати всі ті дії, від яких залежить виконання цих рішень. В деяких випадках свою практику мають змінювати суди, іноді законодавство має змінювати парламент. Має бути зацікавленість всієї держави, має бути державна воля до виконання рішень ЄСПЛ.

Як колишній урядовий уповноважений і зараз — як уповноважений з прав людини — я можу сказати, що однієї державної волі замало. Хоча би тому, що ми маємо багато повторних рішень ЄСПЛ. Якщо ми подивимось на практику рішень Європейського суду щодо України стосовно статті третьої «Заборона катування» (поводження з особою, яка затримана працівниками правоохоронних органів), то ми побачимо, що ця проблема є системною. Я намагаюся побороти цю проблему, очолюючи і здійснюючи функції національного превентивного механізму проти катувань, але моїх зусиль та зусиль громадськості у цьому питанні недостатньо. Необхідна ще державна позиція стосовно того, що катування є недозволенним поводженням з боку правоохоронних органів. Ми маємо змусити працівників органів внутрішніх справ та прокуратури належним чином виконувати Кримінальний процесуальний кодекс, який, до речі, вже три роки як не містить можливостей використовувати явку з повинною, надану під катуваннями, у якості доказів в кримінальному процесі. Мова йде про те, що необхідно певним чином змінити судову практику, для того щоб судді належним чином виконували КПК, використовуючи статтю 206, яка чітко передбачає: у випадку якщо судді заявлено про порушення прав людини, або якщо він бачить наслідки порушення цих прав, цей суддя має право на ініціативні дії. Таким чином, суд сьогодні стоїть на першій лінії боротьби з катуваннями. Крім цього, це ще й питання до адвокатів, які мають належним чином заявляти клопотання про застосування статті 206 КПК і належним чином доводити судді, що докази, отримані за допомогою катувань не можуть бути визнані належними у кримінальному процесі. І як тільки суд почне відмовляти у застосуванні цих доказів, тоді працівники правоохоронних органів перестануть катувати затриманих. Бо тут ми спостерігаємо цілий ланцюг: катують для того, щоб отримати явку з повинною та добути певні докази для суду.

Коли я ще починала свою діяльність на посаді Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, то зробила помилку, наслідки якої спостерігала пізніше. На одній із зустрічей з суддями в 2000‑ому році я пообіцяла організувати поїздку у Страсбург, якщо в їхніх рішеннях буде застосована практика ЄСПЛ. Тоді українські судді ще не мали такого досвіду, і я швидко наразилась на проблему, бо вони почали надсилати мені свої рішення нібито із застосуванням практики Європейського суду. Насправді вона там була застосована неправильно. Тому мені здається, що застосування практики ЄСПЛ не може відбуватися заради самого застосування. Вона має бути логічним завершенням правової позиції національного судді. Іншими словами: правова позиція українського судді має співпадати із європейським.

Суддя Конституційного суду України Станіслав Шевчук: «Треба припинити лякати суддів люстрацією»

Положення Конституції, особливо ті, що знаходяться у першому та другому розділах, там де йдеться про права людини та принципи, повинні бути розтлумачені відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини. Лише формальне посилання на норми Конституції не завжди дає результат, бо вона повинна тлумачитись не формально, а ціннісно. З цього погляду тлумачення по всім базисним параметрам не може відхилятися від того, яке надає ЄСПЛ.

Що стосується судів загальної юрисдикції, то

Особливо у контексті обрання запобіжних заходів. Має бути ще забезпечене субстантивне застосування, тобто органічне розуміння прав людини, відповідно до їхнього сутнісного змісту. Це дуже складно зробити шляхом застосування законів як простого тексту — повинно бути органічне розуміння. А в нашій пострадянській традиції, де суди були елементом каральної системи, подібні приклади знайти дуже складно. Саме тому треба розглядати, як відбувається застосування законів у контексті дотримання і забезпечення прав людини. І практика ЄСПЛ — це чудовий приклад такого контексту.

Після засідання Конституційної комісії при Президенті України були внесені пропозиції введення конституційної скарги. За допомогою цього інструменту людина, права якої порушуються, після вичерпання всіх засобів правового захисту та отримання остаточного рішення суду, може оскаржувати у Конституційному суді закон, на підставі якого було прийняте рішення. Я вважаю, що це може стати наступним кроком для зменшення навантаження на ЄСПЛ по аналогії із повноваженнями Конституційного суду Турції, де також існує інститут конституційної скарги.

Що стосується судів загальної юрисдикції, то на перше місце я би поставив пропозиції щодо незалежності судової влади та розуміння того, що це окрема гілка влади, на чолі якої стають відповідальні судді, що забезпечують поступовий розвиток правової системи своїм власним прикладом. Я розумію, що це питання еволюційне, бо революційні заходи не завжди можуть принести ефективний результат, а іноді навіть можуть відкинути країну назад. Справа в тому, що судова влада — це елемент правової культури. Я погоджуюсь із тим, що в нашій судовій системі насаджувалося верховенство закону, а не права. Тому дуже важливо, щоб наші судді судили так, як роблять їхні європейські колеги, які на перше місце ставлять людину та принцип верховенства права, а не формальний текст закону та принцип соціалістичної законності.

Більше 70 % скарг українців до ЄСПЛ та його рішень проти України пов'язані із невиконанням судових рішень, і це — системна проблема, яка була викликана популістичною політикою всіх політичних циклів після отримання незалежності, і цей — поточний цикл — не є виключенням. А інші рішення потребують серйозних системних змін щодо заходів індивідуального та загального характеру в контексті виконання рішень ЄСПЛ. Виплата компенсації — це лише один з елементів. І то у нас тут виникають певні проблеми. Саме тому була запропонована ініціатива замінити грошові виплати облігаціями. Найбільш серйозна проблема щодо виконання рішень ЄСПЛ пов'язана із виконанням заходів загального характеру, перебудовою судової та правоохоронної систем на тих засадах, щоби унеможливити аналогічні порушення прав людини у майбутньому. А такі зміни неможливо запровадити простими змінами до законодавства. Тут мають працювати насамперед елементи правової культури та соціальної відповідальності суддів.

Щодо судів загальної юрисдикції, то я вважаю, що треба припинити лякати суддів люстрацією, зробити висновки щодо тих негативних моментів, які відбувалися в українських судах під час Революції Гідності, запустити ефективний механізм антикорупційних заходів та плекати культуру прав людини, чим дуже успішно займаються неурядові організації, такі як Українська Гельсінська спілка з прав людини.

Голова Вищого адміністративного суду України Олександр Нечитайло: «Посилання на рішення ЄСПЛ посилюють довіру до судової системи в Україні»

У статті 9-тій Конституції України йдеться про те, що міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. А отже, норми Конвенції з прав людини та основоположних свобод є частиною законодавства України. Зрозуміло, що вони повинні застосовуватися на одному рівні із законами, які були прийняті нашим парламентом.

Останнім часом судді Вищого адміністративного суду, апеляційних та окружних адмінсудів звертають увагу на практику ЄСПЛ, посилаючись на неї у своїх рішеннях. Для України, яка є лідером щодо звернень до Європейського суду, дуже актуально здійснювати аналіз та приводити національне законодавство і практику національних судів до стандартів Конвенції про захист прав людини.

Якщо проаналізувати практику Європейського Суду, на сьогоднішній день існує близько 14 000 звернень наших громадян до цієї організації. Це дуже велика кількість, тому використання рішень Європейського суду має дуже велике значення для кожного судді. Крім того, у Кодексі про адміністративне судочинство України у статті 8 чітко зазначено про те, що принцип верховенства права у нас застосовується з урахуванням практики Європейського суду. Фактично це перший процесуальний Кодекс в Україні, який зобов’язував керуватися у своїй практиці рішеннями ЄСПЛ.

Як суд вищої інстанції у системі адміністративних судів ми постійно доводимо до відома судів першої та другої інстанції актуальну інформацію щодо рішень ЄСПЛ. Ми усвідомлюємо, що захист людини має бути найголовнішою цінністю нашого судочинства.

Крім того, в 2013 році пленум Вищого адміністративного суду України прийняв постанову про судове рішення в адміністративних справах, де чітко було зазначено про те, що у мотивувальній частині суди повинні посилатися на рішення ЄСПЛ.

Звісно, існують і певні критерії під час застосування рішень ЄСПЛ. Це передусім стосується випадків невідповідності національного законодавства європейській конвенції, коли українське законодавство не регулює ті чи інші питання, або це регулювання є недосконалим через певні прогалини у нормативно-правових актах. Тоді ми знаходимо вихід, застосовуючи рішення Європейського суду.

Ми керуємося Конвенцією, у якій дійсно головною цінністю є саме людина та її права і свободи. Таким чином люди бачать, що судова система дійсно захищає їхні права, не зважаючи на будь-які політичні аспекти або тиск, які судді мають на сьогоднішній день. Довіра до нас виявляється у тому, що ми є незалежні і діємо, підсилюючи свої рішення практикою Європейського суду.

Офіційний переклад рішень ЄСПЛ наразі здійснює Міністерство юстиції України. На жаль, перекладають лише ті рішення, які стосуються України. У той час нам би хотілося мати перекладеними рішення, які стосуються роботи всього Європейського суду. У першу чергу нас цікавлять рішення, які стосуються практики люстрації, яку вже багато країн пройшло і має з цього приводу певний досвід. Тому є ціла низка рішень ЄСПЛ, які стосуються саме цієї ситуації. Але, оскільки ці рішення не стосувалися України, то офіційного їхнього перекладу ми не маємо. Ми намагаємося залучати досвідчених перекладачів, щоби мати переклади цих рішень та визначити основні доктрини по тим чи іншим категоріям справ.

Постійно поновлювана збірка судових рішень ЄСПЛ в електронній формі дуже полегшила би нашу роботу. В майбутньому нам хотілося би вдосконалити знання англійської мови, щоб читати оригінали рішень. Я сподіваюся, що на майбутніх конкурсах на суддівську посаду буде висуватися умова знання англійської або французької мови, оскільки саме на цих мовах публікуються рішення ЄСПЛ. Якщо ти знаєш оригінал, то зможеш тоді працювати більш ефективно.

Якщо взяти статистику звернень українських громадян до ЄСПЛ, то із 14 000 близько 9 000 стосуються питань щодо невиконання рішень українських судів. Тут у першу чергу ми можемо говорити про питання довіри до суду. Поки громадянин не зрозуміє, що український суд є дійсно незалежним і його рішення, не зважаючи на те, що вони прийняті не на його користь, є законними, відповідають і Конституції і європейській практиці, він буде звертатися до ЄСПЛ.

Крім того, ми розуміємо, що якість нашого законодавства є дуже низькою. Ми бачимо багато прикладів критики законодавства про очищення влади та про справедливий суд. Відповідні висновки Венеціанської комісії ми маємо. І ви бачите, наскільки низький рівень законотворчого процесу. Але багато хто не розуміє того, що суддя є фактично виконавцем цих законів, і він не може вийти за їхні рамки. Якщо закон неякісний, то й рішення судді може бути також не зовсім правильним у розумінні відповідності Європейській Конвенції. Часто закони, якими ми користуємося у своїх судових рішеннях, є двозначними. Навіть останній законопроект, що стосується активів попередньої влади. Ми бачимо, як народні депутати, не замислюючись про наслідки, не аналізуючи практику європейських судів з цього приводу, розробили законопроект, який змусить українські суди діяти у подальшому відповідним чином. А ці рішення приймалися здебільшого на хвилі революційної доцільності. Суд не може керуватися революційною доцільністю, оскільки для нас всі громадяни України є рівними і не має значення — чи мають вони якусь політичну прихильність до тієї чи іншої партії. Незалежний суд не має зважати на це. На жаль, багато громадських діячів цього не розуміють. Тому вони намагаються тиском домогтися покарання громадян, пов'язаних зі старою владою. А якщо це люди із, як вони називають «демократичними переконаннями», то суди, на їхню думку, повинні «піти на зустріч». Це неприпустимо. Ми всіляко намагаємося довести, що такого не повинно бути, і приймаємо рішення, незважаючи на зовнішній тиск.

Для нас є дуже актуальними тренінги, які стосуються практики рішень ЄСПЛ, тому що ті доктрини, які виробляються Європейським судом є важливими. Ми хотіли би, аби мислення кожного судді було спрямовано саме в рамках цих доктрин. Ми знаємо, що багато суддів зараз працюють, керуючись настановами ще школи Радянського Союзу. Тому ці тренінги треба проводити, щоб це мислення змінилося, і вони могли зрозуміти, що саме мають на увазі доктрини ЄСПЛ.

Складність у застосуванні рішень ЄСПЛ полягає у тому, аби зрозуміти, що саме таке рішення стосується цих відносин. Щоб не було випадків, коли суддя цитує певну доктрину без її цілковитого розуміння. Іноді судді важко зрозуміти мотивацію щодо конкретної справи. Ми неодноразово стикалися із тим, що є цитати із законодавства та певного рішення ЄСПЛ, а чому саме прийняте таке рішення — незрозуміло.

Ми застосовуємо у своїй практиці рішення ЄСПЛ також тоді, коли вони згадуються сторонами судового процесу. Такі застосування часто бувають дуже успішними, бо вони допомагають судді сформувати свою власну думку. Коли є певна практика, і вона дійсно стосується цієї ситуації, то згадка про неї у процесі розгляду справи завжди є певною допомогою.

Суддя Вищого адміністративного суду України Ігор Олендер: «Відсутність доступу до всіх рішень ЄСПЛ — одна з наших проблем»

У своїх судових рішеннях я досить часто посилаюся на прецеденти ЄСПЛ, бо така можливість прямо передбачена у нашому законодавстві і є серед міжнародних зобов'язань України.

Кодекс адміністративного судочинства говорить про те, що суди зобов'язані враховувати під час вирішення адміністративних справ практику ЄСПЛ. 9-та стаття Конституції України також говорить нам про те, що міжнародні договори є обов'язковими для виконання у нашій державі. Ми знаємо також, що Конвенція про захист прав і основних свобод людини є частиною українського законодавства.

Ми спостерігаємо, як змінюються суспільні відносини, триває процес еволюції цих відносин, тому у мене є потреба застосовувати практику ЄСПЛ як таку, що розтлумачує нам як правникам, з чого саме виходить європейське законодавство і якими є стандарти у царині захисту прав і свобод людини. І така потреба існує, бо й наші суспільні відносини не стоять на місці. Ми застосовуємо прецеденти ЄСПЛ, бо у нас є і потреба в цьому і бажання.

Застосування рішень ЄСПЛ у нашій практиці посилює правову систему в Україні, бо таким чином ми вносимо у неї високі європейські стандарти. Держава має більш лояльно ставитися до забезпечення прав людини.

Коли ми застосовуємо таку практику, то ми стимулюємо наші органи влади (оскільки адміністративні суди розглядають справи, де суб'єкт владних повноважень є стороною) враховувати це і не повторювати тих помилок, які будуть підставою для винесення рішень не на користь державних органів. Таким чином ми будемо стимулювати до того, щоб приводити практику адміністративних державних процедур до існуючих європейських стандартів.

Відсутність доступу до всіх рішень ЄСПЛ — одна з наших проблем. Відомо, що Міністерство юстиції України друкує на своєму сайті переклади офіційних рішень Європейського суду відносно України. Це, безумовно, є дуже корисним джерелом інформації для нас. Але, на жаль, Мінюст не забезпечує переклад рішень ЄСПЛ щодо інших держав. А ми цілком могли би користуватися ними у своїй роботі. Звісно, ми намагаємося відслідковувати їх самостійно, заходимо на сайт ЄСПЛ, бо там також друкуються деякі рішення і в російському перекладі. Бо іноді одна із сторін на процесі може послатися на рішення Європейського суду щодо іншої держави. Тоді ми намагаємося його знайти та проаналізувати. І тут виникає проблема офіційного перекладу, бо не завжди можна з ним ознайомитися для аналізу.

Електронна збірка всіх рішень ЄСПЛ була би для нас дуже корисною. В кожному судовому залі та у нарадчій кімнаті нашого суду є комп’ютери, тому ми маємо можливість користуватися такою збіркою прямо під час судового процесу.

Для того, щоб українські громадяни якомога менше зверталися до Європейського суду та вирішували свої питання у вітчизняних судах, потрібно змінювати українське законодавство. Багато в чому воно є надзвичайно зарегульованим, а ті правові відносини, де дійсно потрібен регулюючий акт, зокрема, закон, його не мають. Наприклад, законодавство щодо порядку проведення мирних зібрань було вкрай невизначеним і до Революції Гідності і зараз також. Законодавець мав би тут випереджати події, маючи на увазі застосування практики Європейського суду та негативну практику, зокрема, «Вєренцов проти України», де розтлумачується кричуща необхідність у прийнятті такого законодавства. І це лише один із шляхів для зменшення звернень громадян. Також необхідно враховувати негативну практику щодо України під час здійснення управлінської функції органами влади. Зокрема, вони мали би враховувати ті рішення ЄСПЛ, в яких йдеться про виконання кінцевих рішень українських судів. Бо часто Європейський суд каже, що однією з умов виконання його рішення є виконання рішення українського суду. А це вже обов'язок нашої виконавчої влади: взяти це до уваги і навіть випереджати. Як приклад тут можна привести Державну міграційну службу України, яка змінила свою практику після декількох негативних рішень ЄСПЛ. Сьогодні ми не маємо таких кричущих порушень прав біженців. Тепер ці особи не звертаються за захистом своїх прав до судів, а вирішують свої проблеми за адміністративною процедурою.

Національна школа суддів неодноразово проводила тренінги для нас. І ми завжди широко обговорюємо їх. Останній захід, в якому я брав участь, був організований за участі ОБСЄ. Він проводився з приводу застосування європейських стандартів щодо відповідальності судді. Є вже й негативне рішення ЄСПЛ з цього приводу. Я маю на увазі справу «Волков проти України».

За своєю структурою рішення Європейського Суду є складними. Не завжди зрозуміла їхня мотивація, тому іноді досить складно застосовувати їх у якості прецедентів. Правильно застосувати ці рішення можливо лише тоді, коли правильно їх розумієш. Тому нам необхідні додаткові тренінги саме з приводу мотиваційної частини деяких рішень ЄСПЛ.

Найбільша складність у застосуванні рішень ЄСПЛ полягає у тому, що ми ніколи не мали прецедентного права. А для континентальної системи права — це усталена судова практика. Звісно, ми це розуміємо і можемо застосовувати у цьому контексті, але все одно відбувається якась внутрішня трансформація, усвідомлення того, що є усталена практика, яка підлягає застосуванню з огляду на те, що все ж таки визначальними є вимоги Конвенції, по яких приймаються судові рішення. Проблема також у тому, як застосувати певний прецедент до конкретних обставин, фактів і встановлених висновків у судовому рішенні.

Ми не раз застосовували рішення ЄСПЛ, які були викладені у доводах сторін процесу у касаційних скаргах. Для справи ці застосування були дуже успішними, бо це допомагало зрозуміти глибину правовідносин, і як їх слід регулювати з огляду на вимоги Європейської конвенції. Я вважаю, що у таких випадках було дотримано і вимогу щодо законності і справедливості судового рішення. Чим далі, тим частіше громадяни та юридичні особи посилаються на рішення ЄСПЛ. Суди ж мають на будь-який обґрунтований довід сторони дати відповідь. Звісно, рішення ЄСПЛ — це не панацея, не можна посилатися на них у кожній справі, треба насамперед зважати на їх користь та актуальність для правовідносин у державі. Наш суд формує практику для судів нижчих інстанцій, тому це було би визначальним для правильного застосування прецедентів ЄСПЛ у судових рішеннях.

Голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк: «Дуже важко ламати застарілу правосвідомість»

Ми доволі часто використовуємо рішення ЄСПЛ у своїй практиці, бо наша область розташована на кордоні із Європейським Союзом, Польщею, тому ми маємо багато співпраці із польськими судами, часто проводимо різного роду виїзні конференції. Таке середовище дає можливість у приватних розмовах обговорювати принципи верховенства права.

Якщо ми закріпили принципи верховенства права на законодавчому рівні, то ми повинні їх виконувати. Але тут питання не стільки у законотворчості та нормативній базі, яка регулює застосування практики ЄСПЛ. Дуже важко ламати застарілу правосвідомість. Наприклад, всі дуже ретельно вивчали та обговорювали новий Кримінальний процесуальний кодекс напередодні його прийняття. Всі були переконані у його демократичності, у тому, що він — найкращий у світі. Я не вивчав його до того часу, поки він не був прийнятий, з одної причини: всі вивчали процедурні норми, а для мене були важливі насамперед засади, які змінилися кардинально.

І сталося це, як записано у статті восьмій КПК, «через призму рішень Європейського суду». Якщо раніше нас відсилали до практики Верховного суду України та постановам його пленуму, то сьогодні наш орієнтир — ЄСПЛ.

Є також питання преюдиції. Якщо вже рішенням ЄСПЛ або іншого суду встановлено подібне порушення, то не треба доводити. Тому ми й використовуємо конкретні справи, які вже були вирішені в ЄСПЛ.

Про рішення ЄСПЛ ми дізнаємося із різних джерел. Частину ми отримуємо від вищих судових інстанцій, частину — на семінарах для суддів. Якщо є бажання, то можна зайти і на сайт ЄСПЛ, щоб ознайомитися там з ними в оригіналі. Поважаючий себе суддя завжди знайде потрібний йому прецедент ЄСПЛ самостійно. У нас навіть організовуються поїздки до ЄСПЛ за власний кошт. Там можна пройти двотижневі курси, побувати на реальних судових засіданнях, взяти участь в обговоренні тих чи інших справ. Це один із шляхів поспілкуватися із тими людьми, які самі перебували в ЄСПЛ, слухаючи конкретну справу. Треба не просто читати, але й розуміти ідеологію рішень ЄСПЛ, тому такі поїздки — це інвестиція у власне майбутнє.

Велика кількість звернень громадян до ЄСПЛ — це індикатор недосконалості одразу трьох чинників: національної судової системи і законодавства, і носіїв судової влади також. Тому виправляти цю ситуацію можна тільки системно: змінювати систему судоустрою, процедурних кодексів, що регулюють ті чи інші правовідносини. На жаль, наші нинішні закони, які регулюють процедуру проходження справи в судах, надто ускладнені та заформалізовані. Це призводить до того, що іноді люди втрачають надію знайти справедливість в українських судах та звертаються до Європейського суду. Але зверніть увагу, що левова частина рішень ЄСПЛ стосується саме невиконання рішень українських судів.

Нам дуже потрібні тренінги у різноманітних сферах судової практики, зокрема, у родинних, банківських справах, кредитних. Чомусь сталося так, що за ризики, які виникли у банків через падіння курсу гривні, повинен розплачуватися лише позичальник. Багато у нас проблем і в земельних правовідносинах, і в категорії кримінального судочинства щодо корупції чи неправомірного отримання вигоди. Звучить все це прекрасно, але потрібно щоб ми користувалися в роботі не політичними заявами, а чіткими законами у межах правового поля.

Найбільша складність у застосуванні рішень ЄСПЛ виникає у суддів із недостатнім рівнем правосвідомості. Тут потрібна і сміливість, і бажання, і вміння. Я пригадую таку справу. Якось громадянин України проїжджав через митницю і щось там не задекларував. Сума була невелика, тому це стало підставою для укладання адміністративного протоколу. Суд першої інстанції визнав цього громадянина винним та конфіскував ці кошти, але громадянин подав апеляцію. Ми прослухали справу, адвокат був дуже досвідчений, але у мене було весь час відчуття якогось дискомфорту. Ми перевірили всі аргументи захисту і зрозуміли, що треба відмовити. Потім я запросив цього адвоката на каву і запитав, чи вивчав він подібні рішення, бо мені здалося, що я чув щось схоже. Він тоді не зміг пригадати. Пройшов певний час, ми зустрілися на вулиці, і він сказав: «Ви знаєте, я знайшов рішення ЄСПЛ саме із дуже схожої ситуації». І це раптом пригадане адвокатом рішення Європейського суду допомогло мені в наступній справі.

Суддя Апеляційного суду Миколаївської області Олександр Ржепецький: «ЄСПЛ постійно націлює нас на те, що законодавство України повинно бути чітким та передбачуваним»

Ми досить часто посилаємося у своїй практиці на рішення ЄСПЛ, бо виконуємо закон. У новій редакції Кримінально-процесуального кодексу України від 2012 року було прямо зазначено, що кримінальне судочинство застосовується з урахуванням практики Європейського суду. Але ми, звісно, активно застосовували прецеденти ЄСПЛ і до 2012 року, хоча й не так системно. У нашому суді давно склалася поміж суддями практика обговорення рішень ЄСПЛ з метою їх подальшого застосування. Я маю на увазі, звісно, рішення, винесені щодо України, оскільки саме в них викристалізовувалися всі недоліки в національному законодавстві, які або суперечили міжнародному, або не мали чіткого регулювання. Існувала ціла низка питань, які тодішній КПК взагалі не регулював, а Європейський суд з прав людини звертав на це увагу у своїх рішеннях.

Значна частина рішень щодо України були прийняті з питань утримання під вартою. Справа в тому, що в період надходження справи від прокурора до суду і аж до прийняття рішення про призначення справи до розгляду, особи утримувалися під вартою без відповідного рішення суду. Хоча це питання не регулювалось КПК 1960, але ЄСПЛ постійно наголошував, що потрібно обов'язково мати рішення суду, яке би підтверджувало чи спростувало необхідність утримання особи до суду під вартою. Тому ми у подібних випадках посилалися на ці рішення, аби вирішити питання про статус такої особи. Кодекс 2012 року врегулював це питання, але недостатньо. Тепер у КПК є норма, яка знову нечітко визначає як має діяти суд у період, коли справа надійшла від прокурора, суддя має відповідний термін, щоб призначити час підготовчого засідання. В цей час особа без рішення суду знаходиться під вартою, особливо в тих випадках, коли терміни, що були визначені ухвалою слідчого судді, до того часу закінчувалися. Ми вирішили, що це порушує право особи та суперечить міжнародному законодавству, і розпочали застосовувати практику ЄСПЛ. Я проаналізував рішення судів в інших областях України і побачив, що ми були першими у цій сфері.

Рішення Європейського суду з прав людини дозволяє вирішити іноді ту проблему, яка є не врегульована або недостатньо врегульована законодавством України. Це допомагає суддям правильно вирішити це питання і сприяє здійсненню правосуддя, оскільки дає можливість захистити права та інтереси людини у тій ситуації, коли ця суперечка може бути по українському законодавству вирішена, і так, і інакше. ЄСПЛ же постійно націлює нас на те, що законодавство України повинно бути чітким, передбачуваним. На жаль, поки що до кінця не можна сказати, що саме так воно і є, бо дуже багато проблемних питань на сьогоднішній день ще не врегульовані достатньо.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначає, що рішення, яке набуває статусу остаточного, підлягає опублікуванню. Стислий виклад публікується українською мовою в газеті «Урядовий кур'єр». Ми ж отримуємо ці рішення від Державної судової адміністрації. Якщо нам потрібен повний текст, ми вже надалі шукаємо його самостійно на сайті Міністерства юстиції України. Для роботи і навчання ми, звісно, використовуємо і неофіційні переклади текстів рішень, але для цитування в наших рішеннях, ми використовуємо тільки офіційні переклади.

Для того аби зменшити кількість звертань громадян України до ЄСПЛ, треба насамперед чітко виконувати закон.

Але, коли є неоднакове застосування норм та прогалини у законодавстві, то, звісно, це може привести до суттєвих помилок. Ми намагаємося уникнути цього, більше десяти років проводимо щомісяця навчання суддів місцевих судів, в тому числі і питання застосування практики ЄСПЛ.

Судді нашого суду постійно беруть участь у тренінгах міжнародних організацій, які зараз проводяться більш активно і частіше, ніж раніше. Школа суддів проводить періодичні двотижневі навчання, що передбачені законом «Про судоустрій і статус суддів»

Дуже корисною для нас би була електронна збірка рішень ЄСПЛ. Подібні короткі збірки тематичного плану ми іноді отримуємо від уповноваженого у справах ЄСПЛ від уряду України. Кожна з них стосується окремого питання, наприклад, щодо правильності утримання під вартою або питання проведення негласних слідчих дій, пов'язаних із контролем за вчиненням злочину, питання того, як ЄСПЛ трактує провокацію вчинення злочину. Ми також ведемо свої підбірки, в яких систематизуємо рішення ЄСПЛ, які до нас надходять. Для нас важлива і електронна і паперова форма подібних збірок, бо першу ми використовуємо більше для теоретичної підготовки та вивчення того чи іншого питання, а другу можна використовувати і під час судового засідання, бо ми не завжди забезпечені належним чином комп'ютерною технікою в залі та нарадчих кімнатах.

Найбільша складність у застосуванні рішень ЄСПЛ в тому, аби зрозуміти, що саме хотів сказати Європейський суд, зважаючи на термінологію, яка різниться з тою, що ми користаємося у своїй практиці. Тому для застосування певного рішення нам потрібно більше часу, аби його вивчити та потім співставити із конкретною ситуацією, яка виникла під час вирішення справи. Таким чином, найбільша складність полягає в аналітичній роботі, на яку не завжди вистачає часу.

Судді посилаються на рішення ЄСПЛ тільки тоді, коли питання, яке є предметом судового розгляду, не врегульоване національним законодавством, або якщо національне законодавство суперечить європейській Конвенції. Обов'язкового та безумовного застосування рішень ЄСПЛ у кожному випадку бути не може, бо це суперечило би духу того законодавства, яке ми прийняли в Україні.