Пригоди на Шостому континенті

и відчалюємо від головної пристані Неаполя на світанку 27 грудня замість початку вересня, бо нам неодноразово ставали на перешкоді організаційні та фінансові труднощі. Отже, ми запізнилися на дев'яносто два дні.

ПЕРЕШКОДИ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ

Найважче, як завжди, було дістати кошти. Вайлаті складав кошторис, розраховуючи на громадські та приватні внески.

Експедицію фінансував міланський «Гоглер-клуб» — найбільше італійське підводно-спортивне товариство. Крім запланованих коштів, «Гоглер-клуб» передав нам усю виручку від демонстрування підводних фільмів різних країн, які з великим успіхом показувалися влітку цього року на багатьох пляжах Італії. Через спортивне об'єднання рибалок ми одержали гроші від Національного олімпійського комітету. Національна науково-дослідницька рада також обіцяла грошову допомогу. Деякі приватні особи, установи і фабрики безкоштовно дали нам необхідне спорядження. Римський університет забезпечив професора Баск'єрі науковим обладнанням.

Деякі продовольчі фірми забезпечили нас високоякісними продуктами та великою кількістю мінеральної води. І нарешті римська фірма «Сальвас» наділила нашу експедицію комплектами автоматичних респіраторів, ластів та масок, які ми відібрали під час випробування на острові Понца.

Здійснити експедицію без цієї допомоги було б неможливо. Але так чи інакше Вайлаті багато потрудився, спочатку добиваючись субсидій, а потім реалізуючи їх практично.

Слід додати, що все технічне обладнання (підводні освітлювальні прилади, спеціально пристосовані для майбутньої роботи, футляри для фотокамер, отруйні та реактивні гарпуни тощо) особисто сконструював та виготовив Джорджо Равеллі. Він працював з ранку до ночі, ще і ще перевіряючи зроблені власними руками точні інструменти. Вони повинні довгі місяці безвідказно діяти в глибинах Червоного моря.

КОРАБЕЛЬ «ФОРМІКА», НА ЯКОМУ ПЛИВУТЬ ЛЮДИНОРИБИ

Та найголовніше для нас, це знайти корабель, який не тільки доправить нас до берегів Африки, але й стане плавучою базою експедиції. Невгаваючи деренчали телефони, приносячи повідомлення про обіцянки і відмовлення військово-морського міністерства та цілу зливу пропозицій окремих судновласників. Кінець кінцем, вирішили, що краще самим пошукати відповідний корабель. І от Вайлаті, Мазіно та Баск'єрі вже їдуть малолітражкою від одного порту до другого.

Після тривалих розшуків у порту Санто-Стефано вони натрапляють на «Форміку». Навіть навмисне важко вигадати більш доречне ім'я! «Форміка» ^[2] — маленьке судно (водотоннажність 135 тонн, ширина 7 метрів, довжина 28 метрів, швидкість 7 миль на годину), але воно надзвичайно зручне і легке, має чудовий екіпаж. Місця на ньому для всіх, правда, не вистачає, — треба побудувати ще один кубрик на вісім койок.

Нарешті ми маємо усе необхідне. Але скільки витрачено часу і зусиль, скільки біганини та хвилювань! Для багатьох з нас, і в першу чергу для Вайлаті, все найважче вже позаду… Що там акули! Для Вайлаті неприємності з акулами — це справжнісінька насолода у порівнянні з організаційною колотнечею, яка затримала нас аж на цілих дев'яносто два дні — до 26 грудня 1952 року.

ВІДПЛИТТЯ

Ми в Неаполі на «Форміці». Наше суденце стоїть на якорі біля корми величезного трансатлантичного лайнера «Сатурнія» і здається крихітною шкаралупкою поруч з цим велетнем.

«Форміка» має глибоку стійку осадку, красивий ніс. Додатково побудована на ній рубка скидається трохи на альпійську хатину. Всередині вона поділена на дві чотиримісні каютки. Койки поставлені в два яруси. Дуже тісно.

Ми оглядаємо судно буквально від «кіля до клотика». Особливу цікавість викликають у нас невеличке машинне приміщення та рульова рубка. Тут нам доведеться працювати з першого ж дня подорожі. Справа в тому, що з метою економії екіпаж скорочено до мінімуму, і нам треба навчитися тримати в руках штурвал, стояти на вахті, керувати машиною, одне слово — допомагати екіпажу під час переходу аж до Массауа.

Після оглядин починаємо влаштовуватись. Джорджо і я займаємо каюту разом з Мазіно. З острахом примірюємося до койок, вони коротші за нас сантиметрів на сорок і такі вузенькі, що ми ледве втискуємося в них. Крім того, койки зроблені з шести паралельних жердин. Від них добре достанеться нашим спинам під час подорожі.

Замість талісмана я наклеїв на стіні над своєю койкою телеграму, яка зичить всього найкращого, а мої друзі вішають різні фотографії та дрібнички.

Екіпаж «Форміки» складається з чотирьох чоловік. Капітан Соларі — справжній велетень у морському кашкеті, в нього чорні очі і голос «старого морського вовка» а пригодницьких фільмів. Боцман Молло — нервовий тосканець. Моторист Мауро — завжди веселий, симпатичний юнак. Четвертий — Джузеппе, він виконуватиме обов'язки «прислуги для всіх» і, між іншим, поступово отруюватиме нас, бо на його сумлінні лежить кухня.

Надвечір, відбивши собі ноги не одним ящиком, ми складаємо в трюмі весь вантаж у певній послідовності, розподіливши його на спортивний, науковий, кінематографічний та продовольчий. Після цього, якщо спуститися туди через центральний люк, зовсім легко відшукати потрібну річ.

Журналісти і фоторепортери до останньої хвилини пролізають у найменшу щілину, деруться на ванти, осліплюють нас своїми лампами, наганяючи страх на Баск'єрі, який тремтить за свої крихкі акваріуми. Ми не віримо власному щастю, коли, нарешті, настає хвилина відплиття.

О шостій годині ранку 27 грудня «Форміка» коротко і пронизливо свистить, прощаючись з Неаполем. Рівно застугонів мотор. Під цей акомпанемент нам доведеться жити декілька місяців.

Ще не встигли ми як слід потішитись тим, що земля залишається позаду, а ніс «Форміки» рішуче повертається назустріч нежданим пригодам, які винагородять нас за втрачений час, коли виникає нова серйозна перешкода — буря.

НЕПТУН ГНІВАЄТЬСЯ

Середземне море споконвіку відоме своїми зимовими штормами. Вони надзвичайно небезпечні для таких кораблів, як «Форміка».

Ледве ми вийшли з гавані, як на нас налетів шалений ураган і примусив «Форміку» сховатися у невеличкій гавані на Капрі. А потім, на наше нещастя, цілий тиждень сильний зустрічний вітер не випускав нас у море. На сьомий день стрілка барометра різко впала, але вітер поступово почав слабнути. Десь коло восьмої години він зовсім вщух, і море заспокоюється просто на очах.

Ми перебуваємо в нерішучості: чи скористатися тим, що зустрічного вітру вже немає, а це буває дуже рідко в цю пору року, чи послухатися зловісного барометра і не виходити з гавані?

Повагавшись одностайно вирішуємо продовжувати подорож, бо стоянка зовсім остогидла. Опівночі відчалюємо і беремо курс на південь.

До самого Порт-Саїда наша подорож складається з щасливих та нещасливих днів. Нещасливих, звичайно, було більше. Як тільки погода трохи покращала, ми негайно відплили, а через день або два небо затяглося хмарами, море набухло, посиніло, а обличчя тих, кого» мучила морська хвороба, позеленіли ще більше. А потім розпочалося справжнє пекло, «Форміку» кидало з хвилі на хвилю, наче тріску. Довелося шукати притулку в найближчому порту.

^{Баск'єрі переміг велику барракуду}

^{Морський їжак}

^{Гілки чорних коралів}

^{Здобуті експонати треба систематизувати}

^{Гігантський багатоколючник, спійманий Букером, Вайлаті і Цеккою. Він важить цілий центнер, стільки ж, мабуть, як і велетень на знімку внизу, сфотографований в протоці Нокра.}

^{Риба-голкотіл}

^{Біля коралового бар'єра буяє життя}

^{Акула не може звільнитися від гарпуна}

Таку схвильовану розповідь про подорож з Неаполя у Порт-Саїд можна сприйняти як нісенітницю в епоху реактивних літаків, які вмить перетинають океан, та трансатлантичних пароплавів, байдужих до штормів і бур. Та коли пригадати, що в той самий час не вийшли з гаваней великотоннажні кораблі, що трансатлантичний пароплав «Шамполіон» зазнав катастрофи біля берегів Ліберії, а американське судно «Ліберті» розкололося навпіл поблизу Ліворно, не залишається сумніву, що й цей етап нашої експедиції заслуговує на увагу.

Море завжди лишається морем, що там не кажи. От ми й вирішили, діставшись до Мессіни, що Нептун гнівається занадто сильно, щоб на такій шкаралупці, як «Форміка», рискнути пуститися навпростець від Сіцілії до Єгипту.

У перерві між двома штормами ми беремо курс на Грецію, проходимо Корінфським каналом і завертаємо на Кріт. У цей період подорожі вітер дме нам у спину і відносить на кілька миль убік від курсу. Вночі Мазіно, який стоїть разом з капітаном Соларі біля штурвала, переживає кілька кошмарних годин, бо довелося йти наосліп. Раптом прожектор з правого борту вихопив з темряви буруни на великому рифі… Ця хвилина справді була пекельною для вахтових. Викликав жах не стільки вигляд рифу, скільки думка про те, що вони могли не помітити його. Віддаємо хвалу господу, коли на світанку показуються гори Кріту, орієнтуємося на них і беремо вірний курс.

йдемо вздовж берега цього великого грецького острова в напрямку мису Сідерон. Погода ніби прояснюється. Наступного дня ми вже були між мисом Сідерон та Родосом, звідки можна навпростець дістатися до Єгипту. Ми наважуємося ще раз спробувати щастя. Не можна нехтувати можливістю, яку дає нам небо, хоча трюм, рубки, екіпаж та члени експедиції в жахливому стані.

«Форміка» завертає праворуч і бере курс на Порт-Саїд. Як і в день відплиття з Капрі, море потроху заспокоюється, і через кілька годин настрій кращає і повертається надія.

Та раптом налітає ще сильніший ураган, який я запам'ятав надовго. У вільний час між двома вахтами біля штурвала, а потім біля мотора, ми захоплено грали в карти, розташувавшись учотирьох у носовому кубрику. Зненацька — поштовх: стіл нахиляється під кутом сорок п'ять градусів — і пропали мої сімнадцять тисяч очок! Карти розлітаються по підлозі. Ті, хто програв, радіють, а переможці иевдоволено бурчать.

Але в ту ж саму хвилину радощі і прикрості, викликані грою в карти, поступаються місцем перед тривогою за нашу власну долю, бо величезні хвилі ось-ось перекинуть судно. Гори води падають на ніс «Форміки», палубу вкриває біла піна. На чотирьох верхніх койках розташовуються вісім чоловік, вісім чемоданів і собака. Палубою необмежено володіє море.

«Форміка» ледве посувається зі швидкістю дві милі на годину. Тільки видряпається на гребінь хвилі, одразу провалюється униз, наче в чорну безодню, потім знову через силу намагається піднятися на дальший водяний горб.

Коли стемніло, почалася справжня повідь, яка позбавила нас притулку, заливши чотири верхніх койки. Становище наше зовсім кепське: через щілини в стелі вода струмками дзюрчить просто на голову. Та коли б тільки це! Ми ледве не налетіли на величезний танкер, який саме перетинав наш курс. Злива нанівець зводить видимість, і раптом за декілька метрів по носу нашої шкаралупи наче з води виріс танкер. Молло, який тримав штурвал, з майстерністю справжнього моряка уникає зіткнення, різко змінивши галс. Це був занадто небезпечний маневр, бо «Форміка» повертається боком до хвилі, яка загрожує перевернути нас одним ударом.

ЗУСТРІЧ З НІЛОМ

Година минає за годиною… Ми, хоча й не швидко, просуваємося вперед. Нарешті море начебто заспокоїлось, і вода набуває жовтуватого відтінку. Зміна кольору води — це своєрідна візитна картка дідугана Єгипту: такого відтінку надає морю каламутна нільська вода.

Значить, ми справді знаходимося біля гирла Нілу, і найнеприємніша частина подорожі вже позаду.

Ми вітаємо матросів, які самовіддано працювали під час плавання, а заразом і себе, бо в міру своїх сил допомагали їм. Влаштувавшись на носі, нетерпляче чекаємо тої хвилини, коли «Форміка» кине якір в Порт-Саїді.

Раптом до нас підходить буксир, разів у два більший від нашої «Форміки», і ми приймаємо на борт лоцмана, який, ставши за штурвал, заводить судно в порт, лавіруючи поміж численними кораблями, і швартується до пристані. В ілюмінаторах сусідніх пароплавів з'являються датчани, американці, англійці, німці. Вони кричать від захоплення, побачивши Енцу, яка саме пере білизну.

Нарешті ми в порту довгожданого Червоного моря! Цілий день вештаємося по місту, відвідуємо консула, потім італійську колонію, де після двотижневої морської хвороби, голодування та остогидлих консервів, наче канібали, накидаємося на свіжі обіди та коктейлі. Потім наша експедиція знову рушає далі чудовим водним шляхом, ім'я якому Суецький канал. «Форміка» йде у кільватерній колоні нафтоналивних суден, що, немов гори, височать над нею.

Шістнадцятого січня о шостій годині вечора члени Національної підводної експедиції, з'юрмившись біля борту, побачили, як ніс «Форміки» почав розтинати перші хвилі Червоного моря.