Простір неспокою

Василь Головачов ПРОСТІР НЕСПОКОЮ

Рецензент член СП СРСР І. М. Росоховатський

Дорогий друже! Ім’я автора твору, представленого на твій суд, читачеві вже відоме. Василь Головачов написав науково-фантастичні повісті “Непередбачені зустрічі” “Релікт”, “Відхилення до досконалості”. Новий його твір, порушуючи широке коло проблем розвитку техніки, екології, соціології, логічно продовжує ідеї попередніх повістей, прогнозує життя нашої планети в двадцять третьому столітті.

Герой повісті Гнат Ромашин — конструктор таймфагової (ТФ) апаратури. Таймфаг — “пожирач часу” — здатен миттєво перенести будь-яке матеріальне тіло в будь-яку точку всесвіту. Ромашину щастить у роботі, йому належить честь відкриття фундаментальної формули ТФ-зв’язку. Він талановитий спортсмен, волейболіст планетарного класу. Вродливий, молодий, прекрасно освічений… І… невдоволений собою. Його не влаштовує повсякденне, звичайне щастя. Пошук свого місця в житті приводить Гната в ряди працівників УАРС — Управління аварійно-рятувальної служби.

Великі повноваження дано рятувальникам, аж до карт-бланшу — необмеженого права на будь-які дії, спрямовані на охорону безпеки Землі. Чітко відпрацьована система захищає рідну планету і її емісарів у космосі від різних несподіванок, пов’язує в єдине ціле позаземні станції, супроводжує десанти. Та головне, мабуть, у тому, що земляни вже почувають себе громадянами всесвіту, і в сферу контролю УАРС потрапляють і питання ксенології — науки про чужі форми життя, і діяльність тераформістів, спеціалістів по перетворенню планет.

І раптом щось розлагодилось у системі. Послані по ТФ-зв’язку вантажі — обладнання для роботи тераформістів — пропали. В пункті призначення їх нема. Таке вважалось принципово неможливим.

На долю групи рятувальників випала важка робота по розслідуванню зникнення вантажів, з якою дивним чином зв’язані загадка “дзеркал” і ще цілий ряд таємничих подій. Рятувальники знаходять знак, який з’являється в місцях підвищеної небезпеки, “знак біди” — малесенький слід босої людської ноги, яка наступила на метелика. Незабаром прояснюється грізна символіка цього знаку: “Людино! Дивись, куди ступаєш! Не занапасти життя!”

Гнат Ромашин знайшов справу свого життя. Знайшов друзів, у яких впевнений до кінця. Це працівники високого рівня кваліфікації, добре треновані, веселі, славні люди — Станіслав Томах, Леон Хрустальов, Чеслав Пршибил, брати Богданови, Аларіка Консолата… Завжди готові до атаки, вони, проте, ніколи не нападають першими. А втім, коли йдеться про завоювання ще одного ступеня пізнання можуть захопитись, іноді й переборщити. І тоді незнане Око змушене притримувати людство “знаком біди”. Око не дає забути уроки історії: воно показує групі рятувальників всегалактичний “музей війн”, в одному із залів якого вічно точиться друга світова війна. І не випадково просто з цього музею Око перекидає групу на ще не виявлену командою рятувальників ракетну базу, збудовану в кінці двадцятого століття.

Хто воно — Око? Відповідь знає лише автор повісті та ще шеф рятувальників — мудрий Керрі Йос.

Не в усьому можна погодитися з автором, знайдеться привід і до дискусії. І передусім тому, що повість — модель якоюсь мірою експериментальна і сам автор нічого не стверджує категорично. Він шукає правильний шлях, помиляючись, сумніваючись, полемізуючи із своїми героями. Герої ж Василя Головачова, на відміну від героїв багатьох романів-утопій, випромінюють енергію пошуку й боротьби, азарт дослідження, вони працюють, мислять, сумніваються, страждають, вони — живуть у просторі неспокою.