Прозріння

Комісар покинув свою кімнату, коли годинник показав двадцять хвилин на сьому. Прочитав записку, яку залишив йому на стола інспектор, і підписав під нею, Я повинен залагодити одну справу, зачекайте мене. Він спустився в гараж, сів в автомобіль, запустив його і спрямував до виходу. Там він зупинився й зробив знак охоронцеві, щоб той наблизився. Ще пам’ятаючи про те, як він обмінявся різкими репліками з новим пожильцем провіденційного страхового товариства, той чоловік обережно наблизився до вікна автомобіля й промовив звичні слова, Я вас слухаю, Якийсь час тому я розмовляв із вами досить брутально, Не має значення, ми тут звичні до всього, Я не хотів вас образити, Гадаю, ви не мали для цього підстав, пане, Комісар, я комісар поліції, ось моє посвідчення, Пробачте, пане комісар, я й подумати не міг, а ті двоє, Молодший агент, а другий інспектор, Будьте моїм клієнтом, пане комісар, і я гарантую, що більше не завдам вам клопоту, але я це зробив із найкращими намірами, Ми тут здійснювали роботу з розслідування, але тепер її закінчили і стали такими самими людьми, як і будь-які інші, й ніби перебуваємо тут на вакаціях, проте для вашого спокою я порадив би вам зберігати максимальну стриманість, пам’ятайте, що поліціант залишається поліціантом навіть тоді, коли він перебуває на вакаціях, це, так би мовити, у нього в крові, Дуже добре розумію вас, пане комісар, але в такому разі, і якщо ви дозволите мені бути з вами відвертим, було б ліпше, якби ви нічого мені не сказали, очам ліпше нічого не бачити, серцю не відчувати, а хто не знає, той нічого не бачив. Мені треба було відкрити комусь душу, а ви були тією особою, яка перебувала до мене найближче. Автомобіль уже почав від’їздити від будинку, але комісар подумав, що він не сказав головного, Тримайте рот на замку, аби мені не довелося каятися, що я все це вам розповів. Він би розкаявся, безперечно, якби обернувся назад, бо побачив би, що охоронець із таємничим виглядом розмовляє по телефону, можливо, розповідає своїй дружині, що познайомився з комісаром поліції, а може, повідомляє портьє, що довідався, хто ці люди в чорних костюмах, які підіймаються прямо з гаража на поверх, де розташоване провіденційне страхове товариство, найімовірніше, що нам ніколи не стане відомим зміст тієї телефонної розмови. Проїхавши трохи далі, комісар зупинив автомобіль біля хідника, дістав із внутрішньої кишені піджака записник і став гортати його, поки добувся до тієї сторінки, на якій він записав прізвища та адреси колишніх колег автора надісланого в поліцію листа, потім подивився на путівник і мапу й побачив, що найближче до нього розташоване помешкання колишньої дружини донощика. Він також відзначив, куди йому треба їхати, щоб дістатися до будинку, в якому мешкають старий із пов’язкою на оці та дівчина в чорних окулярах. Він усміхнувся, згадавши про розгубленість агента, коли він сказав йому, що така назва пасує дружині старого з чорною пов’язкою на оці. Але ж вона не носить чорних окулярів, відповів йому бідолашний агент другого класу, збитий із пантелику. Треба було показати йому фотографію групи, подумав комісар, де дівчина стоїть, опустивши праву руку, й тримає біля ноги чорні окуляри, елементарно, мій друже ватсон, але для цього було потрібне його комісарське око. Він поїхав далі. Імпульс примусив його покинути провіденційну страхову компанію, імпульс спонукав його розповісти охоронцеві гаража, хто він такий, імпульс підштовхує його тепер до будинку розлученої жінки, імпульс поведе його до будинку старого з пов’язкою на оці, і той самий імпульс потім поведе його до дружини лікаря, хіба ж учора він не сказав їй та їх чоловікові, що завтра знову приїде о цій самій годині, щоб продовжити допит. Який це буде допит, подумалося йому, він скаже їй, наприклад, ви, пані, підозрюєтеся в тому, що ви організаторка, головна керівниця підривного руху, який приніс велику небезпеку демократичній системі, я маю на увазі голосування незаповненими бюлетенями, не прикидайтеся, ніби ви здивовані, й не гайте часу, запитуючи мене, чи маю я докази того, що стверджую, це ви, пані, маєте довести свою невинність, докази ж, коли буде треба, з’являться, лише бракує одного або двох доказів неспростовних, але поки ми їх не маємо, ми скористаємося доказами непрямими, такими як той незбагненний факт, що ви, пані, не осліпли чотири роки тому, коли всі люди в місті спотикалися та натикалися на ліхтарні стовпи, й перш ніж ви мені відповісте, що ці речі між собою не пов’язані, я скажу вам, що той, хто сплів кошика, сплете їх і сотню, принаймні такою є, хоч і виражена іншими словами, опінія мого міністра, яку я повинен шанувати, хоч мені й болить серце, ви можете, пані, сказати, що в комісарів поліції серце не болить, але це тільки вам здається, ви можете багато знати про комісарів, але запевняю вас, що про цього ви не знаєте нічого, це правда, що я з’явився тут не з чесним наміром з’ясувати істину, це правда, про вас можна сказати, що ви вже дістали вирок, хоч вас іще й не судили, але в цього морського папуги, як назвав мене мій міністр, болить серце, й він не знає, як йому позбутися цього болю, тому послухайтеся моєї поради, зізнайтеся, зізнайтеся, навіть якщо ви ні в чому не винні, уряд скаже народові, що нація стала жертвою колективного гіпнозу, ніколи не баченого раніше, що ви, пані, є генієм у цьому жанрі, й народові, можливо, це навіть сподобається, й життя повернеться на свої рейки, ви, пані, просидите кілька років у в’язниці, ваші друзі також підуть туди, якщо ми захочемо, а тим часом виборчий закон буде реформовано, з незаповненими бюлетенями буде покінчено або вони будуть рівномірно розподілені між усіма партіями, як і реальні голоси виборців, тобто процентні співвідношення не зміняться, бо саме процентні співвідношення мають вагу, тоді як щодо виборців, котрі не прийдуть на вибори й не подадуть медичних довідок, буде добра ідея публікувати їхні прізвища в газетах у той самий спосіб, у який в античні часи злочинців виставляли на публічному майдані прив’язаними до ганебного стовпа, і якщо я про це говорю, то лише тому, що ви, пані, дуже мені подобаєтеся, і щоб ви зрозуміли, як далеко заходить моя симпатія, я скажу вам, що найбільшим щастям у моєму житті чотири роки тому, не рахуючи того, яке я пережив би, якби вижила бодай частина моєї родини, чого, на превеликий жаль, не сталося, було б приєднатися до групи, якою опікувалися ви, пані, у той час я ще не був комісаром, я був сліпим інспектором, і після того як до мене повернувся зір, я стояв би на фотографії разом із тими, кого ви, пані, врятували від пожежі, й ваш собака не загарчав би на мене, коли побачив, як я сюди прийшов, і якби це й багато чого іншого відбулося, я міг би дати слово честі своєму міністрові внутрішніх справ, що він помиляється, що такий досвід, про який я йому розповів би, й чотири роки дружби дозволяють добре пізнати людину, але сталося так, що я увійшов до вашого помешкання як ворог і тепер не знаю, як із нього вийти, чи то самому й зізнатися міністрові, що я провалив свою місію, чи то разом із вами, щоб привести вас до в’язниці. Останні думки лише промайнули в голові комісара, тепер більше стурбованого тим, де знайти місце для паркування автомобіля, аніж яких йому чекати рішень про долю підозрюваного та про свою власну. Він знову переглянув свій блокнот із записами й подзвонив у дзвінок поверху, на якому жила колишня дружина чоловіка, що написав листа. Він подзвонив і вдруге, і втретє, але двері не відчинилися. Він простяг руку, аби подзвонити ще раз, коли побачив у вікні нижнього поверху голову літньої жінки в бігуді, одягненої в домашній халат, Кого ви шукаєте, запитала вона, Мені потрібна пані, яка живе на другому поверсі, відповів комісар, Її немає, я бачила, як вона вийшла з дому, Ви знаєте, коли вона повернеться, Не маю уявлення, якщо ви хочете їй щось переказати, то я перекажу, запропонувала жінка, Дуже вам дякую, але такої потреби нема, я прийду іншого дня. Комісарові не спало на думку, що жінка в бігуді могла дійти висновку, що, схоже, розлучена сусідка з другого поверху стала приймати чоловіків, хоч той, якого вона бачила вранці, годився їй у батьки. Комісар поглянув на мапу, розстелену на сусідньому сидінні, зрушив автомобіль із місця й поїхав за наступною адресою. Цього разу сусіди у вікні не з’являлися. Двері на сходи були відчинені, ними він одразу міг пройти на третій поверх, де жили старий із пов’язкою на оці й дівчина в чорних окулярах, яка дивна пара, зрозуміло, що сліпота їх зблизила, але відтоді минули чотири роки, і якщо для молодої жінки чотири роки короткий час, для старого чоловіка кожен рік може правити за два роки. А вони досі живуть разом, подумав комісар. Він натиснув на кнопку дзвінка й став чекати. Ніхто не вийшов відчинити йому двері. Він притулився вухом до дверей і став слухати. По той бік дверей панувала тиша. Він подзвонив ще раз, за звичкою, а не сподіваючись, що хтось йому відповість. Спустився сходами, сів в автомобіль і промурмотів, Я знаю, де вони є. Якби він мав в автомобілі міжміський телефон і сконтактувався з міністром, повідомивши йому, куди він їде, то, безперечно, почув би більш або менш таку відповідь, Браво, морський папуго, я бачу, ти працюєш, схопи мені цих суб’єктів на місці злочину, але будь обережний, ліпше зачекай підкріплень, Один чоловік проти п’ятьох злочинців, готових на все, таке буває лише в кіно, крім того, ти не знаєш карате, відстав від свого часу, Будьте спокійні, альбатросе, я не знаю карате, але знаю, що я роблю, Увійди до них із пістолетом у руці, добре їх налякай, примусь тремтіти від страху, Гаразд, альбатросе, Я вже готую для тебе орден, Не кваптеся, альбатросе, поки що ми не знаємо, чи виберуся живий із цієї халепи, Усе буде гаразд, морський папуго, я тобі цілком довіряю, я знав, що роблю, коли доручив тобі цю місію, Гаразд, альбатросе.

Вуличні ліхтарі вже загорілися, сутінки поповзли вгору до неба, незабаром мала початися ніч. Комісар натиснув на кнопку дзвоника, дивуватися тут нема чого, в більшості випадків поліціанти дзвонять у дзвінки, значно рідше виламують двері. До нього вийшла дружина лікаря, Я чекала вас завтра, пане комісар, зараз я не можу прийняти вас, у мене гості, Я знаю, хто ваші гості, хоч і незнайомий із ними особисто, але знаю, хто вони, Не думаю, що є розумні підстави, аби я впустила вас, Будь ласка, Мої друзі не мають ніякого стосунку до тієї справи, яка привела вас до мене, Навіть ви, пані, не знаєте, яка справа привела мене до вас, і пора вам довідатися про це, Заходьте.

Поширена думка, що совість комісара поліції, з огляду на його професію та закони його існування, досить легко пристосовується до різних обставин, не кажучи вже про той незаперечний факт, теоретично й практично доведений, те, що мусить бути, мусить бути, а крім того, він завжди наділений необхідною йому силою.

Проте, сказати правду, буває, хоч, може, й не так часто, що один із цих престижних державних службовців, завдяки випадковостям життя і коли він зовсім цього не чекає, опиняється у вкрай небезпечній ситуації, коли йому доручають зробити те, чого робити йому не хочеться. Для комісара, що отаборився у провіденційному страховому товаристві, такий день настав. Він пробув не більш як півгодини у помешканні дружини лікаря, але цього короткого часу вистачило, щоб відкрити приголомшеній групі, яка там зібралася, усі темні глибини своєї місії. Він пообіцяв зробити все, що в його спроможностях, аби відхилити від цього місця та від цих персон вельми небезпечну увагу своїх зверхників, але він не гарантує, що йому пощастить це зробити, повідомив, що йому дали надзвичайно короткий термін у п’ять днів для того, щоб завершити розслідування, і йому наперед відомо, що від нього приймуть лише вердикт вини, і сказав, більше звертаючись до дружини лікаря, Людиною, яку вони хочуть зробити цапом-відбувайлом, пробачте за очевидну недоречність цього виразу, є ви, пані, а також, можливо, внаслідок близьких стосунків вашого чоловіка з усіма іншими, то я не думаю, що їм загрожує негайна небезпека, а ваш злочин, моя пані, полягає не в тому, що ви вбили того чоловіка, вашим великим злочином був той факт, що ви не осліпли, коли всі ми були сліпі, незбагненне можуть проминати увагою, але не в тому випадку, коли його можна застосувати як привід.

Була третя година ночі, й комісар крутився в ліжку не в змозі заснути. Він подумки складав плани на наступний день, повторював їх знову й знову й, повертаючись до початку, казав інспекторові й агентові, що, як і було передбачено, він піде до лікаря, щоб продовжити допит його дружини, нагадував про те доручення, яке їм дав, вони мали стежити за іншими членами групи, але він уже про це не думав, він думав про те, що обставини склалися зовсім інакше й тепер треба організувати допит так, щоб його запитання непомітно пожвавлювали й непомітно гальмували плани міністра, він хотів також знати, в чому полягала обіцяна йому допомога. Було майже пів на четверту, коли задзвонив червоний телефон. Комісар одним стрибком підхопився з ліжка, взув капці, позначені символом їхньої корпорації, і, накульгуючи, підбіг до стола, на якому стояв телефон. Ще до того, як сів, він схопив слухавку й запитав, Хто на телефоні, Це альбатрос, була відповідь із протилежного кінця лінії, Добраніч, альбатросе, це морський папуга, Я маю для вас інструкції, морський папуго, будь ласка, запишіть їх, Слухаю вас, альбатросе, Сьогодні о дев’ятій годині, дев’ятій годині ранку, а не вечора, на кордоні, пост північ-шість, вас чекатиме чоловік, військо попереджене, проблем не буде, Я так розумію, що цей чоловік має мене замінити, альбатросе, Ні, для цього немає жодних підстав, морський папуго, ви добре виконуєте своє завдання, і, сподіваюся, так буде до кінця операції, Дякую, альбатросе, і в чому полягають ваші інструкції, Як я вже вам повідомив, завтра о дев’ятій годині вас чекатиме одна особа на прикордонному посту північ-шість. Атож, альбатросе, я це вже записав, Передайте цій особі фотографію, про яку ви мені розповідали, фотографію групи, де знята й головна підозрювана, передайте також тому чоловікові список прізвищ й адресу, який ви маєте у своєму розпорядженні. Комісар відчув, як його пробрало холодом по спині, Але ця фотографія ще потрібна для мого розслідування, наважився він сказати, Не думаю, що ви справді потребуватимете її, морський папуго, я навіть припускаю, що вона зовсім вам ні до чого, адже ви самі за допомогою своїх підлеглих уже здобули знання про всі елементи банди, Я волів би назвати її групою, альбатросе, Банда і є групою, Це так, альбатросе, але не кожну групу можна назвати бандою, Я не знав, що ви так дбаєте про правильні означення, бачу, що ви часто користуєтеся словником, морський папуго, Пробачте, що я виправляю вас, альбатросе, голова в мене трохи шумить, Ви спали, Ні, альбатросе, я міркував про те, що мені робити завтра, Тепер ви це знаєте, персона, яка чекатиме вас на посту північ-шість, буде чоловіком більш або менш вашого віку й матиме на шиї синю краватку в білу крапочку, гадаю, на кордоні більше таких не буде, Я знаю його, альбатросе, Ні, ви його не знаєте, ви не належите до їхньої служби, Он як, Він зустріне вас такою фразою-паролем, Часу завжди бракує, А що я повинен йому відповісти, Час завжди знайдеться, Дуже добре, альбатросе, ваш наказ буде виконано, о дев’ятій ранку я буду на кордоні, щоб зустрітися з тим чоловіком, А зараз лягайте до ліжка й проспіть міцним сном до ранку, морський папуго, я зроблю те саме, бо працював до нинішньої хвилини, Можна поставити вам одне запитання, альбатросе, Запитуйте, але коротко, Чи фотографія, яку ви в мене вимагаєте, якось пов’язана з допомогою, що ви мені обіцяли, Хвалю вашу проникливість, морський папуго, бачу, від вас нічого не приховаєш, Отже, вона пов’язана, Пов’язана й дуже пов’язана, проте не сподівайтеся, що я скажу вам, як саме вона пов’язана, не хочу, щоб ця ідея втратила ефект несподіванки, І це при тому, що я залишаюся головним відповідальним за розслідування, Безперечно, Виникає враження, що ви не цілком мені довіряєте, альбатросе, Намалюйте на підлозі квадрат, морський папуго, станьте в нього, між сторонами квадрата я довіряю вам, але поза межами квадрата я не довіряю нікому, крім себе самого й вашого розслідування, задовольніться поки що першим і другим, Гаразд, альбатросе, Бажаю вам міцного сну, морський папуго, до кінця тижня ви одержите від мене додаткові вісті, Я перебуватиму тут, чекаючи їх, альбатросе, Добраніч, морський папуго, Добраніч, альбатросе. Усупереч побажанням міністра та крихта ночі, яка залишилася, мало принесла користі комісару. Сон до нього так і не прийшов, коридори й двері мозку залишалися зачиненими, а всередині абсолютним володарем панувало безсоння. Навіщо він зажадав від мене фотографію, запитав він себе раз і двічі, що він хотів сказати мені своєю погрозою, що до кінця тижня надішле мені додаткові вісті, його слова, кожне окремо, не звучали, як погроза, але тон, атож, тон був погрозливим, якщо комісар, чиє життя минуло в допитуванні людей різного характеру й виду, навчається знаходити в заплутаному лабіринті складів дорогу, яка може привести до виходу, він також навчиться помічати зони тіней, які утворює кожне слово й тягне за собою щоразу, коли його промовляють. Досить промовити гучним голосом фразу, До кінця тижня ви одержите від мене нові відомості, як легко сприйняти її як погрозу, як ноту поступного залякування, запах огидного страху, погрозливу вібрацію привиду батька. Комісар волів плекати такі заспокійливі думки, як ці, Але я не маю жодних підстав боятися, я роблю свою роботу, виконую накази, які отримую, хоч у глибині своєї свідомості знаю, що так не було, що міністр дає мені ці накази, але й він не вірить у те, що дружина лікаря лише тому, що чотири роки тому вона не осліпла, тепер може бути звинувачена за те, що вісімдесят три відсотки виборчого населення столиці проголосували порожніми бюлетенями, ніби перша незвичайна подія, яка сталася з нею, автоматично зробила її винною за другу. Навіть він у це не вірить, подумав комісар, йому важливо тільки влучити в ціль, а якщо він не влучить у першу, то шукатиме другу і третю і так далі, аж поки не знайде таку, в яку влучить із першої спроби, або люди, яких він намагається переконати у своїх заслугах, повірять йому, байдужі до тих методів, які він застосовує. І в першому випадку, і в другому він виграє партію. Завдяки його блуканню по всіх усюдах, сон усе ж таки примудрився знайти двері, крізь які до нього увійшов, і комісарові наснилося, що міністр внутрішніх справ попросив у нього фотографію для того, щоб виколоти голкою очі в дружини лікаря, він їх виколював і промовляв, Ти не була сліпою, але сліпою будеш, ти була біла, але бачитимеш чорне, цією голкою я тебе проколюю і спереду і ззаду. Змучений, залитий потом, відчуваючи, як серце вискакує йому з грудей, комісар прокинувся, розбуджений, криками жінки та реготом міністра. Який жахливий сон, пробелькотів комісар, поки вмикав світло, які жахливі речі спроможний породити мозок. Годинник показував половину на восьму.

Він прикинув, скільки часу йому знадобиться, щоб добутися до військового поста північ-шість, і майже подякував своєму кошмару за те, що він його розбудив. Він піднявся з великими зусиллями, голова здавалася налитою свинцем, ноги здавалися важчими, ніж голова, й, тягнучи ноги, він поплентав до ванної. Вийшов звідти через двадцять хвилин, трохи освіжілий після душу, готовий працювати. Одягнув чисту сорочку, закінчив одягатися. На ньому буде синя сорочка в білу крапочку, подумав він і пішов на кухню, щоб підігріти каву, яку зварив учора. Інспектор і агент, певно, ще спали, принаймні не подавали жодних сигналів про себе. Він неохоче з’їв грінку, потім надкусив другу, після чого повернувся до ванної, щоб почистити зуби. Увійшов до кімнати, поклав у конверт середнього розміру фотографію, а також список прізвищ та адрес, спочатку скопіювавши його на інший аркуш паперу, й коли перетинав вітальню, почув голоси в тій частині будинку, де спали підлеглі. Він не став їх чекати й не постукав у їхні двері. Швидко написав, Мусив вийти раніше, заберу автомобіль, стежте за підозрюваними, як я вам наказав, зосередьте увагу на жінках, на старому з пов’язкою на оці й на суб’єктові, що написав листа, пообідайте, якщо зможете, я повернуся сюди пополудні, сподіваюся на результати. Чіткі накази, точні.інформації, якби й усе інше в суворому житті комісара поліції було таким. Він вийшов із приміщень провіденційного страхового товариства, спустився в гараж. Охоронець уже був там, вони привіталися, й комісар запитав себе, чи цей чоловік тут і спить. Схоже, в цьому гаражі не існує розпорядок дня. Було майже пів на дев’яту, Маю час, подумав він, доберуся туди менш як за півгодини, зрештою, я не повинен з’явитися там перший, альбатрос дуже ясно, дуже чітко дав мені зрозуміти, що той чоловік чекатиме мене там із дев’ятої години, тому я можу прибути туди пізніше на хвилину, дві або три, або на півдня, якщо мені так заманеться. Він знав, що так не може бути, він лише мусив з’явитися там трохи пізніше, аніж чоловік, із яким він мав зустрітися, Можливо, начальство так вирішило тому, що солдати охорони на посту північ-шість почнуть нервувати, побачивши чоловіка, який стовбичив би за лінією поділу, подумав він, прискорюючи автомобіль, щоб піднятися на рампу. Вранці в понеділок рух був обмежений, і комісар не затримався навіть на двадцять хвилин, щоб доїхати до північної лінії кордону. Але де, в біса, має бути пост північ-шість, несподівано запитав він себе вголос. Очевидно, він розташований на півночі, але де має бути номер шостий. Міністр назвав пост північ-шість із найприроднішим виглядом, ніби йшлося про відомий пам’ятник у місті або про станцію метро, яку зруйнувала бомба, тобто про місця відомі, які повинні знати всі жителі міста, а він, по своїй дурості, не здогадався запитати, А де він розташований, цей пост, альбатросе. В одну мить кількість піску в пісковому годиннику стала значно меншою, ніж була раніше, дрібні піщинки швидко посипалися крізь отвір, кожна з них прагнула прослизнути там раніше від інших, адже час дуже схожий на людей, бувають випадки, коли ти ледве тягнеш ноги, а іншими разами мчиш, наче олень, і стрибаєш, немов дикий цап, що, власне, нічого істотного не означає, бо гепард або плямиста пантера бігає найшвидше серед тварин, але нікому ніколи не спало на думку сказати про когось, Він бігає і стрибає, наче гепард, мабуть, тому, що перше порівняння прийшло до нас із престижних часів раннього середньовіччя, коли лицарі їздили верхи, але ніхто з них ніколи не бачив, як бігає гепард, і навіть не знав про його існування. Мови відзначаються консервативністю, вони не розлучаються з архівами й не терплять осучаснення. Комісар зупинив машину, розгорнув мапу міста на кермі і з тривогою став, шукати місце на північній периферії столиці, яке можна було б назвати північ-шість. Його було б досить легко розташувати на мапі столиці, якби вона мала форму ромба й була вписана в паралелограм, який, за словами альбатроса, обмежував би простір його довіри, але обриси міста на його мапі були нерегулярними, й у крайніх точках, з одного боку та з протилежного. Годі збагнути, чи це північ чи вже схід або захід. Комісар подивився на годинник і відчув себе наляканим, наче агент другого класу, що чекає на догану від свого начальника. Йому вже не пощастить прибути вчасно, це неможливо. Він зробив над собою зусилля, щоб заспокоїтися й поміркувати. Згадав про логіку. Та коли людськими вчинками керує логіка, вона наказує, щоб пости нумерувалися від західного краю північного сектора слідом за рухом стрілок годинника, рух піщинок у пісковому годиннику в цьому випадку не допоможе. Хай там як, а логіка керує людськими вчинками, хоч іноді й нелегко відповісти на якесь запитання, але завжди краще мати одне весло, аніж не мати жодного, крім того, очевидно, що пришвартований корабель не може відпливти від пристані, тому комісар поставив хрестик там, де, як йому здалося, має бути пост північ-шість, і зрушив автомобіль із місця. Позаяк машин на вулицях майже не було, а поліціантів — тим більше, спокуса не звертати уваги на червоні семафори була великою, й комісар від неї не втримався. Він не їхав, а летів, майже не відриваючи ногу від акселератора, машину заносило на поворотах, як у тих акробатів керма, котрі у фільмах утікають від переслідування, примушуючи глядачів нервово соватися у своїх кріслах. Ніколи ще комісар не вів машину в такий спосіб, ніколи більше й не вестиме. Коли вже по дев’ятій годині він нарешті під’їхав до посту північ-шість, солдат, який вийшов довідатися, чого хоче цей збуджений автомобіліст, сказав йому, що це пост північ-п’ять. Комісар вилаявся, розвернув машину, але вчасно спохопився й запитав, у який бік йому треба їхати, щоб добутися до поста північ-шість. Солдат показав йому рукою на схід і, щоб не залишалося сумнівів, коротко буркнув, Он туди. На щастя, в той бік під самим кордоном тяглася вулиця, йому треба було подолати відстань у три кілометри, дорога була вільна, на ній навіть світлофорів не було, машина рвонула з місця, збільшила швидкість до максимальної, зробила поворот, гідний премії за вправність, і зупинилася, майже доторкаючись до жовтої лінії, яка перетинала вулицю, онде він, онде він, військовий пост північ-шість. За бар’єром, десь на відстані тридцятьох метрів, стояв чоловік середнього віку, Я не встиг на дев’яту, вже набагато пізніше, подумав комісар. Він узяв конверт і вийшов з автомобіля. Він ніде не побачив жодного військового, певно, вони дістали наказ не перебувати на видноті й дивитися в інший бік, поки триватиме церемонія впізнавання й передачі. Комісар рушив уперед. Він ніс конверт у руці й думав, Мені не слід виправдовуватися за спізнення, якби я почав говорити, Добрий день, пробачте, що спізнився, мав проблему з мапою, уявіть собі, що альбатрос забув інформувати мене, де розташований пост північ-шість, не треба було великого розуму, аби збагнути, що цю розлогу й нечітко побудовану фразу співрозмовник міг витлумачити як хибний пароль, і тоді, одне з двох, він або покликав би військових, щоб вони схопили брехуна-провокатора, або вихопив пістолет і, геть голосування незаповненими бюлетенями, геть заколот, смерть зрадникам, учинив би справедливий суд. Комісар підійшов до бар’єра. Чоловік не зворухнувся, дивлячись на нього. Він тримав великий палець на поясі, ліву руку засунув у кишеню плаща, його поза здавалася надто природною, щоб не викликати підозр. Він прийшов сюди озброєний, із пістолетом, подумав комісар і сказав, Часу вистачає завжди, Чоловік відповів, не моргнувши оком, О ні, часу завжди бракує, й тоді комісар передав йому конверт, можливо, тепер вони привітаються один з одним, можливо, трохи поговорять про чудовий ранок понеділка, але інший обмежився лише тим, що сказав, Дуже добре, тепер ви можете їхати, я сам потурбуюся, щоб ці папери дійшли до адресата. Комісар сів у машину, розвернув її й поїхав назад до міста. Настрій у нього був геть зіпсований, його опанувало почуття цілковитого провалу, й він спробував утішити себе, уявивши, як передав би тому суб’єктові порожній конверт, а потім став чекати результатів. Розлючений і збитий з пантелику, міністр негайно зателефонував би йому й зажадав пояснень, а він заприсягнувся б усіма святими, що проживають на небі, включивши й тих, які тут, на землі, ще чекають канонізації, що в конверті була фотографія та список прізвищ, як і було йому наказано, Моя відповідальність, альбатросе, припинилася в ту мить, коли ваш посланець, випустивши з руки пістолет, атож, я помітив, що він тримав пістолет, витяг руку з кишені плаща, щоб узяти в мене конверт, Але конверт був порожній, коли я його відкрив, заволав міністр, Я до цього непричетний, альбатросе, відповів би він зі спокоєм людини, що перебуває в мирі зі своєю совістю, Я добре знаю, чого вам хочеться, знову закричав би міністр, вам хочеться, щоб я й пальцем не доторкнувся до волосся жінки, яку ви взяли під свою опіку, Я не брав її під свою опіку, але вона не винна в тому злочині, в якому її звинувачують, альбатросе, Не називайте мене альбатросом, я не ваш батько й не ваша мати, я міністр внутрішніх справ, Якщо міністр внутрішніх справ перестав бути альбатросом, тоді й комісара поліції більше немає глузду називати морським папугою, Точніше буде сказати, що морський папуга перестав бути комісаром поліції, Усе може статися, Атож, передайте мені сьогодні ж таки іншу фотографію, сподіваюся, ви чули, що я вам наказав, Іншої я не маю, Але ж ви можете її добути, й навіть більше, ніж одну, якщо в цьому виникне потреба, Як, Дуже просто, підіть туди, де вони зберігаються, у помешканні вашої протеже та в двох інших помешканнях, ви ж не станете переконувати мене, що фотографія, яка зникла, була єдиним екземпляром. Комісар похитав головою. Він не дурень, чого він досягне, передавши порожній конверт. Він був уже в центрі міста, де пожвавлення, безперечно, було більшим, хоч і не надто великим, без зайвого шуму. Він побачив, що люди, з якими він розминався на вулицях, мали стурбований вираз, але водночас здавалися досить спокійними. Комісара мало турбувала ця очевидна суперечність, неможливість пояснити словами те, що він бачив, аж ніяк не означала, що він цього не відчуває. Отой чоловік і ота жінка, наприклад, які отам ідуть, вочевидь, подобаються одне одному, а може, навіть люблять одне одного, видно, що вони почуваються щасливими, що вони всміхаються, а проте вони не тільки стурбовані, а й, можна сказати, усвідомлюють свою стурбованість чітко і ясно. Видно, що комісар теж стурбований, можливо, саме тому, ще одна суперечність, він увійшов до кафетерію, щоб поснідати по-справжньому й забути про підігріту каву й сухі грінки, спожиті у провіденційному страховому товаристві, тож тепер він замовив свіжий помаранчевий сік, свіжі грінки й добру каву з молоком. Їх винайшли на небі, промурмотів він, коли офіціант поставив перед ним тарілку з грінками, загорнутими в серветки, щоб не вистигли, згідно з давнім звичаєм. Попросив газету, новини на першій сторінці були всі міжнародними, новин місцевого походження не було, крім заяви міністра закордонних справ, де говорилося, що уряд готується проконсультуватися з різними міжнародними організаціями про аномальну ситуацію, яка склалася в старій столиці, починаючи від Організації Об’єднаних Націй і закінчуючи Гаазьким трибуналом, проминаючи Європейський Союз, Організацію Економічного Співробітництва й Розвитку, через організацію країн-експортерів нафти, через атлантичний союз, через світовий банк, через міжнародний монетарний фонд, через міжнародну комерційну організацію, через міжнародну організацію атомної енергії, через міжнародну Організацію праці, через світову організацію метеорології і ще через кілька організацій, другорядних за своїм значенням або тих, які ще перебували у фазі вивчення, а тому не згаданих. Альбатрос не буде задоволений, схоже, що в нього хочуть висмикнути шоколад із рота, подумав комісар. Він підняв очі від газети, як людина, що раптом захотіла подивитися далі, і сказав сам собі, що, можливо, саме це повідомлення стало причиною несподіваної і раптової вимоги передати йому фотографію, Але ж він не належить до тих, хто дозволяє обминути себе на повороті, тож він, напевне, підготував якусь витівку, одну з найбрудніших, у цьому не доводиться сумніватися, промурмотів комісар. Потім він подумав, що має попереду цілий день у своєму повному розпорядженні, протягом якого зможе робити все, що йому заманеться. Він дав завдання інспектору й агенту, завдання, сказати правду, безглузді, які в цю мить, безперечно, ховаються у підворітні або за деревом, чекаючи, хто перший вийде з дому, немає сумніву, що інспектор хотів би бачити дівчину в чорних окулярах, тоді як агент муситиме задовольнитися, позаяк іншої особи напохваті немає, колишньою дружиною суб’єкта, що написав листа. Найгірше, що може статися для інспектора, це поява старого з чорною пов’язкою на оці, й зовсім не тому, що стежити за молодою й гарною жінкою вочевидь набагато приємніше, аніж іти за старим, а тому, що люди з одним оком бачать за двох, бо не мають другого ока, яке відвертало б їхню увагу на всілякі дрібниці, а якщо ми про це вже згадували раніше, то незаперечні істини слід повторювати часто, щоб вони ніколи не забувалися. А що робитиму я, запитав себе комісар. Він покликав офіціанта, повернув йому газету, оплатив рахунок і вийшов на вулицю. Коли сідав за кермо, скинув поглядом на годинник, Пів на одинадцяту, подумав він, це добрий час, саме той, який він призначив для другого допиту. Він подумав, що час добрий, але він не знав, що йому казати й навіщо. Він міг, якби захотів, повернутися до провіденційного страхового товариства, відпочити перед обідом, можливо, навіть трохи поспати, компенсувати сон, утрачений протягом клятої ночі, коли йому довелося витримати неприємну розмову з міністром, кошмар, крики дружини лікаря, коли альбатрос дозволив йому склепити очі, але думка про те, щоб замкнутися між тими похмурими стінами, здалася йому огидною, він не мав там чого робити, а ще менше йому хотілося оглянути склад зброї та боєприпасів, як він планував по своєму прибутті і що входило в його обрв’язки комісара. Ранок ще зберіг дещо від осяйного світанку, повітря дихало свіжістю, найкращий час для того, щоб прогулятися пішки. Він вийшов з автомобіля й пішов куди очі дивляться. Дійшов до кінця вулиці, звернув ліворуч й опинився на майдані, перетнув його, звернув в іншу вулицю й вийшов на інший майдан, пригадав, що він був тут чотири роки тому, сліпий посеред сліпих, слухаючи ораторів, які теж були сліпими, відлуння їхніх промов, здавалося, досі сюди долинало, тут також розташувалися дві недавні політичні комісії, комісія правої партії на першому майдані й партії центру на другому, а щодо партії лівого крила, то наче такою була її історична доля, вона не знайшла іншої ради, як отаборитися на пустирищі, майже за межами міста. Комісар ішов і йшов і несподівано, не помітивши, як він туди прибув, опинився на вулиці, де жили лікар та його дружина, хоч він і не мав наміру опинитися там, Це та вулиця, де вона живе. Він стишив хід, перейшов на протилежний бік вулиці й був на відстані десь двадцятьох метрів від їхнього дому, коли двері будинку відчинилися й дружина лікаря вийшла із собакою. Моментальним рухом комісар обернувся до неї спиною, підійшов до крамниці й зупинився там, позираючи ліворуч, бо якби жінка йшла в його напрямку, вона віддзеркалилася б у вітрині. Проте вона не наблизилася. Комісар обережно звернув свій погляд у протилежний бік. Жінка віддалялася від нього, собака без повідка трюхикав за нею. Тоді комісар подумав, що він повинен піти за нею, що він анітрохи не принизить себе, якщо наслідує свого агента другого класу та інспектора, що якщо вони топчуть вулиці міста, переслідуючи підозрюваних, то він зобов’язаний робити те саме, комісар він чи не комісар, бо одному богові відомо, куди піде тепер ця жінка, схоже, вона просто прогулює собаку, та не виключено, що в нашийнику пса зберігаються нелегальні матеріали, бо давно минули ті часи, коли сенбернари носили на своїх шиях барильця з бренді, завдяки яким рятували життя людей, приречених на смерть в альпійських хуртовинах. Проте переслідування підозрюваної особи тривало недовго. В одному з куточків цього кварталу, схожого на село, забуте всередині міста, був занедбаний сад із великими тінястими деревами, алеї, посипані крупним піском, квіткові клумби, прості лави, пофарбовані в зелений колір, з озером у центрі, де стояла скульптура в образі жінки, що нахилилася набрати воду в порожній глек. Дружина лікаря сіла й дістала книжку із сумки, яку несла із собою. Поки вона відкривала сумку й ще не почала читати, собака її не покинув. Вона підняла погляд від сторінки й наказала, Біжи, й він побіг, туди, як колись евфемістично казали, куди ніхто за нього не міг би побігти. Комісар подивився здалеку, згадав своє запитання, яке поставив собі після сніданку, А що робити мені. Протягом п’ятьох хвилин він чекав, заховавшись за зеленими кронами, на його щастя, собака не побіг у цей бік, він міг би його впізнати і цього разу не обмежився б гарчанням. Дружина лікаря не чекала нікого, вона просто вивела свого собаку на вулицю, як і всі інші люди. Комісар рушив прямо до неї, пісок під його ногами зашурхотів, і він зупинився за кілька кроків. Повільно, так ніби їй було важко відірватися від читання, дружина лікаря підвела голову й подивилася на нього. У першу хвилину вона, схоже, не впізнала його, бо не сподівалася побачити його тут, потім сказала, Ми вас чекали, та позаяк ви не прийшли вчасно, а собака нетерпеливився, то я вивела його на вулицю, а мій чоловік залишився вдома, якщо ви не поспішаєте, то можете поговорити з ним, поки я повернуся, Я не поспішаю, Тоді ходіть до нас, я прийду відразу, мені треба лише дати трохи часу собаці, він не винен у тому, що люди голосували чистими бюлетенями, Якщо ви не заперечуєте, то позаяк нагода мені допомогла, то я хотів би поговорити з вами тут, без свідків, А я, якщо не помиляюся, то думаю, що цей допит, якщо так його називати, вам буде зручніше, як і перший, провести у присутності мого чоловіка, Про допит не йтиметься, я не стану діставати з кишені свій записник, не маю я також схованого магнітофона, крім того, зізнаюся вам, що моя пам’ять уже далеко не та, якою вона була раніше, я легко все забуваю, а надто коли не записую того, що мені розповідають, Я не знала, що пам’ять спроможна чути, Це другий слух, бо слух зовнішній лише переносить звуки всередину, У такому разі, чого ви хочете, Я вже сказав, що хочу поговорити з вами, Про що, Про те, що відбувається в цьому місті, Пане комісар, я дуже вдячна вам за те, що вчора ввечері ви прийшли в мій дім і розповіли мені, а також моїм друзям, що існують в уряді люди, дуже зацікавлені, що чотири роки тому дружина лікаря не осліпла й тепер, схоже, є організаторкою змови проти держави, але тепер, якщо ви більше не маєте чого сказати мені на цю тему, я думаю, що більше нам немає про що розмовляти, Міністр внутрішніх справ зажадав від мене, щоб я передав йому фотографію, на якій ви, пані, зображені разом зі своїм чоловіком та вашими друзями, й сьогодні вранці я був біля кордону, щоб її передати, Тож ви знайшли, що мені сказати, в усякому разі, виправдали свій намір переслідувати мене, прийшли прямо до мого будинку, адже ви вже знаєте адресу, Я вас не переслідував, не ховався за деревом і не вдавав, ніби читаю газету, чекаючи, коли ви вийдете з дому, щоб потім піти за вами за прикладом моїх підлеглих, інспектора й агента, які разом зі мною беруть участь у розслідуванні, я наказав їм переслідувати підозрюваних лише для того, щоб дати їм роботу, більше ні для чого, Ви хочете сказати, що опинилися тут цілком випадково, Достоту так, я йшов вулицею і побачив, як ви вийшли з дому, Важко повірити, що лише чиста випадковість привела вас на вулицю, де я живу, Думайте про це, як вам хочеться, У всякому разі, йдеться про те, що я маю підстави назвати щасливою випадковістю, бо інакше я не довідалася б, що наша фотографія потрапила до рук вашого міністра, Я сказав би вам про це за іншої нагоди, І навіщо вашому міністру та фотографія, якщо це не надмірна цікавість із мого боку, Я не знаю й не можу вам сказати, але переконаний, що з цього не буде нічого доброго, Тож ви не влаштуєте мені другий допит, запитала дружина лікаря, Ні сьогодні, ні завтра, ніколи, якщо йтиметься лише про моє бажання, я вже знаю все, що хотів знати про цю історію, Поясніть свою позицію краще, сідайте, не нависайте наді мною, як ота дама з порожнім глеком. Несподівано з’явився собака й великими стрибками, гавкаючи, з-поза кущів помчав прямо на комісара, який інстинктивно відступив на два кроки, Не бійтеся, сказала дружина лікаря, схопивши собаку за повідець, він вас не вкусить, А звідки ви знаєте, що я боюся собак, Я не відьма й переконалася в цьому, коли ви сиділи в нашому помешканні, Це так упадає у вічі, Це досить помітно, спокійно, останнє слово було звернене до собаки, який перестав гавкати й тепер створював у горлянці хрипкий безперервний звук, гарчання, ще тривожніше, ніж музика органа з погано настроєними нижніми нотами, Ви ліпше сядьте, аби він бачив, що ви не хочете завдати мені шкоди. Комісар сів із великою обережністю, дотримуючись дистанції, Як його звуть, запитав він, Констан, але я та мої друзі називаємо його Слізний пес, хоч ми й нагородили його ім’ям Констан, бо воно коротше, А чому ви дали йому таку кличку — Слізний пес, Бо коли чотири роки тому я заплакала, він підійшов до мене й облизав мені сльози, Це було під час білої сліпоти, Атож, під час білої сліпоти, собака, якого ви бачите перед собою, є другим чудом, що відбулося в ті нещасні дні, по-перше, була жінка, яка не осліпла, хоч і мусила б, а по-друге, знайшовся співчутливий пес, який облизав їй сльози, Це справді сталося, чи вам наснилося, Те, що ми бачимо уві сні, теж відбувається насправді, пане комісар, На щастя, не з усіма, Ви маєте якісь особливі причини, щоб сказати це, Ні, я сказав це, аби щось сказати. Комісар збрехав, повна фраза, яка мало не злетіла з його губів, була іншою, На твоє щастя, альбатрос не прийде сюди виколоти тобі очі, Собака наблизився до комісара й майже доторкнувся писком до його колін. Він подивився на нього, і його очі сказали, Я не завдам тобі шкоди, не бійся, вона теж мене не боялася в той день. Тоді комісар повільно простяг руку й доторкнувся до його голови. Йому захотілося плакати, дозволити, щоб сльози потекли вниз по обличчю, може, чудо повториться. Дружина лікаря поклала книжку до сумки і сказала, Ходімо, Куди, запитав комісар, Ви пообідаєте з нами, якщо у вас немає важливіших справ, А ви переконані, В чому, Що вам не буде неприємно, якщо я сидітиму за вашим столом, Переконана, І ви не боїтеся, що я обману вас, Ні, адже я побачила сльози у ваших очах.

Коли комісар повернувся до провіденційного страхового товариства, уже було по сьомій годині вечора й підлеглі чекали на нього. Було видно, що вони невдоволені, Як минув ваш день, які новини ви мені принесли, запитав їх комісар тоном жвавим, майже веселим, удаючи інтерес, якого не відчував, і нам це відомо краще, ніж будь-кому, Наш день минув препогано, а щодо новин, то похвалитися нема чим, відповів інспектор, Було б ліпше залишитися в ліжку надовше й добре виспатися, сказав агент, Розкажіть детальніше, Не пам’ятаю, щоб коли-небудь у своєму житті мені довелося б вести таке абсурдне й недоладне розслідування, заявив інспектор. Комісарові було б легко висловити свою згоду словами, Ти й половини не знаєш, але він вирішив промовчати. Інспектор провадив далі, Була десята година, коли я прийшов на вулицю, де живе жінка суб’єкта, який написав листа, Пробач мені, але ти говориш не про жінку, а про колишню жінку того суб’єкта, втрутився до розмови агент, хоч говорити про колишню жінку тут не годиться, Чому, Бо коли ми говоримо про колишню жінку, то це означає, що вона перестала бути жінкою, А хіба сталося не саме це, запитав інспектор, Ні, жінка залишається жінкою, але вона більше не дружина, Ну гаразд, отже, я повинен був сказати, що на десяту годину я прийшов на вулицю, де живе колишня дружина суб’єкта, який написав листа, Саме так, Але ж дружина звучить безглуздо й претензійно, бо коли ти рекомендуєш свою жінку іншій особі, то скажеш це моя жінка, а не це моя дружина, Комісар урвав дискусію, Не базікайте по-пустому, говоріть про істотне, Якщо говорити про істотне, провадив інспектор, то я перебував там до середини дня, а вона не виходила з дому, що мене не так уже й здивувало, адже організація міста розвалилася, деякі підприємства працюють лише півдня, тож людям не доводиться прокидатися рано, Те саме було й у мене, сказав агент, Але, зрештою, вона вийшла чи не вийшла, запитав комісар, починаючи втрачати терпець, Вийшла рівно о чверть на першу, 3 якої причини ти так точно відзначив час, Не було ніякої причини, пане комісар, я просто подивився на годинник, як маю звичай робити, й побачив, що він показує рівно чверть на першу, Розповідай далі, Не відриваючи погляду від таксі, які її проминали, я не хотів проґавити ту мить, коли вона сіла б в одне з них, залишивши мене стовбичити посеред вулиці з роззявленим від несподіванки ротом, я пішов за нею й незабаром помітив, що, незалежно від того, куди вона йде, вона має намір іти туди пішки, І куди ж вона пішла, Зараз ви засмієтеся, пане комісар, Сумніваюся, Вона йшла десь півгодини швидкою ходою, мені було нелегко встигати за нею, і раптом я несподівано побачив себе на вулиці, де живуть старий із пов’язкою на оці й дівка в чорних окулярах, повія, Вона не повія, інспекторе, А мені однаково, повія вона чи ні, Тобі однаково, а мені ні, а що ти розмовляєш зі мною і я твій начальник, то застосовуй такі слова, які я міг би зрозуміти, Називай її жінка старого з чорною пов’язкою на оці, адже щойно ти говорив про жінку суб’єкта, який написав листа, тому така мова для тебе звична, Гаразд, пане комісар, Ти опинився на тій вулиці, а потім, що сталося потім, Вона увійшла до будинку, де живуть інші, і там застрягла, А ти, що робив ти, запитав комісар агента, Я ховався, а коли вона увійшла туди, то зустрівся з інспектором, щоб об’єднати наші стратегії, А потім, Ми вирішили працювати разом, поки буде змога, сказав інспектор, і домовилися, як нам бути, коли знову доведеться розлучитися, А потім, Позаяк настав час обіду, то ми скористалися паузою, Пішли обідати, Ні, пане комісар, він купив два сандвічі й дав мені один, це й був наш обід. Комісар нарешті всміхнувся, Ти заслуговуєш на медаль, сказав він агентові, а той, розчулений приязним тоном начальника, наважився відповісти, Інші одержують медалі й за менші заслуги, пане комісар, Ти навіть не уявляєш собі, яку правду ти речеш, Тоді включіть мене до списку. Усі троє всміхнулися, але ненадовго, обличчя комісара знову спохмурніло, Що сталося далі, запитав він, О пів на третю всі вони вийшли, мабуть, пообідали в домі, сказав інспектор, ми відразу занепокоїлися, бо не знали, чи старий має машину, в усякому разі, він нею не скористався, можливо, вирішив заощадити бензин, ми пішли за ними, якщо це нелегка робота для одного, то тим паче для двох, І де все це закінчилося, Це закінчилося в кінотеатрі, вони пішли в кіно, Ви з’ясували, чи там не було інших дверей, крізь які вони могли б вийти непомітно для вас, Були там одні, але замкнені, про всяк випадок я наказав білетерові постежити за ними протягом півгодини, Крізь ті двері ніхто не вийшов, підтвердив агент. Комісар відчув, що ця комедія його стомила, Розкажіть, що сталося далі, наказав він напруженим голосом. Інспектор подивився на нього з подивом, Більше нічого не відбулося, пане комісар, вони вийшли всі разом, коли закінчився фільм, узяли таксі, ми взяли інше й дали водієві класичний наказ, Поліція, їдьте за тією машиною, жінка суб’єкта, що написав листа, вийшла з таксі першою, Де, На тій вулиці, де вона живе, ми вже вам сказали, пане комісар, що в нас немає ніяких новин, потім таксі відвезло додому інших, А ви, що робили ви, Я вийшов на першій вулиці, сказав агент, Я вийшов на другій, сказав інспектор, А потім, А потім нічого, жоден із них більше не вийшов із дому, хоч я залишався на чатах протягом майже години, зрештою, взяв таксі й поїхав на іншу вулицю, щоб підібрати колегу, й ми разом повернулися сюди, Схоже, ваша робота була марною, сказав комісар, Схоже на те, погодився з ним інспектор, але найцікавіше, що це розслідування почалося непогано, наприклад, допит суб’єкта, що написав листа, дав певні результати, навіть розважив нас трохи, бідолаха не знав, що йому казати, і, зрештою, піджав хвоста між ноги, але, зрештою, ми загрузли в болоті, пане комісар, ви, либонь, знаєте більше, адже ви допитали двічі поспіль головних підозрюваних, Хто знає головних підозрюваних, запитав комісар, Насамперед дружина лікаря, а потім її чоловік, для мене цілком ясно, якщо вони мають спільне ліжко, то й провина в них має бути спільною, Яка провина, Пан комісар знає про це краще, ніж я, Уявімо собі, що я нічого не знаю, ти мені поясни, Провина ситуації, в якій ми опинилися, Якої ситуації, Незаповнені бюлетені, місто у стані облоги, бомба, що вибухнула на станції метро, Ти щиро в усе це віриш, запитав комісар, Ми ж заради цього сюди прийшли, щоб розслідувати справу й полонити винного, Тобто, ти хочеш сказати, дружину лікаря, Так, пане комісар, для мене накази міністра внутрішніх справ у цьому плані були очевидними, Міністр внутрішніх справ не сказав, що дружина лікаря винна, Пане комісар, я всього лиш інспектор поліції й, либонь, ніколи не дослужуся до комісара, але з досвіду своєї професії вивчив, що напівслова існують для того, щоб сказати те, чого не можуть сказати повні. Я підтримаю твоє підвищення в комісари, щойно відкриється перша вакансія, але спочатку я повинен повідомити тобі одну істину, а саме що дружина лікаря, і я це стверджую не півсловом, а повним словом, невинна. Інспектор скинув швидким поглядом на агента, просячи його допомоги, але вираз обличчя в того був такий, який буває в загіпнотизованих людей, і це означало, що на його допомогу не слід сподіватися. Обережно інспектор запитав, Ви натякаєте, пане комісар, що ми підемо звідси з порожніми руками, Ми можемо також піти звідси з руками в кишенях, якщо ти надаєш перевагу цьому виразу, І що з цим результатом ми постанемо перед міністром, Якщо винного немає, ми не можемо створити його, Цікаво, чи ця фраза належить вам чи міністрові, Не думаю, що вона належить міністрові, принаймні я її від нього ніколи не чув, Я теж її не чув, відколи служу в поліції, пане комісар, а тому я стуляю рота й більше не озвуся. Комісар підвівся, подивився на годинник і сказав, Ходіть повечеряйте в ресторані, адже ви практично не обідали, певно, вас мучить голод, але не забудьте принести із собою рахунок, щоб я його підписав, А ви, пане комісар, запитав агент, Я поїв добре, але якщо в мене раптом розгуляється апетит, то тут завжди знайдеться чай із грінками, щоб погамувати його. Інспектор сказав, Моя пошана до вас, пане комісар, зобов’язує мене сказати вам, що я дуже за вас стурбований, Чому, Ми люди підлеглі, нам можуть хіба тільки оголосити догану, але пан комісар відповідає за успіх усього розслідування і, схоже, він має намір оголосити, що він його провалив, Я тебе запитую, чи заявити, що звинувачений невинний, означає провалити розслідування, Так, якщо розслідування було спрямоване на те, щоб зробити з невинного винного, Ще зовсім недавно ти категорично стверджував, що дружина лікаря винна, а сьогодні ти майже присягаєшся на святій євангелії, що вона невинна, Можливо, я й поклявся б на святій євангелії, але не в присутності міністра внутрішніх справ, Я тебе розумію, у тебе родина, кар’єра, твоє життя, Усе справді так, пане комісар, але до цього треба ще додати, якщо хочете, відсутність у мене мужності, Я людина, як і ти, тож не дозволю собі зайти надто далеко, я лише порадив би тобі взяти під своє крило нашого агента другого класу, я маю передчуття, що ви ще знадобитеся один одному. Інспектор й агент сказали, Отже, до побачення, й комісар відповів, Смачного вам, не поспішайте. Двері за ними зачинилися.

Комісар пішов на кухню випити води, потім повернувся до кімнати. Ліжко треба було застелити, на підлозі лежали використані шкарпетки, одні там, другі там, брудна сорочка була недбало кинута на стілець, у ванній кімнаті теж був непорядок, а отже, рано чи пізно провіденційному страховому товариству треба буде подумати, чи та скромність і непримітність, які оточують роботу секретних служб, не суперечитимуть тому, щоб у розпорядження агентів, які знаходитимуть тут собі притулок, надати жінку, яка була б водночас економкою, кухаркою і прибиральницею кімнат. Комісар відгорнув однією рукою ковдру й простирадло, двічі вдарив кулаком по подушці, скинув сорочку й шкарпетки й запхав їх до шухляди, непривабливий вигляд кімнати трохи покращився, але жіночої руки в ній вочевидь не відчувалося. Поглянув на годинник, час був цілком придатним, про результат розмови він скоро довідається. Він сів за стіл, засвітив настільну лампу й набрав номер. На четвертий дзвінок він почув відповідь, Говоріть, Це морський папуга, Тут альбатрос, я готовий вас вислухати, Я розповім вам про сьогоднішні операції, альбатросе, Сподіваюся, ви маєте задовільні результати, щоб повідомити їх мені, морський папуго, Це залежить від того, що ви вважаєте задовільними результатами, альбатросе, Я не маю ані часу, ані терпіння вислуховувати всілякі тонкощі, морський папуго, переходьте відразу до головного, Дозвольте мені спочатку запитати, альбатросе, чи ви одержали надіслану мною інформацію, Яку інформацію, Інформацію, яку я передав о дев’ятій ранку на військовому посту північ-шість, А, так, вона дійшла в чудовому стані й буде дуже для мене корисною, у свій час ви довідаєтеся, як я її використаю, морський папуго, а тепер розкажіть мені, що ви сьогодні робили, Тут нема чого розповідати, альбатросе, це були операції стеження й один допит, Розповідайте по частинах, морський папуго, які результати дало вам стеження. Практично ніяких, альбатросе, Чому, Ті, кого ми визначили як підозрюваних другої черги, у всіх випадках стеження показали абсолютно нормальну поведінку, альбатросе, А що дав допит підозрюваних першої черги, який, якщо я правильно пам’ятаю, я доручив вам, морський папуго, Шануючи істину, Що я від вас почув, Шануючи істину, альбатросе, До чого ви це говорите, морський папуго, Це спосіб почати фразу, альбатросе, не гірший за будь-які інші, Тоді зробіть мені ласку й перестаньте вихваляти істину й просто повідомте мені, чи вже є підстави стверджувати, без зайвих ухилянь та багатослів’я, що дружина лікаря, фотографія якої лежить переді мною, є винною, Вона визнала, що скоїла вбивство, альбатросе, Ви чудово знаєте, що з багатьох причин, і передусім за відсутності складу злочину, нас цікавить не це, Так, альбатросе, Тоді прямо відповідайте на моє запитання, чи можна стверджувати, що дружина лікаря несе відповідальність за організований рух голосування порожніми бюлетенями, чи можна її звинуватити за керівництво цим рухом, Ні, альбатросе, цього не можна стверджувати, Чому, морський папуго, Бо жоден поліціант у світі, а я вважаю себе останнім із них, альбатросе, не знайде жодного доказу, який дозволив би йому висунути звинувачення такої природи, Схоже, ви забули, як ми з вами домовилися, що ви здобудете необхідні докази, морський папуго, І які можуть бути докази в подібній справі, альбатросе, дозвольте мені вас запитати, Про це слід запитувати не мене, я залишив усе на ваш розсуд, морський папуго, коли я ще вірив у вашу спроможність довести свою місію до успішного кінця, Дійти висновку, що підозрюваний невинний у тому злочині, який йому приписують, є найвищим досягненням політичної місії, альбатросе, говорю це з цілковитою до вас пошаною, Від цієї миті я закінчую комедію із зашифрованими прізвиськами, ви комісар поліції, а я міністр внутрішніх справ, Слухаюся, пане міністр, Щоб ми остаточно порозумілися, я інакше сформулюю запитання, яке вам щойно поставив, Я вас слухаю, пане міністр, Чи ви згодні, попри ваші персональні переконання, підтвердити, що дружина лікаря винна, відповідайте так або ні, Ні, пане міністр, Гаразд, у такому разі вислухайте рішення, яке я щойно ухвалив, Я вас слухаю, пане міністр, Передайте інспекторові й агентові другого класу, що їм наказано завтра вранці, о дев’ятій годині, бути на прикордонному посту північ-шість, де їх чекатиме особа, яка приведе їх сюди, чоловік більш або менш вашого віку, у синій краватці в крапочку, і щоб вони привели автомобіль, який служив вам для переміщень по місту, а тепер він вам непотрібний, Гаразд, пане міністр, Що ж до вас, Що ж до мене, пане міністр, Залишайтеся в столиці, поки не одержите новий наказ, який не забариться, А як щодо розслідування, Ви ж самі сказали, що там немає чого розслідувати, що підозрювана особа невинна, Я справді в цьому переконаний, пане міністр, Отже, ви вважаєте свою справу розв’язаною, і вам нема чого нарікати, А що мені робити, поки я перебуваю тут, Нічого, не робіть нічого, гуляйте, розважайтеся, ходіть у кіно, в театр, відвідуйте музеї, втішайтеся, запрошуйте на вечерю ваших нових друзів, міністерство оплатить витрати, Не розумію, пане міністр, П’ять днів, які я вам дав на розслідування, ще не закінчилися, можливо, протягом цього часу вам ще сяйне в голову інше світло, Не думаю, пане міністр, Навіть у такому разі п’ять днів це п’ять днів, а я людина слова, Гаразд, пане міністр, Добраніч, нехай вам спиться міцно, комісаре, Добраніч, пане міністр.

Комісар поклав слухавку. Піднявся зі стільця й пішов у ванну кімнату. Він хотів побачити обличчя чоловіка, якого щойно відправили у відставку. Цього слова не було сказано, але його можна було відкрити, літера за літерою в усіх інших, навіть у тих, які побажали йому міцно спати. Він не був здивований, він надто добре знав свого міністра внутрішніх справ і знав, що йому доведеться платити за те, що він не виконав одержані від нього інструкції, як сказані прямим текстом, так і ті, що домислювалися, і, зрештою, були не менш очевидними, ніж інші, але його здивував, таки справді здивував, спокійний вираз обличчя, яке він побачив у дзеркалі, обличчя, яке, здавалося, втратило всі свої зморшки, обличчя, на якому очі стали прозорими й осяйними, обличчя чоловіка віком п’ятдесят сім років, комісара поліції за своєю професією, який щойно відбув випробування вогнем і вийшов із нього, наче з ванни, наповненої прозорою водою. Прийняти ванну він визнав непоганою думкою. Роздягся й став під душ. Він лив воду, скільки йому хотілося, заощаджувати її не було сенсу, міністерство пообіцяло оплатити чек, потім він повільно себе намилив і знову пустив воду, щоб вона змила з його тіла рештки бруду, потім пам’ять перенесла його на чотири роки тому, коли всі були сліпі й блукали брудні та голодні містом, готові на все, аби роздобути шкуринку твердого хліба, покритого пліснявою, роздобути будь-яку речовину, яку можна було зжерти чи принаймні пожувати, аби бодай трохи підтримати своє худе тіло, уявив собі, як дружина лікаря вела вулицями під дощем свою невеличку отару нещасних людей, шестеро загублених овець, шестеро пташенят, що випали з гнізда, шестеро сліпих, щойно народжених кошенят, можливо, в один із тих днів на якійсь вулиці він зіткнувся з ними, можливо, зі страху вони його відштовхнули, можливо, від страху відштовхнув їх він, то був час рятуйся, якщо можеш, грабуй, поки не пограбували тебе, бий, поки тебе не б’ють, твій найгірший ворог був той, хто перебував найближче до тебе, так принаймні проголошував закон сліпих. Але не тільки тоді, коли ми не маємо очей, ми не знаємо, куди нам іти, подумав комісар. Гаряча вода дзюркотіла, падаючи йому на плечі й на голову, збігала вниз по його тілу й зникала чистою, булькочучи в трубах. Він вийшов із душу, обтерся банним рушником із гербом поліції, забрав свій одяг, який залишив на вішалці, й повернувся до кімнати. Одягся в чистий спідній одяг, останній, який йому залишався, він не думав, що йому знадобиться більше як на п’ять днів. Подивився на годинник, була дев’ята година вечора. Пішов на кухню, нагрів воду для чаю, вкинув у неї брудний паперовий пакетик і зачекав стільки хвилин, скільки рекомендували інструкції. Грінки здавалися виготовленими з граніту, притрушеного цукром, він подрібнив їх на менші шматочки, які було зручніше жувати, й зайнявся ними. Він пив чай невеличкими ковтками, він віддавав перевагу зеленому, але мусив задовольнитися наявним, чорним, який був надто давнім, аби мати запах, на цьому й закінчувалися ті розкоші, які пропонувало своїм тимчасовим гостям провіденційне страхове товариство. У вухах йому пролунали саркастичні слова міністра, П’ять днів, які я дав вам для розслідування, ще не минули, тож використайте їх, розважайтеся, ходіть у кіно, міністерство заплатить, і він запитав себе, що станеться потім, чи оголосять його непридатним для оперативної поліційної праці й перетворять на секретарку, що впорядковуватиме папери, понизять його ранг від комісара до писаря, чи таким буде його майбутнє, чи взагалі його звільнять зі служби й забудуть про нього до того часу, коли він помре і його викинуть зі списку персоналу. Він закінчив їсти, викинув вологий і холодний пакетик до сміттєвого кошика, помив філіжанку і згріб хлібні крихти зі столу в підставлену жменю. Він робив це дуже зосереджено, щоб утримувати думки на відстані й допускати їх до себе одну за одною, запитуючи кожну, що вона йому принесла, бо з думками треба бути дуже пильним, адже часто вони здаються лицемірно-наївними й лише згодом виказують свій підлий норов. Він ще раз подивився на годинник, була за чверть десята, як швидко минає час. Вийшов із кухні, сів у залі на диван і став чекати. Задрімав, і його розбудив скрегіт замка. Увійшли інспектор та агент, було видно, що обидва добре повечеряли й добре випили, проте не перебрали міру. Вони привіталися, потім інспектор від імені обох попросив пробачення за те, що вони повернулися на базу трохи запізно. Комісар подивився на годинник, було вже по одинадцятій, Воно не так і пізно, але завтра вам доведеться прокинутися раніше, аніж ви, либонь, передбачали, Нам доручено нове завдання, запитав інспектор, поклавши на стіл щось загорнуте в папір, Якщо так його можна назвати. Комісар зробив паузу, знову скинув поглядом на годинник і провадив далі, О дев’ятій ранку ви повинні бути на військовому посту північ-шість із усіма своїми пожитками, Чому, запитав агент, Ви звільнені від розслідування, яке привело вас сюди, Це ви так вирішили, пане комісар, запитав інспектор із серйозним виразом обличчя, Це рішення міністра, Чому, Він мені про це не сказав, але ви не турбуйтеся, я переконаний у тому, що проти вас він нічого не має, він поставить вам чимало запитань, ви знаєте, як вам треба буде йому відповідати, Чи означають ваші слова, пане комісар, що ви не підете з нами, запитав агент, Атож, я залишуся тут, Ви продовжите розслідування сам-один, Розслідування припинено, Без конкретних результатів, Без конкретних і без абстрактних, Тоді я не розумію, чому ви нас не супроводжуватимете, сказав інспектор, Такий наказ міністра, я залишатимуся тут, поки не мине термін у п’ять днів, які він мені дав, тобто я тут залишуся до четверга, А потім, Можливо, він вам це скаже, коли вас допитуватиме, Допитуватиме про що, Про те, як відбувалося розслідування, про те, як я поводився, Але ж ви, пане комісар, щойно сказали нам, що розслідування припиняється, Атож, але можливо, міністр захоче продовжити його іншими способами, в усякому разі, без мене, Я нічого не розумію, сказав агент. Комісар підвівся, увійшов до кабінету й повернувся з мапою, яку розстелив на столі, відсунувши вбік пакет, загорнутий у папір. Військовий пост північ-шість розташований тут, сказав він, тицьнувши в мапу пальцем, вас там чекатиме чоловік, що, як сказав мені міністр, буде приблизно одного віку зі мною, але насправді він набагато молодший, ви впізнаєте його по краватці, синій у білу крапочку, коли вчора ми з ним зустрічалися, то мусили обмінятися паролем, але цього разу, певно, в ньому немає потреби, принаймні міністр нічого мені не сказав, Я нічого не розумію, сказав інспектор, Тут усе ясно, не погодився з ним агент, ми повинні прибути на пост північ-шість, Це не те, чого я не розумію, я не розумію, чому ми повинні туди з’явитися, а комісар залишається тут, Міністр має свої резони, Міністри завжди їх мають, І ніколи їх не пояснюють. Комісар утрутився, Не стомлюйте себе дискусіями, найкраще буде не просити пояснень, щоб не сумніватися в них у тому малоймовірному випадку, коли ви їх одержите, бо вони майже завжди брехливі. Він склав мапу з надзвичайною обережністю і сказав, ніби це тільки щойно спало йому на думку, Візьмете автомобіль, Ви хочете залишитися тут без автомобіля, запитав інспектор, Хіба в місті немає автобусів, таксі, а крім того, ходити пішки корисно для здоров’я, Щодалі я все гірше вас розумію, Тут нема чого розуміти, мій любий, я одержав наказ і виконую його, й раджу вам робити те саме, будь-які аналізи й міркування не змінять цю реальність бодай на міліметр. Інспектор підсунув до себе паперовий згорток, Ми принесли це із собою, Що там усередині, Те, що ми тут їли, коли снідали, було таким поганим, що ми вирішили купити свіжих пиріжків, трохи сиру, якісного вершкового масла, шинки та доброго хліба, Ви заберете його із собою чи залишите тут, запитав, усміхаючись, комісар, Завтра ми, якщо захочемо, тут поснідаємо, а те, чого ми не з’їмо, залишиться, сказав інспектор, також усміхаючись. Вони заусміхалися, й агент приєднався до них, а потім посерйознішали й не знали, що сказати. Зрештою, комісар попрощався, Піду ляжу, бо минулої ночі я спав дуже погано, день був клопітний, він для мене почався на тому ж таки посту північ-шість, А що ви там робили, пане комісар, запитав інспектор, ми не знаємо, чому ви були на посту північ-шість, Атож, я вас не поінформував, не мав нагоди, за наказом міністра я передав йому фотографію групи через чоловіка в синій краватці в білу крапочку, тому самому, з яким ви зустрінетеся завтра, А навіщо міністр захотів мати фотографію, Як сказав він сам, у свій час ми про це довідаємося, Як на мене, то це погано пахне. Комісар згідно кивнув головою й провадив далі, Потім випадок захотів, щоб я зустрівся на вулиці з дружиною лікаря, поснідав у їхньому домі, а наприкінець поговорив із міністром, Попри всю нашу повагу до вас, сказав інспектор, є одна річ, якої ми вам ніколи не подаруємо, я говорю від нас двох, бо ми вже поговорили на цю тему, Про що йдеться, Ми так і не побували в домі цієї жінки, Ти заходив до неї в дім, Атож, щоб відразу його покинути, Це правда, визнав комісар, Навіщо ви мене відразу звідти вивели, Бо я боявся, Чого ви боялися, ми ж не звірі які-небудь, Боявся, що прагнення знайти винного за будь-яку ціну перешкодить вам реально побачити, кого ви маєте перед собою, Тож ми так мало довіри вселяємо вам, пане комісар, Тут не йдеться про довіру, маю я її до вас чи не маю, це було так, ніби я знайшов скарб і хотів зберегти його тільки для себе, ні, що я вигадую, тут справа не в почуттях, як ви, певно, подумали, насправді я просто переживав за безпеку цієї жінки, й мені додумалося, що чим менше людей допитуватимуть її, тим упевненіше вона почуватиметься, Простіше кажучи й менше обертаючи язиком, пробачте мені за зухвалість, сказав агент, ви нам не довіряли, Атож, це правда, признаюся, я вам не довіряв, Вам не треба просити в нас пробачення, сказав інспектор, ми вам пробачили наперед, бо зрештою, можливо, ваш страх не був марним, ми могли б усе зіпсувати, як два слони в крамниці посуду. Комісар розгорнув згорток, дістав звідти дві скибки хліба, поклав між ними два кусні шинки й усміхнувся, ніби виправдовуючись, Признаюся, я голодний, лише випив чаю і мало не зламав зуби на цих клятущих грінках. Агент пішов на кухню, приніс звідти бляшанку пива й склянку, Пийте, пане комісар, щоб хліб легше ковзав вам у горло. Комісар зі щасливою усмішкою жував сендвіч із шинки, пив пиво, ніби хотів обмити собі душу, а коли закінчив, сказав, Тепер і справді я піду ляжу, дякую вам за вечерю. Він рушив до дверей, що відчинялися у спальню, зупинився в одвірку й обернувся, Мені вас бракуватиме, сказав він. Зробив паузу й додав, Не забувайте про те, що я вам сказав, коли ви пішли вечеряти, Що ви маєте на увазі, пане комісар, запитав інспектор, Я маю передчуття, що ви будете дуже потрібні один одному, не дозволяйте обманювати себе ані солодкими словами, ані обіцянками швидкої кар’єри, відповідальним за результат, до якого прийшло розслідування, є я, й ніхто більше, ви не зрадите мене, коли говоритимете правду, але не погоджуйтеся приймати брехню в ім’я правди, яка не належатиме вам, Гаразд, пане комісар, пообіцяв інспектор, Допомагайте один одному, сказав інспектор, а потім, оце й усе, чого я від вас хочу, усе, чого я у вас прошу.

Комісар не захотів користуватися щедрістю міністерства внутрішніх справ. Він не шукав розвагу театрах та в кіно, не відвідував музеї й виходив із будинку провіденційного страхового товариства лише для того, щоб пообідати й повечеряти, й, сплативши рахунок, завжди залишав його на столі разом із чайовими. Він більше не приходив у дім лікаря й не мав причин повертатися в сад, де він помирився зі Слізним псом, Константом за своєю офіційною назвою, і де, очі в очі, душа з душею, він розмовляв із його господинею про провину й невинність. Також він анітрохи не цікавився, що поробляють дівчина в темних окулярах та старий із чорною пов’язкою на оці або колишня дружина колишнього першого сліпця. Що ж до самого автора мерзенного наклепу, який і став причиною всіх нещасть, то немає сумніву, комісар перейшов би на протилежний бік вулиці, якби випадково зустрівся з ним. Решту часу, години за годинами, вранці й увечері, він сидів біля телефону, чекаючи дзвінка, й навіть коли дрімав, його слух перебував у напрузі. Він не сумнівався в тому, що міністр внутрішніх справ зателефонує йому, бо інакше навіщо він наказав би йому до останньої хвилини, до самого дна вичерпати п’ять днів, які він дав йому на розслідування справи. Було б природніше, якби він наказав йому повернутися на службу, де він і поквитався б із ним, або дочасно відправивши його на пенсію, або просто звільнивши, але досвід підказував комісарові, що природні дії не були притаманні закрутистому розумові міністра внутрішніх справ. Він пригадав слова інспектора, кинуті ніби мимохідь, але із сильним почуттям, Як на мене, то ця історія погано пахне, сказав він, коли комісар розповів йому про фотографію, яку передав чоловікові в краватці, синій у білу крапочку, на військовому посту північ-шість, і подумав, що суть проблеми пов’язана з фотографією, хоч і не міг собі уявити, ані як саме, ані навіщо. У цьому повільному чеканні, яке, проте, мало свої межі й не було, як заведено казати, коли хочуть надати ваги повідомленню, нескінченним, і з цими думками, які переважно не були чимось більшим, як безперервною й невтримною сонливістю, з якої напівстривожена свідомість знову й знову вихоплювала його, змушуючи буквально підстрибнути, минули три дні, які йому залишалися, щоб закінчити розслідування, вівторок, середа й четвер, три аркуші з календаря, які тяжко відривалися від ночі й потім приліплялися до пальців, перетворюючись на в’язку й безформну масу часу, на м’яку стіну, яка чинила йому опір, але водночас засмоктувала його в себе. Нарешті в четвер, десь о пів на дванадцяту ночі, міністр зателефонував. Він не привітався, не побажав на добраніч, не запитав у комісара, як той почувається і як жилося йому в самотині, не повідомив, чи він уже допитав інспектора та агента, разом чи окремо, у дружній розмові чи в розмові, переповненій погрозами, лише сказав ніби мимохідь, ніби й не думав про це казати, Сподіваюся, ви прочитаєте завтрашні газети, Я щодня читаю їх, пане міністр, Я вітаю вас, ви людина поінформована, але вважаю за корисне, щоб порадити вам прочитати газети завтрашні, ви знайдете там дуже цікавий матеріал, Я неодмінно прочитаю їх, пане міністр, І не забудьте також подивитися телевізійну передачу, У провіденційному страховому товаристві немає телевізора, пане міністр, Шкода, але, може, так і краще, це допоможе вам очистити мозок, переобтяжений нелегкими проблемами розслідування, яке вам доручено, у всякому разі, ви можете відвідати когось зі своїх нових друзів, запропонувати, щоб вони зібралися всією групою й помилувалися видовищем. Комісар нічого не відповів. Він міг би запитати, якою буде його службова ситуація, починаючи від завтрашнього дня, але вирішив промовчати, бо якщо його доля перебувала в руках міністра, а в цьому сумніватися не випадало, то нехай він сам і проголосить йому вирок, до того ж комісар був переконаний, що одержить у відповідь суху фразу зразка, Не поспішайте, завтра ви про це довідаєтеся. Зненацька до комісара дійшло, що мовчанка триває довше, аніж це можна вважати природним у телефонній розмові, способі контактування, за якого паузи чи перерви між фразами бувають зазвичай дуже короткими. Комісар не відреагував на підступну пропозицію міністра внутрішніх справ, ніби вона його зовсім не зацікавила, і той мовчав, ніби хотів дати співрозмовникові час обміркувати свою відповідь. Комісар обережно промовив, Пане міністр. Електричні імпульси понесли ці два слова по лінії, але з протилежного боку не було ніяких ознак життя. Альбатрос відключився. Комісар поклав слухавку й вийшов із кімнати. Він пішов на кухню й випив склянку води, він не вперше звернув увагу на те, що під час розмови з міністром внутрішніх справ у нього пересихало в горлі, він почувався так, ніби там усе палахкотіло, і тепер він мусив погасити свою внутрішню пожежу. Він вийшов до зали й сів на канапу, але довго там не залишався, почуття летаргії, в якому він перебував протягом останніх трьох днів, минуло, зникло й розвіялося з першим словом міністра, й тепер речі, та невиразність, визначити чи просто назвати яку забирає надто багато часу та місця, ці так звані речі рвонулися вперед і вже не збиралися зупинитися до фіналу, незалежно від того, коли і як, і де він буде. До речі, йому не треба було бути мегре, пуаро чи шерлоком холмсом, аби вгадати, що саме надрукують наступного дня газети. Його чекання закінчилося, міністр внутрішніх справ більше не стане телефонувати йому, будь-який наказ, який він захоче дати, надійде йому через посередництво секретаря або безпосередньо від поліційного управління, п’ять днів і п’ять ночей, не більше, знадобилося для того, щоб перетворити комісара, якому було доручено важке розслідування, на маріонетку, від якої відірвали мотузку й викинули її на смітник. Саме тоді йому промайнула думка, що він має виконати ще одне завдання. Він знайшов у телефонному довіднику прізвище, звірив його з адресою й набрав номер. Йому відповіла дружина лікаря, Слухаю, Добраніч, це я, комісар, пробачте, що телефоную вам так пізно, Не переймайтеся, ми ніколи не лягаємо рано, Пам’ятаєте, як я казав вам, коли ми розмовляли в саду, що міністр внутрішніх справ зажадав від мене фотографію вашої групи, Пам’ятаю, Я маю всі підстави думати, що ця фотографія буде завтра опублікована в газетах і показана на телебаченні, Я не запитую вас чому, але пам’ятаю, як ви мені сказали, що не бачите нічого доброго в тому, що міністр наказав вам її передати, Так, але я не сподівався, що він використає її у такий спосіб, Чого він хоче, Завтра побачимо, що напишуть газети, крім публікації фотографії, але, думаю, він хоче затаврувати вас перед публічною опінією, За те, що я не осліпла чотири роки тому, Знайте, що для міністра вкрай підозріло, чому ви, пані, не втратили зір, тоді як усі осліпли, цей факт став для нього більш аніж вагомою причиною вважати вас відповідальною цілком чи почасти за те, що відбувається нині, Ви маєте на увазі голосування порожніми бюлетенями, Так, голосування порожніми бюлетенями, Але ж це абсурд, цілковитий абсурд, За довгі роки служби я зрозумів, що наші начальники не лише не зупиняються перед тим, що ми звикли називати абсурдом, а й схильні користуватися ним, щоб затуманити свідомості й знищити здоровий глузд, І що ж нам робити, як ви вважаєте, Заховайтеся, зникніть, але не в домі ваших друзів, там ви не будете в безпеці, за ними незабаром почнуть стежити, якщо вже не стежать, Ви маєте слушність, але хай там як, а ми не дозволимо собі наразити на небезпеку тих, хто вирішив допомогти нам, мені, наприклад, здається, що ви даремно зателефонували нам, Не турбуйтеся, це надійна лінія, у країні надійнішої немає, Пане комісар, Кажіть, Я хотіла б поставити вам одне запитання, але не знаю, чи наважуся, Запитуйте, не сумнівайтеся, Чому ви робите це для нас, чому нам допомагаєте, Лише через одну маленьку фразу, яку я прочитав у книжці багато років тому і про яку давно забув, але пригадав її цими днями, Яку фразу, Коли ми народжуємося, то наче укладаємо договір на все життя, але може настати день, коли ми себе запитаємо, хто його підписав за нас, Це справді чудові слова, які примушують замислитися, як називалася та книжка, Мені соромно признатися, але її назви я не пригадую, Облиште, не можу повірити вам, що ви більше нічого не пам’ятаєте з такої мудрої книжки, навіть її назву забули, Я забув також ім’я автора, Цим словам, що їх, певно, ніхто ніколи не промовляв у такому порядку, в якому їх промовили ви, цим словам пощастило, що вони не загубилися, що знайшовся чоловік, який їх об’єднав, чи не став би світ трохи кращим, якби ми вміли поєднувати слова, які блукають світом поодинці, Я сумніваюся, щоб коли-небудь ці бідолахи зустрілися між собою, Я теж сумніваюся, але мріяти грошей не коштує, Подивимося, що скажуть завтра газети, Подивимося, я готова до найгіршого, Нехай буде, що буде, ми про все скоро довідаємося, думайте, що хочете, але насамперед подумайте про те, що я вам раджу, заховайтеся, зникніть, Я поговорю з чоловіком, Постарайтеся переконати його, На добраніч, і я вдячна вам за все, Мені нема за що дякувати, Бережіться. Поклавши слухавку, комісар запитав себе, чи не вчинив він дурість, стверджуючи, так ніби він знав про це достеменно, що телефонна лінія була безпечною, що в країні не існувало таких безпечних ліній, як ця. Він стенув плечима й промурмотів, Яка, зрештою, різниця, ніщо не є безпечним, ніхто не може почуватися в безпеці.

Він спав погано. Йому наснилася хмара слів, які втікали від нього, розбігалися на всі боки, а він ганявся за ними із сачком і вмовляв їх, Затримайтеся, будь ласка, не штовхайтеся, зачекайте мене. Тоді раптом слова зупинилися і з’єдналися, полізли одні на одних, наче рій бджіл у чеканні, коли їм принесуть вулик, і він із криком радості накинув на них сачок. Але в руках у нього опинилася газета. Це був поганий сон, але він бачив і гірший, коли альбатрос почав видзьобувати очі дружині лікаря.

Він прокинувся рано. Одягся й вийшов на вулицю уже не через гараж, не через двері для вершників, а через парадний під’їзд, привітався з портьє кивком голови і навіть перекинувся б із ним кількома словами, якби той не сидів у своїй будці. Вуличні ліхтарі ще не погасли, крамниці мали відчинитися лише через дві години. Він роззирнувся навколо й побачив поблизу газетний кіоск, один із найбільших, тих, які одержували всі газети, підійшов до нього й став чекати. На його щастя, дощу не було. Вуличні ліхтарі погасли, й місто на кілька хвилин поринуло в останні й короткі сутінки, які розсіялися, коли очі звикли до зміни освітлення, і досвітній голубий світанок опустився на вулиці. Під’їхала вантажівка з газетами, скинула свої пакети й поїхала далі. Кіоскер почав відкривати пакети і складати газети стосиками згідно з кількістю одержаних примірників, зліва праворуч, від більших газет до менших. Комісар наблизився, привітався і сказав, Дайте мені всі, й поки кіоскер складав їх у пластиковий пакет, подивився на газети й побачив, що, за винятком двох останніх, усі мали на першій сторінці фотографію під величезними літерами заголовків. День починався добре для кіоска, перший покупець виявився цікавим і грошовитим, решта дня, скажемо наперед, також буде успішною, усі газети будуть продані, крім двох, відкладених праворуч, якими цікавляться лише кілька постійних клієнтів. Комісара вже там не було, він перехопив таксі, що з’явилося з-поза ближнього рогу вулиці, й, назвавши адресу провіденційного страхового товариства та попросивши пробачення за короткий маршрут, нервово дістав газети з пакета й став розгортати їх. Крім фотографії групи зі стрілкою, яка вказувала на дружину лікаря, збоку було подане її збільшене обличчя, обведене білим кружком. Заголовки були в чорному й червоному кольорі, ВІДКРИЛОСЯ НАРЕШТІ ОБЛИЧЧЯ ЗМОВИ, ЦЯ ЖІНКА НЕ ОСЛІПЛА ЧОТИРИ РОКИ ТОМУ, РОЗКРИТО ЗАГАДКУ ГОЛОСУВАННЯ ПОРОЖНІМИ БЮЛЕТЕНЯМИ, ПОЛІЦІЙНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ПРИНЕСЛО ПЕРШІ РЕЗУЛЬТАТИ. Ще неяскраве світло й підстрибування автомобіля на кругляках бруківки не дозволяло комісарові прочитати маленькі літери. Менш ніж за п’ять хвилин таксі зупинилося біля будинку. Комісар заплатив за проїзд, залишив решту водієві й швидко увійшов у дім. Стрімголов проминув портьє, не сказавши йому ні слова, сів у ліфт, нетерпіння майже примушувало його тупотіти ногами, швидше, швидше підіймайся, машинеріє, яка все своє життя підіймала та опускала людей, підслуховуючи розмови, незакінчені монологи, фрагменти невміло промугиканих пісень, журливі зітхання, стурбований шепіт, але вдавала, ніби все це анітрохи її не стосується, її доля була ковзати вгору й униз, неквапно, мов доля, якщо хтось надто поспішає, нехай підіймається або спускається сходами. Комісар нарешті встромив ключа у двері провіденційного страхового товариства, увімкнув світло й підбіг до столу, де була розстелена мапа міста й де він востаннє снідав зі своїми нині відсутніми помічниками. Руки йому тремтіли. Примусивши себе читати повільно, не перестрибуючи через рядки, слово за словом, він прочитав повідомлення в усіх чотирьох газетах, які опублікували фотографію. З невеликими змінами стилю, трохи різними словами, всі вони давали одну й ту саму інформацію, за якою вгадувалася творчість писарів міністерства внутрішніх справ. Проза в газетах була приблизно такого змісту, Коли ми думали, що уряд поклався на дію часу, того часу, який усе зношує і все обмежує, й вирішив не вдаватися до хірургічних методів, щоб видалити злоякісну пухлину, яка несподівано утворилася на тілі столиці в незрозумілій і ненормальній формі голосування чистими бюлетенями, що, як відомо нашим читачам, значно переважила сумарний результат усіх демократичних політичних партій, до нашої редакції надійшло несподіване й приємне повідомлення. Геній розслідування та наполегливість поліційної інституції, втілені в особах комісара, інспектора та агента другого класу, чиї імена, з міркувань безпеки, нам не дозволено розголошувати, зуміли витягти на світло те, що з високою імовірністю можна вважати головою солітера, чиї кільця паралізували й небезпечно атрофували громадянську свідомість більшості жителів столиці, які досягли виборчого віку. Одна жінка, одружена з лікарем-офтальмологом, і яка, чудо з чудес, була, згідно з показами свідків, що їм цілком можна довіряти, єдиною особою, котра чотири роки тому не стала жертвою страшної епідемії, що перетворила нашу батьківщину на країну сліпих, на щастя, обмежену кордонами колишньої столиці, і внесла в наше політичне життя і в нашу демократичну систему надзвичайно небезпечний мікроб зіпсутості та корупції. Лише диявольський розум, такий, яким у минулому володіли найбільші злочинці в історії людства, міг вигадати те, що, згідно з джерелами, гідними найбільшої довіри, спонукало пана президента республіки порівняти його з експресивним образом торпеди, яка влучила нижче ватерлінії у величний корпус корабля нашої демократії. Так воно й було. Оскільки немає жодних підстав сумніватися, бо все на це вказує, що ця дружина офтальмолога винна, то громадяни, які шанують порядок і право, вимагають, щоб найсуворіша кара впала на її голову. І ви тільки подумайте, що відбувається в нашому світі. Ця жінка, з огляду на винятковість своєї історії, яка сталася з нею чотири роки тому, могла б стати найважливішим елементом дослідження для нашої наукової спільноти і заслуговувати на почесне місце в клінічній історії офтальмології, буде тепер проклята як ворогиня нашої батьківщини й нашого народу. Для неї, мабуть, було б ліпше, якби вона тоді осліпла.

Остання фраза, вочевидь погрозлива, звучала як вирок, так ніби там було написано, Ліпше вона б не народжувалася на світ. Першим імпульсом комісара було зателефонувати дружині лікаря, запитати в неї, чи вона вже прочитала газети, втішити її, наскільки було можливо, але його зупинила думка, що ймовірність прослуховування її телефона за ніч значно зросла й тепер дорівнює ста відсоткам зі ста. Що ж до телефонів провіденційного страхового товариства, червоного й попелястого, то про ці можна було й не думати, вони були безпосередньо приєднані до державної мережі. Він погортав дві останні газети, там нічого не говорилося про цю справу. Що мені тепер робити, запитав він себе гучним голосом. Повернувся до повідомлення, перечитав його, йому здалося дивним, що в ньому не названо осіб, які зображені на фотографії, а надто дружину лікаря та її чоловіка. Лише тоді він звернув увагу на підпис під фотографією, який повідомляв, Підозрювана позначена стрілкою. Схоже, досі не було ніякого підтвердження тому факту, що дружина лікаря взяла цю групу людей під свою опіку під час епідемії сліпоти. Згідно з офіційними джерелами, ідентифікацію цих людей було завершено, й завтра їхні імена будуть повідомлені. Комісар промурмотів, Мабуть, вони намагаються встановити, де живе хлопчик, так ніби це може допомогти їм у чомусь. Потім замислено промовив, Публікація фотографії без іншої інформації, схоже, не має ніякого глузду, крім того, всі вони, як я їх застеріг, зможуть кудись зникнути, але міністр обожнює пошуки, успішне полювання на людей надає йому більшої політичної ваги, більше впливу в уряді та в партії, до того ж, імовірно, будинки цих людей уже перебувають під наглядом протягом двадцяти чотирьох годин, міністерство мало досить часу, щоб закинути в місто агентів й опрацювати схему своїх дій. Та хоч усі ці міркування були слушними, вони не давали відповіді на запитання, Що мені робити тепер. Він міг зателефонувати в міністерство внутрішніх справ і, скориставшись нагодою, запитати, оскільки вже п’ятниця, якою тепер буде його дисциплінарна ситуація, але це було б марно, він знав, що міністр не став би з ним розмовляти, один із його секретарів сказав би йому, щоб він зателефонував до поліційного управління, часи балачок між альбатросом і морським папугою минули, пане комісар. Що ж мені робити, знову запитав він себе, залишатися тут і гнити, поки хтось згадає про мене й накаже, щоб труп підібрали, спробувати покинути місто, хоч немає жодного сумніву, що всім постам дано суворий наказ не випускати мене. Він знову подивився на фотографію, лікар із дружиною були в центрі, дівчина в чорних окулярах і старий із чорною пов’язкою на оці ліворуч, суб’єкт, який написав листа, і його дружина праворуч, зизоокий хлопець стояв навколішках, наче футболіст, собака сидів біля ніг жінки. Він прочитав підпис під фотографією. Повну ідентифікацію обіцяли подати завтра, вона стане публічною, завтра, завтра, завтра. У цю мить його опанувала несподівана рішучість, але вже в наступну мить почуття обережності запротестувало, що це було б несосвітенною дурістю. Будь обачним, сказало воно йому, й не буди дракона, який спить, безглуздо наближатися до нього, коли він прокинеться. Комісар підвівся зі стільця, двічі пройшовся туди-сюди по залі, повернув до себе стіл, на якому лежали газети, ще раз подивився на голову жінки лікаря, обведену білим кружечком, так ніби вона висіла на шибениці, у цей час половина міста читала газети, а друга половина сиділа перед телевізором, прагнучи почути, що скаже диктор про першу публікацію в газетах, або слухала радіо, яке повідомляло, що ім’я жінки буде назване завтра, й не тільки ім’я, а й її адреса, щоб усе населення знало, де вона вимостила своє зловісне гніздо. Тоді комісар знайшов друкарську машинку й поставив її на стіл. Розгорнув газети, склав їх з одного боку й заходився друкувати. Папір, яким він користувався, був позначений логотипом провіденційного страхового товариства й міг бути використаний якщо не завтра, то, безперечно, післязавтра як державне звинувачення проти нього й указувати на його другу провину, використання державного паперу для своїх особистих цілей за обставин, які збільшували його провину, тобто розголошення офіційної інформації, розголошення, яке має характеристики злочину, спрямованого проти державного ладу. Те, що комісар друкував тепер на машинці, було нічим не більшим і не меншим, як детальним звітом про події останніх п’ятьох діб, від суботнього ранку, коли в супроводі двох своїх підлеглих він потай перетнув кордон, що блокував столицю, до нинішнього моменту, коли він сів за машинку. Не було сумніву, що провіденційне страхове товариство мало копіювальну машину, але комісарові здалося нечемним передати одній особі оригінал, а другій звичайну копію, хоч сьогодні нас запевняють, що навіть очі сокола не помітять різниці між оригінальним текстом і копією, виготовленою на сучасній техніці. Комісар належав до другого, старшого покоління населення планети, а тому зберіг пошану до форм, а це означало, що, надрукувавши першу сторінку з текстом свого послання, він заходився акуратно передруковувати його на інший аркуш паперу.

Звичайно, це була копія, але виготовлена зовсім в інший спосіб. Закінчивши роботу, він згорнув аркуші й уклав кожен в окремий конверт, позначений тим самим логотипом, заклеїв їх і на кожному написав відповідну адресу. Не було сумніву, що конверти передадуть у власні руки адресатам, які, побачивши на них логотип провіденційного страхового товариства, зрозуміють, що йдеться про важливу інформацію, яка заслуговує на негайну увагу.

Комісар почав готуватися знову вийти на вулицю. Поклав обидва запечатані конверти у внутрішні кишені куртки, одягнув плащ, хоча метеорологія давала найсприятливіший прогноз щодо того, чого можна чекати о цій порі року, до того ж, він мав змогу переконатися у правдивості цього прогнозу, визирнувши у вікно й подивившись на ріденькі й повільні білі хмаринки, які ковзали по небу. Можливо, вдягнути плащ примусила його ще одна важлива причина, адже плащ такого крою, з поясом, є своєрідним визначальним знаком детективів класичної доби, принаймні відтоді, як реймонд чандлер створив постать марлоу, тож коли люди бачать суб’єкта в крислатому капелюсі, насунутому на ніс, і в плащі із задертим коміром, вони негайно повідомляють одне одному, що тут блукає гамфрі богарт, гостро позираючи у щілину між задертим коміром плаща й опущеними крисами капелюха, і ця немудра наука доступна кожному читачеві книжок про поліцаїв і злодіїв. Наш комісар не носив капелюха, він ходив із непокритою головою, такою була сучасна мода, яка зневажала мальовничість і, як то кажуть, спочатку веліла вбивати, а вже потім запитувати в жертви, чи вона жива. Він спустився ліфтом, проминув портьє, який привітав його кивком голови зі своєї будки, й вийшов на вулицю, щоб виконати три мети сьогоднішнього ранку, а саме спожити свій запізнілий сніданок, пройти вулицею, де жила дружина лікаря, й рознести листи адресатам. Перше своє завдання він виконав у кафетерії, де випив філіжанку кави з молоком, з’їв кілька грінок із маслом, не таких хрустких і соковитих, як минулого разу, але таким воно є, життя, чогось прибуває, а щось відбуває, а до того ж любителів грінок із маслом стає все менше, як тих, хто їх виготовляє, так і тих, хто їх споживає. Можна простити ці банальні гастрономічні міркування чоловікові, який має в кишені бомбу. Він поїв, розплатився і широкою ходою рушив до своєї другої мети. Згаяв майже двадцять хвилин, перш ніж туди дійшов. Уповільнив ходу, коли звернув у ту вулицю, вдав, ніби просто прогулюється, хоч якщо там стовбичили поліціанти-спостерігачі, то була велика ймовірність, що вони звернули на нього увагу. Але йому було байдуже. Якщо хтось із них помітив його й доповість про нього своєму безпосередньому начальнику, а той директору поліції, а той міністрові внутрішніх справ, то можна не сумніватися, що альбатрос прокрякає своїм найнеприємнішим голосом, Не розповідайте мені про те, що я без вас знаю, повідомте те, що мені треба знати, а саме, чого там треба цьому паскудному комісарові, чого він туди приблукав. На вулиці зібралося більше людей, ніж зазвичай. Біля будинку, в якому жила дружина лікаря, люди стояли невеличкими групами, вони мешкали в цьому кварталі й, підштовхувані цікавістю, в більшості випадків невинною, але в декого й злорадною, прийшли сюди з газетою в руках на те місце, де мешкала звинувачувана, яку вони більш або менш знали, нерідко бачили її або входили з нею в якісь сусідські взаємини, чимало з них лікувалися в її чоловіка-офтальмолога. Комісар уже побачив, де розташувалися поліційні спостерігачі, один із них приєднався до досить численного гурту роззяв, другий з удаваною недбалістю прихилився до стіни, читаючи спортивний журнал, ніби у світі друкованої продукції для нього не було нічого важливішого. Те, що він читав журнал, а не газету, було легко пояснити, бо журнал, забезпечуючи надійний захист, займає набагато менше простору у візуальному полі того, хто спостерігає, і його легко сховати в кишеню, якщо раптом виникне потреба когось переслідувати. Поліціанти знають про ці речі, вони вивчають їх ще в дитячих садках. Але ті, які перебували тут, не знали про складні взаємини між комісаром, який прийшов сюди, та міністерством, від якого вони залежали, тому подумали, що він також належить до операції й прийшов сюди з’ясувати, чи все відбувається згідно з планами. Причин дивуватися не було. Хоча на певних рівнях корпорації пройшла чутка, що міністр невдоволений роботою комісара, і доказом цього було те, що він наказав повернути його помічників, залишивши його самого-одного, ця чутка ще не дійшла до найнижчих прошарків, у яких існували ці агенти. Я хотів би також прояснити, перш ніж про це забуду, що поліціанти, які поширювали ці чутки, не мали жодного чіткого уявлення про те, навіщо комісара послали до столиці, а отже, інспектор та агент там, де вони зустрічалися, тримали язик на припоні. Проте було цікаво спостерігати, хоч у цьому нічого кумедного й не було, як поліціанти підходили зі змовницьким виглядом до комісара й пошепки повідомляли йому, Новин немає. Комісар у відповідь кивав головою, дивився на вікна квартири й пішов геть із думкою, Завтра, коли газети опублікують імена й адреси, тут буде набагато більше народу. Трохи відійшовши від будинку, він побачив вільне таксі й підкликав його. Сів у машину, привітався, дістав із кишені газети, прочитав адреси й запитав водія, Яка з редакцій розташована найближче, Друга, Везіть мене, будь ласка, туди. На сидінні поруч із водієм лежала згорнута газета, він прочитав на першій сторінці надрукований кривавими літерами заголовок статті НАРЕШТІ ВІДКРИТО ОБЛИЧЧЯ ЗМОВИ. Комісар відчув спокусу запитати у водія, якої він думки про сенсаційну новину, опубліковану в сьогоднішніх газетах, але відмовився від цього, щоб його надто зацікавлений тон не виказав його професію, Мабуть, я надто страждаю, подумав він, через свою професійну деформацію. Але таксист сам заговорив на цю тему, Я не знаю, що ви думаєте, пане, але історія про жінку, що начебто не осліпла чотири роки тому, здається мені вигадкою, яка має допомогти продавати газети, якщо я осліп, якщо всі ми осліпли, то як могло статися, що ця жінка не втратила зір, це чутка, якій ніхто ніколи не повірить, А ще кажуть, ніби вона всіх умовила голосувати чистими бюлетенями, І те й те нісенітниця, жінка є жінкою, вона не втручається в такі справи, якби це був чоловік, ще можна було б повірити, а то жінка, пхе, Подивимося, як усе закінчиться, Якось та закінчиться, одна вигадка варта другої, ви, пане, навіть уявити собі не можете, скільки ми всього чуємо, сидячи за кермом, і я хочу сказати вам іще одну річ, Кажіть, кажіть, Усупереч тому, що думають люди, дзеркальце заднього виду служить не тільки для того, щоб бачити машини, які тебе переслідують, воно також допомагає бачити душі пасажирів, ви коли-небудь думали про таке, Ви мене здивували, я ніколи про таке не думав, А я вам правду сказав, це кермо багато чого навчає. Після такого відкриття комісар визнав за краще закінчити розмову. Лише коли водій зупинив машину й сказав, Приїхали, він наважився запитати, чи той факт, що у дзеркальці заднього виду можна бачити душу пасажира, стосується всіх машин і всіх водіїв, але його співрозмовник категорично заявив, Ні, пане, таке буває лише в таксі, лише в таксі.

Комісар увійшов у дім, попрямував до приймальної і сказав, Добрий день, я представник провіденційного страхового товариства, хотів би поговорити з паном директором, Якщо ви хочете поговорити про страхівку, то вам, либонь, ліпше поговорити з адміністратором, У принципі так, ви маєте слушність, але те, що я привіз до вашої газети, має не лише технічний характер, тому для мене вкрай важливо поговорити з паном директором, Пана директора немає в редакції, гадаю, він повернеться тільки надвечір, 3 ким я тоді можу поговорити, яку особу можна тут вважати заступником директора, Поговоріть, із головним редактором, Тоді я вас попрошу повідомити йому, що я хочу зустрітися з ним, нагадую вам, що я представник провіденційного страхового товариства, Ви не хочете сказати мені своє ім’я, Назвіть провіденційне страхове товариство, цього буде досить, Ага, розумію, ваша фірма називається вашим прізвищем, Достоту так. Працівник приймальні зателефонував, пояснив ситуацію і сказав, поклавши слухавку, Зараз до вас прийдуть, пане Провіденціал. За кілька хвилин з’явилася жінка, Я секретарка головного редактора, зробіть ласку, йдіть за мною. Він пішов за нею коридором, ішов стриманий, спокійний, але зненацька, без попередження, усвідомлення свого зухвалого кроку, який він надумав зробити, урвало йому дихання, наче хтось ударив його під дих. У нього ще був час повернути назад, вигадавши першу-ліпшу нагоду, який жаль, я забув важливий документ, без якого не зможу поговорити з паном головним редактором, але це була б неправда, документ був тут, у внутрішній кишені його куртки, вино подане, комісаре, й ти не маєш іншого виходу, як випити його. Секретарка провела його до невеличкої зали, скромно вмебльованої, там були витерті канапи, які прожили довге життя і служба яких починалася не тут, але тут закінчувалася, на столі, в центрі, лежали газети, а вгорі видніла полиця з погано впорядкованими книжками, Будь ласка, сядьте, пан головний редактор просить вас зачекати трохи, у цю хвилину він дуже зайнятий, Гаразд, я зачекаю, сказав комісар. Це була його друга нагода. Якби він пішов звідси, якби вибрався з пастки, в яку сам себе загнав, він би врятувався, як той, хто, побачивши власну душу в дзеркальці заднього виду, зрозумів би, що вона втратила здоровий глузд, що душі не можуть блукати тут і наражати людей на великі катастрофи, а навпаки, відвертати їх від них і поводитися добре, бо душі, якщо вони виходять із тіла, майже завжди гинуть, вони не знають, куди їм податися, й не лише за кермом таксі можна помітити такі речі. Комісар не пішов звідси, вино вже було подане, і не лишалося нічого іншого, як випити його. Увійшов головний редактор, Прошу вас пробачити, що примусив вас чекати так довго, але я саме розглядав одну справу й не міг покинути її насередині, Вам нема чого просити пробачення, я вам вдячний, що ви мене прийняли, Тоді скажіть мені, пане Провіденціал, у чому я можу бути вам корисний, бо якщо правильно мене повідомили, то ваша справа торкається не мене, а адміністрації. Комісар засунув руку до кишені й дістав першого конверта, Я буду вам вельми вдячний, якщо ви прочитаєте листа, що лежить усередині, Прочитати тепер, запитав головний редактор, Атож, будь ласка, але спершу я мушу інформувати вас, що моє прізвище не Провіденціал, Яке ж воно, ваше прізвище, Коли прочитаєте мій текст, то зрозумієте. Головний редактор розірвав конверт, розгорнув укладений туди аркуш паперу й почав читати. Він підняв погляд від тексту, прочитавши перші рядки, й спантеличено подивився на чоловіка, який сидів перед ним, ніби хотів запитати, чи не розумніше буде зупинитися на цьому. Комісар жестом попросив його читати далі. Більше головний редактор не відривав погляд від тексту, навпаки, здавалося, він усе глибше поринав у нього з кожним словом і вже не міг випірнути на поверхню з тим самим обличчям головного редактора, після того як побачив страховища, які жили в бездонній глибині. Тепер це був схвильований чоловік, який подивився на комісара й сказав, Пробачте мені за грубе запитання, але хто ви, пане, Моїм ім’ям підписаний текст, Атож, я бачу, тут стоїть ім’я, але ім’я лише слово, воно нічого не розповідає про особу, Я хотів би нічого вам не розповідати про себе, але бачу, що ви цього потребуєте, Тоді розповідайте, Я нічого вам не розповідатиму, якщо ви не дасте мені своє чесне слово, що мого листа буде опубліковано, За відсутності директора я не можу вам його дати, У приймальні мені сказали, що директор повернеться пізно, Справді, він повернеться пізно, не раніше як о четвертій годині, Тоді я прийду сюди на четверту, але хочу застерегти вас, що у мене в кишені ще один такий лист, і я вручу його іншому адресатові, якщо не зможу домовитися з вами, Цей лист ви віднесете до іншої газети, чи не так, Так, але він не адресований жодній із тих, які опублікували фотографію, Я вас розумію, але немає певності, що ця інша газета погодиться наразити себе на ризик, неминучий для того, хто наважиться опублікувати факти, які ви описуєте, Я не маю в цьому жодної певності, але вирішив поставити на двох коней і ризикую програти на обох, Гадаю, ви набагато більше ризикуєте програти, аніж виграти, як і ті панове, котрі наважаться опублікувати те, що ви їм пропонуєте. Комісар підвівся, Я прийду о четвертій п’ятнадцять, Заберіть свого листа, оскільки між нами ще немає домовленості, я не можу й не повинен тримати його в себе, Дякую, що ви позбавили мене необхідності просити вас віддати його мені. Головний редактор скористався телефоном, щоб викликати секретарку, Проведи цього пана до виходу, сказав він, і знай, що він повернеться о четвертій п’ятнадцять, ти його зустрінеш і проведеш у кабінет дирекції, Гаразд, пане. Комісар сказав, Тоді до скорого побачення, головний редактор йому відповів, До скорого побачення, і вони потиснули один одному руки. Секретарка відчинила двері, щоб випустити комісара, Ходіть за мною, пане Провіденціал, сказала вона, а коли вони вже вийшли в коридор, провадила, якщо дозволите мені зробити зауваження, то я вперше в своєму житті зустрічаю особу з таким дивним прізвищем, я навіть не уявляла, що воно може існувати, Тепер ви знаєте, Людині має бути приємно називатися Провіденціалом, Чому, Саме тому, що вона провіденціал, Такої слушної відповіді я ще не чув. Вони вийшли до приймальні, Я вас тут чекатиму в призначений час, сказала секретарка, Дякую, До скорого побачення, пане Провіденціал, До скорого.

Комісар подивився на годинник, ще було не пізно, надто рано, щоб обідати, крім того, він зовсім не відчував апетиту, сухі грінки з маслом та кавою досі нагадували про себе в його шлунку. Він узяв таксі й наказав відвезти себе до саду, де в понеділок зустрівся з дружиною лікаря, бо якщо й прийшла в голову якась думка, то зовсім не обов’язково неухильно дотримуватися її. Він не мав наміру повертатися в сад, але ось ми бачимо його тут. Він хотів пройтися пішки, як комісар поліції, що спокійно робить свій обхід, побачити, скільки народу сюди напливло, й, може, навіть обмінятися кількома професійними зауваженнями з агентами-спостерігачами. Він перетнув сад, на мить зупинився, щоб подивитися на жінку з порожнім глеком, Залишили мене тут, здавалося, говорила вона, і сьогодні я потрібна лише для того, щоб дивитися на ці застояні води, минула ціла епоха, відтоді як камінь, із якого мене витесали, був білим, і з цього глека вдень і вночі струменів безперервний потік води, мені ніколи не казали, звідки витікає вся ця вода, я стояла тут лише для того, щоб нахиляти глек, а тепер із нього не витікає жодна крапля води, й мені також ніколи ніхто не скаже, чому припинився цей потік. Комісар промурмотів, Це як життя, моя дочко, воно починається невідомо навіщо й закінчується невідомо чому. Він намочив кінчики пальців правої руки й підніс їх до рота. Він не думав, що його жест може мати якесь значення, але той, хто подивився 6 на нього збоку, заприсягся б, що він вирішив випити цієї води, яка не була чистою, зеленого від багнюки, з вазою на дні водойми, брудної, як життя. Годинник пересував свої стрілки повільно, він мав час посидіти тут у затінку, але не сів. Повторив шлях, який пройшов тут із дружиною лікаря, звернув у її вулицю, видовище змінилося тут цілком, тепер тут важко було пропхатися, тут тепер стояли не маленькі групи людей, а величезна юрба, яка перегородила шлях автомобілям, здавалося, всі жителі ближніх кварталів покинули свої домівки, щоб побачити чиюсь появу, про яку було заздалегідь оголошено. Комісар покликав двох агентів у під’їзд одного з будинків і запитав, чи відбулося щось нове під час його відсутності. Вони сказали йому, що нічого не відбулося, що ніхто з будинку не вийшов, що віконниці були зачинені, і повідомили, що дві незнайомі особи, чоловік і жінка, піднялися на четвертий поверх і запитали, чи тим, хто в домі, не треба чогось, але з квартири відповіли, що їм нічого не треба, й подякували за турботу, Більше нічого, запитав комісар, Наскільки нам відомо, більш нічого, відповів один з агентів, написати звіт буде легко. Він сказав це вчасно, щоб підрізати крила комісаровій уяві, яка вже погнала його сходами нагору, де він натиснув би на кнопку дзвінка, назвався, Це я, увійшов і розповів про останні події, про листи, які він написав, про розмову з головним редактором газети, а тоді дружина лікаря сказала б йому, Пообідайте з нами, й він би з ними пообідав, і світ залишився б у мирі. Атож, у мирі, й агенти написали б у своєму звіті, 3 нами був комісар, який піднявся на четвертий поверх, а через годину спустився звідти, він нічого нам не розповів, що там відбувалося, але в нас склалося враження, що він там обідав. Але комісар пішов поїсти в інше місце, він їв мало й не звернув найменшої уваги на страву, яку поставили перед ним, о третій годині він знову був у саду й дивився на статую жінки, що нахилилася з глеком, схожа на людину, що чекає чуда, коли вода потече знову. О пів на четверту він піднявся з лави, на якій сидів, і пішки пішов у редакцію газети. Він мав досить часу й не мав потреби брати таксі, в якому, зовсім того не бажаючи, не зміг би опертися спокусі подивитися в дзеркальце заднього виду, того, що він знав про свою душу, було йому досить, і він не був певен, що не побачить у дзеркальці чогось такого, що йому буде зовсім не до вподоби. Ще не було чверті на п’яту, коли він увійшов до редакції. Секретарка вже була в приймальні, Пан директор чекає вас, сказала вона. Вона не додала пане Провіденціал, можливо, їй сказали, що прізвище відвідувача не таке, й тепер вона почувалася ображеною, що її так одурили, хай і неумисне. Вони пройшли тим самим коридором, але цього разу дійшли до самого його кінця, там повернули праворуч, і на других дверях комісар побачив напис Дирекція. Секретарка делікатно постукала у двері, і зсередини відповіли, Заходьте. Вона увійшла першою і притримала двері, щоб пропустити комісара. Дякую, більше ми вас не потребуємо, сказав головний редактор секретарці, яка відразу вийшла. Дякую, що ви погодилися поговорити зі мною, пане директор, почав комісар, Я відверто признаюся вам, що бачу великі труднощі з ефективним поширенням того матеріалу, про який розповів мені пан головний редактор, проте, думаю, не варт говорити, що я з великою цікавістю готовий ознайомитися з його повним текстом, Ось він, пане директор, сказав комісар, подавши йому конверт, Сядьмо, сказав директор, і дайте мені дві хвилини, будь ласка. Читання не приголомшило його так, як головного редактора, але він був, безперечно, спантеличений і стурбований, коли підвів погляд, Хто ви, пане, запитав він, не знаючи, що головний редактор уже запитував комісара про це, Якщо ваша газета погодиться опублікувати те, що тут є, то ви довідаєтеся, хто я такий, якщо ні, я заберу листа й піду звідси без зайвих слів, лише подякувавши вам за те, що ви погодилися згаяти для мене частину вашого часу, Я хочу інформувати вас, директоре, що пан має ще одного такого листа, якого хоче передати в іншу газету, сказав головний редактор, Достоту так, сказав комісар, я його маю із собою і передам його ще сьогодні, якщо ми не дійдемо з вами згоди, бо абсолютно необхідно, щоб це було опубліковано завтра, Чому, Бо завтра мій матеріал ще може перешкодити тому, щоб була вчинена несправедливість, Ви говорите про дружину лікаря, Атож, пане директор, бо з неї хочуть зробити цапа-відбувайла за те, що діється в нашій країні, Але це ж безглуздя, Не кажіть про це мені, скажіть це уряду, скажіть міністерству внутрішніх справ, скажіть вашим колегам, які публікують те, що їм наказують публікувати. Директор обмінявся поглядом із головним редактором і сказав, Ви повинні розуміти, ми не зможемо опублікувати вашу декларацію в такому вигляді, в якому ви її написали, з усіма подробицями, Чому, Не забувайте, що ми живемо в місті, яке перебуває у стані облоги, цензура пильно стежить за змістом преси, а надто таких газет, як наша, Опублікувати ваш текст означатиме, що нашу газету закриють того ж таки дня, сказав головний редактор, То ви нічого не зможете вдіяти, запитав комісар, Ми можемо спробувати, але не можемо бути певні в результаті, Як, запитав комісар. Після нового швидкого обміну поглядами з головним редактором директор газети сказав, Настав час, щоб ви, пане, сказали нам, хто ви такий, ви, звичайно, підписалися під своїм листом, але ми не можемо бути певні, що це прізвище не фальшиве, ви просто можете бути провокатором, якого підіслала сюди поліція, щоб випробувати нас і скомпрометувати, я цього не стверджую, зазначте собі, але хочу, аби ви зрозуміли, що ми не зможемо подовжувати нашу розмову, якщо ви, пане, зараз же не відрекомендуєтеся своїм справжнім прізвищем. Комісар засунув руку до кишені, дістав гаман. Ось дивіться, сказав він і подав директору своє посвідчення комісара поліції. Вираз обличчя директора негайно змінився від стриманого до приголомшеного, То ви, пане, комісар поліції, запитав він, Комісар поліції, ошелешено повторив головний редактор, якому директор передав документ, Атож, спокійно відповів гість редакції, і тепер, я думаю, ми можемо продовжити нашу розмову, Якщо пробачите мене за цікавість, запитав директор, що примусило вас зважитися на такий крок, Це моя справа, Назвіть мені бодай одну причину, аби я не думав, що все це мені сниться, Коли ми народжуємося, коли входимо в цей світ, ми ніби укладаємо договір на все своє життя, але може статися, що одного дня ми себе запитаємо, хто підписався за мене, я це запитав, а відповіддю є цей лист, А ви усвідомлюєте, якими можуть бути для вас наслідки, Атож, я мав досить часу, аби подумати про це. Запала мовчанка, яку порушив комісар, Ви сказали, що можете спробувати, Ми думали про невеличкий трюк, сказав директор і зробив знак головному редакторові, щоб той продовжив, Наша ідея, сказав головний редактор, полягає в тому, щоб опублікувати у вочевидь інших термінах, без риторики поганого смаку, те, що друкувалося в газетах сьогодні, а в кінці змішати все це з інформацією, яку ви нам принесли, це буде нелегко, а проте не здається мені неможливим, це питання вправності та щастя, Ми покладемо надію на неуважність або навіть на ледачість цензора, додав директор, молитимемо бога, щоб він подумав, Позаяк я це знаю майже напам’ять, то немає потреби дочитувати до кінця, На яку ймовірність успіху можемо ми сподіватися, запитав комісар, Правду кажучи, не таку велику, визнав головний редактор, але нам доведеться покластися саме на цю ймовірність, А якщо міністерство внутрішніх справ захоче знати, з якого джерела інформації ви здобули свої відомості, Спробуємо покластися на професійну таємницю, хоч це мало нам допоможе у стані облоги, А якщо вони наполягатимуть, якщо погрожуватимуть, Тоді хоч як би нам цього не хотілося, ми не матимемо іншої ради, як назвати вас, ми будемо, звісно, покарані, але найтяжчі наслідки впадуть на вашу голову, сказав директор, Дуже добре, відповів комісар, тепер, коли ми всі знаємо, на що ми можемо розраховувати, рушаймо вперед, і якщо молитися щось означає, тоді я молитимуся, щоб читачі не повелися так само, як, ми сподіваємося, поведеться цензор, тобто щоб вони дочитали ваше повідомлення до кінця, Амінь, хором відповіли йому директор і головний редактор газети.