Роберто Зукко

XI. Пляж Діл[1]

Реєстратура борделю Маленький Чикаго. Хазяйка у своєму кріслі, біля неї сидить дівчисько.

ДІВЧИСЬКО: Я така бридка.

ХАЗЯЙКА: Не мели дурниць, маленька.

ДІВЧИСЬКО: Я товстуля, у мене подвійне підборіддя, два черева, цицьки як футбольні м'ячі, дупи я не згадую. Добре що вона ззаду, і яких вона габаритів я не бачу. Але я певна, що її половинки, мов два окороки трясуться, як ступлю крок.

ХАЗЯЙКА: Мовчи, дурненька. |

ДІВЧИСЬКО: Ні, я певна, я певна цього; на вулиці за мною бігають собаки, висолопивши язика і пускаючи слину. Аби я дозволила, вони б так і накинулися на мене, як на різницьку вітрину.

ХАЗЯЙКА: Хто тобі це втокмачив у голову, голубонько моя? Ти гарненька, кругленька, пухкенька — словом, при всіх формах. Чи ти гадаєш, що чоловікам більше до вподоби сучки сухого дерева, що при спробі узяти їх до рук, ламаються? Ні, їм, маленька, подавай форми. Такі форми, щоб вони переливалися у жменях.

ДІВЧИСЬКО: Я хотіла б схуднути. Хотіла б бути сучком сухого дерева, таким ламким у руках.

ХАЗЯЙКА: Ні, це не до мене. До того ж сьогодні ти кругленька, а завтра можеш спасти з тіла. Жінка міняється протягом життя. От я дівчиськом, як зараз ти, була худа-худа, крізь мене майже можна було дивитися, сама снасть. І зовсім без грудей. Плоска, мов хлопчисько. Це мене за серце брало — хлопці мене тоді не любили. Мріяла покруглішати, мріяла про гарні перса. От я й підклала собі картонні груди, злагодивши їх сама. Але хлопці здогадалися і щоразу, проходячи переді мною, розбивали їх ударом ліктя. І що ж — тоді я ввіткнула у груди голку, і декому довелося ревіти, як корові, повір мені на слово. А потім, ти сама бачиш, я розповніла, погладшала і почуваюся комфортно. Не хвилюйся, пташечко: сьогодні ти опецькувата, а завтра змарнієш в тілі.

ДІВЧИСЬКО: Все одно. Сьогодні я негарна, гладка і нещасна.

Входить брат, ведучи розмову з нетерплячим молодиком.

На дівчисько вони не дивляться.

МОЛОДИК (досадливо): Ні, дорого.

БРАТ: Це не має ціни.

МОЛОДИК: Ціну має все, а твоя зависока.

БРАТ: Коли на щось виставляють ціну, це означає, що воно безвартісне. Виходить, можна торгуватися, збивати, піднімати ціну. Я поклав свою ціну абстрактно, бо йдеться про щось безцінне. Це як полотно Пікассо: ти чув, щоб хтось сказав, що за нього просять дорого? Ти чув, щоб на аукціоні спустили ціну на Пікассо? У нашому разі визначена мною ціна — чиста абстракція.

МОЛОДИК: Але ж ця абстракція з моєї до твоєї кишені перейде. І та порожнеча, що утвориться в моїй кишені, здасться мені не такою то вже й абстрактною.

БРАТ: Така порожнеча в кишені заповнюється. Ти, я вірю, заповниш її дуже швидко, і про заплачені гроші забудеш протягом часу ще коротшого, ніж час, витрачений на наш торг. Щодо мене, то я не торгуюся. Бери або не бери. Погоджуйся на найкращу угоду року або іди на свій смітник.

МОЛОДИК: Не пар мене. Я думаю.

БРАТ: Думай, думай, але не тягни кота за яйця. Може, я передумаю і відведу сестру назад до моєї матусі.

МОЛОДИК: Гаразд, беру.

БРАТ (дівчиську): У тебе ніс блищить, пташенятко. Не забудь попудрити. (Дівчисько іде. Чоловіки дивляться услід.) По руках, Пікассо?

МОЛОДИК: Усе-таки дорогувато.

БРАТ: Вона принесе тобі стільки грошей, що про цю ціну ти просто забудеш.

Передача грошей.

МОЛОДИК: Коли вона буде вільна?

БРАТ: Не пар — встигнеш.

МОЛОДИК: Ні, не «встигну». Гроші у тебе — я хочу дівку.

БРАТ: Вона твоя. Уже твоя.

МОЛОДИК: Тепер, коли гроші у тебе, ти шкодуєш?

БРАТ: Я ні про що не шкодую, ні про що. Я думаю.

МОЛОДИК: Про що? Знайшов час для роздумів. То коли ж?

БРАТ: Завтра, післязавтра.

МОЛОДИК: А чому не сьогодні?

БРАТ: Чому, питаєш, не сьогодні? Ну, давай сьогодні ввечері.

МОЛОДИК: А чому не зараз?

БРАТ: Не парся. (Чути відгомін кроків дівчиська.) Гаразд, зараз. (Брат тікає і ховається в якомусь номері.)

Входить дівчисько.

ДІВЧИСЬКО: А де мій брат?

МОЛОДИК: Він доручив мені подбати про тебе.

ДІВЧИСЬКО: Я хочу знати, де мій брат.

МОЛОДИК: Ходімо, іди зі мною.

ДІВЧИСЬКО: Ні, я хочу знати, де мій брат?

ХАЗЯЙКА: Ану слухайся, товста гидота. Братових наказів не обговорюють.

Дівчисько і сутенер виходять. З номеру з'являється брат і сідає напроти хазяйки.

БРАТ: Не я цього захотів, хазяйко, присягаюся. То вона вперто наполягала, вона забажала прийти до цієї дільниці і взятися тут до роботи. Вона розпочала пошуки не знаю вже там кого і хоче його розшукати. Вона сподівається знайти його тут. Я… я не хотів цього. Я пильнував її так, як жоден старший брат ніколи не пильнував своєї сестри. Мого пташенятка, мого серденька. Я її любив так, як не любив нікого. Я тут безсилий. Безголов'я впало на нас. То її бажання, а я тільки поступився. Як я міг не поступитися перед своєю малою сестричкою. Треба ж лиху було обрати саме нас, треба ж йому було на нас отак звалитися. (Плаче.)

ХАЗЯЙКА: Ну й сміття ти!