Роман про Батьківщину

гарні і голос твій такий густий я ще не натішилась тобою не надивилася не напестилась і

другого дня синові на руку впаде материна сльоза одна а потім друга і він знову попросить

річко відпусти мене додому бо моя мати за мною плаче і знову річка скаже я тобою ще не

натішилася не налюбувалась не напестилась і так буде ще багато днів аж якось мати прийде

закутавшись у пухову хустку бо вже починається зима і плакатиме і сльози замерзатимуть

річка скаже добре я віддам тобі твого сина як віддаси мені свої руки тільки спочатку нехай

твої сльози роз'їдять їх до кості тоді я повірю що ти любиш свого сина мати каже добре я

зроблю як скажеш тільки віддай мені мого сина тепер щодня сива жінка приходить до річки

й плаче на морозі приходить багато днів мерзне на березі руки в неї роз'їдені тільки ще кості

не видно та одного дня нарешті вона побачить свою трохи жовтувату кістку і зрозуміє що

своє слово виконала покаже річці руки і скаже річко я виконала те що ти хотіла тепер віддай

мені мого сина річка скаже добре віддам бо він мені вже набрид він не сміється не жартує не

дивиться на мої скарби не насипає жовтого піску в мої годинники не бавить моїх гостей не

сміється до моїх русалок увесь змарнів схуд забирай його із собою тільки спершу я заберу

твої руки добре каже мама і витирає останню сльозу пальцями річка забирає в неї руки і

віддає їй сина мати кидається до нього цілує шепоче синочку ти повернувся мій любий я не

можу тебе обійняти син бачить що в матері немає рук питає мамо а де ж поділися твої руки

мати каже я віддала їх річці щоб вона відпустила тебе додому

я живу так ніби мене й немає насправді руки мої тоншають надходить пора коли людям

хочеться бути деревами жити як дерева неквапно і спокійно скидати листя на зиму і чекати

весни дівчинка Тоня з білявим волоссям також хотіла стати деревом і зацвітати на весну

рожевими квітами у дівчинки Тоні вже є сиве волосся тільки його ще майже не видно правда

коли придивитися зблизька видно сиві нитки це тому що бабине літо павуки приносять мені

своє павутиння каже дівчинка Тоня й тихо сміється знаєш іще каже привези мені наступного

разу якщо тобі не важко деревію кропиви якщо знайдеш кровоголовку бо у мене знову кров

не зупиняється нічим не можна її зупинити тут трав немає в аптеці а лікарі кажуть що мені

обов'язково треба а ще привези мені кокосових цукерок будь ласка коли ти приїдеш

наступного разу я думаю що швидко може у суботу ні я зможу раніше не піду в четвер на

пари на бежеде взагалі можна не ходити який ідіот вигадав цей предмет а на вишку я й так

ходжу занадто часто я приїду до тебе на велосипеді привезу тобі твої трави і цукерки

покатаю тебе тут же можна на подвір'ї дуже повільно ти би хотіла покататися на велосипеді

дуже хочу кататися на велосипеді з тобою обов'язково приїжджай тільки може не в четвер бо

тебе виженуть із університету я можу почекати я справді можу почекати до суботи чи до

неділі дівчинка Тоня махає рукою мені на прощання біляве волосся дівчинки Тоні розсипане

по білій подушці воно насправді не біле а жовте і павуки у ньому тчуть своє сиве павутиння

ми каталися з нею на велосипеді дуже повільно і дуже мало більше сиділи на лавці і

розмовляли ти би хотів стати деревом бо я би хотіла голос у неї тихий і світлий тіло в неї

тоненьке і світиться крізь неї можна дивитися її долоні тонуть у моїх вони прохолодні як

світло мені здається що вона тече через мої руки як світло як повітря мабуть вона зовсім

нічого не важить я ніколи не думав про те щоб бути деревом Тоня тихо сміється і проводить

рукою по моїй щоці пальці у неї прохолодні біжать мурашки по шкірі я застигаю очі дивно

щемлять я ніколи не плачу тобто я майже ніколи не плачу Тоня усміхається все буде добре я

обіцяю що приїжджатиму щодня заварюватиму їй трави я зовсім не хочу ходити на пари не

розумію навіщо вони мені потрібні функції логарифми похідні графіки знову функції

безконечні рівняння опір матеріалів я дивлюся на дошку списану кривими цифрами у неї

таке жовте волосся і така прозора шкіра яким би деревом ти хотіла бути я хочу бути акацією

може яблунею її квіти гарно пахнуть я приїжджав до неї часто дуже часто поки дівчинка

Тоня не стала деревом тепер воно зацвітає рожевими а може білими квітами я зовсім

перестаю ходити на пари ходжу містом іноді до самого ранку і придивляюся до дерев які їй

подобалися тільки не можу її впізнати

сумно коли Ти Господи не приходиш коли я вечеряю самотньо вечеряю салатом із кульбаби

ти дивуєшся Господи що я їм кульбабу? але тут немає чого дивуватися я не знаю чим

кульбаба відрізняється від зеленої цибулі

від листків салату

така сама трава

салат із кульбаби дуже смачний

ще можна їсти кропиву тільки її спершу треба ошпарити окропом тоді вона не пектиме

ще я заварила собі звіробою він гіркий сьогодні людям не вистачає гіркої їжі вони їдять

забагато солодкого це правда Господи людям не подобається те що смакує гірко

але це стосується не тільки їжі

різних гірких досвідів

різних печалей

Ти Господи створив так багато різних трав вивчати трави можна все життя

так багато зеленого кольору

вивчати трави якими Ти насадив свої сади

сьогодні я довідалась як виглядають незабудки

щоб не забувати про тих про кого слід пам'ятати пам'ять не пахне пам'ять болить

господи господи господи

ми такі самотні Господи тому що ми нікому не потрібні по-справжньому окрім Тебе навіть

самим собі тому що собі ми часто набридаємо а Тобі не можна набриднути бо Ти дуже

терплячий і це дуже дивно

Ти взагалі дуже дивний Господи

аніс я не зовсім знаю чи це запах анісу просто мені здається що він міг би бути анісовим я

навіть не впевнена що знаю що таке аніс може це рослина якась квітка чи кущ із колючками

або без це все просто через той зелений чай у пакетиках який я собі купила він має такий

дивний запах який нагадує мені ще інший запах можливо то були цукерки монпансьє хоча я

вже насправді не пам'ятаю чи то саме вони так пахнули різнокольорові камінчики що

злипалися в одну грудку може мій чай просто пахне цукерками монпансьє а на упаковці

нічого не написано тобто написано але так щоб збити з пантелику бо там вони пишуть що це

східний запах але ж східних запахів є дуже багато це може бути куркума але ж всі напевно

знають що це ніяка не куркума людей не так легко обдурити як здається може хтось так само

як я думатиме що це анісовий запах і не зможе вночі заснути думатиме про все що завгодно

може також про цукерки монпансьє спершу вони їли цукерки монпансьє що позлипалися і

стали як один багатокольоровий скляний камінь а потім цілувалися він тримав пакетик у

руках а вона застромлювала туди руку і відламувала шматок деколи цукерки так

відламувалися, що краї шматка були схожі на осколки різнокольорових пляшок руки у неї і в

нього були липкі нарешті вона сказала більше не хочу але він ще тримав пакетик перед нею

раптом вона передумає вона облизує пальці і сміється ти що? пальці солодкі і губи також

солодкі у тебе завтра я обов'язково подивлюся в інтернеті що таке аніс тому що деякі

питання не можна залишати нез'ясованими можна навіть написати в ту фірму і запитати

чому вони на упаковці свого товару подають неповну інформацію і що це може мати недобрі

наслідки адже бувають люди зі слабким серцем чи надто вразливі або ж неврівноважені із

людьми буває по-всякому вони хочуть щоб їм усе договорювали до кінця не приховували

деталей у тому що стосується складу продуктів щодо іншого можна казати їм неправду чи не

зовсім правду менше знаєш спокійніше живеш ось мені цей запах нагадує аніс комусь же він

може нагадати щось зовсім інше і невідомо як тоді все закінчиться

Сьогодні я багато ходила містом, сиділа в інтернет-кав'ярні й писала листи друзям. Коли

вийшла, подумала, що невдовзі зима, і буде холодно, і треба неодмінно купити собі

рукавички, і треба буде знову вчитися переживати зиму. Бо кожну зиму треба вчитися

переживати заново. Але я не купила собі рукавичок, навіть не тому, що не було рукавичок

семи кольорів веселки, бо можна було обійтися іншими кольорами, а тому що купила собі

чаю з ройбушем та імбиром. Мені подобається випробовувати смаки, випробовувати запахи,

попередній чай був із папаєю та гібіскусом. Я дивуюся людям, які вигадують смаки, запахи і

роблять зачіски. Усім людям, які роблять щось руками.

Імбир смакує дуже дивно — гостро, пекуче і незрозуміло. Елла Фіццжеральд співає мені

подобається як ти говориш мені подобається як ти думаєш мені подобається все що ти

робиш

я сміюся бо мені також усе подобається як ти дивишся як ти думаєш як ти дихаєш як ти

смієшся як ти плачеш як ти спиш як ти голишся як ти чистиш зуби як ти заплющуєш очі як

ти живеш любов моя

* * *

Дивлюся у вікно на жовто-зелене листя, подекуди воно коричневе, так, ніби припалене

праскою, а подекуди зовсім чорне, начебто ту праску хтось поставив на листок і відійшов на

декілька хвилин — подивитися, чи не збігло молоко, чи, може, телефон задзвонив алло

любове моя ти вільна я до тебе зайду за півгодини, а потім, коли про праску згадали й

прийняли її, листок був уже мертвий, усі його тканини почорніли хоча навіщо прасувати

листя цього зовсім не можу збагнути в листках мені найбільше подобаються прожилки вони

як лінії на долонях рук. Люблю, коли цих прожилок дуже багато. Кажуть, коли ліній на

долонях дуже багато, людина нещаслива або життя в неї дуже складне. Коли дивлюся на свої

долоні, порізані густою сіткою ліній, рисочок, довших і коротших, мені стає сумно, бо

долоні в мене ніби поколені лініями, я зовсім не хочу бути нещасливою і не хочу, щоб життя

у мене було дуже складне і прикре. Але, здається, все саме так і складається. Принаймні

іншим я ускладнюю життя, це очевидно. Своїм батькам якнайбільше. Усе почалося з того,

що в четвер я не пішла до школи, мало бути дві фізики і, здається, самостійна, і я не зробила

домашньої, а шкода було гаяти час на те, щоб спочатку ничкуватись десь у туалеті чи підвалі

й переписувати з кимось на пару довжелезні розв'язки всіх п'яти задач, а потім на уроці

вдавати, що я пишу, чекати, поки хтось передасть мені шпаргалку і, ні в що не врубавшись,

тупо скатати, головне з формулами, щоб у них не загубитись і не переплутати порядку, для

мене вони всі мають однаковий вигляд і зміст також, двоповерхові й довгі, бувають

одноповерхові, зрештою, яка різниця, свої три бали я отримаю, я на це сподіваюся

принаймні, але з цим я завжди встигну, самостійна не контрольна, її не треба переписувати,

ось саме тому я вирішила, що до школи не піду, бо дві фізики підряд для мене забагато,

навіть якщо на другій буде нова тема можна буде нічого не робити не слухати читати під

партою ісікаву такубоку розпрощався і в темряві нічного вагона біля вікна качаю по столі

зелені яблука або крадькома дивитись у вікно як птахи падають на гілки дерев і

приклеюються до них чорними лапами і стають також трохи як листя а можна пограти у

морський бій із Олегом чи в щось інше лузати насіння писати одне одному записки і

малювати смішні картинки котів наприклад мені дуже подобаються коти шкода що у мене

вдома немає ніякої тварини бо в мами алергія на шерсть на пір'я і на все решту. Бо я хотіла

би завести собі якщо не кота, то хоча би папугу, ми би з ним розмовляли. Але до школи я все

одно не пішла. Ну, й саме того дня я розмалювала собі у кімнаті стіни, спершу знявши

примітивний настінний календар, який дуже подобався моїм батькам, вони чомусь думали,

що його наявність на стіні сприятиме моїй організованості, нагадуватиме про те, що чорні

дні календаря — це тоді, коли треба ходити до школи, робити уроки, займатися різними

корисними справами, які сприятимуть моєму розвиткові і так далі, ну, а червоний день для

дозвілля та відпочинку всього один, але, здається, мої добрі батьки всерйоз помилялися,

календар мені не допоміг, ну і ясно, що я зняла також і картину з ромашками й заховала її за

шафою, не те, щоб я мала щось проти ромашок, вони мені подобаються, просто там ромашки

дуже мертво виглядають, і те, що вони у вазі з водою, їх не рятує, ось постоять вони там

тиждень чи, може, й більше, ромашки довго витримують, але все одно зів'януть і їх треба

буде викинути, взамін я намалювала собі на стіні одну ромашку, правда, жовту, бо білої

ромашки на білій стіні не було би видно, мені дуже не подобається, що у мене в кімнаті білі

стіни, мені дуже давно це перестало подобатись, але сьогодні я зрозуміла нарешті, що із цією

блідістю треба щось робити, і тому намалювала ромашку, і мені треба було, щоб цю

ромашку було видно, замість листя в неї були равлики, тобто на листі були такі великі зелені

равлики, що самого листя вже не можна було побачити, тому так і вийшло, що листя

ромашки — це равлики, кожен листок це равлик можна було би закинути мені що равлики на

кожному листку це занадто але я просто пам'ятаю як моя приятелька одного разу казала мені

що вони з Костею гуляли вночі в парку і бачили на доріжці дуже багато равликів і

шкодували що мене з ними немає що мені ті равлики сподобалися б там було не менше ніж

десяток равликів так вона казала часом буває так що равлики гуляють разом великою

компанією вони зовсім не самітники тобто часткові самітники у них може теж бувають свята

ну там день народження чийсь у равликів же також повинні бути дні народження чи вони

живуть тільки один сезон? Здається, з уроків зоології я цього про равликів не довідалась, не

знаю, скільки вони живуть, а мені здається, що це дуже важливо, дізнаватися, хто скільки

живе і навіщо. Тільки цього нас у школі чомусь не вчать, і саме це мене дуже дивує і нервує.

Ромашка на стіні мені сподобалась, а потім я пішла мити голову, довго думала, який узяти

шампунь — чи той, який пахне дьогтем і нервує мою маму, я його отримала в подарунок від

Олега просто так, тобто без жодної нагоди на зразок дня народження, іменин, Нового Року

чи якогось загальнолюдського свята, чи скористатися шампунем виробника велла косметікс,

який мене нервує, не завжди, але саме сьогодні. Мами я не хочу нервувати, просто так

виходить, що нам не завжди подобаються одні й ті самі речі. А потім я снідала канапками з

пастою з білого сиру та оселедців у томатному соусі, я цю пасту сама собі готую, щоправда,

сьогодні вона чомусь мені не вдалась, була закисла, і відчуття голоду нікуди не зникло,

просто опустилося кудись до кишечника і там причаїлося, згорнулось у клубок кошеням.

Тому я подалася далі розмальовувати стіни різнокольоровими рибами й квітами. Так, ніби я

живу а акваріумі, у якому ще живуть, окрім мене, квіти й риби, і нам добре разом, такий собі

симбіоз, ніхто ні на кому не паразитує, ніхто нікого не утискає, не заважає, просто ми

дивимось одні на одних, часом говоримо, риби взагалі виявилися дуже балакучими, вони

підпливають до мене і штовхають мене під бік мокрими головами, мені з ними дуже

подобається. Не встигла я їх подомальовувати, а ми вже були добрими друзями, може, з

рибами завжди так. А потім так світило крізь вікно сонце, що я згадала, що в мене немає

свого сонця у кімнаті, й намалювала його собі на стелі, велике і яскраве. Риби дивляться на

сонце і посміхаються, їм подобається, коли сонячне проміння заплутується у них у хвостах.

Потім я думала про те, що коли мені все набридне, я, може, також захочу стати рибою,

семикольоровою і веселою. Мені не треба буде ходити до школи, відповідати на різні

запитання тоді, коли мені найменше хочеться говорити і вигадувати відповіді, розв'язувати

задачі з фізики, креслити в зошиті з геометрії рівнобедрені призми, вираховувати площу

зрізаних конусів і робити всяку таку іншу маячню невідомо навіщо. Бо ж риби не ходять до

школи, принаймні у нашій школі жодної риби я не бачила. Ні риби, ні птиці, ні звіра, тільки

скелет мавпи в кабінеті біології та гербарій. Але вони не вчаться, їх експонують, а це зовсім

не одне й те ж. Мені треба буде тільки вода, бо риби без води помирають, хоча воду

насправді можна уявити, якщо дуже захотіти, можна уявити, що навколо сама вода, а може, я

буду сухопутною чи небесною рибою, тоді мені вода навіть не буде потрібна. Я плаватиму

між хмарами, гулятиму вулицями, пересуватися буду на хвості, головне тільки, щоб мене не

з'їли, бо люди часто їдять риб, тут нічого не вдієш. Я не знаю, навіщо гаяти час на всяку таку

фігню, на яку ми його гаємо в школі, тому часом, коли це все мене зовсім замахує, я, замість

сидіти на уроках, дуже довго катаюсь у трамваях або просто тиняюся вулицями. А часом ми

з Олегом ідемо до лісу. Але не просто так, а дивитися на моє озеро. Уперше ми пішли туди

на початку минулого березня, уроки закінчилися рано, ми з Олегом були черговими, я

витирала дошку, малювала мокрою ганчіркою різні кумедні фізіономії, а він замітав і мив

підлогу, правда, потім я вирішила полляти квіти, щоб уже зовсім не бити байдиків і не

звалювати всі обов'язки на одну людину, навіть якщо це й хлопець, я задивилася на фіалкове

око фіалки, це так смішно звучить фіалкове око у фіалки, і, здається, зовсім забула, де я. «Ти

тут на зовсім хочеш залишитися? — іронічно запитує Олег. — Трудовий десант завершено».

«Ні, ходімо», — кажу я трохи ніби непритомно і сама собі дивуюся: ну, фіалкове око у

фіалки, ну, подумаєш, що тут такого. Ми з Олегом вийшли зі школи, в обличчя пійнуло

вологим весняним повітрям, я втягнула його в обидві ніздрі, зрозуміла, що це нарешті весна,

і засміялася голосно, дзвінко, закинувши голову, мені здавалося, що небо так близько, і

захотілося танцювати якийсь божевільно швидкий танець. Тільки надто слизько і скрізь

калюжі. Довго я не протанцювала би. «Весна пахне, — кажу я. — Треба йти до лісу. Там її

ще більше. У лісі все інакше». «Там мокро», — каже Олег. «То й що? А тут сухо? У мене

непромокальна мембрана на черевиках. Хочеш піти зі мною подивитися на моє озеро?» «У

тебе є озеро?» «У лісу є озеро, воно мені дуже подобається, тому я кажу, що воно моє. А

взагалі я думаю, що воно і нічиє, і кожного. Якщо воно тобі сподобається, може бути й

твоїм». Від мого будинку ліс через дві вулиці, до озера йти п'ятнадцять хвилин, ну, а від

школи півгодини. Ми долаємо цю віддаль мовчки, дорога в лісі протоптана, точніше

проїжджена, бо на озеро їздять машинами. Часом на дорозі калюжі широкі й глибокі, теж

трохи ніби озера, тому нам доводиться обходити їх по снігу, в Олега джинси мокрі від снігу,

у мене чомусь ні, мені від цього смішно, але я вирішую, що цього не коментуватиму, треба

бути чемною з гостями, які приходять до мого лісу. На озері крига ще зеленава, подекуди

жовтувата, видно, що вона м'яка і невдовзі буде сходити, відпустить озеро. Біля берега

ополонка така, як велике людське око. Тут видно, що вода живе, дихає, що тільки тут вона

може подихати. Я присідаю, щоб роздивитися слимака, який спить на дні, може, то й не

слимак, а щось, що мені здається схожим на слимака. Думаю, що на воду можна дивитися

дуже довго, безконечно. Олег також присідає, ми довго дивимося, як вода дихає. «Я теж

живу, як вода», — видихаю якось несподівано для самої себе. Олег коситься у мій бік, його

очі — знак запитання, вони вимагають пояснення, що ти говориш, дівчинко, як це ти живеш,

як вода, ну, та ясно, на скільки там відсотків людина складається із води? «Ну, я хотіла би

жити, як вода, так спокійно, знаєш, щоб не боятися і просто текти й дихати». Я не знаю, чи я

кажу те, здається, не зовсім те, тільки мені зараз дуже добре, біля цієї зелено-жовтої води, в

Олега очі такого самого кольору, тільки я не знаю, чи треба йому про це казати, вони у нього

просто дуже живі, і мені це подобається. Очі в нього дихають. Олег нічого не говорить,

дивиться на мене пильно, трохи насмішкувато й іронічно. «Важко жити, як вода», — каже

він, і я знаю, що він розуміє, що я маю на увазі, і що це не просто так, і що він трохи

тривожиться за мене, за те, що я так думаю. Ми водночас підводимося на рівні ноги, стало

зовсім сиро, вітер пробирає до кісток, ми повертаємося додому мовчки, Олег проводить мене

до дверей мого під'їзду. «Мені сподобалося твоє озеро», — каже він на прощання. «Воно

може бути й твоїм, якщо воно тобі подобається», — кажу я і голосно сміюся. Дівчинка, що

роздаровує озера. Дівчинка, що хоче бути річкою, озером, морем. Великою водою. Олег

також сміється і махає мені рукою на прощання. Наступного дня він приніс мені пляшку

мінеральної води, сказав, що думав, що мені сподобається трохи води у подарунок. Мені й

справді сподобалось. А до лісу ми після того справді ходили дуже часто. У гості до нашого

озера. І я думала про те, що в Олега очі такі, як вода в озері, тільки не казала йому цього.

Зрештою, ми й так говоримо про різні речі. Олег розповідає мені про свої кактуси, він дуже

любить кактуси, каже, що це рослина, яка вміє захищатися. У тебе багато кактусів? «П'ять,

бо на більше мене не вистачить. Я не зможу їх добре доглядати». Знаєш, а мені колись

хотілося мати цитринове дерево. І я все намагалася проростити цитринове зерня. Одного

разу щось проросло, і я так зраділа, а та рослина росла-росла і перетворилась із цитрини на

крученого панича. Зерня потрапило в землю і виросло, тільки не те зерня, яке я хотіла. Олег

сміється і каже, що треба було купити саджанець. Так, але саджанець не так цікаво. Олег

називає мене Ана, він каже, що йому так більше подобається, (ю йому взагалі подобаються

короткі імена.

Анастасіє! Розплющую очі, наді мною стоїть тато, я лежу на підлозі, я беззахисна риба, яку

рибалка щойно скинув із гачка і тепер думає, що з нею зробити, чи одразу стукнути по

голові, чи нехай поб'ється трохи на березі в конвульсіях і сама дійде до відповідної кондиції,

чи, може, вкинути її у відро з водою, занести додому і пустити у ванну, нехай там поживе,

діти потішаться, а вже завтра можна буде й засмажити, чи краще зварити юшку, немає

кращого за свіженьку рибну юшечку. Я хапаю ротом повітря, щось гупає у скронях, і світло

дуже ріже очі. Анастасіє, може, ти встанеш? Коли тато на мене дуже сердиться, він називає

мене Анастасія, коли ж усе добре, тоді я для нього — Настя, для мами — Настуся, Насточка,

дівчинка з великими печальними очима, плоть від плоті її, плід її утроби, кров від крові,

яблуко, що відірвалося від яблуні й котиться кудись далеко, єдиний нащадок пощадіть мене

навіть якщо й не знаю куди треба котитися навіть якщо у мене все погано з фізикою

алгеброю та геометрією я не хочу бути землеміром проти цього протестують тіло моє й душа

а ще не хочу бути бухгалтером ким вийде не знаю чому я так мало знаю про себе як би мені

дізнатися побільше зрозуміти як би мені знати за що триматися може за стіни своєї кімнати

тільки це вже не кімната це акваріум і в ньому плавають риби. Анастасіє, ти мене чуєш? Що

ти зробила зі стінами? Зі стінами все добре, вони стоять непорушно, як колись Берлінська

стіна. Це мої малюнки, кажу я, поволі намагаючися віднайти вертикаль для свого тіла,

опинитись у вертикальному положенні, стояти рівно перед батьком своїм, що породив мене,

перед деревом, від якого я відриваюся, відкочуюся, стояти рівно. Тобі хто дозволив

розмальовувати стіни? Я не питала дозволу, ніхто не дозволяв, бо й не дозволив би, я не

думала, що треба питати дозволу, дозвольте мені малювати на моїх стінах, я сама могла би

бути стіною, тоді мене теж можна було би розмалювати. Боді-арт, індіанець, що йде на війну,

бойове татуювання, не знаю, що там іще. Стіно моя і прибіжище моє, кого убоюся, окрім

своїх страхів? Я і так біла, як стіна, від страху, від численних страхів за те, що діється, за те, що може статися з усіма нами, бо з людьми стається багато страшного. Ти все це змиєш.

Зараз же. Ти була сьогодні в школі? Ні. Не була? Не буду змивати своїх малюнків. Будеш. То

ти була в школі? Ні, і взагалі туди більше не піду. Добре, ми ще про це поговоримо. Щоб

завтра вранці стіни були чисті. Мама скрушно хитає головою: ти би краще в кухні

поприбирала, помила плиту чи вечерю приготувала, все для тебе має хтось робити? Ти

взагалі щось їла сьогодні? Мої батьки за стіною переймаються мною: що діється з цією

дитиною? Чому наша дочка не така, як людські діти? Отроковице, що з тобою коїться?

Смоковнице, що не родиш добрих плодів, зерно, що впало на кам'янистий ґрунт, що ти

робиш між цими каменями? Багато покликаних, але мало вибраних. Ніхто нікуди мене не

кличе, а може, це я просто недочуваю, виберіть мене королевою лісу, подаруйте мені оленя й

бистрого коня, дайте мені золоту сурму, може бути хроматична сопілка, випущена на

деревообробному комбінаті номер два, і праску не забудьте вимикати, коли прасуєте мені

мізки, руки, ноги та інші частини тіла, не перепалюйте мене, хоча, здається, нагадувати вам

про це марна справа.

Я не помила стін принципово, не могла я вбити своїх риб і знищити свої квіти. Я так і

сказала про це вранці мамі з татом. Що я не хочу бути вбивцею. Вони переглянулися мовчки,

а потім тато сказав, щоб я негайно збиралася до школи.

У суботу ми з мамою пішли купувати їй нову куртку. Вона вважає, що в мене добрий смак, я

нічого про це не знаю, тільки бачу, у якому одязі вона виглядає, як молоде листя, а в якому,

як припалене гарячою праскою, що їй зовсім не личить. Краще ж виглядати, як молоде листя,

правда? Куртку ми купили, мама раділа, у неї розгладжувалися тоненькі зморшки і яснішала

шкіра. Удома я побачила, що сталося найстрашніше: тато знищив моїх риб і повиривав усі

квіти, а також вимкнув моє сонце, і воно перестало світити. Тату, а тих риб ти посмажив?

Яких риб? Тих, що жили у мене в кімнаті? Анастасіє, ти думаєш, що кажеш? Я думаю, що я

кажу те, що є. Навіщо ти вбив моїх риб? Анастасіє, здається, ми з тобою говорили про те, що

стіна повинна бути чиста. Я хочу, щоб у мене в кімнаті жили мої квіти й риби.

У неділю ввечері я знову розмалювала стіни, пообіцявши новим рибам і квітам, що

турбуватимуся про них і що ніхто не зможе зробити їм щось погане, проти їхньої волі і проти

моєї. Увольте мою волю, дайте мені жити, як у мене виходить, неквапно й нерозсудливо. Не

розсудком, а серцем. Не судіть і не будете судимі, хоча вас все одно судитимуть, очно й

заочно, але не бійтеся чужих судів, навіть якщо вони тягнуться за вами довго й уперто, як

жуйка, прилипла до підошви черевика. Найгірше, коли жуйка заплутається у волоссі. Тут

уже часом доводиться міняти зачіску чи повністю її позбуватися. А потім вийшло так, що в

понеділок я боялась іти до школи, бо не хотіла залишати риб самих, і у вівторок я не була

певна, що ніхто їх не скривдить, і в середу, але далі це вже просто не мало сенсу, просто я не

могла зібратися і піти до школи, тому що мені не хотілось, і я не знала, що там робитиму, і з

моїми рибами й квітами мені цікавіше та й із ними знову може щось статися мені доводиться

захищати їх я дивлюся рибам у вологі очі, й тоді мені спокійніше, і говорю з ними,

розповідаю їм про те, як мені жилося, доки ми познайомились, у мене великі й круглі очі,

часом мені здається, що мої очі — це також акваріуми чи, може, бездонні ставки, риби

можуть жити у моїх очах. Анастасіє візьми себе в руки я не можу узяти себе в руки бо я себе

не підніму Анастасіє що відбувається з нашою дитиною Анастасіє ти повинна закінчити

школу й отримати атестат мабуть треба йти до лікаря це може бути депресія може ти

посварилася з Олегом у нас у родині ніколи нічого такого ні з ким не було всі були

абсолютно нормальні за що це нам таке мама плаче Анастасіє що це за безглузда звичка

лежати на підлозі ти весь час так лежиш ні не весь час бо іноді я сиджу й читаю книжки або

слухаю музику або думаю про те що мені хотілося би побігти так як Форест Ґамп просто

одного дня побігти не зупиняючись і так декілька років різними країнами Европи наперекір

візовому режиму коли хочеш біжиш хочеш спиш хочеш обідаєш у дешевому придорожньому

барі овочевим супом і тушкованою капустою з чорносливом звідки він брав гроші я не знаю і

чи був у нього спальник щоб поспати якщо не вийде добігти до якогось місця де можна

знайти нічліг у фільмі цього всього чомусь немає я розумію що там ідеться про інше але все

одно мене дуже цікавлять такі практичні речі іще ж залишається фізіологія нікуди від неї не

подінешся ми це матерія хоч це сумно насправді зрештою про все це можна забути і зовсім

не перейматися такими дрібницями просто досить бігти біля океану після заходу сонця

багряне небо багряна тепла вода мокрий пісок не випускає ніг а ще я ходжу гуляти до лісу на

озеро коли батьки на роботі але не збираюсь їх про це інформувати мені подобається

дивитися на воду світ ловив мене але не спіймав Настусю моя донечко моя дорога дитино що

з тобою чому ти не можеш знайти собі місця коли ми вивчали в школі Сковороду мені

подобалося цей чувак здається шарив у тому про що казав шкода що я не зможу з ним

познайомитися сад божественних пісень це добре думаю що таке місце мені сподобалося б

треба робити те що підказує серце годі можна стати щасливими і гуляти по своїх садах

скільки захочеться здається я тоді навіть зрозуміла що таке сродна праця і мені дуже

захотілося почитати цього чувака більше можливо ще колись буде час цим зайнятися

почитати про божественні сади здається він також про це писав

а ще я хотіла би жити в морі так мені тепер підказує моє серце час від часу жити в морі там

нікого не можна знайти я буду маленькою непомітною мушлею такою як морська вода мене

не помітять нехай шукають мене на своїх підводних човнах катерах теплоходах авіаносцях

есмінцях усе одно не знайдуть добраніч любі друзі бо я на іншій хвилі ви надто багато від

мене хочете занадто багато ти погано почуваєшся? у тебе болить голова? я навіть не знаю що

у мене болить і чи це у мене болить голова я думаю що я не хочу мати тіла і голови також

вона тоді напевно не болітиме це не тіло це мушля у якій росте коштовна перлина перло

многоцінне і тисне на стінки але так мені набагато краще якщо це тільки перлина а ви не

наступайте на мене бо розчавите квіти мої руки мої руки квіти червона вода у моєму

акваріумі добре все що добре закінчується добре що все закінчується добре що ніщо не

триває вічно добре що коли хочеться заснути можна заснути але потім можна прокинутися

коли ми мертві прокидаємося ми починаємо жити

сьогодні п'ятниця батьки поїхали в гості до друзів за місто і повернуться аж у неділю ввечері

це велике свято для людей і домашніх тварин для квітів і риб мені дуже подобається бути

самій удома я дивлюся на дерева за вікном блукаю з кімнати до кухні і до ванної думаю що б

його поїсти слухаю марію калас думаю про те що всі талановиті жінки дуже нещасні а всі

талановиті чоловіки алкоголіки тобто всі талановиті люди насправді дуже нещасні але

суспільство чомусь оминає цей незаперечний факт тобто суспільство влаштоване так що

талановитим людям у ньому жити зовсім нестерпно їх там забивають повільно але впевнено

й послідовно вони нікому не потрібні з їхніми талантами школу саме для того й придумано

щоб позбавити людей їхніх талантів це я знаю напевно бо за десять років можна багато чого

забути можна все забути і перестати будь-чого хотіти залишаться тільки первинні інстинкти

основний із яких інстинкт самозбереження мої батьки так не думають тато каже анастасіє ти

маєш закінчити школу отримати атестат вступити в університет звісно ти можеш вступити

навіть на філологію хоча з літератури ситий не будеш треба здобувати фах а читати віршики

і малювати по стінах ти завжди зможеш для цього не треба ходити в університет хоча було

би добре якби ти вступила на англійську філологію вивчила англійську мову знайшла би

добру роботу я краще вступлю в циркове училище буду жонглером а ще я хотіла би

навчитися ходити на руках може зайнятись йогою панувати над своїм тілом себто краще

його знати чи може це одне й те саме ще я би хотіла поїхати в Грузію слухати як співають

ченці у монастирях правда мені довелось би перевдягнутися в чоловічий одяг бо жінок у

монастирі там не пускають англійську мову и й так вивчу якщо читатиму багато книжок

англійською мовою вчора я читала емілі дікінсон маленький камінець такий щасливий він

сам-один гуляє по дорозі йому не потрібна ніяка робота його не гризуть усілякі турботи це у

моєму вільному перекладі він поганий звісно але зміст такий я можу його допрацювати

вдосконалити не доводь мене тато нервово ходить від стіни до стіни спотикається мамі не

подобається те що я кажу але вона вже готова розплакатись я її нервую і чому мене не

цікавить тригонометрія квантова механіка менеджмент що-небудь практичне у крайньому

разі це все так безглуздо я пофарбувала волосся у фіалковий колір тато розкричався йому не

подобається ця клоунада зроби як було фарба не змивається тоді ти його назад перефарбуєш

у каштановий

мамо чому мене так назвали анастасія це дуже красиве ім'я твоїй бабусі воно дуже

подобалося настуся це так пестливо звучить

тату чому мене назвали анастасія я зараз зайнятий анастасіє тому що ми з мамою так

вирішили

ім'я це назовсім чи не назовсім якщо ім'я змінити щось зміниться чи ні це буду я чи хтось

інший скільки у людини може бути імен

анастазис це грецьке слово воно багатозначне як і більшість грецьких слів і глибоке його так

багато мені найбільше подобається що анастазис означає воскресіння неділя грецькою

анастасімос імера день воскресіння я народилась у неділю тоді було тепло був початок

жовтня мені здається що колір воскресіння золотий такий як буває листя на деревах

воскресіння це значення мені подобається найбільше підняття догори зміна горизонталі на

вертикаль той хто лежав стає на рівні ноги може покинути місце де його поклали і йти куди

очі дивляться вперед туди куди покликали куди призначено восстати із гробу взяти своє

ложе і піти анастасія та що може восстати може підвестися і піти не оглядаючись бо

попереду я бачу сонце воно також підіймається сонце сходить над нашими головами

спочатку була ніч але тепер ночі більше немає мене дуже красиво назвали носити ім'я це

дуже велика відповідальність часом імена дуже важко витримуються ім'я можна змінити тоді

багато що зміниться я би хотіла носити своє ім'я до самої смерті аж до анастазису

воскреснути разом зі своїм іменем нехай зі мною залишаються також мої риби коли я живу у

своїй кімнаті довго не виходячи тільки в туалет і у ванну і ще прокрадаюся в кухню поїсти то

це тому що я просто ніяк не можу воскреснути для чогось справжнього восстати зі свого

ложа зі свого килима і піти щоб знати напевно що я йду куди треба може це буде дуже довго

або коротко звідки я знаю ніхто не знає тільки це можна відчути кінчиком язика очима

вухами ніздрями пальцями шкірою підошов чим завгодно можна знати напевно йти і вже

ніщо не зупинить ми не мертві бо до смерті нам іще далеко але ми дуже часто живемо як

мертві навіть у юному віці коли дивимося кіно коли ходимо вулицями коли відвідуємо у

примусовому порядку школу заводи фабрики міністерства офіси лікарні

я народилась у неділю у золотий день тижня всі дні тижня різних кольорів понеділок синій

вівторок зелений середа біла четвер червоний п'ятниця жовта субота фіалкова неділя золота

я знаю якого кольору дні тижня але не знаю послідовностей кольорів веселки

я ще так багато чого не знаю

на початку жовтня дуже багато гарячих кольорів на початку жовтня треба дивитися на

кольори і запам'ятовувати їх я блукаю вулицями і в мене розширюються очі я помираю коли

дивлюся на багряне листя дикого винограду я помираю коли бачу сині церковні бані із

золотими зірками я заздрю художникам бо вони привласнюють собі кольори я боюся що мої

очі не витримають сонця неба листя дерев

пам'ятаю в дитинстві мене найбільше спокушали фарби я відкривала коробочку нюхала

густу гуаш чи акварель вмочала палець і куштувала його пам'ятаю що зелена фарба була

солодка зелену фарбу можна було їсти тому вона у мене найшвидше закінчувалась мої

різнокольорові риби також трохи зелені

коли мені сниться що я літаю я дуже дивуюся що на ранок я прокидаюсь і це вміння від

мене відходить коли я літаю я лечу хрестом досить низько над землею виходжу з дому

завертаю ліворуч так ніби на автобусну зупинку і лечу легко легше ніж ходжу мені би

хотілося літати більше за все на світі

я телефоную до Олега і питаю чи він уміє літати тобто чи йому сниться що він літає так а як

ти літаєш загрібаю під себе повітря так як плавають по-собачому я літаю як пес я дивуюся

що всі літають по-своєму так само як ходять говорять і сміються

я дивлюся в дзеркало анастасіє що ти думаєш про те що бачиш думаю що я хотіла би більше

знати і менше боятися

я знову почала ходити до школи бо цього не можна було уникнути я вже не могла дивитися

на мамині сльози чути татові докори переконання нарікання на те що мої батьки сивіють

через мене мені не подобалось бути причиною чиєїсь сивини отож коли я отримала атестат

зрілості із досить пристойними оцінками за винятком фізики бо з фізики у мене була трійка

як для мене то все одно у батьків на очах з'явились сльози радості значить із нашою дитиною

не все так погано

добре що батьків не буде удома до неділі мабуть вони вирішили зробити мені приємне і

залишити мене нарешті наодинці тим паче я гідно перейшла випробування випускними

іспитами ах яка наша донечка розумна голос марії калас уривається цікаво як можна жити з

таким голосом цього я не уявляю я взагалі дуже багато чого не уявляю як узагалі люди

живуть зі своїми талантами що вони з ними роблять я не знаю чи у мене є якісь таланти

мабуть немає тато вважає що немає я думаю що у мене є талант малювати риб я сказала про

це мамі вона потім пила корвалол і казала що я нестерпна

вчора я ходила стригтися до юлі тобто вона сама запропонувала мене постригти юля

поселилась у нашому під'їзді на два поверхи нижче у володі ми познайомились коли я

вийшла гуляти у жовто-червоній шапці яку сама собі виплела юля підійшла до мене і сказала

привіт а тобі дуже пасують такі кольори я сказала я це знаю коли я народилась було багато

саме таких кольорів юля усміхнулась і спитала а коли ж ти народилась 4 жовтня потім ми

почали говорити про багато що про різне я розповідала чому мені подобається осінь чому я

не люблю школи я думала що юлі не більше ніж двадцять років ну може двадцять один

виявляється вона на десять років за мене старша а виглядає як дівчинка часом навіть як

хлопчик сто шістдесят п'ять сантиметрів і п'ятдесят кілограмів у кросовках а без кросовок 49

бо мої кросовки важать кожен по півкілограма не більше і не менше ти впевнена а чому так

багато бо до них налипає пісок пісок із тих доріг якими я їжджу а їжджу я дуже різними

дорогами велосипедами поїздами загальними плацкартними і часом коли вистачає грошей

купейними автобусами з розпанаханами сидіннями автобусами люкс у яких є кондиціонер і

туалет тільки той туалет наглухо зачинений і тому пасажирам доводиться справляти потребу

у кущах там де й завжди і це слушно і вовки ситі і кози цілі

а чого у тебе волосся посічене питає юля бере моє каштанове пасмо накручує собі на палець

і уважно роздивляється кінчики бо посіклося у тебе авітаміноз юля сміється чи може тебе

погано постригли поламали тобі кінчики приходь до мене я тебе пострижу а ти вмієш

стригти умію це я вмію найкраще в мене дуже легка рука у тебе потім волосся дуже швидко

ростиме і вже не сіктиметься

у юлі талант стригти людей я теж хотіла би мати якийсь талант який усім буде видно тоді

мені ніхто не казатиме що з мене ніякої користі

юля приїхала до володі зі свого міста над морем вона каже що любить його і хоче з ним

залишитися назавжди до смерті вона готова витримувати його до смерті він здається на це

згодився себто змирився з тим що юля збирається витримувати його так довго юля вміє

робити багато різних речей вона вміє доглядати оранжереї бо її мама працювала в оранжереї

а потім вони працювали разом вона знає все про гладіолуси про орхідеї вміє підрізати

троянди знає десятки видів кактусів і коли який із них зацвітає знає як доглядати літопси і

коли вони линяють ще юля вміє стригти вона робить дивовижні зачіски у неї золоті руки

вона як алтан хайша золоті ножиці це я згадую казку зі свого дитинства про мудру дівчину

яка стала дружиною хана я кажу юлі що називатиму її алтан хайша юля сміється це по-

татарськи у мене були сусіди татари юля приїхала з криму і не може жити без моря я так

скучаю за морем каже вона і її голос нагадує мені шум морської хвилі я люблю лежати на

воді й ні про що не думати люблю приїжджати сама на пляж слухати море як воно говорить а

що воно говорить питаю я воно не говорить що воно просто говорить сміється юля дівчинка

схожа на юного безтурботного хлопчика дівчинка яка здається буде вічно молодою і ніколи

не постаріє дівчинка яка триматиме в одній руці садові ножиці а в другій перукарські

дівчинка що займається дизайном рослин і людей а також знає що таке хронотоп

А ти знаєш що таке хронотоп? питає мене якось Юля. Ми гойдаємося на гойдалках на

дитячому майданчику і смокчемо льодяники. Ні, не знаю, відповідаю, секунду подумавши. Я

тільки знаю, що таке хронос, — це час. Хронотоп, каже Юля, — це час і простір, бо ми

живемо у часі й у просторі. Може бути хронотоп життя? — питаю я. Юля замислюється,

потім каже, що так, може бути, і голос у неї сумнішає і густішає. Я змінила свій простір на

чужий, у моєму просторі було море, і кам'янистий берег, і скелі, і кипариси, і оранжерея,

мені подобалося, коли море й небо мають однаковий колір — на лінії горизонту вони

зливаються, і вже не можна розрізнити, де небо, а де море. Можна було дивитися на небо і

знати, що море буває таке, як небо, дивитися на море і знати, що це небо відбивається в

ньому, тому вода такого дивного кольору. Мій час тут тече повільніше, ніж удома, тут я

зовсім сама, правда, є Володя, — Юля сміється, закинувши голову назад, вона розгойдується

все сильніше й сильніше, і мені здається, що гойдалка зараз обірветься і полетить туди, де

лінія моря зливається із лінією неба, гойдалка, на якій гойдається Юля, не може впасти на

землю, — але мені все одно не вистачає моря та оранжереї, і ще я хотіла б мати яхту і

плавати в море, щоби бути на ньому подовше, навіть жити на яхті ціле літо, ловити мідій і

готувати з них салат із морквою і майонезом, ти вмієш готувати мідій? Я заперечливо хитаю

головою, я навіть не впевнена, що колись у житті їла мідій.

юля хитає головою мовляв все з тобою зрозуміло каже я не знаю чи коли-небудь у мене буде

яхта я повертаю голову і дивлюся на юлин профіль дивуюся що вона така схожа на хлопчика

знаєш мені найбільше не подобається війна хоча це улюблена гра в яку граються чоловіки бо

ж це вони її придумали ну може були там колись амазонки войовниче жіноче плем'я

випалена грудь але це так непереконливо звучить дуже непереконливо я би не хотіла вбивати

інших людей заради ідеї я би не хотіла вмирати за батьківщину я би не хотіла щоб мій син

загинув так як гинуть хлопчики у чечні які вмирають невідомо за що і мені від цього

страшно коли я їхала сюди познайомилась у купе зі старим підполковником він тепер на

пенсії і вирощує помідори та баклажани у себе на дачі він був у Єгипті у нагорному Карабасі

в афганістані у чечні тому що виконував наказ послали значить так треба він мені сказав що

запах крові робить із людини звіра війна це жорстока гра я би дуже не хотіла гратись у такі

ігри воєн не повинно бути а ще він казав мені що обов'язково треба мати дім щоб було куди

повертатися тому що домашні стіни тримають і коли їдеш обов'язково треба аби щось було

твоїм домом або попереду або позаду інакше буде дуже боляче я не знаю чи я розумію юлю

чи я добре її розумію і чомусь думаю про своє озеро в лісі жити як вода повільно і неквапно і

про свої стіни обмальовані рибами й квітами чи мої стіни мене тримають я іноді тримаюся за

них іноді розмовляю з рибами тоді мені здається що в мене є опора я кажу що мені вдома

живеться погано бо мої батьки мене не розуміють вони вважають що я ні на що не здатна бо

мені зовсім не цікаво розв'язувати задачі з фізики я знаю як це коли дуже сумно

але ти ще не знаєш як це поїхати і все залишити я залишила море і оранжерею я взяла із

собою тільки перукарські ножиці тут мені небо часом нагадує про море мені сниться глибока

вода я ловлю руками рибу і складаю її в кошики

юлі подобається не тільки море їй також подобаються календарі церковні календарі з

іконами на кожній сторінці з усіма святами постами й святими вона зосереджено вивчає їхні

імена каже що треба любити своє ім'я і що ім'я дуже багато означає і що їй цікаво знати як

жили жінки яких було звати так само як її чого вони хотіли що їм подобалося вона

довідується як жили святі жінки і як вони вмирали я не зовсім розумію чого вона шукає у

їхніх житіях але мені здається що у цьому щось є тільки я поки що не можу цього збагнути я

би хотіла любити своє ім'я не знаю чи я його люблю воно звучить мені дивно

юля носить на шиї сердолікове намисто з карадагу здалеку воно нагадує бурштин тому юлі

доводиться пояснювати всім що насправді це не бурштин а сердолік вона ніколи не знімає

цього намиста я питаю чому а вона сміється загадковим сміхом і каже що колись у мене

також будуть речі яких ніколи не зніматиму з якими боятимуся розлучитись які будуть для

мене дуже цінні і які берегтиму як зіницю ока і передаватиму в спадщину

чому кажуть як зіницю ока бо очі найцінніші

а кому у спадщину

своїм дітям найближчим людям

хіба діти це найближчі люди

не завжди

а ще юля любить солодощі цукерки шоколадні батончики морські камінці всередині яких

сховані родзинки юля гойдається на гойдалці і смокче льодяник

юля дивиться в дзеркало і поправляє волосся юля каже що вона щаслива бо вечір нагадує їй

вечори які бувають у неї вдома юля готує фарширований болгарський перець в кухні пахне

рисом морквою та густими прянощами юля каже я люблю його і сором'язливо роззирається

чи ніхто цього не чує крім мене так ніби це найбільша таємниця яку не можна довіряти

навіть стінам іноді мені здається що юля на десять років молодша від мене це я маю її

оберігати й захищати бо я стара як світ бо у мене є кімната-акваріум а в юлі тут немає нічого

тільки її ножиці і сердолікове намисто на шиї

тонкі пальці тримають ножиці юля закушує губу вона дуже замислена коли вона стриже

чергового відвідувача мені здається що вона думає про море і про хронотоп і що це

насправді одне й те саме і що колись пізніше я також дізнаюся що таке мій хронотоп і

думатиму про нього навіть тоді коли займатимуся найважливішим для мене заняттям тільки

я ще не знаю яке у мене буде заняття тому я почуваюся трохи безпорадно коли дивлюся на

юлині ножиці

вчора юля зателефонувала до мене голос у неї був тихий і ніби безбарвний ти не хочеш

постригтись я кажу що може би й не проти чи це обов'язково сьогодні так каже юля бо я

невдовзі їду я би дуже хотіла когось постригти куди ти їдеш я їду додому надовго назавжди

добре я хочу постригтися заходь до мене вже тепер юлине обличчя біле очі здаються

більшими й круглішими сьогодні вона не схожа на хлопчика вона схожа на перелякане оленя

я майже напевно знаю що юля плакала тільки я не хочу в неї цього запитувати юля стриже

мене дуже довго алтан хайша золоті ножиці миготять у неї в руках швидко швидко тільки на

один момент затримуються в повітрі мабуть у неї затремтіла рука я питаю ти справді їдеш

так юля сміється я дивуюся що її сміх такий безпорадний тобі обов'язково їхати так тому що

я вже скучила за своїм морем а море скучило за мною я дуже хочу побачити море я хочу

спитати а як же володя і те що вони мали прожити разом до смерті але це питання застрягає

у мене в горлі як вишнева кісточка ти думаєш так треба я думаю так треба я тут непотрібна і

що нічого не можна змінити юля заперечливо хитає головою двері зачиняються і

відчиняються переповнені поїзди їдуть у різних напрямках часом нічого змінити не можна

я рада що невдовзі побачу море дім це те до чого звикаєш і без чого не можеш жити потім

ми дивилися фільм про фріду кало фріда малює метелика на гіпсі в якому лежить фріда в

чоловічому одязі сідає перед дзеркалом і обрізає собі волосся фріда схожа на молодого

чоловіка блискучі пасма чорного волосся на підлозі мені здається що юля зараз заплаче вона

пильно дивиться на екран очі у неї жовтішають і стають як осіння вода що гойдається але не

виливається з очниць плакала вона вже потім коли ми додивилися фільм

я даремно сюди приїхала тобто недаремно бо мені треба було приїхати бо я не змогла б

інакше тільки дуже шкода що все так закінчується що все закінчується але тут мені все одно

було сумно тому що в мене не було нікого тільки одна людина це все-таки мало адже в мене

не було свого міста а тут усе не таке ні я нічого не хочу сказати ти не думай воно гарне

просто тут люди всі самі по собі і володя сам по собі навіть коли він готує рис із овочами і

каже що мене любить і насипає у рис карі щоб він був жовтий дуже багато карі і потім він

увесь ним пахне і знову каже що дуже мене любить і знаєш я вже почала забувати запах моря

і сама перестала пахнути морем я пахну карі і рисом і короткочасною любов'ю а коли я сюди

приїхала то ще ним пахла і шкіра у мене була солона володя каже ти моя солона дівчинка

соляна дівчинка дівчинка з морської солі насправді я ніколи багато не плачу це тільки тепер

я розтікаюсь як морська вода я також трохи як море підполковник казав правду треба

триматися дому свої стіни тримають тут мене ніякі стіни не тримали тільки щоб було куди

повертатися ти так схожа дівчинко на мою внучку моїй внучці чотирнадцять і вона дуже

любить морозиво я купую їй морозива по три пачки і вона одразу все з'їдає отака в мене

внучка добре що ти доню не була на війні у Єгипті коли був насер хоча коли був насер тебе

ще не було на світі правильно я кажу чи ні і тобі не треба на війну тільки не проїдь свою

зупинку я до кінцевої ти мабуть дочко із дому втекла ти ще молода щоб так поїздами їздити

я твоїм батькам хочу подзвонити скажу що ти знайшлася бо вони тебе напевно шукають у

тебе ж є батьки у всіх є батьки не можна тікати дитино з дому якби ти на війні була ти би з

дому не тікала добре що тобі дочко зубів не вибивали на війні не тільки зуби вибивають я

писав щоденники все записував чотири зошити списав як там було у Єгипті в афганістані у

Карабасі в чечні на Придністров'ї от треба дати комусь грамотному щоб списали в книжку

нехай хтось грамотний спише хай люди читають і знають як там було там у мене про все є

ось і ти можеш про мене книжку написати я не вмію писати книжки я тільки вмію стригти

людей і вирощувати квіти хочеш приїжджай до мене я тобі покажу ці зошити почитаєш

приїжджай у моє село я по тебе машину вишлю я по тебе вишлю волгу тільки на війну тобі

не треба

люди як перелітні птахи вони перелітають з місця на місце тільки не завжди вони летять

туди де тепліше у києві взимку холодно я довго звикала б до ваших зим до ваших снігів до

несолодких динь до кислого винограду до того що повітря не пахне морем до того що люди

інакше сміються нкжше бачать я не знаю як я без нього житиму навіть коли в мене буде море

потім я розповідала юлі про своїх риб на стіні юля хитає головою і каже пюди такі різні тобі

ще треба багато побачити приїжджай до мене ми будемо ловити мідій я покажу тобі свою

оранжереіая обіцяю юлі що неодмінно приїду

юля каже ти подивись на себе у дзеркало я схожа на хлопчика так як юля хлопчика із

фіалковим волоссям я усміхаюсь до відображення юлі за спиною у себе вона також

усміхається ми прощаємося неназавжди двері за мною зачиняються

я розтягуюсь на килимі дивлюся на своїх риб мені здається що я пливу ми кораблі кудись

дуже далеко і навколо мене море гостинне і привітне и щиро дивуюся коли чую телефонний

дзвінок але вирішую не брати трубки батьків удома немає а я на морі отже мене теж немає

але телефон не вгаває і нарешті я розумію що комусь не хочеться залишати мене в спокої

алло привіт це олег я щиро дивуюся мені навіть на думку не спадало що це олег може так

довго чекати поки я підійду до телефону я хотів би зайти до тебе й до твоїх риб олегів голос

густий і трохи захриплий я чую як він дихає і мені здається що таке дихання буває у дуже

добрих людей і розумію що я за ним скучила і що треба щоб він прийшов заходь

ти можеш зайти до мене щоб мені не було сумно правда я довідалась що сумую тільки

щойно добре що ти прийдеш

я відчиняю двері олег переступає поріг цілує мене в щоку і трохи здивовано дивиться на

мою зачіску і на фіалкове волосся мене постригла юля на прощання бо вона поїхала додому а

пофарбувалась я ще раніше а чому у фіалковий колір бо я хотіла трохи побути фіалкою я

сміюсь і мені смішно з того що можна так сміятися голосно легко і безконечно і люди

насправді не бувають фіалками хоча яка різниця бувають чи не бувають якщо дуже захотіти

можна бути ким завгодно цікаво чи фіалки сміються потім я розповідаю Олегові про юлю від

початку до кінця про гойдалки море та оранжерею про золоті ножиці про хронотоп про те як

юля плакала про підполковника про війну про те що можна все залишити задля того щоб

жити з кимось аж до смерті й потім виявиться що нічого з того не вийде і доведеться

повертатися туди куди вже не хочеться повертатись і що я не знаю як це все залишити і що я

мабуть іще дуже мала і нічого у мене в житті не ставалося ми сидимо з олегом на підлозі у

мене в кімнаті олег каже що це дуже дуже сумно те що я про юлю розказала і дуже шкода що

вона поїхала і більше не повернеться я би не хотіла залишити все задля когось і не знати чи

це потрібно і що про інших людей я нічого не розумію насправді вони такі дивні і все так по-

інакшому роблять тому мені простіше так як є з рибами на стінах тому що вони мене

розуміють і що на війну я також не хотіла би потрапити бо я дуже боялася б і ти знаєш я

взагалі майже всього боюся

олег торкається мого волосся тобі дуже пасує такий колір ти і справді як фіалка я сміюсь і

кажу що тоді треба намалювати на стіні мій портрет і малюю фіалку олег питає а може ти

мене також намалюєш а ким би ти хотів бути я хотів би бути собою тоді я малюю хлопця

який дивиться на фіалку я малюю його очі багато очей бо важливо як він дивиться все решта

неважливе я це тільки очі питає олег ти це тільки очі багато очей і олег дивиться на мене я

дивлюся на його очі на стіні і не знаю які з них пильніші мені здається що минає дуже багато

часу моя кімната як велике озеро у моєму лісі там також ростуть фіалки із людськими очима

як на тебе дивитися щоб тебе запам'ятати я вдихаю повітря на повні груди ми пахнемо одне

одним ми пахнемо як вода я заплющую очі мені здається що я більше не дихаю а коли

розплющую очі розумію що наше дитинство закінчилося раз і назавжди

любов моя мелодія

любов моя семиколірна квітка

любов моя зелена вода

хронотоп це коли у нас багато часу безконечно багато часу і простір у якому ми живемо нас

не лякає

* * *

Вірші з близьких перекладати мов немає сенсу може це й на краще бо те що вийде буде

значно гірше отож нехай спокійно сплять поети ніхто не візьметься псувати їхні вірші тому

залишаться частини мови де їм слід бути завжди три волхви не стрінуться ніяк з трьома

царями зоря погасла й нікуди іти

Я пишу собі такі віршики на аркуші вирваному зі старого учнівського зошита і думаю що

мій Старий Новий рік нічим не відрізняється від мого Різдва ні від першого Нового Року ні

колядників ні щедрівників ні подарунків запакованих у блискучі обгортки під ялинкою бо

ялинки немає і не пахне свіжою хвоєю ні гостей ні їхніх парфумів ні веселих голосів ні

дзвінкого сміху не дзвенять келихи не ллється шампанське вино коньяк горілка ніхто не

виголошує тостів ніхто не бажає щастя здоров'я та всіляких гараздів до кінця календарного

року принаймні ніхто не розкладає по мисках салат олів'є шубу ніхто не питає а де ти купуєш

такі смачні оселедці і чому тобі так подобається морська капуста ніхто не телефонує щоб

мене привітати я ніби й сама можу зателефонувати але не можу ані вигадати якогось гарного

привітання ані розповісти про себе щось справді вартісне нічим серйозним не займаюся ні

про що серйозне не думаю нікого не бачу нікого не шукаю нікого не знаходжу я так як мій

пес на якого ніхто не звертає уваги тобто я повинна на нього звертати увагу а я цього не

роблю через те що запаси моєї уваги вичерпались а ці ресурси повільновідновні він дивиться

на мене мовчки докірливо і його круглі карі очі сльозяться я знаю що я перед ним дуже

винна бо зовсім його не помічаю не розмовляю з ним і це нечесно але я думаю що

обов'язково виправлюся може навіть незабаром тільки мені треба трохи балансу трохи

твердішого ґрунту під ногами і щоб менше боліла печінка бо тоді мій організм почне

функціонувати ще гірше зашкалювати гальмувати хрипіти й тріщати як поламаний

програвач і тоді не буде іншого виходу його доведеться запхати кудись між непотрібні речі

нехай собі там валяється може ще на щось згодиться згодом там на деталі розібрати якусь

гайку докрутити чи викрутити тільки вже не я цим займатимусь

Коли стане зовсім сутужно тоді я почну думати на що саме мені потрібні гроші і чи потрібні

вони мені взагалі і чи можна давати собі раду без них виявляється що вони мені потрібні на

ось такі речі на зубну пасту й мило на тонік для обличчя на шампунь на шкарпетки і колготи

бо вони дуже швидко зношуються на дешеву й невибагливу їжу це найнеобхідніше поки що

в мене ще дуже багато чого з названого є на те щоб залишатися тут мене іще вистачає я

рятую себе від холоду вельветовим синім плащем а від депресії дешевим зеленим чаєм

Коли закінчується старий рік мені в пам'яті спливають усілякі розмови різні люди я згадую

жінок і чоловіків із якими мені випало бачитися вони багато розповідають а я багато слухаю

жінка з молочним волоссям частує мене медом голос її тече як густе молоко мені здається

що голос у неї також молочний

Добре що зимові дні короткі добре що буває дощ із снігом добре що лишились наші фотки

добре що наїстись можна хлібом з сиром і нічого більше не хотіти може раптом іграшки

дитячі викотяться десь з-під мого ліжка на підлозі дві листівки й книжка телефонна картка я

не бачу жодної підстави для турботи справді не ставалося нічого я молюся хай так буде й

далі все гаразд поки що й слава Богу

Хтось підходить і цілує в губи каже що він також мене дуже любить потім вдарять в бубни і

литаври глядачі люблять коли цікаво і коли трагедія тільки на дві дії хто мене любить той

розуміє добре коли сльози течуть не насправді і легко сказати отакі-то справи добре сміється

хто сміється перший на руці у мене гранатовий перстень губи шерхнуть без бальзаму й

крему міняються люди міняються теми друзі відходять значить не друзі одні замовкають

інші грузять пишу смси друзям на мобільник знаєте люди я по-справжньому вільна не про те

йдеться чи будуть гроші для кого треба я й так хороша свобода це ніби черевики на виріст

довго приміряєш а потім не віриш що вже сьогодні вони дійсно впору добре що дерева

ростуть угору добре що хліб можна їсти без масла добре що зірка різдвяна не згасла добре

що ноги не промокають добре що я за тобою скучаю добре що відстань це коли ми не

близько добре обходити дороги де слизько добре що руки тремтять не вічно добре що я

тішусь і днем і ніччю добре що можна ще з'їсти вафлі розмалювати у ванній кахлі потім

підходжу до телефона замість гудків вальс мендельсона важко говорити як болять щелепи

важко відмивати лікті від лепу для шкіри корисна біла глина страшно що на голову може

впасти цеглина сумно що пси помирають від сказу сумно що про мене ніхто не розкаже того

що справді дуже важливе часом нещасні люди щасливі тішаться навіть коли їх забудуть їм не

потрібно бувати всюди вони не знімають зірок із неба зірки на них сипляться коли треба

Заварю у кухлі міцного чаю знаєш я знов за тобою скучаю ти не зважай це не так вже й

серйозно але так важко скучати не можна знаєш я днями броджу по місту шукаю місця де

можна сісти у барі знижка на біле пиво бармен сміється ви дуже красива пива не можна пити

багато я так би хотіла комусь розказати тільки здається немає охочих пити пиво заплющити

очі зламався ніготь де пилка для нігтів як мені хочеться десь забігти за якесь море синє чи

біле до глибокої річки може до нілу велика вода мені часто сниться хочу тримати у жмені

синицю журавель нехай літає для інших коли болить шлунок пишуться вірші тільки треба

ковтнути фесталу які часи і божевільні настали на серветці пишу листа до світу про те що

для нас ліхтарі засвітять бар закривається незабаром тепер тільки треба вийти із бару від

столу до столу непевним кроком цікаво як я виглядаю збоку ще п'ять годин до нового року

Десь тут поруч зупинка трамваю хтось мені рукою махає у нашому місті трамваї червоні їду

сама у червонім вагоні сидіння в трамваях також червоні нас не догонят или догонят

надають по шиї поставлять клізму в гамівній сорочці сміятись пізно вени червоні а губи сині

треба рятувати вашого сина нехай підпише потрібні папери зачиняються двері відчиняються

двері гастроном аптека подвійна доза закушую губи ковтаю сльози вікон обличчя будинків

спини не було у матері жодного сина у сестри не було жодного брата дружина сама лягала

спати холодно дуже у нашій кімнаті нашим котам перебито лапи наші собаки на місяць

виють наші пташки полетіли у вирій дружина сама застеляла ліжко відгортала ковдру читала

книжку не можу заснути не випивши м'яти мені без тебе не хочеться спати мені без тебе

нічого не хочеться порізала палець кров точиться

Запаливши цигарку сідаю на сходах у наших широтах сонце рано сходить у наших будинках

протікають крани у наших хворих гнояться рани хочу стрибнути із парашута полковник каже

с нами не шутят між нами і ними чорно-біла тиша листи до полковника часто пишуть боюся

машин чорного кольору чоловік у цивільному ну ви й накоїли скажіть на милість хто вас

виховував мене виховували тато і мама ви самі собі копаєте яму нічого доброго з цього не

буде ви могли б жити як нормальні люди їсти в ресторані їздити на море помирають хворі

видужують хворі одягатися гарно хіба цього мало корабель пливе біломорканалом музичний

центр а не бобінник у правій руці він тримав карабіна лівою рукою набирає воду невже вам

себе зовсім не шкода вам би пасувала норкова шуба прийде не прийде любить не любить білі

кола червоні кола школа життя це найкраща школа у наших лікарнях не тільки хворі машини

спиняються на світлофорі тільки би встигнути поки зелене у нашому місті найкращі клени у

нашому місті є й інші дерева король помер хай живе королева по нашому місті їздять камази

що ж продовжимо наступного разу ви вже знаєте що вам загрожує що ти ховаєш за зубів

огорожею нічого доброго вас не чекає навіщо авеля убиває каїн ковтаю слину мороз по шкірі

чоловік у цивільному зуби шкірить кулі тільки малого калібру не люблю золота краще срібло

вам вітання вгадайте від кого шкіра болить підгинаються ноги валідол далеко тільки б не

впасти навіщо бах писав свої страсті страсті від матвія страсті від йоана ви дуже зблідли вам

що погано вода каламутна тому що з крану страсті за тобою сюжет для роману

У нашої дочки випав передній зубик все обійшлося добре тільки ледь кровоточили ясна я

пишу до тебе листа не хочу плакати любий кусаю губи хто це казав що кожна любов

прекрасна я навіть не знаю чи є мені на це що відповісти коли між тобою і мною уже навіть

більше ніж просто далека відстань і від тебе немає жодної звістки у нас на вечерю сьогодні

чай з мармеладом я не пішла на засідання відділу просто не могла там бути не хочу щоб на

мій сум дивилися ці гади мене викликав до себе начальник я знаю вам дуже тяжко без

чоловіка ви така красива жінка від вас очей не відвести скажіть якими тінями ви фарбували

повіки у мене повіки коричневим сумом самі фарбуються від журби за тобою удома я довго

плакала ошпарила окропом руку потім вирішила годі бо справжні герої не плачуть коли їм

болить а ми ж із тобою справді герої?

Поламався магнітофон ні на чому слухати музику я би слухала еллу фіцджеральд усе що має

збуватись збувається справді дзвонить телефон колега телефонує може тобі допомогти

дякую дякую дякую я і сама справлюся сонце на небі таке яскраве я також малюю червоне

сонце на чорному татовому картоні знаєш я так боюся нічних телефонних дзвінків також

боюся коли у двері хтось несподівано дзвонить людей у цивільному цікавлять наші книжки

людей у цивільному цікавлять наші малюнки люди в цивільному читають наші листи люди в

цивільному розпаковують наші дарунки люди в цивільному перед нашим носом купують

останню ялинку щоб наше різдво виглядало зовсім безбарвним я не знаю який подарунок

зробити нашій дочці може куплю їй папір і гуашеві фарби знаєш вона уже дуже рідко питає

коли до нас тато приїде щось там шепчуть сусіди а може мені так здалося боюся що в школі

за тата її не раз ще образять знаєш у мене з'явилось сиве волосся може ти також сивієш тоді

ми сивіємо разом

Моя біла риба пливе по чорній воді у моєї білої риби очі живі як срібло я ходжу по вулицях і

дивуюсь своїй певній ході дивлюсь у вітрини щоб знати на кого я подібна із цією зачіскою

під хлопчика із сивим пасмом на скронях зріст 168 вага 54 очі в мене бувають сині зелені і

сірі появилася зморшка між бровами зморшка біля губів бачиш як за тобою журиться моя

шкіра

Наша дочка схиляє голову мені на плече питає чи ти мене любиш і засинає уже третю ніч

підряд мені сниться вода що тече прямо в наше вікно ми живемо тепер у човні і наш човен

пливе до раю

Нелюбов не прощається наша дочка сміється люблю тебе назавжди незмінність деколи

тішить ти мені вчора сьогодні і завтра друг сталі величини завжди залишаються сталими

дивлюся як тане сніг значить уже весна вітамінів у яблуках що пролежали зиму майже немає

буду пророщувати цибулю на вікнах у слоїках варю картоплю нам на обід і не досолюю я

тепер все не досолюю значить мені не вистачає любові як весни як сонця любов як зелена

цибуля нехай би проростала у мене на підвіконні

Під очима сині тіні бити в сонячне сплетіння це недобре але дуже ефективно а ще гірше

бити жінок у груди буде день буде ніч може після ночі більше дня не буде я уже не рахую

днів і ночей коли я без тебе страшно подумати швидко ще один рік мине коли ми з тобою

дивимось не на те саме небо склянка кефіру вівсяна каша я читатиму мері поппінс я сьогодні

весь день удома за вікном плюс двадцять п'ять починається справжнє літо полковник мав

рацію зараз добре на морі їсти лосося пити біле вино танцювати сальсу чи танґо від диму

сиґари мліти в очі яскраві фари обережно тут камінь а тут здається яма тримайся за мене

міцніше люди повинні жити у парі як же тебе триматись? тримайся мене руками

Худнуть пальці обручка стає завелика я живу як звіря що боїться денного світла мені дивно

що я іще дотепер можу плакати дивно що іще досі я від сліз не осліпла знаєш я перестала

думати зовсім тепер не думаю хтось дуже мудрий сказав думання шкодить здоров'ю

почнуться усякі клопоти зі шкірою з шлунком із кров'ю ріжу на салат огірки й помідори

телефон відключили ну то й дяка Богові у житті стане менше на одну турботу ніхто не буде

цікавитись хвора я чи не хвора чим буду вечеряти чи ще маю якусь роботу чи мені не

потрібна підтримка може у мене по тільки душевна а також фінансова криза ухилятись від

цих питань знаєш не менший ризик ніж відповідати на них без тремтіння у голосі без

істерики без надриву я усміхаюся до сусідки що живе на нашому поверсі щоб вона

упевнилась що я і досі щаслива

Мені подобається їсти дірчастий сир і розкладати пасьянси читати станси до Августи

принаймні всоте намагатися зрозуміти щось зовсім незрозуміле наприклад як бджоли

навчились робити соти Бог розкладає на небі пасьянси зірок я панічно намагаюсь згадати що

означає зникомий склероз це ліки від спогадів страждання мабуть не порок в кінці речення

замість крапки можна поставити кому сенс від цього напевно не зміниться тільки це ознака

незакінченості речення себто за одним реченням можна сказати друге третє четверте і п'яте я

би могла сказати дуже багато тільки не знаю хто це буде слухати у мене на столі в'януть білі

гвоздики у білій вазі хотіла би трохи пожити веселим життям вінні-пуха може у мене це

вийде але не сьогодні себто не одразу

За вікном вітер і здається накрапає дощ гуде холодильник тому я нічого не чую дякую вам і

серцем і рукою нехай це буде не всує накриваю стіл чекаю гостей найдорожчого гостя

посадити можна й ошую хай буде все як було ліва рука не дізнається що робить права

сьогодні ходила в кіно дивилась якусь комедію місцями було смішно місцями було нецікаво

Собаки виють на місяць коли буде війна або якесь інше нещастя я не можу знайти собі місця

на світі кожен повинен мати місце під сонцем або під місяцем як уже вийде небезпечно

дивитись на те як живуть інші починають боліти різні місця погано якщо голова добре якщо

тільки шия

Брак вітамінів позначається на душі та на шкірі добре зміям які після сплячки линяють

скидають стару шкіру людям зі шкіри вилізти важче полковник зуби весело шкірить те що ви

мовчите багато чого міняє поставте ось тут свій підпис вам тоді буде краще у той час коли по

вулицях люди ходять як сомнамбули заходять у магазини купують хліб і ковбасу по два

двадцять я думаю про четвертий п'ятий шостий десятий вимір і про синіх птахів які чомусь

мені сняться від сірості стіни сумнішають і стіннішають стіна може бути навіть занадто

стіною кожен повинен знайти відповідних розмірів нішу я шукаю нішу на двох щоб ти був

там разом зі мною

Чорна волга летить по вулиці я не знаю чи у волзі чорна вода і чи я коли-небудь побачу

волгу зрештою це однаково стану дощем і буду на землю якою ти ходиш крапати ви ще така

молода у вас іще все попереду я вимикаю світло тому що у темряві мені не так сумно

плакати

Наша дочка читає казки питає чи можна я теж їстиму так як їла царівна ложку каші в рот

ложку в рукав а потім піду танцювати махну правим рукавом квітки ростуть махну лівим

рукавом пташки летять а я думаю що буде не так посиплеться зерно з обох рукавів на чотири

краї прилетять синиці горобці ворони і зерно позбирають

Зірка ішла зі сходу на південь а за нею три царі обійшли півземлі ноги понімили руки

натрудили бо ішли з подарунками несли тобі золото щире несли тобі ладан несли тобі миро

довго до тебе бігли а твоєї колиски не видно з-під снігу не знаю чи ти святкуєш різдво чи ні я

куті наварила і медом на ялинку почепила горіхи замотані в срібну фольгу у квартирі у нас

холодно замотую ноги пледом співаю колядку раз вдруге і втретє після різдва страсті

гетсиманський сад воскресіння а потім усе почнеться спочатку

Фініш це коли старту уже не видно він далеко за спиною а може ще навіть далі нам

заслонило очі сивою пеленою ми думали що в місті туман тому спокійно спали так і буває

мабуть так і потрібно не знати не розуміти не бачити тоді все на світі подібне і нічого не

страшно бо боятися більше нічого можна не перейматися темною осінньою ніччю тільки мої

страхи при мені все одно залишаються пам'ятаю з дитинства боялась що розіб'ється

термометр і по кімнаті покотяться сріблясті кульки ртуті коли була вагітна розбила

термотетр об бильце ліжка ртутний стовпчик був застиглий і мертвий і я заспокоїлась

Як там було про сім морів дев'ять мостів у тридев'ятому царстві нам судилося довго і

щасливо жити разом знову припаде на неділю перше червня яке ми удвох живемо жили

багато днів підряд скільки чекай я згадаю сама не підказуй

Ми з тобою живемо в країні у якій рідко йде справжній сніг частіше йде дощ із мокрим

снігом потім ожеледиця якщо мороз якщо ні болото люди у сірих плащах втягнувши голову

в плечі сновигають по вулицях ті що йдуть на роботу поспішають дивляться під ноги ті які

нічого як я не роблять ходять дуже повільно вивчають усі дороги всі світлофори усі

перехрестя усі вивіски на магазинах усі вітрини заглядають у всі очі може там щось побачать

дивляться на небо чекають що буде сніг такий як у різдвяну ніч лапатий смішний як вата і в

снігу все буде видно фари автомобілів яскраві світло ліхтарів очі людей блискучі

Дивлюсь як сонце заходить воно заходить на захід кажуть ніби на заході набагато більше

свободи я не знаю на скільки грамів кілограмів літрів не знаю чим можна виміряти свободу

що припадає на душу тобто на особу ти смієшся і кажеш що особа витримає півлітра якщо

більше то потім буде погано нудить болить голова перед очима все хитається особливо друзі

з якими так хотілося розділити свободу і навіть ви намагалися щоб кожен отримав однакову

кількість

Від солоної риби солоно в роті а так поза тим усе добре цікаво як вони солять рибу люди

живуть не тільки самим хлібом їм ще треба до хліба риби

Думаю про сніг коли мені раптом хочеться подумати про біле по засніженій вулиці йде

королева дебілів чи може бомжів чи ще якихось зайвих і незахищених цікаво що буде за рік

себто знов навесні не знаю чи ти повернешся а наша донька повищає

Ностальгія це слово тягуче і чимось нагадує мені нугат марципани і каву з вишневим

лікером скажите девушка почему ви грустите поедемте в ашхабад я би хотіла жити у

середньовіччі тоді як були менестрелі якби хтось співав під моїм вікном серенаду мені би це

не пошкодило бо у мене і так безсоння на жаль не можна змінити минуле і з майбутнім не

все так просто якби я жила у часи дон кіхота я би не довго думала і запросила на пару тижнів

лицаря сумного образу в гості нехай би розповідав мені історії про велетнів чарівників про

дульсінею звісно достойний лицарю я також захоплююсь нею готова визнати що у світі

немає гарнішої жінки про чесноти її знають у всіх чотирьох кінцях чи кутках світу коли вона

сумує журяться квіти й зірки коли вона усміхається на землю приходить літо

Горло болить шалик на шиї не міняє ситуації себто не знімає болю температура є її не

повинно не бути за вікном гамір люди розмовляють дуже голосно скажіть коли привезуть

масло а масло сьогодні вже було його розібрали приходьте завтра а о котрій воно буде я ж

вам кажу приходьте завтра воно може бути зранку а може бути в обід тому я можу вам

тільки сказати щоб ви приходили завтра а якщо завтра я прийду а його знов не буде тоді

прийдете післязавтра масла не буває також цукру ковбаси зубної пасти шкарпеток бритв

цікаво чи ти там голишся чи може носиш бороду не можу тебе уявити ніколи не бачила тебе

з бородою кашляю думаю про тебе кашляю запиваю кашель теплою як сльози водою

Ніхто ніколи нічого не знає напевно листи доходять чи не доходять і де саме вони губляться

і чи є такі люди які стежать за тим щоб листи доходили до адресата я пишу до тебе листи і

вони кануть у лету летять у якусь безодню але я справді невтомна я готова тобі писати про

одне і те саме вдесяте вдвадцяте втридцяте дороги спочатку ідуть паралельно одна одній

потім чомусь сходяться і заплутуються закони евклідової геометрії тут чомусь не

спрацьовують у трикутнику може бути два прямих кути і коло може бути бездоганно

квадратним вам виб'ють зуби одразу якщо вас таке не влаштовує я не знаю чи у нас працює

пошта телефон телеграф чи їх іще не скасовано я знаю що краще не писати не говорити не

думати краще безконечно спати хоча іноді доводиться прокидатись закони фізіології поки

що чомусь діють я прокидаюся дивлюсь на годинник сьома ранку це мало а може й багато я

виходжу на вулицю якби в мене був собака я б його вигулювала життя мало би більше сенсу

себто було би менше безглуздим я ходжу по вулицях і рахую квадратні кола плит і думаю що

я мабуть потихеньку з'їжджаю з глузду а ще відчуваю себе у світі магазинів світлофорів і

перехресть не так упевнено як почувалась учора на роботі начальник спитав ви ще досі його

чекаєте киваю раз удруге і втретє знаєте напевно ви хвора

Охочих поставити мені остаточний діагноз із кожним днем більшає навколо мене рояться

рої тих хто мене по-справжньому і по-дружньому жаліє готовий допомогти підставити плече

руку ногу підштовхнути чорно-білі квадрати шахівниці королева захищає короля мат за три

ходи йдемо покурити на сходи покуримо порозмовляємо на сходах не можна говорити бо

сходи мають вуха так само як і стіни а ми будемо говорити про речі безневинні і дозволені

який розмір взуття у твоєї дочки у мене залишились чобітки й сандалі від лесі можу тобі

принести я буду тобі дуже вдячна їй подобається у школі вчителька жаліється що вона дуже

погано пише літери не вміщаються у рядках ясно що їй нецікаво вчора вона читала під

партою про вінні-пуха було б усе добре якби її не викликали і не запитали як називається

наша країна треба було розшифрувати абревіатуру із чотирьох літер і вона сказала що не

знає і знати не хоче бо читати про вінні пуха набагато цікавіше аніж розшифровувати

абревіатури тепер мене викликають до школи доведеться пояснювати не хотілось би міняти

школу але мабуть доведеться

Прекрасна епоха повинна закінчитися так як і почалася тільки треба набратися терпіння

ешелони їдуть на схід і не повертаються нежить переходить у якусь хронічну недугу лікар

пише на білому аркуші химерні закарлючки мацає мене за зап'ястя раз потім вдруге хитає

головою каже в аптеці все знають вони вам усе пояснять я іду по вулиці стискаю в руці білий

аркуш і зосереджено думаю що треба відчувати щоб відчувати щастя

Машини чорного кольору мозолять очі хоча чорний колір мені досі подобається чорні

черевики на шпильках чорна кава чорна вечірня сукня тонкі бретельки відкрита спина

вишукана зачіска чорні тіні під очима свідчать про те що не все так бездоганно як хотілось

би вас треба рятувати від себе самої вечір холодно удома не повинно бути заборонених

книжок із дому не можна ходити в гості до тих до кого в гості ходити не можна люди

оглядаються одне на одного щуляться і стають меншими зовсім маленькими

Від розчинної кави злипаються очі правда заснути не вийде я приречена на безсоння ниють

суглоби значить погода зміниться на нашому континенті ще триває бабине літо можна

грітися на осонні дивитись на синю воду дніпра до середини якого все-таки часом долітають

птиці чайки з рожевими крилами по дніпру можна кататись на теплоходах катерах

катамаранах відчуття зовсім інакші аніж на морі земля обабіч відчуття безпеки гарантоване

ліворуч острів уже не безлюдний праворуч набережна будинки подолу співвітчизники також

ходять дивитись на воду спираються на поруччя у молодої дівчини з каштановим волоссям

промениста усмішка її супутник чимось засмучений вона кладе руку йому на плече заглядає

йому в очі він також усміхається я уже не пам'ятаю твоєї усмішки

Сорока-ворона діткам кашку варила ополоником мішала каша не солона бо солі нема вдома

сльозами досолила тоді кашу доварила діток годувала тобі ложка і тобі ложка і тобі ще

трошки під моє вікно злетілись сороки синиці та інші птиці чорний ворон зупиняється не

зупиняйся їдь собі далі для тебе у нас нікого немає ні батька ні мужа ні брата ні сина ні друга

У житті багато формальностей все має бути оформлено я втрачаю форму не фізичну

моральну може також ментальну замість слова вічно вживаю раз і назавжди думаю що я на

грані відчаю грань такого кольору чк какао з молоком і дуже гостра заглядаю у дзеркало

бачу у своїх очах задавнений острах бо якщо раз і назавжди то вже нічого не зміниться маю

на на увазі місце час і простір деякі слова такі влучні як постріл ранять туди куди треба але

не вбивають зате вибивають із колії пальці тремтять як у старого пияка чи невротика не

приходить сон найкращий наркотик сни якщо сняться то лише чорно-білі правда

гостросюжетні на язиці крутиться слово крепдешин коричнева сукня білий комірчик білі

манжети дяка Богу крепдешинові сукні вже вийшли із моди парфуми у цій частині земної

кулі пахнуть аптекою чимось неприродним але невідворотним виходжу на твою вулицю твоя

мама виходить у двір дощ із мокрим снігом сивий птах на чорних воротах

Люлі люлі не плач я куплю тобі калач спи дитино ходить сон біля наших вікон сон трава

росте у лісі спить голубка на горісі сірий котик вуркоче затуляй доню очі коте цить коте цить

моя донечка спить гойда гойда гойдаша

Голос зривається голос губиться голосу більше немає наша дочка спить бачить солодкі сни

ще чверть години і почнеться неділя любий якщо ти втомлений також засни твоя втома синя

мій біль за тобою білий

Люлі люлі налетіли гулі сіли на воротях в червоних чоботях стали думати гадати звідки тебе

виглядати з якого поїзда з якого літака з якого корабля

Мамо мамочко я більше не буду плакати хотілось би до безглуздого смішно так щоб

назавжди і назовсім черевики із замші думки із замші любов із замші замшеві речі згодяться

коли починається осінь те що я кажу до смішного безглузде того що я говорю говорити

мабуть не потрібно правду казали сивочолі і добрі мудреці мовчанка золото слово срібло

полковник не жартує військові взагалі не жартують тому хай тремтить хто слабкий і тілом і

духом я мовчу так як я тільки умію мовчати мовчу язик і душа залишатись повинні без руху

Правильний крок правильний хід правильний вибір тільки бувають ситуації там де вибір

уже не потрібний скажи мені дзеркальце хто у світі за мене миліший добріший і нещасніший

дзеркало мовчить потім питає здивовано наївна дівчинко нащо тобі це потрібно?

Я не впізнаю свого обличчя шкіра змінилась постарішала і згіркла очі не блищать вії

ламаються і випадають я не дивлюсь у дзеркало так мені спокійніше читаю вірші не

пам'ятаю чиї зрештою яка різниця я взагалі нічого не пам'ятаю тому що якщо пам'ятати стає

набагато страшніше очі болять в очах пісок із очей течуть сльози очі кудись тікають очам

набридло бачити мені це зовсім не дивно тільки мені нічого не видно ати-бати йшли солдати

ати-бати на базар ати-бати що купили сухофруктів на узвар сушену грушку сушене яблучко

сушену сливку і вишеньку зварю узвару на святу вечерю на яку я чекаю відомо яких гостей

тих які не прийдуть але відчиняю двері і накриваю стіл білою скатертиною кладу миски

іюжки затамовую подих слухаю кроків руками ногами спиною на землю падає сніг на небі

зоря ісходить

Час це найкращий лікар тільки він мене не лікує я дивлюся на зірки намагаюся збагнути ти

спиш чи не спиш в голові нічого окрім драглеподібної пустоти і розрізнених незв'язаних між

собою слів гардемарини вересень жасмин завіса оксамит міраж оазис зеленого кольору

шовкова трава спить не спить спить не спить раз два раз два раз два

Янголи з крилами значить янголи голуби всі птахи трохи янголи тому що з крилами колись

я думала що навчусь літати як виросту якби я мала крила я б до тебе полетіла за ліси за моря

там де закінчується земля бо ти на іншому краї світу туди дуже довго летіти

Дорога моя мамочко я пишу тобі листа я не писала до тебе дуже давно але ти мені певно

пробачиш не приходжу у гості це тому що життя багно я могла би сказати інакше тільки

інакше по-іншому значить знаєш у мене сьогодні вчора і мабуть також і назавтра дуже

болить душа дуже сильно болить душа я б хотіла позбутись тіла думок пам'яті іще чогось не

знаю напевно просто побути ангелом безтілесним і досконалим мені заважає лівий бік там де

серце тому замінити біль на щось інше цікавіше за формою і за змістом було б дуже добре я

хочу і справді мало тільки так щоб напевно і за формою і за змістом людина з такого тіста

що часом треба переліпити сьогодні був дощ завтра теж буде дощ осінь пора дощів осінь

треба любити

старість це може не сумно старість це може навіть добре коли не всі органи хворі і не все

зуби зіпсуті і якщо дух бадьорий і вдалось дошукатися суті або сенсу між першим і другим

не така велика різниця і якщо не жаліти за тим чого не було чого не сталось і що не вийшло я

жаліти не буду бо я так собі вирішила і тому не жалію за те чого не отримала тільки хочу

старіти удвох із тобою щоб ми разом були старими

Очі виплакала за тобою ліве око болить з правого тече сльоза полковник сміється каже у вас

очень красивые глаза вы танцуете или нет ми танцюємо фокстрот крові повен рот як би її

сплюнути і куди наші тіні танцюють по стінах наші тіні від холоду сині нас б'ють прямо в

сонячне сплетіння і тоді перед очима темні кола раз вдруге і втретє а вчетверте кіл уже немає

вп'яте дуже близько до раю вшосте ми впадемо на спину всьоме нам двері відчинять столи

білим обрусом накриті чаші з вином дня нас налиті наші імена вписані у книгах нам можна

зайти питаю на мигах ми не одягнені ми босі ми ненавчені і нерозкаяні у нас не було часу

покаятись я навіть не знаю що ми робили багато боялись і багато любили у чергах по хліб

псували здоров'я кашляли втомою пізніше кров'ю ночами плакали подушки промокали ми

багато любили і багато чекали наші діти у снах кричали наші руки ночами листи писали

відсилали їх аж на той кінець світу там де сонце по-іншому світить там де півроку холодна

зима там закидало снігом наші імена ми і самі тепер трохи зі снігу ангели снігом нас

запишуть у книги

* * *

Можна спочатку рятувати їх потім нас конформізм означає вміння давати собі раду в житті

більше нічого нон-конформізм це досить серйозна хвороба це навіть гірше ніж астма хоча

здається краще від раку і від цирозу печінки від нон-конформізму не вмирають але живуть

погано якщо можна назвати це життям і так виходить що змінити можна мало що

Руки пахнуть рибою. Копченою рибою, і хоч скільки їх мий, ніяк не можна позбутися цього

запаху. Це був такий мій сніданок сьогодні: ячмінна каша, копчена скумбрія з житнім хлібом

і сливовий сік. У переході біля нашої зупинки я побачила напис «Я люблю тебе Жека бо ти

дуже смачна риба». Я йшла і довго подумки сміялась. Наша любов вода наші кохані риби.

Але ти мені зовсім не смакуєш рибою, ти як зелений горошок, який можна додавати майже

всюди. І який котиться, куди сам знає. Мене багато що смішить, а особливо квиткові каси на

наших вокзалах улітку. Люди, що займають черги принаймні у трьох касах і мандрують туди

та сюди, обідні й технічні перерви, випадкові знайомства — питання хто звідки та куди іде.

Добре, що тут є маленька кав'ярня, в якій можна випити кави по-східному, кави розчинної,

чаю чорного або зеленого, з'їсти пиріжків із рисом і яйцем за сорок копійок — це нечувано

дешево, і трохи дивно, бо майже ніде пиріжків тепер не начиняють такою начинкою. І мені

це нагадує моє дитинство, поїздки до діда в село, з неодмінною пересадкою в Козятині, там

ми обідали у вокзальному ресторані, мало схожому на ресторан, звісно, але для мене це було

найкраще місце, де можна пообідати, і найкращі обіди, і в Козятині були найсмачніші у світі

пиріжки — з рисом і яйцем були також. Тепер я згадую про ті часи, і мені робиться тепло й

затишно, хоча до цього відчуття тепла й затишку домішується присмак жалю, і мені шкода

тих безтурботних днів і часу, який тягнувся довго-довго, і все було несподіванкою. Я думаю

про те, що стаю дуже сентиментальною, і готова ридати над спогадами дитинства, над

епізодами, які нічого ні для кого не значать, а для мене в них цілий світ. Правда, у мені ще й

тепер дуже багато дитячого, ы сьогодні я наївно тішуся щоденним несподіванкам, у яких

насправді нічого несподіваного немає, примудряюсь усе сприймати як велику подію,

намагаюся мало чим турбуватися, що в мене (поки що) доволі успішно виходить, тільки за ці

роки було багато втрат і болісних досвідів, людей, що пішли й не повернулися, слів, сказаних

невчасно, або запізно, або не так як треба. І ще досі мені здається, що часу попереду дуже

багато — і и вже не думаю, що я все встигну, тому що мені зовсім не хочеться всього

встигати. А хочеться жити неквапно, тішитись теплом літніх днів і білим кольором днів

зимових, і споглядати те, що відбувається навколо зі спокоєм і розсудливістю — кажуть,

саме в цьому полягає мудрість. Але коли знаходжу у себе першу сиву волосину, дивуюся, бо

мені здається, що це таки зарано і невчасно. І я знову підсміююсь сама із себе — здаєтья,

сиве волосся з'являється раніше, аніж мудрість.

Пальці холодні мерзну опалення вимкнули не ввімкнуть аж до осені воно і не дивно червень

літо тобто повинно бути тепло мадам чи можна запросити вас на танець ні сер я не танцюю а

ще від вас пахне рибою і у мене може закрутитися голова і знаєте це некоректно підходити

до дами з будь-якими пропозиціями коли від вас пахне рибою ах мадам пробачте я не

зумисне але якби ви тільки знали якою рибою від мене пахне це справжній біломорський

оселедець хіба у білому морі живуть оселедці а ви думали що де вони живуть я взагалі не

думала про оселедців тому що оселедці мене дуже мало цікавлять нехай живуть собі де їм

заманеться а ви мадам де живете вам не здається молодий чоловіче що ви забагато собі

дозволяєте я ж не питаю з ким ви живете я питаю де ви живете це дуже коректно ви

забуваєтесь ви нахаба ах вибачте мадам справді вибачте це все пиво знаєте коли вип'єш

забагато пива починаєш говорити всілякі дурниці це незумисне це вже просто так виходить а

ще мадам ви дуже красива від вас просто не можна очей відірвати ви як справжня

королівська форель якщо ви розумієте що я маю на увазі

«Насправді річ не у цьому, хоча кажуть, алкоголь допомагає більше витримувати досвід,

тобто бути стійкішими, чи опірнішими, коли доводиться — образно висловлюючись,

рятувати себе від пам'яті».

«Не можна врятуватися від пам'яті, бо зароговіла шкіра на великих пальцях ніг не дає забути

про те, що приходить старість, майже так само непомітно і несподівано, як чергове літо чи

осінь. А ще від старості немає ліків».

«Старість — це не хвороба».

«Ну, тоді це ще гірше».

«На старості треба постійно спати. Це спання рятує від пам'яті. А що би ти робив, якби

людині не потрібно було спати взагалі?»

«Я не зміг би так, тому що все одно заснув би. А ти що робила б?»

«Я, напевно, танцювала би. Всю ніч. Під різну музику. А вдень не могла б рухатися, тому

лежала б у ліжку і їла еклери».

«Цілий день?»

«Цілий день. А потім знову всю ніч танцювала б, а потім знову цілий день їла б еклери. А

потім лягла би поспати».

* * *

Як я скучила за тобою. Я пишу ці слова, ставлю крапку, і, здається, мені вже більше нічого

тобі написати. Але ти просив мене писати тобі, писати довгі листи, і розповідати все, що

відбувається, розповідати, що я роблю, про що я думаю, чого мені хочеться.

Учора увечері в мене боліла голова, я поставила Армстронґа, вимкнула світло, залізла у

спальник, і зрозуміла, що мені більше нічого не хочеться, тільки щоб ти був тут. І я нічого

більше не роблю, тільки скучаю за тобою. Тихо без слів скучаю за тобою. Я навіть не

пам'ятаю, чи довго я так лежала: голос Армстронґа, сіра стеля, шум машин за вікном, і я

скучаю за тобою скучаю за тобою скучаю за тобою стеля наді мною гойдається жовте світло

просочується через зашторені вікна і я думаю що я прожила так багато ночей без тебе і що

сьогоднішня ніч іще одна з таких ночей і ще мабуть багато таких ночей у мене попереду я

навіть не хочу думати як багато мені здається що найбільше тут підходить слово міріади

красиве й холодне слово. Міріади холодних, теплих, жарких, дощових, іще невідомо яких

ночей. Знаєш, без тебе я можу спати тільки у спальнику, бо не хочу застеляти ліжко

простирадлом для себе самої, свіжа постіль пахне вогкістю й холодом, мої простирадла досі

пам'ятають обриси твого тіла, зберігають наші з тобою запахи, і я не можу цього

витримувати. Тому я згорнула їх, ці абрикосові простирадла (бо я не люблю білої постелі,

вона мене лякає, думаю, в мене ніколи не буде білих простирадел) і заховала у шухляду, і

тільки час від часу, коли скучати за тобою стає вже зовсім нестерпно, я пробираюсь у

кімнату навшпиньки, ніби боюся, що мене можуть спіймати на гарячому в моєму ж домі,

виймаю простирадла, занурюю в них лице, як у абрикосову воду, і вдихаю наші запахи. Мій

спальник іще досі пахне горами, вогнем, біля якого ми грілися, водою, яку ми пили, цукром-

рафінадом, бо ми їли дуже багато цукру-рафінаду, і в мене постійно були липкі руки, твоя

рука перебирає моє волосся, моя голова на грудях у тебе, у спальнику я примудряюсь

згорнутись у маленький клубок, і прошу тебе, щоб ти приходив до мене хоча б у мої сни,

тому що наяву не знаю, коли ми побачимося. І коли я зможу почути твій голос із країни, яка

трохи далі, ніж мені хотілося б. Сьогодні я танцювала босоніж у снігу, я хотіла б, щоб ми

танцювали вдвох із тобою, я хотіла би грати з тобою в сніжки, дуже довго, безконечно і щоб

нам не вистачило снігу. Тому я пишу тобі, що нічого не роблю, бо мені не хочеться нічого

робити, бо у мене не виходить нічого робити, тільки скучаю за тобою за сімома морями за

дрімучими лісами і не вірю в те, що для любові немає відстаней, бо я навіть не можу тебе

обійняти, любове моя, але я все одно уявляю, що обіймаю тебе, простягаю руки до тебе, і

вони у мене витягуються на сотні кілометрів, і нічого від мене не залишається, бо я вся у

руки перетікаю, щоб тебе обійняти, любове моя

у роті постійно збирається кров тільки виплюнути її не виходить мабуть я зараз ковтатиму

власну кров тільки ковтати теж боляче дихати боляче говорити боляче кров тече по

підборіддю я не можу знайти хустинок десь вони у мене мали бути вся лікарняна постіль у

крові а що як я засну і захлинуся кров' ю це зовсім дурна смерть може треба повернути

голову набік нехай кров стікає на подушку капає під ліжко вони мали би знати що так буде і

не кидати мене тут напризволяще на цій койці я нікого не можу покликати нічого не можу

сказати у мене губи не ворушаться тільки б мені не захотілося кашляти пальці у мене теж у

крові і мабуть все лице немає дзеркала ця лікарня десь біля зоопарку не можу згадати де у

києві зоопарк як туди їхати якщо від нас і коли я там була востаннє пом'ятою я про це думала

ще перед операцією про зоопарк який тут десь поруч і про тварин у ньому сподіваюсь їм там

не дуже погано і їх там добре годують не так як десять років тому хоча для людей мало що

змінилось за десять років то нема гарантії що тваринами більше переймаються цікаво чи

тваринам також роблять операції і залишають їх напризволяще тваринам іще гірше ніж

людям бо вони нічого не можуть сказати хоча якщо люди говорять це не завжди допомагає

бо їх можуть не почути ще пам'ятаю як допитувалась у анестезіолога перед операцією чи

будуть у мене шрами а він дивився на мене крізь товсті скельця окулярів так ніби не розумів

чого я від нього хочу і я повторила голосніше чи будуть у мене шрами бо мені здалося що

він не чує тоді анестезіолог дивується хворі завжди кажуть такі дурниці які там шрами ну

звісно будуть у вас шрами треба щоб ваше серце витримало ви би краще думали про своє і

серце я не знаю що думати про серце і потім уже не було нічого тільки опісля дуже багато

крові у роті і моє тіло мене не слухається здається саме тому мої рани так погано заживають

мій організм міг би напружитись і трохи почекати чому в цьому житті все так невчасно спати

не можу тому що у мене безсоння безконечне безсоння а коли засинаю сняться страшні сни

вчора наснилося що йду пішки від річкового вокзалу до метро дніпро і дуже довго йду бо

спека асфальт м'який і ноги у мене грузнуть аж по кісточку хочу роззутися але не можу бо

асфальт дуже гарячий він як розтоплене масло і я собі спечу ноги тоді мені набридає йти я

кладу руки на трамвайну колію і чекаю коли появиться трамвай. Трамвай обріже мені руки.

Я знепритомнію від болю і коли отямлюся, побачу над собою жінку в білому халаті, але ще

не могтиму збагнути, що сталося. У мене перебинтовані обрубки рук. Це те, що мені

залишилося. Тепер я дуже багато чого не зможу робити. Не зможу писати, не зможу грати на

музичних інструментах, не зможу гортати сторінки книжок, не зможу розчісуватися, не

зможу набирати телефонні номери, не зможу погладити твоє світле волосся, не зможу взяти

тебе за руку, не зможу підкладати кулак під голову замість подушки, не зможу більше

носити перснів, не зможу виплести собі шалика, намотувати на пальці волосинки, не зможу

ні до чого доторкатися, не зможу ні про що дізнаватися пальцями, і так буде завжди, не

можна жити повноцінним життям, коли в тебе немає пальців, хоча й пальці для повноцінного

життя не завжди допомагають. Прокинулась і перелякалась як же я тепер житиму якщо

трамвай відрізав мені руки

Перед очима у мене жовті кола, хтось регоче, не можна так голосно реготати, обережно,

двері зачиняються, пасажири, не затримуйте поїзд, мені знову снилося, що в мене випадає

верхній зуб, спочатку він хитається, і я все зачіпаю його нижніми зубами, ще більше

розхитую, дуже боюся, що він випаде, і так воно й стається, зуб таки випадає, я не знаю, що з

ним робити, і намагаюся вставити його назад, але він усе одно випадає, часом цей сон

закінчується інакше, зуб приростає до того самого місця, і все гаразд, часом я його викидаю,

часом це верхній зуб, часом нижній, але відчуття жаху, коли я відчуваю, що зуб хитається і

ось-ось випаде, завжди однакове. Я розповідаю цей сон по телефону своєму товаришеві, він

лякається, каже, що це дуже недобрий сон, що може статися щось лихе, хтось помре з

родини, ох, мій дорогий хлопчику, у мене вже й так стільки усіх померло, з мене вже

вистачить. Він каже, що це, може, й нічого не значить, і взагалі хто сказав, що сни мають

щось значити, от там наверзеться якась біда, ти не бери дурного до голови, не думай про це.

Я не збираюся про це думати, тому що не хочу, щоб у мене хтось помирав. Іще якщо поїхати

до Полоцька, на прощу в Софію Полоцьку, то після того в родині теж хтось помре, таке

казала одна монахиня, яка туди їздила, і в неї після того, десь за півроку, помер брат від

туберкульозу. Чого це в мене має хтось померти, якщо мені захочеться поїхати у Полоцьк?

Куди захочеться, туди й поїду, до чого тут проща треба все всім прощати тоді буде краще у

житті Господи чому воно так болить навіщо вони мені дають ці таблетки якщо це все одно не

діє я навіть не знала що щелепа може так боліти свердлять там її всередині чи що цей біль

віддає аж у праву руку це зовсім несерйозно Боже як мені хочеться піти і подихати тут таке

затхле повітря здається у щелепі у мене якісь дроти навіщо вони їх туди понапихали

нормальна людина не повинна ходити з дротами у роті це неправильно це саме через дроти у

мене постійно кров у роті кров кисла трохи солодкава часом яблука буває так смакують,

тільки я не люблю таких яблук тільки якби можна було заснути тому що я просто не можу

коли це свердло мені свердлить кістку лікар каже у неї зовсім не видно вен ну й куди тут

колоти ви можете колоти біля кисті там вену видно дуже добре тоді дівчинко моя вам буде

дуже боляче спробуємо все-таки біля ліктя куди ж поділись мої вени як вас звати мене звати

Анастасія дуже гарне ім'я мені також подобається анастазис воскресіння із мертвих коли ми

мертві воскресаємо нам уже тоді нічого не страшно навіть коли в нас рубці на шкірі дивно

що кров із вени густа і чорна а яка кров із артерії треба було би подивитись у якомусь

довіднику обов'язково подивлюся коли звідси вийду людина майже вся з води нічого у нас

немає земля перемішана з водою тому ми такі вразливі й безпорадні коли ми живі помираємо

ми стаємо землею і річки течуть із нас коли ми мертві воскресаємо я не знаю що тоді з нами

стається і потекла кров і вода а ті хто це бачили нічого не зрозуміли і потім я кудись зникаю і

вже нічого немає а вода тепла і спокійна і мені більше не страшно. Коли я прокидаюсь біля

мого ліжка на тумбочці лежить велетенське яблуко найбільше з усіх яблук яке я бачила. Я

беру його в руки воно спочатку холодне потім тепле усміхаюсь і думаю про те що засміятись

на повен голос я ще не можу бо це надто боляче але обов'язково зможу пізніше.

Я прокидаюся, бо мені холодно, на годиннику 8.10, і я розумію, що хочу написати тобі

листа; з цього я почну свій день.

Любий мій,

Учора я вирішила, що треба таки почати виконувати настанови лікаря, і пішла на

прогулянку. Тільки мені важко було ходити, було дуже слизько, і я боялася, що впаду і шви

розійдуться. Тому я ходила дуже повільно, дуже уважно дивилася під ноги, і мені здавалося,

що я така собі дівчинка зі скла, яка дуже боїться, що розіб'ється об щось або об когось. І мені

дуже хотілося розсміятися, тільки я також не могла наважитись, бо тоді мої рани починають

боліти.

А дорогою додому я зайшла на ринок купити собі чогось поїсти. Мені подобається, що вже

при вході пахне корейською морквою, салатом із баклажанів та східними прянощами.

Продавці посміхаються до мене, я також до них посміхаюся. Я купила собі салату з квашеної

капусти та болгарського перцю, бо це дуже корисно. Ще я купила хурми, бо зима для мене

завжди асоціюється з хурмою та мандаринами, вони помаранчеві, і від них стає більш

сонячно, взимку завжди дуже бракує солнця. І яблук, бо їх мені завжди хочеться. І земляних

горіхів, бо я люблю їх з самого дитинства.

Сьогодні я одягаю все темно-червоне починаючи від білизни й шкарпеток одягаю темно-

червоні вельветові штани темно-червону футболку Й поверх жилетку в темно-червоні й

помаранчеві смужки якби можна було пофарбувати волосся у темно-червоне тільки на

сьогодні я би зробила це у мене на столі такий гармидер розкидані книжки фарби а в слоїку

з-під хрону а хрін також був темно-червоний бо він із буряком мокнуть мої пензлі я

малювала собі темно-червоні квіти на картонній коробці вийшло навіть досить непогано

думаю що я так нестерпно за тобою скучаю що навіть немає сенсу тобі телефонувати щоб

про це розповісти хоча мені хотілося б щоб саме ти мене сьогодні побачив у всьому темно-

червоному я також як одна з тих квіток які я намалювала на картонній коробці з-під цукерок

бо більше у мене не було картону мені здається що я скучатиму за тобою так завжди я

намагаюся щось пригадати про тебе пам'ятаю запах який завжди був із тобою я часто

принюхувалась до твоєї куртки щоб зрозуміти чим ти пахнеш ти завжди сміявся і казав що

не користуєшся жодними парфумами я хочу тобі так багато розповісти коли ми зустрінемося

тобі доведеться багато мовчати ти знаєш я вже забула як ти мовчиш а твій голос густий

завжди трохи втомлений тихий ніби сонний ти слухаєш те що я захлинаючися розповідаю і

посміхаєшся я хочу так багато розповісти щоб мені вистачило тебе навіть твого мовчання бо

ти так мало говориш дуже мало мої пальці дуже швидко бігають по клавіатурі комп'ютера це

інструмент яким я навчилася володіти віртуозно ну тільки не треба плакати ти навіщо

плачеш я не плачу насправді це просто сумні думки які в мені позбирались намагаються

вибратися назовні як сльози я би насправді не хотіла плакати це мої очі думають що так їм

буде краще я знаю напевно що це не допоможе але очі не хочуть мене послухати ще можна

було би нігті пофарбувати темно-червоними лаком або фарбою хочу щоб цього кольору зі

мною навколо мене було багато я червона квітка із червоним стеблом із червоним листям із

червоними жилами червона кров бігає по моїх жилах бинти у мене червоні перед очима

червоно світ увесь червоний я закушую губи тому що я більше так не можу з очей у мене

вибігають червоні сльози вони кудись мчать по моїх щоках може ви зупинитесь і розкажете

куди ви так поспішаєте ми би могли поспішати разом я би хотіла знати знати куди можна

мчати з такою впевненістю може мені також треба туди потрапити хоча б ненадовго ще я

хотіла тобі розповісти що немає жодної людини, до якої я можу прийти в гості без

попередження просто так і вона мене не прожене не скаже виховані люди телефонують і

попереджають про свій прихід це дуже несправедливо мені би хотілося аби було інакше але

мене також попереджають коли збираються до мене зайти або не приходять зовсім але ти

можеш до мене приходити без попередження це навіть набагато краще

Ось так мені жилося учора і сьогодні тільки це насправді не зовсім те що я хотіла би тобі

написати тому що знаєш слова кудись тікають від мене я забуваю слова коли збираюся

писати тобі і те що найголовніше я не знаю як написати

Скучаю за тобою дуже сильно скучаю увесь час я хотіла би тобі написати про любов і про

час про те що часу немає коли є любов

І ще хотіла спитати тебе чи ти знаєш що таке хронотоп

Мені здається що хронотоп це коли ми тримаємо в собі всі місця де ми побували де буваємо

і де будемо і увесь час сьогодні вчора й завтра

Знаєш коли я прокидаюся одразу думаю що десь далеко ти також у цей момент щось робиш

або прокидаєшся або спиш або щось робиш

Дуже хотіла би тебе побачити

Хочеться говорити з тобою до сліз хочеться щоб ти був десь ближче ніж ти є

Хочу знати як тобі ведеться хочу знати як ти сумуєш як ти радієш хочу знати все про тебе

Ніколи не знала що любов така дивна що можна так за кимось боліти бо коли я не знаю що з

тобою відбувається ти мені болиш більше ніж мої рани

Я хотіла б щоб ми з тобою як побачимось багато сміялися думаю що тоді я уже зможу

сміятися

Любов моя дуже скучаю за тобою

Або знаєш так щоб нічого не робити закутатись однією ковдрою і обов'язково в теплих

шкарпетках чому я думаю що тоді буде холодно але мені так уявляється що за вікном сніг і

ми з тобою і тепле світло лампи і твоя шкіра так солодко пахне і я роздивляюся твої руді вії

мені подобається що в тебе руді вії мені подобаються усі твої кольори

Приїжджай пошвидше

І ми не будемо говорити тому що я не знаю про що ми могли б іще говорити бо ми вже все

одне одному розповіли тому що ми все знаємо одне про одного і ми мовчатимемо сильно і

спокійно

Я так скучила за тобою

І я хотіла би прокидатися і бачити що ти поруч і тоді мої ранки були би дуже спокійні а дні

виважені та глибокі

Люблю тебе і дивуюся що це насправді може це мені приснилося ти майже ніколи мені не