Щоденник сотника Устима

ПІСЛЯМОВА

Юрій Шухевич [2]

Українська військова мемуаристика має давню історію. Після 1-ої світової війни та визвольних змагань 1917 - 21 років з'явилось багато спогадів учасників тих подій.

П'ятитомні спогади Степана Шухевича, «Слідами новітніх запорожців» Бориса Монкевича, «А ми тую червону калину…» Заклинського та багато інших. Було також написано багато спогадів учасників повстанської боротьби у 20-х роках на Надніпрянщині, зокрема такі як «Холодний яр» Юрія Горліс-Горського, «Проти червоних окупантів» отамана «Орла» (Гальчевського) та інші. У міжвоєнні роки виходив спеціальний військово-історичний журнал «Літопис Червоної Калини», де публікувалось багато мемуарного матеріалу.

Карпатська Україна не залишила багато спогадів, бо незадовго після закінчення боїв на Закарпатті почалася 2-га світова війна, і всі вояки Карпатської Січі взяли у ній активну участь. Тому ми знаємо лише один збірник спогадів під назвою «Карпатська Україна в боротьбі», виданий 1940 року у Відні. Роман Шухевич, відомий на Закарпатті як сотник «Щука», підготовив рукопис книги «Спогади стрільця», але в буремні 40 - 50-ті роки рукопис пропав.

Визвольним змаганням 40 - 50-х років не поталанило. Багато учасників загинуло, друга частина потрапила в табори і не мала можливості викласти на папері все пережите. Дещо було написано за межами України в еміграції - це спогади учасників рейдів з України на захід. Але ці спогади маловідомі українському читачеві, тому цю прогалину постаралися заповнити інші, досліджуючи архівні матеріали МГБ - КГБ вже в наші дні. Були дослідженні і деякі архіви підпілля ОУН та УПА. Але на підставі цих документів писали вже не прямі учасники боротьби, а вчені-дослідники. Мемуаристика ж має цінність лише тоді, коли спогади пишуть безпосередні учасники. Визвольна боротьба українців не закінчена, вона продовжується, і тому починають з’являтися спогади тих, що були і є задіяні в цій боротьбі. Дуже часто вони діяли поза межами України, воюючи пліч-о-пліч з представниками інших народів, розуміючи, що боротьба цих народів є одночасно і боротьбою українського народу проти відновлення Російської імперії.

Книжка, яку ви щойно прочитали, - це спогади безпосереднього учасника подій, людини, яка знає що таке солоний піт вояка, запах крові, та загроза смерті. Людини, яка не тільки чула свист кулі, але й сама виносила поранених друзів з поля бою, декого ховала на чужій землі.

Додатково книга пропонує детальний аналіз абхазької проблеми в цілому і розгортання російського втручання у внутрішні справи Грузії. Втручання не лише політичного, але й мілітарного.

Автор книги - також учасник війни у В’єтнамі, і опис в’єтнамської війни порівняльно дуже добре звучить при описі подій в Абхазії.

Тому книга Бобровича має подвійне значення. Це, у першу чергу, відновлення військової української мемуаристики, а, по-друге - живий опис подій 90-х років у сусідній державі. Опис цікавий, наповнений спогадами практично про наші дні і події, маловідомі українському читачеві. Тим більше, що абхазький конфлікт ще не вичерпано, і за певного перебігу подій це може мати наслідки і для України. Ми маємо знати нашого ворога, його наміри, методи боротьби і слабкі місця. Автор у своїх спогадах дуже добре показує все це. У цьому також велика цінність згаданих мемуарів. Рекомендую книгу і тим, хто цікавиться військовою справою, і тим, хто цікавиться сучасною політикою. Без вивчення «малих війн» не можна в наші дні мати уяву про війну взагалі. Війни типу 1-ої та 2-ої світової відійшли у минуле. Нині починаються зовсім інші війни - і найяскравішим їх проявами є події в Абхазії та Чечні.

Ще раз закликаю всіх прочитати надзвичайно цікаву книгу Валерія Бобровича, ознайомитись з нею і зробити потрібні висновки.

30 червня 2008 року,

Львів