Щуролов

III

На 41 градусі марення набрали форми візитів. До мене приходили люди, про яких я вже кілька років не мав жодної звістки. Я неквапом бесідував із ними та всіх прохав принести мені кислого молока. Але, наче змовившись, усі вони повторювали, що кисле молоко заборонене лікарем. Тим часом, потайки я очікував, чи не вирине серед їхніх облич, що вигулькували наче з лазневої пари, личко новенької сестри милосердя, якою мала бути не хто інша, як дівчина з англійською булавкою. Час від часу вона проходила за стіною між високих квітів, у зеленому вінку на тлі золотого неба. Так лагідно, так весело сяяли її очі! А коли вона навіть і не з’являлася, її незримої присутності була сповнена палата, що мерехтіла пригашеним світлом, і я подеколи ворушив пальцями булавку в бляшанці. На ранок померли п’ятеро, їх однесли на ношах рум’яні санітари, а мій термометр показав 36 із дробом, після чого настав млявий і тверезий стан одужання. Мене виписали зі шпиталю, коли я вже був здатен ходити, хоч і з болем у ногах, через три місяці після захворювання; я вийшов і залишився без притулку. У колишній моїй кімнаті оселився інвалід, а ходити по установах, клопочучись про кімнату, я не був здатний морально.

Тепер, можливо, доречно буде дещо додати про мою зовнішність, користуючись для цього уривком з листа мого друга Рєпіна до журналіста Фінґала. Я роблю це не тому, що маю намір закарбувати свої риси на сторінках книги, але виходячи з доцільності. «Він смаглявий, — пише Рєпін, — з байдужим до всього виразом правильного обличчя, коротко стриже волосся, розмовляє повільно та з зусиллям». Це правда, але моя манера розмовляти не була наслідком хвороби, — вона походила зі смутного відчуття, рідко навіть усвідомлюваного нами, що внутрішній світ наш цікавий небагатьом. Однак я сам уважно переймався будь-якою іншою душею і тому менше висловлювався, а більше слухав. Тож, коли збиралося кілька осіб, жваво прагнучих якнайчастіше перебити один одного, щоб привернути якнайбільшу увагу до себе, — я зазвичай сидів осторонь.

Три тижні я ночував по знайомих і знайомих тих знайомих, — шляхом співчутливої передачі. Я спав на підлозі й канапах, на кухонній плиті й на порожніх ящиках, на зсунутих стільцях, а якось навіть на гладильній дошці. За цей час я надивився на безліч цікавих речей, во славу життя, що непохитно бореться за тепло, рідних і харчі. Я бачив, як топлять грубку буфетом, як кип’ятять чайника на лампі, як смажать конину на кокосовій олії та як крадуть дерев’яні крокви зі зруйнованих будинків. Але все — і ще багато чого, і набагато більше — вже описано тими, хто роздер свіжачка своїм пером на дрібні шматки; ми не торкнемося схопленого шматка. Дещо інше притягує мене — те, що сталося зі мною.