Шлюбний договір

9

– «Договір» – це спільнота однодумців, об’єднаних однією метою, – почала Вівіан. – Створений у 1992 році відомим адвокатом Орлою Скотт, «Договір» зростав і міцнішав. Відтоді наші правила і статут зазнали змін, незмірно зросла кількість учасників і розширилася географія, однак місія і дух «Договору» залишилися такими ж, якими замислювалися Орлою від самого початку.

Вона подалася вперед, ледве не торкаючись нас колінами. На стіні, як і раніше, чорніло слово «Договір».

– То це такий клуб? – запитала Еліс.

– І так і ні, – відповіла Вівіан.

На першому слайді була фотографія високої доглянутої жінки, яка стояла біля білого котеджу на тлі моря.

– Орла Скотт працювала адвокатом із судових справ, потім прокурором, – розповідала Вівіан. – Цілком віддавалася роботі, навіть сама себе називала кар’єристкою. Була одружена, але без дітей – мріяла зайняти високий пост у міністерстві юстиції і не хотіла, аби щось відволікало її від мети. Коли Орлі виповнилося сорок, протягом року вона втратила обох батьків, від неї пішов чоловік, а її посаду скоротили.

Еліс невідривно дивилася на картинку на стіні. Думаю, вона співчувала Орлі, тому що теж знала, як це – втрачати близьких.

– Кажуть, Орла виграла понад три тисячі справ, – продовжувала Вівіан. – Але вона була всього лише гвинтиком у судовій машині при Маргарет Тетчер. Варто було тій піти у відставку, як вона втратила роботу.

Потім Орла поїхала на Ратлін – острів, де виросла. Зняла котедж, збираючись пробути на острові тиждень або два, обдумати все без поспіху й намітити подальший план дій. Однак їй усе більше і більше подобалося на острові, де життя текло розмірено і неквапливо, зовсім як у дитинстві. Усе, що досі уявлялося таким важливим, втратило сенс. Вона приїхала на острів, щоби оговтатися від утрати роботи, і раптом зрозуміла, що те, що сталося з нею, не так уже й важливо, як їй уявлялося. А ось розрив шлюбу став для неї справжнім потрясінням.

Чоловік був її пристрасним студентським коханням. Вони рано одружилися і поступово віддалилися одне від одного. І коли він попросив розлучення, Орла навіть відчула полегшення – однією проблемою менше. Зазирнувши глибше у власну душу, вона зізналася собі, що розглядала шлюб скоріш як перешкоду кар’єрі і кожного разу, затримуючись на роботі, відчувала провину.

В адвокати вона пішла, бо вірила в ідеали правосуддя і хотіла допомагати жертвам несправедливості. Однак після розлучення Орла спробувала поглянути на свою кар’єру неупереджено й усвідомила, що жила на адреналіні, у режимі безперервної роботи, і в неї просто не було часу, щоби подивитися на речі ширше. Поступово вона стала частиною мінливого політичного пейзажу, до якого насправді не мала поваги. Її затягнуло в рутину повсякденних справ, і вона довгий час жила за інерцією.

Усвідомивши все це, Орла переглянула свої стосунки з чоловіком і навіть спробувала розпочати все заново, але у нього вже було інше життя.

Вівіан заговорила швидше, схоже, і сама захопившись історією, яку напевно розповідала багато разів.

– Якось рік по тому Орла гуляла островом і зустріла Ричарда – американського туриста, який подорожував островами Північної Ірландії в пошуках сімейного коріння. Унаслідок Річарду довелося здати квитки на зворотний рейс, звільнитися з роботи в США, продовжити оренду номера в єдиному готелі на острові і врешті-решт зробити пропозицію Орлі.

Судячи з вигляду Еліс, щось у цій історії не давало їй спокою.

– У цій історії всім, схоже, довелося піти з роботи. Це що, обов’язково? Ми з Джейком любимо свою роботу.

– Запевняю вас, що в «Договорі» багато учасників, що, як і ваш спонсор, досягли великих висот у своїй справі, – відповіла Вівіан. – «Договір» піклується про те, щоб ви залишалися самими собою, стаючи ще кращими.

Я вже чув подібне гасло в якомусь літньому таборі.

– Орла не відразу зважилася прийняти пропозицію Річарда, – продовжила Вівіан. – Вона зрозуміла, чому розпався її шлюб, і не хотіла повторювати помилки. Орла вважає, що людина живе за звичкою. Варто потрапити в колію – і все, змінитися вже буде складно.

– Але можна, – заперечив я. – Уся моя робота, уся моя діяльність побудована на цьому припущенні.

– Звісно, можна, – відповіла Вівіан. – Орла погодилася би з вами. Вона вирішила, що, оскільки її перший шлюб виявився невдалим, для другого треба виробити певну стратегію. Цілими днями блукаючи берегом, вона міркувала про те, що призводить подружжя до розлучення і в чому запорука щастя. А потім приходила до себе в затишний будиночок і записувала свої думки за допомогою тієї самої друкарської машинки, на якій кілька десятків років тому її мати намагалася писати романи. Після сімнадцяти днів у неї була вже ціла книга – готовий звід правил, посібник зі створення міцного шлюбу. Причому прошу звернути увагу: високоефективний і науково обґрунтований, він уже не раз доводив свою дієвість. Орла вважає, що подружні стосунки не можна пускати на самоплив. Висновки, яких вона дійшла під час своїх довгих прогулянок островом, і лягли в основу «Договору».

– Орла і Річард одружилися? – запитав я.

– Так.

– І як і раніше одружені? – уточнила Еліс, трохи подавшись уперед.

Вівіан з ентузіазмом кивнула.

– Звичайно. У нас усі одружені та заміжні. «Договір» працює. І в разі Орли, і в моєму. У вашому теж спрацює. Простіше кажучи, «Договір» – це одночасно й угода, яку ви укладаєте зі своєю другою половиною, і спільнота однодумців, що мають на меті підтримати і зміцнити цю угоду. – Вона включила слайд із зображенням радісно усміхнених людей на зеленій галявині.

– Тепер розумієте?

– Не зовсім, – зізналася Еліс. – Але я заінтригована.

Вівіан перегорнула кілька слайдів. В основному це були зображення людей на мальовничих галявинах перед особняками і в розкішних інтер’єрах. Вона затрималася на фотографії Орли, що промовляє з балкона до натовпу. Знімок було зроблено яскравого сонячного дня в якійсь пустельній місцевості.

– Орлу завжди приваблювала робота в галузі права, – сказала Вівіан. – Їй подобалося, що в законодавстві для всього передбачені суворі норми і правила, а в спірних питаннях рішення приймає суд. Її заспокоювало те, що в пошуках відповіді можна звернутися до закону, і вона подумала, що шлюбу теж потрібен свій звід законів.

Вона вірила, що британське суспільство успішно функціонує вже сотні років завдяки законам. Кожен знає, чого очікувати. Так, шахраї, злодії та вбивці існують, але більшість громадян дотримуються закону, тому що знають, яку відповідальність понесуть за свої дії. Орла зрозуміла, що її перший шлюб зазнав краху, тому що в шлюбі ніколи до кінця не зрозуміло, ані чого очікувати, ані якою буде відповідальність.

– Отже, – сказав я, – «Договір» – це спроба перенести принципи британського законодавства на інститут шлюбу?

– Не просто спроба. Система реально працює. – Вівіан вимкнула проектор. – І можливості, які вона дає, не можна недооцінювати: «Договір» надає підтримку суспільству тим, що зміцнює і впорядковує інститут шлюбу.

– Ви згадали про відповідальність, – утрутилася Еліс. – Здається, я щось не зрозуміла.

– Послухайте, у мене це не перший шлюб, – почала Вівіан. – Уперше я вийшла заміж, коли мені було двадцять два роки, а чоловікові – двадцять три. Ми познайомилися в старших класах і довго зустрічалися. Спочатку все було чудово: ми вдвох проти цілого світу, але потім – не знаю, на якому саме етапі, – я стала почуватися самотньо. У нас почалися проблеми, а спитати поради було ні в кого. Він мені зраджував. Чому не знаю; тоді я думала, що сама винна. Розлучення здавалося єдиним виходом.

Вівіан випросталася і змахнула сльозинку, що з’явилася в куточку ока.

– Коли я зустріла Джеремі, мені було дуже страшно починати нові стосунки. Так само, як свого часу Орлі. Джеремі зробив пропозицію, я відповіла «так», проте з весіллям тягнула – жахливо боялася повторити помилку. Шлюб викликав у мене лише негативні думки.

– А як вийшло, що ви вступили до організації? – запитала Еліс.

– Урешті-решт я вичерпала відмовки. Джеремі заявив, що вибере дату, я дала згоду, і все закрутилося. Коли до весілля залишалося два тижні, я поїхала у відрядження. Я чекала на літак в аеропорту Глазго і трохи перебрала з джином у барі. Пам’ятаю, сиділа одна і плакала. Люди вже почали на мене обертатися. І раптом до мене підсів імпозантний літній чоловік. Він приїхав в аеропорт зустрічати сина, який навчався в коледжі Пало-Альто, в Каліфорнії. Ми довго розмовляли. Я сказала йому, що у мене скоро весілля, – завжди легше вивалити все незнайомцю, якого навряд чи знову побачиш. В Ісландії тоді сталося виверження вулкана, так що двогодинна затримка рейсу перетворилася на восьмигодинну. Але той джентльмен був такий приємний, з ним було так цікаво, що очікування пройшло непомітно. За кілька днів мені поштою прийшов весільний подарунок. І ось я вже шість років заміжня і щаслива.

Вівіан потягнулася до дерев’яної скриньки і повернула ключик у замку. Всередині лежали якісь документи, написані темно-синім чорнилом на пергаменті. Вона дістала документи і поклала на стіл. Під ними виявилися дві однакові книжечки в золотистих шкіряних палітурках.

Заінтригована Еліс торкнулася їх пальцями.

Вівіан дала нам по книжечці. Дивно, але на обкладинках були витиснуті наші імена, дата весілля і слово «ДОГОВІР» – великими друкованими літерами.

– Це наш Кодекс, – пояснила Вівіан. – Його потрібно вивчити напам’ять.

Я перегорнув книжечку. Шрифт був дуже дрібним.

У Вівіан задзвонив телефон. Вона провела пальцем по екрана і промовила:

– Правило зі сторінки сорок три: «Завжди відповідайте на дзвінок чоловіка», – і у відповідь на мій здивований погляд кивнула на Кодекс.

Потім пішла з телефоном на ґанок і зачинила двері. Еліс помахала книжечкою і жартома зобразила губами слово «пробач». Але на її обличчі була усмішка.

«Та нічого», – проартикулював я у відповідь.

Вона нахилилася і поцілувала мене.

Як я вже говорив, пропозицію я зробив, щоб утримати Еліс. Відтоді, як ми повернулися з весільної подорожі, я боявся, що у неї почнеться післявесільна депресія. Ми майже відразу ж увійшли у звичну колію, а Еліс потрібні яскраві емоції, інакше їй швидко стає нудно.

Поки що в побутовому плані подружнє життя мало чим відрізнялося від просто спільного життя. У психологічному ж плані одруження – величезний крок. Не знаю, як це пояснити, але коли священик сказав: «Оголошую вас чоловіком і дружиною», я відчув себе жонатим. Сподіваюся, Еліс теж щось відчула. Так, вигляд у неї був радісний, але з часом щастя ж розчиняється.

Тому-то мені і сподобалася дивна авантюра, в яку нас утягував Фіннеґан. А раптом вона додасть приємного хвилювання в наші стосунки, і вони стануть ще міцнішими?

Повернулася Вівіан.

– Мені вже час іти, – сказала вона. – Ну що, підпишемо контракт?

Вона посунула до нас документи. На бланках, надрукованих крихітним шрифтом, було залишено місце для двох підписів. Сама Вівіан розписалася ліворуч, там, де було написано «Куратор». Нижче, над словом «Засновник», стояв підпис Орли Скотт, зроблений синім чорнилом. Фіннеґан розписався праворуч, там, де було вказано «Спонсор». Над словом «Чоловік» уже було надруковано моє ім’я. Вівіан простягнула нам по авторучці з гравіюванням, які лежали в скриньці разом з документами.

– Чи маємо ми кілька днів на те, аби ознайомитися з документами? – запитала Еліс.

Вівіан нахмурилася.

– Якщо бачите в цьому необхідність, то так, звичайно, але вдень я їду з міста, а добре було б, аби процес розгляду ваших документів почався якомога швидше. Не хочеться, щоб ви пропустили нашу найближчу вечірку.

– Вечірку? – стрепенулася Еліс.

Я ж казав, що вона любить вечірки?

– Так, шикарну. – Вівіан недбало махнула рукою в бік паперів. – Звичайно, якщо потрібно, прочитайте все не поспішаючи. Напосідати не стану.

Я пробігся поглядом по сторінках, щосили намагаючись схопити суть і знайти підступ у хитромудрих юридичних формулюваннях. Еліс читала документ то посміхаючись, то хмурячись. Цікаво, що вона про все це думає? Нарешті вона перегорнула останню сторінку, взяла ручку і поставила підпис. У відповідь на мій здивований погляд Еліс обняла мене.

– Нам від цього буде тільки краще, Джейку. Та й хіба ти допустиш, щоб я пропустила вечірку?

Вівіан складала проектор у портфель. Слід було прочитати, що там написано дрібним шрифтом. Але Еліс цього хотіла. А я хотів зробити Еліс щасливою. Я відчув важкість ручки у своїх пальцях і поставив свій підпис.