Скляний слимак - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Мілорад Павич (ПЕРША ДІЯ ВПЕРШЕ) #2

ПЕРША ДІЯ ВПЕРШЕ

ПЕРША СЦЕНА

Засклений торговий центр із багатьма крамницями.

Крамниці у торговому центрі багато прикрашені напередодні Святвечора та Різдва. Дівчина підходить до кіоску в той же момент, коли до нього наближається Чоловік у чорному лакованому пальті. Поки той купує тютюн для люльки, Дівчина дає правою рукою продавцеві гроші за журнал мод. Що робить її ліва рука, не видно. Дівчина відходить із купленим журналом, а Пан у чорному сідає на поближню лавку та кладе біля себе капелюх і рукавиці.

Припалює сірником люльку, на яку натягнутий розкішний жіночий перстень.

До лавки, на якій сидить чоловік, йде старший пан у супроводі тридцятилітньої Жінки. Вона несе сітку з різдвяними подарунками у різнокольорових пакетиках. Жінка у супроводі старшого пана зміряла поглядом Чоловіка у чорному лакованому пальті. Жінка і Пан проходять попри лавку, але раптом повертаються. Жінка нерішуче звертається до Чоловіка в чорному лакованому пальті.

ЖІНКА: Даруйте, що турбую вас. Пан біля мене — закордонний письменник, не розуміє нашої мови, я його перекладачка. Він хотів би звернутися до вас з одним проханням.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Прошу?

ЖІНКА: Ні, ви не так зрозуміли. Пан і я — не коханці.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Ні?

ЖІНКА: Ні. Між нами існує щось на зразок припливів і відпливів взаємного притягання. Кожен приплив швидко нищить відплив. У тому й річ. Який ви знак?

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Лев.

ЖІНКА: Ви не з нашої історії. Але могли б нам допомогти.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Де?

Жінка і Письменник сідають на лавку поряд із Чоловіком у чорному.

ЖІНКА: Це не проблема. Проблема в тому — як.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Справді? Ви часом не купуєте зброю?

ЖІНКА: Боже борони!

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Шкода!.. А який ви знак?

ЖІНКА: Рак.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ (декламує як заведений): Канцер, ректосценція альфа 09 годин, максимальні виміри 7 разів по 55 метрів, деклінація дельта…

ЖІНКА І ПИСЬМЕННИК: Браво!

Письменник нахилився до Жінки й довго щось їй шепоче на вухо, а Жінка перекладає це на вухо Чоловікові в чорному.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Я вас, а ви його водночас? Ні.

Жінка знову перекладає.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Він вас, а ви мене? Ні.

Жінка знову хоче перекласти те, що їй Письменник прошепотів, але Чоловік у чорному їй не дозволяє.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Знаю, вже знаю: я вас, а він мене. Або я і вас, і його… Не важливо.

Продовжується процес перекладання.

ЖІНКА: Пан зараз пропонує, що я його, а він вас.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: А якби він і вас, і мене, до того ж водночас?

ЖІНКА: Чи є в пана ще якийсь варіант?

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Є.

ЖІНКА: Який?

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Щоб від мене, як завдяку за вашу працю для цього пана, ви прийняли один подаруночок. Я дам вам цей перстень від моєї люльки.

ЖІНКА: Перстень? Для мене? А я якраз розлучилася… Відчуваю, що треба зробити…

Чоловік у чорному натягає Жінці перстень на палець і при тому шепоче їй щось на вухо. Жінка, збентежена, встає з лавки і відходить.

На лавці залишаються Письменник і Чоловік у чорному. Коротка мить невизначеності.

Чоловік у чорному підводиться, на знак прощання махає капелюхом і йде від лавки. Наздоганяє Жінку та бере її під руку. Віддаляються швидко, без слів.

ДРУГА СЦЕНА

Квартира Жінки. Чоловік у чорному і Жінка.

Щойно увійшли до кімнати, починається найбурхливіша й найкоротша любовна сцена, завершена її криком. Чоловік у чорному гладить ніс Жінки, хоче швидко піти, але перед тим раптом мацає свої кишені й вигукує.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Моя запальничка! Де моя запальничка? Ти не бачила моєї запальнички в жовтому чохлі? Ти бува її не поцупила?

Нахабно її обшукує, потім витрясає всі подарунки з її сітки і, не знайшовши запальнички, вилітає з кімнати. Жінка хреститься й гепається у фотель.

ЖІНКА: Стільки шуму ні через що. Страшна коштовність, запальничка!

Запалює цигарку, відпочиває у фотелі. Бере один пакетик у червоній упаковці з бантиком. Обережно розв’язує обгортку і виймає скляного слимака з кришталю. Слимак наповнений пахучим рожевим порошком і затканий зверху воском із ґнотиком — щось на кшталт декоративної свічки.

ЖІНКА (нюхає скляного слимака): Як чудово роблять тепер ті декоративні свічки! Скляний слимак, що пахне, коли запалюєш його ґнотика. Чарівно!

Жінка натискає кнопку на телефонному автовідповідачі й записує повідомлення.

ЖІНКА: Повідомлення для мого колишнього чоловіка. Ти знову приходив? Нагадую тобі про нашу угоду. І далі можеш приходити до моєї квартири, але лише коли мене в ній не буде. А ти знаєш, коли мене тут нема. Можеш дивитися телевізор, можеш щось випити, але не смієш нічого їсти, ні щось, за звичкою, вкрасти. Коли порушиш угоду, замок одразу буде змінено, а поліцію буде повідомлено про те, чого бракує у квартирі.

Жінка вимкнула автовідповідач, зі скляного слимака вийняла заглушку у вигляді свічки. Зі слимака висипала пахучий рожевий порошок у попільничку. Потім узяла інший пакетик і з нього вийняла пляшечку з черепом на етикетці, піднесла її до очей і прочитала:

ВИБУХІВКА ВЕЛИКОЇ РУЙНІВНОЇ СИЛИ! ВОГНЕНЕБЕЗПЕЧНО!!!

Насипала сріблястий вибуховий порошок із пляшечки до слимака й обережно повернула воскову заглушку з ґнотиком на місце та спакувала слимака знову в червону коробочку.

ЖІНКА: Так, тепер це бомба, а не свічка.

Тут треба додати до слимака моторошну музичну тему, яка відтепер супроводжуватиме скляного слимака, коли б він не з’явився. Жінка ставить слимака на стіл, типовий для архітекторів: на столі та скрізь по стінах — плани єгипетських пірамід і храмів, бібліотека повна книжок про Єгипет. Це робочий простір її колишнього чоловіка. Жінка виходить із квартири.

На коробочку з бантиком падають сутінки. За нею видно клямку вхідних дверей, на якій відбивається промінь заходу сонця. Клямка повертається.

До квартири входить Давид, засвічує лампу. Він зденервований, пожмаканий, невиспаний. Боязко обходить квартиру. Коли бачить, що нікого нема, виймає з холодильника віскі, наливає, п’є, лід подзвонює у склянці. Раптом чути голос із автовідповідача, налаштованого на автоматичне вмикання. Давид сполоханий, ледь не випускає склянки.

ЖІНЧИН ГОЛОС: Ти знову приходив? Нагадую тобі про нашу угоду. І далі можеш приходити до моєї квартири, але лише коли мене в ній не буде. А ти знаєш, коли мене тут нема. Можеш дивитися телевізор, можеш щось випити, але не смієш нічого їсти, ні щось, за звичкою, вкрасти. Коли порушиш угоду…

Давид люто вимикає автовідповідач. Порскає з рота недопитим ковтком віскі на квіти у вазонку на підвіконні. Визуває мешти, завалюється у фотель і засинає.

Понад рікою ніч. Давид зненацька прокидається. Встає. Перше, що бачить — це подарунок у чудовій коробочці з бантиком. Стоїть мить, наче зачарований, втупившись у коробочку. Рухається до виходу. Вже в дверях хвильку вагається. Повертається, зі столу краде червону коробочку з бантиком… Швидко виходить із квартири.

ТРЕТЯ СЦЕНА

Кав’ярня в будинку, в якому мешкає Жінка.

За шинквасом сидить декілька людей. Кельнерки прикрашають кафе до Святвечора та Різдва. За шинквасом Давид читає газету. У кафе входить чоловік, який на плечах і на капелюсі має різні квіти та малі різдвяні гілочки.

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ: Добрий день, добрі люди.

БАРМЕН: По чому гілочки?

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ: Маю дубові, грабові, букові.

БАРМЕН: Яка різниця?

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ: Кожна годяща, але гілочку не можна зрізати.

БАРМЕН: То вріж ціну.

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ (хреститься): Хто в мене купує, мусить вірити. Кожна гілочка чуває…

БАРМЕН: Я теж деколи чуваю, але деколи й недочуваю. Поглянь-но туди на столик, той юнак від учора там чуває.

Юнак, який дрімає за столом, наче чув розмову, встає й немов спросоння чи з похмілля каже.

ЮНАК (офіціантці):

Вас, любі очі, спиває кожне око,

Краса у ваше люстро завітає.

Допоки на подушці спить морока,

Дотіль і ваша врода від життя страждає.

І наче та лоза, що молодіє у вині,

І молодість дарує далі, бродить

Твоя краса в мені,

Хоч радості не родить.

ОФІЦІАНТКА: Ви мали дванадцять пив.

ЮНАК: Сьогодні я не плачу.

БАРМЕН: Хлопчику, мусиш заплатити.

Юнак виймає паспорт.

БАРМЕН: Твій паспорт не вартує дванадцять пив.

ЮНАК: Прочитай моє прізвище.

БАРМЕН: Людоньки, цей малий має прізвище Коляда.

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ: Я плачу за його прізвище.

ЮНАК: Тоді дайте Коляді ще одне пиво.

ЧОЛОВІК ІЗ КВІТАМИ: Дайте йому ще одне пиво! Ця історія вартує бочки пива.

Доки Чоловік із квітами розраховується, Давид краде в нього великого садового ножа з кишені.

ЧЕТВЕРТА СЦЕНА

Розкішна крамниця жіночої білизни.

У ній працює продавчинею Дівчина із першої сцени.

Вона виймає з торбинки щось у жовтому чохлі, але в той час помічає, що хтось (Давид) стоїть перед крамницею та крізь вітрину дивиться всередину. Дівчина швидко ховає річ у жовтому чохлі до своєї кишені.

Давид помічає поскладані на прилавку нічні сорочки і входить до крамниці жіночої білизни.

ДАВИД: Доброго вечора.

Кладе свого плаща та червону коробочку на стіл, поряд із прилавком.

ДАВИД: Хотів би купити нічну сорочку четвертого розміру, це розмір моєї дружини.

ДІВЧИНА: Ці нічні сорочки на прилавку третього розміру. Четвертий розмір на полиці.

Дівчина приносить приставну драбину, вилізає на полицю. Давид пробує потягнути з прилавка одну з нічних сорочок третього розміру. Не встигає. Дівчина злізає з товаром у руці й штовхає Давида драбиною. Драбина зачіпає червоний пакуночок, який падає зі стола поряд на фотель. Цього начебто не помітили ні вона, ні він. Відсуваючи драбину однією рукою, другою непомітно вкидає Давидові в кишеню плаща ту річ у жовтому чохлі.

ДАВИД (сором’язливо): Знаєте, я в цьому купуванні не найуміліший. Чи не могли б ви замість моєї дружини приміряти нічну сорочку? Ви приблизно такої ж статури… Ви б мені дуже допомогли, панночко…

Дівчина зміряла поглядом Давида, однак зайшла до кабінки, щоб перевдягнутися. Давид цупить до кишені одну з нічних сорочок третього розміру з прилавку. На прилавку залишається акуратно поправлена коробка.

Дівчина виходить із кабінки. Давид захоплений її виглядом, довго стоїть мовчки. Дівчина в нічній сорочці четвертого розміру виглядає незбагненно гарно. ДВАДЦЯТЬ СЕКУНД дивляться одне на одного непорушно, наче вистава зупинилася.

ДАВИД (захоплено):

Думка про тебе краде мене з мого шляху;

Думка рушає в один, а шлях мій — в інший бік,

Змирився з нею я, а шлях дав маху;

Я віднайду його на денці твого шляху,

Коли усі шляхи зустрінуться й зупиняться навік…

ДІВЧИНА (дещо зніяковіло): Берете нічну сорочку? Загорнути?

ДАВИД (збентежений, стрепенувся, майже вигукує): Знаєте, я не можу купити ту нічну сорочку. Задорога для мене.

Давид похапцем бере плаща й виходить із крамниці. Дівчина залишається на місці усміхнена. Тоді зиркає на фотель, де лежить червона коробочка з бантиком — підходить, розглядає, розв’язує бантик, виймає скляного слимака. Слимак сяє у всій своїй красі. Дівчина захоплена виглядом скляного слимака. Повертає його до коробочки, зав’язує бантик.

П’ЯТА СЦЕНА

Кав’ярня в будинку, де мешкає Жінка.

Давид грає в покер на гральному автоматі. Виграє. Дивиться на годинник. Підходить до шинквасу.

ДАВИД: Дай мені подвійний експресо у великій чашці.

БАРМЕН (ставить на шинквасі біля кави ще й телефонний апарат з автовідповідачем): Це тобі залишила твоя колишня дружина. І переказала, щоб ти її не турбував сьогодні ввечері.

ДАВИД (барменові): Де можна під’єднати і прослухати це чудо?

Бармен бере штекер і встромляє в гніздо попри самісіньку Давидову чашку, біля шинквасу. Давид натискає кнопку, чути голос його колишньої дружини.

ГОЛОС ЖІНКИ: Знову щось у мене вкрав. Малу червону коробку з бантиком. Не бійся, не заявила на тебе в поліцію. Наразі. Цього разу ти взяв правильну річ. Подарунок для тебе, на Святвечір.

Давид збентежився і починає шукати по плащі та навколо себе.

ДАВИД: Червону коробочку? Я десь забув її… Лишень де?

Давид з однієї кишені виймає садовий ніж, із другої — нічну сорочку третього розміру, яку вкрав у крамниці, а з плаща виймає жовтий чохол і з нього чоловічу запальничку.

ДАВИД (збентежено дивлячись на запальничку): У кого ж я поцупив цю запальничку? Вже й не знаю — коли краду, а коли не краду. Жах!

Дивиться на чохол, на якому щось написано.

ДАВИД (читає вголос): «ЯКЩО МЕНЕ ТРИЧІ ПІДРЯД ЗАПАЛИШ, ЗДІЙСНИТЬСЯ ТВОЄ БАЖАННЯ».

Давид різко позапихав речі в кишені.

ШОСТА СЦЕНА

Вулиця.

Ранок перед Святвечором. Вулицею йде група дивно вбраних акторів-колядників. Співають колядки. Люди зупиняються і слухають їх.

Поміж інших зупиняється і Давид. З іншого боку знаходиться Чоловік у чорному лакованому пальті, помічає Давида й одразу подає акторам знак, підкликаючи їх до себе.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Ви вмієте носити звізду?

АКТОРКА: Залежно чию…

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Таж я питаю, чи можете грати виставу, яка називається вертеп? Шопка, батлейка, чи як там ще її називають!

АКТОР: Звичайно, можемо. Але вертеп грають на Різдво, а сьогодні щойно Святвечір. Сьогодні маємо репетицію, готуємося до завтра.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Тоді проводьте репетицію тут. Гроші даю вам наперед.

Роздає їм гроші та шепоче акторові на вухо, киваючи головою на Давида.

ЧОЛОВІК У ЧОРНОМУ: Отримаєш ще, якщо взнаєш, де він мешкає.

АКТОР (звертається до Давида): Пане, чи не бажаєте, щоб ми прийшли до вас завтра з вертепом заколядувати? Де ви мешкаєте, пане, де ви мешкаєте?

ДАВИД (відходячи): Ніде не мешкаю.

Чоловік у чорному йде геть. Актори розходяться. Давид на вуличній розкладці купує тьмяно-синю торбину та кладе до неї нічну сорочку.

Вулиця святково прибрана до Святвечора та Різдва.

СЬОМА СЦЕНА

Крамниця білизни.

Давид входить і швидко говорить.

ДАВИД: Я прийшов, панночко, щоб вибачитися. Вчора я вас надурив, а це негарно. Я не маю дружини й не хотів купувати нічної сорочки. Я хотів вас побачити в нічній сорочці. Вона вам так пасувала, що я цієї ночі не міг заснути. Ледь дочекався, щоб відчинилися крамниці, і купив вам на подарунок таку ж нічну сорочку, яку ви вчора приміряли.

Давид нічну сорочку в синій торбині дає Дівчині. Вона всміхається, витягаючи її.

ДІВЧИНА: Це не така ж, ця нічна сорочка — третього розміру.

Давид гепається у фотель, викритий.

ДАВИД (у відчаї): Чи можна вас принагідно запитати? Часом не тут у вас я забув один пакуночок, загорнутий у червоний папір?

ДІВЧИНА: Пакуночок, загорнутий у червоний папір? З бантиком?

ДАВИД: Так, так.

ДІВЧИНА: О, хто може те знати, молодий пане? Що тільки люди по крамницях не забувають! Ви б не повірили. Ми все це збираємо докупи й віддаємо господині. Після свят повертайтеся й питайте її… Але зараз я вас дещо запитаю. Що робите, коли на Святвечір почуваєтесь самотнім? Чи є спосіб невідчутно зникнути з цього світу?

Давид спантеличено дивиться на Дівчину.

ДАВИД (збентежений): Чи ви мали колись дочку? Давно… Перед багатьма, багатьма роками.

ДІВЧИНА (тихо): Маєте на увазі, чотири тисячі років тому? Можливо, мала, але тепер її не маю. І тому я на свята залишаюся сама.

ДАВИД: Сама?

ДІВЧИНА (тихо продовжує): Не бажаєте прийти на Святвечір до мене, щоб її побавити?

ДАВИД (стрепенувшись): Кого?

ДІВЧИНА: Таж ту дочку, якої я не маю. Ось вам моя адреса. То сьогодні ввечері.

ДАВИД: З великою радістю. (Йде, зупиняється в дверях і каже, наче про щось довідався). Я знаю її ім’я.

ДІВЧИНА: Чиє?

ДАВИД: Таж тієї дочки, якої не маєте. Звалася Ніферуре.

Давид виходить, Дівчина дивиться вслід йому. Бере повернену нічну сорочку третього розміру, нюхає її, посміхається і повертає її до коробки, з якої була вкрадена.

ДІВЧИНА (наспівуючи): Ніферуре, Ніферуре…

ВОСЬМА СЦЕНА

Квартира Дівчини.

Солома розкидана по кімнаті. Чути дзвінок у двері. Давид входить, несе пляшку світлого ігристого вина та зелену торбинку, гарно перев’язану золотистим шнурочком. Дівчина пропонує йому сісти. Стіл сервірований до вечері. Обоє трохи збуджені.

ДАВИД (дивлячись на вишукані наїдки на столі): Їжа — це наче інший секс.

ДІВЧИНА: Що ти маєш на увазі?

ДАВИД: Нічого не маю на увазі. Це назва однієї жіночої книжки. Там написано, що тепер небезпечно їсти, так само небезпечно, як займатися коханням.

ДІВЧИНА: Справді? А чому?

ДАВИД: Через хвороби.

ДІВЧИНА: Правду кажучи, мене більше лякає в коханні нагуляти дитину, аніж хвороба. Довше триває. Тому на Різдво радше хотіла б отримати подаруночок, а не дитинку.

Дівчина дає Давидові подарунок. Це червона коробочка з бантиком.

ДАВИД: Це неможливо!

ДІВЧИНА: Мій різдвяний подарунок для тебе.

Давид пильно дивиться на Дівчину, щоб збагнути — звідки в неї та коробочка. Збентежений, він гарячково розгортає подарунок, шовкову стрічку з металевою квіточкою кидає через плече в глядацький зал, а з коробочки виймає скляного слимака… Давид усвідомлює, що саме це залишила йому дружина як подарунок на Різдво. Збентежено ставить скляного слимака посеред святкового столу.

ДІВЧИНА: Не може бути, щоб ти не знав, що там у коробці?

ДАВИД: Не знав.

ДІВЧИНА: Розчарований?

ДАВИД: Так.

ДІВЧИНА: Так?

ДАВИД: Ні, навпаки. Він чудовий. Дякую! (Обіймає Дівчину). І я приніс для тебе подарунок.

Давид простягає їй зелену подарункову торбинку, перев’язану золотим шнурочком. Дівчина з торбинки витягає запальничку в жовтому чохлі.

ДІВЧИНА: Чудово! Мені якраз бракувало запальнички. (Цілує Давида). Тепер запалимо твій подарунок моєю запальничкою.

ДАВИД: Який подарунок?

ДІВЧИНА: Таж скляного слимака!

Давид виймає запальничку з жовтого чохла, а чохол кидає в глядацький зал.

ДІВЧИНА: Що там написано?

ДАВИД: На чому?

ДІВЧИНА: На чохлі.

ДАВИД: Не знаю, я вже його викинув. (Показує рукою через плече на глядацький зал). Нащо мені інструкція до запальнички? Не пам’ятаю вже, що там написано. Зачекай, щось про здійснення бажань…

ДІВЧИНА (знає напам’ять): Але я знаю, що написано на тому чохлі. На ньому написано: «Якщо мене запалиш три рази підряд, сповниться твоє бажання…»

ДАВИД (вражений): Коли ж то я в тебе, дай Бог пам’ять, вкрав ще й запальничку? Нічну сорочку, о’кей, але щоб я там у тебе в крамниці вкрав і запальничку… ні, того не можу пригадати…

Дівчина сміється.

ДІВЧИНА: Ти її не крав. То я сама крадькома вкинула запальничку тобі до кишені. Ще там у крамниці.

ДАВИД: Навіщо?

ДІВЧИНА: Із принципу. Коли щось украдеш, мусиш щось і подарувати.

ДАВИД: Де про це написано?

ДІВЧИНА: У Павича.

ДАВИД: Що то за Павич?

ДІВЧИНА (сміється): Ти не сильний в іменах!

ДАВИД: Я знаю, як тебе звати.

ДІВЧИНА: Насправді, звідки знаєш?

ДАВИД: Не знаю звідки, але знаю. Тебе звати Хатшепсут.

ДІВЧИНА: Цього мені дотепер ще ніхто не казав.

Дівчина приносить вечерю і ставить її на стіл. Посеред столу — як декоративна свічка — скляний слимак.

ДІВЧИНА: Запалюй!

Давид бере запальничку, черкає раз, запальничка горить. Дівчина захоплено плескає в долоні. Давид хоче запалити свічку, але Дівчина йому перешкоджає.

ДІВЧИНА: Ще не запалюй слимака.

ДАВИД: Чому ж, коли загорілося з першого разу.

ДІВЧИНА: Хіба ти не маєш бажання? (Зазирає йому в вічі).

ДАВИД: Маю. Звичайно, що маю.

ДІВЧИНА: Ет, аби твоє бажання здійснилося, мусиш три рази черкнути.

ДАВИД: Де про це написано?

ДІВЧИНА: Таж я вже тобі казала, на чохлі запальнички.

Давид простягнув руку високо над столом і далеко від слимака; черкнув і вдруге, запальничка видала зелене полум’я.

ДІВЧИНА: Браво, браво! Тепер черкни втретє і здійсниться твоє бажання!

Давид наче в перерваному фільмі стоїть ДВАДЦЯТЬ СЕКУНД з високо піднятою запальничкою в руці.

ДАВИД: Хіба написано, що треба і втретє? (Звертається до глядачів). Якщо хтось із вельмиповажаних глядачок чи глядачів знайшов випадково жовтий чохол від цієї запальнички (показує її), прохання прочитати, чи написано там, що треба черкнути три рази?

ГОЛОС ІЗ ГЛЯДАЦЬКОГО ЗАЛУ: Якраз так і написано!

ДАВИД: Отже, кажете, що маю черкнути ще й втретє, щоб сповнилося моє бажання?

ГОЛОС ІЗ ГЛЯДАЦЬКОГО ЗАЛУ: Так!

Давид черкає втретє. Сильний вибух розносить квартиру, Давида й Дівчину в ній.